Том 3, розділ 10 - Горній Хребет Магічних Звірей (чотириє)
Підмножина гір, що налічували гори Магічних Звірей, дуже розтягувала незліченні ліси. Але ще важче було піднятися нагору.
« Пам’ятай, що тобі не варто перебивати напроломою дороги через зарослі. Найкращим виходом буде знайти інший безпечніший маршрут», - Дерінг Коуарт давав Лінлей різні настанови.
Лінлей уважно слухав, йдучи вперед.
« Пам’ятай, що в такому місці потрібно бути тихим і нижче трави. Заглушений шум приблизить тварин. А якщо це все ж сталося - краще прибирати швидше, - Дерінг продовжував. Пам'ятай, якщо ти поранений, то мусиш негайно зупинити втрату крові. Запах крові притягне звірів."
Лінлэй кивнув.
Масивні крони безлічі дерев закривали все небо. У місці як це - де з-за високих крон дерев навіть сонця майже не було видно, потрібно було придумати, як відрізнити північ від півдня, схід від заходу. З проворністю мавпи, Лінлей перестрибнув густі зарослі, але тут він побачив ...
« Аа!», - Лінлей кинув у холодний піт від побаченого.
Три чоловіки і дві жінки були на відстані кілька метрів від нього. Вони ще не згнили і сліди рваних ран на них були досить помітними. Трупи були розчленовані. У трупа чоловіка була відірвана нога, а кишки з розорованого тіла випадали назовні. У жіночого тіла не залишилося половини черепа.
Від побаченого обличчя Лінлей поблело.
« Вони померли три - чотири дні тому, — розповідає Дерінг Коуарт. — З’явилися вони біля Лінлей і уважно оглядали трупи. Його обличчя було спокійним. - Лінле, уважно поглянь. Кожна людина має подібні рани на грудях. Якщо моє припущення правильне, їх убив одна людина".
"Деденька Дерінг, Ви кажете, що їх вбив чоловік?" - Лінвей з подивом подивився на Делінг.
Дерінг Коворт посміхнувся: « Ліїнлей, це твій перший візит до гірського хребта Магічних Звірей. Звіри - це не єдина небезпека, яка може зменшити ризик для людей у цій країні.
« Люди вбивають один одного? Але чому?
Місцеві монстри в горах Магічних гір були дуже небезпечними. Він не сподівався, що люди тут воюватимуть між собою замість того, щоб допомагати один одному.
« Це цілком природно. Як ти думаєш, навіщо люди йдуть до цього гірського хребта? Більшість з них приходять сюди, сподіваючись отримати ядер тварин. Але навіть якщо вони вб'ють магічного звіра, то з нього зможуть отримати тільки одно-єдине ядро. У той же час, вбивши людину, у них з'являється можливість отримати набагато більше», - Дерінг Коуарт погладив білу бороду.
Лінлей нарешті зрозумів.
Жадібність!
У всьому цьому винна пожадливість. Більшість людей, сподіваючись легкого наживу, були одним із способів вбивства інших.
« Якщо ти хочеш бути обережним, то повинен бути той, хто убив їх, мабуть, має надзвичайну швидкість і здібності. Якщо ви подивитесь на одяг цих людей, то помітите, що четверо з них повинні бути воїнами, тоді як один із них був магом. Але всі вони були вбиті за короткий час точним ударом у серце. Але оскільки ми не знаємо, наскільки сильними були ці п'ятеро людей, важко оцінити силу їхнього вбивці - Дерінг Коуарт нахмурився. Але якщо вони наважилися прийти сюди, то повинні мати достатньо здібностей. Отже, ми можемо припустити, що людина, яка вбила їх принаймні не слабша за тебе."
Лінлей підійшов ближче, щоб розглянути краще і потім похитав головою на знак згоди, так як удари, які привели до смерті - були дуже чіткими.
« Але це все ще тільки зовнішня частина гірського хребта», - Дерінг Коуарт засміявся.
Лінлей кивнув і продовжив йти вперед. Він вже звик до трупів і річок крові, які супроводжували його у подорожі. Линлей також час від часу стикався з кількома слабкими звірами.
Темнило. Лінлей і Примарна Миша відпочивали та їли кабани.
« Нічою тут краще не розпалювати вогонь», - нагадав Дерінг Коуарт.
« Зрозуміло, дідусь Дерінг», - Лінлей мав знання в області основ виживання. Це місце не було звичайною дикою місцевістю і тварини тут не бояться вогню.
Лінлі сів на землю і почав медитувати, намагаючись вловити природу землі та вітру.
Через виняткову схильність до природи Землі та вітру Лінлей досить чітко відчував їх.
« Пульс Землі. Потік Ветра, - Ліндей посміхнувся і почав медитувати. Він був абсолютно впевнений, що будь-які вібрації землі, викликаних чиїмось наближенням, негайно пробуджують його.
Маленька Примарна Миша Бебе почала тихо погрівати. Дул теплий нічний вітер приніс довгождану прохолоду.
"Шелест, шелест"! Чудесно було щось чути в траві.
Пара Штормових Волків з мерехтливим синім хутром блукала по лісі. Їхні зелені очі пильно вдивлялись у навколишнє середовище...
Р.S. Група перекладу Новелли https://vk.com/public123098211, всім кому сподобалися переклад і історія, підписані, ставимо лайки, радимо друзям, не соромимося!