Близько десятої години вечора він накинув мантію і залишив вітальну Равенкло, прямуючи до бібліотеки. Всі знання забороненої секції просто чекали, щоб їх вивчили.
Гаррі провів майже годину, просто переглядаючи різні книжки і роблячи нотатки про цікаві екземпляри та авторів, щоб повернутися в майбутньому. Раптом він почув м'якіння місіс Норріс і бурхливі кроки Філча, що наближається до входу в бібліотеку.
Це погано. Мантія могла приховувати його візуально, але кішка відчуватиме запах і почує стук кроків. Він повинен почати вивчати заглушуючі закляття. І може є закляття, щоб приховати запах?
Він ледве втік від Філча, але його безглузда кішка точно знала де він стояв і почала переслідування. Поттер мчав по коридорах назад до вежі Равенкло, коли Філч раптово з’явився перед ним. Мабуть, він зробив короткий крок, про який ще невідомо.
Оскільки місіс Норріс наближалася, Гаррі скористався своїм єдиним шансом на спасіння, відкривши двері найближчої класної кімнати заклинанням Алохомора і ввійшовши, відразу ж замкнув її зсередини.
Поттер молився, щоб Філч, який, здавалося, ніколи не користувався жодною магією, і не знав контрзакляття не знайшов його. І почувши, як захоронув коридор, трохи заспокоївся. Він вирішив почекати кілька хвилин, щоб переконатися, що Філч і його чортовий улюбленець відійшли подалі, перш ніж вийти.
Гаррі побачив велике дзеркало біля стіни. З цікавістю рівний рівностіець підійшов до нього і пару секунд дивився на своє відображення, помічаючи свою сталу краще поставу, яскраві смарагдо-зелені очі, розтріпане волосся і, звичайно ж, шрам.
Раптом його відображення почало змінюватися. Дзеркальний двійник почав рости, і навколо нього з'явилися якісь люди. Гаррі швидко перевіряв своє оточення і побачив, що все теперішнє у дзеркалі обмежене лише відображенням.
У ньому було сім чоловіків. На задньому плані стояв чоловік з такими ж неслухняними чорними волоссям, як у нього самого. Його рука обіймала жінку з зеленими очима і каштаново-рижим волоссям - Лілі Еванс. Це його батьки, але хто решта людей?
Його власне відображення посміхнулося йому. Він був, безперечно, старшим від 20 до 25 років і помітнішим за свого батька. Приблизно шість футів і два дюйми. Також його доросла версія була більш підтягнута, і виднілися хороші м'язи. Він виглядав сильним, впевненим і дуже красивим, а очі смарагдно-зеленого кольору, здавалося світилися в напівмракі класу. І на ньому не було очок.
Гаррі також помітив кілька цікавих аспектів одягу. На ньому був надет срібний плащ, який нагадував мантію-невидимку, і прямо над його серцем видалося щось на зразок емблеми. Досить дивний символ, можливо, руна. Коло всередині трикутника з прямою вертикальною лінією, що йде згори вниз.
Цікаво, що той самий символ був зображений на старовинному чорному коштовному камені в обручці, яке його відбивалося лівою рукою. Поттер намагався запам'ятати дивну руну і більш детально розглянув інших персонажів у дзеркалі.
Праворуч від нього стояла жінка. Але не лише жінка. Вона була, мабуть, найкрасивішою жінкою, яку хлопчик коли-небудь бачив, і виглядала майже як ангел, з довгим срібним світлим волоссям, які доходили їй до талії. У неї було неймовірно гарне обличчя з чітко окрасеними високими скулами, повні червоними губами, милим носиком і темно-синими очима.
Вона виглядала спортивною, а довга світло-блакита підкреслювала всі вигини. Жінка також була помітна вище його матері на задньому плані. Здавалося, що на ній не було підборів, але макушка її голови майже діставала до підборіддя його відображення. Блаженна дівчина посміхнулася йому.
Гаррі відірвав очі від неї і подивився на двох останніх створінь дзеркала. Першим був хлопчик, можливо, близько п'яти років. У нього були такі ж темні розшарпане волосся, як і в інших чоловіків, але риси його обличчя мали трохи схожі на блондинку, особливо темно-сині очі.
Останніми роками була дівчинка, можливо лише три роки від роду. Вона вчепилася у ногу, очевидно матері, ховаючись від Гаррі, але подаруючи його сором'язливою і яскравою посмішкою. Вона виглядала майже як міні-копія блондинки, але її очі сяяли смарагдно-зеленим кольором.
Равенклівець не міг зрозуміти, що він бачить. Без сумніву, перед ним стояла його сім’я, але це не могло бути майбутнім. Його батьки мертві. Ніяке закляття не може повернути з того світу. Але все виглядало таким реальним.
Він краще розглянув само дзеркало і помітив літери зверху.
"Ацдрес огеівт еіналеж а,оцил євт юавизакоп"
"Що це має означати?"
Гаррі усвідомлював, що має справу з дзеркалом.
"Я показую не твоє обличчя, а бажання твого серця"
Нарешті хлопчик зрозумів, що бачить. Це була його мрія... Бажання серця. Він побачив себе могутнім, сильним і невпертим. Він побачив свою сім’ю, якої ніколи не мав. Щось безцінне, що йому вдалося створити самостійно. Вони були в безпеці і щасливі. Гаррі не дозволив би нічому встати між ними.
Він збирався продовжити пошуки подальших підказок про дивний символ, який носила його відображення, коли раптово двері в клас відкрилася, і хтось або щось, здавалося, увійшло.
Гаррі швидко обернувся, дозволивши паличці ковзати в долоню з кобуру на передпліччі.
"- Покажися".
"Я не думаю, що існує необхідність застосовувати магію, і хоча у мене немає такої мантії, як в тебе, яка може виявитися пошкодженою, я все ж волів би не бути проклятим тобою, після того що ти зробив з тролем на Хелловін". - Весело відповів Альбус Дамбльдор, відмінюючи невидимість.
"- Це були ви. Ви прислали мені мантію!" - Гаррі майже звинуватив старого директора.
"Так, я дійсно це зробив і бачу, що ти вже знайшов її застосування, зовсім як твій батько в шкільні роки".
"- Це не звичайна мантія-невидимка, чи не так, професор? Я знаю, що подібні артефакти працюють близько трьох років, а дуже якісні - потенційно п'ять. Тому мій батько дав її вам? Щоб ви могли її вивчити?
"Блискуча дідукція, Гаррі, дійсно, це дуже особливий артефакт, і я б порадив тобі поводитися з ним дуже обережно, хоча б в пам'ять про твого батька та твоїх предків".
Предки.... Це означає, що мантія навіть старша від нього. Дамбльдор, здається, більше не збирався говорити на цю тему і звернув свою увагу на дивне дзеркало.
"- Я бачу, що ти, як і багато інших до тебе, відкрив для себе красу Дзеркала Єналеж. Звичайно, тобі вдалося зрозуміти, що воно показує?"
"- Бажання нашого серця, наші найбільші мрії". - Гаррі відповів, намагаючись не видати того, що він бачив.
"- Абсолютно вірно, це дійсно так. Тепер, вибач за цікавість старого, але що найрозумніший першокурсник бачить в цьому унікальному дзеркалі? "
Гаррі добре подумав, чи міг би він розповісти Дамбльдору про те, що бачив, не звертаючи уваги на свою жагу до влади.
"Я розповім вам, що показує мені дзеркало, якщо ви зробите те ж саме, професор".
Дамбльдор посміхнувся, і його очі яскраво блиснули "- цікава пропозиція. Я думаю, ти б досяг Слізеріна. Салазар, мабуть, був би дуже розчарований, що тебе немає на його факультеті. Добре, я обіцяю бути чесним з тобою про те, що показує мені дзеркало. "
Гаррі подивився на старого директора з підозрою: "- Дзеркало показує моїх маму і тата та мою власну сім'ю".
Це було все, в чому Поттер хотів зізнатися директору, тому що ще не знав, чи може довіряти цьому чоловікові.
https://literna.net/uk/books/623-harri-potter-sila-svoboda-i-frantsuzka-kvitka