Том 1, глава 2 - Клан Воїнів Драконячої Крові (часть перша)
У мить око пройшло ще півроку. Тренувальники заколювали і зміцняли тіло Лінлей... Він прожив м’яке, теплу весну, спеку та холодну осінь. Білий тополь, що росте поруч з порожнім треніровим полем Вушана, постійно розкидав висохле листя на землю, при будь-якому подихі вітру. Листя повільно спускалося вниз, покриваючи всю землю.
Небо поступово темніло.
Сьогодні на тренувальних майданчиках зібралося майже триста людей.
« Сьогоднішнє навчання закінчується, і Гіллман посміхнувся. - Але перш ніж піти, кожен повинен в першу чергу привітати наступну групу дітей, які збираються покинути Уушан і приєднатися до армії."
Після осені прийшов сезон призову на військову службу. На всіх континентах, занурених у воєнні сутички, кожен юнак вважається могутнім воїном як символ честі. Звичайно, ті хто бажав бути магом, але створення чарівника є дуже складним завданням. Мабуть, тільки одна людина з десяти тисяч має необхідну кваліфікацію, щоб стати магом. З такою низькою ймовірністю, середньостатистична людина навіть не буде враховувати її.
Стати воїном було набагато легше. Якщо ви досягнете шістнадцяти років і маєте силу воїна першого рангу, то можете легко вступити в армію.
"Дядя Хіллман, дякую!"
Сто двадцять шість юнаків, всі у віці сімнадцяти років, шанобливо поклонилися в сторону Гіллмана. Ці молоді люди, як правило, вже не ходять на тренування до того часу. Вони всі стали дорослими і багато хто мав власну роботу, яку їм потрібно було виконувати. Але оскільки вони тренувалися Гіллманом, поки ще були малими дітьми, хлопці вважали його своїм великодушним майстром.
До приходу до війська всі вони прийшли сюди, щоб попрощатися з Гіллманом.
Гіллман, побачивши цю групу енергійних 17 - річних хлопців, відчув на собі змішані почуття. Зрештою він знав, що всі ці діти з нетерпінням чекали на військову службу, але через десять років вони повернуться живими?
« Я сподіваюся, що хоча б половина з цих ста двадцяти шести зможе повернутися живими», - мовчки молився Гіллман.
Гіллман глянув на дітей, і він чітко промовив: « Парни! Всі ви чоловіки міста Вушан. Чоловіки міста Вушан повинні розчистити груди й вітати будь - які виклики та не піддаватися страху. Ви мене зрозуміли?»
Сімнадцятилітні хлопці розбили груди, їхні тіла були підтяті, а очі наповнені запопадливим ентузіазмом до військової діяльності, всі вони відповіли голосно і в унісон: « Поняли! »
« Добре!», - Гіллман також стояв підтянутим. Його холодний погляд був наповнений військовою аурою.
« Завтра, ви всі підете. Сьогодні, добре підготуйтеся. Я знаю, наскільки сильними всі ви. Усі ви можете легко вступити в армію! Я, Хіллман, буду чекати тут всіх вас, щоб відзначити славне повернення в містечко Вушан!» - сказав Гілмен виразним голосом.
Очі молодих людей яскраво сяяли.
Повернутися додому з честю. Це була мрія кожного підлітка.
« Тепер, я наказую всім вам: йдіть негайно додому і починайте вашу підготовку. Розійтися!», - вимовив Хілман холодним і жорстким голосом.
"Так, сер!"
Сто двадцять шість юнаків з повагою віддали честь, а потім пішли. Вони вели погляди майже двісті хлопців, які залишалися. Завтра вони почнуть зовсім новий шлях.
« У мене є ще два роки. Коли я досягну їхнього віку, я теж хочу приєднатися до армії."
« Я справді хочу жити захоплюючим, зворушливим життям солдата. Якби я жив тут усе своє життя, у місті Вушан, навіть якби я прожив вічно, це було б безглуздо."
....
Група з тринадцятилітніх базікала між собою. Усі вони прагнули цього захопливого життя, сповненого енергією. Усі вони прагнули отримати похвалу і поліпшити свою репутацію. Вони хотіли бути обожнюваними дівчатами і читачами їхніх родичів.
Це була їхня мрія!
"Лінлей, твій батько лорд Хогґ хоче обговорити з тобою щось важливе. Не йди гратися з іншими дітьми. Підемо разом до будинку." - Хіллман підійшов збоку до Лінлей. Гіллман почувався гордим, дивлячись на нього.
Лінлей був надзвичайно розумним. З самого дитинства він навчився багато слів і зміг прочитати чимало книжок.
Читання було дуже розкішною річчю. Зазвичай лише нащадки шляхетних будинків могли читати. Клан Баруха був надзвичайно старим і мав в власність велику кількість книг.
« Дядя Хіллман, я вже знаю. Мій батько вже нагадував мені три рази. Мій лорд-батько ніколи не був таким наполегливим. Я не піду грати." - посміхнувся Лінлей, обнаживши жіночі-білі зуби, ідеальні, за винятком одного пропуску.
У Лінлі вже починають рости постійні зуби.
« Достачно. У вас недостатньо одного з ваших передніх зубів. Коли ви посміхаєтесь - вітер дме всередину", - розсміявся Хілман. "Іди, йди додому."
....
У стародавньому передніх подвір’ях садиби Баруха після сімейної вечері Ліней грав зі своїм молодшим братом.
« Великий брате, обійми!»
Маленький Уортон дивився на Лінлей з виразом чистої, щирої любові. Ідучи і похитуючись, він простягнув маленьку пухку руку до Лінлей, намагаючись обійняти його. Лінлей стояв не надто далеко, спокійно чекаючи, поки Уортон наздожене його.
"Уортон, у тебе вийде!" - підбагатив його Лінлей.
Невпевнені кроки маленького Уортона змусили людей боятися, що він звалиться на наступному кроці, але врешті-решт Вортон зміг потрапити до обіймів старшого брата. Його гладенька шкіра, м’яка як води, була злегка рожева. Він дивився на свого старшого брата й дитячого голосу своїми великими круглими очима: « Великий брате, великий Брат».
Коли Лінллей побачив свого молодшого брата, його серце сповнювалося безмежною любов’ю і сердечністю.
Ні матері, ні дідуся. Хоча він мав батька і сімейного слугу, Лінлея, який ще в юності був надзвичайно люблячим та турботливим до свого молодшого брата. Оскільки Лінлей був старшим братом, то розумів турботу про молодшого брата як роботу.
« Уортон, чого ти сьогодні навчився? » — запитав Лінллей усміхаючись.
Уортон хмурився, роблячи надзвичайно милий вираз обличчя. Роздумуючи, він із захопленням сказав: « Сьогодні я дізнався про використання ганчірки! »
« Тряпки? - Лінлей змінився в обличчі, широко посміхнувшись. - Що ти стирав?
Коли маленький Уортон згинав пальці, то почав перелічувати: « Я використав ганчірку для того, щоб витерти підлогу, а потім туалетні горщики і зрештою витер... витер... Так, я витер тарілки!" Оон захоплено подивився на Лінлей, чекаючи його похвали.
"Ти протер горщики, а потім продер тарілки?" - прямо зараз очі Лінлей стали великими як ніколи раніше.
« Що, я зробив щось не так? Я дійсно витер їх начисто", - очі Уортона були наповнені нерозумінням, коли він дивився на свого старшого брата.
« Я працюю майстер Лінлей, батько Вас шукає. Дозвольте мені проводити Вас молодий майстер Уортон." - підійшов курносий старий. Цей курносий старий - палацовий клана Барух - Хірі. У всій садибі, крім палацового, не було нікого, навіть служниці.
У Лінлі не залишалося часу, щоб поспілкуватися з Вортоном. Він відразу вручив його дідусеві Хірі і пішов до гостевого залу.
« Цікаво, чому батько викликав мене?» - хоча Лінлей був молодий, він відчував, що цього разу його тато покликав його для чогось важливого.
Він увійшов у гостевий зал, в кутку якого був настільний годинник, які були вище, ніж Лінлей ростом.
Цей настільний годинник можна вважати високоякісним предметом. Зазвичай лише заможні або благородні сім’ї мали такі години. У цей момент, батько Лінлей сидів поруч з каміном. Полум'я в каміні палало, постійно потріскаючи і стрілюючи.
« Эм? Чому батько перевдягався? Коли батько був удома, то зазвичай носив лише дуже простий одяг. Тільки під час обіду його батько носив нормальний одяг. Але тепер він перейшов до набору дуже благородної, красивого одягу.
Все тіло Хоґґа поширювало стародавню, благородну аура. Ця аура не була тим, що можна купити за гроші. Вона була тим, що стародавній благородний рід вирощує у своїх спадкоємцях. Клан, який вижив протягом п'яти тисяч років. Як же звичайній благородній родині порівнюватись з ним?
Хогг встав. Побачивши Лінлію, його очі загорілися.
«Лине, ходімо зі мною. Повернемося в пологовий зал. Дядько Хірі, Ви знаєте про сутність мого клана, так що ви також можете піти», - Хог усміхнувся.
"Родовий зал?" - Лінлэй був вражений.
Члени роду Барух залишалися тільки в передній частині садиби. Площа в далекій частині, фактично ніхто не відвідував для прибирання. Тільки зал за ґратами раз на місяць відвідувався, щоб прибрати його.
« Але це не час приносити жертви нашим предкам. Чому ж ми прямуємо до пологового відділення?
Виходячи з гостевого залу, Хогг, Лінлей, а також дядько Хірі, який до цих пір тримав Уортона, пішли дорогою із синіх каменів до задньої садибі.
Пізня осінь. Ніч була холодною, як вода.
Холодний вітер дув і Лінлей не міг стримати тремтіння. Але він не видавав ні звуку, тому що відчував, що щось змінилося сьогодні. Після батька Лінлей також зайшов до пологової кімнати.
"Клак"!
Двері в пологовому залі зачинилися.
Зі свічками, запаленими в залі, все приміщення відразу стало дуже світлим. Лінлей відразу зміг побачити багато поминальних табличок, поміщених у передній частині залу. Це густе, щільне скупчення поминальних табличок говорило про вік клану Барух.
Хогг тихо стояв перед поминальними табличками, не кажучи ні слова.
Лінлі дуже хвилювався. У залі не було чути ні звуку, ні свічок. Тиша лякала, і це створювало гнітюче почуття до серця.
Раптом, Хогг повернувся і зосередив свій погляд на Лінлі. Він серйозно сказав: « Нині багато речей необхідно зробити, Лей. Але спершу дозволь мені розповісти тобі дещо з історії нашого Клана Барух.
Лінлэй відчував, як його серце шалено тряслося.
« Чи історія нашого роду? Що це може бути? але він не наважувався видати і звук.
Його погляд з’явився на обличчі Хоґґа, і він чітко сказав: « Лінлій, наш клан Барух існує вже п’ять тисяч років. Навіть обстеживши все Королівство Фенлай, я не вірю, що ми зможемо знайти другий клан, який є настільки ж давнім, як наш." - голос Хогга містив абсолютну гордість.
Стародавній. Це було слово, яке декотрі шляхетні клани вважали надзвичайно важливим.
"Лінлей, ти чув про легендарних Чотири Верхові Воїни континенту Юлан?" - повернувшись голову, Хогг подивився на Лінлей.
Очі засвітились, і Лінлей кивнув: « Я знаю. Зі слів дядька Гіллмана, чотири легендарні Верхові Воїни - це Воїн Драконячої Крові, воїн Фіолетового Пламені, Воїн Полосатого Тигра, і Безсмертний Воїн."
Задоволений, Хоґ кинув. Посміхаючись, він продовжив: « Це чудово! Тепер, я розповім тобі дещо. Чотири Верхові Воїни — це фактично чотири стародавні клани. І наш стародавній клан Барух містить величний родовід Воїнів Драконячої Крові!"