Ван Дун був сильно вражений своєю швидкістю, з якою він втікав від зага. Навіть без сили ЯГ вона виглядала вищою, ніж звичайна людина. Ех, якби всі ці події відбувалися з ним вже після того як він пройшов навчання за застосуванням своїх здібностей ... Але тепер я все ж таки міг сам розібратися.
- Вуглець, як думаєш, наскільки швидко я сюди біг?
- Майстер, грунтуючись на моїх свідченнях, ваша швидкість була аналогічною до рівня початківця загону "Металл".
Ван Дун посміхнувся. Хай швидкість його не була найвищою, вона опинилася на одному рівні з бойцем "Метелла". Він дуже пишався собою, адже це точно не могло бути випадковим збігом обставин. Ван Дун закрив очі, щоб ретельно обміркувати все що сталося.
Після тривалого роздумування він зрозумів, що могло пояснити все те, чого досягнув: це багато разів зростаючий темп ініціалізації Клінка.
До того, як він розбудив свій ВМП, його вузли ЯГ дуже в’яло відреагувало на команди активізації тактики, більше того через низький активність вузлів яГ, потрібно було деякий час, щоб тактик почала впливати.
Але відтоді, як Ван Дун розбудив свій ВМП, тактика стала відбуватися майже інстинктивно.
Коли він зіткнеться з небезпекою, то підсвідомо починає виконувати « Тактику Клінка ». Процес протікає самостійно і не вимагає свідомого контролю з боку Ван Дуна, а завдяки його ВМП, яке пришвидшує та стабілізовує роботу вузлів ЯГ, тактика виявляє свої ефекти майже миттєво.
Для Ван Дуна справжнім чудом була небезпечна ситуація, яка призвела до його звільнення. Солодкий смак успіху ще більше розпалив в ньому бажання стати боксером "Металл", але тепер Ван Дуну потрібно було краще зрозуміти свої нові можливості.
Вуглець допоміг освітити один з тунелів печери як полігон. Ван Дун зробив глибокий вдих і запустив « Тактику Клінка», завдаючи вузли ЯГ збільшити його швидкість; з ВМП почала струмитися енергія, розливаючись по всьому тілу хлопця...
Вух... - З блискавичною швидкістю Ван Дун раптово зірвався вперед.
Через секунду він виявив, що його набитий піском рот щільно притиснуть до твердої стіни, злившись в глибокому поцілунку з холодною сирою печерою. Повалившись на землю, він з радістю розсміявся.
« Це був не сон і не випадковість! »
Наступні два дні Ван Дун займався тренуванням своєї швидкості. Він намагався навчитися контролювати свій темп, щоб не влетіти прямо у відчиняту пащу комахи. Крім того, виросла не тільки його швидкість, але й сила. Він перевіряв її шматком армади, втикаючи прут у одну з стін печери. Залізниця пробила тверду породу так глибоко, що просто застрягла всередині. Щоб випробувати свої сили в реальному житті, Ван Дун вирішив перевірити себе, чи зможе він вбити зага.
Щоб вбити зага, спершу треба знайти в’язницю і він знав, що поблизу є той, хто стане ідеальною мішенню для практики. Він думав про жука, від якого ледь забрав ноги. Багато документальних фільмів згадували про їхню наполегливість і наполегливість. Нехай Ван Дун не чув зовні ніяких звуків, він знав - жук все ще там, чекає його десь у темряві.
Ван Дун і кути почали копати яму біля входу в шахту. Хлопець вперше полював на зага, і хоча він був упевнений у своїх нових здібностях, якщо жука вдасться зловити, це ще більше підвищить його впевненість. Але якщо він виграє, то дасть йому мужність протистояти більш сильним істотам.
Після того як Ван Дун закінчив свої приготування, він пробурмотів:
– Яма пастка - зроблено, зброя — готова, план Б... Чорт візьми, кого хвилює цей план Б, якщо так багато турбуватися, можна стати звичайним боягузом.
Після нічного приготування та двогодинного відпочинку Ван Дун був зосереджений і готовий до бою. Зробивши кілька великих ковтків дешевого вина, він прогнав Углю відкрити ворота.
Масивні ворота повільно піднімалися; Ван Дун не чув зовні ніяких ознак руху і задавався питанням, чи міг просто піти?
Він кинув погляд вліво і вправо, намагаючись оглянути сліпу зону, і раптово помітив жук, що ховається в густому кущі. Пара смарагдових очей пильно стежила за тими, що піднімаються ворітьми.
Як тільки зазор між воротами і землею досяг тієї ж висоти, що й ріст комахи, його тіло дхнулося вперед та помилося до проходу. Він рухався занадто швидко, і кут вже не встигав вчасно закрити ворота.
Побачивши, що заг ось-ось перетне поріг шахти, трохи сп'янілий Ван Дун видав бойової кличку і кинув в сухого жука металеві пластинки.
Жук навіть не здригнувся; він блискавично підняв одну з восьми кінцівок, щоб заблокувати летючий снаряд. Металічну пластину проколов гострий коготь, а сам заг, не зливши темп швидко пронісся через ворота і потрапив прямо в пастку, зі гуркотом провалившись у яму.
- В атаку! Зараз!
Ван Дун відчув, як у вухах шумить кров. Сильні емоції повністю захопили його тіло і розум, він не міг думати, не зміг використати ВМП, йому довелося атакувати негайно.
Він підходив до ями і почав закидати засмаги великими камінням та загостреними шматками заліза. Навіть повільний і незграбний куть приєднався до биття жука, а спійманий заг безперервно та пронизливо вил.
Вдвоє вони закидали жука, якого захопили не менше десяти хвилин. Коли вони нарешті зупинилися, яма була до кряїв заповнена камінням і шматками заліза, а в середині утворився невеликий горбик. Ван Дун здригнувся, з недовірою дивлячись на купу каменів.
Ось лайно, їм справді вдалося це зробити?
Поступово він почув, що було поховано під цим завалом і з радістю закричав:
"Ха-ха, куть, ми зробили це! Я геній!"
Це був перший заг, вбитий Ван Дуном, і пускай ця особлива була слабкою, він як і раніше дуже пишався собою. Сп'янілий і схвильований, він обняв не менш збудженого Угля, чиє холодне металеве тіло здавалося майже теплим.
Але вони трохи поквапилися з святкуванням...
– Сссс...
Одна з кінцівок вирвалася із залу і атакувала Ван Дуна. Він миттєво ухилився від атаки, але навіть з його висиленим трохи і підвищеною спритністю, кігті залишили на руці Ван Дуна довгу ґуранну рану. З порізу вилилася невгамована кров, розлютувалась земля і навіть затока навколо просторового кристала. Ван Дун спостерігав, як важкораний заг повільно піднімається на ноги і демонструючи свою огидну голову, з усіх сил намагається вибратися з-під залу.
Коли ван Дун впав кров’ю та алкоголем, він запалився гнівом і схопив арматиру з землі й застрибнув на гігантську дригучу голову. Обома руками, тримаючи стерте над головою жука, він спрямував обстрижене на черепну коробку і з усієї сили встромив його.
Один... два... Три...
З мозку зага хлинула темно-зелена кров і розбризкала обличчя юнака.
Чотири... п'ять... шість...
Комаха звивалася від нестерпного болю, а зелена кров заблокувала Ван Дуну зір.
Сім ... вісім... де...
Аж раптом жук встромив всю свою силу у вільну кінцівку і вдарив кігтями на бік Ван Дуна. Він швидко зістрибнув з голови і схопився за лапу. Кідність кілька разів дихнула в повітрі, після чого нарешті впала на землю, разом з міцно прикріпленим Ван Дуном.
Він піднявся і витер з обличчя липкої рідини. У погляді, здавалося, збилася програма, він похитувався, а очі перетворилися в кола. Ця ж субстанція забризкала оптичні датчики Вглу; на її дисплеї витворилися спіральні візерунки — індикатор тимчасового перевантаження сенсорів.
— Це... До біса складно.
Ван Дун закривав від купи каміння. Він не міг повірити, що забив задку грубою залізницею.
- Вузь, закрий ворота!
Коли з’являються проблеми, Ван Дун почувався зовсім розбитим і відірваним. Зараз, повністю виснажений, його міг прикінчити навіть дитинчам зага, злегка ткнувши в нього кігте.
Ван Дун залишався пильним, аж поки не переконався у надійності важких воріт. Після цього він подивився на мертвого зага і знову почав насолоджуватися почуттям перемоги.
Він сидів у тиші, роздумуючи про свою героїчну битву. У тьмяному світлі порожній шахти можна було почути тільки його важке і хрипле дихання.
"Аналіз..."
«Генотип — Людина... Чистота - майже сто відсотків... Перевірка першого умову: умови виконано...»
"Ініціювати самоперевірку..."
« 10%... 20%... 100%.
"Завершено".
Простір кристалів почав витравлювати потребне світло через розмащену кров Ван Дуна. Будучи виснаженим, Ван Дун навіть не помітив цього світла.
"Хлоп..."
З просторового кристалу вистрелив пучок яскравого світла, освітлюючи всю печеру. Раптом спалах світла вразив Ван Дуна, який продовжував відпочивати на землі. На полегшення він швидко зрозумів, що це не ще один заг.
Світло завжди приносило людям надію, але воно було просто розгублене. Цей, здавалося б, звичайний просторовий кристал був у нього понад вісім років, і він ніколи не помічав в ньому здатність стріляти такими яскравими вогниками. Він роздумував про те, як цей звичайний кристал старого пердуна може мати таку унікальну функцію.
З світла з гідним виглядом появився чоловік середніх років. Його присутність супроводжувалася відчуттям неосяжної сили, що охопила весь простір печери.
Ван Дун відчував, як ця сила пронизує його тіло. Навіть будучи повним новачком, він розумів, що огорнений світлом чоловік повинен бути неймовірно могутнім майстром.
Чоловік подивився на мертвого зага в лужі зеленої крові, потім мигцем оглянув Ван дуна і навіть Узля, після чого сказав:
– Пффф... Сила менше сотні, що за невдаха.
- Кого ти назвав невдахою? - Ван Дун схопився на ноги і закричав. Він нікому не дозволить насміхатися над своєю перемогою.
- Звичайно я говорив про тебе хлопчисько. Хмф... тепер скажи мені хлопець, де ми знаходимося? - Неправдо запитав чоловік.
Після того як Ван Дун прожив усе своє життя зі старим пердуном, він дізнався про те, як справлятися з такими зарозумілими і гордими людьми. Замість відповідати на його запитання, він запитав:
- Добре, і хто ти такий? Хіба ти не повинен представитися першим?
- Ти мене не знаєш? Ха-ха, кожен знає хто я такий, ти що, жив під каменем? Ха-ха-Ха.
Ван Дун відчував, що навіть його показний сміх супроводжувався потужною енергією. Але він також звернув увагу на те, як сила швидко зникала з голосу, коли опускалась за межами світу і відбивалась у темних частинах печери звичайним звуком.
- Досить поранити нісенітницю, хто ти такий?
-Я... Я... - Чоловік виглядав так, ніби намагався щось згадати.
Через хвилину...
- Ти хоч пам'ятаєш, хто ти такий? — запитав Ван Дун.
Чоловік продовжував згадувати своє ім’я, знову і знову змінюючи “думальну позу ”. За цей час Ван Дун встиг перев’язати свою рану, зупинивши велику кровотечу. У нього не було можливості турбуватися про хворобу, бо все що він міг зробити - накласти просту пов'язку. Все інше залежало від його долі.
- Чорт, я забув хто я такий... У будь-якому випадку, все, що тобі потрібно знати про мене, це те, чим я дуже відомий серед людей і є найвеличнішим майстром у великих майстернях. Багато новачків, таких як ти, мріяли стати моїми учнями.
- І? - Ван Дун недбало вигнув брову. Його не особливо вразило « мистер найбільший серед великих», старий Пердун теж любив вічно хвалитися. Хто б міг подумати, що тільки витримавшись від нього, він зустріне ще одне таке ж місце і в такому місці.
– И?... и... і я пропоную тобі можливість стати моїм учнем, ти, маленький засранець. Тепер ти можеш стати на коліна і підняти своєму новому майстереві сотню вклонів. Це може зворушити моє серце, і я навчу тебе одному зі своїх смертельних ударів — з усмішкою на обличчі, чоловік схвильовано закінчив свою промову. Він вже забув про те, що так і не зміг згадати своє ім'я.
Ван Дун був повністю захоплений « добрим жестом » чоловіка і здивовано повторив його слова: « Встати на коліна та піднести своєму новому майстереві сотню вклонів?»
Після цього він повернувся до Угли:
- Ти коли-небудь бачив такий просторовий кристал? Що за хрінь зараз відбувається?
Але кут дивився в напрямку світла, і здається не бачив того, що бачить Ван Дун.
Перед тим як кут зміг відповісти на запитання, Ван Дун повернувся до опущеного світлом чоловіка і рикнув:
- А ти, можеш поклонитися моїй дупі!