Банкет проходив у величному залі імператорського палацу.
Довгі столи були розставлені у певному порядку, і на них було виставлено безліч розкішних делікатесів.
На задньому плані музиканти грали м'яку, але приємну музику.
Аристократи, бюрократи теократичної імперії та запрошені з інших країн зібралися в одному коридорі і обмінювалися праздними жартами й лестощами.
- О! О боже, леді Аліса! Тільки подумайте, що ви виростите таку красиву леді. Я навіть не міг уявити, що ви станете настільки гарним!
- Дякую вам за слова, лорд віконт.
Очі Аліси елегантно усміхнулися, поки вона дивилася на аристократів, що підходили до неї. Однак у той самий час вона постійно зітхала.
« Я не дозволю тобі бути на ньому! Якщо б це був банкет на честь Гармана або графа Дженальда, то це було б просто чудово! Але ж це буде на честь сьомого принца?!"
Архієпископ Рафаель вирішив не бути присутнім на цьому бенкеті. Він згадав про те, що він повинен був подбати про першого принца Луані, який прямо зараз страждав від диких болю.
Але така видатна особистість, як він, і його відсутність на цьому офіційному бенкеті... Крім того, потрібно було враховувати присутність на цьому бенкеті святого імператора, тому Аліса вирішила відвідати цей банкет незважаючи на заборону Рафаеля.
"Дідка, звичайно, буде злитися, коли дізнається про це, але все ж..."
Було б краще, якби репутація дідуся не була такою зворушливою.
- Ти все ще прекрасна, як і завжди. Якби хтось сказав мені, що ти - втілення самої богині Геї, я б повірив у це.
Аліса здригнулася, почувши ці слова, і озирнулася.
Граф Фомор Дайя з маліновим волоссям і очима, чоловік, що служив ще леді Юлісії...
Аристократ, який підтримував першого принца і до того ж той самий чоловік, що запропонував провести цей банкет.
- Отже, це і є граф Фомор. З того, що я чув, він здається використовує сильну підтримку з боку громадян. Це повинно бути досить стомливо - грати на похотях нижчих.
- Він також відомий своєю дружбою з архієпископом Рафаелем.
- Він вірний вассал, який служить першому принцу. Як шкода. Цікаво, коли він видужає?
Аліса почула різні перешіптування, що виходили від присутніх двірян. Хоча їхні голоси були досить гучними, вони навіть не намагалися приховати свою смішку.
Саме в цей момент вона відчула невимовне хвилювання. Перешіптування цих палаців, які любили обсмоктувати кісточки будь - кого, змусили її нахмуритися.
Але не тільки це...
Граф Фомор впав на коліно і поцілував руку Аліси. І хоча на ній були рукавички, по її шкірі чомусь пробігли мурашки.
- Боюсь, що коли ви досягнете зрілості, навіть я закохаюся в вашу милість, міледі. Я боюся, що моя люба померла дружина почне ревнувати в потойбічному житті.
Аліса незручно посміхнулася, дивлячись на графа Фомора. - Дякую за добрі слова.
Чому це сталося?
Чому їй завжди було важко спілкуватися з цією людиною?
Їй здавалося, що її нутрощі скручуються в вузли.
Він, звичайно, був хорошою людиною, але з якоїсь незбагненної причини вона інстинктивно хотіла триматися від нього подалі.
Вона не могла більше витримувати пристойний погляд графа Фомора і поспішно відвернулася.
- Боже мій! Щоб простий сельський лорд, як мене запросили на таке грандіозне захід...
- Що я робитиму, якщо ти станеш таким напруженим? Я п-п-простий простолюдин, розумієш?
Раптом у залі запанувала досить незручна атмосфера. Знахідка аристократів переключилася на двох чоловіків, які щойно увійшли. Вони були головними героями цього банку - феодал Ронія, граф Дженальд Ріпанг і представник громадян у Роїни Гріл.
Аліса швидко попрощалася з графом Фмоором і підійшла до них.
- Тьфу-у... А де ж сьомий принц?
- Я і сам в цьому не впевнений. Що мені тут робити?
Вони розмовляли один з одним, як два дуже близьких одне одному.
- Привіт.
Алісі з якоїсь причини було набагато легше розмовляти з ними.
Ґріл і Дженальд майже відразу повернули голови.
- Рада з вами познайомитися. Я - Аліса Асторія, внучка архієпископа Рафаеля. Я на цьому бенкеті від його імені.
Слово "архієпископ" змусило і графа Дженальда, і Гріла застигнути в жах. Тон їхніх голосів помітно зріс, і вони навіть почали заїкатися. Через їхні схвильовані і громічних голосів погляди навколо людей зосереджувалися на них, але навіть тоді Аліса все ще вірила в те, що їй буде важко знайти когось, з ким вона буде приємно розмовляти.
Але це відчуття полегшення тривало зовсім недовго... Від одного погляду по її спині пробіг холодок.
Граф Фомор стояв прямо за нею.
« Таке відчуття, що він пожирає мене очима».
Вона відчула нестерпне відчуття, яке затрималося на її шиї.
Не в силах більше цього виносити, Аліса зібралася було повертається, але тут ...
- Під божественним заступництвом чеснотливої імперії його високість принц Аллен Олфолс і супроводжувач його лицар сер Харман здійснюють свій грандіозний вихід!
Гучний і чистий голос камергера рознісся по всьому залу.
Почувши це, граф Фомор зробив сумне обличчя і вибачившись пішов від Аліси. - Здається, прибув сьомий принц. Мені потрібно привітатися з ним, так що ...
- Я розумію, вам не потрібно турбуватися про мене, - відповіла Аліса.
Спостерігаючи за тим, як граф віддаляється від неї все далі, вона не могла зітхнути зі полегшенням.
----
Від першої особи.
Переді мною відкрилися великі двері.
Я увійшов у банкарний зал.
Погляди присутніх аристократів відразу ж зупинилися на мені.
И все.
Вони відразу ж відвели очі і знову перервали балакучу раніше. Жоден з них не потруївся привітати мене.
Але це було цілком логічно, враховуючи те, що я був вигнаним принцем і все таке.
Підлизуватися до принца, у якого не було і найменшого шансу вспадкувати трон, було як мінімум дуже безглуздо, а максимум смертельно.
Однак я не повністю вислизнув з уваги аристократів.
Насправді та, хто насправді приваблював погляди, була Шарлотта. Через її платинове волосся і червоні очі, плюс її малінове довге плаття... Вона дуже вирізнялася серед присутніх.
Її акуратно підв’язане волосся злегка опустилося в мою сторону. Потім вона граційно простягнула мені руку.
У цьому залі були присутні багато дочок і дами з багатьох відомих дворахянських будинків.
Але Шарлотта була набагато більш граціозною і чарівною, ніж будь-яка з них. Від її гострих очей і простягнутої руки можна було вловити вібрацією рішучої сили, яка могла походити тільки від виняткових людей.
Чи в її присутності була причина такої пильної уваги?
Чоловіки, дивлячись на неї, показували мрійливий вираз, в той час як дами були зачаровані нею.
- Шарлотта, чи може бути, що ти сталася з справжньої дворикової сім'ї? - запитав я, після чого взяв її руку.
Вона відповіла мені ніжною, м’якою посмішкою.
Потім ми рушили вперед, а Гарман пішов за нами ззаду.
Зрештою ми дісталися до кута бенкетного залу. Шарлотта стояла поряд зі мною і скромно тримала руки перед собою, явно очікуючи моїх дій. Тим часом Харман просто стояв, як статуя, близько нас. На жаль, я нічого не міг вдіяти з усім увагам.
- Вона поважана донька з високого будинку?
- Я не можу згадати, хто вона така. Чи вона є частиною благородної родини іншої країни?
- Те, що вона стоїть поруч з принцем... Звичайно, це показує, що вона принаймні не звичайна дитина.
- Камергер сказав мені, що вона просто служниця.
- Ні, цього не може бути. Вона випромінює таку ауру, вона може приховувати свою справжню особистість.
Аристократи почали обмінюватися різними міркуваннями та здогадами. Але всі їхні аргументи стосувалися Шарлотти, а не мене.
Я не втримався і подивився на неї.
Яка серйозна дівчина!
Мабуть, вона почала вчити етикетки в останні кілька днів, щоб не соромити мене.
Хоча я не повністю розумів її відданість справі. Що спонукало її зайти так далеко заради мене?
- Давно не бачилися, ваша високість сьомий принц. Сер Харман.
Чоловік привітався і підійшов до нас. Це був красивий хлопець з маліновим волоссям. Він привітав Хармана легким кивком і на мить подивився на Шарлотту, після чого пильно дивився.
Коли я почав хмуритися, Гарман прошепотів мені на вухо: - Це граф Фомор.
- Ага!
Я бачив його ім'я у списку. Цей граф підтримував як першого принца, так і сьомого Принца.
І через це він вирішив привітати мене так відкрито?
- Вам сподобалися делікатеси, ваша високість?
Граф Фомор звернувся до мене з більш дружніми словами, ніж інші двори.
З того, що я чув, цей хлопець був відомий своєю досить високою оцінкою з боку звичайних громадян. Можливо він був не тільки доброю людиною, але й найсвятішою.
Можливо, саме тому святий імператор прихильно ставився до нього. Я про це дуже добре чув.
- Справді, минуло досить багато часу. Крім того, прийміть мої вибачення за відсутність манер, оскільки я втратив пам'ять... - я виплюнув кілька сором'язливих слів і простягнув руку.
- Будь ласка, не звертайте на це уваги, ваша високість. Я не був поруч з вами, коли ви повинні були винести образу. Я прошу вас пробачити цього слугу, ваша високість.
Граф Фомор вклонився і потиснув мою руку.
Дивлячись на цього хлопця, я активував [Мислний погляд].
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora