Паладини встановили очеплення довкола місця злочину.
Люди з ринку зібралися навколо і активно перешіптувалися.
- Ще одне вбивство?
- Цікаво, чим взагалі займаються патрульні?
Я підшукував їх перешіптування, сидячи в кареті. Невдовзі карета знову зворушилась.
- Будь ласка, не хвилюйтеся, ваша високість. Паладини напевно докопаються до суті і розберуться з цією справою, - сказав Харман, дивлячись на мене із стурбованим виразом обличчя. - Ви, здається, були шоковані тим, що тільки що сталося, ваша високість.
Почувши це, я повернув голову. Глибоко заглянуті очі, відображені в дзеркалі, який висів на дверях карети, дивилися прямо на мене.
Шикуван? Так, це звучало правильно. І справді шокований досить сильно. Але не через вбивство.
Я вже зустрічався з десятками, сотнями, та я зіткнувся віч-на-віч із тисячами зомбі. І я навіть голову вампіру розніс.
Але мене турбувало...
Я схопився за голову ... Я знав, що незабаром буду працювати з усіх сил.
На обличчі Шарлотти з'явилося спантеличений вираз.
Тим часом карета нарешті прибула до імператорського палацу.
Внутрішні парадні ворота палацу відкрилися, і ми вільно в’їхали всередину.
Незліченні служниці і слуги вишикувалися в дві довгі шеренги по обидва боки дороги, низько схиливши голови.
Після того як ми всі вийшли з карети, Гарман заговорив до людини схожої на камергера[1]. - Його високість імперський принц втомився від довгої подорожі. Будь ласка, проводите його в його покої, а я особисто поговорю з Його Величністю...
Після цієї короткої розмови Шарлотте негайно виділили окрему кімнату для відпочинку. Здається, що Гарман пішов поговорити зі святим імператором.
Щодо мене, то я опинився в кімнаті, де тепер буду жити.
Поки мої ноги йшли по блискучих коридорах цього дивовижного палацу, мій розум все ще був зайнятий різноманітними думками.
Та відрубана голова і обезкровлене тіло... Густа демонська енергія і її огидне вонь...
Насправді я був досить добре знайомий з цими речами. Щось схоже я відчув у Ронії. Таке сморід існувало серед живих істот, які перевершували тривалість життя.
Іншими словами, воно належало вампіру.
У столиці теократичної імперії лютує, як вампір.
- Я так облажався. Я просто облажався!
Святе лайно! Уявіть собі, що вампіри можуть жити навіть у столиці могутньої теократичної імперії — місті з такою величною і високою статуями Геї!
А, постривай-но, може це сталося через те, що любов і милосердя Геї поширювалося на цих істот? Невже це сталося через цей безладний всехоплюючий милосердя, яке здавалося зігрівало кожну собаку і кішку?
- Я краще втечу.
Вірно, мені потрібно було тікати звідси.
Я просто не хотів проходити через те ж саме пекельне лайно, через яке я пройшов в Ронії. Хоч би наскільки я прагнув нових знань, моє життя було набагато ціннішим.
Я покликав служницю.
- Д-да, ваша високість!
Вона була дуже напруженою. Хоча це мало сенс, оскільки чутки про сьомого принца, що намагався зґвалтувати дівчину дуже високого становища, все ще повинні були ходити в стінах палацу.
Отже, її поведінка була цілком зрозумілою.
- Ти знаєш, де знаходиться бібліотека? - Я запитав її.
Навіть якщо я планую втекти, мені потрібно принаймні « надокучати» кілька дорогих гримуарів. Так буде розумніше. Насправді я також хотів зустрітися з архієпископом Рафаелем перед від'їздом, але якби я зробив саме це, я б не зміг втекти.
Я відмовився від допомоги служниці, яка хотіла проводити мене туди. Я просто запам'ятав те, що вона мені сказала і попрямував до бібліотеки самостійно.
Оскільки тепер у мене було трохи грошей, після того як я буду мати декілька корисних гримуарів, то зможу знайти коня або навіть карету, яка відвезе мене подалі звідси.
Обманути цих паладин, що мене супроводжують, буде досить легко, тому що я можу просто сказати, щоб оглянути пам'ятки міста. Що стосується Шарлотти, то з нею не повинно виникнути ніяких проблем, тому що Харман буде тут. З нею будуть добре поводитися, після чого відправлять додому. Напевно.
Роздумуючи про це, я раптом оглянувся з трохи приголомшеним виразом обличчя.
- Я заблукав, чи не так?
Імператорський палац виявився набагато більшим, ніж я думав. До того ж коридори були низкою заплутаних лабіринтів!
Місце, де я якимось чином опинився, було садом імператорського палацу.
В саду, оточеному дерев’яними й квітами, стояла гарна бронзова статуя жінки. З доброзичливою посмішкою на обличчі вона ніжно прасувала голови двох хлопчиків.
- Вона не схожа на Гею.
Ця статуя, безумовно, відрізнялась від величної богині в центрі міського майдану. Я тихо прочитав літери, вирізьблені біля основи бронзової статуї.
- Юлісія?
Вона була важливою частиною цього палацу?
Вона, мабуть, покинула цей світ близько п'яти років тому, судячи з дати народження і смерті, що було виграно на статуї.
- Е-еэх! Моя спина... Чорт забирай! Я дозволяю своїм підлеглим піклуватися про все, так чому вони не роблять таку важливу роботу? З таким успіхом я рано чи пізно відрубаю їм всім голови і насаджу їх на піки біля воріт замку або що-небудь в цьому роді.
Я повернув голову в сторону серії гучних незадоволень.
- І ось я тут, очікуючи чогось хорошого. Подумати тільки, що ці недотепи захочуть заробляти на життя податками, які за нісенітниці.
Там був старий чоловік, який підрізав садовим ножем землю. Випростившись, старий почав масувати свою спину. Через кілька секунд він побачив мене і здригнувся, а вираз його обличчя виявився дуже жорстоким.
Ну, це було гарною новиною, оскільки я тепер міг запитати у нього, як звідси можна було пройти в бібліотеку. - Ах, пробачте за вторгнення. Я хотів би запитати у вас про те...
- Перш за все, коли ми бачимо людину, треба вітатися, ідіот!
Старий раптом закричав на мене.
Я здригнувся і був приголомшений.
- Крім всього іншого... Перепрошую? Що, чорт візьми, найшло на тебе? Ах, он ті штуки, ось там, принеси їх мені.
Старик вказав на місце поруч зі мною. Я подивився туди і побачив там мотику та металеве відро, що було наповнено землею.
- Що ти стоїш? Неси їх!
Я був приголомшений.
Скільки людей могли так керувати сьомим принцом? Коли я подумав про це, то глянув на теперішній одяг.
Який сюрприз, я все ще був у тому ж пошарпаному костюмі, який я носив ще в монастирі. Харман передав мені набагато яскравіше вбрання, але я не одягнув його, так як мені було лень.
Невже цей старий прийняв мене за нового садівника?
- Що ти стоїш? Поквапся!
Я облизнув губи.
Коли я приніс йому відро і мотугу, старий засучив рукави. Потім він низько пригнувся до землі і почав копатися в землю. Спостерігаючи за його роботою, я відчув дивну і недоречну вібрацію.
Цей старий... чомусь здавався мені знайомим.
Чи був він кимось, кого добре знав оригінальний власник цього тіла?
Трохи погодя старий відрізав руки і встав, як ніби нарешті закінчив працювати. Судячи з того, як швидко він рухався, він, мабуть, вже майже закінчив працювати до мого появи.
- Тьфу-у...
Зітх полегшення вирвався з його губ.
Руки в нього були грубі і мозолисті, наче він багато років працював без покладання рук. Він хотів стерти бруд з рук про свій комбінезон. Але оскільки я не міг дивитися, як він збирався забруднити свій чистий одяг, то витягнув носову хустинку.
- Ви тут один? Як тільки один може нести відповідальність за такий великий сад?
Хоча мені все ще було незручно, я спробував зобразити царську мову. Зрештою я чітко пам’ятав, що це було за місце.
Я тихо фиркнув і подивився старому в обличчя.
Навіть якщо теократична імперія вважалася праведною, зловживання владою існувало і в такій чудовій імперії. Головний садівник цього палацу, мабуть, був не дуже хорошою людиною, судячи з того, що зараз у ньому працював один самотній старий.
Але тут старий показав приголомшений вираз обличчя.
Він довго дивився на мене, після чого, нарешті, відкрив рот: - Історія про те, що ти втратив пам'ять, дійсно правдива.
Ці слова спонукали мене нерозумно поглянути на старого.
- Мало того, що твоя особистість змінилася так ти ще не зміг дізнатися свого дідуся.
Я здригнувся від його слів і поспішно активував [Мислливий погляд].
[Ім’ я: Кельт Олфолс (Святий імператор)
Вік: 105 років
Риси характеру: секРуйнівний, руйнівний власник масивого об' єм Богині, потворне тілоство.
Я Я повинен був. Проводити більше часу З родиною. Ух-ух...]
Правитель теократичної імперії, якого беззастенно називали великим героєм, що вбив короля некромантів, Амона, п'ятдесят років тому... Чоловік, який формально був моїм дідом Кельт Олфолс перебував прямо переді мною.
[1] Камергер (нім. Kammererr « dворянин кімнати» або камера́рій (лат. camerarius — це найприємніша посада, яка належить Руському царстві та Російській імперії. Також королівський ранг (171101809) і паровий вираз придворного звання (1091917).
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora