- Чорт... Черт... Чорт! Небеса, ви знущаєтеся наді мною? Я тут головний! - Блейз лаявся і ревів у всю потужність своїх легенів, дивлячись на жахливу бурю, що йде перед ним.
Як і його прокляття, почався сильний дощ. Після цього почався сильний струс моря. Під ним розгойдувалось дерев’яний човен, який ледь не обривав його в море.
« Ні... Нет... Ні!» - Дрейфуя у відкритому морі без жодної допомоги, Блейз відчував розпач і безнадійність. Не минуло й 15 хвилин, як він переселився у цей світ.
Як і будь-який звичайний поселенець, Блейз успадкував спогади попереднього власника тіла та знав, що переїхав у світ "Ван Піс".
Минуло лише кілька хвилин, але він уже зіткнувся з таким сильним штормом. - Чому! Чому я повинен переселятися в когось, хто застряг серед океану?
Попередній, 15-річний власник тіла був полонений хлопчиком-хореєм, який працював на сумновідому піратську групу. Він втік з піратського корабля на цьому маленькому човні, коли команда піратів зіткнулася із морськими піхотинцями.
Найсмішніше, що попередній власник тіла навіть не знав як керувати кораблем. Підженений вітром, він втік від піратів, але потрапив у більш небезпечну ситуацію.
Він тремтів у море майже три дні і протримався аж до вчорашнього дня завдяки маленькому пайку, який він мав, але вже давно його винайшов.
Незабаром страх і тривога оволоділи ним, дрейфуючи в безлюдному морі без надії на виживання, колишній власник тіла вже давно втратив волю до життя.
Він помер, сам того не знаючи, і дозволив Блейку, що загинув під колесами Трак-куна, зайняти його тіло.
Раптом піднялася величезна хвиля, потягнувши за собою маленький дерев’яний човен Блейза, і незабаром він був викинений в небо разом зі своєю човном.
Його слабі руки міцно вхопилися за човен. Цей човен - його остання надія, якщо він втратить її, то неодмінно загине: або буде з'їдений якимись потворними морськими тварями чи самим морем.
* ПОМИЛКА
Човен важко опустився на море, але по всій її поверхні вже почали з’являтися тріщини. Не встиг Блейз відпочити, як позаду нього піднялася ще одна величезна хвиля, що затихла штормове небо.
« Мені кінець!» - Велика хвиля впала, розчавлюючи дерев'яний човен і Блейка своїм величезним розміром та силою.
--
Блейз прийшов у себе від тривожного шуму навколо нього, а в ніс вдарив аромат важкого земляного вина.
Злегка смикнувши, він з великою важко відкрив очі, відчуваючи при цьому сильний біль в голові. Перше, що він помітив, це свої заковані в кайдани руки, вони були міцно зв'язані мотузкою за спиною.
Оглянувши своє оточення, Блейз почав сумніватися в житті. Незважаючи на сильний шторм, він не відчував радості.
Його схопила та сама піратська команда, від якої він втік — « Пасати Червоного шарфа ». Ситуація попереднього власника тіла була схожа на ситуацію Кобі, коли його змушували працювати без жодної зарплати.
Він відчував, що нікому у світі не може повезти так, як йому. Це повинен бути вроджений дар попереднього власника тіла!
Він був у їхніх лапах майже шість місяців. Вони вбили його батька і матір, перш ніж схопити й зробити своїм рабом.
Спочатку колишній власник хотів втекти і набратися сил, щоб помститися за загиблих батьків. Але йшли дні, і він втратив свій дух під їхніми щоденними побоюваннями та волю до виживання.
« Який жалюгідний хлопець! »
- О! Ти прокинувся. Чому ти не сказав про це раніше? - Ігривий голос донісся до його вуха, пробиваючи його від трансу.
Повертаючи голову, Блейз побачив мускулистого чоловіка з прямими тонкими вусами, який п’яний на крок. Він згадав обличчя попереднього власника - віце-капітан піратів Червоного шарфа, Барб.
Перш ніж він встиг щось сказати, чоловік наніс сильний удар правою ногою і відправив його кувиром. Тіло Блейза вдарило об грот-майшту корабля, розгорнувши рот від крові.
Він не міг дихати, його обличчя почервоніло, а тіло билося в конфульсіях від болю. Від удару Блейз відчув те ж саме, що і коли його протаранив вантажівка-кун.
Барб не був звичайною людиною, навіть звичайні дозорці не можуть витримати жодного його удару. Зрештою, за нього було призначено нагороду в 22 мільйони біллі.
Навіть якщо він не використав і п'яти відсотків своєї сили в ударі, це не те, з чим Блейз може впоратися.
« Що це за переселення? Я хочу подати скаргу! " - Мислливо виругався Блейз, терпячи біль від удару.
- Хаха, Барб, ти виявляєш милосердя, тому що він дитина? Дивись, він навіть не кричить від болю. - Прокоментував пірат, потягуючи вино з пляшки.
І тільки зараз Блейз помітив, що перебуває на палубі в оточенні тридцяти або близько того піратів. Усі вони були випродані жорстокою ауру; аура озлобленості та корупції.
Вони були серед тих, хто не виявляв жодного співчуття до людей, які відбирають життя. Серед них була єдина червона хустка, пов’язана навколо лівої руки.
Почувши його зауваження, всі пірати на кораблі безупинно розсміялися, трохи збентеживши Барба. А обличчя Блейза опустилося нижче, він вирубався: « Виродки! »
Як він і очікував, Барб знову вдарив його ногою в те ж саме місце - у живіт. Але, як і раніше, Блейз не видав жодного крику, продовжуючи мовчати.
Його дії здивували Барбада ще більше, оскільки він знав, скільки сил використовував при ударі.
- Маленький виродок, як ти посмів втекти від нас? - Барб був злегка роздратований. У той момент, коли він збирався продовжити побиття Блейка, здалеку донісся голос.
- Барб, якщо ти його сильно покалічиш, ми не зможемо продати його за хорошу ціну.
Почувши його голос, вся палуба на мить затихла і знову почала сміятися. Блейз побачив, як з капітанської каюти вийшов чоловік ростом метр вісімдесят п'ять років тридцять.
Звичайно ж, Блейз дізнався його - капітан піратів Червоної Шарфа, Дурд.
- Добре, капітане. Барб кивнув головою і приєднався до своїх товаришів по команді, щоб насолодитися своєю перемогою - знищенням команди піратів-соперників та захопленням їх скарбів.
Дурд подивився на Блейза без співчуття або жалю:
Життя раба полягає в тому, щоб слухати накази пана. Коли ти протистояв, то втратив своє призначення.
Через кілька днів ми досягнемо наступного пункту призначення, і я хочу, щоб ти був у ідеальному стані. Я вб'ю тебе в наступну секунду, якщо покупці не відсипуть за тебе денежку, так що доклади всі зусилля.
Сказавши це, Дурд повернувся і продовжив:
- Давайте йому добру їжу наступні кілька днів, але не дозволяйте їй відлитися.
Блейз нічого не сказав з початку і до кінця, він лежав на тому ж місці, не вимовляючи ні слова. Він знав, що найближчі дні видадуться важкими, краще відновити тіло до пікового стану, поки Дурд не продав його.
Закриваючи очі, він незабаром задрімав, оскільки був вимотаний до межі і сильно поранений.
https://literna.net/uk/books/622-pereselivsya-v-van-pis-z-podarunkovim-naborom