- Шарлотто, як ти себе почуваєш?
Тітонька і бабуся підійшли ближче, щоб перевірити поточний стан Шарлотти.
- О боже мой! Подивися на цей холодний піт. О? Її гарячка спала. Яке полегшення. Чому б тобі не полежати ще трохи?
- Ти, мабуть, вмираєш з голоду. Ось, візьми хоча б картоплю. Зараз у нас є тільки це.
Тітонька подала їй тарілку з картоплею і кухонним ножем. Шарлотта була збентежена і схвильована цими дамами та їх спробами доглядати за нею.
Що трапилося? І де вона? Чому вона тут? А де ж її мама? Її батько?
Коли вона почала згадувати про них, вона рефлекторно прикрила лоб через пульсуючу головний біль. Саме в той момент, коли вона почала згадувати про це ще більше...
- К'ядя!
Раптом хтось закричав.
Шарлотта рефлекторно схопився з місця.
Якась жінка показувала пальцем на вікно і в страху почала відступати назад.
- Вони... Вони йдуть! Ні! Вони вже тут!
Усі жінки в монастирі почали дивитись у найближчих вікнах. Шарлотта теж швидко переклала погляд на вулицю і почала спостерігати за поточною ситуацією.
Вона побачила багато зомбі, які незграбно рухалися до монастиря. Їх було дуже багато.
Ті, хто знаходився всередині будівлі, були блідими. Декотрі кричали безупинно, тоді як дехто оглядався навколо, можливо, шукаючи місце де можна було сховатися.
Але Шарлотта відреагувала інакше.
- Зомбі!
Вона машинально простягла руку і схопила кухонний ніж, після чого ринилася до виходу з монастиря. Жінки були приголомшені її діями і швидко зупинили її.
- Шарлотто, на вулиці небезпечно!
- Ти не повинна виходити!
Хоча багато хто намагався зупинити її, вона таки спокійно йшла на вихід. Шарлотта, здавалося, з кожним кроком ставала все сильніше.
Вона виявляла чисту фізичну силу, яку не могла показати жодна шістнадцятилітня дівчина. Хлопці, які спостерігали за цією сценою, також вирішили втрутитися і їм кінець кінцем вдалося зупинити її.
- А? А?
Шарлотта здригнулася від несподіванки і незграбно загорталася на місці. Частково це було пов'язано з тим, що вона не могла рухатися, але в той же час вона ніколи не хотіла випадково поранити їх ножем.
Ось чому вона перестала чинити опір. Але навіть тоді вона не відривала очей від вікна. Її широко розплющені очі були прикуті до якогось « гаманця».
Вона бачила, як він високо підстрибнув разом зі своєю лопатою.
А потім він з гуркотом опустив її вниз.
Голова зомбі розкололася.
- Що ви все робите? Цільтесь в їх голови! Зараз не час турбуватися про збереження трупів або щось подібне!
Крик хлопчика змусив переляканих селян стиснути зуби і вони почали розмахувати своїми сільськогосподарськими інструментами активніше.
Але через те, що він на мить відволікся, зомбі зміг вкусити його. Хлопчик стиснув зуби і схопив чоловіка за шию та силою відтягнув його.
Потім він помахнув лопатою. Вона приземлилася на голову зомбі, через що він похитнувся, після чого впав на землю. Хлопчик високо підняв лопату і розморозив череп поваленої твори.
Це видовище глибоко потрясло Шарлотту.
Хлопчик був приблизно того ж віку, що і вона, ні, може бути він навіть був молодший на рік або два, але він стояв у передній лінії і командував дорослими чоловіками.
- Не здавайтесь! Якщо у вас є час звернутися на біль, то краще вбийте замість скарг ще одного зомбі!
Його манера говорити була огидною. Дорослі дуже дивилися на хлопця, але зомбі напали.
Один за одним, орда зомбі ставала все менше і меншою.
Ці повільні, хиткі зомбі були знищені надзвичайно швидко.
Хлопчик, мабуть, відчував себе дуже втомленим, так як він повністю зараз спирався на лопату, а його дихання було важким і, швидше за все, хриплим.
Саме тоді дами, які зупинили Шарлотту, прищепили мовами.
- А? Цей імперський принц вміє полювати на зомбі?
- Ну, він - принц з імператорської сім'ї, так що це не дивно.
Все ще налякані пані продовжували базікати між собою. Але їх слова приголомшили Шарлотту.
Він - імперський принц?
Тепер, коли вона подумала про це, вона згадала, що до неї раніше дійшов слух про те, щоб деякий час тому в монастир, який знаходився на пагорбі, прибув принц.
Вона знову впилася поглядом у спину хлопчика.
----
Мешканці села видавали крики, які були більш схожі на вересок. Вони махали сільськогосподарськими інструментами, сподіваючись вбити всіх зомбі.
Коли гниюча плоть забризкала все навколо, жителі села ледве могли стояти на ногах.
Їх дихання було надзвичайно важким і безладним, але їх очі все ще ретельно сканували сто або близько того трупів зомбі, які були розкидані всюди. Дехто швидко падав на зад, бо багато хто не міг стояти далі.
Деякі ж ридали обезголовлені трупи. Незважаючи на те, що зараз всі страждали від горя, ніхто не міг скасувати того факту що нам якось вдалося знищити цю орду зомбі.
Деякі селяни були поранені, але ніхто не помер.
- Яке полегшення.
Я встромив лопату у землю, притулився до неї спиною і глибоко зітхнув.
Це було важко. Дуже важко.
Якщо б я знав, що буде зі мною в майбутньому, то вибрав би клас « вільну» під час тестування гри. На що мені не здався цей "некромант", вміння яких я навіть не міг скористатися.
З іншого боку, чому я не обрав клас « супермена»? Ех, яка жалість...
- Ви добре попрацювали, ваша високість.
Один фермер підійшов ближче і передав мені шкіряний бурдюк з водою.
- О, дякую.
Я з радістю прийняв його і помив руки та обличчя, після чого втамував тугуючу спрагу. Весь цей час я дивився на фермера. І [мислово] я впізнав його ім'я.
- Ти сказав, що тебе звуть Гріл?
Фермер Ґріл здригнувся і здивовано запитав: - Я вже говорив вам своє ім'я, ваша високість?
- Звичайно.
Раптом на обличчі Гріма з’явився вдячний вираз. - Дякую вам, ваша високість.
- Не дякуй мені.
- Член імператорської родини запам'ятав ім'я такого жалюгідного фермера, як я...
- Хлопче, ти повинен ставитися до своєї професії з великою повагою. Дозволь мені сказати тобі, бути фермером - це дуже важлива робота.
Гріл, здавалося, був приголомшений. Через кілька секунд він енергійно закинув головою.
Тепер, коли я згадав про нього, хіба не цей хлопець забрав ту дівчину, яка раніше мало не від'їхала в світ інший?
- Що сталося з тією дівчиною? Чи вона одужала?
- Ця дівчина? Ах, ви маєте на увазі Шарлотту, ваша високість? Вона жива і здорова. Я думаю, що жінки у монастирі повинні були добре подбати про неї.
Чудово.
Я глянув на монастир. На мить я відчув пристойний погляд, який був пильно на мене з одного з вікон, але не зміг розгледіти жодного обличчя.
Мабуть, це всього лише через втому.
Я знову озирнувся на тепер остаточно мертвих зомбі. Зло було настільки сильним, що я глибоко нахмурився. Рівень демонської енергії в них був занадто високим, зазвичай таким рівнем демонічної сили не володіли зомбі, які всього кілька днів стали трупами.
- Як дивно...
- Що таке, ваша високість?
- Ця чума...
Навіть якщо чума і поширилася по всіх селах, зомбі-волина такого масштабу, яка виникла ні з того не з цього ... Чорт забирай, навіть біблійна чума не була такою важкою.
- Навіть якщо ми і знаходимося поруч з землею мертвих духів, той факт, що стільки змії зомбі з'явилося в одну годину ... Якщо так піде і далі, ми будемо повністю знищені.
- Коли... Коли ви сказали, що "повністю знищено" Ви мали на увазі...
- Всі, крім мене, помруть.
Гріл зблід.
- Якщо ми не знайдемо причини цього, ви всі помрете.
Як мінімум має пройти близько двох тижнів, щоб в Ронії виявили, що щось було не так, плюс час, який буде необхідно на дорогу ... Я не був упевнений, що ці сільськогосподарські зможуть протриматися стільки часу.
Гріл поспішно запитав мене: - Що нам тепер робити?
- Ну що ж, доведеться терпіти. Або ж ви можете знайти причину. Але це на потім. Давай спочатку похоронимо їх як слід.
- Ви маєте на увазі... Прямо зараз?
Я подивився на жителів села, після чого знову глянув на Гріла. Правда, всі зараз дуже сильно втомилися. Навіть обличчя цього хлопця говорило про те, що йому потрібно відпочити. Але якщо вони зараз почнуть відпочивати, то пізніше їм буде важче провести відповідну церемонію.
- Нам краще закінчити все швидше. А ще... - Я подивився на нерухомі трупи і злегка насупився. - Вони і зараз страждають, розумієш? Ми повинні швидко полегшити їхній біль.
Я наказав селянам викопати похоронну яму біля кладовища. Масові похорони були прості й лаконічні. Після збирання трупів ми кремували їх, а потім рештки викидали в яму і закопали. Самотній дерев'яний вивісок служитиме їм надгробкою.
Звичайно, зазвичай використовували високоякісний надгробний камінь, але на жаль, ніхто не залишився без сили.
Поки всі дивилися на надгробку, я молився мовчки і все ще тримаючи в руках лопату.
Це була церемонія очищення - помилування померлих і молитва про їхній зручний, вічний спокій.
Після останньої молитви я повернувся до села і сказав: - Давайте зробимо невелику перерву, після чого почнемо вистежувати інших. Було б краще, якщо ми якомога більше скоротимо їх чисельність.
Хоча я штовхав свою промову в маси, однак не забував вивчати реакцію селян.
Дехто виглядав приголомшеним, тоді як інші виглядали здивованими.
Я нахилив голову, і це змусило жителів села закашляти або почати уникати мого погляду.
Я злегка нахмурився і сказав: - Хей, містер сільський старосту.
- Так, ваша високість. Вас щось турбує?
Старосту неквапливо підійшов до мене і зобразив незграбну, але досить приємну усмішку.
Щось в цій атмосфері здавалося мені дивним.
У відповідь я зобразив злегка приховане вираз обличчя. Староста просто чекав, поки я почну говорити те, що хотів сказати, зовсім не звертаючи уваги на моє обличчя.
- Чи були тут останні дні якісь дивні події?
- Дивні події?
- Наприклад, чи з'являвся тут якийсь дивний предмет або, може бути, в село прийшов незнайомець.
- Хм, цікаво. Я нічого такого не пам'ятаю. Чума почала відвідувати наші села близько місяця тому, але тоді не було нічого підозрілого.
Тож чи справді ця хвороба поширилась через гризунів або диких птахів? Але я не думав, що це було діло рук природи.
- Поблизу є некромант або щось в цьому роді? - Пробурмотів я собі під ніс, але мої слова викликали серйозну паніку і страх не тільки серед Гріла та старости, а й серед решти жителів села.
У цьому світі некроманти були буквально уособленням стихійного лиха.
"Чорний жнець чуми", "Дивов, що краде душі" і тому подібні титули. За винятком одного королівства, всі інші на цьому континенті таврували їх некромантами злочинцями.
У цій же країні за вбивство некроманта людині нічого не зроблять. Простіше кажучи, я був би давно мертвий, якби про мою професію дізналися.
- Н-некромант?
- О боже мой! Ви думаєте, що така огидна тварюка ховалася в нашому селі?
- Це тільки моє припущення, - спокійно відповів я.
Але якщо він дійсно існує, тоді справа набуває неприємного оберту. Тому що якщо він вирішить затаїтися на якийсь час, то все піде прахом.
Але існувала велика ймовірність того, що він був десь поблизу. Врешті-решт, для управління зомбі потрібно бути поруч із ними.
Шкода, що я поняття не мав, як можна його знайти.
Звичайно ж я можу помилятися, і вся ця ситуація може бути наслідком чуми, яка просто вийшла з-під контролю.
Але все одно проблема залишається.
- Давайте залишимося тут на одну ніч і поспостерігаємо. Передайте всім, щоб зробили перерву. Так, і нам знадобляться годинні на всяк випадок.
Все вже дуже втомилися.
Ми відбилися від орди зомбі, а потім цілий день рили землю і перетягали трупи, і врешті-решт організували масові похорони. Таким чином фізичні та розумові обмеження кожного вже було досягнуто.
У даний момент ніхто з нас не зміг би нічого зробити.
- Я збираюся трохи поспати. Якщо щось трапиться, розбудите мене, - сказав я сільському старості і Грілу, після чого повернувся і попрямував до монастира.
----
- Кяахк!*
З горою пролунав крик.
Я здригнувся і прокинувся у монастирі. Стук дощових крапель звенів у вухах.
Було темно, але удар блискавки сяяв обличчя дівчини, яка стояла прямо переді мною.
Блискавка і темно-червоні очі разом з невиразливим, як лід, обличчям - все це належало одній дівчині.
Як ніби вона тільки що була застібнута зненацька, її брови піднялися вгору, поки вона дивилася на мене.
- Що? - Я запитав її.
- ... .
Дівчина виявила деякі ознаки тривоги і швидко відійшла від мене. У цей момент двері монастиря відчинилися, і в кімнату увірвався Гріл.
- Ваша високість!
- Ти хочеш, щоб я оглух?
Через втому все моє тіло здавалося важким і мокрим. Навіть мій розум все ще був сонним. Гучний крик фермера задзвенів у мене в голові, і я відчув запаморочення.
- Що сталося? - запитав я Гріла, але в той же час кинув погляд на дівчину.
Вона відкрито дивилася на мене запалими очима. Її погляд був холодним і гострим.
Погодите-ка, эта дівчина... Хіба це не вона з'їла всіх цих зомбі-крисів і вижила?
Її очі були до кінців наповнені отрутою. Вона ж не звинувачує мене в чомусь, вірно?
- Ваша високість!
- Я тебе чую, ясно? Що?
Фермер Ґріл почухав затил, а потім сказав: - Когось викрали зомбі!
Від перекладача: Добрий час дня, дорогі читачі! Глави в даному виготовленні великі, через що переді мною стала дилема - ділити главу навпіл або ж не розділити? ( Ця глава не була поділена на дві частини). Залиште свою думку в коментарях, будь ласка! Дякую.
https://literna.net/uk/books/620-nekromant-svyatoho-imperatora