Ван Дун прокинувся у кімнаті, наповненій сонячним світлом. Він вирішив, що Містер Шутник, мабуть вчора розійшовся по повній; здається, у нього навіть не залишилося сил доставити Ван Дуна, як він завжди це робив вранці.
Ван Дун потягнувся і надихнув кілька великих ковток свіжого ранкового повітря, відчуваючи себе добре відпочилим та виспаченим. Хоча процес, який він був змушений терпіти, щоб звикнути до практики уві сні, виявився хворобливо повільним і напруженим через нагляд Пана Шутника, він все ж звучав з цим, і відтоді йому було важко уявити хороший відпочинок без практик.
Люди могли звикнути до будь - яких життєвих труднощів, а коли звикнуть до них, вони вже не здаються труднощами.
Раптом, ніби з нізвідки, біля Ван Дунаю постала пара налитих кров'ю очей розсіяних вдивляються у нього. Ван Дун перелякано закричав на Містера Шутника: « Придурок! Ти налякав мене!"
« Мені треба поговорити з тобою про дещо», — сказав містер привид грубим і суворим голосом, який, наскільки відомо Ван Дуну, ніколи не відповідав тому, що він збирався обговорювати.
« Що таке?» — байдуже запитав Ван Дун, в’язко розвалившись на дивані.
Містер Шутник затулив очі і запитав: « Юноша, друже мій, чи знаєш ти, що тобі зараз потрібно? »
« Деньги» - без найменшого сумніву відповів Ван Дун, будучи добре обізнаним про важливість грошей ще з дитинства, завдяки жадібності старого пердуна.
« Момо! Такі молоді люди, як ви, не повинні бути обтяжені світськими речами. Те, що тобі потрібно найбільше зараз — це більше спаррингів для практики. Ось, я знайшов PA спарринг програму в системі. Вона виглядає чудово, але з якоїсь причини я не можу зіграти. Всі мої роздуми протягом ночі були присвячений їй однієї. Чому б тобі зараз не випробувати її? А я подивлюся."
Оскільки Шутник ніколи не ставився до стриманого типу людей, ну або примарів, він почав замовляти Ван Дуна грати в програму перед тим, як той навіть мав можливість відповісти. Містер Шутник, будучи безпорадним одержимим бойовими мистецтвами, відчайдушно потребував Ван Дунаю, щоб той допоміг йому перемогти спрагу грати.
« Вибач, я як зразковий студент академії Ейрланґ не витрачаю часу на віртуальні ігри. Реальність говорить мені, що я страшенно потребую грошей, тому мій час краще витратити на пошук підробки."
Ван Дун не цікавився продовженням розмови і був готовий вимкнути космічний кристал.
Це новий день, початок його нового життя, як він пам'ятав минулої ночі, у нього сьогодні було повно справ.
« Почекай! Хіба немає іншого виходу?» - Містер Шутник округлив очі і зревел, ніби хотів стукнути Ван Дуна по голові.
« Ні, хіба що ти заплатиш мені за гру, інакше ні!» — Ван Дун виголосив голосову команду відключаючої кристали, бо в нього не було часу сперечатися з паном Шутником. Він мав піти до школи і пояснити ситуацію, в якій опинився.
Як говориться в газеті, « дуже бідні діти знають, як піклуватися про себе».
Тимчасом як натовп загруз у ігри, Ван Дун вже сидів на вартелях перед входом в академію і чекав вчителя.
Він перекусував бутербродом, обмірковуючи найзахопливіші слова коли-небудь почуті ним, щоб використовувати їх для отримання вчительської симпатії. Від таких людей, як старий пердун, Ван Дун дізнався не тільки багато вуличних фраз, досвід життя з жалюгідним старим також навчив його використовувати будь-яку можливість для уникнути голодної смерті.
Студенти, які прийшли сюди на заняття в понеділок, із цікавістю спостерігали за юнаком біля входу до навчального закладу і проходили повз нього. Вони запитували, хто цей молодий жебрак на кратках.
« Пане Саймон, ви нарешті прийшли! » — містера Самона не можна було віднести до пунктуальних особистостей; він спізнився майже на годину.
« Хто ви? Ах... Ты... Ван Дун? Що ти стоїш біля входу?» - Саймон був здивований, побачивши Ван Дун чекає його тут.
« Містер, я тут, бо досі не отримав житла і я не... Ах! Чесно кажучи, я був сиротою, усиновленим моїм дідом, але коли повернувся з трудового табору на Нортоні, то дізнався про його нещодавню закінчення. Мені дійсно нікуди йти. Я перевірив готелі навколо школи... Вони занадто... Я... Я..." - очі молодого чоловіка, здавалося, втратили фокус.
Він подумав собі: « Вибач, старий пердун, за цю казку про твою смерть, але я знаю, який ти міцний і до того ж погані хлопці не вмирають».
Містер Саймон насправді і сам вже встиг припустити подібне. Він дійсно хотів допомогти Ван Дуну, але фінансове становище Академії було принаймні важким. Конфедерація виділяла все менше і менш коштів з бюджету на них через посередньку успішність студентів, а астрономічні витрати на підтримку статусу А класу виснажили казну. Було так складно, що вони ледве змогли почати новий семестр і, мабуть, провалилися б, якби не прибуття нового директора.
Він подивився на нещасного Ван Дуна, і йому стало шкода цього хлопчика, якого відправили на Нортон, пустельну планету, куди йшли лише найбільш відчайдушні в надії на удачу. Не маючи можливості зрозуміти ті суворі умови проживання Ван Дуна на Нортоні, пану Саймонові до глибини душі було боляче за нього, і він не хотів своїми руками додати ще більші труднощі молодий та тендітна душа юнака.
« Не хвилюйся, Ван Дун, я потурбуюся про твоє рішення. Давай поговоримо всередині, йди за мною. "
Саймон відчув незрозуміле тепло, яке виливається з його серця, коли він простягнув руку допомоги нужденному. Ван Дун старанно попрацював над словами і виразом обличчя, і вони створили для нього диво, йому навіть не довелося щось скласти. Якби він не зробив цього, то мусив чекати аж до наступного тижня.
Саймон привів Ван Дуна до свого кабінету, а потім негайно закопав документи в пошуках записів кімнат. На жаль, він не зміг знайти жодних вільних кімнат навіть через кілька хвилин ярних пошуків, але раптом в його очах засяяла ідея.
« Ван Дун, ти прийшов у дуже незручний час, усі гуртожитки заповнені, є ще один будинок, але там поки не закінчено ремонт. Проте є маленька кімната, навпроти будинку номер 5, яку спочатку було призначено для консьєржа. Чи не хочеш ти переїхати туди на кілька днів, а як закінчувати ремонт ми переселимо тебе в іншу кімнату? "
« Мистер! Дуже вам дякую! У мене просто немає слів; я віддам вашу доброту своїй важкій роботі і добрі оцінки!»
Саймон розсміявся, будучи задоволеним позитивним ставленням до Ван Дуна: « Не хвилюйся, але твоя кімната трохи особлива.
« Все гаразд, поки я можу жити там".
« Звичайно, це стандартна кімната для персоналу. Я маю на увазі, що будинок No 5 по сусідству з твоєю кімнатою - це жіноче гуртожиток. Сподіваюся, ти не будеш влаштовувати неприємності." - вимовив Саймон, посміхаючись Ван Дуну.
Ван Дун сказав своєму доброзичцеві: « Так, сер! Я навіть не посмію дивитися на них!"
"Ха-ха, я просто дражнив тебе, ти не побачиш нічого, навіть якщо захочеш. Бери свій багаж, нехай він тебе не сповільнює".
"Сер, у мене немає багажу з собою."
« Дуже добре, що ти маєш чудовий підхід до речей, мені це подобається!» — Саймон з радістю поплескав Ван Дуна по плечу. Цей молодий чоловік справив на нього враження не лише добрим розумом, але й виявив його здатність справлятися з труднощами у такі важкі часи: « Не соромся, питай, якщо тобі щось знадобиться. Я зроблю все, що зможу, в якості начальника відділу логіки школи."
Життя навчило Ван Дуна маневрувати та маніпулювати емоціями людей у разі необхідності, наприклад, він це робив з містером Саймоном. Але він не знав того факту, що Містер Саймон був по-справжньому добрим і хорошою людиною, яка б простягнув йому руку допомоги навіть без використання всіх цих трюків.