- Принце!
- Спасите прин...
Мешканці села взагалі не встигли відреагувати.
Їхні голоси почали швидко віддалятися.
Великий вовк впав мені в плече. З жахливим сморідом гнилого трупа і огидно густою демонічною енергією цей чортів вовк впав в мене.
- Відпусти мене!
Я вхопився за лопату міцніше і встромив її у шию творцем.
Але оскільки я не мав стійкої пози і був укушений в плече, то не зміг зібрати достатньо сили для атаки. Моя атака не нанесла навіть маленької подряпини товстій шкурі монстра.
Якщо мене затягне ще глибше, все буде втрачено.
Мене оточать зомбі і напевно спалять.
- Так ПОШЕВ ТИ!
Я зосередився і активував уміння [завдання прокляття]. Я відчув, як божественність миттєво покинула моє тіло.
Світ переді мною почав вертатися, але тут я почув слабкий голос.
[Ти дарував благословення.]
Зараз було не час звертати увагу на запаморочення. Леза моєї лопати почала м’яко світитися. Тепер мій землерийний інструмент був наповнений зворотним ефектом навики [засушеним прокляттям] — [благословення].
- Ти смердючий сучий син!
Лопата, яка несе ауру божественного благословення, встромила у шию зомбі-вовка.
Удар!
Забудь про запах палячого тіла, проклята тварюка все ще жива.
Моя лопата встромилася ще глибше. Але зомбі-волк все ще не відпускав мене.
- Ти впертий син...
Я витягнув лопату і знову вдарив їй зомбі-вовка.
Зрештою мені вдалося вирватися з пащі проклятого тварюка після того, як її шия повністю розтанулась і тіло повалилося.
Я прокатався кілька метрів по підлозі. Груда кісток і гнилих трупів послужили мені піддушками, які пом’якшили мій незвичайний спосіб пересування.
Притиснувши голову до землі, я закричав: - Увааак! Це ж боляче! Цей ... сучий син!
Серйозно, це було біса боляче.
Моя тремтяча рука потягнулася до пораненого плеча. Я здригнувся, коли мої пальці торкнулися видовженої плоті.
Я пробурмотів: - Чому я повинен пройти через це лайно?
Я схопився за плече і встромив у рану частину залишої енергії, а також зверху накатив уміння [захоплене прокляття]. Хоча мені варто перейменувати його на [благання].
Я відчув, як божественність покинула моє тіло, але рана зажила з видимою швидкістю.
Демонічна енергія, яка встигла проникнути в мої м'язи викликала негативну реакцію, і моя шкіра почала розриватися, але це тривало лише короткий час. Збудовані кості були перероблені, а нове тіло замінила старою.
- Це дуже боляче.
Погана реакція між божественною а демонською енергією завжди була сповнена жахливих мук.
Тільки після того, як рана повністю загоїлась, я зітхнув з полегшенням.
- Ні, зачекай. Я не повинен зараз розслаблюватися.
Я озирнувся навколо, але нічого толком не побачив, так як в печері було чертовски темно.
Але це тривало недовго. Я швидко зрозумів, що до мене рухалися зомбі за допомогою навиків.
- Ку-оххах...
Так, вірно, орда зомбі рухалася прямо на мене.
Зомбі, напівзавершені в скелети, зараз повільно тяглися до мене, а їхні щелепи були відкриті, як ніби вони щойно виявили смачного обіду.
- Я в лайні.
Я вже досить втомлений, але тепер мені ще доведеться битися з ними?
Ах, богиня любові і милосердя, Гея!
- Будь ласка, пробач мене хоч раз, гаразд? - попросив я мовчазну богиню, після чого покріпше зтиснув лопату.
----
Вся печера була наповнена огидним сморідом.
Зниклі трупи та викинуті кості були практично скрізь. У якості бонуса я іноді зустрічав зомбі, що поїдали залишки якихось людей.
На щастя, я все ще не зустрів швидких зомбі.
- З такою швидкістю я не скоро виберуся звідси.
Виявляється, цей вовк встиг досить глибоко затягнути в печеру. Це означало, що я не міг чекати на те, щоб жителі села прийшли і врятували мене.
Я підняв лопату вгору, після чого встромив її у землю.
[Боженяя лужа була викликана.]
Вона швидко поширилась навколо мене у діаметрі близько п’яти метрів.
Зомбі, що наближається, ступили в калюжу і почали хитатися, після чого впали обличчям до землі. Потім вони почали повільно розчинятися.
На жаль, зомбі було занадто багато, так що вони просто наступали на ще не повністю розплавлених зборів і продовжували йти до мене.
Вони були простими рабами своїх бажань і пожадливостей, але ніколи не зупинялися перед своєю метою. Ось чому вони були такими страшними.
Я швидко замахнувся лопатою на тих, хто наближався до мене.
З глухим тріском голова зомбі розлетілася вдребезги.
Я знав, що просто виграваю час цієї калюжі і нічого більше. Я мусив знищити їх усіх, але бажано було швидко.
- Точно... Лише вміння чуми може допомогти мені.
Я глибоко зітхнув. Піднявши лопату, я встромив її назад у землю і закрив очі. Велика рунічна літера раптово з'явилася на землі під зомбі, а потім частинки, які випускають яскраве світло, почали розлітатися в всі боки.
[Ви зробили велике благословення.]
Ці частинки, що піднімалися з землі в контакт із зомбі, розчиняли їх. Один за одним зомбі перетворювалися на попіл і розсіювалися.
Один, два, сім, десять...
Здорово! Це працює! Такими темпами...
Дуже шкода, як тільки в моєму серці з'явилася надія на виживання...
*Бум!
... Моє щасливе вираз обличчя в одну мить стало похмурим.
Я підняв голову.
- Куойоу...
Ця чортова штуковина була щонайменше три метри заввишки.
Його товсту шкіру покривав лахматовий хутро...
Цілком приголомшений цим видовищем, я пробурмотів: - Ведмідь...зомбі?
Так, це дійсно був зомбований ведмідь.
Я не знав, який це був ведмідь, але...
Король обжерливості
Вік:
Спеціальність: кусь, дроблення, розбивання, виривання внутрішніх органів
Зараз усилен за допомогою навиків некромантії.]
- Цей хлопець не той, з ким я міг би впоратися в даний момент.
І так до смішного могутня істота перетворилася на зомбі...
- Мабуть ця печера стане моєю могилою.
Кожного разу, коли ведмідь-замбі зробив крок вперед, я в свою чергу робив кроки назад. Навіть коли світлові частинки впивалися у тіло ведмедя, цей проклятий монстр взагалі ніяк не змінювався.
Потім він увійшов у лугу святої води. Його хутро трохи підплавився, але нічого більше.
Цей ведмідь був зовсім інший, ніж зомбі.
Може варто спробувати втекти? Але я точно знав, що коли повернуся до нього спиною, то він несподівано нападає на мене з страшною швидкістю.
Найжахливішими істотами, крім гуманоїдних зомбі, були змії. Чому? Тому що вони були набагато швидшими за звичайних людей, ось чому.
Якби я спробував втекти, то моя спина була б розорвана в мить ока.
Я стиснув зуби, тоді як мої руки зрізали лопату ще міцнішою.
- Я вже помер один раз, але вдруге?
Звичайно, я не хотів вмирати.
Я простягнув руки, збираючи крихти божественності.
- Воскресіння мертвих.
Як тільки я сказав це, залишки божественності швидко поширилися по печері і заставили трупи просуватись.
Зомбі повільно почав вставати, випускаючи частинки білого світла, а замість демонської енергії вони були наповнені аурою життя.
- О-о- о!
Печера трясеться чистим і гарним співом, а не риданням душі.
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora