Том 1, глава 20 — Магія Землі (часть перша)
Від нетерплячості Лінлей був готовий висхнути, як вулкан... Він був у очікуванні.
"Деденька Дерінг, Ви дійсно можете навчити мене як стати магом?" - Лінвей з захопленням подивився на старого.
Дерінґ Коуарт, побачивши Ліндей, погладив білу бороду: « Лейнлей, Ваш дідусь Делінг маг святого рівня. Навіть якщо у тебе не так багато природного таланту, я все ще можу навчити тебе магії. Звичайно... Якщо твій талант низький, то й твої досягнення будуть низькими".
Якби будь-який інший маг був тут і почув його слова, він був би вражений.
Серед чарівників, найповніше талант. Якщо немає таланту, то як не желай, немає ніякої можливості стати магом. Багато людей вважає, що так!
Але Дерінг Коуарт насмілювався стверджувати, що навіть якщо талант учня малий, він все ще має можливість зробити з студента мага. Якщо хтось зробить таку заяву, він буде виглядати звичайним хвалькуватим... але людина, яка сказала ці слова, був п'ятитисяцьким магом Святого рівня!
« Нічний талант, низькі досягнення?» - Лінвей відчув, як моє серце стискалося.
Причиною, чому він хотів стати магом було бажання відновити славу клана Барух. Навіть якщо Лінлей не зміг би зробити цього, він сподівався виконати принаймні одне завдання, яке покоління предків намагалися досягти протягом століть - повернення реліквії своїх прабатьків. Якби він це зробив, цього було б достатньо.
Але для цього сила була важливим компонентом.
« Не турбуйся. Твої здібності до магії ще навіть не оцінили. Ніхто не знає, будуть вони високим чи низьким? Можливо, у тебе буде величезний талант до магії." - Дерінг Коуарт посміхаючись погладив білу бороду.
Також спокій дідуся Делінга заспокоїв серце Лінлію.
"Деденька Дерінг, а як зробити тест на магічні здібності?"
"Насправді перевірити магічні здібності досить легко" - відповідав Дерінг Коуарт, раптом...
Почулись кроки через двері. Почувши їх, Лінлей відразу занервував. Він швидко сказав Дерінгу Коворту: « Дідька Делінг, негайно. Хтось іде.
Якщо п’ятитисярічний маг Святого рівня з вимерлої Пуентської Імперії буде виявлений, то це може призвести до катастрофічних наслідків.
Дерінг Коворт тільки посміхнувся, не рухаючись взагалі.
« Дидришка Дерінг!», - Лінлей почав втрачати терпіння.
Скрип.
Розпахнулася двері спальні і палаций Хірі просунув голову через митницю. Побачивши, що Лінлей не спав, він не міг стриматися від усмішки: « Маланда Майстра Лілліє, я й гадки не мав, чи ви вже прокинулись. Як ви себе почуваєте? "»
Лінлей відразу приховав посмішку. Кивнувши, він сказав: « Дякую за турботу, дядько Хірі. Мені набагато краще".
Лінлей відчував себе дуже схвильований. Він не міг дивитися в напрямку Деринга Коуарта, але Делінг Коворт все ще стояв там, посміхаючись: « Що відбувається, дідусь Дерінг? Гхм. Ви хочете, щоб Вас знайшли? Будь ласка, поясніть мені, адже цей факт не може не турбувати."
« Мені потрібен був час на обід, пане Лінлей. Оскільки Ви вже прокинулися, підемо повечеряти з нами», - дядько Хірі посміхнувся.
« Ох. Добре, Лінлей роздивлявся на Дерінґа Коуарта і з’ясував багато питань. - Що відбувається. За реакцію дядька Хірі, здається він взагалі не може бачити дідуся Дерінга".
Побачивши, що Лінлей постійно дивиться на кут свого ліжка, дядько Хірі із цікавістю запитав: « Чому ви так дивитесь на ліжко? Може, у Вас щось впало? Я можу допомогти Вам з пошуками".
« Ні, нічого, - Лінлей відразу ж виліз з ліжка. - Дядя Хірі, ходімо обідати".
Хоча Хірі знайшов трохи дивну реакцію, він не привертав до себе уваги і просто кивав та усміхався. Лінлей одягнувся, але не зміг втриматися і крадькома подивився на Дерінґ Коуарта. Але як тільки він це зробив, Дерінг Коуарт, який все ще посміхався, раптом зник з поля зору Лінлей.
« Він повернувся до Персня Звиваючого Дракона», - Лінлей тепер може чітко відчувати, що дух в даний час знаходиться у кільці.
На відміну від того, що було раніше, Ліндей тепер відчував своє кільце, змащене його власною кров'ю, воно давало йому більш глибокий рівень сприйняття.
«Лінлей, немає потреби говорити вголос. Просто поговори зі мною подумки. Як майстер перснів, ти можеш прямо вступати у духовний зв'язок зі мною, врешті-решт я тільки дух всередині кільця." - почувся голос Дерінга Коуарта в голові Лінлей.
Почувши голос у своїй голові Лінлей, він був дуже здивований.
- Лінлэй перевірив ментальний зв'язок.
« Я тебе чую» - відповів голос Дерінга Коуарта в голові Лінлей.
Ліней відразу зрадів. Але оскільки він був зайнятий розмовою з Дерінгом Коуартом, то не звертав уваги на куди наступав, ось він і спіткнувся на порозі. Дядя Хірі, йдучи попереду нього, засміявся і сказав: « Малоду майстер Лінлей, дивіться куди йдете".
« Привіт, дядечко Хірі», - Лінлей засміявся у відповідь.
Мисливно кажучи з Дерінгом Коуартом, Лінлей увійшов у їдальню і сів. Сьогодні вечеря була насправді досить розкішною, у тому числі пахучо пахне смажений баран. Хогг глянув на Лінлэй. Посміхаючись, він сказав: « Лоіне, їдь». Поки Хогг говорив, він особисто відділив шматок барінього м'яса для Лінлэй.
« Дякую, Отче.
Лінлей був здивований. Його сім'я була в жалюгідному економічному становищі, так що зазвичай їх обід був досить спартанським. Але сьогодні вони пробували смаженого барана?
То чого Лінлэй не знав... Коли дощ з каміння обрушився на містечко, то загинуло багато тварин. Не тільки клан Барух, навіть деякі бідні сім’ї, які рідко могли дозволити собі м’ясо, сьогодні насолоджувалися екстравагантною їжею.
« Пані Дерінг, чому дядько Хірі не побачив Вас тоді?» - подумки запитав Лінлей.
«Лінко, я повинен сказати тобі, що тільки тебе ніхто не може мене бачити. Тому що зараз я просто духовна проекція, у якої немає фізичного тіла. Я невидимий очей. Тільки ти, як господар персні можеш мене бачити." - детально розповів Дерінг.
К Линлей прийшло розуміння.
Раніше дідусь Дерінг сказав, що давно помер і тільки його дух залишився.
"Деденька Дерінг, хіба це не означає, що ви завжди можете з'являтися переді мною?"
Коли Лінлі поставив запитання, він побачив, що поряд з ним нізвідки несподівано з'явився сивий старий. Це був Дерінг Коуарт. Але Хоґ, палацовий Хірі і його молодший брат Уортон просто продовжували їсти, не помічаючи існування старого.
"Вау..."
Почути і побачити дві різні речі. Коли він особисто став свідком того, як усі за обіднім столом не знали про присутність дідуся Дерінга, Ліндей був дуже вражений.
« Є люди, які можуть відчути мою присутність, — це ті, чия духовна сила на одному рівні з моєю. Але, природно... Якщо я прикриюся всередині кільця, вони не зможуть відчути мене" - голос Делінга звучав в голові Лінлей.
« На тому ж духовному рівні, як дід Дерінг?» - пережовуючи і Лінлей одночасно запитав Делінг.
« Ті, хто має таку саму духовну силу як у мене, мабуть, найбільш схильні до дій зі Святого Письма. Тільки воісти Святого рівня можуть відчувати мою присутність. Але, звичайно, необхідною умовою є те, щоб я з'явився за межами Персня Звивачяючого Дракона. Як тільки я вкриюся у кільце, немає ніякого способу мене виявити» - посміхнувся Дерінг Коуарт.
Лінлей кивнув головою, схопив смажену бараню ногу і вчепився до неї зубами.
« Лой, їж повільніше», - Хоґ побачив швидко Лінлей їв і не сміявся.
У відповідь Лінлей усміхнувся батькові, але продовжував швидко поїдати їжу. У мить він позбавив бараню ногу будь-якої плоті. Лінлей пустив відрижку, а потім використав серветкою, щоб витерти губи. Вставши з-за столу, він сказав: « Батьку, дядько Хірі, я закінчив їсти. Я відчуваю, що моя голова все ще трохи кружляє, тому я збираюся піти і відпочити довше. Уортон, побачимося." Лінлей був першим, хто доїв.
« Все ще відчуваєш запаморочення? Тоді йди і відпочинь." - поспішно сказав Хоґ.
Ранкові події залишили незгладимий слід в душі Хоґґа. Був момент, коли він навіть подумав, що Лінлей був розчавлений насмерть. Після цього ставлення Хоґґа до Лінлей значно пом’якшилося.
"Білий брат, побачимося" - пухкий Уортон помахав Лінлэй, розкидаючи баранячий жир в різні сторони.