- Може, мені краще відразу доповісти про це його величності?
Він був надто наляканий цією ситуацією.
Щось було не так. Хоча все вказувало на те, що сьогодні нічого поганого не станеться, шосте почуття Гармана било тривогу.
Подумавши про це ще трохи, Гарман кинув в’язнів. - Переможний час настав. Всі, повертайтеся до фортеці.
Всі перестали копати, і вираз їх обличчя змінилося, як ніби їх тільки що врятували від неминучої смерті. Згорівши плечі, вони заступилися до фортеці і хотіли втекти від холоду.
*Хеек!*
Зненацька один з каторжників налякався, і він швидко озирнувся. Він раптом зрозумів, що його колега, який щойно йшов прямо за ним, кудись зник.
Каторжник продовжував нахиляти голову то в одну, то на іншу сторону, дивлячись все глибше у метиль. Той, хто танцював снігом, більше нагадував густий туман, який майже повністю загоряв огляд. Але врешті-решт, він розглянув біля себе виразну гуманоїдну фігуру.
Начальник подумав, що це його колега. Поквапся! Я помираю від холоду. І голод теж. Ходімо і що-небудь ...
Але тут ця гуманоїдна фігура проявила себе. Це було чудовисько гуманоїдного типу, яке мало лише 2 метри зросту тіла.
Різні частини його тіла не мали або просто гнили. Його обличчя майже не існувало як такого, а спина згорбілася вперед. Його довгі руки простягалися до колін, а на кінцях пальців стирчали неприродно довгих кігті.
Чудо подивилося на каторжника і розридалося у жахливому посміховиську.
Обличчя бідолахи миттєво зблідло.
- Уваа!
Зненавиджений крик змусив Хармана швидко повернути голову. Інші в’язні також подивилися на звук.
На той час двометровий гуманоїдний монстр вже проколов наскрізь ув'язненого. Кігті, подібні до коси, легко проштовхнули його наскрізь і тіло бідолахи було трохи підняте вгору. Нежити почала кусати й відривати шматки м’яса від шиї бідолахи, і разом з тим його гниючі очі оглядали інших каторжників поблизу.
- Це... Це запир!
- Бежим...!
- Увааах!
Раптова поява нежиті викликала в’язнів у паніці замішання. Вони кинулися бігти у всі боки.
Але в цей же час з-під товстого шару снігу, який лежав прямо під їх ногами, почали вискакувати запирі. Вони були приголомшені несподіваним народженням цих монстрів і почали п’ять років тому.
- Киїаахк!
З кожним змахом мечоподібних кігтів помирав один каторжник. Чудови накидалися на беззахисних бідолах, валили на землю і почали поїдати їх... Живим.
Колись сніговий сніг був дуже білим.
- Якщо хочете жити, біжіть!
Хоча ситуація була критичною, Гарман залишався спокійним. Він обнажив меч, закрив очі і тихо пробурмотів собі під ніс: - О, Бог Війни Хейм. Даруй цьому слузі свою силу.
Він відкрив очі і побачив кігті запиря, які були перед його носом. Харман опустив талію і ухилився від атаки, після чого спритно помахнув мечем і розрубав зап'ястя монстра.
- Ккияхк?
Він нахилив голову і подивився на свій відрубаний зап’ястя. Відразу ж після цього він знову подивився на Хармана. Але на той час меч паладина вже майже відділив його голову від тіла.
Через мить безголовий монстр впав на землю.
Харман швидко відвернув погляд від трупа.
Дедалі більше запилень піднімалися з-під снігу. І через снігову бурю велика кількість запирей вже бігло до замка.
Вони втекли на четвернятках і з надприродною спритністю почали вбивати каторжників одного за іншим.
Їх було занадто багато.
- Чорт забирай.
Гарман швидко розгорнувся і теж кинувся бігти.
Він кинувся до фортеці так швидко, як тільки міг. Під час бігу він пробурмотів: - О, Бог Війни Хейм. Даруй своє благословення цьому нещасному Агнцеві...
Він говорив про звеличення бога, якому поклонявся, і як би на доказ того, що його Бог відповів на молитви Бога, божественність у ньому почала ще енергійніше циркулювати. Його ноги рухалися набагато швидше, ніж раніше.
Але перед ним несподівано з’явилося багато запирів. Ці монстри, які ховалися в снігу, зречились і накинулися на Хармана.
Він стиснув зуби.
« Як вони могли ховатися тут весь цей час? » — подумав Гарман.
Сніг вчора розчистили. Але ніхто нічого не виявив.
« Вони проникли сюди на світанку?»
Якщо так, то чи вони дійсно могли стримувати свої інстинкти навіть коли живі люди ходили прямо над ними?
Не жити, не підкоряючись своїм інстинктам? Як це можливо?
Харман викинув тулуб і, вернувшись від кігтеї запиря, рубав його мечем, а потім продовжив бігти.
Незабаром він ясно побачив рові стіни Ронії. Солдати квапилися біля проєм відкритих воріт.
- Вогонь!
Стріли, випущені справжніми солдатами, були вбиті упирями. Їхні руки і ноги були пронизані, а тіла та очі були просочені наскрізь.
На жаль, нежити могла померти лише від повного або часткового знищення мозку.
- Зачиніть браму, я встигну!
Рев Гарман спонукав одного з лицарів віддати наказ в’язням. - Негайно зачиняємо ворота!
Однак, каторжники хоч і боролися з усіма з блоком контролю воріт, але нічого не змогли вдіяти.
- Він... Він застряг!
- Цепі, ланцюгу замерзли!
Вони з захопленням почули голос Хармана.
- Чорт забирай. Я ж неодноразово казав усім вам, щоб ви не занедбували обслуговування цепей, чи не так?
Один з лицарів швидко обнажив меч. - Відійдіть в сторону!
Він відштовхнув каторжників і вдарив клинком по блоку, що утримує ворота відкритими. Цепі сконструювали, і важкі ворота швидко зачинилися.
Харман встиг прослизнути прямо в закриті ворота. Запирі, які гналися за ним, були розчавлені на смерть тягарем воріт.
Кров і тіло виризнули на всі боки, і в’язні відступили назад. Тим часом через закриті брами почали доноситися жахливі крики.
- Підпирайте ворота! - Закрикнув Харман в сторону солдат. - Стати в стрій! Лицарі, командуйте каторжниками, ні, солдатами!
Його рев змусив лицарів голосно кричати.
- Побудуватися!
- Побудуватися в шеренги!
- На стіни! Швидше!
Каторжники швидко прийняли наказ лицарів. Зі щитами і списами вони поспішно взялися на верхню частину зовнішньої стіни.
Харман швидко перевірив стан свого спорядження і піднявся на вершину стіни за розміром.
Двадцять п'яте грудня.
День, коли король некромантів, Амон, випустивши свій останній подих на землі мертвих духів, був дуже близький.
- ... .
Обличчя Гармана застигло в той момент, коли він опинився на вершині твердої стіни. Він чув тривожні бормотіння солдат підле себе.
Дві, три тисячі нежиті?
Нет...
Навіть Гарман був збентежений.
Щороку він прибував у це місце, щоб боротися з хвилями мертвих.
Його вороги були ходячими мерцями. Вони не знали страху і просто віддавалися своїм первинним інстинктам. Крім того, що вони не мали придатного спорядження для облоги замку, то також нічого не знали про тактику бою або воєнну стратегію.
Ось чому в минулі роки відбивати атаки було досить просто, але ...
- Куоохххах!
... Але зараз все змінилося.
Тепер його погляд був прикутий до справжньої армії.
*Бум*... *Бум*... *Бум!
Здалися гулки удари бойових барабанів.
Все більше і більше німертових почали з'являтися через похмуру снігову бурю.
Зомбі, що хиталися, били в барабани, створені зі шкіри та кісток. Навколо них стояли безозброєні орди зомбі...
За ордами зомбі стояли скрипляючі скелети, споряджені грубим спорядженням, і вони дивилися на живих своїми пустими окулярами. Серед рядів скелетів стояли і ривели вупи...
Ті, що страждали від вічного голоду і ненавиділи все живе, тепер сформували батальйони й могли сподіватися наказу свого командира.
Ця армія нарахувала понад двадцять тисяч померлих. Армія, яка, хоча і була обладнана не дуже добрим спорядженням ... у них принаймні були облогі гармати!
Харман щільно стиснув губи і обвів поля бою тремтячими очима.
Зомбі-раби ледве тягли паланкін, а снігова буря продовжувала бушувати. У цьому паланкані сиділо дивне створіння, яке безсумнівно командувало цією жахливою армією.
- О, живі, слухайте мене і бійтеся!
Не тільки Гарман, але й інші лицарі та піддані воєдині, а також каторжники відчули на голові насичену демонічною енергією мовлення... Відчуй, що ти не слухаєш духовних слів!
Така мова могла викликати страх і не лише...
Ураз поблудили один солдат і городяни.
- Ви бажатимете смерті і хотіти звільнення!
Харман впився поглядом у істоту, яка говорила такі слова, він впав оком у тьмяного монстра, якого несли хиткі зомбі.
Не менше трьох метрів у висоту, але його тіло було широким і дяблим. У нього було кілька підборіддяв, і одяг з пропаженою кров'ю обвивала його пахощну фігуру.
На його товстій шиї він побачив костяне намисто.
Чудо, яке, мабуть, було результатом об'єднання людини та свині, використовувало звичайний щит як серверову тарілки. На щиті лежав чиєсь тіло, і цей чоловіко-свин обходився з цим трупом як з бифштексом...
- Ми судді цього світу!
Харман знав, що це було за чудовисько. Цей тварюка теж була неживою. Але це було не просто якесь нездійсненне життя. Витоки еволюції неживі...
А я - месія, який врятує цей світ за допомогою самої смерті!
... Зомбі з часом перетвориться на запиря, а скелет стане або кісткою-воіном, чи скелетом-крапником...
- Такой...
... Остання еволюційна форма зомбі була...
- Воля спадкоємця Бога смерті, воля Юдия!
... вампір.
- Я, великий граф, врятую вас усіх від відчаю життя!
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora