Том 8, Глава 1-59

Том 8 — Десять тисяч кілометрів шляху, розділ 1 — Оглушливий грім

Центральні райони гірського хребта Магічних Звірей рідко бачили людей, які наважувалися б прийти сюди. Магічні звірі могли з’явитися тут будь - коли. Мабуть, лише дев'ятий бій буде насмішатися. По прибутті Лінлей почав подорожувати на північ вздовж центральних районів хребту Магічних Звірей. Ця неймовірна подорож була тим, що навіть більшість людей з дев'ятої рани не можуть собі дозволити.

Лінлей носив пару зношених штанів. Його верхня частина тіла була оголена і він був босою. На спині він ніс важкий асмантиновий меч. Зрештою Лінлей продовжував свій шлях, який мало хто наважувався б пройти.

Як завжди, Бебе сидів на плечі Лінлей і перевіряв поблизький район.

"Шелест, шелест"

Лінлей ішов через товстий шар сухого листя з спокійним обличчям. Його рюкзак, меч Фіолетової Крові, пряме долото та інше вбрання зберігалися всередині Межпростірного кільця. Крім цієї величезної удачі, що дорівнювала 2,2 мільярдаам золотих монет, в Межпростірному кільцочці Клайда також було десятки цінних речей. Навіть найменші цінні з них були оцінені в мільйони золотих монет. Багатство, нагромаджене королівським клоном Фенлай протягом тисячоліть, було справді неймовірним.

Але для Лінлэй?

Багатство було лише світським явищем. Те, що він дійсно цінував - це власна сила. Якщо Конгломерат Доусон був готовий прямо зараз запропонувати йому сто мільйонів золотих монет, щоб приєднатися до них? І це навіть через потенціал, що Лінлей досягне в майбутньому Святого рівня. Для того щоб виручити власника святого рівня, доведеться заплатити астрономічну і справді чудову ціну.

Це показує, наскільки важливою є сила.

...

Хоча Лінлей побував у головних районах, він свідомо втікав від місць, де не було якихось магічних звірів на десятки кілометрів навколо. Для такої великої території в центральних районах хребта Магічних Звірей відсутність тварин означало, що ця область була частиною магічного звіра святого рівня. Хоча Лінлей був упевнений у собі, він і досі не хотів провокувати магічних звірів святого рівня.

Лінлей не рухався надто швидко, тримаючи свій шлях через зарослі їжаки і будинка.

« Все треба починати з основ», - Лінлей був вкрай прагматичний. Щодня він ніс важкий асмантиновий меч на спині. Режа, розмелена, проникала в повітря. Лінлей постійно практикувався, намагаючись підвищити силу його атаки.

Лінлей не тренувався, використовуючи тільки один метод.

Він часто задумувався, як тренуватися далі. Він використав у своїх записах недобру інформацію про те, як деякі його предки навчалися, намагаючись сформувати правильну програму навчання для себе.

Правильний спосіб навчання - не прагнути занадто високо і надто далеко відразу.

Почалося весна, розпал літа, прохолодна осінь і холодна зима. Незалежно від того, який сезон це був, Ліндей продовжував носити тільки ті витхі штани, які були розорвані безліч разів через його трансформації в Драконю форму. Його верхня частина тіла залишалася голою.

Лінлей дещо зрозумів для себе...

Коли він був босоніж, то міг ліпше відчувати пульс ударів землі. Стоячи на землі, його серце було стійким і непохитним, наче він сам величезна земля. За допомогою цього важкого меча Ліндей втілював вагу самого світу.

Його верхня частина тіла була оголена.

Коли Лінллей відчував, що повітря падає проти свого тіла, то відчув себе частиною самого вітру. Вітер був невидимим і безформним. Використовуючи гнучкого меча, Фіолетовий Крові Лінлей вважав, що міг би володіти ним з іще більшою легкістю.

У зв’язку з цим Лінлей випускав ауру, яка була стабільною і нерухомою, а також витончений, як вітер. Ці дві аури були протилежними, але як не дивно, на основі Лінллей вони були природними і вроджені.

...

Лінлей зосередився здебільшого на важкому мечі, вторинному у руках і виділяв деякий час на кам’яні скульптури. Вночі Лінлей впадав у медитативний транс. Усе своє життя Лінлей знайшла у дуже конкретній програмі навчання.

Одного разу, зустрівши масивний водоспад у верхній частині хребту Магічних Звірей, Лінлей стрибнув і тренувався під водою.

Коли Лінл побачив ці довгі чисті річки, то часто купався в їхніх водах.

Коли Лінллей побачив на гірських вершинах валуни валуни, і якщо відчував приплив натхнення, він піднімався на верхівку та вирізав статую, іноді проводячи за цією справою кілька ночей до ряду.

...

Він робив усе, що хотів.

Ум і дух Лінлей були більш природними та легшими, ніж вони раніше. Під час навчання Лінллей зовсім забув про тривалість часу. Він відчував, що його сила зростає щодня і цей прогрес змусив його відчувати себе щасливим.

Навчання було довгим і довготривалим.

Це був важкий шлях, але він обдаровував Лінлей новими досягненнями, що змушувало його відчувати задоволення і невелике хвилювання.

...

Лінлей почав відрощувати бороду і його спочатку короткі волосся почали рости в довжину. Його очі, які колись були гордим відчуженням, стали спокійними і мирними. Це стало можливим через його довге перебування в гармонії з природою.

Тільки час від часу під час тренування його погляд ставав моторошно гострим.

Темперамент Лінлей також злився і став стабільнішим. Без керівництва Делінг Коуарт не мав нікого, на кого можна було б покластися. Звичайно, він продовжував розвиватися ще сильніше.

...

"Грохот".

Вода падала вниз з висоти стометрового водоспаду, розбивши глибокий басейн і розбризкуючи воду на всі боки. Біля водоспаду був великий валун, який стирчав із землі.

На вершині валуна схрестивши ноги сидів чоловік з чорним важким мечем на ногах.

Найпоширеніший початок світанку. Небо тільки починала світляти. Одна з речей, яка дуже любила Лінлей на хребті Магічних Звірей - насолоджуватися чистим повітрям на світанку.

« Ах... - Лінлій відкрив очі.

Він озирнувся і побачив Бебе, що згорнув калачиком біля нього. Два маленьких кігтя Бебе застрягли прямо в камені для страховки від імовірно впасти у воду.

«Бебе, пора рухатися», - сказав Лінлей сміючись.

Бебе відкрив очі, мілко озирнувся навколо себе. Потім він похитав головою, звільнивши її від останніх залишків сну і встав: « Босе. Я голодний".

« Ходімо. Ми поїдемо пізніше», - Лінлэй зістрибнув з валуна. Перемішуючись витончено як вітер, Лінлей перемістився цим стрибком на кілька десятків метрів і приземлився на протилежному березі ставка. Бебе також зістрибнув з валуну і перетворився на чорну смугу, а потім приземлився біля ніг Лінлей.

Чоловік і магічна звірина продовжували подорож.

Але перш ніж вони пішли занадто далеко, Ліндей несподівано зупинив крок. Бебе запитав Лінлей.

"Рядом магічний звір" - подумки сказав Лінлей.

Бебе почав озиратися. Бебе тепер міг вважатися магічною звіриною на ранній стадії дев’ятої ранги. Взагалі кажучи, було дуже мало магічних звірів, які могли б наблизитися і залишитися непоміченими Бебе. Але цього разу він нічого не відчув.

Напружена нога і здатність Лінлей відчувати вітер дуже ускладнили завдання тим, хто хотів залишитися непоміченим.

« Цей магічний звір рухається легко і витончено. Я не можу відчути його рухи по землі взагалі. Але коли він рухається, то викликає вібрацію.

Бебе кивнув.

...

Золота Татуована Пантера затаювалася на стовбурі дерева і не рухалася. Пантер можна вважати одним з найшвидших видів наземних магічних звірів.

Зокрема, швидкість Грімового електролектричної Пантери Свого рівня зробила її неймовірно грізним магічною звіриною святого рівня.

Пантери, золоті Татуовані, були магічними звірами сьомого рангу. Але, будучи магічною звіриною підвиду пантер, вона природно має високу швидкість, якою відрізнялися всі пантери. Її вибухна швидкість навіть перевищує швидкість магічних звірів восьмих рангу.

Золота Татунна Пантера несподівано відштовхнулася своїми чотирма кінцівками.

"Свист"!

Вона підскочила на вершину іншого дерева. Пантери були надзвичайно вправні в бігу і стрибках по вершинах дерев. Золоте листя Татуована Пантера вже помітила вдалині людську фігуру.

І потім просто спокійно чекала. Ждала, коли людина наблизиться.

Насправді, людина і чорний Примарний Мишонок почали наближатися.

« Чорна Примарна Миша? Не погроза», - магічні звіри сьомого рангу володіли дуже високим інтелектом. У центрі уваги Золотий Татуований Пантери привернув увагу людей. Аура, яка вилучалась людиною, вже змусила Золоту Татуїльовану Пантеру наскочити. Але магічній звірині здавалося, що ця людина не повинна бути занадто сильною.

Насправді, в його базовій формі Лінлей був тільки на пізній стадії воїна сьомого рангу.

Взагалі кажучи, коли магічний звір сьомого рангу боровся з людиною сьомої ранги, магія буде мати перевагу.

"Свист"! Золота татуована Пантера зістрибнула з стовбура дерева, і золота пляма перетворилася на блискучу й витончену.

Здавалося б, абсолютно непідготовлена людина і раптом...

Швидко як блискавка, він витягнув аматінний важкий меч через спини і злегка відступив! У той же момент, з величезною силою він рубав цим мечем по Золотий Татуований Пантері.

Посеред стрибка у Золотий Татуований Пантери просто не було шансів змінити її траєкторію. Єдине, що вона могла зробити - це завести голову.

Фьюх.

Мертвий меч, наче блискавка, люто обрушився на тіло Золотого Татукованого пана. На її тілі у місці удару з’явилася глибока рана. Також почувся звук ламаних кісток.

Після звуку « Фух » тіло Золотий Татуований Пантери впало на землю. Вона лежала не смикаючись, а з її рота витекала кров. Після десяти секунд чарівний звір уже не шепоче.

Лінлей майстерно прибрав його адамінтінний важкий меч.

"Бебе, нашим сніданком сьогодні буде плоть пантери", - недбало сказав Лінлей.

Для Лінлей і Бебе це було звичайною подією. У хребті Магічних Звірей вони щодня вбивали кілька магічних звірів.

Якби за всім цим спостерігав високорівневий вітель, він би явно помітив, що Лінлей, будучи на пізній стадії воїна сьомого рангу, був у змозі використовувати цей 3600 фунтів важкий меч на дуже високих рівнях. Вага важкого меча не заважала Лінлію, він навіть використав її вагу для того, щоб пришвидшити удар м’якого меча.

Він може зарубати магічного звіра сьомого рангу до смерті одним ударом. Ця сила була просто феноменальна.

Лінлей і Бебе почали варити м’ясо пантери посеред хребту Магічних Звірей.

« Босс, судячи з потужності тієї атаки... тепер ти навчився використовувати цей важкий меч? Кілька днів тому ти сказав, що це прорив." - запитав Бебе.

Вони були на хребті магічних звірів більше року. Протягом цього року розум Лінлей став невід’ємною частиною природи, і він повністю занурився у свою підготовку. Протягом усього цього періоду тренувань Лінлей швидко покращував свої здібності.

« Моя наймогутніша атака? Важко сказати. Якщо прикинути приблизно, я повинен бути в змозі битися поодинці і у своїй людській формі з магічним звіриною восьмий ранг." - впевнено сказав Лінлей.

Це не було зарозумілістю. Це була впевненість у власній силі.

"М'ясо пантери пахне так добре" - Бебе почав принюхуватися.

« О, нахмурився Лінлей, а потім раптом засміявся. - Бебе, коли ми сміємо м'ясо, ми часто привертаємо увагу магічних звірів. Тільки цього разу ця магічна тварина, здається, досить повільним і незграбним."

Підчекавши багато часу, Ліндей та Бебе нарешті побачили магічну звірину, яка наближається до них.

Блискучий дракон.

« Змій солодкий? — почав сміятися Лінлей. Тепер Лінлей добре знав цю звірину. Незважаючи на те що вони були магічними звірами сьомого рангу, то таки мали дуже сильну оборону. Хоча вони обидва були на сьомому ранзі, оборона Моленіносного дракона була набагато більш грізною, ніж Золотий Татуований Пантер. Але, у свою чергу, Золота Татуована Пантера була набагато швидше, ніж Моленіносний дракон.

« Босе, ти кажеш, що твоя сила атак сьогодні дуже висока. Ти думаєш, що зможеш вбити дракона одним ударом меча?

Чешуйки Моленіносного дракона були досить товстими - майже півметра, а кістки черепа — надзвичайно жорсткі і щільні. Хоча вони були досить повільними, їх захист зазвичай відповідає захисту звичайних магічних звірів восьмих.

« Досадним ударом меча? Я ще не перевіряв. Дай-но спробую".

Лінлей витягнув адматинний важкий меч з ніжки на спині, і потім почав крок за кроком наближатися до чаклунства.

Молекулярний дракон був заввишки майже двадцять метрів і мав довжину. У порівнянні з цією величезною тварюкою Лінлей був не більше, ніж невеликим цятком.

"Гроаарр" - сердито крикнув блискавий дракон.

Але, тримаючи повний тягар адамінінського меча в руках, Лінлей продовжував босоніж крок за кроком йти до Моленіносного дракона.

І раптом...

Рухи Лінлей швидко прискорилися. Видавши сердитий рев, Моленіносний дракон відправив свій Драконячий хвіст назустріч Лінліей. Хвіст цієї магічної звірини був надзвичайно швидким зброєю.

"Бам"! На шляху несподівано з’явився Адамтінний важкий меч Лінлей і на високій швидкості заблокував драконячий хвіст.

Незважаючи на велику ударну силу хвоста Моленіноносного дракона, Лінлей зістрибнув на землю.

"А-а, це людина?" - Моленіносний дракон був здивований, виявивши, що чоловік перед ним мав адамініновим важким мечем так легко і природно, ніби вітер, який нахиляв траву. А тепер цей чоловік несеться з нищівною атакою на його голову.

Блискучий дракон був дуже впевнений у собі. Його череп зрештою був найміцнішою частиною його тіла.

Справді...

Якби простий важкий меч досяг його черепа, він би не був загрозою для Моленіносного дракона взагалі. Аж ось, доторкнувшись до черепа, надзвичайно могутня сила вирвалась з меча. Ніби прорив води греблі, ця дивовижна сила вилилася і відразу. Він тільки почув звук тріски, а потім все потемніло.

Бебе з подивом дивився на цю сцену.

Лінлей вдарив череп - найжорстокіша частина тіла Моленіносного дракона один раз. А потім голова дракона, що має Моленіноводну форму, розкололася як крихке яйце, а мозокова речовина і кров вилились назовні. Масивний, потужний Моленіносний дракон впав на землю, а Лінлей граціозно приземлився поруч.

« Босе! Ось це так! Ти настільки сильний?» - схвильовано підбіг Бебе.

Лінлей засміявся: « За минулий рік я був в стані майже досконало об'єднати свою власну силу з моєю бойовою-Ціною воїна Драконячої Крові. Тільки об'єднавшись з природою, я зламав бар"єри типового, грубого використання сили і бойової-Цей. Я досягнув початкового рівня, про який передок роду Барух написав як « той, хто має проблеми так само, ніби це було легким ». Тільки тепер мені вдалося розробити техніку: “Нехтливий грім!".

Том 8, розділ 2 — Вольний Вовк

Найважливіше - це розуміння основ. Тренуючись з важким мечем, було необхідно привести в гармонію застосовуючу бойову-Ці і фізичну силу.

Відразу після виковування адаментинського важкого меча Лінлей використовував його проти спеціального Виконавця. Але тоді, він ще не був здатний гармонізувати своє бойове-Ці з фізичною силою. Зрештою Лінлей просто використовував його несправжньо.

Важкий меч не призначений для того, щоб використовувати його у чистому вигляді, покладаючись на грубу силу.

Потрібно було зберігати силу, щоб використовувати її в потрібний момент і прискорювати удар важким мечем до максимуму.

Провівши понад рік за безрервними тренуваннями, Лінлей зрештою захопився важким адамінічним мечем до такої міри, ніби він був продовженням його руки. Усі його рухи були неймовірно точні, і він майже не витрачав багато зусиль. Незважаючи на обмежену кількість докладеної сили і бойового-Ці, завдяки балансу, потужність атаки його адаптативним мечем зросла багато разів.

Але він все ще навчився тільки основи, перший рівень.

Після базового першого рівня йшов другий рівень. Несподівано, прокинувшись у гористій печері водоспаду, Лінлей лише міг трохи торкнутися розуміння другого рівня.

Властивити чимось важким, ніби ця щось насправді легке. Сказати це було легше, ніж зробити.

Другий рівень вимагає необмеженого контролю бойових сил і фізичної сили. Потім, можна буде розкрити справжній потенціал під владою важким мечем. Це буде неначе нескінченні води водоспаду, що спадає.

Це і був принцип технології Лінлей “Послухливий грім!".

Як уже згадувалося раніше, сказати було легше, ніж зробити. Необхідно мати надзвичайно міцне розуміння основ. Якщо не буде або просто не тримати контролю над своєю силою і бойовою-Ці, то навіть знаючи теоретичну підпілля техніки застосовувати її на практиці буде неможливо.

« Наскільки сильним був удар? Босс, це найефективніший спосіб використання важкого меча?

Посміхаючись, Лінлій похитав головою і сказав: « Навіть близько. Якщо покладатися на інформацію, яка міститься в записах мого клана... то вміння володіння важким озброєнням можна розділити на три рівні. Перший - навчитися і відточити основи. Другий - бути здатним володіти чимось важким, наче це щось легке. І третій - так званий "внушення".

« Чи це так? — знеохочувався Бебе. - Що це?

« Я не знаю, - Лінлей похитав головою. Зрештою, всі записи в моєму клані, за винятком секретних Вбивць Драконячої Крові, містять лише спільні розповіді мого клана та деякі нотатки історій різних предків. Що ж до предка, який міг “вламати чимось важким, наче легким », він залишив всього кілька рядків описів його силу. У цих рядках також згадується третій рівень, що називається « втушення ». Але те, що я маю на увазі під цим "знущанням" не було описане.

Лінлей не міг зрозуміти.

Може, “внушення ” було пов'язане з будь-яким іншим властивостям меча?

Але коли ти збудуєш повний меч, то як йому можна надати додатковий імпульс?

« На жаль, у мене не було такого просвітлення. Я ще нічого не зрозумів" - негативно похитав головою Лінлей.

Лінлей розумів, що він ще не навчився навіть другого рівня. Адже найважливішим у його техніці було випустити всю свою силу з - під контролю.

Як він міг думати про додаткові способи підсилення техніки?

В останній атакі, Лінлей в грубій манері випустив всі свої сили і бойове-Це ... але він розумів, що це всього лише грубий, дурний і непотрібний спосіб.

« Жаль, що немає указаторів під час тренувань», - хмикнув Лінлей, після чого вирішив відкинути ці марні думки.

...

Пізня осінь. Дальні ліси хребту Магічних Звірей були вкриті жовтими листками.

Глибока осінь 10001 року за календарем Юлан. З моменту, коли Лінлей піднявся на гірський кряж Магічних Звірей, минуло вже більше ніж півтора року. І до цього моменту, він встиг пройти лише п'ять або шість тисяч кілометрів.

Більшість часу він проводив за тренуваннями, щодня просуваючись близько десяти кілометрів.

Пізня ніч, не було чути і звуку. У центральній частині хребти Магічних Звірей під велетенським деревом завширшки шість обхват чоловіків, в медитативній позі спокійно сидів Лінлей.

Повільно...

Небо ставало яскравішим. Лінлей відкрив очі і на його обличчі з’явилася легка усмішка.

Легкий, чистий ранковий вітерець підхопив кілька осеніх листків. Лінлей мовчки дивився на ці листки.

« Босе? — запитав він. - Ти прокинувся? Чому ти не розбудив мене?»

Щодня Бебе прокидався разом з Лінлою. Але перш ніж відкрити свої очі, Бебе завжди чекав на Ліней, коли він розбудить його. Однак сьогодні він не зробив цього.

"Бебе, здається я зробив прорив" - звертаючись до Бебі, раптом подумки сказав Лінлей.

« Прорив? І схвильовано продовжив. - Який саме у тебе стався прорив? "

Лінлей з радістю засміявся: « Нарешті моя духовна енергія досягла рівня мага восьмої ранги».

- Бебе від здивування аж скрикнув. Але якби хтось спостерігав за ним з боку, то почув би тільки пронизливий схвильований писк.

Тієї зими, коли Лінлію було лише шістнадцять років, він вирізав скульптуру “Пробудження від сну check. Протягом десяти днів і ночей він вирізав астрономічні темпи, щоб зміцняти свою духовну енергію. Зрештою він збільшив її об’єм у десять разів. Таким чином, ми просунулися до пізньої стадії мага сьомого рангу.

Йому тоді було тільки шістнадцять років! І тієї зими він вже був на пізній стадії мага сьомого рангу!

Відтоді минуло близько трьох років.

У той час, коли Лінлей жив у місті Фенлай, його темпи росту були не такими стрімкими як зараз. Якщо б він продовжив у тому ж дусі, щоб прорватися з пізньої стадії сьомого рангу на початковій восьмої, Ліндей би знадобилося щонайменше п'ять років. Але протягом півтора року, перебуваючи на гірському хребті Магічних Звірей, Лінлей повністю занурив себе в природу кожного разу, коли він займався витинанням скульптури... він був таким природним і нестримним.

У результаті темпи росту його духовної енергії стали відчутними.

На даний момент...

Нарешті, духовна енергія Лінлей досягла рівня восьмої фази мага.

"Босс, наскільки сильними заклинання мага восьмої ранги?" - з цікавістю запитав Бебе.

"Ти можеш дізнатися, якщо даси їх випробувати на собі" - на обличчі Лінлей з'явилася хитра усмішка.

Бебе кілька секунд побурив його поглядом і потім самовдоволено вигукнув: « Гаразд. Я, Бебе, не боюся магічних звірів восьмий ранга! І тим більше заклинання в восьмому рангу."

У той же момент, Лінлэй почав нашептувати слова заклинання.

Незабаром, великий об’єм елементів землі почав скаплюватися і конденсуватися навколо Лінлей. Магічна сила в його тілі почала бурлити.

"Свист"! Раптом перед Лінлею з’явився вітер, підхоплюючи й розкидаючи все навколо листя. Потім можна було почути сердитий вій і перед Лінією з'явився кольору темної глини, триметровий у висоту вовк. Вовк був три метри заввишки і десять метрів завдовжки. Кожен м’яз на його тілі здавалася твердою і кутовою, наче сталь. А чотири лапи були переповнені силою.

Восьма ранга, що вбиває Землю Волк!

"Ауу!"

Вольний Вовк видав дикий виття і кинувся в бік Бебе. Але на мордці Бебе була граючи усмішка, дивлячись на вовка його переповняла впевненість.

"Свист!" - раптом Масив Земляних Копій вирвався з під Бебе.

"Воу!", - від здивування вигукнув Бебе і підстрибнув у повітря.

Масив Земляних Копій не встиг навіть доторкнутися вовни Бебе, але в той же момент Вогновий Вовк опинився поруч з ним. Бебе видав пронизливий верес і відразу збільшився у розмірах.

Арргх!

Коли вовк обнажив свої зуби і пащеки, то зачепив щелепу на тілі Бебе. Проте Бібі зробив те саме з його шию. З дивним звуком кришталика Бебе зміг розірвати його горло.

Але Вогновий Вовк, який воював по тілі Бебе, зовсім не відчував болю і в той же час намагався вислизати своїми кігтями.

"Хлоп!"

Бебе був відправлений у політ. Зіткнувшись на великій швидкості з землею, він сформував невелику воронку. Але він відразу вискочив з неї і сердито втупився на вовка. Саме в цей удар вовк зробив майже всю свою силу.

« Бебе, цей Водій Землі Вовк не магічний звір. Цей образ створений з природного елемента землі, він повністю складається із магічної сили та сутності елементів. У нього немає життєво важливих точок», - почувся пронизливий голос Лінлей.

Бебе миттєво зрозумів.

Маріонетке, створена виключно за рахунок магічної сили і сутності елемента, не має значення куди буде завдано удар. Не існує різниці між хвостом і горлом. Ущерб завжди наноситься один і той же.

"Сквії!"

Бебе зараз був дійсно розлючений. Переїхавши у чорне розмивання, він пішов до Воєлевого Волка. Коли вовк побачив Бебе, що наближається, то спробував вкусити його своїми зубами, але Бібі вправно схилився і “обстріляв" кігтями. За кілька хвилин Бебе наніс йому майже сто ударів, доводячи його до краю.

«Бам!», раптом яскраво засяяло тіло Вогнячого Земляного Волка з великою силою вибухнуло.

Завдяки цій силі Бебе знову був відправлений у політ, коли він зіткнувся з сусіднім деревом і поламав його навпіл.

"Бебе, ну що ти думаєш?" - Лінлей знав наскільки сильним був Бебі. Цього клаптика атакуючої сили було недостатньо, щоб пошкодити Бебе.

Бебе швидко підбіг до нього. Він сказав ображеним голосом: « Босс, сила атаки вовка була не нижчою від сили восьмої тварини. І він не мав жодних явних слабкостей. Справжній виродок... Навіть коли він помер, то використовував той суїцидальний вибух".

Коли тіло маріонетки сформована магічною силою і суттю елемента ось-ось розпадеться, воно природно вибухне.

Маг подвійного елемента восьмого рангу. Тепер навіть у своїй людській формі Лінлей може по-справжньому вважатися справді грізною людиною. За звичайними мірками, сила мага восьмої ранги була неймовірною.

Наприклад, заклинання стилю вітру “Свірепое Торнадо ” 5. Свірепое Торнадо може легко знищити армію з тисяч солдатів. Що ж до Воєного Волка, то його сильна сторона була захистом. Тільки такий аномальний Примарний Мишок як Бебе був здатний з такою легко пробити його захист.

Вогновий Вовк був не тільки схильний захищатися, але й досить швидкий. Він мав мало слабких місць. Коли він зустрічався з рівним за силою противника, можна навіть сказати, що у нього була лише одна слабкість - це якщо він виявиться повільніше.

Можна собі уявити, скільки хаосу він внесе у ряди ворожих військ.

« Для королівства, маг восьмої ранги є надзвичайно важливою бойовою одиницею, а навіть важливішим за армію з десяти тисяч солдатів - Лінлей розумів таку логіку. - Маг дев'ятого ранга, ймовірно, є так само цінним як і стотисячна армія солдат. Що ж до Великого Мага Святого рівня, то вони були навіть цінніші за армії завбільшки з мільйон солдат".

Активація лише одного забороненого заклинання Опустишова Буря може миттєво знищити армію розміром в один мільйон солдатів.

...

Упередження Лінлію було винятковим. Природно, що йому немає необхідності витрачати надто багато часу на конденсацію магічної сили. Також Лінлей не потребує надто багато часу, щоб займатися магами.

Що ж до тренування як воїна. Маючи можливість трансформуватися в Драконячу форму, швидкість його розвитку у якість воїна також часто зросла.

...

У своїй руці Лінлей був його важкий асмантиновий меч. Коли він йшов до наступної вершини гори, то наче випадково обручав його. «Фьюх! Бум!». Кожен рух був природним і граціозним.

Але щоразу, коли валуна або інші кам’яні брили торкалися свого меча, вони швидко руйнувалися. Різниця була лише в тому, що або вони ставали нарізані на численні дрібні куски, або їх просто запилювали...

Лінлей регулярно застосовував його техніку Оглушливий грім. Він намагався зрозуміти, який удар буде більш ефективний і з великою вражаючою силою.

« Фух» - відчувши, що він витратив більше половини свого бойового-Ці Драконячої Крові, Лінвей прибрав важкий адаптатинний меч назад в ніжни.

Легкий рух руки і в його руці з’явився Божий меч Фіолетової крові.

Подібно до танцю, Лінлей почав майстерно обручати його гнучким і еластичним мечем Фіолетової Крові. Сила меча Фіолетової Крові була у його швидкості і здатність непередбачувано атакувати.

"Свист!"

Меч Фіолетовий Крові кинувся до поблизького дерева. На півдорозі він зігнувся, немов змія і обернувся навколо того дерева. Один спалах і дерево було нарізано на дрібні шматочки.

Різка вібрація і меч Фіолетової Крові раптом стали прямим та жорстким.

"Свист!" Меч Фіолетової крові знову почав рухатися вперед. Його гострі краї мерехтіли зеленим-червоним відтінком світла і через мить меч легко занурився прямо в сусідню кам'яну брилу.

"Хм?"

Лінлей, витканий Божественним мечем Фіолетовою Крові, раптом нахмурився. Він недовірливо втупився на нього.

« Усередині меча... є невідомі області... Він подумав: « Я відразу зосередився на своїй духовній енергії, контролюючи її коливання та викривлення ». Зробивши це, він раптом виявив всередині нього ауру, яка змусила його серце затрепетати від страху.

« Чи може це бути? » — зжахнуло серце Лінлей.

Раніше, коли він опинився в цій небезпечній ситуації у Сіяючій церкві, обручка Змієвого чоловіка виділила надзвичайно потужний порив енергії. Хоча гнучкий меч Фіолетової Крові також був божественним артефактом, він не був таким потужним, як Лінлей думав. Але йому завжди було цікаво, чи міститься в мечі Фіолетовій Крові якийсь секрет.

Лінлей годиною зосередив свою духовну енергію всередині меча Фіолетової Крові. Зараз він ретельно зондував і вивчав його зсередини.

У минулому, коли Лінлей був магом сьомого рангу, він вже намагався зробити те ж саме. Але тоді він так і не зміг нічого виявити. Але тепер він був магом восьмої ранги.

"Гхм?" нарешті щось виявила духовна енергія Лінлей.

Раптом божевільна аура почала спілкуватися з духовною енергією Лінлією. Йому здалося, що він бачить безкрає море з крові... Мертві, яким немає числа... і незліченна кількість кісток вперемішу з трупами та під ними.

Ця божевільна, кровожерлива аура впилася безпосередньо у духовну енергію Лінлей... І швидко як блискавка, вона почала намагатися проникати в саму його душу...

Том 8, розділ 3 — Бойня

Нескінченне море крові було наповнене безліччю білих скелетів і трупів. Деякі трупи належали десяти метровим гігантам, які були вкриті лусками і мали два роги з голови. Інші були білими кістяками, які мерехтіли золотим кольором...

« Ах... І я не можу цього зробити ».

Очі Лінллей почали червоніти і він раптом почав випускати жахливу, похмуру аура. Ця зловісна аура, наче мала фізичну форму, ніби слабкий кривавий туман з’явився навколо тіла Лінлей. Цей зловісний аури Лінлей, можливо, вважався жорстоким Богом.

Бебе, що лежить далеко від Лінлей, звичайно ж, відчував цю гнітючу і сумну ару.

У шоку весь хутро на тілі Бебе встав дибки і він чітко відчував, що всі його м'язи тремтіли, а його кров бігла швидше. Навіть кігті охопила тремтіння, яке він не міг контролювати.

Терор.

Терор, якого він ніколи не відчував раніше!

«Бб... бос, що відбувається?

У даний момент Лінлей ще міг контролювати себе. Коли його обволокла ця зловісна аура, Лінлэй відчув сильне бажання йти і вбивати.

« Це меч Фіолетовий Крові... - Лінлей насильно поміняв бажання вбивати, опустивши голову, щоб подивитися на меч.

« Шпипіння... Він побачив, що меч в його руках сяяв червоним світлом, яке виглядало так, ніби крізь нього текла кров. Меч Фіолетовий Крові трохи здригнувся. Лінлей відчував сильне бажання вбивати! Убивати без зупинки!

Але зараз, чим сильніше Лінлей намагався придушити бажання вбивати, тим більше воно росло. Очі Лінлей ставали все більш і більше червоними.

"Ах!!", - Ліндей випустив дикий виття.

Він, наче повернувся до торнадо, побіг вниз з гори. Меч Фіолетової Крові в руці мерехтів, наче блискавка. Скрізь, де пробіг Ліллей, дерева і каміння перетворювалися на щебень та сміття.

Коли Бебе побачив дикий заряд Лінлей, то не міг стримати сліз. Він був дійсно переляканий цією зловісною аурою, бо ніколи раніше не відчував нічого подібного. Але заради свого боса...

"Грр" - Бебе скреготів зубами, а потім раптом також помчав вниз з гори.

...

Неподалік від гори, де був Лінлей, ставок з чистою водою. Біля ставка мешкала група Золотогривих Мастіффів. На відміну від самотніх пантер або тигрів, вони були звірами зграями. Простіше кажучи, пантери або тигри могли об’єднатися для участі у великих битвах, але в повсякденному житті ці види чарівних звірів зазвичай жили окремо. Але з Золотогривими Мастіффами ситуація змінилася.

Золотогривий Мастіфф мав сильний стайний характер і був вправним у команді.

Ці магічні звіри мали надзвичайно могутні кігтя. Ця стая золотогривих Мастіфів нараховувала понад сто особин. Хоча вони були магічними звірами восьмої ранги, навіть середньостатистичний чарівний дикий дев'ятий бій не посміє спровокувати таку групу. Вони, без сумніву, вважалися « державною владою ».

Прямо зараз...

Ці золотогриві Мастіффи або спокійно лежали поруч з ставком, або прогулювалися, чи, можливо, різались у воді. Ще не прийшов час, коли вони зазвичай полювали і з огляду на їхню силу, вони не боялися втратити їжу.

Багато Золотогривих Мастіффи раптом обережно подивилися на гору. З огляду на те, що вони добре відчували небезпеку, зараз вони з легкістю відчули, як щось живе рухається до них високої швидкості. Ті, хто Летився над Золотогривими Мастіффами, встали холодно подивившись на істоту, яка наближалася до них.

Золотогриві Мастіффи мали три метри заввишки і 6 метрів завдовжки. Усе їхнє тіло було вкрите золотим хутром і вони виглядали, як леви. При цьому їхні очі випромінювали дивне золото.

"Гроррр" - стая Золотогривих Мастіффів раптом заричала.

Нарешті вони побачили істоту, яка спровокувала їх. Це був чоловік, який мав фіолетовий меч диявола. Його тіло було оточене червоним світлом. Дуже розумні Золотогриві Мастіффи раптом почували себе некомфортно. Це була звичайна людина. Якщо цей чоловік не був винищувачем Святого рівня, він не зможе завдати їм великої шкоди.

Але раптом...

Коли людина наблизилася настільки близько, що червоний туман окутав їх, всі Золотогриві Мастіффи раптом відчули жах, який ніколи раніше не відчували. Ця жахлива аура була набагато страшнішою, ніж ара - магічного звіра Святого рівня. Через цю гнітючу аури, всі Золотогриві Мастіффи відчували, як ніби їх кінцівки більше не були під їхнім контролем і один за одним в страху почали опускатися на коліна, у тому числі опустивши свої горді голови.

« Хвилюй... Кров... І я не можу цього зробити ».

Лінлей робив усе можливе, щоб залишатися в свідомості, але він відчував сильне бажання меча пити кров. Розбудивши темну ауру меча Фіолетової крові, тепер він повинен був мати достатньо крові.

"Свист!"

Перетворюючись у фіолетовий промінь світла, меч пройшов прямо через шию одного з Золотогривих Мастіффів. Метрова висота голови Мастіффа полетіла в сторону.

Швидкість Лінлей була просто занадто швидкою.

Ні. Іншими словами, швидкість вбивства меча Фіолетової Крові була занадто швидкою. За короткий час вісім магічних тварин втратили голови. І тільки тепер позосталі золотогриві Маттіффи, які в жаху стояли на колінах, повернулися до тями.

"Хoу!" Найбільший з Золотогривих Мастіффів змусив себе встати, а потім підняв голову і сердито завивав. Але, незважаючи на це, його кінцівки ще тремтіли, а очі були як і раніше наповнені сильним страхом.

Однак, їхній інтелект таки був дуже високим.

Ці магічні звіри добре розуміли, що цей чоловік, який займається жахом ауру, збирався вбити їх усіх. Навіть у паніці і жахі, вони все ще збираються чинити опір.

Випивши дуже багато свіжої крові, меч Фіолетової Крові видав радісний звук.

« Умри! Умри!». Чим більше він вбивався, тим частіше Лінлей відчував, що бажання нести смерть дедалі сильніше поглинуло його. У даний момент єдиним його бажанням було вбивати.

Решта сто або близько того Золотогривих Мастіффів не вирішили атакувати Лінллей. Всі вони підтисли хвости і побігли геть.

"Свист!" Меч Фіолетовий Крові Лінлей гумнув голову ще одного Золотигривого Мастіффа.

Знаючи, що він не був в змозі втекти, цей магічний звір повернувся і відкрив свою пащу, намагаючись укусити Лінлей та одночасно вивергаючи полум'я. Інстинктивно, тіло Лінлей покрила його лазурно-червоною бойовою-Ці воїна Драконячої Крові, яка захистила його і заблокувала полум'яне дихання Мастіффа.

Коли фіолетовий меч опинився поруч з головою Золотогривого Мастіффа, він відчув, що зловісне аура цього фіотлетового меча тепер було в кілька разів сильніше, ніж раніше. Цей жах, який він ніколи не відчував раніше, змусив його пом'якшити. Навіть енергія, яка генерується в магічному ядрі, раптом зупинилася і він просто стояв, даючи фіолетовому мечу відрубати свою голову.

Розкручений похмурим оріолом, який мав фізичну форму, Лінлей постійно переслідував і вбивав одного Мастіффа за іншим.

Місцеві тирани - Золотогриві Мастіффи тепер розбіглися в паніці. Вони не знали, звідки прийшов цей диявольський Бог. Ця зловісна аура стала настільки сильною, що навіть функції її організму перейшли під контроль. Навіть якщо вони хотіли боротися, їхні тіла вже не контролювалися ними.

По всіх сторонах бризкала кров.

Зламані кінцівки і відрубані голови летіли у всіх напрямках ...

У мить ока, тридцять Золотогривих Мастіффів померли на місці.

« Босе, бос!», - відчайдушно кричав Бебе.

Бебе відчував стан, в якому зараз перебував Лінлей. Він був приголомшений від думки, що в майбутньому Лінлей буде постійно перетворюватися на божевільного з манією вбивства. Повільно, фігура Лінлей сповільнила свої рухи.

« Бебе. Я в порядку." - у голові Бебе пролунав голос Лінлей.

Бебе відразу підбіг до нього. Бебе міг ясно бачити голу верхню частину тіла Лінлей, його спітнілий лоб і слабкий червоний шар на шкірі. Прямо зараз, очі Лінлей були закриті, а груди то зітхалася, то опускалася.

«Фух... І я не можу цього зробити ».

Нарешті, глибоко зітхнувши, Лінлей відкрив очі. Очі Лінлей тепер були чіткі, як і раніше.

« Босе, ти... Що з тобою сталося?» - стурбовано запитав Бебе.

Побоюючись, Лінлей подивився на меч Фіолетової Крові у своїх руках. Прямо зараз, Лінлей був упевнений, що цей меч був справжнім катом і що він убив надзвичайно високе число людей. Лінлей навіть не підозрював, що нескінченне море крові, кісток і трупів, які він відчув раніше... Це все діло рук меча Фіолетової Крові.

Але ці трупи... Лінлей навіть не розумів, ким вони були і до якої раси належали.

« Чи раса з головами биків? Можливо, це легендарні мінотаври з інших площин?» - запитано подумав Лінлей. У книгах Лінлію згадується про миротаврів, але таких істот не було на континенті Юлан.

Що ж до решти трупів - Лінлей ніколи не бачив або чув про них навіть у книжках та записах, які він читав.

Наприклад, ці масивні велетенські створіння заввишки 10 метрів і вкриті густими чорними лусочками та двома великими рогами на чолі. Аура, яка виходить від їхніх трупів, навіяла страх на Лінлэй. Він відчував, що ці величезні істоти, безумовно, були не слабші, ніж деякі магічні звіри Святого рівня, яких він зустрічав.

Але він бачив безліч трупів цих гігантських істот!

Це була правда! Трупи істот, які були не слабші від чарівних звірів Святого рівня, були всюди потопаючи в цьому безхребетному морі крові.

« Хто був попереднім власником цього меча Фіолетового Крові? Він справді вбив так багато могутніх противників?», - Лінлей був шокований. Він був абсолютно впевнений, що цей меч потрапив сюди з однієї із Вищих Плоскостей, тому що континент Юлан просто ніколи не мав так багато могутніх вовчів.

Пригадуючи, як він отримав меч Фіолетової Крові, Лінлей дещо зрозумів. Цей божественний меч дійсно не був артефактичним континентом Юлан.

З цією думкою Лінлей забрав меч у його Найпросторшу обручку.

« Я не хочу активувати цю похмуру аура, приховану в цьому мечі».

У цей момент, Бебе застрибнув на плече Лінлей.

« Босс. - Поцікавився Бебе.

Лінлей засміявся і подивився на Бебе: « Бабі, ти пам’ятаєш як ми знайшли цю магічну освіту в Туманній Долини? Тоді дідусь Дерінг сказав, що таємнича магічна освіта є ще складнішою і загадковішою за освіту святого рівня. І меч Фіолетової Крові використовувався для підтримки цієї магічної освіти. У той час ми підозрювали, що цей фіолетовий меч був не так просто, як здавався. Це і справді так".

Бебе відразу почав обережно слухати.

« Цей символічний меч, мабуть, пережив незліченну кількість вбивств і різанини та послав у інший світ багатьох могутніх биків, в тому числі зі Святого рівня чи навіть вище! І саме тому, що в мечі Фіолетовій Крові є жахлива зловісна аура. Після того, як її було активовано і випущено, навіть Золоті Мастіффи в страху опустилися на коліна. Але, незважаючи на свої позитивні сторони, вона також має певні недоліки. Після активації меч починає вимагати жертву у вигляді крові. Інакше, меч Фіолетової Крові відмовиться підкорятися моїм намірам і не буде слухняно переміщатися в моє Найпросторстокіше кільце".

Бебе кивнув.

« Босс, цей фіолетовий меч є втіленням страху. Його зловісна аура навіть примусив мене тремтіти від страху. У такій ситуації, хоча я магічний звір дев'ятого рангу, мені напевно вдалося б використати лише половину моєї сили." - чесно зізнався Бебе.

Якщо говорити про магічних звірів восьмих ранг, то вони були пригноблені цією зловісною аурою і не змогли використати навіть десяток своєї сили.

Коли зловісний ореол меча Фіолетової крові активувався, сила ворога починала зменшуватися. Навіть якщо лев дев’ятий був такий податливий, то можна уявити собі цінність цього меча в бою.

« Але, будучи одержимий цією жорстокою і злою природою та бажанням вбивати, я не відчував найприємніших почуттів. Після того, як зловісна аура прийшла в дію, мені абсолютно точно необхідно вбити велику кількість живих істот, перш ніж це дике, жорстоке, масове бажання насититься», - Лінлей тільки що пережив все це, тому чудово розумів, про що говорить.

Без крайньої необхідності краще не активувати цю сумну ауру.

« Добре, Бебе. Зберемо магічні ядра і продовжимо свій шлях".

« Могічні ядра? Нічого собі, так багато." - Бебе схвильовано почав збирати магічні ядра.

Після збору ядер тих десятків золотогривих Мастіффів, Лінллей та Бебе продовжили свій шлях і залишили трупи Маттіфових на місці. У хребті Магічних Звірей навіть найміцніший, але мертвий магічний звір буде не більше ніж просто їжею для інших.

Відкриття таємниці меча Фіолетової Крові для Лінлей і Бебе стало низкою подій.

Лінлей продовжував вести колишній спосіб життя, навчаючись. Щодня він проходив близько десяти кілометрів, присвячуючи більшість свого часу навчанню. Він використовував свій важкий меч майже щодня, дедалі глибше поринаючи в нюанси володіння. Лінлей був повністю занурений в це дивне відчуття постійного росту.

Том 8, розділ 4 — Чорна тінь

Перший сніг тієї зими був досить рясним. У багатьох районах, де колись було знайдено хребту Магічних Звірей, були вкриті снігом. На ньому можна було побачити багато слідів, деякі з яких належали людям та іншим магічним звірам різних розмірів.

"Сильна метиль».

Лінлей досі носив тільки ті рвані штани, залишивши верхню частину тіла голою. Хоча температура була настільки низькою, що навіть швидко вода почала замерзати, Лінвей не боявся холоду.

Босою, Лінлэй продовжував крокувати вперед.

« Босе, настав час на свято Юлан? »

Провівши в хребті Магічних Звірей так довго, Лінллей навіть не мав уявлення про сьогоднішній день. Хоча Лінлей мав кишеньковий годинник, він був придатним лише для того, щоб показати простий час, але не дати.

- Кивнув Лінлей.

Близько двох років мандруючи по хребті Магічних Звірей, сила Лінлей як воїн зростала досить швидкими темпами. Тепер він був на піку воїна сьомого рангу. Але з точки зору використання важкого меча... Здатність володіння адамінічним важким мечем стала набагато більшою, ніж це було спочатку. Він використав свою магію та вміння воїна одночасно, а також силу бойових дій на неймовірно високий рівень.

- Бебе і Лінлей повернулися, щоб подивитися назад.

Біля них вони помітили двох міцних воїнів, одягнених у шкіряне спорядження і озброєних. Воїни відчайдушно втікали, мабуть в паніці. Коли Лінл побачив, що це інші люди, то продовжував свою подорож. Гірський крячок Магічних Звірей приваблював велику кількість людей, які приходили сюди тренуватися і за останні два роки Лінлей зіткнувся з величезною кількістю. Стосовно людей у хребті Магічних Звірей, Лінлей мав простий принцип - не провокувати інших.

Зрештою, багато людей прийшли сюди з наміром відібрати мішки із магічними ядрами в інших. Лінлей володів своїм проектом, тому не мусив тягти мішок з собою. У зв’язку з цим мало хто виявив бажання протистояти Лінлію.

"Почекайте, зачекайте!" - почувся божевільний крик ззаду.

Але Лінлей не звертав уваги на них, продовжуючи йти вперед. Двоє чоловіків втекли досить швидко і дуже скоро вони наздогнали Лінлей. Коли вони підійшли, Лінлей відразу зупинився і обернувся.

« Що ви хочете?» - Лінлей холодно подивився на двох чоловіків.

Лінлей міг сказати, що ці двоє не були слабаками. Проте визначити точний рівень людської сили з першого погляду було досить важко. Лінлей був досить обережним у відносинах з цими воїнами.

« Ми? — запитуємо Ліллей. Один з них, одноокий і лисий воїн, вибачаючись сказав. - Ми без жодних поганих намірів. Центральні регіони хребту Магічних Звірей надто небезпечні. Ми два брати... Хотів би подорожувати разом з Вами, друже. Таким чином, ми можемо допомогти один одному. Хіба це не буде безпечніше?»

Другий лисий воїн почав кивати: « Верно. Центральна область дуже небезпечна. Якщо ми будемо подорожувати разом, ми можемо допомогти один одному. Як щодо такого. Після того, як ми покинемо центральні райони гірського хребта Магічних Звірей кожен піде своєю дорогою. Що ви думаєте?»

"Мене це не цікавить."

Лінлей нахмурився. Розкинувшись, він продовжував йти вперед.

Лінлей більше не був тим, кого можна було легко обманути, наче хлопчика. Він міг сказати, що ці двоє явно брешуть. Допомагати один одному в хребті Магічних Звірей? Гарний жарт. Ці двоє, безумовно, не мали ніяких добрих намірів, бажаючи подорожувати разом з ним. Лінлей не хотів мати проблем, які мали б бути поза межами його волі. Звичайно, він просто не хотів, щоб вони були поруч.

Почувши відмову Лінлі, двоє лисих чоловіків подивилися один на одного. Похитнувшись деякий час, вони відразу кинулися до нього знову.

"Почекай, друже, будь ласка, почекай" - продовжували вони.

Лінлей нахмурився і повернув голову, щоб знову кинути на них свій холодний погляд.

Двоє чоловіків незручно подивилися на Лінлей. Одноокий чоловік сказав: « Мені дуже шкода, але ми обидва дійсно хотіли б продовжувати свій шлях разом з вами. Не хвилюйтеся, як тільки ми покинемо це місце, ми будемо безумовно безмірно Вам вдячні."

Лінлей подивився на них.

« Якщо ви хочете йти за мною, то йдіть» - спокійно сказав Лінлі.

Провівши в хребті Магічних Звірей так довго, Лінллей став ще досвідченішим. Якщо вони наполягають, то хай так буде. Лінлей був упевнений, що зможе їх подолати. Крім усього іншого, разом з Лінлою був мишок Бебе.

« Дякую, дякую вам! » - вдячно сказали два лисих чоловіки.

Відразу ж, ці двоє пішли за Лінлою. У той же час, вони постійно вивчали ділянку навколо них, не приховуючи страху.

"Друг, ми родом з південного району провінції Імперії О'Брайен. А звідки Ви?» - одноокий лисий чоловік, здавалося, хотів налагодити стосунки з Лінлей.

Брови Линлей сняться.

Імперія О'Брайен?

Лінлэй розумів, що якби він пройшов прямо через гірський кряж Магічних Звірей, то зміг би досить швидко потрапити на територію Імперії О'Брайен.

« ЩО ТАКЕ багато запитань? — запитав він. - Якщо ви хочете слідувати, то йдіть. Не потрібно зайвого шуму."

« Добре, добре», - одноокий лисий воїн неодноразово кивнув.

Вони могли точно сказати, що Лінлей не був звичайною людиною. Було занадто дивним те, що взимку він носив тільки штани. Дивовижно, що людина в центральних районах хребта Магічних Звірей поводиться так спокійно і повільно.

Це виглядало так, ніби цей небезпечний регіон був для нього звичайним садом.

« Старший брат, - лисий чоловік схопив за руку одноокого лисаного воїна. Він сказав півголоска. - Старший брат, як думаєш, ми зможемо зберегти наші життя? "

Один лисий чоловік почав озиратися, а потім напівпотом вигукнув: « Не знаю. Давай слідувати за цим таємничим хлопцем. Поки ми будемо йти за ним, у нас будуть непогані шанси."

"Верно", - кивнув перший лисий чоловік. Але в серці він ще відчував страх.

Лінлей йшов попереду. Він помітив, що двоє чоловіків позаду нього шепотілися, але Лінлей мав відчуття, ніби вони не були тими, хто спробує діяти проти нього.

Через деякий час Лінлей зупинився відпочити.

Щодня Лінллей подолав лише десять кілометрів. Решту часу він проводив на тренуваннях. Двоє чоловіків позаду нього сильно занервували, коли Лінллей сів відпочивати.

« Чому ви зупинилися?», - відчайдушно сказав одноокий лисий воїн.

- Лінлей подивився на двох чоловіків.

Чоловік поспішно засміявся: « Ми все ще у центральній частині хребту. Чи не було б краще, якби ми поспішно залишили його перш ніж відпочивати?"

Тоді Лінлей нахмурився і промовив: « Не дратуйте мене. Якщо ви хочете йти за мною, йдіть. Якщо ви хочете йти, то йдіть. Що стосується мене, то якщо я захочу зупинитися - я зупинюся. Якщо ви продовжуєте піднімати шум, то не звинувачуйте мене, якщо я вб'ю вас обох."

Двоє лисих чоловіків обмінялися поглядами, а після незручного сміху розсміялись.

« Вибачте, вибачте".

Вони трохи відступили, не вирішуючи більше турбувати Лінлей.

« Ці двоє поводяться дивно», - Лінлей подивився на двох чоловіків. Вони сказали, що хотіли б покинути гірський кряж Магічних Звірей і наполягали на тому, щоб іти за ним. Якщо він не залишить його, вони не підуть.

Чому вони наполягають на подорожі зі мною?

Він не знав цих двох чоловіків.

Лінлей сидів, схрестивши ноги, поклавши адамінтінний важкий меч на ноги. Але саме в цей момент Лінлей раптом відчув відчуття страху у його серці...

"Свист!"

Лінлей раптом повернув голову. Раптом чорна тінь затулила перед ним, а потім зникла.

« Аа! Аа!» Здалека почувся переляканий крик, який незабаром затих. Тільки тепер Лінлей зрозумів, що з двох лисих чоловіків залишився тільки один. Той, хто залишився, був однооким воїном. А його молодший брат — чоловік, який не є Свідком Єгови. Поруч з чоловіком виникла лужа крові.

« Аа! Аа! Ні, ні!» - одноокий лиса людина, здавалося, був охоплений якимось невимовним шоком.

Лінлей піднявся на ноги. Бебе також нагальмував

« Босе, це дуже швидко! — сказав Бебе . - Ми вже досить довго знаходимося на хребті Магічних Звірей. Це найшвидша істота, з якою ми зіткнулися. Я не зміг навіть чітко побачити, був це людина або магічний звір."

Лінлей також не зміг побачити його.

Швидкість цієї істоти була просто занадто швидкою. З точки зору швидкості руху, він був навіть трохи швидше, ніж Бебе.

« Що саме це було? Бебе був звіриною дев'ятої ранги і ми провели достатньо часу тут, на хребті Магічних Звірей. З точки зору швидкості, ми ніколи не зустрічали нікого, хто був би швидше ніж Бебе», - Лінлей став дуже підозрілим.

Його швидкість була величезним плюсом.

Важко було знайти магічного звіра, який міг обігнати Бебе, навіть серед тварин дев’ятого рангу.

« Що це за дивна істота? Можливо це була істота Святого рівня? Магічні звірі святого рівня, звичайно, будуть швидкими. Це пояснює, що він був швидшим за Лінлію.

Лінлей відразу повернув голову, щоб подивитися на одноокого лисого воїна.

Прямо зараз, погляд одноокого лисика був сповнений жахом, а його рот постійно щось бурмотів.

« Аа! » — почувся, немов його схопили одноокий лисий воїн у паніці закричав.

Але коли він прийшов в себе і озирнувся, то побачив, що тим хто схопив за його одяг був Лінлей.

« Говіорі. Що відбувається, - Лінлей дивився на нього з докіром. - Інакше я залишу тебе і ти будеш вибиратися звідси самостійно."

« Ні, ні, не кидай мене, — один лисий воїн впав на коліна. - Я скажу. Я скажу "".

Побачивши це, Лінлі нахмурився.

Він давно чув, що Імперія О'Браєн мала серйозну військову силу. Народ Імперії О'Брайен глибоко шанував їх Бога війни і таким чином, багато громадян імперії тренувалися ставати на шлях воїна. Могутні воїни були надзвичайно гордими. Щоб увійти в центральну область хребта Магічних Звірей, цей лисий чоловік повинен був бути впевнений, що він досить сильний. Навіть якщо він не був воїном сьомого рангу, то мусить бути принаймні в шостому.

Але одноокий лисий чоловік тільки впав на коліна, не виявляючи характеру.

« Милорде, ви не знаєте наскільки жахливими були ці останні дні. Вони, вони були схожі на страшний сон." - очі воїна наповнилися сльозами.

Лінлей відразу почав слухати.

« Я, молодший брате і моя дружина та група друзів сформували загін для того, щоб увійти в гірський крячок Магічних Звірів і почати наше тренування. Ми також сподівалися заволодіти магічними ядрами. Для таких людей, як ми, які вступили до гірського хребта вже у п'ять разів, це було звичайною прогулянкою. Але ми не очікували... І я не можу цього зробити ».

Усі тіла лисого воїна тремтіли: « На третій день після того, як ми увійшли в гірський крячок Магічних Зверей, ми вирушили до кордону центральної частини міста і потрапили у кошмар."

« Наш загін включав шість воїнів сьомого рангу і два маги шостого ранги. Поки ми лишилися на кордонах центральної частини хребти Магічних Звірей, нам не слід було загрожувати небезпечній небезпеці. Але хто б міг подумати... що ми зіткнемося з жахливим монстром".

- Нахмурився Лінлэй.

« Коли ми вперше зустрілися з ним, він влаштував засідку нам, вбив одного з моїх найкращих друзів, тіло одноокого лисика тремтіло. - Я був розлючений, тому що цей монстр був просто занадто швидкий. Ми навіть не могли сказати, на що це було схоже. Тільки почувши жалібні крики нашого друга, ми зрозуміли, що нас атакували. А потім, побачивши кров на землі, ми зрозуміли, що наш друг, ймовірно, мертвий".

« Тоді ми вважали, що ця магічна звірина могла атакувати тільки з засідки і не сміливо воювати безпосередньо. Очевидно, він був не такий сильний. Розлючений, ми навіть думали про його вбивство щоб здійснити помсту. Але ми не могли виявити монстра".

Одноокий лисий воїн глибоко зітхнув і заспокоїв його серце, перш ніж продовжити: « Але тієї ж ночі після вечері монстр повернувся знову." Сказавши це, один око чоловіка широко розкрився. Очевидно, він дуже нервував.

« Цього разу, як і раніше, монстр атакував із засідки та виволок одного з наших чарівників. Але цього разу він протягнув мага лише кілька десятків метрів, перш ніж почати їсти його. Прямо перед нами, монстр почав розривати мага з нашого загону."

— Як виглядає ця потвора?

« Він виглядав як пантера, чиє тіло було майже повністю чорним як смола» - сказав одноокий лисий солдат.

« Чорний, як смола? Магічний звір восьмої ранги - Чорна Полосатна Пантера?" але сказавши це, Ліндей почав сумніватися. Магічний звір восьмих років не міг досягти такої вражаючої швидкості. Навіть якщо це пантера - тип магічних звірів з неймовірною швидкістю.

« Це не Чорна Полосатка Пантера. Наша команда була досить досвідченою і ми знаємо, що Чорні Полосаті Пантери вкриті надзвичайно щільними прямими чорними смужками. Тіло цього монстра було вкрите стиглими чорними смужками, схожим на декоративний малюнок."

Том 8, розділ 5 — Таємничий Чорний Ягуар

Лінлэй починає хмуриться.

Він теж ніколи нічого не чув про таку істоту. Були кілька магічних звірів типу пантер, але про тип, який був повністю чорним і вкритий густими чорних хвильистими лініями, які складали декоративні візерунки, було абсолютно нічого невідомо.

Відверто кажучи, не варто недооцінювати особу, про яку мало що відомо.

Один лисий воїн сказав: « Це чудовисько обскунуло обличчя і ноги нашого мага прямо перед нами. Дивлячись на це, нас охопила лють і ми негайно кинулися вперед, щоб атакувати його."

« Однако... І я не можу цього зробити ».

Бідолаха похитав головою: « Те, що ми точно не очікували — це те, чого він буде занадто сильним. Ми спочатку думали, що причина його атаки з засідки полягає в тому, щоб він слабкий. Однак... Коли вся наша група напала на нього, він важко поранив нас".

- підозріло перепитав Лінлей.

« Звичайно, - сказав одноокий лисий воїн, випробовуючи гнів і страх одночасно - Цей монстр був здатний вбити нас усіх, але він не зробив цього. Він тільки важко поранив нас".

« Ми півгали, що й досі мали шанс вижити. Але він щодня забирав двох наших людей. Іноді він забирав їх з собою, а в інших випадках просто їв наших друзів, коли жив поруч із нами."

Серце Лінлей тремтіло.

Він знав, що магічні тварини були дуже розумними. Магічний звір, з яким зіткнувся цей одноокий лисий воїн, був надзвичайно могутнім і винятково розумним. Мабуть, ця магічна тварина мала певні відхилення.

"Ми хотіли втекти, але кожного разу, коли ми намагалися вибратися з хребти Магічних Звірей, монстр знову повертався і травмував нас."

Одноокий лисий гірко розсміявся: « Ми просто не змогли вибратися з хребта. Щодня монстр приходив і забирав одного або двох людей. У мить ока, з дванадцяти чоловік нашої команди залишилося тільки шість."

« Коли я побачив жахливі картини, моя дружина нарешті зламалася морально, коли монстр знову почав їсти наших друзів на очах. Вона благала мене. Просила мене, щоб я вбив її".

Збентежений воїн з гіркотою жартував: « Ви не знаєте, якого жаху ми зазнали за ці кілька днів. Усі ми були під загрозою. Моя дружина була досить слабкою, навіть слабшою за мене. Зіткнувшись з цим страшним вибором, я врешті-решт вирішив покласти край стражданням моєї дружини."

— Ти вбив свою дружину?

« Так. Я вбив її своїми руками, - болісно сказав одноокий воїн. - Але в той день, коли я вбив свою дружину ми зустрілися з ще кількома людьми, одним із яких виявився головною фігурою у нашій Південно-Західній Провінції. Воїн дев'ятого ранга на ім'я Пруітт [Pu'lu'te]».

« Ми були на межі відчаю і краху. Я вбив свою дружину, але відразу після цього з’явився воїн дев'ятого рангу. Як ви думаєте, як я себе почував? "

Тіло одного лисого воїна тремтіло: « Я майже збожеволів. Справді. Я мало не вбив себе, я відчував неймовірний біль."

Лінлі думав, що це означає: коли вона в розпачі вбиває свою дружину особисто, щоб не дозволити їй бути з’їденою живцем. Але після вбивства дружини з'явився воїн дев'ятого рангу...

Це могло довести до безумства будь-кого.

« Мене переповняла біль, але мої друзі були дуже щасливі, бо знали, що ми маємо можливість. Вбивця дев'ятого ранга! Це був хтось, кого б перевершив тільки воєвода Святого рівня. Ми розповіли йому нашу історію і лорд Пруїтт відразу ж пообіцяв розібратися з цією звіриною".

« Коли ще один монстр прийшов за нами, лорд Пруїтт відразу зробив свій хід, - вираз обличчя лисого воїна стало набагато дивнішим. - Тільки один удар. Монстр прийняв удар від лорда Пруїтта в лоб і розбив голову Лорда прямим махом лапи."

Серце Лінлі стиснуло.

Ця тварина справді була в змозі прийняти удар від бійця дев'ятого ранга головою? Його швидкість та захист були неймовірно лякаючі. Звичайно, такого монстра не слід недооцінювати.

« Цього разу монстр був дуже схвильований. Перед нашими очима він раптом трансформувався, збільшуючись від двох метрів заввишки до п’яти метрів у висоту й десятиметрову довжину. Він разом проковтнув лорда Пруїтт", - жах сказав одноокий лисий.

Обличчя Лінлей змінилося.

« Мог змінити розмір? » — був шокований.

Всі магічні звіри Святого рівня були здатні змінювати їх розмір. Вони могли б легко стати набагато більше або значно менше. Звичайно, дуже мало чарівних тварин дев'ятого рангу з надзвичайно високим природним талантом могли зробити те ж саме.

Наприклад, Бебе був здатний трохи змінюватися у розмірах.

Іншими словами...

Ця тварина була або магічною звіриною святого рівня, чи надзвичайно талановитим магієм дев'ятої рани.

"Це не звір Святого рівня, чи не так?" - серце Лінлей стисалося. Хоча Лінлейл був дуже впевнений у собі, він до цих пір не мав жодних шансів на протистояння з магічними звірами святого рівня.

Один лисий чоловік, що висміював нас, сказав: « Монстр продовжував мучити нас кожного дня, з’їдаючи двох людей. Зрештою залишилися тільки мій молодший брат і я. Ми продовжували бігти вздовж центральних районів, марно сподіваючись, що цей монстр вступить у бій з якимось іншим могутнім магічним звірем, дав нам шанс втекти. Але було ясно, що немає магічних звірів, які б могли зупинити цю потвору."

Лінлэй кивнув.

Тепер він повністю зрозумів.

Але цей одноокий лисий воїн не був доброжальний по відношенню до Лінллей, наполягаючи на подорожі разом з ним. Очевидно, він сподівався, що Лінлей захищатиме його. Тобто його не турбувало питання, чи виживе Лінллей або помре.

Вираз обличчя Лінлей став похмурим.

« Милорде, я... У мене не було іншого вибору, - одноокий лисий воїн знав про що думав Лінлей. Він поспішно сказав. - У мене є діти. Мій другий брат також мав дітей. Ми не хотіли помирати".

« Ви думали, що я хочу померти? » — холодно сказав Лінлей.

На основі того, що сказав цей одноокий бідолаха, Лінллей міг легко зробити висновок, наскільки сильним був той монстр.

Він був швидшим, ніж Бебе і йому не нашкодив меч бика дев'ятого рангу.

Цих двох пунктів вистачило, щоб Лінлей занервував. Крім того, можливо це була демонстрація тільки його можливостей. Яким є справжній рівень сили цього монстра?

Чи був це магічний звір святого рівня?

Лінлей не був впевнений. Якби це був магічний звір Святого рівня, то, навіть якщо він і Бебе об'єднаються, вони як і раніше не мали б шансу здолати його.

« Ви не хотіли померти, тому вирішили підставити нас?»

"Бебі, ходімо."

Лінлей відразу прискорив його кроки, прямуючи вперед. Один лисий воїн продовжував йти за ним. Лінлей нічого не залишалося, крім як повернути свою голову і холодно подивитися на нього.

Цей виродок ще йде за нами?

Зрозуміло, що монстр тепер полював на цього одноокого лисого чоловіка.

« Милорде, Ви... Будь ласка, врятуйте мене." - погляд одноокого воїна був сповнений благаючим поглядом.

Але його дії лише спонукали Лінлей все більше ненавидіти його. Цей чоловік був егоїстом, який дбав тільки про себе.

« Умер навіть господар дев’ятого рангу. Ти думаєш, що я воєводець Святого рівня?" - Лінлей раптом витягнув адамінтинний важкий меч через спину і одноокий лисий воїн, злякавшись атаки, поспішно відступив.

« Якщо ти продовжуватимеш йти за мною, то не знеохочуйся через те, що я буду безпорадний», - холодно сказав Лінлей.

Лінлей тепер знаходився на пікі стаді сьомого рангу і середній стадії воїна дев'ятого ранги в Драконячій формі. Хоча тепер він був більш могутнім, ніж коли покинув місто Гесс, Лінллей міг битися з воїном дев'ятого ранга Кайзера в нічию.

На даний момент вбивство вояря дев'ятого рангу одним ударом було надзвичайно складною завданням для Лінлей.

Але цей монстр легко зробив це.

Ризикувати власним життям заради людини, яку він навіть не знає? Чи воно варте того?

Лінлей повернув його незнищенний важкий меч в ножні, а потім пішов далі. Одноокий лисий воїн просто стояв, не вирішуючи йти за ним. Він дивився з розпачем і ненавистю в спину Лінлей.

"Ааа!!"

Відійшовши менш ніж на сто метрів, спина почала чути розпачливий крик. Лінлей відразу повернувся, щоб подивитися назад.

На засніженій землі стояв чорний ягуар два метри заввишки і майже чотири метра завдовжки. Чорний ягуар тримав у пащі тіло цього одноокого лисого чоловіка.

« Порятуйтеся... Врятуйте мене!», - чоловік був ще живий.

Увага Лінлія зосередилась на чорному ягуарі. Тіло магічного звіра було вкрите великою кількістю хвильоподібних ліній. Насправді це виглядало досить красиво. І зараз холодні очі чорного ягуара з цікавістю дивилися на Лінлей.

Зрозуміло...

Чорний ягуар грав у гру. Попередня гра щойно підійшла до кінця і тепер Лінлей став наступною жертвою в грі.

« Збережи мене!», - одноокий лисий воїн дивився на Лінлей благаючим поглядом.

Чорний ягуар злісно прикусив його. З кришталиком, половина талії одноокого лисого чоловіка була відкушена і його кишечник впадали вниз. Воїн здригнувся на землі кілька разів, коли помер не відразу.

Чорний ягуар вправно рушив уперед, набираючись до грудей одноокої лисиці людини гострими лапами.

"Хіраючись!"

Грудь чоловіка прогнувся і через кілька секунд він перестав рухатися.

Чорний ягуар дивився на Лінлей з цікавістю, а потім почав повільно і граціозно рухатися в його напрямку. Слід визнати, що його елегантні кроки були справді дуже гарними.

« Бебе. Приготуйся до засідки для нього. Цього разу буде важко" - Ліндей міг сказати, що він не може бути ідентифікований як магічний звір типу пантер. Замість чекати, коли ця істота нападе з засідки, краще битися з ним чоло в лоб.

Лінлей витягнув адментиновий важкий меч з піхви, не спускаючи очей із ягуара.

"Хмпф". Тіло Лінлей почало перетворюватися. Холодний, гострий ріг вирвався з його лоба, одночасно з цим чорні луски почали швидко покривати все його тіло. Ззаду з’явився сильний хвіст, а його коліна, локті і хребет обкривали гострі шипи.

У мить він повністю перетворився на Драконячу форму.

Чорний ягуар, побачивши людину, яка раптом перетворилася на дивну метаморфозу у формі людини, відразу здригнувся. Його гладкий, глянцеве хутро відразу насторожено встав дибки.

Один був воїном Драконячої Крові.

Інша — таємничою магічною звіриною.

« Ну ж», тримаючи асмантичний важкий меч в руках, Лінлей не рухався просто стоячи там на засніженій землі. Стійкість і не рух, як гора.

Тіло чорного ягуара почало трохи опускатися вниз. Він збирався з силами!

"Свист!"

Його темно-золоте очі зустрілися з чорним ягуаром, на цей раз Лінлей був ледь в змозі помітити його рухи. У мить оця, чорний ягуар перетнув відстань сто метрів і опинився перед ним.

"БУМ!"

Здійснюючись швидко, як блискавка, драконячий хвіст Лінлей опустився на тіло чорного ягуара. З точки зору швидкості, швидкість атаки хвоста Лінлей була насправді набагато швидше, ніж швидкість чорного ягуара.

Магічний звір був відкинений на десять метрів і приземлився на засніжену землю.

Але відразу ж після посадки чорний ягуар зіпсував глибокий рик і подивився на Лінлей своїми холодними очима. На цей раз, монстр явно збирався напасти, використовуючи максимум сили. Яскрава швидкість стрибка, з якою ягуар виринав уперед, задрижала мене.

Лінлей чітко бачив, що на тілі ягуара не було жодного натяку на кров.

Драконячий хвіст драконячої Крові дев'ятого рангу не зміг поранити його взагалі.

Здійснюючи свій важкий меч, Адамтінний обернувся вниз і мерехтіння швидко стало блискавкою. Здавалося, що чорне світло сходить з лазви незнищенного тяжкого меча. Чорний ягуар вирішив занести лапу з кігтям безпосередньо на важкий меч Лінлей.

"Ляз!" По суті, могутній важкий меч Лінлей був приведений на лапу ягуара.

"Удар!"

Інша лапа полоснула руку Лінлей. На чорних лусках, що покривають руку Лінлей, з'явилися досить глибокі подряпини, а дві лусочки лопнули.

Чоловік і магічна звірина відразу розлучилися.

« Рооаар... Роаар... І я не можу цього зробити ». Коли ягуар стояв на снігу, він зимно дивився на Лінллей. Тепер він розглядав Лінлія як серйозного противника. Його атака не змогла повністю розірвати лускачу оборону і відірвати руку Лінлей. Чорний ягуар був здивований, якщо не применшувати цього.

Лінлей цінував збитки, завдані його лускатовим бронем.

Більшість магічних звірів дев'ятого рангу не були здатні прорвати оборону Лінлей. Але щойно цей ягуар зміг розірвати дві лусочки.

Тіло чорного ягуара раптово почало збільшуватися в розмірах: два метри висоти трансформувалися у п’ять метрів, а тепер — десять метрів завдовжки. Чорний хвіст ягуара рухався по колу, наче батіг. Звір продовжував холодно дивитися на Лінллей.

« Рооаар... І я не можу цього зробити ».

Ця велетенська істота знову роїлася в бій.

Том 8, розділ 6 — Інша трансформація

"Босс" - почувся голос Бебе в голові Лінлей.

У пошуках звільнення Лінллей відскочив. У той самий момент подумки вигукнув: « Не панікуй. Дозволь мені самостійно перевірити силу цього таємничого чорного ягуара. Якщо я не буду впоратися, то ти зробиш свій хід. Ти моя таємна зброя".

З розумінням Бебе швидко відступив.

У даний момент Лінлей переповнило бажання провести захоплюючий бій. Хоч він провів багато часу на хребті Магічних Звірей, то все ще не бачив ворога з яким йому довелося б використовувати всю свою силу. Звіри Святого рівня були надто сильні, тому Лінлей уникав їх. А над звірами дев'ятого рангу він в основному домінував, покладаючись на його високу швидкість.

Ось тільки цей чорний ягуар був швидше Лінлей.

"Віррр!" Не зводячи свого холодного погляду з Лінлою, величезний чорний ягуар приземлився на землю.

Але на обличчі Лінлія тільки зростала усмішка.

« Збільшившись у розмірах, його швидкість стала повільною», - Лінвей міг абсолютно точно визначити, що його швидкістю впала не менше ніж на двадцять відсотків, а можливо навіть і на тридцять процентів. За допомогою заклинання стилю Сверхзвуковий, Лінлей був повністю упевнений у своїй здатності впоратися з ним.

Але він також дещо зрозумів.

Хоч після збільшення розміру його швидкість і зменшилась... але, швидше за все, атака сила повинна була налагодити вік. Навіть у своїй нормальній формі чорний ягуар зміг пошкодити дві лусочки Лінлей. Він більше не міг дозволити собі так просто зачепити його своїми кігтями ягуару.

"Свист!" Таємничий чорний ягуар ще раз на великій швидкості рнувся в сторону Лінллей.

"Свист!"

Саме в цей момент Лінлей раптово зісковзнув на сніг і опинився прямо під черевцем чорного ягуара. Опинившись під ним, він намагався нанести удар у його груди своїм важким адамінічним мечем.

"ЛЯЗГ!"

Важкий меч Лінлей знову зіткнувся з гострими кігтями ягуара. Хоча швидкість пересування ягуара і зменшується, швидкість атаки лап була як раніше неймовірно висока.

"Свист!" Зло розсікаючи повітря, чорний ягуар підібрав близько восьмиметровий хвіст і кинувся до Лінлію.

Лінлей зі своєю силою відштовхнувся від землі правою ногою. Цим поштовхом він відправив себе в політ у бік масивного дерева. Він, зігнувшись обома ногами стовбура дерева, сильно відштовхнувся ними.

"ХРУСТ!" Дерево було миттєво переломлено в місці поштовху і навіть більше, весь стовбур у радіусі метра вгору і вниз від місця товчка раптом вибухнув, розкинувши навколо безліч щепок.

Лінлей використав силу свого могутнього поштовху і з блискавичною швидкістю кинувся в сторону ягуара. У той же момент, стискаючи свій важкий адамінтиновий меч обома руками, він зробив яскравовий, але в той самий час і плавний випад, змахуючи його зверху.

"Ф'юх!" Адамтінний важкий меч рухався настільки швидко, що сам розтрощив повітря і створював пронизливий звук.

Але прямо в цей же момент, чорний ягуар повернув свою голову, щоб подивитися на Лінлей. Він був нерухомим, з власної волі дозволив Лінлей завдати йому удару. Він ніби каже, що зрозумів - трансформований у розмірі він більше не може покладатися на свою швидкість, щоб придушити Лінлей.

"Свист!"

У руках Лінлей адматиновий важкий меч раптом втратив свою вагу і силу, плавно та елегантно опускаючись вниз на вражаючій швидкості. Але кінчик меча раптом почав вібрувати.

"Бам"! Адамтінний важкий меч зіткнувся з тілом чорного ягуара.

У холодних і високомірних очах чорного ягуара з’явилося велике здивування. Здавалося, що за ударом цього меча не стоїть майже ні краплі сили. Не вагаючись ні секунди, він люто вистрілив своїм восьмиметровим хвостом в Лінлі.

“Нехтуючи грім!". Раніше спокійні очі Лінлей раптово почали виблискувати блискавками.

У той же момент чорний ягуар відчув, як щойно доторкнувся його адмантеновий важкий меч раптом вибухнув жахливо могутньою силою. Сила була подібна до раптового виверження вулкана, який своєю силою і швидкістю зніс усе на своєму шляху.

"Бамо!"

Чорний ягуар відчув, наче всі його кінцівки обм’якшували, а його тіло було притиснено до землі величезною всеохоплюючию силою. За його кігті чорною хутра пройшлася брижі, наче хвиля на морі.

Рооар! З кутка його пащі прокинулося невелика кількість крові.

Рівень “влади чимось важким, слово - це щось легке ” вимагав від воїна ідеальної і безприкорисній координації між його фізичною силою та бойовою-Ціною. Це була не просто сира, груба сила... Мабуть, це була концентрація всієї сили та можливостей в одному бразі. Хоча чорний ягуар мав дивовижний захист і міцність його шкури нейтралізувала більше половини завданого удару... Але, як і раніше, значна кількість сили все ще досягла внутрішніх органів за допомогою ушкодження.

"Хлоп"!

Нарешті чорний хвіст ягуара досяг Лінлей і люто впав на його тіло, зруйнувавши ще кілька його бронованих лусочок та відправив у політ.

Через мить Лінллей вже мало не врізався у стовбур іншого дерева раптом витягнув вперед свою кігтисту руку і скинув її когти до пістолета. Отже, зачепившись за стовбур з висоти 30 метрів Лінлей дивився вниз на ягуара.

« Як я і думав. Після того як він трансформувався в більший розмір, його атакаючі здібності значно зросли, - Лінвей мілинком глянув на розбиті на його талії лусочки і зічащається з під них кров. Тепер він міг ліпше зрозуміти і оцінити можливості чорного ягуара. - Що ж до його захисту, вона не особливо зросла».

Коли він більший, захист чорного ягуара майже не змінився. Але його швидкість впала і в той же час сила його атаки значно зросла.

« Здається, моя техніка Оглушувача грому все ж ефективна проти нього." - Лінвей був дуже задоволений ефектами від атаки своїм найкращим прийомом.

Але чорний ягуар мав жахливу силу. Навіть та незбагненна вибухна сила, що виникла від прийому Оглушливий грім, була здебільшого погашена його міцною шкірою і хутром.

Якби Лінллей топорним чином використовував тільки грубу силу і своє бойове-Ці ... Мабуть, він не міг би навіть трохи поранити його.

"Здається, прийшов час використовувати свою магію."

Лінлей почав бурмотіти слова магічного заклинання. У даний момент, він все ще висів на висоті приблизно 30 метрів, в той час як чорний ягуар холодним поглядом дивився на нього, і здавалося б, знову оцінював. Побачивши, що Лінлей не збирається спускатися, будучи дуже розумним, магічний звір на пікі дев'ятого рангу прийшов до простого рішення.

Якщо ти не збираєшся спускатися, тоді я йду нагору до тебе!

"Свист!" Стрибая прямо к Линлэй... Цей п'ятиметровий у висоту, величезний чорний ягуар раптово злетів в повітря. З його дивовижною пружиною лап він перетнув 30 метрів одним стрибком.

Але серце Лінлей було тихе і спокійне, як вода в відокремленому ставку.

Незважаючи на те що він бачив чорного ягуара, який летів до нього, то все ж таки спокійно заклинав його. Коли він тріснув рукою по стовбуру дерева, то відправив себе в політ ще вище вздовж стовбура.

Але дерево, від якого він відштовхнувся, негайно поламалося надвоє.

"Крряк!" Коли дерево накренилося, воно попрямувало до ягуара.

Стовбур дерева був досить широкий, а його гілки широкі. Його було достатньо, щоб він зайняв половину вільного для пересування простору. Для фізично маленького Лінлія це не було проблемою, але величезний ягуар був змушений своїми лапами плисти шлях до своєї мети, витрачаючи на це такі цінні в бою миттєвості.

Застосовуючи цей момент, Лінлей закінчив своє закляття.

Фьюх. На спині Лінлей з’явилася пара напівпрозорих блакитного крил. Вони були надзвичайно гарними, коли зеленою природою переливалися в вітер. Тіло Лінлей з м’якою помахом крил розмило в небо.

Восьмий вік вітру — повітряні крила!

Бачачи це, величезний чорний ягуар злився від люті. Він шалено рівся до Лінллей на високій швидкості, а Ліней в цей час піднімався все вище і вище.

"Бам!" Незважаючи на те, що чорний ягуар збільшився в розмірі, він був до цих пір досить ловим і проворним і міг одним товчком однієї лапи подолати десятки метрів. Він не перестав стрибати від стовбурів різних дерев, а вибіг у гонитву за Лінлією.

Але після шести поштовхів чорний ягуар досяг вершини найвищого дерева. Ліліей, який підтримує свої напівпрозорі крила, ширяв високо в небі над хребтом Магічних Звірів.

« Тепер настав час для моєї контратаки», - побачивши як чорний ягуар після останнього стрибка до нього з вершини найвищого дерева почав падати вниз, не маючи можливості хоч за щось зав'язатися, Лінллей вирішив зробити свій хід.

І в наступну мить, Лінлей теж кинувся вниз...

"Свист!" Зузивши крила, Лінлей кинувся вниз на вражаючій швидкості.

Завдяки його повітряним крилам, які дали йому додатковий імпульс, Лінлей зміг повеселитися з чорним ягуаром. У відповідь, величезний чорний ягуар міг тільки сердито дивитися на нього, адже в повітрі йому було не на що випередитися.

« Хааа-а!» Лінлей раптом почав циркулювати в своєму тілі всю свою бойову-Ці Драконячої Крові.

У момент, коли драконячі Крові досяг своєї кульмінації, Лінвей люто обхопив важкий меч і вистрілив удар в бік падаючого чорного ягуара, який зараз не мав можливості ухилитися.

"Ляз!" Намагаючись захиститися від своїх кігтів, вони знову зіткнулися з важким асмантичним мечем.

Але вже в наступній мить, своїм важким мечем Лінлей твердо проводив черговий спад. Він атакував чорного ягуара знову і знову, на величезній швидкості. Прямо зараз, адматинний важкий меч в руках Лінлей немов став єдиним з вітром, наносячи кожну секунду не менше кількох ударів.

І з кожним ударом меча Лінлей виконував техніку Оглушуючий грім.

«Бам! Бам!».

Після того як чорний ягуар заблокував перший удар, його тіло з ще більшою швидкістю хлинуло вниз до поверхні. Але завдяки заклинанню повітряні крила Лінлей все ще міг відповідати швидкості падіння ягуара. Один удар, потім ще і ще...

Чорний ягуар відчував, як кожен наступний удар мечем був все більш важкий і болючим. Кожен удар мав таку вибухову силу, що ягуарові здавалося, ніби всі його внутрішні органи перетворилися в сміттку.

Його величезне тіло встромлялось у землю, прийнявши більше десяти ударів.

"БУМ!"

У місці зіткнення виникла величезна лійка і в усі напрямки від неї поширилась гарний образ павутини у вигляді тріщин.

В самому центрі кратера величезний чорний ягуар раптом почав відкашлюватися кров’ю. І навіть на його хутра можна було побачити сліди крові. Ця послідовна серія ударів важким мечем Лінлей змогла пошкодити навіть неймовірно міцну шкуру та хутро цього чорного ягуара.

« Чорний ягуар, наче стоячи в повітрі, сказав Лінлей. Його напівпрозорі крила злегка затремтіли. - Я знаю, що ти розумієш мою мову. Я дам тобі шанс. Якщо ти підкоришся мені, я пробачу твоє життя."

Прямо зараз, Лінлей неймовірно сильно хотів дістати собі цього магічного звіра.

Лінлі потрібен був звір, який міг би осідлати. І що ще більш важливо, чорний ягуар був надзвичайно могутнім істотам з можливістю змінювати свій розмір. На полі бою він міг перетворитися на майже двоповерховий будинок і перетворюватись у справжню машину для вбивства. Швидкість, захист, наступальні здібності, у нього було все!

"Роаре!"

Величезний чорний ягуар встав і холодно подивився на Лінлей. У його очах читався тільки гнів. А його голова все ще була високо і гордево піднята. Як він міг так легко підкоритися? Але зараз, чорний ягуар вже зрозумів, що людина перед ним виявилася нас насправді не жертвою, а мисливцем. Будучи воїном мати таку жахливу силу, та й до того ж, маючи можливість використовувати високорівні закляття, наприклад такі як - Повітряні крила, означало що він був вишуканим засобом, який у людському світі з'являється надзвичайно рідко.

« Чи ви готові підкоритися? » — крикнув Лінлей пари в небі.

Магічні звірі визнавали тільки силу і лише вона могла змусити їх визнати когось своїм господарем. Але чим вище був ранг магічного звіра, тим важче було змусити його підкоритися йому.

"Роар!" - величезний чорний ягуар видав ясний рев.

« Якщо ти не збираєшся підкоритися, то я буду бити тебе, поки не здаєшся! »

Об'єднавши свої навички мага і здібності воїна, його сила зростала експоненціально. У даний момент, з парою напівпрозорих повітряних крил за його спиною, Лінлэй мав повний контроль над ходом битви.

"Свист!" - Ліндей знову пірнув вниз.

Швидкість руху за допомогою пари прозорих крил була на порядок вища, ніж тоді, коли використовувати свої ноги. У мить оку, Лінлей вже опинився поруч з величезним чорним ягуаром і спробував провести ще один випад своїм адамінічним важким мечем.

Але чорний ягуар відскочив і відразу кинувся в атаку.

Вигинаючи свої напівпрозорі крила, Ліндей також почав повертатися і робить в повітрі дуже спритні та проворно визирні кульбіти і одночасно підводячи нові випади своїм важким мечем. Кожен з них містив жахливу силу і міць, які могли б витерти в порошок порівняно маленький кам’яний пагорб.

"Бум!"

Тіло величезного чорного ягуара знову зіштовхнулося з важким мечем і потім було відправлено в політ. А в його кишеному чорному хутро можна було побачити ще більше слідів крові. Лінлей продовжував і далі впевнено ширяти в повітрі, готуючись у будь-який момент завдати черговий удар його адаптатичним важким мечем.

— Не передумав?

Чорний ягуар знову схопився на свої лапи і холодно втупився на Лінлей. Як раптом... Його тіло почало зменшуватися... І він повернувся до свого звичайного двометрового розміру. Але саме в цей момент, коли здавалося б трансформація закінчена... Його тіло раптом почало мерехтіти туманно чорним і одночасно білим відтінком.

« Що відбувається?» - Лінвей відчув небезпеку і відразу злетів трохи вище, а потім почав поспостерігати вниз.

Випромінювання чорно-білого мерехту зникло. Тіло чорного ягуара, яке раніше покривав щільний шар чорного хутро і безліч візерунків темних смуг, зараз мав лише кілька чорних товстих полос у верхній частині, а його лапи були білі як сніг.

Побачивши це, Лінлей перехопило подих: « Чорний Полосастий Хмарний Ягуар? Легендарний Чорний Полосастий Хмар?»

Том 8, розділ 7 — Протистояння швидкостей

Найбільш потужним з магічних звірів роду пантер, найбільш ймовірно, є чаклунський вид блискавиці Грімової Електричної Пантера Святого рівня. Вони були так неймовірно швидкі, що інші звірі Святого рівня навіть близько не могли в цьому аспекті зрівнятися з нею.

Але якщо говорити про найзагадковішу звірину з роду пантер, це точно буде магічний дика звірина дев'ятого рангу Чорного Полосатий Облачний Яґуар.

Згідно з записами, які дійшли до нашого часу, останнього разу Чорнолосату Хмаруара бачили понад тисячу років тому. Хоча минуло стільки років, люди змогли зібрати досить мало інформації про цей рідкісний підвид роду пантер.

Чорний Полосастий Хмарний Ягуар був магічною звіриною дев'ятої ранги і неймовірно швидким. Їхні тіла були вкриті лише кількома товстими чорними смугами, але їхні лапи білосніжно білими. Саме тому їх назвали Хмарними Ягуарами.

Але що стосується їхніх особливих здібностей або того, який природний елемент вони використовують, в записах інформації про це не було.

« Найімовірніше, що всі дев’ятеро ватажків втратили своє життя. А ті волителі Святого рівня, який знали про них хоч щось, свідомо не хотіли відкривати інформацію» - Ліндей дуже добре розумів, що ніхто не буде просто так розбавляти цінну інформацію. Навіть заклинання сьомого рангу зберігалися у великій таємниці від сторонніх. На це можна було легко уявити, якими могутніми організаціями були приховані.

...

У цій щільній лісистій місцевості центральної області хребта Магічних Звірей, чорний Полосатий Хмар обмінювався поглядом з ширяним в повітрі Лінлією.

« Чорний Полосаний Хмарний Ягуар може змінювати свій розмір і водночас приховувати свою справжню сутність», - Лінвей не сміявся розслабитись навіть на мить.

Ягуар зимно дивився на Лінлей, а в його зосереджених душу очей читала лють.

"Свист!"

У мить оку, ягуар перетинає відстань 50 метрів між ним та Лінлею. В порівнянні з тим, коли він був у своїй першій формі, як було розміром два метри і з хвилястими смугами на тілі, зараз він рухався на п'ятдесят відсотків швидше.

П'ятдесят відсотків!

Його швидкість збільшилася до такої міри, що неготовий до цього Лінлей просто не міг захиститися від його випаду. Після удару лусочки на його грудях почали тріскатися і лопатитися.

"Хруст!" Одночасно зі звуком тріска, з-під його лусочок хлинув свіжий потік крові.

"Свист!" Лінлей одразу скористався його напівпрозорими крилами і на високій швидкості намагався змити вище в небо.

« Що за неймовірна швидкість? » - Лінлей був глибоко приголомшений.

У своїй першій формі чорний Полосастий Хмар вже був швидше, ніж Бебе. У своїй другій формі, його швидкість знизилася на 30 відсотків і була приблизно на тому ж рівні що й у Лінлей. Але у своїй третій формі він був швидше себе в першій формі аж на п'ятдесят відсотків!

З цією швидкістю він може перетнути відстань рівно сто метрів за долю секунди.

Жахливо!

"Роаар" - чорний Полосатий Хмар підняв голову, а в його очах читалися зарозумілість і гордість.

Лінлей повільно плескав його напівпрозорими крилами, але спускався нижче не наважувався. Він добре розумів, що якщо спуститися, то матиме більше проблем зі швидкістю Хмарного Ягуара.

« Босе, тепер моя черга!» - спостерігаючи стільки часу за боєм, Бебе вже не міг тримати себе в руках.

"Сквії!"

З жахом пронизливим визгом Бебе перетворився на люту пляму і кинувся в бік ягуара. До цього моменту, Хмарний Ягуар не ставив Бебе ні в що, але побачивши його швидкість він злякався.

- Лінлей одразу застосував силу, яка підтримує закляття.

І він застосував його саме на Бебе. У минулому Бебе ще ніколи не зустрічав магічної звірини, яка була б швидше за нього. Тому Лінлей до сьогоднішнього дня не бачив необхідності використовувати закляття Сверхзвуковий на Бебі. Але зараз він був змушений.

По правді кажучи, заклинання Сверхзвуковий зазвичай використовується магами, щоб збільшити швидкість воїнів у їхніх бойових групах, а не для себе.

"Свист!" Заклинання восьмої ранги Сверхвукова швидкість Бебе миттєво зросла приблизно на 30 відсотків.

"Ф'юх!" Чорний Полосатячий Хмарний Ягуар намагався своєю лапою повиснути Бебе.

Але зараз, швидкість Бебе була вища майже на третину. Хоча він все ще був повільною Хмарною Ягуара, різниця не була занадто очевидною. І до того ж, він був набагато меншим і більш ловцем, що зараз бавилося йому тільки на руку.

Бебе постійно змінював напрямок руху своєї траєкторії абсолютно непередбачуваним чином.

"Сквії!" Бебе раптом прискорився і зачепив тіло ягуара. Перш ніж завдати удару, він збільшився у розмірі і почав злісно полосувати своїми кігтями та зубами за його шкурою.

Холодно дивлячись на Бебе, Чорний Полосатний Хмарний Ягуар спробував яростним ударом лапою струшувати його.

"Удар!"

"Удар!"

Магічні звірі обмінялися взаємними ударами. Когті Бебе залишив чіткий слід на тілі ягуара, з якого відразу почала просочуватися кров. Але навіть незважаючи на те, що удар ягуара відкинув Бебе в сторону, він лише вислизнувся у повітрі і трохи просковзнув по землі і потім встав назад на свої лапки, як нічого не траплялося. Здавалося, що він зовсім не постраждав.

- очі Лінлей від подиву округлися.

« Сила атака Бебе однозначно приблизно на одному рівні, що й мої. Так як йому вдалося так легко його поранити?», - Лінлі був шокований.

Лінлей дуже добре розумів, наскільки унікальним є природний захист Бебе. Коли вони востаннє відвідували хребт Магічних Звірей, він тоді був тільки на ранній стадії магічного звіра восьмої ранги, але вже тоді він міг витримати один удар у повну силу Бронованого Шипастого дракона. А тепер Бебе був магічним звірем на ранній стадії дев'ятого рангу, отже його захист мав стати ще жахливішою і однозначніше ніж у Лінлей. Лінлей не здавалося чимось із групи геть, що Бебе не постраждав... Але ось те, що він так легко поранив Хмарного Ягуара його здивувало.

« Ааа! Здається, я зрозумів!»

Раптом Лінлей зміг зрозуміти характерні риси всіх трьох форм Чорного Полосату Хмарного Ягуара. Перша форма - збалансована з точки зору оборони, швидкості і атаки. Друга, гігантська форма, з ухилом на атаку за рахунок втрати швидкості. Але коли він знаходиться в третій формі, його швидкість зростає до небаченого рівня, відповідно, якісь з його здібностей повинні були постраждати і у даному випадку його захист дуже скоротився.

Прямо зараз, Хмарний Ягуар і Бебе дивилися один на одного. Ягуар відчував, що його рана кровоточить і це його турбувало... Особливо на тому тлі, що його удар не навів його противнику ні краплі урона.

« Чорний Полосастий Хмарний Ягуар», - знову заговорив Лінлей.

Ягуар підняв свою морду в сторону паруючий Лінлей.

Лінлей не розмовляв з Чорним Полосатим Хмарним Ягуаром, ніби він нижчий за себе. Натомість він говорив з ним, як із рівним собі: « Чорний Полосаний Хмар, у твоїй нинішній формі ти володієш надзвичайною швидкістю, але низьким захистом. Зараз, ти навіть не можеш протистояти моєму компаньйону Бебе.

- Хмарний Ягуар нещасливо рикнув.

Чорний Полосастий Хмарний Ягуар подивився на Бебі і з його пащі почав видаватися дивний ряд ричання. Після цього Бебе на мить здригнувся, але вже в наступну хвилину він у відповідь видав свій писк.

« Босс. Цей омарний Ягуар може говорити мовою магічних звірів видів гризунів!», - ментально звернувся Бебе до Лінлей.

Лінлей добре знав, що Бебе народився з розумінням мови гризунів. Але мови різних магічних звірів були також різні, кожен вид мав свій. І іноді навіть всередині виду, язик підвиду міг відрізнятися.

Але декотрі дуже довгоживі чари були такі розумні й досвідчені, що могли вивчити мови інших видів чаклунів або принаймні наслідувати їх.

Цей чорний Полосатий Хмарний Ягуар був на пікі стадії чарівної звірини дев'ятого ранги. Він не тільки міг говорити іншими мовами, але й легко розумів людську мову. Він тільки поки не міг відтворювати звуки необхідні для розмови людською мовою через фізіологічний бар'єр. Як тільки він вибухне на Святому рівні, то зможе спокійно спілкуватися мовою людей.

— Що він сказав? — запитав Лінлей.

Деякий час Бебе і Облачний Ягуар, наче обмінювалися різкими риками та вереском. Як раптом Бебе і Облачний Ягуар встали у бойові пози, ніби не змогли про щось домовитися.

"Рык!!"

"Сквії!"

Два магічних звірі раптом знову зійшлися в битві і їхні розмиті тіні побігли на зустріч один одному. Прямо зараз, бризки свіжої крові почали летіти в різні сторони.

Їхні гнівні рики все не переставали, два магічних звірини на високій швидкості постійно обмінялися ударами. Дерева, вали... Всі навколо страждали від лютої сутички.

Дерева були повалені або розбиті в щітиці. Валуни зруйновані або стерті в пил.

Кожне місце, де ці дві магічні звірки билися, перетворилося на пустир в усій пустелі.

Раптом, два звіра знову відстрибнули один від одного. Бебе згорбився і люто їжа бурив поглядом Облачної Ягуара. Ягуар відповів, що Бебі — це неймовірно сильний противник.

Але все тіло Чорного Полосату Хмарного Ягуара було в крові.

З його зниженим захистом, тепер він був не в змозі протистояти нападам кігтів Бебе. І з точки зору швидкості під дією заклинання Сверхзвуковий, Бебе був лише трохи повільніше, ніж він.

Бебе проворчав сердито в сторону Хмарного Ягуара. А той у відповідь заричав на Бебі.

« Босе, цей Хмарний Ягуар не хоче підкорятися. Він каже, що ти просто не володієш силою, щоб перемогти його особисто, - звертаючись до Лінлей, менталійно вимовив Бебе. - Босе, дозволь мені вбити його!"

Прямо зараз, Чорний Полосастий Хмар був надзвичайно розсаджений.

Якщо він використовуватиме свої перші дві форми, його швидкість буде нижчою ніж у суперника і той зможе вибити його до напівсмерті. Але приймаючи свою третю форму... Форма вітру, його захист значно знижується.

Чорний Полосанський Хмарний Ягуар розумів, що його противник був здатний літати.

Швидкість, яка могла бути досягнута під час польоту, безперечно вища ніж якщо він буде бігти на своїх чотирьох. Покладаючись на свої короткострокові ривок, він звичайно зможе обігнати Лінлей у швидкості. Але якщо він вирішить втекти, то діятиме в команді, і Бебе та Лінллей напевно зможуть легко наздогнати його.

"Чорний Полосаний Хмарний Ягуар, ти дійсно вважаєш, що я не можу тебе здолати в чесному рівноправному бою?" - запитано голосно випалив Лінлей.

Хмарний Ягуар лише підняв морду і з презирством подивився на Лінлей. У ближній битві підвищення швидкості, що надає напівпрозорих крил, не могло протистояти його нинішній силі хмари. Тому він ні краплі не боявся Лінлей.

« Ну добре», - кивнув Лінлей.

І відразу почав бурмотати слова іншого заклинання. Хмарний Ягуар відразу підозріло подивився на нього, але при цьому не виказав ні грама страху. Хоч би яким чином Лінлей використав заклинання вітру, він зможе протистояти цьому. Крім того, він розумів: якщо захоче втекти, то буде спійманий. Тепер він міг лише дивитися і чекати.

"Тхддууум".

З Хмарним Ягуаром, що стоїть в епіцентрі і сто метрів у радіусі, раптом почала скапуватися сутність елемента землі та скрізь почав мерехтіти світло глиняного кольору. Варто зазначити, що елементи землі, які збираються, немов вібрували з певною частотою і темброю.

Чорний Полосастий Хмарний Ягуар раптом відчув на собі жахаюче потужне ривок гравітаційної тиску, що змусило його навіть згорбитися і злегка притягнути до землі. Навіть кров та всі інші внутрішні органи відчували цей жахливий тиск. І через деякий час, з непривички можна було відчути легке запаморочення і втрату координації.

Стиль елемента Землі - Супергравітаційне поле!

Порожня робота магом восьмої ранги Супергравітаційного поля, вага всіх об'єктів у області збільшувалася вісім разів. Варто зауважити, що ефект від цього заклинання абсолютно не те саме, якщо просто збільшити вагу людини рівного двомстам фунтів, повісивши на нього рюкзак вагою в тисячу кілограмів. Восьмикратне збільшення сили тяжіння також впливає на життєво важливі внутрішні органи... Серце, селезінка та інші.

Звичайна людина в змозі піднімати сто-двести фунтів ваги.

Але, наприклад, під подвійною гравітацією поля Гравіта, його серце може і не витримати цього тиску й просто « верещатися ».

Хоча м’язи тренуватися було легко, загартовувати внутрішні органи було набагато складніше. Принаймні швидкість закалки внутрішніх органів була на порядок нижче м’язових тканин.

Чорний Полосастий Хмарний Ягуар, який несподівано потрапив під дію Супергравітативного поля, не зміг з цим впоратися і почав відчувати запаморочення.

Не даючи ягуару опам'ятатися, Лінвей покрив своє тіло суттю елементу землі і кинувся вниз до Хмарного Ягуару... Коли він дістався до нього, то почав бити руки й ноги в язиці!

Так, він не використовував свого важкого асмантинового меча!

Тільки руки і ноги!

"Робоаар!" Дев’ятого рангу було надзвичайно загартовано організмом магічного звіра. Незабаром ягуар уже звик до гравітації і частково пристосувався до неї. Але під восьмикратним тиском, він зараз не мав і половиною тієї швидкості що була у нього раніше.

«Свист! Свисток!».

"Бам!"

Лінлей завдав удару по череві Хмарного Ягуара, але наступної миті обігнув його і наніс запеклий удар по спині. Чорний Полосастий Хмарний Ягуар був відправлений в політ в іншому напрямку.

За десять коротких секунд чорний Полосаний Хмар був ретельно побитий кулаками рук і пінками ніг Лінлей. Його поточна швидкість була на недостатньому рівні, щоб просто втекти за межі Супергравітаційній поля. Більше того, Бебе пильно стежив за ходом бою.

"Ти підкоришся?"

"Ти підкоришся?"

...

Голосно крича, Лінлей продовжував люто атакувати його своїми кулаками і ногами. Він бив цього магічного звіра на пікі дев'ятої рани, як неслухняну дитину. Чорний Полосатий Хмарний Ягуар не був в змозі хоч якось чинити опір. Один плюнок крові за іншим вилітав з його пащі.

« Ґрооаре», - Облачний Ягуар раптово видав крик повного горя і гніву.

« Босс. Він підкориться».

"Бам!" Кулак Лінлей рухався надто швидко і не встиг його зупинити, тому він завалився на череп ягуара, встромлюючи його у землю.

Змішуючись, Лінлей подивився на Чорного Полосату Хмарного Ягуара, який зараз лежав на колінах і притиснувся до землі. Під дією восьмикратного затяжання кров, що тече по його венах стала досить млявою, а на додаток до сильних побоїв, які навів йому Лінлей і в результаті ще більшої втрати крові, він у даний момент випробовував навіть більше запаморочення.

— Так ти готовий підкоритися?», - щасливо сміючись Лінлей подивившись на Хмарного Ягуара.

Хоча Лінлей зараз і сміявся, через його повну трансформацію в Драконю форму, його очі випромінювали холод та спокій. Як взагалі можна було зрозуміти, що під шаром цих лусочок він посміхається?

Чорний Полосаний Хмар підняв свою морду і подивився на Лінлію, звертаючи особливу увагу на крила на його спині. Його серце відразу здригнулося, і він боявся чергового пориву насилля з боку Лінлію. Тому він відразу закинув.

Насправді ж він уже мартально підкорився силі Лінлей. Для воїна бути настільки могутнім, як воїн і чарівник, було більш ніж достатньо, щоб змусити його підкоритися йому.

Посміхаючись, Лінлій відразу почав готувати магічну освіту для активації контрактів » (« Розробка душі »)!

Том 8, розділ 8 — Залишити гори

Майже всі маги знали, як створити контракт поневолення душі. Але з точки зору його реалізації були певні вимоги. Взагалі кажучи, тільки коли він здобув сьому рангу, то маг міг мати достатню духовну силу для того, щоб укласти її.

Майже напівпрозора пентограма плавала в повітрі.

А потім, пентаграма магічного формування підлетіла до голови ягуара, який не опирався, дозволяючи йому проникнути в його розум. Раптом Лінлей і Чорний Полосаний Хмар відчув, що їхні душі тепер взаємопов’язані.

Це не те саме, що “Созва рівних хвороб), яким об’єднані Лінлей і Бебе.

В “Союзі рівних альтернатив між Ліндей та Бебе їх душі об’єднали. У цьому випадку магічна освіта була сформована виключно з духовної енергії Лінлей. Коли чорний ягуар прийняв зв’язок душі, Лінлей став майстром.

"Мастер" - чорний Полосатий Хмар був дуже шановним.

Лінлей подивився на ягуара: « Як тебе звати?» Лінлей знав, що деякі магічні звіри високого рангу мали свої власні імена. Наприклад, той Бронований Шипастий Дракон, з яким Лінлей зіткнувся в Туманній Долині на хребті Магічних Звірей, був названий Сартиусом.

Голос чорного ягуара задзвонив у голові Лінлей: « Мамостер, мене звати Гаеру [Hei'lu]».

- Лінлей запам'ятав ім'я.

"Хаеру, розкажи мені про твої можливості трансформації" - завівши цю тему, Лінвей відчував щирий інтерес.

Ягуар кивнув: « Майк, я магічний звір подвійного елемента темряви і вітру. В моєму мозку відразу два магічних ядра. Зазвичай я перебуваю у своїй першій формі, де мій захист, атака і швидкість збалансовані".

« Коли я покладаюся на магічне ядро елементів темряви, моє тіло зростає в розмірах і сила атаки збільшується за рахунок втрати швидкості. Коли я акцентую на магічне ядро елемента вітру, я перебуваю у формі, яка дає мені велику швидкість, але водночас слабку оборону."

Чорний ягуар Хаер чесно і докладно розповів про це.

Лінлей зрозумів.

Отже, чорний Полосатий Хмарний Ягуар був магічною звіриною подвійного елемента - вітру та темряви і його поточний вид була формою вітру. Гігантська форма була формою темноти, і тільки її звичайний стан можна було назвати нормальною формою.

« Я спочатку думав, що ця форма Хаеру була його нормальною формою" - Лінвей хохотнув про себе.

Лінлей підозрював, що людина, яка зробила записи про Чорний Полосат Облачному Ягуаре і яку він згодом читав, бачила його тільки у формі стилю вітру і таким чином прийняв її як єдину можливу форму цих магічних звірів.

« Річарде!», - Бебе підбіг рича в напрямку чорного ягуара.

Ягуар відразу почав спілкуватися з ним.

"Схоже, тепер наша подорож буде набагато цікавішою" - на обличчі Лінлей з'явився натяк на посмішку.

...

Разом з двома його друзями - магічними звірами Бебе і Хаеру, Лінлей продовжував свій щоденний режим навчання. Лінлей поринув у світ тренувань, пов'язаних з володінням мечем. Тренуючись так часто, Ліндей приходили в голову нові ідеї щодо того, як використовувати його важкий меч.

Пройшла весна, а за нею і осінь.

У мить він пролетів ще один рік.

Цього року температура впала до вбивству. Лінлей сидів склавши ноги під стародавнім дубом, тренуючись. Зараз драконячої Крові спалахнула, і його кровоносні судини та серце знову почали змінюватися і трансформуватися.

Крім того, в Ся дантян Лінлей бойове-Ці Драконячої Крові нарешті почало змінюватися. Збуджений, Лінлей випустив сміх. Зрештою він прогулювався через пізній стадій сьомої ранги і досяг восьмого ранга. Він був воїном восьмого рангу!

Як воїн восьмого рангу, при повній Драконячій формі, сила Лінллей зараз знаходилася на пікі стадії дев'ятого поранення.

Варто зазначити, що між воїном піку дев’ятого рангу і солдатом на ранній стадії 9 - го ранга була велика різниця.

« Коли я був у місті Гесс, мені було важко навіть пробити броню звичайної магічної звірини дев’ятого рангу. Але тепер, навіть без використання адамантиного тяжкого меча я можу вбити більшість магічних звірів дев'ятого рангу", - Ліндей був вкрай впевнений у собі.

Воїн Драконячої Крові на пікі дев'ятого рангу був безумовно сильніший магічного звіра, що досяг вершини 9-ї рани.

Окрім людей зі Святого Письма, у цьому світі не було нікого, хто б погрожував йому.

« Найвидатніший рівень використання цього гострого меча — це так званий рівень » вушіння-- Що це? Він вже повністю освоїв техніку, що робить щось важке, наче це щось легке 5.

Він ішов босоніж по землі.

Лінлей продовжував наполегливо тренуватися, постійно гармонізуючи з пульсуючою вібрацією землі і легкими припливами та відливами вітру. У свою чергу дух Лінлей наближався до природи і став більш гнучким та граційний.

...

Настала зима.

Уранці почалася велика метиль, яка обкутала весь світ ковдрою падаючого снігу. Лінлей дивився на сніжинки, які падають з неба. Його серце було в безпеці.

Раптом Лінлей сів схрестивши ноги, поклавши адамінтінний важкий меч на коліна. Його верхня частина тіла все ще була голою і він як і раніше носив рвані штани.

Сніг почав застирати верхню частину тіла Лінлей, але він не помічав цього.

Час минув. Сніг продовжував падати з ранку до ночі, покриваючи сніг завтовшки в ногу.

Бебе і Хаеру сховалися під великим деревом сосни, звідки спостерігали за Лінлою.

"Внушення".

Очі Лінлей відкрилися. Вони натякали на радість. Він підняв голову, щоб подивитися перед ним, і побачив, що сніг перестав падати. Хоча вже було досить темно, весь світ був пофарбований у світло-білий колір снігу.

"Робоаарр!" Здалека почувся рев магічного звіра.

Леденячий Сніжний Лев ходив по снігу. З часом Лінл почав наближатися до нього. Коли Лінлей побачив наближення Сніжного Лева, то не відповів.

"Свист!" Сніжний Лев, виконавши могутній стрибок, кинувся до Лінлія.

Лінлэй бачив, як лев кинувся до нього. Дуже невимушено, він схопив аматинний важкий меч, який лежав у нього на колінах і атакував звіра.

"Грохот!" У той момент, коли Лінлей повернув незнищенний важкий меч, саме простір, здавалося, раптом почав стискатися в області навколо меча по напрямку до Леденя Сніжного Леву.

Злякавшись, лев хотів втекти, але вся територія навколо нього була стиската цією силою тиску. Втекти було нікуди.

Зіткнувшись з цим важким мечем, він не мав іншого вибору, крім як прийняти удар в лоб.

"Бам!"

Важкий меч вдарив тіло Леденчого Снігового Лева. На мить усе тіло звіра затремтіло, а потім розйшлося на плоть і кров.

« Таким чином » слово "встановлення" стосується проявлення волі на небі і на землі, до місця, де навіть сам простір може привести до зв'язку. Ха-ха... - Лінлей засміявся.

Зрештою, після випробування силою величезного мімелі Ліндей піднявся на третій рівень панування важким озброєнням; « Вивушення ». Тільки тепер Лінлі зрозумів, що він ледве почав розуміти цей рівень.

« Щоб швидко зрозуміти рівень » встановлення мов, я повинен бути вдячним за те, що навчаю кам’яні скульптури і прозріння мага» — Ліндей почувався дуже щасливим.

Оскільки він був магом, душа Лінлей могла більш чітко відчувати пульс землі та потоки вітру. Його душа була здатна співіснувати з природою. Крім того, Лінлей був зосереджений на навчанні і мав великий досвід. Це зрештою допомогло йому подолати бар’єр і зрозуміти рівень “встановлення ” у володінні важким мечем.

З точки зору могутності, рівень "звушення" (США) був набагато страшнішим ніж рівень “виправляючим чимось важким, наче це було щось легке". Цей рівень також був набагато глибшим і загадковішим.

...

Весна. 10003 рік за календарем Юлан. Найпівденніший район пасма Магічних Зверей, що лежить за кілька кілометрів від Північного моря. Прямо зараз, з північної точки гірського пасма Магічних Звірей можна було побачити величезну нескінченну водну гладкість, відома як Північне море.

Між хребтом Магічних Звірей та Північним морем був коридор, який зв'язав Святу угоду і Імперію О'Брайен. Майже щодня багато людей перетинали цю широку дорогу.

Майже кожен день, будь то торговці Імперії О'Брайен, купці Св.А.

Проте коли громадяни Імперії О'Брайен стикаються з громадянами Св. Це тому, що Імперія О'Брайен була наймогутнішою імперією на всій континенті Юлан. Крім того, вона мала “Богом війни ”. Місцеві жителі дуже пишалися своєю приналежністю до Імперії О'Браєн.

Тепер у широкому коридорі був караван з сотнями людей, які влаштували привал і відпочивали. Багато людей сьогодні їли.

"Старий Хетт [Hei'te]".

Молодий чоловік, який сидів на возі, посміхнувся пухлому чоловікові поруч з ним: « Ви зробили свій стан останнім ».

« Ха-ха, - літній товстий чоловік досить засміявся. - Петрі [Pi'te"lи], ти розумний молодий чоловік. Якщо ти продовжуватимеш працювати на мене, через три роки зможеш купити маєток у твоєму рідному місті і потім придбати кілька гарних покоївок та найняти кількох слуг. Ви зможете жити щасливим життям будучи власником нерухомості».

« Тери роки? Ось лайно, за ці три роки я можу втратити життя, - виручився молодий. - Як я завжди роблю більш небезпечні завдання. На жаль... Одного дня я повернуся додому, куплю вродливу дівчину і буду насолоджуватися життям. Власник нерухомості? Ха. Це залежить від того, чи я доживу до цього моменту чи ні.

Літній жирний чоловік почав сміятися: « Ти ж новачок. Звичайно, на тобі будуть найбільш небезпечні завдання. Але це означає, що ти також отримаєш велику частку. О верно. Петрі, цього разу в нашому каравані присутній дуже красива дівчина. Ми супроводжуємо її".

« Чи ви говорите про міс Дженне [Zhan'en]? - очі хлопця відразу загорілися. - Якби у мене така жінка, як ця, я був би готовий працювати понад десять років. Ця фігура. Ця аура. О чувак... І я не можу цього зробити ».

« Але вона, безумовно, є благородною, і той старий слуга при ній також сильний», - фиркнув жирний мужик середнього віку.

« Хіба я не можу хоча б помітіти? » — сказав хлопець, який був у розпачі.

Жорсткий чоловік середнього віку почав сміятися, але потім раптом подивився на південь: « Хм? Петрі, дивись. Хтось виходить з гребеня Магічних Звірей. Петро відразу кинув погляд на південь у бік хребта Магічних Звірей.

Чоловік, який вдягнувся у синю форму воїна, виходив з глибини гірського хребта Магічних Зверей. Його довге каштанове волосся ледве досягло плечей. Очевидно, він був майже два метри заввишки.

На його боці був чорний ягуар, який був майже того ж зросту, що він, а на задньої частини чорного ягуара всідав чорний Примарний Мишенок.

« Це чорний ягуар? » — здивовано сказав Петро.

Розкриваючи очі, чоловік середнього віку сказав: « Не піднімай шуму! Я чув, що всі магічні звіри роду пантер дуже могутні. Принаймні вони є магічними звірами шостого рангу, або навіть вищим."

Петро більше не наважувався видати звук.

Саме в цей момент, шатен почав бігти до їх каравану. Караванні охоронці відразу почали зупинятися. Чоловік, який наближався до них, явно був могутнім воїном.

...

Прямо зараз, Лінлэй був у чудовому настрої. Після трьох сповнених років наполегливого тренування він нарешті покинув гірський хребет Магічних Зверей.

„Северне море дійсно величезне." - Лінлей вперше побачив Північне море і вид цього величезного, безмежного небесно-благолубного моря, заповнюючи його благоговінням.

Побачивши караван, який відпочивав перед ним, Лінллей рушив у цьому напрямку.

« Гей, друже, що Ви хочете?» - крикнув сильний бородатий охоронець.

Посміхаючись, Лінлі відповів: « Я прямую до Імперії О'Брайєн. Я сподіваюся, що ви можете взяти мене разом з вами".

Бородатий охоронець подивився на Лінлей, потім повернувся до старшої людини з золотисто-рижім волоссям. Зробивши кілька зауважень, він сказав: « Це просто. Двадцять золотих монет і ми візьмемо вас з собою."

« Добре», - Лінлей охоче погодився. Він одразу ж витягнув маленький мішок золота, відрахував двадцять золотих монет і передав його.

Наряд, в який був одягнений Лінлей сьогодні, раніше зберігався у Межпросторному кільцеві. У цьому кільце Лінлей зберігав досить багато речей.

"Друг, ви плануєте їхати в кареті чи на цій пантері?" - тепло запитав бородатий чоловік.

« У кареті» - сказав Лінлей.

« Добре. Ви можете пройти і сісти в ту телегу наприкінці з двома людьми." - вказав бородатий охоронець. Більшість солдатів їхали у плоских возах, повністю закриті карети були дорогими.

«Звичайно», - відразу ж погодився Лінлей.

Коли він підійшов до воза, двоє чоловіків, які розмовляли з ним раніше, відразу жахнулися від Хаеру, який йшов поряд із Лінлєю. Магічний звір пантер, як правило, був високоранго звіра.

"Ах, друже, будь ласка, сідайте» - ці двоє були неймовірно дружелюбні.

Лінлэй увійшов в телегу. У телевізорі були набиті сіном матраци, які мали товсту бавовнячу тканину. Як тільки Лінлей оселився на матраці, Бебе застрибнув на його плече.

« Друг, пригощайся вином» - тепло запропонував старший з двох чоловіків.

« Дякую, - прийняв бурдюк, Лінлей зробив великий ковток.

« Гей, всі, готуйтеся. Ми знову вирушаємо в дорогу!», - пролунав гучний голос і всі люди, які покинули свої вагони для відпочинку, відразу повернулися до своїх екіпажів.

Караван почав рухатися вперед, тримаючи свій шлях у напрямку до Імперії О'Брайен...

Том 8, розділ 9 — Олів’є

Подорожуючи цією, здавалося б, нескінченною звивистою дорогою, караван з сотнями людей не був надто поспішним. Всі охоронці каравану підтримували пильність у напрямку хребта Магічних Звірей.

Цей шлях мав на увазі два основних джерела небезпеки. Перший - це магічні звіри з хребту Магічних Звірей. Другий бандит. Тому що дорога простягалась на сотні миль і не контролювалася ані Святим Союзом, ні Імперією О’Браєн.

« Скрип. Скрип." Колеса телетранспорту були ритмічно скрипелі та Лінлей лезом, втішаючись міцними алкоголем з бурдюка.

« Це вперше за три роки після останнього вживання алкоголю. Цей грубий напій, що є пияком навіть приємніший за ті винні вино в Нефритовому Раю. Тим часом Бебе з радістю жував шматочки смаженого м’яса біля нього.

Старший з двох солдатів, які ділили цю телевізійну візку Ліндей, сказав: « Мене звати Лаундес [Lang'si]. Це мій молодший друг. Його звуть Лютер [Lu'de]».

Лінлей злегка здригнувся. Він зрозумів, що ці двоє людей хотіли б знати його ім’я, але Лінлей пам’ятав про те, як він вже був внесений до Червоного списку Сіяючої церкви. У зв'язку з цим, він повинен бути убитий на місці.

« Ви можете називати мене "Лей'Ай" і - сміючись відповів Лінлей.

« Яка ваша магічна звірина пантер? — з запалом запитав молодий Лютер. - Це такий гладкий звір. Справді, Їзда на такій магічній звірині була б такою величною! Я думаю, що він повинен бути принаймні магічний звір сьомого рангу."

« Все, що вам потрібно знати - це те, як він високорангий магічний звір», — недбало сказав Лінлей.

Чорний ягуар Гаер, який йшов поряд з візком, раптом подивився на Лютера його холодними очима. Побачивши погляд Гаери, Лютер одразу так сильно злякався, що не міг усміхнутися.

Усі на континенті Юлан знали, що магічні звіри мали розумовий інтелект, який був не менше за людей. Звичайно, вони не можуть вважатися домом для тварин. Якщо ви намагалися це зробити, то результат буде катастрофічним.

« Чи ви двоє належите до Святого Союзу? Або до Імперії О'Брайєн" - запитав Лінлэй.

Лінлей мало знав про Імперію О’Брайен.

« Ми з Імперії О’Браєн, - хохота сказав Лоундес. - Лай, а як щодо Вас?»

« Це моя перша подорож до Імперії О'Брайен. Я давно чув, що ця імперія має величезний бойовий дух, але я ніколи не випробовував його на собі." - спокійно відповів Лінлей.

Лютер і Лоундс мали багатий бойовий досвід. Вони мали достатньо доброго уявлення і могли легко сказати, що Лінлей був дуже впливовою людиною. Адже для того, щоб бути в змозі підкорити потужного магічного звіра, потрібно мати сили та можливості повністю домінувати над ним. Тільки тоді він підкориться.

«Лэй, ми - громадяни Імперії О’Брайен вшановують могутніх воїнів. Незалежно від того, де ви знаходитесь, враховуючи Вашу силу вас зустрінуть максимально гостинними, - з посміховисько сказав Лаундес. -Лей, якщо це ваш перший візит до Імперії О'Браєн, ви маєте хоч найменше уявлення про її структуру? "

« Окрім інформації, що Імперія О'Брайен має сім адміністративних провінцій і власного Бога війни, я більше нічого не знаю», - засміявся Лінлей.

З точки зору військового потенціалу Чотири Великих Імперій, О'Брайен була найбільшою серед усіх держав. Крім того, кожна з семи провінцій імперії була значно більшою від королівства.

«Лэй, дозвольте мені пояснити. Наша імперія має велику кількість биків. Навіть воїни дев’ятого рангу не наважуються виявити пихатість у імператорській столиці. Адже на вершині однієї з гір поблизу Імперської столиці лежить Колледж Бога Війни." - із запалом пояснив Лаунедес.

« Коледж Бога Війни?», - Лінвей не мав поняття про що це було.

Лютер, який сидів поряд з ним, поспішно сказав: « Ну ж бо, ви повинні знати про це. Найцінніший навчальний заклад у цілій Імперії О’Браєн — Колледж Бога Війни. Приблизно раз на кожних сто років, а деколи й у кілька століть Бог приймає одного учня, якого він навчатиме особисто. Кількість його учнів надзвичайно мало, але вісім або дев'ять з кожної десятки людей, яких Бог Війни приймає як учня, стають солдатами Святого рівня."

Почувши це, Лінлей був дійсно приголомшений.

Раніше він був під враженням від статусу Академії О’Брайен, але тепер стало очевидним, що Коледж Бога війни набагато перевершує її.

« Але насправді дуже важко потрапити в Божі учні війни. Навіть ті, кого він не буде навчати особисто, але буде вважатися почесними учнями, з'являються раз один-два року», - зітхнув Лаунс.

Тільки один почесний учень кожні рік або два...

Цей показник навіть значно нижчий, ніж у Академії Ернст. Але це легко пояснює. Зрештою, сам Бог війни міг стати вчителем цього щасливого вчителя. Бог війни... Той, хто є піднесеним до святого рівня п'ять тисяч років тому.

"Таким чином, Лей, в майбутньому, якщо ви зустрінете когось з Колледжа Бога Війни, Ви повинні бути обережні. Навіть якщо вони вирішать вбити когось, зазвичай ніхто не буде заважати їм» - порекомендував Лаунедес.

Лінлей зрозумів.

Бог Війни О’Брайен був засновником і імператором Імперії О'Бракєн. Хоча він віддавна зрікся престолу, але його вплив на Імперію був значно вищим від того діючого імператора. Бог Війни О’Брайен був основою і опорою цілої імперії.

«Верно. Чи чули ви про якісь генії, що з'явилися останнім часом в Імперії О’Брайен?» - раптом запитав Лінлэй.

Він подумав собі: « У жилах Вортона було навіть більше ніж у мене, тому він міг стати воїном Драконячої Крові. І його потенціал повинен бути вищим за мій. Уортон має бути сімнадцять. Він повинен бути дуже відомим в Імперії О'Брайен".

З огляду на швидкість, з якою тренуються воїни Драконячої Крові...

Взагалі кажучи, через кілька десятиліть вони могли б досягти Святого рівня. Якщо наполегливо тренуватися, можна дістатися до дев'ятої ранги за двадцять років і восьмого поранення за десять.

Безумовно, успадкований талант Уортона повинен бути достатнім для того, щоб оглушити імперію.

« Вдячні? Ви маєте на увазі Олів'є, Святого Генія меча?» - запитав Лаунедес.

« Св. Геній меча Олів’є? - Чому Олів’є відомий як Святий Геній мечника?»

Лютер поспішно сказав: « Якщо хтось у імперії почує, що Ви не знаєте, хто такий святий Ґій Меча, вони глузуватимуть з вас. Чи знаєте ви, скільки було років лорду Олів’є, коли він досяг святого рівня?»

Він є воїном Святого рівня?

« І скільки ж років? » Він був воїном Драконячої Крові, члени його клана, зазвичай могли досягти Святого рівня за кілька десятиліть. Взагалі, на це доведеться витратити століття.

« Сьомий! — з благоговінням промовив Лютер. Лорд Олів’є був воїном дев'ятої ранги у віці тридцяти років і в сорок сім років отримав святий рівень. Це сталося три роки тому, коли Святий Союз і Темний Альянс постраждали в день “Апокаліпсиса". Олів'є досяг Святого рівня".

Лінлей злегка кивнув.

Виявилось, що катастрофічний день охрестили в “День Апокаліпсиса" 7.

« Не дивно, що я не чув про нього», - тепер Лінлей зрозумів це. Коли слава цього чоловіка набула широкого розголосу, Лінней тільки почав діяти на території гірського хребта Магічних Звірей і взявся за трирічну виснажливу тренування.

Лютер дуже шанобливо висловлювався про це Святої Гвінеї, меч Олів’є. Він поспішно сказав: « Ну ж бо, дозвольте мені щось додати. Коли лорд Олів’є досягнув дев'ятої рани, Бог помітив його і запропонував йому стати учнем. Але лорд Олів’є відмовився. Він хотів рухатися по своєму шляху навчання.

Лінлей почав захоплюватись Олів’є. Бог війни перевершив святий рівень давно і хотів прийняти його як учня, але той відмовився. Щоправда, не всі люди вирішуються на таке.

« Це перша людина, яка відкинула Бога в історії війни. Тоді багато людей думали, що Олів’є збожеволів і знущався над ним. Но... Лорд Олів’є залишався спокійним. Три роки тому, коли Олів’є досяг Святого рівня, він негайно кинув виклик Священному Зірки Діллону.

— Диллон?

Лінлей до цих пір чітко пам’ятав, що коли ці два воїни Святого рівня билися в небі над містом Уушан, один з них був Святим Зоровим Мечем Діллоном. Інший був Великим чарівником Святого рівня, Руді. Ці двоє назавжди закарбувалися в пам’яті Лінллей.

« Лард Діллон, Святий Зоряний меч, був відомий протягом тривалого часу і він став воїном Святого рівня впродовж майже століття. Олів’є тільки досяг Святого рівня і негайно кинув виклик Діллону. Багато людей думали, що Олів’є був занадто зухвалим і зарозумілим. Але в день їх поєдинка... І я не можу цього зробити ».

Його очі наповнилися благоговінням і поклонінням: « Після трьох ударів меча, Святого Зірка Діллона було переможено. Це приголомшило всіх. Тільки тепер, у зв'язку з його силою, він був публічно визнаний генієм».

Лінлей також захоплювався цим.

У минулому він часто обговорював впливових людей з дідусем Дерінгом. Лінлей дуже добре знав, що була велика різниця між рою стадію, середньою стадією та піковою стадіями воєдиників Святого рівня.

Діллон майже сто років тому досяг святого рівня, але його було переможено лише після трьох ударів меча Св. Ґенія меча Олів’є. Лінлей змушений був визнати, що Олів’є має надзвичайну силу. Крім того, йому було лише сорок сім років.

Той, хто зміг пробитися на Святий рівень у 40 сім років, був справді могутнім.

Навіть Верховний Воїн не мав би явних переваг над ним.

...

Він багато дізнався про Імперію О’Брайен, коли розмовляв з цими найманими солдатами по всьому світі.

До ночі, караван знову зупинився.

Усюди палали вогнища, де готувалися різні види страв. Лінлей пішов до багаття за Лютером і Лоундесом, де вони почали смажити шматки м’яса.

Лінлей раптом повернувся, щоб подивитися в сторону Хаеру. У той момент молодий двірянин, одягнений в костюм, стояв поруч з чорним ягуаром, захоплено дивлячись на нього.

« Яка красива пантера», - очі молодого двореянина сяяли, як дорогоцінні камені, коли він дивився на ягуара. Він навіть простягнув руку, щоб доторкнутися до нього.

Чорний ягуар був магічною звіриною на піковій стадії дев'ятого рангу. Він був надзвичайно високомірним. Як він міг дозволити звичайній людині доторкнутись до себе?

Чорний ягуар раптово хитнув голову, фіксуючи свої холодні очі на цьому молодому палаці. На жаль, він почав випускати тільки загрозливий рик: « Рооаар ».

"Ааа!!" Злякавшись, молодий вельможа швидко відступив на спину. Його обличчя від страху було білим як крейда.

«Ха-ха», - Лютер, Лаунедес і Лінлей почали сміятися.

У цей час двері в сусідній кареті відчинилися і перелякана молода дівчина, одягнена у світло-фіолетове плаття, відразу вискочила з карети: « Кен [Ji'en], Кін, що сталося?».

Побачивши цю дівчину, очі Лінлі несподівано блиснули.

На ній було одягнено дуже заспокійливе плаття, яке підкреслювало її гнучку й струнку маленьку талію і надаючи їй ще більшого вигляду. Коли вона побігла, її довге волосся розвивалося на вітрі.

Її струнка фігура була однією з трьох кращих жіночих фігур, які Лінлей коли-небудь бачив. Судячи з її вигляду, їй повинно бути сімнадцять або вісімнадцяти років.

« Найстарша сестра, старша сестра!» - молодий дворянин у паніці схопився за цю дівчину.

Хаеру випустив ще один незадоволений рик в сторону молодого палаца. Це призвело до жаху молодої дворики до такої міри, що її обличчя миттєво зблідло.

« Не бійтеся. Хаеру вам не зашкодить" - сміючись сказав Лінлей.

« Ха-ха, міс Дженна, потрібно більш уважно дбати про свого молодшого брата. Ця могутня магічна тварина не є однією з ваших домашніх тварин. Якщо він образить його, то може з'їсти. "Ха-ха!" - Лаундес голосно розсміявся.

Ці слова змусили Джінні та молодого палацянина збліднути.

Дженна підняла молодого двореянина на ноги, а потім швидко зробила реверенс вибачившись: « Пробачте мені.

« Ми не повинні просити вибачення. Ця чорна пантера Лей. Ви можете вибачитися перед ним." - додав Лютер.

Дженна поглянула на Лінлэй. Очевидно, вона не дуже часто контактувала з людьми. Її обличчя відразу почервоніло, дивлячись на нього: «Лорд Лей, вибачте".

« Все нормально. У майбутньому, стежте за тим щоб ваш молодший брат більше не провокував Хаеру" - сміявся Лінлей. Він так давно не зустрічав дівчину, яка так легко злякалася.

Дженна відразу потягнула за руку молодого палацянина в напрямку карети.

« Круто, весело» - засміявся Лінлей, підносячи бурдюк до губів роблячи ще ковток.

Том 8, розділ 10 — меч

"Лэй, як Вам міс Дженна? Вона досконалість, чи не так?» - тихо сміючись сказав Лаунедес.

« Так, цілком собі», - схвально кивнув Лінлей.

Лютер відразу підійшов до них: « Вона не просто “закінчена ” собою... За всі ці роки я мандрував світом і бачив безліч красивих жінок. Але міс Дженна... Ха-ха... Вона абсолютний топ. Лэй, тебя зацікавила міс Дженна?»

Лінлей моргнув від несподіванки.

Лаунсез також подивився на Лінлію, підсумовуючи те, що всі вже помітили: «Лей, це нормально для могутніх людей - мати красу поруч з собою. Якщо ви не скористаєтеся цією можливістю, після того як покинете караван, у вас не буде другого шансу."

« Ви двоє... - Лінлій не знав, сміятися чи плакати.

Аліса вже давно змусила Лінлей запечатати своє серце для романтичних стосунків. І в даний момент Лінлей не був у тому стані, коли людина настільки голодний, що починав ганятися за кожною вродливою дівчиною, яку він бачив.

« Місс Дженна і її маленький брат щойно вийшли», - раптом сказав м'яким голосом Лютер.

Лінлей повернувся, щоб подивитися. Справді, міс Дженна та її молодший брат Кін попрямували до багаття, який зараз розтоплював її літній слуга.

Молодий палац Кін повернувся, щоб подивитися на Чорного Полосатового Хмарного Ягуара знову.

Ягуар відразу виявив свої блискучі, холодні ікла. Кін був такий наляканий, що щільно стиснув руки його сестри. Міс Дженна, наче щось відчувши, повернулася, щоб подивитися в напрямку Лінлей.

Коли пані Дженна поглянула на Лінлію, то привела її молодшого брата до багаття.

...

« Старша сестра, той магічний звір такий гарний! - Буде чудово, якщо одного дня у мене теж буде могутній магічний звір!»

Старий слуга посміхнувся: « Молодою майстер Кін, приручення магічного звіра - не просте діло. Щоб приручити могутнього магічного звіра, потрібно повністю підкорити його і перевершити його. Ви повинні перемогти його особисто. З того, що я знаю, найслабша тварина типу пантера є звіриною сьомого рангу. Лорд Лей дійсно могутній воїн".

« Найслабшим є магічний звір сьомого рангу? Дідусю Ламберту, він також має силу як і Ви?

У своєму житті, людина, яку він поважав найбільше - був його дідусь Ламберт.

Коли він і його сестра були в Святому Союзі, у них не було нікого, на кого можна було б покластися. Увесь цей час їх захищав дідусь Ламберт. Якби не був дідусь Ламберта, палаци їхніх сіл та сусідні містечка вже давно послали б людей, щоб ті захопили його сестру. Він особисто бачив, як дідусь Ламберт розбив щит охоронника з одного удару і легко переміг десятьох вартових.

« Я? Я просто здатний на якісь речі. Він міг би легко вбити мене одним ударом, - хмикнув Ламберт, погладячи голову Кіна. - Молодий майстер Кін, коли ми приїдемо до Імперії О'Браєн, Ви повинні бути обережні. Цей світ наповнений виборцями. Я в змозі захистити Вас у місцях, таких як ті невеликі міста. Але коли ми будемо у великих містах... І я не можу цього зробити ».

« Все нормально! Цього разу ми збираємося зайняти позицію губернатора, вірно? - Коли я стану головою міста і його префектури, кого мені боятися? "

Побачивши брата, Дженна також ніжно погладила Кіна за його маленькою головкою: « Квін у майбутньому ти будеш великим губернатором ».

«Звичайно», - Кін був дуже впевнений в собі.

...

Повільно, більшість караванів почали розходитися для ночівлі. Лише декілька найманців пильнували, тримаючи оборону по периметру навколо каравана. Лінлей сидів на землі, схрестивши ноги, а на його колінах як зазвичай лежав важкий адаптатинний меч.

Лінлей не знав, як його предки навчалися третього рівня володіння важкого меча і рівня “внушення...". Метод навчання Лінлей полягає в тому, щоб дозволити його душі стати одним з безкраєю землею і безмежним вітром.

Земля мала вражаючу пульсацію.

Цей унікальний імпульс мав свій власний незвичайний ритм, в який Лінлей занурив себе. Що стосується безмежного вітру, який заповнив все небо - це була глибока, особиста зв'язок з простором, яка також є важливою частиною на шляху до розуміння рівня "ухваляння".

Повантажується в природу... Розуміння природи...

У цьому стані Лінлей не помічав течії часу. До другої половини ночі, коли переважна більшість каравану спала, лише кілька найманців зберігали пильність.

"Шуршість"

Глибока ніч. Дул холодний вітер. Раптом закрите око Лінлей відкрилися, після чого він прибрав в ніжни на спині важкий меч.

"Вставайте" - Ліндей похлопав Лоундеса і Лютера.

Лаундес і Лютер були найманцями, які жили на вістрі ножа. Вони відразу прокинулися. Лаундес і Лютер швидко зрозуміли, що зараз тільки північ.

« Лой, на вулиці глибока ніч. Чому ви не спите?

« Бандіти йдуть» - недбало сказав Лінлей.

"Аа".

Очі Лютера повільно закривалися, але потім раптом знову відкрились. Дивлячись на Лінлей у шоку, він сказав: « Агов, що ви сказали? Бандити йдуть?»

« Приблизно сто або близько того бандита наближається до нас. Зараз вони знаходяться приблизно за триста метрів від каравану. Вони повільно пробираються сюди." - продовжував Лінлей.

Саме в цей момент Лінлей контактував з пульсуючими імпульсами землі та потоками вітру.

Лінлей чітко відчув ці сто або близько того кроків, що виходили за кілька сотень метрів звідси. Звичайно, за звичайних умов Лінлей не вдалося б так рано виявити їх. Але коли він став одним з природи, то був набагато чутливіший.

Лютер був наляканий.

« Не стій як ідіот. Розбуди всіх наших братів, - Лаунедес зберігав спокій.

« Ох. Я зрозумів." - Лютер негайно пішов будити одного найманця за іншим, в той час як Лаундес порушив попередження про це всіх наймитів, які були на варті.

Відірвавшись від солодких снів посеред ночі, найманці були цілком незадоволені.

"Бандіти йдуть". Ця фраза була достатньою, щоб розбудити їх.

« Де вони? » У всіх напрямках у нічній темряві найманці не могли побачити й тіні бандита. У всіх зростали невдоволення.

Лідер найманців - великий бородатий чоловік схопив Лоундса за його сорочку: « Ти сказав бандити. Де вони?»

« Не я. Це Лей сказав, що сюди рухається група бандитів." - поспішно пояснив Лаундес.

"Так?" - бородатий чоловік був шокований. Що стосується цього воїна, якого вони підібрали на півдорозі, то просто глянувши на його чорну пантеру, бородатий чоловік зрозумів, що цей хлопець не той, кого він міг дозволити собі образити. Якщо висококласний солдат так висловився, то він буде жартувати.

І саме в цей момент бородатий воїн почув дуже обережні кроки, що наближаються здалеку.

Зважаючи на досвід бородатого чоловіка, в даний момент він міг досить чітко розібрати ці звуки.

« Бандити. Готуйтеся, готуйтеся!», - жахливий рев бородатого чоловіка відразу розбудив усіх. Навіть багато дихаючих купців та їхніх водіїв розгорілися.

Приблизно сто найманців вишикувалися в певному порядку.

"Ха-ха, великий бородатий Метоун. Я не очікував, що ви будете насторожі. Ви здобули досвід за ці роки. Схоже, наша засідка не вдалася. Тоді ми атакуємо в лоб.", - почувся гучний сміх, а потім фігура, одягнена у чорне, з'явилася перед караваном.

"Це ти?" - обличчя бородатого чоловіка змінилося, коли він подивився на цього одноокого хлопця з темно-гульним волоссям.

Маккінлі [Mai'jin 'lи], Одноока Гадюка. В межах цієї довгої дороги, яка не контролюється ніким, це ім'я було дуже відомим. Цей чоловік був відомий за його жорстокість і силу.

« Ваа! » — заплакала дитина в каравані.

"Бандіти!" Багато людей почали панікувати.

"ТИХО!" Бородатий чоловік сердито злив. Багато людей у каравані відразу почали вибудовуватися в групи, щоб переконатися, що кожен був разом. Ряд молодих хлопців озброєні зброєю, щоб дати гідний опір.

Бородатий чоловік подивився на одного чоловіка з темно - золотистим волоссям: « Не треба заходити так далеко. Як щодо такого. Я пропоную Вам п'ять тисяч золотих монет за те, щоб Ви дозволили нам пройти. Договорились?»

« П’ять тисяч золотих монет? — знущався одинок. - Мелоун, за кого ти мене, Маккінлі приймаєш? За жебрака? Послухай. Сто тисяч золотих монет і я відпущу тебе. Інакше... гм... І я не можу цього зробити ».

Лица найманців поникли.

Сто тисяч золотих монет? Їх винагорода за цю місію, в якій вони супроводжували караван, була всього шістдесят або сімдесят тисяч золотих монет. Щоб заплатити сто тисяч золотих монет, їм доведеться платити зі своєї кишені. Адже згідно з правилами, що супроводжують найманців, під час місії, якщо вони приймуть рішення відкупитися від бандитів, то повинні зробити це, спустошуючи свої кишені.

« Не наглей, не голкуватий. Ви повинні бути задоволені тим, що можете заробити 5000 золота і не втратити непоганої людини зі своєї групи, - бородатий чоловік підняв свій бойовій сокиру. - Інакше ми будемо змушені перевірити, хто з нас сильніший." - великий бородатий Метоун був впевнений в собі. У минулому, він боровся проти Маккінлі, вони були приблизно рівні за силою. Він знав, що засідка провалилася, Маккінлі не посміє ризикувати всім у прямому зіткненні.

« Нехай буде так. Брати, в атаку!» - крикнув Маккінлі високим голосом.

Усі бандити обнажили зброю і почали сердити його. Це дуже шокувало Малоуна.

«Свист! Свисток! Свисток!»

Лучники з обох боків почали безжалісно випускати свої стріли, але враховуючи те, що з обидвох сторін було по сто чоловік, це не відігравала вирішальної ролі.

« Маріоун, умри!», Маккінлі кинувся вперед, тримаючи спис в руці. Він схопився в повітря і з усіх сил наніс жахливий удар Мелоуну.

Мелоун відразу ж помахнув бойовим сокирою вгору.

"Труум"! Темна аура, що ратищала списом, раптово посилилася.

"Бамо!"

Медлоун відчув, що його руки німають і йому нічого не залишається, крім як зробити кілька кроків тому.

« Ти... Малоун був вражений, побачивши Маккінлі. Він точно знав, наскільки сильним був Макінлі. З погляду лобового нападу його власна зброя мала перевагу над зброєю Макінлі. Але зараз виявилося, що противник має перевагу над ним. Це...

« Це правильне припущення. Я вже досяг восьмого рангу, як воїн." - Особа Макінлі була наповнена зарозумілістю.

« Дивно, що ти вирішив почати лобове зіткнення», - Мелоун тепер все зрозумів.

"Босс, тут є красива жінка", раптом пролунав голос.

Маккінлі відразу повернув голову і побачив Дженну. Її обличчя було блідим від жаху і шоку. На даний момент Дженна відчайдушно захищала її молодшого брата.

"Ха-ха, ця жінка моя!" - голос Маккінлі став схвильований.

...

Найменники билися проти бандитів. Бандит обезголовив найманця, а потім пробив груди іншого наемника мечем.

« Відходимо, відступаємо!» - Мелоун зревів, почав швидко відступати. Усі його найманці відступили разом з ним.

"Лорд Лай, я прошу Вас, будь ласка, врятуйте наш караван" - шанобливо звернувся Мелоун до Лінлей благаючи його про допомогу. На даний момент найманці сформували коло, взявши в кільце членів каравану. Лінлей і Мелоун все ще залишалися за колом.

Почувши прохання Мелоуна, Лінлэй кивнув.

« Я допоможу Вам впоратися з лідером », — сказав Лінлей. Мелоун відразу заволав, а його очі сяяли. Якщо Макінлі буде вбито, то хіба вони злякаються позосталих бандитів?

Дженна міцно обіймала її молодшого брата, коли сидів біля вогнища.

"Сестренка, капітан найманців здається вмиває про допомогу лорда Лей", - очі Кіна світилися у очікуванні. Дженна також повернулася, щоб подивитися на Лінлей.

Лінлей стояв посеред дороги, спокійно дивлячись на бандитів.

"ЗАПЕРЕЖУВАВ ДО ЧЕТРО!" Зжимаючи спис, Макінлі рівився вперед на високій швидкості. Він рухався дуже швидко і його тіло мерехтіло зліва направо, як ніби він перетворювався на дві окремі фігури, що завадило противнику визначити, хто є реальним Маккінлі, і хто ілюзією.

Ілюзорне лезо!

Це був особливий фірмовий прийом Макінлі, Одноокий Гадюкі!

« Нудно», - Ліндей вже досяг рівня "Унурання" і ці методи абсолютно не загрожували йому.

« Умрі!», - страшний, лютий блиск з'явився в очах Маккінлі.

Лінлэй витягнув адментиновий важкий меч з нож на спині. Цей рух супроводжується дивовижною аурою, наче весь простір навколо нього раптом зупиняється.

Адамтінний важкий меч рухався в напрямку Мак - Гінлі найпростішим способом.

Маккінлі відразу ж захотів ухилитися, але на свій жаль виявив, що простір навколо нього, здавалося, стало раптово стискатися і блокувати його. У той момент, навіть звук не міг вирватися з району бойових дій.

Він не мав можливості ухилитися або навіть оглянутися. Єдине, що бачив його око — незнищенний важкий меч, який ставав все ближчим і ближче.

Він хотів підняти його спис, щоб блокувати меч, але відразу ж відчув, як ніби він був втягнуті у нескінченну яму багнистих пісків. Він відчував, як ніби він важив десять тисяч фунтів і був надзвичайно повільним.

"Бам!"

Глибокий важкий меч досяг тіла Макінлі. Раптом, все його тіло з голови до п'ят перетворилося в м'ясної фарш. Бандити, найманці, Дженна, Кін та інші втупилися у здивування, розкриваючи роти.

« Відстаю цих дрібних бандитів Вам, думаю Ви впораєтеся», - Лінлей спокійно звернувся до бородатого Метоуна, попутно вибираючи свій меч у ножни.

Том 8, розділ 11 — Руки

Зарогове вогнище освітлювало половину присутніх поруч, залишаючи другу частину в тіні. Запах крові ще витирав у повітрі, але тепер люди з обох сторін битви шоковані дивилися те на трупа, який був перетворений на купу плоті і крові, то на Лінлей та його адамініновий важкий меч.

Воїн восьмого рангу був убитий одним ударом меча...

У це...

Як же важко було повірити!

« Мої брати, вб'ймо цих бандитів! - Розорвіть цих покидьків, давайте помстимося за наших вбитих товаришів!"

Почувши про рев великого бородатого Метоуна, бандити встали. Їх лідер - Одноока Гадюка Маккінлі був убитий одним ударом. Навіть якщо не брати до уваги найманців, Ліндей сам може перетворити їх на пил своїм важким мечем.

« Милість! Помсти! Вбивство!» - палаючі очі найманців раптом наповнилися упевненістю. Один за одним вони кинулися вперед.

"Біжіть, швидко!"

Бандіти голосно закричали і кинулися бігти, забувши про все інше. Лучники з групи найманців відразу почали готувати свої стріли. Холодно дивлячись у спини втікачів, лучники впускали одну стрілу за іншою. "Свист"! "Свист"! Шість бандитів були поранені від стріл і впали на землю.

У мить вони впали, забравшись до семидесяти бандитів. Інші бандити сховалися в темряві.

Група найманців не виснажувала себе довгими гонитвами. Вони мали захищати караван.

"Фух!"

Багато купців та караванів зітхнули з полегшенням. Але в той час наївні люди сумували. У той час вони почали збирати трупи десятьох товаришів, які загинули.

« Всі ви можете відпочивати», - голосно сказав Мелоун.

Багато найманців були поранені, і їм потрібно було відпочити й пройти курс лікування. Сотні людей у каравані почали заспокоюватися і повертаються додому. Вони були досвідченими мандрівниками і іноді потрапляли у такі перегони, а тепер вони досить швидко втягнулися.

...

Під тьмяним освітленням найманці ховали на узбіччі дороги трупи своїх товаришів. Наїмники, життя яких було подібне до ходи по остраху ножа, могли померти в будь - який момент. І як тільки вони померли, їхні тіла були поховані разом з іншими найманцями. Товариші лише забрали деякі речі, щоб передати їх в сім'ї як пам'ять.

Лінлей спокійно спостерігав за іншими, бо опирався на стовбур великого дерева, що росте на дорозі.

« Лай». Багато караванних торговців підбігли, щоб висловити свою вдячність Лінлію. Багато з них навіть хотіли подякувати йому золотими монетами, але Лінлей шанобливо відмовлявся.

"Брати, щасливі вам шляхи!" - голосно крикнув Мелоун.

У цей момент найманці стояли перед могилами. В унісон, вони низько поклонилися в сторону могил. У житті цих найманців смерть була звичайним явищем. Віддавши належну пошану, всі повернулися до каравану.

Капітан групи найманців - великий бородатий Мелоун, попрямував убік Лінллей, який стояв поруч з Лютером і Лоундесом. Він із вдячністю сказав: « Ларде Лей, дякую. Якби не Ви, нашої групи найманців... І я не можу цього зробити ». Мелоун замовк, похитав головою.

«Лэй, дякую. Ви зробили неймовірно багато для порятунку нашої групи найманців», - з вдячністю сказав молодий Лютер.

Спочатку попередження від Лінлія та його допомога в бою мали обидва безцінне значення для порятунку групи найманців.

« Не потрібно подяки», - сказав Лінлей з спокійною посмішкою.

« Лай, десять тисяч золотих монет, — розповідає Мелоун, який дістав карту » Макагічний кристал з кишені. - Ця карта не є ініціалізованою, на її рахунку лежить десять тисяч золотих монет. Лорд Лей, Ви повинні прийняти її. Якби не Ви, то наша група найманців не просто провалила б нашу місію, ми б були вже всі мертві".

Лінлей похитав головою сміючись.

"Лэй, будь ласка, прийміть її" - відразу закликав Лаунедес. Найманці зазвичай були дуже великодушними. Вони ризикували своїм життям і, як правило, високо цінували доблесті, братерства та дружби.

« Я схожий на того, хто потребує грошей?»

У його Межпростірному кільці було двадцять дві карти, кожна з яких мала 100 мільйонів золотих монет. У сумі 2,2 мільярда золотих монет! Навіть Конгломерату Доусон буде важко знайти таку суму відразу.

Деякі клани чотирьох Великих Імперій були дуже могутніми і надзвичайно багатими, але незалежно від того, наскільки потужними вони були, вони не могли похвалитися таким же багатством, що й королівський клан.

Зрештою, дуже великі й могутні клани Чотири Великих Імперій платили величезну суму податків щороку імператору.

Почувши слова Лінлей, він трохи здивувався, але більше не наполягав. Він не хотів сваритися з таким могутнім воїном, як Лінлей. І, крім того, група найманців насправді було не так-то просто заробляти собі на життя.

« Капітан Метоун, подбайте про ваших найманців. Я бачу, що багато з них зазнали серйозних травм" - сказав Лінлей.

« Тоді я залишаю Вас у спокої Лорд Лей. Мені потрібна коротка перепочинка.", - шанобливо сказав Малоун. Вони поважали своїх суперників незалежно від того, де вони були.

Костри палали. Багато людей у каравані вже не могли заснути. Сидячи біля вогнища, вони зміцнялися. Окрім тих, кому вдалося заснути, більшість з них говорили про те, що сталося. Люди дедалі частіше закидали погляди на Лінлів. Ясно, що темою їхньої розмови був саме він.

У даний момент Лінлей сидів схрестивши ноги, намагаючись відчути величезну, безмежну землю, а також вітер, який охоплював небо.

Провівши три роки на хребті Магічних Звірей, Лінлей хоч і небагато дізнався про правильний спосіб тренування. І воїни і чарівники повинні навчитися розуміти природу.

Наприклад, у своїй людській формі Лінлей і Маккінлі були воїнами восьмого рангу.

Але з точки зору справжнього розуміння речей Макінлі все ще був на самому базовому рівні атаки, тоді як Ліндей вже досяг третього рівня і в стані “внушити у бою ”. Це “встановлення влади > мало силу об’єднати небеса й землю, щоб разом панувати над своїми ворогами. Коли він вдарив мечем, то зруйнував усе довкола.

Різниця між ними була занадто велика.

« Якби я не вчився на хребті Магічних Звірей і не забув би про все, крім тренувань, незалежно від того, скільки часу я залишався б в місті Гесс, я міг би піднятися на інший рівень розуміння» - подумав Лінлей.

Багато людей у каравані обговорювали Лінлей, але він не звертав на них уваги і спокійно роздумував.

"Лэй, Лорд Лей?" - пролунав нервовий голос поруч з Лінлєю.

Почувши цей голос, Лінлі обернувся. Це був той юний палац, який стояв прямо, як шомпол. Кин. На обличчі Лінлей з’явився натяк на посмішку: « Кін. Верно? Що ти хотів?»

Почувши, що Лінлей назвав його на ім’я, він почувався дуже гордим. Він тихо сказав: « Лайд Лей, у мене є питання.

"Спочатку присядь".

Ставлення Лінлей змусило Кіна трохи розслабитися. Він сів поруч з Лінлою. Його очі наповнилися повагою і він сказав Лінлі: « Лайд Лей, тоді меч був справді сильним. Змалечку мене знущають. Я теж хочу бути сильним воїном. Ви можете мене навчити?»

Лінлей був вражений.

Підготовка воїна не була справою лише декількох днів. Це вимагало багато років важкої роботи, а також хорошого природного таланту. Підготовка також вимагає доброго інструктора. Тільки з урахуванням цих трьох критеріїв можна говорити, що людина стане могутнім воїном.

« Це досить складно і мені не вистачить часу, щоб навчити тебе», - засміявся Лінлей.

Кін поспішно кивнув, відчайдушно махаючи руками: « Ні, Лорде Лей, мені не потрібно знати забагато. Мені не потрібно бути занадто сильним. Я просто хочу дізнатися про той удар мечем, який Ви щойно використовували. Лише один удар мечем." Говорячи це, Кін навіть зобразив реальний удар мечем.

« Один удар мечем? » — не знав Ліней, сміятися чи плакати.

Хоча меч здавався легким, він вимагав більше десяти років інтенсивної підготовки та позитивних змін розуму і духу. Тільки тоді він зрозумів, що таке « втягнення » у життя. Навіть більшість з дев’яти вояків не могли збагнути, що це за рівень.

Згідно з записами Клана Барух, предок, який мав важким молотом, при досягненні святого рівня все ще був здатний осягнути тільки рівень "владний важкий", ніби це щось легке 5. Лише після того, як предки пробували на святі понад десять років, вони почали розуміти « повушувати ».

Магом, звичайно, це давалося легше за воїнів.

Чистий воїн дійсно розуміє і аналізує рівень “внушення ” набагато важче, ніж службовець дволичного класу, як - от Лінлей. Він був чарівником і воїном одночасно.

« Це дуже... Дуже важко? Але я не боюся" - випалив Кін.

« КІН, — сказав він. Дженна, одягнена в світло-блакитні шати, несучи одяг у руках кинулась до брата. Вона стурбована, що вона сказала Кіну. - Вночі холодно. Вкутайся".

Кін надувся, хитаючи головою: « Ні»

Дженні нічого не залишалося, крім як нахмуритися.

Кін продовжує: « Старша систра, поглянь на лорда Лейна і візьми тонку сорочку. Я так тепло одягнувся і ти хочеш, щоб я носив ще більше одягу?»

Лінлей не міг стриматися і почав заливатися сміхом. Кін справді порівнював себе з ним? Навіть лютою зими Лінлей не замерзав, нічого вже й не кажучи про теперішній час.

« Квін, вкутайся» - сказав Лінлей.

Слова Лінлей, здавалося, мали більше ефектів, ніж Дженни. « Ох», - Кін прийняв одяг у Дженни, а потім швидко надів їх.

Дженна з вдячністю подивилася на Лінллей. "Спасибі, Лорд Лей."

Лінлей посміхнувся і кивнув.

Після того як Лінлі та Дженна переглянулися, дівчина відразу трохи почервоніла.

Але Лінлей зовсім випадково звернув увагу на руки Дженни. Коли він побачив їх, він був дуже здивований. Лінлей міг точно сказати, Дженна була молодою благородною леді, але її руки здавалися досить грубими.

„Кін, не турбуй Лорда Лей надто довго. Йому теж потрібно відпочити." - Дженна винна усміхнулася в сторону Лінллей, а потім повернулася до своєї карети.

Лінлей подивився на Кіна.

« Кін, твоя сестра часто працює по дому? » — дуже зацікавилося. Більшість благородних дам мали руки, які були надзвичайно ніжні і м'які. З точки зору поведінки, а також одягу Дженна безумовно була з їх числа, але її руки ...

Кін кивнув: « Дуже добре. Лорд Лей, Ви мабуть звернули увагу на те, як я одягнений, але я відчуваю себе дійсно незручно в цьому одязі. Я вже довгий час дотримуюся формальності і одягаюся так, - Кін потягнув за комір. - Насправді, моя сестра і я жили в звичайному гірському селі. Тільки дідусь Ламберт був з нами, щоб піклуватися про нас. Старша сестра зазвичай самостійно виконувала більшість наших сімейних обов'язків."

« Так? — запитав він. - Але поведінка твоєї сестри ніби говорить про зворотній".

Кін кинув: « Звичайно. Наш батько був губернатором провінційного міста та поблизькими землями і мав надзвичайно високий соціальний статус. Коли ми були молоді, то залишилися в особняку губернатора. Але коли мені було шість років, мама, моя сестра і я були змушені покинути його через нашу тітку. Таким чином, моя мати забрала мою сестру і мене до неї додому. Моя старша сестра, коли вона була молодою, отримала освіту, яка повинна отримати молода благородна леді, і, Коли ми покинули будинок нашого батька, їй було вже десять. Таким чином, звичайно вона продовжувала підтримувати благородні звичаї, які вже вкоренилися у ній. Але я був маленьким і моя мати ніколи не була в доброму здоров'ї. Дідусь Ламберт не міг самостійно дбати про нас і свою сестру, часто доводилося виконувати хатню роботу. Старша сестра може зробити що-вугодно!"

« Я пам’ятаю, як узимку руки старшої сестри почали тріскатися від холоду, але вона готувала для мене. Я хотів допомогти, але вона не дозволяла мені, - Кін закусив губу, а його очі починали червоніти. - Цього разу, коли я стану губернатором міста, я напевно не дозволю старшій сестрі тонути в справах і турботах. Я збираюся повідомити величезному кількості слуг піклуватися про неї."

Почувши цю історію, Лінлей не міг захоплюватися Дженною, яка ззовні виглядала такою тендітною і сором’язливою.

« Ти збираєшся взяти на себе посаду губернатора міста? Незважаючи на те, що ваша тітка вигнала вас?" - запитав Лінлэй.

Кін нічого не приховував: « Ну... Моя тітка використала всі доступні їй методи, щоб залишити нас осторонь і гарантувати, що її син буде наступним губернатором. На жаль... її син не робив нічого, крім як пив і валяв дурня. Відразу ж після смерті батька, цей виродок відчував себе радісним, тому що йому тепер ніхто було боятися і він вдарився в розгульне життя з ще більшою силою. Згідно з тим, що я чув, не так давно він помер на руках якоїсь жінки. Після його смерті, природно, позиція губернатора переходить до мене."

Кін дивився на Лінлів з хвилюванням: « Ллорд Лей, будь ласка, навчите мене. Після того, як я стану губернатором міста, я безумовно дам Вам дуже-дуже високу посаду!"

Том 8, розділ 12 — місто Чорна скеля

Верно. Зазвичай дитина, яка з шести років жила в селі, буде досить невинна. Тому Лінлей відчував, що Дженна теж чиста душею і задумами.

Після короткої розмови Лінлей зміг досить дізнатися про те, що за хлопець цей Кін.

Так само він міг прикинутися до нього і його сестри.

« Займати позицію губернатора міста? Я боюся, це буде вкрай непросто" - подумав про себе Лінлей. Порівняно з тими двома невинними душами, брат і сестра Лінллей міг бачити набагато глибше.

Найвидатніше місто Імперії О’Брайен є його імперська столиця. Слідом йдуть сім столиць семи провінцій. Потім звичайні міста та їхні прилеглі території названі префектурами, які підкоряються столицям провінцій і тільки потім невеликі містечка й інші сільські райони.

Стан губернатора звичайних великих міст провінції був насправді досить високий.

Як же могла бути так легко передана позиція губернатора звичайного міста і прилеглих до нього земель посередницького, невинного хлопця з сільської місцевості?

...

Прометиривши всю ніч, коли Лінллей відкрив очі, вже забили промені світанку.

« Лай, сьогодні ввечері ми прийдемо до прикордонного міста імперії, — усміхнувся Лаурдес. - Лорд Лей, поснідаємо разом.

"Добре".

Лінлей і Бебе попрямували в їхній бік. Що стосується Хаеру... Звичайно, для нього було недостатньо їжі. Тому вчора пізно ввечері Хаер пішов на хребт Магічних Звірей і полював там.

У кареті не надто далеко від Лінлей.

"Сестренка, я пішов!" - вибіг з карети щасливий Кін.

Ламберт подивився на Кіна, який раніше не виходив у зовнішній світ і безпорадно похитав головою. Через якийсь час він подивився на Дженну і знову важко зітхнув... він розумів, як невинно вона виглядає.

« Мисс, не поспішайте» - видаючи усмішку, сказав Ламберт.

"Деденька Ламберт, що це?" - своїми великими гарними очима Дженна запитнула нас на Ламбарда.

Ламберт відповів: « Мисс, ви бачили вчорашню зустріч з бандитами. Доійшовши до кордонів міста, ми повинні будемо відокремитися від каравану. І тоді я, старий... Разом з Вами і молодим майстром будемо змушені продовжувати дороге в самоті. Якщо ми зустрінемося навіть з маленькою групою бандитів, я не зможу їм нічого протистояти".

Дженна згадала про минулу криваву сцену.

« Ви маєте рацію. Що ж нам тоді робити?

Ламберт засміявся: « Мисс, хіба ви не помітили лорда Лей? Навіть лідер тих бандитів був убитий лише одним змахом його меча. Якщо лорд Лей вирішить захищати нас, то наш шлях буде дуже безпечним.

Зараз Дженні було 18 років. І вона, звичайно, не була такою ж легковажною як Кін.

"Деденька Ламберт, якщо я попрошу такого могутнього воїна допомогти нам, чи він погодиться?" - Дженна нервово подивилася на Лампберта.

Ламберт підбадьорився: « Не хвилюйтеся. Просто скажіть йому, що Ви і Кін є дітьми губернатора префектури Керре [Chi'er] і що зараз ви повертаєтеся з метою встановлення Кіна губернатором. Якщо він вирішить піти туди, то ви обов’язково отримаєте нагороду. І пам'ятайте... не говоріть занадто багато. Не кажіть йому, що ви колись жили в маленькому селі. Просто скажіть йому все точно також, як я зараз Вам сказав".

Ламберт вважав, що коли такий могутній воїн як Лінлей дізнається про подробиці їхнього походження, то він скоріш за все відмовиться їм допомогти.

"Ох".

Дженна навіть не помітила, що між тим що вона хотів сказати і тим, чого їй покарав Ламберт, були деякі на перший погляд незначні відмінності.

« Ідіть і пам’ятайте, що я вам сказав. Головне попросити щиро." - закликав Ламберт.

« Добре», кивнула Дженна. Зробивши глибокий вдих, закликаючи всі свої сережки сміливості, вона відразу вийшла з карети.

Ламберт побачив, що Дженна вийшла з карети. мадам, навіть на смертному ложі Ви не змогли придушити свою образу і гнів. Зрештою, ви наполягали на тому, щоб Дженна і Кін претендували на пост губернатора. Хоча граф Уейд [Wei'de] вже відпочив, але старша мадам напевно не дозволить Кіну так легко отримати пост губернатора».

« Якщо ми схилимо на свій бік воїна дев'ятого рангу, у нас хоча б з’являться хороші шанси дістатися до міста», - подумав Ламберт. Вчора ввечері він чув від переговорних найманців, що цей злочинець Маккінлі був на рівні воїна восьмого рангу. Але Лінлей зміг з такою легкою смертю вбити його... Лише один змахом меча. Тому Ламберт зробив єдиний можливий висновок, що Лінлей був принаймні воїн дев’ятого рангу.

...

Завивання вітру. Тесло поїв, Лінлей з комфортом розслабився, очікуючи відправлення каравана далі.

« Імперія О’Брайен. Мм. Ми повинні бути там вже завтра." напівлежачи на своєму возі, Лінллей ліниво очікував повернення. Але в той же час кутками своїх очей Лінлей побачив, що хтось наближається до нього.

« Дженна?», - Лінлей сів, а на його обличчі читали цікавість.

Вона обережно йшла до нього. Побачивши Лінлію, яка вже сіла і дивилась на неї, вона усміхнулася: «Лорд Лай, привітайте! »

« Місс Дженна, добрий ранок» - вимовив злегка спантеличений Лінлей. Навіщо прийшла пані Дженна?

Нависла незручна пауза, Дженна немов намагалася щось сказати, але від нерішучості не могла підібрати слів.

"Місс Дженна, є щось, що я можу Вам допомогти?" - вирішив запитати Лінлей.

Обличчя Дженни злегка почервоніло. Тепер вона на нервах: « Лай, це так. Мій молодший брат і я йдемо до головного міста префектури мого батька. Мій молодший брат збирається зайняти пост губернатора. Але ми боїмося, що не зможемо дістатися до міста. Тому сподіваємося... що Ви, лорд Лей, зможете нас захистити і супроводжувати.

Дженна говорила на одному диханні і під кінець навіть почала трохи затинатися.

Лінлей зараз мав базове розуміння спільної географії Імперії О'Брайен. Його молодший брат Уортон був у південній провінції Імперії О’Брайен, відомій як провінція О'Бракрен.

Прямо зараз, Лінлей майже прибув в північно-західну провінцію Імперії О'Браєн.

Дорога з північно-західної провінції до південної області у пересічного чоловіка могла зайняти понад півтора року. Звичайно, якщо Лінлей просунеться туди на своїх двох або навіть верхи на Чорному Полосаті Облачному Ягуарі, який може за один день легко подолати тисячу кілометрів, то добереться туди приблизно десять днів.

Але прямо зараз, Лінлей не поспішає.

Зараз його молодший брат спокійно тренується в Академії О'Брайен. Навіщо йому туди поспішати? У даний момент для нього були в пріоритеті власні тренування і підвищення своїх сил до межі.

« Захистити вас? Як довго?

« Не надто довго, — поспішно випалила Дженна. Місто Керре розташоване в північно-західній провінції. Звідси дорога повинна зайняти від десяти до сорока днів. Коли ми опинимось на місці, я безумовно щедро віддячу Вас."

"Щедро віддячиш мені?"

Лінлей про себе зітхнув. Покладаючись на свій досвід, Лінлей добре знав, що становище губернатора префектури і головного міста буде отримати не так легко, особливо якщо братиме в облік невинності брата й сестри. Які могутні захисники можуть бути в місті?

« Ми збираємося дати вам багато золота", - з надією дивлячись на Лінлей вимовила Дженна.

Лінлей жартома відповів: « Так? Скільки золотих монет?»

Зсунувши зуби, Дженна продовжувала: « Тисячі золотих монет. Що ви думаєте?» З того часу, як Дженні виповнилося десять років, вона провела все своє життя в селі. Для неї навіть одна чи дві монети здавалися неважливими грошима. Але вона розуміла, що життя в головних містах префектур відрізняється від сільського. Особливо в благородних родинах і кланах... Тому Дженна вважала, що страта головного міста префектури повинна бути дуже багатою. Хоча для неї десять тисяч золотих монет були астрономічною сумою, вона сподівалася, що місто зможе потягнути таку суму.

"Десять тисяч золотих монет?"

Ще вчора, той капітан найманців хотів подякувати Лінлій за допомогу сумою в десять тисяч золотих монет. І навіть якщо не брати до уваги багатство, яке зберігається в Межпростірованому кільцеві, кожна з його скульптур зараз оцінюється у понад сто тисяч золотих монет.

«Ра... Хіба цього не достатньо?» - заїкалася Дженна.

Лінлей подивився на неї: « Пані Дженна, скажіть мені, скільки ви і Кін щорічно витратили у своєму селі? »

« У селі?» - Дженна була вражена і відразу запаникувала. Вона пам’ятала, що Ламберт неодноразово нагадував їй не згадувати про своє життя в селі. Однак з’ясувалося, що Ліллей вже знав про це.

Дженна чесно відповіла: « Кожного року десятки золотих монет. Зрештою нам довелося платити за лікування матері. Лорд Лінлей, зараз у мене не так вже й багато грошей, але коли ми прийдемо... І я не можу цього зробити ».

Коли Лінл побачив, що її реакція була нервовою і щирою відповіддю на це запитання, то зрештою переконався у своїй невинності.

«... так, ум, насправді всередині територію імперії повинно бути досить безпечно. Дідусь Ламберт, мабуть, просто занадто турбувався. Эм... Мабуть я піду." - Дженна почувала себе досить незручно і трохи панікувала, тому її промова була дещо нев’язною.

« Почекай, я просто хотів дізнатися, скільки Ви мені заплатили б прямо зараз." - відверто сказав Лінлей.

Дізнавшись, що місто в північно-західній провінції Лінвей вже вирішив допомогти їм дістатися туди. Врешті-решт, він і так збирався перетнути Північну Західну провінцію та продовжити подорож до південної провінції О’Брайен.

« Прямо зараз? У мене є близько десяти золотих монет, з моєї сумочки Дженна дістала маленький мішечок. - Також у Дяді Ламберта має бути ще кілька монет".

Лінлей взяв у свої руки її мішечок і дістав звідти одну монету.

« Ґотово, - Лінлей закинув цю монету у свою сумку. - З цього моменту, я взявся за виконання цієї місії по ескоту. Звичайно, це тільки перший внесок. Коли твій молодший брат стане губернатором, я чекатиму решту суми в 9999 золотих монет".

Дженна дуже зраділа своїм успіхом.

« Дякую! Дякую! що її миле личко стало чисто алим.

...

Через деякий час караван рушив у дорогу і Облачний Ягуар як зазвичай засікти своїми лапами поруч з телегою Лінлей. У той же момент Хаеру неохоче подивився на Бебе і закричав: « Боб, він взявся за завдання по ескоту всього за десять тисяч золотих монет? »

Для того щоб запросити такого воїна, як Лінлей, навіть сто тисяч золотих буде недостатньо.

Після того як вбивши чарівну звірину восьмої ранги, Лінлей міг би легко продати її ядро за 500 000 золотих монет. Хоч би як там було, восьмій ранці важко вбити того самого убитого звіра. Тільки воєвод дев’ятого рангу міг перемогти восьмий звіринець.

"Хаеру, що ти розумієш? Босс просто дуже доброзичливий, для нього немає проблем допомогти комусь», - Бебе у відповідь пропищав ягуару.

Рича і їжа, два магічних звірини розмовляли мовою чаклунських звірів. Побачивши це з боку Лінлей досить засміявся, продовжуючи спокійно сидіти в телевізорі.

"Скрип, скрип"!

Постійно рухаючись, колеса телегуалізувальні скрипелі. Коли сонце зайшло за гори, караван нарешті прибув до прикордонного міста Імперії О’Брайєн.

Сидячи в телезі, торс Лінлей гойдався з боку на бік і він спокійно дивився на зростаючий на горизонті місто.

Це було місто Чорної скелі. Він виглядав як величезний магічний звір, що закопався в землю і скелі. Стіни міста були заввишки понад 30 метрів. Тільки могутні воли змогли б подолати такі висоти.

« Чорна скеля — це, по суті, назва північно-західної провінції Імперії О’Брайен», - Лінвей давно знав про існування цього знаменитого міста.

Це місто мало багато великих бітів. Хоча пройшло багато років, як на стінах темного чорного каміння було видно чимало червоних відтінків. Ці відтінки були в’язані у стіни кров, покроплена незліченною кількістю битв.

"Тут ми розійдемося" - ще не діставшись до міських стін, голосно крикнув Медлоун.

Головною метою найманців було супроводжувати караван до цього місця. Почувши крик Мелоуна, купці та інші мандрівники почали розвантажуватися або вести свої кареті й перевезення до міських воріт.

« Великий брат Лелей! » — гукнув Кін із своєї карети.

По дорозі Кін дізнався, що Лінлей збирається їх супроводжувати. Після цього він почав ще більше спілкуватися з Лінлою, а Лінлей у свою чергу попросив звернутися до нього просто « братику великого »... Йому ж був тільки двадцять один рік.

"Ідемо разом."

Лінлей повів свого 2метрового у висоту і 4 метри завдовжки ягуара прямо до міських воріт. Той, хто раніше виглядав ліниво, побачивши пантеру Лінлей, був настільки наляканий, що несвідомо зробив кілька кроків назад.

Пантери були родом магічних звірів, які завжди були високоранговими. Навіть найслабші види роду пантер були магічними звірами сьомого рангу.

Оскільки тепер був мирний час, ніхто нікого не затримував через ворота.

Охоронці, що стояли біля воріт, навіть не думали оглядати Лінлію. Він вільно дозволив йому пройти всередину.

« Яке небо, яке ранг у цієї чорної пантери? Коли вона подивилася на мене, моє серце мало не зупинилося." - закричав у страху один з вартових.

Літній сторож, що стояв неподалік від нього, знизив голос: « Гумки тихіше. Виходячи з моїх знань про роде пантер, Золота Татуована Пантера є магічним звірином сьомого рангу... але ця, очевидно, восьмої ранги».

...

« Вау! Місто Чорної скелі настільки розросте!», - очі Кіна сяяли і енергійно бігали.

Ідучи головною вулицею міста Лінлей, Кін і Дженна йшли пліч-о-пліч. Дженна носила капелюх з сукою перед її обличчям. Краса Дженни могла довести до великої шкоди.

« Він думає, що це місто розвинене?» - сидячи на плечі Лінлей написав Бебе.

Місто Чорна скеля було містом, призначеним для битв. Хоча він доволі розвитий з погляду торгівлі, проте аж ніяк не міг зрівнятися зі своїм утраченим Святим Столицем Фенлай. Навіть у порівнянні з містом Гесс, столицею звичайного королівства, була велика різниця.

"Осторожно" - тіло Лінлей раптом перетворилося на розмивання і він став перед Дженною та Кіном.

«Фьюх! Фух!"

Одним помахом руки, Лінлей зловив дві стріли.

« Ви думаєте, що зможете втекти?» - помахнувши рукою, Лінлей запустив ці дві стріли вперед. Через деякий час двоє чоловіків, які зібралися втекти, пробралися в далечині.

« Урк... І я не можу цього зробити ».

Двоє чоловіків, схопившись за своє горло, з виразом шоку і жаху, впали на землю.

"Ааа!" Раніше люди почали панікувати, щоб не впасти.

« Йдемо швидше», - Лінлей звернувся до ще не відішкодованих від шоку Дженні та Кін.

Том 8, розділ 13 — переконання

« Швидше, йдемо», - старий слуга Ламберт швидко зреагував і відразу ж почав кликати покинути це місце.

Ламберт і Лінлей швидко забрали з головної вулиці побитих столичку й розгублених Дженну та Кіна. Адже тільки що були вбиті дві людини, а отже, скоро прибуде міська сторожа.

Лінлей не боявся вартових, але боротися з ними і супроводжувати Дженну - було надзвичайно тривожним завданням.

Окрім Лінлей та його ансамблю, багато інших також розходилися в різні сторони.

Зараз були тільки сутінки, а це означає, що головна вулиця міста Чорна скеля повинна бути дуже жвавою. Але в одну мить частина вулиці у радіусі 100 метрів і в центрі з цими двома трупами була повністю спустошена.

"Капітан, що нам робити?"

Коли двоє чоловіків сиділи в готелі біля вікна, вони дивилися на те, що сталося на вулиці. Той, до кого він звернувся, був чоловіком з довгим рудим волоссям і шрамом на обличчі, наче від поранення ножем. Почувши запитання свого підлеглого, він пробіг зловісну іскри.

« Я не очікував, що ці дві селючки матимуть такого могутнього помічника», - холодно вимовив рудоволосий.

« Капітан, у нього навіть є чорна пантера. Пантеры високорангоные чаклi звіри. Таким як ми, мати справу з такою могутньою людиною... буде дуже важко», - тихим голосом вимовив поряд добре організований чоловік.

Також дуже роздратували рудоволосу людину.

За наказом старшої мадам, вони прийшли сюди з метою вбити цих двох селючок, брата і сестру. На їхню думку, тільки їх старий слуга ніс хоч якусь загрозу. Однак він був лише воїном шостого рангу. У Імперії О’Брайен, переповнений різними сильними воїнами, був нічим.

У деяких селах, можливо, воїн шостого рангу вважався сильним. Але навіть лідер цієї підсланої мадам для вбивства групи був воїном сьомого рангу.

« Чорна пантера... Чому я раніше ніколи не зустрічав такий вид пантери?», думаючи хмурився рудоволосий воїн. Будучи воїном восьмого рангу, він був досить досвідченим і багато знав про магічних звірів.

Магічні звірі роду пантер включали в себе Золоту Татуїльовану Пантера, Чорну Полосатую Пантери та інших.

Але ця чорна пантера з хвилястими чорними смугами була тією, про яку він раніше ніколи не бачив і не чув.

« Немає сумніву, що власник цієї чорної пантери. Він повинен бути як мінімум воїном восьмої ранги», - згадуючи ту сцену, як Лінлей вихопив з повітря ті дві стріли, рудий чоловік знову здригнувся.

Стріли летіли на надзвичайно високій швидкості.

Щоб зреагувати, потім встигнути вискочити і стати перед Дженною та Кіном. А слідом ще немов вирвати ті дві стріли з повітря, було тим, що просто не могли зробити більшість воїнів восьмих рангу.

« Капітан?» - тихо гукнув міцно закладений чоловік, що стоїть поруч.

Він відразу повернувся в бік свого підлеглого і холодного тону сказав: « Це шате́н є надзвичайно сильним воїном. Щоб виконати цю місію, ми не можемо боротися з ним в лоб. Поручай нашим людям таємно стежити за ними. Я відмовляюся вірити, що цей воїн не буде ні їсти, ані спати... І я не можу цього зробити ».

«... І як тільки брат і сестра вийдуть з поля його зору, наші люди повинні бути готові вбити їх», - наказовим тоном закінчив рудоволосий чоловік.

"Так, капітане!" - міцно закладений чоловік відразу покинув кімнату.

Рудоволосий чоловік знову повернув голову до вікна і подивився вниз. Два трупи з пробитими ковтками все ще валилися внизу, але вже наближалася міська сторожа.

...

На другому поверсі звичайний готель. Лінлей, Дженна, Кін і Ламберт зняли для себе по окремій кімнаті. Навіть Бебе дісталася власна кімната. Що стосується Хаеру - він усміхнувся на землі в двір готелю. Прямо зараз, він лежав з задоволеними напівзакритий очима.

Лица Дженни і Кіна досі були блідими.

« Тільки... Тільки... Я тільки що так злякався." - в очах Кіна все ще читався страх.

З самого народження Кін не покидала свого села. Найжорстокішим, що він бачив - це потасовки сільських дітей або підлітків між собою. Як він міг пережити щось подібне, що пережив сьогодні?

Хоча подорожувала їхня сім’я, вони пережили напад бандитів і бачили бій з ними. Але прямо зараз, метою вбивць були саме їхнє життя.

У очах Дженни все ще бачився страх.

« Дженна, Кін, не бійтеся», - потішаючи їх засміявся Лінлей.

Для Ліней подія була повсякденною подією, яка навіть не вплинула на його настрій. У хребті Магічних Звірей він завжди був на сторожі, чекаючи нападу магічних звірів у засідках.

У результаті, просуваючись у хребті Магічних Звірей так довго, Лінлій навчився тримати своє серце в спокої та гармонії, наче вода на старому богом забутому лісовому ставку. Як така незначна подія могла вибити його з колії?

Ламберт сказав: « Малий майстер, молодий міс, потішав мене. - Зараз все гаразд, не хвилюйтеся. На щастя, сьогодні з нами був лорд Лей. Інакше все могло б призвести до трагедії. Молодий майстер, молода міс, вам потрібно подякувати лорда Лей.

Тільки тепер Дженна і Кін трохи видужали від шоку.

« Дякую, що наш брат Лелей зобов’язав тебе врятувати життя, — наче дорослий з вдячністю промовив до Кін і продовжив зі своїми очима. Великий брат Лей, ти ж голими руками в повітрі схопив ці дві стріли і через мить цих двох хлопців були вже мертві! " Але Кін все ще був підлітком. Його страх швидко зник і все ще залишається нездійсненним.

Дженна вдячним поглядом подивилася на Лінлей: « Великий брат Лей, дякую.

До Лінлей Дженна відчувала щиру вдячність.

Коли Дженна вперше побачила Лінлію, він з’явився їй таємничим і могутнім воїном, який був настільки здивований, що навіть міг командувати могутньою магічною звіриною.

До того ж, коли Лінлій погодився супроводжувати і захищати їх, він взяв за це лише одну золоту монету. Хоча він і сказав, що збирається забрати 9999 золотих коли Кін стане губернатором Дженна вже не дитиною могла відчути та зрозуміти, коли хтось діє з щирої доброти.

« Немає потреби виявляти вдячність. Я взяв на себе обов'язки з вашого захисту. І це саме те, що я повинен був робити - сказав Лінллей і потім насупився — Але що сталося? Як тільки ми увійшли в місто, вас намагалися вбити невідомі. Ви когось образили чи ображали?»

Почувши це, Кін був збитий з пантелику.

Дженна також трохи розгубилась: « Я... Я нікого не ображала".

"Тоді хто може з вами обома вражати?", - продовжував питати Лінлэй.

Дженна трохи побіжно подумала, а потім додала: « Якщо говорити про ворожнечу, можливо, цією людиною може бути лише моя тітка».

Саме в цей момент старий слуга Ламберт вирішив перервати їхню розмову. Він сказав: « У нас не повинно бути ворогів. Їх тітка просто мала деякі розбіжності з їхньою матір'ю, ось і все. Лорде Лей, вам не потрібно турбуватися про такі дратівливі речі. Давайте краще вже перекусимо".

Лінлей подивився на Ламберта, а потім посміхнувся кивнув: « Добре, поїдемо».

Насправді, коли він вперше поспілкувався з Лінлою вночі, то багато розповів про себе та свою сестру. Тепер Лінлей вже мав глибоке розуміння того, в якій ситуації вони опинилися. Це замах лише показує, що його здогадки були вірні. Ясно, що головна дружина померлого губернатора не хоче, щоб Кін позичав її покійного чоловіка.

Але Лінлэй не став вимовляти ці речі вголос

...

Тієї ж ночі, брат і сестра, Ламберт та Лінллей роз’їхалися по своїх кімнатах.

Настав непроглядний морок ночі.

У кімнаті Лінлі було зовсім темно. Сидячи схрестивши ноги на ліжку, його серце проходило в мирі і спокої. Навіть зараз, він намагався відчути пульс землі і потоки вітру.

Іноді, коли Ліллей мав якісь ідеї, він вставав на ноги і недбало махав своїм важким мечем.

...

Скрип.

Дженна вийшла зі своєї кімнати. Прямо зараз, її пишне довге волосся вільно звисали майже до талії. Недовго думаючи, вона попрямувала в сторону кімнати свого старого слуги Ламберта: « Диддішка Ломберт, ви ще не спите? »

Двері відчинилися дуже швидко.

"Місс, швидше заходьте" - Ламберт відразу ж відкрив двері для Дженни, а потім після того як вона пішла швидко закрив.

— Мисс, що сталося?

Дженна поглянула на Ламберта: « Дідусю, будь ласка, дайте мені відповідь. Чому хтось хоче вбити мене і мого молодшого брата? Це моя тітка?»

« Чому ви думаєте про це?» - відповідаючи серце Ламберта здригнулося.

Дженна вперто продовжувала: « Дідушка Ламберт, перестань ставитися до мене як до малої дитини. Коли мій брат і я залишали село, то думала, що ми урочисто повертаємось у рідне місто й тоді наш брат займе посаду губернатора. Але тепер я розумію, що моя тітка і її люди не дозволять цього зробити. Безсумнівно, люди, які пообідали на нашому житті, діяли з її згодою. Не намагайтеся мене обдурити".

Ламберт подивився на Дженну і дуже зітхнув.

« Добре міс. Визнаю, що ваші підозри є правдиві" - покорився відповів Ламберт.

« Це справді так... - Пробурмотіла Дженна.

Дженна подивилась на Ламберта: « Дідушка Ламбль, чому ви не сказали мені і моєму молодшому братові про це з самого початку? »

Ламберт знову зітхав, безпорадно похитав головою: « Якій же цьому сенс? Навіть на смертному ложі, ваша мати не могла залишити свою образу. Вона навела, щоб Ви і ваш молодший брат пішли й зайняли пост губернатора. Я знаю, що враховуючи Ваш темперамент, ви б не противилися передсмертному бажанню вашої вмираючої матері».

"Вірно, навіть якщо мені це буде коштувати життя, я прикладу всі свої сили" - впевнено закинула Дженна.

« Вийдіть, я так і думав. І саме тому я вирішив, що буде краще, якщо ви будете подорожувати не думаючи про потенційні небезпеки залишивши всі ці проблеми на моїх плечах. Щодня я намагався придумати різні способи, якими би зміг захистити вас. Не зустрінемо лорда Лей, я збирався щось зробити тут у Чорній скелі. І ми б щасливо добралися до міста Керре, чесно все виклав Ламберт.

Життя Дженни і Кіна в селі було нещасним.

Кожен палац села і сусідні містечка через красу Дженни збудив її. У той час як над Кином часто знущалися. Навіть якби Дженна й Кін знали про небезпеку подорожі, вони б вирішили поїхати.

Зрештою, прийми Кін пост губернатора, його доля була б разючою перемінювальною.

"Дедця Ламберт, ця поїздка буде дуже небезпечною?" - запитуючи це, зараз у Дженни було досить складний вираз обличчя.

Ламберт не почав брехати: « На початку я навіть не думав, що поїздка буде настільки небезпечною... але, схоже, твоя тітка вирішила діяти дуже жорстоко. Вона навіть відправила убивць у таке далекі місто, як Чорна скеля. Зараз я думаю, що шлях до міста Керре буде дуже небезпечним.

"Деденька Ламберт, тоді чому ви не пояснили нічого Лэй?" - Дженна вдосконалилася поглядом на Лорберта.

« Ми не можемо цього зробити, — сказав Ламберт. — Це негативно позначилося на голові. - Після смерті Вашого батька, тітка практично взяла повний контроль над усією префектурою міста Керре. У неї на службі є сила-силенна військових. Якщо ми відкрито попросимо лорда Лей допомогти в боротьбі проти потужності військових службовців цілого міста... Я боюся, що він не стане допомагати Вам і вашому братові. Врешті-решт, це занадто небезпечно."

Могутність префектури та її головного міста провінції повинна бути неймовірною.

У таких містах можуть навіть бути восьмої ранги. І, звичайно ж, ймовірність зустріти хоча б одного вола дев'ятого рангу в таких містах дуже мала. Адже більшість людей, які мають дев’яти рангу, служать у столичному місті провінції або навіть столиці всієї імперії. Щоб такі люди служили звичайному провінційному місту... Це малоймовірно.

Проте, вбивці не завжди покладаються на грубу силу. У процесі можуть бути пастки, отрути та інші екзотичні способи вбивства.

« Чи це небезпечно? — сказала Дженна, трохи мовчазно. - Дідусю Ламберт, вам потрібно відпочити." Закінчивши говорити, вона вийшла з кімнати свого старого слуги.

Але після того, як Дженна вийшла з газети Ламберта, вона не повернулася до своєї кімнати.

"Тук, тук, гуляш"!

« Ідіть» — почувся голос Лінлей. Зараз у його кімнаті горіла лише одна тьмяна лампа.

Дженна відкрила двері і увійшла.

Лінлей встав з ліжка і відразу сів на стілець. Посміхаючись, він сказав: « Мисс Дженна вже дуже пізно. Вам щось потрібно?»

« Яскравий брат Лей, також сіяв і сильно зітхнув. - Великий брат Лей, я маю тобі дещо сказати".

« Що ж?» - сказав Лінлей дивлячись на Дженну.

Дженна, яка вибачилася за це, продовжує: « Я мушу зізнатися. Насправді Кін і я провели все своє дитинство в маленькому селі, а ми довго не бачили нашого батька. Містечко Керре для нас зовсім чужий і незнайомий і шанс що мій брат зможе успішно отримати пост губернатора малий."

Дженна дійсно була надзвичайно співчутливою дівчиною. Вона знала, наскільки небезпечна ситуація.

« Ох», - Лінлей відповів тільки це.

Але про себе він подумав... Дженна така чиста і невинна дівчина.

Побачивши реакцію Лінлі, вона подумала: « Мій брат і я могли б спробувати зайняти посаду губернатора. Якщо не вийде, ми просто повернулися додому. Але ситуація посилилася. Є люди, які хочуть нас вбити і вони напевно були відправлені нашою тіткою. У майбутньому, вона напевно буде використовуватись проти нас ще жорстокіші засоби й методи. Якщо ти продовжуватимеш нам допомагати, це призведе до небезпеки і для тебе."

Том 8, розділ 14 — Повторне замахування

« Чи я боюся, — почав хохотіти Лінлей? - Наскільки небезпечно?»

Побачивши реакцію Лінлі, вона почала активно кивати: « Це небезпечно. Моя тітка зараз контролює всю префектуру і все місто Керре та її владу не нижче за губернатора."

Жанна ніяковіла: « Мій Величний брат Лей, мені дуже шкода. Я повинна була розповісти тобі все відразу. Тобі немає потреби ризикувати собою через мене з братом. Це того не коштує».

"Ха-ха-хо... І я не можу цього зробити ».

Лінлей не міг утримати сміх. « Не варто того? Але мені нічого зараз робити. Спроможити вас під час подорожі, це просто само собою зрозуміло, що я повинен зробити. Що стосується так званої « безпеки »?. Я маю набагато глибше розуміння, ніж ви, чи ця подорож буде небезпечною чи ні. Гаразд, Дженна, тобі потрібно повернутися і відпочити."

- Дженна здивовано подивилася на Лінлей.

« Озирайся! » — з легкою посмішкою сказав Лінлей.

Дженна із вдячністю подивилася на Лінлей: « Великий брат Лей, дякую.

Але через мить, її вираз знову змінився. Серйозно дивлячись на Лінлію, вона продовжувала: « І все ж великий брат Лей, я не хочу, щоб ти ризикував своїм життям заради нас.

« Спати!», - Лінлей навмисно нахмуріл обличчя і "виразкнув 73-й.

"Ах". Вона, наче відрубана дитина, слухняно кивнула і повернулася. У реальність, глибоко в своєму серці, зараз Дженна була неймовірно щаслива. Адже вона, врешті-решт, була все ще вісімнадцятирічним підлітком... коли така молода дівчина як вона бачить такого видатного молодого хлопця, який до того ж з турботою ставиться до неї, зрозуміло, вона буде неймовірно щаслива. У своєму серці вона дійсно не хотіла, щоб Лінллей пішов.

Коли Дженна вийшла за двері, вона несподівано повернула голову.

На її обличчі з'явилася гарна усмішка: « Великий брат Лелей, коли ти так хмуриш обличчя, ти дійсно виглядаєш похмурим і страшним." Потім, наче ігрива дитина, Дженна побігла в бік своєї кімнати.

Коли Лінл побачив, як вона втікає, то не міг сміятися чи плакати.

Зробивши глибокий вдих, він заспокоївся і потім пішов до свого ліжка. Коли він сів на неї в медитаційній позі, то почав тренувати свою духовну енергію. Незалежно від часу і місця, Ліндей завжди знаходить можливість тренуватися.

Лінлі ніколи не забуде своєї початкової мети — помститися за батьків.

А тим більше ніколи не забуде про смерть дідуся Дерінга!

Його мета — під Коренем знищити церкву, яка воює, і сплутувати дотла її стебла!

« Прийде той день... - Лінлію переповнила рішучість. Тепер йому не потрібні були ані повноваження, ні статус. Єдине, чого він бажав - це мати можливість тренуватися.

...

У відлюдній садибі. В одній з кімнат, де цілу ніч горіла запалена лампа, сидів похмурий рудоволосий чоловік, який був оточений ще шістьма людьми.

« Якщо ми отримаємо все, то виграємо. Але якщо ж ні... Кожен з вас знає, як жорстока і безщадна мадам Уейд", - спокійно говорив рудоволосий чоловік.

Почувши це, серця всіх шістьох чоловіків у страху здригнулися.

Мадам Уейд була безжалісною і жорстокою жінкою. Ще коли граф Уейд був живий, майже всі в місті Керре знали, що граф був губернатором лише номінальним... Насправді справжнім правителем префектури і міста була мадам Уейд.

Навіть син мадам Уеда, стоячи перед нею, був завжди так наляканий, що його ноги тремтіли.

На жаль, її син теж помер.

Згідно з загальнопризначеними правилами, наступником графа Уеда, обов’язково мав стати його рідний син. Але як вона, мадам Уейд, могла так легко допустити, щоб ці дві селюки зайняли цей піст?

« Капітан, не хвилюйтеся. Цього разу ми безумовно не підведемо. Незважаючи на те, що той воїн є неймовірно сильним, він же не може завжди захищати їх." - з рішучістю вимовив один із шести чоловіків.

Решта лише кивнули.

« Дуже добре. Я вже підкупив власника цього готелю. На третьому поверсі є два номери, які знаходяться якраз навпроти номерів брата і сестри. Коли прийде час, ви четверо повинні будете зайняти їх. Решта підуть зі мною. Запам'ятайте, як тільки з"явиться можливість діяти, пріоритетною метою ставте вбивство хлопчика." - інструктував їх рудоволосий чоловік.

Кін був першим у черзі на пост губернатора.

Дженна була дівчиною. Їй буде набагато важче стати губернатором префектури.

« Як тільки хлопчик з’явиться, відразу починаємо. Якщо вб'є його, то вбий і її. - холодно говорив рудоволосий. - Гаразд. Залишається тільки чекати. І так, якщо хлопчик захоче відвідати вночі ванну кімнату, то наше багато задачо попростіться".

"Так, капітане!"

За наказом рудого чоловіка, четверо з шести чоловік відразу покинули садьбу і вирушили в місця для них на третьому поверсі готелю.

Ніч. Світло від яскравого півмісяця надавав всьому навколо дивний, але водночас прекрасний рум’яний відтінок.

Лучники, які привів рудоволосий чоловік, були елітними променями міста Керре. Для них слід зняти з відстані 60 метрів зовсім непідготовленого хлопчика.

"Капітан, яка наша проблема?" - запитали двоє інших людей.

Полохливий чоловік спокійно відповів: « Це завдання... якщо ці четверо не впораються, вам буде потрібно замаскуватися під готельний персонал і принести їм сніданок. Як тільки ви будете поруч з хлопцем, відразу вбий його."

«Капітан!», - нервно вигукнули двоє чоловіків.

Прямо зараз, капітан наказав їм переодягтися в одяг обслуговуючих персоналу готелю. Але в готелі є сильний воїн зі своєю чорною пантерою компаньйоном. Навіть якщо вони виконали своє завдання, то чи зможуть врятуватися живими?

"Гм?"

Один чоловік холоднокровно подивився на них: « У вас двох немає вибору. Коли ми восьмом прийшли сюди, ваші сім'ї були взяті під варту мадам Уейд. Якщо наша місія провалиться, будете приречені не тільки ви, але й ваші сім'ї загинуть. Але якщо вам вдасться впоратися, навіть коли ви помрете, до ваших сімей віднесуться добре."

Лица обидва чоловіків побледенили.

« Ви дуже добре знаєте, що за людина мадам Уейд. І що за людина я», - холоднокровно вимовив рудоволосий чоловік.

Хоча рудоволосий чоловік був їхнім капітаном, він був лише скаженим псом мадам Уейд. Він був абсолютно безпорадний і міг убити будь-кого.

« Якщо цим четвертим вдасться виконати свою роботу, то вам не доведеться ризикувати своїм життям, — спокійно говорив Рудий чоловік. - Прямо зараз, вам варто було б помолитися, що Бог війни благословив вас."

Обидва чоловіки просто мовчали.

Хоч вони й були так звані « елітою борців ». Але вони були незначними фігурами в порівнянні з мадам Уейд. Як вони могли протистояти їй чи чинити опір? Крім того, вони були під пристойною увагою рудого чоловіка.

...

Через деякий час, у номерах того готелю, лучники вже встигли зайняти позицію. У кожній кімнаті було по два лучника, один завжди ніс вахту спостереження, тоді як другий відпочивав. У відповідний час вони повинні були бути в доброму й стані.

Ніч повільно текла.

Протягом всієї ночі, Кін і крок не зробив за межі своєї кімнати. Уже почало світити і свіже ранкове повітря збудив розуми кожного лучника.

Скрип.

Відчинилися двері.

"Хто-небудь виходить" - лучник, що ніс вахту, розбудив свого напарника.

Кожен з чотирьох лучників відчував, що їхні серця почали прискорено битися. Прямо зараз, вони уважно спостерігали за кімнатами Дженни і Кіна.

« Це дівчина. Не будьте нетерплячими. Чекати". Кожен лучник подумав про одне і те ж.

...

Відчинивши двері і вдихнувши чистого ранкового повітря, обличчя Дженни розлилося у щасливому обличчі. Коли Дженна довідалася, що Ліней вирішив залишитися і захищати її навіть після того, як вона говорила про це, то почувалася щасливою.

« Ах. Який же добре» - затуманивши очі, Дженна глибоко вдихала свіже ранкове повітря.

Через короткий час вона попрямувала в сторону кімнати свого молодшого брата. Голоси Дженна крикнули: « Квін, вже час вставати! Не лінюйся, вилазь з ліжка!" Говорячи це, вона постукала в його двері.

Почувши голос Дженни, Лінлей вирішив закінчити тренування і відкрити очі. Що ж до Хаеру, то прямо зараз він забрався в просторий номер Лінлей і дрімав біля краю його ліжка... навіть не попрацював відкрити свої очі.

...

Через якийсь час, одягнений в піжаму Кін відкрив двері. Протираючи очі, він пробурив: « Сестро, навіщо вставати так рано? Я ще не прокинувся. Я вже так давно добре не висипався... І я не можу цього зробити ».

У той же момент, очі всіх чотирьох лучників небезпечно блиснули.

"Цель в полі видимості".

Кожен лучник почав готуватися.

...

« Молодий майстер. Ви встали досить рано." - старий слуга Ламберт відкрив двері до своєї кімнати і вийшов на поріг.

"Деденька Ламберт, добрий ранок" - енергійно вимовила Дженна.

Кін зволікав, і все ще протираючи очі: « Дидця Ламберт, я не вставав рано, це сестра мене розбудила... І я не можу цього зробити ».

У той же момент.

"Огонь".

Один з лучників тихо віддав наказ іншим. Водночас, вони піднялися на ноги і їхні луки з'явилися в вікнах.

«Свист! Свисток!».

З кожної кімнати вилетіла по дві стріли.

«Свист! Свисток!».

Дві стріли спереду, а дві злегка відставаючи ззаду. У мить вони з’явилися прямо перед Дженною і Кіном, наче розрізуючи повітря.

У цей момент... Лінлей все ще перебував у своїй кімнаті, а старий слуга Ламберт стояв на порозі за десять метрів від брата і сестри. Він не міг вчасно зреагувати і заблокувати стріли, які наближалися.

« Юна міс!», у голосі Ламберта почувся безпорадність і жах.

Дженна і Кін відчули неминучу небезпеку й повернули свої голови. Але все, що вони побачили - це наче в уповільненій зйомці дві стріли, які наближаються. Вони нічого не могли вдіяти, а ті підбиралися все ближче і ближче.

Стріли з звуком, що витискає, неймовірно швидко летіли вперед.

«Звон! Лязг! Дзвін! Лязг!».

Майже одночасно прозвучало чотири звуки.

...

Дженна і Кін, наче заворожені, як і раніше стояли і не рухаючись спотворено дивилися. Прямо зараз, через адреналіну, всі їхні кінцівки були заніміли, а в думках був справжній ураган.

"Скрипт"! Відчинилися двері кімнати Лінлей і він відразу ж вийшов.

"Бебе, вони твої".

Прямо зараз, Бебе стояв прямо перед Дженною і Кіном. У той момент, він в мгніванні ока зміг заблокувати всі чотири стріли.

Після вчорашньої першої засідки Лінлей вже очікував наступну групу підсланих вбивць. Тому він наказав Бебі залишатися насторожі цілу ніч і охороняти їх.

Навіть Дженна і Кін не могли б його помітити, оскільки Бебе сховався серед трави.

- Бебе облизнув свої губи.

Фьюх.

Раптом чорний коктейль розчинився прямо в повітрі. Для Бебе подолати таку відстань було плювовим завданням. Вистрибуючи з вікна, він вибіг убік місця, де розстроїлися лучники. Адже після пострілу вони розкрили своє місце розташування. Лучники ще не встигли прийти в себе і усвідомити, що ж все-таки сталося, як чорна тінь вже опинилася на підвіконні одного з їх вікон. Побачивши чорного Привиду Мишонка, їхні серця жахались і вони відразу намагалися втекти.

Але перед тим як вони розвертали свої тіла, маленькі комашки Бебе сковзнули по їхніх горнятах. Ще до того, як вони замерзли на землю, Бебе вже встиг пробити своїм тілом стіну, яка вела в кімнату до другої групи лучників.

Два лучники в іншій кімнаті також намагалися втекти.

Вони обернулися і побачили тільки чорну пляму, яка летить до них. Вони навіть не мали нагоди кричати.

«Фьюх! Фух!" Чули тільки слабкі звуки розрізання шиї.

Закінчивши, Бебе презирливо глянув на два трупи. І потім відразу вискочив з вікна, повертаючись у двір готелю. Від початку до кінця Бебе це зайняло від сили дві секунди.

« Бебе, чудово зроблено» - сміючись, Лінлей оцінив роботу Бібі.

Бебе з радістю і гірляче підняв на верх свою мордочку. Але в той самий момент, звертаючись до Бебе, Хаер почав ридати: « Хмпф, якби пішов я, то зміг би ще швидше... І я не можу цього зробити ».

Бебе відразу ж у відповідь знущався.

Лінлей не звернув уваги на цю пару. Натомість він підійшов до Дженни та Кіни, які ще перебували в стані глибокого шоку. Протягом двох днів вони випадали на волосину від знищення вже двічі. Хоча в минулому їм доводилося важко, проте принаймні їхнє життя не було під загрозою.

« Тепер усе добре, все гаразд».

Лінлей злегка поплескав Дженну по плечу.

« Ваа! » — раптом заплакала Дженна і міцно обняла Лінлей. Той, хто стояв поряд з нею, теж почав плакати і також обхопив Лінлей.

У Лінлі не було іншого вибору, як потішити їх.

Після того як вони заспокоїлися, Лінлей звернувся до старого слуги: « Лаамберте, Ви зробили те, про що я просив, правда? »

« Так. Обслуговуючий персонал готелю повинен відправити людей разом з сніданком», - кажучи це, Ламберт дивився на Лінлей із благоговінням і вдячністю в очах.

Том 8, розділ 15 - Аптекар

Пізніше Дженна і Кін, які пережили ще одну замаху на життя, добре розуміли небезпеку цієї поїздки в місті Керре. Вони наражалися на небезпеку кожної хвилини. Не варто було, обидва повернулися до Лінллей.

- Дженна подивилася на Лінлі. Її серце наповнилося тривогою.

У даний момент Кін і Дженна відчували, ніби вони втратилися в безмежному тумані і були не в змозі бачити майбутнє. Вони не знають, що станеться далі, якщо вони продовжуватимуть рухатися вперед.

Коли Лінлей побачив цього невинного брата і сестру, то потішав їх: « Не хвилюйтеся. Я впевнений у своїй здатності впоратися з діючим губернатором".

Лінлей уже досяг восьмий ранг як маг і був воїном на піковій стадії дев'ятого рангу, коли приймав драконячу форму. Чорний ягуар Хаер також був магічною звіриною, яка досягла вершини дев’ятої ранги. Мощів Бебе ніколи не було нижче, ніж у Лінлей або Хаеру.

Якщо ця людина і ці два магічних звірі атакують разом, якщо немає володаря Святого рівня не матиме значення, скільки людей прийшли битися з ними. Ця будівництво все-рівне буде нереально зупинити.

Почувши слова Лінлі, Дженна і Кін глибоко поважали його.

Хоча вони й досі не знали, наскільки сильним був Лінлей, однак вже були здивовані його загадковим і унікальним героєм. Коли Ламберт побачив усе це, то почувався щасливим. Поки Дженна і Кін перебувають у безпеці - він щасливий. Він навіть готовий померти заради них. Той чоловік, який допомагав цим двом селюкам, був просто подарунком для старого слуги і природною радістю.

«Тук! Тук! Тук!»

Ззовні почувся звук стуку.

« Я перевірю, - хмикнув Ламберт. - Це, ймовірно, обслуговуючий персонал з сніданком».

« Давайте готуємось до сніданку», - Ліндей посміхнувся і повів Дженну та Кіну в вітальню. Ламберт відчинив двері і два офіціанти, запустивши дві навантажені продукти, увійшли всередину.

— Поставте їх у вітальні», - фирскнув Ламберт.

"Так, сер." - слуги були дуже лагідними і кожен з них штовхнув візок всередину. Але, опинившись всередині, вони подивилися один на одного з натяком рішучості в очах.

У цьому замаху, незалежно від того, вдасться їм це чи ні - вони безумовно помруть.

Вони знали, що могутній воїн Лінлей все ще тут. Лінлей або його чорна пантера можуть легко вбити їх.

...

У вітальні Лінлей сидів на чолі столу. Дженна і Кін розселилися по боках. Два офіціанти покірно усміхнулися і штовхали візки в кімнату.

« Сер, міс, куди поставити цього смаженого барана?», офіціант відкрив одну з даху.

« Помістіть їх там», - Лінлей вказав на кам'яну підлогу поруч з сусіднім столом. Чорний ягуар Хаер відпочивав біля цього столу. Почувши смажене м’ясо, він підняв голову.

Для Хаери цей смажений баран був просто легким сніданком.

« Так, сер!" - офіціант дуже слухняно розмістив величезний піднос з бараном на підлозі. Бебе відразу підбіг до нього. Він зірвав одну з лап смаженого барана.

Хаеру якийсь час ненавмисно побурив Бебе поглядом, але потім теж підійшов і почав відкусувати великі шматки смаженого барана.

"Сер, будь ласка, насолоджуйтеся", - офіціант поклав піднос перед Лінлей, а потім поставив ще один лоток перед Дженною.

У той же час інший офіціант розміщував піднос перед Кином.

Зараз...

Двоє офіціантів розташувалися з двох сторін від Кіна. Кін нічого не підозрював і щасливо взяв ніж та виделку, готуючись насолодитися цією розкішною їжею.

Двоє офіціантів змінили свої погляди. Ніби вони були ментально пов'язані, вони раптом потягнулися до Кіну. Їхні чотири руки були сформовані в кігті спрямованих на груди, голову і горло Кіна.

Чотири руки атакують одночасно!

Звичайні воїни п’ятого і шостого рангів можуть руйнувати каміння з одного удару. Навіть воїни четвертого рангу можуть зруйнувати товсті дерев’яні дошки.

Для слабкої дитини життєво важливі точки, можливо, не зможуть витримати жодного удару, удару голови, грудей чи горла.

Вони були занадто близько.

Два офіціанти підібралися максимально близько до Кіна і атакували з близької відстані. Навіть восьма ранга не зможе зреагувати, щоб відбити напад.

Але Лінвей лише зимно хмикнув.

Раптом застиг фіолетовий світло і зник. Почувши пронизливі крики, чотири кінцівки двох офіціантів впали на підлогу.

« Аа! » — дуже налякано сказала Дженна.

"Молодою майстер!" Лише тепер Ламберт зрозумів, що мало не сталося. Він сердито пнув двох офіціантів у стіну, в результаті чого та здригнулася.

Два офіціанти стогнали від болю. Вони обмінюються поглядами з розпачем.

« Ти... як... Один з них не міг повірити, що Ліллей.

Вони були менші, ніж у напівметрі від Кіна. Хоча вони були лише воїнами четвертого рангу, з такої відстані їм потрібно було короткий час вбити Кіна.

У такий короткий час навіть високоранго вождю не можна було швидко зреагувати.

Але Лінллей не просто вчасно зреагував, він навіть був у стані спокійно припинити їхні атаки.

« Ви дивуєтесь, що я зміг вчасно відреагувати? — спокійно подивився Лінлей на дві стегон. - Як вийшло так, що ви - звичайні офіціанти мали такі руки? "

Обидва подивилися на їхні відрубані руки.

Люди під командуванням цього рудого чоловіка були елітними лучниками. Будучи елітними лучниками, вони часто тренувалися і тому м’язи та вени виступали на їхніх руках.

Два офіціанти переглянулися очима, наповненими розпачем.

Їхні руки були відсічені, а потім без зупинки хлинула кров. Дуже скоро вони обоє напевно помруть від втрати крові. Але вони знали... не зумівши завершити місію, навіть якщо Лінллей виявить милосердя, їх капітан і мадам Уейд точно не пощадять.

« Не думайте платити їм. Ми йдемо зараз, - Лінлей встав.

Після двох замахів Дженна і Кін перестали гостро реагувати на те, що сталося. Кін тихо сказав: « Великий брат Лей, що з сніданком? Чи варто нам загорнути його і взяти з собою? "

« Ні»

Лінлей похитав головою: « Будьте обережні з їжею, яку ви будете приймати в майбутньому. Я підозрюю, що вся ця їжа отруяна".

- Він з жахом подивився на їжу у своїй тарілці.

"Писк!", - осторонь раптом написав Бебе. Побачивши Бебе, Лінлей почав сміятися.

« Так, ви не боїтеся отрути. - Безтурботно сказав Лінлей.

Магічні звірі та люди були дуже різними біологічними. Багато магічних звірів тримали отруйні елементи та мішечки з отрутою в їхніх тілах. Яди, яких боялися люди, їм не страшно взагалі. Чим могутнішим був магічний звір, тим сильнішою була його імунна система. Крім того, тому що чади зазвичай жили в неторканих лісах, вони часто контактували з різними природними токсинами ще молодого віку. Таким чином, одне покоління за іншим, магічні тварини постійно нарощували імунітет до різних ядам.

...

Група Лінлей покинула готель рано - вранці. Рідкісний чоловік спостерігав, як група Лінлей йде. Його обличчя скривилося в жахливому гримасі.

« Лой? — пробурмотів рудий. - Звідки з'явився такий могутній воїн? І чому він супроводжує цих двох селюк?"

Рідкісна людина була надзвичайно незадоволена.

Місія вбити Кіна і Дженну була дуже простою. Цей старий слуга Ламберт просто не був достатньо сильним, щоб якось перешкодити їм. Але ця початково проста місія раптом перетворилася в надзвичайно важку через загадкового воїна.

« Я повинен повідомити про нього мадам», - усвідомлюючи, наскільки сильним був Лінллей, рудоволоса людина не сміло приймати будь-які ризикові рішення.

...

О’Брайен, як наймогутніша військова імперія, підтримував надзвичайно добре продуману систему зв'язку, особливо за допомогою спеціального корпусу комунікацій, в якому використовувалися Соколи Сіного Відтра.

Кожен мало-мальське велике місто провінції в Імперії О'Браєн мав досить багато Соколів Сіного Відтра, які підкорялися виключно корпусу комунікацій. Соколи Сіного Відра були надзвичайно розумними. Вони впізнавали дороги і, за наказом своїх господарів, могли доставити листа майже в будь - яку точку.

Але тільки могутні клани Імперії О’Брайен мали право використовувати Соколів Сіного Ветра. Більшість простолюдинів і навіть більшість палаців не мали таких повноважень. Звичайно, армія мала власну систему автономного зв’язку.

Доставивши печатку губернатора, рудий чоловік попросив біля Чорної скелі виділити йому сокола для відправки до міста Керре.

...

Політ по прямій в повітрі був набагато швидшим за біг дорогою. Невдовзі після того, як група Лінлей покинула місто, Соколь Сіного Ветра прибув до Керри.

Місто Керре. Це було досить велике місто.

У Північно-Західній провінції він був одним з десяти кращих міст. У даний момент, в палаці, який був зарезервований для губернатора, настрій було дуже похмурим і дуже зловісним.

Глава палацу мадам Уейд! Холодна, похмура, зарозуміла людина.

"Сестра, сестро!"

Двоє чоловіків середнього віку вбігли до квітника. На даний момент, мадам Уейд насолоджувалася променем сонця, будучи, як правило, з двома служницями.

- мадам Уейд підняла голову і подивилася на двох чоловіків.

« Сестро, це пошта, яку щойно привіз кур'єр. Місія була провалена", - сказав пухкий чоловік.

« Провалена? - Мадам Уейд взяла листа. Читаючи його, вона почала соромитися і хмуруватись. - Таємничий воїн, який має чорну пантеру як магічного звіра компаньйона? "

Рижий Вожатель Кеді повідомив, що чорна пантера принаймні була магічною звіриною восьмої ранги і що таємничий виводок був щонайменше воїном восьмого рангу, а можливо навіть дев'ятого.

Мадам Уейд раптом відчула, що письмо стало надзвичайно важким.

— Сестро, що ми повинні робити?" - запитав пухкий чоловік, який був старшим братом мадам Уейд. Другий брат мадам Уейд також подивився на неї в очікуванні.

Мадам Уейд нахмурилась, обмірковуючи ситуацію.

« Якщо, будь ласка, попроси Аптекаря Холмера [Huo'er"mo]», - спокійно сказала мадам Уейд.

« Холмер? Цей старий виродок?», другий брат відразу скрикнув від несподіванки.

Мадам Уейд зимно сказала: « Застереження Кеді, цей таємничий чоловік на ім’я Лей, принаймні воїн восьмого рангу або навіть дев’ятого. У мене немає способу вбити Вбивця дев'ятого рангу, атакуючи в лоб. Найліпше, щоб Аптекар Холмер зайняв цю справу. Адже раніше він вже вбивав винних дев'ятого рангу".

« Але Холмер... Старший брат мадам Уейд продовжував вагатися.

« Хмпф. Якщо ви продовжите поводитися так в майбутньому, то нічого не досягнете. Навіть якщо я вб'ю Кіна, як ви думаєте, хто-небудь з вас згодиться на роль губернатора?», - холодно фиркала мадам Уейд.

« Добре, сестро. Ми підемо і поговоримо з Аптекарем Холмером прямо зараз!», - старші брати мадам Уейд поклонилися їй.

...

“Аптекар Холмерболус - це титул, який Голмер сам собі дав.

Інші дивилися на Холмера, як на вбивцю, тоді як сам він вважав себе Аптекарем.

І справді, можливості Холмера для порятунку життя були досить високими. Тепер Холмеру було майже триста років. Для воїна шостого рангу, прожити майже треста років було практично неможливо, але Холмеру це вдалося. Більше того, Холмер виглядав так, ніби він був у досить гарній формі. Все тому, що Холмер часто використовував різні химерні суміші, які дозволило його тілу протриматися здоровим стільки часу.

« Так. Мадам Уейд досить щедро. Для цього завдання... Я приймаю пропозицію, і я прийняв її". - Холмер погладив бороду, радісно сміючись.

Брати мадам Уейд були досить нервові перед ним.

« Аптекар Холмер, було б краще, якби Ви приступили якомога швидше, - закликав старший брат мадам Уейд. - Наші люди проводжають Вас до мети."

"Ха-ха, спочатку дайте мені аванс. І я відразу почну» - голосно розсміявся Аптекар.

- Брати здивовано переглянулися.

У місті Керре та в усій префектурі з ними так ніколи й не зустрічався. Але знаючи, хто такий Холмер, два брати не вирішили дратувати цього старого чоловіка, самозвеличеного “атекаря ”. Після того як цей старий розлютиться, одному Богові відомо, скільки людей може загинути в результаті цього.

Том 8, розділ 16 — Річка Юлан

Найбільшою річкою на континенті Юлан була річка Юлан. Головна частина річки Юлан протікала через Імперію О’Брайен, імперія Юлан, імперія Рейн і Імперії Рохольт. Її незліченні притоки розподілялися по кожній з чотирьох імперій.

Справедливості варто сказати, що річка Юлан годувала і давала життя половині людства на континенті

« Який широкий потік», сидячи на палубі багаторівневого корабля, Лінлей з благоговінням дивився на великі та горді води річки Юлан.

Цей корабель наймав Лінлей лише для його власних потреб.

Він витратив десять тисяч золотих монет, щоб доставити групу прямо до порту біля міста Керре. Гавань була меншою, ніж за 100 кілометрів від Керре.

Як пояснив Лінллей, якщо вони продовжуватимуть йти їхнім оригінальним розкладним маршрутом, хто знає, скільки ще покупок їм доведеться пережити? Було набагато краще використовувати водні транспорти, щоб переплисти річку Юлан на південь.

Корабель був замовлений Лінлей на місці. Лінлей не вірив, що люди на цьому кораблі також належали до сил мадам Уейд. Вплив мадам Уейд не є безмежним, особливо якщо взяти до уваги те, що вони були в Чорній скелі.

- Дженна вийшла з каюти корабля.

Посеред річки вітер був особливо сильним. Він надів довге волосся і довгу сукню Дженни. Посміхаючись, Дженна подивилася на Лінллей. Прогулюючись поряд з ним, вона зрештою присіла: « Великий брат Лелей, насправді я думала, що десять тисяч золотих вистачить для сплати ваших послуг» - досить збентежено сказала Дженна.

Для Дженни та Кіна десять тисяч золотих монет були великою сумою грошей.

Але хіба вони могли собі уявити, що Лінлей спеціально замовить послуги цього корабля? Сума була досить високою, щоб замовити великий корабель. Хоча відстань між містом Керре та містом Чорної скелі не була великою, вартість все-рівна була грандіозною. А ще їм дали велику знижку, виявляючи таким чином повагу до військової Лінлії, який мав чорну пантеру в компаньйонах.

Поки Лінлей взяв лише одну золоту монету з десяти тисяч, які йому обіцяв « наймайма »!.

Але тепер Лінлій витратив десять тисяч золотих монет. Звичайно, це здивувало Дженну і Кіна. Вони звичайно ж хотіли заплатити за корабель самі... але в даний час не мали стільки грошей.

« Дженна, тут дуже красива природа, не знаходите?» - Лінлей підійшов до кінця палуби, яка була в оточенні захисних сталевих цепей.

Лінлей оперся рукою на сталеві ланцюги, дивлячись в околиці.

Хвилі річки Юлан було видно на багато кілометрів далі. У найбільшому місці річка Юлан сягала кількох кілометрів, а завширшки в найвужчому — лише кілька сотень метрів. Вона була “рекой-матірью фашисти для всього континенту Юлан. Хто знає, скільки людей вона дала життя? Задокументована історія континенту Юлан тягнулася за сотні тисяч років.

"Река Юлан має бути також існує більше сотні тисяч років".

Дивлячись на неспокійну водну гладкість, Лінлей уявляв собі, як вона виглядала сотні тисяч років тому. Ніби б втратив себе на просторах цієї масивної, необмеженої річки, Лінлей відчув, що його серце також не має кордонів.

« Народ і королівство, яке існувало сотні тисяч років тому, вже давно перетворилися на пил. У порівнянні з нескінченним ходом історії, де королівства та імперії то зазнає підйом, то падіння, особисті образи і ворожість так безглузді й малі."

Зійшовши з цієї широчої річки, Лінлій відчув велике дивне відчуття.

« У теперішній час континент Юлан складається з шести головних політичних суб’єктів. Чотири Великих Імперії, Святий Союз і Темний Альянс" - серце Лінлей було надзвичайно спокійним.

З тих пір, коли Лінлей був ще вкрай молодий, його головною метою було реалізувати мрії свого батька і стати досягнути небачених висот у навчанні та владі.

Але після смерті батька серце Лінлей ніби провалилося в темну безодню. Він став на шлях помсти, дорогу смерті... і на цій дорозі Лінлей втратив дідуся Дерінга.

Він провів три роки, тренуючись на хребті Магічних Звірей. Завдяки його контактам з природою він міг очистити свою душу. Його серце тепер було спокійно, як стояча вода і він почав перемінюватися як метелик, що покидала кокон.

« Якщо хтось досягає вершини влади, то може здійснити одну свою мрію. Навіть будучи такою могутньою організацією, як Святий Союз, чи ж вони не почали відступати через обличчя Даліна? "

Лінлей був повністю впевнений в собі.

« Наступ дня, коли я теж досягну таких висот» - дивлячись на бурхливі хвилі Лінлей не відчував нічого крім великих амбіцій, подібних до річки.

...

Капітан цього корабля вів надзвичайно просте життя. Незважаючи на те, що течія Юлан було досить швидким, вона все ж була набагато безпечніше, ніж море. Він навіть міг поголити з його матросами.

« Хлопці, ви бачили ту чорну пантеру? - Це магічна тварина. Зачекайте трохи і ви побачите, що мій власний син найближчим часом також приручить магічної звірини."

« Капітан, це магічний звір типу пантер. Як ви думаєте, Ваш син зможе вгамувати одну з них?», що знаходяться поблизу моряки почали сміятися. Між ними і капітаном не було забагато формальностей, пов'язаних з їхнім статусом. Однак вони були людьми, які повністю присвятили своє життя морським подорожам.

Капітан з полегшенням сказав: « Я бачив, як на тваринах видніються великі рани. Я дійсно захоплююся тими людьми, які можуть приручати таких. Я пам’ятаю, як минулого року, коли ми прибули до столиці імперії, я побачив Коледж Бога Війни, який приймав нових почесних учнів. Охх. Ви поняття не маєте, скільки там було військових. Деякі з них лежали на величезних магічних звірах, інші ж сиділи на літаючих чарівних звірів... так багато биків зібралися з однією метою - претендувати на одне дуже приємне місце. Ці бої і ці рухи між воїнами... Все що я бачив - це розмивання. Вони були занадто швидко, надзвичайно швидкі".

Усі моряки відразу почали хизуватися винцями, яких вони бачили раніше.

У Імперії, О’Брайен кожна дитина хотіла стати могутнім воїном і вступити в Колледж Бога війни була їхньою звичайною метою.

...

Лінлей задумливо сидів на дерев’яній палубі, дозволяючи вітру дути йому в обличчя. Його глибокий важкий меч лежав на ногах. Його очі були закриті. Лінлей спокійно пристосовувався до безмежних і величезних вод річки Юлан.

« Примусити... Влада, яка підкоряється силі небес, сила землі і безмежних океанів." - дух Лінлей повністю злився з вітром. Він відчував, як ніби він відчуває величезне русло річки Юлан і без кордонів землю навколо нього.

Корабель продовжував плисти вперед. Іноді вони зупинялися, щоб дозволити усім перекусити, але Лінлей залишався в медитації на палубі, зовсім не думаючи про їжу.

В мить око пройшло шість днів.

« Сестренка, великий брат Лей в порядку? Він нічого не їв і не пив." - Кін вказав на Лінлей, який все ще в медитаційній позі.

Дженна теж була дещо стурбованою, але безпорадно похитала головою: « Я не знаю. Бебе не дозволяє нам турбувати його".

« Не хвилюйтеся, посміхаючись, сказав капітан корабля. Високорівневі вотелі, не такі як ми, звичайні люди. Для них навіть перетнути прірву в десять тисяч є глибиною — це не проблема. Навіть мільйонна армія не зможе зупинити їх. Я чув про злочинців, які були в процесі їх медитативних тренувань протягом декількох місяців, при цьому ні єв і не пив взагалі. Будучи на такому рівні, не їсти або пити протягом кількох місяців насправді цілком нормально», незважаючи на те що капітан використовував слово "нормальне" коли він говорив, у його очах промайнула заздрість.

Почувши слова капітана корабля, Дженна і Кін відчули ще більше здивування.

« Чи може таке бути? »

Раптом почувся шум. Дженна, Кін і капітан повернули голови в сторону Лінлей. Їх шокувало побачене.

Зберігаючи в руках важкий меч, Лінлей стрибнув прямо у річку.

« Великий брат Лей! » — закричала Дженна.

Вони відразу підбігли до палуби. Вони зупинились біля сталевих цепей, подивившись вниз. На їхнє здивування, вони побачили Лінлей на поверхні води з асмантичним важким мечем. Він плив вгору і вниз разом з хвилями, але не тонув.

Це видовище приголомшило і призвело до стукоту.

Тільки людина, яка перебуває на Святому рівні, могла зависати в повітрі.

« Земля... Вогонь... Вода... Вітер ..."(Сміх) - тихо пробурмотів Лінлей, а потім раптом підняв чорний несокимистий меч до неба. Коли незнищенний важкий меч змив вгору, здавалося, що він проколов небо, в результаті чого у повітрі пролунав пронизливий виття.

У той же час вся вода, що оточує Лінлей, раптом піднялась і стала гейзером.

"Ха-ха" - Ліндей голосно і радісно засміявся, а потім його тіло почало рухатися та обертатися в унісон хвилями. Річкова вода, здавалося, слідувала за переміщеннями Лінлей, а важкий меч викликав з кожним рухом гучний вій.

Уся річкова вода навколо Лінлей стала ще більш бурхливою.

Деколи вода змивала десятки метрів у небо, інші ж виникали великі ворви. Іноді вода наче стріляла в усіх напрямках гострими стрілами, а іноді просто кружляла навколо Лінлей...

"Дзинь". Роздався ясний, чистий звук і важкий меч увійшов в ніжни.

Раптом вода, що розбудилася, заспокоїлась. У мить ріка Юлан знову повернулася до свого нормального стану. Ледве по хвилях, Лінлей не тонув.

Цього разу Лін Лей не використав чарівливого вітру, щоб протидіяти дії ваги незнищенного важкого меча.

Він, мабуть, використовував свої нові ідеї щодо того, як “внушити".

Ця сила “вушіння > була силою небес. Це також сила величезної землі і безмежних морів. На обличчі Лінлей з'явився натяк на посмішку. Вишуканий стрибком Лінлей приземлився назад на палубу корабля.

Раніше Лінлей почав розуміти « провокацію » через його близькість до землі та вітру. Але протягом цих шести днів медитації, Лінлэй був в змозі відчути рух хвиль і він також згадав палаючу пристрасть сутності елемента вогню.

Важкий, витончений, приємний і пристрасний.

Коли елементи чотирьох елементів були об’єднані в ударі мечем, вони могли привести у рух саме світ. Це було тим, що в дійсності мало на увазі « квушання ». У минулому, розуміння Лінлей цього рівня зводилося до елементарних речей.

« Великий брат Лей, що тільки - но сталося... - Він був дуже схвильований і не знав, що сказати.

Дженна дивилася на Лінлей з благоговінням

Те, що зробив Лінлей щойно - по-справжньому приголомшило їх. Навіть капітан, який багато подорожував і добре знав світ, ніколи не бачив такого дивовижного видовища.

"Просте тренування", - з спокійною посмішкою сказав Лінлей.

Хоча в його записах було найвище використання важкої зброї, цей третій рівень “нульування..." несподівано відчув непевність.

“Знущання 14, - це не кінець шляху.

Було щось навіть більше, ніж це.

Після того як Лінлей зайнявся рівнем “знущання ” і коли його душа наблизилась до природи, то завжди відчував це... що є ще глибші істини, які чекають його. Лінлей смутно відчував їх, але поки що не мав можливості зрозуміти.

« Воява-Ці і груба сила - тільки два основних цеглини. Для того, щоб атаки стали більш потужними, важливо мати глибоке розуміння цих принципів."

Ви можете мати силу, щоб підняти щось, що важило мільйони фунтів, але якщо ваші рухи були занадто не обдумані і незграбні, ви здатні звільнити тільки десять відсотків від всього свого потенціалу.

Після наполегливих тренувань і відтачування своїх рухів, можна звільнити тридцять відсотків.

Майстер міг би вивільнити сімдесят відсотків.

Але Лінлэй... Лінлей хотів реалізувати все сто можливих відсотків. І коли б ми запозичили “чайну силу ” Всесвіту, то нанесли би удари, які були б більш потужними, ніж навіть дозволяли його фізичні здібності.

"Дженна, Кін, як далеко ми від берега?" - запитав Лінлей.

« Одного дня до прибуття прийшов », — відповів капітан, який стояв неподалік.

Лінлей кивнув, а тоді наказав: « Як щодо цього. Не підпливаймо до найближчої гавані у місті Керре. Краще зупинимося в гавані, яка трохи віддалена від міста.

« Так, лорд Лей» - хоча капітан корабля не зрозумів причини, він все-таки погодився.

...

Вибір Лінлей вирушив у подорож річкою і змусив пані Вейд прийти в замішанні. Цьому рудоволосому чоловікові, Кеді, зрештою вдалося дізнатися, що група Лінлей на кораблі переправлялася через річку Юлан.

Незалежно від того, наскільки сильним був Аптекар Холмер, він не міг потрапити на корабель суперника просто взявши і перестрибнувши річку, яка була сотні метрів в ширину у найбільш вузькому місці, вірно? Навіть якби він був у стані потрапити на корабель, група Лінлей стала б дуже підозрілою.

Таким чином, вони тільки чекали на засідку в порту, неначе чекають у пастці.

Однак...

Спираючись на свої розрахунки, тепер корабель вже мав прибути.

« Що відбувається? Хіба вони не повинні були припливти вчора?», Аптекар Холмер відпочивав у будинку простолюдина в місті, що був розташований зовсім поруч з портом.

"Мастер Холмер, будь ласка, зачекайте ще трохи." - підлеглі пані Уейд були надзвичайно розгублені.

Раптом двері в приміщенні відчинилися, і один з підлеглих мадам Уейд кинувся всередину. Він сердито сказав: „Мастер Холмер, вони не висадилися в цій гавані. Вони зупинилися на попередній. Вони вже досягли невеликого міста Червоні піски, який зовсім поруч з Керре. Мабуть, сьогодні ввечері вони прибудуть у місті Керре.

Аптекар Холмер був вражений.

« Швидше, ми повинні відправитися туди негайно." - відразу ж наказав Аптекар Холмер і вся група відчайдушно поспішила до міста Керре.

Том 8, розділ 17 — Отрутний Газ

Місто Червоні піски було маленьким поселенням, з населенням всього лише кілька десятків тисяч людей.

Коли група Лінлей покинула корабель, вони попрямували прямо до міста Керре. По дорозі туди, вони зупинилися в місті Червоні піски, бажаючи швидко пообідати.

У окремій кімнаті на другому поверсі готелю, Дженна і Кін сиділи з усмішками.

"Ха-ха, сьогодні ввечері ми досягнемо міста Керре. Тоді у нас буде набагато менше неприємностей», - фиркнув Кін.

Дженна кивнула: « Коли ми досягнемо Керре, наша тітка не буде відкрито діяти проти нас, чи не так? »

« Дженна, Кіна, все не так просто, як ви думаєте - спокійно посміхався Лінлей. - Після того, як ми прийдемо в Керре, нам буде загрожувати ще більша небезпека. Ваша так звана тітка не боязко і бійка, як ви думаєте ".

Коли жінки випускали отруту, їх можна було вважати по - справжньому страшними.

Протягом трьох років на гірському кряжі Магічних Звірей Лінлей з’являлися різні жорстокі й розбещені люди. Тітка Дженни була готова вбити Кіна в місті Керре і в очах інших залишитися непричетною до цього.

- Кін був трохи наляканий. Зрештою, йому було всього лише чотирнадцять років.

Лінлей засміявся: « Але не варто надто перейматися цим. У нас немає необхідності поспішати в місто Керре у другій половині дня. Давайте гарненько відпочинемо в Червоних пісках, а завтра вранці підемо у дорогу".

- Дженна і Кін подивилися на Лінлей.

« Якщо мої прогнози правильні, то люди вашої тітки, які розташувалися на річці, вже безсумнівно виявили, що ми висадилися на один порт раніше. Вони легко можуть підрахувати, що ми прийдемо до міста Керри при вступі темряви. Таким чином... є від 80% до 90 відсотків ймовірність того, що вони будуть чекати нас там сьогодні."

Лінлей може легко вивести прорахувати такі прості хитрощі.

Якщо ви вмієте розглядати ситуацію з точки зору суперника, то зможете « ввести їх у ніс ».

« Давайте відпочинемо й відновимо свої сили. Завтра вранці ми відправимося в дорогу, - Лінлей голосно розсміявся. - Зараз немає ніякої необхідності поспішати. Давайте краще пообідаємо".

Дженна і Кін злегка усміхнулися.

...

Насправді, як і передбачував Лінлей, Аптекар Холмер та його група вирушила прямо до міста Керре. Люди мадам Уейд у місті також були заздалегідь поінформовані.

На стінах Керре.

Мадам Уейд, спираючись на парапет, дивилася за межі міста. За нею були два її брати, а також Аптекар Холмер. Що стосується міської охорони - вони всі зайняли місце по її команді.

"Містер Холмер, мені доведеться доставити Вам дещо незручне прохання почекати тут ввечері." - мадам Уэйд повернула голову в сторону Голмера, посміхаючись.

Аптекар Холмер знав свою межу.

Сам особисто він не був досить сильним. Найбільш потужною зброєю в його розпорядженні був отрута. Звичайно, він не хотів би образити людину перед ним, яка мала справжню владу в місті Керре.

« Намадам Уейд, не хвилюйтеся, при приїзді в місто Керре ці брати і сестра напевно втратять життя".

Холмер був дуже впевнений у собі: « Якщо вони мають воїна в супроводі, який досяг дев’ятого рангу. Хмпф. Поки він не досяг Святого рівня, я впевнений у своїй спроможності впоратися з ним. Але, звичайно... він не зможе заздалегідь дізнатися, хто я."

Якщо б виборець дев'ятого рангу, розкрив його і активував свою бойову владу, цього було б достатньо, щоб легко відбити отруту.

« Містер Холмер, усі ці роки, що ви живете тут, Ви залишаєтесь людиною, яка не дуже любить себе. Скільки людей могли бачити Вас? Більше того, я чула, що ви, містер Холмер, маєте здатність змінювати свій зовнішній вигляд?"

Холмер з радістю засміявся. Він положив бороду і сказав: « Хаха. Мадам Уейд, змінити свою зовнішність? Ви досить високої думки про мене. Все, що я роблю - це використовую деякі ліки відвару, щоб змінити колір моєї шкіри та волосся. А потім трохи макіяжу... навіть обізнані мене люди не відразу дізнаються, поки уважно не обстежать".

Мадам Уейд усміхнулась і кивнула: « Тоді я покладаюся на вас, містер Холмер. Сьогодні я залишуся в сусідньому готелі і чекатиму від Вас гарних новин".

Холмер засміявся.

...

Але час минув і мадам Уейд, яка чекала в готелі біля міського муру, знервувався. Тому що незабаром міські ворота закриють на ніч.

Правило Керре каже, що ворота повинні бути зачинені о десятій годині вечора.

Але гурту Дженни і Кіна ще не прибула. На основі інформації мадам Уейд, група Дженни прибула в місто Червоні піски в обід. Навіть якщо вони рухаються повільно, вони все ж повинні були прибути сюди в даний час.

Наступила десять годин.

Великі міські ворота почали повільно закриватися. Аптекар Холмер, який ретельно готувався до цього бою, гнівно спустився зі стін. Мадам Уейд також вийшла з готелю.

- Холмер був дійсно роздягтися.

Після того як він отримав звістку, то втік від порту до міста. Подорож була досить виснажливою для трирічного Холмера.

А потім він стояв на стінах до ночі, змушений терпіти це крижаний вітер.

А тепер міські ворота зачинені. Але ніхто не прийшов.

« Хто знає, що на думці ця група людей. Я боюся, що вони можливо вирішили відпочити в місті Червоні піски. Містер Холмер, чому б Вам не відпочити сьогодні ввечері тут, в готелі? Давайте подивимося, що буде завтра" - мадам Уейд була в поганому настрої.

« Це єдиний варіант, що у нас залишається" - Холмер також був дуже незадоволений.

...

Коли відчинилися міські ворота, Холмер почав спокійно чекати на їхні прибуття. О 9 годині ранку Холмер розлютився.

Холмер кинувся вниз з міського муру прямо на другий поверх готелю.

« Мадам Уейд. Якщо вони не прийдуть до нас, я піду до них сам - прямо сказав Холмер. - Дайте мені в розпорядження кілька чоловіків, один з яких як мінімум зможе дізнатися цих брата і сестру."

Мадам Уейд схвалила цю ідею: « Гаразд. Я зроблю все, містер Холмер, щоб організувати цю подорож."

"На цей раз я дійсно повинен дати цим людям відчути смак моєї сили" - тихо сказав Холмер, а очі наповнилися кривавим наміром.

Після купівлі карети в місті Червоні піски, Дженна і Кін увійшли до карети, а старий слуга Ламберт виступив як візник. Щодо Лінлію, то він їхав на спині свого чорного ягуара Гаеру.

Хаеру був ростом понад два метри. Його хутро було дуже гладким і м’яким.

Коли Ліней був на ягуарі, то не відчував жодних витівок. Така поїздка була значно зручнішою, ніж на коні чи в кареті. Крім того, чорний ягуар долав гори так легко, ніби він побіг по рівнині.

« Великий брат Лелей. Скільки зараз часу?

Ліней подивився на нього: « Будь терпеливішим. Зараз тільки 10:00. Ми, швидше за все, приїдемо до міста Керре о 11-ій годині.

Хмарний ягуар, на якому їхав Лінлей, був надзвичайно вражений. Усі, хто зустрічався по дорозі Лінлей, відходили наперед, щоб не заважати йому.

"Цок, цок!"

Здалека було чути звук копит. Невдовзі з’явилися три кінні лицарі, але як тільки вони побачили Лінлей, всі троє відразу налякались і зупинились.

« Який масивний пантера», - один з лицарів зітхнув, дивлячись на чорного ягуара, на якому їхав Лінлей.

« Я хочу, щоб ви дивилися. Давайте рухатись, - сказав інший лицар.

Саме тоді інший жеребець пробіг повз них. Цей жеребець везає приємного старого чоловіка з чистим білим волоссям. Швидкість коня старого була досить повільною, але він скакав вперед.

"Ха-ха, подивіться на нього. Він такий старий, але все ще їздить на коні. Ха-ха..." - один з лицарів голосно розсміявся.

Три лицарі сміялись і далі їхати по дорозі. Саме в цей момент горбатий старий підняв голову, щоб подивитися на групу Лінлей. Старий горбун відразу все зрозумів.

За їхньою попередньою угодою, якщо вони зіткнуться з місією, лицар скаже: « Ха-ха, подивіться на нього. Він такий старий, але все ще їздить на коні." Більше того, Холмер також знав, що таємничий воїн мав чорну пантеру в якості звіра-компанона.

...

"Ці три лицаря не мають жодної вартості", - Кін, який бачив все це через вікно, і раптом подивився на споруду, що проїжджав повз.

Але Лінлей нахмурився, подивившись на горбуна.

Горбун їхав на коні таким чином, що це дійсно викликало занепокоєння. Просто судячи з його поведінки можна було б сказати, що він був надзвичайно старий. Хоч кінь рухався не дуже швидко, горбун продовжував гойдатись взад і вперед на спині коні, наче він може впасти у будь-який момент. Його ноги, здавалося, не занадто надійно затиснуті на спині коні.

Саме в цей момент через старий горбуна виїхала візка.

« ДО ЧЕТРО, старий пердун!», - голосно вирубався один з лицарів. Горбун відразу пришпорив коня, пересуваючи його в сторону від дороги.

« Аа!»

Коли кінь була близько десяти або коло того метра від групи Лінлей, старий горбун хитнувся знову і раптово впав з коня.

Коли він побачив цю сцену через вікно, то відразу відкрив двері для того, щоб вийти і допомогти.

Але як тільки старий впав, від його тіла почала виходити світло-блакитна хвиля газу. Цей світло-блакитний газ був дуже тонким і легким, тому якщо хтось не буде спеціально намагатися індентифікувати його, виявити отруту майже неможливо.

Зі сходу потонув вітер, і він приніс газ прямо в бік Лінлей. Але, звичайно ж, перші люди, які потрапили під вплив отруйного газу, були в возі, щойно проїжджаючи повз.

"Скользь".

Один за одним лицарі падали з коней на землю, а в носах воїнів почала текти кров.

"Хм?" - також відчував щось у його тілі, а голова трохи закрутилася.

« Не добре. Яд" - налаштований на вітер Лінлей ясно зрозумів, що синій отруйний газ потрапив у його сторону. На даний час Лінлей вже два рази надихнув його.

Бойова-Ці Драконячої крові в його тілі відразу активізувалася, поглинаючи весь отруйний газ у організмі Лінлей, який таким чином не завдав йому шкоди взагалі.

Цей отруйний газ був отрутою, спеціально підготував Холмера для використання проти людей, враховуючи людську біологію.

Але Холмер ніколи б не подумав, що Лінлей був дуже особливим, він відрізнявся від звичайних людей в біологічному плані. У його жилах була родовідна лінія воїнів Драконячої Крові, спадковий рід, який значно сильніший за родоводу магічних звірів. У минулому, навіть магічне ядро Бронованого Шипастого дракона було засвоєне і поглинуто тим невеликою кількістю драконів'ячої крові, що текла в вени Лінлей на той момент.

Нормальні люди просто не могли собі уявити або зрозуміти особливі здібності та властивості кожного з чотирьох Верховних Вождів.

Цей вид отруйного газу не може зашкодити вині Драконячою Крові взагалі.

"Ветер".

Спираючись на свій досвід взаємодії з суттю елементу вітру, яку він контролював будучи магом стилю вітрів, Ліндей відразу взяв під контроль повітря навколо нього, щоб відправити його потоком вітер у зворотному напрямку. Отруйний газ відразу почав падати на схід. Тепер усі друзі лицарів, які були між горбуномбола та Лінлою, померли.

Ядовитий газ повернувся до Холмера, але він не почав повертатися. Він не боявся свого отрути. Той, кого він боявся ... був Линлей.

"Цок, цок!" Холмер, який раптом став дуже рухливим, застрибнув на коня і потім кинувся галопом на схід, так швидко, як міг.

« Хаару» — холодному тону виголосив Лінлей.

"Свист"!

Швидкість чорного ягуара була жахливішою, ніж звичайного жеребця.

У мить він подолав кілька сотень метрів, обгнав Холмера і зупинився перед ним. Все, що було видно під час цього руху - чорна пляма.

Коли Холмер побачив, що перед ним несподівано з’явився Лінллей, то відразу збожеволів.

« Мій друг, мені заплатили за це. Якщо ви погодитеся відпустити мене, я дам вам стільки золота, скільки Ви хочете" - незважаючи на те, що Холмеру було більше трьохсот років, він все ще не хотів помирати.

Озираючись назад, Лінллей усе ще відчував деяку тривогу.

На щастя, йому вдалося вчасно зреагувати і відвести отруйний газ назад до карети.

« Ядовитий газ? Ти некромант?

« Некромант? - Холмер був вражений, а потім похитав головою. - Ні. Я звичайний аптекар. Мій друг, я дійсно багатий. Десять тисяч золотих монет? Двадцять тисяч? Або може бути, сотні тисяч? " Навіть після цього він намагався заощадити гроші.

Але Лінлей навіть не проводив часу на нього.

"Хаеру, закінчи з ним".

Лінлей зістрибнув з ягуара, прямуючи назад до карети. Щодо Хмарного Ягуара, він обнажив свої гострі ікла на Голмера.

« Ах! Мільйон! Десять мільйонів! Ах! він був сплюснути одним ударом масивної лапи ягуара.

Том 8, розділ 18 — місто Керре

Безкорислива пустка.

Десятки людей, що супроводжували карету, загинули. Чорна кров зійшла з їхніх тіл до жаху, роблячи сцену ще зловіснішою. Холмер же був намертвити втоптан у землю одним ударом лапи Хаеру. Дженна і Кін спостерігали за всім з карети були приголомшені.

« Великий брат Лелей», який збіднів Кін, дуже занепокоївся Лінлей. Обличчя Дженна також було дуже бліде.

Тільки Лінлей збирався відповісти, як управлений каретою Ламберт раптом побачив ну труп і вигукнув: « Він! Це найсмертоносніший вбивця у місті Керре, Холмер! Цей старий виродок, який називає себе Аптекарем.

« Холмер? Дідусю Ламберт, про кого Ви говорите?

Ламберт глибоко вдихнув: « Малий майстер, молода пані... Холмер вважається найнебезпечнішою людиною міста Керре. У минулому, коли я служив вашій матері в місті, мені довелося кілька разів перетинатися з ним. Одного разу, колишній граф Уейд також розповідав про нього вашій матері. Холмер є надзвичайно кваліфікованим убивцею за допомогою отрути. Хоча за силою він тільки на рівні воїна шостого рангу, за допомогою отрути він колись убив хлопця дев'ятого поранення".

Тільки тепер Дженна і Кін всі зрозуміли.

Лінлей спокійно слухав убік.

« Холмер надзвичайно альмовна людина. Мабуть, його найняла старша мадам, - обличчя Ламберта було дуже серйозним. - Старша мадам, вона дійсно вирішила будь-яку ціну вбити вас!»

« З великим братом Лей нам нічого боятися!», впевнений випалив посміхаючись Кін. Коли ми подивилися на Лінлію, то також пробудились у Дженні.

« Побалакали і вистачить. Давайте в дорогу, зможемо раніше дістатися до міста Керре" - прямо сказав Лінлей. Група на чолі з Лін Лей відразу поспішила до міста Керре, залишаючи за собою на пустельній дорозі хмари пилу.

Місто Керре. Це було місто з трьома сотнями тисяч людей. Його червоні стіни простягалися вдалечінь. Якщо оцінювати його з погляду архітектури, будівлі Керре виглядали досить розкішно і багато.

Кін відкрив двері карети і виглянув назовні. Побачивши мальовниче місто, яке лежить перед ним, його серце переповнювали амбіції. Очі Кіна енергійно блищать і він сказав: « З того дня я стану господарем цього міста».

Поза муром міських воріт.

« Чорна пантера? - Швидше, хто-небудь, передайте мадам, що чоловік, про якого вона говорила, прибув".

"Добре".

Один з охоронців негайно побіг до готелю поблизу міської брами. Піднімаючись сходами на другий поверх, він зіткнувся з воїном, який охороняв покої мадам. Воїн відразу впізнав міського вартового в’язня, який утікав і дозволив йому увійти.

« Мадам графиня», - сторож з повагою припав на одне коліно.

« Я дам графиня, який їде верхи на чорній пантері, про яку Ви казали, прибув. Позади нього також рухається карета».

« Що?» - перш ніж мадам Уейд встигла відреагувати, два брати стоять за її спиною нервово викрикали.

Мадам Уейд почала хмуруватись: « Вільний».

"Так." - шанобливо вклонився охоронець і поспішно вийшов.

Зараз обидва брати мадам Уейд почали панікувати. Її старший брат швидко сказав: « Сестро, вони прибули до Керре. Може Холмер, цей старий виродок провалився.

« Важко сказати, - сильно нахмурившись говорила мадам Уейд. - Можливо, той воїн на чорній пантері повів цих двох селючок не по головній дорозі. Можливо, він зробив гак і таким чином уникнув зустрічі з Холмером.

Почувши слова своєї сестри, двоє братів закидали її в рабство.

Справді, є велика ймовірність того, що досвідчений мандрівник не піде головною дорогою до міста Керре.

« Але що ж нам робити зараз?», - два брата запитували нас на мадам Уейд.

« Що робити? Здатися вниз і привітати звичайно, - на обличчі мадам Уейд з'явився натяк на зловісну усмішку. - Після стількох років відсутності додому повернулися двоє моїх дітей. Як я можу не піти і не вітатися з ними?»

Говорячи це мадам Уейд вже пішла в сторону дверей.

До моменту, коли мадам Уейд вийшла з готелю, їй відразу ж кинувся в очі міцно закріплений чоловік зі важким мечем на його спині і сівшим на величезній, прекрасній чорній пантері, а також вона побачила знайоме обличчя Ламберта.

« Ламберт, давно не бачились!», мадам Уейд відразу викликала його голосом на підвищених тонах.

Лінлей, Дженна, Кін і Ламберт відразу повернули свої голови їй сторону. Ламберт першим сказав: « Старша мадам».

Мадам Уейд дуже розсміялася: « Ці двоє дітей повинні бути Дженна і Кін. Дженна стала такою красунею, тепер вона ще більше схожа на свою матір. А Кін більше не дитина, тепер він виріс і став красивим юнаком".

Дженна і Кін відразу дізналися мадам Уейд.

Хоча минуло вже майже вісім років, вигляд мадам Уейд не змінився взагалі, окрім кількох зморшок у її очах.

- Дженна і Кін кивнули.

« Чудове, чудове. Не варто бути таким шанобливим, - фиркала мадам Уейд і потім перевела погляд на Лінлей. - А цей містер? "

« Це великий брат Лей», - поспішно відповів Кін.

« Ну, пані Уейд швидко замели і потім вона почала сміятися. - Ох, мистер Лей. Я вважаю, це Вас я повинна подякувати за те, що Ви захищали і супроводжували моїх родичів в дорозі. Я обов'язково віддячу Вас від імені Дженни і Кіна. Ну, давайте повернемося до палацу. Сьогодні я планую провести розкішний бенкет на честь повернення моїх маленьких діток".

Палац губернатора був досить великий, і для пересічного чоловіка це було грандіозним видовищем.

...

"Цей непотрібний старий", - почувши новини від вартового, мадам Уейд була розгублена.

Холмер був важливою шаховою фігурою, на яку вона мала бути.

Але коли Холмер провалився, мадам Уейд відчула сильну образу.

« З цим Лаєм у палаці мені буде дуже важко вбити Кіна, - мадам Уейд була крайньою злобою. Отрута? Тільки звичайні люди не зможуть знайти його. Вбивці? Та хто взагалі зможе впоратися з цим Лейком?"

Очі мадам Уейд плавно сфокусувалися і було видно, що вона прийшла до якогось рішення.

« У мене лишився лише один спосіб", - думала про себе мадам Вейд. Прямо зараз, в її погляді чигала впевненість і водночас черствість.

У великому залі палацу для гостей на стелі було запалено гігантську люстра, яка розкинулась по цілому залу і висвітлювала його. Сьогодні кожен палац Керре був присутній на бенкеті.

« Я чув, що повернувся син графа Уейд. Цікаво, що мадам Уейд збирається зробити? "

« Хто знає. Але мадам Уейд не відмовиться від своєї влади."

« Маям Уейд надзвичайно зіпсута особистість. На жаль, її син помер на руках жінки. Що за іронія долі... - На півголоса базікав різне знати.

Хто взагалі серед них міг не знати, що мадам Уейд була деспотичною і владною жінкою? Але оскільки всі вони жили в місті Керре, у кращому випадку ображали її. Ніхто не наважився кинути їй виклик.

"Мадам Уейд прибула".

Миттєво, кожен пліткуватий двірянин умолк. Всі вони повернулися до мадам Уейд, яка тільки що спустилася зі сходів. Вона все ще виглядала величною і зарозуміло, наче нічого не сталося.

Мадам Уейд сподобалося увагу присутніх і вона злегка приклонила голову, ніби вітаючи всіх.

« Уся усмішка заговорила мадам Вейд. - Сьогодні у мене щаслива подія. Двоє моїх бідних дітей, що страждали протягом восьми років поза домом, нарешті повернулися".

У цей момент на сходах з'явилося двоє людей.

Одним з них був молодий хлопець, одягнений в чорний костюм джентльмена, а іншим була молода золотоволосий дівчина, одягнена у біле пишне плаття. Коли вони здалися, очі багатьох двориків загорілися.

Хоча Дженна була одягнена дуже просто, при складі з її зовнішнім витонченим виглядом, її фігурою, невинною поведінкою, вона була відрадною душі для чужих очей. Багато присутніх на подвір’ї вирішили пізніше підійти і познайомитися з нею.

« Дженна, Кіне, підійдіть», - ласкаво покликала їх мадам Уэйд.

Разом, Дженна і Кін спустилися сходами, ставши поруч з мадам Уейд.

Мадам Уейд лагідно продовжувала: « Це Дженна. Гляньте, яка красуня. А цей хлопець Кін.

Емоційно зітхнувши: « Дженна і Кін нарешті втекли від свого гіркого життя. Але їх мати, моя люба сестра... І я не можу цього зробити ». Говорячи це, очі мадам Уейд ставали червоними, ніби вона збиралася заплакати.

"Старша мадам, якби друга леді знала, як Ви про неї турбувалися, вона безсумнівно була б зворушена», - пролунав стародавній старий голос і в зал увійшов Ламберт з крокуючими збоку від нього Лінлей.

Мадам Уейд змінила свій погляд на Ламберта.

Ламберт раніше був найвірнішим слугою другої мадам. Навіть після того, як друга мадам опинилася в безнадійному становищі, він без найменшого скарг продовжував слідувати за нею.

Дженна і Кін почувалися дуже сумними.

Адже вони розуміли, що смерть їхньої матері та тих гірких восьми років у вигнанні була однією з найбільших мадам, яка стоїть перед ними. Дженна могла контролювати свої приховані бажання, але чотирнадцятилітньому Кіну було важко їх зупинити. Ми так сильно по Вам нудьгували."

У цей момент вираз мадам Вейд не змінився, як раптом вона зітхнула: « Всі ці роки я працювала на благо міста Керре та всієї префектури і в мене просто не було вільного часу. Щоразу, коли я згадую про вас, то відчувала, що звертаюся до Вас двома погано".

Лінлей раптом засміявся і прямо сказав: « Мадам Уейд, граф Вейд відпочив і Кін тепер його наступник. Він повернувся сьогодні до губернатора. Мадам Уейд, мені цікаво, Ви сьогодні зібрали всіх поважаних двірян, щоб публічно передати позицію губернатору Кіно? "

Почувши ці слова, над залом нависла трунна тиша.

Кожен, хто був на подвір’ї, знав, що цей головний п’єс почався.

Але в той же час, кожен палацянин у замішанні подивився на Лінлей. Вони не знали, звідки прийшов цей чоловік і вирішили говорити такі сміливі слова.

« Містер Лай, - обличчя мадам Вейд поморжело і вона холодно продовжувала — будучи їхньою тіткою, я мушу подякувати Вам за те, що ви провели Дженну та Кіна в місті Керре. Але питання стосовно поста губернатора - це внутрішня справа нашого клана. Оскільки Ви чужак, то це питання Вас стосується не повинен, чи не так?»

Він негайно промовив: « І хто сказав, що старший брат Лей чужинок?»

« Якщо він не чужинець, то хто він?» - прямо зараз обличчя мадам Уейд було холодно як лід.

Побачивши Лінлію, він завагався на мить і впевнено продовжив: « Великий брат Лей є молодим чоловіком моєї сестри. Як він може бути чужинцем?»

- Здивований тоном перепитала мадам Уейд.

Але Дженна також була вражена.

Як і Лінлей.

« Жених?» - переводячи здивований погляд на Кіна, подумав про себе Лінлей. Але Кін тільки підмигнув йому і Лінлей відразу зрозумів, що він мав на увазі.

У той же момент, обличчя Дженни неконтрольоване почервоне.

« Ну так що, - зарозуміло задерши голову вгору випав Кін. - Тепер мій брат за законом може офіційно обговорювати цю справу, чи не так? Тітка, мій батько помер, як і мій старший брат. І я тепер єдиний наступник".

Мадам Уейд мовчала.

Усі присутні переклали свої погляди на мадам Уейд. Ситуація Кіна як головний приймач на місці губернатора була непорушною і охоронною законом імперії. Кожен хотів побачити, як мадам Уейд спробує впоратися з ситуацією.

"Ха-ха, Кін, що за поспіху? - посміялася мадам Уейд. - Твій батько мертвий і ти єдиний спадкоємець, що залишився в живих. Звичайно, ти головний приймач і будучи ним станеш губернатором. Ніхто не заважатиме тобі".

Лінлей задумливо подивився на мадам Уейд.

І Лінлэй був таким не один. Кожен присутній відчував підозру. Адже мадам Уейд була не з тих, хто так легко здасться.

«Тоді дякую, тітка, - посміхнувся Кін. - Коли я стану губернатором?

Мадам Уейд усміхнулася: « Не поспішай. У даний момент, ти все ще не підходиш за віком, адже ти занадто молодий. Через два роки, коли ти станеш повноліттям, ти відразу зможеш стати губернатором".

- Здивований Кін.

Мадам Уейд сяяла: « Кин, будь хорошим хлопчиком. Як я вже казала, ти все ще замолодий. Тобі просто не вистачить навичок управляти цілою префектурою. Але не хвилюйся, через два роки ти напевно станеш губернатором префектури та її столиці Керре."

Том 8, розділ 19 — Конфіскація майна

Стати губернатором два роки? Хто знає, що може статися за ці два роки? Що ж, у ці два роки? Як Кін зможе прожити два роки під гнітом мадам Уейд?

« Я не згоден. Я вважаю, що у мене вже є всі необхідні можливості" - впевнено вимовив Кін.

Обличчя мадам Уейд стало серьєзнею: « КІН, заспокойся. Ти все ще дитина. Губернатор повинен відповідати за сотні тисяч громадян. Зараз ти все ще не готовий взяти на себе таку велику відповідальність."

У цей момент, весь час мовчазна Джена, раптом сказала: « Тітка, у імперського закону наслідування немає обмежень і вимог до повноліття для вступу на пост губернатора».

Мадам Уейд перевела погляд на Дженну.

Не відступивши ні на йоту, Дженна спокійно дивилася на мадам Уейд. Дві жінки різного віку просто стояли і дивилися один на одного.

« Звичайно, - посміхнулася мадам Уейд. Імператорський закон прямо не вказує на те, що для того, щоб вступити до пост губернатора, потрібно бути повнолітнім. Однак... І я не можу цього зробити ».

Мадам Уейд зараз здавалася трохи сумною: « Після смерті вашого батька, коли головна гілка вашої кімнати дізналася про цю новину, вони планували, що ваш старший брат стане наступним губернатором. Але, на жаль, моя бідна дитина... І я не можу цього зробити ».

« Дізнавшись, що Кіна лише чотирнадцять років, клан вирішив, ніби місто Керре — одне з головних міст північно-західної провінції і дуже близько до столиці Белі [Ba'si’er], нашої провінції, не повинно перейти в управління недосвідченого губернатора. Тому клан видав наказ, що Кін повинен бути в віці досконалого літа, щоб зайняти пост губернатора ".

"Клан?"

Дженна і Кін були налякані.

Почувши про постанову “клана ”, Джена і Кін були просто застали зненацька. Будучи нащадками Клана Жак [Jia'kesi], Джена і Кін розумів що значить, якщо клан видає спеціальний указ або наказ.

« Тітка, чи справді вона видала такий указ? » — сказала Дженна.

Побачивши Дженну, мадам Уейд нахмурилась: «Дженна, невже ти думаєш, що я б злякалася викликати неправильний указ від імені клана? Мм. До моменту, коли Кін зможе зайняти пост губернатора, всі питання щодо управління префектурою та містом Керре будуть вирішуватися мною".

« Як майбутній губернатор, у мене є право призначити тимчасовий обов'язок губернатора." Нещасно вимовив Кін.

Мадам Уейд холодно подивилася на Кіна.

Саме тоді Лінллей мовчав: « Мадам Уейд. Клан, про якого ви говорили, не видавався же указ про те, щоб Ви стали тимчасовою виконанням обов'язків губернатора, чи не так? "

Мадам Уейд була приголомшена несподіваним питанням.

Хоч би якою сміливою і зухвалою була мадам Уейд, вона не могла посміятись вимовити фальшивий указ від клана.

Дженна і Кін були кровопролитними членами клана Жак, а сам клан Жак був одним з наймогутніших та найзаможніших ланів у цілій Імперії О’Брайн.

Вся північно-західна провінція перебувала під контролем і контролювала клана Жак.

Отець Дженни і Кіна, Уейд Жак, був лише побічним, незначним потомком Жак. Він не був потомком прямої клана. Не будь у нього підтримки клана Жак, як міг такий боягуз як він, стати губернатором?

Але зараз Уейд був вже мертвий.

Звичайно, клан Жак не буде передавати управління цілою префектури комусь не зі свого клана.

Хоча мадам Уейд і була дружиною Вейда Жака... Зрештою, вона не несе в собі ні краплі крові членів клана Жак. Якщо клан Жак дозволить мадам Уейд взяти контроль з управління префектури та міста Керре... це буде щось неймовірне.

« О, якби не родичі цієї рухляди... - Зараз у мадам Вейд лякала лють і ненависть.

Хоч би якою грізною була мадам Уейд, вона не мала можливості конкурувати з кланом Жак. Одне слово, і вона перетвориться з благородної пані в жебрак.

« Хоч я ніколи не досягав необхідного віку, моя сестра так. Я відправлю людей до столиці Безіл. І я вірю, що старші мого клана дозволять моїй сестрі стати тимчасовою виконанням обов'язків губернатора, а не вам!»

Рішуче випалив Кін.

Прямо зараз, ворожість між Дженною та Кіном і мадам Уейд не могла бути вирішена просто.

Якщо два слова, то кожен з присутніх чітко розумів ситуацію. Мати Кіна і Дженни, доведена до смерті саме мадам Уейд. І Дженна і Кін, ймовірно, були жертвами неодноразових нападів на життя мадам Уейд.

« Добре. Чудово. Якщо хочеш, можеш поцікавитися у свого клана. Я дійсно хочу побачити, як старійшини клана довірять управління цілою префектурирою, вісімнадцятирічною дівчинкою! ” — мадам Уейд пихато підняла свій підборіддя і не визнаючи свого “перевірення ”.

А обличчя Кіна виражало тільки впертість і сліпу впевненість.

Молодий хлопець у чотирнадцять років мав недюжинним впертістю. Чим зарозумілішою була мадам Уейд, тим більше Кін буде змушувати і мститися. Врешті-решт, він бив членом клана Жак і вірив, що клан встане саме на його сторону.

Після банкета.

Лінлей, Дженна, Ламберт і Кін були разом. Зрештою Лінллей, трохи попрохавши, зрозумів наскільки могутнім і обширеним був клан Жак.

І їхній батько, Уейд Жак, був не більш ніж потомком побічної гілки сім'ї, а не частиною правлячої кровної лінії.

Головна галузка мала велику владу і силу. Вся Північно-західна провінція перебувала під їхнім нестримним контролем і більше того, влада завжди передавалася у спадок. На даний момент, клан Жак вже протягом тисячі років керував все північно-західною провінцією.

« Імперський клан Імперії О’Брайен, дійсно неймовірно впевнений у собі, адже вони дозволяли одному клану протягом тисячі років керувати цілою провінцією» - здивовано подумав Лінлей.

Сумарна кількість всіх територій, що входять до однієї і семи провінцій, була більшою за кількість території всього королівства Фенлай.

Якщо клан керує провінцією протягом стількох років, то він, безумовно, накопичує багатство і матиме безмежну силу. І саме це і було найбільш поширеною причиною усіх повстання та заколотів, які зрештою призвели до розпаду цілих імперій.

Але імперський клан Імперії О’Брайен був вкрай впевнений у собі.

Адже вони... Вони мали Бога як війни, так і силу - силенну могутніх воїнів, які навчались у Коледжі Божої Війни. Крім того, дві найбільш важливі і наймогутніші провінції Імперії О’Браєн — « Центральна провінція націй та О'Гран » були під контролем імперського клана.

« Бог війни живий, і ніхто не буде насмілитися бунтувати. І навіть якщо Бог воєн особисто не буде втручатися... Тільки його учнів з Колледжу Бога Війни, буде більше ніж достатньо, щоб кожен клан імперії навіть не посмів думати про бунт. За останні тисячі років Бог Війни виховував і зростив багато сильних воїнів, які тепер становлять загрозу та непереможну силу."

Лінлэй зрозумів, як все влаштовано.

Під оком непереможної сили, всі ці так звані війська і армії лише жарт. Вони щось на зразок декорації, необхідні для демонстрації сили простолюдинам. Тільки лідери святого рівня можуть по справжньому вирішувати і визначати майбутнє долі всієї нації.

"Клан Жак повинен бути надзвичайно могутнім, якщо взяти до уваги те, що він керує всією північно-західною провінцією протягом тисячі років", - подумав собі Лінлей.

« Хмпф, що за отруйна баба. Я відмовляюся вірити, що клан вирішить підтримати її" - виручився Кін.

Ламберт усміхнувся: « Пане майстер, не хвилюйтеся. Якби клан вирішив її підтримати, вона б не стала діяти таким як сьогодні."

І справді.

Зараз, мадам Вейд була просто розлючена: « Як ці дві селюки посміли розмовляти зі мною так буйно і наглухали? Шкода, що я не відправив когось вбити їх ще багато років тому. Тоді сьогодні я б не мав стільки проблем".

Нещодавно мадам Уейд думала, що її власний син стане наступним губернатором префектури Керре.

Але вона не сподівалась, що її син так раптово помре.

« Холмер, старий дурень. Триста років життя були витрачені на ідіота, - в очах мадам Уейд сяяв холодний блиск. - За своє трисотрічне життя, він напевно назбирав багато багатства."

...

Пізня ніч. Містечко Керре було дуже мирним і тихим.

У місті Керре була резиденція Холмера. Вона займає досить велику площу землі і мала багато гарних служниць. Хоч Холмеру й було понад триста років, він був розбещеною і похітливою людиною.

Раптом почулися багато стуків копит.

Двоє вартових, які були біля воріт резиденції Холмера, з підозрою почали вдивлятися у темряву ночі. І вже через мить, їх обличчя збліднули. Вони побачили, як натовп вартових у місті скаплявся біля головного входу до резиденції.

« Відкрити ворота», - зарозуміло вигукнув верхи на лошаті лицаря в білих доспеках.

Мадам Уейд та її два брати також прибули і посміхалися дивилися на виставу. У клані Холмера, не було будь-яких мало-мальських сильних вонь. Після його смерті, його клан став шматком свіжого, ніким недоторканого м'яса, якого в будь-який момент, хто б міг прибрати до своїх руках.

Головні ворота почали повільно відкриватися.

« Мільорди, чому ви прийшли сюди такої пізньої ночі? » — запитав один чоловік середнього віку.

« Мадам графиня», - раптом побачивши мадам Уейд, його серце мимовільно здригнулося.

Мадам Уейд безпосередньо сказала: « Виходячи з відомих нам даних. Холмер перебуває під підозрою у замахі на Кіна, наступника губернатора префектури. Усі члени клану Холмеру повинні бути арештовані і ув’язнені. А також, все майно калану повинно бути виято."

Почувши ці слова, ноги чоловіка раптом стали ватними і важкими.

« Ні! Мадам графиня, - поспішно випалив чоловік середніх років. - Мій дід був запрошений двома вашими братами... І я не можу цього зробити ».

« Ти смієш зводити наклеп на благородний клан? Тяжість вашого злочину, щойно піднялася на новий рівень. Вбити його", - з похлоденним обличчям вимовила мадам Уейд.

"Свiєш"! Міський вартовий, що був найближче до чоловіка середніх років, раптово вистрілив у нього своїм списом. І вже через мить, воно пронизувало горло того чоловіка.

- гукнув старший брат мадам Уейд.

Кожен з присутніх міських вартових, немов зграя диких голодних вовків, миттєво роївся всередину садиби. Найлюбленішою справою міського сторожа було обшук і вияснення. Адже під час таких операцій вони могли таємно прихопити що-небудь і для себе.

Але, звичайно ж, вони не наважувалися брати для себе надто багато, бо під час цього за ними стежило безліч очей.

« Що ти робиш? Що ти робиш?» - втікаючи зі своєї кімнати, кричали наспих одягнені чоловік і жінка.

Деякі охоронці підняли зброю у бойову готовність, але жоден з них не наважувався діяти поспішно.

Адже вони знали... що ці люди були міськими охоронцями.

Як взагалі звичайний охоронець садиби посміяв би боротися проти справжньої міської сторожі?

« Холмер під підозрою у спробі вбивства молодого майстра Кіна. Кожен член клану Холмеру, повинен бути арештований. Тих, хто чинить опір, вбивати на місці." - Холодно скерував лідер міських вартовців.

Коли члени Клана Холмера почули цей наказ, вони були приголомшені.

Багато людей були захоплені, коли побачили шаленість міського нападу.

Однак деякі з них не хотіли здаватися і намагалися втекти. І в той самий час, за ними починали гнатися міські охоронці.

« Уэйд, повія! - Вона просила мого дідуся допомогти їй. І коли він помер, вона вирішила відразу нас пограбувати. Ядовая стерва... І я не можу цього зробити ».

Сівласний старий мав секретну кімнату, в якій тримав три карти “Магічний кристал ”.

Холмеру було понад 300 років. З усіх його синів, на даний момент вижили тільки двоє... Інші ж померли від старості. Що стосується внуків... Найстарший онук мав приблизно двісті років, а наймолодший — 30.

"Стой!" - вигукнув колишній охоронець, що помітив.

Старик кинув йому в обличчя жменю пилу.

« Ухх», - обличчя сторожника відразу ж посиніло. Він схопився за своє горло і випустивши кілька болючих звуків, завмерто впав.

З зухвалою насмішкою старий досить спритно побіг убік невеликого перевулку.

Здалеку пролунав гучний крик.

Старик навіть не обертався, а лише прискорився.

"Свист"! З вражаючою швидкістю і рухомими во́дними звуками стріли розсікали повітря. І вже через мить, вона проколола спину старого.

Красивий, золотистоволосий сторож опустив свою луку. Він холодно хмикнув і сказав: « Ти думав, що втечеш? Хіба що у своїх мріях. Обшукайте його труп і перевірте, чи не в нього карти “Магічний кристал ” ».

"Так, мілорд".

...

Не тільки вся посада штурмувала міськими вартовцями, але й ціла територія навколо садиби була взята до обручки. Жоден член клану Холмера не втік. Хоча деякі члени клана знали, як використовувати отруту, вони не були компетентнішими за Холмер.

У головному залі посадки Холмера.

Мадам Уейд і двоє її братів дивилися на цілу купу скарбів та карт “Магічний кристал ” (англ.).

"Надознатися, можливості нагромадження грошей, у цього старого хрища були дуже вражаючими" - дивлячись на цю купу з палаючими очима сказав старший брат мадам Уейд.

Мадам Уейд лише спокійно усміхнулася: « Дуже мала кількість цінностей, і вас двох не повинно будорати. Коли ми візьмемо під свій контроль пост губернатора префектури, ми будемо мати багатство на багато більше ніж це ... І я не можу цього зробити ».

В повітрі, високо над садибою Холмера.

З парою крил за своєю спиною ширяв Лінлей. Він спокійно спостерігав за грабунком грабіжників Холмера.

« Мадам Уейд дуже жорстока і безжалісна. Цей Холмер дійсно неефективний". Думаючи про це спокійно посміхнувся Лінлей.

Том 8, розділ 20 — Літній Пекло

Спокійна ніч. Жалюгідні крики людей клана жертви Холмера дедалі більше різали вуха. Ці звуки розносився дуже далеко. Навіть Дженна і Кін у палаці могли почути їх.

« Що це?»

Першим вибіг у піжаму Кін, за ним пішла Дженна, яка вийшла з розпушованим волоссям. Брат і сестра з цікавістю попрямували до воріт палацу. Що стосується дуже обережного старого слуги Ламберта, він вже давно побіг до воріт.

« За наказом мадам нікому не дозволяється залишати палац у нічний час».

Двоє вартових палацу, що стояли біля воріт, перехвалили списи і таким чином загородили дорогу Ламберту.

« Що відбувається? Ви двоє, з дороги!», - обгризнувся їм Кін.

Двоє охоронців змінили погляди Кіна та Дженни, коли прийшли інші. Усі знали, що Кін був наступником губернатора, але пані Вейд не хотіла так легко здавати свої позиції.

« Молодою майстер Кін, міс Дженна. Ми дуже жалкуємо, але мадам наказала нікому не покидати замок вночі. Будь ласка, поверніться і відпочивайте." - наполягали два вартові.

Обличчя Кіна похололо: « Геть з мого шляху».

Боржника не зрушив з місця. Він тільки - но попросив: « Пане Кін, будь ласка, не ускладнюйте ситуацію. Якщо Ви змушуєте нас пропустити Вас, ви фактично вб'єте нас. Ми дійсно не можемо дозволити собі не підкорятися наказам мадам".

Кін кипів від люті.

Жанна, яка стояла поряд з ним, сказала: «Хватіт Кін. Давай не будемо ускладнювати їм життя. Вони знаходяться в дуже жалюгідній ситуації."

« Дякую, міс Дженно! Дякую, міс Дженна! Їхні серця наповнилися вдячністю до Дженни. Вона була прекрасна, як ангел і мала кристично чистою душею.

Дженна обережно запитала: « Чи можу я запитати себе, що сталося на вулиці? Я чула крики. Здається, що в східному районі сталася якась катастрофа».

Високий охоронець сказав низьким голосом: « Містер Дженн, недавно мадам брала провід у команді людей з палацу і досить велика кількість міської сторожі пішли разом із нею".

« Тітка? Міські сторожники?», Дженну і Кіна змутило слова.

Чому мадам Уейд забрала велику групу міської сторожі так пізно вночі?

« Мисс, молодий майстер. Давайте сядемо і відпочинемо." - Ламберт вказав на сусідню кам'яну лаву. Дженна і Кін кивнули, потім підійшли до неї та розпорошилися.

Дженна, Кін і Ламберт були надзвичайно роздратовані.

Існування мадам Уейд було причиною великих незручностей, коли вона потрапляла до рибної кістки.

« Ця чортова жінка хоче використати мій вік як привід, щоб змусити мене чекати два роки. Хмпф. Два роки. Протягом цих двох років я, ймовірно, буду вбитий нею." - Кін вирубався упівголоса.

Дженна також кивнула.

Брат і сестра дуже добре знали, що вони не могли дозволити мадам Уейд продовжувати діяти, як їй заманеться.

« Молодий майстер. Старша мадам управляла місто Керре протягом досить довгого часу. Міські охоронці, а також охоронці палацу - всі підкоряються її наказам. Автор — найстарша мадам на дуже високому рівні. Якщо молодий майстер Кін не може стати губернатором, йому буде дуже важко боротися проти неї. Адже... Тут надто мало людей, які готові підтримати нас." - Ламберт був дуже засмучений.

Дженна, Кін і Ламберт мовчали.

У місті Керре було дуже мало людей, які були готові підтримати їх. Навіть якщо знайдуться люди, які дійсно підтримують брата з сестрою, вони не посміють зробити це відкрито. У місті Керре мадам Вейд була місцевим тираном.

"Свист"!

Підійняв вітер.

« Хто це? » — обережно підняли голови два сторожі біля воріт і побачили чоловіка, що спускався з повітря, одягненого в чорне вбрання воїна та важкий чорний меч на спині.

« Я», - Лінлей обернувся і подивився на охоронців.

Миттєво, двоє охоронців більше не наважилися говорити. Адже вони чули, наскільки могутній був Лінлей. З урахуванням рівня їхньої сили вони не могли навіть мріяти зупинити його.

- Дженна і Кін встали.

Лінлей повернувся, щоб подивитися на них.

Літо тільки починалася і температура вночі була досить високою. Кін і Дженна були одягнені тільки в прості піжами, і їх волосся було розтріпані.

« Великий брат Лей, що відбувається на вулиці? Чому тут так шумно?

Лінлей сказав: « Мадам Уейд привела групу міських охоронців до садиби клану Голмер і розпочала операцію по обшуку та виясненню. Скажіть, хіба при цьому можливо не шуміти?».

Дженна і Кін були приголомшені.

- Ламберт також був шокований.

Лінлей сів на інший кінець довгої лавки. Посміхаючись, він сказав: « Не поспішайте і трохи відпочиньте. Дуже скоро ви почуєте хороші новини.

« Чудові новини? Може вона має намір передати нам гроші, які конфіскувала у цього покидька?» - обурювався Кін.

"БУМ!"

Саме в цей момент зі сходу почувся громовий вибух. Звук вибуху був настільки оглушливим, що він відразу сягав на кілька десятків блискавиць. Цей вибух, мабуть, розбудив принаймні половину населення Керре.

« Що це було?» — Джін, Кін і Ламберт підскочили на ноги.

Вартові, слуги й служниці палацу подивилися на схід і побачили в небі полум’я.

« Як цей вогонь згорів? І де стався цей вибух?

Усі люди в палаці були спантеличені. Вони всі спокійно чекали міської сторожі, а також мадам Уейд. Можливо, вони розкажуть, що викликало цю пожежу на сході і що сталося за потужний вибух.

Через деякий час...

За межами палацу почувся топот копит, а потім незліченні крики. Звуки криків перейшла серія шаленого стуку в ворота. Стук був настільки швидким частим як краплі дощу в шторм.

«Бам! Бам! Бам! Бам!»

Стук перетворився на гучний дзвін.

« Відчиняйте двері, швидко!», - через браму палацу почувся злий рев.

Двоє вартових не вагалися і відразу відкрили ворота палацу. Лінлей, Ламберт, Дженна і Кін уважно подивилися в тому напрямку.

Після того як ворота відчинилися, вони побачили велику кількість лицарів та героїчних воїнів. Їхнім лідером був золотий чоловік, який тримав спис у руці.

« З дороги!», - золотистоволосий чоловік заревів на двох охоронців біля воріт.

Але коли він побачив Кіна і Дженну, то відразу з повагою сказав: « Замісник мерця Ріттер [Li'te] міської сторожі висловлює свою повагу місні та молодому майстереві Кіну».

Замісник мера Рита — це другий за одним з рангу працівнику міського вартового. Недавно він брав участь у затишному банку. Звичайно, він одразу ж визнав Дженну і Кіну.

« Мистер Риттер. Що тільки що сталося? Що викликає цю паніку?

Ріттер відразу впав на одне коліно. Він сказав: « Малий майстер Кін. Пробачте, що я не мав права виконувати свої прямі обов’язки вартового. Мадам Уейд та її два брати загинули під час вибуху, що стався щойно."

« О... ах!»

Очі Кіна відразу округли від здивування, Дженна і Ламберт також були приголомшені. Вартові теж розкрили роти

Мадам Уейд померла.

Мадам Уейд, яка була проблемою для Кіна і Дженни, тільки що померла разом з двома братами. Але тепер їхні серця переповнювалися радістю.

Дженна і Кін переглянулися, зрозумівши радісні погляди одне одного.

« Що саме сталося? Поясніть детально», - Кін встав у позу начальника, який віднімає підлеглих.

Ріттер відразу ж відповів: « Влашовані в кількості сотень членів міської варти під командуванням мадам графіні розпочали операцію з обшуку та конфіскування у садибі Холмер».

« Після того, як ми закінчили обшук і з’ятя, мадам наказала, щоб всі скарби клану Холмеру були розміщені у головному залі, а потім наказали всім нам піти, залишивши її та двох її братів."

Почувши це, Кіна не залишалося нічого крім тихо проклинати її: « Ця сука дійсно безсоромна».

Ріттер продовжує: « Ми розташувалися поза межами садиби членів клану Холмер, але хто б міг подумати, що всаду раптом загориться. Як тільки це сталося, всі кинулися допомагати мадам."

« Але перш ніж ми пробились всередину, нам довелось почути цей жахливий вибух. Половина будівлі раптом вибухнула і була знищена."

Ріттер із сумом продовжив: « Коли ми прорвалися до мадам графіні та її двох братів, то знайшли лише їхні тіла, які були розорвані на шматки під час вибуху. Всі вони були мертві".

« Добре. Прикажіть своїм людям, щоб вони принести труп тітки сюди, а потім повертайтеся і відпочивайте". - Команував Кін.

"Так, сер", - Ріттер відразу ж взявся виконувати наказ.

Усі зрозуміли, що зі смертю мадам Уейд вся влада у префектурі та місті Керре відходила цьому чотирнадцятилітньому хлопчику.

Усі спостерігали за тим, як люди Ріттера принесли облякані, розорені трупи.

Тільки тепер Кін і Дженна повністю повірили... що це не просто сон. Мерзенна мадам Уейд справді померла. Відтоді вони більше не будуть боятися за своє життя.

« Мій брат Лей, - Дженна раптом опам’янулася. Вона повернулася, щоб подивитися на Лінлэй. - Дякую.

Ламберт тільки зараз все зрозумів. Він із вдячністю сказав: « Містер Лей, добрі новини про які ви говорили є справді чудовими новинами. Це ж найкращі новини... новини про те, що ми врятовані."

« Про що ви говорите? — здивувався Кін. - Що ви маєте на увазі, бурмочачи про хороші новини?»

"Ой!!"

Нарешті і Кін зрозумів, про що йде мова.

"Білий брат Лей, адже ти тільки що був за межами палацу?" - тихо запитав Кін.

"Так" - кивнув Лінлей.

« Ти слухаєш... На обличчі Кіна з’явився натяк на посмішку.

Лінлей почав реготати: « Коли ви були надто напружені і мали проблеми, я допоміг вам вирішити причину ваших проблем. Ну а зараз настав час, щоб піти і гарненько виспатися. Вам потрібна сила, щоб взяти на себе управління містом і всієї його префектури."

Договоривши, Лінлэй повернувся і попрямував до власної садибі.

Ламберт, Дженна і Кін були вражені. Вони дуже раділи, коли бачили одні одних з нотками радості і дійсно хотіли кричати від щастя. Але оскільки поруч з ними був мадам Вейд, то вони не мали такої можливості.

- Бебе лежав на землі, його сонні повіки повільно опускалися.

Лінлей посміхнувся: « Так. Все закінчено."

Такі люди, як мадам Вейд, не могли вважатися противниками 4. Ці невеликі схеми і інтриги, що придумувала мадам Уейд, для Лінлей були звичайним явищем.

Використовуйте всі хитрощі, які хочете. Я просто прямо вб'ю вас і вирішу це питання раз і назавжди.

« Чому стався вибух?» — із цікавістю запитав Бебе.

« Чому я знаю? - Все, що я зробив - це вбив мадам Уейд і її двох братів, а потім застосував магію стилю вогню, щоб підпалити маєток. Після... я просто спокійно повернувся назад. Хто б міг очікувати, що як тільки я повернуся в маєток відбудеться такий потужний вибух? "

Що Лінлей не врахував, так це те, що у цьому будинку була розташована одна з експериментальних лабораторій Холмера. Багато дивних, химерних хімікатів і експериментальних матеріалів зберігалися в цій кімнаті. Коли Лінлей підпалив цей будинок, він також несвідомо підпалив кілька спеціальних матеріалів.

« Ти не знаєш? — здивувався Бебе. - Ох. Тоді давай лягати спати."

« Ага. Час спати."

Лінлей випадково забрався в ліжко, а потім пішов спати.

Мадам Уейд та її брати раптово померли, просто так, за одну ніч. Ця новина приголомшила місто Керре, як землетрус. А Дженну і Кіна ця добра новина зробила дійсно щасливими, тому вони не могли заснути взагалі.

Але для Лінлей це було не більше, ніж плівкою.

Тепер клану Холмеру весело поперхати вночі. Багато з місцевих охоронців гарячково намагалися гасити вогонь...

Том 8, розділ 21 - Подарунок

Префектура Керре складалася з близько десяти інших міст, а також багатьох сіл і ферм. Мільйони людей були під контролем. Було б доречно помітити, що префектури Керре можна розглядати як ціле королівство.

І губернатор префектури Керре може розглядатися як великий король у королівстві!

« Лише у чотирнадцять років усі члени головного міста префектури. Це дійсно змушує заздрити." У багатьох готелях Керре люди без умолку обговорювали цю подію.

Мадам Уейд та її брати раптово померли в цьому великому пожежі. Це змусило мене вирішити питання про владу в місті Керрі раз і назавжди.

Не було жодних спірних питань.

Кін, в якому текла кров клана Жак, обов’язково стане губернатором префектури Керре.

"Мадам Уейд пішла посеред ночі грабувати чийсь будинок, але вона не очікувала, що в результаті це втратить життя", - бородатий старий схопив великий глек вина, голосно сміючись.

« Почув, вона згоріла живцем», - сказав один чоловік, що стоїть неподалік.

« Як вона могла спалити живцем? Довкола неї було так багато міської сторожі. Якщо б вона справді була в небезпеці, то пані графиня безсумнівно могла б уникнути смерті. - Дозвольте мені розповісти вам секрет. Мадам графиня та її брати були спочатку вбиті, а потім їхні трупи спалили вогнем."

Всі люди відразу втупилися на нього.

« Це правда» - впевнено сказав худа людина.

« Ти несеш повну нісенітницю, — сказав сильний чоловік з холодом. - Я був міським вартовим і я там тієї ночі. Звідки ти можеш знати більше, що знаю я».

Цей худий чоловік відразу засміявся: « Друг, я просто жартую».

« У результаті пожежі не загинули Мадам і її два брати. Вони, ймовірно, померли через вибух, - міцний чоловік висловив свою версію. - Сголи? Чому вони не покликали на допомогу? Наші брати не чули жодного крику про допомогу. Це ймовірно через несподіваний вибух, який миттєво вбив їх".

Усі люди були в’язні, у тому числі худа людина.

Це пояснення було дуже логічним.

« Забудьте про мадам Уейд. Зараз місто Керре керуватиме братом і сестрою." - голосно кажучи, міцний чоловік зробив великий ковток спиртних напоїв.

...

Справді. Тепер у префектурі міста Керре була пара, яка раніше не бачила нікого з братів і сестер.

У головному палаці.

« Чому так багато?», переглядаючи список подарунків перед ним, Кін кинув погляд на подарунки, які лежать в кімнаті. Він був приголомшений.

Після смерті мадам Уейд усі двори міста відразу почали наближатися до Кіна. Вони давали йому подарунки, дарували його красивим жінкам. Усі ці двори знали, що через вік Кіна їхні клани будуть під безпосереднім контролем Кіна все наступне століття. Звичайно, вони хотіли мати з ним добрі стосунки.

« Це не так вже й багато», Ламберт похитав головою.

Дженна і Кін здивовано дивилися на Ламберта, а Лінлей відпив чай за сусіднім столом.

- сказала Дженна з подивом.

Ламберт похитав головою: « Мисс, молодий майстер. Ці подарунки коштують всього кілька сотень тисяч золотих монет. Кілька сотень тисяч золотих монет? Хмпф. Міс, молодий майстер, ви знаєте про заощадження старшої мадам? Я вважаю, що вони перевищували десять мільйонів золотих монет!»

"Більше десяти мільйонів золотих монет?" - Дженна і Кін були приголомшені.

Вони так довго жили в сільській місцевості. Коли ж вони могли побачити таке багатство? Ламберт тримав їх матері протягом багатьох років. Коли він жив у палаці губернатора, то бачив багато речей.

« Це цілком нормально. Якщо б у неї не було десяти мільйонів золотих монет, то це мало би бути для них скупою рисою старшої мадам. На жаль, ми досі не знайшли там карт ” « Могічний кристал »!. Хоча б навіть якби ми знайшли їх ... Можливо, магічні карти будуть пов'язані з відбитками рук старшої мадам. Ми напевно не зможемо зняти гроші", Ламберт безпорадно похитав головою.

Правила, які встановив Золотий Банк чотирьох Імперій, грали на руку банку.

Після того, як цю карту було персоналізовано за допомогою відбитка пальця, лише власник цього пальця міг отримати доступ до вмісту. Навіть якщо б інші отримали цю карту, вона не принесла б їм жодної користі.

Звичайно...

Власник карти може передати її разом зі своїм багатством особисто.

Але якщо ця людина раптово померла, не встигла ініціювати переклад коштів, то активи в повному обсягі перейдуть у володіння Золотого банку чотирьох Імперій. По правді кажучи, Золотий Банк чотирьох Імперій не мав іншого вибору.

Кількість золотих монет, що зберігаються на магічних картах світу насправді в десять разів більша за кількість золотої монети, якою Золотий Банк фізично володів.

Але як часто багаті люди, маючи щонайменше сто мільйонів золотих монет, будуть йти в банк і фізично вивозити зі столу 100 мільйонів золотої монети? Навіть якщо вони це зроблять, то постійно транспортувати таку суму було дуже незручно. Це була одна з причин, чому Золотий Банк Чотири Імперій вирішив видати стільки магічних карт. У той же час банк не наважувався видати їх усім підряд.

"Дісять мільйонів золотих монет просто зникли" - болісно сказав Кін.

Він дійсно переживав через втрату такої суми грошей.

« Молодою майстер. Будучи губернатором префектури Керре, ви повинні будете дбати про збирання грошей. Ви повинні платити зарплати міському сторожі, потрібно ремонтувати місто і так далі. Є кілька пунктів обов'язкових витрат." - додав Ламберт.

« Що? Розходження грошей губернатора?

« Ось чому я сказав, що ці сотні тисяч золотих монет є незначними. На щастя, провінція міста має свою власну скарбницю, яка повинна утримувати достатньо грошей." - сказав Ламберт.

Кін потер голову: « Ах. Я думаю, що бути губернатором досить складно і дуже неприємно."

« Сестра, - Кін з надією подивився на Дженну. - Ти повинен допомогти мені".

Дженна чесно кивнула: « Кін, я зроблю все можливе, щоб допомогти". Цей простий кивок голови поклав початок хворобливому і болісному життю Дженни.

Прямо зараз, ні Кін, ані Дженна, і Ламберт не знали, що в той час, як вони були турбувалися про гроші, який попив чай Ліндей мав у розпорядженні чудове багатство, яке було нагромаджене королівським кланом протягом декількох тисяч років. Ймовірно, навіть їх клан, клан Жак, який правив північно-західною провінцією тисячу років, не міг конкурувати з багатством Лінлей.

Вони не були такими могутніми за такий короткий час, що просто неможливо усунути королівський клан.

« Дженна, Кіна, раптом заговорив до Лінлія. - Ви можете залишатися тут. А мені треба йти тренуватися".

Дженна і Кін подивилися на Лінлей. Кін фикнув: « Великий брат Лей, не марнуйте надто багато часу на тренування. Ти повинен пам'ятати, що необхідно прийти на вечерю. Сьогодні... Моя сестра збирається готувати особисто."

Дженна відразу почервоніла.

З тих пір, як на нічному бенкеті Кін відкрито заявив, що Лінлей був молодим Дженни, всі громадяни міста Керре дійсно дійшли висновку: це так. Навіть слуги повірили в це. Звичайно, Дженні відчував себе незручно.

« Ах, так» (Лондей з усмішкою махав рукою).

Аж ось перед ним з’явилися чотири великих сундука. Сундуки були відкриті, демонструючи свій вміст — різноманітні твори мистецтва, цінні магічні ядра і деякі рідкісні та надзвичайно дорогоцінні матеріали.

« Що це?», - Кін і Дженна були приголомшені.

« Це маєток Клана Холмера. Я не дуже впевнений, скільки коштує вміст цих чотирьох сундуків. Мабуть, понад мільйон золотих монет. Візьміть також і це... - Ліндей дістав вісім магічних карт кристалу. - Це не відпечатані карти клану Холмеру. Загалом вісім з них. Кожна з них повинна мати мільйон золотих монет".

Лінлей підслухала цю інформацію з розмови мадам Вейд зі своїми двома братами. Тільки тоді він дізнався про цінність цих магічних карт.

« Це... це... - Кін і Дженна, а навіть Ламберт дивилися на Лінлі в шоці.

« Це все коштує майже десять мільйонів монет золото, чи не так? З цим... Ви не повинні бути надто скупі в процесі управління префектури міста Керре. Гаразд, настав час піти і потренуватися."

Лінлэй невзначай кинув вісім карт в скрунки, потім повернувся і пішов.

Дженна, Кін і Ламберт дивилися на чотири скрині та вісім магічних карт. Вони не знали, що сказати.

« Сестра», - Кін подивився на Дженну.

Дженна була приголомшена: « Коли я просила старшого брата Лея допомогти нам, то сказала, що дам йому десять тисяч золотих монет. Но... І я не можу цього зробити ».

Брат і сестра не знали, як це прокоментувати. Вони запропонували десять тисяч золотих Лінлей, щоб той допоміг їм, але він взяв лише одну золоту монету... і тепер дав їм цю суму в розмірі десяти мільйонів золотих монет!

Десять мільйонів золотих монет!

Це був надзвичайний стан.

Коли клан Дебс королівства Фенлай був на пікі його процвітання, чиста вартість його активів була близько ста мільйонів золотих монет. Після наслідків, які з'явились покаранням за контрабанду, їх чиста вартість впала до десяти мільйонів золотих монет, але вони все ще залишалися одним із основних кланів у Фенлай.

"Місс, молодий майстер, цей містер Лей дійсно не звичайна людина" - урочисто вигукнув Ламберт.

Дженна и Кин кивнули.

Це зрозуміло. Як звичайна людина могла так недбало ставитись до десяти мільйонів золотих монет?

« Звичайно, коли містер Лейй змахнув рукою, нізвідки виникли ці чотири сундука. Якщо мій прогноз є правильним... містер Лей має легендарне Найпростіроване кільце!», обличчя Ламберта було дуже серйозним.

"Міжпростірне кільце?" - Дженна і Кін ніколи навіть не чув про це.

Ламберт кивнув: « Так. Нерухомі персні — безцінне багатство. На континенті Юлан вони є доказом влади та сили. У легендах, які я чув, навіть коли люди пропонували купити перстень за сотні мільйонів золотих монет, ніхто ніколи не був готовий продати його."

- Дженна і Кін сиділи з широко розкритими очима.

Як би виглядали сотні мільйонів золотих монет, коли б їх помістили в одному місці? Вони не наважувалися навіть уявити собі, як виглядатимуть ці величезні багатства.

« У Північно-західній провінції, тільки легендарний лідер клана Жак, губернатор усієї провінції має Межпростірне кільце» - пробуючи в префектурі міста Керре протягом багатьох років, Ламберт дещо знав про справи клавана Жак.

« Ви говорите про... Великому Діду Маккензі [Mai'kekan]?», - відразу запитав Кін.

Двома найбільшими джерелами гордості для клана Жак були їх перший лідер клава Жак і їхній легендарний керівник Клана Маккензі Жак.

У минулому Жак був звичайним простолюдином. Він пішов до армії і постійно просувався по службі, а також зробив значний внесок у Імперію О'Браєн. Зрештою, він навіть заснував новий легіон Імперії О’Брайен: Жак Легіон.

Коли Жак став відомим, він заснував свій власний клан Жак.

Імператор навіть віддав Північно-західну провінцію під його клан, щоб той міг нею керувати. З цього видно, наскільки сильно Жак підтримував імперський клан.

Але, звичайно... Перший лідер клана був відомий через свої військові здібності. Що стосується його особисто, то до самого останнього дня своєї смерті він як і раніше був всього лише воїном восьму рангу.

Але Макензі Жак був гордощі. Понад 50 років тому, Макензі зійшов на Святий рівень у віці 20000 років.

Воїн святого рівня!

Після того як клан виростив власника Святого рівня, аж поки той не загине, слава клана буде тільки зростати.

- Кін був здивований.

« Дуже добре. У нього є одне. У минулому його імператорська величність особисто подарував йому, - емоційно сказав Ламберт. - Клан Жак завжди пишався цим фактом. Ви повинні розуміти, навіть багато королів різних континентів Юлан не володіють Межпростірними кільцями."

Тільки тепер Дженна та Кін повністю зрозуміли, наскільки рідко і цінність були ці архітектурні кільця.

« Але я не очікував, що містер... Лэй також матиме Найпросторстке кільце. Не дивно... Не дивно, що десять мільйонів золотих монет для нього мізерна сума."

Дженна і Кін відчували, що їм важко дихати.

« Я вважав, що коли отримав посаду губернатора, то міг би дати цьому великому братові Лэй дійсно важливе становище. Але здається, ніби... Великий брат Лей... Тепер Кін починає все розуміти.

Губернатор префектури міста для звичайних людей був кимось, хто займає місце в житті набагато вище, ніби сидить на небі.

Але для військових, таких як Лінлей, це нічого не значило. Він міг би просто вбити його, коли захотів.

Том 8, розділ 22 - Земля

Через місяць після того, як уатажок Клана Жак отримав наказ, він зайняв посаду губернатора префектури Керре. Тим не менш, поки він не досягне повноліття, його сестра Дженна буде допомагати керувати справами, виконуючи роль заступника.

« Великий брат Лей, ти йдеш?»

Дженна, Кін і Ламберт здивовано дивилися на Лінлей.

Після того як Кін став губернатором, а Дженна керувала, їхнє життя нарешті стало відносним. Так само вони намагалися придумати спосіб, як погасити свій борг перед Лінлою, а він раптом приходить і каже, що хоче покинути місто Керре.

« Великий брат Лелей», - очі Дженни починали злегка червоніти.

З Бебе на своєму плечі і біля нього Хаеру Лінвей ніс свій важкий меч. Посміхаючись, він сказав: « Ця система розвита й урбанізована середина міста Керре негативно впливає на мої тренування. Але я не буду йти занадто далеко. Я просто відвідаю цю гірську долину, що знаходиться поблизу Керре.

Для нього найважливішими були його тренування. Оскільки самосвідомість Лінлей ще не була перепоною у Саморозвитці, то її тренування було навіть більш важливим. Якщо у нього є можливість, він повинен підняти свою силу настільки, наскільки це взагалі можливо.

В книгах Клана Барух були записи про воїна Драконячої Крові, який через інтенсивні тренування за лічені десятиліття досяг Святого рівня.

Водії були здатні зносити самотність.

- Дженна і Кін про себе з полегшенням задихнули.

« Добре, коли у мене з’явиться вільний час і я відвідаю вас. В майбутньому, ви повинні покладатися на свої сили" - посміхаючись сказав Лінллей.

Коли Лінлей дивився на брата і сестру Кіна та Дженну, то часто згадував свого молодшого брата Уортона. Він також втратив своїх батьків.

« Цікаво, як там живе Уортон. Після того, як я втамую свій рівень “внурання ” мені треба піти і відвідати його".

Лінлей розумів, що Уортон зараз повинен інтенсивно тренуватися в Імперії О'Брайен і поспішати йти навідувати його, тим самим відволікати від тренувань не було ніякого сенсу. Крім того, сам Уортон зможе вирости набагато швидше завдяки самосвідомому знанню.

Якщо Лінлей опиниться поруч з Уортоном, це може негативно вплинути на його саморозвитку.

...

Східна частина префектури Керре. Тут розкинувся невеликий зелений кряж, який лежить всередині нього скромною і непримітною долиною. Лінлей звів тут невеликий дерев'яний будиночок і потім в тиші і спокій продовжив свої тренування.

Пізня ніч. Гірська долина. Уся місцевість була покрита зеленою травою, а в центрі навіть було маленьке озеро.

Поруч з озером, перебуваючи в медитативному трансі, сидів Лінллей. Його очі були закриті, а сам він намагався об'єднатися з природними елементами. Поблизу вогнища запалав вогонь, відкидаючи мерехтливе світло на все тіло Лінлей.

Він відчував безмежність незбагненної землі, потоків вітру, потік води і пристрасть полум'я...

Будучи магом, особливо з надзвичайно схильністю до вітрів і землі... Здатність Лінлей до співпраці з природними елементами на голову перевершувала звичайних воїнів.

Саме тому передка камана Барух, який мав великий молот, вийшов на рівень “внушення ” лише після того, як прорив був у Святий рівні. Зрештою, воїнам стати єдиними з природою набагато важче, ніж магам.

« Тьмяний громовик, що містить різку вибухну силу, як при виверження вулкана, я зрозумів тільки після досягнення рівня "вламати щось важке, наче це легке". Що стосується так званого « вихушіння » є сила природи - землі, вогню, води та вітру. Однак... І я не можу цього зробити ».

Після медитації протягом довгого періоду часу Лінллей раптом зрозумів.

« При рівні » вихушування text, просто “викорінюється сила..."... Сила, що запозичується в навколишнє середовище. Але рівень вищий за «веніття » (3) мусить бути всеосяжним. Мені потрібно продумати найкращий шлях для досягнення просвітлення".

У темряві ночі, під світлим бличок багаття, Лінлей залишався сидіти в медитативній позі. Але його очі стали повільно відкриватися... Вони були немов діаманти або зорі у нічному небі.

« Розкішні види зброї також мають бути різними. Сильний бік тяжкого меча полягає в його надмірній ваги. Щодо мого важкого меча “Безлізвійного" він сам собою не покладається на свої гострі краї. Він покладається на свою величезну вагу і при атакі саме їм робить свій шлях до мети."

Дух Лінлэй щось смутно відчував.

Принципи тренування з важким мечем були дуже схожі на основні принципи самої землі.

"Земля величезного, земля масивна, Земля непідвіжена...", - Лінлей тримав в руках свій адментиновий важкий меч, але його серце і дух повністю зливалися з пульсом землі.

Земля володіє своєю власною унікальною пульсацією... Цей самобутній ритм зачеплює саму душу. Тільки люди, які досягли найвищого рівня єдності з землею могли відчути його.

Лінлей встав.

Він не говорив ні слова, а почав розмахувати своїм важким мечем. Меч в руках Лінлей немов танцював... Раптом його рух почав входитися у унікальний ритм.

Цей ритм був схожий на біяння серця.

Фьюх.

Розігріте повітря знову і знов, адамінтінний важкий меч, здавалося, ніс в собі мільйони фунтів ваги. З кожним помахом меча Лінлей відчував, ніби він повністю злився з землею... Просто тренуючись з ним, він відчував ніби він і є сам незбагненний вага неосяжної землі.

"Буум"!

Важкий меч Лінлей раптом встромився безпосередньо у повітря. Можна було почути кілька звуків вибуху підряд. Прості удари змусили підірватися сам повітря. Це було немислимо! Адже, незважаючи на швидкість руху зброї, один удар може призвести до одного звуку. Викликати кілька ударів було майже неможливо.

- Очі Лінлей раптом ожили.

Відволікнувши на секунду, прекрасний відчуття самотності Лінлей з природою раптово зникло.

« Що сталося в той момент? Я не використовував навіть свою бойову-Ці, але в тій атаки моя сила розщепилася на кілька ритмічних імпульсів."

Лінлей почав роздумувати про це.

Під час тренувань люди іноді входять у певні дивовижні стани, до того ж вони не можуть збагнути рівня сили. Але якщо вони не розуміють причини, то в потрібний момент знову не зможуть увійти до нього.

Що Лінліей треба було зараз робити, так це постійно думати і тренуватися.

Він повинен усе освоїти і бути здатним контролювати це все!

...

Небо було голубим, повністю чистим блакитним і без жодного натяку на інші кольори. Життя Лінлей у долині було дуже мирним.

Вітер впорався і покривав озеро.

На даний момент Лінлей не тренувався. Він вирішив порити. Людина не може постійно тренуватися, якщо вона буде робити це примусово, це може надати контрпродуктивний ефект.

Якщо Лінллей хотів піти на риболовлю, він робив це. Якщо він хотів поспати, то спав.

Його серце і дух стали об’єднаними з природою.

І коли він повертався до тренувань, його темпи росту знову захоплювали уяву.

« Великий брат Лелей», - з боку долини почувся енергійний і водночас щасливий голос. Лінлей повернувся і побачив Дженну, що викачала на маленькому жеребці. Позаду неї на конях їхали дві гарні служниці. Ці двоє служниць були вправними й досвідченими, оскільки вони тримались безпечно і не сховалися в сідлі скачучого коня.

« Дженна», - Лінлей поклав удочку і встав.

Тепер поряд з ним не було ні Бебе, ні Хаеру. Щоб полювати на диких звірів, вони часто йшли глибоко в гори. У цій гірській місцевості, де розкинувся Лінлей, тварини були звичайними тваринами. Магічні тварини майже неможливо було побачити тут.

« Мій брат Лей, я приготувала кілька страв, візьми, спробуй, - Дженна зняла сумку з коня і дістала її добре загорнутим цвіркуном. - Ти напевно не міг тут занадто добре харчуватися. Але я принесла тобі чудові страви".

Дженна почала розгортати цвіркуни, один шар за раз. Усередині була металева коробка, в якій було багато різноманітних страв.

Лінлей понюхав.

« Мм. Пахне дійсно добре» - посміхнувся Лінлей.

Від хвилювання, обличчя Дженни відразу почервоніло.

Але Лінлей лише зітхнув з полегшенням. Як він міг не здогадатися про почуття Дженни? Дженна була ідеальною з погляду зовнішності та характеру. Але, переживши стільки в минулому, для Лінлі було неймовірно важко відкрити своє серце комусь ще.

"Любов?"

Зітхнув Лінлей.

Тепер він не цікавився ділами серця. Для нього зараз найголовніше - це зосередитися на своїх тренуваннях і самовдосконаленнях. Саме в цей момент, у пам'яті Лінлей, раптом спалахнула одна сцена.

Після смерті його батька всі палаци міста Фенлай відвідали його, щоб засвідчити свою пошану. В одну ніч до нього в кімнату прийшла Делія... Вона хотіла сказати, що має повернутися до Імперії Юлан. І тієї ж ночі, перед тим як піти, вона поцілувала його.

"Делія?"

Окрім Аліси, єдиний чоловік, до якого Лінлей мав романтичну близькість, був дівчина, яку він знав з першого року навчання в Академії Ернст. Особливо після того, як Делія відверто й відкрито показала свої почуття. Хоча Лінлей не міг цього визнати, але глибоко в глибині свого серця, образ Делії вже був завжди виграбований.

« Великий брат Лей, співає! » — з нетерпінням вимовила Дженна.

Лінлей зітхнув: « Я не можу дозволити Дженні ось так витрачати роки своєї молодості».

Роздумуючи над цим, він почав енергійно їсти й хвалити її під час приготування їжі: « Мум... Це дійсно смачно. Смачний смак просто чудовий".

Коли Дженна почула похвалу Лінлі, вона розплакалась усміху.

« Дженна, в майбутньому ти не повинна приходити відвідувати мене. Коли я тренуюся, я не хотів би, щоб мене відволікали" - дивлячись на Дженну вимовив Лінлей.

Дженна була вражена.

« Ох, - прошепотіла Дженна. Потім вона видала себе усмішку і сказала. - Тоді, коли у тебе з'явиться вільний час, старший брат Лелей, ти повинен відвідати нас в палаці".

« Зуміється» - впевнено, ствердно відповів Лінлей.

...

Під час тренувань Лінлей, дні в гірській долині летіли дуже швидко. Минув місяць. Що стосується того, як йому краще використовувати свій важкий меч ... Лінлей поступово підбирався до правильного шляху.

Якщо Лінллей також наполегливо продовжить тренуватися, то в найближчі кілька років він напевно перевершить рівень “вушання" і пізнає новий!

...

У віддаленій таверні префектури Керре.

У цій таверні було дуже тьмяне освітлення, і це створювало враження на прихід сутінок. Кожен стіл був розміщений у певному порядку і знаходився в сонячній сітківці з перегородками як великий широкий щит.

Це була дуже тиха таверна. Коли він вперше прийшов сюди, йому дуже сподобалась атмосфера тут.

Але ціни тут були досить високі.

Під час своїх тренувань, щоб випити трохи вина і послухати елегантну красиву музику, Лінллей кожні сім-сім днів спускався з гір і відвідував цю таверну. Кожного разу він уважно слухав всі розмови різних мандрівників.

« Уже майже липень. Повинен незабаром початися новий навчальний рік Уортона», - подумав про себе Лінлей.

Прямо зараз, в таверні було досить мало клієнтів. А ті, що розмовляли між собою сумлінно принижували свій голос. Але, зосередившись на цьому, Лінлей міг чути кожне слово.

Раптом один з тихих розмов привернув увагу Лінлей.

« Ти чув? У Імперській столиці з’явився новий неймовірний сімнадцятирічний геній. Здається, його звуть Уортон" - за столом поблизу Лінлей спілкувалися три чоловіки середнього віку. Вони обговорювали різні генії імперії.

"Уортон?"

Ліней відразу зосередився на них.

Провівши стільки часу в Імперії О’Брайєн, Лінлей ще ніколи нічого не чув про Уортон.

« Ти говориш про генію, що з'явився нізвідки в Академії О’Брайен? — із блискучими очима перепитав лисий чоловік. - Я теж про нього чув. У кінці кожного навчального року щорічний турнір між студентами академії завжди привертає увагу. У ньому навіть беруть участь учні, досягнувши рівня воїна восьмого рангу."

У військовій академії, Юлан - Академії О’Браєн, учні розподілялися на сім класів.

Коли він досяг рівня воїна сьомого рангу, його відразу перевели на сьомий клас.

Коли учні досягли сьомої ранги, вони могли вийти з академії. Однак більшість з них продовжувала навчатися в академії. Навіть деякі учні, досягнувши високого рівня воїна восьмої ранги, не хотіли покидати академію.

"Старий лисий гриф, так ти теж чув цю новину? Цей Уортон дійсно щось ... - з похвалою зітхнув чоловік середніх років з нефрітовим волоссям. - Йому тільки сімнадцять років. У минулому, він ніколи не брав участі в жодному зі щорічних турнірів. І тільки-но перейшовши на сьомий клас, він вирішив взяти участь і відразу переміг воїна восьмим рангу і після цього став чемпіоном серед усіх учнів сьомого класу."

« Що? Сімнадцятирічний хлопець переміг воїна восьмих рангу? Ти не жартуєш? Хіба це взагалі реально?" - раптом почав допитати пухкий, третій чоловік, який до цих пір тільки сидів і слухав.

Лесий перевернув погляд на товсту жінку: « Я не жартую. Адже я особисто був свідком тієї битви. Ти просто не знаєш... Цей Уортон був заввишки близько 2 метрів і дуже щільний. Лише його зовнішній вигляд був дуже тиском на людей. А його зброя... Його зброєю був надзвичайно жахливий гігантський бойової клинок. Орудуючи цим клинком, Уортон переміг воїна восьмого рангу і став чемпіоном серед усіх учнів сьомого класу."

« Я чув, що коли він зміг перемогти восьмого рангу свого віку, то зможе досягти восьмий ранг року за три. У минулому, Свята Гея мечу Олів’є прорвався на дев'ятий ранг, коли йому було тридцять. І природно, виходячи з здібностей Уортона, він не далеко від нього пішов, - почав нахвати його чоловік з нефритовим волоссям. - Як сімнадцятирічний, перемогти воїна восьмий ранга - це просто щось. Уже минуло багато часу, відколи імперія народжувала генія як він. Він навіть був публічно визнаний генієм номер один всій Академії О'Браєн і імператор вже дав йому титул графа."

Том 8, розділ 23 - Кардинал

Толстяк раптом перебив: « Ей, але якщо те, що Ви говорите правда, то Уортон уже довгий час повинен був бути на слух. Чому досі про нього ніхто не чув?»

Чоловік, який ламав голову, кинув: « Я теж думав про це, тому я дещо розібрався. За весь час навчання в Академії О’Браєн, Уортон ніколи не брав участі у щорічних турнірах і не бився в особистих дуелях. Саме тому про нього ніколи не було нічого відомо».

« Мати силу, але приховувати її... Захватим тоном виголосили чоловіка з нефрітовим волоссям і товстом.

« Забудемо про минуле, - впевнений заговорив лисий чоловік. - Зараз, коли його прийняли на сьомий клас воїнів, тепер Уортон завжди буде в центрі уваги."

У цій відокремленій таверні, підслуховуючи, Лінлей продовжував потягувати своє вино. А на його обличчі була легка усмішка.

« Малий Уортон має два метри росту? Здається він тепер трохи вищий, ніж я."

Коли Уортон покинув містечко Вушан, йому було лише шість років. У той час у нього ще були молочні зуби і він виглядав як звичайна чарівна дитина. В мить окуло одинадцять років.

"Маленький Уортон!"

Серце Лінлі раптом огортало теплі почуття. Ці почуття були зв’язком між братами і сестрами.

« Вражає те, що драконяча кров в жилах маленького Уортона навіть більше ніж у мене. Його природний талант як воїна також вищий, ніж у мене. У свої сімнадцять років він уже зміг перемогти воїна восьмого рангу ... мм... Я думаю, що Уортон прорвався на сьомий ранг року два або три назад".

Догадки Лінлей були надзвичайно точними.

Шестирічний Уортон разом з палацом Хірі пройшли шлях до Імперії О’Брайєн. Завдяки його природним здібностям Уортон легко вступив до Академії О’Брайєн.

Але палацовий Хірі розумів, що клан Барух є частиною Святого Союзу. Тому він переконався, що Уортон приховував свою справжню силу і ніколи не відкривав її. Якщо б Уортон був занадто яскравим, закінчивши Академію О’Браєн, йому було б важко повернутися до Святої угоди.

Отже, показу палацового Хірі він приховував свою справжню силу. Хоча будучи дитиною, він і показав трохи здібностей при вступі ... Він був ще замолодий і на нього мало хто звернув увагу. Але потім, коли Уортон виріс і змучився, він вже розумів важливість та сенс приховування своєї сили.

Довгі роки наполегливих тренувань.

Навіть для Академії О'Брайен, найкраща військова академія з найбільш військово-могущеної імперії на континенті Юлан, темпи росту Уортона були неймовірно швидко.

І коли Уортону виповнилось чотирнадцять, дотримуючись вказівок Лінлія, до Імперії О’Браєн прибув Хіллман.

Варто зазначити, що коли Гіллман прибув до Академії О’Брайєн, то « Дінья Апокаліпсиса » вже давно відбулася. Імперський клан і головні двориканські клани О’Брайен, маючи свої власні методи швидкого зв'язку, звичайно про це всім знали. І, звичайно ж, елітна Академія О'Брайен також знала про те, що сталося.

Коли Гіллман дійшов до імперії, Уортон уже знав, що сталося так звана « Дінья Апокаліпсиса ».

Гіллман також розповів Уортону про смерть його батька Гоґґа, а також про важке рішення Ліллей. Цими новинами Уортон був вибитий з колії. Він не знав, що йому слід робити далі.

Гіллман і Хірі, які були підтримувані в хірії та бойовому клині « Палач », який йому розповів Ліллей... Уортон вирішив взяти на себе відповідальність і обов’язки по відновленню клана Барух. Але в глибині свого серця Уортон постійно хвилювався і думав про старшого брата Лінлія. Він не знав, де він живе.

Відстань між Святим Союзом і Імперією О'Браєн була просто занадто великою. Тільки на дорогу може піти не менше року.

Але, на щастя, Конґломерат Доусон вийшов на контакт з Уортоном і надіслав йому секретний лист.

Цей секретний лист написав особисто Єль. Він детально описав усе, що було в його пам’яті. Він також сказав, що Лінлей в порядку і збирається піти на довгі соляні тренування.

Дізнавшись про ці новини, з плечей Уортона зрештою впав важкий тягар. Він почав почувати себе набагато спокійніше і невимушеніше.

Уортон дедалі більше пишався своїм старшим братом. Це підстебувало його діяти набагато рішучіше і працювати більш наполегливо, щоб колись у майбутньому він зміг стояти на рівні з Лінлєю. Звичайно, весь цей час Уортон наполегливо тренувався, але почувши ці новини, він став тренуватися ще більше ... І коли йому виповнилося 15 років, він уже досяг рівня воїна сьомого рангу.

Коли йому виповнилося сімнадцять, Уортон вирішив, що він вийшов на новий рівень володіння бойовим клинку » (ПалачІЯ). І саме тоді він вирішив взяти участь у щорічному турнірі. Після такої переможної перемоги у Вортоні стався шок від цілої Імперії О’Брайєн. Він став найбільш сліпучою і яскравою зіркою всієї імперії. Після цього імператор навіть надав йому титул графа.

...

Лінллей був дуже щасливий, коли сидів у кутку таверни.

« Уортон? Це твій молодший брат, вірно?

Широко посміхнувшись Лінлэй кивнув.

« Той хлопець переміг восьмого рангу? — здивувався Бебе. - Босе, твій молодший брат повинен бути в змозі трансформуватися у воїна Драконячої Крові, вірно?

« Я дуже пишався своїм молодшим братом Уортоном. - Бебе, я зміг трансформуватися в воїна Драконячої Крові тільки спивши кров Бронованого Шипастого дракона, яка врешті-решт перемішалася з зміїною кров'ю з моїх жив. А у мого брата щільність драконячої крові в жилах з народження була високою. Тому він міг відразу перетворитися в воїна Драконячої Крові, але його драконяча форма відрізняється від моєї."

Прочитавши записи Клана Лінлей дізнався, як саме мала виглядати драконяча форма воїна Драконячої Крові.

Якщо щільність драконячої крові в жилах воїна досить висока, просто тренуючись згідно з секретними ученнями Воїнів Драконя Крові, можна згодом буде трансформуватися в воїн Змієвий Крові, прийнявши свою зміїну форму. І після трансформації, тіло воїна Драконячої Крові має покритися лазурними лусками і мати ласуровий драконячий хвіст з одним рігом, що стискується із лоба.

Проте коли Лінлей трансформувався у свою Драконячу форму, його тіло було покрите чорними лусочками, чорним шипом з лоба, чорних колючками з колін і ліктів, що стирчать чорний хвіст із копчика, а також чорним сигарами по всій довгій лінії хребта.

"Бутилку зеленого жадеїтового для кожної людини!", раптом, по таверні рознісся дуже знайомий Лінлей голос.

« Це ж... І я не можу цього зробити ».

Лінлей наче вразила блискавка. Його тіло раптом напружилося, і він одразу ж подумки звернувся до Бебе: «Бебі, швидше пересядь поруч зі мною та затаїсь». Лінлей посадив Бебе на стілець у кутку своєї маленької “будівлі".

Ця таверна була дуже погано освітлена.

Крім того, між кожним столом були дерев’яні щити. У результаті, все тіло Лінлей майже повністю закривалося цим дерев'яним щитом і той чоловік не міг його бачити.

Лінлэй повернув свою голову і трохи-чуть виглянув...

Ця пухка фігура... Ці очі, які мерехтять і створюють маленькі клінки та при цьому сяють.

« Це він.

Лінлей відразу відвернувся: « Керував Лампсон. Чому він тут, в Імперії О'Брайен? А ті люди, що разом з ним ... Вони явно не слабаки. Більше того, разом з ним був один рухомий, який тоді відвідав при ритуалі на останньому поверсі Сяючої Церкви."

І справді, цей підвізник був одним з тих хто допомагав Хайденсу створити цю магічну освіту. Він, безперечно, могутній воїн.

Серед них було по крайніх двох ватажків дев'ятого рангу... Це Лампсон і той підуважник.

« Я не можу впізнати інших, але судячи з їхнього ауре, вони повинні бути не на багато слабші ніж Лампсон. Висока ймовірність, що вони теж є воєводами дев'ятого рангу".

Серце Лін Лей затремтіло.

« Чому так багато високорівних биків Сяючої церкви? Чи може бути... Що... - Серце Лінлей в страху стисалося. - ... Я був розкриваний?»

Лінлэй розумів, наскільки могутнім є святий Союз і він напевно володів своїми розвідувальними мережами в різних чужих королівах та імперіях. Але чи їхня мережа настільки глибоко вкоренилася, що проникла навіть у таке місце як префектура міста Керре?

- Бебе був сльозо розгублений. Отримавши наказ від Лінлію, він так і не зрозумів, що сталося.

Лінлей подивився на Бебе і його губи, скручені в легкій усміці: « Бобі, до таверни увійшли повстанці Церкви Сяючої. Серед них щонайменше кілька волевителів дев'ятого рангу".

- У погляді Бебе блиснула спрага вбивства.

« Якщо вони прийшли за мною, я прослідкую, щоб жоден з них не покинув живого префектури міста Керре" - все нутро Лінлей також переповнилося прагненням вбивства. Поточний рівень сили Лінлей був на порядок вище, ніж три роки тому.

Коли він приймає свою Драконячу форму, то стає воїном дев'ятого рангу на пікі рівня. Крім того, його вміння володіти мечем досягнули піку рівня « квакання »... він навіть почав смутно відчувати свій власний шлях до ще вищого рівня розуміння.

Тепер Лінллей сидів і слухав.

Водії Сяючої церкви все ще не знайшли присутності Лінлей.

« Через цю людину ми витратили два роки. Але вже найближчим часом, ми нарешті зможемо повернутися назад." - в півголоса говорив Лампсон.

Лампсон був дуже обережним, не даючи жодного натяку на особу “цьої людини ”.

« ДВА роки, інший чоловік у чорних одягах безпорадно похитав головою. - Битва з цим старим, загинуло багато моїх хороших друзів."

« Не важливо, ми схопили його і це того коштувало» - вимовив Лампсон.

...

Слегка нахмурившись, Лінлей слухав їхню розмову.

« Що вони мають на увазі?»

Він справді вбив шістьох спеціальних Виконавців Церковного Трибуналу, але він напевно не був старим.

«Старик? У найближчий час, вони збираються повернутися?"

У Лінлі почала збуджуватися цікавість. Заради кого Церква із Сява вирішила б витрачати стільки зусиль?

— Ти чого втупився? — тихо сказав один з людей у чорних одягах.

« Чому така зарозумілість? — сказав стародавній голос. - Якби не той факт, що ви переважали мене числом і потім ще використовували кілька трюків, невже ви думаєте, чи могли б мене зловити? Шутка і не більше... І я не можу цього зробити ».

Веки Лінлей злегка здригнулися.

Здається, що старий чоловік був тим, кого хотіла придбати Церква Сіяча.

« Певно, що релігія не відправила б стільки високорівних воїнів до чужої імперії, щоб убити мене. Але вони це зробили заради цього старого... - Я думав про себе Лінлей.

« Хота все одно. Незалежно від того хто він, я повинен врятувати його - холодно про себе розсміявся Лінлей. - Тільки одна думка про те, що я можу зірвати важливі плани Сяючої церкви, змушує мене почуватися набагато краще."

Повністю знищити й викоренити цю церкву буде дуже трудно. Але зараз, Лінлей міг зробити для цього один маленький шажок.

Приблизно через півгодини Лампсон разом зі своєю « свитою » Франциско все - таки залишив таверну. Відколи вони прийшли і до моменту відходу, ні Лампсон, ані хто-небудь з його групи, навіть вигляд не кинули в сторону, де сидів Лінлей.

Лінлей встав через свій стіл.

"Бебе, йдемо" - Ліндей недбало кинув на стіл кілька золотих монет і відразу пішов слідом за групою Ламсон.

Розуміння Лінлей рівня « Примусити No47 вже досягнули вершини майстерності. Покладаючись на своє розуміння » (А. .), Лінлей міг стояти і не тонути... Це було тим, що більшість людей дев'ятого рангу просто не могли зробити. Це розуміння було за межею повсякденної фізичної сили і бойової-Цей.

Після того як Лінлей йшов на віддалі позаду групи Лампсона, він зрештою зміг краще розгледіти всіх людей.

« Цього таємничого старого разом з шістьома виборцями Сяючої церкви», - Лінлей відчував, що кожен із тих шістьох був ватажком дев'ятого рангу.

Шість вонь дев'ятого рангу супроводжують всього одного старого. І кардинал Лампсон веде загін особисто.

Підслухавши розмову, Лінлей дізнався, що загін Ламсона провів два роки і втратив чимало своїх людей.

« Хто ж цей старий хлопець?»

Він був надзвичайно худий, а його сиві брови були настільки довгі, що вони витягали до його грудей. А найважливіше те, що в районі грудей руки старого були скуті. Але навколо цих оків був шматок тканини. Більшість людей навіть не помітили б їх, якщо б вони були поза увагою. Навіть Лінлей помітив їх лише після того, як вітер злегка підійняв тканину.

« Аа? Це ж... - Лінлей вперше побачив легендарний предмет. - Антимагічні кандили?

Якщо вірити записам, то той, хто має антимагічний кандалів, не зможе використовувати грама своєї магічної сили в їхніх тілах. Навіть наймогутніший маг буде не більше, ніж звичайна людина. Але антимагічні кандали надзвичайно дорогі. Це було вперше, коли Лінллей бачив подібну річ.

Лінлей ніби ковзав крізь натовп людей, що йдуть по вулиці ... Іноді лічильниця, а іноді ховаючись. Його рухи були дуже витонченими. Лампсон і його люди навіть не уявляли, що за ними хтось стежить.

Через деякий час Лампсон згорнув у перевулок і зупинився перед двоповерховим будинком. Після чого один з чоловіків у чорних одязі постукав у двері.

« Милорд, — відчинилися двері і чоловік середніх років з повагою вклонився. - Все готово. Мілорди, прошу, проходьте і відпочивайте".

Лампсон та інші кивнули.

« Картес [Ке'sa's , ти разом зі своїм братом стій на сторожі старого. Трохи пізніше, я відправлю кого-небудь змінити" - скомандував Лампсон.

Ліней про себе ще більше здивувався: « Навіть після того, як його зв’язали антимагічними наручниками, вони все ще мають намір так пильно стежити за ним? Цей старий має бути насправді щось."

З такими думками, бажання Лінлей зруйнувати плани Сяючої церкви тільки зросло.

Том 8, розділ 24 — Зесслер

На вулиці почало повільно мерзнути. Протягом усього того часу, затаївшись, Лінллей очікував ззовні цього будинку. Але хоч би скільки він не спостерігав, йому так і не випала нагода непомітно підійти до цього старого.

« Якщо покладатися на те, що він сказав у таверні, то за це кілька сильних биків Сіячої церкви стали для Лінлію трохи хмуритися. - Старик повинен бути як мінімум на рівні сили дев'ятого рангу."

« Але він не повинен бути витителем Святого рівня. Навіть велика група високорівневих виродків дев'ятого рангу не зможе зловити воїна Святого рівня. Итак... Чи така ймовірність неймовірно мала.

Незважаючи на те, що Лінлей не міг бути точно впевнений наскільки сильний цей таємничий старий ... Той без сумніву був здатний впоратися з кількома винниками дев'ятого рангу.

« Для Сяючої церкви потрібно бути дуже цінним, щоб у такий час витрачати на неї стільки сил і ресурсів. Я безумовно повинен зірвати їхні плани, - в очах Лінлей пробіг холодний блиск. - Але спробувати вбити всіх шістьох воєводів дев'ятого рангу і при цьому не дати жоден з них втекти від префектури міста Керре є важким завданням."

До того ж Ліней також жив поблизу міста Керре. Він само собою не хотів, щоб місце його перебування було кимось розкрито.

Якщо Лін Лей вирішить діяти, то він повинен бути впевнений, що зможе вбити всіх шістьох.

« Я, Бебе і Хаеру. Ми абсолютно точно здатні впоратися з трьома із шести. Але якщо боротися відразу з шістьома і використовувати деякі хитрі тактики... то теж це не з розряду неможливого. Тим не менш, буде краще, якщо ми спочатку зробимо старого нашим союзником. Це врази збільшить шанси на успіх".

Лінлей знав, як справлятися з антимагічними кандалами.

Сила антимагічних кандалів була в вирізаних на них складних магічних рунах. Але матеріали, з яких вони були виготовлені, не є чимось міцним. Хоча антимагічні кандали не давали в'язному використовувати його магічну силу, і були досить міцними... Лінлэй був упевнений у своїх силах зруйнувати їх.

Лінлей не спішив. Він подумки зв’язався з Хаерою і наказав, щоб той прибув до міста.

Люди та їхні друзі, магічні звіри, мали духовну прив’язаність. І чим потужнішою була їхня духовна енергія, тим на більшій відстані вони могли обмінюватися своїми уявними повідомленнями.

Наприклад, Лінлей та Бебе могли підтримувати розмови на відстані кількох сотень кілометрів. Але коли вони віддаляються одне від одного, то вже не зможуть спілкуватися.

Що ж до слабких членів вельможних кланів, які використовували сувої поневолення душі для заручення магічних звірів першого, другого або третього рангу... Вони могли спілкуватися зі своїми вихованцями лише на відстані кількох сотень метрів.

Все впиралося у духовну енергію.

Наприклад, Лінлей і Хаер могли спілкуватися на відстані кількох сотень кілометрів.

Опустилася темрява ночі. Зараз було приблизно дев'ять годин вечора.

Лінлей, який був одягнений в чорний одяг воїна, разом з Бебе і Хаеру ховалися за стінами резиденції. Вони спокійно чекали шансу.

« Бебе, Хаеру залишайтеся тут. Починайте діяти тільки після того, як я подам вам уявний сигнал" - проінструктував Лінлей.

Хаеру і Бебе злегка кивнули.

Лінлей відразу зняв свій чорний вонський одяг і дозволив чорним лусочкам плавно покрити його тіло. Потім, з його лоба прорізався чорний ріг і шипи на спині, ліктях та колінах і нарешті ... дуже повільно і плавно драконячий хвіст розірвав тканину його штанів і показався зовні.

Очі Лінлей відразу стали темно-золотистими, дивлячись в які відчувалися тільки холод і жорстокість.

« Пам’ятайте. Чекайте мого сигналу, - Ліндей знову подумки звернувся до Бебе та Хаер. А потім наче привид в ночі, він ковзнув всередину дворика.

Коли Лінлей пізнав і зрозумів, що таке « Внурання » (СМ), то не відчував жодного коливання повітря довкола нього.

Головна будівля була двоповерховою. У ньому були три кімнати... у центральній кімнаті, під вартою тримався той старий, а зовні біля дверей стояли двоє чоловіків в чорних одягах.

Лінлей підкрався до штучно створеного пагорба. Присівши за ним, він затаївся і чекав зручної нагоди.

« Я відмовляюся вірити, що ви не здатні відволіктися навіть на секунди», - Лінлей вів себе дуже терпеливо.

У даний момент, це двоє чоловіків від нудьги про щось розмовляли.

« Щойно завершимо місію, ми повинні організувати собі гарну та тривалу відпустку. За ці два роки я вичерпав усі свої сили. Я настільки нервував, що не міг послабити пильність навіть на мить» - сказав один з вартових чоловіків.

« Ти правий. Виконуючи цю місію, загинуло два рухомику і три спеціальних Виконавця дев'ятого рангу. Усі ми навіть мусили протистояти йому, покладаючись на отруту і так, п’ятеро загинули. Цей старий справжній монстр."

Прямо зараз, двоє чоловіків в чорних одязі були досить розслабленими.

З місією пошуку і захоплення цього старого, їх група була відправлена відразу, як тільки Сіяюча церква з'ясувала його приблизне місцезнаходження. Вони пройшли майже через усю Імперію О’Брайєн, перетинали 48 Анархічних Герцогств і дійшли до віддалених великих пасовищ. Вони билися проти цього таємничого старого протягом декількох місяців і нарешті, змогли схопити його в одному з Анархічних Герцогств.

Але оскільки вони змогли схопити цього старого чоловіка, їхні жертви не даремні.

На зворотному шляху, вони були так само обережними. Адже вони боялися, що будуть помічені винищувачами Імперії О’Брайен. Але тепер, коли вони практично покинули імперію, поки на їхньому шляху залишилися тільки невеликі міста, в яких малоймовірно зустріти сильного воїна... Вони трохи розслабилися.

Звичайно, Лампсон і вся його група відчували себе зараз набагато краще.

"Брат, я відійду в туалет, а ти стій поки на варті. Я скоро повернуся, - сказав один з чоловіків в чорних одягах.

Інший розсміявся і вигукнув: « О, Боже... Поки ми говорили, я не думав, але мені також потрібно відлучитися в туалет. Давай йди першим, а я піду, коли ти повернешся." Незважаючи на підвищену розслабленість, вони все ще не наважувалися зовсім недбало ставитися до охорони.

Зрештою, якщо через них втече той старий, вони вчинять серйозний гріх.

Коли Ліней йшов за штучним пагорбом, то раптом побачив, як один з охоронців пішов геть. Він одразу відчув полегшення: « Я залишився сам. Вбити одного не проблема. Ось тільки... Я не можу дозволити себе шуміти".

Лінлэй прищурив очі, починаючи тихо нашептувати слова магічного заклинання Сверхзвуковий.

...

У даний момент, Картес стояв біля дверей в кімнату і розслаблено дивився вперед. У звичайній префектурі, Картес, воїн дев’ятого рангу, почувався цілком впевненим.

Аж ось, коли Картес побачив чорну спалаху, він помітив її.

Картес відразу повернув свою голову, щоб подивитись.

Раптом, в полі його зору з'явився величезний синьо-черний меч. Але найжахливіше було те, що цей синявато-чорний меч, немов використовував все навколо його простір, щоб не дати йому рухатися і тримав на місці!

Сам простір не давав йому відскочити!

Картес хотів перелякано викрикнути, але він не міг видати ні звуку. По правді кажучи, навіть вдайся йому викрикнути, звук просто не міг би проникнути крізь цей заморожений простір.

Очі Картоплиса округлювалися. Раптом, він окутав бойової-Ці свою руку і спробував виставити її, щоб заблокувати меч, що наближається до нього.

"Бум!"

Коли величезний меч торкнувся руки Картіса, він відчув безмежний потік. Він не був у змозі хоч якось придушити атаку.

"Буум"! Плоть його долоні, а потім і всієї руки, раптом зжилася і після цього, її наче зідхало та в ту ж мить його кістки також повернулися до пороху.

Здійснюючи свою швидкість, адамінтінний важкий меч вдарив груди Картеса. Він тільки відчув, що його груди злегка вібрує і потім ще щось, а потім ... А потім він вже не відчував нічого.

У мить ока. Ворога вбили.

У нього просто не було шансів. Після того, як Лінлей приймав свою зміїну форму, він був на пікі рівня воїна дев'ятого рангу і в якості зброї у нього був важкий асмантиновий меч. Не кажучи вже про те, що він досягнув повного рівня “Унушення РІЗЬ. Вони були абсолютно в різних вагах.

« Поквапся», - Лінвей Леґоньйо штовхнув двері. Зробивши це, він побачив старого чоловіка з довгими сивими бровами на підлозі в позі лотоса.

Почувши, що хтось увійшов, старий почав відкривати очі: « Навіщо ти приш... І я не можу цього зробити ».

Але, побачивши вигляд Лінлей, старий зупинився на півслові.

Побачивши Лінлей у своїй зміїній формі, старий втупився на Линлей. Знизивши свій голос, він сказав: « Дараконівський, з якої площини ти прибув?»

- Здивований, Лінлей.

Можливо, в інших площинах росте раса з назвою Драконська шкалу (Dakonia), яка схожа на неї.

— Навіщо ти прийшов сюди? — знову перепитав старий тихим голосом.

"Щоб врятувати вас."

Лінлей підняв свій важкий меч: « Витягніть руки перед собою. Я зруйную антимагічні кандили, які ви кидаєте".

Хоча тепер до Лінллей ставилися з підозрою, він дуже слухняно витягнув руки. Коли Лінллей побачив чорні смоли антимагічних кандалів, він рубанув по них своїм важким асмантичним мечем.

“Управа чимось важким, наче це щось легке $ - Оглушливий грім!

Безперервний важкий меч неймовірно магічно, плавно продрейфував вниз... Повільно і граціозно, немов листя на вітрі, він ледь торкнувся центральної частини антимагазьких кандал. У ту саму мить почувся тихий звук « треськ»... по кандалам пішла павутина тріщини і деякі відколоті уламки навіть розлетілися по підлозі кімнати.

Старець недбало висмикнув руки і два частини кандалів полетіли в різних напрямках.

« Я не просив Вас рятувати мене, так що я нічого вам не винен» - дивлячись на Лінлей, холодно вимовив зовні схулений блідий старий.

Лінлей подивився на нього, але його темно-золотисті очі Лінлэй немов не викликали і толки страху у цього старого.

« Ви ворогуєте з церквою, що Сіє?» — тихо вимовив Лінлей.

У даний момент вони перемовлялися неймовірно тихо і на другому поверсі група Лампсон не могла нічого почути.

« Огида? Я не зупинюся, поки один із нас не буде знищений." - сміливо вимовив старий.

« Це все, що мені потрібно знати, - також спокійно сказав Лінлей. - Хоча я не знаю, хто Ви, я повинен сказати Вам... Сьогодні вночі, жоден з цієї групи Сяючої церкви не повинен залишитися живим. Я не хочу розкривати себе їм".

« Чи я можу себе розкривати? - Драконовський, з якої площини буття ти прибув? Який у тебе план? З якого з Великих Чотири Площин ти прибув? Царство проклятих?».

Дивлячись на нього, він відповів: « Ні ».

Старик раптом з гіркотою засміявся: « Тоді дозвольте мені спочатку сказати вам, хто я. Мене звати Зесслер [Sai'siale]. Я Архімаг некромант дев'ятого рангу. А ти?»

Лінлей був дійсно шокований.

Будучи магом, він був дуже добре обізнаний, що існує три типи магії, які перевершили чарівництво землі, вогню, вітру, води, блискавиці, світла і темряви. У свій час Дерінг Коворт все це з ним вже обговорив.

Одною з них була Магія пророцтв, послідовниками якої стала Церква Сіяюча, інша магія Життя, яку використовує легендарний Первосвященик Імперії Юлан і третя — крайня рідкісна Маґія Некромантії.

Кожні з цих трьох видів магії були вкрай рідкою на континенті Юлан.

Коли Лінлей зрозумів, що Холмер засідав і потім використав отруйний газ, він запитав у нього - чи не є ним? Якби це було так... Лінлей, мабуть, не намагався вбити його.

Зрештою!

Чотири найвищі площини були створені чотирма Сверхих богом. Згідно з цими Свірхемами, то були Свердахбог Судби, Бог Житви, Сгорг смерті і Сверх богом Руйнації.

Зверху Бог судьби створив Магію пророцтва.

Сверх Бог Життя створив Магію життя.

Сверх бог смерті створив Магію Некромантії.

Кожна гілка магії була надзвичайно потужна, саме тому що кожна з них створена чотирма Сверххилими. Щодо Сверху розтоплення, він не створив ніякого виду магії. Послідовники Свердління просто вірили в нього і у свою власну бойову силу.

Наприклад, Бог Війни О’Брайен був послідовником Свердх бога розорення.

"Архімаг некромант?" - вираз обличчя Лінлей під його лускою був шоковим.

- Архімаг некромант Зесслер подивився на Лінллей.

« Чому я повинен вам розповісти, хто я? Я не просив Вас розповісти мені, хто Ви, - спокійно вимовив Лінлей. Архімаг був на мить приголомшений, не знаючи навіть що сказати.

Саме в цей момент, чоловік у чорних одязі повернувся з туалету.

"Брат, чорт візьми, де ти пропадаєш?" - зауваживши, що зовні нікого не було, обличчя чоловіка в чорних одягах різко змінилося і він люто закричав.

Їхнім завданням було спостерігати за Архімагом некромантом. І це завдання було надзвичайно важливим. Як він міг не розлютитися, коли побачив, що його брата немає на посту?

Том 8, розділ 25 — Коли експерти об’єднують зусилля

Гучний крик чоловіка в чорній мантії не тільки налякав Лінлей та Архімага, але й звернув увагу Лампсона і інших трьох фахівців дев’ятого рангу на другому поверсі.

« Що відбувається? Чому Картес пішов?» - Лампсон штовхнув двері, йдучи коридором другого поверху і сердито бурча.

У цей час, інші троє волів дев'ятого рангу також вийшли зі своїх кімнат.

У кімнаті Зесслера.

Почувши гучні крики, вираз обличчя Зесслера змінився. Він одразу ж звернувся до Лінлі: « Ви вбили одного ватажка дев’ятого, але залишилося ще п’ять. Я візьму на себе трьох. Ви повинні впоратися з двома іншими. Не кажіть мені, що Ви не в змозі зробити це."

Зесслер був упевнений у своїй здатності впоратися з трьома голосниками дев'ятого рангу.

« Вам потрібно вбити тільки одного», - спокійно сказав Лінлей. У той же час він почав чекати, коли противники вийдуть. Коли вони зроблять це, Бебе і Хаеру зможуть влаштувати їм засідку ззаду в той час як він і некромант атакували б з фронту. Взявши противників до кліщів, вони просто не зможуть втекти.

Почувши слова Лінлей, Зесслер відповів з презирством: « Дивіться на нього! »

"Брат!" - в цей момент чоловік у чорній мантії побачив труп Картеса. Він одразу ж викрикнув крик смутку і помітив, що в приміщенні є двоє чоловіків.

Як порив вітру, чотири інших волів відразу спустилися з верхніх поверхів.

Лампсон та інші дивилися те на Зесслера, то на поруч стоїть Лінлей. Вираз на їхніх обличчях сильно змінився.

« Привіт усім. Остання наша битва була не такою веселою, як могла бути. Давайте пограємо знову." - Архімаг некромант Зесслер з радістю подивився п'ять воєводців дев'ятого рангу перед ним.

"Антимагічні кандили зламані" - шоковано потонув сивоволосий старий експерт дев'ятого рангу.

Але Лампсон дивився на Лінлей.

« Кардинал Лампсон. Давненько не бачилися», - Лінлей тримав аматиновий важкий меч в руках, а його темно-золотисті очі кинули холодний і безщадний погляд у сторону противників.

Майже всі вожді високого рівня Сяючої церкви знали про жахливу зовнішність Лінлей, коли він перетворювався.

"Линлей!"

Голос Лампсон був дуже низьким, а його вираз обличчя похмурим.

« Ти той самий Лінлей, який убив моїх шістьох товаришів? — запитав він у стрибкій мантії (малюнок), котрий був молодшим братом Картеса. - Як це можливо?

Архімаг некромант Зесслер також подивився на Лінллей з подивом. Судячи з реакції представників Сяючої церкви, цей "Драконівський" (англ.), який врятував його, мабуть був досить грізним противником: « О так ваше ім'я Лінлей? І, здається, Ви навіть більш знамениті, ніж я?»

Лінлей просто зимно дивився на ворогів: « Він хоче базікати. Давайте приступимо".

« Мої люди готові. Ми можемо почати в будь-який момент", Архімаг некромант Зесслер радісно сміявся. Раптом, два золотих скелети-крапника виявилися позаду нього.

Лінлей був вражений.

Він чув, що маги некроманти мали здатність виклику духу, але це був перший раз коли він побачив все це в дії. Ці два золотих скелети-крапника мали аури, які були зовсім не слабші, ніж воїни дев'ятого рангу.

« Лінлей, ти досить сильний. Давайте трохи поконкуруємо і подивимося, хто вб'є більше», - Зесслер радісно засміявся, в той час як на три могутні, трьохметрових зомбі зі золотим хутром виникли у дверях. Ці зомбі мали нефритово-зелені очі.

Два золоті скелети-крапника і три зомбі зі золотим хутром. Кожен з них мав силу вола дев'ятого рангу.

Разом вони становили п’ять воєводів дев'ятого рангу!

Лампсон подивився на Зесслера, потім на Лінлей. Зтиснувши зуби, він тихо наказав: « Відходимо! Ми повинні піти". Лампсон не хотів цього робити.

Вони пожертвували багато, щоб захопити Зесслера.

Але коли б вони дізналися від нього всі секрети магії некромантії, то Церква-силенна могла б таємно зібрати великий загін некримантів.

« Бебе. Хаэру. Зараз!» - подумки наказав Лінллей.

"Вбити"!

Архімаг некромант Зесслер черство віддав наказ і в той же час продовжував нашептувати слова для ще одного магічного заклинання. Хоча ці скелети-крапники і зомбі із золотим хутром мали силу воєлів дев'ятого рангу, за своїми характеристиками вони були еквівалентні тільки до військових на ранній стадії цього рівня.

Він, Сесслер, мав двох підлеглих, якими він був надзвичайно гордий.

Для того, щоб підкорити цих двох істот, з якими він зіткнувся в площині неживо, він витратив величезну кількість зусиль. Губи Сесслера постійно ворушилися, поки він пробурмотів слова заклинання. Складність виклику цих двох нестатків була набагато більшою, ніж перших п'яти.

"Біжіть, зараз з'явиться Костяною Дракон!" - два особливих виконавця, двоє Підвівника і кардинал поспішно втікали зі двору.

Але прямо в цей момент...

«Свист! Свисток!».

Дві золоті стріли розрізали повітря, пронизуючи два рухомі особи. Водночас, дві чорні розмивання раптово з'явилися через межі подвір'я.

« Лампсон. Ніхто з вас сьогодні не втече". - пролунав черствий голос Лінлей і в той же час, він рився до них, як блискавка.

Швидкість руху Лінлей дійсно була неймовірно швидкою. Швидкість воїна дев’ятого рангу, який успадкував швидкість Бронірового Шипастому Дракону, яка ще підтримувалася заклинанням “Сверхзвуковий ” і також запозичила“ примітивні сили природи..."... І швидкість Лінлей перевершила цих двох особливих виконавців, не кажучи вже про Підвожників і кардинала.

"Рoaар!"

Чорний ягуар Хаер напав на одного з спеціальних Виконавців, лицарів і кусачів. Злякавшись, спеціальний виконавець відразу ж почав злісно атакувати ягуара мечем.

(Сміх) Черепахи спеціального виконавця розчавили лапою ягуара, а його меч навіть не встиг поранити Гаеру.

"Хмпф". Чорний ягуар був переповнений презирством.

У минулому, Лінлей використовував маминий важкий меч, будучи в Драконячій формі на пікі стадії воїна дев'ятого рангу, але так нічого і не зміг зробити. Зрештою, він був змушений покладатись на заклинання ’ „Супергравітаційне поле-- а також закляття ” Водушні крила 13, перш ніж зміг примусити ягуара здатися.

З точки зору захисту чорний ягуар був ще більш грізним, ніж Лінлей і тільки трохи поступавсяал Бебе.

"Свист, свист!"

Заставши спеціального Виконавця зненацька, Бебе через його захист і впився кігтями у груди, пробиває ними серце наскрізь.

В мить оця, два магічних звірі вбили двох воєводців дев'ятого рангу.

Чорний ягуар повернувся і напав на поблизького Підвішеника. Підвижник впав у заціпеніння. Два магічних звірі щойно вискочили з нізвідки і вбили двох спеціальних Виконавців.

Бебе відразу ж рвав до іншого підв’язку.

Два підвішеники і Лампсон були в шоковому стані. Вони спеціалізувалися на магії стилю світла, але щоб її застосувати, потрібен час. Заклинання, які вони могли активувати негайно, не будуть ефективні проти цих двох магічних звірів.

"Лампсон!"

Лінлей голосно проревів. Тримаючи його незнищенний важкий меч, як демонічний Бог, він люто рубав мечем, в результаті чого через силу удару завібрував сам повітря.

Лампсон був шокований тим, що навколо нього повністю замкнувся простір.

« Лен... І я не можу цього зробити ».

У момент своєї смерті Лампсон згадав, коли вперше зіткнувся з Лінлєю. Це був день, коли скульптура “Пробудження від сну Сполучених Штатів Америки брала участь у аукціоні. У той час Лінлей був оптимістом і щасливим молодим генієм. Але через кілька років Лінлей став таким страшним. І сьогодні, Лінлей збирався забрати його життя.

"Бам"!

Перед неомірними очима Лампсон, важкий меч Лінлей полоснув на його тілі. У цей момент Лін Лей вдалося пов'язати деякі з розшарпаних ідей щодо нового рівня розуміння, якого він намагався досягти.

Це було схоже на пульс самого світу.

Ці глибокі поштовхи. Ці неймовірні коливання. Жахлива сила, що не мала аматінуового важкого меча, раптово перетворилася на « Пульсацію-- ніби ритм, який проникав в тіло Ламсона.

Лампсон затремтів, а потім впав на землю. На його тіла не було жодної рани... але з його вух і носа текла кров.

Якщо була хтось стягнув з Лампсона шкіру, то він би виявили, що його внутрішні органи повністю розпалися.

Водночас Бебе і Хаер були добиті тими ж двома рухомими. Ця черга була добре скордінінова і спланована. Нежити, яких викликав Зесслер, разом з грізною зовнішністю Лінлей, справді змусив Лампсон так сильно боятися втекти. Але як тільки вони досягли мурів, їх захопило зненацька Бебе і Хаеру, ці два невимовно страшних чари.

Кінцевий результат був передбачуваний.

Бебе, Хаеру і Лінлей вбили п’ять вовчень дев'ятого рангу! Якщо взяти в облік людину, яку вбив Лінлей на початку, то разом вони вбили шістьох.

"Грооаарр!"

Саме в цей момент посеред подвір’я почувся гуркіт, який призвів до появи величезної тріщини, через яку потяглася голова величезного чорного дракона.

Виклик духу - Костяною Драконом!

« Але... Но... - Зесслер дивився на Лінлію, його чорного Примарного Мишника і Хеллового Ягуара. Він був приголомшений, повністю втративши дар мови.

Тільки що він видавав себе задиракою, говорячи про те, що справиться з трьома противниками, тоді як Лінлей візьме на себе двох.

Але перш ніж його не оживила одна людина, Лінлей і його магічні звіри вислали на той світ усіх противників.

« Пані Сесслер, немає потреби викликати дракона. Чи ви хочете перевірити його на Бебе, чи, можливо, Хаеру?» - спокійно сказав Лінлей.

Скули зморшкуватого обличчя Архімага некроманта почали подержуватися. А потім він вигнав Костяного Дракона назад у площину неживи.

« Лінлей, твої магічні звіри справді досить сильні. Але мій Костяй Дракон також не є слабким. Крім того, Кстяною Змієм не єдине створіння, яке я маю. У мене також є стародавнє Істота, - посміхнувся Зесслер. - Ви повинні розуміти, що поки царство не існує, доступна некроманту армія нескінченна."

Лінлей дійсно злякався слів Зесслера.

Насправді Сесслер чудово знав, що приборкання не було простим справою. Вони мали підкоритися йому, зрештою. У минулому, коли він підкорив цього Костяного Дракона, він пожертвував багато інший неживи.

« Давайте негайно підемо на подвір’я. Не можна дозволити Сяюча Церкви дізнатися, що тут сталося" - відразу сказав Лінлэй.

Зесслер відразу ж почав давати накази своїй неживі.

Два золоті скелети-крапника і три зомбі з золотим хутром дуже покірно почали розправлятися з трупами. Вони були досить ефективними. Дуже скоро, всі трупи зникли.

« Зесслер з цікавістю подивився на Лінлі. - З того, що сказав Лампсон, Ви, здається, досить відомий. Розкажіть мені про себе?»

Лінлей подивився на Зесслера: « Мовчіть».

Побачивши абсолютно бездушні золоті очі Лінлей, Зесслер почав сміятися: « Здається, що у вас є досить великий погляд на церкву, яка б'ється, я правий? »

"Навіть якщо так, то що?" - цього разу Лінлій відповів.

« Які образи?» - відразу ж запитав Зесслер.

« Я не зупинюся, поки один із нас не буде знищений», - голос Лінлей був тихий, але звучав зловісніше як вітер, який дув в царстві незнищені, здатний змусити душу будь-якого здригнутися.

Очі Архімага відразу загорілися. Він схвильовано сказав: "Ха-ха, добре. Линлей, здається, у Вас з'явилася можливість зробити це. Як щодо такого... Ви допоможете мені і разом ми будемо боротися проти Сяючої церкви?»

« Я допоможу Вам? Ви будете лідером?

Некроманту довелося зізнатися, що він відчував себе трохи незручно, коли Лінллей дивився на нього своїми темно-золотисткими очима.

« Немає потреби уточнити, хто є провідним, а хто ні. Ми просто будемо працювати разом, - сказав Сесслер.

Як і некромантом, у ближній битві Сесслер був досить слабкий. Крім того, він не мав достатньо часу для вирішення своїх проблем.

Темно-золотисті очі Лінлей втупилися на Зесслера, створюючи пазу на тривалий період часу.

« Добре. Я приймаю вашу пропозицію", - Ліндей нарешті заговорив. Він був змушений визнати, що об'єднавши сили з некромантом, це дійсно зробить його сильнішим.

Зесслер відразу зрадів: « О, чудово. Якщо ми об'єднаємо сили, чого нам боятися? Хайденс, прийде день, коли я вб'ю тебе, старий виродок. Лінлей, кого Ви хочете вбити у Сячій церкві?

"Кого?"

Лінлей похитав головою: « Я збираюся знищити Сяючу церкву під корінь».

« Сесслер на хвилю поспішав, а потім засміявся. - Ха-ха, чудово! Коли прийде час, ми вбиватимемо Хайденса разом і знищимо Сячу церкву!»

Але обличчя Лінлей залишалося холодним, не виявляючи емоцій.

« Йдемо», - Лінлей повів Бебе і Хаер до виходу.

Зесслер негайно пішов за ним.

« Чи у вас якісь ідеї? » — запитав Лінлей.

Зесслер похитав головою.

Лінлей спокійно продовжив: « Починаючи з сьогоднішнього дня, просто йдіть за мною". Поки Лінлей говорив, Бебе і Хаеру вже сховалися в темряві. Зесслер пробурмотів собі: « Ми бачимо, що Лінлей робить своє майбутнє захопливим. Отже, восьмисотрічний Архімаг некромант пішов за Лінлою в ніч.

Том 8, розділ 26 — Взаємне довір’я.

На нічному небі не було видно ні зірок, ні місяця.

Лінлей і Архімаг некромант Зесслер, чорний ягуар Хаеру та Бебе тримали шлях через безлюдні перевулки. У цей час, Лінлей повернувся до людської форми.

« Уух... І я не можу цього зробити ».

Струнні, роздмухані штани Лінлей були миттєво поглинути полум'ям. А потім, одним помахом руки Лінлей витяг ще одні штани і облеглий чорну рубу. Невдовзі він переодягнувся.

"Ох, цей малюк Лінлей ще більш особливий ніж я думав" - зелені очі Зесслера з цікавістю втупилися на Ліліей. Як міг Сесслер не зрозуміти, що сталося? Лінлей абсолютно точно мав Найпростіший перстень.

Він, Зесслер, також мав в розпорядженні одне Найпростіроване кільце.

Понад чотириста років тому, на хребті Магічних Звірей, коли він збирав неживих-підчинних, він випадково підняв половину зруйнованого скелета, який помер невідомо скільки років назад. На пальцях скелета була сукня.

У цей момент Сесслер був незадоволений.

Використовуючи інформацію про особливості місцевості, Зесслер догадався, що цей скелет бився проти магічних звірів тисячі років тому, а потім заліз у глибоку долину, де помер від важких травм. Але з часом місцевий ландшафт змінився і долина була блокована.

З огляду на те, що він був восьмисотрічним некромантом Архімаґом, було дивно, чому він мав сукня Межпростір. Але цей молодий чоловік явно був дуже молодим. Звідки у нього взялося це кільце?

« Давайте поквапимося», - Лінлей одягнувся і спокійно скомандував.

"Лінлей, Ваша особистість цікавить мене все більше і більше" - сміх Зесслера був дещо зловісним.

Лінлей подивився на нього: « Зесслер, запам’ятайте. У майбутньому, без мого дозволу, Ви не повинні називати мене моїм справжнім ім'ям. Просто кличте мене "Лей'А".

Брови Зесслера наважилися: « Я розумію. Ви боїтеся, що ваша особистість буде розкрита".

Насправді, ім'я Лінлей було відносно знаменитим і в Імперії О’Брайєн. Але це стосується перш за все області валення скульптур. Поклонники скульптур досить багато знали про Лінллей. Шістнадцятирічний хлопець, який був у змозі вирізати скульптуру на рівні десяти шедеврів? Як вони могли не переповнюватися захопленням до нього?

На жаль, старий власник Зесслер не цікавився скульптурами.

Вони поспішили, продовжуючи шлях.

"Куди ми йдемо?" - тихо запитав Зесслер, продовжувати рухатися на високій швидкості.

« За межі міста» - спокійно відповів Лінлей.

"Міжу тим ми рухаємося не в напрямку воріт міста, чи не так?" - підозріло запитав Зесслер.

« Хіба ми не повинні покидати місто через міські брами?»

« Але на годиннику немає десятої години вечора. Міські ворота поки ще не закриті. Ми легко можемо пройти через міські ворота, якщо захочемо» - заперечив Зесслер.

« Я не знаю, скільки сил відіслала Сіяюча церква до префектури міста Керре. Можливо, у них є люди, які зараз знаходяться серед охоронців воріт. Якщо ви підете по цьому маршруту ... Цілком можливо, що вони зможуть дізнатися Вас. Врешті-решт, крім цих шістьох воєводців з штаб-квартири Сячої церкви, є й інші, які бачили вас сьогодні і знали, що Ви йшли до цієї резиденції." - спокійно сказав Лінлей.

Зесслер кивнув.

По дорозі до тієї резиденції він помітив, що там були й інші люди, яких ясно прислала Церква Сія. Крім того, слід пам’ятати про слуг, якими командував Лампсон.

Але Лампсон був надзвичайно обережним. Він боявся, що ці люди можуть бути шпигунами і тому всі слуги були відпущені.

...

Лінлей і Зесслер швидко прибули до високої міської стіни. Ці високі двадцять метрів стін були більш ніж достатньо, щоб змусити Зесслера втратити дар мови.

« Не розумію, як я зможу їх подолати» - Зесслер був тим ще тугодумом.

Він був Архімагом некромантом. Його фізичну форму можна було порівняти до форми воїна третього рангу. Він не міг перестрибнути через 20 чи 30 - метрову стіну.

« Хаеру», - Лінлей подивився на чорного ягуара.

"Ррооаарр" Двометровий у висоту і 4 - метровий в довжину гарний чорний ягуар Гаеру витріщився на Архімага некроманта Зесслера його холодними очима.

« Їдьш на спині Хаеру», - доручив Лінлей.

Зесслер більше не вагаючись негайно стрибнув на спину Хаеру. Стоячи на шиї ягуара, Бебе також згорів поглядом Зесслера. Але він не вирішив би забити цих двох чарівних звірів.

Він ясно бачив результати нещодавнього бою. Враховуючи його досвід, він вже може чітко сказати, що і чорний Примарний Мишонок та Облачний Ягуар були магічними звірами дев'ятого ранги. Без його прибічників - неживи, він не зможе дратувати магічних звірів дев'ятого рангу.

"Ходімо".

Відчувшись, Лінлей злетів у повітря як стріла і подолав понад 30 метрів одним стрибком та легко пролітав повз стіни.

Фьюх. Могутній стрибок перетворив Хаеру в чорне розмиття, яке також було легко подолати міську стіну.

На бурі за межами міста.

« Нічого собі. Ця пантера досить швидка», - Зесслер схопився за груди, випускаючи подих подиву. Говорячи це, він поспішав.

« Залишайтеся на ньому, - відразу сказав Лінлей. - Хаеру, час повертатися назад."

Лінлей відразу застосував закляття « Мовчазний звук ». Він швидко рівся в гірській долині. Він був швидким як вітер, але Хаеру легко йшов з ним в ногу.

За лічені хвилини Сеслер і Лінллей прибули до гірської долини.

« З сьогоднішнього дня ви житимете тут. Якщо Ви захочете піти, то буде краще, якщо ви в першу чергу зміните свій зовнішній вигляд." - спокійно сказав Лінлей.

Подивившись на них, Зесслер з радістю кивнув: « Мені подобаються укримні місця. Це місце дуже підходить для моїх тренувань."

Тієї ж ночі Лінлей побудував дерев’яну кімнату для Зесслера.

Пізно вночі, коли Лінллей сидів на траві і спокійно тремтів від кар’єри, він раптом відчув, що з дерев'яної кімнати Зесслера виходила щільна аура. Тож не дивно, що Сесслеру подобалися укримні місця. В місцях, де було багато людей, він не посміє тренуватися таким відкритим і нестримним чином.

« Некромант... Коли Лінл прочитав про некроманти, то відчув сильний страх.

Взагалі кажучи, чим старше був некромант, тим сильнішою була його духовна енергія і все більше й частіше потужним він був у цілому. Тому що з тривалого періоду часу вони можуть накопичити величезну кількість нежиті.

« У дворі, вся нежити Зесслера була на початку дев’ятої ранги. Ймовірно, він також має кілька підлеглих на середній стадії дев'ятого рангу". - Лінлей почув, що Архімаг некромант може розглядатися як ціла армія в одному обличчі.

Архімаг був здатний прикликати масову армію з сотні тисяч слуг, щоб ті вступили у бій.

Беручи участь у битвах, якщо йому вдавалося вбити своїх противників, некромант міг створити незворушних з їхніх трупів, взявши під контроль мертві своїх ворогів. Трупи суперника виконуватимуть його накази і воюватимуть проти своїх ворогів.

Армія некроманта росла з кожною битвою.

Звичайно, це була важлива умова того, що некромант має достатньо духовної енергії.

"Кромі того я чув, що некроманти вміють більше ніж просто викликати духів або створювати неживих. Я чув, що в магії некромантів є деякі унікальні, зловісні закляття.".

Некроманти дуже славилися своїми проклятнями.

Історичні записи згадувалися, коли внаслідок одного некроманта почалася величезна епідемія, що забрала десятки мільйонів життів. Це була ще одна причина, чому Лінллей викрив Холмера, який намагався застосувати отруту, він подумав, що той був некромантом.

...

Світанок. Небо поступово ставало ясним.

Архімаг некромант Зесслер відвернув свою духовну енергію з площини і назад у тіло. Відкривши очі, на його обличчі з’явилася легка усмішка: « Учора дійсно був мій удачний день".

« Я не тільки повернув свою свободу, але й підкорив капітана Чорних Рицарів. Хоча я мусив пожертвувати одним із моїх зомбі, це коштувало того», - Сесслер був дуже щасливий.

Хоча зомбі зі золотим хутром також були воїни дев’ятого рангу, вони набагато слабші за Капітана Чорних Ріцарів. Капітан Чорний Рицарів по силі був приблизно на тому ж рівні, що і Костяй Дракон. Його можна вважати створінням, що знаходяться на пікі дев'ятого рангу.

Зараз під контролем Зесслера було три неживі, що знаходяться на піку стадії дев'ятої ранги - Костяною Драконою, Стародавнє Істова і капітан Червоних Рицарів. У той же час, він також мав в його розпорядженні дві зомбі з золотим хутром і два золотих скелети-крапника.

Три істоти на пікі дев'ятого рангу і чотири підлеглі на початковій стадії тієї ж рани.

Вони були наймогутнішою силою, яку міг отримати Зесслер. Якщо не було вісім і сьому рангів, то запас був набагато більшим. Зрештою, в царстві нежиті створіння високого рангу можуть поневолити багато неживи нижчого ранги.

Наприклад, два золотих скелети-крапника контролювали армію з п'ятсот тисяч скелетів.

Щодо капітана Чорних Рицарів, то під його командуванням стояв загін лицарів восьмих ранг.

Некромант, особливо вісімсотрічний Архімаг некримант, безумовно можна вважати жахливою людиною-армією. І це не було жартом.

"Хм?" Коли Зесслер покинув свою дерев’яну кімнату, його очі відразу за округли.

Тому що тепер Лінлей спокійно стояв на поверхні озера з закритими очима. Його тіло, здавалося, легке як перо і він не тонув.

« Це... Зесслер був дуже здивований ».

Зесслер дуже добре знав, що Лінллей не був воїном Святого рівня. Після перетворення Лінлей досягав тільки піку воїна дев'ятого рангу, а у своїй людській формі він був ще слабшим. Але зараз Лінлей стояв на воді, як ніби він нічого не важив.

« Містер Зеслер», - Лінлей раптом відкрив очі і посміхнувся. У той же час, він пішов по поверхні ставка. З боку це виглядало так, ніби він йшов по твердому ґрунті.

« Ми можемо розглядати один одного в ролі союзників. Я хочу дізнатися кілька речей про церкву, яка Сіяла, - прямо сказав Лінлей.

Зесслер посміхнувся, а потім кивнув: « Навіть якщо б Ви мене не запитали, я би все одно розповів. Верно. Ми повинні взаємно довіряти одне одному. Я дійсно мало про Вас знаю".

« Лiнлэй. Повне ім'я Лінлей Барух. Двадцять один рік. Окрім людей зі Святого-Свого рівня, ніхто не становить загрози для мене." - спокійно, але впевнено сказав Лінлей.

В драконячій формі він може вважатися непереможним і побоюватися тільки ворогів Святого рівня. Орудуя сильним мечем, що досяг рівня “внушення ” максимальної сили і ще з урахуванням заклинань як восьмого рангу подвійного елемента... Сила Лінлей могла піднятися на дивовижний рівень.

« Воїн Драконячої Крові. Не дивно, - тільки тепер Сесслер зрозумів, що Лінлей не був драконовським.

Аж ось Зесслер здивувався: « Що ви сказали? Двадцять один рік?»

— І що?

Лінлей добре знав, що Архімаг був дуже гордою людиною. Якщо Лінлей не зможе повністю увійти в його довіру, то їхня спільна робота може бути дуже складною.

« Як це можливо?» - Зесслер був досить вражений.

Але потім він засміявся: « Я інший, ха-ха. Чим старше ми некроманти, тим більше переваг у нас є. Цього року мені буде 866 років".

Зесслер з гордістю оголосив про свій вік.

« Якщо ваш суперник не досяг святого рівня, ви кажете, що Ви непереможні. Я дійсно не вірю в це, - спокійно сказав Сесслер. - Моя армія не живе в мільйонах істот і у мене є три прибічники на піку дев'ятого рангу."

В даний час обидві сторони намагалися придушити один одного. До того ж, повідомляючи один одного про те, наскільки вони були сильні, Лінл і Зесслер в майбутньому могли б координувати їхні спільні роботи краще.

« Зесслер, - Лінлей холодно подивився на нього. - Я визнаю, що якби мені довелося боротися проти всієї армії неживо, я б не був в змозі протистояти їм. Тим не менш, у мене є два магічних звірини на піковій стадії дев'ятого рангу. І я забув сказати Вам дещо. Я не тільки воїн. Я також маг восьмий ранга подвійного елемента. Ваша тактика буде малоефективна проти мене."

Зесслер був шокований ще більше.

Він визнав той факт, що в двадцять один рік, будучи воїном Драконячої Крові, Лінлей зміг досягти піку дев'ятого рангу як солдат.

Але в двадцять один рік бути магом подвійного елемента восьмого рангу...

Зрештою, найтяжча частина навчання мага полягала в культивуванні духовної енергії. Загалом, у нього просто не було способу уникнути цього. У двадцять один рік, коли Сесслер ще мав таку жахливу кількість духовної енергії, він не міг навіть уявити.

« Моя восьма ранга подвійного елемента. Двадцять один рік? - Ви геніальний маг номер один в усій історії?

Коли Лінлію було сімнадцять, він досяг сьомого рангу як маг. Він був другим наймолодшим магом-генієм в історії.

Але в двадцять один рік маг вісімої ранги подвійного елемента? Цього разу можна було точно сказати, що він був першим в історії.

« Коли я досяг восьмий ранга як некромант, мені було близько чотирьохсот років" - коли Зесслер думав про те, як він був старий, то виявив, що йому більше нічого сказати.

Том 8, розділ 27 — Секрети Церкви

Зесслер знав, що до 20-го року він буде продовжуватися далеко позаду.

« Ми можемо вважати, що трохи дізналися про здібності одне одного. Хіба Ви не хотіли дізнатися про церкву, що Сіяла?», - з впевненим поглядом вимовив Зесслер. Щодо секретів Сяючої церкви, він, Зесслер, знав принаймні членів найвищого кола довіреності Церкви.

«Говоріть», - Лінлей відразу ж почав уважно слухати.

Зесслер кинув: « Якщо коротко, то сили Сяючі церкви діляться на відкриті і приховані. По-перше, існують місіонери, священики, єпископи, губернатори та кардинали. По-друге, у них є вісім підрозділів, які вважаються їх козирами. І по-третє, на їхній службі є безліч "рабів" Церковного Трибунала та Підважників".

Почувши це, Лінлей нічого не сказав.

« Що ж до прихованих, таємних сил. Вони мають дві таємні сили. Ці слова відразу викликали справжню зацікавленість у Лінлі.

Підвищувачі й Виконавці Церковного Трибуналу ставляться до « відкритого» сил?

« З цих двох сил надзвичайно грізна та могутніша, ніж будь - яка інша сила. Перша прихована сила відома як "Фанатики>", нахмурившись вимовив Зесслер. - Фанатики неймовірно жахливі. Вони мають дуже дивну силу, яка не живиться стилем світла. Я якось по-іншому це пояснити не можу".

Це був перший раз, коли Лінлей почув термін “Фанатики »!.

— А друга сила? - запитав Лінлэй.

Раптом обличчя Зесслера стало дуже урочистим: « Другою силою є наймогутніша сила Церкви, яка силоміць збирає церкву. Вони не використовуватимуть її до тих пір, поки не опиняться в критичному становищі. І це “Більшість ангелів!".

- Серце Лінлей здригнулося.

У минулому, коли Лінлей ще навчався в Академії Ернста, він багато прочитав про ангелів. Прочитавши, він побачив лише одне враження, що ангели могутні й надзвичайно сильні.

« Через обмеження, які висловлюються в їхніх плотських тілах, вони не можуть бути на пікі своєї сили. Але навіть так, найслабший грішний янгол буде на рівні володаря дев'ятого рангу. А більшість з них будуть на Святому рівні. Падші ангели є справжньою, найжахливішою силою в арсеналі Сяючої Церкви», - важко зітхнув Зесслер.

Серце Лінлей тремтіло.

« Зесслер, я багато читав про ангелів. І наймогутніші ангели називали себе Божою силою. Якщо Церква має таку велику кількість могутніх ангелів, то вони не повинні були опинитися в такому жалюгідному теперішньому стані." - вирішив прояснити Лінлей.

Зесслер відразу знеохочувався головою: « Не зовсім так. Сила Падших янголів залежить від того, що він надав Сіяючій церкві людської посудини."

— Чий целовий клапан? — запитав він.

„Верно... Ангели не можуть створити просторовий розлом і безпосередньо нишпорити в наш світ. Єдиний спосіб - це використовувати особливі методи знизити в тіло людини. Сила або слабкість людського тіла буде визначати, скільки зможе виділити сили янгола." - пояснив Зесслер.

« Хоча в цьому світі є багато людей, які мають дев’яту рангу та винищувачів святого рівня... Якщо не брати в обліку їх бойової-Ці, то їхня сила буде набагато слабшою. У більшості, фізична сила у чистому вигляді, яка виходить з їх м'язової маси була б приблизно на рівні воїна шостого рангу."

Лінлей погодився з цією оцінкою.

« Якщо в таке тіло впаде ангел, він матиме силу максимум дев’ятої рани. Саме тому, Сяюча церкви потрібні воїни з чистою фізичною силою і загартованими органами, які без використання бойової-Ці були б на рівні воїна сьомого рангу або навіть вище" - впевнено сказав Сесслер.

- Нахмурився Лінлэй.

« Незважаючи на те, що більшість звичайних людей лише за рахунок своїх сильних тіл можуть досягти класу воїна шостого рангу... все ще є генія, які можуть подолати цю межу. Такі, як правило, з раннього віку мають подаровані природою сильні тіла. І потім, наполегливо тренуючись, вони можуть досягти рівня воїна сьомого рангу тільки за рахунок своєї м'язової сили. І звичайно, якщо янголи ссунуть в їхні тіла, то вони будуть мати силу на рівні воїна Святого рівня."

Почувши слова Зесслера, Лінллей почав більше хмуруватись.

Адже він згадав, що його прадід зміг прорватися на рівень воїна сьомого рангу тільки за рахунок своєї м’язової сили. Але потім, його прадід впав в бою. Все своє життя Лінлей не сумнівався в цьому, але тепер ...

"Можливо, мій прадід був забраний Церіяючою церквою заради тіла?" - почав гадати Лінлей.

Насправді, кожен з Верховних Воїнів мав неймовірні вроджені фізичні здібності. Завдяки м’язам кожен міг тренуватися і досягати неймовірного рівня.

Зесслер продовжив: « Ця церква шукає людей з могутніми тілами по всьому континенту. Чим сильніше знайдеться тіло, тим сильнішим буде нижчий ангел. Але зараз це практично марно ... у теперішній період на континенті Юлан є чотири солдати Божественного рівня. Коли ви зіткнетеся з божествами, то не зможете зробити нічого гладким рахунком, хіба що просто померти."

« Чийогось солдата? » — здивував Зесслер. Здавалося, що він знав про існування того воїна з хребтою Магічних Звірей.

Зесслер відразу помітив подив Лінлей. Він сказав: „Чорний воїн Божественного рівня є Богом Війни, Первосвященик з - поміж людства й магічних звірів — Король Леза Тімма і Цар хребта Магічних Звірей; останній причина цього ” (Дня Апокаліпсиса 14).

« Коли мене вчили некромантії, я дізнався, що Божество лише за рахунок своєї фізичної сили перевищує всіх виборців Святого рівня», - впевнено закінчив Зесслер.

Коротко кажучи, бог - це його божество і божественна Іскра, яка визначає силу Бога. Отже, жоден воїн не може навіть подряпати Божество.

« Отже, щоб ангел міг використовувати свою божественну силу — посудину в яку він знизиться фізично й буде стояти на Святому рівні. Саме тому, я вважаю, що Сяюча церква не зможе покликати ангела, який в тілі людини буде на божественному рівні. Навіть якщо могутній янгол впаде, він буде обмежений фізичними тілами людей.

Вчення про магію мали глибокі та розумні цінності. Крім того, Зесслер прожив уже понад вісім століть. Він дійсно знав дуже багато.

« Водії Божественного рівня!», - серце Лінлей переповнило шануванням і подивом.

Будь - який з цих чотирьох могутніх ворожих мешканців континенту Юлан може своєю силою потрясти цілий світ. У день Апокаліпсиса Діліну, коли вона стала церквою - Сяюче і культура Теней втікала від нього й уникала прямої конфронтації.

Якщо у Сяючої церкви є свої зниклих янгол. Що ж тоді є в культурі Теней, який протягом тисяч років був рівним противникові Сячої церкви?

До цих пір, обидві держави не наважилися кинути виклик Дайліну - Королю хребту Магічних Звірей.

Покладаючись на це, можна чітко зрозуміти силу воїна Божественного рівня.

« Хто знає, коли я буду мати таку силу, як ця» — Лінлей був переповнений ревністю до такої сили.

...

Зесслер продовжував розповідати Лінлію, все що знав про Сіячу церкву.

« Сюжет, яка найбільше турбує церкву, — це дві речі. Перша - це пошук тіл, що володіє надзвичайною силою. А друга - пошук надзвичайно чистих душ.", - після того як з уст Зесслера слетіли ці слова, Ліндей змінився в особі.

Чисті душі?

У результаті померла його власна мати.

« Той, хто сидить на престолі і поклоняється Сяючій церкві, потребує лише двох речей. По-перше, поклоніння його послідовників. По-друге, чисті душі. Чим чистіші душі, запропоновані церквою, тим більше подарунків Сіючий Володар їм дає."

На даний момент Лінлей мав добре уявлення про Сяючу церкву.

„Лінлей, могутні резерви Сяючої Церкви можуть затаїтися на континенті Юлан в якому - небудь місці. Все ж таки, влада релігії надзвичайно велика, - зітхаючий вимовив Зесслер. - Але треба сказати, що у чотирьох Великих Імперіях їх вплив досить слабкий. В той самий час, в Анархічних землях їх вплив досить великий."

« Анархічні землі? »

У розумі Лінліа одразу спалахнула карта континенту.

На схід від Імперії, О’Брайєн був навіть трохи більший за землю О'Бран. А в центральній частині тих земель був ліс — Тьми.

Зима простягалась на тисячі кілометрів завширшки й завдовжки. Цей величезний ліс займав половину території того краю.

З півночі від лісу Тьми розташовувалися Всем одинадцять північних Герцогств, приблизно тієї ж площі, що одна з провінцій Імперії О'Брайен.

На південь від лісу Тьми було 40 анархічних Герцогств. Загальна площа цих герцогств становила приблизно половину площі усіх земель Імперії О’Брайен. Цей регіон можна вважати найбільш політично хаотичним на всіх континентах Юлан, оскільки всі 40 вісім Анархічних Герцогств ведуть між собою постійні війни.

« Сяюча церква і культура Теней є двома найвпливовішими релігіями в Анархічних землях», - сказав Зесслер.

Лінлей міг собі це уявити.

Залишаючись у постійних конфліктах і війнах... Звичайно, бідні простолюдини в тих землях черпали потіху з тої чи іншої релігії.

« Ох. Я говорив так багато, що в мене все пересохло. Давайте перекусимо, - вимовив і голосно захотів Зесслер.

І Зесслер і Лінлей мали в розпорядженні Найпростіші кільця, які обидва були у них вишуканими винами. Коли вони пили вино під час поїдання свіжозібраних фруктів, то продовжували обговорювати плани проти Сяючої церкви.

« Ах, так. Я раптом згадав дещо» - раптово сказав Сесслер.

« Що ж?» - Ліндей поставив запитання на Зесслера

Зесслер усміхнувся: « Коли я ще був схоплений, то зустрів іншу групу Сяючої церкви. І цей загін також супроводжував декого."

« Кого? Такого ж воїна як Ви?" - запитав Лінлей.

Якщо вони стануть виборцями, то він і Зесслер би врятували їх. Зрештою, кожен з них напевно був у стані конфронтації із Сятаючою церквою. Якщо вони об’єднають свої зусилля, то стануть лише сильнішими.

« Ні, вони конвоювали двох чарівних дівчат, - Зесслер похитав головою. - Коли ми зіткнулися з тим підрозділом, я побачив їх. І я можу точно сказати, що вони були невинні і чисті як ангели. Я дещо розумію в душах і можу з упевненістю сказати, що душі тих дівчат були надзвичайно чистими".

Практикові магія некромантії в порівнянні з іншими стилями магії повинні були бути краще всіх знайомі зі душами, тому що їм доводиться дуже часто мати з ними справу.

« Коли ми їхали між містами, наші загони були на якийсь час об'єднані, але щоб не привертати надмірної уваги, Лампсон вирішив розділитися і прибути до штаб-квартири наступного міста першими. Адже моя значимість для Сячої церкви була набагато більша за тих двох дівчат. Тому він забрав свій загін на великій швидкості якомога далі... А той загін, що вів тих дівчат, рухався набагато повільніше» - вимовив Зесслер.

« Які ваші наміри? » — запитав Зесслер.

Зесслер усміхнувся: « Намір? Я хочу піти і врятувати тих двох дівчат. Зрештою, в тому загоні не було багато воїнів. Та і серед них найсильніший був тільки воїн восьмого рангу."

В очах Зесслера і Ліндей восьмої ранги були порожнім місцем.

« Як так вийшло, що Архімаг некромант як Ви вирішив бути таким добрим, щоб навіть хотів врятувати двох дівчат?», - Лінлей глянув на Зесслера.

Зесслер тільки розсміявся: « Якщо я можу, то повинен зірвати всі плани Церкви Сеячої. І більше того, маючи такими чистими душами, вони можуть бути схильні до навчання магії некромантії."

Вимоги для навчання некромантії були жахливі.

Саме тому кількість некромантів на континенті Юлан була надзвичайно мало. Душа була найважливішою рисою людини. І навіть Володар, який був при владі, хотів отримати чисті душі. Тільки покладаючись на це, ми могли легко зрозуміти важливість чистої душі. Для навчання некромантії чиста душа була майже однією з головних складових.

« Ви знаєте, яким шляхом вони йшли? » — полюбляв Лінллей.

Зесслер упевнився: « Вони йшли тією ж дорогою, що й ми. Якщо звичайно той загін дізнався про загибель Лампсона і інших ... то вони можуть змінити свій маршрут.

« Тоді треба висуватися», - Лінлей відразу встав.

"Робоаар".

Бебе і Хаеру, які дрімали на траві по сусідству теж відразу встали. Їхні морди читалися перед нетерпінням і радістю. За своєю природою магічні звіри були дикими та жорстокими і, звичайно ж, любили захоплюючі бої й полювання.

« Може, зараз? — здивувався Сесслер. - Ми ж знищили всі сліди Лампсона і його людей. Навіть якщо люди Сяючої церкви побачать, що всада порожня, вони напевно вирішать, чи Лампсон та інші пішли. Вони не зможуть дізнатися занадто швидко, що Лампсон уже убитий. І навіть якщо вони вже дізналися про його смерть, попередити інший загін швидко буде не так просто."

« Не можна залишати нічого на волі випадку. Ми негайно вирушаємо в тому ж напрямку по якому Вас конвоювали і будемо йти поки не зустрінемо той загін.", відразу вимовив Лінлей.

Зесслер був безсилий перед напором Лінлей, він міг тільки безпорадно помотати головою і зітхнувши піднятися на ноги.

Том 8, розділ 28 — Сестри красуні

Світанок. Чисте і свіже повітря.

Раскін [Luo'sijin] вів двох своїх підлеглих. Зараз вони рухалися на великій швидкості в сторону садиби, де повинен був зупинитися Лампсон. І вже майже прибули

« Я повинен переконатися, що ми належно подбаємо про лорда Лампоса та інших. Тільки одне замовлене слово Лампсона, ймовірно, зможе нас легко просунути вгору по кар'єрній драбині, - Раскін раптом відчув себе досить розсадженим. На жаль, лорд Лампсон зараз дуже обережний. Він навіть жодного слугу не дозволив залишитися в садибі."

Роздумуючи над цим, він підійшов до воріт.

« Що відбувається? Брама не зачинені?», відразу нахмурився Раскін. Він знав, що Лампсон та інші мілорди були на дуже важливому завданні. Вони, безумовно, не стали б залишати ворота відкритими.

Коли він увійшов у двір, то відразу відчув, що тут було занадто тихо.

- гукнув Раскін.

Але його голос луною розлетівся по подвір'ї. Відповідь не була.

« Ви двоє, огляньтеся навколо. А я піднімусь наверх і подивлюся." - прямо зараз Раскін мав брудне передчуття. Він відразу ж попрямував на другий поверх, де повинні були знаходитися кімнати Ламсон та інших.

Двері до кожної кімнати на другому поверсі були відчинені навстіж.

Коли Раскін зайшов до Ламсонової кімнати, то відразу нахмурився. У кімнаті було явно не заправлене ліжко, але біля ліжка валялася сумка.

« Щось не так».

Раскін відразу ж увійшов в іншу кімнату... і в ній було все точно також, тільки сумка лежала на столі. Поки Раскін не бачив якихось очевидних проблем... але він відчував, що це було зовсім неправильно.

« Лорд Лампсон навіть не мав часу забрати свою сумку, як і решта мілордів. Що ж повинно було таке статися, щоб змусити лорда Лампсона та інших негайно піти?», - насупившись думав Раскін.

— Милорд!» - пролунав божевільний крик знизу.

Обличчя Раскіна відразу змінилося. Він негайно побіг по коридору, а потім зістрибнув з балкона другого поверху прямо на подвір'я.

Раскін запитав своїх підлеглих: « Що таке?»

« Милорд, тут є плями крові», - обидва підлеглі вказали на стіну.

Коли Зесслер наказав, щоб його не оминули залишки загиблих, майже всі сліди, у тому числі кров, були повністю знищені. Але коли Хаер розморозив череп цього спеціального Виконавця, кров і осмітки полетіли у всі сторони. Хоча та не хотіла жити, вона таки пропустила кілька крихітних слідів.

« П’ята кров. І лорди зникли?»

Розкін відчув, що величезна брила почала тиснути йому на груди. Що стосується мілордів, може вони зараз знаходяться в гонитві? ".

Раскін знав, наскільки сильними були ці шість мілордів. Він навіть не міг собі уявити, що хтось міг убити всіх шістьох.

« Ви двоє, негайно поїдьте до столиці провінції Безіл. Негайно докладіть все і повертайтеся.", - скомандував Раскін.

"Так!"

Але перш ніж ці два підлеглі дісталися до кордону столиці провінції Безіл, Лінлей вже зіткнувся з другим загою.

« Це вони? » — розповідає Лінлей, Бебе, Зесслер і Хаеру ховалися в кущах на узбіччі високої дикої трави.

Зесслер подивився на чотирьох лицарів, що оточували карету. Він кивнув: « Так, звичайно. Це вони... обидві дівчата повинні бути всередині карети."

"Всередині карети?"

Лінлей нахмурився, потім подивився на Бебе: « Я думаю, що в кареті повинні бути воїни, які охороняють дівчат. Твоє тіло фізично маленьке, тому твоїм завданням буде проникнути і швидко вбити всіх охоронців."

Зесслер кинув: « У цьому загоні повинно бути шість чоловік. Тому в кареті повинні знаходитися інші два."

« Ти чув це Бебе? Убий тих двох чоловіків всередині карети." Ліндей посміхнувся, погладивши голівку Бебе.

Бебе застрибнув на плече Лінлей і піднявши маленький мордочку, він впевнено пропитав: « Босе. Хіба я, Бебе, коли-небудь підводив тебе?»

Лінлей м'яко усміхнувся.

« Зробимо це швидко» - подумки звернувся до нього Лінлей.

Дивлячись на карету своїми маленькими окулярами-бусинками, Бебе почав тихо пробиратися крізь зарослі трави, поступово наближаючись до карети...

У кареті сиділи дві красиві дівчата з нефрово-зеленим кольором волоссям. Вони були абсолютною копією один одного. Прямо зараз, їхні очі були трохи почервоніли і опухлі і вони з ненавистю дивилися на двох чоловіків сидячих навпроти.

« Ублюдки» — впівголоса вирубалися одна з дівчат, очі якої були трохи більше.

Двоє чоловіків тільки похмилилися, не звертаючи уваги.

« Ребекка [Li'be 'ka], не проклинай їх більше. Проколювати ці шматки сміття пусті трати енергії. Протягом усіх цих років, молячись до Бога, ми вірили в Сіючу церкву. Хто б міг подумати, що вони будуть такими огидними" - очі іншої дівчини були сповнені ненависті.

« Старша сестра», - Ребекка жалілася в руку своєї старшої сестри.

Ребекка і Ліна [Li'na] були родом з сорока восьми Анархічних Герцогств. Вони слідували за своїм батьком у вірі в Володаря Владику, але хто б міг подумати, що Церква зі Сіяю вб'є їхніх батьків і потім викраде їх.

Після того як їхні батьки загинули, Ребекка і Ліна залишилися без будь-якої сім'ї.

І тепер, їхнє майбутнє перетворилося на попіл. У них не залишилося надії.

« Батьку. Мать», - Ребекка і Ліна починали тремтіти, коли згадували своїх батьків. Протягом усіх цих років батьки захищали їх, незважаючи на хаос у Анархічному краї.

Але цього разу...

«Ліна. Візьми свою молодшу сестру і втікай." - на останньому видиханні, їхній батько міцно схопив воїна сьомого рангу. Незважаючи на те, що він був лише воїном п’ятого рангу, то зміг затримати його протягом кількох секунд.

Але що могли вирішити кілька секунд? Сила Сяючої церкви була надто могутня.

« Боже, будь ласка, спаси нас, - Ліна благала про себе. - Якщо Ви зможете врятувати нас і дати нам шанс помститися, я готова пожертвувати всім, в тому числі своїм душею."

Вона спостерігала за тим, як її батьків несправедливо вбили. Звичайно, вона хотіла помститися.

На жаль. Бог був надто далекий від них. Як він міг відчути бажання цих двох простих душ?

Фьюх. Раптом пролунав дуже дивний звук.

Ліна і Ребекка здивовано повернулися. Але вони побачили тільки розмиту чорну пляму.

"Скользь". Другий незвичайний звук розридався, і кров виризнула в різні боки.

Ребекка і Ліна були приголомшені, не розуміючи цього.

Раптом голови двох чоловіків, які охороняли їх, побігли з їхніх плечей і впали на підлогу. Їхні шиї були розвіяні, і вони напевно були мертві.

« Хто це був?», - думаючи про одне і те ж, найближчі мандрівники здивовано переглянулися. А потім вони зрозуміли, що хтось їх врятував. Вони тієї ж години почали оглядатися в різних напрямках шукаючи свого рятівника... але не могли нікого помітити

Писк, письк. Почувся звук з боку підлоги.

Ребекка та Ліна опустили очі і побачили там чарівного мишника. У дуже зухвалій манері, однією лапкою він тримав одну з голів. І потім вже по-людському погладив своїми гострими коготками свої вусики.

Ребека і Ліна були збентежені.

Бачачи їхню реакцію невірства... Бебе відразу розсердився і почав дико розмахувати своїми маленькими лапками. Потім він раптово ніби розплився в повітрі.

« Це був щур? » — почали розуміти Ребека та Ліна.

Бебе не викликав жодних шумів, коли його охоронники випустили з рук охоронця. Оскільки колеса карети постійно гріли і скрипіли, чотири воїни за межами карети нічого не помітили.

(Сміх)

Аж ось почувся сильний крик.

"Рoоaар!"

Потім почувся і розлючений рев звіра.

Ребекка і Ліна знову переглянулися, а потім вирішили відкрити двері карети. Воїн-кучер карти до цього моменту вже був убитий, а струмена з нього свіжа кров почала фарбувати карету в червоному.

Вони повернули свої голови в сторону чотирьох ходячих охоронців.

Але все, що вони побачили...

Чотири диявольські спалахи фіолетового світла. Жоден з воїнів-охоронців не мав і шансу хоч як то реагувати... Їхні голови злетіли з плечей. І вже через мить, перед ними елегантно приземлився воїн в чорних одязі з величезним важким мечем на своїй спині.

« Здрастуйте. Ви щойно були врятовані." - посміхаючись, вимовив Лінлей.

Ребекка і Ліна були здивовані, коли побачили могутнього юнака перед собою. Вони вважали, що ті воїни були надзвичайно сильними. Але здавалося, що навіть на мить вони не могли протистояти йому.

« Ребекка. Лина. Привіт." - почувся стародавній голос. Тільки тепер Сесслер підвівся з тієї трав'янистої області біля обочини і почав йти в їх сторону.

Бачачи східного і дряхлого Зесслера, а також його неймовірно довгі, сиві брови... Ребекка і Ліна із захопленням вигукнули: « Дидія Зесслер!»

Якийсь час, подорожуючи разом під загальною охороною, вони встигли познайомитися.

Ребекка і Лєна з цікавістю подивилися на Лінлі. Раптом дві сестри помітили велику чорну пантеру, яка встала поруч з ним. Пантери з лютими очима змусили Ребекку та Ліну відчути страх.

« Не бійтеся. Хаеру, припини їх лякати." - гаркнув Лінлей.

"Арроо"! Хаеру видав жалобний рик в сторону Лінлей, а потім смиренно опустив свою морду і пішов убіса не сміючи більше лякати цих сестер-близнюків.

« Ребекка, Ліна, це Лорд Линлей. Він ні краплі не слабшає за мене." - чухощі сказав Сесслер.

Ребекка і Ліна в шоці подивилися на Ліліей.

Не те щоб вони не вірили, що Лінлэй неймовірно сильний ... Просто вони бачили, як Зесслера конвоював багато високораномових вождів Сяючої церкви. Серед них навіть був один кардинал. Поки вони подорожували, сестра Сесслер постійно хвалилася, що може знищити мільйонну армію. Його могли полонити лише після того, як він був оточений 11-ма високоранговими воїнами.

« Дидія Зесслер. Але нас врятував цей чарівний мишок", Ребекка і Ліна відразу повернули голови в бік Бебе.

Прямо зараз, Бебе гордливо стояв на даху карети і посміхався. Але раптом, він швидко перемістився на плече Лінлей.

« Ви говорите про Бебе? Це магічний звір, якого приручив Лінллей" - сміючись Зеслер представив Бебе.

Потім він переклав погляд на Лінлей: « Ліїнлей. Дозвольте мені представити вам цих молодих осіб. Молодша сестра Ребека, вона має трохи більше очей. А це її старша сестра Ліна".

Лінлей посміхнувся і кивнув.

"Зесслер, ми повинні відправити цих двох дівчат назад або ...?"

На думку Лінлі, ці дві дівчини були неефективними для них. Адже хоч би якою була їхня душа, вони зараз були досить слабкими.

« Пані Зесслер, нам більше немає куди повертатись, негайно панічно випалила старша сестра. Благаю, вона продовжувала. - Дідусю Зесслер, візьміть нас з собою. Ми знаємо, що Ви вбили людей Сяючої церкви. Ми хочемо помститися за своїх батьків."

"Деденька Зесслер, ми Вас благаємо" - Ребекка також проговорила.

З самого початку Сесслер хотів взяти цих дівчат під своє крило... Адже існує велика ймовірність того, що вони будуть дуже здатні в магії некромантії. Але він мав погодитись з Лінлою.

«Лінлей, зробімо це разом. Ліна і Ребекка можуть готувати... Ми ж не завжди можемо їсти жарко в долині?

Почувши його слова, Ребека та Ліни швидко затаїли: « Ми можемо робити що завгодно. Ми можемо смажити, готувати, прибирати".

Сестри добре розуміли, що коли їм вже ніхто не допоможе, то двоє вродливих дівчат можуть потрапити в біду. Коли вони побачили, як високо цінується Лінллейський погляд, то вже зрозуміли, що він справді високий воїн. Якщо вони зможуть приєднатися до них, то їхні шанси на помсту лише зростуть.

Лінлей подивився на двох сестер. Побачивши їх у проханні, він кивнув: « Добре.

Очі Ребекки і Ліни відразу заповнилися сяючим, радісним блиском.

« Ми повертаємося», - скомандував Лінлей.

Група Лінлей знову повернулася до гірської долини, з тією лише різницею, що тепер з ними були дві гарні сестри. Усі четверо поділяли ті самі мотиви — вони були сповнені ненависті до Сячої Церкви!

Том 8, розділ 29 - Розслідування

Північно-західна провінція - одна з семи головних провінцій Імперії О'Браєн. Це величезні території, які населяли десятки мільйонів громадян. Столиця провінції Белз у північно-західній області була найбільш розвиненим провінційним містом. У стінах Безіла жило понад мільйон людей.

Крім того, його населяли багато стародавніх кланів.

Граф Перрі [Pi'lia] був відносно скромного двореянина, який проживав у місті. Але він мав певний вплив серед стародавніх кланів. Крім того, він був надзвичайно люб’язною людиною, яка ніколи не воював з іншими або й не боровся за вплив. Майже всі знання міста були з ним у добрих стосунках.

« Мільорд граф, Ви повернулися? » - охоронець біля воріт в його особняку посміхнувся і поклонився.

Графу Перрі було двісті років і до теперішнього часу все його волосся стало серебристо-білими. Але його довга борода була такою ж, як у молодості. Граф Перрі злегка кивнув в сторону охоронця і сміючись тепло відповів: « О, Ви постриглися. Ця стрижка підходить Вам. Напевно Ви користувалися послугами старого Локка [Luo'ke]?»

Почувши слова похвали, охоронець усміхнувся: « Чудово. Пане Локк дійсно дуже досвідчений".

Сяючи, граф Перрі увійшов в його особняку.

« Граф Перрі дійсно хороша людина», - зітхнув охоронець.

Граф Перрі справді був дуже доброю людиною. Майже кожен у місті Безіл був такої думки. Графу Перрі не подобалося вбивати людей і не подобалось брутальна війна. Кожну дію джентльмена відображували як етикет, так і доброродство.

Він увійшов у внутрішнє подвір'я.

Обличчя графа Перрі раптом змінилося.

« Що відбувається? Як могло щось подібне кілька разів підряд? Лише кілька днів тому він дізнався, що кардинал Лампсон і його рухомі й спеціальні виконавці зникли в префектури міста Керре. Тепер він дізнався, що команда двох дівчат була вбита й дівчата зникли.

Граф Перрі, ставши людиною відповідальною за справи Сіячої церкви в північно-західній провінції О'Брайен, вже давно не стикався з такою серйозною проблемою.

« Я сподіваюся, що лорд Лампсон не зіткнувся з серйозними проблемами».

Перрі мовчки молився.

Якщо ці дві дівчини були врятовані, то в цьому немає нічого страшного. Але Лампсон та інші п'ятеро були солдатами дев'ятого рангу і людина, яку вони супроводжували, була Архімагом некромантом дев’ятої рани. Ця справа була найважливішою справою, з якою він будь-коли стикався після прийняття на себе обов'язків.

« Мільорд граф», - увійшов високий і худий чоловік з в'язким волоссям та яструбним носом. Поклоняючись, він продовжив: « Ми вже завершили наше розслідування безвісти богів.

Перрі відразу подивився на нього: « Давай швидше.

« На основі промов наших послідовників у провінції, лорди ще не з’являлися в будь - якому іншому місті. Крім того, ми задіяли всю нашу мережу в префектурі Керре і поки ми ще не знайшли нікого, хто бачив панів, що покидали місто» - людина з яструбним носом з повагою доклав про теперішню позицію справ.

Перрі подивився.

« Що? - Лампсон та інші мілорди не могли залишатися в префектурі міста Керре весь цей час. Навіть якщо вони залишилися в Керрі, у будь - якому випадку можна було б вийти на їх слід. Лампсон та інші можливо були атаковані. Цілком можливо, що вони допомогли покинути місто пізно вночі, перестрибнувши через міські стіни."

"Але навіть якщо це так, лорд Лампсон повинен був з'явитися в іншому місті".

Перрі почав дуже турбуватися.

У нього раптом з'явилося надзвичайно погане передчуття.

« Чи можливо, що лорда Лампсона атакував могутній ворог, який пізніше був убитий? » Адже Лампсон і його супровідний керівник були надзвичайно могутніми воїнами. Щоб убити шістьох, противники мусили б мати декількох волевителів дев’ятого рівня, або воїна Святого.

Перрі раптом подивився на людину з яструбним носом. Холодним голосом він наказав: « Тобі треба якомога швидше знайти старого Порі. Скажи йому, щоб він приніс в мій кабінет трьох Соколів Сіного Відра".

"Так, мілорд граф." Людина з яструбним носом чудово розумів, наскільки неоднозначна і важлива була ситуація.

Перрі поспішив до себе в кабінет і написав три листи про справи загону Лампсона. Кожна копія буде передана Сокелю Сіного Ветра і потім доставлена на “Святі острови."

З того часу, як Свята Столиця - місто Фенлай було знищено, Церква Сіяюча збудувала нову штаб-квартиру на острові не надто далеко від материка Юлан. Вони публічно оголосили це місце “Свячений острів ”.

...

У віддаленій долині за межами префектури міста Керре.

У даний момент тут вже були чотири дерев'яні кімнати. Одна з них була для Лінлей і Бебе, інша для Зесслера, третя для Ребекки та Ліні, тоді як остання призначена Гаеру.

Світанок. Долина залишалася дуже тихою і спокійною.

Пара красунь-близнюків, які здавалося ілюзією, спілкувалися та сміялися паралельно стираючи одяг. Цей одяг належав їм, Лінлі та Зесслеру. У долині вони взяли на себе обов’язки щодо приготування їжі та прибирання.

« Старша сестра, як ти думаєш, дідусь Зесслер не втрачає часу на тренування в кімнаті?» - Ребекка тихо запитала Ліну.

Дерев’яна кімната Сесслера була повністю оповита чорною, смертельною аурою. Ця щільна, чорна аура лякала Ребекку і Ліну, які боялися навіть підійти до нього.

Ліна зморщила ніс і нахмурилася, що робило її ще чарівніше. Вона подумала: « Дуже легко, але сильні воєводі повинні постійно наполегливо тренуватися. Тим не менш, я до сих пір відчувають себе досить комфортно, коли дивлюся як тренується старший брат Лінллей", - кажучи це, вона повернулася, щоб подивитися на далекий синій ставок. Ребека повернулася з нею.

У центрі ставка на воді стояв Лінллей.

"Пульсація, пульсація".

Вода під ногами Лінлей була на кілька сантиметрів нижче, ніж вода навколо нього, тому що Лінлей постійно випускав бойову-Ці, створюючи невеликі хвилі в середині ставка.

Лінлэй тримав аматиновий важкий меч в правій руці. Іноді він махав їм убік, а іноді колол. Кожен рух змусив повітря поблизу починати тремтіти. Здавалося, що повітря було виготовлене з глини і коли важкий меч рубав його, він ніби розрубував сам простір.

"Ця техніка “Блутніх Істин ЗемліDescription іноді працює, а часом ні".

Лінлей нахмурився.

Коли Лінлей атакував Лампсона, хоча він і вдарив його мечем, зовні тіло Лансону не було поранене. Однак внутрішні органи тіла розпалися.

Лінлей вважав це результатом дії третього рівня “внушення!". Але четвертий рівень — це « Блакитні Істини Землі» (англ.).

Орудячи важким мечем, Лінлей використав деякі закони Землі, які він зрозумів. Цей вид атаки міг в мить перетворити всю атакуючу силу на коливання, які проникли у тіло ворога.

Цей вид імпульсної атаки, будучи повністю освоєнним, може просто ігнорувати захист ворога.

Кінець кінцем, пульс світу був чимось, що знизилося з неба і було сформувалося на землі. Секрети, які приховував цей процес, були надзвичайно складними для розуміння.

Принцип “Глубокі істини Землі 1879 був такий:

Перетворення всієї своєї атакуючої сили в таке ж коливання, як пульс самого світу. Коли ці коливання проникли в тіло ворога, нутрощі суперника також починали резонувати. Резонанс буде дуже потужним. Зрештою, його було створено за допомогою сили атаки Лінлей.

Внутрішні органи тіла не були такими міцними, як зовнішній захист людини.

Цей вид резонансу може легко знищити внутрішні органи ворога, розкладаючи їх на дрібні шматочки.

« Так само, перетворити силу атаки на резонуючі коливання надзвичайно важко» - Лінвей зрозумів, що бойова-Ці та сила, які він зазвичай використовує, це зовсім інший вид атак порівняно з атакою »резонансні хвилі 16.

Тільки спираючись на його часткове розуміння законів Землі Лінлей був в змозі перетворити його нормальні атаки у свого роду “резонансні хвилі...".

Лінлей вважав, що чим більше « резонансних хвиль оболонки » було створено, тим очевиднішим був результат від застосування цього методу.

« Коли я можу створити більше десяти поштовхів в момент ока, але іноді навіть сам не міг би зробити" - думаючи про це, голова Лінлей розболілася.

Лінлей зрозумів, що колись його вправність у володінні важким мечем досягне такого рівня, щоб їх можна було вважати « Законами Землі ».

Але в даний момент він не був здатний розгадати всі таємниці.

« Немає потреби жаліти. У даний момент я не повинен приділяти занадто багато уваги можливості створення великої кількості вібрацій. Я повинен зосередитися тільки на одній резонансній хвилі", - тримаючи незнищенний важкий меч в одній руці, обличчя Лінлей було досить серйозним.

І раптом...

Здавалося, що Адамтінний важкий меч розірвав повітря і впав на дно озера.

Дивно було те, що на поверхні озера залишалася спокійною. Але раптом, все озеро почало видавати дивні бурлі звуки... Наче велетенський гігант, поверхня озера раптом змилася вгору і утворювалася стіна води заввишки один метр.

« Мені знову вдалося».

Насправді Лінлей не дуже хвилювався. У процесі розуміння “Глибних Істин Землі ♫ йому інколи вдавалося відтворювати це, а іноді ні.

« Великий брат Лінлей, час перекусити», - Ліна стояла біля берега і посміялася запросити його.

« Дедцятко Зесслер, час перекусити! Призупиніть навчання!», - Ребекка стала звати Зесслера.

Одним натисканням Лінлей відіслав важкий меч у повітря. Через мить він акуратно приземлився в ножни. Лінлей вже повністю навчився, що “знущатися ” — і вага важкого меча не перешкоджала Лілію до такої міри.

На траві стояв прямокутний стіл.

Лінлей, Сесслер, Ребекка та Лєна сиділи навколо столу.

« Що за тренування ви тепер проводите? Я бачив, що Ви використовували якийсь дивний метод навчання. Я ніколи не бачив воїна, який тренувався в такій манері." - з цікавістю сказав Сесслер.

Зесслер мав надзвичайно широкий спектр знань, але було відкрито кажучи, він нічого не знав про методи підготовки воїна.

Водій, який стояв на пікі дев’ятого рангу, щоб зійти на Святий рівень, повинен був досягти вищого рівня розуміння. І Святий рівень для переходу до Божественного рівня також було необхідно зрозуміти різні закони неба і землі, перш ніж він зможе отримати божественну іскру.

« Я тренуюся, щоб отримати глибше розуміння. Це схоже на тренування мага, коли він намагається зрозуміти природу елемента." - недбало сказав Лінлей.

Зесслер відразу зрозумів.

Як Архімаг некромант дев’ятої ранги, Зесслер часто окутує себе необмеженою смертельною аурой в площині непорушно намагаючись зрозуміти невловимі та ілюзорні закони смерті.

« Зесслер, ми вбили Лампсона і його людей. Як ви думаєте, Церква-силенна зможе проковтнути свою лють?

Зесслер засміявся і впевнено відповів: « Не хвилюйтеся. Дозвольте мені сказати вам, що Імперія О'Браєн і Сяюча церква знаходяться дуже далеко один від одного. Навіть якщо вони використовують літаючі магічні тварини, щоб надіслати повідомлення, то їм потрібно буде більше десяти днів. І якщо вони направлять додаткових гравців, це ще займе деякий час."

« Але якщо волителі Святого рівня підуть сюди, вони зможуть прибути дуже швидко» - сказав Лінлей.

Після того як так багато людей стало членами Церкви Сяючої, було дуже ймовірно, що вона відіслать биків святого рівня.

"Ха-ха, не хвилюйтеся. Вони не будуть сміятися посилати експертів зі Святого рівня. Подумай про це. Чому вони не направили солдатів святого рівня, щоб схопити мене і замість цього прислали волевителів дев'ятого рангу?" - Сесслер голосно та захоплено розсміявся.

Лінлей стало цікаво.

Якби експерти Святого рівня пішли за Зесслером, вони б без проблем схопили його.

« Лоінко, треба розуміти, що Імперія О’Брайен під контролем Бога війни. Давним-давно Бог Війни постановив, що не можна бути агресивнішим у межах його імперії. Якщо вони прийшли з метою задоволення - це прекрасно, але якби їх помітили за участю в актах насильства, наслідки були б дуже серйозні."

Зесслер з холоду сміявся: « Навіть якщо б Церква Сіяюча була у десять разів сміливіша, вона все одно не наважилася б піти проти Божого наказу війни».

Це не те, з чим слід вважати Бога війною.

« Не обов'язково»

Лінлей похитав головою: « Хіба ви самі не сказали? Якби їх помітили за участю в актах насильства. А що, коли їх не виявлять? Пам'ятайте, в префектурі Керре немає жодних високораномовних биків і Бог Війни далеко, у імперській столиці. Якщо воєвода Святого рівня раптово з'явиться у префектури міста Керре, про це не обов"язково стане відомо."

Зесслер був вражений.

« Ця церква не може бути настільки божевільною, так? » — сказав Зесслер.

« Важко сказати. Зрештою, ми вбили шістьох вовчів дев'ятого рангу. І коли вони намагалися захопити Вас, Ви також вбили декількох. Сяюча церква не може просто прийняти це, не дав бою в відповідь." - урочисто сказав Лінлей.

Зесслер подумав якийсь час, а потім засміявся: « Все нормально. Незважаючи на те, що у місті Керре немає виборів проти святого рівня в префектурі міста Белз має одного. Макензі. Якщо волителі Святого рівня Церкви направляються сюди, щоб боротися з нами, Макензі безсумнівно це помітить. Макензі не дозволить силові Сяючій церкві діяти в такій неконтрольованій манері на його території. І якщо між ними почнеться бій, Бог війни безумовно дізнається про це."

- Лінлей засміявся.

Якщо він зможе спровокувати Сячу церкву, щоб та виступила проти Імперії О’Брайен, то Церква вкрай непридатна.

« Коли я був під конвоєм Лампсона та інших в північно-західній провінції, люди, яких Саяюча церква таємно розташувала тут, прийшли зустріти і привітати їх. Я пам'ятаю, один з них був старим чоловіком на ім'я Перрі, який мав відповідальність за справи у провінції. Судячи з їхньої розмови, Перрі повинен бути розміщений за столицею провінції Безіл.

Зесслер з сумом засміявся: « Ми могли б також позбутися цього Перрі, так само як ми збираємося поїхати до Безіла. Можливо, це допомогло б нам розкрити ще якісь таємниці Сяючої Церкви."

« Відвітне обличчя у справах Сяючої церкви в північно-західній провінції? - очі Лінлей засмагалися. - Добре. Завтра ми вирушаємо".

Том 8, розділ 30 — П’ятилітня угода

Кін, губернатор префектури Керре, був просто чотирнадцятирічною дитиною. Хоча у нього була старша сестра Дженна, яка допомагала йому, скільки вона могла знати? По суті, майже весь тягар губернатора лягав на плечі слуги Ламберта.

Ламберт одягався дуже охайно, без жодних складок. А його акуратно зачіснене волосся блищать на сонці. Прямо зараз, він прогулювався через внутрішні володіння палацу і отримував ауру благородства та статі.

« Чому молода пані так часто думає про лорда Лей?», - зітхав Ламберт.

Дженна хотіла б відвідати Лінлію, але після того як він сказав їй, що йому не подобається коли його турбують посеред тренувань... Дженна не мала вибору, окрім як постійно залишатися в палаці. На жаль, з того часу Лінллей так і не відвідував їх у палаці.

Бачачи, як Дженна повільно виснажується і худе... Ламберт почувався також пригніченим.

"Ламберт".

Почувши, як його звати на ім’я Ламберт відразу обернувся і побачив Лінлію, що йде до нього. Він був одягнений в світло-синій одяг воїна. Раніше, Дженна і Кін, дали наказ всій сторожі палацу - якщо охоронці бачать Лінлей, вони повинні негайно пропускати його всередину без необхідності освітлювати когось з них.

Ламберт, побачивши Лінлей, був дуже щасливий.

« Лой, будь ласка, почекайте на хвилинку. Я піду і покличу молодого майстра та молоду міс."

У головному залі.

Лінлей спокійно сидів на стільці. Зесслер і сестри, які служать у столиці північно-західної провінції Безіл, мабуть, засурмлять на невизначений час.

Зрештою Лінлі боявся, що Церква таємно відправить у цей регіон биків Святого рівня. Оскільки в місті Безілсі живе Водій зі Святого Письма Макензі, церква не може зробити надто поспішних дій.

« Великий брат Лелей! »

З боку порога пролунав здивований і водночас щасливий голос. Повернувши голову, Лінлей побачив Дженну. Зараз її обличчя було сильно почервонілим, а одягнена вона була в легке червоне плаття. Коли вона дихала, її груди різко піднімалися і опускались, наче вони задихалися. Як тільки вона дізналася, що Лінлей повернувся, Дженна негайно зірвалася з місця і пішла сюди так швидко, як могла.

« Чому ти бігала так швидко? Я б нікуди не ділився. Тільки подивися... Ти так засихалася. Заспокойся і присядь», - сміючись вимовив Лінлей.

"Добре" - Дженна дуже слухняно сіла.

Через деякий час до залу також увійшли Кін і Ламберт. Він почав скаржитися: « Сестречка, ти побігла надто швидко. Я навіть не міг наздогнатися за тобою".

Дженна трохи злякалася і відразу кинула на Кіна докір.

« Великий брат Лей, вже минуло стільки часу з твого останнього візиту. Як довго ти плануєш залишатися на цей раз?" - сказав Кін.

Лінлей похитав головою: « Цього разу я прийшов попрощатися з вами. Я планую покинути префекту в Керре".

« Що?»

Кін і Ламберт трохи налякалися. Одночасно, вони повернули свої голови в сторону Дженни. Ще трохи тому на обличчі Дженни, що почервоніли від хвилювання та боязкості, тепер був лише приголомшений і наляканий погляд.

- Майже відразу запитала Дженна.

« Зараз я планую поїхати до столиці провінції Безіл», - відповів Лінлей.

Столиця провінції Безіл і префектура Керре були розташовані далеко один від одного. Якщо б звичайна людина вирішила дістатися від одного пункту до іншого, то подорож у кареті могла тривати два або три дні.

"Білий брат Лей, я піду з тобою" - хоробро і рішуче вимовила Дженна.

Лінлей дуже зітхнув. Як він міг не здогадатися про думку Дженни? Але Лінлі був такий же люблячий, як і його молодша сестра...

« Дженна, досить. Я збираюся туди по справах. І цього разу, я можу зіткнутися з великою небезпекою. Тобі немає потреби йти за мною." - твердо сказав Лінлей.

Дженна рішуче помочила головою: « Я не боюся».

Коли Лінл побачив Дженну, то зрозумів: якщо він не відмовиться від неї відкрито і твердо, вона не здасться. Лінлей зітхнув з великим полегшенням: « Джене, все що мене непокоїть це тренування. Нічого більше. Дженна, я не можу про тебе дбати".

Лінлей тактовно, але як Дженна могла не зрозуміти значення його слів?

Обличчя Дженни стало дуже блідим. Відтоді як їй виповнилося десять років, вона жила в тому маленькому селі. Хоч життя там і було мирним, воно також було суворим. Під час їхньої подорожі до міста Керре Лінлі постійно захищав їх... і тільки завдяки йому брат з сестрою змогли пережити дорогу, щоб зайняти посаду губернатора.

« Мій Величний брат Лелей, я більше не хочу придушувати своїх почуттів. І я знаю, що ти не любиш мене... але я не бажаю надто багато. Все що я хочу - це щоб ти дозволив мені супроводжувати тебе і дозволити стати твоєю служницею. Поки я зможу бути поруч з тобою, я буду щаслива." - з надією в голосі вимовила Дженна

Кін і Ламберт не пропустили жодного слова.

Лінлей також відчував себе дуже тривожно. Дженна і справді була дуже доброю душею...

« Дженна, ти не повинна йти за мною і піддавати себе безпідставному лишному ризику. Ти зараз благородна леді. У префектурі Керрі напевно знайдеться багато молодих людей, які будуть прагнути твоєї руки" - сказав Лінлей.

Дженна майже до крові прикусувала губи, а потім знову рішуче знеохочувалась головою. Її очі почали червоніти і ставати вологими.

« Мій брат Лей, — раптом вклонився Кін. - Я прошу тебе, погодься з проханням моєї сестри. В останні дні, коли тебе не було, у неї майже ніякого апетиту. Вона так схудла».

Джінна з благанням дивилася на Лінллей, бо її злегка заволоділи очима.

« Дженна... І я не можу цього зробити ».

Зрештою, серце Лінлі пом’якшилося і він урочисто сказав: « П'ять років. Я дам тобі п'ять років. Через п'ять років, я повернуся. І якщо ти будеш все ще твердо у своєму рішенні, я погоджуся, щоб ти слідувала зі мною."

Час був найкращим ліком.

Через п’ять років Дженна стане більш зрілою і її думки та переконання також зміняться.

Лінлэй вважав, що через те що Дженна рано втратила батьків, про неї нікому було піклуватися... і будучи ще дуже молодий, вона зустріла його і стала залежно від його любові та турботи. Через п’ять років, коли Дженна стане більш зрілою, її світогляд неодмінно зміниться і все старе забудеться. Вона повинна буде оцінити ситуацію і свої почуття до Лінллей набагато більш реалістично.

« П'ять років. Я згодна." - в очах Дженни з'явився блиск твердості і впевненості.

« Дженна».

Лінлей подивився на Дженне в очі: « Чим я йду, мушу сказати тобі дещо. Моє справжнє ім’я — не “Лей". Моє справжнє ім'я Лінлей Барух".

- напівшепотом проговорила Дженна.

« Линлей? Лорд Лей, Ви той геніальний скульптор?» - від здивування Ламберт аж вигукнув. Ламберт провів багато часу у Святому Союзі. Саме в той час популярність і ім’я Ліндей стали дуже популярними.

« Я сподіваюся, що ви не будете нікому розкривати мою присутність або місце розташування. Прощайте».

Лінлей видавив невелику посмішку і потім повернувся і відразу вийшов з залу.

Коли Дженни подивилися на Лінллей, то нарешті покотилися по її щоках. Вона так щільно стиснула свій кулак, що її нігті впилися в тіло її долоні.

На вулиці міста Керре.

Ребекка і Ліна їхали верхи на Хаеру. Бебе ж умудрився влаштуватися в обіймах рук Ліни, тоді як одягнений воїн Лінлей йшов поруч з одягом мага Сесслера.

Вони переправлялися на пристойну швидкість в сторону столиці провінції Безіл.

Столиця провінції Безіл була велетенським містом, яке здалека можна було побачити.

Через деякий час група Лінлей пройшла через браму столиці провінції Безіл.

« Я думаю, що не потрібно поспішати і шукати цього негайно. Давайте в першу чергу знайдемо місце, де ми зможемо зупинитися." - сказав Лінлей.

Зесслер тільки ствердно кивнув.

У столиці провінції було дуже багато людей з ім’ям Перрі. Пошук потрібної людини може зайняти трохи часу. Тому Лінлей та Зесслер вирішили знайти тимчасове місце для житла. Через деякий час вони знайшли готель у вигляді цілої садиби, в якій здавалися кімнати і вирішили закинути садьбу повністю.

Через два дні після того, як група Лінлей прибула до столиці провінції Белз, граф Перрі Сокола Сінго Ветра вже прибув на Священний Острів Сячої церкви.

Священний острів був самотнім і ізольованим місцем на віддалі від континенту Юлан.

У довжину Священний острів був лише кілька десятків кілометрів. Чесно кажучи, ще в недавньому випадку цей острів був таємницею основою Сяючої церкви. Але тепер він став її головною штаб-квартирою.

На цьому острові була побудована Церква, що висотою в дев’ять поверхів.

Звичайно, ця церква не була настільки високою, як у місті Фенлай, але її будування було витрачено на досить багато зусиль.

На дев'ятому поверсі Сяючої церкви.

Хайденс сидів перед вікном. Через вікно, він міг бачити без крайні синю гладкість вод океану.

Тепер він був у досить доброму настрої. Лампсон недавно відправив звістку, що Архімаг некроманта Зесслера піймали. А два дні тому Хайденс отримав ще одну чудову новину. У Всесімнадцати Північних Герцогів люди Сіяючої Церкви зробили неймовірне відкриття - п'ять потенційних судин восьмого рангу.

Без використання бойового-Ці, звичайна людина в більшості випадків зможе загарбати своє тіло тільки до рівня воїна шостої ранги. Це була максимальна межа.

І, звичайно ж, деякі генії могли досягти сьомого рангу, просто з упертістю на фізичні вправи. Але таких було досить мало.

Но... У Весемнадцтві північних Герцогств, члени Сіяючої Церкви знайшли п'ятьох братів, тіла яких були неймовірно міцні і сильні. Жоден з них не мав бойової-Ці. Однак кожен з них лише за рахунок своєї фізичної м’язової сили досяг 8 - го рангу.

« Узято на рівні воїнів восьмого рангу. Цього буде достатньо, щоб дозволити Серафимам — шестигранним ангелам — показати свою безмежну силу — Гайденс не міг приховати своєї радості. - П'ять тіл восьмого ранга. Коли ангели знизуться в ці тіла, вони безумовно зможуть вивільнити силу рівносильно воїна на пікі Святого рівня."

Початкові етапи, середня стадія та пікова стадій воєводів святого рівня були на абсолютно різних рівні сили.

У даний момент, у рядах Сяючої церкви було тільки п'ять вождів на піку Святого рівня. Але як тільки ці п'ять тіл восьмої ранги будуть тут, Церква зможе у будь-який момент отримати ще 5 вимощувачів Святого рівня на піку сили. Це означає, що сила церкви миттєво подвоїться!

« Як тільки вони будуть тут, чи буде в стані культура Теней витримати проти нас?», - на обличчі Хайденса виникла неконтрольована усмішка.

"Ваша Святість"!

"Війдіть" - Хайденс відразу одягнув на своє обличчя маску спокою.

Усередині увійшов губернатор і шанобливо передав Священному імператору лист: « Святість, це таємне послання від нашого відповідального обличчя за північно-західну провінцію Імперії О'Брайен".

- Гайденс злегка підійняв брови.

Крім щорічних звітів, відповідальні особи за окремі регіони майже ніколи не відсилають секретних повідомлень. Якщо секретне повідомлення було все-таки відправлено, то ймовірно сталося щось дуже важливе.

« Чи може бути...?» Хайденс раптом згадав недавній позитивний звіт Лампсона, який супроводжував того схваленого Архімага некромант по північно-західній провінції Імперії О’Браєн.

Гайденс відразу вхопив конверт і дістав листа.

Щойно Хайденс побачив його вміст, обличчя відразу потьмяніло: « Попитай лорда Стенлі [Shi'te'lei] щоб прийшов до мене».

- Стовбур був здивований.

У Сяючій церкві лідером підвішеників був лорд Лао. У зв’язку з особливими Виконавцями Церковного міста Трібуналу їх очолював Стенлі.

Але сам лорд Стенлі є також одним з їхніх особливих виконавців.

Хоч слід зауважити, що з точки зору сили всі члени Церковного Трибуналу він знаходиться на одному рівні із лідером церкви Трібунала - Претором Осно. У мирний час Церква, яка Сіяла, рідко висилала своїх співачів на піку Святого рівня.

- гукнув Хайденс.

Наместник відразу згадав: « Так, Ваша Святість.

Хайденс, який утікав від губернатора, почав ще більше хмуритися: « З того моменту як лорд Лампсон прибув у північно-західну провінцію вже через півтора місяця. Але від кордонів Св. Я полагаю... Вони вже мертві".

Лампсон і десять інших вовчів дев'ятого рангу померли.

Ця невдача була незвичайною, але Хайденсу вдалося зберегти спокій.

Адже те, що дійсно було важливим Сіяючої церкви - це вотелі Святого рівня. Поки вони живі, то це буде непереможна релігія!

« Лампсон і п’ятеро пережили зимку Зесслера. Якщо взяти до уваги їхні навички та силу, одного або двох ватажків дев'ятого рангу буде недостатньо для того, щоб впоратися з ними, Хайденс хмурився. - Невже вони зіткнулися з винищувачем Святого рівня? Може це Макензі з північно-західної провінції?

Гайденс зараз не міг думати ні про які інші варіанти крім Макензі.

"Маккензі!" - Хайденса раптом почав переповнювати намір вбивати.

Для Хайденса навіть усі ці одинадцять винних чоловіків дев'ятого рангу разом були менш цінні, ніж один Зесслер. Справжнє значення Зесслера лежало не в самій людині та її силі, а у тому, що він міг навчити високоморальної недбалості, до того ж, його методи були особливими. Будучи магією, вона була порівняна з чарами пророцтва і відповідно до дуже потужної.

Вона включала в себе заклинання проклять, отрути, чуми, заклику слуг неживи і здатність виклику духу. Кожне з цих заклинань було надзвичайно потужним.

Сяюча церква ніколи не відмовляла своїм партнерам ставати у своїх лавах.

Поки некромант був готовий служити їм, вони будуть готові навіть надати йому статус спеціального Виконавця. Темною стороною Сяючої церкви є Церковний трибунал, в рядах яких є люди різного роду й мастей.

Гайденс навіть не допустився думки, що людина, яка вбила Лампсона і всіх його людей, була Лінлей. Якби він дізнався про це, то ймовірно буде в такому шаленстві, що почне навіть стрибати верх-вниз або тупати ногами підлогу.

« Святість - це початок, — почувся крижаний голос.

« Стенлі. Проходи», - тепло сказав Хайденс.

Стенлі був заввишки лише сто сімдесят сантиметрів. На континенті Юлан, виходячи з їхніх габаритів його тіла, він буде вважатися досить невеликими чоловіком, одним словом худа людина. Що ж до його зовнішнього вигляду, у нього були короткі сиві волосся, а його очі були гострі наче лезо ножа... У віці його також можна назвати чоловіком середніх років.

« Святість, ви щось хотіли?» прямо запитав Стенлі.

Хайденс також був дуже прямим: « Коли Лампсон і його люди вийшли з інформації, яку я отримав, то напевно померли. І існує велика ймовірність того, що їх убив нашорошник Святого рівня Імперії О'Брайен".

Стенлі мовчав.

« Я збираюся відправити тебе до провінції Північне Море Імперії О’Браєн. Ти повинен там зустрітися з іншою групою людей, яка конвоює в'язнів. Незалежно від того, що станеться, ти повинен подбати, щоб ці п'ять братів-заключних прибули на Священний Острів."

« А якщо в Імперії О’Браєн я зіткнуся з воїнами Святого рівня?» — запитав Стенлі.

« Убий на місці, а потім на максимальній можливої швидкості повертайся з цими п'ятьма», - безстрашно сказав Хайденс.

Як тільки вони використовують ці п'ять тіл як посуд для янголів... Сяюча церква заповнює п’ять волителів на піку Святого рівня. Для цього варто ризикнути образити Імперію О’Брайен. Зрештою, навіть якщо Святий Союз викоренить Імперію О'Браєн, в найгіршому випадку Святого Імператора відкупитися якоюсь компенсацією.

« Добре. Коли стемніє, я відразу висунуся." - байдужо вимовив Стенлі.

Том 8, розділ 31 — « Розриви ночі »

Протягом минулих трьох років Церква, яка Сіяла, так і не знайшла слідів Лінлі. Для Хайденса було неможливо зв'язати ці інциденти з ним. Крім того, навіть якщо він думав про Лінлію, то не вважав, що зможе вбити шістьох воєводів дев’ятого рангу.

Але, на жаль для нього...

Хайденс не знав, наскільки сильно за останні три роки прогресував Лінллей. Він розвивався набагато швидше, ніж Хайденс міг припустити.

У відокремленому ресторані в столиці провінції Безіл.

Лінлей та Бебе сиділи за окремим столиком і випивали.

« Іди сюди», - покликав офіціанта Лінлей.

— Да сер?

Лінлей недбало кинув на стіл три золоті: « Звільняюся поставити тобі запитання. Якщо я буду задоволений відповіддю, ці три золоті монети твої". Річна платня цього офіціанта була близько чотирьох золотих. Тому, дивлячись на монети на столі, його очі забили від пожадливості.

« Сер, будь ласка, запитуй. Про те, що відбувається в цій провінції я знаю досить багато." - впевнено сказав офіціант.

У ресторанах так само багато людей, які відвідують “розношерстні ” види людей і офіціанти зазвичай дуже уважно слухають та знають їх.

« Я хочу запитати у тебе, в цьому місті Бил є старий на ім’я Перрі? Його сиві волосся, а сам він виглядає гідно і статно», - на вухо офіціанта напівшепотом запитав Лінлей.

Офіціант відразу ж видав певний смішок, а потім у відповідь також знизив свій голос: « Ви мабуть маєте на увазі графа Перрі».

"Граф Перрі?" - блиснули очі Лінлей.

Офіціант кивнув: « У столиці провінції Безіл є лише один палац на ім’я Перрі, який добре відомий. І цей Перрі дійсно старий... Він такий старий, що все його волосся вже давно поїдали. Помилки бути не може»

« Ох, - кивнув Лінлей. - Ти не знаєш випадково, де саме знаходиться садиба графа Перрі?»

Офіціант знову кивнув: « Звичайно знаю. Граф Перрі живе на вулиці Хаунінг, третій будинок справа."

« Якщо ти проводиш мене до його садиби, я прикінчу ще три золоті монети» — сказав Лінлей.

Лінлей хвилювався, що коли піде сам, то в незнайомому місті він може і заблукати. Буде набагато краще, якщо офіціант відразу покаже йому правильний шлях. У такому разі Лінлію принаймні втратить менше часу.

Побачивши, як Лінлей поклав на стіл ще три золоті монети, офіціант відразу став більш схвильований і сказав: « Гаразд. Будь ласка, зачекайте трохи, спочатку я переговорю зі своїм босом".

Якщо сьогодні він пропустить цілий робочий день, то в найгіршому випадку з його зарплатні буде вираховуватись денний заробіток. Але якщо він проведе Лінлей у потрібне йому місце, то отримає ще три монети. Для нього вибір був очевидним.

Столиця в провінції Безіл. Вулиця Хаунтинг.

Стоячи вдалеці, Лінллей розглядав посаду. Згідно з плюттю, що росте по стінах, принаймні кілька століть тому це місце можна побачити.

"Граф Перрі дуже добра людина?", думаючи про себе посміхнувся Лінлей.

За описом офіціанта, цей "дуже добрий чоловік" - головне відповідальне обличчя Сяючої Церкви по всій північно-західній провінції Імперії О’Брайен. Імперія О’Брайен була надзвичайно ворожою до іноземних релігій. Якби Перрі був розкритий, він би безумовно був звинувачений у зраді. Виходячи з роду і характеру його злочину, він був би суворо покараний ... Його майно конфісковувалося б, а сам клан був знищений.

Після того як Лінлій запам'ятав адресу, відразу повернувся і пішов.

Але було дещо, що Лінлей не помітив. Один чоловік здалека дивився на нього здивованим поглядом.

« Він? Він дійсно з'явився тут?

« Мм. Минуло вже три роки. Я не очікував що зустріну його тут. Схоже, що нагорода розміром у п'ять тисяч золотих буде моя» - з радістю про себе думав цей чоловік.

Під час прогулянки Лінлей не звертав уваги на звичайних обивавальників, які були дуже слабкі і для нього нічого боятися. Звичайно, він не звернув уваги на того посереднього воїна, що був на рівні третього рангу.

Подвір’я тимчасової резиденції Лінллей.

На подвір’ї під великим деревом сидів Зесслер. Побачивши повернення Лінлі, він усміхнувся і запитав: « Як усе пройшло? Мил этого “зв'яного пластусика"?

« Так, я знайшов його. Він навіть має статус графа. Його позиція в місті не так то й низка», - вимовив Лінлей.

Хтось здатний керувати всіма справами в ворожій провінції, безумовно буде людиною важкого розуму і досить здібним. Він буде або багатим магнатом, або впливовим двірцем.

"Ха-ха, чудово. Тоді ж сьогодні ввечері ми нанесемо йому візит.", - зловісно засміявся Зеслер, а в його очі промайнув відтінок з натяком на зелене світло.

Лінлей спокійно кивнув.

« Ребекка, Ліна, - Ліней повернув голову в сторону двох сестер-близнюків, які щойно вийшли з головного залу на подвір'я. - Сьогодні ввечері ви повинні будете залишитися тут. Нікуди не йдіть".

— Поняли», кивнули Ребека і Лина.

Зесслер знову засміявся і також повернув голову в бік близнюків: « Робіть так, як я вас вчив. Через кілька днів я навчу вас, як пройти ».

Після стількох років перебування з ними Зесслер вирішив, що близнюки дуже добре вивчали магію некромантії.

По правді кажучи, для практики всіх семи звичайних елементів магії - землі, вогню, води, вітру, блискавки, світла, темряви... Потрібно було високих вимог щодо духовної енергії. Але вища магія, як - от магія пророцтва, чари життя і некромантия, мала жахливі вимоги щодо душі.

І серед цих трьох видів магії некромантії були найвибагливіші вимоги. По суті, це мало пов’язано з такою ж схильністю до зв'язків звичайних елементів.

"Обряд посвячення в некроманти?"

Ребекка і Ліна були дуже щасливі. Вони сподіваються, що зможуть помститися за своїх батьків. Але коли вони вивчать магію некромантії, то матимуть достатньо сили.

Ніч того ж дня.

« Хаеру. Захищай Ребекку і Ліну", - скомандував Ліллей.

Щоб усунути таку слабку людину, як Перрі, не потрібно було докладати всіх зусиль. Лінлей і Сесслера буде більш ніж достатньо. А з Бебе у вигляді підстраховки, щоб ніхто не втік, шансів у них немає взагалі.

« Будьте обережні», - доброзичливо сказали Ребекка і Ліна.

Зесслер з жахом засміявся: « У місті Белісі, не вважаючи Макензі, ніхто б мені чи Лінлію уявляв хоч якусь загрозу.

« Вирушаємо» - спокійно сказав Лінлей.

Вдягнутися в чорні шати, Ліндей і Сесслер досить швидко вислизнули зі подвір’я.

Темнота ночі. Лінлей, Сесслер і Бебе перетинали різні перевулку.

« Вулиця Хаунтинг має бути попереду» — прошепотів Лінлей. Його пам'ять була дуже гарною. Незважаючи на складну структуру міста, Лінлей зміг легко запам’ятати місце тої садиби. Лінлей, Зесслер і Бебе прослизнули через черговий перевулок і опинилися прямо біля стін усади графа Перрі.

Подивившись на цю стародавню будівлю, Зесслер і Лінллей переглянулися.

« Зесслер, переконайтеся, що це він» - звернувся Лінллей. Адже Лінлей раніше ніколи не бачив графа Перрі.

« Не хвилюйтеся», - губи Зесслера скривилися в моторошній усміці.

Через мить вони застрибнули на вершину стіни. Що стосується планування і структур різних посадеб ... Лінл і Зесслер мали про це хороше загальне уявлення. Зазвичай біля головних воріт буде головний дворик і далі вхід до приміщення з головним залом, в той час як якщо зайти із задніх брам, там буде будівля, де зазвичай спить його власник.

Коли Зесслер опинився перед другою будівлею, він одразу почав бурмотіти слова заклинання.

Через деякий час...

У бік сади почали дрейфувати клуби сірої димки. Дуже швидко, все друге приміщення вже було вкрите цією сірою субстанцією. Але дим і далі згущувався, аж поки не заповнила кожен куточок у садьбі. Коли Лінллей побачив, що відбувається, то був здивований.

Лінлей вирішив понюхати сіру димку. Відразу після того як він вдихнув, Лінлей на мить відчув легке запаморочення, але майже відразу прийшов в порядок.

« Що ви робите? » — запитав упівголоса Лінлей.

« Я просто вклав спати всіх слабаків. Але воїни від сьомої ранги і вище, використовуючи бойовий-Ці, можуть протидіяти ефекту цього диму. Перрі воїн восьмої ранги, так що з ним буде все гаразд", - Зесслер точно знав рівень сили Перри.

« Хто тут? »

Почувся гнівний рев. І через мить, старий і три чоловіки середнього віку вибігли з різних кімнат. Старик холодно подивився на Лінлей і Сесслера. Але через сірий дим, а також через те, що на подвір'ї була довга ніч, він не зміг нормально розгледіти зовнішність Лінллей або Зесслера.

«Лорд граф», - зі подвір'я почули ще три голоси і в задній двір убігли ще двоє чоловіків середнього віку та один молодший.

У своїй резиденції граф зазвичай мав п’ять вояків сьомого рангу і два восьмих.

« Хто ти? » — гукнув граф Перрі.

"Хо-хо-го... Перрі, тільки не кажи, що ти забув мене?», - Зесслер повільно заходив вперед і водночас з цим, немов із нізвідки матеріалізувався кілька зомбі з золотим хутром.

Туман почав одягати і в даний час граф Перрі вже міг більш-менш ясно розгледіти їх.

« Це ж ти!», - очі графа Перрі випущені з орбіт. Він краще ніж хтось ще знав, наскільки був сильний Зесслер. Навіть якщо б на нього напало п’ять або шість вовчень дев'ятого рангу, вони не змогли б його вбити.

Побачивши, що стоїть перед ним Зесслера, Перрі зрештою вирішив: Ламсон і його люди справді померли.

- граф Перрі повернув голову до Лінлі.

Лінлію вже довгий час розіслали всім, хто відповідальний за певні регіони. Порівняно з його зовнішністю три роки тому, Лінлей тільки що волосся стало трохи довшим і злегка змінилося обличчя.

- Перрі був шокований.

Лінлей посміхнувся і кивнув: « У графа Перрі, добрий зір. У мене і Сесслера до тебе є досить багато питань, які ми б хотіли обговорити цієї прекрасної ночі. Зесслер, діємо.

« Вбити», - рявкнув Зесслер.

У міру того як обидва зомбі прямували до шістьох чоловіків, вони стали золотими розмиваннями. І вже через мить, можна було почути крик повні болю. Троє воїнів були раптово вбиті, а троє пережили це лихо.

"Лязов". Чоловік, молодший за всіх, з усієї сили рубав мечем по тілу зомбі. Але єдине що сталося - це те, що від свого ж удару він зламав власну руку. Зомбі з золотим хутром славилися своєю захисною здатністю.

« Громоойо», видавши низькогаряче гарчання, зомбі одним ударом розтрощив голову того чоловіка.

"Буум!"

Чоловік середнього віку люто вдарив поруч з ним по валуну. У результаті пінка розлетілася на дрібні шматочки, які швидко прибігли до того зомбі. Але зомбі просто рівся в його бік немов блискавка, не зважаючи на літаючі до нього осколки.

«Бам! Бам! Бам!». Один осколок за іншим стикався з золотистою вовною зомбі... Але це не мало жодного ефекту.

У кожному осколку була вкладена сила удару, що дорівнювала тисячам фунтів. На жаль, цього було замало.

"Скользь".

Раптом проминуло невелику чорну пляму. Чоловік середнього віку обм’якші впав на землю, і його очі були просто ненадійні та шоковані.

« Ось бовдур... Ти занадто повільний», - неохоче пропищав Бебе в бік того зомбі і потім схопився назад на плече Лінлей.

Швидкість зомбі зі своїм золотистим хутром подібна до швидкості звичайного воїна дев’ятого рангу. Але в цьому аспекті між ним та Бебе була величезна прірва. Адже Бебе і Хаер були магічними звірами дев’ятого рангу, які спеціалізувалися на швидкості.

В мить ока, всі шестеро чоловіків були вбиті. Зрештою, зомбі були на рівні воїна дев'ятого рангу, і в цих охоронців просто не було шансу.

Весь цей час Перрі мовчки стояв.

Коли він був обраний Сявою церквою на роль відповідальної особи в цьому регіоні, то вже мав моральну готовність до такого дня. Єдиною несподіванкою для нього стало те, що його вб’ють не влада О'Брайен. Він просто не міг собі уявити, що тих, хто вб'є його, будуть Лінлей і Зесслер.

"Лінлей, відповідай, це ти вбив людей Ламсона і врятував Зесслера?" - спокійно запитав Перрі. Перрі хотів задовольнити свою допитливість, хоча перед смертю він і мав би померти.

— Так, це лаконічно.

Перрі кивнув і засміявся: « Ти повністю виправдовуєш репутацію свого роду воїнів Драконячої Крові. За такий короткий час твоя сила так сильно зросла. Я сподіваюся ви не чекаєте, що я хоч щось розповім вам? Я не відповідатиму на ваші питання".

У цей момент на обличчі Перрі з'явився натяк на святе світло.

« Невже ти думаєш, що тобі нічого не вдасться зробити?» Зесслер з сумом посміхнувся.

« Зловити його», - холодно скерував Сімслер.

На високій швидкості два зомбі кинулися до Перрі. Будучи схвальним, він не міг зробити навіть зайвого руху.

« Будь ласка, звертай увагу. Я збираюся використовувати на ньому закляття “Збуток душі», - самовдоволено вимовив Зесслер.

Лінлей злегка здивувався.

Обыск душі? Лінлей ніколи не чув, щоб хтось міг “Дивись душу..." Навіть Сяюча церква не вміє обшукувати душу чужої людини. Але некроманти практикують унікальний тип магії, який дуже тісно пов'язаний з взаємодіюм із душами... Природно, вони повинні були знати більше ніж будь-хто інший про душі.

Коли Перрі почули ці слова, то був шокований. - Це неможливо". Він не міг повірити в це, бо ніколи не чув про техніку “Збиток душі ” 16.

"Ха-ха. Навіть якщо ти зараз помреш, вже надто пізно."

Зесслер впевнено йшов до Перрі. П’ять зморщених пальців, наче кігті курки, схопили голову Перрі і в той же момент очі Зесслера налилися темно зеленим кольором.

« Ухах... Аххах... І я не можу цього зробити ». Тіло Перрі почало несамовито трястися і в той же момент він почав видавати відчайдушні, повні болю стогін.

Том 8, розділ 32 - розв’язання

Хоча Перрі було понад 200 років, будучи воїном восьмого рангу, його тіло дуже закателе. Але після того, як Зесслер проколов своїми кігтями його череп ... обличчя Перрі стало попільно-бледним, а все його тіло почав люто тремтіти, ніби він був старим, що перебуває при смерті.

Лінлей пильно спостерігав за всім, що відбувається.

« Обыск душі», - пробурмотів собі під ніс Лінлэй. Це був перший раз, коли він бачив подібне. Одна з трьох наймогутніших форм магії була вкрита некромантами, які мали жахливі здібності.

Десь через дві хвилини очі Зесслер, що світяться зеленим світлом, повернулися до свого нормального кольору.

Зесслер глянув на мерця-бліченного Перрі. І потім видав зловісний сміх, після чого відпустив його. Два зомбі також відпустили його тіло. Що ж до Перрі, то з пробитим черепом пазухою він зараз виглядав мертвим. Наче мішок набитого багнюкою, він впав і більше не рухався.

« Що ви думаєте?» - Зесслер самовдоволено подивився на Лінллей.

Такий воїн, як Зесслер, не почуватиме себе задоволеним з подиву і захоплення простих людей. Але за той час, що він провів разом з Лінлією, він ще не зробив нічого, щоб дійсно спонукало Ліней захоплюватися ним. Після того як Зесслер показав цю здатність, він з нетерпінням чекав несподіваного виразу обличчя у Лінллей.

Тільки подив шанованого його воїна може задовольнити марнославство Зесслера.

« Це просто неймовірно», - з справжнім подивом зітхнув Лінлей.

Душі людей були дуже дивовижними і таємничими субстанціями. Вони були найбільш фундаментальною частиною людини, але люди дуже мало знали про душі. Відновлення пам’яті Лінлія було тим, що він навіть не міг собі уявити.

"Хе-хе-хе" - самовдоволено і захоплено засміявся Зеслер. Потім він помахнув рукою і два зомбі, що стояли за його спиною зникли, повернувшись додому у своє царство.

« Йдімо» - сказав Лінлей.

У мить оця, вся садиба графа Перрі повернулася до свого нормального стану. У наш час більшість людей, які перебували в засаді непритомності, були у той час як трупи тих воїнів залякали на подвір’ї садиби.

В приватному дворі своєї резиденції.

Закривши двері головного залу, Ребекка та Ліна лагідно ходили і запалювали лампи на своїх зустрічних Линлей та Зесслера.

« Так що Ви дізналися з спогадів Перрі?», - спокійно запитав Лінлей.

Зесслер з радістю засміявся і подивився на Лінлі: « Лінлей, виявляється в минулому я ще мало знав про вас. Я не очікував, що Ви настільки видатний".

« Ви щось дізналися про великого брата Лінлей?», - чарівні великі очі Ребекки від цікавості трохи розширилися.

Зесслер знову захотів, а його сиві брови почали ігриво стрибати вгору та вниз: « Ребека Лінна, ваш старший брат Лінлей має певну репутацію у Священному Союзі. Наприклад, його вміння в кам'яній різьбі скульптур майже на тому ж рівні, що і навички такого великого майстра-скульптора як Пру. А ви знали? Коли йому було тільки шістнадцять років, він вирізав абсолютно спеціальною скульптурою. Вгадайте, за скільки була продана ця скульптура?

"Скульптура?"

Ребекка і Ліна переглянулися.

Для них скульптури були тими речами, які було дуже важко зробити. Вирізати скульптуру, яка була б достатньо точною і охайною зовні - це вже досить важке завдання, не кажучи вже про отримання її особливою аурою.

« Скільки вона коштувала? » — запитали Ребека та Ліна з цікавістю.

« Десять мільйонів золотих монет! » — оголосив Зесслер.

Всю цю інформацію Зесслер отримав з голови графа Перрі. Оскільки граф Перрі зробив “приказ на вбивство Льюсей із Сяючої церкви ”, то, звичайно ж, у ньому було багато деталей стосовно Ліліей.

« Дити мільйонів золотих монет за просту статую?», - рти Ребекки і Ліни раптом дуже широко розкрилися.

« Окрім скульптур, я дізнався про них. Талант вашого великого брата Лінлей як мага в минулому оцінювався як другий за всю історію континенту. Але тепер, я вважаю, що він став генієм магом номер один за всю історію континенту Юлан. Що стосується його таланту як воїна, про це ви вже повинні знати самі» - Зесслер щиро і від усього серця захоплювався Лінлією.

Геній.

Ніхто не може поставити під сумнів той факт, що він геній. Його рівень росту говорили самі за себе.

Ребекка і Ліна зараз дивилися прямо на Линлей, в їх очах читали як подив, так і шанування, ніби він їхній кумир.

«Зесслер, думаю вистачить, - посміхаючись помотав головою Лінлей. - Досить обговорювати справи давно минулих років. Скажіть краще, що Ви знайшли корисного в голові Перрі."

Зесслер кивнув, вибираючи з обличчя посмішку.

« Покладаючись на виявлену мною інформацію, присутність Церкви в Імперії О’Браєн досить слабка. Вони всі в підпіллі. Вони не можуть образити Бога війни... І тому, в Імперії О'Брайен Сіяюча церква має дуже мало виборів".

Лінлей злегка кивнув.

« У спогадах Перрі я знайшов особи різних відповідальних осіб Церкви по всій північно-західній провінції. Тепер, в цьому регіоні ми напевно зможемо зруйнувати всю павутину їх впливу." - злорадно засміявся Зесслер.

Зробити було важко. Знищення було легко.

Не викликаючи підозр, група людей у той чи інший регіон була надзвичайно складним завданням.

Але коли вони знали, ким є насправді, їх було дуже легко знищити.

« А в інших провінціях?» - відразу запитав Лінлей.

Коли Лінлей знищить підпальну мережу в одній з провінцій, то напевно не буде задоволений. Тільки викорінивши всі їх підпальні комірки, як мінімум по всій Імперії О'Брайен, Лінлей буде дійсно щасливий.

« Якщо ми вб’ємо всіх головних відповідальних осіб провінцій, то всі сили Сяючі церкви на території імперії стануть обезголовленим драконом. До того ж, структура Сяючої церкви така: у них один спільний головний відповідальний за всю імперію і сім відповідальних за кожну з провінцій, якщо їх усунути, то вся мережа розпадеться сама по собі."

Чим розвагою буде церква, тим щасливішим стане Лінллей.

Зесслер знехтував головою: « Те саме, що кожна відповідальна особа по префектурам північно-західної провінції відчитується перед Перрі так і він звітує тільки перед відповідальним обличчям за всю Імперію О’Брайен або відразу перед головною штаб-квартирою Сяючої Церкви».

« Чи є інформація про головну відповідальність цілої Імперії О’Брайен?», - очі Лінлей блищили.

Наскільки цінним було відповідальне обличчя по всій імперії? Якщо б вони знайшли цього чоловіка і зробили Обиск душі, то як би багато дізналися?

« На жаль, навіть Перрі не знав справжньої особи цієї людини, — каже Зесслер. - Перрі тільки знав про місце, де він повинен був прийти для передачі своїх звітів."

Лінлэй кивнув.

Але раптом Сесслер почав сміятися: « Я побачив щось цікаве в спогадах Перрі.

« Горіть» - Ліндей подивився на Зесслера.

« Імперія О’Брайен, яка була відповідальною особою, видав наказ. Приблизно через місяць, в північно-західну провінцію має увійти ще один загін, який буде супроводжувати кілька ув'язнених. Наказ був такий - Перрі повинен особисто простежити і переконатися, що цей загін ніхто не виявиться, - губи Зесслера скривилися в неконтрольованій ухмилці. - Якщо був даний спеціальний наказ, то той загін повинен бути надзвичайно цінним. Завдання того загону має бути не менш важливе, ніж поімка і супровідник мене".

— Так? - очі Лінлей ожили.

Якщо той загін настільки важливий, то наскільки важливими є ті люди, яких він бере участь?

« Ви знаєте, в якому місці вони ввійдуть у Північно-західну провінцію?» - запитав Лінлей.

« Так, це місто повинно бути головним префектура Деко [De'ke]. Якщо покладатися на їхній початковий план, вони не збираються проходити через столицю провінції», - закінчив Зесслер.

Лінлэй кивнув. Він розумів логіку такого рішення. Столиця провінції Безілла мала свого воїна Святого рівня Макенсі. Звичайно, вони уникатимуть цього місця.

« Відпустка до Деко приблизно вісімсот кілометрів», - Зесслер був знавцем географії Імперії О’Брайен.

« Вісімсот кілометрів? Якщо ми вирішимо поспішати, то потрапимо туди за один день», - холодно підитожив Лінлей.

Якщо Хаеру буде бігти на своїй максимальній швидкості, йому навіть не знадобиться і полудня. І навіть якщо бігти не дуже швидко, то вранці висунетесь на вечір.

« Півмісяця ми відправимося до префектури міста Деко», - сказав Лінлей.

Зесслер кивнув.

Час минув. Весь цей час Лінлі, Зесслер і сестри залишалися у своїй резиденції. Зесслер готувався приступити до “присвячення в некромінанти божках двох сестер, тоді як Ліндей продовжував свої нормальні тренування.

Лінлей не мав можливості на власні очі побачити “присвячення в некромантиболії ”.

Тільки Ребекка, Ліна і Зесслер були всередині однієї з кімнат. Сестри взялися до свого “присвячення ” в некромантиболі. Невдовзі з кімнати вийшов Зесслер і попросив Лінлей не турбувати їх.

Тільки через три дні і три ночі, Ребекка та Ліна з гордими виразами облич вийшли з кімнати.

Протягом трьох днів вони повністю зосереджені на присвяченні в некроманти 74. Якщо вірити словам Сесслера, ця пара була дуже здатною.

А щодо Лінлей, він все ще тренувався і намагався збагнути четвертий рівень свого майна важким мечем — “Блутні істини Землі..."

...

Пустошь. І тільки одна людська фігура намагалася перетнути безкрайні рівнини. Вона ніби вихор на великій швидкості рухалась у східному напрямку.

Чоловік виявився людиною, злегка зморщеною шкірою і коротким блискучим сивим волоссям.

Поверху, він був одягнений в чорну мантію, яка приховує все крім обличчя. Його очі були дуже гострими і летіли на схід, він продовжував вдивлятися у горизонт східного напрямку.

« П'ять судин восьмий ранга», - Стенлі пам'ятав кілька настанов Хайденса.

Хоч би що там було, п’ять братів не повинні рятуватися втечею. П'ять тіл восьмих! Після того, як в них знизатимуть янголи, вони стануть п'ятьма воїнами на пікі Святого рівня.

« Минуло багато часу відтоді, як я в останній раз вбивав злодія Святого рівня" - на обличчі Стенлі була легка сумна усмішка.

Хайденс вже дав добро, що якщо йому буде заважати виборець Святого рівня, він може відразу вбити його. Сяюча церква бере на себе відповідальність за його вчинки.

...

Десятий ранок після смерті графа Перрі.

Схрестивши ноги, Лінлей нерухомо сидів на підлозі. Ранковий туман клубився біля самої землі. Останні дні, життя Лінлію було дуже мирним, хоча міські охоронці розслідували смерть Перрі, це не стосувалося його.

Лінлей раптом встав на ноги. Адамтінний важкий меч раптово зробив випад вперед і потім почувся оглушливий вою!

Стіна, що натрапила приблизно за 50 метрів перед Лінлою, раптом почала вібрувати і осіла пилом у повітря.

"Буум". Раптом маленький шматок муру перетворився на пил. З цієї діри поступово випадали останні піщинки, і ця діра була завбільшки з кулак.

Не було випущено ні грама бойової-Це. Просто “уколів ” сотої висоти, Лінлей створив дірку в стіні.

Істини Землі - Трихсова Волна.

Лінлей м’яко пробурмотів: « Наконець я навчився основи “Длубисті Істини Землі - Трихсова Волна..."

Після того як Ліней залишив префектурі Керре, він постійно роздумував над цим.

І саме зараз Лінлей почав атакувати найбільш фундаментальні елементи рівня “Глиденні істини Землі ” Tрехсова Волна..."

Якщо сила бойової-Ци та фізичної сили під час атаки перетворюється в форму вібрації, то у цьому випадку, окрім усього іншого, утворюються своєрідні хвилі, що налягають одна на одну, які надають атаку величезної потужності. Техніка » (англ.), яка мала дуже високий рівень перехідних втрат, була надзвичайно сильною.

Врешті-решт, це був абсолютно інший вид атаки, ніж звичайне використання бойової та фізичної сили.

« Леінлей, — сказав він присутнім у дверях Зесслер. - Що це за атака така?

Побачивши все це, він був дуже здивований.

Зесслер також неодноразово бачив атаки воїнів Святого рівня.

Але, загалом і взагалі, все що вони робили - це просто рубали своїми мечами проецуючи свою бойову-Ці на далеких об'єктах. Але Сесслер ніколи не бачив, щоб воїн на зразок Лінлей, який не використовуючи ні краплі своєї бойової-Цей або будь-якої іншої сили, міг раптово проробити в стіні діру розміром з кулак. Це було просто занадто дивно і незрозуміло.

« Навіть якщо я вам скажу, ви не зможете зрозуміти» - посміхаючись, спокійно вимовив Лінлей.

Лінлей розумів, що після того, як він зайнявся “Трехслойновим Вольн̄мом ”, аби посилити цю атаку, йому потрібно буде більше часу і зусиль.

«Тук! Тук! Тук!»

Раптом з боку дверей в садьбу почувся стук. Потім Лінлій підійшов і відкрив її.

За дверима стояв управитель готелю-усадьби. Він з повагою сказав: « Сер, цей пан хоче зустрітися з вами.

Поряд з керуючим стояв люб’язний чоловік середніх років. Він подивився на управлінця, після чого той відразу пішов.

Чоловік середніх років усміхнувся Лінллей: « Лард Лінлей, привітайте.

Лінлей несподівано змінився в обличчя. Адже мало хто знав, ким він був насправді.

« Лаорд Лінлей, не хвилюйтесь. Я прийшов сюди за наказом пана мого клана. Він хоче зустрітися з вами, посміхаючись, сказав чоловік.

« Пані Вашого клана? » — нахмурився Ліллей.

«Лорд Лінлей, прочитайте цей лист, Ви відразу все зрозумієте», - чоловік середніх років витягнув листа з кишені свого одягу і передав його Ліней.

Том 8, розділ 33 — Шляхи чотирьох братів

Зесслер також увійшов у двір. Почувши, як чоловік середніх років назвав Лінлей на ім’я, він одразу ж знервувався. Але, наблизившись до нього, Зесслер побачив, що під час читання листа з’явилася щаслива усмішка на обличчі Лінлі. Дуже радісна і щаслива усмішка.

Після стількох років, Сесслер міг точно сказати, що він не був зловісною людиною, але все ж таки досить черствою особою. Лінлей постійно зосереджувався на тренуваннях.

За весь той час, проведений разом з ним, Сесслер ніколи не бачив такої приємної і щирої посмішки в Лінлі.

« Зесслер, - все ще посміхаючись сказав Лінлей. - Ви можете залишитися тут? Мені потрібно зустрітися зі своїм старим другом."

"Розуміється", - кивнув Зесслер.

« Бебе», - Ліндей гукнув Бебі, який весь цей час безтурботно дрімав у тіні дерева. Бебе відкрив свої мутні, засушені очі і запитливо подивився на Лінлей.

"Ходімо, ми сходимося".

"Хаеру, ти залишишся тут".

Бебе радісно підняв свою мордочку і потім зарозуміло зігнувся в бік Хаеру він застрибнув на плечі Лінлей.

« Босе, куди ми прямуємо?» - подумки запитав Бебе.

« Коли ми туди доберемося, ти все дізнаєшся», - засміявся Лінлей.

« Веди», - Лінлей звернувся до чоловіка середніх років.

Через п’ятнадцять хвилин Лінлей і його чоловік опинилися біля великого розкішного маєтку. Здалека Лінлей вже міг знати знайому фігуру, яка стоїть посередині головного залу.

« Брате! » — почувся знайомий голос.

« Босе Йель», - сказав Лінлей і потім розсміявся.

"Сквії!" - захоплено запхав Бебе. Коли вони були в Академії Ернста, Бебе зміг дуже добре подружитися з Єль, Рейнольдсом і Джорджем. І, звичайно, він до них прив'язався.

За ці три роки Єль не сильно змінився. Прямо зараз, він був приблизно того ж росту що і Лінлей. Але він був набагато худіший, ніж Лінлей.

Будучи одягненим у щільно обляганий чорний костюм джентльмена, в поєднанні з легким запахом одеколона Єль випромінював особливу привабливу аура.

"Третій брат, я так хвилювався ці останні три роки", - Йель вийшов зустріти Лінллей і помаедвезьї обійняв брата.

Подібно Лінлей почувався щасливим, обіймаючи свого дорогого старого друга.

Адже за останні три роки йому не довелося побачитися зі своїми друзями.

« Я не сподівався, що ти так сильно виростеш і станеш таким високим як я. За ці три роки, ти дійсно змінився» - з похвалою зітхнув Єль. У порівнянні з ростом, який мав Єль три роки тому, він майже не змінився.

Лінлей вигукнув: « Ну, для початку ти був на рік старшим за мене. У тебе була хороша фора. Але після того як ти вже виріс, це природно, що я нагнав тебе."

У цей час Бебе списував, перебуваючи поруч.

Бебе був також дуже щасливий. Адже вже минуло стільки часу, відколи він востаннє бачив, як Лінлей сміється і жартує.

« Ух ти, Бебе! - Я знав, що ти теж прийдеш. Тому я підготував для тебе декілька вишуканих страв!»

Єль повернув голову і подивився на слугу, який відразу зрозумів, що від нього хочуть. Невдовзі після цього в зал увійшли більше десяти слуг, кожен з яких віз свої візок із їжею.

« По цілому світі ети смажені м’ясні страви — це традиційні делікатеси. Бебе, спробуй» - голосно розсміявся Єль.

Носик Бебе обережно почав принюхуватися і майже в той же момент, його очі забили. Він кинувся у розмиті чорні плямки і поспішав до возів з їжею. Дивлячись на це, Лінлей та Єль почали сміятися.

"Босс Єль, давай поговоримо всередині" - сміючись вимовив Лінлей.

Два брати увійшли в головний зал, покритий різноманітними делікатесами і вишуканими винами. Два брати відразу почали їсти і базікати.

"Йель, ти не знаєш, що сталося з Академією Ернсте?", раптом запитав Лінлей.

« Усе скінчилося, - Єль негативно похитав головою і дуже зітхнув. Тому на цю академію здійнявся сильний дзвін чарівних звірів. Ти ж знаєш, тільки найсильніші викладачі були на рівні мага восьмих рангу. А більшість студентів були дуже слабкі. Зіткнувшись з тими магічними звірами... Як вони могли протистояти їм?»

Лінлэй кивнув.

Студенти шостого класу, найстарший клас академії, були тільки на рівні магів шостої ранги. Але в тій хвилі магічні тварини були тисячі тварин п'ятого, шостого, сьомого і навіть восьмого рангів...

« У цьому світі більше не існує академії Ернст, - важко зітхнув Єль. - Три роки тому я, Рейнольдс і Джордж покинули Святу угоду. Ці три останні роки я проминув між Імперією О’Браєн і Юлан. Стосовно Рейнольдса він, природно, повернувся до свого клана в Імперію О’Браєн і Джордж повернувся у Іммію Юлан. Я чув, що Джордж досить добре влаштувався, він навіть зумів увійти в ряди імперської влади Імперії Юлан ".

« Імперська влада?»

Лінлей був не дуже здивований. Зрештою, Джордж був з того типу людей, які дуже легко можуть організовувати та контролювати людьми і до того ж, за ними стояв могутній клан Уолш. Добитися успіху такого хлопця не буде чимось складним.

«А четвертий брат?», - запитавши це, Лінлей засміявся.

« Чий брат? Він повернувся у свій клан і навіть був прийняті в ряди армії його батька, - кажучи це, Єль голосно розсміявся. - Третій брат, ти тольше уяви собі. Четвертий брат і армія. Хіба це не неймовірно?»

Лінлей також почав заливатися сміхом.

Їхній четвертий брат Рейнольдс був дуже гарним і бунтівним. Але тепер він на службі в армії, де треба суворо підкорятися наказам. Можна легко уявити собі, наскільки нещасним він повинен бути там.

« Минулого року я зустрічався з ним і побачив, що він трохи змінився. Він став напевно більш зрілим... і виглядав він як справжній солдат армії. Хоча коли ми почали випивати, він одразу повернувся до свого старого собі», - Йель почав заливатися сміхом.

« Босе Йель, а як же ти? Я відчуваю, що тепер від тебе віє ще більшою аурою дворянина, ніж раніше."

Справді. Як одягнений в чорних костюм джентльмена, палацська аура Єль могла легко відчутися будь-яким.

« Нічого особливого, - гірко посміхнувся Єль. - Після виходу з Академії Ернст, як маг я став мало практикуватися... Мені довелося зосередитися на деяких справах мого клана. І природно, мені довелося відвідати безліч нудних двірянських банків. Провівши стільки часу серед усіх цих двориків, я мимовільно взяв у них деякі манери".

Лінлэй кивнув.

Усі його брати йшли своїм шляхом.

Правительський. Військовий. Ринковий.

— А я? - подумав Лінлэй.

Він точно знав, яким шляхом йому слід йти.

« Я піду по тернистому шляху тренування аж поки не перевернуся до рівня Первосвященика, Бога війн і Дайліну. І стану найсильнішим на всьому континенті Юлан!», впевнено подумав про себе Лінлей.

Лише люди з абсолютним піком сили мали справжню владу в цьому світі.

Військові сильні. Ніхто не смів образити воїна Божественного рівня. На континенті Юлан вони уособлювали найвищий рівень могутності.

Лінлей не дозволяв нікому і нічому перешкоджати йому йти цим шляхом.

Ніщо не зможе зупинити його!

« Коли три роки тому я відвідав столицю імперії, то зустрівся з твоїм братом» — раптом промовив Єль.

- Оживилися очі Лінлей.

Усміхаючись Єль кивнув: « Коли він вперше зустрівся, то був дуже стурбований. Він не знав у якій ситуації ти опинився. Але я сказав йому, що ти в повному порядку і зараз займаєшся тривалою самостійною вправністю».

— Як Уортон поживає?

« Не хвилюйся, у нього все добре, — сказав Єль і потім зробив здивований вираз обличчя. Але я не сподівався, що твій молодший буде ще м’язишим за тебе. Три роки тому він був трохи вищим, ніж я. А зараз він, мабуть, виріс ще більше. Ох... Ці руки, ці м'язи. Черт!».

Кова Лінлей почав весело сміятися.

Ріст Уортона не виходив за рамки його очікувань. Як би не було, за всю історію існування клана, кожен правдивий воїн Драконячий Крові був надзвичайно м'язистим. А зброя, яку вони використовували, була немов бойовий клинок « Палача » у першого воїна Драконячої Крові, тяжкого списа біля другого або важкої молота в третьому.

« Лінлей, твій маленький брат Уортон дійсно вміло приховував себе. Донедавна він успішно приховував свій справжній рівень сили. Але після того, як я розповів про твої справи, він перестав робити це і почав поступово відкривати свою справжню силу. Наприклад, на щорічному турнірі для учнів восьмих класів він потряс усіх своєю силою... Адже він зміг здолати воїна восьмої ранги", - здивовано зітхаючи вимовив Єль.

Лінлей спокійно посміхнувся.

Воїн восьмого рангу?

Прямо зараз, у своїй людській формі Уортон був воїном сьомого рангу, а з трансформацією в Драконю форму, він повинен підняти свою силу до рівня воїна дев'ятого ранги.

« Що він зробив зі знаменитістю? » — запитав Лінлей.

« Уортон отримав дозвіл на імператорський граф. Зараз він висхідна зірка Імперії О'Брайен. Через кілька років його, можливо, приймуть в учні Колледжа Бога війни, - похвало зітхав Єль. - У найближчому майбутньому, у нього є високі шанси прорватися на Святий рівень."

« Коледж Бога війни? Святий рівень? Насправді він не хотів, щоб його молодший брат воював у Коллеж Бога.

Для могутніх воїнів Драконячої Крові, прорив на Святий рівень був тим, що мало статися в порядку речей.

...

Доброго ранку Лінлей розмовляв з Єлем. Він знав, що з усіма його братами все гаразд, тому почав почуватися невимушено.

Після обіду.

« Тиретий брат. Це орден Конгломерата Доусон. Він говорить, що ти старійшина. Візьми його." - Йель дістав з кишені чорний орден з якимись написами.

Лінлей був трохи шокований: «Старейшина?»

Ще в Фенлаї Ліндей він показав силу, яка дорівнює початковій стадії воїна дев’ятого рангу. Йому тоді було лише 17 років. І, враховуючи його природні здібності як мага і те, що він міг трансформуватися в воїна Драконячої Крові, старійшини Конґломерата Доусон дійшли висновку, ніби рано чи пізно він вибухне на Святий рівень.

Таким чином, Лінлія мала стати « старою глоткою » Доусон. Адже це було свого роду перспективною інвестицією.

« Просто прийми його. Ми ж брати», - посміхнувся Єль.

Лінлей подивився на Єль. Він розумів, що якщо Конґломерат Доусон прийме статусний орден і потім зіткнеться з якимись труднощами, він повинен буде допомогти їм. Зрештою, цей орден втілює не тільки владу, але й обов'язки.

« Добре. Я приймаю його" - сміючись, Лінлэй взяв орден. Адже навіть якщо б у нього його не було, а його брат потрапив би в біду... Він не міг би спокійно стояти і спостерігати.

Дякую.

Два брати були дуже близькі. Тому було дуже багато слів, які навіть не треба було вимовляти.

« Тиретий брат. Я відчуваю, що твоя аура за ці три роки стала набагато більш стриманою. До цього моменту, якого рівня сили ти досяг?», знизивши свій голос, із цікавістю прошепотів Єль.

« Якщо не брати до уваги людей зі Святого рівня, я повинен бути непереможним" - без приховування правди, чесно відповів Лінлей.

Йель подивився на нього з легким подивом.

« Я думаю, на сьогодні вистачить відпочинку і мушу повернутися. Я приїду до тебе протягом декількох днів, - засміявся Лінлей.

...

Провінція Північного Море. Звичайне маленьке місто.

Тихий дворик.

« Лорд Стенлі почув тихий голос, що стояв на подвір’ї. - Нам пора висуватися."

Через мить, двері зі скрипом відчинилися. Стенлі окатив цього чоловіка своїм холодним поглядом: « Тоді висунете».

"Так," - цей чоловік зараз навіть не смів занадто голосно дихати.

Стенлі залишив двір. Тільки тоді, коли люди перебували поруч з ним, вони змогли випустити подих полегшення. Одного погляду воїна на вершині Святого рівня було достатньо, щоб змусити серце тремтіти від страху.

"Быстрее", - відразу наказав чоловік.

Інші чоловіки, які конвоювали п’ятьох дуже великих воїнів, почали рухатися. Ці п’ятеро величезних воїнів під 220 сантиметрів були надзвичайно м'язистими. Але вони були міцно зв’язані мотузкою темного золотистого кольору. Незалежно від їхньої сили, вони не могли розірвати ці пути.

Їхні роти також були перев’язані.

"Бормотіння, боротьба".

Усі п’ятеро братів намагалися сердито проклинати людей, які вели їх.

« Ви хочете померти? — сказав один з охоронців у чорних одягах. Потім він відразу ударив батогом по тілу одного з п’ятьох братів, але тільки слабкий білий слід лишився. - Чорт, їхні тіла неймовірно міцні.

...

У той же час, як загін Стенлі конвоював в’язнів з одного міста Північної Море до іншого, Лінллей довірив Ребекку і Ліну на опіку сил Конгломерату Доусон у Безілі. А потім разом з Зесслером, Бебе і Хаеру він вирушив у дорогу до Деко.

« У тому загоні лише двоє чоловіків дев’ятого рангу. Це буде плавна справа, - мандруючи верхи на спині Хаеру, Сесслер зловісно розсміявся. - Цікаво, хто веде цей загін супроводу».

« Зесслер, інформація про смерть Перрі вже повинна була дійти до головного відповідального обличчя у справах Імперії О’Брайен, вірно?», раптом запитав Лінлі.

« Так, він повинен бути в курсі, — відповів Сесслер. - Але він точно не знає, що я можу використовувати Обыск душі".

Том 8, розділ 34 — У скрутному становищі

Місто Деко було середнім містом, населення якого становило приблизно триста тисяч людей. Середній розмір міста для префектури. У Північному Морі, що лежить на кордонах між двома провінціями - північно-західною провінцією та провінційними шляхами, досить багато людей регулярно відвідували і залишали місто.

« Ми на місці».

Побачивши місто на відстані, Лінлей зупинився.

Ця восьмисоткілометрова пробіжка ні краплі не утомила Лінлей. Адже він біг з набагато меншою швидкістю від максимально можливої. Так само, оскільки він міг бігти ще швидше, ніж Лінлей, ця пробіжка дала йому набагато легше, наче це була звичайна подорож.

« Ми на місці. Ще навіть не сіло сонце." Зесслер повернув голову, щоб побачити на сонці, яке було в західній частині неба ще досить високо.

Перрі добре пам’ятав місце, де мав прибути загін. Він збирався особисто відвідати префектури міста Деко і зустріти тих людей.

Лінл і Зесслер оселилися в садибі не надто далеко від запланованого місця зустрічі.

Маючи достатньо грошей, зробити так багато речей було набагато легше!

Група почала сповільнювати свої тренування, очікуючи прибуття підрозділу супроводу, який повинен потрапити в їх “головолицю...".

Десь через десять днів, пройшовши майже дві тисячі кілометрів по дорозі Північним Морем, люди Стенлі врешті підійшли до кордону провінції Північної моря.

"Але, але!" - людина пришпорив свого коня, змушуючи його підбігти ближче до Стенлі.

Під’їхавши, він шанобливо сказав: « Ми отримали повідомлення про те, що відповідальне обличчя за північно-західну провінцію, граф Перрі, було вбито. Чи повинні ми дотримуватися заздалегідь запланованого маршруту?»

Якийсь час Стенлі тихо сидів на коні, але спокійно сказав: « Вара і вірність графу Перрі до нашого Господа не підлягає сумніву. Він би безумовно не зрадив Господа. Ми не будемо змінювати початковий маршрут".

« Так, мілорде» - з повагою сказав солдат біля нього.

Той воїн насправді теж був цим мало стурбований.

По-перше, граф Перрі був надзвичайно запеклим прихильником віри Сяючої Церкви. Звичайно, він не міг стати зрадником. А по-друге, навіть якщо вбивцям і вдалося випробувати інформацію з Перрі, вона буде із розряду секретів Сяючої Церкви. Вбивці не повинні знати планів і цілей цього загону.

Крім того, цей загін був у супроводі Стенлі. Чого вони взагалі бояться?

На світанку група Стенлі таки добралася до префектури міста Деко. Задовго до смерті Перрі люди Сяючої церкви вже отримали наказ, що вони повинні очікувати « гостей».

Вони вже чекали на складанку досить тривалий період.

« Милорди, сьогодні просто відпочиньте. Їжа і напої були вже заздалегідь приготовані." - тактовно сказав чоловік, який відповідав за префектури міста Деко.

Воїн дев’ятого рангу відразу запитав: « Останнім часом у вас не було ніяких непередбачених проблем, чи не так? »

« Ні» — шанобливо відповів чоловік.

« Добре. Ти можеш піти. Після того як слуги готують їжу, вони теж можуть піти геть. Нам не потрібні вони тут." - сказав воїн дев'ятого рангу.

— Так, - шанобливо відповів чоловік відповідальний за префектури міста Деко.

Стенлі відразу поспішав і подався прямо у тимчасову резиденцію, щоб знайти безлюдне місце для відпочинку.

- Сказавши це, Стенлі зачинив за собою двері.

Воїн дев'ятого ранга з повагою кивнув.

Сікалу був капітаном цього загону, але з приходом Стенлі, він звичайно буде слухати тільки його. Сікалу ретельно перевіряв усіх слуг і тільки після того, як він переконався, що всі вони звичайні люди, він заспокоївся.

« Приведіть їх», - скомандував Сікалу.

П’ятеро братів були відразу викопані з карети. Карета, в якій їх перевозили, була досить простою. Інакше п’ять заможних людей буквально не помістили б у неї.

« Ви п’ятеро, слухайте уважно. Якщо ви будете кричати і шуміти, то в перший раз я зламаю ваші руки. Але вже вдруге я відріжу ваші мови», - холодно сказав Сікалу.

Його підлеглі відразу витягли ткацькі кляпи з п’яти братів.

Кожен з братів закричав на Сікалу, але вони розуміли, що Сикав був таким типом людей. Якщо він щось говорить, то він це і має на увазі. Жоден з п’ятьох не був настільки дурним, щоб ускладнювати і без того складну ситуацію.

"Сикалу, прийде день, коли ми вб'ємо тебе" - холодно голосом вимовив старший з братів Баркер [Ba’ke].

У відповідь Сікалу видав зарозумілий сміх.

Адже мало хто знав те, що він знав... У недалекому майбутньому ці п’ятеро братів стануть посудинами для ангелів. Що ж до душ самих братів, вони буду просто знищені.

« Якщо у вас з'явиться така можливість, то я буду тільки радий» - посміхнувся Сікалу.

Брати Баркери жили на території Восемнадцяті Північних Герцогств. Вони були сиротами, яких прихистив старий чоловік, який зрештою став їхнім “душкою...".

Дідусь був звичайним рестораном і достатньо виховав усіх п’ятьох. З найтепліших років усі п'ятеро братів були надзвичайно сильні. Їхній дідусь раніше служив у армії, тому з дитинства тренував їх. Несподівано всі п’ятеро виявилися надзвичайно обдарованими. Коли їм було тільки шістнадцять, лише за рахунок своєї м'язової маси вони були на рівні воїнів шостого рангу. Прямо зараз, їм вже тридцять років... і якщо взяти в облік тільки їхню фізичну силу, то вони знаходяться на рівні воїнів восьмого рангу.

Після смерті їхніх дідуся всі п’ятеро пішли на військову службу.

У своїй герцогстві, яка була одним з Восемнадців Північної Герцогств, ці брати були справжніми героями, які безкарно вели армію до бою. У битві між герцогами, воїна восьмого рангу можна вважати високоранго ватажка, яких там було небагато. Кожен з п’ятьох братів мав надзвичайно міцне тіло, а також люту і неконтрольовану атаку.

Однак...

Зрештою, їх помітила Церква Сіяюча. Тоді Церква Сіяюча негайно відіслала дев’ятого рангу, щоб ті схопили їх і привели до Святої Союзу. Брати намагалися протистояти, але коли вони зробили це, воїни церкви знищили їхні сім’ї.

Брати Баркери дивилися на болісну смерть усіх близьких їм людей.

З п’яти братів троє мали дружин і дітей. Двоє були неодруженими, але вони також любили одне одного. Тепер усе це було знищене Сяючою церквою.

...

"Вони прибули".

Щодня Лінллей перевіряв цю посаду. І сьогодні він побачив, що раніше порожня садиба тепер була заповнена людьми і судячи з донесення звуками їх там було не мало.

Очі Зесслера на мить застигали зеленим світлом. Потім він з сумом вигукнув: « Ми чекали більше десяти днів. І нарешті настав час. Линлей, коли ми вже почнемо? " Закінчивши, Зесслер подивився на Лінллей.

Вони були виснажені. Незалежно від того, коли вони почнуть діяти, їх чекає успіх.

« Їдьте. Дочекаємося глибокої ночі.", - вирішив Лінлей.

Зесслер кивнув.

Неподалік, Хаеру робив вигляд, що ховається в траві подвір’я. Минав час, аж поки не настала ніч. Місто Деко ставало все тихіше і спокійніше, а на початку глибокої ночі усе навколо стало майже абсолютно беззвучно.

Лінлей, який весь цей час сидів в медитативній позі, раптом відкрив очі.

« Починаємо, - Лінлей подивився на Зесслера. - Будь осторожен".

« Не хвилюйся, - Сесслер самовпевнено засміявся. - Я збираюся покликати свою не жити прямо зараз." Після декількох секунд з повітря вийшло два змії, які мали золотисте хутро. І ще через деякий час, посеред подвір'я з"явилася людина, схожа на фігуру, загорнута в чорний плащ.

« Що це? » — з подивом подивився на нього Лінлей.

"Дивніше Істота, він на пікі дев'ятої ранги", - радісно засміявся Зесслер.

Лінлэй кивнув. На його боці було багато сильних биків, тоді як ворог мав лише двох чоловіків дев’ятого рангу. Більше того, вони збираються атакувати з засідки. Результат передбачуєм.

"перед"

Лінлей відразу перестрибнув через стіну, після чого Бебе і Хаер пішли за ним. Зесслер і його два зомбі з золотим хутром та стародавнє Істота також пішли за Лінлією.

Невдовзі вони вже пробралися в ту садибу.

« Давайте розділимося. Я займусь охоронцем тих п'яти братів, а ви пробігтися по всіх інших кімнатах і убийте усіх." - стиха скономував Лінлей.

"Дійствуємо".

П’ятеро братів Баркерів були в одній кімнаті. Біля дверей до їхньої кімнати стояли два воїни восьмого рангу. Ці два воїни зараз були досить розслабленими, випадково окидаючи очі довколишні околиці і спілкуючись.

"Хм?"

За мить до своєї смерті, наче щось відчувши, вони повернули свої обличчя в сторону, але єдине що вони змогли побачити - це кілька спалахів фіолетового світла.

Кров фонтаном полилася з двох відрубаних шей.

"Свист!" Бебе, Хаеру, стародавнє Істота і два зомбі з золотим хутром, всі розбіглися по різних кімнатах, в той час як Лінлей поспішив до кімнати п’ятьох братів.

Брати Баркери були здивовані, коли побачили « врятованого » [людства]. Його тіло було вкрите чорними лусочками, а з його лоба і спини стирчали колючки. Його темно-золотисті очі немов сковували льодом серця тих, хто дивиться в них.

Кк... хто ти? він був шокований побаченим.

Але єдиною відповіддю на його питання була фіолетова спалахи світла.

"Свист!"

Ті темно - золотисті мотузки розходилися, будучи ураженими Божим мечем Фіолетовою кров’ю. Після того як Лінлей повністю навчився « регулювати » рівень », його вміння володіти гнучким мечем Фіолетової Крові також досягли нового рівня.

“ Примусити її не тільки мати конкретну зброю.

Навіть звичайний кулак може взяти владу над небесами і “знущатися". Тому меч Фіолетової Крові не був винятком. Та й сам меч був дуже гострим, а будучи укутанним бойовою-Ці Лінлэй, його проникаюча здатність вийшла на абсолютно новий рівень, і перерізати ті мотузки було досить простим завданням.

Побачивши, як мотузки спали з їхніх рук, брати відразу зрозуміли, що цей “людина ” прийшов врятувати їх. Але перш ніж вони могли б сказати: “Дякую, що...

- Приблизься до біса! - пролунав сердитий крик.

"Ааагх!" Почувся крик переповнений болем.

Лінлей різко змінився в обличчі і поспішно вибіг у головний двір, де він побачив Стародавнє Істота, що коріниться на землі від сильного болю, а прямо під його тілом всю землю була покрита тріщинами. Очевидно, ці тріщини виникли через зіткнення стародавньої Сущості з поверхнею землі.

« Що відбувається? » — був шокований.

Зесслер також був здивований: « Це не добре. Там має бути сильний воєвод".

Стародавня істота була силою як воїн на пікі дев'ятого рангу, а його тіло було неймовірно міцним. І той ватажок зміг його важко поранити і відштовхнути так далеко всього лише одним рухом. Це було занадто жахливо.

"Бебе, Хаеру, поверніться" - віддав мисленний наказ Лінлей.

Бебе і Хаеру попрямували до подвір’я. До того часу, всі п'ятеро братів Баркерів вже встигли втекти, але Лінллей не звертав на них уваги, він зосереджувався в напрямку тієї кімнати.

"Хмпф".

З холодною зделкою, з кімнати вийшов низький, худий чоловік. Його коротки сиве волосся виглядали, наче сталева дротова трубка. Цей чоловік виглядав дуже холодно, особливо якщо подивитися в його чутливі очі.

Стенлі змерзнув на стародавній Істоті: « Некромант?»

Повертаючи голову, він подивився на Лінтлей та Зесслера і посміхнувся: « Мені було цікаво, хто це був. А це виявляється некромант Зесслер і так званий геній воїн Драконячої Крові Лінлей"

Усі найвищі члени Сячої церкви були добре ознайомлені з Драконячою формою Лінлію.

« Дуже добре. Всі ви мішені Сяючої церкви. І сьогодні я займусь вами всіма», - губи Стенлі вигнулися вгору, створюючи льодяну душу усмішку.

"Свист, свист"! Драконячий хвіст Лінлей зі свистом вдарився об землю.

Раптом, блимання глиняного відтінку охопило весь простір навколо. Усі присутні на подвір’ї відразу відчули запаморочення. Зесслер навіть припав на одне коліно, але відразу ж після цього шар глиняного огида покрив тіло Сеслера. А також стародавнє Істота, двох зомбі, Бебе і Хаеру. Після цього вони перестали діяти, щоб збільшити силу тяжіння.

Стиль магії землі - Супергравітаційне поле.

« Якщо покладатися на наші звіти, ти не тільки воїн Драконячої Крові, але й геній мага, — спокійно стояв Стенлі. - Здається, зараз дія Гравітаційного поля збільшує навантаження у вісім разів. Я не очікував, що всього за кілька років ти перейдеш від рівня мага сьомого рангу до числа чарівника восьмого ранга. Але на жаль, такий геній як ти помре сьогодні.

Стенлі зробив один крок у напрямку Лінлей.

"В атаку" - гаркнув Зесслер.

Два зомбі, що мали золотисте хутро, видовбали гортанне гарчання Стенлі. У той же час, Зесслер, Ліндлей та інші наче заговорили наперед.

Холодний спалах світла меча.

Два зомбі були негайно розрізані навпіл і впали на подвір’ї.

« Ви хочете втекти?»

Через мить Стенлі з'явився в повітрі перед командою Лінлей. Він стояв прямо в повітрі, тримаючи у своїй руці довгий меч, який був забруднюваний кров'ю тих зомбі.

« Це дійсно воїн Святого рівня», - видавив з себе гірку усмішку Зесслер.

Ще раніше, коли Лінлей побачив на пікі дев'ятого рангу дуже серйозно поранений, він зрозумів, що справи погані. Лінлэй розумів, що ця людина швидше за все є солдатом Святого рівня. І тепер він повністю переконався у цьому. Водії Святого рівня були здатні літати з дивовижною швидкістю. У їхніх групах не було шансів втекти.

Лінл і Зесслер обмінялися важкими поглядами. Вони добре усвідомлювали, в якій ситуації опинилися.

« Я думав, що сьогодні буде легкий день. Хто б міг подумати, що ми зіткнемося з воїном святого рівня? Його темно - золотисті очі бурили Стенлі. - Здається, немає іншого вибору, крім як старатися з усіх сил."

Том 8, розділ 35 — Глубінна Істина Землі

Ніч була холодною, як осіння вода.

Тоскливо дув холодний вітер. Раніше відряд, яким керував Стенлі, був знищений. Тепер залишився тільки він сам.

З іншого боку, були Лінлей, Бебе, Хаеру, Зісслер і п’ятеро братів Баркерів.

Одним із них був Стенлі.

Але, без сумніву, група Лінлей була в невигідній позиції. Навіть втекти було б дуже важко.

« Ефект Супергравітаційного поля був наземним. Чим далі ворог від Землі, тим менше його вплив." - Лінвей дуже добре знав, що коли виборець Святого рівня летів на висоті кілька десятків метрів над землею, він міг не відчувати ефекту від гравітаційного поля взагалі.

Зараз Стенлі ширяв на висоті близько десяти метрів над землею.

« Навіть якщо вплив гравітаційного ефекту значно знизиться... - Швидко як блискавка, Ліндей розрахував варіанти, які дозволили б їм залишитися живими.

Зесслер сказав низьким голосом: „Лінтлей, який воює зі Святим рівнем повітря, теж може літати так як декотрі чарівні звіри. Хоча вони можуть літати дуже швидко, їхня швидкість зміни траєкторії та спритність, мабуть, трохи краща за волевителів дев'ятого рангу.

Це пояснення було дуже логічним.

Якщо підключити логіку, за вихідні дані можна взяти ситуацію, коли людина біжить на максимальну швидкість. Він зможе бігти по прямій досить легко, але якби він раптово захотів повернути ліворуч, а потім раптом направо, і тоді почати рухатися в зворотному напрямку та знову вперед, то у бігуна б вдалося досягти лише третини його максимальної швидкості.

Лінлей зрозумів цю логіку, але зараз він не думав про це. У цей момент в його голові промайнула ідея.

Стенлі тримав у руці меч, пофарбований зеленою кров’ю.

« Якщо ти, Хаеру, не залишай Супергравітаційного поля - темно-золотисті очі Лінлію втупилися на Стенлі, який завис у повітрі. - Водій Святого рівня дуже могутній, але він лише воїн. Він не має можливості протидіяти ефекту Супергравітаційного поля. Якщо він хоче, то може залишатися в повітрі. Але після того, як він опуститься на землю, його швидкість зменшиться вдвічі або втричі. Тоді він не буде швидше, ніж я чи ви".

Бебе і Хаеру випустили низького гарчання.

Але Зесслер насупився. Його швидкість не була такою високою.

« Давайте до нього. Ми, п'ять братів, безумовно не дозволимо собі бути Вашою тягарем, добродійник», - крикнули брати Баркери. П’ять братів почали пульсувати і роздмухати, що робило їх схожим на страшних звірів.

Зберігаючи в руках свій важкий меч, Лінлей дивився на Стенлі у повітрі: « Не так швидко.

Стенлі не квапився діяти і спокійно дивився на них. Чи ж господар, будучи на вершині святого рівня, буде турбуватися про свою можливість справлятися з цими людьми?

"Скорість?"

Острі очі Стенлі зимно втупилися на Лінлей: « Ваша тактика може бути корисною для тих, хто тільки - но зійшов на Святий рівень, але, на жаль... Я досяг Святого рівня століття тому. Малюк, Святий рівень не такий простий, як тобі здається. Святий рівень - це не тільки використання сили для досягнення результату. Це вимагає глибшого розуміння."

Лінлей стояв перед усіма з мечем у руці, холодно дивлячись на Стенлі.

Ця тактика була єдиним варіантом для нього. Він не мав шанс втекти зі швидкістю Святого рівня. Його єдиним варіантом було залишитися в Супергравітаційному полі. Тільки тоді він мав шанс вижити.

"Свист!"

Стенлі раптом наніс блискавичний удар Лінліей. Тим не менш, здавалося, що його довгий меч, покритий золотим світлом, наближався до Лінлей на звичайній швидкості.

Але коли він вдарив мечем, ціле подвір’я прокололо надзвичайно холодну аура.

Лінлей відразу відчув, як ніби він увійшов в заморожену область. Він був повністю оточений цією заморожуючою аурою, яка одночасно з цим блокувала весь простір навколо. Хоча меч рухався з нормальною швидкістю, він атакував Лінлів із нездоланною силою.

Рівень “Внушення..."!

"Хмпф" - повільно, але невблаганно, адамінантинний важкий меч в руках Лінлей почав рухатися.

Очі Стенлі відразу ожили.

"Ф'юх!" Його крижаний довгий меч раптом розділив повітря, збільшуючи швидкість в десять разів. В мить ока, він вже був близько тіла Лінлей.

Адамтінний важкий меч Лінлей був як риба у воді, спритно ковзаючи по повітряу в спробі блокувати крижаною довгий меч.

Один був швидше. Інший повільніше.

Але дивна справа - два меча врешті-решт перетнулися.

"Буум"!

Протягом багатьох років між двома людьми нависла виснажлива боротьба. У цей момент здавалося, що сам повітря здригнувся. Темно-золотисті очі Лінлей продовжували холодно дивитися на противника.

Глубільні Істини Землі - Трихсова Волна!

Стенлі раптом відчув, що йому передаються дивні вібрації, неначе три глибоких і потужних атаки сильно впали на його серце.

"Буум!"

У цей момент пролунав оглушливий вибух і з тіла Стенлі вирвалася його срібна бойова-Ці. Кожен промінь бойової-Це наче голка пронизав навколишні будівлі.

"Осторожно!" - голосно крикнув Лінлей, дозволяючи бойовій-Цімі Драконячої Крові в своєму тілі вирватися вперед і відчайдушно намагаючись заблокувати цей всенаправний вибух сріблястого бойового Царства, щоб захистити п'ять братів Баркерів. Але, незважаючи на це, він був не в змозі повністю захистити всіх і кілька променів серебристої бойової-Ці полоснули тіла братів. "Ф'юх!" На їхніх тілах було кілька десятків кривавих ліній, але п’ятьох братів вижило.

« Що за дивовижна охорона», - здивував Лінлей.

На щастя, бойова-Ці Стенлі вибухнула випадково, в результаті чого вона розлетілася у різні сторони. Це була єдина причина чому брати Баркери не втратили своє життя, незважаючи на отримані хрест-нахрест криваві лінії і рани.

Що стосується Зесслера, то перед ним був лицар спис, який був одягнений у важку чорну броню. Це той самий капітан Червоних Рицарів - один з трьох головних істот під його командуванням, який досяг вершини дев'ятої ранги.

"Буум!"

Біля стіни впали і навіть поблизькісади були розбиті. Деякі люди були буквально до смерті вражені цим всенаправленим вибухом бойової-Ці Святого рівня.

(Сміх)

"Допоможіть!"

У той же час з’явилися розпачливі крики людей. Великий вибух розбудив досить багато людей у префектурі міста Деко, а всі ті були недалеко - почали поспішно залишати свої домівки.

Група Лінлей пильно дивилася на Стенлі в повітрі.

У кутці його губ виднілася кров. Стенлі витер її, а потім подивився на Лінлей. Зрештою він зітхнув: « Леліне, я не сподівався, що ти вже перевищив рівень використання сили небес і землі. І це дійсно гідне похвали."

Використання сили небес і землі — це те, що називалося « покаранням ». Це був рівень, який зазвичай можна було отримати за допомогою Wib-монархів.

« Він прийняв мою атаку без будь-якої підготовки і при цьому не був важко поранений», - серце Лінлей еклило.

Стенлі подивився на Лінлей. Зітхнувши, він сказав: « Мені дуже шкода. Зовнішній рівень розуміння, який ти досяг - приблизно на одному рівні з більшістю виків святого рівня піку. Фактично, причиною того, що більшість людей у дев'ятому волевицтві не можуть прорватися на Святий рівень є те,що їх ідеї і рівні розуміння недостатньо. Але в твоєму випадку, вірно протилежне: ти володієш дуже високим рівнем розуміння, але твого бойового-Це не достатньо".

Звичайно, Лінлей розумів цю логіку сам.

« Мені дуже шкода, що такий геній як ти прийде на таку швидку смерть».

Очі Стенлі знову почали наповнюватися насиллям. Холодним голосом він продовжив: « Лінтлей, щоб виявити свою повагу до тебе, я використовую мою найбільшу атаку для того, аби покласти цьому край » (Скований Льдом Мірса...").

« Ти справді думаєш, що це Супергравітаційне поле може вплинути на мене?», - посміхнувся Стенлі, а потім його тіло почало випромінювати жахливу срібне світло. Стенлі, здавалося, перетворився на саме сонце і його срібне світло легко охопило площу в кілька сотень квадратних метрів.

« Моє Супергравітаційне поле?», на свій подив Лінлей виявив, що елементарна сутність землі, яку він використовував для створення суперграмвітативного поля була повністю зметена цим срібним світлом.

Площа на кілька сотень метрів повністю засяяла світлом, яке випромінював Стенлі.

« У двадцять рік він дійсно зміг досягти такого рівня», - Стенлі постійно зітхав. Багато людей не можуть пробитися на Святий рівень, незважаючи на тренування протягом сотень років. Але Лінлэй?

Йому був всього лише двадцять один рік і все ж він досягнув такий високий рівень розуміння.

« Якщо, Хаеру, ви багнули» - подумки скомандував Лінлей.

"Босс" - дедалі більше занепокоєння почало зростати в Бебі.

« Не марнуйте часу!», - подумки сердито закричав Лінлей.

Бебе і Хаер розлютилися, але в них не залишалося іншого вибору. Прямо зараз, ні вони, ані п'ять братів Баркерів і Сесслер не знали що сказати.

Лінлей стояв перед усіма і дивився на Стенлі.

« Мені потрібно було використати вищі рівні “Глиблінних Істин Землі65, які я насправді ще не навчився" - темно-золотисті очі Лінлей були спрямовані на його оппонента. Його величезний меч перебував у руках.

“Трехсова Волна Medlock — це лише основи ” Повних Істин ЗемліDescription.

Прямо зараз, “Трехслойні Волниfile Лінлей міг би досягти успіху зі стовідсотковою ймовірність. Що стосується атаки більш високого рівня, на рахунок них Лінлей був набагато менш впевнений. Але зараз, він не мав ніякого вибору, крім як дати йому шанс.

« Я маю ще щось, набагато небезпечніше для здоров'я і більш небезпечне обладнання», - очі Лінлей повільно почали червоніти.

"Ррроойоаар!"

Лінлэй згорбився. Раптом його ноги, покриті драконячими лусками, вперлися у землю і виштовхнули його тіло вгору, як величезний валун з катапульти, люто наближається до Стенлі по повітря.

« Вернися вниз», - Стенлі холодно обвалив меч на Лінлі.

"Ах!!!" Линлей раптом звил. Адамтінний важкий меч у правій руці рівся до Стенлі з необмеженою силою і лютістю, а також його ліва рука мілинула красивим фіолетовим світлом.

Божественний артефакт - меч Фіолетової крові.

У той же момент, як він витягнув фіолетовий меч, Лінлэй пропустив крізь нього духовну енергію, активуючи його жахливу похмурість. Меч Фіолетовий Крові тепер повністю покритий кривавим-червоним світлом.

"Бам!"

Червоне світло, яке блимало від світла, окутав Лінлей. Люди, які були за сотні метрів звідси, почали кричати від жаху. Навіть п’ятеро братів Баркерів почали тремтіти.

"Ах!!"

Навіть серце Сесслера відразу переповнилося страхом. Люди, які здалека бачили Лінлей в повітрі у оточенні цієї зловісної червоної аури, відчували, що він повинен бути диявольським Богом, проти якого вони не зсміляться бунтувати.

А що сказати про Стенлі, який був найближчим до Лінлей?

Стенлі відчував жахливу похмуру аура, яка повністю обкутала його. Ця зловісна аура була ще жахливішою, ніж та, яку вилучає Дайлін - Королем хребту Магічних Звірей. Ця зловісна аура увійшла в його тіло, проникала безпосередньо у розум і душу.

"Убити!"

"Убити!"

У нього в голові не було затишок, він співав дивні голоси.

Стенлі відчував, як ніби він повернувся до своєї молодості, коли він ще був бідним юнаком. Він відчував той самий безмежний жах як тоді, коли його щодня бив лідер тих чоловіків.

Але серце воїна Святого було вкрай рішуче.

"Агх". Стенлі злякався, що відчував. Це дало змогу срібній бойової-Ці в його тілі активуватись. У такому стані Стенлі міг використовувати лише половину своєї могутності.

"Умри!"

Очі Лінлей були повністю червоними і він рубав Стенлі його сильним мечем.

«Бам! Бам! Бам!»

Протягом трьох разів Адамтінний важкий меч зіткнувся з мечем Стенлі. Щоразу права рука Лінлей була шокована і почала кровоточити.

"Свист!"

"Свист!"

Тоді як великий меч нападав тричі, Меч Фіолетової крові вже завдав більше десяти ударів. Всі атаки приходили на одне і теж місце. Хоча битва Стенлі була дуже щільною, восьмим мечем її вдалося пробити. Дев'ята і десята атаки прокололи м"язи Стенлі, але його тіло продовжували переповнювати цю щільну бойові-Ци.

Лінлей не зміг встояти у повітрі. Після нанесення десяти ударів він почав опускатися вниз до землі.

"Хмпф".

Очі Стенлі похолоділи. Доведення до такого стану винцем дев'ятого рангу воїном пікової стадії Святого рівня - це абсолютне приниження. Стенлі заричав: « Схований Льдом Мир! »

Наступну мить Лінлей побачив у небі, що мирж тіні меча ніби розколов простір і час. В мить ока, він досяг його тіла. У цей момент... Здавалося, що ця ілюзорна тінь меча зупинила цілий світ. Цей ілюзійний меч тепер був єдиною річчю світу Лінлей.

У Лінлей не було часу блокувати його.

Зесслеру, п’ять братів Баркерам і спостерігачів здалека побачили, що температура навколишнього середовища впала до жахливих наслідків. На бровах почали збиратися іней.

У той же час, довгий меч в руках Стенлі рівився вперед, до серця Лінлей.

Але Лінлей не реагував взагалі, без перешкод дозволив довгому мечові проколоти його...

"Мастере!"

"Босе!"

Магічні звірі Хаеру і Бебе могли тільки безпорадно спостерігати, як до Лінлія наближалася вірна смерть.

Том 8, розділ 36 — Справжні Водії

Ця атака меча Стенлі за рівнем перевершила рівень « втягнення ». Якщо “Глиблені Істини Землі ” були одним із видів спеціальних атак за допомогою важкого меча, то напад Стенлі міг би негайно ремувати: « Швидко! »

« Пора вмирати?» - Лінлей був наповнений образою і відмовкою покидати цей світ. Він хотів жити. Він ще не досягнув своєї мети.

На жаль, у цьому світі багато людей гинули і з їхнім вибором та поглядом ніхто не вважався винним. Зрештою, світ не обертається навколо однієї людини. Багато подій не збігаються з їхніми бажаннями.

"Босс".

У Бебі вже почали текти сльози.

Але раптом Бебе відчув шок.

Не тільки Бебе. Хаеру, Сесслер, Капітан Червоних Рицарів, п’ятеро братів Баркерів і навіть далека група зявок були вражені.

« Що відбувається?» - здивовання оточуючих не знало межі.

Тепер Лінлей стояв на землі, а Стенлі завис над Линлею в небі. Його меч був дуже, дуже близько до лоба Лінлей.

Але вони обидва не рухалися, застигши в одному положенні.

Навіть крапля крові, яка стікала вниз з пошкодженої правою рукою Лінлей, застигла в повітрі.

На даний момент все виглядало так, ніби весь простір і час навколо Лінлей та Стенлі раптом застигло. Об' єкти, тіла... Все було паралізовано.

Не тільки вони. Бебе, Хаеру, Зесслер і п'ять братів Баркерів. Всі вони були заморожені.

Тиша!

Непогане відчуття. Страшне відчуття самотності і спокою.

У очах Стенлі застиг очима здивовано.

« Мастер Лінлей. Давно не бачилися."

Роздався приємний, ігривий голос. У цей момент підійшов одягнений в балахон тридцятирічний чоловік з довгим чорним волоссям. Він виглядав так само, як і завжди - ніби він тільки що прокинувся.

—Стенли, верно? Всі ви, молоді хлопці, досягли вершини Святого рівня. Якби я до сих пір не просунувся вперед, я дійсно відчував би себе занадто неприємно." - одягнений в балахон лінива людина махав рукою. Ніби від удару цілої гори, Стенлі як метеор відлетів назад.

«Бам! Бам! Бам! Бах! І я не можу цього зробити ».

Тіло Стенлі пробувало більше десяти кам’яних стін, перш ніж нарешті впало на землю.

"Ліне, я не бачив Вас близько трьох років, чи не так?" - ледача людина посміхнулась Лінлей. У даний момент Лінлей раптом відчув, що він знову може рухатися. Бебе, Хаеру, Зесслер і п’ятеро братів Баркерів також відновили можливість рухатися.

Страшна придушна аура відразу зникла.

« Лард Сезар», - Лінлей відразу висловив йому вдячність. Лінлей дійсно був неймовірно вдячний Сезару. Тільки що він відчував, що опинився в абсолютно безнадійному становищі. Цей чоловік врятував йому життя. Як же тоді не виявити вдячності?

Той, хто прийшов на допомогу, справді був Сезаром. Король Убивц.

Зесслер та інші були вражені, розкриваючи роти. Те, що вони побачили щойно - виглядало занадто дивно. Коли Стенлі зустрівся з тим чоловіком, він не міг протистояти йому взагалі.

Почувся гуркіт каміння. Стенлі піднявся на ноги. Хоча його обличчя було покрите пилюкою і брудом, він як і раніше йшов, з недовірою дивлячись на Сезара.

« Ти... Ты... це... це...», Стенлі був шокований.

« Що це? А-а, скажіть. Що це?." Зловмисно посміхнувся Сезар, дивлячись на Стенлі.

Стенлі повністю втратив манеру поведінки і рівновагу свого власника, тільки здивовано дивлячись на Сезара. Він затинався: «Буб... Бож... Божественна область?!"

« Божественна область?»

Лінлей і Сесслер були вражені.

Не дивно, що Стенлі поводився саме так. Коли всі були заморожені на місці, то це доказалось бути легендарною силою « Божественної області ». Тільки Божество наділене такою владою.

Тепер континент Юлан включає чотирьох вищих фахівців - Бог Війни О’Брайен, Первосвященик і королі Лісу Тьми та хребта Магічних звірів.

Але тепер... Король Вбивц Сезар продемонстрував свою власну ” Божественну область Огії?

"Ха-ха... - Сезар розсміявся.

« Лаорд Сезар», - Лінлей та інші здивовано дивилися на Сезара.

Сезар сяяв і погладив вуса: « Не дивуйтесь. Стенлі, Ви та інші були занадто зарозумілі. Думаючи: “Чорт, старий Сезар вже досяг вершини Святого рівня п’ять тисяч років тому. Ха-ха. Але при цьому моя швидкість росту була набагато швидше, ніж Ваша. Я геній, чи знаєте.

Сезар плюнув, а потім продовжив: « Але старий застряг на піку Святого рівня в 5000 років. Якби я до сих пір не знайшов спосіб прорватися далі, я дійсно відчував би почуття сорому. Отже, два роки тому я нарешті подолав цей крихітний бар'єр.

Стенлі, Лінлей, Зесслер та інші мовчали.

Боже мой.

Виходить, що на світ з'явився ще один воїн Божественного рівня.

Лінлей знайшов пояснення. За словами дідуся Дерінга, Сезар був людиною з його епохи і навіть тоді він був експертом зі Святого рівня. Прожити ще п'ять тисяч років і нарешті стати Божественністю - це не зовсім те, що можна назвати несподіванкою.

"Лорд Сезар".

Стенлі шанобливо вклонився.

Будь-який воїн Божественного рівня був вартий поваги. Навіть існування імперій можна ігнорувати, якщо досягти божественного рівня. Це були дійсно вища сила на землі. Наприклад, Богству не було б трудно знищити весь святий Союз без ризику отримати серйозні рани.

Сезар подивився на Стенлі.

Стенлі з повагою сказав: « Лард Сезар, усі ці роки стосунки між церквою Сіяючою та Вами були дуже гарними. Цікаво, чи готовий лорд Сезар приєднатися до нашої Сяючої церкви. Якщо ви побажаєте, лорд Сезар, я вважаю, що його Святість Святий Імператор буде готовий виконати будь-яке ваше прохання."

Воїн Божественного рівня.

Мабуть, Гайденс навіть був би готовий піти у відставку і віддати титул Святого Імператора йому. Зрештою, статус Сячої церкви на континенті Юлан був би зовсім інакшим з Божественністю.

« Не цікавить, - фиркнув Сезар. - Чорт забирай, за ці роки старий навіть не був готовий керувати справами своєї організації "Сабля". І Ви хочете, щоб я працював від вашого імені? "

Стенлі випустив два незграбних сміху.

Прямо зараз, ймовірно Сезар міг стояти перед Святим імператором, погрожував йому пальцем і проклинати його та Священний Імператор не наважився б видати звук. Це був престиж воїна Божественного рівня.

« Якщо Ви не готові, то ми вас сам ніколи не поставимо. Але що стосується Лінлію... Він убив багато людей Сяючої Церкви. Лорд Сезар, Ви готові... І я не можу цього зробити ».

"Єрунда".

Сезар вдарив Стенлі в живіт, не звертаючи уваги на силу: « Лінлей - майстер скульптор. Він на тому ж рівні, як майстер Пру та інші. У мене є кілька захоплень. Одним з них є вродливі жінки, інші скульптури. Ви хочете вбити Майстра Лінлей прямо переді мною? Хіба що у своїх мріях."

Стенлі більше не наважувався нічого сказати.

Стенлі був дуже засмучений, тому що ця місія була супроводжувати п'ятьох братів у Сячу церкву. Усі ці брати мали тіла, які завдяки м’язовій силі досягали восьмої рани. Після того, як ангели проникнуть у них, вони стануть п’ятьма воєводами на вершині Святого рівня.

« Лард Сезар це нормально. Звичайно, ця релігія не змінила своєї думки про вас, лорд Сезар. Стенлі видав усмішку. Але п'ятеро людей нам дуже потрібні. Незалежно від того, чого це нам коштуватиме, ми зобов'язані забрати їх з нами. Я сподіваюся, що Ви, лорд Сезар, погодитеся.

"О, ці п'ятеро? Забирайте. Я не знаю їх, мені все одно." - недбало сказав Сезар.

Ця релігія вже багато років була добре пов’язана з нею. Сезар був готовий відповісти взаємністю.

П’ять братів Баркерів були вражені.

« Лард Сезар!», - відчайдушно крикнув Лінлей.

- Сезар скривав губи. - Не схоже на правду. Не сядьте з ними. Просто насолоджуйтеся життям. Навіщо турбуватися про них?»

Це був темперамент Сезара. Він подорожував сам і діяв так, як йому заманеться.

"Спасибі, лорд Сезар" - зрадів Стенлі.

Сезар подивився на нього, а потім повернувся до п’ятьох братів Баркерів: « Прошу мене подивитися і побачити, хто ви такі, що Церква Світла вас так високо оцінила». Сезар окинув п'ять братів Баркерів своїм поглядом.

П’ять братів Баркерів були справді привабливими. Ці тіла заввишки 220 сантиметрів, а також потужні м’язи. Усі вони були зовні на величезних ведмедів.

« Ви п'ятеро, краще не опирайтеся», - підійшов Стенлі. Зесслер і Лінлей хотіли зупинити його, але коли бачили холодний погляд Стенлі, Сеслер та Лінлей могли тільки гірко розсміятися.

Як вони могли зупинити двигуна Святого рівня піку?

Лінлей використав похмуру ару мечем Фіолетовий Крові та наймогутніші атаки. Однак він завдав супернику лише поверхових ушкоджень.

« Не дивлячись ні на що, п'ять братів хотіли б подякувати Вам, - голосно сказав Баркер, старший з 5 братів.

« Досить великі п'ять хлопців, чи не так» - пролунав ігривий голос Сезара.

Стенлі відразу відповів: « Так, вони досить м'язисті ».

Сезар глянув на чоловіків. Його оригінальний ігривий вираз обличчя раптом повільно змінився задумливим. Він навіть почав повільно наближатися до братів Баркерів.

« Навіщо Ви підходите?» — закричав третій з п’яти братів Хазар [Hei'sha].

"Третий брат, не груби!" - у відповідь проричав старший Баркер.

"Старший брат" - нещасно сказав мускулистий чоловік.

Сезар спокійно дивився на п’ятьох братів. Стенлі не міг приховати подиву. Він запитав: « Лард Сезаре, що ви робите? »

"Стенлі, ви можете піти", - спокійно сказав Сезар.

« Тоді лорд Сезар я вибачаюся з Вами, - шанобливо сказав Стенлі.

У цей момент він негайно закричав на бік братів Баркерів: « Ви, п’ятеро, йдіть попереду! »

« Я сказав, що ви можете піти. Вони залишаться тут, - сказав Сезар холодним голосом.

Стенлі був вражений.

Линлей та Зесслер також були приголомшені. Навіть п’ятеро братів Баркерів були шоковані цим твердженням.

« Лард Сезар, Ви... Стенлі був здивований. Лише кілька хвилин тому Сезар погодився взяти братів і піти геть. Але в мить ока, все змінилося.

Вираз обличчя Сезара було холодніше і похмуріше, ніж будь-коли. Він з холодом дивився на Стенлі: « Стэнлі. Слухайте уважно. Повертайтеся назад і передайте Хайденсу. Якщо в майбутньому люди церкви спробують щось зробити з цими п'ятьма братами, то не занехаяйте, коли я пристану на шлях масового вбивства на Вашому святому острові."

Почувши ці слова, Стенлі був приголомшений.

« Якщо ви залишите їх зараз, я вдаю, що сьогодні нічого не сталося. Інакше... Очі Сезара були холодними, а від нього почали виходити жахлива вбивча аура.

Сезар був королем вбивць, не варто забувати це. Він спеціалізується на вбивствах.

А тепер Сезар ще й досягнув Божественного рівня.

Після того як Сезар вирішив піти проти Сіяючої церкви, він міг би вбити всіх людей зі Святого рівня Церкви і правдоподібно не отримати жодної травми.

Хоч би що там було, церква не може дозволити собі образити воїна божественного рівня, особливо якщо це Божество спеціалізується на вбивствах.

« Добре», - серце Стенлі переповнила гіркоту.

Він також був наповнений гнівом. Влади Сезар дуже розлютилися. Але Стенлі знав, що людина перед ним - Божество. Він в будь-яку секунду був готовий підтвердити своє право на безконтрольну владу. Тому Стенлі не наважувався показати свій гнів чи вжити рішучих заходів.

« Тоді, лорд Сезар, я прощаюсь з Вами», - Стенлі злегка вклонився, а потім перетворився на пляму, зникаючи з поля зору.

Лінлей, Зесслер і п’ятеро братів Баркерів дивилися на Сезара в замішанні.

« У минулому Сезар завжди був таким лінивим і млявим. То чому ж він раптом став таким серйозним, побачивши п'ять братів Баркерів?

Сезар подивився на Лінлі та його групу: « Ходімо зі мною, покинемо це місце. Тут багато зевок... Я думаю, що воісти Святого рівня вже виявили потужні пульсації, які генерується цією бітовою.

Насправді в префектурі міста Деко не було виборів Святого рівня.

Найближчий вітель Святого рівня лежав на відстані близько тисячі кілометрів звідси. Навіть виборець Святого-Святирня потребує трохи часу, щоб подолати таку відстань.

Лінлей та інші відразу пішли за Сезаром, залишаючи поле бою. Тієї ж ночі вони залишили місто Деко і увійшли в гірський хребет. Тільки тоді Сезар зупинився, а разом з ним і інші.

« Ми проведемо ніч тут." - зітхнув Сезар.

Тепер Сезар не здавався безжурним і нестримним, яким він був зазвичай. Навпаки, він здавався досить пригніченим. У Лінлі було враження, що Сезар повинен бути якось пов'язаний з цими п"ятьма братами.

Том 8, розділ 37 — Безсмертні Воїни

"Треск"

Горів багаття. Сезар, Лінлей, Зесслер і п’ятеро братів Баркерів сиділи навколо багаття. Бебе відпочивав на стегні Лінлей, тоді як Хаеру лежав за Ліней.

Відпочинок на природі вночі був досить небезпечним. Але хто або що могло загрожувати групі Лінлей? Особливо з воїном Божественного рівня серед них.

« Чому ви врятували нас? » — запитав старший з п’яти братів.

Лінлей і Зесслер повернулися до Сезара. Це питання цікавило їх так само.

Сезар глянув на цю п'ятірку. Він не відповів, а поставив їм зустрічне запитання: « Хто ваш батько? Ваша мати?»

« Усі наші родичі мертві. Що стосується наших батьків... Ми були сиротами, - відповів старший Баркер. Тепер їм вже стукнуло під тридцять років. Для тих, хто провів усе своє життя в спустошених війною землях Восемнадцувачі Північних Герцогств, рости без батьків не було чимсь особливим.

У цих пошматованих війною землях були звичайним явищем.

« Діти сироти... І я не можу цього зробити ».

Сезар зітхнув з довгим подихом: « Я не очікував, що після всіх цих років клан Арманд, чиї слава потрясла весь континент Юлан, впаде до такого стану».

П’ятеро братів Баркер, Лінлей і Сеслер були здивовані.

"Лорд Сезар, Ви кажете, що брати Баркери є..." - Лінвей мав припущення про те, як Сезар говорив.

Сезар кивнув: «Верно. Ці п’ятеро братів належать до клани Арманд, Клану Бессертних Воїнів. Представники роду одного з чотирьох Верховних Воїнів континенту Юлан."

- Баркер і його брати здивовано переглянулися.

« Як це можливо?»

П’ятеро братів піднялися на ноги, будучи в стані шоку. Вони були сиротами ще з юності. Як вони могли уявити, що належали до одного з кланів чотирьох Верховних Воїнів?

Лінлей вже здогадався, як тільки він почув від Сезара « Клан Аманд ». Зрештою клан Лінлей містив інформацію по кожному клану Верхових Воїнів: “Воїни Драконячої Крові 133 р. до лан Барух, Воєна Фіодової крониselect клен Гайд,“ Вулиці Полосатого Тигра 118 (112) і ” Безсмертні Війні сили Болван Аманда.

П'ять тисяч років тому ці чотири клани дійсно були надзвичайно відомі.

Окрім Бога війни та Первосвященика, чотири Верховні Воїни стояли на абсолютній вершині людської влади. Хоча й інші військові воюючі так звані вершини Святого рівня, вони не могли порівнятися з Верховними Воїнами.

Сила і розуміння - вони були двома підтриманими один одного, взаємодопомоганими речами.

Наприклад, прямо зараз рівень розуміння Лінлей був дуже високим. Він перевищив рівень “Усунення ” і наближується до вершини святого рівня в плані розуміння. Але його реальна міць була надзвичайно малою. Звичайно, сила його атаки була набагато слабша, ніж у воїна Святого рівня.

Історично, третій воїн Драконячої Крові використав важкий молот.

Коли він досягнув святого рівня, то був лише на стадії » (принаймні з чимось важким), ніби це щось легке." Але, незважаючи на це, він як і раніше мав вражаючу силу атаки.

Це тому, що його тіло було жахливіше за силу і бойову владу.

Сила людини і бойова-Ці були його важливими основами. Чим вищий рівень розуміння, тим краще можна було б використати ці основи. Наприклад, якщо ваші основи дорівнювали 100, але ви були на низькому рівні розуміння, фактична сила атаки може бути 50. Але якщо у вас є високий рівень розуміння, ви могли б використовувати потужність вашої атаки на всі 100 або навіть більше - 200.

Верхові Воїни за своєю природою володіли в кілька разів більшою фізичною силою і бойовою-пісі, ніж інші винищувачі Святого рівня. Навіть якщо б вони трохи поступилися в плані розуміння, їх атаки як і раніше були дуже страшні. Це був природний дар Верховних Воїнів!

Вони могли отримати перевагу над іншими за допомогою їхнього природного дару.

"Ваші тіла повинні бути дуже міцними" - зітхнув Сезар.

П’ятеро братів Баркер переглянулися, потім кивнули. Другий з п’яти братів, Анке [An'ke], кивнув і сказав: « Ми не можемо прогресувати за допомогою бойової-Ціни тільки завдяки нашій м"язовій силі ми знаходимося на рівні воїнів восьмого рангу".

« Окрім Верховних Воїнів, чи є хто-небудь, хто пробився через природні обмеження свого тіла і досяг восьмого рангу тільки на основі їхніх м'язів?» - похитана головою сказав Сезар.

Лінлей тепер був точно впевнений.

Лише чотири Верховних Воїна були не в змозі тренуватися, використовуючи бойову-Ці як інші.

« Серед чотирьох Верховних Воїнів є безсмертні воїни, які мають міцні тіла. Їхній захист є дуже сильним і їх атаки також легендарні. Єдина слабкість є те, що ви трохи повільні, - зітхнув Сезар. - Баркер, Ви і ваші брати так молоді, але ви змогли досягти восьмої ранги тільки на основі ваших м'язів та органів. Окрім найбільш фізично сильних представників Чотири Верховних Воїнів - Безсмертних воїнів, кому вдалося досягти цього?»

Линлей, кивнув.

Так.

Він сам був воїн Драконячої Крові, але якби він спробувати досягти восьмого ранга на основі чистої фізичної сили, хто знає, скільки часу б це вимагало? Навіть його молодший брат Уортон, який навчався за секретним керівництвом воїнів Драконячої Крові, досяг лише сьомого рангу цього року у віці 17 років.

« Окрім старійшин вашого клана, я боюся, що немає нікого, хто знає про вас більше, ніж я. Ви, безумовно, Безсмертні воїни. У цьому немає ніяких сумнівів, - сказав Сезар з абсолютною упевненістю. І більше того, ви п'ятеро володієте надзвичайно високим рівнем природного таланту. Якщо б ви тренувалися з використанням “Секретних учнів Безсмертних..." то, мабуть, вже досягли би дев'ятої рани".

Брати Баркер були збентежені.

Лінлей пояснює: « Баркер, це правда, всі клани чотирьох Верхових Воїнів мають інші види бойової-Цени, які не можна тренувати звичайними способами. Тільки тренуючись згідно з певними технологіями ми можемо розвивати своє бойове-Ці. А якщо ви маєте безсмертних воїнів, то можете тренуватися тільки за допомогою “Секретного Учення Безмертвих..."

"Недивно, що ми не могли тренувати бойову-Ці незалежно від того, як би ми ніколи не намагалися" - зітхнув п'ятий брат Ґейтс [Gai'ci].

« Якби ви мали доступ до цієї доктрини, то вас не зловили б» — зітхнув Сезар.

Чотири Верхові Воїни мають надзвичайно могутній напад. Між ними є безсмертні воїни, які мають найвищу оборону, а Полосатого Тигра — швидкі, тоді як військо Фіолетового полум’я має дивну здатність “Нірвана ренесансом ”. А воїни Драконячої Крові найбільш збалансовані, маючи могутньою атакою захист і швидкість.

Сезар був людиною епохи Дерінга Коуарта

Це була та ера, яка подарувала світові Верховних Воїнів.

« Лард Сезар, чому ви так вважаєте... спеціфічно», - запитав Баркер з цікавістю.

Почувши ці слова, Сезар відразу повернувся думками до минулого. Вираз його обличчя став похмурим. Після довгого часу, він зітхнув: « Ваш предок Арманд, був мені найдорогоціннішим другом і братом, якого я, Сезар, коли-небудь мав».

Арманд - перший лідер клану Безсмертних воїнів, також був першим безсмертним воїном.

« П'ять тисяч років тому континент Юлан був найбільш хаотичним, це була найнебезпечніша дора, яку я коли-небудь бачив. Чотири Верхові Воїни з’явилися нізвідки, тоді як Бог Війни О'Браєн став відомий після його титанічного зіткнення із Первосвящеником. Імперія Юлан була розпущена, як і Пуентська імперія. Весь континент занурився в пожежі і повені."

Лінлей та інші слухали уважно, навіть якщо вони знали дещо з цього.

« Це було саме те, що відбувалося на поверхні».

Сезар усміхнувся: « Насправді ця епоха була набагато складнішою, ніж ви можете собі уявити. Континент Юлан був більше, ніж просто скупчення місцевих воїнів. Навіть могутні волисти з інших плоскогір’їв відвідували континент Юлан".

« Мотовці з інших площин?»

Лінлей, Зесслер і брати Барбер були приголомшені.

«Верно, - посміхнувся Сезар. - Для вас це далекі події, але ця епоха дійсно була хаотичною. Багато людей втратили своє життя через те, що були висвячені святим духом. В ту епоху, воісти Святого рівня не були чимось особливим, тому що було багато могутніх биків, які снизили цей світ ... в тому числі багато військових "Божеств".

« Багато воїнів Божественного рівня? » — думав Лінлей.

"Правильно".

Сезар кивнув: « Насправді, п’ять тисяч років тому організація з вищих плоскогір’їв заплатила дуже високу ціну для того, щоб дозволити людям піти на континент Юлан. Лінле, Ви просто не знаєте, як жорстоко і безжалісно були битви в ті часи. Тоді Арманд і я об'єдналися, ми блукали по континенту Юлан. Кілька разів я мало не помер, але Арманд врятував мене. Але, звичайно... Я теж кілька разів допомагав Арманду.

Сезар замовк, наче згадав минулі події, що сталися з ним та Армандом.

Лінлэй был в дивенню.

Пуентська імперія і Імперія Юлан були знищені п’ять тисяч років тому. Бог війни увійшов у божественну сферу і прославився п’ять тисяч років тому. Чотири Верховних Воїна також раптово з'явилися з нізвідки п'ять тисяч років тому...

Крім того, Сезар сказав, що п’ять тисяч років тому навіть люди з інших плоскогір’їв відвідували континент Юлан.

"П'ять тисяч років тому мало статися щось неймовірне" - подумав Лінлей.

« Я хочу, щоб ви знали це. До того часу, коли ваша сила досягне певного рівня, навіть якщо ви не захочете, знайдеться хтось, хто розповість вам" - посміхнувся Сезар.

Лінлей раптом відчув, що континент Юлан не був таким простим, як він думав.

« Справді, немає потреби перенапружувати себе багатьма речами у житті. Подивіться на мене. Я їм, коли я хочу і розважаюся з жінками, якщо я захочу. Я безтурботний, яким я і хочу бути. Хіба не чудово? Але подивіться на це О’Браєн або Первосвященика. Не обманюйтеся їхньою славою і славою. Насправді, вони знаходяться під великим тиском!" - Сезар зігнув губи.

Лінлей, Сесслер, п’ятеро братів Барбера, Бебе і Хаер мовчки слухали.

Прослухавши Сезара, цього фахівця Божественного рівня і випадково обговоривши справи наймогутніших воїнів на континенті Юлан, Ліндей мав дуже дивне відчуття.

« Лише після того, як ви досягнете божественного рівня, з'являється влада, що дозволяє пересувати гори» - Лінллей мовчав.

Сезар подивився на Лінлей: « Ліінлей, дозвольте мені дати вам одну пораду".

"Лорд Сезар, будь ласка, направте мене" - дуже скромно сказав Лінлей, ніби він знову став учнем.

Сезар кивнув: « Я знаю, що між вами і Церковою церквою є дуже глибока ворожнеча. Але зараз Ви занадто слабкі. Навіть якщо ви в змозі зруйнувати деякі плани Церкви, що Сіє, і доставити їм певні невеликі проблеми, Ви не можете зіпсувати їх основу. Я рекомендую Вам спокійно тренуватися. Я не прошу, щоб Ви тренувалися до досягнення занадто високого рівня. Але, принаймні після трансформації, Ви повинні бути на Святому рівні. Цього буде достатньо".

Сезар вже зрозумів, що Лінллей мав дуже високий рівень розуміння.

Якщо Лінлій зійде на Святий рівень, то з урахуванням його глибокого розуміння, коли він зіткнеться з витовим піковою стадіям святого рівня, навіть якщо йому не вдасться виграти, він як і раніше зможе втекти.

« Я зрозумів», — кивнув Лінллей.

« Беркер, - Сезар глянув на п’ятьох братів Баркер.

"Лорд Сезар" - дуже шанобливо відповіли вони. Тепер брати розуміють, що вони були нащадками клана безсмертних воїнів. І оскільки вони були вірними друзями їхнього предка, то цілком природно, що люди дуже поважали їх.

Сезар кивнув: « Усі клани чотирьох Верхових воїнів збилися. Клан Арманд тепер розпався настільки, що навіть ваші пологи були втрачені. На щастя... У минулому, протягом десятків років у подорожі з Армандом, я знайшов книжку « Секретні оцінки Безсмертних 7.06. Вона все ще повинна бути в межах штаб-квартири моєї організації "Сабля".

Почувши ці слова, очі п’ятьох братів загорілися.

Вони просто бачили перетворення Лінлей. Всі Верховні Воїни мали свої форми перетворення. Навіть без перетворення, ця п'ятатка мала силу воїнів восьмого рангу. Після того, як вони отримають секретні вчення, вони теж зможуть перетворитися... І тоді їхня сила зростатиме до нескінченності.

"Тим не менше, до штаб-квартири ще потрібно дістатися. Завтра вранці я планую особисто здійснити переліт." - сказав Сезар.

Якщо б високопоставлені члени « Сабля » були навчені в минулому, то правдоподібно вони померли б від шоку або коли б перекинулись у труну.

“Старий Майстер kate Сезар відрізнявся легендарною льоню.

Відстань звідси до головного штабу було більше десяти тисяч миль. Ця подорож буде дуже виснажливою. Для когось лінивого від природи як Сезар здійснити такий довгий переліт був би дійсно подвигом.

— Дякую, лорд Сезар.

« Не потрібно вдячності. Я сподіваюся, що в майбутньому ви п'ятеро зможете відновити репутацію і славу клана Бессертних воїнів" - на даний момент Сезар був досить емоційним. П’ять тисяч років тому, коли він блукав світом з Армандом і ризикував своїм життям щодня, то був найзагадковішим часом у його довгому житті.

Ніч пройшла. Настав світанок.

Від вогнища лишився попіл. Лінлей і його команда встали, щоб проводити Сезара.

« Лаорд Сезар, ми негайно повернемося до містечка за межами префектури в Безілі і сідаємо. Коли прийде час, Ви можете знайти нас там." - сказав Лінлей.

Лінлей знав, що воісти Святого рівня можуть використовувати їхню духовну енергію для пошуку людей. Що стосується божеств, то якщо ви дали їм спільні координати, тоді для них взагалі не важко знайти когось.

« Я зрозумів. Ха-ха. Тренуйтеся ретельно, хлопці» - Сезар повернувся до свого звичайного нерадіво шумного настрою.

Лінлей, брати Баркер і Зесслер та решта групи спостерігали за фігурою Сезара на небі.

Том 8, розділ 38 — Стратегія Церкви

Після того як Сезар пішов, група Лінлей негайно попрямувала до столиці провінції Белізі. Цього разу вони не спішили. Але через п'ять братів Баркер, які були воїнами восьмої ранги, швидкість, з якою вони рухалися, була як і раніше досить швидкою.

Наступного ранку група Лінлей прибула до міста біля столиці провінції Безіл.

« Це місце називається Облачна Дерня, - Зесслер сміявся, заходячи в місто. - У минулому, я провів більше десяти років у цьому маленькому містечку. Люди тут досить чесні і прості, вони рідко взаємодіють зі зовнішнім світом. Взагалі кажучи, дуже мало людей приходять сюди. Тут цілком спокійно".

Лінлэй кивнув.

Їм саме було потрібно спокійного місця. Коли він боровся проти Стенлі, то мало не втратив життя. Лінлей вирішив, що йому доведеться тренуватися поки він не стане принаймні воїном дев'ятого рангу в людській формі. Таким чином, після перетворення в Драконью форму, його сила досягне Святого рівня.

« Якщо я можу прорватися на Святий рівень, то через кілька років після того, як я об'єднаю мої ідеї та розуміння принципів, при цьому використовуючи меч з моєю максимальною швидкістю, навіть якщо зіткнуся зі Стенлі знову і не зможу перемогти, я все ще буду в змозі втекти».

Лінлей мав дуже гарне уявлення про сильні сторони цієї мутирової Драконячої форми, яка дісталася йому.

Після прийняття крові, а також драконячого ядра цього Бронованого Шипастого Дракона Лінвей мутував в зміїну форму, успадкувавши сильні сторони Бронований Шіпастого змія - його швидкість і захист.

Коли п’ятеро братів Баркер дивилися на мирне місто, їхні очі були тверді й рішучі.

"Наступний день, коли я відімщу за мою дружину і сина." Баркер та його брати знали, що справа стосується Лінллей, Зесслера і Сяючої церкви.

Без сумніву, ця група тепер була під керівництвом Лінлей.

Ця група була повністю з ворогів Сяючої Церкви.

На західному боці Облачної Дерені, Лінлій та його люди уклали швидку угоду з деякими місцевими палацами, заплативши десять тисяч золотих монет, щоб ті запросили велику кількість робітників, готових прийти і побудувати нову резиденцію.

Десяти тисяч золотих монет у сільському місті було достатньо, щоб побудувати дуже розкішну резиденцію.

Наступного дня Лінлей привів Ребекку і Ліні до цього місця. З цього дня команда Лінлей спокійно оселилася тут, вкладаючи на навчання.

...

"Грохот".

Океанські хвилі розбилися об берег, роздягаючи безліч бризок піни. Над нефрито-синіми океанськими водами виднілася людська фігура, що літає на високій швидкості. Через короткий час людська фігура прибула на берег. Це був Стенлі.

Стенлі був дуже засмучений.

Церква поставила дуже високу важливість цих п’яти тіл. Мабуть, вони були готові навіть втратити одного зі своїх ворогів святого рівня або образити Імперію О’Брайєн, щоб отримати їх. Хайденс навіть попросив Стенлі особисто зайнятися цією справою, щоб впевнитись у тому, що завдання буде виконано.

Але результат був...

Стенлі дивився на далекий, великий будинок Сиячої церкви.

"Свист"! Стенлі знову піднявся в повітря. Рицарі, що оточують Цеяючу церкву, побачивши як хтось летить до них заспокоєні. Але побачивши, що це був Стенлі, вони заспокоїлися.

На дев'ятому поверсі Сяючої церкви.

« Це ж Стенлі, Хайденс вже бачив через вікно як Стенлі наближався по повітрі. - Що відбувається? Чому Стенлі повернувся сам?»

Хайденс мав дуже погане передчуття.

Скрип. Без завчасного попередження, двері в його кімнату гойдалися. Стенлі, як холодний тисячний айсберг, увійшов.

« Що сталося? Де вони? Де ці п'ять тіл восьмої ранги?», Хайденс насупився і поспішаю запитав його.

Стенлі похитав головою: « Святість, отримати ці п’ять тіл для нас більше не видається можливим".

"Що сталося?" - обличчя Хайденса змінилося.

Ці п'ять тіл мали потенційну можливість отримати 5 волителів на вершині Святого рівня. Їхнє значення для Сячої церкви неможливо переоцінити.

Стенлі відповів низьким, похмурим голосом: « Най Святіше — спочатку я супроводжував цих п’ятьох братів. Але коли ми увійшли в місто Деко, ми зіткнулися з двома людьми".

- Гайденс не вірив, що хтось міг зупинити Стенлі.

"Лінлей і Сесслер" - голос Стенлі був надзвичайно холодним.

"Лінлей і Сесслер?", Гайденс був вражений.

Лінлей зник на три роки. Тепер він з'явився нізвідки?

Гайденс подумки повернувся в події, що відбулися три роки тому. Хайденс дійсно не хотів вбивати такого генія як Лінлей. Але він не мав іншого вибору. Тим не менш, три роки тому, після того як Лінллей зник з міста Гесс, ніхто і ніколи не чув про нього більше.

Але тепер Лінлей був у зговорі з Зесслером?

« Ти хочеш сказати мені, що Лінлей врятував Зесслера?» - очі Хайденса загорілися.

Стенлі кивнув: « Так. Лінлей дуже сильний. Безсумнівно, ті, хто не досягає святого рівня, не зможуть протистояти йому. Тільки воісти Святого рівня або інші надзвичайно потужні винищувачі можуть перемогти його."

«Шість винних у дев’ятому рангу. - Хайденсу було досить важко в це повірити.

Стенлі з сумом сказав: « Краще Святість, я повинен повідомити вам, що Лінлей має двох надзвичайно могутніх звірів. Обидва повинні бути на пікі дев'ятого рангу. І на додаток... З точки зору розуміння фундаментальних принципів Ліндей вже наближається до піку Св.

- Хайденс був шокований.

Адже чим вищий твій рівень розуміння, тим важче було б перейти до наступного рівня. Багато людей витрачають сотні років на навчання і іноді їм дуже важко просуватися далі.

« Так. Лінлей вже перевищив використання сили небес. Його поточна форма атаки надзвичайно дивна і унікальна. Більше того, у мене є відчуття, що зараз він тільки навчився невелику частину цього рівня. Незважаючи на це, він міг завдати мені легкого поранення».

« Я ніколи не стикався з подібною атакою. Такого роду напад не було заснований на бойовій-Ці, або виключно на силі. Це було... Стенлі зробив паузу, не зовсім в змозі знайти правильні слова і висловити це.

Коли Хайденс почув, що Стенлі говорить такі речі, то був здивований.

Напад, який може призвести до легкого поранення вовчителя піку святого рівня, як - от Стенлі, вже досить незвичайний.

« Що такого особливого в його нападі? Як захиститися від неї?" - відразу ж запитав Хайденс.

Стенлі кивнув: « Цей напад може пройти через зовнішні м’язи і передати свою силу безпосередньо в внутрішні органи. Іншими словами, зовнішні шари оборони, незалежно від того, наскільки вони потужні, практично марні."

- Хайденс нахмурився.

« Цей метод є тактикою нападу на внутрішні органи людини. Для того, щоб захиститися від цієї техніки, необхідно використовувати бойову-Ці для захисту внутрішніх органів тіла, покриваючи їх шаром бойової-піні".

Насправді ці вібрації, які створюються під час атаки Лінлей, при переході через матеріальні бар'єри будуть як і раніше втрачати трохи сили.

Але з тим, що це були своєрідні вібруючі хвилі, незалежно від того, наскільки висока ваша зовнішня охорона, це все одно передає силу атаки через захист. Тим не менш, якщо органи суперника мали дуже щільний, концентрований шар захисної бойової-Цени, колебальні хвилі буде повільно ослабнути. Коли вони досягнуть внутрішніх органів, рівень загрози буде досить низьким.

« Немає способу повністю захистити себе від таких атак. Єдиний варіант - це використовувати велику кількість бойової-Це для максимального зниження її наслідків, - Стенлі зітхнув. І знову ж таки, я відчуваю, що Лінлей тільки нещодавно почав розуміти цю техніку. У майбутньому, його атака буде ще сильнішою. Це, ймовірно, класифіковано як найдивніший тип атаки, який я коли-небудь бачив".

Стенлі був дуже високої думки про цю техніку.

Це змусило Хайденса хвилюватися дедалі більше.

У Хайденсі тепер дійсно почало наростати тривога. Якщо Лінллей продовжуватиме розвиватися в той же темп, він буде справжньою загрозою для Сящої церкви.

«Продовжуй. Я впевнений, що цих двох не було достатньо, щоб зупинити вас." - Гайденс говорив похмурим голосом.

Стенлі кивнув: « Це правда. І Лінлей і Зесслер всього лише дев'ятого рангу. Але як тільки я збирався вбити Лінлей, з нізвідки з'явився чоловік. Сезар. Король Убивц, Сезар!».

« Сезар? — запитав Хайденс. - Він не повинен був відкрито виступити проти Сяючої церкви."

« Все інакше. Він посмів, - зітхнув Стенлі. - Сезар досяг Божественного рівня."

"Достиг Божественного рівня!"

Ці слова були як блискавка прогриміли в голові Хайденса, що змусило його голову на мить закрутитися. Ще один воїн Божественного рівня з’явився на континенті Юлан.

- Гайденс витріщився на Стенлі.

« Так. Божество." Стенлі знову кивнув.

Хайденс досить довго мовчав.

— Що Сезар сказав?

« Сезара сказала, що в майбутньому церква не повинна навіть дивитися на п’ятьох братів. В іншому випадку, він готовий влаштувати різанину в межах Святого острова», - слова Стенлі немов молотом впали на серце Хайденса.

Ці п’ять тіл восьмого рангу були потенційними п'ятьма янголами святого рівня.

Це було занадто зворушливою новиною. Гайденс просто не хотів вірити в це.

Він не погоджувався!

« Чому Сезар сказав це? — захвилював очі Хайденс. - Спираючись на моє розуміння Сезара, він людина, яка не має ніякого інтересу до влади або обов'язків. Він любить жити безтурботним життям. Він не буде витрачати на незнайомців ні йота зусиль».

Це було дійсно так. Сезар дійсно не турбувався життям або смертю інших людей.

« Для лінивої людини, таких як Сезар, бути готовим зайти так далеко... І я не можу цього зробити ».

Брови Хайденса раптом піднялися і його очі загорілися.

« Тепер я розумію» - зітхнув Хайденс.

— У чому причина? Ваша Святість?

Гайденс знову зітхнув: « У записах, які церква має стосовно Сезара, є інформація про те, що п’ять тисяч років тому Сезара йшов пліч - о - пліч з його хорошим другом Армандом. Люди, яких Сезар дійсно цінував - завжди були нащадками Арманда".

Стенлі почав розуміти, про що мова.

« Дуже добре. Мені відразу здалося дивним, як п'ять тіл восьмого рангу могли раптово з"явитися тут на континенті Юлан. Але тепер це має сенс. Безсмертні воїни. Найбільш фізично потужні з чотирьох Висших Воїнів."

Гайденс довго мовчав. Його думки нарешті втупилися.

« Ми не можемо торкатися цих п’ятьох братів. Без сумніву,» - подумав Хайденс. Хоч би що там було, вони не можуть дозволити собі образити Божество.

« Талант Лінлей просто жахливий. Ми не можемо дозволити йому жити, Хайденс подивився на Стенлі. Стенлі, Сезар не сказав, що він воюватиме з церквою-судинкою заради Лінлію.

Стенлі кивнув.

Хайденс впевнено посміхнувся.

« Це більше схоже на нього. Хоча він любить кам'яні скульптури, але безумовно не буде воювати проти Сяючої Церкви заради Майстра-скульптора".

Сезар був зарозумілим самицею.

Було дуже мало людей, заради яких він дійсно готовий піти на все. І Лінлей не був одним з них.

« Стенлі, ідіть та відпочиньте. Коли Ви виходите, накажіть кому-небудь, щоб привели Ландин [Lan'dan]», - наказав Хайденс.

"Так, Ваша Святість"!

Приблизно через десять хвилин, звук стука у двері.

"Вийдіть" - спокійно сказав Хайденс.

Висока і гарна жінка зі срібним волоссям увійшла всередину. Без сумніву, вона була настільки вродливою жінкою, що могла дратувати будь - якого чоловіка. Але через її вид крижаної краси, ніхто не смів підходити до неї.

"Ваша Святість" - поклонилася Ландін.

Гайденс відразу наказав: « Завтра, візьми п’ять ангелів дев’ятого рангу і вирушай до Імперії О’Браєн. Мета цієї місії - вбити Лінлей. Я пришлю сувій, що містить інформацію про Лінлей і передам Вам".

"Так, Ваша Святість"!

Ландін була ангелом, який спустився в тіло шостого рангу. Хоча було досить важко знайти тіло сьомого і восьмих рангів, у шостій з них часто виникали проблеми. Таким чином, релігія в якій Сіяла було багато ангелів дев’ятого рангу.

"Пам'ятайте, що ви повинні вбити Ліндей, будь-яку ціну" - доручив Хайденс ще раз.

Ландин кивнула, висловлюючи згоду.

Ангели мали надзвичайну силу. Навіть найслабші двокрилі ангели були на ранній стадії Святого рівня. Справжня сила Ландін була надзвичайно високою. Однак, беручи до уваги обмеження судин, вони не могли показати всю свою силу.

Але якби вони могли реалізувати всі сили...

Вони були повністю готові дати волю своїй силі Святого рівня в обмін на їхнє життя.

Найважливіше... Шість ангелів можуть формувати легендарне « Формування Анголів ». Об'єднавши сили шістьох, навіть уродженець Святого рівня ранньої стадії, ймовірно, буде вбитий, не кажучи вже про Лінллей.

"Іди".

Хайденс спокійно сказав.

Вони були лише шістьома ангелами дев’ятого рангу. Заради вбивства Лінлэй, він був готовий пожертвувати навіть великою кількістю, якщо було необхідно. Адже Хайденса налякався природних здібностей Лінлія.

"Йому не можна продовжувати рости!"

Том 8, розділ 39 — Повільна течія часу

Імперія О’Брайен забороняла поклонятись іншим релігіям у межах своїх кордонів. Тому Сяюча церква і культура Теней були змушені тримати свої сили в підпіллі. Якщо вони будуть виявлені, Імперія О'Браєн безжалісно викоренить їх.

Така політика О’Брайєн не залишала Сяючої Церкви шансу розширити свій вплив у межах імперії.

Церква, яка все ще має багато сил у таких важливих точках, як імперська столиця або столиця провінцій, але на рівні префектур міста їх підпіло лише кілька десятків людей.

У звичайних містах було лише кілька людей, а ще раз нікого.

Що з приводу сіл? Навіть не треба згадувати їх.

Щільність їхньої мережі впливу була не дуже високою. У результаті сили Сяючої церкви, які пішли на пошуки Лінлей, не змогли знайти його слідів. Вони поняття не мали, куди він подівся.

За межами північно-західної провінції Безіл. Хмарна Деревня.

Лінлей, Сесслер, Баркер і його брати, Ребекка та Лєна спокійно жили тут. Крім тренувань, Ребека та Ліна витрачали деякий час на те, щоби Лінлей та інші були нагодовані.

Вони сказали місцевим людям, що Лінлей був палацом. Зесслер його палаций, а п'ять братів Баркер були його охоронцями.

Команда « Лінлей » розмістилась на заході села, декілька сотень метрів від інших резиденцій.

« Найстарша сестринка, яка сьогодні є скелетом, якого я викликала, була такою милою! Він виглядав так кумедно." Ребека та Ліна поверталися з місцевого ринку, несучи кошик свіжих овочів.

Окрім тренувань, вони проводили досить багато часу за приготуванням їжі.

« Ребекка, не марнуй часу на ігри. Після виклику скелета, відпускай його назад. Ти витрачаєш надто багато часу граючись зі скелетами», - Ліна була трохи незадоволена.

Ребекка була занадто недисциплінована. Щодня вона грала і дражнила скелетів-винів, яких викликала.

« Знаю, старша сестра. Я догоню тебе найближчим часом." - сказала Ребекка низьким голосом. Її сестра вже була здатна покликати зомбі.

Ребека та Ліна також були талановитими. Мистецтво некромантії стало для них досить швидким.

Вони підійшли до порожнього поля. На даний час усада, яка розроблялася Лінлей, була ще в стадії будівництва. Тому Лінлей звів ряд дерев’яних хатин для тимчасового проживання.

« Медод навчання старшого брата Лінлей настільки дивний», - пробурмотіла Ребекка.

Прямо зараз, Лінлей тримав аматинний важкий меч в одній руці і меча Фіолетовий Крові в іншій. Важкий меч танцював у руці Лінлей, наче він зовсім нічого не важив. На противагу цьому меч Фіолетової Крові несе тисячі тонн з кожним ударом.

"Управляйся чимось важким, ніби це щось легке, володіє легким, наче це якесь важке... І я не можу цього зробити ».

Губи Лінлей викинулися в легкій усмішку.

Незалежно від того, напав він за допомогою меча Фіолетової Крові або адамінінового тяжкого меча, його рівень розуміння міг бути застосований відносно обох знарядь. Наприклад, у будь - якому випадку « Пневмонія » могла використовуватися майже в усіх формах атаки.

Сабля, меч, палиця, держаки або ноги.

“ Ви можете використати силу - силенну цих знарядь.

Саме тому цей метод можна описати як « заклик сили небес і землі ».

Що стосується рівня, що має бути чимось важким, наче це щось легке-- його неможливо було застосувати в процесі використання меча Фіолетової крові, бо меч був вже дуже легким. Понад десять днів Лінллей раптом згадав про те, як вевесний і всехоплюючий вітер проколов небо. Нарешті, на нього знизилося осяяння.

Вітер був невидимим. Будучи спокійним і лагідним, він міг асоціюватися з поцілунком коханої людини. Але, перетворюючись на неприборканий шторм, він міг розділяти гори й руйнувати каміння.

"Дивовище чимось легким, наче це щось важке."

Лінлей змахнув божественним фіолетовим мечем. Майже невидимий, майже порожній меч випустив гучний звук, і ніби з нізвідки раптово виникло торнадо.

„ Заклинання вітру ” Простене лезнє є дуже потужним магічним замовлянням нападу. Потужність закляття “Простовне лезіння" настільки сильне, що воно може розірвати простір. Тоді... Чи є можливість продубувати ефект від « Простене лезія$ за допомогою меча?».

Лінлей порушив це питання.

Усі правильні дороги ведуть до однієї мети, незважаючи на різні шляхи. Рівень вищий “Внушення khangmanus, якщо користуватися гнучким м’яким мечем, можливо, вдасться, коли добре опановувати закони Землі.

При цьому Лінлій вважав, що вищий рівень “Уповноваження ” у володінні мечем Фіолетовою кров’ю допоможе йому зрозуміти « закони вітру!".

Лише вибравши правильний шлях, тренування не зайдуть у глухий кут.

У даний момент Лінлей спокійно розглядав, який шлях тренування він повинен вибрати. Фундаментальні закони Всесвіту були дуже глибокими і надзвичайно розумними. Їх було дуже важко зрозуміти. На щастя, Лінлей має виняткову схильність до вітру та природи землі. Завдяки цьому йому вдалося досягти дуже високого рівня взаєморозуміння з природою.

Але якщо не виділити достатньо часу на тренування, то можна було б зробити прогрес ще раз — приблизно кілька років.

"Свист"!

Розмиті плями розсікали повітря, а потім приземлилися позаду Лінлей.

« Лаорд Сезар», - Лінлей повернув голову і відразу висловив свою повагу.

Сезар розсміявся і кивнув: « Де Баркер та його брати? »

« Вони тренуються на полі за будинками. Лорд Сезар, будь ласка, йдіть за мною." - посміхаючись, Лінлей попрямував до будинку, але як тільки він зрушився з місця, Селар раптово здивований на ноги Ліліей.

Хоча на перший погляд здавалося, що Лінлей нічим не відрізнявся від звичайних людей, але...

Ким був Сезар? Як він міг не помітити?

Він міг чітко відчути, що Лінлей йшов вкрай ритмічно, наче видавав з кожним кроком певну вібрацію. По правді кажучи, через те, що Ліндей за тренуваннями провів стільки часу, навіть коли він буде просто йти, його кроки ніби ненароком повторювали пульс Землі.

« Він справді талановитий», - Сезар похвалив його в серці.

Пройшовши невелику відстань, Сезар побачив Баркера і його братів. Ця п'ятірка стояла в місці, заповненому безліччю гігантських валунів розміром з будинок, які вони використовували для використання у якості снарядів під час тренування роботи із вагою. Весь простір навколо було залито мерехтливими кольорами землі.

"Хaаргх!"

М’язи братів Баркер мерехтіли і пульсували, а вени випірали з зміїв, які обвилювали їхні тіла. Все це лише посилило візуальний ефект, який говорив про те, що брати були дуже потужними і могутніми.

- Побачивши Сезара, Баркер і його брати негайно зупинили тренування.

« Ви п’ятеро справді вправні, хіба ж не молоді люди? - Наскільки дієве ваше тренування?»

Четвертий з п’яти братів, Бун [Bu'en], захоплено сказав: « У минулому ми не відчували великого прогресу під час тренувань. Але тепер, коли ми тренуємося в цьому супергравітаційному полі, наші м'язи та внутрішні органи зміцнюються і удосконалюються."

Площа, що перебуває під впливом Супергравітаційного поля, дозволить локально посилити тиск і тягар предметів.

Сильна гравітація зміцнює м’язи, органи і весь організм.

« Дуже добре. Я зробив досить довгу подорож і привіз з собою секретне керівництво, яке я колись переписував від руки." - по клацанні пальців Сезара перед ним з'явилася тонка книга.

Баркер і його брати втупилися на книгу, їхні очі сяяли.

« Це секретні догмати безсмертних?», - п'ятий брат Гейтс, дивився на книгу широко розкритими і голодними очима.

« Забирайте», - Сезар почав сміятися.

П’ятий брат Гейтс взяв провід. Він відразу відкрив його і почав читати. Решта четверо притискалися один до одного, як п'ять гігантських ведмедів, витягуючи шиї через його спини і заглядаючи в книгу своїми великими і широкими, немов бичними очима.

Це видовище насправді було досить веселим.

"Ха-ха". Сезар почав сміятися, одночасно з цим натяк на посмішку з'явився і на устах Лінлей.

Сезар подивився на Лінлей. Волголоса, він попередив: « Ліінлей, я повинен сказати Вам, що ці п’ятеро братів дуже схожі на своїх предків. Вони, мабуть, трохи похмурі і грубіші. Якщо вони подорожуватимуть самі, то можуть легко обманути інших. Я сподіваюся, що ви зможете вести і скеровувати їх".

"Лорд Сезар, не хвилюйтеся" - погодився Лінлей.

Протягом того часу, коли йому вдалося провести з п’ятьма братами Баркера, Лінлей виявив чітку ворожість і доброту. Вони були дуже простими і не особливо задумувалися над складними речами. Вони проклинали тих, кого вони хотіли прокляттям і зовсім не приховували своїх думок.

Лінлей насправді досить сподобався цей вид темпераменту. Вони були щирими!

« У міру того як ці люди будуть застосовувати секретні вчення безсмертних, вони швидко просуватимуться. Їм не важко дістатися до дев'ятої рани протягом декількох років." - зітхнув Сезар.

Повертаючи голову, він подивився на Лінлей: « Цей хлопець, Ліней, мабуть, достойний мого довір’я.

З точки зору пріоритетів Сезара Ліндей навіть не міг зрівнятися з п’ятьма братами Баркер. Зрештою, ці п’ятеро були нащадками близького друга Сезара. Щодо Лінлію, то він був не більше за скульптора - речника мистецтва, яке любив Сезар.

До Лінллей він відчував тільки повагу.

Але п’ятеро братів відчували його турботу і любов до своїх онуків.

Невдовзі Сезар знову пішов. Після шести місяців ув’язнення Лінллей та його команди оселилися в ній, щоб розпочати довгий період спокійного навчання.

Окрім Сезара, мабуть єдиною людиною, яка знала, що Лінлей жив тут - був Єль.

Єль вже давно налаштовував графік відправки щомісячних повідомлень, щоб забезпечити Лінлей новинами про Сіячу церкву, про континент Юлан в цілому і про Уортоні.

Незважаючи на те, що вони жили в цьому селі, Лінлей все ще був дуже добре поінформований про справи всього континенту Юлан.

У лісі на заході Облачної Дерні Лінлей тренувався один.

...

Через три роки.

Група Лінлей провела три повних роки у тихому місці - Облачній Дерені. Протягом цих трьох років Церква, яка Сіяла, так і не змогла нарости. А Лінллей повністю занурився у свої тренування, які дозволяли йому швидко прогресувати.

Здійнявся вітер, здуючи опале листя із землі.

Лінлей підняв голову, щоб подивитися на небо. Дуже високо над його головою летів Сокола Сіного Ветра. На губах Лінлей з’явилася легка усмішка. Раптом він вдарив асмантичним важким мечем по повітряу.

"Буум!"

Коли простір почав заповнюватися тріщинами від важкого меча Лінлей, то в небо з’явилися величезні хвилі.

У мить ока, коли хвилі пропливли близько тисячі метрів.

"Буум!"

Тіло Сокола Сінго Ветра, магічного звіра п'ятого рангу, здригнулося і потім почало падати з неба.

« Я врешті досяг рівня “Столойнових Волн" і очі Лінлей переповнювали задоволення. - Якби сьогодні Стенлі знову потрапив під мою атаку, він би не відділився тільки легкими ранами."

Глубільні Істини Землі - Трихсові хвилі!

Глубінні Істини Землі - Десятисові хвилі!

Глубільні Істини Землі - Стослойні Волни!

Після трьох років навчання Ліндей досягнув надзвичайно високого рівня розуміння “Близькі Істин Землі ” і сили його атаки тепер були жахливі.

Він міг вбити магічного звіра п'ятого рангу на відстані тисячі метрів від нього.

Можливо, навіть у випадку з воїном ранній стадії святого рівня буде важко виконати це завдання. Врешті-решт, бойова-Ці, яка передається повітрю, буде поступово ослабнути. Коли відстань досягне певної точки, сила атаки буде практично вичерпана.

Порівняно з бойовими силами, ці « хвилі »?. І далі будуть слабшими під час перельоту повітря, але набагато менші від боївних.

За допомогою технології Tрехлойної Волни 14, у минулому Лінлей міг вбити цю тваринку приблизно на 10 метрів. На віддалених відстанях хвилі не будуть достатньо потужними, щоб вбити таку тварину.

Коли Лінлей досягнув рівня « Дисьслойних хвиль », він міг вбити цю магічну звірину на відстані сто метрів.

Але “складні хвилі ” були ще потужнішими. Навіть три тисячі метрів не були проблемою, нічого вже й сказати про тисячу.

Це був справжній туз в рукаві Лінлей. Якщо він не був у небезпечній ситуації, Ліндей неохоче використовував цю техніку.

« Але як пробитися крізь бар’єр “Блутні Істин Відетра"?», - Лінлей спритно повернув незнищенний важкий меч у ножні і витягнув меча Фіолетовій Крові.

Протягом останніх трьох років Лінлей отримав деяке уявлення про четвертий рівень володіння мечем Фіолетовою крововиливою, тобто « Голубина Істин Відета ». Але його ідеї були обмежені лише найпростішими технологіями “Пульсація Ветра" (англ.).

« Це не повинно бути так. Магія стилю вітру не лише швидка і солодка. Вона також повинна включати в себе дуже потужні здібності атаки. Як же нам навчитися здійснювати атаку “Лезволення ” за допомогою меча?».

Лінлей вважав, що « Лезнє » можна отримати за допомогою фіолетового меча. Але здавалося, ніби дорога до цього рівня була покрита густим туманом. Лінлей не має жодного уявлення, з чого почати, щоб зробити прорив.

« Великий брат Лінвей, великий брат Ліллей! » — почувся ясний голос Ребекки.

Лінлей схопив Сокола Сінго Ветра за шию і вийшов з лісу. Цей сокол сьогодні стане їжею.

« Великий брат Лінлей щойно отримав листа», - Ребекка почала усміхатися Лілі.

"Ой?"

Кожного місяця приходить новий лист. Лінлей простягнув Сокола: « Робекка, нашим обідом сьогодні буде цей Сокіл Сіного Ветра". Домовившись, Лінлій почав відкривати лист.

Том 8, розділ 40 - Трансформація Безсмертних Воїнів

Ознайомившись з листом, який містив інформацію про Уортоні, Лінлей почав хмуруватись.

« Уортон зареєструвався наступного року, щоб стати видатним учнем Колледжа Бога Війни? — Він був досить здивований і незадоволений. - Чому він хоче поступити в Колледж Бога Війни? Бог війни сам навчає студентів, які хочуть бути святими. Хіба воїн Драконячої Крові не може пробитися на Святий рівень сам?»

Лінлей добре розумів, що наступ у Коледж Божий війна не матиме великого впливу на їхній розвиток.

Адже Воїнам Драконячої Крові фактично було гарантовано постановку воїнами Святого рівня. Верхові Воїни - це не жарт.

Що стосується Божественного рівня...

Незважаючи на те, що Бог війни О’Брайен заснував Імперію багато років тому, то жоден з його учнів або шанованих послідовників не досягав цього божественного рівня? Божественний рівень - це не те, чого можна досягнути навчаючись від Бога.

"Як можна навчитися в когось розуміти принципи і закони світу? Кожна людина наповнена власними ідеями. Шлях, який вибрали інші, не обов'язково підійде тобі".

Ліней був дещо незадоволений рішенням свого молодшого брата, який вирішив зареєструватися і спробувати стати почесним учнем Колледжа Бога війни.

Тим не менш, його молодший брат виріс.

« Я не можу звинувачувати Уортона за те, що він зробив свій вибір. В кінці, на обличчі Лінлей з'явився натяк на посмішку. - Ха-ха, що за дитина цей Уортон... Ха-ха... І я не можу цього зробити ».

Лист, який отримав Єль, детально пояснив причину того, чому Уортон вирішив не стати почесним учнем Колледжа Бога війни. Головною причиною була сьома принцеса імперії.

« Я сподіваюсь, що у Уортона будуть ідеальні та постійні стосунки. Принаймні, вони не повинні бути схожими на мої" - Лінлей мовчки поблагословив молодшого брата.

Фактично, причина, чому Уортон хотів стати шанованим учнем Колледжа Бога війни полягала в дівчині. З огляду на те, що майстер Колледжа Бога Війни був засновником Імперії О'Браєн - Бог війни О’Бойен, під час вступу в Кольєдж Божий шанс Уортона одружитися з імперською принцесою вивищилися.

Прочитавши листа, в руках Лінлі спалахнуло полум’я.

"Треск" Лист перетворився на попіл.

Разом з Ребекою Ліндей відправився назад до їхнього садиби.

Його дні спокійних тренувань продовжувалися. Крім того, Лінлей продовжував стежити за справами Уортона. Згідно з повідомленнями у листах, сьома принцеса імперії була надзвичайно вродливою дівчиною. Вона також була дуже чарівною і доброю. Батько-імператор шалено любив її, частково і тому у принцеси було багато шанувальників.

Деякі з них мали вищий статус і соціальні ранги, ніж Уортон.

Однак...

Сьома принцеса імперії мала дуже добрі стосунки з Уортоном. Вона часто виходила, щоб провести з ним час.

Наступного року почалася відбір кандидатів на наступ у Колледж Божого війська. Крім того, це був четвертий рік, який Лінлей та його команда провели тут у Хмарній Деревні.

"Великий брат Лінлей, ось ваш лист."

Ребекка знову передала йому листа. Лінлей відразу відкрив його і почав читати. На основі дати цей лист повинен повідомити про грандіозний конкурс.

З огляду на здібності свого молодшого брата Ліндей був переконаний, що він повинен бути в стані досягти успіху.

« Гм? Він зазнав невдачі?», читаючи зміст листа Лінлей нахмурився.

У конкурсі за місце свого почесного учня Колледжа Бога війни переміг молодий чоловік на ім'я Блумер [Bu'lu"mo]. Цей вид суперництва не був таким, в результаті якого останньому звитяжцеві було дано перемогу.

Це була серія змагань, в результаті яких визначились загалом десять фіналістів. З десяти фіналістів, або сам Бог війни, чи один з його учнів особисто вибиратимуть наступного шанованого учня.

Уортон став одним з десяти фіналістів, але зрештою Колледж Бога Війни вибрав Блумера.

« Ще один геній? — здивувався він.

Блумеру зараз було 32 роки, але вже досяг дев’ятого рангу як воїн. Справді, цей дивовижний природний талант справив враження.

« Але з погляду таланту, Уортон все одно повинен бути трохи вищим від нього. Цього року Уортону мав відбутися 21 рік, але він вже досяг восьмого рангу як воїн. Лише місяць тому Ліней дізнався, що Вортон уже був солдатом восьмої рани.

Двадцятирічний воїн восьмого рангу вражає ще більше.

"Хм?" - читала інформацію про Блумера, щось привернуло увагу Лінлей.

« Старший брат Блумера насправді Святий Геній мечу Олів’є?» - Лінвей був здивований. Олів’є — це геній, який відразу після досягнення святого рівня переміг Святого Зоряного меча Ділона.

Водійу Святого рівня, який тільки досяг цього рангу, було нереалістично перемогти воїна зі Св.

Для цього потрібно було досягти більшого рівня розуміння.

Наприклад, Лінлэй. Прямо зараз, його рівень розуміння був вже на піку Святого рівня. Тільки через те, що його фізична сила і бойова-Це були занадто низькі для нього не могло вийти на Святий рівень прямо зараз.

Як тільки він накопичує необхідну кількість сил і бойової-Ці, він стане вислідником Святого рівня.

Саме тому в даний час Лінлей провів більшість свого часу за тренуваннями, що підвищують бойову-Ці. Він хотів прорватися на дев'ятий ранг настільки швидко, наскільки це було можливо.

« Цікаво, як у Уортона зараз справи», - подумав Лінлей про себе. Цей хлопець з стирченими зубами і пухими щоками тепер був зовсім дорослим.

Лінлей був дійсно наповнений любов'ю і турботою до Вортона.

« Імператор О’Брайен, згідно з повідомленням у листі, вже знає, що Уортон — це нащадок воїнів Драконячої Крові. Враховуючи силу Уортона, він явно здатний трансформуватися в Драконью форму. Імперський клан не буде осоромлений, якщо Уортон - воїн Драконячої Крові, одружується з дочкою імператора."

По суті, Лін Лей не відчував великої поваги або страху перед так званими королівськими чи імперськими кланами.

Єдине, кого він боявся і поважав - це могутні витвори, такі як Бог Війни, Первосвященик, Король Вбивц та два королі Леза Тьми й хребта Магічних звірів. Люди, які стояли на вершині світу.

Розуміння і усвідомлення важливі. Фізична сила була також важливою! Для Лінлей, з урахуванням його поточного рівня підвищення його бойової-Ці і фізичної сили були речами, в яких він дуже потребував.

Під час використання техніки “владів чимось легким, наче це щось важке ◆seto; сила атаки Лінлей була в десятки разів слабшою від убивача Святого рівня.

Те саме можна сказати і про “Близькі Істини ЗемліDescription ”.

Лінлей можливо вдасться серйозно травмувати воїна Святого рівня, якщо він застане його зненацька, але якщо виборець святого рівні повноцінно використовує свої технології, він безумовно зможе миттєво вбити суперника.

Три кілобальні хвилі хоч і були аналогічними, але сила коливань була на абсолютно різних рівнях. Сила коливань, створена Воїном Святого рівня, була в десять разів більшою.

"Основи!"

Лінлей сидів у медитаційній позі на ліжку, всі м’язи його тіла потріскували, ніби незліченна кількість черв'яків повзала під шкірою. Вени на чолі Лінлей також були чітко помітні.

Лазурово-червовата бойова-Ці швидко циркулювала через артерії Лінлей, кожен раз приносячи з собою унікальні поживні речовини, що підкріпляють ефект драконячої Крові.

У його області Ся дантян.

Бойове-Ці вже досяг дуже високої щільності. Зжижений бойової-Ці постійно повільно обертався в середині його Ся дантя.

Фух.

Лінлэй виспустив довгий подих, і коли він зробив це, з його рота вилетів білий туман, гострий і плоский як меч.

"Хто знає, скільки часу займе перехід від вершини восьмої ранги на дев'ятий ранг" - подумав він. За останні чотири роки Лінлію вдалося досягти піку восьмої ранги.

У даний момент, після трансформації Лінлей все ще залишався на пікі дев'ятого рангу.

Як тільки Лінлей вибухне до дев'ятої ранги, у своїй Драконячій формі він вже буде висіком початкового етапу Святого рівня.

Пік дев'ятого ранга і рання стадія Святого рівня мали на увазі занадто велику різницю в силах.

"Ха-ха... Ха-ха-хо... Аж раптом почувся дикий хохот.

Лінлей встав з ліжка в замішанні: « Що спонукало братів Баркер так радіти рано вранці? »

У той час небо мало пробивалося крізь нього, а все довкола було вкрите густим туманом. Звичайні люди не зможуть побачити когось перед собою на відстані п'яти метрів.

« Великий брат Баркер та інші, чому ви, хлопці, з ранку розважаєтеся? Ми, сестри, потребуємо приємного відпочинку!" - нещасно сказала Ребекка.

Зір Лінлей був набагато кращим, ніж у звичайних людей. На перший погляд він міг сказати, що старший з п'яти братів Баркер був такий щасливий, щоб не контролювати себе.

"Старший брат, чому ти такий щасливий?" - решта чотирьох братів також вийшли зі своїх кімнат.

« Мені вдалося. Я прорвався до дев'ятої ранги, - Баркер захоплено подивився на братів. - Ха-ха, коли я трансформуюся, я зможу нарешті досягти раннього стадії Святого рівня."

Перетворення безсмертних воїнів було дуже схоже на воїнів Драконячої Крові в цьому відношенні. Якщо в нормальному людському вигляді вони були витяті дев'ятого рангу, то після трансформації вони досягали святого рівня.

Зесслер, який щойно вийшов зі своєї кімнати був шокований.

Лінлей, сестри і чотири брати Баркер також були збентежені.

Очі Лінлей сяяли.

- сказав Лінллей з неконтрольованим хвилюванням у голосі.

Баркер кинув: « Так, Лорде. Я дійсно прорвався". У минулому брати Баркер завжди зверталися до Лінллей як « Лаорд Лєллей ». Тепер, коли вони жили в селі, всі прикидалися, що Лінлей був дворянином і п'ятеро братів були його охоронцями, тому, природно, вони продовжували звертатися до Лідії з приставкою "Лорд".

Через чотири роки кожен вже звик до цієї форми навернення.

Зрештою, п'ятеро братів Баркер були ще тугодумами. Їхні думки не були такими ж живими і гнучкими, як у Лінллей та Зесслера. Рішення в цій групі переважно приймалися Лінлей.

« Відійдіть на вільний простір. Перевіримо твій справжній рівень поточної сили, - відразу сказав Лінлей.

Всі схвильовано вибігли з посадьби в напрямку порожній поляни у західній стороні. Оскільки сонце ще не встала, більшість селян все ще спали.

« Після трансформації він буде витителем Святого рівня. Майстер, як багато піде часу, перш ніж я зможу прорватися?», - розчаровано запитав Хаеру, звертаючись до Лінлей.

Хаеру був на пікі дев'ятого рангу протягом досить довгого часу.

« Сквиії, - сердито ричав Бебе. - Хаеру, не думай, що я не здогадуюся про твої підступні наміри. Ти придивляєшся до магічного ядру Святого рівня, який є у боса, чи не так?»

Лінлей засміявся, похитав головою.

Для магічного звіра піку дев'ятого рангу прорив на Святий рівень це справа, яка вимагала самостійних дій і зусиль. Але, звичайно, вони могли використовувати ядро святого рівня того ж типу елемента. У цьому випадку з'являється висока ймовірність того, що вони зможуть пробитися на наступний рівень.

Але, звичайно, була ймовірність зазнати невдачі.

« Роаар, Хаеру заричав на Бебі. - Бебе, ти мені не подобаєшся. Ти дуже прогресував протягом останніх чотирьох років. Але я зупинився".

Ніхто точно не знав, що за магічною звіриною був Бебе.

Але Бебе був магічною звіриною, чия талант була природною і навіть жахливішою від талантів чорного ягуара. Хоча чотири роки тому Бебе був приблизно на одному рівні з Хаерою, але варто зазначити, що Бебі все ще ріс і розвивався.

За останні чотири роки після прогресу Бебе вистачило б, щоб впоратися з чорним ягуаром.

З точки зору швидкості і оборони Бебе був надзвичайно сильним.

« Найвигідніше, навіть виборець зі Святого рівня доведеться витратити багато зусиль, щоб убити Бебе», - серце Лінлей було сповнене повагою. Чотири роки тому охорона Бебе вже була моторошно високою. Тепер вона піднялася до таких висот, що її важко було описати словами.

« Хаеру, ядро Святого рівня нашого боса є ядрам елементів темряви, але ти звір подвійного елемента, вітру і темряви. Якщо ти з'їси його, шанс невдачі буде занадто високим. Це не варте того! Я магічний звір, який є виключно елементом темряви. Коли я досягну піку свого розвитку, мої шанси зробити прорив після його вживання набагато вищі, ніж твої, - пихато сказав Бебе. - Ти чимось незадоволений? Хочеш перевірити мої кігті?»

Хаеру спустив ричання, а потім замовк.

Бебе зухвало підняв свою маленьку морду. Хаеру, ця надзвичайно високомірна магічна тварина, був усмирен Бебе.

Саме в цей момент Баркер збирався трансформуватися.

- Ліндей був зосереджений на Баркері, який стояв перед усіма.

"Ха-ха, ви всі, дивіться уважно".

Баркер був надзвичайно схвильований. З бавовною, м'язи його тіла почали хруміти. М’язи Баркера стали дуже розширюватися, в той же час, колір його шкіри та м'язів також почав змінюватися.

Оглушливий тріск!

Баркер, ріст якого спочатку був 220 сантиметрів, тепер збільшився разом зі своїми м’язами. В мить оця, Баркер перетворився на жахаюче великого і потужного велетня, який був три метри ростом.

Всю шкіру Баркера придбала світло-зелений колір.

Його шкіра та м'язи, здавалося, були зроблені з каменю і ця величезна, яскраво виражена мускулатура містила неймовірну кількість енергії. Просто дивлячись на нього можна було легко помітити це. А потім, над світло-зеленою шкіри раптом став з'являтися шар білої мармурової броні, яка врешті покрила все його тіло. Навіть його голова тепер була захищена білим мармуровим шоломом.

Це так звана броня і шолом були вирощені самим тілом. Це виглядало страшно і дивно одночасно.

А потім, Баркер раптом піднявся в повітря, пролетів по колу, а після зупинився і завис у повітрі.

"Ха-ха, Святий рівень. Це сила Святого рівня." Баркер схвильовано вдарив два своїх гігантських кулаки один об одного. Коли він зробив це, повітря покрилася брижами від сили удару.

Безсмертний воїн Святого рівня!

Том 8, розділ 41 — Сила Стосової Волни

Серед туманності, Лінлію та Архімагаґ некромант Зесслер, Ребекка, Лєна, четверо братів Баркер, Бебе і Хаеру дивилися на Безсмертного воїна Святого рівня. Тепер усі були вражені і захоплені.

Ці міцні м'язисті руки і ноги...

Просто дивлячись на Безсмертного воїна Святого рівня, можна було майже фізично побачити ауру сили і могутності. Крім того, ця біла мармурова броня надавала Баркеру вигляду справжньої бойової машини.

Хоча решта братів була заввишки 220 сантиметрів, вони тепер здавалися неповнолітніми дітьми. Прямо зараз, якби вони стояли поряд зі старшим братом, то їхні голови б опинилися на рівні його грудей.

« Веселий рівень. - Великий брат, що ти зараз відчуваєш?

Неначе стоячи в повітрі, безсмертний воїн святого рівня видав глибокий шум і дозволив своєму голосу задзвонити у повітря: « Я відчуваю... Я відчуваю силу. Неймовірну силу. Більше того, я можу літати, як якби це була моя здатність від природи."

Більшість людей, які є воєводами Святого Письма, мусять мати певний рівень розуміння для того, щоб літати.

Але чотири Верхові Воїни відрізнялися від інших. Доти, доки вони мають достатньо сил, їхня таємнича та шляхетна родоводи Найвищих Воїнів дозволить їм літати.

Це було схоже на те, як деякі магічні звіри Святого рівня могли почати літати у дорослому віці.

Це був природжений дар!

« Ха-ха, другий брат, четвертий брат. Не будьте занадто нетерплячими. Усі ви зараз на пікі рівня воїна восьмої ранги, вірно? Вам потрібно зробити всього лише один маленький крок і ви станете воїнами дев'ятого рангу. І тоді, після трансформації, ви будете як і я», - Баркер намагався зробити свій голос тихим, але він не міг не висловлювати свого хвилювання.

Побачивши це, Лінлей також відчував огиду до себе і радів за п’ятьох братів, які теж були Верховними воїнами.

Брати Баркер тренувалися набагато більше і довше, ніж Лінлей. На той час, коли вони були заарештовані і їх супроводжував Стенлі, їм було вже понад 30 років. І до того часу вони вже якийсь час були воїнами восьму рангу.

Вони були воїнами восьмої ранги, які ніколи не тренувалися за допомогою “Секретних Учень Безсмертні".

Як тільки вони почали тренуватися за таємницями, це було абсолютно природним, що вони змогли прогресувати такими швидкими темпами. Зрештою, саме фізичний стан тіла визначає кількість бойової-Ці війська може генерувати і утримувати. А якщо взяти в облік їх могутні тіла ... Кожен з них був на пікі воїна восьмого рангу. І сьогодні, старший з братів, прорвався на дев'ятий ранг.

Безсмертний воїн дев'ятого рангу в людській формі, рання стадія Святого рівня після трансформації.

« Восьмий ранг на дев’ятий раз — це нелегка, але й дуже складна ситуація. У мене може на це ще піти кілька років" - стискаючи губи, сказав п'ятий брат Гейтс.

Важко було сказати, коли відбудеться прорив на наступний рівень.

Наприклад, прямо зараз, по силі Лінлей був на пікі рівня воїна восьмого рангу. Але він не міг точно сказати чи зможе прорватися завтра або ж через три-чотири роки.

Баркер раптом захоплено подивився на Лінлей: « Лєрд Лінлей, використовуючи свою техніку “Глубічні Істин Землі..."

« Хочеш спробувати?», - Лінлей безпорадно посміхнувся.

Однією з причин того, чому брати Баркери охоче зверталися до нього як « Ларда », і бачили у ньому свого лідера - його всеохоплююча сила, якою він ще перевищував їх. Протягом останніх років п’ять братів були строго пов'язані з секретним навчанням безсмертних і після того, як вони перетворилися на безсмертних воїнів. Вони кілька разів противилися Лінлію.

Безсмертні воїни мали надзвичайно високу охорону.

Але коли хвилі “Близькі Істин Землі ” пробивали м’язи безсмертних воїнів і майже не втратили сили, то досягали їхніх внутрішніх органів.

Хоча Лінлей використовував на них лише трисмугову Волну і ту з зниженим рівнем потужності... Однак п’ятеро братів отримували деякі легені.

« Тлумачі Істини ЗемліDescription є надзвичайно небезпечною технологією. Баркер, якщо ти дійсно хочеш випробувати її на собі, то я почну з удару тієї ж сили що і раніше. Але якщо витримаєте, я поступово збільшуватиму потужність. Я не буду використовувати на тобі найбільшу атаку з самого початку, і я щиро сказав Лінлі.

Глубінні Істини Землі - Стосальна Волна.

Сила цієї атаки була в десятки разів більшою, ніж у Трихслойної Волни. Лінлей сподівається, що якщо він використає цю атаку, то навіть уб'є воїна на ранній стадії Святого рівня.

"Лорд, не хвилюйтеся. Давайте зробимо все крок за кроком." - зверху прогрохав грубий, глибокий голос Баркера.

« Добре, тоді я кивнув Лінллей. - Ти вже на Святому рівні, тому я переформуюся в форму воїна Драконячої Крові."

Лінлей зняв свій одяг і провів повну трансформацію, покривши все своє тіло лускою та шипами.

« Коли я бачу Лордові очі, моє серце тремтить" - знизивши голос, сказав п'ятий брат Гейтс. Інші троє тільки утверджені.

Темно-золотисті очі Лінлей були успадковані від Бронованого Шипастого Дракона і були також холодні та абсолютно безжалісні.

« Баркер, щоб почати користуватися своїм кулаком, я використовую техніку Глубінних Істін Землі. Якщо ти зможеш витримати, далі я буду використовувати свій адамінатинний важкий меч", - Лінвей сказав глибоким і грубим голосом.

Використовуючи лише свій кулак, він може і далі виявляти силу Глубінних Істин Землі.

Хоча оруя адматиновим важким мечем може подвоїти силу, що генерується.

« Гаразд, почнемо. Не будь занадто поблажливим до мене, - Баркер був у бурхливому очікуванні. У його голубих очах було видно золотий відтінок.

Підстрибнувши, Лінлей змив вгору і на півдорозі до Баркера він почав люто замахуватися.

"Дісяскладова Волна" - проричав Лінлей.

Як грім серед ясного неба, його правий кулак розсік повітря і врешті приземлився прямо на білих доспеках грудей Баркера. Але Баркер нічого не відчув від здавалося б удару титанічної сили.

« Бум! Бум! Бум! І я не можу цього зробити ».

Раптом, через його обладунки і могутні м'язи, почала проникати дивна атака. Пронизуючи останній шар оборони у вигляді бойової-Ці Безсмертного воїна, атака досягла органів. І наче молот по наковальні вона обвалилася за серцем та іншими органами.

Його внутрішні органи почали тремтіти.

Але в той же момент, Баркер знову окутав органи своєї бойової-Ці.

"Ха-ха, здається я в порядку. Ще», - очі Баркера сяяли.

За допомогою десятискладової Волни атака Лінлей насправді не була в стані поранити Баркера. Єдине що він відчув, це невелике тремтіння від його органів.

Лінлэй кивнув.

Справді, якщо ти безсмертний воїн Святого рівня зі своєю легендарною охороною не зміг би прийняти удар Десятисійною Воли кулаком... то Безсмертні воїни були б не гідні слави Висших Воїнів з найбільшим рівнем захисту.

« Добре. Я поступово почну збільшувати силу атаки." - Лінлей вирішив не витрачати час на слова і відразу почав діяти.

Баркер добре розумів, що слабим місцем безсмертних воїнів була їхня повільність. Чесно кажучи, навіть якщо б він воював з Лінлою у справжній битві завдяки його високій швидкості, він би зміг наносити один удар за іншим. У результаті, це б мало чим відрізнялося від того, що відбувається зараз, коли Баркер без перешкод дозволяє Лінлей атакувати його.

Кількість коливань кожного удару почала повільно зростати.

Від десяти шарів, до двадцяти прошарків і потім до тридцяти.

« Його захист дійсно щось. Він зміг витримати навіть дев'яносто шарів коливання, - очі Лінлей сяяли. Завершивши останню атаку, він голосно крикнув. - Баркер, приготуйся прийняти мій найсильніший удар голими руками!"

Погода в повітрі, Баркер просто чекав.

Баркеру довелося визнати, що після Дев'яностослойної Волни йому був нанесений дещо урон. Але через надзвичайну цільову силу його бойового-Ці Безсмертного воїна, він вже майже видужав від цих легкий поранень.

"Столойна Вольна!"

Неначе шалена буря, Лінлей змив в повітря, а його кулак наближався до Баркеру все ближче і ближче, перш ніж усе ж не зіткнувся з його грудьми.

« Бум! Бум! Бум! Бум! І я не можу цього зробити ».

Баркер відчув, як величезний метеор врізався у нього і його внутрішні органи почали з великою частотою та силою вібрувати. Ще ніколи він не відчував такого тиску. У мить він пронісся сто шарів нестямних вібрацій.

Баркер відчув, що його внутрішні органи здригнулися і відразу після цього в його роті можна було розпробувати смак крові.

Він хотів проковтнути її, але потім в його рот вилинув другий потік крові. Баркер більше не міг придушити його і він сплюнув повний рот крові.

« Великий брат!», - чотири брата Баркера відразу підбіг до нього.

"Баркер" також здивувався.

« Я в порядку, - після того як Баркер виплюнув усю кров, що залишилася у роті, він дійсно почувався набагато краще. - Я не дуже поранений. Моя бойова-Ці Безсмертного воїна десь за три дні повинна бути в змозі вилікувати це рану."

Баркер захоплено подивився на Лінлей: « З точки зору розуміння і усвідомлення суті, ви перебуваєте в набагато вищій позиції ніж я. Хоча моє тіло набагато потужніше за ваше, я все ще не в змозі перемогти Вас."

Лінлей чотирирічної давності було б безумовно недостатньо, щоб дати хороший бій для поточного Баркера.

Але протягом цих чотирьох років Лінлэй розширив своє розуміння Глубінних Істин Землі. Збільшивши свою Трислойнову Волну до Стошарової, сила його атаки також зросла на цілий порядок.

« Якби я використав свій важкий меч, сила Стослойнової Волни була б вдвічі більша" - подумав про себе Лінлей. Сила Глубінських Істин Землі була надзвичайно великою, коли використовували важкий меч.

« Я б хотів, щоб всі сили з адаматичним важким мечем і наповнив атаку Стослойна Волна, найбільшої шкоди я міг би завдати або навіть вбити безсмертного воїна на ранній Стадії рівня." - після цього експерименту Лінлей був дуже впевнений у своїх виводах.

Безсмертні воїни мали захисні здібності.

Якщо навіть безсмертний воїн на ранній стадії Святого рівня не зміг прийняти цей удар, як звичайний солдат на ранньому етапі святого рівні зможе?

« Люди на ранній стадії Святого рівня, після того як я почав використовувати Створійну Волину, швидше за все помруть», - Лінвей почувався дуже впевнено.

Груба сила і рівень розуміння були взаємодопомогами.

У порівнянні з чотирма роками раніше, груба фізична сила Лінлей не сильно зросла. Але з точки зору ефективності його рівня розуміння, він став сильніше в десятки разів. Зазвичай звичайний воєвод на піку дев’ятої ранги збільшує свою силу, коли прорив на Святий рівень збільшується приблизно у десять разів.

« Одного дня, коли Баркери посміхалися, він промовив: « Зесслер ». - З точки зору грубої сили і загартності організмів, ви ні на йоту не слабшає Лінлей. Я б навіть сказав, що ви сильніші за нього. Але з точки зору розуміння, ви йому занадто сильно поступитесь. Лінлей вже казав вам, що його рівень розуміння розділюється на чотири рівні: звичайні атаки - перший, "вламати чимось важким, ніби це щось легке!" — другий, « Притушення 73 р. — третій і ” Глибинні Істини Землі 14. Але ви, всі п'ять, все ще перебуваєте на самому базовому рівні, використовуючи тільки грубу силу. Ваш рівень розуміння і усвідомлення занадто низький".

Баркер повернувся у свою звичайну форму.

« За останні чотири роки лорд Лінлей вже багато чого навчив нас. Але ми дійсно п'ять братів... - Недобре засміявся Баркер.

« Ти думаєш, що ми генії? Ось Лорду тільки близько двадцяти п'яти років, а він уже досяг розуміння і усвідомлення, як воли на пікі Святого рівня», - 5 брат Ґейтс, ставився до Зесслера без поваги та пошани.

Зесслер нечасто глянув на Ґейтса.

« Ви фізично сильні і всі використовуєте важку зброю. Ви повинні бути в стані легко зрозуміти рівень "вламати чимось важким, наче це щось легке..." Але не будьте нетерплячими. Поки ви зосереджені на своїх тренуваннях, одного дня, ви швидше за все зрозумієте його." - підбадьорливо сказав Лінлей.

По правді кажучи, Лінлей мав великий неправий привілей.

Зрештою, його природжена схильність до маніпуляції була винятковою. Будучи магом, він міг природним чином більш легко знайти контакт з природою і взаємодіяти з нею. Якщо заховати його вроджену схильність до елементів з уміннями володіти мечем, то було цілком природно, що він міг так швидко збільшити рівень розуміння самого світу.

"Так, Лорде", всі п'ятеро братів кивнули.

П'ятеро братів Баркер знали, що в даний момент Лінлей як і вони знаходяться на піку восьмий ранга. Але як тільки він вибухне на наступний рівень, після трансформації в Драконю форму, Ліндей вже буде на ранній стадії Святого рівня. З огляду на його високий рівень розуміння, різниця між ними та Лінлією буде тільки більше.

« Ми не можемо дозволити собі стати тягарем для Лорда», - всі п'ятеро горбицьких братів вирішили для себе, що вони будуть ще наполегливіше тренуватися.

У мить ока, пройшов ще один рік.

Вітер осіннув так само, як і раніше.

Коли Лінлей побачив братів Баркерів, які тренувалися далеко від нього, то посміхнувся. Кожен з братів був фізично сильнішим, ніж Лінлей. І Лінлей попросив Конґломерат Доусон виготовити для них зброю.

П'ять дворучних сокир з довгою рукоятою.

Ця подвійна сокира була завдовжки принаймні два метри, а ширина — надзвичайно товстою. Крім того, набалдашники були надзвичайно великими. Самі ж сокири були зроблені з найкращих і рідкісних матеріалів. Тому вага кожного був близько 5300 фунтів.

« П’ятий брат Гейтс має найвищі здібності до розуміння. Він був першим, хто зміг зрозуміти рівень "вламати чимось важким, наче це щось легке..." Решта чотирьох ще не зрозуміли його".

Хоча минув ще один рік, крім старшого брата Бракера, решта так і застрягла на піку воїна восьмої ранги. Єдиною приємною несподіванкою стало те, що Гейтс почав розуміти рівень "вламати чимось важким, наче це щось легке".

Крім того, він провів цілий рік у неустанних тренуваннях. Цей 870 - літній чоловік знеохотився швидким ростом сили Лінлей та братів Баркерів і став ще більш працьовитим, ніж раніше.

Раптом Лінллей відчув себе дуже спокійно, коли побачив сухе листя з дерев.

« П'ять років. Минуло п'ять років. Я повинен піти і виконати свою частину п'ятирічної угоди», - Лінлей подивився на північний захід у напрямку префектури Керре.

Том 8, розділ 42 — Відправлення у умовне місце

П'ятирічна угода. Лінлей ніколи не забував своєї обіцянки.

« Я сподіваюся, що Дженна тепер буде не так рішуче» - подумав Лінлей. Адже він знав, що навіть якщо Дженна вирішить слідувати за ним, то не зможе ставитися до неї якось по-особленому. Мабуть, він взаємодіятиме з нею так само як Ребекою і Ліною.

Лінлей не міг відповісти взаємністю на її почуття.

Переживши стільки горя та болю за життя, найболісніша і найглибша частина серця Лінлія була заморожена й запечатана. Цей шар льоду був дуже холодним і товстим. Для оточуючих розтопити цей лід буде надзвичайно важко...

Але коли він думав про справи серця, Ліндей згадував про Уортоні.

« Якщо вірити в писання Єль, які були написані минулого року, то Уортон і сьома принцеса імперії стали дуже захоплюватись один одним. Але Єль пише, що Уортону буде дуже важко взяти сему принцесу за дружину."

Світ сьомого принцеси був надто відмінним. Вона була чеснотною, доброю, гарною і високої ранги та батько її дуже любить. У неї було багато поклонників.

Тільки Лінлію було приємно благословляти свого молодшого брата і сподіватися, що в нього з’являться чудові стосунки.

Принаймні, його молодший брат не мусить все закінчити так як він.

Півмісяця через.

« Лаорд, - п’ятий брат Гейтс енергійно підбіг до Лінллей, який щойно закінчив свою скульптуру. З хвилюванням у голосі він випалив, - мій старший брат, здається також навчився “зволити" чимось важким, наче це щось легке."

(Сміх)

Лінлей негайно забрав своє пряме Долото. І з подивом перепитав: « Берер досяг рівня "вламати чимось важким, наче це щось легке?".

«Верно. Лорде, чому б вам не піти і не подивитися?» - запропонував Гейтс.

Лінлей засміявся: « Пізніше. Гейтс, запросіть усіх до головного залу, там я дещо хочу оголосити всім вам."

«Оо», дивлячись на те що Лінлей хотів обговорити щось важливе, Гейтс кивнув.

Через деякий час всі мешканці садиби зібралися в головному залі. Багато з них жваво обговорювали прорив Баркера на рівень "вламати чимось важким, наче це щось легке."

"Все, слухайте".

З усмішкою на обличчі Лінлей зайшов до головного залу: « Я маю одну важливу справу, про яку мені треба подбати. У цю поїздку я візьму з собою тільки Бебе і Хаеру. Що стосується всіх інших, все що вам потрібно робити - це продовжувати наполегливо тренуватися. Якщо все владнається швидко, я повернуся вже через кілька днів. Якщо мені знадобиться більше часу, я відправлю сюди когось з повідомленням."

"Лорд, ви не плануєте взяти мене з собою?" - гукнув Гейтс.

« Продовжуй свої тренування, - дивлячись на Ґейтса розсміявся Лінлей. - Гейтс, якщо ти зможеш освоїти рівень "Внушення" або ж прорватися на рівні дев'ятого воїна, я візьму тебе з собою."

Гейтс відразу закрив свій рот. Він же не був Лінлэй. Досягнення рівня "вламати чимось важким, наче це щось легке" вже давало йому досить важко. І він був тільки в середині постилення всієї складності цього рівня і його ще до кінця не навчився.

« Гаразд, завтра вранці на світанку я висуваюся», — прямо сказав Лінлей.

...

На світанку наступного ранку. Брати Баркери, Ребекка, Ліна і Зесслер дивилися як одягнений в вбрання вояка Лінлей, який був покритий над довгою чорною мантією разом з Бебе на плечі, сидів верхи на Хаеру й покидав свою розкішну Дерівню.

Його довга чорна мантія розвіялася на вітер. Зброя Лінлей та інші речі були убрані в його Найпросторстніше кільце.

« Я можу створити дуже сильну атаку, після якої мета найбільшої смерті буде знищена. Думаю за звичайних обставин, буде краще, якщо я буду використовувати божественний меч Фіолетової Крові" - думав Лінлей.

Лінлей вже досяг досить високого рівня майстерності у використанні своїх Глубінних Істин Землі.

Але що ж до Глубінних Істин Відра і його меча Фіолетової Крові, його рівень розуміння та майстерності було досить низьким.

Лінлей не вірив, що використовуючи меч Фіолетовий Крові, він повинен бути слабшим, ніж під час використання асмантинського важкого меча. Врешті-решт, магія вітру має заборонене заклинання “Лезії". Якщо його можна створити за допомогою магії, то буде логічно, що його може бути створено і з використанням меча та високого рівня розуміння.

« Бебе, я помітив, що за всі ці роки ти помітно просунувся. На якому рівні ти зараз, посміхаючись, запитав Лінллей, що їде верхи на Хаеру.

Хаеру видав ричання: « Местере, Бебе справжня аномалія. Я ніколи не бачив такого чарівного звіра. Лише п'ять років тому він був приблизно на такому ж рівні, що і я, але зараз... Тепер він став набагато сильнішим за мене. Хоча він і досі не прорвався на Святий рівень."

Якби Хаер зустрів трьох синів Дайліна, короля хребти Магічних Звірей, то знав би, що є й інші звірі, які ще більш аномально сильні, ніж Бебе. Ці троє були жахливими магічними звірами святого рівня, які могли легко поглинути понад сто величезних драконів у свої животі.

« Бебі виріс, став ще сильнішим? — посміхнувся Лінлей. - Але, здається, Бебе все ще росте."

Лінлей підозрював, що Бебе ще не до кінця подорослішав.

"Хе-хе, це цілком можливо, - Бебе самозакохано підняв свою маленьку мордочку. - Коли я, Бебе, досягну зрілого віку, може бути я навіть стану магічною звіриною Святого рівня."

Магічні звірі Святого рівня - Кривавий Гривисний Лев, Дікій Бурий Ведмідь, Фіолетока Златошерсна Обезьяна. Ці магічні звіри сходили на Святий рівень, наче це був природний цикл росту і розвитку. Як тільки вони досягали зрілості, то відразу досягли святого рівня, бо це їхня вроджена здатність.

« Я чув про таких чарівних звірів святого рівня. Але цікаво, що такі магічні звіри, які при дорослішанні можуть досягати божественного рівня? - про себе зітхнув Лінлей. - Навіть якщо таке може бути, я тримаю парі, що вони не можу з'явитися в такому місці як континент Юлан".

...

Наприкінці вечора до префектури міста Керре прибув Лінллей.

На вулицях міста Керре було багато людей, які сиділи верхи на магічних звірах. Однак більшість з них були на низькорівних або магічних звірів середнього рівня, як - от Штормові вовки чи лисиці.

Коли Лінлей їхав по вулиці на своїй чорній пантері, інші магічні звіри передбачливо в жаху відступали убік, даючи йому простір пройти.

Хоча багато людей, які стикалися з дивними магічними звірами не могли точно визначити рівень сили дикого звіра, але інші чаклунські створіння, навіть низькорих, можуть легко відчути різницю в силі.

« Гм? Чорна пантера? - подумав про себе звичайний чоловік, що знаходиться на вулицях префектури міста Керре і потім його очі відразу загорілися. - У нього чорна пантера і він виглядає точно так само, як на малюнку. Це має бути він".

Чоловік відразу став дуже схвильований. Він швидко подумав вислизнув з головної вулиці і вбіг у невеликий провулок.

...

Біля воріт палацу в палац губернатора префектури міста Керре. Підійшовши до воріт, Лінлей відразу побачив велику кількість людей, які чекали на нього.

« Великий брат Лелей».

Його покликали разом молодий чоловік і жінка.

Лінлей відразу впізнав їх. Дівчина, яка стала ще більш зрілою і гарною, була Дженна, в той час як красива молода людина, що був на півголови вище ніж Жана, швидше за все підріс Кін.

Кін і Дженна схвильовано підбігли до нього.

Дев’ятнадцятилітній Кін голосно вигукнув: « Великий брат Лей, я почув від вартових, що до нашого міста приїхав чоловік на чорній пантері. Я відразу здогадався, що це повинно бути ти."

Зрештою чорні пантери були дуже рідко. Адже чорних пантер було тільки два типи - це Чорна Полосатна Пантера і чорний пололотий Хмарний Ягуар.

« Великий брат Лелей», з злегка пофарбованим обличчям Джена із надією подивилася на Лінлей.

« Давайте поговоримо всередині», - з спокійною посмішкою сказав Лінлей.

Вони відразу попрямували до палацу.

Оскільки Кіну виповнилось 16 років, він офіційно став губернатором префектури.

Минулого року Кін знайшов собі вродливу дружину. Хоч він хотів запросити Лінлію на весілля, то таки не знав як його знайти.

« Дженна, ти стала магом?» — прогулюючись по коридору посміхаючись запитав Лінлей.

З огляду на духовну енергію Лінлію було не дуже важко відчути від Дженни ауру мага. Але аура не була особливо сильною.

« Так. Маг стилю води, - очі Дженна засяяли від хвилювання. - Великий брат Лей, після твого відходу я не знала що мені робити. Через деякий час я зрозуміла, що якщо залишуся такою ж слабкою, то буду для тебе лише тягарем. Тому я пішла дізнатися про мою схильність до елементів і пройти тест на об'єм духовної енергії. Я не очікувала, що підійду для тренування в магії стиль води."

Коли Дженна була ще маленькою, її постійно пригнічувала і сковкувала її тітка. Тому вона навіть не знала, що належить до тренувань магів.

« Але мій талант не дуже високий. Після п'яти років навчання, я досі лише маг третього рангу." - прошепотіла Дженна.

Звичайно, з дитинства і до повноліття людина стає чимраз сильнішою духовно. Наприклад, якби такі генії як Лінлей і Рейнольдс ніколи не тренувалися як маги, то до своїх 18 років їхня духовна енергія була б на рівні чарівника третього рангу.

Вісімнадцять років зростання, вкупі з п'ятьма роками тренувань. І вона все ще була тільки магом третього рангу.

Її талант можна оцінити як середній, можливо трохи більший від звичайного мага.

« Великий брат Лей, присажився, - Кін з ентузіазмом запросив Лінлію сісти на почесне місце. - Дозволь мені представити когось, це моя дружина Ірен [Аі'lin]".

Поряд з Кіном сиділа дуже красива блакитна молода леді. Прямо зараз, вона з цікавістю дивилася на Лінллей. Коли вона і Кін вперше почали зустрічатися, Кін часто розмовляв з нею про Лінллей.

« Великий брат Лей» ввічливо вимовила Ірен.

« КІН, так і все, давайте просто сядемо й розслабимося. Не потрібно стільки зайвих церемоній." - з спокійною посмішкою сказав Лінлей.

Все сіли, але Кін все ж регулярно поглянув на Лінлей. Він добре пам’ятав, з якою метою той повернувся

Минуло п’ять років, і Дженне вже виповнилося двадцять три роки. Через тренування в магії води, шкіра Дженни стала тепер дуже блискучою і ніжною, роблячи її ще більш красивою і чарівною. І в свої двадцять три роки Дженна стала ще більш жіночною.

Протягом п’яти років до Дженни схопилося багато нареченого.

І не тільки з префектури Керре. Кожного разу, коли Дженні й Кіна брали участь у щорічних кланових зборах в столиці Белізі, там було багато чоловіків, які постійно намагалися заграти і підступитися до Жанни.

Але вона завжди, неважливо хто це був відмовляла.

« Дженна, - Лінвей подивився на Дженну, різко переходячи прямо до суті справи. - Я думаю, ти досі пам'ятаєш нашу угоду п'ятирічної давності. Я скажу тобі все прямо, в моєму серці можу сприймати тебе тільки як молодшу сестру, про яку я б міг піклуватися."

Всі тіла Дженни здригнулися, але в наступну мить, вона засміялася.

Той, хто сидів поряд з Кіном та його палацом Ламберт, випустили глибокий подих.

« Великий брат Лей, — продовжувала Дженна. - Я відчуваю, що мені дуже сильно пощастило мати такого великого брата як ти. Незважаючи ні від чого, я завжди буду слідувати за тобою. Я лише сподіваюся, що ти не кинеш мене поки я не вийду заміж."

Лінлей злегка задрижав.

Але він одразу зрозумів, що Дженна справді вирішила піти за ним. Вона відповіла, що за п’ять років Дженна вже добре підготувалася до його слів.

« Ти хочеш піти за мною і залишити це місце? » — запитав Лінлей.

Дженна на секунду замовкла. Вона була дуже близькою до свого брата Кіна. У своєму серці вона не хотіла розстатися з ним. Але після того, як Дженна побачила щастя Кіна з Ірен, її надзаботу про брата поступово розтанула.

« Великий брат Лей, я можу піти з тобою в будь - яку хвилину. - Куди ми будемо в першу чергу?

« Перш за все, ми відвідаємо невеличке містечко поблизу столиці провінції Безіл», — відповів Лінлей.

« Столиця провінції Безіл? — сказав він і відразу продовжив. - Великий брат Лей, наш клан Жак щороку 15 листопада організовує збори в столиці провінції Белі. Той день прийде через три дні. Великий брат Лей, ти можеш дозволити моїй сестрі знову піти зі мною? До того ж, це в тому ж напрямку.

Кін вичекав, дивлячись на Лінлей.

Справді, Кін не хотів так швидко розійтися зі своєю сестрою. Адже він розумів, що Лінлей постійно блукає по світу. Після того, як його сестра піде з Лінлэй, скільки пройде часу перш ніж вони зустрінуться знову?

Вони завжди були разом з дитинства і, природно, мали глибоку та міцну прив’язаність одні до одних.

Лінлей спочатку подивився на Кіна, потім на Дженну. Потім кивнув: « Гаразд. Ми підемо до столиці провінції Безіл. Після щорічного збору клана, Дженна піде зі мною."

« Дякую, - з вдячністю сказав Кін.

...

Тоді як Лінлей на кілька днів жив у палаці префектури міста Керре, таємні сили Сяючої церкви в місті Кіррі були без розуму від щастя.

« Це дійсно Лінлей... Він прийшов у місто Керре. Це просто чудово, - промовив чоловік з білим волоссям, а на його обличчі читалися хвилювання і радість. - П'ять років, п'яти повних років. І ми нарешті знайшли Лінлей".

Протягом п’яти років одна релігія, яка сповідувала християнство, була безплідною. На жаль, через брак їхньої присутності в Імперії О'Брайен, всі їхні сили були зосереджені у межах головних міст префектур або столиць провінцій. Звичайно, вони не могли знайти Лінлію, який переховувався практично в сільській місцевості.

Однак такий великий місто, як Керре, був місцем, де Церква Сіяюча мала своїх людей.

« Поспішіть і відсилайся з повідомленням у село, де зупинилася леді Ландін. Передай їй, що Лінлей прибув до міста Керре.

Протягом двох повних років до Імперії прибув О’Брайєн, Ландін і ще п’ять ангелів шукали Ліней всюди де могли. Зрештою, не знаючи, що ще можна зробити, вони поселилися в маленькому містечку поблизу Керре.

Як тільки вони отримають які-небудь повідомлення, вони негайно висунутися.

Вони вб'ють Лінлію незалежно від ціни, навіть якщо вона виявиться їх власним життям. Вони бездумні промінять їх на смерть разом з ним. Це була їхня доля - доля мертвих ангелів.

Том 8, розділ 43 — Збирання в Безіл

Тієї ж ночі Лінлей перекусив у головному залі палацу губернатора.

« Кин, Дженна. Підійдіть на хвилинку." - повечерявши, Лінлей покликав їх і попрямував в сторону скромного тихого саду.

Кін і Дженна переглянулися, а потім пішли за Лінлєм у сад.

Вночі в саду було дуже тихо і спокійно. Подивившись на Дженну та Кіна, Лінлей усміхнувся: « Джінна, Кін, я хотів би розповісти вам про це».

Кін і Дженна розгубилися, подивившись на Лінлей.

« Мене та Сяючу церкву веде запекла ворожнеча. Жоден з нас не заспокоїтися, поки інший не буде знищений."

Ці слова Лінлей, як грім серед ясного неба, приголомшили Дженну і Кіна. Вони знали, що Лінлей був унікальною людиною, але не мали найменшого уявлення про його діаметрально протилежний Сявійській церкві.

Без сумніву, ця велика і могутня церква.

Понизивши голос, Лінлей продовжив: « П'ять років тому, після того як я воював з людьми Сяючої церкви, я впевнений, що вони знають, ніби я перебуваю десь в Імперії О’Браєн. Так само п’ять років тому церква, яка Сіяла, дізналася про Хаеру. Тому складивши два плюс 2, я впевнений вони здогадалися, що тим, хто провів вас двох до префектури міста Керре, був я."

Багато людей у той час бачили таємничого воїна з чорною пантерою компаньйоном, який захищав Кіна і Дженну на їхньому шляху до міста Керре, що дало їм можливість стати губернаторами префектури.

Це не було таємницею. Було б навіть дивно, якби за стільки часу церква не дізналася про це.

« Я думаю, що Саяюча церква розташувала багато своїх людей у префектурі міста Керре", - спокійно закінчив Лінлей.

У той момент, коли він вирішив приїхати в місто Керре, Лінлей вже все розпланував.

Після обміну ударами зі Стенлі вона вважатиме Лінлей потенційною загрозою. Якщо вони не пошлють людей, щоб убити його поки він слабкий, то Сіяюча церква покаже себе як купка дурнів.

« Тоді що ж нам робити?», - Кін і Дженна були зараз досить розгублені.

« Дженна, перш за все, дозволь мені ще раз запитати тебе. Ти все ще хочеш йти за мною?

Дженна без коливань кивнула.

Лінлей у відповідь також злегка кивнув: « Я боюся, що навіть на вашому подвір’ї в Сіяючої церкви є принаймні один доносчик. Я розповідаю це, тому що хочу щоб ви знали чому я збираюся покинути префектурі міста Керре сьогодні.

« Що? — здивовано подивилася на Лінлей. - Великий брат Лей, ти плануєш піти сам?

« Не хвилюйся. Я просто думаю спочатку головою, перш ніж що-небудь зробити. Я тільки перший поїду до столиці провінції Безіл, а потім оселюся у східній частині міста в готелі Нілу [Nai'er]. Коли прийде час, ви зможете знайти мене там." - Лінлей зараз був дуже впевнений у своїх силах і в тому що він зможе впоратися з воїнами Сяючої церкви.

Він не міг взяти з собою Дженну і Кіна.

Якщо він приведе таку велику групу людей, то тільки нашкодить Дженні і Кіну.

« Гостіниця Ніл на сході міста. Це дуже відомий готель, і я знаю де він знаходиться" - кивнув Кін. Зрештою, усі п’ять років минуло, він вже багато разів відвідував столицю провінції.

Лінлей вже давно все спланував.

Зараз для нього неважливо, вб'є він військ Сіячої церкви чи ні. Адже він вбий звичайних рядових членів Сяючої церкви, це їй не зашкодить.

Якщо він зіткнувся з ними, то відразу вб'є їх. Але якщо не зустрінешся, то думати про це зовсім не буде.

Що стосується Дженни, коли він возз'єднається з п"ятьма братами Баркерами і Зесслером, Лінне більше не буде турбуватися взагалі про будь-які змови Сеячої церкви.

«Тоді я йду», - посміхнувся Лінлей.

Дженна і Кін були захоплені зненацька.

« Так. Таким чином, люди Сяючої церкви не будуть мати жодного уявлення про те що відбувається», - посміхнувся Лінлей, потім на мить перетворившись у чорне розмивання, він полетів через повітря зникаючи в дали.

У той самий момент, Хаер і Бебе також на великій швидкості кинулися до стін міста.

...

Через короткий проміжок часу три чорні розмиті стіни міста Керре промайнули над 20 - метровими стінами. Хоч міські мури були корисні для простих воїнів, то проти воєводів такого ж рівня як і Ліней не було жодної користі. Для них пройти через ці стіни, було не важче, ніж через звичайний дверний пром.

Ехав сидячи на спині Гаеру, обличчя Лінлей обдував свіжий нічний вітер.

« Я помітив, що мені найбільше подобаються нічні подорожі», - коли прохолодний вітер дме в обличчя Лінлей відчував себе дуже свіжо.

Світло місяця, наче покривало весь світ тонким шаром білої марлі, придаючи всьому навколо такого казкового вигляду.

...

Тієї ж ночі на конях швидко викачував невеличкий загін. Людьми цього загону, були посильні, які з добрими новинами направлялися до леді Ландін. Між містом Керре та містечком Ландін було відстань понад 100 кілометрів.

Лінлей прибув у місто Керре ввечері. Людина, відповідальна за префектури Керре, тільки близько шостої години вечора отримала інформацію про прибуття Лінллей. Коли він відіслав своїх людей з новинами, було вже сім годин вечора.

Десь о восьмій годині вечора Лінлей залишив місто Керре.

В цей момент часу, гонці ще були в дорозі. Лише о дев’ятій годині вечора вони прибули в місто, де зупинилася Ландін та інші.

Місто було освітлене вогнем. Бідний чоловік якого обдував холодний листопадовий вітер нарешті відчув легке тепло.

« Лорд Ландін, гонець прибув до приватної резиденції Лендін. Побачивши, що воно вже стоїть у дверях, він відразу зіскочив з коня. - Лорде Ландін, сталося дещо важливе. Ми виявили, що Лінлей прибув у місто Керре.

Раптом охолоджені очі Ландін оживилися.

- Ландін була шокована і водночас радісною.

Вона майже ніколи не була безпритульною в ногах і чекала п’ять років. І сьогодні, наче з нізвідки прийшов цю доповідь.

« Зіке, Зика! І всі інші, виходьте." - кілька разів пролунав холодний голос Ландін після чого з'явилося ще п'ять ангелів.

Ці шість ангелів були « води » людей, і тому їхня справжня сила була обмежена силою дев’ятого рангу.

Але їх суть була все та ж - ангели.

Певно, що вони не будуть ставити під сумнів декотрі справи. В ім'я Суверена вони будуть готові пожертвувати своїм життям будь-коли.

Почувши новини про те, що з’являється Ліней у місті Керре, в решті п’ятьох ангелів посилювалося також хвилювання. Адже їх місією була вбити Лінлэй.

« Перед тим, ми рушаємо негайно», - в той же момент віддала наказ Ландін.

"Так", - відповіли не задумуючись ні секунди інші п'ять.

Ландин та інші, з моменту того як дізналися новину більше не звертали ніякої уваги на вершника. Усі шестеро, покладаючись лише на свої ноги, вирушили в дорогу до Керри. Будучи воїнами дев’ятого рангу, вони могли бігти набагато швидше коней.

...

Наступного ранку.

У звичайній садибі міста Керре. Минулої ночі ми дісталися до міста, Ландін та інші залишилися тут на ніч.

« Що? Лінлей зник?

І той чоловік відразу відповів: « Лард Ландін, люди яких ми влаштували працювати у палаці губернатора, нічого не знають. Тільки цього ранку вони з'ясували що Лінлей і два його магічних звірини безслідно зникли. Мабуть, вони залишили місто Керре.

"Бам!"

Ландин своїм кулаком люто вдарила по кам’яному столі, розбиваючи його на дрібні шматочки. Решта п’ятьох ангелів також були злі.

Вони провели тут понад п’ять років. І тільки вчора, вони отримали новину про появу Лінлей, але відразу потім, в мить він знову зник.

Чоловік у білих одязі почав трохи нервуватись. Він знав, що всі шестеро стояли перед ним і були дуже сильними. Навіть відповідальне обличчя за північно-західну провінцію, повинен був підкорятися наказам кожного з цих шести осіб.

Однак чоловік у білих одязі не знав, що всі шестеро були янголами.

Тільки за мить до своєї смерті, коли Ландін та інші вирішать піти на все заради виконання своєї місії, виявиться їх справжня сила як янголів.

« Розслідувати. Ідіть і розслідуйте... Я хочу знати, куди пішов Лінлей. А також підключіть до цього всі наші ресурси в північно-західній провінції. Ми повинні у що б не сталося, знайти Лінлэй. Він все ще повинен бути в північно-західній провінції... Я говорила холодною кровожерливою мовою.

"Так" - чоловік у білих одягах відразу погодився.

Протягом довгих п’яти років вони так і не змогли знайти Лінлію. Ландін навіть побоювалась, що міг просто покинути Імперію О’Браєн. Адже якщо взяти в облік, що вони так і не знайшли абсолютно ніяких слідів, неможливо було бути впевненим у його точному місці.

Але зараз... зараз вони точно знали, що Лінлей все ще міг бути в північно-західній провінції.

Коли Ландін почала відчувати лють, на третій ранок вона отримала листа з провінції Безіл.

« Лінлей з'явився у столиці провінції Безіл».

Як тільки вона отримала цю новину, весь загін Ландін знову став схвильований.

"Лорд, чи повинні ми висунутися зараз?" - всі п'ятеро з нетерпінням подивилися на Ландін. Адже вона була капітаном їхнього загону. Ландін вважалася шанованою вождем, який брав участь у війні.

Ангели, які спускаються в тіло воїнів шостого рангу, зазвичай майже завжди мають двохкрилих ангелів. Тільки три з них були Херувими - Чотирихкрилі ангели. З цих трьох, Ландін була єдиною жінкою.

« У столиці провінції має бути Макензі, нахмурилася Ландін. - Макензі прорвався на Святий рівень майже шістдесят років тому. І якщо покладатися на нашу інформацію, його сила зараз на рівні двигуна середньої стадії Святого рівня. Якщо він втрутиться, для нас все сильно ускладниться».

"Лорд, якщо ми з усіх сил постараємося вбити Маккензі для нас не надто важко" - сказав ангел на ім'я Зіке.

«Верно. Коли прийде час, ми можемо просто дозволити нашим тілам зруйнуватися і використовувати наші справжні сили. П'ятеро з нас Двокрилі янголи, а Ви Лорд, Херувим. Хоча тільки на короткий час, але цього повинно бути достатньо, щоб убити Лінлей.

Коли Ландін почула думки своїх підлеглих, то вагалася.

Справді. Якщо ангели ігноруватимуть обмеження їхніх тіл, то тіло звичайно руйнується, тоді вони дійсно зможуть використовувати всю свою справжню силу. Варто зазначити, що після двох або більше трьох атак їхні тіла перетворюються на порох.

Коли Херувим і п'ять Двокрилих ангелів використовують своє Бойове Формування янголів та їхні сили, щоб зруйнувати свої тіла... вони дійсно могли б вбити воїна Святого рівня на середній стадії.

« Не спішимо, — спокійно сказала Ландін. - І ви всі заспокойтеся. Самопожертвування це наш козир. Адже без своєї трансформації сила Лінлей не вражає. Ми повинні лише здогадатися момент, коли він буде не готовий і все ще у своїй формі та вбити його."

"Лорде, тоді який наш план?" - всі п'ять поставили запитання на Ландін.

«Лінґлей все ще не знає про нас шістьох." - на обличчі Ландін з'явилася легка усмішка, натякаючи на жорстокість.

...

У той же день, загін Ландін верхи на гарних конях, ведмедий чоловік у білих одягах покинули місто Керре.

"Лорд, та військова карета що попереду належить воїнам губернатора префектури і міста Керре", - чоловік в білих одязі напівшипотом повідомив Ландін та інших.

«Мм? Дженна і Кін?

Стосунки Дженни та Кіна з Лінлою були тим, про що Ландін майже нічого не знала.

"Ваші підлеглі вже змішувалися з їх караваном?" - понизивши голос зацікавилася Ландін.

« Так, Лорде", кивнув чоловік у білих одягах.

Посміхаючись, Ландін відповіла: « Дуже добре. Нам не варто звертати на них увагу."

Відряд Ландін, очевидно, рухався набагато швидше, ніж уся свита Кіна та Дженни. Через мить вони вже проїхали повз них. Причина, чому Кін і Дженна покинули місто Керре, це щорічний збір Клану в столиці провінції Белз.

...

Відряд Ландин і караван Дженни тепер прямували до столиці провінції Безіл. Що стосується Лінліей, якийсь час тому він оселився в готелі на сході міста.

Позаду готелю була невелика садиба. Саме там Лінллей залишився.

« Я був у такому свавільному стані, коли приїхав до столиці провінції Безіл. Тому люди Сяючі церкви не могли не впізнати мене або не помітити. Цікаво, кого Церква "Сяюча" відправить на цей раз?

Лінлей не хвилювався. І, мабуть, навіть з нетерпінням чекав.

« Я ще не зустрічав когось, хто б би міг битися зі мною в лобі або змусити мене використовувати рівень “Блутніх Істин Землі»

Том 8, розділ 44 - Сусіди

Столиця провінції Безіл була основою для стародавнього клана Жак, тут, в північно-західній провінції. У північно-західній провінції клан Жак можна вважати місцевими королями. Під час щорічного збору Клана його члени збиралися в столиці провінції.

У північно-східній частині столиці провінції був дуже великий і старовинний замок. Він приходив штаб-квартирний клану Жак.

Календар Юлан, 138 рік. 14 листопада. Це був день, коли замок клану Жак яскраво оформлювався і висвітлив. Кількість вартових у брамах зростала втричі. Цього дня через ці брами проходили багато гілок клана, які прибували з цілого світу.

"Сестра, замок клана набагато більше, ніж у нас, принаймні в десять разів більша" - Кін виглянув у вікно карети з подивом.

У цій кареті було троє людей. Кін, Ірен і Дженна.

Дженна також подивилася через вікно. Кивнувши, вона сказала: « Я бачу, що в нас набагато більше людей, ніж я думала. Мені цікаво, чи відвідає цей захід прадушка".

Прадед, про якого говорила Дженна, був Макензі.

Макензі не завжди був присутнім на щорічних зборах клану. Але два роки тому Макензі показав себе. Це задовольняло Джінну та Кіну, які хотіли побачити героя, якому поклонялися всі члени роду.

« Напевно, що так. Ірен ніколи не бачила прадіда", - Кін тримав за руку дружину.

Караван швидко прибув до воріт замку і зупинився. Дженна, Кін і Ірен знали правила. Вони вийшли з карети.

« Дженна!», - пролунав щасливий ігривий голос.

Почувши цей голос, Дженна нахмурилась і видала усмішку. Вона повернула голову і подивилася в сторону молодого чоловіка з блискучим волоссям.

"Кузен Альберт" - також ввічливо сказали Кін і Ірен.

Альберт виглядав дуже важливо. Він був освіченим і мав ауру стародавнього знаного роду. Але, подивившись на його очі, інші могли сказати, що він був звичайним збоченцем.

Але Альберт був найстаршим сином нинішнього лідера Клана Жак і тому його наступником.

Майбутній лідер клану Жак. Хто наважиться дивитися зверхньо, враховуючи його статус?

« Дженна, з кожним роком ви все привабливіше. - Альберт тепло провів Дженну та інших у замок.

У зв’язку з тим, що родина була призначена на 15 листопада, чимало людей прибули до Єрусалима в ніч 14 осіб. Цієї ночі замок клану Жак став надзвичайно жвавим.

"Старша сестра, ти знову засмучена через Альберта?"

Кін увійшов до кімнати Дженни. Побачивши, як Дженна стояла біля вікна і зітхала, він одразу здогадався про те, що вона думала.

Дженна повернула голову, щоб подивитися на свого молодшого брата. Нахмурившись, вона сказала: « Альберт не має добрих намірів. Кожного разу під час зібрання нашого роду він не дає мені спокою. Ці дні завжди даються мені важко".

« Сестра, - Кін взяв сестру за руку. Він продовжував вибачатися. - Я знаю, що єдина причина, через яку ти не пішла з великим братом Лей, полягала в тому, щоб провести кілька днів зі мною.

« Кін, - Дженна ніжно похлопала Кіна по голові. - Кін, ти навіть вищий за мене.

Кін тихо опустив голову.

Дженна піклувалася про Кіна ще з тих пір як вони були дітьми. Коли вони прибули до Святої Союзу, їхня мати захворіла. Тому Дженна піклувалася про Кіну замість неї.

Між цими братами і сестрами була дуже глибока прив’язаність.

« Дженна, кузина Гена» знову почувся голос Альберта.

Дженна і Кін нахмурилися, зробивши незадоволені обличчя. Альберт їх справді сильно дратував.

У мить ока Альберт з'явився у дверях.

« Дженна. О, Кін, ти теж тут, Альберт сяяв. - Дженна, ми організуємо невеликий бенкет у головному залі. Дженна, підемо разом. Я попросив людей підготувати кілька гарних вечірніх платтяв для тебе."

Дженна похитала головою: « У цьому немає необхідності. Я відчуваю легке запаморочення і трохи втомилася".

« Чому ти в поганому стані? Дозволь мені поглянути на це, Альберт зробив крок вперед і збирався доторкнутися до брехуна Дженни. Але вона одразу ж зробила два кроки назад.

Кін засміявся: « Альберте, моя сестра справді не дуже добре себе почуває. Нехай вона гарненько відпочине".

Альберт застиг на мить, а потім у відповідь теж розсміявся і кивнув: « Гаразд. Кін, ходімо зі мною. Кузина Дженна, добре відпочинь. Якщо тобі щось знадобиться, просто дайте знати про це слугам."

Кін кивнув, а потім пішов за Альбертом.

В саду.

Альберт і Кін йшли разом. Альберт мовчав, і Кін у свою чергу не заводив розмову.

Після довгого часу...

«Кин, як це бути губернатором префектури міста?» — раптом запитав Альберт.

Кін здивувався. Він спокійно відповів: « Чудово! »

Альберт розсміявся і кивнув: « Звичайно, це добре. Ти правиш мільйоном людей, Кін. Ти повинен розуміти, що вся північно-західна провінція має тільки десять префектур. Позиція губернатора провінції дуже цінується, і багато людей придивляється до цих теплих місць. Врешті-решт, наш клан Жак - великий клан".

Кін кивнув, зробив вигляд, що він зрозумів.

Клан Жак постійно відкриває нові філіали. Звичайно, кожне наступне покоління більше ніж попереднє. У минулому, Отець Кіна - графу Вейд, мав привілей отримати місце губернатора тому що він був у дуже близьких стосунках з попереднім лідером клана.

По правді кажучи, різні губернатори були під цілковитим управлінням лідера Клана Жак.

Адже клан Жак мав єдинолінні повноваження управління всієї північно-західної провінцією.

«Кін, ти повинен знати, що багато моїх молодших братів і сестер уже виросли, як мій третій брат. Поки що він всього лише майор в армії. Багато з них хотіли б стати губернатором префектури міста, Альберт подивився на Кіна.

Кін знав, на що натякає Альберт.

« І не тільки мої брати і сестри. Мої дядька в тому числі. У минулому, вони не змогли обійти батька, але при цьому ніколи не відкидали своїх намірів."

Альберт подивився на Кіна: « Кене, у мене склалося дуже добре враження про тебе. Але ти повинен розуміти, що для отримання чогось, тобі треба щось віддати."

Кін мовчав.

"Кін, ти зайняв позицію губернатора міста так, але я, майбутній лідер клана, можу змусити тебе втратити її" - Альберт побачив, що Кін мовчав і почали говорити більш холодно.

"Кузен Альберт, скажи що ти хочеш" - Кін змусив себе вичавити усмішку.

Альберт розсміявся: « Ти мій двоюрідний брат. Звичайно я не буду тебе ні до чого змушувати. Я просто сподіваюся, що в майбутньому ми зможемо зміцнити наші стосунки. Наприклад, ти можеш видати твою старшу сестру заміж за мене. Що ти думаєш?»

Кін був наповнений гнівом.

Він вже давно знав про наміри Альберта. Така ніжна, красива і доброзичлива дівчина як Дженн, особливо після навчання магії стилю води, була дуже чарівною та витонченою.

Альберт дуже хотів отримати її.

Але Альберту вже було 30 років і він мав трьох дружин. Якщо сестра Кіна вийде за нього заміж, вона буде не більш ніж звичайна наложниця.

Крім того, його сестра зібралася піти слідом за Лінлією.

"Кузен Альберт, я вже казав тобі, що моя сестра має когось, хто їй подобається" - безпорадно сказав Кін.

« Альберт, мабуть, посміхнувся. - Кін, якщо у твоєї сестри є той, хто їй подобається, чому вона досі не вийшла заміж? І навіть якщо є той, кого вона любить, ми можемо просто піти і вбити його."

Альберт хотів отримати Дженну вже давно. Вона не тільки була красивою, вона до того ж була магом. Після того, як людина оволодіє магією, її борг буде продано. Можливо, навіть коли їй буде шістдесят чи сімдесят років, Дженна виглядатиме як 30 - річна жінка. Альберт, природно, хотів мати в дружин таку дівчину.

« Ти не зможеш його вбити. Людина, яку любить моя сестра є витителем дев'ятого рангу" - сказав Кін.

Альберт насупився.

Це було дійсно нелегко. Якби він був лідером клана, то зміг би змусити потужних солдатів піти і вбити того ватажка дев'ятого рангу. Але він був лише спадкоємцем. Люди в його розпорядженні були досить слабкі у цьому плані.

- Альберт холодно дивився на Кіна.

Кін злегка вклонився: « Альберте, я не обманю. Моя сестра любить його. І з цим я нічого не можу вдіяти. Кузен Альберт, я тобі не заважатиму. Вимагається попрощатися."

Альберт змерз, дивлячись на Кіну, що виходить.

« П’ять років, Альберт подивився в сторону кімнати Дженни. - Цього разу я напевно не можу дозволити Дженні знову вислизнути. І що з того, що він є витителем дев'ятого рангу? Він посміє прийти і доставити неприємності клану Жак? " Очі Альберта застигли у жорсткому, вовчому погляді.

15-го числа, рано вранці Ліндей прибув до штаб Конгломерата Доусон. Використовуючи свій медальйон, який наділив його владою, він послав людей до Облачної Дерви, повідомити Зесслеру та іншим про свої плани.

А після, Лінлей спокійно залишився в готелі Ніл.

Позаду готелю Ніл були понад десять великих і гарних посадок. Врешті-решт, Лінлей заселився в одну з них.

Під час свого перебування на подвір’ї Лінллей закінчив вирізати скульптури, а потім почав розмахувати дитячим важким мечем, як йому заманеться.

Бебе і Хаеру ліниво відпочивали на землі.

Після недовгого тренування з мечем Лінлей зупинився. Він подумав: « Це був рік, коли я досяг вершини восьмого рангу. Протягом минулого місяця мене не залишало відчуття, що я збираюсь пробитися далі, але з деяких причин мені бракувало для цього зовсім трохи."

Для пересічної людини, пробитися з останньою стацією восьмого рангу на дев’ятий ранг не було б грандіозною подією.

Але для Верховних Воїнів, різниця між цими рангами була занадто велика. При прориві на дев'ятий ранг Ліндей в Драконячій формі досяг би Святого рівня.

« Я не можу бути занадто нетерплячим. Моя швидкість розвитку і так висока, - Лінлей зберігав спокій. Коли Лінллей подивився на південь, то знову почав думати про свого молодшого брата Уортона. Коли я досяг дев'ятого рангу, то відправлюся до Імперської столиці і зустрінусь з моїм молодшим братом. Я вже довго не бачив Уортона.

Відтоді як Уортон покинув дім, коли йому було шість років і вирушив до Імперії О’Брайєн разом з палацом Хірі, брати ніколи не зустрічалися.

А тепер, Уортону було двадцять два роки. Наступного місяця йому виповниться двадцять три.

"Хм?" Лінлей раптом втупився на двірові стіни.

Заїзди розташовувалися досить близько один до одного і кожна ділянка землі була розділена на дві садиби.

У цей момент, в сусідній садибі, людина, яка знімав її, вистрибнувся на стіну і дивився у напрямку його ділянки.

Цим гостем була дуже чарівна, проворна молода леді. Її безсердечні очі втупилися на чорного ягуара, який лежить на землі.

"Нічого собі, яка величезна пантера", - панночка дуже спритно стрибала по стіні, а потім стрибнув у бік Хаеру.

« Не чіпай його» - відразу закричав Лінлей.

Баршня зупинилася, посміхаючись і сміючись Лінлієм: « Великий брате, я ніколи не бачила такого чарівного великого чорного пантера. Чи можу я доторкнутись до неї?»

Ця молода леді носила копну білої волосся, а її очі були дуже розумними. На її обличчі була гравітація усмішка, при цьому вона була одягнена в вбрання жінки воїна.

Лінлей подивився на цю білу дівчину.

Силу воїна було важко оцінити, просто глянувши на нього, але Лінллей міг сказати, що аура цієї дівчини вказує на те, щоб вона була воїном сьомого рангу або навіть вище.

« Хаеру не любить, коли його чіпають інші» - спокійно сказав Лінлей.

Біловолоса дівчина надулася і зморщила ніс: « Хмпф, я не вірю тобі. Мій вчитель часто дозволяє мені торкатися магічних звірів". Біловолоса дівчина побігла прямо до Хаери.

"Робоаар". Раптом Хаеру піднявся на ноги, обкриваючи гострі зуби і холодно подивився на білу смугу дівчини.

Дівчина відразу злякалася і спотикалася назад.

« Я ж казав тобі. Хаеру не подобається, коли до нього торкаються. Досить, повертайтеся назад." - Ліндей прямо попросив її піти.

Біловолоса дівчина усміхнулась: « Мій майстер сказав мені, що магічні тварини - пантер дуже грізні. Тоді старший брат, Ви напевно дуже сильний. Чи можу я поспарінгуватися з Вами? "

"Спарінг?" - Лінлей не любив коли йому хтось заважає.

« Прошу представитися мені. Мене звати Данлін [Дan'lal]», - сказала Біловолоса дівчина з чарівною посмішкою.

« Ви можете називати мене Лэй. Але я не можу виділити Вам час. Ви можете повертатися назад, - Лінлей говорив холодно і спокійно. Для молодої дівчини, принаймні воїн сьомого рангу... Вона не так просто, як здавалася.

Біловолоса дівчина надула губи: « Ой. Поняла.

Вона повернулася і почала йти, хоча її серце було сповнене розчаруванням: « Це дійсно холодний хлопець. Приблизитися до нього буде важко. Але я не здамся так легко. Якщо я маю вбити його, то зроблю це".

Цю білу дівчину звали Ландін.

З точки зору темпераменту, Ландін різко змінилася. У минулому вона мала крижану ауру ангела. Але тепер вона стала чарівною і живою. Звичайно, її акторська майстерність була на висоті.

« О, великий брат Лелей, Ви скульптор?» - Ландін подивилася на скульптуру Лінлей, яку він щойно закінчив і відразу підбігла до нього.

Дивлячись на нього, вона сказала: « Мій майстер теж любить скульптури, але він не знає, як їх вирізати самостійно. А коли Ландін це сказав, то ретельно вивчала скульптуру і виявив справжню цікавість.

Лінлей нахмурився.

Ця білосна дівчина дійсно дратує!

Том 8, розділ 45 — Безсердечна дія

Ця скульптура була тією, яку Лінлей щойно закінчив. З огляду на те, що Лінлей був умілим працівником, його кам’яні скульптури були дуже високо. Ця біловолоса панночка уважно озирнулася на скульптуру під різними кутами.

« Чудове. Просто чудово».

Після огляду на скульптуру вона з обережністю повернула голову, щоб подивитися на Лінлі: « Великий брат Лей, я відчуваю, що ця скульптура краща за скульптури мого майстра, але не знаю точно, як описати її."

Хоча на нього дивилася така чарівна дівчина, Лінлей відчував тільки роздратування.

"Місс Данлін, мені потрібно тренуватися", - тактовно сказав Лінлей.

Біловолоса дівчина кивнула: « Добре, тоді я залишу Вас».

Як тільки вона вимовила ці слова, Лінллей зітхнув з полегшенням.

Але ось що вона каже: « Старший брат Лей, після закінчення тренувань, ви повинні навчити мене мистецтва різьбки з каменю.

Лінлей нахмурив обличчя: « Кам’яні скульптури є одним з найвищих рівнів художніх форм. Як я можу так легко передавати свої секрети іншим?»

Насправді, більшість скульпторів рівня майстра не будуть легко приймати учнів.

"Ох". Біловолоса дівчина розчаровано опустила голову і пішла до найближчої стіни. А потім, легким стрибком, вона перестрибувала на інший бік.

« Вона нарешті пішла», - Лінлей витримав довгий подих.

Але голова білої дівчини знову з’явилася над стіною: « Великий брат Лей, добрий вам тренування. Після того, як ви закінчите, я знову прийду до вас." І коли вона сказала це, то знову зникла.

...

Ландін повернулася в свою спальню. Вона присіла на стілець, а її обличчя почало повертатися до свого звичайного холоду вигляду. Її очі були крижаними і безщадними, як ніколи. Якби Лінллей побачив її, то йому було б важко повірити, що хтось вміє так добре маскуватися.

« Цет Лінлей з підозрою ставиться до кожного і нікому не дозволяє легко підібратися до нього. Це досить напружено."

Будучи Ангелом, Ландін не хотіла, щоб вона або інші п’ятеро ангелів загинули разом з Лінлою.

Однак, як ангел, вона не могла знехтувати наказом.

Якби Ліллей легко вбив її, то чи не було б краще йти на крайнощі і жертвувати своїм життям?

« Надзвичайно дивно, що Ліндей так потурбувався про мене» - Ландін придумала цей план, коли дізналася про те, як Ліллей дбав про Дженну і Кіну.

Якщо Ландін зможе близько підібратися до нічого не підозрюючих Лінлей, то з огляду на її силу дев’ятого воїна вона може несподівано впасти. За таких умов, можливість на успіх був би не менше дев'яноста відсотків.

« Можливо, тому що він відчув мою силу, - Ландін похитала головою. - Цей Лінлей не виявляє цікавості. Я згадала “Местера 96 раз, але він досі не запитав мене, хто мій майстер".

Ландін фактично підготувала цілу серію трюків, щоб обманути Ліндей.

Хоча Ландін виглядала дуже молодою, її нинішній вік був набагато більшим, ніж у Дерінга Коуарта. Але відверто кажучи, десять тисяч років її перебування в божество Сияючого Владики не принесли їй стільки вражень, скільки вона отримала за десятиліття проведене тут.

...

« Скуштувавши за її характером та поведінкою, ця білосна дівчина здається нерозумною маленькою принцесою, - нахмурився Лінлей. - Але її сила... І я не можу цього зробити ».

По правді кажучи, Лінлей постійно боявся сил Сяючої церкви.

Лінлэй турбувався, що сили Сяючої церкви можуть знайти його тут зараз. А тепер раптом з'явилася молода дівчина, яка була воїном сьомого рангу? Хоч вона здавалася живою і милою, Лінлей не занадто довіряв їй.

Перед тим, як довіритися комусь, він гарненько подумає.

Якби вона була слабкою маленькою дівчинкою, яка мала сили, щоб убити курку, ставлення Лінлей, ймовірно, було б набагато краще. Зрештою, навіть якщо ви дали таку дівчину зброю, вона не зможе завдати серйозної шкоди. Але ця молода істота була іншою.

Якби вона несподівано напала на нього з близької відстані, то могла б серйозно поранити його або навіть вбити.

« Чи може бути, що ця молода леді виступила з промовою на смерть того разу відіслала церкву Сіяча? » — подумав Лінлей. Але, пригадуючи безневинну жінку з білим волоссям, йому було досить важко в це повірити.

Ближче до ночі.

Біловолоса дівчина прийшла знову, але цього разу вона привезла з собою візок їжі.

« Мій брат Лей, я замість слуги вирішила принести Вашу вечерю" - почувся телефонний голос Ландін. Її обличчя сяяла усмішка, але Лінллей відчував лише головний біль.

"Снова ти?"

« Якісь проблеми? - Ландін надулася, а потім замахувала. - Великий брат Лей, я принесла Вашу вечерю, так що Ви мене навчить гумці кам'яних скульптур, гаразд?

« Ні» - відмовився Лінлей.

« Жадина, - Ландин зморщила ніс. - Коли я готувала для мого вчителя, мій вчитель робив все, що я просила його. Ви жадібна людина".

« Ваш вчитель - це, ваш учитель — то. Я не є ним, - Лінлей не погоджувався.

Незнайомка, принаймні на рівні воїна сьомого рангу, і, можливо, навіть вище. Лінлей не дозволить цій вожді наблизитись до нього, адже при навчанні різьби з каменю, учень і вчитель повинні бути у тісному фізичному контакті.

Тепер, коли Лінлей сподівався усувати Сіяюча церква, то вже був час.

« Запам’ятай. Я не хочу, щоб Ви доставляли мою вечерю." - холодно сказав Лінлей.

Лендін змінила обличчя і сердито подивилася на Лінлей: « Сволоч. Ви, мабуть, не розумієте, коли хтось ставиться до вас доброзичливо. Я напевно піду і скажу моєму майстереві. Він прийде сюди і вб'є Вас."

« Уб'є мене?», - Лінвей подивився на сердитий вираз обличчя дівчини.

« Звичайно. Мій майстер дуже сильний, - гордо відповіла біла дівчина.

- запитав Лінлей.

Біловолоса дівчина пихато сказала: « Я вам скажу. Ім'я мого майстра Хайдсен [Hei 'de'sen]".

« Св. Монолітний меч Хайдсен?», - Лінлэй був вражений.

У цілій Імперії О’Браєн, якщо Бог війни вважався єдиним воїном, то без сумніву, на другому місці був воєводець, якого називали Святий Монолітний меч Хайдсен. Він був на вершині Святого рівня протягом багатьох років і ніколи не програвав жодної боротьби проти будь-яких інших виборів святого рівня, з ким він боровся.

Він був бездоганний щодо захисту і нападу.

Крім того, він був дуже холодною і відчуженою людиною. Не було майже нічого, що могло б перешкодити його розвитку. Безперервний, ідеальний господар Святого рівня, який височів над усіма іншими. Його досконалість стала причиною того, чому інші називали його “Святою Монолітний меч ”.

« Тепер ви знаєте, що вам треба боятися? — звисла біла дівчина. - Але не хвилюйтеся. Поки Ви мене навчатимете кам'яною різці, я не скажу моєму вчителю."

« Не дивно, - Лінлей подивився на сивоволасну дівчину. - Який у вас ранг сьогодні? "

« Восьмий ранг, — гордо сказала Біловолоса дівчина. - Що ви думаєте? По всій імперії небагато воїнів восьмих рангу, які молодші за мене".

Лінлей подивився на неї: « Місс Данлін, можете повернутися і розповісти Вашому вчителю про те, що я не бажаю вчити Вас різьби кам’яних скульптур. Я хочу подивитися, чи прийде він, щоб убити мене."

Ставлення сивоволасної дівчини різко зм’якшилося. Вона із благанням сказала: « Великий брат Лелей, я прошу Вас навчити, гаразд? » Говорячи це, вона підійшла ближче до Лінллей.

Лінлей зробив три кроки назад, відступаючи в його головний зал.

« Місс Данлін, мені потрібно відпочити. Ви повинні повернутися до себе", - Лінлэй закрив двері в його садибу.

"Хмпф".

Біловолоса дівчина фирснула, а потім пішла.

Протягом наступних двох днів білосна дівчина перепробувала цілу купу методів: купувала гарний одяг і дарувала Лінллей або робила вигляд, що їй дуже сумно й просто хоче дивитися на Лілію. Вона ніби зовсім відмовилася прийняти той факт, що Лінлей не навчить її кам'яної гумці.

Четвертий день.

Наступного ранку Ландін прийшла на подвір’я Лінлей.

« Мій брат Лелей, я йду» - сказала Ландін дещо загубленим голосом.

Лінлей подивився на білу дівчину з деяким здивуванням. Ці останні три дні дівчина мучила його, викликаючи головний біль одним своїм виглядом. Більш того, Лінлію було важко зрозуміти, хто ця дівчина насправді.

Хтось із Сяючої Церкви?

Або учень Святого Монолитного мечника?

Але чим довше він спілкувався з Ландіном, тим більше Лінлей відчував, що ця Біловолоса дівчина дійсно була азартного і енергійного типу. Він справді був невпевнений у тому, що вона ставилася до Сяючої церкви.

« Якщо вона вбивця від Сяючої церкви, то я дійсно в захваті від її акторських здібностей" - про себе подумав Лінлей.

Ландін безпорадно подивилася на Лінлі: « Великий брат Лей, я поклонялася своєму майстереві і любила скульптуру. Я дійсно хотіла вирізати гарну скульптуру для нього, але Ви не хочете навчити мене."

"Це марно, якщо Ви не маєте достатньо часу і таланту" - Лінвей похитав головою.

Очі Ландін загорілися. Вона швидко сказала: « У мене є час і талант.

« Чи ви є магом Землі? » — запитав Лінлей.

« Ні», Ландин похитала головою.

Вона запитала: « Як це пов'язано з магією стилю Землі?»

Лінлей похитав головою: « Якщо ви не маг стилю землі, то це означає, що у вас немає таланту для навчання різьби кам’яних скульптур. Лінлей говорив правду. Школа Прямого Долоту вимагає від скульптора, щоб той був магом стилю землі.

« Ви просто граєте, зі мною, - Ландін зробила крок вперед, вказуючи на Лінлей пальцем. - Я ніколи не чула, щоб хтось казав, що кам'яні скульптури вимагають схильності до магії стилю землі."

« Є так багато речей, яких ви не знаєте» - Лінлей спокійно засміявся.

Нині Ландін стояла приблизно за два метри від Лінвей. Вона розраховувала: « Реагування - два метри. У своїй звичайній формі я сильніший, ніж Лінлей. Я маю його вбити".

Спочатку Ландін хотіла ще зблизитися, перш ніж зробити свій хід.

Але Лінлей не дав їй шанс.

« Великий брат Лей, я знаю, що ви брешете. Великий брат Лей, я хочу поставити Вам останнє питання. Чи готові ви навчити мене різьблення кам'яних скульптур? ", Ландін подивилась на Лінлей очима повні надії.

Лінлей похитав головою.

"Ох". Ландин сумно опустила голову.

Але в цей момент Ландін раптово пішла до Лінлей ніби блискавка, а у її правій руці з'явився кинджал.

Два метри. Вони були занадто близько один до одного.

Але в цей момент спалахнула дивний фіолетовий світло.

Ландин могла відчувати, ніби все мілино щось фіолетове і постійно змінюється положення. Це “щось ” оберталося навколо кинджала і вже тягнулося до її руки.

Ландін відразу впустила кинджал і замахнулася лівою рукою на Лінлі.

"Бум!"

Їхні руки зустрілися один з одним і Ландін поспішно поверталася вперед. Але Лінлей у елегантній манері відступив назад, в мить опинившись біля стіни.

"Рык".

Хаеру і Бебе стояли по боках від Лінлей, але перед тим як вони напали, Ландін відразу відхилила назад.

« Ви хочете мене вбити?»

Піднявши голову, вона сердито сказала: « Гаразд, слухайте. Я, Данлін, ніколи нікого не просила у своєму житті. Навіть коли я спілкувалася з моїм вчителем, то ніколи не опинялася у подібній ситуації. Три повних дні! Я випробувала все, що могла, щоб попросити Вас навчити мене, але Ви постійно відмовлялися. Що дивного, що зараз я хочу вбити Вас?»

« Така владна логіка», - Лінлей подивився на Ландін.

Ландін стояла біля воріт садиби Лінлей, сердито дивлячись на нього: « Якщо ви можете, то вбийте мене. Мої учні скоро прибудуть сюди. Якщо ви вирішите залякувати мене, я обов'язково скажу їм про це!"

Тепер бажання Лінлей вбити її вже досягнули неймовірних висот.

Незалежно від того, чи була та « Данлін » справді ученицею Св. Монолитного меча, вона все - таки спробувала вбити його.

Але Лінлей все ще має підвищене почуття небезпеки.

Він не міг чітко пояснити, звідки воно з'явилося, але це відчуття було попередженням для нього... Не переслідувати Данлін. Це було надзвичайно небезпечно.

« Хмпф, вам не вистачає сміливості, щоб убити мене, вірно? Тоді я йду», - Ландін зарозуміло штовхнула двері біля воріт садиби, а потім пішла.

Лінлей не погнався за нею, тільки подумки наказав: « Якщо ти проробиш тунель під землею і подивися на те, що відбувається зовні».

За межами воріт Лінллей.

Інші п’ять вовчень дев'ятого рангу стояли за брамами. Вони зайняли свої позиції, готуючись приєднатися до Ландін в будь-який час.

Коли Ландін вийшла з подвір’я, вона сигналізувала очима іншим п’ятьом ангелам.

Вони спокійно пішли за Ландін, швидко покидаючи це місце.

«... Ландін була дуже незадоволена, виходячи з готелю. - Якби Лінлей переслідував мене, ми вшестером змогли б вбити його у мить ока. Але він і далі ховається у своєму імені з цими двома магічними звірами. Навіть якщо ми вшестером побіжимо всередину, то з огляду на швидкість Лінлей, він безумовно зможе втекти.

Ландін добре знала, що вбивство Лінлей у столиці провінції не було мудрим рішенням. У сусідньому замку жив Макензі. З огляду на швидкість Макензі, він зміг би прилетіти сюди в мить оку.

"Лорд, що ми повинні робити?" - помічники Ландін подивилися на неї.

« наступну стратегію, - холодно сказала Ландін. - Що стосується вбивства Лінлей в результаті самопожертви, це останній засіб, ми прибіжимо до нього тільки якщо у нас не буде інших варіантів."

Почувши це, п'ять ангелів кивнули.

Навіть ангели не готові так легко померти.

"Мм?"

Раптом Ландін побачила чоловіка і дівчину в супроводі досить великої кількості охоронців. Ландин бачила зображення Дженни і Кіна раніше.

« Мені навіть не довелося шукати їх. Вони прийшли до мене самі?», губи Ландін скривилися в усмішку.

Том 8, розділ 46 — Зміна планів

На подвір'ї.

« Коли я прокопав тунель і вийшов на вулицю, то побачив, що п’ятеро чоловіків пішли разом з Данліном, — каже Бебе. - Погана жінка! Вона, безумовно, мала погані наміри."

Лінлей спокійно засміявся: « Не потрібно занадто думати про ці речі. Ця жінка, мабуть, була тією, кого Церква Сіяла, щоб убити мене. Якби я переслідував її, то як тільки я б пройшов через ворота, ці п'ятеро напали б на мене і вбили. Якщо вона вже давно вирішила мене вбити, то чому ж вона залишила цих людей у засідці? Крім того, я не міг відчути їх.

Лінлей не зміг виявити присутності п'яти чоловіків, які ховаються за межами садиби. Ці п'ятеро безсумнівно були солдатами, спеціалісти, які були не слабші, ніж він сам.

« Мамо, що ми повинні робити? » - подумки запитав Гаеру.

Лінлей узяв свій асмантиновий важкий меч у руки: « Що нам робити? Не потрібно переслідувати їх. Коли Дженна повернеться, я негайно вивезу її звідси. Якщо вони підуть за нами, то я вб'ю їх".

Поки він не потрапив у засідку, після перетворення в його Драконьську форму і з важким мечем в руці, Лінлей був упевнений в силах протистояти навіть воїнам Святого рівня на ранній стадії.

Через деякий час.

« Великий брат Лей», - почувся знайомий голос.

« Увійдіть» - Ліндей засміявся, встав і недбало відкрив ворота. На подвір’я зайшли Дженна і Кін.

Кін зітхає, дивлячись на Лінлей: « Мій старший брат Лей, моя сестра мало не скористалися. На щастя, я був обережним і наказав людям оточити та охороняти її кімнату."

« Ви користувалися? » — поглянув на Дженну.

Дженна похитала головою і розсміялася: « Нічого страшного. Це все через Альберта, першого наступника на посаді лідера клана. Сьогодні він планував таємно увійти в мою кімнату. На щастя, мій молодший брат зробив деякі запобіжні заходи. Альберт все ж боявся, що про цю ситуацію дізнаються інші. Врешті-решт, в межах замку зараз знаходиться багато людей".

« Альберт завжди мав недобрі наміри щодо тебе. Я не сміяю втрачати пильність. Навіть якщо я більше не буду губернатором, ну і що з цього? Незважаючи ні від чого, я не дозволю, щоб цей виродок скористався тобою, сестричка." - урочисто сказав Кін.

Кілька збентежено, Дженна подивилася на свого молодшого брата.

Лінлей також подивився на Кіна з похвалою в очах.

« Коли ти підеш зі старшим братом Леєм, то мусиш подбати про себе. - Але поки ти поруч великим братом Лей, я не занадто турбуюся за тебе."

Ландін стояла біля готелю і спостерігала, як Дженна та її молодший брат увійшли всередину.

« Давайте сядемо й відпочинем, — наказала Ландін на першому поверсі готелю. - Але під час відпочинку ми повинні продовжувати вести спостереження. Як тільки Дженна і Кін вийдуть, ми негайно підемо за ними."

П’ятеро кивнули, а потім пішли з Ландин.

Через кілька хвилин у готелі з’явився Альберт, який привів із собою близько десяти чоловік.

Альберт одного з його підлеглих запитав: « Це те саме місце? »

« Так, молодий майстер. Міс Дженна увійшла в цей готель."

Почувши це, Альберт кивнув: « Ідіть і з’ясуйте, хто цей виродок, в якого закохана Джена ».

Говорячи це, Альберт потер рану на обличчі.

Вчора ввечері він насправді опинився в дуже незручній ситуації.

Він знав, що Дженна була магом третього рангу, але також він був воїном четвертого ранга. Він збирався проскочити поки вона спала і зґвалтувати її. Це не було занадто важко. Тому пізно вночі він непомітно підкрався до кімнати Дженна.

Але хто б міг очікувати, що в кімнаті Дженни крім неї була жіноча охорона.

Крім того, за межами приміщення також чергувала прихована охорона.

Він, гордий наступник на посаді лідера Клана Жак, був суворо побитий охоронницею. На його щастя, Дженна і охоронниці знали хто він, тому не посміли вбити його. І потім Дженна сказала йому, щоб він заспокоївся, тому що в майбутньому вона збирається поїхати на край землі з людиною, якої вона любить.

« Може, вона й справді піде шляхом світла разом з цим загадковим винником дев'ятого рангу?», - серце Альберта переповнювалося лютістю.

« Давайте підемо тут. Перекусимо і почекаємо», - рикнув Альберт.

Альберт привів групу чоловіків у готель Ніл і також вирішив почекати в загальному залі. Але як тільки розлютований Альберт увійшов у готель, коли побачив, хто був всередині, його очі відразу загорілися.

Альберт в упор подивився на Ландин.

« Ця красуня прекрасна... ніби ангел." - зітхнув Альберт.

Альберт був дуже розбірливим. Йому вже було досить нудно з звичайними вродливими дівчатами. Але Ландін дійсно була прекрасною. Не тільки її вишукані риси обличчя, але й незвична аура.

Ландін більше не одягала маску, а повернувся до звичайного темпераменту.

Невинна і чиста жінка. Здавалося, що з кожним днем Альберту хотілося більше. Альберт почувався дуже задоволеним, коли під його стегнами була невинна і чиста жінка.

« Моя леді, твій покірний слуга Альберт Жак. Дуже радий з вами познайомитися, - скромно сказав колишній Альберт.

Ландін подивилась на нього, не звертаючи уваги.

« ЗАРОЗУВАВ ДО ЧЕРЕТКУ!», ряв рудоволосий чоловік, який сидів поруч з Ландін.

« Ви хочете втратити життя?», що стояв Альбертом охоронець відразу вихопив зброю, холодно дивлячись на рудого чоловіка. Цього разу Альберт був дуже обережним, коли пішов за Дженною.

Він знав, що коханець Дженни був воїном дев'ятого рангу і таким чином з собою він привів виняткового воїна. Той чоловік став учнем його прадіда, і був воїном дев’ятого рангу.

"Жак?" - Ландін раптом повернулася, щоб подивитися на нього. Вона лише тепер звернула увагу на родовідну особу, яка стояла перед нею.

Альберт усміхнувся.

Альберт з гордістю сказав: « Молодою майстер мого клана є наступником лідера Клана. Ваша група дійсно наважилася бути неввічливими з молодим майстром?."

Північно-західна провінція була будинком клана Жак. Альберт був наступником лідера клана. Отже, він мав право так поводитись.

« Альберт, — тихо сказав чоловік середніх років. - Вся ця шестірка досить сильна, в тому числі і жінка. Дуже ймовірно, що всі вони є воїнами восьмого рангу і, можливо навіть дев'ятого."

Ці слова шокували Альберта.

У цей момент Ландін піднялась на ноги і усміхалась: « Малоїд майстер Альберте, привіт. Я впораюся з п'ятьма товаришами-учениками і шукаю людину, яку ми плануємо вбити."

"П'ять товаришів-учениць? Хто твій майстер?» - запитав старенький чоловік за Альбертом.

"Святою Монолітний меч Хайдсен" - сказала Ландін.

Тому Ландін не боялася робити такі заяви, а передусім тому, що Святий Монолітний меч був людиною, яка любила бродити по світу на самоті. Таким чином, в усій Імперії О'Браєн було дуже мало людей, які знали, хто був його учнем".

"Святою Монолітний меч?"

Усі були шоковані.

« Він підбіг, — сказав він. — Я був дуже вражений тим, як добре я себе почув ». - Молодий майстер, у нас є інформація. Людина, до якої сюди прийшла пані Дженна, зареєстрована під ім’ям “Лей".

Альберт насупився.

« Ніколи не чув про нього, Альберт повернувся подивитися на воїна, якого він привів. - Дядько Слан [Si'lan], Ви впевнені, що готові битися з ним? "

Літня людина відразу нахмурилась.

Почувши це, серце Ландін раптово затремтіло.

"Молодою майстер Альберт, у вас є претензії до цього чоловіка на ім'я Лей?" - засміялася Ландін.

Альберт із захопленням подивився на неї: « Що в цьому поганого? »

« Я і мої однокласники-ученики прийшли сюди, щоб зайнятися ним» - посміхнулася Ландін.

Альберт заволав. Він дійсно мав змогу зміцнити стосунки з цією невинною, чистою і гарною жінкою. І це була чудова можливість.

« Можливо, я не тільки вб'ю Лэй і захоплю Дженну, а й отримаю цю красу переді мною», - серце Альберта почало тремтіти. Краса Ландін не поступалася красі Дженни, і насправді вона була навіть привабливішою для нього.

Альберт усміхнувся: Тоді будемо співпрацювати. Як Вас звати?»

« Мене звати Данлін», Ландін досі використовувала своє вигадане ім'я.

« Передречена леді Данлін, Ваш майстер лорд Хайдсен раніше відвідав наш клан Жак. У той час він провів цілий місяць разом з моїм прадідом" - сказав Альберт, намагаючись привернути до себе увагу.

Лендін здивувалась.

« Насправді Альберт подивився на п’ятьох чоловіків за Лендин. - Ваші люди впевнені у своїй здатності впоратися з Леєю?

« У вас немає віри в учнів мого майстра?», - кілька нещасливо сказала Ландін. Ця хмурість на її обличчя змушувала виглядати ще привабливішою. У цей момент Альберт відчув, як серце вириває з грудей.

Поки Альберт і Ландін розмовляли, люди, які стежили за Дженною, кинулися докладати.

« Мені подобається майстер, погані новини! Лей взяв міс Дженну і відділився від молодого майстра Кіна. Вони вийшли на подвір'я. Здається, що вони планують покинути це місце."

Альберт відразу ж схопився на ноги.

Альберт, Ландін та інші втупилися у вікно. Дженна слідувала за Лінлою по вулиці, щоб дістатися до міста.

Кін і його група вибрали інший шлях. Вони навіть помахали один одному на прощання.

« Вона їде? Дженна дійсно їду з цим Лейком?"

Обличчя Ландін змінилася, а її думки прийшли в безлад.

Її плани були порушені. Вона не очікувала, що Дженна піде разом з Лінлією. Вона провела всі ці роки з Кіном.

« Дженна прийшла сюди, щоб разом з цим виродком покинути це місце? Здається, вони вирішили подорожувати разом. Альберт розлютився. - Всі, йдіть за мною!"

« Не поспішай, - очі Ландін загорілися і вона відразу перебила його.

Альберт поставив запитання на питання Ландин. Ландін вже зрозуміла, що з відходом Лінлей і Дженни її попередній план уже не має значення.

Але є ще один спосіб.

« Alберт, відправ кілька людей, щоб ті простежили за цією парою. Після того, як вони полишать місто, ми поскакаємо на конях за ними. За межами міста... Я вб'ю його зі своїми товаришами, - впевнено сказала Ландін.

Якщо все станеться за межами міста, то Макензі прийде тільки після того, як вони встигнуть покінчити з Лінлією.

Альберт був у захваті. Якщо йому не доведеться брати в цьому участь, то він був готовий зробити такий вибір.

« Як щодо цього. Після того, як вони залишать місто, очолюй загони лицарів і послідуй їх. А я і мої товариші-ученики приєднаємося до загону трохи пізніше, таким чином Лінлей не зможе побачити нас. А коли настане час... - Ландін засміялася ».

Коли Лінллей захопить зненацька, ця шестерня раптово відокремиться від команди лицарів і оточить його, створивши Бойове Формування янголів.

Їм не знадобиться багато часу, щоб убити Лінллей.

Після того як Бойове Формування ангелів буде успішно задіяно, вони зможуть вбити Лінлей майже з стовідсотковим шансом. Зрештою, коли ангели використовують цей метод, вони фактично йдуть на крайнощі, тому здатні вбити навіть воїна Святого рівня на ранній стадії. Після того, як вони дозволять їх тілам зруйнуватися, навіть власник Святого рівня середньої стадії може загинути.

« Немає проблем», Альберт точно поплескав себе по грудях.

Ландин та решта п'ять завулибались. Альберт також усміхався з ними одночасно.

...

За містом.

Дженна мандрувала на чорному ягуарі, а Лінлей йшов поруч, плавно і витончено немов вітер. Під час прогулянки Лінлей базікав і сміявся з Дженною.

Обличчя Дженни сяяло, висловлюючи справжнє щастя. Поки вона могла спілкуватися з Лінлою і бачити його поруч, вона відчувала, що їй дуже пощастило.

« Дженна, будь обережна», - раптом сказав Лінлей.

- Дженна не приховувала подиву.

Лінлей недбало сказав: « Нас переслідує загін лицарів. Цей загін, мабуть, повинен належати Сячій церкві.

« Прийшов час, щоб дійсно відчути силу Стослойних Волн», - Лінлей навмисно продовжував рухатися з цією швидкістю, дозволяючи загін лицарів наздогнати його.

Том 8, розділ 47 — Бойове Формування ангелів

На подвір’ї стояла осінь. Вивів холодний осінній вітер і в цей час, наче крижані леза вперед просувався загін елітних лицарів.

"Бышайте, швидше!"

Разом з Альбертом група із десятків лицарів швидко скакала вперед по безлюдній дорозі. Поруч з Альбертом був чоловік середніх років, який вів дев’яту рангу під його командуванням.

Ландин і п’ять інших ангелів також були одягнені в обладунки та шоломи звичайних лицарів. Ландін та інші не могли відрізнити себе від інших лицарів.

« Пам’ятайте, — лагідно сказала Ландін чоловікам. - Коли ми доженемо Лінлей і Альберт накаже атакувати, ми роздягнемося, щоб оточити Лінлей. Ставши його зненацька, ми використовуємо Бойове Формування янголів. Пам'ятайте, ні в якому разі не можна поспішати з атакою. Ви повинні дочекатися наказу."

"Так, Лорд".

П'ятеро кивнули.

На устах Ландін з'явився натяк на посмішку.

Звук ударів копит про землю продовжував розноситися луною і загін, піднімаючи клуби пилу, в мить він подолав вже досить велику відстань.

Лінлей свідомо знизив свою швидкість, щоб ця група могла наздогнати його. Звичайно, незабаром загін Альберта побачив фігуру Лінлей.

« Він прямо перед нами, попереду».

Альберт був дуже щасливий і відразу почав кричати: « Швидше, швидше! »

Загін лицарів одразу почав підганяти коней, щоб ті прискорилися. З гуркотом копит група лицарів швидко наблизилася до Лінллей.

« Помні, міцно тримайтеся за шию Хаеру. - Він відвезе тебе до мене додому."

Дженна з тривогою подивилася на Лінлей: « Великий брат Лей, як щодо тебе? »

« Не хвилюйся. Я просто позбудуся цієї маленької неприємності.", посміхаючись, вимовив Лінлей.

Водночас він подивився на чорного ягуара Гаеру і подумав: « Хаеру, ти можеш йти. Запам'ятай, ти зобов'язаний захищати Дженну".

"Робоаар".

Хаеру випустив пишне ричання, а потім почав плавно прискорюватися. Врешті-решт він перетворився на чорне розмивання і зник, не залишаючи людям Альберта шанс зупинити його.

"Зробляти".

Група лицарів повністю заблокувала шлях до переходу Лінлей. Але вони навіть не намагалися зупинити шлях Хаеру... Бачачи його швидкість, вони просто не змогли б це зробити. Що стосується Ландін та інших, то вони мали можливість зупинити чорного ягуара, але не стали цього робити. І навіть більше, вони зраділи, що він покинув місце майбутньої битви.

Адже їхня мета полягала в тому, щоб зробити Лілію!

« Дженна!», побачивши Енну, що зникає, в Альберті почала наростати злість.

Альберт з обуренням говорив до Лінлі: « Виродок, ти відправив Дженну на магічну звірину геть? Хмпф, дозволь мені сказати тобі. Дженна моя! А що ж до тебе... ти зараз підеш на той світ!"

З топотом копит десятки лицарів відразу ж оточили Лінллей.

Лінлей просто стояв в середині, не виявляючи ні найменшого занепокоєння. Той, хто сидів на плечі Бебе зарозуміло і презирливо дивився на лицарів своїми очима-бусинками.

« Моя кузина Джена створена не для таких, як ти. Все, що у тебе є - це низький статус!», пихато сказав Альберт. Він відчував, що в даний момент все було під його контролем.

Лінлей спокійно окинув очі навколишніх лицарів.

« Я спочатку хотів позбутися тільки сил Сячої церкви. Я не очікував, що мені вдасться привернути увагу цієї групи дурнів." - Лінвей повільно похитав головою.

Але саме в цей момент...

« Босе, Бебе раптом втупився на лицарів. - Данлін теж тут.

« Даннінь? — думав він. - Сила Сяючої Церкви разом з ними?

« Я відчуваю її запах, — впевнено вимовив Бебе. - Вона думала, що одягнувши шолом і зброю, їй вдасться втекти від мене, Бебе? "

Лінлей поки ще не діставав зброю.

Поспішати не було ніякого сенсу.

Коли в критичний момент зброя раптово з'явиться з його Найжпросторяного кільця, це застане противника зненацька. Лінлей не звертав жодної уваги на Альберта, який як і раніше зарозуміло ніс єрунду. Натомість він уважно оглядав довколишніх лицарів.

« У атаку! Вбийте його!»

Високомерно наказав Альберт.

У цей момент задзвонив безжалісний голос: « Вбити!»

Несподівано з’явилися шість спалахів білого світла, які відразу об'єдналися між собою. З точки зору візуальних ефектів ця атака виглядала так само, як напад на шістьох спеціальних Виконавців, коли загнали Лінлей у пастку.

Це об’єднаний напад насправді був Бойовим Формуванням ангелів.

Але з точки зору могутності, атака ангелів була набагато небезпечнішою.

"Свист, свист"! Шість променів світла прокололи кілька лицарів. Троє з них загинули відразу, а вісім були важко поранені.

"Ааах!"

У одного з лицарів була пробита груди. Він одразу звалився з коня, встиг тільки один раз протяжно застовпати, але вже через мить неживий умк.

"Ха-ха, я вже бачив це дев'ять років тому. У Сяючої церкви напевно немає в запасі нових трюків», - Лінлей почав голосно сміятися.

Альберт був наляканий.

Літній чоловік поруч з Альбертом був досить досвідченим. Його обличчя відразу змінилося, і він закричав: « Швидше! Ця шестерня не є учнем Хайдсена. Вони з Сяючої церкви і всі вони є вислідниками дев'ятого рангу. Бежим! Якщо ми пропустимо, то буде занадто пізно!".

Альберт був за життям марним неумом, але його інстинкт втечі знаходився на вищому рівні.

Альберт більше не думав про вбивство Лінлей. У цей момент він швидко віддалявся від старшої особи.

Деякі лицарі потрапили в пастку, коли активізувались Боївого Формавірування ангелів. Злякавшись, деякі з них спробувати втекти, але, як тільки вони стикалися з білим світлом, їх тіла йшли в попіл, наче вони були спалені полум'ям із надзвичайно високою температурою.

« Гм? Це формування здається більш потужним, ніж у тих шести особливих Виконавців." - з похвалою зітхнув Лінлей.

"Біжіть".

Інші лицарі, яким пощастило не бути вбитіми Ландин, почали швидко розбігатися. На пустині залишилися тільки Ландін з її загони, Лінлей і Бебе.

"Бум!"

Броня Ландін та інші ангели розпалися і повернулися до нормального вигляду. Одна жінка і п'ять чоловіків. Група Ландін дуже впевнено дивилася на Лінллей.

« Лоінлей, не боїшся?» - Ландін холодно засміялася.

Лінлей подивився на неї: « Я мушу визнати, що твої акторські здібності надзвичайно високі. Ти успішно відіграла роль юної розпещеної леді. Проте, ти не знала, що вісім років тому в місті Гесс я вбив шістьох особливих Виконавців, які також використовували цю комбіновану атаку".

„Треск, пульсація... І я не можу цього зробити ».

Чорні драконячі лусочки прокололи одяг Лінлей, а з його хребта, лоба, ліктів і колін вилізли колючки. Водночас, з'явився і його драконячий хвіст.

Очі Лінлей стали холодного, безжалісного темно-золотистного кольору.

« Ми не такі, як ті шість особливих Виконавців, — спокійно сказала Ландін. - Сьогодні ти безумовно помреш."

Тесля світла посилилась і тепер, здавалося, вона навіть зачинила собою небо.

Темно-золотисті очі Лінлей уважно дивилися на шість ангелів. Холодним голосом він сказав: « Я повинен сказати тобі дещо. Я... Я не люблю цей вид атаки.

Лінлей все ще пам’ятав те біле світло.

« Дидія Дерінг... Він чітко пам’ятав сцену, коли вісім років тому дідусь Дерінг пожертвував собою для того, щоб вбити ту шестерку спеціальних виконавців. З того дня дідусь Дерінг зник назавжди.

« Вбити його».

Ландін з хладно наполягла.

"Свист!"

Група Ландін пішла до Лінлей, і в цей час ділянка світла почала звужуватися. Все і все, що обійшлося світлом перетворилась на пил.

« Сяюча церква. Ха-ха... - Лінлей засміявся, дивлячись на противників. Раптом він стрибнув у бік одного з нападників.

« Як сумно», Ландін спокійно дивилася на спробу Лінлей щось протиставити їм.

Об'єднавшись, їх оборона була надзвичайно високою. Немає ні одного ватажка нижче Святого рівня, який зможе якось зашкодити їм. Їх не дуже турбувала атака Лінлей.

"Перший!"

Раптом у руці Лінлей з’явився асмантинний важкий меч. Перекинувшись у розмиті, важкий меч розсік повітря і впав на тіло одного з нападників.

« Це просто смішно».

Шість ангелів не виявляли жодних хвилювань. Ангел дев'ятого рангу навіть не попрацював ухилитися. Хоч би як дивно це було, але за ударом Лінлей не постала спалах білого світла, який б свідчила про те, що напад заблокований.

Глубільні Істини Землі - Стослойні Волни!

Темно-золотисті очі Лінлей холодно втупилися на противника.

Ангел дев'ятого ранга раптом відчув дуже дивне відчуття, наче гігантський бойовий молот раптово почав довбити по його внутрішні органи знову і знову. Його сила стилю світла була повністю безсила проти такого роду атаки!

« Бум! Бум! Бум! І я не можу цього зробити ».

Ці дивні удари як і раніше гріміли в голові ангела, а також відчувалися в тілі.

"Агх!"

Ангел впав на землю. Бойове Формування ангелів тепер позбавлене одного ангела і було зруйноване. Потім зник яскраве біле світло. Ландин і четверо інших дивувались на цю сцену. Вони не могли повірити в це.

Лінлей зігнув губи.

Це біле світло формувало енергію світла. По суті, це те ж саме що і бойове-Ці... Тільки високі концентрації, яка не має одного військового дев'ятого рангу з схильністю до бойової-Ци стилю світла. Але Глубінні Істини Землі, які використовував Лінлей, були зовсім іншою формою атаки. Щоразу, коли він стикався з перешкодами, то долав його і пропускав наскрізь. Немає перешкод, які зможуть повністю блокувати його.

Ця так звана комбінована атака у порівнянні з Голубними істинами Землі була не більше, ніж жартом.

Під тиском потужної атаки Лінлей внутрішні органи янгола дев’ятого рангу розпалися після одного удару. Він був мертвий, абсолютно точно.

« Ти... Ти вбив його?», Ландін і чотири інших янголи були збентежені.

Бойове Формування ангелів було розбите.

« Комобіновані атаки нічого не варті проти мене, безжальні очі Лінлей втупилися на ворогів. - З одним із вас покінчено. Тепер настала черга інших."

На континенті Юлан будь - хто, у тому числі власник Святого рівня, помре після знищення його тіла.

Коли ангели вступали у бій, спущені в людські тіла і потім йшли на крайності вивільняю свою справжню силу, вони насправді не руйнували свої власні тіла. Вони просто ігнорували нездатність органів ’ (Сусудів) витримувати їхню дійсну силу. І в кінцевому підсумку, вони перевантажували їх.

Ця перевантаження змушувала тіло повільно руйнуватися.

Але руйнування було поступовим. Тільки коли тіло повністю розірвалося, душа ангела вже не могла перебувати в ньому.

Але оскільки Лінлей перетворив внутрішні органи того янгола на фарш з одного удару, навіть якщо б він захотів піти на все і звільнити свою справжню силу Двокрилого ангела Святого рівня ранньої стадії, в його випадку було вже занадто пізно.

"Лорд?" - ангели дивилися на Ландін.

Раптом, обличчя Ландін спалахнуло святим світлом: « Цей смертний має можливість атакувати таким незвичайним чином, нам більше не потрібно турбуватися про наші життя. Приготуйтеся до повернення в лоно Господа".

"Так, Лорд".

Їхні очі були дуже холодними і спокійними, а також засяяли святим світлом.

« Свисток, свист... І я не можу цього зробити ».

Ніби ілюзія, за спинами чотирьох витівників з’явилися білі крила. В якусь мить оку, ці чотири ”звичайні люди обзавелися крилами і змили в небо.

Чотири « чоловіки » махали крилами за спиною. Побачивши це, Лінлі був шокований.

« Ангели! Вони янголи!»

Одна з легендарних могутніх рас щойно постала перед ним. Навіть найслабші двокрилі ангели - жахающі потужні вожді Святого рівня на ранній стадії.

« Вбити» - відразу ж наказала Ландін, не втрачаючи часу.

Вони не могли мішатися, бо через пори їхніх тіл вжеа почала просочуватися кров, яка постійно стекла вниз. Очевидно, їхні тіла вже почали руйнуватися і кровоносні судини швидко ставали непридатними та лопалися. Енергія воїна Святого виходила за межі стійкості цих тіл.

У них було мало часу.

Вони повинні були вбити Лінлей якомога швидше.

"Свист!"

Змахуючи своїми блискучими крилами, чотири ангели перетворилися на чотири білі розмивання і попрямували в бік Лінлей.

Том 8, розділ 48 — Чотирихкрилий ангел

У небі світила місяць. Вона була настільки яскравою, що повністю висвітлювала пустир.

У даний момент чотири мерехтливих білі ангели як ілюзорний світ ковзав по повітрі, підбираючись все ближче до Лінлей.

« Що за неймовірна швидкість», - Лінлей був здивований.

Атака Лінлей була досить сильною, але його захист був неефективним. Сили його атаки було достатньо, щоб убити воїна ранній стадії Святого рівня. Але що стосується його захисту ... Хоча він і міг витримати удари биків, не досягнувши святого рівня, він як і раніше був уразливим перед атаками воєводів Святого рівня.

"Хмпф".

Лінлей відштовхнувся. Заклинання ” (англ.), Лінлей почав дуже спритно обертатися. З точки зору швидкості Лінлей був трохи повільніше цих чотирьох ангелів.

"Сквії!"

Раптом з’явилася чорна пляма, що пронизувала вуха і рухалася навіть швидше, ніж чотири ангели. Він зіткнувся з ангелом, який був найближчим до Лінлі.

"Умрі".

Ангел холоднокровно вдарив кулаком по чорній розмиті.

"Бам!"

Той, хто світиться кулаком, завдав великого удару. Чорне розмивання впало на землю, але воно наче срикошевне. Воно тієї ж години змило знову вгору.

"Свист!" Два кігтисті лапи шалено потягнулися до янгола.

Одна лапа полоснула кулак ангела, а інша вдарила тіло. Коли ці гострі кігтя були уражені, тіло ангела було на межі розпаду і почало здригатися. М’язи в місці удару були розбиті і з відкритої рани хлинула кров.

"Бам!" Приблизившись, чорна пляма люто атакувала ангела вдруге, що тільки прискорило знищення його тіла.

З глухим звуком, тіло Ангела розпалось. Білі крила зникли. Другий Двокрилий ангел впав у бою.

Ландин, яка спостерігала за битовою з боку, у замішанні намагалася зрозуміти, що це за чорна пляма.

Вона могла припустити, що чорною плямою був той чарівний Примарний Мишонок належить Лінлей. Але тепер він вже збільшився до метра і зовсім не був схожий на маленького ручної звірини. До того ж, чорний Примарний Мишонок був неймовірно швидкий... Навіть швидше, ніж ангели - Двокрилі.

Бебе був справді чудовим створінням.

Шість років тому, на хребті Магічних Звірей, під час сутички Бебе був приблизно один рівень з Хаеру. Через шість років Хаер майже не прогресував. Але Бебе продовжував розвиватися всі шість років підряд... З точки зору швидкості Бебе тепер був набагато швидше, ніж Хаеру. Що стосується захисту... можливо навіть Баркер, безсмертний воїн святого рівня, має не набагато надійніший захист, ніж Бебе. Лінлей добре знав, наскільки небезпечним і грізним був Бебе.

Зараз швидкість Бебе була неймовірно високою.

Щодня Лінллей тяжко тренувався і важко тренується. А Бебе навпаки, не робив нічого. Він їв і спав, їв та спав... І все ж, темпи росту його захисних характеристик були швидше, ніж у Лінлі.

Про те, наскільки сильним став Бебе, можна сказати просто подивившись на його трансформацію. Адже тепер він виростає з півметра до одного метра в довжину.

"Сквії!"

Бебе виспустив схвильований крик, звертаючись до Лінлей: « Босе, дозволь мені розібратися з цими двома янголами. Їхні атаки майже не завдають мені шкоди."

Лінлэй онемем.

Двокрилі ангели ранній стадії Святого рівня. І вони не можуть зашкодити Бебе...

Наскільки ж могутнім магічним звіром був Бебе!

Інші троє двох ангелів, побачивши, як кігті цього німого розмиття винищили одного з їхніх товаришів з обох ударів, переповнилися лютістю.

Не гаючи часу, Бебе відразу кинувся до наступного ангела.

« Ігноруйте його. Убийте Лінлей" - почувся холодний голос Ландін.

Три ангели більше не звертали уваги на жахливу чорну розмиту і кинулися до Лінлію. Те, що вони почали ігнорувати Бебе, звичайно не означало, ніби вона зробить те саме.

Зрештою, Бебе був трохи швидше, ніж вони.

"Свист"! Мелькнув чорна пляма. Через мить Бебе опинився поряд з одним із позосталих ангелів.

Лінлэй відступив, оскільки він не був упевнений у своїй спроможності впоратися з колективним нападом ангелів. Тільки б'ючись один на один, він міг впоратися з ними. Адже Лінлей не рівня Бебе, чия охорона була настільки жахливою.

"Хруст!"

Бебе широко розкрив пащу і почав кусати одного з ангелів.

"Бам!"

Кулак Двокрилого ангела вдарив Бебе, але в той же момент магічний звір схопив кігтями праву руку Ангела і потім укусив її.

"Хруст!"

Права рука була відкуплена.

Стримуючи біль, двокрилий ангел люто замахнувся лівою рукою в бік Бебе. У руці, яка виходила з - під контролю і яскраво світила кулаки, було вкладено майже всю силу, яку мав Двокрилий ангел.

"Бaїм!"

Ліва рука розлючено зіткнулася з тілом Бебе, але в той же момент чорний Примарний Мишон із величезною силою полоснув кігтями груди Двокрилого ангела.

Шкіра і тіло були розорені в мить. В усі боки бризнула кров.

Бебе було відкинуто до землі, а тіло того Двокрилого ангела затремтіло. Його судини почали лопатитися і навіть його серце врешті-решт вибухнуло. Такий результат передбачуваний, адже до цього моменту тіло вже не могло витримувати таких перевантаження, не кажучи вже про отримане в бою урон. Двокрилий ангел впав з неба.

Ще один ангел упав.

« Босс», - Бебе тривожно подивився в сторону Лінлей.

"Бам!"

Ударом кулака Лінлей був відправлений в політ, але вже через мить, тіло нападника його Двокрилого ангела здригнулося і потім загинуло з неба.

Після першої успішної атаки, останній ангел, який залишився Двокрилий, знову погнався за Лінлою.

"Босе!"

Швидкість Бебе досягла свого кінця і через мить він опинився між Лінлією та Ангелом. Він встиг якраз вчасно, промодріли він хоча б трохи, янгол міг би провести другу атаку.

Бебе гнівався на Двокрилого ангела.

- подумки запитав Бебе.

« Я в порядке. Але другу подібну атаку мені буде прийняти складніше" - подумки звертаючись до Бебе, Ліней смахнув пальцем кров з кутка своїх губ.

Дивлячись на нього з боку, можна було побачити, що на його грудях частина лусочок була роздроблена і через них просочувалась кров.

Лінлей на мить злякався.

Коли два янголи атакували його, через те що Лінлей був повільніше, він не зміг ухилитися. У результаті він спробував заблокувати одну з атак і відразу контратакувати, а другу прийняти в лоб.

« Ох... я все ж не досить швидкий. Якби я мав швидкість Бебе і його захист, я б не опинився в такому жалюгідному стані" - зітхнув Лінлей.

Шість років тому Бебе був приблизно так само швидкий, як і Лінлей та його захист було значно вищим.

Але через шість років швидкість Бебе майже вдвічі перевищила швидкість Лінлей. А що стосується його захисту, то вона була на порядок вище, ніж у нього. І як не дивно, Бебе все ще був на дев'ятому ранзі. Він так і не прорвався на Святий рівень.

Не дивно, що чорний ягуар Хаер підкорявся йому.

Хаер був гордим магічною звіриною дев'ятого рангу з надзвичайно високим природним талантом. Але в порівнянні з Бебе, його так званий талант не здавався чимось видатним.

З огляду на свій дивовижний захист і швидкість Бебе швидко розібрався з останнім двом ангелом, що мав відбутися. Весь цей час, їхній лідер Ландін залишалася в своїй людській формі і лише спостерігала за здалеку.

« Босе, ці Двокрилі ангели досягли ранньої стадії Святого рівня, вірно? Тож чому я не відчув, що вони були сильними?" - приземлившись на землю, Бебе звернувся до Лінллей подумки.

У відповідь Лінлей посміхнувся і потім кинув погляд в сторону Ландін.

« Бебе, ти помітив, що після того як вони використовували свої справжні ангельські сили, з їхніх тіл почала складатися кров? Я думаю, що їхні тіла не відповідали справжньому рівні могутності янголів... І тому вони не змогли показати реальну силу виродків раннього рівня Святого, - Лінвей одразу ж здогадався про те, що відбувається.

Їхні тіла були на межі. Кілька хороших ударів і вони повністю руйнувалися.

« Який сильний магічний звір», - подумала про себе Ландін.

Коли Ландін зітхнула на Бебе, то зі здивуванням сказала: « Лоінлей! Я чула, що в тебе є Примарна Миша. Він більше схожий на легендарного правителя щурячої раси... І я не можу цього зробити ».

« Про що ти?» - Лінлей запитав себе, чи не так.

Лінлей завжди було цікаво, яким все-таки магічним звірем був Бебе.

« Тіп магічних звірів з величезною швидкістю... може це дійсно він?" - Ландін жила в царстві Сияючого Владики протягом багатьох років. Будучи Чотирихкрилим ангелом, вона бачила багато чого.

У світі існувало досить багато магічних звірів, які після свого дорослішання прорвалися на Святий рівень.

Але навіть серед них можна було виділити ще кілька дуже рідкісних і видатних видів чаклунів. Сьогодні Ландін вперше побачила когось з легендарних правителів щурячої раси.

- Бебе з сумнівом подивився на Лінлі.

"Вона каже, що ти правитель серед щурів" - посміхнувся Лінлей.

Навіть Дерінг Коворт і Святий Імператор не знали, яким магічним звірем був Бебе, але Ландін мала деякі причини.

"Лінлей, ти маєш пишатися собою" - раптом вимовила Ландін. Вона була дуже здивована силою Бебе, але на даний момент їй вже вдалося заспокоїтися.

- Беземоційно закінчила Ландін.

Лендін почав світитися білим світлом, а потім за ним з’явилися чотири білі крила.

Херувим!

« Учинки... - обличчя Лінлей різко змінилося. Чим більше крил мав ангел, тим сильнішим він був. З збільшенням кількості крил збільшувалася сила ангела, і в геометричній прогресії.

"Босе, дай мені спробувати, я справлюсь!" - випалив Бебе і потім спускаючи схвильований писк він кинувся до Херувима.

Ландин холодно посміхнулася. Її чотири крила злегка тріснули, і вона відразу перетворилась на біле розмивання. Її неймовірна швидкість була нічим не гірше швидкості Бебе.

"Буум!"

Кулак Ландін, оповите святим світлом, впав на Бебе. Цього разу він був на неймовірно великій швидкості відправлений вниз. Бебе полетів до землі, наче метеор і після зіткнення з нею навіть сформувався глибокий кратер. Його тіло було глибоко закопане в земляні пласти ґрунту.

- Лінлей був шокований.

Він знав, наскільки сильним був цей Херувім, але не очікував, що його сила настільки жахлива.

« Бо... бос, я в порядке... У голову Лінлію пролунав слабкий голос Бебе. Лінлей відразу зрозумів, що Бебе сильно постраждав.

Сила Херувима була набагато більшою, ніж сила Двокрилу ангела.

« Лiнлэй. Твоя черга!", тіло Ландін вже почало покриватися кров'ю, але здавалося її це не турбує взагалі.

Ландін знала, що вона мала щонайменше десять секунд життя. Цих 10 секунд було більше ніж достатньо, щоб убити Лінлей.

Чотири білих крила трохи прорвалися, а Ландін знову став білим. Лінлей не міг чітко її розгледіти і вже через мить, наче світж вона з'явилася прямо перед ним.

Єдине, що побачив Лінлей - холодні та безжальні очі Ландін сріблястого кольору.

"Пора закінчувати!"

"Ах!!"

Лінлэй відштовхнувся від землі, намагаючись швидко наростити дистанцію. У той же час у його руці з’явився Божий меч Фіолетової Крові і він відразу активував жахливу зловісну ару, сховану в цьому фіолетовому меча.

Ця жахлива аура підштовхнула навіть Стенлі, який був солдатом вершини святого рівня.

Трохи мерехтіло, кровожерне світло окутав поверхню меча Фіотера Крові.

Зловісна аура проникла в свідомість Ландин, атакуючи її душу.

« Це... У її холодних очах раптово з’явився натяк на страх. Вона відчула, ніби повернулася до того часу, коли вона разом з армією ангелів виєла в інших площинах і раптом зіткнулася зі страшним демоном. Вона досі пам'ятає, як легко цей демон убив багато її родичів. Ціла армія з сотень тисяч ангелів була знищена.

Її удар під впливом фіолетового меча почав слабнути.

У той же момент як він активував ту зловісну аура меча Фіолетової Крові, Лінлей люто змахнув пекельним важким мечем, безжалісно рубаючи їм по тілу Ландин.

Глубінні Істини Землі - Стослойні Вольні.

"Буум!"

Лінлей був вражений кулаком Ландін. Його чорні лусочки розбилися, а з його рота виринув великий потік крові.

Це було так, ніби розорений мішок з піском Лінлей впав на землю і піднявши велику хмару пилюки.

Ландин недовірливо подивилася на нього.

« З якої ж причини він почав походити така жахлива і зловісна аура?» - подумала Ландін, але вже в наступний момент вона відчула, як її полонять Закони Всесвіту та її душа без будь-якої протидії почала покидати плоскість континенту Юлан.

Що ж до тіла-сосуда Ландин - воно завмерто впало на землю, при цьому з носа і рота повільно подвоїлася кров ...

Том 8, глава 49 - Воїн Драконячої Крові Святого рівня

Продовжував дути холодний вітер.

Дика рівнина нарешті повернулася до свого колишнього спокою. Хоча на її поверхні виднілися то тут, там, мертві і калюжі крові. Здавалося, що тут недавно сталася жахлива битва. Уся земля була вкрита велетенськими воронками, а всередині — глибока яма у вигляді кратера. З цієї ями виповзав змучений, виснажений чорний Примарний Мишонок.

"Босс".

Мех Бебе був забруднити кров'ю.

Бебе перелякано оглянувся. Він побачив, що Лінлей лежав і не рухався. Напасти Херувима, чия сила удару в кілька разів більше від сили двох ангелів, ослабило під впливом зловісної аури меча Фіолетової Крові.

Бебе поповз до Лінлі.

- Бебе з тривогою дивився на Лінлі. Грудь Лінлей впала, при цьому більше половини захисних лусочок на ній були зруйновані. Свіжа кров пошкодила область грудної клітини Лінлей в червоному, а його обличчя було дуже блідим. Він лежав з закритими очима.

Повільно, Лінлей відкрив очі і подивився на Бебе.

« Я в порядку, Бебе. Не рухай мене" - почувся голос Лінлей в голові Бебе.

Бебе слухняно кивнув, склавшись поруч з Лінлією.

« Цього разу я отримав серйозні рани», - Лінлей відчував сильний біль у грудях при кожному подиху. Єдиний вихід для Лінлей було закликати бойову-Цену воїна Драконячої Крові, щоб та допомогла відновити пошкоджені судини. Використовуючи методи, описані в “Секретних Ученнях Воїнів Драконячої Кровіа" і будучи одним з Верховних воїнів, відновлення Лінлей мало б бути успішним.

Але цього разу травма дійсно була дуже важкою.

Бойова-Ці воїна Драконячої Крові почала повільно просочуватися в кожну клітину його організму - кровоносні судини, серце, грудна клетка... Вона концентрувалася саме в тих органах, які отримали найбільше збитків. Лінлі відчув, що повільно, але вірно приходить в себе. З кожним подихом Лінлей відчули, як його груди поступово відновлюються.

« З точки зору швидкості відновлення, серед чотирьох Верховних Воїнів, солдати Драконячої Крові повинні поступатися тільки воїнам Фіолетового Пламені і Безсмертним воїнам» - подумав Лінлей.

Водії Фіолетового Пламені мали неймовірно сильну регенеративну здатність, і водночас вони володіли могутніми можливостями « Нірваної Відродження ».

Якщо тіло не було повністю знищено, то з часом воїн Фіолетового полум’я зможе відновити його і привести в добре становище.

Хафф Гаф.

Звук дихання Лінлей ставав голоснішим і гучнішим, а його пошкоджена груди продовжувала відновлюватися. У той же час, чорні лусочки, що покривають тіло Лінллей, втягнулися назад, як його шипи і хвіст. У мить ока, Лінлей повернувся до своєї нормальної людської форми. Але, незважаючи на це, тіло Лінлей все ще було в крові, а рана на грудях була такою сильною, як ніколи.

Минав час. Настала глибока ніч.

Дул холодний вітер. Світло місяця закривалося густими хмарами. Але Лінлей і Бебе не звертали уваги на погоду.

- Окунь-бусинки Бебе втупилися на нерухомого Лінлі.

« Мої внутрішні пошкодження більш-менш затяглися. Зламані тільки три ребра. На щастя, вони не пробили інших важливих органів життя. - Тим не менш, відновлення зламаних ребер займе від десяти днів до півмісяця".

Нормальним людям потрібно кілька місяців, щоб поламане ребро загоїлося. Але оскільки Лінлей мав впевненість у своїй родоводі як воїн Драконячої Крові, то міг впевнено сказати це.

Бебе кивнув.

"Але якби я зміг знайти мага стилю світла чи магічного типу води, я міг би відновитися набагато швидше." - Лінвей знав, що деякі види чарівного зцілення можуть бути надзвичайно ефективними.

Коли Лінлію було ув’язнено в Сіяючій церкві, майже кожна кістка його тіла була зламана. Але коли він потрапив під вплив святого світла Сияючого Владики, його тіло в мить ока повністю зцілилося. Ця дивовижна здатність була надзвичайно небезпечною.

Лінлей продовжував створювати і циркулювати свою бойову-Цени воїна Драконячої Крові.

Бойва-Ці воїна Драконячої Крові поглинає сутність природних елементів, а також спочатку володіє унікальними властивостями. Вона поступово зміцнювала і годувала кожну частину тіла Лінлей. Внутрішні травми Лінлей вже майже повністю вилікувались. Однак найважчі та найболючіші пошкодження залишалися зламаними ребра.

"Хм?"

Брові Лінлей піднімалися і він відчув радість.

Бойва-Ці воїни Драконячої Крові, яка циркулювала по всьому тілу, раптово затремтіла, після чого зжижена бойова-піса в області Ся Дантянія раптом почала гойдатися, як хвилі на морі. Лінлей негайно направив усю свою бойову-Ці Драконячої Крові до Ся Даньян.

Дуже скоро... Площа драконячої крові в його Ся Дантяні досягла максимуму.

« Гул... І я не можу цього зробити ».

Обличчя Лінлей розплилося в усмішку як тільки він відчув, що бойова-Ці Драконячої Крові в його Ся Дантяни почала перетворюватися.

Кожна частинка бойової-Це змінювалася. Вона пережила якісні та супроводжуючі зміни.

« Я нарешті починаю прориватися», - Лінлей спокійно чекав. Перетворювалась лише невелика кількість бойової-Ці воїна Драконячої Крові, але час минув і процес трансформації відбувалося все швидше й швидше.

"Ха-ха... І я не можу цього зробити ».

Лінлей піднявся на ноги, почав перерозбивати потоки бойової-Ці всередині свого організму. Деяка її кількість була спрямована в зламані ребра Лінлей, що повинно було допомогти їм відновитися ще швидше.

- Бебе з цікавістю подивився на Лінлі.

Раптом Лінлей схопив Бебе і почав кружляти його в повітрі. Він з усмішкою сказав: « Я в порядку. Давай збиратися, нам пора додому."

У цей момент Лінлей був дуже щасливий. З того часу, як він досяг піку восьмих рангів, він довго чекав цього дня. Насправді минулого місяця Лінлей вже відчував, що він міг прорватися на наступний рівень в будь-який момент, просто цей час ще не настав. Але тепер, під час зцілення своїх травм, він нарешті прорвався.

Дев'ятий ранг!

З цього дня Лінлей був воїном дев'ятого рангу... але це був всього лише номінальний рівень сили. По суті, після перетворення в Драконю форму Лінлей був вже на ранній стадії воїна Святого рівня. Його захист, швидкість та сила значно зросли.

« Якби я знову зіткнувся з цим Чотирихкрилим ангелом, то зміг би битися з ним тільки за допомогою адамінічного тяжкого меча», - Лінвей дуже хвилювався.

Святий рівень!

Це був абсолютно новий рівень існування. Навіть могутній Конгломерат Доусон мріє отримати у своєму розпорядження володаря Святого рівня. Могутній клан Жак був сильним саме тому, що мав одного воїна Святого рівня. Він був їхньою гордістю і великою перевагою. Саме тому вони могли дозволити собі взяти в управління всю північно-західну провінцію Імперії О'Брайен на необмежений термін.

Водій Святого рівня.

Навіть королі, які керували мільйоном або навіть десятками мільйонів людей, нічого не означали.

Навіть стародавній клану, який існував тисячі років тому, доведеться схилити свої шляхетні голови.

Навіть Сяюча церква, культура Теней і Чотири Великих Імперії мріють переманити воїна Святого рівня на свою сторону!

У всьому континенті Юлан, якщо не брати до уваги Первосвященика, Бога війн і Короля Вбивц та двох королів магічних звірів Божественного рівня, то воїни Святого рівня були « виливками суспільства ». Зійшовши на Святий рівень, він міг сподіватися безсмертя. Хіба Король Убивц Сезару прожив би п’ять тисяч років, якби він не був витвором святого рівня?

"Святий рівень!"

Лінлей підняв голову до неба.

Раптом з неба почали падати пластівці снігу, відразу тая, ледь торкаючись обличчя Лінлей.

« Я досі пам’ятаю, як два власники Святого рівня влаштували бій у містечку Вушан, коли я був малим. У той час, сватка виборців Святого рівня була чимось нереальним. Навіть той чарівник восьмих ранг, який осідлав Молеченосного Дракона, був для мене неймовірно сильним воїном. А тепер?" -- почуття гордості переповнило серце Лінлей.

Нарешті і він досяг того, до чого багато хто прагне.

Мабуть, якщо Лінлей зустрінеться зі Святим Зоряним Мечем Діллоном, то зможе перемогти його.

« Клани Барух, продовжуйте дивитися на мене. Я відновлю славу про легендарних воїнів Драконячої Крові і простягаю її по всьому континенту", - Лінвей відчув абсолютне впевненість у собі.

Цього року Лінлію виповнилося лише двадцять шість років. Але в Драконячій формі він був воїном Святого рівня.

"Наступ день, коли я прорвуся на новий рівень" - думаючи про це Лінлей посміхнувся.

Лінлей знав, наскільки сильним він був. Хоча в даний момент він і був солдатом ранньої стадії Святого рівня, найтяжча частина просування від початку до піку святого рівні полягала не у накопичуванні бойової-Ці. З моменту прориву на Святий рівень, прогрес формувався більш глибоким рівнем розуміння всесвіту. Але рівень розуміння Лінлей вже і так був на піковій стадії Святого рівня.

Варто зауважити, що дві людини, які мають однакову кількість бойової-Ці, але різні рівні розуміння будуть значно відрізнятися з точки зору сили.

Тому що, навіть перебуваючи на одному рівні і в одній сфері, шляхи розвитку різних людей також будуть різними.

Наприклад, інший господар може вивчати принципи законів Землі, але після « Унушення » він міг обрати зовсім іншу дорогу. Зрештою, закони Землі були безмежні й неосяжні, як океан. Різні шляхи ведуть до різних результатів. Шлях Лінлей був схожий на пульсу самої Землі, адже він взяв за основу застосування цих незвичайних колибальних атак. Цей метод дуже відрізнявся від більшості звичайних атак, які застосовувалися в країнах континенту Юлан.

Лінлей вже готувався повертатися назад в Облачну Дерівню, як раптом ...

- Голос позаду.

Через страх перед Лінцією він не помітив, що хтось був поруч. Але, повертаючи голову, щоб подивитися, він побачив, що в повітрі завис худий чоловік у чорних одягах, який був ще не старий, але вже і не молодий. Чоловік дивився на Лінлію, залишаючись у повітрі.

Лінлей відразу зрозумів, хто це і мимовільно сказав: « Макензі? »

"Верно", - кивнув Маккензі.

Лінлей недавно зазнав серйозної травми і зосередився на самолікуванні. Він зовсім забув, що в сутичці він боровся відразу проти шести янголів, а це, безумовно, не пройшло без уваги поблизького воїна Святого рівня Макензі, який жив у столиці провінції.

Лінлей уважно подивився на Макензі. Макензі виглядав так, ніби йому було не більше 50 років. Хоча його волосся мали кілька сивих прядей, на його обличчі не було ні єдиної зморшки. Він завис у повітрі, тримаючи пряму поставу, а його невтомна аура змусила Лінлей про себе здивуватися. Це, безумовно, означало, що Макензі був сильнішим за того чотирихкрилий Херувім.

— Як давно Ви тут? - запитав Лінлей.

Макензі усміхнувся і сказав: « Можна сказати, що останнім часом. Коли я прибув, мені вдалося стати свідком того, як Ви і Чотирихкрилий Херувим обмінялися фінальними ударами та поранили один одного."

Лінлей підняв брову.

Отже Макензі повинен був перебувати тут весь час, поки Лінлей зціляв себе. Так як він не став атакувати Лінлей, коли він був поранений, швидше за все він немає поганих намірів.

« Я дуже здивований, що вам вдалося вбити Герувіма, — з похвалою зітхнув Макензі. - Незважаючи на те, Чотирихкрилий ангел був у змозі лише тимчасово використовувати свою повну силу... те, що Ви вбили його і не померли самі - дійсно дивовижно. Воїни Драконячої Крові... Це легендарні воїни Драконячої Крові дійсно могутні. Лінлей, після перетворення в Драконю форму, Ви повинні бути Воїном Святого рівня. Але з огляду на те, як важко вам було вбити Херувима, Ви повинні бути на ранній стадії Святого рівня, вірно? "

Лінлей не знав, плакати чи сміятися.

« Цет Макензі... Боже... - Тільки після того, як я вбив Чотирихкрилого янгола, я зміг прорватися на Святий рівень. Макензі вважає, що коли я бився з Херувимом, то вже був лідером Святого рівня.

« Ви не досягли святого рівня? » - побачивши Лінлей замішав недовірливо вимовив Макензі.

Лінлей посміхнувся: « Я визнаю, що після перетворення в Змієві форму я дійсно є лідером раннього етапу Святого рівня."

Макензі засміявся і задоволений кивнув: «Ха-ха, я вже давно не бачив бика Святого рівня. Я дійсно дуже радий, що зустрів Вас сьогодні. Як щодо того, щоб поїхати до мене додому. Таким чином, ми зможемо влаштувати невеликий спарінг. Я впевнений, що це буде корисно нам обом. Не хвилюйтеся, я не буду застосовувати повну силу, це буде просто спарінг».

Побачивши, що Лінлій отримав серйозні травми, коли вбивав чотирихлометрового ангела, Макензі не вірив, ніби Лінея справді був готовий скласти йому конкуренцію.

« Макензі, в Драконячій формі я дійсно на святому рівні. Однак... - Дивлячись на Маккензі Лінлей впевнено продовжив. - Я прорвався на цей рівень тільки зараз, після битви. Коли я воював з Херувимом, я ще не був на святому рівні."

Тепер Лінлей більше не турбувався про своє утримання. Хоча він не був упевнений у своїй спроможності впоратися з висиджуванням піку Св.

Досягнувши святого рівня, ми вже не мусили приховувати себе або свою справжню силу.

« Що? Ви прорвалися тільки зараз?

Том 8, глава 50 - призначення

Макензі подивився на Лінлей зовсім по-іншому, ніж раніше.

"Ха-ха... Раптом Макензі засміявся. Його ставлення було більш дружнім і приємним. Він спустився на землю і повільно йшов до Лінлія.

« Лiнлей, Ви - легендарний геній маг, другий найбільший в історії. Але, на мій погляд, ваш талант воїна навіть більше, ніж мага. У такому юному віці Ви вже стали воїном Драконячої Крові Святого рівня. Ці воїни дійсно є Висшими Воїнами», - з похвалою вимовив Макензі.

Лінлей завжди пишався своїм кланом. Але щоразу, коли він згадував про знищення кланів, то відчував постійний нестерпний біль у своєму серці. Адже він не міг зупинити ситуацію.

"Містер Макензі, вам щось потрібно? Якщо ні, то мені вже час йти." - сказав Лінлей.

Але Макензі відразу додав: « Мій друг Лінлей, це наша перша зустріч. Чому б нам не провести якийсь час разом? Мені б хотілося більше дізнатися про легендарних воїнів Драконячої Крові. І якщо у вас є час, то я не віддамся спаррингу з Вами. Адже спарінг з виборцем того ж рівня є одним із кращих способів для самовдосконалення». Сказавши це, Макензі дуже уважно подивився на Лінлей.

Спарінг?

Макензі був місцевим гегемоном у північно-західній провінції. Тому мати добрі стосунки з Макензі було для нього добре. Адже і Кін теж відносився до північно-західної провінції. Отже, налагодивши стосунки з Макензі, Лінлей міг би допомогти Кіну.

З огляду на мить Лінлей сказав: « Я все ще не повністю видужав від ран. І в даний момент не може щось протиставити Вам. Давайте домовимося так. Спочатку я поїду додому, а пізніше відвідаю вас. Це займе не надто багато часу, десь близько місяця."

Макензі з радістю кивнув: « Чудова річ. Тоді я чекатиму Вашого прибуття в замок клана Жак".

« Я обов'язково прийду, - посміхаючись відповів Лінлей.

Зі сніжинки, падаючи з неба. Макензі та Лінлей, два власники Святого рівня, посміхнулися один одному і розійшлися в різних напрямках.

Лише Лінл і Бебе залишились на просторах широчої дикої місцевості.

Дивлячись на величезні сутички, Лінвей раптом згадав ту снігову зиму, коли він був молодий і закоханий в Алісу.

Через рік, під час розбухлих метилів Лінлей та Аліса розлучилися.

Незабаром, ще в сніжний день Ліндей вирушив на гримку Магічних звірів, щоб досягнути « нового рівня ».

Сьогодні ввечері, на четвертий день метилі, Ліндей прорвався до дев’ятої ранги як воїн, приєднавшись до панування воюючих Святого рівня.

« Сніг... І я не можу цього зробити ».

Лінлей почувався щасливим. Але опустивши голову і подивився на себе, його усмішка зникла. Здивований, він сказав: « Я розмовляв з воїном Святого рівня протягом такого довгого часу визирання ось так?»

Через його трансформації і битви проти янголів, одяг та штани Лінлей були повністю відірвані.

Він виглядав так, що навіть бідні стали б його жаліти.

Однак Макензі не звертав уваги на його одяг. Багато волителів Святого рівня, тренуючись по кілька місяців до ряду, могли прийняти дуже необачний і непохайний вигляд. Це було нормально. Їх зовсім не турбує бруд і рваний одяг. Вони думають про душу людини, про те, який вона всередині, а не ззовні.

Хоча одяг Лінлей був у жалюгідному стані, ніхто не ставився до нього з презирством.

Адже головне - це аура людини і поведінка.

« Босе, ти сказав, що досягнув святого рівня? Трансформуйся і дозволь мені піднятися твоїми досягненнями." - кажучи ці лісові слова, очі-бусинки Бебе дивилися на Лінлей.

У своєму серці Лінлей відчував задоволення.

Це чудова ідея.

« Добре», - розсміявшись сказав Лінлей. Бебе побачив, як з’являються чорні лусочки на шкірі і відразу сстрибнув з плечей Лінлей. Гострі шипи вирвалися з його лоба, колін, ліктів, а його очі наливались темно-золотичним кольором.

Він виглядав як раніше.

Лінлі відчув, що він майже відновився.

"Свист"!

Лінлей відчував, що унікальна енергія Найвищого Воїна Змієві Крові циркулює в його кістках, м'язах і навіть у лусках, шипах та драконячому хвості.

Тепер чорні лусочки злегка переливаються відтінком блакитного світла.

"Який неймовірний приплив сили".

Лінлей відчував, що його сила і зір зросли в десятки разів. Він бачив, що знаходиться за декілька кілометрів від нього.

« Така неймовірна сила. Такий рясний і якісний потік бойової-Ці".

Лінлей стиснув кулаки і навіть повітря навколо нього здригнувся. Його м'язи наповнилися могутньою силою, а тіло переповнило зростаючу кількість бойової-Ці.

"Ха-ха... - Я засміявся з Лінлі ».

Глибокої ночі. Лінлей схвильований летів через пустелю. Він повністю перетворювався в драконячої Крові і виглядає як монстр, плив по повітрі, видаючи звуки безконтрольного сміху.

Його сміх луною розносився в небі і на землі.

« Не дивно, що коли Баркер досяг Святого рівня, то теж дуже хвилювався. Він не очікував, що після переходу на новий сходинок знайде таку силу." - Ліндей відчував себе так добре, як ніколи.

Драконячий Крові мав багато вроджених здібностей. Коли вони досягли певного рівня, то відразу отримували можливість літати. Адже ці магічні звіри мали їх ще від народження, і в цьому не було нічого дивного.

« З точки зору загадковості і шляхетності, генеалогічна Бронований Шипастого Дракона менш примітна родовода воїнів драконячої Крові», - летівши високо в повітрі, Лінлей відчув благоговіння.

Спочатку Лінлей випив велику кількість крові дракона і також з'їв магічне ядро Бронованого Шипастого Дракона. Лінлей був воїном Драконячої Крові і міг розщепити та перетравити все це.

А тепер, зійшовши на Святий рівень, Лінлей відчував, що енергія спадщини воїнів Драконячої Крові продовжує трансформуватися в його жилах і зміцняти кожну частину його тіла.

"Моя швидкість збільшилася вдвічі" - з цією думкою Лінлей пронісся так швидко, що був схожий на маленьку пляму.

« Що стосується захисту... - Лінлей подивився на абсолютно непошкоджені лусочки, приділяючи особливу увагу відтінку блакитного кольору. - Якби я отримав ще один удар від цього Чотирихкрилого янгола, я б був трохи поранений."

Губи Линлей викинулися вгору.

Впевненість!

Неповторна впевненість!

Насправді, більшість людей-військів святого рівня мали дуже слабкий захист. Навіть волителі піку святого рівня не мали такої неймовірної оборони, як магічні звіри Св.

Але чотири Верхові Воїни володіли особливостями, які в цілому були набагато ефективнішими, а особливості магічних звірів.

Це було однією з причин, чому при досягненні Святого рівня воїном Драконячої Крові в людській формі, він відразу ж досягав піку святого рівні після трансформації у зміїю форму. Вони були непереможні. Все інше не мало ніякого значення.

Навіть використовуючи просту силу, вони були непереможними серед вовчень Святих рівнів.

Це був їхній природний талант!

Багато талановитих людей або магічні звіри, такі як Хаеру, заздрили росту сили Лінлей. Чотири Верхові Воїни були гідні захоплення і заздрості від будь - якої раси континенту Юлан.

- Бебе стрибнув у повітря.

Лінлей простягнув руку, щоб зловити Бебе в повітрі, але Бібі ковзнув повз і застрибнув на плече Лєне.

Лінлей був повністю вкритий темними лусочками, а на плечах фарбувався чорний Примарний Мишонок.

Він дійсно виглядав дуже красиво.

"Бебе, прийшов твій час, щоб випробувати швидкість справжнього воїна Святого рівня", - Лінвей голосно розсміявся, а потім злетів і пронісся по небу, перетворюючись на маленьку чорну пляму, що зникає за горизонтом.

Сніг продовжував падати.

Тільки трупи на землі свідчили про війну, яка тут відбулася.

Швидкість польоту по прямому воїна Святого рівня була дуже швидкою. За годину, Лін Лей зміг подолати тисячу кілометрів. Через деякий час він вже міг бачити попереду Облачну Дерівню.

Сьогодні засніжене село було дуже тихим.

Лінлей полетів напрямик до західного боку села. Опускаючись на високій швидкості, він як метеор приземлився прямо в середині подвір'я.

« Хто йде!», - роздався низький басистий рев і мілинало кілька тіней.

Лінлей летів зі швидкістю звуку і оскільки він подолав звуковий бар’єр, під час його польоту здавався жахливий звук. Звичайно, він привернув увагу братів Баркер. Але як тільки вони побачили, що людиною перед ними був трансформований в Драконську форму Лінлей, вони полегшено зітхнули.

« Ви навіть не відчиняли дверей? - сказав п'ятий брат Гейтс не приховуючи подиву, а потім подивився на Лінлей. - Лорде, може бути... ?»

Посміючись, Лінлей подивився на Ґейтса.

Гейтс був найрозумнішим з п'яти братів і першим, хто оволодів рівнем "виправляючим чимось важким", наче це щось легке.

« Ах! Святий рівень!» - решта п'ятеро братів нарешті зрозуміли це і здивовано подивилися на Лінлей.

« Великий брат Лей повернувся? » — почувся голос Дженни, яка бігала до них.

Але коли вона побачила перетворення Лінлі, то злякалась і відразу закричала: « Боже мій! »

Ребекка і Ліна, які ділили з нею кімнату, намагалися заспокоїти її.

« Дженна, це великий брат Лінлей. Це його перетворення в воїна Драконячої Крові", - засміялася Ребекка.

Лінлей повернувся до своєї нормальної людської форми. Налякана Дженна здивувалася на нього, а потім подивилась на Ребекку: « Король Драконячої Крові? Що таке драконячий Крові?»

« Ха-ха, воїни Драконячої Крові є одними з чотирьох Верховних Воїнів. Ми, п’ятеро братів, також Верховні Воїни. Ми безсмертні воїни!" - зарозуміло сказав Гейтс.

Дженна подивилася на сусідніх людей.

Коли вона приїхала сюди сьогодні ввечері з Хаеру, то тимчасово оселилася в Ребекі та Ліні. Коли Ребека та Ліна познайомили її з усіма, вона дізналася подробиці про Зесслера.

Почувши, що Сесслер був Архімагам некромантом, Дженна навіть не приховувала свого здивування. Аж раптом ця група долучила драконячої Крові та Бессмертних воїнів.

« Це... Всі ви... Її думки були глибоко заплутані ».

« Дженна, повернися і відпочинь», - засміявся Лінлей.

Баркер і його брати були приголомшені проривом Лінлей на новий рівень.

Другий брат Анк [An'ke] з радістю вигукнув: « Лаорд, ти так швидко прорвався. Старший брат Баркер досягнув святого рівня раніше за тебе, але так і не зміг порівнятися з тобою по силі. Тепер... Різниця між вами зросла".

« Якби він не був настільки сильним, як ми могли б стати нашим Лордом, який поведе нас на шлях помсти Сяючої церкви?», - зарозуміло сказав Гейтс.

« Усі ви вже бачили прорив на Святому рівні, — каже Зесслер. — Усмішка сяяла. На щастя, і цей старий нарешті має певні ідеї. Я впевнений, що протягом десяти років я також зможу досягнути Святого рівня".

Десять років?

Зесслеру було понад вісімсот років. За його словами, десять років - досить короткий термін.

«Великий Маг некромант? Це неймовірно лякаюча думка, - очі Лінлей блестелі. - На той час Ви зможете визнати нежити Святого рівня і прикликати мільйонну армію нежиті!»

Архімаг некромант дев'ятого рангу... Звучить жахливо.

Адже Архімаг був сам по собі страшений як ціла імперія.

"Ха-ха, потрібно рости швидше. Ці виродки з церкви, що живе в Сіячi, все-таки вирішили прислати людей? Якщо пришлють одного, ми вб'ємо його. Якщо пришлють десять, ми вб'ємо 10. Після чого ми попросимо Зесслера створити не жити з їх трупів, щоб використовувати їх для контракту." - кажучи це, Гейтс відчув безмежну радість від однієї тільки ідеї.

Усі були дуже щасливі. Зріст їхньої сили був прямо спрямований на зростання їхніх можливостей боротися проти Сяючої церкви.

Лінлей також був щасливий.

Піднявши голову до неба, Лінлей дивився на сніжинки і подивився на всіх присутніх: « Так само як сьогодні метиль. Зберемося разом у головному залі."

« Так! Сьогодні ми не заспокоємся, поки не нап'ємося." - навіть спокійний і зрівноважений Баркер голосно ревел від щастя.

Веселі гулянки тривали до середини ночі. Адже тепер все залежало тільки від них. Лінлэй став їхнім лідером, адже серед них він був найсильнішим і наймогутнішим.

Минав час. Непомітно пролетіли три дні.

Дженна повністю усвідомила, якою силою володіли всі присутні в цій садибі. Тільки тепер вона зрозуміла, що з цими людьми можна без проблем захистити префектуру міста.

Для групи Лінлей навіть могутній клан Жак, який правив Північно-Західною провінцією, вже не був страшений. Вони дивилися на клан Жак як на рівних тільки тому, що з ними був Маккензі.

"Баркер, його брати і великий брат Ліндей так наполегливо працюють" - Ребекка, Лина та Дженна базікали між собою, несучи кошики через садьбу.

Але як тільки вони увійшли в двір, то раптом побачили...

Примарний Мишонка Бебе наче пливе в повітрі. Побачивши Дженну та інших, він підлещувався до них.

Бебе відкрив рот і виголосив чітку людську промову: « Уоу, які гарні дівчата. Вітаю, леді!"

Том 8, розділ 51 - Уортон

Столиця Імперії О'Брайен. Чен. У всьому континенті Юлан, лише столиця Імперії Юлін може відповідати розміру Чена.

Щодо назви “Ченнанса", то це ім’я вибрав сам Бог Війни О'Браєн.

Мільйони людей жили в імперії Ченна.

Ця столиця з п’ятьма тисячолітньою історією населяли багато стародавніх кланів. У таких місцях, як столиця імперії Ченн, навіть у дев’ятилітньому рангу були звичайним явищем. Незважаючи на це, ніхто з них не наважувався діяти необдумано, оскільки в імперській столиці було надто багато могутніх кланів.

Але без сумніву, організація номер один у столиці Ченн була Колледж Бога Війни.

Також варто зазначити, що Бог війни, який особисто навчав своїх учнів, майже ніколи нікому не показував свого обличчя. Навіть найслабший з почесних учнів був у великій мірі воїном восьмої ранги, тоді як більшість із них були воїнами дев’ятого рангу. З цього видно, що Коледж Божий був війною. І звичайно, головним наставником Колледжа Бога війни був сам Бог.

Слід розуміти, що в Імперії О’Брайен усі інші релігії були оголошені поза законом. Навіть прості люди молились до Бога про війну. Він став об’єктом їхньої віри!

Це показує, наскільки важливим є Боже втручання в серця простих людей.

Східна частина міста Ченн була місцем з розкішними палацами і резиденціями, а також імператорським двориком у східному місті. Також у східній частині міста Ченн була вулиця Боулдер і на кожному з її сторін було багато садибів. Кожна з них була зроблена за наказом імператорського клана і подарована як винагорода від аристократів та урядовців, які виконували важливі для імперії справи.

Одна з посаджень на вулиці Боулдер була резиденцією найновішої зірки, що висхідна імперія, графа Уортона. По боках від воріт резиденції графа Уортона стояли два міцні охоронці. У головному залі були ще чотири особи.

Усі четверо стояли на місці, але один з них був явно на нервах і похмура брови потопав ногою.

Йому було приблизно двадцять один або 20 два роки. Він носив одяг простого воїна, з лагідними рукавами повністю обнажені його опуклі м’язи. Він мав прямий ніс, товсті чорні брови і кутове обличчя, яке візуально надавав йому мужності та твердості.

Але найдивовижнішим є його тіло.

Його зріст становив 220 сантиметрів. Масивні широкі плечі, вузькі талія і могутні ноги.

« Унішне Вортон виглядає більш величним, ніж Лінлей» - подумав Хілман.

Порівняно з Уортоном, Лінлей здавався більш стриманим і тусклим.

"Молодою майстер Уортон, Ви все ще турбуєтеся про сьому принцесу?" - почав бурчати палацовий Хірі з червоним носом від випитого вина.

Уортон обернувся, щоб подивитися на нього і сказав: « Дідушка Хірі, Ви знаєте хто ці люди, які ганяються за Ніною [Ніна]».

Один з тих четверків несподівано засміявся: « Пане Уортон, ви такий хоробрий чоловік, але коли йдеться про любовні справи, то стаєте нервовим і невгамованим. Чому б Вам просто не піти і не зустрітися з його величністьм імператором. Хіба це складно?»

- Вортон підняв брову.

Гіллман погодився: « [Na’de] має рацію. Ви вже восьмий воїн і до того ж нащадок клана воїнів Драконячої Крові. І звичайно його імператорська Величність знає, що якщо потомок клана воїнів Драконячої Крові досягає восьмого рангу, то це означає, ніби він, безумовно, тренувався за допомогою своєї бойової-Ці воїни драконячий крони і безсумнівно може трансформуватися."

Гіллман знав, що дістатися до восьмої ранги без тренування бойової-Це було практично неможливо. Але прямо зараз, він не мав поняття, що в даний момент на стороні Лінлей були п'ять братів, які досягли восьмого рангу тільки за рахунок фізичної підготовки.

« Уортон, як драконячий Крові, Ви цілком схожа на молодого принцесу сьомої. Я впевнений, що його Величність імператор погодиться, - кажучи це, палаций Хірі сміявся. - Попросите її руки ... і так, я думаю, що було б краще, якби Ви перед цим дозволили сьомій принцесі промацати ґрунт на цю тему у його імператорської Величності. Таким чином ви будете мати краще уявлення про те, як складається ситуація."

Дворецький Хірі та Гіллман переглянулися, а потім почали сміятися.

В останні роки, відносини між Вортоном і сьомою принцесою імперії стали добре відомі у всій імперській столиці. Але для того, щоб не здаватися, треба було сказати, що інші юнаки і жінки з імперської столиці не збиралися здатися. Крім того, двоє з них були цілком конкурентоспроможними.

"Пусть все залишиться так, як є" - Уортон просто похитав головою.

Він довіряв сьомій принцесі. Вона вже сказала йому, що давно на його боці і не вийде заміж за когось іншого. Але Уортон також знав, що шлюб з імператорською принцесою повинен бути схвалений безпосередньо його Величністю імператором. Крім того, Уортон не хотів, щоб сьома принцеса була засмучена і розчарована. Якби він міг одружитися з нею відкрито, це було б краще.

« Дитинко Хірі, чи є новини від мого старшого брата? » — запитав Вортон.

Дворець Хірі кивнув: « Доусон написав листа, що твій старший брат від’єднався і продовжив тренуватись. Тому від нього немає новин».

« Старший брат так старанно тренується... У серці Вортон завжди захоплювався Лінлією.

Багато важливіших завдань полягав у тому, що воїни Драконячої Крові — повернення реліквії предків або помсти за смерть своїх батьків — лежали на плечах Лінлей. А Уортон, на відміну від нього, міг залишитися в столиці імперії і спокійно тренуватися.

Навіть будучи на відстані, Лінлей продовжував оградувати його від вітру і дощу.

« Старший брат... Уортон все ще пам’ятав, що за межами міста Вушан з’явилися два волителі Св. Тоді, його старший брат не думаючи про свою безпеку закривав Уортона своїм власним тілом.

Уортон чітко пам'ятає той небезпечний момент...

"Ложись!" - Ліндей сердито кричав на Уортона, коли втік до нього не звертаючи уваги на власну безпеку. А потім Лінлей використовував своє слабке, хилоє тіло для захисту його.

Після того, як він покинув будинок у віці шести років, зараз Уортону було вже двадцять два роки. А вже наступного місяця йому виповниться двадцять три.

Минуло вже 17 років тому.

Він не бачив брата сімнадцять років.

« Не хвилюйтеся, пане Вортон. Молодий майстер Лінлей приїде як тільки закінчить тренування і досягне поставлених цілей. Врешті-решт, він точно знає де Ви живете" - втішно сказав палацовий Хірі.

Уортон кивнув, а потім посміхнувся: « Цікаво, чи тепер мене знає старший брат під час зустрічі? »

« Один шестирічний хлопчик так змінився. Ха-ха... Це точно, твій старший брат напевно не зможе дізнатися тебе." - Гіллман знову почав сміятися.

Надір кивнув: « Коли я разом з батьком прибув сюди зі Святого Союзу, то спочатку не знав вас, молодого майстра Уортона. Тільки після того, як я побачив палацового Хірі, я зрозумів, що цей здоров'я, який був більшим і вищим за мене, і є та маленька дитина, яку я знав".

« Надир, ти нікчемний... - Уортон подивився на нього.

Надір був сином Гіллмана. Однак, хоча йому було вже двадцять п’ять років, він був тільки воїном четвертого рангу. Але Надір був дуже стриманим і обережним, тому разом зі своїм батьком Гіллманом він зміг палити роботу всіх охоронців садиби.

« Уортон, як вже пізно, дістав кишеньковий годинник і кинув на них погляд. - Дідусю Хірі, дядьку Хіллман, я мушу йти".

« У нього повинна бути зустріч з сьомою принцесою», - засміявся Надір спеціально залишив ухмилку на обличчі.

Уортон впевнено відповів: « Це природно. А ти що, ревнуєш?» Сказавши це, Уортон розгулювався і вийшов з садиби.

Коли Уортон побачив, що він пішов геть, палацовий Хірі розстроївся.

« Коли ми тільки приїхали, молодий майстер Уортон був ще дитиною. Але тепер він вже дорослий. Я виконав прохання лорда Хоґґа". Коли Хірі думав про Хогга, він важко зітхав і не міг нічого з цим вдіяти.

« Клан Барух » вже багато років був надихаючим РІЗОМ. Але тепер він нарешті почав пробуджуватися. Через десять років, ймовірно, весь континент Юлан знову буде заселений людьми, які обговорюють легендарних воїнів Драконячої Крові."

Несячий бойовий клинок “палач ” Уортон їхав вулицею на Саблебубому Тигрі. Саблесубські Тигри - це магічні звірі восьмих ранг, і тому звичайні чарівні тварини розходилися вбік при його вигляді. Крім того, Уортон і сам був величезним та фізично могутнім, а разом з ними вони зображали таку величезну картину, що кожен бачив їх у своєму серці.

Таким чином, всі пішоходи на вулиці розступалися і вставали йому дорогу.

« Це геній академії О’Брайен, Вортон. Дивіться. Він їде на магічній звірині восьмої ранги".

« Саблесубый Тигр. Він такий лютий! Якби у мене був власний магічний звір, це було б так чудово".

Багато людей на вулицях говорили про Уортоні, коли він проходив повз нас. У минулому, коли Лінлей вперше побачив дракона Моліноча, він також мріяв мати могутнього магічного звіра як свого кузена. Для багатьох молодих людей Уортон був прикладом для наслідування.

Саблесубові Тигри були надзвичайно швидко. Навіть коли він рухався вулицями, то дуже швидко і досить плавно просувався вперед.

« Ось і ми», - Уортон побачив віддалений готель. Це було місце зустрічі сьомої принцеси. Швейцар готелю впізнала Уортона і відразу ж відкрив двері, щоб він міг увійти.

Вівши Саблесубого Тигра за собою, Уортон увійшов у готель.

Він окинув поглядом готелю і його погляд зупинився на обличчі, про який він постійно думав. Уортон відразу вигукнув: « Ніна» Але саме в цей момент Уортон раптом насупився... тому що він побачив людину, яка його неймовірно дратував.

"Уортон".

Ніна мала копну пишних світлих волосся, а її аристократично бліде обличчя було неймовірно чарівною. Її блискучі, сяючі очі були дуже ясними і чистими.

Ніна щасливо підбігла до Уортона, який пішов на зібрання і взяв її за руку.

"Цей хлопець знову з'явився" - прошепотіла Ніна Уортону.

Уортон подивився на стоячого чоловіка і сказав упівголоса: « Ніно, не звертай уваги на нього ». Але саме тоді до них підійшов гарний молодий чоловік.

Він спокійно сміявся і сказав: « Уортон, я дійсно не сподівався побачити тебе тут. Чому ти завжди з'являєтьсяш там, де Ніна? "

« Закрий свій рот, Ламонт [Lan'mo], - нахмурився Уортон. - Запам'ятай. Ти навіть не достоїться звати її на ім'я. Ти поставив мені питання, але це я повинен запитати у тебе. Чому там, де Ніна, завжди з'являється ти? "

Ламонт подивився на Уортона з усмішкою, яка була скоріше ухмилкою.

Але зовнішність оманлива. Ламонт дуже ненавидів Уортона. Зрештою, він забрав у нього Ніну.

« О, Саблезубий Тигр, Ламонт подивився на Сабінзубого Тіра Уортона. І сміючись, він продовжив. - Уортон, не бажаєте влаштувати змагання між моїм Голубооким Свірепим Мастіффом і твоїм Саблесубним Тигром? Я тримаю парі, що мій Голубоокий Свірепний Мастіфф, безсумнівно, переможе".

Блакитноокі Свірепи Мастіффи та Саблезубі Тигри були обидва магічними звірами восьму рангу.

Проте існують відмінності в силі серед магічних звірів восьмого рангу. Наприклад, золотогриві Матіффи та Голубооке Мастіфи вважаються одним з найсильніших видів морської тварини восьмим. Ці блакитні Свірепи Мастіффи були особливо ефективні проти магічних тварин, які мають вигляд тигрів.

« Уортон не цікавить, — сказав він. Подивившись холодно на Ламонта, Уортон продовжив. - Ламонт, якщо ти дійсно хочеш влаштувати змагання я б не заперечував проти битви з тобою. Навіщо давати битися магічним звірам, якщо можна самим? Хмпф".

« Чи існує різниця між людьми?»

Ламонт посміхнувся, але більше не сказав нічого.

Ламонт був шанованим учнем Божого коледжу війни і воїном дев’ятого рангу. Він справді був обдарований, а отже й зарозумілим. Але зараз, майже всі стародавні клани імперської столиці знали, що Уортон був речником клава Барух, який у свою чергу належав королівським солдатам Драконячої Крові. І Уортон явно був в змозі використати свою легендарну бойову-Ці.

Відриск клана воїнів Драконячої Крові, який міг використовувати бойову-Ці, також був здатний трансформуватися в зміїну форму.

Ламонт дуже добре знав, що хоча Уортон був лише воїном восьмої ранги, при використанні унікального бойового клинку, він міг битися на рівних з звичайними вояками дев'ятого рангу. Але як тільки Уортон трансформується, він, Ламонт, мало що зможе йому протистояти.

« Давайте забудемо про це», погладьши по хохлку своєї чарівної звірини, Ламонт посміхнувся.

А після, він покинув Ніну і Уортона.

Ніна і Уортон попрямували прямо до приватного номеру люкс, який був на другому поверсі готелю. Жінка, яка служила Ніні, залишилася поза межами кімнати.

« Здоровяк, скажи мені, що нам робити з Ламонтом? Він так дратує», - тихим голосом запитала у Вортон Ніна.

“Здоровяк 14, тож Ніна звернулася до Уортона вперше. Кожного разу, коли вони були удвох, Ніна зверталася до нього тільки так.

« Це все твоя провина, бо ти така мила, - Уортон посміхнувся, потираючи носа Ніни. - Насправді, мене зовсім не хвилює Ламонт. Той, про кого я дійсно турбуюся - це Кайлан [Kai'lan]."

« Великий брат Кайлан? — здивовано запитала Ніна. - Я сприймаю його тільки як старшого брата, але він ... ех... І я не можу цього зробити ».

Кайланові було двадцять три роки, але він вже був магом сьомого рангу.

Двадцятилітніх воїнів сьомого рангу було досить багато, але дуже мало людей у такому віці ставали магами сьомої рани. Крім того, Кайлан досяг сьомого рангу як маг, коли йому був всього двадцять один рік.

Якби Лінллей не вирізав “Пробудження від сну 13, то, мабуть, не зміг би досягти сьомого рангу аж до двадцяти років.

У імперській столиці Кайлан вважався генієм мага. Він був другом дитинства Ніни. І що ще важливіше, Отець Кайлана був лівим прем'єром імперії і тому надзвичайно впливовою людиною. Сам Кайлан по правді був дуже хорошою людиною. Можна навіть сказати, що він був майже ідеальною особою.

Том 8, розділ 52 — Клан Бейрут

« З точки зору шляхетного походження, а також особистості Кайлан був хорошою людиною, - Уортон тримав Ніну у своїх обіймах і тихо шепотів. - Я боюся, що твій батько імператор дасть згоду на шлюб з Кайланом."

Ніна кивнула: « Це правда, мій батько цінує Кайлану через його високий талант до магії. У майбутньому, він має високі шанси стати Архімагом дев'ятого рангу і навіть може бути Великим Магом Святого рівня. В імперії багато військових святого рівня, але більшість з них - воїни Святого рівня. А Великих чарівників Святого рівня дуже мало".

Уортон відчув, що Кайлан представляв для нього реальну загрозу.

А Ламонт навчався у коледжі Бога війни і був просто почесним учнем. Крім того, його клан не був особливо впливовим. А Уортон, врешті-решт, був воїном Драконячої Крові. Якщо Імператор не дурень, то він безумовно повинен вибрати Уортона.

Але якщо Кайлан почав би конкурувати з Уортоном, то звичайно все було б інакше. Його батько був впливовим лівим прем’єром імперії.

"Ніна!" - Уортон став дуже серйозним.

Ніна подивилася на нього.

« Я готуюся до зустрічі з його Величністю імператором, щоб особисто попросити твоєї руки і дозволу на одруження" - сказав Уортон із дуже радісним виразом обличчя.

Ніна спочатку завмерла, а потім на її обличчі з’явилася усмішка.

- Ніна була дуже збуджена.

« Так, — кивнув Уортон. - Ніна, але перш ніж я це зроблю ти можеш поговорити з батьком і дізнатися, на чиєму боці він більше схиляється."

Ніна безпорадно похитала головою: « Я вже говорила тобі, що мій батько ще не зробив свого вибору. Єдине, що він говорить - не треба поспішати і не варто спішити 7.... але мій батько дійсно дуже доброго погляду про тебе. Якщо ти хочеш попросити моєї руки, я думаю, твої шанси будуть дуже великі". Ніна дуже сильно сподівалася на це.

Зрештою, тільки одна з її старших сестер вийшла заміж за коханого. Для інших сестер Ніни їхній шлюб був лише політичним вигодом і в цілому не дуже щасливим.

Уортон погодився кивнув.

« Не хвилюйся, Ніно Я не дозволю нікому забрати тебе у мене." - Уортон сильно притиснув Ніну, поклавши її голову на свою масивну груди.

...

Північно-західна провінція. Хмарне місто, розташоване за межами столиці провінції. На західному боці Облачної Дерені був ліс.

У формі Дракона Лінллей проводив спарінг з Бебе.

« Якщо ти відчепишся від мене, то безпорадно сказав Лінлію, тримаючи асмантинний важкий меч. - Якщо ти не заспокоїшся, то я буду змушений застосувати Глубінні Істини Землі."

"Хе-хе, босе, я знаю, що ти занадто сильно турбуєшся про мене, тому не зробиш це." - Бебе носився в повітрі, розмовляючи людською мовою.

Якщо вони досягнуть святого рівня, магічні звіри могли вільно змінюватись і навіть розмовляти людською мовою. Але тільки досягнувши Божественності рівня магічної звірини може бути людський образ.

У всьому континенті Юлан, тільки Король Ліса Тьми і король хребта Магічних Звірей - ці два могутні звіри Божественного рівня могли приймати людський образ.

Що стосується Бебе, то він чудово знав, як довго чекати на досягнення такого рівня.

« Ти поганець, — зітхнув Ліллей. - Я досяг Святого рівня і, нарешті, нагнав тебе з точки зору швидкості та оборони. Але і ти відразу ж пробрався на Святий рівень. Отже, твоя швидкість знову досягла неймовірних висот."

Варто зазначити, що швидкість руху і швидкість атаки були двома різними поняттями.

Швидкість махання мечем була набагато швидше, ніж швидкість руху. Хоча з точки зору нахилу і спритності Лінлей не міг зрівнятися з Бебе. Його важкий меч був в змозі блокувати атаки Бебе. Зрештою, у сутичці з Бебе, Лінлей міг тільки ефективно захищатися.

- Бебе гордо засміявся.

Насправді, Глубінні Істини Землі Лінлей звичайно створювали реальну загрозу для Бебе. Оскільки Глубіни Землі проникли через зовнішню оборону, вона не мала жодної вартості.

Але як Лінлій дозволив би собі використати такий небезпечний напад у схопленні з Бебею?

Отже, Бебе постійно дражнив і знущався над Лінлією під час спаррингу.

« Достачно. На моєму тілі тепер є дві подряпини. Ти щасливий?» - Лінлей засміявся, потираючи маленьку голову Бебе. Повернемося і перекусимо.

Лінлэй повернувся до своєї людської форми, а потім одягнув новий комплект одягу.

- Бебе хохота приземлився на плече Лінлей.

У поточній ситуації Лінлей уникав використання Глубінних Істин Землі. Хоча Бебе був дійсно могутнім магічним звіром Святого рівня.

"Бебе, і все ж, якою ти магічною звір?" - Ліндей йшов, розмовляючи з Бебі.

« Я дійсно не знаю» - сказав Бебе, покаявши мордою.

Раптом Лінлей згадав щось, потім здивовано подивився в бік Бебе: « Пам'ятаєш, що коли ми зустрілися, я запитав твоє ім’я? У цей час ти тихо вимовив, "Бей-Ай". Ти не зміг сказати, що хотів, навіть це вимовляв не зовсім чітко."

Лінлей пам'ятав цю сцену дуже ясно...

...

« Маленький Примарний Мишонок, як тебе звати?» - Лінвей подумки запитав його.

Маленький Примарний мішечок сказав дещо схвильовано: « Бій... Бий...».

Лінлей подивився на нього.

« Що він говорив? » — не розумів Лінлей.

Біля нього з’явився Дерінг Коуарт зі своєю білою бородою і сказав: « Лансей, цей крихітний Примарний Мишеня ще немовля. Він ще не може сформовувати точні звуки. Навіть при уявній зв'язку з тобою, в даний час він може спілкуватися тільки нескладними звуками."

Через їхній духовний зв'язок Лінлей був в змозі відчувати реакцію маленького Примарного Мишонка, але він просто не міг говорити.

« Добре. Ти сказав “Бей... Бей... тоді я назву тебе “Бебе". Як тобі це?" - Лінлэй посміхнувся, подивившись на маленького Примарного Мишонка.

Маленький Примарний Мишок спочатку задумався на деякий час, а потім уже з радістю кивнув.

І тоді Лінлій назвав його “Бебеус".

...

« Я сказав це?»

Бебе був вражений.

« Ах, так. Пам'ятав. Я згадав. Коли я був дуже, дуже малий, так маленький, що не міг навіть відкрити очі, я почув дуже близький, надзвичайно теплий голос, який сказав мені це."

Лінлей відразу подивився на Бебе. Він ніколи не чув, щоб Бебе говорив про це раніше.

Для магічних звірів було нормально те, що відразу після свого народження вони не могли відкрити очі. Бебе, мабуть, народився недавно. Це був дуже далекий спогад. Якби Лінлій не нагадав йому, Бебе вже б і згадав про це.

« Це голос сказав мені, що я належу до якогось клану. Він сказав мені сховатися в задньому дворі садиби твоє клана і не тікати. А потім, голос зник." - Бебе був дуже здивований.

« Бий - це клан? » — запитав Лінлей.

« Я не дуже добре пам’ятаю. Це, здається, був Бей, Бэй... ах! - Очі Бебе загорілися. - Бейрут. Верно. Це, здається, був Бейрут. Цей голос сказав мені, що я був членом могутнього клана Бейрут. Він сказав мені не тікати, тому що зовні було небезпечно. Ось чому я і знаходився в твоїй садибі весь цей час, поки повільно ріс".

Лінлей зрозумів.

« Клан Бейрут? - Магічні звірі мають клани?

Бебе похитав головою у замішанні. « Я не знаю. Я ніколи не зустрічав моїх батьків після народження. Я просто залишився на задньому дворі садиби твого клана і все, що я повинен був робити, це є шматки щебня."

Лінлей запам'ятав цю назву - клан Бейрут!

Лінлей був абсолютно впевнений, що ніколи не чув про жодний могутній клан Бейрут на континенті Юлан. Але цей клан, мабуть, був кланом магічних звірів.

Клан магічних звірів?

Лінлей не знав про це, оскільки він був людиною.

І Бебе не знає, бо він не бачив батьків.

...

Минуло ще десять днів, поки Лінллей перебував у Облачній Деревні. За згодою Лінлі з Макензі, він мав відвідати клан Жак протягом 30 днів.

"Великий брат Лінлей, вам прийшло повідомлення" - прибігла збуджена Дженна.

"О, це можливо від Конгломерата Доусон".

Кожного місяця Конгломерат Доусон надсилав листи. Лінлей відразу вийшов. Снаружи молодий чоловік вів коня. Побачивши Лінлію, юнак відразу вклонився і ввічливо сказав: « Лайд Лей, ось ваш лист ».

Лінлей взяв листа і вигукнув: « Наступного місяця тобі вже не потрібно буде сюди приїжджати".

Молодий чоловік з подивом подивився на Лінллей.

« На той час мене вже тут не буде", - Лінлей давно вирішив, що в найближчі кілька днів він повернеться до клан Жак.

Його рани вже давно зажили і після перетворення в Драконью форму він ставав висіком Святого рівня. Тепер настав час відвідати молодшого брата.

Він вже довго, дуже давно не зустрічався з Уортона.

"Добре, лорд Лей" - молодий чоловік шанобливо вклонився і схопився на коня.

Щодо Лінлі, то він відкрив листа і почав читати. Лист містив досить велику кількість корисної інформації про поточний стан справ у Сіяючій церкві та континенті Юлан загалом. Крім того, було відомо про Рейнольдса, Джорджа та Єль. В кінці була інформація про Уортоні.

« Джордж справді дивовижний», - Лінвей подумки зітхнув з похвалою.

За підтримки сім'ї Уолш Джордж продовжив свою політичну кар"єру в межах Імперії Юлан. Він сам був дуже талановитим і, що важливіше...

Третій принц імперії успішно успадкував імператорський трон, ставши імператором Імперії Юлан.

Перед тим як третій принц став імператором, Джордж був з ним у дуже близьких стосунках. Вони обидва були політично єдиними. Тепер, коли третій принц став імператором, Джордж став наймолодшим і найбільшим секретарем у Імперії Юлан.

Усього в імперії було дванадцять великих секретарів. Кожен з них мав надзвичайну силу і владу. Крім того, Джордж був також заступником правого прем’єра Імперії Юлан.

« У порівнянні з Рейнольдсом Джордж став набагато успішнішим», - Лінлей посміхнувся і потім уважно прочитав інформацію про Вортоні. Лінлей мав загальне уявлення про те, що робив Уортон.

Але після прочитання листа...

« Що! - Лінлей був шокований. - Уортон вже попросив у імператора дозволу на шлюб з сьомою принцесою? "

Конгломерат Доусон тільки недавно передав цю новину до філіалу конґломерата, столиці провінції Безіл. Зрештою, ця подія відбулася лише кілька днів тому.

"Імператор не згоден?"

Нахмурившись, Лінлей продовжував читати: « Хоча він і не погоджується, але ще не прийняв остаточного рішення.

Згідно з листом, імператор все ще думає.

Ламонт прийшов поставити те саме питання і імператор не погодився. Тепер пішов Уортон і імператор також не дав згоди. Він сказав: „Ніна ще молода. І я вважаю, немає ніякої необхідності поспішати Medlock.

Ніне був двадцять один рік, вона була вже не зовсім молодий.

Але Ніна вже досягла успіху як чарівник і воїн. Вона також займалася магією стилю води. Отже, тривалість життя Ніни обов’язково буде довгою. Вона не могла б прожити три - чотири сотні років. З огляду на це вона не мусить поспішати вийти заміж.

« Є один з них, син лівої прем'єри імперії, тоді як інший був видатним учнем Колледжа Бога Війни» - Ліндей міг одразу сказати, хто найбільший ворог його молодшого брата. Це був син лівої прем'єри, маг на ім'я Кайлан.

« Ситуація не дуже приємна, - Лінлей нахмурився. У його очах спалахнуло холодне світло. - Я не можу дозволити Уортону піти по тій же дорозі, що і я. Завтра... Завтра я відправлюся з візитом до клан Жак. І потім я повернуся до Імперської столиці.

Лінлей хотів виконати свій намір.

Але саме в цей момент...

- почувся знайомий голос Гейтса. Гейтс, мабуть, був найшвидшим з п’яти братів.

"Лорд!" - кричав не тільки Гейтс, але й усі інші.

Знеохочений, Лінлій повернувся на подвір'я. Коли він зробив це, Гейтс та інші відразу ж кинулися до нього. Їхні обличчя переповнювалися шаленою радістю.

« Усі ви такі щасливі. Що сталося?» - засміявся Лінлей.

- Гейтс був першим, хто говорив.

"Анке, наш другий брат, тепер після перетворення воєвода Святого рівня", - з радістю сказав третій брат Хазар.

Лінлей був вражений.

Баркер був першим з п’яти братів, які дісталися до дев'ятої ранги. Після того як він отримав силу Святого рівня, інші четверо братів все ще залишалися на піку восьмий ранга і продовжували наполегливо працювати. І несподівано, ще один з них досяг дев'ятого рангу.

« Я. Бебе. Баркер. Анке. Четверо з нас досягли святого рівня, - Ліндей ніколи не чув про клана, який має чотирьох виборців Святого рівня. Інші три брати могли також прорватися в будь-який момент.

Лінлей посміхався так широко, як міг.

Можливо, вже наступного дня хтось прибіжить і скаже йому, що ще один з п'яти братів прорвався на наступний рівень. Потім вони матимуть ще одного воїна святого рівня у своїх рядах.

Лінлей в даний момент був ще більш переконаний, що його рішення піти рятувати Баркера і його братів було абсолютно правильним рішенням. На сьогодні, крім Баркера й Анке, можна було вже вважати, що три брати незабаром стануть воїнами Святого рівня.

Том 8, розділ 53 — Гість

Життя у Північно-західній провінції повністю влаштовувало Лінлей. У мить він, Бебе, другий брат Анке — усі досягли святого рівня. Їхня група в даний час включала чотирьох кіначів Святого рівня. Навіть три головні торговельні союзи або гільдії чотирьох головних вбивць не могли похвалитися такою кількістю сильних биків!

Це була надзвичайно потужна, прихована сила.

На жаль, у столиці імперії Уортона справи йшли не так добре.

У Вортон наполегливо тренувався з реліквією його предків, бойовим клинку « Палач ». З нього линув піт, але здавалося, що Уортон не відчував втоми і продовжував тренуватися.

Тихий спостерігач палаца Хірі похитав головою.

« Так, Уортон, як і його батько, занадто багато думав про любов».

Хірі спостерігав, як ріс Хоґг і дуже любив маму Лінлію. Коли Ліну викрали, Хоґ був дуже пригнічений і пережив понад десять років. Єдина причина, чому він намагався змусити себе жити - це були Лінлей і Вортон, яких він ростив.

Як тільки Гоґ відчув, що Лінлей і Уортон виросли й самі можуть подбати про себе, він покинув все та пішов на пошуки дружини. Зрештою, він поплатився за це своїм життям.

« Уортон такий самий. Він не втрачав надії, що його Величність імператор дасть дозвіл на одруження. Адже він сказав Вартону, навіщо поспішати, просто немає потреби вийти заміж так рано." Хірі продовжував вдихати.

Дворецький Хірі не знав, що це пов'язувало не тільки Хогга і Уортона. Лінлей був таким же.

"Огх!"

Після цього тварина почала ричати, і Уортон повільно зупинився й перестав розмахувати своїм бойовим клином. Після довгих років підготовки Вортон уже досяг високого рівня володіння бойовим клинку. Звірина рев, який він видавав, була однією з характерних ознак стилю бойового клинка, котрий він розвивав.

« Дедцята Хірі», - Уортон подивився на дворикого Гірі, стримуючи усмішку на обличчі.

Уортон відчув себе трохи спокійніше.

« Уортон, не сумуйте. У Вас є всі шанси на одруження з сьомою принцесою, - засміявся Хірі. - Я думаю, що імператор захоплюється шлюбом через те що йому дуже важко вибрати між Вами і Кайланом."

Уортон кивнув, він насправді досить багато зрозумів про поточного імператора.

Це імператор, який високо цінує людський талант. Він і сам був досить рішучою людиною. Але він мав одну ваду. Це був брак бажання здобути владу! Сильне бажання!

Усі в імперській столиці знали про це.

Наприклад, двадцять років тому в південно-східній провінції клана зробив кілька помилок. Тому що вони не мали підтримки воїна Святого рівня, то їх було розграбовано імператором. У той час, багато клани хотіли отримати владу над південно-східною провінцією. Однак, імператор фактично віддав цей піст своєму молодшому братові герцогу Юліну [Yu'lin].

Будь - який клан, що зробив помилку, негайно зміщався на другий план і влада передавалася близьким імператору.

Батько Кайлана, лівий прем'єр Джад Дерріл, виріс разом з імператором. Вони були в дуже хороших стосунках один з одним. Невдовзі після того, як імператор став царем, він призначив Джадда Дерріла на високий пост — імператорським левом. Він мав велику владу і міг по праву називатися другим після імператора.

Імператор, який мав такі близькі стосунки з левом - прем’єром, звичайно був прихильний до Кайлана. Крім того, Кайлан був дуже талановитим чоловіком. Імператорові нічого не завадило дати згоду Кайлану одружитися з Ніною. Тим не менш, Уортон також доглядав за Ніною і вона любила Вортона. Це змусило імператора вагатися.

Кайлан і Уортон - обидва були дуже гарні.

Він душі не чаюв у Кайлані, але він дуже любив Ніну.

Батько Кайлана був його дорогим другом і одним з стовпів імперії. Але Уортон був воїном Драконячої Крові.

Тому йому було важко зробити вибір.

« Я розумію, що думає Імператор. Відмовити мені в можливості одружитися з Ніною означало, що він зробить ніне боляче. Як все непросто" - зітхнув Уортон.

« Уортон, Ви повинні бути впевнені в собі", - сказав палацовий Хірі.

Уортон усміхнувся: « Диджина Хірі, я розумію. В імперії рішення його величності імператора є абсолютним законом. Єдина людина, яка могла на нього вплинути - це тільки Бог війни. Саме тому я почав брати участь у змаганнях, щоб стати почесним учнем. Я хотів мати добрі стосунки з Богом. Якби Бог Війни погодився мені допомогти, все було б добре."

Бог війни. Справжня основа і опора Імперії О'Брайен.

Одне Боже слово, війна може вплинути на імператора в прийнятті рішень. Адже Бог війни був засновником Імперії О’Брайен, а також воїном Божественного рівня на вершині всього континенту Юлан.

"Спокійно-повітливо. Не переживайте." - заспокоював палацовий Хірі.

"Лорд граф, сьома принцеса прибула" - слуга увійшов на полігон і шанобливо доніс інформацію.

Уортон був здивований.

Хоча Ніна була дуже близькою, вона рідко прибувала до нього в маєтку. Уортон швидко прийняв душ, перевдягався в чистий одяг і потім подався до головного залу, щоб побачити Ніну.

У головному залі.

Ніна мала щасливе обличчя. Її служниця тихо розсміялася: « Принцеса, як ви думаєте, яке обличчя буде у лорда, коли він почує цю новину? »

« Які емоції можуть бути у здоров'я?» - кажучи це, Ніна розсміялася.

Про що вона думала, про те і базікала. Несподівано Ніна обернулася і побачила, як виходить Уортон. Високий, сильний з могутньою фігурою... Прямо як Бог Війни. Коли Ніна дивилася на цю знайому фігуру, вона відчула ніжне почуття у своєму серці.

« Ніно, навіщо ти приїхала до мене? Хіба ти не боїшся, що батько буде лаяти тебе?» - Уортон засміявся і підійшов до неї.

Ніна наважилася: « Він може лаяти мене скільки захоче. Я не боюся".

Побачивши прекрасне обличчя Ніни, Уортон відчув ніжне і тепле почуття у своєму серці. Він сів поряд з Ніною і підняв руки: « Я думаю, що ти щось приховуєш від мене."

Ніна зморщила ніс і здивовано сказала: « Ти нічого не знайдеш. У мене для тебе хороші новини".

« Чудові новини? Що доброго? Твій батько передумав і дозволить мені одружитися з тобою?"

Слова імператора були цінніші від золота. Невже він міг забрати свої слова назад?

«Звичайно, ні» - розсміялася Ніна.

«Тоді що?»

Вираз обличчя Ніни став спокійним: « День тому ти розмовляв з моїм батьком і він не погодився. Я відчувала себе дуже нещасною і трохи подумавши, я пішла до великого брата Кайлану".

« Ти пішла до Кайлану? брови Уортона піднялися від здивування. Адже Кайлан був його суперником на особистому фронті. - Навіщо ти пішла до нього?

Ніна хіхікала: « Слухай, перестань гадати. Я просто пішла, щоб поговорити з великим братом Кайлану. Я сказала йому, що тільки я до нього відчуваю - це прив'язаність як до старшого брата. Ми виросли разом і він справді для мене як старший брат. Я попросила Кайлана допомогти нам. Я сказала, що не зможу жити, якщо розстачуся з Уортоном".

Уортон раптом відчув, що її слова глибоко зворушили його.

« Кайлан трохи помовчав і погодився поговорити з його величністьм імператором. Він відмовиться від мене і це дозволить нам бути разом.", щаслива Ніна посміхалася.

Уортон був шокований.

Уортон був в імперській столиці протягом довгого часу і зустрічався з Кайланом кілька разів. Уортон добре розумів, що Кайлан любив Ніну. Він був по-справжньому закоханий в неї. І все ж, Кайлан вирішив відмовитися. Уортон був дуже зворушений і в той же час відчув захоплення по відношенню до Кайлану.

« Великий брат Кайлан відмовився, тоді як інші просто не конкуренти. Той же Ламонт не може зрівнятися з тобою і мій батько це розуміє, - на обличчі Ніни з'явився дуже радісний погляд. Здоров'я, немає нікого, хто зможе перешкодити нам бути разом."

Хвилювання!

Серце Уортона переповняло відчуття хвилювання і радості. Його найбільша головний біль, тобто його суперник, добровільно здався. Він не міг в це повірити. Від цієї несподіваної радості Уортон відчув себе трохи п’яним.

Побачивши усмішку Ніни, Уортон почувався найщасливішою людиною на світі.

« Дуже добре. Ніхто не завадить нам бути разом." - Вортон міцно обійняв Ніну.

...

Лінллей, Бебе, Хаеру, Ребека, Ліна та Зесслер і Баркер разом з братами покинули Облачну Дерівню.

Столиця в провінції Безіл. Замок клана Жак.

Група Лінлей підійшла до воріт.

« Хто йде?» Здалеку закричав охоронець замку. Клан Жак був місцевим гегемоном. Їх штаб-квартира була місцем, куди далеко не всі можуть увійти.

П’ятий з братів, Гейтс, відразу вигукнув: « Співайте Макензі, що приїхав лорд Лінлей".

« Хто там наробив стільки шуму? » — крикнув знайомий голос. Лінлей уважно подивився в сторону, звідки почувся голос. І справді, молодим чоловіком, який кричав сюди, був Альберт. Він вибіг серед натовпу слуг.

Коли Альберт побачив групу Лінлей, його обличчя змінилося.

« Тебе звуть Лей, вірно? Як ти посмів прийти в мій будинок? - зловісний погляд застиг на обличчі Альберта. - Я не очікував, що ці шість осіб з Сяючої церкви не зможуть вбити тебе. Але мій клан Жак не так легко залякати такими як ти».

Альберт також помітив, що за Лінею була Дженна, Ребекка та її сестра.

Обличчя Дженни було прекрасно, як ліплення цвіту плаваючої у воді, а Ребекка і Ліна мали таємничу благодать, яка зачаровувала.

Альберт почувався дуже розчарованим.

« Як ти смієш стояти біля воріт Клана Жак? Варта! "Взяти їх!", - вигукнув Альберт.

Всі охоронці кинулися вперед, але як тільки вони наблизилися до Лінллей, Баркер і його брати дали жорсткий відпор.

— Не вбивайте їх» - спокійно сказав Лінлей.

« Привіт», - схвильований сказав Гейтс.

« Чи ж вони не повинні бути живими? Добре! Ці п'ятеро братів славилися у своїх Восемнадцяті Північних Герцогствах як кровожерні польові командири. Коли вони вели свої армії, загинуло багато противників.

Ці п’ятеро братів були великими як військові машини. Вони хапали одного охоронця за іншим так легко, ніби куриц у курнику і потім недбало кинув їх назад до воріт замку. Сила цих кидок була справді дивовижною. Воїни п’ятого і шостого рангів відразу після посадки ламали свої кістки.

« Ти... Альберт був такий злий, що його тіло тремтіло. - Ти зарозумілий і дикий, як ти смієш так себе вести з кланом Жак?»

« Що тут відбувається?»

Роздався сердитий рев та інша група людей вийшла з замку. Лідером був чоловік середніх років, з квадратною особою. Альберт відразу вклонився: « Отец, ці люди створюють неприємності біля наших воріт і навіть поранили нас".

Цим чоловіком середнього віку був лідер клану Жак, Один [Ao'deng] Жак.

Жак холодно подивився на групу Лінлей.

"Ха-ха, брат Лінлей, Ви все ж приїхали!" - почувся гучний сміх і десь з туману, ніби спустившись із неба перед брамами з'явився Маккензі.

Жорстка пряма постава. Біле волосся.

Коли один з них побачив Альберта, він одразу ж виявив до нього пихатість і шанобливо поклонився.

Макензі з холодом подивився на неї.

Один тремтів, не сміяючись говорити. Він чув, як Макензі щойно сказав: « Брате Лінлей ». І тому не смів вимовити ні слова.

« Один тут не при чому. Просто його син Альберт тримає на мене маленьку образу. І тому він хотів використовувати сили клана, щоб вирішити ці особисті проблеми." - сказав Лінлей з спокійною посмішкою.

"Обіди?" - кивнув Макензі.

Подивившись на Альберта, він повернувся і подивився на одного: « Одін, може бути Альберт у префектурі міста Деко. Столиця провінції Беліз вже не придатне місце для нього, він не може тут залишатися."

Обличчя Альберта миттєво зблідло.

Столиця провінції Белз вже не придатне місце для нього, щоб залишитися? Коли так кажуть, це означає, що він вже не може бути спадкоємцем клана. Крім того, він буде висланий до префектури міста і навіть не стане губернатором. Тепер він повинен буде допомагати своєму дядькові ... і в майбутньому, за статусом він буде навіть нижче Кіна.

« Так, дідусю. Один не смів нічого заперечити.

У північно-західній провінції статус Макензі був таким же, як стан Бога Війни О'Браєн в Імперії О’Бракайнен. Навіть якщо б він хотів, щоб один здав свою владу лідером клана, один не наважився б ослухатися.

«Брат Лінлей, я дуже шкодую. Я був на прогулянці і тільки повернувся, тому трохи припізнився". - Маккензі тепло привітав Лінлей у своєму замку.

Усміхаючись, Лінлей увійшов до замку разом з Макензі, а один покірно і слухняно йшов позаду них. Що стосується блідого Альберта, то ніхто більше не звертав на нього уваги.

Том 8, глава 54, - приватний учень

Замок клана Жак був дуже великим і просторим. Але одна третя всіх території замку була навіть назва - тихий парк -- і майже всі знали, що ця територія заборонена.

Заборонена вона була тому, що там жив сам Макензі. Окрім його дружини і трьох слуг, а також своїх учнів, нікому не дозволялося заходити туди. Зазвичай навіть лідер клану та його синів мали отримати спеціальний дозвіл, перш ніж увійти.

Тихий парк був дуже великим і на половині всіх територій росли дерева да квіти. Але, незважаючи на це, там з великим комфортом могло б проживати понад сто чоловік.

Групи Лінлей запросили увійти в тихий парк.

Гарна і зовні доброзичлива жінка з темно-зеленим волоссям та визираючи максимум на тридцять років, вела групу Лінлей через парк.

"Блісс [Bi'liss, підготуй банкет, як і в той час, коли нас відвідував Хайдсен" - звертаючись до красивої служниці, сказав Макензі.

Жінка з темно-зеленим волоссям була шокована почутим, але вона була досвідченою служницею, тому майже відразу відповіла: « Так, мілорде ».

Приймаючи у себе різних гостей, Макензі ставився до них по-різному. І банкет, що тільки-но він попросив організувати був лише для гостей під дією святого рівня.

« Чи може бути, що цей хлопчик воєвода Святого рівня?» - дивлячись на Лінлей, ворожила про себе Бліс.

Посміхаючись, Маккензі звернувся до Лінлей: « Хоча ви вже провели у своїй північно-західній провінції певний час, я тримаю парі, Ви досі не куштували деякі з справжніх делікатесів моєї провінції.

« Чи справжні делікатеси? » — запитав Лінллей і підняв брови.

Коли він жив у готелях, страви Ліней замовлялися дорогими й відомими. Адже для когось настільки багато, як він, гроші не були проблемою.

« У столиці провінції є багато ресторанів, які готують вишукані страви. Але є також деякі особливі страви, які навіть найкращі з ресторанів можуть готувати лише раз на тиждень і то тільки одну порцію. Ці особливі делікатеси - це не те, що ви можете купити за гроші."

Протягом усього свого життя Макензі було лише два розваги: тренування, а друга дегустація різних делікатесів з цілого світу.

Макензі якось сказав, що якби у нього не було можливості поїсти рідкісних і смачних страв, то в його житті немає аромату.

"Тоді сьогодні я повинен добре спробувати, те що Ви пропонуєте" - посміхнувся Лінлей.

...

Прямо зараз, в головному залі були тільки Макензі, Лінлей і сидячий на його плечі Бебе та за проведений разом час, вони вже встигли перейти на ти. Що ж до Баркера, його братів та решти, то вони розійшлися по кімнатах, які їм сподобалося дали слуги.

Макензі, дивлячись на Примарного Мишника, який сидів на плечі Лінлей, здавалося, що він був трохи здивований. - Лінлэй, мені здається, що твій магічний звір досить незвичайний. Але як не крути, зовні він виглядає як простий чорний Примарний Мишонок. Це... І я не можу цього зробити ».

Чорні Примарні Миші були найслабшими серед усього виду Прісних мишей. Але Маккензі був упевнений, що з огляду на силу і статус Лінлей він просто не міг мати такого слабкого магічного звіра компаньйона.

Бебе вже досяг Святого рівня. Але в даний момент він повністю придушив свою ауру.

Якщо хтось, досягнувши святого рівня чавить свою ауру, його опонент, якщо він не набагато сильніший, не зможе відчути і оцінити її точну силу.

"Біб магічний звір на піку дев'ятого рангу" - сміяючись відразу відповів Лінлей.

Сидячи на плечі Лінлей і дивлячись на Маккензі, Бебе презирливо виблискнув своїми зубами. Те, що Бебе досягнув Святого рівня було на даний момент найбільш секретним і цінними з козирів Лінлей.

Коли Бебе перебував на дев’ятому ранзі, він був вже і так надзвичайно сильним. Але тепер, коли він подолав цей бар'єр і зійшов на Святий рівень, якщо Лінлей та його схлестнутися, то якщо Ліней не буде використовувати Глубінні Істини Землі - Стослойні Волни і меч Фіолетової Крові, швидше за все Lene буде повністю розбитий Бебе.

Але серед усіх військових, які мали подібні незвичайні атаки як Глубінні Істини Землі Лінлей? Мабуть, більшість людей зі Святого Письма для Бебе сьогодні зовсім не є ворогами.

« Чорний Примарний Мишонок на піку дев'ятого рангу?», Макензі не міг приховати подив.

« Я хочу, щоб ви знали це. Макензі, через кілька днів я планую поїхати до імперії. Коли тобі буде зручніше провести наш треніровий бій?

Макензі був трохи розчарований. - Брат Лінлэй, я сподівався, що ми зможемо відсвяткувати наше знайомство довше. Ми могли б часто спронтуватися і після обміну таким цінним досвідом активно прогресувати. Але якщо ти хочеш піти у справи в імперську столицю... Як щодо цього - в один з цих трьох днів ми проведемо наш тренувальникичний бій на маленькій безлюдній горі за межами міста."

« Я не проти», - Лінлей відразу кивнув на знак згоди.

"Давайте підемо і поглянемо на мій двір для тренування", - привітно сказав Макензі та відразу повів Лінлей.

...

Тоді як Лінлей насолоджувався сердечною гостинністю Маккензі, Вортон і Ніна залишили імператорську столицю й вирушили до Коледжу Бога війни.

Божа війна була побудована на вершині високої гори. З назвою гори довго не думали, її так і назвали Гора Бога війною.

« Протягом останніх двох століть після того, як Бог брав участь у війні, минуло понад 200 років. Кілька років тому, Святий Геній Меча Олів’є відмовився від Божого запрошення воювати. Я не очікував, що він раптом вирішить прийняти іншого учня".

« Якщо одного дня я міг би стати його учнем, навіть якщо це був лише один день, то помру щасливою людиною".

За межами столиці імперії, на дорозі до гори було багато людей, які йшли та спілкувались між собою. Прийняття нового особистого учня - це не просто цікава подія... прийняття нового учня - це неймовірно важлива подія. Важливість такої події не менша, ніж тоді, коли новий імператор приходить до влади і займає трон.

Адже за останні п’ять тисяч років Бог прийняв лише двадцять шість учнів. І багато з них уже померли.

Що ж до імператорів?

Протягом останніх п’яти тисяч років їх було вже понад сто.

Хоча це була надзвичайна подія в серці простих людей, сам спосіб залучення нового особистого учня Бога війни був дуже простий. Коли настав час, вони просто публічно заявили про те, хто стане наступним учнем.

І цей призначений час був сьогодні опівдні.

Тому, коли сонце вперше променилося на сонці, до Божої гори почали припадати натовпи людей з імперської столиці та сусідніх округ. І природно, що Уортон і Ніна також пішли подивитися на цю важливу подію.

В їх карете.

« Здоровяк, як ти думаєш хто стане наступним Божим учнем війни?» - запитала Ніна.

Навіть у очах імперської принцеси Бог війни був тим, хто недомагався як зірки, він був таким, кого вона могла так ніколи й не побачити за ціле своє життя. Звичайно, від самого народження Ніна ніколи не бачила Бога війни.

Що вже казати, навіть нинішній імператор Йоганн [Qiao'an] ніколи не бачив Бога війни.

Але Божі особисті учні деколи бачилися з ним. З огляду на це легко було оцінювати справжній статус Божого учня війни. У минулому, коли Священний Ґей Меч Олів’є відмовився від таких спокусливих пропозицій стати особистим учнем Бога війни, всі були шоковані цим вчинком і водночас люди стали ще більше захоплюватись Овіллям.

« Безсумнівно, Божий особистий учень війни повинен бути людина виняткової і неймовірної здібностей. Так само він повинен бути воїном дев'ятої ранги і з можливістю швидко прогресувати до Святого рівня», - вимовив Уортон.

Усі його слова ґрунтувалися на історичних прецедентах.

« Так само, в імперії надто багато воїнів дев’ятого рангу і для мене оцінити рівень таланту кожного дуже складне завдання. Тому важко сказати, кого саме Бог Війни прийме як особистого учня" - зробив Уортон.

Карета зупинилася.

« Принцеса, ми вже прибули до Божого гори війни. Тут занадто багато людей. Карета не зможе проїхати далі." - сказав кучер.

Уортон відразу допоміг Ніні вийти з карети.

"Тут так багато людей." І, коли Ніна бачила справжнє море людства, вона не могла не турбуватися.

Бог заклав основи війни, і люди дуже нудьгували. Ще хвилину тому, дещо, але карета могла рухатися, проте зараз це було просто неможливо. Гірські дороги та стежки були переповнені людьми.

"Ніна" - посміхнувся Уортон.

"Робоаар".

Саблезубий Тигр, який весь цей час боягузкою слідував за каретою, раптом перестрибнув через неї і опинився поруч з парою.

Уортон відразу посадив Ніну на нього і сказав: « Молодець, тримайся міцніше. Ми зробимо невеликий гак".

Ніна була також воїном і магом. Хоча вона не була дуже сильною, але могла міцно вхопитися за шию тигра.

« Я готова», - перед поїздкою Ніна була настільки стурбована, що навіть її щічки стали рум'яними.

Саблезубий Тигр одразу зірвався і стрибнув. Ніна на тигрі і біг поруч Уортон звернули з головної дороги до лісу.

Навіть найсуворіші й найбільш круті гірські стежки були легко переборені цим Саблезубим Тигром. Для нього бігти по ньому було не важче, ніж за рівною землею. Уортон також був досить рибалка і швидкий.

Вони піднімалися на великій швидкості дедалі вище. По дорозі вони зустріли досить багато сильних биків, які так само вибрали такий самий спосіб пересування. Вибери вони головну дорогу, хто знає, скільки б у них пішло часу, щоб дістатися до вершини?

« А ось і ми» - з останнім стрибком, Уортон та Саблезубий Тигр підскочили на головну площу вершини гори.

« Вау. Я так налякалася, що тепер все моє тіло вкрите потім», - миле личко Ніни зараз вже було яскраво червоним. Договоривши, вона одразу зістрибнула зі спини тигра.

Охайний, гладкий камінь покривав велику площу. На ній вже було приблизно десять тисяч осіб. Проте здавалося, що площа не була переповнена. Можна було навіть сказати що навпаки - тут було досить порожньо.

« Ти знав, що ця тренувальна площа була створена самим Богом Війни? У ті далекі часи, він провів один удар мечем і відсік вершин цієї гори та на її вже плоскій поверхні звів Коледж Бога війни.

Уортон був вражений Божою силою війни.

По правді кажучи, до складу гори Бога війни входило кілька гірських вершин і одна головна пік. Але Бог війни без особливих зусиль, з одного удару свого меча, створив абсолютно гладку рову поверхню... Після цього тут були побудовані різні споруди, які прямо стосуються Божої кольджу війни.

За переказами, Божі особисті учні воювали на іншій гірській вершині.

« Здається, ще не прийшов час. Давай поки відпочинемо» - тримаючи Ніну за руку, Уортон підійшов до найближчої вільної кам'яної лави і сів.

З часом кількість людей на площі зросла. Зрештою настав визначений час.

У передній частині площі було вже багато людей на штучному підвищенні. Кожен з них був видатним учнем Бога. “Конкурент Бурунді Вортон, Ламонт, теж стояв там.

« Дивіться. Воїни Святого рівня."

« Хтось летить зверху»

Чула голоси людей, Уортон і Ніна підняли свої голови до неба. Вони змогли побачити трьох чоловіків одягнених у сині шати, які промайнули над їхніми головами на великій швидкості в сторону тієї височини. І вже через мить вони приземлилися.

"Три бика Святого рівня!"

Усі присутні були дуже зворушені. Зазвичай, навіть один мисливець зі Святого рівня - це рідкісне видовище, але тільки що перед ними з'явилися три.

Після посадки один з трьох волителів святого рівня, який визирав не старше середнього чоловіка, голосно промовив: « Ми троє учнів прийшли за призначенням нашого майстра. І сьогодні ми оголосимо, хто стане двадцять сьомим особистим учнем."

Все притихли.

« Всі троє є особистими учнями Бога війни», - від однієї цієї думки Уортона перехопило подих. Божий Коледж війни був просто занадто могутнім. Не дивно, що Імперія О’Брайен вважається наймогутнішою військовою імперією континенту.

Цей чоловік середнього віку продовжує: « Останній раз учень був прийнятий у 9723 році за календарем Юлан. Зараз вже 108 рік за календарем Юлан. Пройшло 285 років."

Усі присутні на площі почали ремствувати. Минуло вже стільки часу... Багато хто навіть не живе так довго.

« Я оголошую, що двадцять сімом учнем мого майстра... Блумер Акерленд [Bu'lu"mo A 'qi'lun]!»

Почувши це ім’я, майже кожен з присутніх на площі радісно зареєструвався, ніби погоджуючись із цим рішенням. Під риданням натовпу, що стояв на тому підвищенні почесних учнів, тихо вийшов Блумер.

Блумер був досить худий і його очі були трохи впали. Але, тим не менш, дивлячись на нього складалося враження, що він рішучий і холодний людина.

« Я висловлюю свою повагу старшим учням, - йдучи до цих трьох чоловіків, Блумер злегка вклонився.

У відповідь вони лише злегка кивнули. Їхній лідер, чоловік середніх років, вийняв зі своєї кишені червоне Межпростірне кільце.

Блумер уже знав, що річ символізує його статус і становище як особистого учня Бога війни була сукня з червоним хрестом на вершині.

"Так це він".

Знизу він злегка похитав головою. Останній раз, коли він намагався вступити в лави почесних учнів, це Блумер був обраний, а не Ісус.

Несподівано, лише через рік Блумер стає особистим учнем Бога війни!

Коли Ніна кивала і тримала руку біля підборіддя, вона сказала: « Було б так, як звичайний клан Акерланд, але вже зробив два генії підряд. Святий Князень Олів’є вже вважається абсолютним генієм, якого сам Бог війни хоче прийняти в ряди своїх учнів. А тепер ще й молодший брат Олів’є, Блумер сам стає учнем Бога війни."

Проте, незважаючи на успіх Блумера, Уортона переповнила впевненість.

Ну і що, що Блумер зміг стати особистим учнем Бога війни? Хіба туди намагаються не поступити заради того, щоб досягнути святого рівня? А він, Уортон, будучи воїном Драконячої Крові, коли вибухне на Святий рівень, безсумнівно стане могутнім винцем серед усіх святих рівнів.

Том 8, розділ 55 — Битва

В той час, як громадяни Імперської столиці святкували вибір двадцять сьомого особистого учня Бога війни в далекій північно-західній провінції Ліней і Маккензі п'яниці вино жваво спілкувалося. Сьогодні вночі вони планували провести свій бій.

Ніч. Місяць у вигляді півмісяця висіла високо в небі, а його слабкий срібне світло немов напівпрозора біла марля покрила все навколо.

По малому пустельному горі, що за межами столиці провінції Безілсей Лінлей з Бетеєм на його плечі та Маккензі йшли пліч - о - пліч.

Більше ніхто не прийшов. Єдиний свідок цього бою буде Бебе.

Ця маленька гора була надзвичайно безлюдною і безлюдною. За винятком деякої кількості дерев на її вершині, в цілому там було порожньо. Зійшовши на вершину гори, Ліндей і Маккензі якийсь час мовчки стояли пліч-о-пліч.

Гірський вітер тоскливо завив, розвіюючи і шурчи їх одягом.

Лінлей і Макензі переглянулися. Вони розуміли прихований зміст в очах одні одних.

Бебе дуже слухняно зістрибнув з плечей Лінлей. Після цього Лінлій зняв свій одяг і скинув його до Межпростірної обручки. Закінчивши, він відразу ж почав свою трансформацію в Драконячій формі. Чешуйки по всьому тілу, ріг на лобі, шипи на колінах, ліктях і спині, а потім з'явився також його драконячий хвіст, що виглядає з боку наче товстий сталевої хлист. І на закінчення всього, його очі налилися темно-золотичним кольором, отримуючи льодяну душу ауру. Від Лін Лей одразу почала виходити величезна міць, весь пил і дрібні камені були підхоплені вилицями його енергії та закрутилися навколо в причудливому водовороті.

« Верхові Воїни заслуговують свого імені», - очі Макензі оживилися і енергійно залюднили.

"Ф'юх!"

Лінлей і Макензі одночасно змили в повітря. Зупинившись, вони були один від одного на відстані 100 метрів.

Макензі помахнув кистю і в його руці з’явився лазурний спис: « Щоб зібрати всі необхідні для створення цього списи дорогоцінні руди, а потім викувати їх, мені довелося витратити двадцять мільйонів золотих монет. Загорнувши його, я дав йому ім'я - "Лазарне полум"я".

Лінлей злегка помахнув своєю кистю і в його руки з'явився гнучкий меч Фіолетової Крові.

« Я зміг дістати цей меч у дуже небезпечному місці, де він був зіллям. Цей меч називається мечем Фіолетової Крові".

Навички Лінлей також досягли четвертого рівня розуміння — « Глибокі Істини Відетра ». Однак тепер його рівень розуміння був лише на першому найпростішому етапі « Глиблення Істин Ветра̄ - » (Ряби Вітрвана Республіка).

Незважаючи на такий низький рівень розуміння, меч Фіолетовий Крові мав багато унікальних властивостей.

« Коли я стояв на святі, то відчував себе в захваті від сили - силенної інших і думав про себе Лінлей. Він був дуже впевнений у собі, оскільки тримав в руках Божий меч Фіолетової крові. - У минулому, використовуючи меч Фіолетової Крові, я не міг поранити воїна Святого рівня. І це було не тому, що меч був недостатньо гострим, просто моєї бойової-Ці було замало."

« Як зброя, яку використовують більшість людей в армії, може з точки зору гостроти порівнятися зі своїм Божественним артефактом, мечем Фіолетової Крові?»

Меч Фіолетовий Крові був настільки гострим, що навіть якщо не використовувати ні краплі бойової-Цени, але при цьому скласти непотрібну силу, то можна пробити шкуру магічного звіра сьомого рангу. Скільки зброї могло конкурувати з такою жахливою гостротою?

Після того, як через нього пропускалися бойова-Ці воїна Святого рівня, його гострота і здатність збільшувалися до неймовірного рівня.

"Тоді, давай почнемо!"

Від Макензі почалася колосальна гонитва за боями. Зависнувши високо в повітрі, вітер розвіяв його довге вбрання. Аж раптом все тіло прокрилося шаром полум’я, що тремтіло, а потім і спис Лазурного Пламіна стало випускати вогонь.

Все його тіло було ніби огорне вогнем.

Макензі, наче « Водий ночують у полум’я », який тримав списа в своїй руці і був для нього справжнім богом бою.

« Його бойова-Ці насправді досягла такого рівня? » - очі Лінлей блеснули.

"Буум!"

Раптом вибухнула бойова-Ці Лінлей. Вона в подібній манері обволокла все його тіло, а потім і меч Фіолетовий Крові. Різниця була лише в тому, що його бойова-Ці була лазустроно-черненого кольору. Всі його лазурно-червоні луски були також повністю покриті його бойовою-Цени і з боку вони здавалися як окремі палаюче листя або навіть квіти. Усе це надавалося йому зловісного вигляду демона з Царства Проклятих.

Губи Макензі закривилися в злегка помітній усмішку.

Раптом...

"Свист!"

Лінлей зміг побачити тільки розмитий образ Макензі, який вже встиг подолати цю стометрову відстань і опинитися поруч з ним. Здавалося, що в його руках спис заморозили весь простір... і необмежена сила, яка була зосереджена на його кінчику, пішла до Лінлі.

У цю мить, здавалося, що в цьому світі єдина існуюча річ - це спис.

"Дзинь!"

Наче м’яко запаровуючи це застиглий простір, мигнув дивний диявольський фіолетовий світло. І в той самий момент, кінчик меча зіткнувся з наконечником списа. Як тільки це сталося, після контакту бойової-Ці Лєнлей і бойового Царства Маккензі відбулося оглушливий вибух.

"Буум!"

Жахливий звук вибуху від брудної зброї і бойової-Ці двох воїнів святого рівня почав поширюватися в усі сторони. Навіть брили та валуни, які висіли вершину всієї гори, почали тріскатися від остаткової долітної енергії бойової-Ці.

Після зіткнення, вони на великій швидкості розлетілися в протилежні боки.

« Гм? — не відводив погляд Макензі. - Його бойова-Це здається трохи могутнішою за мою."

Драконячий Крові мав просто забагато природних здібностей. Навіть бойова-Цей воїн Драконячий Крові Святого рівня на ранній стадії виявилася лише трохи слабшою, ніж бояча-Ціни звичайного воїна святого рівні на середній стадії.

З чотирьох Верховних Воїнів, Безсмертні воїни мали кращу охорону, а Полосатого Тигра були найвищою швидкістю, солдати Фіолетового полум'я володіли максимальними регенеративними здібностями, і вояки Драконячої Крові мали кращий напад.

Це не жарт.

"Ха-ха, просто чудово! Прийми від мене ще одну атаку!», - голосно і емоційно сміючись, Макензі знову рівився в сторону Лінлей на великій швидкості. У той самий момент він перетворився на три окремих світи.

"Ти хочеш конкурувати зі мною в швидкості?" - посміхнувся Лінлей.

Тіло Лінсей раптом також розмилось і потім подібне перетворилося на три окремі світи, він рівився назустріч Макензі, залишаючи позаду кожного з мирної смуги світла.

"Хaргх!"

Ще тільки годину тому Макензі був дуже витонченим, але зараз, він був страшенно дикий і неприборканим. Після того як він видався войовничим криком, його три світжа перетворились на дев’ять. І дивно було те, що кожен з миготів тримав спис по-різному.

"Бам!"

Кожен з нас, коли йшов до Лінлії, завдав удару під різними кутами.

На самому початку атаки Лінлей бачив тільки дев'ять копій, що мчать до нього, але посеред випаду всі списи дивним чином почали звертатися і в наступний мить вже здавалося, ніби весь світ навколо був переповнений безліччю людей, які мчався до його тіла зі всіх сторін копії.

Неповнішу кількість копій світу не давала Лінлію місця для ухилення або втечі.

"Ха-ха... У той же момент він сам перетворився на справжній вихор рухів ». На перший погляд, торнадо — це справжній торнадо, який передавався такою ж незліченною кількістю спалахів фіолетового мерехту.

Усі безрозсудні побережники були заблоковані тими величезними спалахами фіолетового мерця.

Макензі був приголомшений.

"Торнадо, Техніка - руйнування!"

Лінлэй голосно зревів і потім ринувся в сторону справжнього Маккензі. В мить ока, меч Фіолетової Крові в його руці, здавалося, перетворився на десять тисяч образів меча.

Кожен удар здавався таким легким, таким вишуканим... але коли меч Лінлей зіткнувся зі списом Маккензі, він відчував, що кожен удар обдурив блискавки.

Владити чимось легким, наче це щось важке!

«Бам! Бам! Бам! Бам!».

Лінлей знову став немов торнадо. Під цим шквалом атак, Макензі відчував себе наче сам небеса допомагали Лінлій. І найбільш дивним було те, що меч у прямому сенсі слова, то зникав,

Під тиском Макензі був змушений "приземлитися" назад на землю.

"Бам!"

Приземлення Макензі на землю було дуже важким. У місці зіткнення по землі навіть поширилась павутина тріщин. Але полум’я Макензі стало ще шаленішим, а його погляд став більш диким і неконтрольованим.

Линлей також приземлився на землю. Бувши вкритим лазурно-червоною бойовою-Ці, з боку Лінлей здавався абсолютно протилежністю Маккензі.

Один з них був владним і тиранічним. Інший був темним і таємничим.

Макензі глянув на свої груди.

З-під його одягу з'явилася свіжа кров, але як тільки вона з’являлася, від сильного жару полум'я кров відразу забруднювалася, залишаючи після себе лише засохлі плями, які чернелі і від рухів та вібрацій обсипалися. Але поява крові явно свідчила про те, що Макензі був поранений.

« Я можу читати твої рухи, але є одна річ, яку я не розумію. Як твій меч Фіолетової Крові так добре зливається? Він був дуже досвідченим воїном зі Святого рівня і розумів, що для того щоб меч міг так рухатися, потрібно ідеального розуміння законів вітру.

Рівень “Усушити ́фу, використовуючи сили небес і землі. Але кількість природної сили, яку використовував Лінлей, щоб здійснювати свої атаки, повинна була бути просто запаморочливим.

« Зуміється, що існує обмеження на кількість енергії, яку небо й земля можуть використовувати. Що стосується причин, чому ви зазнаєте такі проблеми в захисті... Усміхаючись, Лінлей підняв над головою свій меч Фіолетової Крові... Як раптом, він почав іскруватися в різних напрямках.

Якщо ви хочете, щоб меч був достатньо жорстким і гострим, то він просто не може стати дуже гнучким та еластичним.

« Це ж... Це гнучкий меч? І коли Макензі побачив демонстрацію Лінлії, він був здивований.

Коли Лінлей проводив свої атаки, він надавав мечу Фіолетової крові еластичності і атакував кривими дугами. І за рахунок використання третього рівня “Унушення..." Макензі здавалося, що меч то зникав, то з'являвся десь ще.

Це був ще один спосіб використання “Унушення...".

« Дуже добре. Це гнучкий меч" - сказав Лінлей.

« Але як твій гнучкий меч відобразив різкі удари в лоб мого списа Лазурного Пламені?», - Макензі був шокований і не міг до кінця усвідомити.

Причина, чому гнучкий меч міг випрямлятися і ставати жестами - це бойова-Цей. Але як зброя, що спирається на бойове-Це, щоб стати прямим і жорстким, може бути схожою до зброї, яка пряме та тверда спочатку?

Крім того, спис Макензі Лазурне полум’я було дуже цінним і зброєю.

« Це божественний артефакт», - прямолінійно відповів Лінлей. Зараз він абсолютно нічого не приховував.

« Божественний артефакт, — можна було прочитати в очах Макензі подиву, але через мить він почав укріплювати і сміятися. - Чудово. Лінлей, зараз я буду використовувати свою кращу атаку. Будь осторожен".

« У мене також є особлива атака, яку я досі не використовував" - Лінлей був дуже впевнений у своїх силах.

У даний момент обидва чоловіки стояли на землі і з полум'ям в очах дивилися один на одного.

"Хaргы!"

Видавши бойовий клич, Макензі раптово почав рухатися. Він підняв списа на верх, скеровуючи його до неба. Раптом Макензі в епіцентрі почав виходити з нього нескінченний вогонь.

В мить оця, весь простір на декілька сотень метрів перетворився у світ полум'я.

Лінлей був оточений з усіх боків і виявився наче в клітці. Але його темно-золотисті очі дивилися на все, що відбувається абсолютно безстрасно. У цьому “світі полум’я..." зображення Макензі з'являлися скрізь.

Гнущий!

Світ полум'я, в якому він опинився, придушував Лінлей наче відсікаючи від сил природи, які були йому так близькі і на які він міг би оперитися.

« Грохот... І я не можу цього зробити ».

Одна розмита списа за іншою почала пронизувати повітря і постійно зближатися з Лінлою. Разом вони сформували своєрідну картину пащі ікластого дракона, яка візуально обертаючись зіштовхуючи вогонь та рухався на Лінлі.

І в той же момент...

Неначе з нізвідки, за спиною Лінлей з'явився Маккензі і зробив випад своїм списом.

Один з них, один позаду, не міг втекти.

"Ряби Ветра!"

Лінлей прийшов у рух, а гнучкий меч Фіолетової Крові в його руці раптом немов перетворився на незліченних змій, які стикалися і б'валися з різними образами тіней копій, що атакували його зі всіх боків. Кожного разу, коли його меч стояв перед списом, стався великий вибух. Цей надзвичайно потужний “гнівний дракон ” здавався огорненим і обернуться великою кількістю великих пітонів, які після зіткнення сильно вибухали.

"Ф'юх!"

За спиною Лінлей на великій швидкості рухався спис Макензі.

Але гнучкий меч Фіолетової Крові дуже проворно і спритно вигнувся, блискавично опинившись за спиною Лінлей, та блокував випалення списа. Відразу після того, як його меч віднісся випаду, він тієї ж години відскочив у протилежному напрямку від Макензі.

«Бам! Бам! Бам! Бам!».

На своє здивування Маккензі виявив, що маленька область навколо Лінлей почала породжувати дикі пориви вітру в той час як його меч немов став фіолетовою блискавкою, яка б'є у всі напрямки. У мить ока, його світ вогню був просувалися.

Лінлэй уже виявив Маккензі.

«Свист! Свисток! Свисток!».

Меч Фіолетової Крові в руці Лінлей був зовсім безсистемним і зникав у різних місцях. Єдине, що бачив Макензі - це незліченні спалахи цього незвичайного меча, які постійно полоскали і кололи його.

Надто швидко. Так швидко, що Макензі був вже не в змозі парувати всі атаки. Єдине, що йому залишалося - зібрати все своє бойове-Ці для захисту самого себе.

Весь цей шквал атак зараз полоскав покрите щільним шаром бойового-Ці тіло Маккензі. Кожен удар містив неймовірну кількість сили. Після кожного дотику бойових-Ці, земля гудела і під ногами Маккензі створювалися величезні тріщини що поширюються далі... Також чулися справжні вибухи і ударні остаткові хвилі, яких піднімали та розвіювали по всіх сторонах стовпів пилу.

Після довгого періоду часу пил нарешті втихомирився.

Одяг Макензі майже зовсім знищено.

Макензі глянув на Лінлей. Він усміхнувся і закричав: « Я програв! »

Але Лінлей трохи недовірливо дивився на Макензі і запитав: « Мамо, чому в цьому просторі всі тіні списи були такі слабкі й непрозорі? Мій меч легко віддзеркалював кожен з них. Якби всі ці атаки були, як справжні, я б програв."

Лінлей вже був на дуже високому рівні розуміння. Він міг точно сказати, що кожен з наконечників цих копій може провести цілком реальну повноценну атаку. І йому було б дуже важко заблокувати їх усі. Але саме в момент парування, він легко розчавлював і зупинив ці випадки тіньових копій.

« якби вони всі були справжніми, я б був воїном на вершині Святого рівня, - засміявся Макензі. - Мій поточний “Стар Пламеніfrance ”, на жаль, зараз тільки на цьому рівні."

« Як ваша техніка може бути такою швидкою? Під кінець вона стала ще жахливішою, ніж на початку» - збентежено запитав Макензі.

Лінлей не приховував, що « на початку бою я запозичив тільки природні та очевидні сили вітру. Але під кінець я почав використовувати техніку “Ряб Ветра" — плід моїх глибших знань про закони, що керують вітром -“ Глибокі Істини Вентрозаля ”. В ідеалі, меч може стати єдиним з вітром і там де є вітер, може виникнути й меч."

Ветра була справді швидкими технологіями. Жахливо швидкої.

Лінлей зміг трохи розвинути цю страшну техніку тільки завдяки унікальним властивостям меча Фіолетової Крові. Використовуючи меч Фіолетової Крові у зв’язку з цією технікою, Лінлій не був особливо важким в момент миття ока створити більше десяти мільйонів випадів мечем.

Том 8, розділ 56 — Магічне ядро

"Там де є вітер, може з'явитися меч?!"

Макензі був справді вражений почутим. Якби він особисто не провів спарринг з Лінлеєм, то почув би це, але вважав би їх б за шахрайство. Але він на своїй шкурі переконався у жахливій швидкості цих атак. Ця швидкість була в десть, ні, у сто разів швидше, ніж його власна.

Блокувати або парирувати атаки з такою швидкістю він просто не міг, єдиним виходом було окутати себе для захисту своєї бойової-Ці.

Сам факт цього вимушеного вчинку говорив, що Макензі був повністю пригнічений Лінлією.

« Лiнлей, ти говорив про злиття і встановлення єдиного с вітрами. Я... Я не до кінця зрозумів, що ти мав на увазі" - злегка насупившись вимовив Макензі.

Лінлей не намагався приховати що-небудь. Він сказав: « Ти повинен розуміти, що вітер невидимий і безформний. Справді, "Блутні Істини Відетра" - це маленька крихта того, що я здобув знання законів вітру".

« Закони, - очі Макензі були повні захоплення. - Вище правди."

Закони того чи іншого природного елемента були надзвичайно глибокі й таємничі. Чесно кажучи, якщо б ви зрозуміли й запам’ятали досить багато законів одного з природних елементів, то душа повністю сільється із « світом » цього елемента і кристалізується в божественну іскру, даючи можливість досягти божественного рівня.

Що ж до розуміння Лінлей, він ледве подряпав поверхню цих законів.

Чи це були “Блутні Істини Землі, чи“ Глибокі істини від Вітра"? Він зрозумів лише найменшу частину. Це можна прирівняти до краплини води і моря.

« Мій меч може з’явитися там, де вітер. Але така техніка вимагає від меча надзвичайно високих властивостей та параметрів. Щоб миттєво переміщатися з одного місця в інше, меч перебуває під постійними і неопомітними перезавантаженнями, - посміхнувся Лінлей. - Якби ця технологія не мала такої вади, я б і сам “залаштувався" шляхом об'єднання з вітром.

Лінлей дійсно може злитися з вітром, але його організм просто-напросто не впорається з тими перевантаженнями, що станеться під час «теліпортації ». Адже швидкість руху буде запаморочливою.

"Ха-ха, телепортація, так? Навіть воюючі Божественного рівня не здатні на таке», зітхнув Макензі.

Незалежно від того, наскільки сильним був воїн, навіть такий як Бог Війни, всі вони могли бути в основному тільки швидкими як блискавиця. Ніхто не був здатний в прямому сенсі телепортуватися. Хоча люди часто говорять про "телепортацію", але насправді це лише дуже швидке переміщення тих самих вовчів Святого рівня.

Водії Святого рівня були просто занадто швидко. І коли звичайна людина дивиться за битвою двох таких вовчень, то вони бачать - іноді він тут, а потім вже там. І починають вважати це телепортацією.

Хоча насправді, навіть таке визначення як телепортація просто немає.

І навіть якщо щось таке існує, той же Бог війни, навіть з його божественним рівнем, просто на такий неспроможний.

« Макензі, а що ти скажеш про свою техніку? Що це було? Тоді, я тебе зовсім не відчував. Мені здавалося, що всі ці безрозсудні тіньові списи були справжніми» - Лінвей запитав себе про Макензі.

Коли воювачі Святого рівня спарінгу, це часто дійсно допомагає дізнатися все швидше і більше. І, звичайно ж, Лінлію не буде соромитися у своїх справах.

Макензі засміявся: « Насправді, такі атаки досить поширені. Можна навіть сказати, що більшість витівників на пікі Святого рівня використовують їх".

« Так? » — здивувався Ліндей.

« У минулому, коли Бог війни воював з Первосвящеником, багато ворожих людей стали свідками жахливої божественної сили - ’ Божественної області. І потім, багато людей із святого рівня хотіли створити техніку, яка б копіювала ефект « Божественної області ». Чесно кажучи, технологія, що я використовував у бою з тобою, це свого роду псевдо-області." - самознищливо засміявся Маккензі.

Лінлей продовжував дивитися на Макензі.

Він хотів би дізнатися закладені в основі принципи подібної атаки.

« Насправді, така техніка є надзвичайно марнотратною, — сказав Макензі. Наприклад, я сам практикую спосіб розуміння законів вогню.

Кожен практика святого рівня має свій власний шлях до розуміння різних законів. Але оскільки природні елементи багато і закони кожного з цих елементів надзвичайно глибокі та широкі, то зазвичай воєдині Святого рівня, навіть ті, що вчаться законів одного й того самого елемента, йдуть зовсім по різних шляхах розуміння і відповідно до його норм.

"Техніка" - це, по суті, величезна вивільняння бойового Царства та періодична концентрація і спалення сутності елемента вогню, який збирається в окрузі. В результаті всього цього, все в радіусі 100 метрів і перетворюється на море полум'я. Оскільки моя власна бойова-Ція належить до сутності вогню, це викликає полум'я у районі моря, яке переплітається з моєю власною аурою. Саме тому, ти спочатку і не міг виявити, де було моє справжнє тіло."

« Так само мій контроль досить слабкий. Своїм бойовим-Ці я можу контролювати тільки одну справжню атаку з суттю елемента. Якби я міг контролювати всі тіні списи і застосувати їх для справжньої атаки, ти б опинився у великій біді», - засміявся Маккензі.

Лінлей почав розуміти.

Основні принципи цього методу були досить простими. Проблема полягала лише в контролюванні сутності елемента.

Наприклад, “Внушення..." Це просто надихнуло природність небес, але "псевдо-області> відрізняється. Нам потрібен повний контроль сутності того чи іншого елемента! По правді кажучи, для володаря Святого рівня просто неможливо контролювати всю сутність елемента в створенні області. Це було тим, що зміг би зробити тільки Воїн Божественного рівня.

Але воісти Святого рівня дуже розумні. Вибухаючи всю свою бойову-Ці, вони дозволяли їй зійти з суттю їх елемента і потім контролювати її. Незважаючи на те, що ця технологія вимагала використовувати більше зусиль і бойової-Цеї, то солдати Святого рівня все ж змогли створити цю так би мовити, псевдообласть.

Однак слід зазначити, що контроль над природою елемента був набагато гіршим за справжній божественний.

Лінлей на собі відчув дію правдивої Божественної області. Коли Король Убивц Сезар використав її, він заморозив у всіх його області. І не тільки Лінлей, а й Стенлі на пікі стадії Святого рівня.

Такий контроль природи елемента був неймовірно жахливим. Його ніяк не можна було порівняти з цією псевдо-областю.

« У псевдообласті є свої сильні сторони... хоча вона споживає величезну кількість бойової-Ці, поки практикуючий знаходиться на високому рівні розуміння, він може несподівано створити десять мільйонів атак з нізвідки. Крім того, ця техніка також дозволяє приховати своє тіло. Вона дуже потужніша за мою техніку » (Ряб Ветра доларів). Єдина слабкість є те, що при її використанні витрачатися занадто багато бойової-Ці, це надзвичайно марно."

Подумавши про це, Лінллей раптом швидко похитав головою.

« Ні... Це просто хитромудра маленька техніка, створена для імітації Божественної області. Хоча це і перевірка на здатність людини маніпулювати суттю елементу, це не має нічого спільного з фактичною кількістю розуміння людиною справжніх законів», - Ліндей вирішив для себе що це безумовно неправильний шлях розвитку.

Земля, вогонь, вітер, вода... в усіх них залучені свої власні закони.

Повний і досконалий звід законів певної частини, це ніби чудово збудований будинок. Кожен цеглина в цьому будинку схожий на один з глибоких і таємничих законів. Кожен закон містить багато глибоких таємниць.

Прямо зараз, Лінлей отримав уявлення тільки про одну конкретну таємницю законів землі. І в результаті, він розробив свою власну техніку коливання. Певно, що вона може бути однією з висококласних технік законів землі.

Після цієї битви, Лінвей і Маккензі були в лахмітті. Звичайно, Лінлей мав тільки штани і майже все. Закінчивши розмову, вони обоє переодягнулися і усміхались.

"Сквії!"

Бебе з радістю написав і обнажив свої клинки в бік Макензі. З боку це виглядало наче він дразнив Макензі за його поразку.

« АХ ти маленький негідник... Господи... - Макензі несхвально засміявся.

Побачивши цю картину, Лінлі також засміявся.

Будучи проінструктованим Лінлей, Бебе не видавав ніяких ознак того, що він магічний звір Святого рівня. Тільки при гострому необхідності Лінлей розкриє свій головний козир.

Під місячним світлом, на зворотному шляху додому в столицю Безіл, двоє воїнів зі Святого рівня спілкувалися і сміялися.

Наступного ранку Макензі намагався переконати Лінлію залишитися, але той твердо вирішив поїхати до Імперської столиці. Єдине, що міг зробити Макензі, це особисто супроводжувати їх сто кілометрів до порту на річці Юлан.

Невдовзі після цього Макензі послав своїх людей до порту, щоб ті організували там для Лінлей справжній триярусний корабель.

« Міністер Макензі, думаю не потрібно супроводжувати нас далі», - ввічливо вимовив Лінлей. На людях він іноді доставляв “містера ”.

На даний момент Лінлей був у дуже добрих стосунках з Маккензі. Він навіть особисто супроводжував їх до порту протягом 100 кілометрів. Як же Лінлієві не бути вдячним за таку доброту й доброзичливість?

« Брат Лінлей, я дійсно роздосадився тим фактом, що не зможу провести з тобою хоча б кілька місяців. Однак бачу, що ви поспішаєте і вам не хочеться зустрітися зі своїм молодшим братом. Тому я розумію, що не можу наставити... - серйозно вимовив Макензі. - Брат Лінлей, бажаю тобі безпечної подорожі."

Стоячи біля причалу, Макензі спостерігала за групою Лінлей і відразу після припливу річки Юлан вирушила на південь.

Річка Юлан була надзвичайно широкою, а її води глибоко і важкої.

Цей корабель був набагато тоншим, ніж той, що Лінлей орендував раніше. Крім того, вміння моряків на цьому кораблі було набагато вищим. І хоча вони йшли в тому ж напрямку, тепер набагато швидше.

« Це річка Юлан? Вона справді величезна." - стоячи біля перил, Баркер та його брати широко розкритими і сяючими очима дивилися на річкові хвилі.

Вони були родом з Восемнадцяті Північних Герцогств. Їхні роди здебільшого були вкриті снігом та льодом, тому вони ніколи не бачили такої великої річки.

Ребекка і Ліна були також дуже раді, а стоячи поруч з ними Дженна без умолку розповідала щось про річку Юлан.

Також Бебе і Хаер спілкувалися один з одним риком.

Лінлей розумів, що після того як Бебе прорвався на Святий рівень, Хаер почувався перед ним дуже сором’язливим. Адже Хаеру був магічним звірем на пікі дев'ятого рангу. Він звик до гордості і зарозумілості. Але після прориву Бебе, він зазнав сильного морального удару.

"Хаеру, йди за мною".

Лінлей подивився на Хаеру і відразу попрямував до другого яруса корабля. Бебе і Хаеру також відразу пішли за ним. Прямо зараз, на другому ярусі корабля було досить порожньо.

"Босе, чому ти покликав Гаеру?" - раптом запитав Бебе.

У той час як поблизу були чужі, Бебе не наважувався говорити, але тепер він ніколи не мав нікого поряд. Справді, Бебе дуже сподобалося розмовляти мовою людей.

Холодні очі Хаеру поставили запитання на Лінлей.

Він також не знав, що його майстер планував зробити.

"Хаеру, у минулому ти і Бебе хотіли отримати той магічний ядро Святого рівня елемента темряви, вірно?" - посміхаючись сказав Лінлей.

Почувши ці слова, досить розумний Гаер швидко зрозумів, що Лінллей збирався зробити і його очі відразу блищили упевнено й з нетерпінням.

- Бебе також зміг вгадати. Але через свій розмовний характер він відразу озвучував свої думки.

« А ти, що проти? » — усміхнувся Лінлей подивився на Бебе.

Бебе швидко знеохочував своєю маленькою мордкою і потім подивився на Хаеру, який висміював її: « Звичайно ж ні. Хоча Хаер іноді трохи зухвалий, він таки дуже вправний. У майбутньому, він повинен стати моїм послідовником, адже так? Я ж уже магічний звір Святого рівня, врешті-решт. Якщо мої послідовники будуть занадто слабкими, мені буде за себе дуже соромно."

Почувши слова Бебе, Лінлей не міг контролювати сміх, який зненацька вирвав.

« Фух. Досить. Хаеру, візьми це магічне ядро Святого рівня і вирушай у свою каюту. Я не дозволю нікому перешкодити тобі." - одним рухом пензля, в руці Лінлей з'явилося те магічне ядро Святого рівня, яке йому пощастило так давно отримати.

Озираючись назад і ту страшну битву між Броньованим Шипастим драконом та Фолетовим Татванним Ведмедем Св., Лінлей несподівано зітхнув з полегшенням.

Але минуло вже багато часу. Мабуть, тепер Лінлей міг би битися в лобі з Броньованим Шипастим драконом або Фіолетовим Татуваним Ведмедем Святого рівня. Але в той час, єдине що він міг зробити це сховатися.

« Бебе, ти теж йди в каюту Хаеру. Допоможи мені простежити за ним. Якщо при спробі прориву Хаеру відбудеться щось важливе або незрозуміле, відразу кличь», - наказав Лінлей ... Він був стурбований, адже він не знав, які побічні ефекти могли статися від поглинання Гауру магічного ядра Святого рівня.

- Бебе вип'яв груди, наче віддаючи честь.

Лінлей кинув Хаеру магічне ядро елемента темряви Святого рівня. Хаер відкрив свою пащу і відразу зловив його, а потім вдячно подивився на свого майстра. Якщо взяти в облік його інтелекту, він абсолютно точно знав, наскільки цінним є магічне ядро Святого рівня. Більш того, поглинання ядра святого рівня не гарантує, що він зможе прорватися на Святий рівень. Завжди є шанс невдачі... особливо враховуючи те, що він магічний звір двох елементів.

Але прямо зараз, Лінлей дав йому магічне ядро Святого рівня.

« Я сподіваюся, що Хаер не розчарує мене» - дивлячись на Гаєра і Бебе тих, хто заходить у свою каюту, Лінлей про себе важко зітхнув. Після цього він повернувся на головну палубу і став радіти, побачивши величезні води річки Юлан.

На високій швидкості корабель продовжував плисти річкою Юлан на південь. Що стосується Хаеру, він почав повільно поглинати те магічне ядро і намагатися прорвати бар'єр між його піком дев'ятого рангу та Святим рівнем.

Том 8, розділ 57 — Поповнення

Магічне ядро святого рівня містить суть магічної сили чаклуна дикого звіра Святого рівня. Магічне ядро святого рівня було тим, що дуже важко споживати і займе багато часу. У минулому, виключно через те, що Ліней мав родовід легендарних воїнів Драконячої Крові, це дало йому змогу розчинити і поглинути магічне ядро Бронованого Шипастого дракона дев'ятого рангу.

Але навіть після того, як він поглинав його, остаткова енергія ядра залишилася в тілі Лінлей, поряд з її Драконячою кров'ю. Воно не було повністю засвоєне Лінлей.

« Ми їдемо далі на південь і долаємо понад три тисячі кілометрів, аж поки не дістанемося до південно-західної провінції. Якщо ми підемо за течією, то зможемо покрити таку велику відстань протягом декількох днів.

Сказав собі Лінлей, дивлячись на неспокійні хвилі.

Хто знає, чи вистачить кілька днів Хаеру повністю розчинити і поглинути магічне ядро Святого рівня. Лінлей сам був досить недосвідчений, незважаючи на те, що у свій час пожер магічне ядро вбитої звірини.

« Гейтс, чому ти збираєшся повернутися? Пейзаж навколо річки Юлан досить чудовий», - гучним голосом сказав третій брат Хазар.

Чотири брати стояли перед огорожею, насолоджуючись чудовими видами на річці Юлан. Тільки Гейтс вирішив повернутися в каюту.

« Один брат і другий вже досягли своєї мети. Ви, хлопці, можете дивитися, але я не в настрої. Я не хочу витрачати час. Я повернуся і буду тренуватися, - голосно відповів Гейтс.

Хазар дивувався.

Лінлей повернувся, щоб подивитися на Ґейтса з подивом. У даний момент тільки двоє з п'яти братів навчилися рівня "влаштуючого чимось важким, наче це щось легке". Один з них був Баркер, тоді як інший був Гейтс. Гейтс був дуже гордою людиною. Лінлей це добре знав.

« Ґейтс правий», - кивнув четвертий брат Бун. - Я теж піду тренуватися."

Третій брат Хазар також пішов у каюту, залишивши тільки Баркера і Анке. Вони переглянулися, а потім почали сміятися.

« Другий брат, ти повинен працювати. Якщо Гейтс зробить прорив, він буде сильніше тебе." - засміявся Баркер звертаючись до Анке.

Анкке кивнув і потягнув за гігантську ручку величезного сокири, закріпленого на його спині: « Я піду на задню палюбу, щоб потренуватися з моєю зброєю».

« Я піду з тобою», - Баркер також витягнув свій великий сокиру.

Баркер і його брати були досить незвичайні. Вони могли бути найтяжчими знаряддями, які існували в сучасному світі. Весною в 5300 фунтів кожен, вони були досить відповідними знаряддям для Безсмертних воїнів, що виділяються серед Вищих Воїнів своєю силою.

Зесслер розсміявся, погладжуючи свою білу бороду: « П’ять братів стали досить наполегливо працювати. Вони змушують старого відчувати себе трохи незручно."

Але, незважаючи на це твердження, Зесслер продовжував захоплюватися місцевим пейзажем.

Поточний рівень Зесслера вимагав просвітлення. Цього не можна самотужки навчити.

Посміхаючись, Лінлій стояв у носовій частині корабля. Повільно, Лінлей закрив очі. Вітер над широкою річкою Юлан був досить сильний, і тому одяг Лінлей злегка розвівся.

Лінлей повністю злився з вітром і чітко відчував рухи елементарної сутності вітру.

...

Час текло як вода. У мить ока пройшло чотири дні і корабель увійшов в домен південно-західної провінції. Протягом двох днів або близько того, вони повинні були дістатися до порту.

« Великий брат Лінлей тренується?» - тихо запитала Дженна.

Ребекка і Ліна похитували головами, показуючи цим, що вони не знають.

Уже пізно ввечері Лінллей продовжував стояти на палубі корабля з заплющеними очима. Якщо хтось подумає, що Лінлей спить, то він помиляється. Тому що по тілі Лінлей часто спалахує фіолетове світло.

Цього разу різниця була лише в тому, що Лінлей не був націлений на швидкість.

Коли він тренувався за допомогою техніки “Ряб Ветра", тіло Лінлей завжди було оточено безліччю спалахів меча. Але зараз мала місце лише одна фіолетовий спалах.

Ніхто не знав, що Лінлей тренувався.

"Влади чимось важким, наче це щось легке. Вправа чимось легким, ніби це щось важке. Це може бути руйнівним, як буря, або ніжним, наче весняний вітер." - думав Лінлей.

Після довгого тренування, він нарешті отримав деяке уявлення про другий сходи Глубінних Істін Відра.

Глубінні Істини Ветра, перша сходинка - Рябь Вітр. Вона базувалася на досягнення максимальної швидкості.

Насправді, коли технологія підвищення швидкості досягне певного рівня, його сила атаки також буде надзвичайно сильною. Це була причина, через яку Лінлей зміг прорвати оборону Маккензі в одну мить.

Але другий етап Глубінних Істин Ветра, який розвивав Лінллей, був ще більш унікальним типом атаки.

Коли він бив мечем, іноді меч буде швидким немов блискавка, а в інших випадках він міг ставати важким, як гора. По правді кажучи, меч був дуже швидким, але це створювало враження постійної рябі та коливання, яке то прискорювалось, то сповільнювалося.

Це був сенс цієї техніки.

« Глибокі Істини Ветра, другий крок - Рім Відра.

На обличчі Лінлей з'явилася усмішка. Він розсік повітря мечем Фіолетовій Крові і коли він зробив це, він отримав два абсолютно різних ефекту. З одного боку здавалося, що напад був таким лютим і вибухним, як ураган, а з іншого, який він було м'яким та спокійним, наче весняний вітер, котрий дув крізь вербову гаму.

Одна техніка з двома протилежними ритмами.

« Дві зовсім протилежні ритми, об'єднуючись разом, можуть створити повітряні леза" і - Ліндей продовжував переслідувати свою ціль використовуючи свій меч для створення типу атаки, який можна було б назвати “Простовним Лезінням".

Атака “Рітм Відтра" фактично зосереджувалася на одиночній меті.

Хоча її сила серйозно поступилася заклинанню “Простеляння Лезнє, яке було настільки загрозливе, що могло пробитися через саму реальність ”, то « Рити Ветра» вже перевищила можливість“ РОБ УР’ЯТУ".

Це було особливо корисно в бою один-на-один.

« Це другий крок Глубінних Істин Відра, техніці Рім Ветра. Вона повинна бути в змозі створювати реальну загрозу для людей, які мають піку Св. - коли Лінлей проводив треніровий бій з Макензі, він зміг отримати краще розуміння про те, якими можуть стати двигуни вершини Святого рівня. Все ж, технологія “Рітм Вейтра̄", мабуть, є однією з найбільших таємниць законів вітру, про які я щойно дізнався".

Лінлей змушений був визнати, що Рім Ватра був надзвичайно потужною технологією.

Але насправді « Реітм Вейтра цайтунґ » — це лише елементарна й найголовніша технологія, яка імітує заклинання рівня “Просте лезо 5. Це було все ще матеріальне, фізичне переслідування, так що противник може використовувати свою бойову-Ці або броню для захисту від нього.

Але вібрації, що утворилися далеко за межами Землі, були явно вищими. Цим вібраціям не потрібно було руйнувати броню ворога. Їм вдавалося просто обійти її і атакувати внутрішні органи безпосередньо.

« ДЛЯ звичайного воїна святого рівня, одного застосування меча Фіолетової Крові повинно бути достатньо, - хмикнув Лінлей. - Якщо, звичайно, я не зіткнуся з особливо могутніми виборцями Святого рівня на пікі свого розвитку."

Водії на вершинах святого рівня також відрізнялися від сили.

Наприклад, Стенлі і Святий Імператор були воїнами Святого рівня піку, але Стенлі був набагато слабшим за Священний імператор. Зрештою, Святий Імператор тренувався в стилі магії пророцтва.

Або, наприклад, святий Монолітний меч Хайдсен слив наймогутнішим воїном Святого рівня. На даний час жоден солдат з яким він боровся так і не переміг його.

Звичайно, є люди, які ніколи не билися з Хайдсеном, наприклад Святий Імператор Гайденс, або Темний Патріарх. Вони не наважувалися відкрито протистояти йому, бо їхнє високе становище означало, що вони просто не могли дозволити собі програти. Якщо вони не будуть повністю впевнені у перемозі, то не воюватимуть.

...

На п'ятий день на кораблі, близько полудня, коли Лінллей та інші обідали і спілкувалися, раптом...

"Босс, біжи сюди швидше!" - в голові Лінлей пролунав тривожний голос Бебе.

Не вагаючись, Лінлей негайно побіг до окремої кімнати Гаери.

« Ви, хлопці, продовжуйте їсти» - він віддав це завдання і увійшов у каюту Хаеру.

Зачинивши двері, Лінлей з подивом втупився.

"Рокот"!

Здавалося, ніби під шкірою чорного ягуара бігали маленькі миші і його м'язи та тіло постійно б’ються. Чорне світло оточувало все його тіло. Його очі були закриті і ягуар постійно стогнав від болю.

Водночас кольори чорного ягуара почали змінюватися. Час від часу його чотири кінцівки перетворювалися на білосніжні, а часом ставали повністю чорними. Були моменти, коли навіть все його тіло ставало білим...

Незвучно.

Найбільш вражає те, що голова ягуара була охоплена двома циркулюючими потоками блакитної та чорної енергії.

« Босе, ще недавно з Хаеру все було добре. Я не знаю, що робити." - з тривогою сказав Бебе.

Лінлей подивився на Хаеру.

« Хаару» - подумки звернувся Лінлей.

« Ма... Майстер. Я в порядку!», - відчайдушний голос Хаеру пролунав у голові Лінлей. Лінлэй примусив себе придушити тривогу, просто спостерігаючи і очікуючи.

Увага Лінлей зосередилась на голові Гаери. Найбільш важливою частиною магічної звірини була їхня голова. Зрештою, там було їхнє магічне ядро.

У повітрі навколо голови чорного ягуара продовжували обертатися на високій швидкості два потоки синьої та чорної енергії. Іноді чорна енергія розширювалася, але через мить кількість чорної енергії зменшилась і збільшилась у розмірі.

Це повторюється знову і знов!

А потім, ці два пориви енергії почали випромінювати жахливу кількість сили. Навіть Лінлей був шокований. Якщо ці два потоки енергії вибухнуть, то човен може перетворитися на щіпки.

"Грохот".

Тіло Лінлей відразу покрилася шаром чорних лусочок. Не вагаючись ні в найменшому ступені, Ліндей відразу ж трансформувався у Драконю форму.

Якщо він не прийме цю форму і ці два потоки енергії вибухнуть, Ліндей не зможе прийняти її. Нещасні, темно-золотисті очі Лінлей втупилися на чорного ягуара. Його погляд був гострим, як кинджали.

Раптом два потоки синьої та чорної енергії повернулися до свого раннього, безпечнішого стану і всмоктувалися назад у ягуарів. А потім тіло Гаеру заспокоїлося і візерунки на його тілі припинилися.

Лінлей випустив зітхання полегшення.

Нині ягуарове тіло було вкрите крапельками крові. Ця трансформація була як фізична, так і духовна.

Чорний ягуар Хаер відкрив очі, вдячно і радісно дивлячись на Лінлі.

- на устах Лінлей з'явився натяк на посмішку і він відразу ж повернувся до своєї людської форми. Правда його верхній одяг тепер знову була розірвана.

"Так, Майстер" - холодно видав Хаеру мовою людини.

Слабкий порив блакитного світла з'явився на тілі ягуара, м"яко прибираючи всі краплі крові і привів його до свого нормального глянцево-черного кольору.

« Не погано, - Бебе плив по повітрі над чорним ягуаром і сміявся. - Це добре, що ти не витратив магічне ядро Святого рівня. Інакше... І я не можу цього зробити ».

Хаеру відвернувся.

Звичайно, він знав, що якби у нього не вийшло, Бебе влаштував би йому збунту.

« Достачно. Все на вихід." - сказав Лінлей, попутно перевдягаючись в інший набір одягу.

Його трансформація в Драконю форму розірвала його одяг. Тому Лінлей зберігав понад сто наборів одягу у своєму Межпростірованому кільцеві. Звичайно, з цим фінансовим станом Лінлей сума купівлі одягу була незначною.

...

На шостий ранок, проведений на кораблі, вони зрештою досягли порту, до якого прямували.

« Ми нарешті прибули», - Ребекка, Ліна та Дженна захоплено дивилися вперед своїми яскравими невинними очима. Але саме в цей момент з задньої палуби почувся гучний, вибухний звук збудженого сміху.

"Хм?"

Лінлей, Зесслер та інші повернулися подивитися на задню палубу, де Баркер і його брати тренувалися весь цей час.

« Баркер та інші, поспішайте. Ми збираємося сходити на берег!", - голосно крикнула Ребекка.

"Ідемо, ідім."

Баркер і його брати підійшли, голосно сміючись. Вони витріщилися на Лінллей, а їхній погляд переповнив безмежну радість.

Побачивши цей погляд на обличчя Баркера та його братів, Лінлей почав цікавитися: « Усі п’ятеро брати... Можливо... Може ще один прорвався?»

Тепер з п’яти братів старший брат Барбер і другий брат Анке досягли святого рівня. Решта в їх людській формі як і раніше залишалися на пікі восьмого рангу.

« У Баркері було дуже зворушене обличчя. - Гейтс прорвався, він зробив це! "

"Гейтс прорвався?"

Хоча він і передбачав це, Ліндей все-таки відчував приплив радості та хвилювання. Він повернувся, щоб подивитися на Гейтса. Зазвичай гучний і шумний Гейтс в даний час просто потирав голову і широко посміхався.

Коли вони залишили місто Белз і сіли на корабель, сили Лінлей складалися з чотирьох биків Св. Але при висадці, сили Лінлей тепер складалися з шести волевителів Святого рівня.

Жодна Імперія не може бути такою жахливою силою.

І, дивлячись на чорного ягуара Гаеру, який сяє Ґейтса, Лінлей вигукнув з безмежною радістю в голосі: «Ха-ха, всі на висадку! Ходімо! Ми йдемо до столиці імперії!»

- Щасливо п'ятеро братів.

Том 8, розділ 58 — запит Блумера

Група Лінлей висадилась у порту і вирушила в напрямку столиці імперії. Цей порт знаходився в центральній частині південно-західної провінції. Звідси до центральної провінції О’Брайєн вели закручені дороги довжиною в чотири тисячі кілометрів.

Щоб подолати таку велику відстань, потрібно не менше десяти днів, навіть якщо на конях галопу немає місця для ночівлі.

По дорозі до столиці імперії Ченн багато людей розповідали про висхідну зірку імперської держави - Блумере Акерланді.

« Я чув, що всі, хто ставав Божим учнем війни, можуть стати воїнами зі Святого Письма. Цього разу пощастило Блумеру.

« Що ти маєш на увазі? У нього є перспективи, але немає гарантії."

У багатьох ресторанах столиці імперії голосно обговорювали цю новину.

« Того дня, коли було оголошено, що Блумер буде особистим учнем, я сам був там. Прибули три особисті учні Бога війни і всі були учасниками Святого рівня."

« Не всі його учні ставали воїнами зі Святого Письма. Бог війни прийняв у цілому двадцять сім учнів і перший з них був прийнятий понад п’ять тисяч років тому. Він уже помер і невідомо чи був він витителем Святого рівня. Є й інші учні, про яких нічого не відомо. Хто знає, досяг вони святого рівня чи ні. Ніхто не може підтвердити."

« Ти не віриш у силу Бога війни?»

« Звичайно, я вірю в Божу силу війни, але чи є гарантія того, що всі його учні стануть сильними? — потиснув він губи. - Для навчання потрібно також природній талант, подивіться на Святого Меча Олів’є. Він тренувався самостійно. Скільки учнів Бога можуть конкурувати з Олів’є?»

« Ти не Олів’є. І ти не маєш достатньо інформації, щоб погано висловлюватися про Блумера. Більше того, лорд Олів'є і Лорд Блумер є братами і ти це знаєш!»

У тому році, коли Олів’є зійшов на Святий рівень, він легко переміг Святого Зірка Ділона. Таким чином всі переконалися, що Олів’є володіє силою воїна піку святого рівня.

Діллон сам був лідером Святого рівня середньої стадії. Якби Олів’є не досяг піку, як він міг би так легко перемогти Ділона?

« Я чув, що завтра його Величність імператор збирається провести особисту зустріч з Блумером і присвоїти йому палацовий титул», - раптом сказав хтось.

« Я теж чув. Завтра багато палаців столиці імперії зберуться в військовому дворі".

Імперія О’Брайен була імперією, яка високо цінувала військову силу та свої військові сили. З моменту її заснування Бог поклав початок війні. Щоразу, коли імператор хотів зустрітися зі своїми міністрами, він викликав їх у військовий палац.

Військовий палац названо таким самим Богом війною.

...

Наступного дня.

Багато палаців у Імперській столиці встали цього дня дуже рано. Вони були одягнені офіційно і один за одним, сідаючи у свої екіпажі, попрямували до імператорського палацу. Сьогодні імператор збирався присвоїти благородний титул Блумеру. Це була основна причина банку в палаці.

Кожен особистий учень Бога війни отримує від імперії двоянський титул.

І якщо імператор мав можливість зробити це хоча б раз за весь час свого правління, то це вже було успішним. Адже за останні п’ять тисяч років було вже понад сто імператорів і лише двадцять сім приватних учнів.

Титла також автоматично присвоювався ранг. Той, хто отримав його, хоч і не міг порівнятись з « герцогом », але міг називатися маркеризом 14.

« Коли Блумеру було привлено до війська особистого учня війни, то він отримав набагато вище ніж я» - випадково подумав Уортон, коли їхав у своїй кареті.

Особисті учні мали дуже високий статус. Тим, хто міг стати особистим учнем, напевно, вдалося б досягти святого рівня.

Крім того, вони мали Божу підтримку війни. Звичайно, ніхто не смів протистояти їм. Але якщо хтось вирішив образити одного з учнів, інші ставали на захист.

Після того як Уортон під’їхав до воріт палацу, він вийшов і заглянув всередину разом з іншими палацами.

У війську, щоб провести ранковий розгляд або судові справи, зазвичай було близько ста старших міністрів, але сьогодні був особливий випадок. Багато палаців, які часто тут не могли перебувати, були і таким чином там зібралося небагато людей.

Зовсім рядові імперські вельможі не могли приєднатися до цієї церемонії, оскільки вони були непотрібні. Усі присутні були наділені силою і владою. Що стосується Уортона - він був граф, який отримав двоянський титул від самого імператора і таким чином міг взяти участь у церемонії.

Воєнний палац зазвичай здавався дуже величезним, але тепер, коли його заповнили люди, він не виглядав таким великим.

Люди були всюди.

"Блумер, вітаю".

У центрі палацу стояв Блумер, якого щиро вітали його люди. Старший брат Блумера вже був воїном Святого рівня, тепер і сам Блюмер незабаром міг також досягти цих висот. Навіть наймогутніші клани не хотіли б розлютитися, коли б він був солдатом Святого рівня.

Блумер спокійно кивав у відповідь кожному палаці.

- Блумер не думав про це.

У своєму серці, той, кому він по-справжньому поклонявся, був його старший брат Олів’є. Навіть техніка володіння мечем, яку він використовував, була розроблена його старшим братом.

Коли Олів’є був дуже молодий, він завжди захищав Блумера. Якщо хтось хотів серйозно зашкодити Блумеру, Олів'є навіть був готовий помститися за молодшого брата.

« Великий брат тренувався завжди на вершині гори. Цікаво, який рівень він вже досяг" - Блумер мовчав.

Майже дев’ять років тому його старший брат досяг святого рівня і легко переміг Святого Зоряного меча Ділона. У той час багато хто вірив, що Олів’є мав силу володаря Святого рівня піку.

Але Олів'є не приймав будь-які подарунки або титули. Він просто спокійно продовжував навчатися.

Три роки тому Олів’є почав тренуватися на неродючій горі за межами Імперської столиці. Ніхто не знав, наскільки сильним став Олів’є, котрий дев’ять років тому мав силу воїна піку Святого рівня.

« Може бути, що мій старший брат також досягне Божественного рівня."

У серці Блумера його старший брат був безспірним генієм. Не було нічого, що б не міг зробити його старший брат.

Це дійсно було так.

Олів’є був настільки геніальною людиною, що навіть Бог війни не скупився на похвалу і хотів прийняти його як учня.

« Приїхав його Величність імператор», - багато палаців помітили, що приїхав імператора і відразу ж повернувся на свої місця у порядку. Таким чином вони виявляли повагу до імператора.

Імператор імперії О’Брайен, Йоганн О'Бракєн, був досить скромним імператором без будь - якої зухвалості та зарозумілості.

Йоганн був досить високим, приблизно 190 сантиметрів. Він постійно тренувався за допомогою бойової-Ці, в результаті чого його тіло було потужним і міцним. Вдягнутий в імперський одяг, він сидів на імператорському троні дивлячись на всіх.

"Ха-ха, де Блумер?" - Імператор Йоганн засміявся, коли подивився вниз на своїх підданих. Тепер, Йоганн був дуже щасливий. Ні батько, ні дід не мали можливості присвоювати звання дворахунків жодному із власних учнів Бога війни, але він це зробив.

Це можливість, яку дають лише один раз у житті.

Перед ним стояли майже вісімсот чоловік, і Йоганн не міг побачити в цьому натовпі Блумера. Блумер ступив з натовпу. Стоячи в центрі палацу, він з повагою уклонився: « Ваша Величність імператор.

Йоганн пильно подивився на Блумера, а потім щедро похвалив: « Ви справді сильні. Хто б міг подумати, що клан Акерланд раптом з'явиться на світ двох геніїв. Ви по силі зовсім не поступитесь вашому старшому братові."

На обличчі Блумера з'явилась легка усмішка.

Кожного разу, коли інші ставили його на той же рівень, що і його старший брат, Блумер почувався дуже гордим.

« Ми дуже раді, що ви стали особистим учнем Бога війни. Сьогодні ми призначимо Вам спадковий двоянський титул маркиза, садибу на вулиці Боулдер і сто охоронців, сотні служниць та сотню тисяч золотих монет", - голосно сказав Йоганн.

Всі витріщилися на Блумера з великою заздрістю.

Зазвичай з кожним новим поколінням благородний титул маріза буде нижчим. Якщо майбутні нащадки будуть зовсім некомпетентними, то за кілька поколінь вони знову стануть простолюдинами і шляхетними.

Але в спадкових двоянських титулах були різні. Вони ніколи не мінялися в званні. Нащадковий титул маркази був набагато важливішим, ніж навіть звичайні герцоги. Імперія мала багато герцогів, понад сто. Але дуже мало з них були спадковими.

« Дякую, Ваша Величність імператор», - Блумер шанобливо вклонився.

Йоганн задоволений кивнув. Насправді, цей подарунок вже був приречений. Кожен особистий учень Бога війни отримував ранг маркиза і в кожному випадку це був спадковий титул.

Стоячи серед натовпу палаців і старших міністрів, Уортон подивився на Блумера, гордо стоячих у центрі.

Раніше він програв Блумеру, коли Колледж Бога Війни вибирав почесних учнів. І раніше імператор подарував Уортону спадковий титул графа, п'ятдесят охоронців, 50 покоївок і 50,000 золотих монет. Очевидно, цей подарунок Блумеру був набагато більшим.

Уортон не дбав про світські блага.

Але в серці, Уортон уже вважав Блумера своїм противником.

« Коли він майже на десять років старший за мене, то бачить звичайну людину. А я воїн Драконячої Крові. Це вже все компенсує. І незалежно від чого, я не дозволю собі бути слабшим, ніж він" - Уортон був дуже гордим і впертим.

Але він сховав ці почуття у своєму серці.

« Блумере, сьогодні ми у чудовому настрої. Ви перший особистий учень, кому ми присвоїли двоянський титул, з моменту того як ми зайняли свій трон. Скажіть, може Ви ще що-небудь хочете? Звичайно, ми підемо назустріч." - у військовому палаці пролунав голос Йоганна.

Загальнопоширений погляд на Блумера.

Насправді слова Йоганна були просто тактовністю і ввічливістю. Переважна більшість особистих учнів каже щось на зразок: « Дякую за вашу доброту, Величність імператор". І зазвичай нічого не просять.

«Ваша Величність, ваш слуга дійсно хоче попросити Вас про дещо» - сказав Блумер.

Уортон здивувався на Блумера.

"Говоріть" - Йоганн щедро махав рукою.

Блумер вклонився, перш ніж почати говорити: «Ваша Величність імператор, Ваш слуга бачив сьому принцесу, і коли я побачив її, моє серце було полонене. Ваш покірний слуга просить, щоб Ваша Величність дала згоду на шлюб з сьомою принцесою".

Після того як він сказав це, всі присутні в палаці були шоковані.

Він просив дозволу одружитися з принцесою!

Блумер насправді попросив одружитися з принцесою.

Почувши ці слова, Уортон відчув, як земля виходить з під ніг. Він похитав головою, дивлячись впритул на Блумера, який стояв у центрі палацу.

Блумер з упевненістю дивився на імператора.

"Ваш покірний слуга покірно просить, щоб Ваша Величність задовольняла прохання Вашого слуги" - знову сказав Блумер.

Всі двориці і старші міністри повернулися, щоб подивитися на Уортона. Хто в імперській столиці не знав про особисті стосунки Уортона і Ніни? Просто якийсь час тому, Кайлан, син імператорського лева, особисто шукав імператора, щоб повідомити йому, що він більше не буде наречено на шлюб з сьомою принцесою.

Багато людей вважали, що Вортон і Ніна будуть разом.

Навіть імператор Йоганн хотів вибрати відповідний день, щоб обнервувати Уортона і Ніну. Але це прохання Блумера застала зненацька.

Йоганн подивився на Уортона, який стояв у натовпі. З ростом у 220 сантиметрів він був найвищим з місцевих палаців і міністрів.

Усміхнувшись, Йоганн сказав: « Ви розумієте, що для того, аби виконати ваше прохання, ми повинні також запитати Ніну, як вона думає. Не поспішайте. Ха-ха... І я не можу цього зробити ».

- Блумер більше нічого не сказав.

Відповідь була відкладена, Уортон обмінявся швидким поглядом з Блумером. Блумер, який раптом вирішив діяти таким чином, справді відійшов від Уортона.

...

Імператор Йоганн прогулювався у своєму саду. Він був у прекрасному настрої.

« Олівія не турбувалася ані славою, ані титулами. Тому мені важко завербувати його. Я думав про те, як зблизилися з кланом Акерланд, але я не очікував... Я не очікував... І я не можу цього зробити ».

Як тільки Олів’є пробрався на Святий рівень і переміг Святого Зоряного меча Ділона, Йоганн вирішив, що він дійсно та людина, з якою варто залагодити стосунки.

І його молодший брат був особистим учнем Бога війни.

Клан Акерланд у майбутньому, майже напевно буде володіти двома могутніми виборцями Святого рівня.

« Олів’я був дуже сильний, коли досяг Святого рівня. У майбутньому він, безумовно, буде ще сильнішим. У той же час, я не можу втратити обличчя перед особистим учнем Бога війни - насупився Йоганн. - Але Уортон... І я не можу цього зробити ».

Це була причина, чому Йоганн не погодився на військову службу.

Уортон і Ніна були дійсно закохані один в одного.

« Уортон має підтримку розбитого клану воїнів Драконячої Крові, тоді як за Блумером підтримка Бога Війни і Олів'є".

Йоганн дійсно брав до уваги велику вагу позиції Блумера як особистого учня Бога війни.

« Немає ніякої необхідності поспішати», - Йоганн вирішив використати ту ж стратегію, яку раніше використовував у відношенні Уортона і Кайлана, коли вони боролися за Ніну. Тільки в душі, Йоганн уже схилився до Блумера.

Але ніхто у столиці імперії Ченн не знав, що в цей момент група Лінлей наближається до нас з шести виборів.

Том 8, розділ 59 — Зустріч братів

Відтоді як Блумер отримав титул марки, минуло кілька днів.

« Мільорд», охоронці біля воріт з повагою вітали свого графа.

Але Уортон, здавалося, не помітив їх. Він навіть не подивився в їхній бік, а відразу попрямував у свої покої. Обидва охоронці переглянулися між собою.

« Через кілька днів люди стали почуватися невпевненими. І зараз він знову вітає десь у своїх думках."

« Ти правий. У минулому він завжди усміхався нам і навіть в відповідь. Через те запит Блумера на одруження з принцесою, лорд граф став абсолютно загубленим".

Вже поширилась звістка про те, що Блумер попросив руку принцеси.

Багато людей у імперії знали, що Уортон і сечева принцеса Ніна вже давно зустрічаються, а тепер ще цей запит Блумера. На головній вулиці, у маленьких переулках, готелях і ресторанах... Це питання все обговорювали.

« Уортон, що сталося? » — почувся голос.

Уортон обернувся в сторону, де почувся знайомий голос і побачив Надіра, сина Гіллмана. Качая головолом Уортон тяжко зітхнув.

Надір відразу зрозумів і сказав: « Седьме принцеса так не з’явилася? »

"Так" - кивнув Уортон.

Уортон і сьома принцеса часто ходили разом на побачення. Але з тих пір як Блумер попросив її руки ... Уортон зміг зустріти Ніну лише один раз і то тільки наступного дня після цієї події. І з тих пір, всі три наступні дні він не зустрічав її.

Він навіть не міг побачитися з нею. Як закохана людина могла не почуватися нещасним?

Надір турбувався про Уортона, тому він теж був засмучений. Він пірнув і сказав: « У Блумера в голові мусить бути справжній бардак. Він дійсно попросив руки сьомої принцеси? Що взагалі, чорт візьми, з ним таке».

« Зараз про це говорити безглуздо», - безпорадно похитав головою Уортон.

Саме в цей момент...

"Лорд граф, лорд Гранд" - через межі садиби пролунав знайомий ясний голос. Повертаючи голову Вортон побачив, що йому кричала особиста служниця сьомої принцеси Люсі [Lu'si].

« Пропустіть її», - Уортон оживився і відразу наказав.

Вартові відразу пропустили Люсі на подвір’я. Люсі, запилена на землю, підбігла до Уортона: «Лорд, принцесо було наказано залишатися в палаці його імператорської Величності і суворо заборонено залишати переделіли. Навіть мені було важко піти і довелося використовувати хитрість та хитрощі. Тримайте цей лист, принцеса особисто попросила мене передати його Вам. Візьміть. У мене більше немає часу, я повинна терміново повертатися назад. Якщо я не повернуся вчасно, наслідки будуть катастрофічними".

Люсі в буквальному сенсі слова засучила конверт з листом Уортону, який зараз був у повному замішанні. І перш ніж він зміг вставити хоч слово, Люсі вже втекла.

« Про що взагалі думає його імператорська Величність?», відчуваючи гнів, насупившись вимовив Надір.

Уортон відразу розкрив конверт і вийняв листа. Прочитавши зміст листа, Уортон відчув як в його груди увійшов потік тепла, що зігрів йому серце.

Рузова бойова-Ці раптом заспівала листа, що тримав Уортон.

« Особистий учень Бога — війни, а також молодший брат Олів’є. Здається, його імператорська Величність нахиляється до Блумеру. Уортон бачив ситуацію криво ясною.

Якби його імператорська Величність не обмежувала Ніну і дав їй піти, вона пішла б до Уортона, а не Блумеру.

Це наказ дуже точно допомагав Блумеру.

Уортон почувався безпорадним, і він був холодний. Навіть у своїй Драконячій формі, він був тільки на пікі воїна дев'ятого рангу. Як він міг викликати якісь проблеми або хвилювання, що порушують спокій у столиці зі своєю відносно крихітною силою?

...

Через багато днів, за межами столиці імперії.

Можна було побачити групку людей у складі якої була одна карета, кілька коней і чисто чорна пантера з молодим чоловіком на ній одягненим в просту мантію.

« Лінлей, поглянь на коня Зесслера і зроби це пальцем на високу гору. - Це всесвітньо відома Божа гора війни. І на її вершині знаходиться Колледж Бога війни."

« Коледж Бога Війни?», - очі Лінлей ожили.

Легендарна й незаперечно наймогутніша сила в імперії О’Брайен - Колледж Бога Війни. Він був заснований Богом війною і лежав на вершині гори. Без будь - яких применшень можна було сказати, що його вплив поширювався навіть за межі імперії по всьому континенту Юлан. Здивовані війною, Лінлей захоплено зітхнув.

« Бог Війни... І я не можу цього зробити ».

Бог Війни О’Брайен був дійсно сліпучою фігурою континенту. Він не тільки створив могутню Імперію О’Брайен, але й воював з Первосвящеником. Ця битва зробила його надзвичайно відомим, закріпивши статус людини з таким же рівнем сили і стану, як у Первосвященика.

Після п’яти тисяч років існування Бога війни, який у ті давні часи був на одному рівні з Первосвящеником, ніхто не знав.

У цілій Імперії О’Браєн, єдиному божеству всіх мешканців імперії, був сам Бог війни. Знати це було легко сказати, наскільки він був шанований.

Серце Лін Лей переповнило голосне бажання: « Прийде той день, коли я буду стояти на пікі потуги всього континенту Юлан! »

Лінлей відвернувся і більше не дивився на Гору Бога війною. Хоч би якою вродливою була та заманена ця гора, вона належала Богові війни.

« Імперська столиця Ченн» - дивлячись на схід, Ліндей вже міг побачити обриси величезного міста. Багато хто навіть вважав його найбільшим на континенті, хіба що столиця Імперії Юлан могла б поконкурувати з ним.

Загалом споруда була простою і без жодних достатків.

„ Імперська столиця є наймогутніша в історії континенту. Місце, де живе багато високорівневих воєводів. Ченн, - губи Лінлей скривилися в подобі злегка злий усмішку. Під сліпучим сонцем Лінлей і його загін продовжували зближуватися з Ченном.

Жодна інша імперія не мала великого значення для цієї групи мандрівників. Адже вони ще не знали, що ці люди незабаром примусять всю Імперію О’Брайен гудіти.

...

"Ха-ха, столиця Імперії О'Брайен дійсно заслуговує свого гучного імені. Ці вулиці такі широкі", - голосно і в грубому манері сміяючись, вимовив Баркер. Лінлей також засміявся.

Сьогодні відряд Лінлей проходив у центрі однієї з головних вулиць імперської столиці.

Баркер і його брати вже поспішали та одягли свою зброю, тому почали привертати не дуже багато уваги... Їх надзвичайно велика сокира з довжиною рукоятою, не кажучи вже про досить великих тіл, які навіть у Імперії О’Брайен вважалися б неймовірно могутніми. На шляху сюди, всі ці дворучні сокири зберігалися в Межпростірованому кільце Лінлі. Інакше коні просто не змогли б витримати такий тривалий перехід з таким важким вантажем.

« Що то за м’язисті воїни... І я не можу цього зробити ».

Багато пішоходів відразу розходилися перед групою людей, а потім перешіптувалися.

Баркер і його братися були фізично просто занадто вражаючими. Кожен з них був наче на підбір по 220 сантиметрів у висоту із міцними ведмежими таліями, а всі їхні м'язи були настільки сильно накачені, що іноді здавалося, ніби вони і зовсім не люди. Крім того, ці величезні дворучні сокири з довгими рукавами відсвічували холодним металевим світлом.

Навіть якби ці дворучні сокири були зроблені з звичайної сталі, вони мали б важити не менше тисячі фунтів. Але вони явно говорили, що ця зброя була далеко не простим. Хіба можливо, що хтось слабкий буде володіти такою важкою зброєю?

І ця гладка, глянцево-червона пантера, на вовни якої не було і натяку на зайвий колір...

Ніхто в імперській столиці ніколи не бачив такої пантеру. І це було не дивно, адже як тільки Чорний Полосаний Хмарний Ягуар досяг святого рівня, він міг маніпулювати не лише розміром тіла, але й змінювати колір свого хутра.

« Вулиця Боулдер» - Лінлей знав, де жив Уортон, тому вся група поспішила до вулиці Bouller.

"Держу пари, лорд Блумер безумовно одружується на принцесі Ніне".

Раптом Лінлей зупинився і повернув голову в сторону сусіднього ресторану, звідки почув доносну розмову. Він відразу нахмурився: « Ніна? Та Ніна, в яку закоханий Уортон? Хіба його конкурентом був не Кайлан? Чого Блумер намагається досягти?»

Лінлей знав, хто такий Блумер.

Коли Уортон брав участь у тому турнірі, щоб стати шанованим учнем в Коледжі Божої війни, зрештою на цю роль було обрано Блумер.

« Це марення. Готовий посперечатися, що лорд Уортон буде тим, хто одружиться з принцесою Ніне. Адже вона і лорд Уортон вже зустрічаються стільки часу."

« Я б не був так впевнений. Адже лорд Блумер став особистим учнем Бога війни."

"Лорд?" - в півголоску виголосив Баркер.

Линлей якийсь час просто мовчки стояв.

« Блумер молодший брат Олів’є. І він став Божим особистим учнем війни? До того ж, здається він попросив у імператора руки його дочки, принцеси Ніни." - думаючи про себе перетравлював Лінлей

Баркер та інші в цей час просто дивилися на Лінлей.

« Йдемо» - просто сказав Лінлей.

Група людей під керівництвом Лінлей прибула на вулицю Боулдер. Кожна з тих, що тут перебували, належала до певного аристократичного роду і тому там було мало людей.

Прогулюючись майже порожньою вулицею Боулдер, Лінлей уважно оглядав кожне з посад.

« Сюда», - очі Лінлей блиснули нетерпінням.

Двоє охоронців, які тепер просто безтурботно спілкувалися між собою, заздрявши Лінлей та його товаришів, особливо п’ятеро братів, відразу почали нервуватися.

"Кожний з цих хлопців безумовно не нижче росту, і по м'язовій масі не поступаються нашому лорду графу і навіть вищі" - один із охоронців мимовільно вимовив у півголоса.

« Хто ви такі?» — запитав один з вартових.

Гейтс був першим, хто почав голосно говорити: « Чи проживають граф Уортон?»

"Так" - кивнув охоронець.

Почувши ці слова, Лінлі відчув, як його серце почало тремтіти і битися частіше. Скільки вже пройшло років? Коли Уортон залишив рідне гніздо клана Барух, йому було лише шість років. І через кілька днів з того моменту пройде рівно сімнадцять років.

Сімнадцять років!

Посміхаючись, Лінлей сказав: « Ідіть і повідомте, що прибув його старший брат Линлей».

Почувши ці слова, вартові були здивовані. Старший брат графа Уортона? Вони ніколи нічого не чули про цю людину.

Але ці два охоронці були дуже досвідченими. Вони могли з першого погляду сказати, наскільки грізним був кожен у цій групі. Один з охоронців злегка вклонився, не визнаючи нічого іншого. Я піду і докладу".

Намагаючись заспокоїтись, Лінлей зробив глибокий вдих.

« Лоінлей, це резиденція твого молодшого брата? — підійшов з боків усміхаючись вимовив Зесслер. - Бачу, твій маленький брат добре влаштувався в імперській столиці."

Ліней відразу відчув себе неймовірно гордим.

У цей момент, під рюмки вина, палацовий Хірі та Гіллман просто спілкувалися. Раптом, на великій швидкості всередину вбіг охоронець.

« Лард Хіллман, тільки що до воріт підійшла велика група людей. Їх лідер стверджує, що він старший брат Уортона і його звуть Лінллей".

"Хіраючись!"

Бокал, що був у руці дворецького Хірі, впав на підлогу і розлетівся на різні частини.

"Линлей!"

Дворецький Хірі та Гіллман одночасно вскочили на ноги. Вони подивилися один на одного широко розкритими очима, в яких читалася невимовна радість перемішу з шоком.

« Швидше йди і скажи це лорду графу!», - відразу наказав вартовий Хірі.

Відразу після цього Хірі та Гіллман на високій швидкості побігли назовні. Побачивши, як палац Хірі втратив свою звичайну холоднокровність, сторож зрозумів, що це знакова подія і коротко думаючи, він побіг у треніровий двір графа.

Невдовзі Хірі та Гіллмен вже були у головному дворі. Опинившись біля воріт, вони сповільнилися і уважно подивились вперед.

Перше, що вони побачили - це п'ять жахів мускулистих чоловіків. З їхніми головами, які стирчать дворучними сокирами і довгим ручкою, що опускається далеко нижче їхнього поясу. Ця неприємна картина змусила їх здригнутися.

Крім того, біля них вони помітили скелет старого чоловіка з темними очима і відтінкою жахливої душі зеленого мерехтіння.

Крім того, біля старого чоловіка стояли три гарні дівчата.

І попереду цієї групи...

"Лінлей!" - Хіллман був першим, хто заговорив.

Дворець Хірі все ще уважно оглядав Лінлію. І тільки через деякий час, він раптом дізнався в ньому Лінлей.

Від подиву та радості він вигукнув: « Малою майстер Лінлей! »

Лінлэй, який зараз про щось говорив з Зесслером відразу повернув голову.

Дідусь Хірі виглядав точно так, як він запам’ятав його, хіба що з тією різницею, яка була почервоніла від вина ніс. Також поруч стояв і дядько Гіллмен. Дивлячись на них, Лінлей просто не міг придушити хвилювання.

« Дядьку Хірі, дядько Гіллман», - Лінлей кинувся до них на подвір'ї, а його очі почали ставати вологими.

Дворець Хірі зробив крок убік Лінлей, а його очі вже почервоніли: « Ви виросли. Ви виросли. Молодий майстер Лінлей, Ви стали набагато вищими, ніж раніше."

Минуло вже сімнадцять повних років, відколи палацовий Хірі востаннє бачив Лінлей.

Коли він покинув Уортона, йому було лише десять років.

"Деденька Хірі, а Ви не змінилися" - емоції щастя Лінлей не могли бути виражені простими словами.

Гіллман, подивившись на Лінлію, сказав: « Малою майстернею Ліней... Ви виросли. Але ви як і раніше дуже схожі на себе, що був десять років тому."

Десять років тому, ріст Лінлей був приблизно 170 сантиметрів. З того часу його зовнішність не сильно змінилася.

Раптом почулися жахливі кроки.

Погорнувши голову в дверному домі, ніби уві сні Лінллей побачив високу, сильну і статую людини. Цей чоловік був дуже схожий на Лінлей. І він відразу зрозумів, що це був його молодший брат.

Оскільки Уортона він бачив в останній раз дуже давно, коли той ще був зовсім дитиною, він надзвичайно сильно змінився.

Але Уортон тільки за одну мить дізнався про Лінлію. Адже він був так схожий на нього. З напіввідкритим ротом, по щоках Уортона покотилися сльози: « Старший брат... І я не можу цього зробити ».

Не відводячи свого погляду з Уортона, Лінллей повільно підійшов до нього.

« Великий брат... Уортон трохи похитнувся і зробив два кроки.

« Маленький Уортон. Це справді ти? Ця дитина з маленьким пухким обличчям перетворилася на 220 сантиметрів чоловіка.

« Великий брат, це я. Це я», - прямо зараз Уортон зовсім забув про свої проблеми з Ніною. Тепер його серце переповнилося безмежним хвилюванням. Він був абсолютно нездатний хоч якось придушити його.

Лінлей поклав свої злегка тремтячі руки на плечі Уортона і уважно подивився на нього. Його обличчя з’явилось усміхаючись і в його очах запали сльози. Він сказав: « Малий Уортон, а ти виріс.

Це пухке обличчя дитини з його спогадів, який своїм дитячим голосом постійно кричав “більший брат ” »--“ Браталементо », вже виріс.

« Великий брат!», - Уортон сильно обійняв Лінллей. Побачивши Уортона, Лінлей відчував себе надзвичайно розлютованим і зворушений як ніколи раніше. Зрештою, він більше не міг стримувати своїх сліз і вони каскадом покотилися по його щоках.

Р.S. Група перекладу Новелли https://vk.com/public123098211, всі свіжі новини, вихід розділів і іншу інформацію Ви можете знайти саме там!

https://literna.net/uk/books/615-zvivayetsya-drakon