- А?
Я вирвався з рота.
Чому ця дівчина з'явилася тут?
Поки мій мозок намагався опрацювати побачене мною видовище, дівчина продовжувала висіти на шиї ведмедя і раз за разом проколювала його своїм кухонним ножем...
Удар!
Ведмідь-зомбі голосно злив і люто зачепив головою. Вона витримала з нього ніж, а потім знову встромила його, але вже у очнечку монстра. Її рухи були супер-швидкі і лютими, а також нервово точними, і вона наносила удари знову й знову...
І тут я, нарешті, прийшов в себе і високо підняв лопату. Ось він мій шанс. Якщо я його відпущу, то справді помру!
- Забирайся з дороги!
Дівчину відштовхнуло від зомбі-мед'ї, і вона досить різко впала на землю.
За допомогою короткого часу я зміг додати ще трохи божественності до лопати.
Чисто-біла блекльна аура проникла в кінець леза лопати. Я зібрав всі свої сили і встромив його до лоба творіння.
Удар!
Спочатку я відчув огиду до того, що щось тверде, а потім пішов звук чогось ламаючий навпіл.
Ведмідь перестав рухатися. Лізання лопати пронизувало товсту шкіру монстра через що воно проникає прямо в його череп.
Клітина, в якій була демонська енергія, була знищена.
Я пильно подивився в залишок очей зомбі-мед'єв, який поступово втратив світло життя. Я був упевнений, що проклятий некромант спостерігав за мною до кінця.
Я сказав, дивлячись прямо в ці очі: - Сиди тихо і чекай мене, тому що я відплату тобі за все лайно, через яке ти щойно змусив мене пройти.
Потім я відпустив лопату.
*Бум!
Демонічна енергія, яка змушувала рухатися цей великий шматок гниючого тіла, тепер повністю розсіялася і в результаті «дистанційне управління» було перервано.
Все це до біса мене втомило.
Я знову плюхнувся на дупу.
Чому виникають непотрібні труднощі? Зазвичай головні герої в безлічі алевелл, які потрапляли до інших світів, відразу ставали мега-сильні або ж набули сильного покровителя, але я ...я просто повинен був пройти через це лайно.
Это несправедливо.
Чому мені не дали талант, який міг з'явитися лише раз на мільйон років?
Я сидів на дупі, скаржився на несправедливість і раптом помітив, що хтось почав наближатися до мене. Я підняв голову і побачив, що це була та сама дівчина, з якою я зустрічався раніше.
Її біле волосся було покроплене кров’ю. Вона мовчки дивилася на мене своїми червоними і запалими очима. Ковчег ведмежого хутра і закривавленої плоті все ще був на її кухованому ножі, з якого досить активно капала кров.
- Що?
Моє питання змусив дівчину злегка здригнутися, і вона чомусь підняла ніж і помхала їм. Але її губи зобразили сміх.
Може, так вона намагалася привітатися зі мною?
Ну, саме таку посмішку зазвичай показував серійний вбивця з якогось третьогосортного фільму-слешера.
Я раптом згадав випадок, коли безжалісно вдарив її лопатою по голові. Може мені варто було тоді трохи стриматися?
Вона ж не спробує вдарити мене цим ножем, правда?
- Імператорський принц! Ваша високість! З вами все гаразд?
Я почув голос Слідопита Ганса.
Як вчасно, я не міг навіть нормально поворухнутися. Якраз в разі чого він зможе вбити обитаючу тут не жити.
Але найважливіше те, що він зможе зруйнувати цю неввічливу атмосферу. Невдовзі мешканці села прибули до нашого місця розташування. Але коли вони виявили зомбі-мед'я, вони миттєво замерли.
Коли Ганс подивився на переможеного ведмедя, його обличчя стало блідим, як полотно. - Це... розповсюдити це не король обжерства?
Яке страшне ім'я.
Я просто запитав містера "Хантера" про це:
Мисливець Ганс перекладав мій погляд на зомбі-мед'яв, а потім відповів із неловим виразом: - Ця тварюка одне з найнебезпечніших істот, ваша високість. Воно живе в країні духів мертвих і переважно полює на зомбі.
За його словами, цей ведмедиця-змі мала таку товсту шкіру, що він міг легко терпіти атаки декількох десятків зомбі. По суті, особливо грізним є ведмідь після того, як він знаходить пару і виведе потомство, бо тоді вони зможуть завалити навіть великий даль.
- Ви дійсно вбили цю тварюку, ваша високість?
- Ні, він вже був мертвим, коли я прийшов сюди, - я потиснув плечима.
Все може ускладнитися, якщо жителі села дізнаються, що я вбив цього монстра, покладаючись на навички некроманта. Чекай, але ж у мене була одна свідок цього, вірно?
Я повернув голову і подивився на дівчину. Вона знову подивилася на мене і схилила голову навбоньки.
Вона бачила, як я викликаю святих зомбі, але нічого не сказала про них і просто спокійно стояла на місці.
Мешканці села подивилися на дівчину з кухонним ножем, а потім на мене, і в них на обличчях з'явився дивний вираз.
- Чому ця маленька дівчинка прийшла сюди? - запитав я, і моє питання змусив Гріла прийняти заклопотаний вираз на обличчі.
- Ми й гадки не мали, що вона нас переслідує, ваша високість. Як тільки вовк затягнув вас в печеру, вона вискочила з кущів...
Вона ж не стала переслідувати мене через те, що хотіла мені помститися за той раз, вірно?
Це дуже зловісна думка, яка прийшла до моєї голови. І ніж у її руці чомусь загорнув ще яскравіше...
Я посміхнувся і спробував встати. Але я похитнувся і мало не впав, але вона швидко простягнула руку й підняла мене.
Я здригнувся і знову подивився на неї та побачив усмішку, яка з'явилася на її неприємному обличчі. Її губи, можливо і прийняли посмішку, але будь-хто міг би сказати, що вона видала з себе усміху, і ця усмішка змусила холодок пробігти по моїй спині.
Будь ласка, будь ласка! Хто-небудь інший, допоможіть мені! Ця дівчина, вона може раптово вдарити мене ножем в живіт, розумієте?
Чи Гріл зрозумів про мої поточні думки, чи ні, він просто перекладав погляд з дівчини і на мене, а потім вказав на вихід із печери. - Ну що ж, давайте швидше підемо звідси. Ви виглядаєте дуже втомленим, ваша високість, так що давайте повернемося і відпочинемо ...
- Чому ти хочеш піти? Тепер, коли ви всі тут, хіба ми не повинні довести цю справу до кінця?
- Перепрошую?
Я звернув увагу на глибші частини печери. - Давайте покінчимо з цим прямо зараз.
- Н-но...
Ґріл подивився на ведмедя. Хоча я й сказав, що ця істота вже мертва, коли знайшов її, він не повірив мені.
Ну так, якщо прибрати той факт, що з його лоба стирчала лопата, яку важко було не помітити, все вставало на свої місця...
Мешканці села, мабуть, боялися ще одного такого ж ведмедя всередині.
Дівчина, здавалося, була досить розумна, тому що вона допомогла мені підійти до лопати. Я трохи возився, після чого, нарешті, зумів вирвати її з тупого ведмедя.
- Гадаю, тут більше не залишилося зомбі, - сказав я.
- Ваша високість?
Ну, це було не більше ніж простим припущенням. Я вже зайшов так далеко і не хотів відпускати покидька, що міг ховатися в кінці цієї печери.
- Мабуть, попереду більше немає зомбі. Навіть якщо вони там і є, то повинні бути на тому ж рівні, що й ті, з якими ви билися в монастирі. І ще дещо...
Я озирнувся. Тільки тоді мешканці села помітили, що це печера. Пічера, в якій не мало бути й сліду світла, була яскраво освітлена.
- Цей гівнюк втече, якщо ми зараз же не почнемо діяти.
Оскільки вся печера була обмита божественністю, ніякі зомбі не могли спричинити нам проблем.
Я вивчив глибші частини печери, які були оповиті темнотою, і сказав: - Цей некромант ...цей виродок знаходиться десь у цій печері.
Я просто не міг відступити, принаймні не зараз, коли цей виродок знаходився десь у цій печері.
Мені треба було змусити цього виродка заплатити за те, що він змусив мене пройти через таке пекло!
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora