Том 2, глава 4 - Академія Ернст
З часом маленький Примарний Мишонок, який не знав турботи інших, ще менше побоювався Лінлію. На восьмий день, коли Лінлей поклав заєць, він пішов тільки на два кроки в сторону, і маленький Примарний Мишонок відразу ж підбіг, щоб поїсти і навіть двічі видав веселий писк убік Ліліей.
Десятий день!
"Гаразд, сьогодні я дам йому трохи приготовленого м'яса", - Лінлей обхопив мішок з дикою куркою всередині нього і потім досить замахав до задньої частини двору садиби.
Дерінг Коуарт парул збоку від Лінлей, але якби хтось подивився у тому напрямку, то не побачив би нічого. Дерінг Коуарт усміхався так широко, що його білі вуса вирівнялися в горизонтальному положенні: « Ліїнлей за останні дев’ять днів маленький Примарний Мишенок втратив страх перед тобою. Сьогодні, навіть якщо ти не даси йому приготовлене м'ясо, він все ще буде дуже щасливий і притягнеться до тебе більше."
Почувши ці слова, Лінлі не міг стриматися від усмішки.
Лінлей як зазвичай увійшов у внутрішній двір...
"Писку, писк!" - маленький Примарний Мишонок відразу підбіг до нього і почав стрибати верх-вниз навколо Лінлей, видаючи радісний письменник.
« Я навіть не взяв їжі до рук, а він вже підбігла до мене. Він насправді не боїться мене" - Лінлей відчував ейфорію від того, що відбувається.
Зустрівшись з ним, Дерінг Коварт усміхався і дивився на Примарного Мишника. Дерінг Коуарт з усмішкою сказав: « Він ще більше прив’язався до тебе.
« Пеку! » ( англ.), маленький Примарний Мишенок подивився на Лінлій своїми невинними чорними очима і почав їсти, показуючи свою нетерплячість, ніби казав Ліней: “Поквапся та дай мені її вже!".
« Не будь таким нетерплячим», - Лінлей дістав з мішка смаженої курки.
Роздався запах добре просмаженої курки і очі маленького Примарного Мишонка забили, після чого він повернув голову в бік Лінліей і жалівливо подивився. Побачивши це, Лінлей не міг стриматися і розсміявся до болю в животі. У минулому, коли Лінлей давав смачну їжу маленькому Вартону, Вортон сказав би: “Більший брат, я хочу ще! ”
Тепер цей маленький Примарний Мишонок робить те саме!
"Ха-ха, це все твоє!" - Лінлей дав приготовлену курку Примарному Мишочку.
Маленький Примарний Мишонок забирав від радості і відразу схопив смажену курку. Після першого укусу маленький Примарний Мишонок почав поїдати його все швидше і скоріше. За короткий час, смажена курка, яка була приблизно такого ж розміру, як і Примарний Мишонок, повністю поглинала.
« Я дійсно не розумію, що в його шлунку може поміститися так багато їжі. Як він може проковтнути таку кількість їжі?
« На цей раз Примарний Мишонок ще більше задоволений їжею, яку я йому дав».
Він був такий щасливий, що після того, як закінчив, почав радісно стрибати навколо Лінллей і їсти, і навіть підбіг, щоб обійняти його ногу своїми передніми лапками. Лінлей не міг не тріснути - це був перший раз, коли маленький Примарний Мишонок, навіть після їжі, наближався до нього так близько і висловлював такі яскраві позитивні емоції.
« Ложись, спробуй погладити його хутро. Зазвичай, більшість магічних звірів у своїх сім'ях доглядають за хутром один одного, погладжуючи його." - порадив Дерінг Коуарт.
Лінлэй боязко простягнув свою руку і поклав її на голову маленького Привидного Мишонка. Маленький Примарний Мишонок ні краплі не намагалася ухилитися від його руки. Замість цього, він задоволено прикрив свої очі. Лінлі відразу відчув себе більш впевнено і почав погладжувати його хутро, заставляючи Примарного Мишника почуватися настільки комфортно, що він почав варити.
- Лінлей все більше і глибше любив цього маленького Примарного Мишку.
« Дидія Дерінг, магічні тварини такі дивні. Змієві блискавиці настільки величезні і мають такі жорсткі лусочки, що роблять його магічним звірином сьомого рангу. Але цей крихітний Примарний Мишонок, коли виросте, стане таким же магічним звіром сьомого рангу. Обидва будуть мати однакову рангом, але чому існує така велика різниця між ними?»
Роздумуючи над цим і погладивши Примарного Мишонка, Лінлей не міг стримати подиву.
« Ти не повинен судити їх лише на їхній зовнішній вигляд. Може бути, що звичайний старий хлопець, якого ти можеш зустріти на вулиці, здатний осідлати дракона і зруйнувати цілу гору одним змахом руки." - сміючись говорив Дерінг Коуарт.
Лінлей розумів цю логіку.
Але несвідомо він все ще намагався судити за зовнішнім виглядом.
Наприклад, про Моленіносного Дракона. Побачивши таке велетенське тіло і міцну луску на сонці, кожен міг би сказати наскільки сильним був цей дракон.
« Мені дійсно цікаво, коли цей крихітний Примарний Мишонок ініціює союз рівних зі мною" - пробурмотів Лінлей. У даний момент він більше нічого не міг зробити для реалізації цього зв'язку. Угода рівноможлива тільки магічною звіриною, тому вона могла лише чекати.
Дерінг Коуарт засміявся: « Дилема просувається дуже добре. Запам'ятай, ти повинен бути терпеливішим".
« Дуже добре. Я отримаю його", - теж засміявся Лінлей.
....
В мить ока пройшло ще трохи часу. У цілому Лінлей підкармлював маленького Примарного Мишонка протягом двадцяти днів і той поводився дуже невимушено поруч з Линлею. Але з якоїсь причини, навіть після того, як вони стали надзвичайно близькі, маленький Примарний Мишонок досі не ініціював союз рівних.
Настала ніч, і містечко Вушан занурилося у мовчазний спокій.
У вітальні Клана Барух мерехтіли промені слабкого світла, Лінллей і його сім'я, разом з палацом Хірі, насолоджувались вечерею, сидячи за довгим обіднім столом.
"Ліне, я чув, що ти часто носиш смажених зайців на заднього подвір'я?" - під час обідів Хогг поклав на стіл столові прилади і повернув голову в сторону де сидів Лінлей.
Лінлей здригнувся.
« Схоже, настав час мені зізнатися. - Лінлей сказав собі, потім подивився на Хогга і кивнув. - Батько, недавно я виявив симпатичну тварину, яка помістилася в нашому задньому дворі, воно досить ж мило. Так що я підкармлював його".
- Очі маленького Уортона забили.
Ой.
Хоґ Ківнув: « Люди рідко відвідують задній двір, тому це нормально, що там могло оселитися тварина. Верно... Приблизно через тиждень у місті Фенлай почнеться ще один раунд друкування та перевірки молоді на схильність до магії. Ти хотів би взяти участь?»
"Ох, перевірка на спроможність до магії?" - Лінвей раптом згадав про цю подію.
Промінь світла, який міг бачити тільки Лінлей, вилетів з Персуня Звиваючого Дракона, перетворюючись на старого з білою бородою. Дерінґ Коуарт засміявся над Лінлією: « Лінлей, тестування на схильність до магії та набір у школі не обов’язково для тебе. Під моїм керівництвом, хіба ти досягнеш меншого ніж у магів академії?
Лінлей погодився з цим поглядом.
Дерінг Коуарт був Великим Магом Святого рівня. Яка ймовірність, що в академії взагалі буде викладати маг Святого рівня?
"Що, ти вже не хочеш піти?" - обличчя Хоґґа, яке ще блимало і похололо.
Хогг добре пам’ятав, що після битви, в якій брав участь чарівник подвійного елемента вісімного рангу з невеликим загону, Ліндей був дуже схвильований і хотів стати магом. Чому він тепер такий нерішучий? Хогг сподівався, що його син стане магом.
"Отче, я..."
« Почекай, Лінвей, прийміть пропозицію свого батька», - поспішно сказав нахмурілий Дерінг Коуарт.
Слова Лінлей загинули перед тим, як вони могли злетіти з його губ. Відразу ж він із цікавістю запитав: « Дідушка Дерінг, у мене є Ви, щоб навчити всього потрібного, чи не так? З таким учителем як Ви, навіщо мені потрібно їхати в Академію Магії? Хіба це не марна трата часу і ресурсів сім'ї?»
« Ні, — продовжував Дерінг. - Я не спілкувався з континентом Юлан протягом більше п'яти тисяч років. П'ять тисяч років, Лінлей! Ти повинен розуміти, що безліч магів з усього світу постійно займалися дослідженням і розробкою нових заклинань протягом всього цього періоду часу. Хто знає, скільки нових заклинань було розроблено в цей п'ятитисярічний період часу? "
Лінлей раптом все зрозумів.
« Лоіне, ти маєш розуміти, що Вушан — це не арена, на якій будеш виступати. Ти повинен зробити крок на користь набагато ширшої арени», - серйозно сказав Дерінг Коуарт.
« Гіпералізатор...
Лінлэй не мог не розторогниться.
Він не міг забути про те, як Молечесного Дракона і його руйнівну силу було здійснено « Тянцом Огняних Змій » та Великого Мага Святого рівня на ім’я Руді. Після цього місто зазнало лиха й хаосу ».
"Будуе ...".
Серце Лінлэй забилося швидше. Якби він зміг в один день стояти на голові дракона і керувати силами різних природних елементів, якби він міг відчувати без крайньої сили стояючи на пікі можливостей людини... Це відчуття повинно бути чудовим. Роздумуючи про це, Лінлей почав відчувати, як його кров закипає.
"Лине, про що ти думаєш?" - Хог горів дедалі більше. Коли він розмовляв з Лінлою, той був десь у своїх мріях.
« О, нічого! - Лінлей відразу подивився на Хоґґа і швидко кивнув головою. - Батьку, я всім серцем хочу стати магом. Протягом тижня, будь ласка, організуй поїздку в місто Фенлай, щоб я взяв участь у тестируванні на схильність до магії і спробував пройти набір в учні."
Почувши ці слова, Хогг нарешті посміхнувся.
"Маг, ооо, як той, що дихав вогнем?" - Почувши, маленький Уортон захлопав руками.
« Уортон, це був просто цирковий трюк! Не плутай циркові трюки і реальну магію." - серйозно сказав Хог.
"Ой" - маленький Уортон надувся і перестав говорити.
Лінлей усміхнувся, потім повернувся, щоб подивитися на Хогга: « Батьку, ти напевно знаєш про багато академій магів. Які з них кращі? Правда, що є змішані школи магії і воїнів? "
Хогг також розсміявся: « Насправді, чотири головні імперії і обидва основні угоди мають свої власні елітні академії. Ти повинен знати, що одна з чотирьох головних імперій - Імперія О'Браєн - володіє найсильнішою військовою силою."
Лінлэй кивнув. Всі знали про це.
« У Імперії О’Брайєн (Гама елітна школа) відома як Академія О'Боян, що вважається одним з усіх академій на континенті Юлан. Але, що стосується академії магів... - хмикнув Хог, - номер один серед магічних академій на всьому континенті Юлан знаходиться у нас, в Святому Союзі. Її назва походить від легендарного Святого Імператора Сиячої церкви “Святого імператора Ернста". "Академія Ернста".