Том 6, Глава 1-32

Том 6 — дорога помсти, розділ 1 — Покрите пилюкою, справа з минулого

Лінлей так сильно стискав за плечі Гіллмана, що в місці захоплення одяг розірвався і просочувався вниз.

Але Хіллман не помічав цього.

Коли Гіллман побачив Лінлію, то сказав: « Лоінлей, спочатку заспокойся».

"Скажи мені..." - Лінлей дивився на Хілмана.

Гіллман, взявши себе в руки, серйозно сказав: « Відміряй лицарів, що був з тобою. Тепер ми не повинні дозволяти іншим дізнатися про діла нашого Клана. Спочатку прослідкуй за мною.", - Хіллман потряс плечима, щоб звільнитися від кігтеї Лінлей, потім схопив його лускачу руку і насильно потягнув його до залу предків ... але він раптом зрозумів, що він не в змозі посунути Лінлей з місця.

Гіллман люто повернув голову й іскри гніву випалила в його очах.

« Дядя Хіллман, я розумію всю складність ситуації і що робити."

Обличчя Лінлей було побляклим, але він зробив глибокий вдих і почав втягувати луску назад, поки повністю не повернувся у свій звичайний стан. Потім він загорнув бойовий клинок “Палач" у чохол, тримаючи його в своїй руці... Через мить Лінлей вже міг почути звук від стуку найближчих копит.

Кінець кінцем, військо лицарів Сяючої церкви.

Лінлей повернувся, окинувши їх холодним поглядом, але не загострив на них майже ніякого уваги. Потім він повернувся до Гіллмена і сказав: « Дядя Хіллман, ходімо».

"Добре".

Коли Гіллман побачив, що Лінлій трохи заспокоївся, то відчув полегшення. Він відразу повів Лінлей на бік залу предків. Але обличчя Лінлей як і раніше залишалося покидьком. Тепер, окрім Лінлію, крім Бебе і Делінга Коуарта ніхто не міг зрозуміти, наскільки глибоко йому завдали рани.

Ні Бебе ні Дерінг Коуарт не видавали ані звуку.

Адже між ними та Лінлою була прямий духовний зв’язок. Природно, що вони могли відчути всі ті неймовірні горе і біль, які зараз розділяли його зсередини.

Піднісшись вітер, він розкинув безліч листків і ще за мить лежав на неймовірно стародавній кам'яній поверхні.

"Скрип"

Хіллман штовхнув старі двері пологового залу, потім повернувся, щоб подивитися на Лінлей. Під час бойового клинок « Палач », спокійно виражений на обличчі, Лінлей увійшов всередину. Його погляд був спрямований в сторону похоронних плит, що знаходяться у середині залу предків. З поточної ракури і відстані Ліндей міг легко й чітко роздивитися висічені слова на табличці, що була найближча до нього на одній з могил.

На ній було лише два слова: « Хогг Барух ».

Лінлей відчув ще один приплив помутненья розумника, після чого його голова закрутилася. Але він як і раніше продовжував нерухомо стояти. Коли він прийшов трохи в себе, то попрямував до кам’яної труни і все ще міцно стискав у своїх палях родову реліквію. Підійшовши до щільної плити, він помістив бойовий клінок “Палач" біля таблички з ім’ям на самому вершечку труни.

Лінлей подивився на табличку з ім’ям і обличчя якої було мирне, а потім лагідно промовив: « Батьку. Я повернувся".

« Я знаю, що мрія всього твого життя була повернути втрачене реліквію наших предків і повернути колишню славу та велич нашому клану воїнів Драконячої Крові», - Ліндей говорив дуже ніжно, наче боявся когось налякати... зараз його голос був так неженний, як ніколи.

Лінлей подивився на плиту і сказав: « Я не розчарую тебе. Я вже повернув у клан Барух, в клан воїнів Драконячої Крові наших предків, родову реліквію - бойовий клинок "Палач!".

« Зараз... Я вже повернув » (Палачбола). І дуже скоро я поверну нашому клану воїнів Драконячої Крові колишню славу. Я особисто проконтролюю, щоб весь континент Юлан більше не забув назву нашого клана і силу воїнів Драконячої Крові! "

"І це моя присяга."

Раптом обличчя Лінлі стало надзвичайно жорстоким, а очі розлючені і він далі скриплявими зубами: « Але перш ніж я зроблю ці речі... Я помщуся за тебе."

Лінлей вже давно зрозумів, що його батька хтось убив.

Адже це не могло статися, що його надзвичайно сильний батько — чоловік у розквіті своєї сили й здоров’я помер від звичайної хвороби... Та й до того-ж, Гілман б не намагався приховати від нього правду. Інтуїція Лінлей кричала йому, що смерть його батька не була звичайною!

"Людина, яка вбила тебе, я особисто відправлю у світ інший!"

Зараз, дивлячись в очі Лінлей, можна було відчути той пробірчий до кісток холод, холодно тих темно-золотистих очей Бронованого Шипастого Дракона. І через мить його очі і справді охолоджувалися в темно-золотистий колір.

Лінлей з лютістю подивився на Гіллмана: « Я чекаю відповіді, коли дядьку Хіллман... Я повинен знати, як саме загинув мій батько? І крім того, де насправді він похований? І останнє: ти сказав, що батько помер три місяці тому, так чому ти не розповів мені? "

Хіллман відкрив рот, але не зміг нічого вимолити.

« Лой, спочатку заспокойся», - нарешті повільно вимовив Хіллман.

Заспокойтеся?

Як він міг заспокоїтися?

« Я дуже хотів би, щоб мій батько міг на власні очі побачити, як я повертаю бойовий клинок “Палач' додому ”... Я хотів би розповісти йому, що я став воїном Драконячої Крові... і я щиро бажаю побачити посмішку мого батька, почути ще хоча б раз його сміх ... Побачити на його обличчі вираз гордості, після того як я приймаю свою фінальну Драконю Форму! Однак... Все це тепер неможливо."

Лінлей відчував, як його серце поволі ріже ніж.

І Хіллман просить його заспокоїтися?

Лінлей хотів розгнівати Хілмана, але він стримався. Зробивши глибокий вдих, він проковтнув свій гнів і обурення. Подивившись на Гіллмана, Лінлей сказав: « Якщо ви дядьку Хіллмен, розкажіть мені все про те, що сталося. Я хочу знати все".

« Батько помер три місяці тому. Але перш ніж він помер, то на всяк випадок залишив кілька вказівок для мене. І одне з них, що я можу все тобі розповісти тільки після того, як ти досягнеш рівня воїна сьомого рангу. В іншому випадку, я не маю права розкривати будь-які деталі." - урочистим тоном вимовив Хіллман.

« Уоін сьомого рангу? »

« Так, - Гіллман злегка кивнув. - Саме тому, коли я відвідав Академію Ернста щоб знайти тебе, я так і не повідомив про смерть твого батька і тим більше про обставини його смерті. Останнє бажання твого батька, який помирав, — це не дозволити тобі дізнатися про його смерть. Ти повинен був ні на що не опановувати самовдосконалюватися."

Гіллман серйозно подивився на Лінлію: « Лінлей, це не те, що я не готовий тобі розповісти... Це те, чого хотів твій батько. Я не можу йти проти його волі. Тільки після того, як ти станеш воїном сьомого рангу я розповім тобі."

Лінлэй кивнув.

Воїн сьомого рангу?

Лінлей дістав маленьку книжечку з шкіряними корочками і передав її Хілману.

« Що це?» - Гіллман втомився з подивом.

"Офіціальне підтвердження мого рівня як мага" - обличчя Лінлей було неймовірно спокійним.

Кожен маг з дня його першого тесту видає такий сертифікат, який служить доказом його справжнього рангу. Кожного разу, коли Лінлей піднімався на один ранг, у цій книжечці з двома сторінками було зроблено подібний запис.

Відкривши книжку, Гіллман прочитав — маг подвійного стилю вітру і стилів землі; поряд з записом стояло сім зір.

« Сьомий ранг... Маг подвійного елемента сьомого рангу? Він недовірливим поглядом дивився на Лінллей.

Скільки було років Лінллей?

Тільки сімнадцять.

Що з себе представляє сімнадцятирічний маг подвійного елементу сьомого рангу? Хіллман не зовсім добре розбирався в класифікації, але він знав, що у всьому королівстві Фенлай був тільки один маг восьмого рангу і то, той був старим віком понад сто років.

Гіллман згадав часи, коли він служив в армії. Саме в той час сюди прибув один маг сьомого рангу. І його престиж і повага до нього були закритими.

Але зараз маленький Лінлей, за яким він спостерігав з самого дитинства, в мить ока став магом сьомого рангу.

« Це... Це правда? Але він знав, дуже добре знав що сертифікат рангу безумовно не може бути підробкою.

« Дядя Хіллман. Тепер то Ви можете розповісти мені що сталося, чи не так?» - Лінлэй глянув на Гіллмана.

У відповідь Гіллман ворушився і пішов у окрему кімнату, де жили пращури. Через кілька хвилин, вийшов. Підійшовши до Лінліа, він передав конверт і спокійно сказав: « Перш ніж твій батько помер, то залишив це повідомлення. Після того, як ти його прочитаєш, то все зрозумієш."

Тремтячими руками Лінлей взяв конверт з рук Гіллмана.

На конверті не було нічого написано.

Потім він відкрив конверт і дістав листа. Лист був розміром з дві сторінки тексту.

« Якщо ти читаєш цього листа, значить я давно помер".

« До тебе і твого брата Уортона моє серце відчуває безмежне каяття та смуток... але я не знаю ніякого способу, щоб згладити ті емоції, які ви відчуваєте від того що сталося. Я лише сподівався, що ви двоє зможете прожити якомога більше часу в світі і спокою... Саме поетом, я доручив дядьком Хілману передати вам цей лист тільки тоді, коли ти або Уортон станете воїнами сьомого рангу."

Коли Лінллей читав ці рядки, він відчував гіркоту у своєму серці.

« Дати мені можливість жити у світі тривалий період? Я вважаю, що мій батько зовсім не очікував, щоб я так швидко стану магом сьомого рангу. Врешті-решт, з нормальною швидкістю самовдосконалення від рівня мага шостого рангу і до сьомої ранги, цей процес займає значну кількість часу."

« Лiнлэй, впродовж багатьох років я зберігав від тебе і Уортона одну таємницю. Твоя мати насправді померла не під час пологів Уортона.

Читаючи ці слова, серце Лінлей здригнулося.

З тих пір, як Лінлей був ще дитиною, він завжди думав, що його мати померла під час пологів Уортона. Але мабуть... Це було брехнею.

« У рік, коли твоя мати завагітніла Вортоном, ми були такі щасливі. Але медичне обладнання і розвиток у місті Вушан було просто занадто бідно ... тому я разом з твоєю матір'ю поїхав до міста Фенлай. У місті Фенлай твоя мати безпечно народила Вортона. Маленький Уортон був таким чарівним і ми були поза собою від щастя. Майже відразу після того, як Уортон народився, будучи без розуму від щастя, твоя мати і я взяли твого молодшого брата до Сяючої церкви, щоб помолитися за Вортона та отримати благословення. У той день твоя мати і я були такі щасливі... Потім, помолившись, ми залишили Сіячу церкву і залишилася на ніч в одному з готелі міста Фенлай."

« У ту ж ніч група таємничих людей вторглася в готель і насильно викрали твою матір. Я був у меншості і міг захистити тільки новонародженого Уортона... Але на руці одного з нападників я зміг побачити криваву червону пляму у формі павука."

Читаючи ці рядки, Лінлей відчував, ніби зараз він перенісся в ту ніч і самоочевидно переживає ті події, як...

Під комбінованими атаками безліч нападників, не в силах відбити їх усіх, його батько міг лише прикривати тіло маленького Уортона і безсило спостерігати, щоб врятувати свою люблячу дружину.

« Я розумів, що ця група людей була надзвичайною. Найслабший серед них був воїном четвертого рангу, тоді як найсильніший був навіть сильніший за мене. На щастя, їхня мета була лише твоя мати, інакше я б давно помер. Хтось, хто здатний мобілізувати такий загін, безумовно повинен бути однією з ключових фігур міста Фенлай. Я не смів зрадити цій справі публічну оповідку. Тож, взявши маленького Уортона додому, я сказав усім вам, що ваша мати померла під час пологів. Тільки ваш дядько Хіллман і палаций Хірі знають цю таємницю."

Читаючи це, Лінлей ставив багато запитань.

У групі людей, що напали, найсильніший був чоловік, який перевищував силою навіть свого батька і при всьому цьому його батько їх не хвилювався, вони були зацікавлені тільки в викраденні його матері. Але навіщо вони вирішили її викрасти?

« Я не міг дозволити, щоб ти дізнався про це. Усе своє життя я тримав цю таємницю глибоко в серці. Я не смів нікому розповідати... І звичайно я не міг піти самостійно розслідувати цю справу і спробувати дізнатися про місце перебування твоєї матері ... або хоча б дізнатися жива вона чи мертва і тим більше, що це була за група викрадачів. Я не смів".

Батькове серце спонукало Лінлі відчути ще більший біль.

« Я був наступником голови Клану воїнів Драконячої Крові. Принаймні, я повинен був виростити вас. Я не міг дозволити, щоб легендарна кровна лінія клана Барух закінчилася на мені. Рік за роком, я міг тільки таємно терпіти... Але щоночі мені було так важко заснути. Багато запитань, як - от жива дружина чи ні, мене постійно непокоїли. Але я витерпів... Я терпів одинадцять років!"

« Лось, ти змусив мене тобою надзвичайно пишатися. Ти став учнем академії номер один всього континенту Юлан... Після чого ти став одним з її геніїв. Я повний надій по відношенню до тебе. Потім, щільність Драконячої Крові маленького Уортона в жилах виявилася на необхідному рівні. І я знову був неймовірно гордим. Горд, що мої сини виявилися такими видатними... Я відчував, що тепер і надалі мені більше не буде соромно перед нашими предками, предків клану Барух! Но... Незважаючи на все це, я як і раніше не наважувався щось робити, щоб спробувати дізнатися хоч що з приводу вашої матері ... тому що для навчання Уортона все ще було потрібно величезної кількості золота."

« З цієї причини я зміг пережити ці довгі одинадцять років. Але коли ти повернувся з хребту Магічних Звірей і дав той великий мішок магічних ядер ... Я зрозумів... що час прийшов, що я нарешті зможу спробувати хоч щось дізнатися. Навіть незважаючи на те, що ваша мати за всі ці одинадцять років не повернулася і навіть не дала про себе знати ... і швидше за все з ймовірності вісімдесят-дев'яносто відсотків вона вже мертва, але я не бажаю здаватися! Навіть ціною свого життя я відімщу за неї!"

Коли Лінлей прочитав ці рядки, то почав трястися.

Лінлей зрозумів, що в минулому тільки через фінансовий тягар за навчання Уортона... Його батько не хотів ризикувати своїм життям і намагатися розслідувати події тієї ночі. Але, як тільки Лінлей приніс той мішок магічних ядер вартістю в 80 000 золотих монет, все змінилося...

« Нарешті я зміг розпочати розслідування, і моє обличчя повністю змінилося. Я поїхав до міста Фенлай. Після чого я почав обережно розбиратися в подіях... І я не можу цього зробити ».

« Але минуло так багато часу... і знаючи, що один з нападників на плечі мав червону пляму-рідочку у формі павука я провів в пошуках цілий рік. І нарешті знайшов! Знайшов того чоловіка з плямою у вигляді павука. Ухопившись за цю зачіпку, я продовжив своє розслідування. Поступово... я зміг дізнатися, ким був той чоловік і хто стояв за нападом в ту ніч."

« Ці люди були направлені до діючого королівського клана королівства Фенлай. І цією людиною... виявився ні хто інший, як молодший брат короля Фенлай - герцог Паттерсон [Bo'de'sen]».

Том 6, розділ 2 — розв’язання

На континенті Юлан лише імператор Імперії має владу надівати когось титулом « Принцай ».

Титул „Принца̄ одного з королів Імперії еквівалентний статусу ”Короля 4. Але брат короля Імператор міг у найкращому дати титул “Герцога ”. Це була межа.

Становчення « Величним Герцогом», незважаючи на довге правління своїм герцогством, залишало людину на рівні статусу герцога.

Імперія. Королівство. Герцогство. Цей список розміщено нижче за спаданням ранги.

Герцог Паттерсон?

Молодший брат короля Фенлай?

Лінлей добре знав, що клан Болейн - королівський кантан королівства Фенлай був надзвичайно могутнім кланом. Кожен брат Болейн був сильним воїном. Особливо король Клайд, якого звали Золотим Левом і який був гордістю Фенлай. Він досяг рівня дев’ятого воїна.

Що стосується Паттерсона, хоч він і не міг зрівнятися зі своїм старшим братом, то був воїном сьомого рангу й вважався досить впливовою фігурою.

"Герцог Паттерсон?", - в серці Лінлей бушувало бажання вбивати.

Лінлей продовжує: « Я пробрався у маєток герцога Паттерсона, щоб замаскуватись як слуга. Опинившись у багатьох небезпечних ситуаціях, використовуючи багато прийомів та хитрощів, я все ще зміг викрасти лідера тієї групи, який знаходився на рівні воїна сьомого рангу. Потім катуючи, я допитав його... Після чого той же признався, що діяв згідно з указом герцога Паттерсона. Після того як він викрав твою матір Ліну, йому було сказано передати її іншій групі людей... Після чого для мене стало очевидним, що за діями герцога Паттерсона стоїть хтось ще."

« Перш ніж мені вдалося закінчити допит... Загибель воїна сьомого рангу у герцога Паттерсона викликала деякі підозри. Хоч я і зміг втекти з міста Фенлай, вбивши кілька воїнів... У результаті я був серйозно поранений. Але я все-ж зміг обережно дістатися до будинку. Про те, що трапилося я міг дозволити дізнатися тільки твоєму дядько Гіллману... Я розумів, що поранення через погане і в мене залишилось мало часу. Саме тому, в результаті я вирішив залишити для вас цей лист."

« Лiнлэй, ваш батько не був хорошим батьком. Я завжди був надто суворий і холодний. Я не прошу у вас вибачення... Я лише сподіваюся, що ви зможете гідно прийняти це. Якщо ти читаєш цього листа, то напевно досяг рівня сьомого рангу і будеш здатний більше дізнатися. Але ти повинен бути вкрай обережним... Будьте обережні й обережними. Тому що ні я, ні ваша мати Ліна не побажали б, щоб ти або твій брат Уортон померли через нас."

« Лiнлэй, я йду першим. І тепер ти стаєш лідером нашого клану Барух ... І я повністю довіряю нашим кланом у твої руки!".

« О, як би я хотів на власні очі побачити, що ти повертаєш бойовий клинок » (Палачбола). Але тепер я зрозумів, що це лише мрія. Линлей... Наполегливо працюй. Майбутнє Клана тепер залежить тільки від вас двох ... тебе і маленького Уортона. У житті вашого батька, ви безсумнівно є моєю найбільшою гордістю і радістю... Мої дві чудові сини... І я не можу цього зробити ».

Замість підпису внизу стояло кривава пляма.

Раптом, руки Лінлей піднялися полум'ям.

« Хисс... У мить оку, лист спалили дотла.

Коли Гіллман стояв поруч, то подивився на Лінллей.

Лінлей тільки що спалив останню заповіту свого батька. Але Хіллман не гнівався, насправді він про себе ствердно кивнув. Хоча цей лист і був останнім спадком його батька, він також містив багато таємниць та секретів... Не можна було допустити, щоб вона потрапила в чужі руки, інакше наслідки могли бути катастрофічними.

Лэй глянув на Гіллмана: « Дядя Хіллман. Я хочу дещо Вам доручити".

« Я слухаю», - Гіллман твердо подивився на Лінлей.

Хіллман вже давно думав, що докладе всіх зусиль, аби Лєне зміг здійснити свою помсту.

Коли Лінлі повернувся до Гіллмана, бойовий клинок “Палач Medlock" — це реліквія нашого Клана Барух і я сподіваюсь ви зможете передати його моєму маленькому братові Вартонові в Імперію О'Брайен. І я хочу, щоб Ви привезли його особисто!"

"Імперія О'Брайен? Тоді тут... Гіллман занепокоївся про Лінлу.

Він сильно перебив: « Дядя Хіллмен, не турбуйся. Я маг подвійного елемента сьомого рангу... Тепер, при Сяаючій церкві я перебуваю в надзвичайно високому становищі. Навіть король Клайд, правитель Фенлай, надзвичайно ввічливий у спілкуванні зі мною. Моя безпека - це не те, про що Ви повинні турбуватися."

Гіллман був просто воїном. Він не міг повністю зрозуміти, що означало бути сімнадцятирічним магом подвійного елемента сьомого рангу.

І звичайно, зараз він не мав жодного уявлення, що Лінлей став майстром-скульптора, порівняним з такими великими майстрами як Пру і Хоуп Дженсен та інші. Зараз його стан був неймовірно великий.

« Якщо ти так кажеш... - Гіллман нахмурився.

« Після того як ти передаси бойовий клинок “Палач мій молодший брат ”, залишайся і допоможи дідусеві Хірі стежити за моїм молодшим братом. Всі справи тут я беру на себе" - в цей момент голос Лінлей був неймовірно владним і холодним.

У всій Святій угоді, тепер він залишився сам. У нього не було тут сім'ї або близьких ... Чого ж він повинен боятися?

Лінлей вже думав, що батько обов’язково помститься і дізнається про те, як з його матір'ю сталося. Чи вона була жива, чи мертва? У глибині свого серця Лінлей сподівався, що його мати все ще жива. Хоча шанси на це були примарні, Ліндей не дозволяв собі здатися.

« Залишатися в Імперії О'Брайен?», - Хіллман на мить замовк. Адже вся його сім'я була тут, у місті Вушан.

Звичайно, будучи воїном шостого рангу, куди б він не поїхав, він зможе заробити собі на життя.

« Дядя Хіллмен, візьміть з собою свою сім’ю. Крім того, ви можете вільно користуватися цією картою “Магічний кристал ” через те, що вона ще не була одрукована власником. На цьому рахунку лежить 1 000 000 золотих монет. Візьміть її разом з собою в Імперію О'Брайен".

Лінлей дістав свою карту з внутрішньої кишені “Магічний кристал ” і дав її Хілману.

« Міліон золотих монет?», Гіллман дивився на Лінлей здивовано.

Мільйонам золотих грошей було дуже багато. Коли Хогг був ще живий, щоб заробити кілька тисяч золотих монет, він постійно продавав своє майно. Навіть якщо б він продав усе майно, у тому числі й все його багатство, то не міг би заробити більше ніж 100 000 золотих грошей. Але тепер одним мановинням руки Ліндей дістав карту « Магічна кристалика » з 1000 000 золотих на рахунку.

«Лінлей, ти... Звідки ти дістав ці гроші?

« Дядя Хіллман, не ставте запитань. У найближчому майбутньому Ви всі дізнаєтеся." - зараз серце Лінлей було переповнене горем і гнівом, він був не в настрої хвалитися своїми досягненнями майстра-скульптора.

Хіллман злегка кивнув.

"Лінлей, зачекай!", - Хіллман знову побіг у окрему кімнату, після чого повернувся з урною в руках. Потім він передав її Лінлію.

« Це ж... Не міг відірватися від урни », — вважає Ліней. Після того, як він побачив її, він уже міг здогадатися про неї.

Гіллман тихим голосом сказав: « Лоіне, це порох твого батька. Після його смерті я не міг заявити про це прилюдно і навіть не зміг гідно поховати його. Єдине, що мені залишалося - це спалити і потім сховати його прах в урні чекаючи твого повернення."

Линлей узяв урну. Він почувався пригніченим. Дуже важко.

...

Безлюдний, самотній вітер. Неподалік містечка Вушан було багато могил. Серед інших споруд було зведено одну надзвичайно гарну надгробок. Поряд з ним, спокійно схрестивши свої ноги, сидів коротко пострижений Лінлей.

Лінлей підводив це надгробок цілу ніч. Виходячи з поточної сили Лінлей, принести кілька великих валунів для нього ніби дитячу гру. І з огляду на те, що він вже досяг рівня майстра-скульптора, Лінвей природно вирізав велике красиве надгробок сам.

Безлюдний, самотній вітер продовжував завувати, а Лінлея тихо сидів поруч.

« Ландей», - Хіллман підійшов до Лінлія, несучи "Палача" у чехлі на спині.

Лінлей не почав відкривати очі, а лише сказав: « Я дав Вам бойовий клинок “Палач". І я довіряю моєму молодшому братові Уортона тобі і дідусю Хірі. Сподіваюся, ваш шлях буде безпечним. Я не буду Вас проводжати".

Хіллман подивився на сидячого зі скрегоченими ногами Лінлей. Потім, кинувши останній погляд на надгробку плиту він ствердно кивнув і мовчав.

Хіллман пішов.

Він пішов, взявши з собою бойовий клинок “Палач'ю".

Від цього самого дня в родовій садибі Барух не залишилося нікого, хто б зміг стати на одну сторону з Лінлою.

Раптово... Лінлей відкрив свої очі і подивився на могильну плиту.

« Батьку. Я клянуся тобі, що я поставлю їх заплатити високу ціну." - після чого, Лінлэй повернувся і пішов. Бебе весь цей час тихо сидів на його плечі, не видаючи ні єдиного звуку, немов боявся підняти хоч якийсь шум.

« Лард Хоґ помер? Це... це... Багато мешканців міста Вушан сумували за Хоґом та Лінлією.

« Він був таким чудовим палацом. Як він міг так просто померти? Невідомо, яке майбутнє чекає на містечко Вушан. Усі ці роки лорд Хогг тримав податки на такому низькому рівні. Іноді, він навіть платив податок королівству з своєї кишені. Де можна знайти ще одного такого побожного і благородного?», - всі громадяни міста Вушан поминали та хвалили доброту Хоґґа.

На стінах племінної сади Барух висіли білі похоронні полотна. Лінлей був одягнений в набір траурної одягу. Зараз, він мовчки молився стоячи на колінах у поминальній таблички. Бебе як і Лінлей злегка схилившись і не даючи ні звуку про що то думав... Він міг відчувати біль і страждання, які зараз мучать Лінлію.

Сім днів ритуального синів'ячої скорботи.

Незважаючи на невчасний початок ритуалу.

Це був тільки перший день.

"Мастер Лінлей, лорд Ґільєрмо чекає Вас." - тихо вимовив на вухо Линлій капітан полку супроводжуючих його лицарів церкви.

Лінлей повернув голову в його бік і лікуючим душу поглядом подивився на нього. Капітан відчув, як його серце здригнулося.

« Минаємо дні ритуальної синівства. Протягом всіх цих семи днів я не звертатиму уваги на нікого», - холодно вимовив Лінлей, після чого знову замовк.

Капітан почувався безпорадним.

Але він розумів, що зараз відчував Лінлей. Він тільки що дізнався, що його батько помер ... Як його сином, дотримуватися семи днів ритуальної скорботи - небесного закону і принципу землі... що саме собою розуміє. Капітан лицарів негайно покинув головний зал, а потім доручив своїм підлеглим поїхати до міста Фенлай і повідомити про нинішню ситуацію Сяаючої церкви.

"Молодою майстер Лінлей, не сумуйте".

Гороженці Вушан перебували безперервно, щоб віддати шану перед меморіальною плитою Хоґґа. Кожен з них пам’ятав, що Хоґґа був привітним.

Лінлей не відповідав. Він лише злегка вклонявся кожному, хто з’явився йому в місті.

...

Ця новина швидко поширилась до Сяючої церкви, але кардинал Лампсон і кардинал Гільєрмо не були надто шоковані нею.

« Батько Лінлей помер? - Не дивно, що в той час коли я дізнався, як Лінлей став магом подвійного елемента сьомого рангу, після чого я послав людей дізнатися про його батька, ми так і не змогли знайти його. Виходить, він вже помер."

Загальна церква мала п’ять кардиналів. Основними питаннями Лінлей були кардинал Гільєрмо та кардинал Лампсон.

"Гільєрмо, ми повинні відправитись і віддати шану батькові Лінлей" - запропонував Лампсон.

Гільєрмо кивнув.

Як міг кардинал Сиячої церкви просуватися і віддавати йому пошану, виходячи з статусу Хоґґа? Але Хоґ був батьком Лінлей, майбутнього перспективи якого були необмежені. Його вже вважали майбутнім основою Сяючої церкви.

« Добре. Вже темно, тоді думаю, підемо завтра рано вранці".

Після того, як інформація про смерть Хоґґа стала доступною громадськості і виходячи з важливості Лінліей для самого королівства Фенлай, ця інформація швидко добралася до королівського палацу Фенлою. Хіба що Саяюча церква почула цю новину трохи швидше.

« Батько Лінлей помер? »

Клайд про себе кивнув. Коли Лінлей став магом сьомого рангу, він також посилав своїх людей дізнатися про його батька. І раніше на аукціоні він вже встиг повідомити Лінлей, що його батько безвісти зник. Але з часом батько Лінлей помер.

"Завтра вранці я відправлюся віддати данину поваги його батькові", - Клайд прийняв таке ж рішення.

Окрім короля Клайда, про цю новину згодом дізналися багато інших важливих людей міста Фенлаї. Більшість з них шанували Лінлей як майстра-скульптора, в той час як інші хотіли просто подружитися з ним... і кожен з них вирішив рано - вранці поїхати до цього містечка Уушан, щоб віддати пошану батькові Лінлій.

Поки все це відбувалося, Лінлей продовжував стояти на колінах у головному залі свого родового маєтку.

Том 6, розділ 3 — міська Асамблея

Пізня ніч. Спальня Линлей.

Від тіла Лінлей виходив звук рухомих м'язів і кісток, який можна було легко почути... Водночас, його шкіра з'являлася під покривом лусочок. Каплі пота градом лилися з кожної пори шкіри Лінлей, але його обличчя при цьому було дуже спокійним і мирним.

У даний момент Лінлей тренувався відповідно до секретних ученнями Воїнів Драконячої Крові.

Перший раз, коли Лінлей розбудив у своїх жилах Драконю кров, він відразу став воїном шостого рангу в своїй звичайній формі. З допомогою Драконячої Крові, що виходить із секретних учень, спочатку зростання сили буде досить швидким.

Але чим сильніше стане воїн Драконячої Крові, тим важче йому буде прогресувати далі.

Перший складний бар'єр - це пробитися на дев"ятий ранг, а сили, які знадобляться для досягнення святого рівня будуть еквівалентні сумі всього витраченого часу аж до загальної рани і можливо навіть більше.

« У цей час мене дуже цінують Селянська церква. Якщо взяти до уваги мій високий статус як скульптора, то моє становище зараз практично стійке. Однак моя сила ще не була достатньою. Хоча вони зі мною і ввічливі, це передусім через мій потенціал. Якщо я захочу помститися, то поки мені на це просто не вистачить сил."

Лінлей добре розумів, що вже досить сильний. Адже він міг приймати свою Драконячу Форму, підвищуючи свою силу до воїна восьмого рангу і потім, при необхідності, вбивати свого сильного противника.

Але якщо ситуація була не критичною, Ліндей напевно не хотів приймати свою справжню форму воїна Драконячої Крові. Адже якщо хтось виявить, що він може перетворюватися на драконячої Крові, ситуація може облиситися для нього до рівня неймовірно небезпечної. Тому що слава про воїнів Драконячої Крові була занадто величезною.

Після того, як драконячий Крові пробивався на Святому рівні, він в кінці безсумнівно ставав солдатом на пікі Святого рівня.

« Босе, ти тренуєшся занадто старанно» - лежачи на ліжку і спостерігаючи за вправою Лінлей сказав Бебе.

Але з боку на Лінлію дивився не тільки Бебе, але й Дерінг Коуарт. Дерінг міг точно сказати, в якому ментальному стані той зараз перебуває. Його батько раптово помер і потім дізнався, що його мати не померла під час пологів, а була викрадена. Ці дві новини раптово і одночасно налетіли на Лінллей.

Цей удар для нього виявився набагато страшнішим, ніж той, в результаті якого він залишив Алісу.

Дерінг Коуарт відчував глибоку ненависть і спрагу до вбивства, яку тепер мав у своєму серці Лінлей. Дерінг Коуарт розумів, що коли Лінллей не знайде виходу з цього стану, то може перетворитися на кровожерливого демона.

« Я сподіваюся, що Лінлей зробить свою помсту швидко. Інакше, якщо в цьому стані він залишиться занадто довго ... то зміни в глибині його серця будуть ставати тільки все більше і більше», - про себе Дерінг Коуарт вже почав турбуватися.

...

Наступного ранку.

В садибі клана Барух багато слуг знову пускали туди-сюди і готували все можливе. Коли Лінлей вийшов зі своєї спальні, він побачив всю цю мету.

«Лінлей, люди, які нас сьогодні відвідають, напевно будуть дуже важливими персонами. Як ти збираєшся їх привітати?

Лінлей і Дерінг Коуарт вже здогадалися, що люди з Фенлай та Сяючої церкви напевно отримали звістку про смерть його батька. І більшість з них, ймовірно, прийдуть віддати данину поваги батькові Лінлі. Природно, що він повинен був їх гідно зустріти.

Продукти, що зміг підготувати Лінлей були досить непогані, чого не скажеш про майстерність шеф-півара. У цілому містечку Вушан було лише два кухарі, чиї навички приготування можна вважати адекватними.

« Ти зустрінеш всіх цих людей тільки маючи в наявності цих двох місцевих кухарів?», - засміявся Дерінг Коуарт.

« Нічого, крім цього відводять місцеві страви моєї сім’ї. Цього вже досить", - закінчивши розмову, Лінлей відразу ж пішов снідати. Після цього Лінллей продовжував стояти на колінах перед меморіальною плитою. О сьомій ранку, ззовні садиби можна було почути звук від копит.

Біля присадибної роботи були припарковані надзвичайно розкішні карети.

— Тиретий брат!», - пролунав знайомий голос.

Як і раніше стоячи на колінах, Ліндей повернув свою голову в бік дверей і побачив Єль, Джорджа та Рейнольдса які поспішали зайти всередину. Переживши два неймовірно важких удари, Лінллей зараз почувався дуже пригніченим. Але після того, як він побачив обличчя своїх братів... Братів, з якими він провів у Академії Ернст майже все своє дитинство, на обличчі Лінлі була легка усмішка.

Усередині залу, Єль, Джордж і Рейнольдс відразу ж стали навколішки на передвіжені килимки для молитов.

« Брате, я тільки вчора отримав повідомлення про смерть твого батька. І тієї ж години, покликавши другого і четвертого брата, ми попрямували до тебе. Я також знаю, скільки палаців сьогодні хочуть тебе відвідати. Тому я привіз із собою кілька висококласних кухарів з міста Фенлай» - тихим голосом виголосив Єль.

"Спасибі" - Лінвей міг легко уявити, наскільки сильно були зайняті його три брати протягом останніх декількох годин.

Лінлей розумів, що поки Єль збирав в одній із кухарських сумішей, Рейнольдс і Джордж пішли пішки до нього прямо з Академії Ернст. Після чого, зустрівши по дорозі Єль, вони всі прибули сюди.

- Джордж м'яко погладив Лінлей.

Рейнольдс, який сидів з іншого боку від Лінлей, сказав: « Лейнлій... Незважаючи на те, що відбувається навколо тебе, ти завжди можеш покладатися на нас - трьох твоїх братів. Хоч би якими були обставини, не дозволяй собі зламатися. Ти маєш залишатися сильним".

Лінлей подивився на Рейнольдса і злегка посміхнувся.

Почувши слова Рейнольдса, Лінллей відчув тепло у своєму серці. Зазвичай Рейнольдс був найбезтурботнішим серед його братів, але тепер він промовив такі важливі слова.

Незалежно від того, що відбувається навколо тебе, ти завжди можеш покладатися на нас - трьох твоїх братів.

« Дякую вам хлопці, - Лінлей подивився на Єль. - Бос Єль, я б хотів покласти на тебе відповідальність з питань прийняття цих палаців. У мене абсолютно немає досвіду в цій галузі."

Він негайно кивнув: « Не турбуйся, я привів досить кваліфікованих людей. Вони, безумовно, впораються з поставленим завданням."

...

Цього дня тихе містечко Вушан більше не було таким спокійним. Час від часу мешканці міста Вушан збиралися в невеликі групи, щоб поговорити про дорогу повз двірників.

« О, у цієї групи є чотири коні і подивіться на велику та багату телегу. А всі ці хоробрі лицарі... Я ніколи не бачив такого великого і дивовижний загін лицарів», дивлячись на намети поблизу садиби Барух, старий не міг втриматися від здивованих вдихів та похвали.

Кожен місцевий житель, що стояв поруч, тиснутиме на похвалу.

У такому маленькому і непримітному містечку, коли вони ще побачать таку велику кількість палаців та інших шляхетних людей? Тільки та група лицарів, яких привів з собою Лінлей, вже давно стала джерелом нескінченних дискусій і дебатів серед місцевих жителів.

« Що ви думаєте про це? Молодий майстер Лінлей тепер ж напевно один з могутніх палаців у зовнішньому світі? - підсумувала припущення одна жінка. - Два дні тому я бачила, як повернувся додому Лінлей вів цей могутній загін лицарів."

Уся околиця міста Вушан була переповнена постійною балакою і сплетнями.

Приблизно ближче до обіду... Раптом земля знову почала тремтіти. Кожен мешканець міста Вушан відчував цей важкий організований стук копит.

Цього разу частота і тягар ударів копит була набагато більше, ніж коли приїхав Єль.

Великий загін лицарів скакав по передмісті Вушана. Ті, хто сидів на коні, були одягнені в блискучу броню. Приблизно в центрі загону їхали дві карети, які потягли чотири гарних породастих жеребця. І навіть люди, які керували каретами виглядали як неймовірно сильні воїни.

За цими двома каретами слідувала ціла мотузка возів, які були завантажені подарунками.

Вушан витягував шиї, намагаючись ліпше роздивитися.

Велична аура однієї з козирів Сяючої церкви рухалася під одним із доріг Уушан і змушувала всіх людей відчути, ніби на їхніх плечах втілися величезна гора. У серцях мешканців не було місця, а всі ці гарні барвисті візки іноді заставляли щупатися і прикривати очі.

« Хто ці люди?» - мешканці Вушан були шоковані і повні питань.

У результаті всі карети зупинились перед пометинням клана Барух.

У помесі Клана Барух було багато людей, які вже були готові приймати гостей.

"Лорди кардинали Гілєрмо і Лампсон прибули!"

Зсередини білявби клану Барух пролунав гучний голос. Внаслідок цього серед мешканців Вушан піднявся справжній переполох.

Це справді були два кардинали!

У очах жителів Святого Союзу кардинали Сячої церкви були надзвичайно важливими і могутніми фігурами. Для кожного простолюдина кардинали були немов зорі в нічному небі, гарні для споглядання, але неприказаних. Але саме зараз, два кардинали Сяючої церкви побували на містечку Вушан.

« Гул! Стук! Гул!», - знову почувся топот копит. Невдовзі після того, як кардинальський загін увійшов до міста, з’явився ще один, який виглядав більш екстравагантно. Звичайно, всі карети та візки супроводжували велику кількість лицарів. Крім того, можна було побачити багато служниць з аристократично блідою і гарною шкірою.

Одна карета була викопана золотом і виглядала надзвичайно багатою.

Могутні лицарі показували свої чудові навички їзди. Звуки від ударів копит звучали неймовірно синхронно, ніби кожен з цих жеребців марширував нога в ногу. Заставляє серця всіх мешканців міста Вушан тремтіти.

« Хто... Хто всі ці люди?», багато людей ніколи не бачили нікого.

Коли новоприбулі війська під’їхали до посади Клайда Баруха, то знову почувся голос: « Його Величність Король Фенлай — Клайд прибув! »

« Його Величність Король!»

Гороженці дивилися одне на одного з неуважністю.

Для громадян королівства Фенлай їхній король був для них блискучим, сяючим, високим сонцем у небі, з владою над їхнім життям і смертю. Але його Величність король, який зараз повинен був перебувати в своєму палаці, у даний момент знаходився в крихітному селищі Вушан.

Безперервне цокання копит.

До садиби клана Барух прибував один загін воїнів за іншим, одна карета за іншою.

"Герцог Боналт Королівства Фенлай прибув!"

« Марркиз Джебс Королівства Фенлай прибув!»

« Граф Джуно Королівства Фенлай прибув!»

"Місс Делія з клану Леон Імперії Юлан прибула!"

"Лорд Бернард з роду Дебз Королівства Фенлай прибув!"

Завдяки цьому мешканці Вушан вже давно втратили дар мови. Що відбувається? Чому в нашому містечку Вушан збирається так багато членів вищого суспільства? Хоч мешканці міста Вушан були простими людьми, вони не були дурнями і тому вже почали здогадуватись.

єдиною найбільшою подією останніх днів була смерть Хогга.

Але Хоґ був палацом невеликого села. Його смерть могла привернути увагу його Величності короля, а також двох кардиналів Сячої церкви. Озираючись на тріумфальне повернення Лінллей у супроводі сотні лицарів, було не важко скласти два плюс два.

« Все це має бути якось пов'язано з молодим майстром Лінлей".

Хоча прості городяни не знали всіх деталей, вони могли здогадатися про головне.

...

У головному залі Клана Баруха Лінллей продовжував стояти на колінах.

Кардинали, королі, герцоги, марки, графи... Кожен з них або просто вклонився, або щиро вставав на коліна і віддавав шану померлому. Хоча такі персони, як кардинал Ґільєрмо тільки поклонилися, можна не сумніватися в тому, що ті люлі, яким вони поклонялися, були надзвичайно важливими фігурами.

Але сьогодні вони кланялися почислому Хоггу.

« Лоіне, будь сильним» — тихим голосом сказав Ґільєрмо, який підійшов до Лінлей.

"Спасибі" - Лінлей у відповідь трохи вклонився.

"Лінлей, смерть твого батька дійсно наповнюється нашими серцями жалем" - король Клайд також заспокоїв Лінлей.

Через деякий час.

"Лінлей, не горюй занадто сильно" - пролунав ніжний дзвінок.

Піднявши голову, Лінлей побачив одягнену в просту одежу Делію.

« Дякую, - м'яким голосом відповів Лінлей.

Делія злегка кивнула, перш ніж її, як і всіх інших, не забрали слуги. Один за одним, поважні персони приходили віддати данину свою повагу батькові Лінлій. Навіть Бернард, лідер клану Дебс, не став винятком.

"Мастер Лінлей, кріпіться" - ввічливо вимовив Бернард.

Лінлей з такою ж ввічливістю, як і всі інші люди, із вдячністю відповів: « Дякую.

...

"Герцог Паттерсон Королівства Фенлай прибув!"

Лінлей злегка нахмурився.

Адже смерть його батька була пов'язана з герцогом Паттерсоном. Але Лін Лей розумів, що його батько перед проникненням у маєток герцога Паттерсона добре замаскувався. Мабуть, він навіть не знає, що саме батько Лінлей помер від тих важких ран, які нанесли йому його підлеглі.

Паттерсон виглядав дуже схожим на Клайда. Обидва мали довге, золотисте волосся і очі наче яструба. Його талія була прямою як шомпол і від нього виходила аура благородства.

Коли Паттерсон зайшов у головний зал, він шанобливо вклонився перед меморіальною плитою Хоґґа.

« Мастер Лінлей, кріпіться», - Паттерсон підійшов до Ліліей і щиро сказав.

Щоб подивитися на Паттерсона, Лінлей підняв голову. Побачивши щирий вираз обличчя Ісуса, він також ввічливо відповів: « Дякую! » Назовні не можна було відрізнити відповідь Лінлі Паттерсона від будь - якої іншої.

Том 6, розділ 4 — Нічна розмова

"Паттерсон!"

Лінлей про себе повторив це ім'я. Багато років тому саме люди Паттерсона забрали його матір. І тепер, одинадцять років потому, батько Лінлей був важко поранений і убитий людьми Паттерсона, коли той намагався щось дізнатися про його матір.

Жага вбивства Лінлію була глибоко похована в його серці, наче застигла лава на самому дні вулкана. Але одного разу... Одного разу станеться виверження.

"Босе, дозволь мені вбити його заради тебе" - опустившись на коліна поруч з Лінлей, подумки заговорив Бебе.

« Не можна!» - подумки крикнув Лінлей.

У головному залі Лінллей продовжував стояти на колінах, тоді як один палац ставився до нього з повагою.

...

Звичайно, що після ночі купета Лінлей не відвідав і продовжував стояти на колінах у головному залі.

Наприкінці дня багато палаців залишили містечко Вушан і повернулися до міста Фенлай. Але були й ті, що залишилися.

Наприклад, кардинал Гільєрмо і Делія.

...

Сім днів ритуальної скорботи синів продовжуються.

Коли настала ніч, Ліндей перекусив тим що потрапив під руку і пішов до своєї спальні продовжувати тренування.

"Лінлей, ти ж плануєш помститися за свого батька?"

Лінлей повернувся до Дерінга Коуарта: « Диджинка Делінг, я думаю, відімщу за свого батька. Але, незважаючи на інформацію про те, що герцог Паттерсон послав своїх людей, щоб переслідувати і вбити мого батька ... Я не можу зараз помститися, я повинен з'ясувати, що сталося з моєю матір"ю, жива вона ще чи ні."

Вбити Паттерсона було просто.

Але якщо вбити його зараз, то розслідувати справу про викрадення матері для Лінлі може просто неможливо. Тепер він ставить на перше місце пошуки ще можливої живої матері.

Дерінг Коуарт злегка кивнув: « Ти повинен приймати такі рішення самостійно, адже це твоє життя. Але я лише сподіваюся, що ти не будеш діяти занадто необачно. Чесно кажучи, твоя сила ще далеко від дійсно сильних биків. Пам'ятати того ж Паттерсона... Якщо взяти всіх, хто йому підкоряється, то ти з ними напевно не впораєшся."

Лінлей злегка кивнув.

Паттерсон був молодшим братом короля Клайда. Чи міг бути такий, що при ньому було б невелика кількість підлеглих?

« Приблизно за рік я повинен прорватися на рівень воїна сьомого рангу. Я не можу попустити витрачати свій час.", - Лінлей сів на підлогу, схрестивши свої ноги. І через мить драконяча Крові почала циркулювати по всьому його тілу, змушуючи кожен його суглоб і м'язи тремтіти.

Лінлей відчував, як його м'язи і кістки поступово кріпляться і стають сильнішими. Як кожна клітка його Драконячої Форми зливається зі своїми власними м"язовими волокнами та кістками, придаючи всьому його тілу велику витривалість і негнучкість.

Після того, як Лінлей почав тренуватися відповідно до секретних ученнями Воїнів Драконячої Крові, його темпи розвитку стали дуже швидко.

Лінллей навіть не помічав течії часу, коли він був глибоко занурений у своє тренування.

Близько одинадцятої вечора.

«Тук! Тук! Тук!»

Звук стука у двері. У ту ж мить почувся знайомий голос: « Лінлей. Це Делія. Чи можу я увійти?»

Лінлей дуже здивувався...

« Фух...», - Ліндей глибоко вдихнув і видихнув, потім припинив циркуляцію його бойового-Цізі Драконячою Крові. Вже через мить все його тіло повернулося в нормальну людську форму.

Подивившись на свої закриті двері, він не міг стриматися від думки: « Чому так пізно вночі Делія прийшла до мене? »

Потім, повністю заспокоившись Лінлей відповів: « Заходь! »

Вчинивши двері, Делія увійшла всередину.

Побачивши Делію, очі Лінлей швидко прояснились. Тепер її золоте волосся було пов'язане цілком звичайно, а визирають з під його світло-фіолетового одягу витончені пензля рук додавали їй ще більше шарма. Лінлей був змушений визнати... Делія була неймовірно чарівною дівчиною...

До того ж з огляду на те, що вона належала до головної сімейної гілки клана Леон Імперії Юлан, Делія мала аурою благородства і статі, з якою Аліса не могла порівнятися.

"Лінлей, як ти почуваєшся?" - ніжним голосом запитала Делія, після чого підійшла і сіла на ліжко Лінлей. Вона дивилася на Лінлей поглядом повної турботи і занепокоєння.

Після цих слів Лінлей відчув тепло в серці. Посміхаючись, він відповів: « Не хвилюйся, я в порядку».

Делія кивнула: « Коли я почула про смерть твого батька, то була дуже стурбована. Но... але ти дійсно стійкий... Я завжди знала це".

Дякую.

Потім Лінллей продовжив: « Делія, чи є те, що ти цієї пізньої ночі хотіла поговорити зі мною? »

« Ти ідіот!», що знаходився поруч Дерінг Коуарт подумки проклинав Лінлей.

« Гарна дівчина прийшла до тебе вночі, щоб поговорити і потішити. І ти справді втішився поставити їй питання - що вона хотіла обговорити?», - не уйнявся Дерінг.

Делія трохи нервно розсміялася. Але через мить, вже взяла себе в руки і заспокоїлась.

« З якого часу я не можу просто прийти до тебе і поспілкуватися? Я знаю тебе з першого року спільного навчання в Академії Ернсте. Коли ж ти так від мене віддаляєшся?», - промовила Делія, висловлюючи на обличчі нестримне невдоволення.

« Ні... Це не те... Я не це мав на увазі." - поспішно почав виправдовуватися Лінлей.

Коли Делія побачила таку реакцію, то почала невимушено сміятися. Через деякий час вона заспокоїлася: « Лінлей, є дійсно те, про що я хотіла з тобою поговорити".

"Говорорі" - зараз Лінлей вже намагався здогадатися, про що ж Делія хотів поговорити.

Делія трохи розгубилась і продовжує: « Ліінлей, ти ж знаєш, що 999 рік за Юлан. І через вісім місяців відбудеться 10 000 рік за календарем Юлан. У перший день кожного року цілий континент Юлан відзначає « Празник Юланський ». Думаю, ви можете собі уявити, наскільки важливою буде ця річ у десятитисячному році » (англ.).

Лінлэй кивнув.

Але Лінлей все ще не розумів, до чого клоніт Делія.

« Незважаючи на те, що Юлан відзначає весь континент... У моїй Імперії Юлан він ще важливіший." - продовжувала Делія.

Чому Лінлей міг здогадатися, адже перший рік за календарем Юлан був роком, коли Імперія Юлія об’єднала весь континент. Десятковий рік, безсумнівно, буде важливою подією для Імперії Юлан.

« Моя клан надіслала мені повідомлення, що я повинна повернутися додому до “Праздіка Юлана". На честь цієї події Імперія Юлан проведе велике святкування. І природно, ми - прямі нащадки клана Леон, повинні на ньому бути, - Делія подивилася на Лінлей. - Лінлей, Імперія Юлан знаходиться дуже далеко від Святого Союзу. Подорож туди і назад може зайняти більше року. Завтра я буду на свою батьківщину".

Лінлэй розумів, що має на увазі Делія.

Іншими словами, протягом наступного року чи навіть більше він не зможе зустрітися з Делією знову.

Дивившись на Лінлію, Делія злегка прикусила губу, а потім все-таки вимовила те, що вона мала на думці: Перш ніж я поїду, я ... Я можу тебе обійняти?»

- Дивно дивлячись на Делію, Ліндей впав у ступор.

Лінлі дуже добре розумів, що́ до нього відчуває Делія. Але через те, що з першого року навчання в Академії Ернст вони так часто спілкувалися між собою, Делія стала для Лінлей лише добрим і близьким другом. І після того роману з Алісою, серце Лінлей стало для всіх закрито.

Побачивши вираз очей Делії, Лінлэй кивнув.

У ту ж мить на обличчі Делії з’явилася щаслива усмішка і вона не довго думала про те, щоб привітатися з Лінлою. Потім ніжно обвивши його шию своїми руками, вона сильніша до нього притиснулася... Зараз її щоки були щільно притиснуті до обличчя Лінлей.

Лінлей міг відчути кожен її вдих ... відчути приємний аромат, який походить від її тіла... Її ніжність і тепло... Усе це викликало в Лінлії почуття та емоції.

« Лiнлэй... Дякую тобі... — Делія тихо прошепотіла на вухо Лінлей.

Лінлей не видавав ні звуку.

Через деякий час, звільнивши Лінлей зі своїх обіймів, Делія почала повільно вставати... а її очі як і раніше постійно дивилися на Лінлэй. Але на півдорозі, перед тим як піднятися, Делія замерла... зараз, між їх обличчя було всього два дюйми.

Раптом, Делія нахилилася...

І через мить її губи зіштовхнулися з губами Лінлей. У цей момент він остаточно заплутався у своїх почуттях, але його серце шалено стукало.

Делія навіть не дала Лінлей шанс зреагувати, після чого різко вскочив на ноги, кинувши на нього ще один погляд, вона куля вискочила з його спальні, зачинивши за собою двері.

« Вау! Босе, тебе щойно взяли силою!» - дивлячись на Лінллей, з-під ковдри висунув свою маленьку голівку Бебе.

« Ти! Йди спати!», - подумки крикнув Лінллей.

Бебе видав кілька незадоволених писарів, після чого закутавшись повернувся під ковдру. Але Лінлей продовжував дивитись убік за зачиненими дверима, через яку втекла Делія. Його ніс, здавалося, все ще відчував її аромат... А його обличчя відчувало тепло її щок.

Проводячи пальцем по губах, Лінллей відчув ніжну і тепле тепло. Це відчуття було так сильно схоже на те, що він відчував в ті безсоння проведених ночі, ховаючись на балконі разом з Алісою.

« Дилема... І я не можу цього зробити ».

Побоюючись голів, Лінлей намагався відкинути всі сторонні думки.

« Леінлей, - Дерінг Коуарт з умилкою дивився на Лінлію. - Ти пам'ятаєш, що я тобі сказав коли ти вперше побачив цю дівчинку Делію? Хіба я не казав тобі, що ця красуня найкраща? Вже тоді я радив тобі почати доглядати за нею. Ти зараз напевно відчуваєш жаль, вірно?"

Подивившись на Дерінґа Коуарта Лінлэй насупився.

« Добре, добре... Все, я мовчу» - безтурботно накручуючи свою бороду на палець, Дерінг Коварт перетворився в промінь світла і залетів назад до Перснівого Дракона.

Лінлей очищав свій розум від чужих думок і схрестивши ноги, почав медитувати, збираючи магічну силу.

Вранці наступного дня Делія разом з її делегацією зі клана Леон покинула містечко Вушан. Але Лінлей не проводив її, він як і зазвичай стояв на колінах у головному залі.

У мить окуло сім днів.

На той час у містечку Вушан, окрім трьох братів Лінлей, з важливих персон залишилися тільки кардинали Лампсен і Ґільєрмо.

Як кардинали Сяючої церкви, Лампсон і Ґільєрмо мали досить багато вільного часу. Переважна більшість дрібних справ вирішувала їх підлеглими. Протягом цих кількох днів вони проводили вільний час у екскурсії до міста Вушан, іноді навіть відвідуючи гору Усусан, де в дитинстві тренувався Лінлей.

Ранок. Поруч головної дороги міста Вушан можна було побачити багато людей, що зібралися.

Делегація зі Сяючої церкви і Конгломерата Доусон починала відбувати.

« Босс Єль, другий брат, четвертий брат. Я поїду разом з кардиналами, мені потрібно дещо з ними обговорити." - звернувся до своїх братів вимовив Лінлей. Після цього він пішов у напрямку карети лорда кардинала Ґільєрмо.

Лампсон також перебував у тій самій кареті. Два кардинали і Лінлей зараз ділили між собою простір цієї кареті.

Але ця карета була спеціально побудована для кардиналів Сіячої церкви. Тому вона була дуже простою... Тут навіть було достатньо місця, щоб кожен з них міг лягти спати.

« Лойзо, ти прийняв рішення? » — сміючись подивився на Лінлей.

У своїй першій розмові з кардиналом Ґільєрмо Лінлей сказав, що йому потрібно обговорити його зв’язок із своїм батьком у Сявіючій церкві. Але його батько помер і тепер він повинен прийняти рішення сам.

« Лампсон, лорд Гільєрмо. Я ще молодий... зараз я хочу... Час від часу допомагати його Величності королю Клайду. Я думаю, що для мене зараз це буде кращим рішенням... як я розумію, що все ще не готовий займати офіційну посаду в Сяючій церкві. Але якщо в майбутньому Церква буде потребувати мене, ви можете запросити мене на службу у будь-який час" - сказав Лінлей.

Гільєрмо і Лампсон одночасно розсміялися.

Допомагати королю Клайду? Клайд був правителем королівства Фенлай, тоді як місто Фенлів було його столицею, але водночас з цим у місті Фін - Нова — Свята столиця Святого Союзу. Крім того, сам король Фенлай був під безпосереднім керівництвом у Сячій церкві.

Рішення Лінлі служити королю Клайду — це те саме, що присягнути на вірність Сящій церкві.

« Добре! — сказав Лампсон. - Лінлі, твоє рішення надзвичайно мудре".

Але ні Лампсон ані Ґільєрмо не знали, чому Лінлей насправді прийняв таке рішення. По суті, Лінлей шукав його матері. І рішення краще, ніж бути при дворі короля Клайда, було не придумати. Крім того, коли він матиме владу і вплив, це допоможе йому боротися проти герцога Паттерсона.

Ґільєрмо підхопив: « Тоді ти можеш і надалі належати до Церкви, яка є Сяючою! Ах, да... Ти ж не маєш заклинання стилями землі та вітрів сьомого, восьмого і дев'ятого рангу чи будь-якого забороненого закляття, я правий? "

« Звичайно, - кивнув Лінлэй. - Я звичайно зміг шляхом спроб і помилок вивчити заклинання Політ ...

Гільєрмо усміхнувся: « Звичайно, було не так важко експлуатувати заклинання Полаета... Однак це дивовижне досягнення. Лєне, можеш не хвилюватися, відразу як ми повернемося в Саячу церкву, я відправлю людей, які передадуть тобі всі заклинання, починаючи від сьомого рангу і вище."

Том 6, розділ 5.

Академія Ернст не оприлюднила висококласних магічних заклинань сьомого рангу і вище.

Якщо ти хочеш вивчити заклинання високоранго типу, то спочатку мусиш приєднатися до тієї чи іншої фракції.

« Дякую лорду Ґільєрмо, Лорде Лампсон.

Лінлей відразу задумався про можливу силу і могутність заклинання вітру. Чим вище заклинання, тим більше жахливий у нього потенціал, а особливо в стилі магії вітру. Атакові заклинання стилю вітру вважаються одним з найсильніших серед усіх інших стилів.

Наприклад, заборонене заклинання “Простелене Лезнє" або закляття дев’ятого рангу ” Вакушуше знищення 16.

« Лоіне, що ти думаєш про те, щоб одразу ж повернутися до міста Фенлай? Я відправив своїх людей повідомити Клайду про твоє рішення. Думаю він у найкоротший термін підготує наказ про отримання тебе двірянським титулом, а також визначить власну посаду." - засміявся Гільєрмо.

Лінлэй кивнув.

« Лоінлей, — каже Лампсон, що сидів біля нього. - Прямо зараз, тобі не варто турбуватися про будь-які офіційні питання і справи. Єдине, що тобі потрібно робити - це продовжувати тренуватися. Я мрію про те, щоб у нашої Сячої церкви років через п'ятдесят з"явився ще один виборець Святого рівня."

"П'ятдесят років?"

Лінлей звичайно був впевнений, що за п'ятдесят років він зможе досягти Святого рівня як воїн Драконячої Крові. Але за такий короткий період часу стати Великим Магом Святого рівня... Це було занадто складно.

"Работати" - Гільєрмо в дружній манері теж поплескав Лінлей по плечу.

Пересуваючись до цих неймовірно багатих карет, разом з великою кількістю лицарів, вони вже змогли дістатися міста Фенлай приблизно на обід.

Місто Фенлай. Усада клана Дебс.

"Аліса, чи можеш ти мене пробачити?" - дивлячись Алісі в очі, Калан тримав її за руку.

На обличчі Аліси був вираз безпорадності. Через мить вона злегка кивнула.

Що ще вона могла зробити?

« Роулінг [Luo'lin] скоро приїде, - тихо сказала Аліса. - Я збираюся повернутися додому."

Незважаючи на все це, Аліса і Калан до цих пір не були офіційним чоловіком та дружиною. Навіть якщо раніше вони і заручилися, Аліса та Калан все-таки ще не чоловік і дружина, адже для цього необхідно офіційна церемонія. Перед весіллям Аліса дотримала всі правила пристойності і кожен день вона поверталася ночувати додому.

Почувши це ім'я, Калан постійно хмурався.

Роулінг тепер має стати головною дружиною Калана.

Тому що скульптура була дуже популярною, то „Пробудження від сну - образ тієї жіночої фігури — уже давно глибоко закарбувався в пам'яті кожного. Після того як Калан офіційно оголосив, що він заручився, багато людей можуть легко впізнати її образ. Тому Клан Дебс знайшов собі нову головну дружину для Калана.

«Калан»

Роздалися дзвінкий і щасливий голос. З усмішкою на обличчі до них підбіг дівчина з золотим в’яним волоссям. З боку, ця дівчина виглядала неймовірно чистою і невинною і мала аурою благородства... А її великі водяні очі надали їй ще більшої чарівності та шарму.

« Роулінг. Ти прийшла." - видавив з себе усмішку Калан.

Калану довелося визнати, що Роулінг була дуже вродливою дівчиною. Мабуть, мало хто відмовився б бути разом з нею. Але, на жаль, серце Калана належало іншому, лише Алісу він любив по-справжньому.

« Де дядечко Бернард?» Роулінг пробігла своїми великими невинними очима по її просторі.

« Батько вирушив у певні справи. Але я думаю, що він скоро повернеться" - відповів Калан.

Звичайно, Калан знав чим саме зараз займався його батько. Через тиск Конгломератом Доусон у Фенлай, справи клана Дебс були на межі краху. Щодня вони зазнавали втрат. Якщо все так і триватиме, то клан зможе протриматися ще рік або півтора, але далі ... Далі навіть їхні глибокі кишені будуть спустошені досуха.

Члени клана не могли просто сидіти й нічого не робити. Багато кланів міста Фенлай постійно кишили довкола них.

Тому його батько... Бернард прийняв небезпечне і дуже ризиковане рішення... Вплутатися в підприємство по нелегальній добуті водного нефриту.

Водний нефрит був надзвичайно дорогим видом дорогоцінних каменів. У більшості випадків він використовувався для інкрустації набалдушника палиці та був дуже корисним для чарівників стилю води. У царстві Фенлай було багато водного нефриту, і його здобич надзвичайно збагатився.

Оскільки нефрит був настільки цінним, то й досі існує багато людей, які намагалися його контрабандою в інших частинах світу.

Але його Величність король Клайд сильно ненавидів контрабандистів водного нефриту. Король Клайд наказав стратити кожного купця, який займався його контрабандою. Але прибуток був занадто великий - від п'ятиста до шестиста відсотків. Це могли отримати люди, які були готові піти на такий ризик.

Ще недавно Дебс не потребував таких небезпечних справ. Але зараз справи змінилися.

Оскільки Конгломератом Доусон був пригнічений звичайними методами заробляння, то в Клана Дебс не залишалося іншого вибору, як зайнятися контрабандою!

« Я не думаю, що проблема виникне. - Бізнес-партнер, з яким домовився батько - це міністр фінансів Фенлай, молодший брат його Величності, герцог Паттерсон. З ним у якості ділового партнера, шанс, що можуть виникнути якісь проблеми, мінімален".

Паттерсон був міністром фінансів усього королівства Фенлай.

І Клайд, звичайно ж, вибрав чоловіка, якому міг би довіряти - свого брата. Після чого поклав на нього серйозну відповідальність за управління фінансами всього королівства.

« Дядя Бернард повернувся», - там пролунав дзвінок Роулінг.

Калан підняв голову.

Через двері ввійшов Бернард, який посміхався. Побачивши Роулінг, він засміявся: « Ти теж тут? Ти вже обідала?»

« Пока немає» — відповіла Роулінг.

Бернард Ківнув: « Сьогодні ввечері залишайся у нас з старшим братом Каланом. Ах, так, мені потрібно дещо обговорити з твоїм старшим братом. Чому б тобі і Алісі трохи не поспілкуватися? Пізніше, я навчу йому провести з тобою більше часу." Поки Бернард говорив, він кинув погляд в сторону Калана.

Після цього Калан слухняно прослідкував батька, аж поки вони обоє не сховалися в одній кімнаті.

Зачинивши двері, він запалив свічки.

« Отче, як усе пройшло? » — запитав Калан.

На обличчі Бернарда з’явився приємний вислів: « Я вже все обговорював із герцогом Паттерсоном. Він дав на все добро, але прибуток ми повинні буде поділити п'ятдесят на 50".

« П'ятдесят на п’ятьдесят? — здивувався Калан. - Батько, по-моєму герцог Паттерсон занадто жадібний. Адже саме наш клан виконує основну роботу по контрабанді і бере на себе всі необхідні витрати... ми навіть платимо за коней з власної кишені. А все, що робить він - це організовує для нас деякі безпечні маршрути вивезення."

Калан, звичайно, розумів усю важливість безпечних маршрутів...

Але для того, щоб зайнятися цією справою, клан Дебс вклав багато своїх коштів, в той час як герцогу Паттерсону не довелося витратити навіть монети. Все що він робив - це використовував деякі зі своїх офіційних повноважень і після чого заробляв величезну кількість грошей.

« П'ятдесят на п’ятьдесят, це в межах нашого діапазону прийнятності, - спокійно розсміявся Бернард. - Герцог Паттерсон не тільки дає нам безпечні маршрути для контрабанди... він віддає своє королівство і передає свого старшого брата. Якщо король Клайд дізнається про це, хоча герцог Паттерсон його власний молодший брат, я сумніваюся, що він виявить до нього милість."

Калан злегка кивнув.

Їх партнером був герцог і міністр фінансів. Тому що він організовував безпечний маршрут для контрабанди, то брав на себе такі величезні ризики... Було цілком чесно ділити прибуток порівну.

Бернард і Калан покинули таємну кімнату й повернулися в вітальню. Прямо зараз, Аліса і Роулінг продовжували спілкуватися.

« Ах так, Калан. Від герцога Паттерсона я дізнався, що приблизно через три дні його Величність в королівському палаці особисто дарує дворикський лайдер Лінлей. Підготуй для мене подарунок. Через кілька днів я маю подарувати його Лінлій" - доручив Бернард.

Калан кивнув.

Аліса, яка в цей момент спілкувалася з Роулінг, знаходилася від них не надто далеко і почувши розмову мимовільно повернула до них свою голову.

« Величному братові Лінлію буде дарований двоянський чин?», - пробурмотіла про себе Аліса.

Місто Фенлай, королівський палац.

Всередині палацу було багато важливих осіб, тоді як король Клайд сидів посередині на піднесеному троні.

« Слухайте всі. Сьогодні у мене є для вас важливе оголошення." - кажучи ясним басистим голосом, на обличчі Клайда перебувала блискуча усмішка.

Звичайно, найвищі міністри вже знали про те, що хотів розповісти Клайд. Клайд кинув погляд на робітника, який стояв поруч, і той же гучним голосом вигукнув: « Лінлей Барух, йди до палацу! »

Його голос рознісся луною по всьому палацу. Майже відразу до палацу увійшов Лінллей. Він був одягнений у чорну з золотавими вишивками мантію мага. Кожен міністр у палаці повернувся, щоб подивитися на нього.

« Я віддаю шану його Величності», - повернувшись вимовив Лінлей.

Клайд дивився на Лінлій усміхаючись: « Лоінлей, якщо ти готовий працювати заради нашого королівства, то я більш ніж задоволений. Зараз я даю тобі титул головного Дворцевого Маґа, а також запрошу тебе лагоди Маркіза".

- Клайд пробігся по подвір'ї поглядом.

Всі палаци і міністри дивилися на Лінлей з неймовірною заздрістю, але жодних заперечень ніхто так не висловив.

« Твій покірний слуга дякує тобі, Ваша Величність!»

Раніше... Коли Гільєрмо вперше відвідав Лінлей, він вже запропонував йому титул герцога. Але Лінлей вирішив, що такий різкий стрибок у ремонті буде виглядати занадто броско і приверне до себе непотрібну увагу.

Саме на прохання Лінлія вони спочатку вирішили засудити йому ремонт маркиза.

« Звичайно, Лоінлей був головним Дворцевим Магом і Маркісом. Я вже підготував для тебе надзвичайно мирне і відокремлене помести. Він лежить на вулиці Зелений Лист, перебуваючи недалеко від нашого палацу." - з посмішкою на обличчі вимовив Клайд.

Лінлея відразу ж подякував королю ще раз за його щедрість.

Насправді, Клайд і Лінлей вже давно встигли наодинці обговорити всі деталі. Таким чином, Клайд просто інформував всіх присутніх у палаці.

Залишивши головне приміщення палацу, Ліндей ще деякий час спілкувався з іншими міністрами.

У царстві Фенлай, до найвищої гілки влади належали військові міністри, ліві та праві міністрі, генеральний інспектор і інші подібні сфери діяльності. Ці люди фактично були тими, хто повністю керував всіма справами королівства Фенлай.

Майже кожен з них мав маркизу, навіть найнижчий і наймогутніший авторитет — генеральний інспектор.

Вулиця Зелений Лист.

Закриваючи очі, Лінлей сидів у кареті і тренувався.

"Лорд Лінлей, ми прибули" - там карети пролунав голос слуги.

Лінлей відкрив очі, після чого відсунув фіранки з вікон його карети. Бебе, який весь цей час лежав на його колінах, відразу застрибнув на плече Лінлей.

« Ого! Яке велике маєток!» - дивлячись на помести, очі Бебе почали блищати.

Лінлей також уважно оглядав усе майно, яке подарував йому король Фенлай. Це була досить велика ділянка землі, але самі головні ворота були завширшки понад десять метрів. Будучи в очікуванні його прибуття відкритими, він міг побачити безліч слуг і служниць, крім того на варті стояли лицарі Сяючої церкви.

« Непогано не погано», - стверджував Лінлей, після чого увійшов.

« Мільорд», побачивши на схилі голови мисливця, кожен з присутніх слуг зупинив всі свої справи, після чого вони також шанобливо поклонилися вбік Лінлі.

Для них було дуже важливим справити на Лінлі перше враження. Кожен з наймачів слуг знав, якою неймовірною особою був їхній новий господар.

"Мастер Лінлей, привітайте мої вітання!" - раптом почувся дуже знайомий голос.

Лінлей повернув голову: « Міністер Бернард».

Чоловік, який відвідав його, був лідером Клана Дебс - Бернард Дебс. Усміхнувшись Лінлієм, Бернард продовжив: « Марстер Лінлей, який збіг обставин! Поміс мого клана також знаходиться на вулиці Зелений Лист і більше того ми майже сусіди, наше помішання розташований через один будинок від Вашого. В майбутньому, ми можемо легко відвідувати один одного."

Пригадуючи той день, коли Лінлей врятував Алісу... Він провів її і Калана назад у місто Фенлай, до порога клану Дебс. І зараз він зрозумів, що їх маєток знаходиться не надто далеко.

« Але Майстер Лінлей, Ваша маєток справді набагато більша за мій. Якщо я не помиляюся, раніше це маєток використовував особисто його Величність», - захопленим голосом вимовив Бернард.

Лінлей з першого погляду зрозумів, що це маєток було набагато більше родового пометування його клана Барух. У місті Фенлай, де кожен дюйм землі на вагу золота, мати такий величезний маєток і прилеглий до поверхні Землі було не тим, чого можна було домогтися тільки за рахунок грошей. Як виявилося, це колишня резиденція його Величності короля Клайда. Не дивно, що вона була такою великою.

« Мистер Бернарде, прошу вибачення, але я мушу зайнятися своїми справами. В майбутньому, я думаю, ми зможемо спілкуватися досить часто." - Лінллей скромно посміхнувся, потім повернувши голову пішов в сторону своєї садиби.

Саме в цей момент біля воріт садиби клану Дебс, спостерігаючи за усім здалека, стояли Калан, Роулінг і Аліса.

Том 6, розділ 6 — Фоліанти з магії

З точки зору інтер'єру і планування, садиба була вищого класу.

Особливо сподобався Садовий Горяче Джерело.

Коли його Величність тут жив, Садовим Горячим Джерелом було місце, в якому він тренувався. Клайд був воїном дев'ятого рангу... Звичайно, він не покладався лише на свій природний талант і багато років старанно працював, щоб стати таким могутнім воїном.

Права частина Садового Горячого Джерела була вкрита великим трав’янистим лугом, на якому було багато тренажерів.

На лівій стороні, недалеко від штучно створеної гори, стояло гаряче джерело, яке було явно природним, так як вода наповнила його постійно прибувала з-під землі. Після дня інтенсивного тренування було надзвичайно приємно проводити трохи часу, відпочиваючи і купаючись на гаряче джерело.

Прямо зараз Лінлей купався в цьому джерелі, а бульбашки води, які йдуть з дна, надавали відчуття неймовірного комфорту, у результаті чого його очі постійно сонно закривалися

« Босе, коли ми вже вб'ємо Паттерсона? Вчора ввечері, під час вечері, я вже хотів взяти і просто вбити його замість тебе." - звідки то з глибин джерела вискочив наскрізь промоклі Бебе.

"Терпіння".

Покинувши область з гарячим джерелом, Лінвей перевдягнувся в комплект чистої тренувального одягу пішов у праву частину Садового Горячого Джерела і попутно почав бурмотати слова якогось заклинання. Через кілька хвилин частина землі вже закрила певний простір, одночасно збираючись і крутившись навколо тіла Лінлей.

Стиль магії землі - Супергравітаційне поле.

Після закінчення, Лінлей відразу ж підстрибнув у повітря, після чого зробивши невеликий кувирок, він приземлився руками на землю, а його ноги при цьому стирчали вгору до неба. Використовуючи тільки силу його рук, він підтримував таке вертикальне положення... Потім він злегка відштовхнувся ладонами від землі, п’ючи вперед лише по одному пальці кожної руки. Коли він впервся ними у землю і під впливом Супергравітаційного поля, то почав відтиснутися на пальцях рук.

« Один. Два... І я не можу цього зробити ».

Лінлей вважав себе такою людиною. Кожного разу, коли він добирався до тисячі, Лінлей змінював палець на інший і починав спочатку.

Для воїна головною була сила його тіла. Тільки сильне тіло може утримати в собі велику кількість бойової-Це. Він став більш швидким, коли ставив перед собою секретні методи тренування, описані в таємних вченнях! Але, навіть не дивлячись на те, що він став воїном Драконячої Крові ... Він повинен був і далі підтримувати свій щоденний режим тренування.

"Хм?"

Приблизно пів години потреновувались, і Лінлей прийняв своє звичайне вертикальне положення. Потім, він кинув свій холодний беземоціональний погляд в сторону однієї наближаючої до нього привабливої служниці, яка несла в його бік піднос з чаєм і фруктами.

« Мій... Мій пане, це Ваш чай і фрукти." - від гострого та холодного погляду Лінлей, вимовляючи це, дівчина злегка запнулася.

« Хто дозволив тобі увійти?» — холодному тону сказав Лінлей.

Служниця ще більше заїкається: « Милорд... Я... Я хвилювалася, що Вас мучить спрага".

- Беземоціонально подивився на неї Лінлей.

« Заботитися про мене!», раптом викрикнув Лінлей.

Через мить, чотири могутні воїни патрулювали округу за межами Садового Горячого Джерела, почувши крик прокинулися всередину тренірової області. Кожен з цих воїнів був на службі Сяючої церкви. У даний момент на охорону Лінлей Сіяюча церква виділила приблизно сто воїнів.

« Помилуйте, мілорде!», служниця до смерті перелякалась, тому впала на коліна і почала благати.

На континенті Юлан палаци мали вищий статус, ніж простолюдини. І більше того, палаци з особливим статусом могли без будь-яких наслідків для себе вбити простолюдина. Що ж до Лінлей, з яким навіть король королівства Фенлай поводився неймовірно ввічливо... Поза всяким сумнівом, він був одним з найвищих палаців королівства Фенлай.

Лінлей подивився на служницю, а потім холодно тоном продовжив: « Пам’ятай, що в майбутньому, коли я перебуваю всередині Садового палаючого Джерела, нікому не дозволяється входити. Той, хто послухається буде покараний 20-ма ударами залізного стержня".

"Двадцять ударів?" - обличчя служниці відразу зблідло.

Залізні стрижні були надзвичайно важкими. Навіть багато сильних воїнів після такого покарання не зможуть рухатися принаймні десять днів, а в найгіршому — до півтора року. Фізично слабка служниця від такого може просто померти.

"Помилуйте, мілорде, помилюй!" - замолилася дівчина.

Лінлей продовжує: « Оскільки це твій перший проступок, я примушую тебе до двадцяти ударів звичайної бич. Але якщо це повториться, я більше не виявлятиму милості".

« Милорд! Дякую Мілорд!», - на обличчі служниці читалися полегшення.

З точки зору болю, удари батогом були навіть більш болючі, ніж залізними стрижнями... але після цього покарання залишаться тільки легкі поверхневі рани. Заниження внутрішніх органів та кісток від такого покарання не буде — боляче, але не смертельно.

« Заберіть її», - віддав наказ Лінлей вже підсмаженим чотирьом воїнам.

« Так, лорд Лінлей» - вперед пішли два воїни і приводили служницю геть. Ті люди, що споживали чай та фрукти на підносі, так і були залишені на землі.

Лінлей повернувся, і тоді знову почав займатися трав’янистим степом.

Божественний меч Фіолетової Крові був одним з секретних оружень Лінлей. Хоча в більшості випадків під час тренування він тримав його у жорсткому і прямому стані... Іноді він змінював його фізичні властивості на гнучкі, після чого меч починав рухатися в дуже химерній манері. Лінлей повинен був переконатися, що секрет меча Фіолетової Крові не буде ніким виявлений.

Звичайно, він не міг дозволити, щоб хтось випадково підглянув його вправу.

Своєю правою рукою Лінлей погладив талію, на якій був намотан його меч. Через мить після холодної й похмурої фіолетової спалахи меч опинився в руці Лінлей.

"Свист!"

Усередині однієї ділянки Садового Горячого Джерела, одна за одною, почали з’являтися сонячні промені, тоді як Лінлей рухався в різних напрямках саду наче бродячий дракон. Лінлэй, використовуючи заклинання Сверхзвуковий, зараз був оповите безліч частин сутності елемента вітру ... Крім того, покладаючись на його власну силу, він рухався не тільки швидко, але й майстерно.

Тренуючись згідно з секретними Ученнями Воїнів Драконячої Крові, Лінлей день у день заколював своє тіло. Потім, доводячи себе до межі фізичних тренувань, він починав виготовляти різьблені скульптури для збільшення його об’єму духовної енергії. Після закінчення школи він відвідував гарячі джерела і почав медитувати, щоб збільшити свою магічну силу та зміцнити успіх духовного тренування.

Вся його щоденна діяльність складалася лише з різних занять.

Єдино, на що Лінлей не міг підібрати правильний момент часу це зробити свій хід по відношенню Паттерсона. У нього було небагато нагод зустрічатися з ним особисто. Якщо Лінлей відправиться пряміком до садиби Паттерсона або ж він відвідає його резиденцію, після чого вирішить вбити його король Клайд зможе дізнатися про це приблизно протягом полудня.

Незалежно від того, як великий потенціал Лінлей, якщо він просто так вб'є власного брата короля Клайда, то безумовно не буде з ним м'якук.

У головному залі помеття Лінлей вишукано обідав.

Пообідавши, Лінлей знову почав думати про Паттерсон: « Я так і не прийшов до мене. Здається, мені доведеться особисто з'явитися до нього". Лінлей вирішив, що більше не буде мисливцем, який ставить пастки для кроликів. Він прийде до Паттерсона прямо в його маєток.

"Мілорд, - в цей момент звідкись зовні підбіг слуга. - Мілорд, лорд кардинал Уїльям з Саячої церкви прибув.

"Гільєрмо"?

Лінлей на мить завмер, а потім подався до входу в маєток, щоб особисто привітати Гільєрмо.

У головному залі.

« Лiнлей, до мене дійшло чутки, що твоє життя незадовільно і безтурботно. Кожного дня ти або тренуєшся, або вирізаєш скульптури, чи відпочиваєш у гарячих джерелах. Це змушує мене заздрити тобі, і Гільєрмо із сміхом сказав.

Лінлей злегка сміючись кивнув.

« Але Лінлей, — продовжував Ґільєрмо з присвяченням. - Я мушу нагадати тобі, що хоча твої скульптури і коштують великих грошей, справжня річ, яка визначає твій статус - це сила! Далеко ходити не треба, подивися на сусідній клан Дебс. Хіба у них немає грошей? Але з точки зору статусу і стану вони поступаються тобі".

Лінлей звичайно розумів все це.

Хоч гроші і неймовірно корисні.

Але коли ваш вплив досягає певного рівня, ефект від використання грошей починає згасати. Наприклад, для володаря Святого рівня гроші - це нічого більш ніж щось світську і незначну. Саме тому Конґломерат Доусон був готовий виділити понад сто мільйонів золотих Лінлей, щоб той став на їхній бік.

Для такого великого торговельного союзу підтримка від могутнього Вожителя мала незамінне значення і важливість.

« Лаорд Ґільєрмо, я дякую за нагадування» — посміхаючись, відповів Лінлей.

Звичайно, Лінлей не сказав, що саме через кам'яну різьбу скульптур він зміг стати сімнадцятирічним магом сьомого рангу.

« Але, звичайно, якщо тобі потрібно відпочити, то ти повинен це зробити», - Гільєрмо кинув погляд в сторону одного зі своїх заступників-намісників, який відразу відкрив сумку, що висіла на його плечі. Потім, з неї він дістав кам'яний з філігранню зі срібла скриню білого кольору.

Наместник поставив цей скриньку між Лінлією і Ґільєрмо.

"Лорд Гільєрмо, це...?" - Лінвей вже міг здогадатися, що було його вмістом.

Гільєрмо з власної ініціативи розсміявся: « Лінлей, можеш його відкрити".

Лінлей повільно підвів кам’яну кришку. У кам’яній скриньці було два товсті фоліанта, виготовлених з шовкової нитки. Обидва фоліанти були пофарбовані в темно-золотисті тони."

« Це ж...?» - Лінлей подивився в сторону Гільєрмо.

« Ти ж пам’ятаєш, що раніше я обіцяв тобі дати книги з заклинаннями стилю землі та вітру сьомої ранги й вище? Ці фоліанти - саме ними, щасливо посміхався Гільєрмо.

Серце Лінлей почало битися частіше, ніж будь-коли.

Високорівневі магічні заклинання і правильні методи їх використання ... Кожен з цих двох аспектів був крайньо важливим для мага. Навіть якщо ти достатньо магічної сили та духовної енергії, без цих знань неможливо буде створити потужніший заклинання.

Лінлей одразу взяв до рук одну з цих книжок.

- Прочитавши першу сторінку Лінлієм, побачив, що на ній були лише загальні відомості про зміст уяви.

Прочитавши заголовок, Лінлей зрозумів, що тут описують одні заклинання вітру за іншими.

Лінлей відразу перейшов до розділу заклинань сьомого рангу.

Коли Лінллей читав про одне з надзвичайно могутніх заклинань за іншим, емоції його вкрили. Йому довелося визнати, що люди, які винайшли такі закляття, були абсолютно геніями.

« Заклинання дев’ятого рангу — тіні вітру. Це закляття було створене після поєднання заклинань Сверхзвуковий і Повітряні крила... Воно має спеціальні ефекти від заклинання повітряні крила і велику швидкість та маневреність проти закляття Сверхзвуковий. Якщо описати його одним словом - ідеальне ...».

Поглиблюючись на вивчення теорії заклинання Тені вітру, Лінллей відчував себе все більш і більше розгубленим.

Тому що прямо зараз, перед ним почав відкриватися абсолютно новий світ магії.

В майбутньому, з його навичками до магії стилі землі і вітру та його силою як воїна Драконячої Крові ... Це буде більш ніж достатньо, щоб викликати в кожного тремтіння у серце.

Коли Гільєрмо побачив, як Лінлей вивчав зміст фоліанта, він тихо пішов геть.

...

У Садовому Горячому джерелі.

Коли Лінллей схрестив ноги на траві, то мусив тремтіти від усіх м’язових волокон і кісток. Прямо зараз, він тренував його бойове-Ці Драконячої Крові. Він заохочував кожну клітину зміцнюватися і заколюватись.

« Босе, Паттерсон повинен бути цього вечора. Ти все ще в настрої продовжувати тренуватися?», лежачи поруч з Лінлією, пробурмотів Бебе.

Лінлей відкрив очі і подивився на Бебе.

"Чи в настрої я?"

У серці Лінлію був лише гіркий біль. Раннім ранком герцог Паттерсон відправив одного зі своїх слуг, щоб той повідомив, що він хоче приїхати з візитом на обід тет-а-тет із Лінлей. Будучи міністром фінансів, звичайно, герцог Паттерсон хотів би налагодити з ним добрі стосунки, адже тепер Лінлей один із найвідоміших палаців королів Фенлів. Він не зміг зробити це відразу, тому що мусив вирішити питання про безпечний шлях для контрабанди водного нефріту.

« Я не в настрої... але я повинен тренуватися. Тільки тоді, коли я матиму достатньо сил, у мене з'явиться впевненість." - вимовив про себе Лінлей.

Виходячи з його поточного плану.

Він повинен вбити Паттерсона протягом наступної півгодини, а також дізнатися, хто стояв за викраденням його матері.

Лінлей хотів дізнатися, що сталося з його матір'ю до річниці смерті свого батька... Пізнавши особистість Паттерсона, він міг би просунутися у своєму розслідуванні і віддати шану його батькові, вбивши Патерисона.

«Свист! Свисток!».

« Ааа!», - поза зоною Садового Горячого Джерела почувся відчайдушний крик.

Лінлей одним стрибком застрибнув на штучно створений пагорб. Стоячи на ньому, він зміг чітко зрозуміти, що тіла близько десяти лицарів Сяючої церкви почали ніби плаватися. Рицарі перебували в агонії, тоді як кров, що виривалась з усіх їх пір, почала фарбувати ґрунт навколо них у червоному.

У той же момент в бік Садового Горячого Джерела з усіх боків і на великій швидкості почав підступатися дивний чорний туман. Все, з чим контактував туман: чи то живий, чи ні, починало вмирати або в’янути.

Лінлей подивився в небо.

Небо над ним, теж заволокло цим густим чорним туманом. І з усіх боків, він на великій швидкості наближався до Лінлей.

"Там хтось є."

Лінлей міг відчути, що в цьому щільному чорному тумані кілька фігур, які також на високій швидкості наближалися до нього.

Тепер Лінлі було нікуди втікати!

« Хаа!»

У поспіху Лінлей спустився з пагорба і, наче він був рибою, без задумів стрибнув у воду з гарячими джерелами.

Том 6, розділ 7 — Важкі втрати

Тепер Лінлей був на дні гарячого джерела, а вода навколо нього постійно злегка пузиралась.

Ця гаряча рідина не була занадто глибокою, в цілому вона становила лише два метри. Але його вода була досить чистою... Тому, затаївшись на дні, Лінллей намагався спостерігати за тим, що відбувалося зовні.

« Хто ці люди? Чому сильні воїни Сяючої церкви не можуть з ними нічого вдіяти?", розум Лінлей був повний питань. Адже кожен лицар Сиячої церкви ззовні був принаймні воїном п'ятого рангу і міг використовувати бойове-Ці.

Може, з невідомої мені причини, вони просто не могли використовувати своє бойове-Ці і блокувати їм цей дивний чорний туман?

Лінлей не міг зрозуміти, що відбувається. Тому зараз він не наважився діяти необдумано і спробувати в лоб протидіяти цьому чорному туману!

« Лоінлей, цей чорний туман - одне з поширених заклинань стилю темряви, називається Коррозійний Туман. Ти напевно можеш його заблокувати за допомогою свого бойового-Ці, - почувся голос Дерінга Коуарта.

„ Але ці вояки Церкви, що Світлана... І я не можу цього зробити ».

"Іх напевно атакували заклинаннями, які зав'язували їхню свідомість і ясність, тому вони не могли вчасно зреагувати та використовувати своє бойове-Це для самозахисту" - пояснив Дерінг Коварт.

"Буль, буль..."

Раптом від тіла Лінлей почали виходити потоки вітру, вибігаючи з-під води назовні. Це було наслідком заклинання стилю вітру — розвідка вітру. Тепер Лінлей міг відчувати, що відбувалося зовні.

"Бистро, неважливо як, але ми повинні вбити Лінлей" - сказав лідер цієї групи в чорному.

Усі п'ятеро чоловіків у чорних мантіях на високій швидкості кинулися в сторону гарячого джерела.

Саме в цей момент...

"Свист!"

Як стріла, Лінлей миттєво вилетів з-під води, розбризкуючи її на всі боки. Після цього він приземлився на землю, наче лютий тигр, який стрибає з гори на свою здобич. Його нігті вже стали кігтями, і він почав швидко опускати їх на голову противника.

« Уфф», - людина в чорній мантії підняв свою ліву руку, щоб заблокувати несучий випасти рукою... Водночас, тримаючи кинджал у своїй правій руці, він приготувався атакувати Лінллей.

На обличчі Лінлей з’явилась смішна ухмілля.

Раптом, кігті на його пальцях окутало синьо-червоне бойове-Ці воїна Драконячої крові. Шар бойової-Це був дуже тонким і, враховуючи щільний клубок навколо чорний туман, це було практично непомітно. І найголовніше, Лінлей трансформував у чорні кігті тільки свої нігті і побачити це на такій величезній швидкості було практично неможливо.

« Круст!», - права рука Лінлей з легкістю встромилася у плече людини в чорне вбрання. У ту ж секунду він приклав додаткові зусилля і збільшив потік бойової-Ці в свою руку, після чого додав руці більше повороту.

"Бум!"

Вся ліва частина грудної клітки, включаючи плече і руку, розірвалася в клочику, роздираючи навколо осмітки його плоті та бризок крові. Людина в чорній мантії помер на місці, але за мить до цього вона здивовано дивився на Лінллей, бо ніж, яким він вдарив у його тіло, не надніс навіть подряпини.

« Заклинання сьомого рангу - » захисту Землі ♫ може створити навколо тіла мага жадеїту броню. Невже ти думав, що пробити жадіітову броню буде так просто? - подумав про себе Лінлей. - Не кажучи вже про те, що під жадеїтовою бронею моя шкіра може миттєво прийняти Драконю форму, перетворившись у міцну луску дракона."

Зараз, будучи повністю трансформованим в Драконю форму, Лінлей мав силу початкового воїна восьмим рангу.

Також, приймаючи свою Драконячу форму, Ліндей успадкував усі ті природжені якості Бронованого Шипастого дракона до захисту. Його чорні лусочки зараз володіли навіть більшою оборонною здатністю, ніж його жадеїтова броня. З огляду на силу удару людини в чорній мантії, він стояв на рівні воїна сьомого рангу.

І, на жаль, його власна охорона воїна сьомого рангу була абсолютно точно не в змозі протистояти удару кігтею Лінлей. Варто зазначити, що його переформувані кігті драконячої Крові тепер були тільки на другій стадії трансформації — « Полу-драконняти ».

"Як це можливо?" - решта чотирьох чоловіків у чорних мантіях приголомшено втупилися на Лінлей.

Виходячи з їхньої інформації, Ліндей був магом подвійного елемента сьомого рангу, а його здібності як воїна були набагато слабші. Вони не сподівалися, що вбивця рівня воїна сьомого рангу не зможе витримати навіть одного удару Лінлей.

"Наша розвідка помилялася!" - лідер людей в чорних мантіях, що стояв далі всіх, проклинав все, на чому варто.

У той час Лінлей подумав: « Схоже, що в деяких випадках можна застати противника зненацька і змусити його понести серйозні втрати».

« Тінна Альянс... Виродки!» - почувся лютий рев через межі Садового Гарячого Джерела. Лінлэй зрозумів, що прибула нова група лицарів Сиячої церкви, обраних для його захисту. Той випадок забрав життя близько десяти охоронців, тоді як загальна група лицарів нараховувала більше сотні воїнів.

Вираз обличчя лідера і чоловіків у чорних мантіях змінився.

"Любой ціною вбити Лінлей!" - кричав лідер в чорні мантії.

Після цього він наказав четвертим чоловікам чорних мантіях оточити і атакувати Лінлей. Чорні ножі в їхніх руках виблискували темною аурою, у яку вони заклали останні сили.

Цей напад був тим, заради чого вони були готові пожертвувати власними життями, аби тільки реалізувати його!

"Воїни сьомого рангу, вірно?"

Коли Ліллей побачив скоординовану атаку чоловіків у чорних мантіях, він не ворухнувся або не сховався. Своєю правою рукою Лінлей обережно торкнувся талії. Як раптом...

Несподівано з’явилася холодна, жорстока і блискуча пурпурне світло.

У той же момент Лінлей на великій швидкості зробив поворот навколо своєї осі. З п’яти осіб, які напали на Лінлей, четверо залишалися на своїх початкових місцях і 5 - й їхній лідер швидко відступив.

"Шарк!"

Чотири чоловіки в чорних мантіях були порушені. Їхні шлунок, кишки та інші нутрощі поступово випадали на землю, а кров почала заливати все навколо.

« Швидкий... І неймовірно гострий...», - лідер чоловіків в чорних мантіях з подивом дивився на Лінлей.

Через одного змаху меча загинули відразу чотири воїни сьомого рангу. Ця подія справді викликала страх.

Лінлей дуже добре розумів, наскільки гострим був його меч Фіолетової Крові. Але якщо говорити лише про швидкість цього меча, то може бути важко захищатися магічного звіра сьомого рангу. Аналогічним чином, якби воїн сьомого рангу використовував своє бойове-Ци щоб окутати і захистити своє тіло в крайньому випадку, Лінвей зміг би тільки травмувати його, але не вбити.

Але в момент нападу чоловіки у чорних мантіях використовували всю свою енергію зосередившись на атакі!

Вони не сподівалися, що Лінлей володіє таким мечем.

« Якщо мені доведеться збільшити силу меча Фіолетової Крові, то я можу пропустити через нього моє бойове-Ції воїна Драконячої крові. Але якщо я зроблю це, швидкість меча Фіолетової Крові буде повільніше ніж в випадку, коли я використовую для його активації свою магічну силу стилю вітру." - у цей момент в голові Лінлей крутилися думки про плюси і мінус кожного з цих способів.

Тільки що Лінліей вимагав лише один удар, щоб убити чотири сильних воїнів.

Він так швидко покладався на його надзвичайну швидкість, що опоненти не встигли зреагувати!

З огляду на швидкість і гостроту його меча буде достатньо, щоб убити шостого воїна або завдати йому сильного болю. Тільки в разі, якщо воїн сьомого рангу буде діяти так само, як ці чотири вбивці і зосередить все своє бойове-Ці на атаках, не турбуючись про своє життя і ніколи не шкодуючи нічого робити для оборони, характеристики меча може бути достатньо, щоб убити його.

« Але їхній лідер не сильно травмований», - Лінлей подивився на лідерів чоловіків в чорних мантіях.

Рівень цього чоловіка в чорній мантії, мабуть, вищий за воїна сьомого рангу.

Використання магічної сили стилю вітру в поєднанні з мечем Фіолетової Крові може змусити меч рухатися швидше і зробити його руху більш плавними. Але це не дозволяло посилити напад! Але якщо б він використав бойову-Ці воїна Драконячої Крові, то без проблем зміг би збільшити силу атаки, при цьому втративши швидкість.

« Ви брудні виродки!»

Злий рев пролунав десь праворуч, за межами Садового Гарячого Джерела. Очевидно, що прибулі лицарі Сіяючої церкви тільки - но побачили трупи своїх вояків і розлютилися.

« Лоіне, ти ще грізніший за нас. Але, на жаль, ти перейшов на сторону Сяючої церкви. Таким чином... Здається, що лідер у чорній мантії не звертав уваги на тих, хто був ззовні і говорив тихо.

Його голос наче ніс незвичайний, унікальний тобр і вібрації. Саме тому Лінлей не помітив, як на той час чоловік у чорній мантії вже був на півдорозі до нього. Лінлей відчував, що його розум мутне і він втрачає концентрацію.

« Ти повинен померти!»

Чорний ніж чоловіка в мантії майже миттєво дістав до грудей Лінлей.

"Лінелей!" - почувся нервовий рев Делінга Коуарта, в результаті чого Лінлей відразу повернувся до тями.

"Хрусь!"

Лідер групи нападників з подивом дивився на свою талію. Його талія раптом зменшилась майже в два рази. Його м’язи тремтіли, а кров проковтнула потік. Чоловік у чорній мантії відчував, як його життєва сила швидко покидає тіло.

« Це Примарна Миша... І я не можу цього зробити ».

Лідер у чорній мантії тупо втупився на чорного Примарного Мишанка, який знаходився поруч з Лінлією.

Чорні Примарні Миші повинні бути чарами не вище третьої чи четвертої рангів. Для цього лідера в чорній мантії, який був воїном восьмого рангу, чорна Привидна Миша не повинна представляти ніякої загрози з точки зору нанесення будь-яких травм. Саме тому лідер у чорній мантії не звертав на нього уваги.

Но...

Саме в той момент маленька чорна Примарна Миша наблизилася до нього, швидко відхопивши своїми великими щелепами величезний шматок від його талії.

« Хм! Давай подивимося, наскільки зухвалим ти будеш тепер. Ти повинен сприймати честь те, що ти загинув від рук Бебе», - Бібі стояв біля трупа лідера в чорній мантії з гордо піднятою головою.

Лінлі не залишалося нічого крім того, щоб розсміятися.

Бебе був засранцем, який міг протистояти навіть смертельному удару Бронованого Шипастого Дракона. Бебе був здатний навіть кусати і ламати жорсткі, масивні лусочки Молодого дракона восьмим! З точки зору атаки і оборони Бебе став надзвичайно сильним.

Єдина слабкість була то... що його розмір був занадто малий.

Навіть якщо Бебе зможе вкусити цих гігантських чарівних звірів, він не може добре зачепитися в тіло через їх товсті, масивні лусочки.

"Ублюдок!"

Роз'яснені лицарі Сіяючої церкви втекли в сторону Лінллей. Вони були готові вступити в битву зі своїми опонентами у будь-який момент ... але все, що вони побачили - це землю завалину трупами.

"Мілорд, все гаразд?" - лідер лицарів відразу ж запитав.

Зараз Лінлей виглядав загрозливо. Все його обличчя і тіло були покриті кров'ю.

« Я в порядке. Я отримав легені поранення, - сказав Лінлей. - Позаботьтесь о трупах. Я піду відпочити, - закінчуючи говорити, Ліндей відразу вийшов з Садового Горячого Джерела. І тепер, коли лицарі опустили голову, щоб дивитися на трупи, їм не залишалося нічого крім як насупитися.

У трупа лідера в чорній мантії бракує половини талії, ніби її відкусили або, можливо, відірвали великими кігтями.

Інші чотири вбивці в чорних мантіях були акуратно розрізані навпіл, тоді як останній був повністю розбитий грудною кліткою.

« Що, як...»

Група лицарів впала у ступор, а їхні щелепи відвисли. Вони не уявляли, що Лінлей може роздерти своїх ворогів таким чином.

...

На верхньому рівні Сяючої церкви.

Висока, струнка фігурка Святого Імператора була вбрана у довгий, біло-сіребряний халат. Він напівлежа сидів в кріслі і не поспішаючи переглядаючи сторінки кількох книг. Його лиса голова яскраво сяяла, наче сонце.

"Святий імператор" - одягнений в червону гаму Гільєрмо слухняно поклонився перед ним.

Святий Імператор підняв повіки, подивившись на Гільєрмо.

Ґільєрмо з повагою продовжив: « Св. імператор, щойно замах на Лілію, зробив це Темрява Альянса. Але, на щастя, можливості Лінлей як воїна виявилися досить високими. Він зумів вбити всіх нападників, отримавши тільки легке поранення."

« Вбив їх?»

Святий Імператор подивився на Гільєрмо своїми нефритово-блакитні очима. З усмішкою він сказав: « Гільєрмо, Темному Альянсу, відомо, що Лінлей — це маг двоїстого елемента сьомого рангу. Невже вони не відправили достатньо сильних бійців?»

« Св. Імператор, ця група вбивць була досить сильною. Головний убивця повинен бути також знавцем у заклинанні магії стилю темряви, застосовованих для помутування розум". - поспішно сказав Ґільєрмо.

Святий Імператор не проколов ні слова, тільки злегка усміхнувся і подивився на Ґільєрмо.

"Гільєрмо, ти пропонуєш...?"

Ґільєрмо кивнув: « Дуже добре. Лінлей є важливою особою, і він повинен бути добре навчений Сіяючою церквою. А найважливіше те, що Ліней має не лише високий талант природи, але й надзвичайно старанний. Я вважаю, що після наступних п'ятдесяти років з великою долею ймовірності Лінлей стане винником Святого рівня. А через сто років... Лінлей стане одним з головних вотелів Святого рівня на континенті Юлан.

Якщо людина не буде готуватися до майбутнього, її справжнє завдання стане однією з найбільших.

Протягом багатьох років Теней і релігія, що Сіяла, існували. Навіть у минулому, коли Юлан об’єднувала континент Юлін, вони вже існували. І тільки через багато-багато років Церква, що Сіяюча, заснувала Святу угоду, а культура Теней заснував Теневой Альянс.

Тому що вони так довго розуміли важливість одного: вивчення таланту!

Постійне розширення, постійне навернення нових віруючих і поширення таланту.

Можливо, прямо зараз Лінлей не був занадто сильним, але століття пізніше? Мабуть, він сам зможе наблизитися до рівня Святого Імператора.

« Ось чому я хочу, щоб Лінлей отримав найліпшу освіту і захист. Іншими словами... Я хочу, щоб Лінлей зустрівся з лордом “Лао" - сказав Ґільєрмо.

"Лао"?

Святий імператор здивувався, а потім кивнув: « Ну ладно. Але спершу ти повинен піти і отримати його схвалення. Я не в змозі робити рішення від імені Лао.

"Так, Святий Імператор".

Ґільєрмо висловив свою повагу і пішов геть.

Святий імператор подивився на Гйольєрмо, що стояв біля нього нефритово-благородними очима. Потім він глянув на небо за вікном: « Він убив всіх тих, хто наступав? Барух барах ... Гм. Здається, клан Барух був одним з Кланів Чотири Верхових Воїнів. Клан воїнів Драконячої Крові".

Том 6, розділ 8 — Надмірна спрага вбивства

При недавній спробі покушені на Лінлей, Церква Сіяюча втратила вісімнадцять своїх лицарів і крім цього померли ще чотири служниці та два слуги. Після цього церква, що Сіяла, вирішила зробити ще більше безпечного місцю Лінллей.

Та ж ніч, садиба Лінлэй.

- З турботою в голосі запитав Клайд.

"Ваша Величність, я лише злегка поранений" - рука Лінлей була обгорнута медичною марлею.

Насправді, під час цього нападу Лінлей не був поранений взагалі... Проте він не хотів, щоб інші думали, що він занадто сильний, тому наніс собі невелике поранення і порізав руку.

Для Лінлэй, який пережив всі ті муки при першій трансформації в Драконячій форму, цей біль був нічим.

« Як добре, що з тобою все гаразд Лінлей», - засміявся стоячий поруч короля Клайд герцог Паттерсон.

Лінлей подивився на герцога Паттерсона.

Сьогодні вони повинні були зустрітися, але через покупку, ні сам Паттерсон ні Лінвей не зможуть зараз поговорити наодинці.

"Брат, думаю нам потрібно дати Ліндей відпочити, зараз ми вже зробили все що змогли, а вашу зустріч ви можете провести в будь-який інший час" - сказав Клайд, повернувши голову до Паттерсона.

« Так, Ваша Величносте», - Паттерсон ще раз подивився на Лінллей, після чого пішов слідом за королем Клайдом.

Лінлі відчув, що Паттерсона не хотіла йти. Очевидно, що він щось планував обговорити наодинці з Лінлою під час запланованої зустрічі тет-ает.

Але зараз був невідповідний час і момент.

Через кілька днів усі в маєтку Лінлей повернулися до нормального способу життя.

"Бос, сьогодні 18 травня, вірно?" - насолоджений обідом Бебе, раптом подумки звернувся до Лінлей.

« Дуже добре. А що?

Бебе помостив свій носик, потім скорив пиріжку і сказав подумки: « Босе, що ти забув? Бернард, лідер клану Дебс, сказав, що 18 червня буде дата заручення його сина. Він же запросив тебе прийти. 18 травня. Залишився лише місяць."

"Замовка?"

Лінлей злегка здригнувся.

Через місяць, Аліса і Калан заручяться.

« Мене це не стосується», - Ліндей швидко заспокоївся і повернувся до свого звичайного холоднокровного стану, потім продовжив їсти.

Очі Бебе закачали три рази, після чого він підперав своїми крихітними лапками підборіддя і поспішив недовільну мордочку: « Може бути, я, Бібі, помиляюся... але так бути не повинно. І ось що я про це думаю - якщо б у цій ситуації опинився я, Бебе, то я би взяв і однією лапою розбив цей маленький череп Калана."

"Лорд Лінлей"!

Один з лицарів-охоронців зайшов у головний зал: « Лаорд Лінлей. Прийшов кардинал Гільєрмо".

"Гільєрмо?" - Ліндей завагався лише на мить, після чого відразу встав і пішов до дверей.

Якщо взяти загальну церкву, то людина, з якою Лінлей був найбільш знайомий і мав найкращі стосунки - це кардинал Ґільєрмо. Коли хтось ставиться до нього також ввічливо як Гільєрмо, то Лінллей не буде поводитися з такими людьми зарозуміло.

«Ліне, я повинен тобі дещо розповісти», побачивши Лінлей, Гільєрмо зараз виглядав дуже радісним.

Лінлей подивився на Ґільєрмо з запитанням: « Що таке?»

Сяючи як сонце, Ґільєрмо сказав: « Лінлей, ти ж знаєш, що наша церква має особливу групу людей під назвою Підвізники?»

«Звичайно», - кивнув Лінлей.

Раніше, коли його викрали воїни темного Альянса, він зустрів заступника Арбітра з Церковного Трибунала і підвішеника зі своїми судами. Після цього він спокійно повернувся до міста Фенлай.

« У нашій церкві, що є Сяющем, безліч людей одержимих магічними або бойовими навичками. Іншими словами, ні лицарі Сяючої церкви, ані Церковний Трибунал не володіють такою кількістю найсильніших биків, як підвiжники».

Тепер Гільєрмо просто сяяв, радісно погладивши Лінллей по плечу: « Те що я зараз тобі розповім є неймовірним. У тебе з'явився шанс стати учнем легендарного Підвізника!"

"Легендарний Подвижник?", нахмурився Лінлей.

Усміхаючись, Гільєрмо продовжив: « Наш легендарний Вождь вважається найсильнішим серед усіх підземельників. Він також має надзвичайно високий статус у нашій Сялійській церкві. Що стосується його сили, то навіть якщо взяти весь континент Юлан в цілому, на ньому є тільки три аномалії природи, які сильніші за нього."

« Стрі аномалії природи? — з подивом зацікавлювався Лінлей. - Лорд Гільєрмо, хто ці три аномалії природи, про які Ви говорите? "

Після того як вони продовжували спілкуватися, зайшла в головний зал.

Ґільєрмо не став відповідати відразу. Він кинув погляд на свого губернатора, який миттєво випровадив весь обслуговуючий персонал назовні, після чого вийшов сам і закрив за собою двері.

У головному залі залишилися тільки Лінлей, Ґільєрмо та Бебе.

"Ліне, в майбутньому ти напевно стикнешся з цими особистостями. Тому якщо я тобі сьогодні розповім про них, це не буде проблемою" - таємничо вимовив Гільєрмо.

Лінлей подивився на Ґільєрмо з ще більшою цікавістю.

Ґільєрмо зітхнув: « На нашому континенті Юлан є три особи, які перевершили навіть власників Святого рівня. Коли я говорив три "аномалії" - під ними я мав на увазі цих трьох осіб.

« Той, хто перевищив святий рівень, адже це вже боги?» - здивовано вимовив Лінлей.

«Верно. До них можна звертатися і як до богів." - кивнув Ґільєрмо.

Лінлей відразу ж наволожив вуха, щоб не пропустити жодної деталі.

Ґільєрмо повільно продовжив: « На кожному континенті Юлан є лише три такі » (аномалії). Перша аномалія — це « Священний храм життя в Імперії Юлан. Більшість людей звертаються до нього як до священнослужителя 4. Що ж до його віку, я не маю жодного уявлення про це. Він живе просто вже занадто довго."

Лінлэй кивнув.

« Він також довго прожив до другої аномалії. І є справжнім правителем найбільш небезпечного місця на континенті Юлан - Леса Теней. Він, очевидно, є магічною звіриною, але досяг такого рівня, що може перетворюватися на людину. Лінвей, ви вже мабуть знаєте, що магічні звіри можуть змінювати своє тіло настільки, щоб мати можливість спілкуватися мовою людини. Але вони не можуть прийняти людської форми. Думаю, ти можеш собі уявити, як страшний той магічний звір, який може трансформуватися в людини."

Лінлей злегка кивнув.

Раніше Лінлей вже чув від дідуся Делінга про ці дві особистості. Навіть у часи, коли Дерінг Коуарт був ще живий, вони були непереможними воїнами.

- Нетерпляче поцікавився Лінлей.

Гільєрмо зітхнув: « Теоретично шановані й відомі. Він був тим, хто заснував Імперію О'Брайен - наймогутнішу в військовому плані імперію на всьому континенті Юлан. Люди називають його « Бог Війни О'Брайен 14.

— О'Брайен?

З огляду на те, що Імперія О'Брайен була названа на честь цього чоловіка, можна було легко уявити його вражаючим.

« П’ять тисяч років тому Бог Війни О'Брайен дуже швидко здобув свою популярність, перемагаючи одного воїна Святого рівня за іншим. У ту епоху було дуже багато високорівневих вимочувачів, таких як - Чотири Верхові Воіна, які також з'явилися приблизно в той же період часу», Гільєрмо посміхнувся Лінлэй.

Лінлей відразу згадав свого предка Баруха.

Перший лідер клану Барух також з'явився майже п'ять тисяч років тому.

« У ті часи Бог повністю затумив чотирьох Верховних Воїнів, які були надзвичайно могутніми. Бог війни перемагав одного могутнього воїна Святого за іншим... і, зрештою, провів битву в повітрі над річкою Юлан з Первосвящеником. Під час бою від кожного удару загинуло понад десять тисяч людей. Зрештою, Імперія Юлан відділила від себе величезну кількість територій, щоб сформувати між собою та імперією О'Брайен свого роду буферну зону. В результаті чого на цих територіях утворилися свої королівства», - емоційно зітхнув Ґільєрмо.

« Левей, у розумах багатьох, Первосвященика вважають наймогутнішим серед живих. Але Бог війни справді міг боротися з ним на рівні. Але скільки було тоді Богові війн? Саме тому так багато людей тремтять у страху перед ним. З того часу минуло п'ять тисяч років, хто знає які висот досягнув Бога війни." - в голосі Гільєрмо чула похвалу.

Лінлей про себе теж схвально кивнув.

« Бог Війни... - в голові Лінлэй пролунав голос Дерінга Коуарта. - Як це можливо?

Якщо Первосвященик повернувся в епоху, коли жив Дерінг Коуарт, то сила первосвященика затемніла і все.

У своєму серці Дерінг Коворт звів Первосвященика в рангу непереможних.

« Дидія Дерінг, ніщо не вічне, кожна епоха може породити чергового чудового воїна. Якби Ви, дідусь Дерінг, не померли... то, продовжуючи наполегливо тренуватися, одного дня змогли б пробитися через Святий рівень і стати вищителем рівня Первосвященика», - місячно вимовив Лінлей.

Дерінг Коуарт з полегшенням не промовляючи більше ні слова.

« Гаразд, годі говорити про ці три аномалії. Людина, з якою я збираюсь тебе познайомити, лише слабша цій Трійці. Якщо ти станеш його учнем, він зможе тебе багато чого навчити і ти швидко збільшиш свою силу мага." - урочисто сказав Ґільєрмо.

Лінлей засміявся.

Хтось, хто поступається лише цим трьом аномаліям... у нього якраз був один такий... Дід Дерінг на пікі Святого рівня.

— Як звати цього Підвізника?

« Його звуть... Лао».

В одній з нетрях міста Фенлай. Тільки тепер Лінлей зрозумів, що в одному з найбільших і найбагатших міст на континенті Юлан насправді існувало таке бідне й безлюдне місце. Тут все виглядало набагато гірше, ніж у його рідному містечку Вушан.

У даний момент, Лінлей і Ґільєрмо йшли пліч-о-пліч по неймовірно брудній алеї.

"Лорд Гільєрмо, лорд Лао, про якого Ви розповідали, живе тут?"

« Мабуть, він кинув Гільєрмо. - Лінлей, пам'ятай, що лорд Лао щиро ненавидить тих двірян, які вважають себе кращим за інших. Тому ти повинен бути скромним і ввічливим навіть до простих людей та дуже бідних".

Лінлей окинув погляд усіх тих бідних людей, що сидять прямо на вулиці.

Ледве вперед, Лінлей помітив хлопчика семи або восьми років який страждав від недоїдання... Він був одягнений у чорну ганчірку. Зі страхом у очах, ця дитина дивилася на Лінллей.

Через його худорлявості, його впалі очі здавалися особливо великими.

Ці невинні очі змусили серце Лінлей стиснутися в грудях.

Але Лінлэй нічого не робив, просто продовжував слідувати вперед за Ґільєрмо. Під час цілої подорожі Лінлей помічав бідну дитину за іншою. Жоден з них не носив звичайного одягу і був невимовно бідний.

« Ось ми і прибули», - раптом вимовив Ґільєрмо.

Лінлей перестав озиратися і повернув свою голову, щоб поглянути.

Тепер вони стояли наче перед випадковою металевою каркасом з дірявими пластинами замість даху, що парадує будівлю. Старий, який виглядав як жебрак сидів посередині будівлі... Він був настільки худий, що такий зовнішній вигляд примушував серце тремтіти, а вся його шкіра під вагою землі провисала вниз... Його руки були тонкі наче кігті у курки, тільки шкіра та кістки.

У даний момент старий з цікавістю дивився на Лінлей.

« Лао», - шанобливо вимовив Ґільєрмо.

« Він справді лорд Лао? » — не міг повірити Ліллей глибоко в серці, але коли побачив як Гільєрмо поводиться з ним, то мусив визнати це.

« Як може бути старий, що сидить перед ним так, ніби він у будь-який момент впаде від звичайного подиху вітру, можливо лорд Лао і вишуканий зі Святого рівня? »

« Гільєрмо, це дитина про яку Ви згадали? Так званий дитина з талантом?» - запитав старий жебрак.

« Да лорд Лао», — шанобливо відповів Гільєрмо.

« Дідусю Лао, дідусе Лоо швидше допоможіть врятувати мою матір. Вона була побита і пораненою!», - пролунав молодий голос, після чого до будинку вбігла дівчина, тримаючи на своїй спині матір.

Бідний старий відразу повернувся в її сторону і простягнув свою праву руку.

У той же час усе її тіло оточувало святе світло, а ця скорботна жінка почала зцілюватися із вражаючою швидкістю.

Бідний чоловік повернувся, знову подивився на Лінлея: « Я навчаю тільки тих, хто має добре і чисте серце. Але ти... Ваше серце переповнене прагненням вбивства. Я не буду тобі навчати."

Ґільєрмо був приголомшений такою відповіддю.

"Чрезмінна спрага вбивства?" - легка усмішка з'явилася на обличчі Лінлі.

Бажання помститися за своїх батьків викликало невимовний біль і муки в Лінлі. Кожної хвилини, що він проживав, Лінлей прагнув вбити Паттерсона... Однак він мав бути спокійним і терпеливим. Але такий самоконтроль і пригнічення змусили його бажання вбивства з кожним днем зростати.

« Тоді, лорде Лао, я відтягнуся», - Лінлей злегка вклонився, потім повернувся і пішов геть.

Бідний старий хотів додати ще кілька слів, але побачивши як Лінлей повернувся і пішов ... так чисто і відверто... Він здригнувся. Але через мить, на його обличчі з'явилася легка усмішка.

Том 6, розділ 9 — Заручення

« Коли Ґільєрмо побачив, що на його думку неввічливо повівся Лінлей, то відразу попросив вибачення. - Лорд Лао, цього року Лінлей виповнилося тільки сімнадцять років. Лорд Лао, будь ласка, пробач його невихованість."

Ґільєрмо добре розумів вплив лорда Лао у Сячій церкві. Його можна було вважати духовним лідером і наставником усіх підвожників. Навіть Святий імператор не мав права змусити його робити те, чого він не хотів.

Лао за допомогою своєї правої руки погладив свою посередну бороду. З великим зацікавленням він спостерігав позаду віддаляючого Лінлея: « Невихованість? Нет, нет... Він, безперечно, не був грубим. Я б сказав, що ця дитина діяв рішуче і стійко... ніби в його серці немає сумнівів."

Ґільєрмо ще більше здивувався.

Він не очікував, що лорд Лао, який щойно погано висловився про Лінллей, відразу почне хвалити його.

- Лао глянув на Гільєрмо.

"Лорд Лао, я чекаю ваших вказівок" - шанобливо вимовив Гільєрмо.

Посміхаючись, Лао продовжив: « Сердце Лінлей тепер наповнене прагненням вбивства, а також твердим і непохитним. Я думаю що така людина як він, після того як прийме своє рішення ніколи не буде соромитися своїх дій і неважливо будь то вбивство або щось ще ... Він більш ніж підходить для того, щоб стати гострим клинком нашої Сяючої Церкви».

Ґільєрмо відразу зрозумів, що мав на увазі Лао.

Хоча Сяюча церква проповідує добру новину, вона безжалісно й немилосердна до послідовників інших релігій, особливо противників. Звичайно, для цього їй потрібні безжалісні й безсердечні люди. Саме тому був сформований Церковний трибунал.

« Можливо, в майбутньому ця дитина Лінлей стане новим претором Церковного Трибунала», - тихо вимовив Лао.

Гільєрмо негайно повернувся подивитися на Ліней, що виходить.

Стати претором Церковного Трибунала?

Ґільєрмо розумів, що претор Церковного Трибуналу може вважатися принаймні другою людиною за важливості і рангу в всій Сяючій церкві. Багато хто навіть вважав, що позиція преторіаста церковного Трибуналу стоїть на одному рівні з Святим імператором.

Хоча для звичайних людей Святий імператор стоїть на вершині влади Сіяючої церкви і є офіційним її лідером.

Але претор Церковного Трибуналу був закулісною наймогутнішою військовою силою Сящої Церкви!

« Лао, так Ви готові його навчати? » — запитав Ґільєрмо.

Але Лао негативно похитав головою.

« Чому?» - Гільєрмо був знеохочений, адже Лао високо цінував Лінлей. Тож чому він не хоче його навчати?

Лао зітхнув: « Для нього методи тренування не підходять. Мій шлях навчання вимагає від учня чистого серця і підходить для когось, чиє серце несе лише світло. Але у нього... його шлях побудований на вбивстві і смерті».

Гільєрмо кивнув.

« Ґільєрмо, тобі не потрібно намагатися підшукати його іншого наставника. Дійсно, людина може знайти для себе найліпшу дорогу тільки тоді, коли її рішення буде правильні. Вчення інших, врешті-решт, це тільки прищеплювання свого власного шляху розвитку."

Лао глянув на Ґільєрмо: « Ти Архімаг дев’ятого рангу. Як ти думаєш, чому я ніколи не вчив тебе? Саме тому. Навіть якщо я спробую пояснити тобі істини, які я довідуюсь, ти навряд чи зможеш їх зрозуміти. Ти такий тип людини, що для тебе найкраще вчитися на власному досвіді та своїх помилках. Поступово, розвиваючи свій власний шлях розвитку і заглиблюючись у глибші таємниці всесвіту... Ти, безумовно, досягнеш більшого успіху ніж мої настанови".

« Запам’ятай. Покладайтеся на себе, - посміхнувся Лао.

Гільєрмо кивнув.

Він ще не досяг святого рівня, тому не мав жодного уявлення про справжню різницю між силами Архімага дев'ятого рангу і Великого Маґу Святого рівня. Раніше він іноді запитував про це Лао, але той завжди відмовлявся. Але коли він побачив, що його щире ставлення до себе і чує щирий голос Єгови, то повірив йому.

« Може, я і справді повинен покладатися на себе?...»

Гільєрмо вже довгий час не міг зрушитися з дев'ятого рангу. Він щиро і відчайдушно прагнув нарешті зробити прорив.

Адже між дев’ятим рангом і Святим рівнем була різниця, ніби між небом та землею.

У маєток Лінлей. Садовий Горячий Джерело.

Поруч з гарячими джерелами Лінлей сидить у позі медитації.

« Дрожь, тремтіння», - від усього тіла Лінлей постійно виходили дивні звуки, в результаті чого, кожна його кістка і м'язи завжди змагалися. Каплі піт постійно текли по його тілу.

Тренування згідно з методами Секретних Учень Воїнів Драконячої Крові, в порівнянні зі звичайними методами тренування бойових-Ці, прискорювало прогрес майже у десять разів.

І це природно. Адже людина, яка має таємні вчення, тренувалася за надзвичайно інтенсивною і важкою методикою.

« Чому людям з такою працею дається тренування? Вони навіть використовують різні секретні методики.", - лежачи поруч з Лінлеєм, Бебе спостерігав за його тренуваннями, і зараз його голова була повна запитань.

Він був магічною звіриною... Його розвиток був дуже простим і майже природним. Він просто постійно поглинає природу елементу темряви з його навколишнього світу. Насича нею своє тіло і магічне ядро.

Немає секретів, немає ніяких таємних способів тренування... Просто природний процес поглинання.

...

Лінлей продовжував вести тихе й спокійне життя, більшість свого часу проводячи у тренуваннях.

Використовуючи кілька високорівневих методів тренування, він щодня доводив своє тіло до межі.

Минало десять днів.

"Свист!"

Зброєний Богом мечем Фіолетової Крові, Лінлей атакував одну за одною.

Який кут замаху дозволить мечові завдати удару швидше?

Як контролювати вібрації меча Фіолетової Крові, щоб ще більше зменшити опір повітря і змусити його меч рухатися ще швидше?

Він старанно тренувався, роблячи тисячі помахів і ударів.

Кожного разу, коли Лінллей робив свій випад, спалахи блищаючі, що залишилися позаду проходного меча шляху.

Швидкість всіх цих ударів була такою, що могла змусити серця багатьох тремтіти.

Але Лінлей все ще не був задоволений. Він постійно намагався покращитись і самовдосконалюватися. Використовуючи його розуміння суті елемента вітру, яким він мав завдяки могутності вітрів, Ліндей продовжував наполегливо тренуватися... Змушуючи меч Фіолетової Крові рухатися все швидше і ближче.

« Милорде!», - пролунав голос через межі Садових Горячих джерел.

Лінлей відразу зупинився і після одного руху руки меч Фіолетової Крові зник. Після чого ніхто не міг помітити, що його меч Фіолетової Крові був обернут на талії Лінлей.

Навіть якщо звичайна людина зверне увагу на його пояс, то вирішить що це звичайне, може бути злегка екстравагантний фіолетовий пояс.

« Войди», - тільки тепер відповів Лінлей.

І через мить, на високій швидкості всередину вбігла красива покоївка. Вона подивилась на Лінлія з неймовірною повагою, а потім відразу вклонилася і шанобливо сказала: « Милорд, клан Дебс послав вам запрошення». Говорячи це, вона передала конверт з листом до рук Лінлей.

Лінлей подивився на конверт з запрошенням.

Сам конверт був червоним, тоді як зовнішня декорація була виграна золотом. На самому вершечку конверта великими літерами було написано слово - “Приголос ” ("Заповідання>).

« Приготування?»

Лінлей прийняв конверт, після чого відкрив його. І справді, лист виявився саме тим, про що він подумав.

« 18 червня Калан буде заручений з Роулінгом та Алісою. Хто така Роулінг?

« Ти можеш бути вільною» - спокійно сказав Лінлей.

« Так, мілорде» - з повагою відповіла служниця, після чого вона покинула Садовий Горячий Джерело.

« Босс, клан Дебс організував поручку Аліси?», - Бебе схопився на плече Лінлей, потім витягнув свою маленьку мордочку в сторону листа, щоб більш уважно прочитати.

"А-а, Роулінг? Хто така Роулінг?

Дерінг Коуарт також з’явився поруч із Лінлією. Побачивши запрошення, на його обличчі з’явилася підступна усмішка.

- Лінлэй повернувся, дивлячись на Дерінга Коуарта.

« ЧИ ВИ хотіли б знати, хто така Роулінг? — каже Дерінг Коварт. — З віком він ставав дедалі підступнішим. Завдяки своєму досвіду він одразу здогадався. - Це ж просто. Все через твою скульптуру “Пробудження від сну check. Після твого показу багато людей запам'ятали образ Аліси. Хоч вони й не знають її особисто, але після офіційної церемонії заручення... Алісу дадуть глядачам і майже кожен зможе дізнатися в ній модель для твоєї скульптури “Пробудження від сну check. Після недовгого вивчення скульптури, майже будь-який зможе точно сказати, що між тобою і Алісою раніше була глибока любовна історія. Це і є причиною, чому клан Дебс не бажає, щоб Аліса стала головною дружиною Калана... і напевно саме ця Роулінг тепер стане його головною дружиною."

Лінлі був приголомшений.

Аліса не стане головною дружиною Калана?

На континенті Юлан лише одна дружина мала високий статус у сім’ї, тоді як інші жінки мали значно нижчий вплив та становище.

"З-за мене?" - миттєво, викликані Лінлей емоції ускладнилися.

Через його скульптури Аліса не могла стати головною дружиною Калана.

«Линґ Коуарт, ти хочеш відвідати цю заручини?»

« Так. Звичайно, - погляд Лінлей був трохи застиглим, але через мить він почав сміятися. - Бернард запросив мене кілька разів. Цього разу я особисто отримав запрошення. Як я можу відмовитися?»

Лінлей дивився на голубе небо, де хмари, що пливли наче шовкові тканини, розвіялися в небі.

Давним-давно він точно також сидів поруч з Алісою і любився небом.

18 червня.

За словами священиків Сяючої церкви, цей день був дуже сприятливим. Саме тому клан Дебс вирішив провести заручини саме 18 червня.

У цей день у головному дворику садиби клану Дебс був шум і гам, а по сторонах скрізь стояли карети.

Важливі двори, багаті магнати, красиві молоді дворяни, сліпучо красиві молоді благородні панянки... Можна було точно сказати, що сьогодні в садибі Клана Дебс зібралися більше палаців, ніж будь-де ще в іншому місці міста Фенлай.

"Лорд марказ Лінлей прибув!"

Голос глашатая клана Дебс при цьому оголошенні злетів аж на дві октави. Після цього, з карети вийшов Лінлей, у красивому джентельменському вбранні чорного кольору, після чого увійшов в головний зал клану Дебс.

Майже всі дворики, які були в межах головного залу, припинили свої розмови і повертались подивитися на події Ліллей.

Лінлей озирнувся на кімнату і злегка посміхався. Його поведінка узгоджувалася з усіма канонами поведінки високопоставленої особи.

"Лорд Лінлей, ласкаво просимо!"

Бернард, який ще трохи тому розмовляв з іншими палацами, негайно вирушив у дорогу до Лінлія. З правого боку від нього його супроводжував син Калан.

« Мистер. Бернард, - посміхнувся Лінлэй. - Хотів би привітати Вашого сина, йому вдалося дістати дві такі прекрасні дівчини!»

« Дякую, дякую» - тепло вимовив Бернард.

Калан також з повагою сказав: « Ллорд Лінлей, ласкаво просимо до нашого дому. Я сподіваюся, що Ви сьогодні проведете у нас приємний вечір."

Лінлей подивився на Калана, після чого лише злегка кивнув. Він не відповів, а знову подивився на Бернарда: « Будь ласка, перестаньте приділяти мені багато уваги. Ви можете зайнятися іншими важливими гостями. Я просто знайду де-небудь місце, щоб постояти."

...

Головний зал клану Дебс був надзвичайно великий. У ньому були сотні палаців і магнатів, але не відчуваючи тісності. Багаті молоді дворянки і багаті молоді благородні дами були неймовірно пишно вдягнені, іноді напихливо гуляючи через натовп, наче павичи."

Наприклад, після прибуття багатьох цих багатих молодих дівчат “несвідомо" наблизились до нього.

« Лаорд Лінлей, Ви такі вражаючі. Я вже три роки тренуюся в кам'яній різьбі скульптур, але навіть не осягла очевидних основи, - молода дворика з копною красивого каштанових волосся ніжно звернулася до Лінлів. - Лорд Лінлей, Ви дійсно неймовірні. Ви тільки трохи старший за мене, але ви вже наблизилися до рівня Пру і Хоуп Дженсен. Лорд Лінлей, не могли б Ви дати мені кілька приватних уроків? "

Ця молода благородна леді з надією в своїх великих красивих очах подивилася на Лінллей.

« Каменна різка скульптур вимагає сильних зап’ящів. Для таких ніжних, красивих дам як Ви, буде краще зайнятися мистецтвам», - з поверхневою посмішкою відповів Лінлей.

Він почувався наче в пастці.

Напевно, це відбувалося тому, що кожна молода дівчина знала, як Лінлей все ще неодружений. Тому до Лінлі завжди підходила та, то інша леді.

І, звичайно ж, батьки цих молодих жінок були більш ніж раді просто сидіти і спостерігати за ними.

Адже кожен дворецький королівства Фенлай знав, що якщо йому вдасться хоч якось породитися з Лінллей, то їх клан і рід буде рости та зміцнятися не за днем, а годинами!

Наскільки важливою була фігура Лінлей?

Він був головним Дворцевим Магом, але майже кожен палац знав, що поки він служить королівству Фенлай тільки формально. У майбутньому він стане однією з найважливіших фігур Сяючої церкви. І, безперечно, його становище буде вищим від становища короля Фенлай!

« Ланлэй» — почувся гучний голос.

Лінлей обернувся: « Ваша Величність».

Знатні дами, що оточували Лінлей, зробили свої реверенси привітуючи короля і більше не могли посміяти відлучати його своїми праздними розмовами. Тільки тепер Лінллей зміг вимерти таємно, а потім відразу ж вирушив у дорогу до Клайда. Коли він перебував поряд з королем, принаймні ніхто не докучав йому більше.

"Лінлей, хто-небудь сподобався?" - прошепотів на вухо Клайд, наче дрижня його.

Лінлей мимовільно кинув безпорадний погляд на Клайда: « Ваше Величність, не треба дражнити мене, це не спрацює".

"Ха-ха... Клайд відразу почав заливатися гучним і грубим сміхом.

Раптом усі присутні в головному залі затихли. Коли Клайд трохи занепокоївся, то теж повернувся до однієї з дверей головного залу і його очі засвітилися: « Я думаю, це наші головні дами цього вечора».

Лінлей повернувся, щоб теж подивитися.

З двох сторін від Калана, тримаючись за його руки, йшли красиві дівчата. Вони одягнені в розкішні сукні, а їхнє волосся прикрашене барвистими золотими прикрасами і яскраво мерзли.

Одна була Роулінг, інша - Аліса.

"Аліса".

На мить погляд Лінлей зупинився на Алісі. Зараз вона виглядала ще більш привабливо, ніж будь-коли. Але цього разу, чоловік, який тримав її за руку був Калан.

« О! Моя богиня! Чи ж це не « Богиня Medlock, яку Майстер Лінлей висік у скульптурі » Пробажання від сну 86 років? ».

Головний зал миттєвої занурився в дискусії.

Окрім кількох людей, які вже знали, як виглядає Аліса... Більшість присутніх до цих пір не знали, як саме вона виглядала. Але всі вони бачили скульптуру — “Пробудження від сну!". Багато людей навіть створили образ цієї висіченої дівчини в “Пробудження від сну > у Богині своєї мрії.

Але зараз, “Богиня їхніх мрій..." раптом з'явилася на цій зарученні прямо перед ними.

Том 6, розділ 10 — Пойман

Усі присутні в головному залі клану Дебс були збентежені.

« Це... це ж... І я не можу цього зробити ».

Багато палаців були приголомшені, коли побачили Алісу. На жаль, високий рівень контролю зарізом Лінлей був винний у тому, що вони так легко могли визнати в Алісі його натхнення для “Пробудження від сну\.

Лінвей вже досяг рівня » (Мастеря) через свої скульптури, і він зміг повністю передати прекрасні та чарівні якості цієї дівчини. Кожен з присутніх тут дворежний з першого погляду і абсолютно впевнено визнав в Алісі “Богиню їхні мрії..."

Спочатку палаци дивилися на Алісу, але потім почали повертатися в сторону Лінллей.

Тиша!

Над залом повисла трунна тиша, неначе всі присутні тут двори раптом щось зрозуміли... але вони так-ж розуміли, що зараз зовсім не час це обговорювати.

Але ця тиша... змусила Алісу відчувати сором і злість.

Краєм очі, Аліса подивилася на Лінлэй... Лінлей, який зараз стояв поруч з королем Фенлою. Тим не менш, зараз він виглядав спокійним як ніколи. Він просто тихо стояв і дивився на неї.

К Линлей...

Емоції випробовані Алісою до нього були дуже складними: було жаль, була ненависть... Через ненависть до того, що скульптура Лінлей перешкоджала їй стати головною дружиною Калана і тепер відчувати таку незручність. Але в той же час, ця скульптура дозволила їй по-справжньому зрозуміти, що до неї відчував Лінлей.

Тепер Калан теж почувався дуже незручно.

« Дорогі гості, дозвольте мені зробити оголошення — полу рознісся голос Бернарда, а на його обличчі була широка усмішка. Мій син Калан офіційно заручився з міс Роулінг і міс Алісою.

Промовляючи це, Бернард підійшов до Калану. Показуючи долонею на Роулінг, він продовжив: « Це міс Роулінґ, яка стане головною дружиною мого сина Калана. І це міс Аліса."

Через мить весь головний зал наповнився тихим ремствуванням. Кожен намагався за можливості украстися і подивитися на Лінлей.

« Дорогі гості! Давайте почнемо банкет!», - безтурботно посміхаючись, сказав Бернард.

Потім палаци почали підходити до спеціально виділеної банку. Під час банківського бенкету члени роду Дебс були дуже привітними до всіх гостей. Але все ж таки було багато палаців, які продовжували кидати свої погляди на Алісу, то на Лінлі.

Зберігаючи склянку вина, Лінлей присів на диван в одному укрим кутці головного залу.

- Бебе схопився на коліна Лінлей.

Лінлей, який випав з келиха вина, відповів: « Якщо вони так хочуть, то нехай говорять. Мене це мало турбує. Ось тільки... Аліса швидше за все зараз страждає».

Але здебільшого емоції Лінлей до Аліси були спокійними і мирнішими.

Хоча він тільки тепер зміг зрозуміти, наскільки сильно впливала скульптура “Пробудження від снуDescription на життя Аліси.

Сидячи тихо в кутку, Ліндей спостерігав як Калан, Аліса і Роулінг ходили від столу до стола, саджаючи та зустрічуючи гостей. Але він тихо випивав вино.

"Лорд Лінлей, чому Ви сидите тут і на самоті п'єте вино?" - до Лінлей підійшла зовні красива молода дівчина з довгим волоссям та блідою аристократичною шкірою. Через мить вона вже сіла поруч, підносячи свій келих вина до його.

Лінлей з нею злегка чокнувся.

« Мене звати Саша [Shasha]. Перед тим як розпочати банківський банка, я сподівалась, що зможу поспілкуватися з Вами, лорд Лінлей. Але судячи з того, скільки Ви привернули увагу більшості присутніх тут молодих леді ... Мені так і не випало шансу», - засміялася Саша.

Лінлей подивився на Сашу.

Саша була дуже високою і стрункою, а її сміх був насиченим та яскравим. Вона не могла легко втратити розум, коли дивилась на свої дивовижні очі. У порівнянні з молодими благородними дворянками, що колись набридли Лінллей, вона відчувала себе набагато більшою жіночою об’явкою та шармом.

„Молоді леді? Хіба Ви не молода леді, Саша?» - злегка загіпнотизовано запитав Лінлей.

Саша злегка відпивала вино без жодного сумніву: «Молода леді? Я вийшла заміж вісім років тому. Як я можу бути молодою леді? "

Лінлей здригнувся.

« Однако... Мій чоловік помер у день нашого весілля." - кажучи тихим голосом, Саша дивилася на Лінлей.

« А-а... - Лінлей здивовано подивився на Сашу.

Коли Саша побачила вираз обличчя Лінлія, то не могла втриматися і почала заливатися чарівним сміхом. Вона трохи заспокоїлася і знову підняла келих вина та напила. Усміхаючись, вона продовжувала: « Лаорд Лінлей. Ви дійсно... Дуже милий".

Лінлей почав трохи нервно сміятися.

Саша дійсно досить цікава людина.

« Саша. Що ви тут обговорюєте?" - посміхаючись до них підійшов герцог Паттерсон.

Саша оглянулася на герцога Паттерсона і, очевидно, розлютила свій гнів: « Лард герцог, я тільки почала спілкуватися з паном Лінлей! Добре, добре... Не буду вам заважати." Говорячи це, вона встала і підморгнувши Лінлей пішла.

Герцог Паттерсон ще якийсь час дивився на вихідний силует Саші, після чого сів поруч з Лінлєю.

- Поцікавився у Лінлэй герцог Паттерсон.

"Думаю про що?"

« Звичайно, Саше - герцог Паттерсон з явним натяком подивився на Лінлей. - Лінлей, в колах дворян Саша вважаються дуже гарною дамою, за нею женуться дуже багато людей. Ти тільки подивися на її фігуру, а її очі, і ротик. Ох... І я не можу цього зробити ».

Лінлей міг тільки засміятися.

« Звольте мені сказати вам, судячи з того, що я побачив, Саша повинна бути дуже зацікавлена в вас. Якщо ви скористаєтеся цим шансом, то легко заповните її у свої руки», - бавовна Лінлей по плечу, посміхаючись говорив Паттерсон.

Лінлей подивився на Паттерсона: « Не цікавить».

Паттерсон тільки здивовано подивився на Лінлей.

« Лізей, — відказав Паттерсон. — Його голос трохи знизився. - Сьогодні, після банку, я б попросив вас не залишати його в поспіху. Є дещо, що я хотів би з вами обговорити."

Лінлей злегка тремтів.

Чому так таємничо?

« Ви ж приділяєте мені час, вірно? » — промовив Паттерсон.

Лінлей спокійно подивився на Паттерсона, думаючи про себе: « Я дійсно хочу знати, що ти задумав». Тепер Лін Лей хотів трохи зблизитися з Паттерсоном.

"Лорд герцог, не хвилюйтеся... Після банка я почекаю Вас", - посміхаючись відповів Лінлей.

Вісім годин вечора. Багато з дворян вже давно пішли, але Лінллей все не поспішав. Він досі пам’ятав, що мав зустрітися з Паттерсоном.

« Я хочу знати, що ти від мене хочеш".

Лінлей спокійно чекав у головному залі.

«Лінлей, я йду» - сказав Клайд, після чого він покинув зал. У головному залі дедалі менше людей. З плином часу в Лінлей зростало нетерпіння... в якийсь момент він встав і реши вийти на балкон, щоб насолодитися прохолодним нічним вітром.

Саме в цей момент до нього майже безшумно підійшов слуга.

« Лаорд Лінлей. Лорд герцог запрошує Вас на прогулянку." - тихо вимовив слуга.

« Чому так таємно? » — здивувався Ліней.

« Покажи дорогу», - зовні Лінлей виглядав дуже спокійним. Але Бебе залишався під його мантією на всяк випадок в бойовій готовності. Слуга привів Лінлія до дуже темного і ізольованого перевулку. За зовнішнім виглядом, це місце рідко відвідують люди.

- Впівголоса запитав Лінлей.

Слуга шанобливо відповів: « Лаорд Лінлей, я лише дійду згідно з інструкціями лорда герцога. Ніхто не повинен побачити Вас, лорд Лінлей".

"Хм".

Лінлей лише нахмурився, але в його серці не було страху. Він продовжував обережно слідувати за слугою, спочатку вони пройшли через темний, віддалений провулок, потім, проходить повз невелику гавчинку дерев... Цей слуга привідкрив незамітну таємні двері, що стояли у цьому маленькому будинку.

« Навіщо клану Дебс тримати таким схованим місцем... - подумав про себе Лінлей.

Для когось, хто не вміє літати, виявити цю приховану будівлю було б досить важко.

Слуга привів Лінлей безпосередньо до головного залу будівлі.

"Лорд герцог, лорд Лінлей прибув" - відразу-таки як вони підійшли до дверей головного залу, слуга шанобливим тоном звернувся до Паттерсона.

« Та-ха, Лінлей вже тут? — одягнений в довгий чорний халат, з головного залу вийшов герцог Паттерсон. Побачивши Лінлэй, в його очах проскочив блиск азарту, після чого він поспішно підійшов. - Лінле, заходь. Не соромся»

Слуга шанобливо сказав: « Пане герцоге, я можу бути вільним? »

« Так, ти можеш йти» - неброгом тоном сказав Паттерсон.

Слуга шанобливо вклонився і повернувся, щоб піти. Але в той же момент, на обличчі герцога Паттерсона з'явилася злобна ухмилка. І через мить, на високій швидкості він вистрілив своєю правою рукою вперед, з легко проколовши зі спини тіло слуги, наче ніж масло.

"Агх!" - слуга недовірливим поглядом повернув свою голову на герцога Паттерсона. Він все не міг зрозуміти, чому такий могутній воїн і владний двірянин як герцог Паттерсон опустився до вбивства когось на зразок нього!

На жаль, його серце пробило і за кілька секунд вибігла з його очей.

"Лорд герцог, який в цьому сенс ...?" - стоячи осторонь, Лінлей все-таки вдалося зберегти спокійний вираз обличчя.

Герцог Паттерсон був воїном сьомого рангу. Для нього вбити слугу на рівні воїна першого-другого рангу було простіше.

Зсередини внутрішньої кишені одягу герцог Паттерсон вийняв носовичок. Потім використав його, щоб витерти кров, яка потрапила на його обличчя і груди ... Після чого, він недбало кинув його на землю.

« Не хвилюйтеся. Я просто не хотів, щоб про нашу зустріч знав хто-небудь ще», - фиркнув герцог Паттерсон.

Лінлей кинув на Паттерсона підозрілий погляд: « Ви не хочете, щоб хтось знав?»

Герцог Паттерсон впевнено кивнув: « Не турбуйтеся. Це таємне місце для моїх зібрань. Її було підготовлено по моїх настановах Бернарда. Бернард знає тільки те, що я буду використовувати це місце для своїх цілей, але він не знає з ким саме я маю зустрічатися і що робити. Про це знав тільки слуга, але як Ви бачите, тепер він мертвий. Тому про нашу зустріч ніхто більше не знає".

Коли Лінлій прийняв рішення, то увійшов у головний зал.

« Герцог Паттерсон. Хіба те, що Ви хотіли обговорити - настільки важливо?»

Паттерсон кивнув: « Звичайно. Я навіть організував відволікаючий маневр. Зараз всі думають, що я давно перебуваю у себе вдома. Окрім Бернарда і мого особистого палацового, Ви єдиний хто знає, що я зараз тут."

« Відвертий маневр?»

"Герцог Паттерсон, що саме ви збираєтеся зі мною обговорити, щоб так приховано зустрічатися тут?" - з деяким цікавістю запитав Лінлей.

Герцог Паттерсон оглянувся навколо, після чого закрив двері в головний зал.

« Прослідкуй за мною, поговоримо про це всередині, — таща Лінлей за руку, герцог Паттерсон подався до однієї з кімнат. Коли він увійшов у кімнату, то активував прихований механізм і кам’яна стіна зі скрегітом почала рухатися, відкривши схований кам'яний прохід.

З’ясувалося, що в цьому маленькому таємному будинку був секретний прохід з залом під землею.

« Лiнлей, входите», - Паттерсон посміхнувся Лінлэй.

Лінлэй кивнув і ступив всередину.

Всередині підземної кімнати було досить темно. Паттерсон запалив три свічки, після чого повернувся і посміхнувся Лінлей.

« Вибач за прихованість. Ні моя садиба, ні ваша власна пометь не підходило для цього. У кожному з цих місць занадто багато шпигунів... - герцог Паттерсон виспустив довгий подих.

Лінлей розумів, що його маєток був під постійним наглядом Церкви Сяючої та короля Клайда.

Звичайно, Клайд і його слуги теж отримали цей спадок. Цілком природно, що Клайда в селі Лінлей мала шпигунів. Водночас його лицарі належали до Сяючої церкви. Ситуація Лінлей була такою, що він перебував під постійним і непіддатливим наглядом з боку цих двох сторін.

« Герцог Паттерсон. Ця тема сьогодні, здається, буде дуже серйозною. Може вже перейдемо до справи?», посміхнувся Лінлей.

Паттерсон викинув карту » Могічний кристал із його одягу: « Ліінлей. На рахунку цієї карти знаходиться десять мільйонів золотих монет".

« Десять мільйонів золотих монет? » — запитав він.

Паттерсон безпорадно продовжив: « Ліінлей, я скажу Вам все як є. Після того, як мій старший брат призначив мене на посаду міністра фінансів... Я використовував свою владу і силу, щоб заощадити для себе деякі заощадження. До цих пір мої дії були обережні і приховано ... але останнє моє підприємство... Я займався контрабандою з іншим кланом і вона мала досить великий масштаб. І виходячи з того, що повідомили мої джерела, мій старший брат ... Мабуть вже все з'ясував."

Паттерсон все ще акуратно огинав тему, що цим кланом був клан Дебс.

« Контрабанда завеликий масштаб? Але як це стосується мене?

Паттерсон з сумом сказав: « Звичайно, це не стосується вас. Хоча я і молодший брат короля Клайда, але я занадто добре його знаю... Коли він робить свій крок, то не виявляє милосердя. Зараз я повинен підготувати для себе шляхи відходу... Адже за всі ці роки я багато чого наробив. Після того, як ця справа стане громадським центром і почнеться судовий розгляд, багато інших моїх справ будуть також викопані."

« І це тому... Я хочу, щоб Ви від мого імені поговорили з молодим майстром Єль з Конгломерата Доусон. Я знаю, що ви з Єлем добрі друзі», - на обличчі Паттерсона з'явилася легка усмішка.

"Ейль?" - Лінлей почав розуміти, до чого клонить Паттерсон.

Паттерсон безсилий тоном продовжив: « У майбутньому, коли всі ці події розкриються... Є небагато місцевих сил, які будуть здатні врятувати мене. Але Конґломерат Доусон, безумовно, одна з таких сил. Королівство Фенлай не посміє конфліктувати з Конгломератом Доусон! Також, Церква-рятівник не буде псувати свої відносини з Конгломератом Доусон через незначний місцевий корупційний скандал."

« Доусон готовий допомогти мені. Але, коли я говорив з їхніми представниками, вони сказали, що не хочуть за мене конфліктувати з королем Клайдом... - Паттерсон з ноткою вже дивився на Лінлі.

„Лінґлей, Єль - син голови Конгломерата Доусон. І його слово має велику вагу, більше того, Конґломерат Доусон Вас дуже високо цінують. Якщо ви вирішите мені допомогти, то проблеми виникають не повинно, - герцог Паттерсон м'яко продовжив. - Якщо Ви не допоможете мені, то я скоро помру. Я прошу Вас, будь ласка допоможіть. Звичайно, ніхто не дізнається про нашу сьогоднішню розмову".

« Якщо ви готові допомогти мені, то ці десять мільйонів золотих монет Ваші. Я прошу Вас." - зараз голос Паттерсона був дуже щирим, а його очі були сповнені надії!

Лінлей засміявся.

- На обличчі Лінлія з'являється усмішка.

« Все вірно. Ніхто не дізнається», - Паттерсон поспішно кивнув. А на його обличчі вже з’явилася радість.

Раптом тіло Лінлей на величезній швидкості почало трансформуватися. По всьому його тілу почали з'являтися чорні дракони луски і одночасно з цим прямо по серед його лоба почав рости один чорний ріг ... А кисті його рук перетворилися на лапи з пазурами дракона. І врешті-решт, його очі придбали темно-золотистий колір Бронованого Шипастого Дракона.

« Ти... - вираз обличчя герцога Паттерсона різко змінився. Він зрозумів, що щось пішло не так, після чого різко розбудив своє бойове-Ці, а всі його м'язи напружувалися до межі.

"Свист!"

Від того, що розсіялось повітря, хвостом Лінлей став пронизливий вій. З огляду на швидкість реакції герцога Паттерсона, він просто не міг уникнути цього удару.

"Бум!"

Паттерсон, воїн сьомого рангу, відлетів як ганчірка в сторону. Від удару кров виризнула на всі боки.

Але вже через мить, хвіст Лінлей обвівся навколо Паттерсона. Можна було навіть почути маленький звук від кришталиків. Паттерсон намагався вирватися, але хватка хвоста Лінлей була занадто сильною, а його руки були обхоплені хвостом.

Через мить Лінлей підтягнув до себе обхвалений хвостом Паттерсона.

Тепер Лін Лей був повністю перевтілений у свою форму Дракона. Його холодні, безжалісні, темно-золотисті очі дивлячись прямо на Паттерсона і випускали спрагу вбивства. У той час на обличчі Лінлія сформувалася несвідома кровожерлива усмішка: « Так ти говориш... Що ніхто не дізнається? ХА-ХАХа! Це просто чудово! Я так довго чекав такої можливості!"

« Ти... Ты... Паттерсон був до смерті наляканий таким раптовим розвитком подій.

Том 6, розділ 11 — Людина за ширину

Усе тіло Лінлей було вкрите чорними лусочками, а з його колін і ліктів стирчали гострі шипи. Також колючки стирчали вздовж усього хребта Лінлей, а його очі були налиті темно-золотичним кольором. Тільки відчуттів від того, як ці темно-золотисті очі дивилися на нього, було достатньо, щоб до смерті налякати герцога Паттерсона.

« Хто... хто ти? Його рот відкривався і закривався, ніби йому не вистачало повітря перед тим, як він все-таки зміг вичавити ці слова.

Що за монстр було прямо перед ним?

"Хто я?" - холодної погляд Лінлей ніби встромився до Паттерсона.

« Скрип, кришталик» - чулися звуки від ламаних кісток Паттерсона, і з кожної секунди Лінлей дедалі посилював силу його хвоста. Як би не намагався Паттерсон боротися - все було марно.

Біль ставав дедалі сильнішим, охоплюючи всі частини його тіла.

« Ти з іншої площині? — вигукнув Паттерсона. Виходячи з того, що він зараз побачив... у нього не було майже ніяких ідей щодо того, що ж сталося... Тому Паттерсон і припустив, що хтось з іншої площині міг би робити таке зі своїм тілом. - Лінле, я прошу тебе, помилуй моє життя. Я безумовно не розкрию твою таємницю!"

Під тиском темно-золотистих очей Лінлей, Паттерсон вже давно втратив своє спокій і невгамування.

« Щоб врятувати тобі життя? — з усмішкою на обличчі Лінлей прослизнула легка холодна усмішка. - Так, це можливо, але я хочу задати тобі питання. Приблизно дванадцять чи тринадцять років тому ти послав своїх людей, щоб викрасти одну жінку."

Паттерсон почав вагатися.

Він відразу ж почав відчайдушно згадувати всі свої ділові речі, які він провернув у той період часу, але дванадцять-три одинадцять років - це досить тривалий час. Що важливіше зараз...

„Лінлей, ні... Лорд Линлей, я... Я не можу згадати" - у розпачі і паніці випив Паттерсон.

« Це було дуже давно... Я... і я часто викрадав різних жінок, після чого... привів їх до свого особняка... Я дійсно не знаю, кого Ви маєте на увазі".

« Це убль*ок часто викрадав жінок?», - подумав про себе Лінлей і після того бажання вбивати в його серці почало зростати.

Коли Паттерсон дивився на Лінлію, то не міг побачити за широма трансформація, які емоції той зараз відчуває. Після повної трансформації в Драконю форму, зовні він виглядав абсолютно беземоціональним, холодним і жахливо зловісним.

« Це була жінка, яка щойно народила і після цього приходила молитися до Сяючої Церкви... і потім повернулася в готель у якій тимчасово зупинилася», - Лінлей продовжував свердлити своїм холодним поглядом Паттерсона, а його голос як і раніше був неймовірно гладким, зовнішньо не виявляючи жодних емоцій.

Почувши те, що сказав Лінлей, все тіло Паттерсона раптом здригнулося, а м'язи стали неймовірно напружені... Після чого, той здивовано подивився на Лінллей.

« Як тобі це вдається? » — зимно продовжив Лінлей.

Звичайно Паттерсон згадав. За все своє життя він викрадав жінок, які народилися тільки два рази. Усе, що він пам’ятав про ці дві події, тепер яскраві картини випливли в його думках... а особливо те, що сталося тринадцять років тому. У той час чоловік, який доручав йому це завдання жорстоко показав, що мусить тримати його в таємниці.

« Я дійсно не пам’ятаю, — з жахом промайнув Паттерсон. - Лорд Лінлэй, я прошу Вас, відпустіть мене. Я правда нічого не знаю... Це має бути якась помилка."

Темно-золотисті очі Лінлей холодно блищили.

« Ти що і справді хочеш померти? » — голос Лінлей, здається, став ще холоднішим.

« Ааа!», - від болю під час цього тортури Паттерсон несамовито кричав... але хвіст Лінлей все сильніше стискався навколо нього. Через цей тиск все більше кісток в його тілі ламалися і тріскались, а ті, що вже були остаточно зламані, пиячили у його внутрішні тканини, придаючи ще більше болю.

"Треск, тріск" - тільки цей звук від ламаних кісток міг змусити будь-кого в жахі здригнутися.

Але Лінлей все ще холоднокровно дивився на Паттерсона.

"Хрусть!"

"Ааагагх!"

Чітко чути від роздрібних кісток перемішаний з криками Паттерсона. Кістка на його лівій руці була вже давно зламана, тому сама рука в даний момент була фактично відірвана під цим неймовірним тиском.

« Непогано», - краї губ Лінлей злегка піднялися, ніби показуючи невелику посмішку.

Але зараз Паттерсон не зміг розгледіти в цьому посмішку, це викривлення губ у Драконячій формі Лінлей викликало в нього ще більше страху.

« Ти повинен розуміти, що́ для тебе важливе і що ні. Переважна більшість твоєї бойової-Ці пішло на захист життєво важливих органів... І лише мала її частина захищала твою руку. Звичайно, зламана рука не може загрожувати вашому життю. Але якщо твої внутрішні органи сильно постраждають, то це може перервати твоє життя" - голос Лінлей продовжував бути спокійним.

Паттерсон відчув, як в його горлі все пересохло.

Він не міг подумати, що Лінлей має таку темну жахливу сторону.

— Ти вже щось згадав?

Паттерсон дійсно зараз хотів йому все розповісти, але... але коли він згадав про те покарання, яке його буде чекати якщо він відкриє таємницю ... Його тіло пробило на тремтіння. Його обличчя стало ще більш жалюгідним і він благав: « Лард Лінлей, прошу Вас, не мучте мене... Я й справді не знаю. Навіть якщо Ви вб'єте мене... Я не знаю!»

Паттерсон твердо вірив, що через те що ця справа відбулося довгих тринадцять років тому і тому що Лінд був так молодий... він не повинен точно знати, що саме тоді сталося.

Паттерсон думав, що зараз Лінлей ймовірно всього знав про кілька деталях події тих днів і він все ще не був абсолютно впевнений у всьому. Якщо він продовжить під такими тортурами все заперечувати, то Лінлей напевно повірить йому.

"Лорд Лінлей, якби я хоч щось знав, я б уже давно Вам все розповів... Навіщо мені такі муки?" - з очей Паттерсона почали литися сльози, а його вираз обличчя здавався неймовірно щирим. Якби Лінлі не прочитав листа, якого залишив його батько, то зараз він би дійсно почав вагатися.

Дивлячись на Паттерсона, губи Лінлей поднялися вгору ще більше... Після чого, його серце охопило раптовий значок.

« Добре. Чудово, - через мить, все ще тримаючи Паттерсона обгорнутим його хвостом, Лінвей з розмахом і величезною приложеною силою заніс його про кам'яну підлогу. На щастя, не головою вперед, а ногами.

Лінлей зараз дав цілковиту свободу всієї сили його хвоста!

Від зіткнення кістки обох ніг Паттерсона почали ламатися.

"Хруст!"

Роздався ще один звук від ламаних кісток, з тими, що потім підуть в агонії криками Паттерсона.

На його лівому коліні можна було побачити надломанну кістку, що стирчала з-під проткнених м'яких тканин і пробиває навіть його штани. Права нога перебувала в більш жалюгідному стані... зараз вона просто безжиттєво лежала на землі, а звідкись з його щиколотки безрвним потоком текла кров, розмальовуючи його штанину в червоний колір.

« Ааах! Ааа! Ааа...

Біль від зовнішніх пошкоджень була такою, ніби він ось-ось помре. На щастя, Паттерсон окутав свою бойову силу-Ці всі важливі внутрішні органи, і таким чином він зміг зберегти своє життя.

« Демон! Демон!», - Паттерсон без зупинки про себе проклинав Лінлей. Він розумів, яку велику силу він використовує. Навіть будучи воїном сьомого рангу, в даний момент він міг тільки захистити свої життєво важливі органи.

Паттерсон не хотів вмирати.

Спорожнілі ноги?

Не проблема.

З достатнім вмістом золота він міг легко запросити одного з Архімагів дев’ятого рангу Сіячої церкви. Після чого він використовує закляття “Пісня Життя ” може вилікувати будь - які подібні рани... Найважливіше це не померти до цього моменту!

« Ти все ще не пам’ятаєш? Я про викрадену тобою жінкою зрозуміло», - голос Лінлей як і раніше був спокійним та холодним.

Але жах і страх у серці Паттерсона все посилювався.

« Я пригадав! Я згадав" - крапельки поту текли по лобі Паттерсона, але не від болю, а від жаху.

Паттерсон дуже добре розумів, що в цьому таємному підземеллі, де він і Лінлей зараз знаходяться, зовні його ніхто не почує, як би він сильно не кричав. Можливо, якщо хтось просто присвятить вухо до тих кам'яних дверей зовні, щось елеле-лише почує.

Але хіба це можливо?

Незалежно від того, як голосно він зараз випив, ніхто не дізнається про це.

« Чому так важко було? Скажи ти все відразу, зміг би уникнути всього цього - темно-золотисті очі Лінлей спокійно продовжували дивитися на Паттерсона. - Розповідай. Розповідай про все, що сталося тоді».

Паттерсон поспішно закидав: « Лаорд Лінлей, та жінка була неймовірно вродливою. Я був зачарований її красою, тому доручив викрасти її і привести до мене... але вона була надто вперта. І в результаті, розбивши свою голову про кам'яну стіну, вона покінчила життя самогубством."

Дивившись на Лінлію, він за заїкався.

Він і досі вважав, що було дуже мало людей, які насправді знали, як саме сталося з цією жінкою. І Лінлей не був винятком, у нього не мало бути ваги зачіпок.

"Ти продовжуєш брехати!!"

Зрештою, Лінлей все-таки вийшов з себе. Його темно-золотисті очі, здавалося, почали наливатися кров'ю, придбаючи червонуватий відтінок. За допомогою свого драконового хвоста Лінлей підтягнув його до себе. Як підвісений хвостом у повітрі, Паттерсон був неймовірно близько до його обличчя.

Перебуваючи так близько до Лінлію, він міг розглянути кожну його чорну луску і всі деталі стирчаючого з його лоба чорного рогу. Після чого, Паттерсон налякався ще більше.

« Я не вру! Я не вру!», - поспішно заспівав Паттерсон.

Руки Лінлей, на яких завдяки його Драконячій формі були виросли великі чорні кігті, раптом обрушилися важкою ляпасою на обличчя Паттерсона.

« Удар!», - від обличчя Паттерсона злетило п'ять осмітків його тіла, а з його вух почала струмитися кров. На щастя, Лінлей не намагався його вбити. Інакше, він міг би цим ударом розчавити його черепну коробку з мозком.

« Аа... аау... Пфль... Тепер Паттерсону було настільки боляче, що він навіть не міг сформулювати своїх слів і змінювати голос.

Лінлі холодно подивився на Паттерсона: « Слухай мене уважно. Я вже досить багато знаю про те, що тоді сталося... тому тобі краще більше не брехати мені. Інакше біль, якого ти зазнаєш тепер, виявиться найменшою твоєю проблемою. Дозволь тобі дещо розповісти... Жінка, яку ти викрав була моя мати! "

Паттерсон був настільки приголомшений, що навіть забув про свій біль.

« Я добре знаю, що сталося того дня. Тому буде краще, якщо ти просто чесно розповіси свою частину історії. Якщо ж ні... то ти напевно помреш» - з кожним словом, голос Лінлей ставав все холоднішим.

Насправді, незалежно від того, що йому розповість Паттерсон, він безумовно його вб'є.

Адже саме через його людей батькові Лінлію сталася жахлива травма. Але він ще не знав, що батько Лінлей був чоловіком, якого наказав переслідувати і вбити. Якби Паттерсон це знав... то він би зараз віднісся зовсім по-іншому.

« Розкажи мені. Кому ти передав мою матір?

"Ви знали?" - обличчя Паттерсона раптом ще сильніше зблідло.

Лінлей насправді знав, що він викрав цю жінку для когось ще?

« Відповісти мені, але тобі краще не брехати. Якщо я хоча б підозрю тебе в брехні, ти будеш благати мене про смерть», - голос Лінлей знову став неймовірно спокійним і рівномірним.

Паттерсон злегка помедлив.

« У цьому немає сенсу, навіть якщо розповім вам. Ви не зможете його вбити."

« Я не можу його вбити? — з холодом дивився на Паттерсона. - Послухай мене, все що від тебе вимагається - це сказати мені хто цей чоловік. Що ж до того, чи зможу я його вбити або ні ... Це не повинно тебе турбувати. Як ти думаєш, який мій реальний рівень здібностей?»

Почувши ці слова, Паттерсон погодився.

Той “Лінелей" був занадто жахливим. Сили, які він раніше продемонстрував для інших було достатньо, щоб кожен і всі вважали його неймовірним генієм. Але побачивши зараз справжню силу Лінлей, яка виявилася в разі більше ніж у воїна сьомого рангу... яка навіть не дала Паттерсону можливості, щоб він міг надати йому хоч який-небудь опір ...

Паттерсон почав несамовито розраховувати варіанти в розумі.

Лінлей не квапив його, тільки продовжував на нього уважно дивитися своїми темно-золотичними очима.

Паттерсон думав досить довго... Але, знявши зуби, він подивився на Лінллей: « Лоінлей, я розповім тобі хто він такий. Але ви повинні мені гарантувати, що не дозволите нікому дізнатися про мене як про ту людину, яка вам це розповів! І, Ви повинні пообіцяти, що не вб'єте мене!"

На обличчі Лінлія не проскочила жодна емоційка: « Гаразд. Я можу тобі гарантувати, що я нікому не скажу що саме ти був тією людиною, яка мені все розповів. І я гарантую, що не буду тебе вбивати."

Тільки тепер Паттерсон зміг зітхнув з полегшенням.

« Дванадцять років тому, будучи членом королівського клана Фенлай, я і кілька моїх підлеглих відвідали Сячу церкву... в якій ми побачили Вашу матір. І так, це правда, що згодом я відправив своїх людей щоб викрасти Вашу матір - відразу сказав Паттерсон. - Але я діяв не за своєю волею... Я послухався наказів іншого".

— Хто? - відразу ж уточнив Лінлей.

Паттерсон безпорадно подивився на Лінлей. Потім він повільно продовжив: « Мій старший брат зробив те, що йому довелося зробити. Тепершнього правителя королівства Фенлай, Короля Клайда."

« Клайд? » — здивувався Ліллей.

Гордість всього королівства Фенлай, « Золотою лева» Клайд? Вбивця дев'ятого ранга, Клайд?

« Так. Це був Клайд, - впевнений голосом сказав Паттерсон. - Я також знаю, що Клайд дуже цінував Вашу матір. Він навіть сказав мені, що я ні за що не можу дозволити цій інформації проковтнутися і якщо ослухаюсь - то безумовно помру."

Лінлей подивився на Паттерсона.

« Похоже, він говорить правду - в голові Лінлей, почувся голос Дерінга Коуарта. - Я відчуваю вібрації його душі".

Здавалося, що Ліней прийняв рішення.

Паттерсон благає подивився на Лінлей: « Лінлей, ви збережете моє життя? Я гарантую, що я безумовно нікому не розповім про те що сьогодні відбулося."

Очі Паттерсона були сповнені надії.

« Добре. Я дотримуюся своєї обіцянки", - хватка драконячого хвоста Лінлей послабила.

У той же момент, тіло Паттерсона впала на кам'яну підлогу. Але, незважаючи на свої рани, зараз він виглядав неймовірно радісним. Його очі були переповнені вдячністю.

Саме в цей момент, проминуло маленька чорна пляма.

"Хрусть".

Через мить Бебе впився у шию Паттерсона. Він з жахом подивився на цього маленького Примарного Мишонка.

Паттерсон міг точно сказати, що цей маленький Примарний Мишонок був тим, хто постійно сидів на плечі Лінлей.

Потім Паттерсон недовірливо подивився на Лінлей.

« Я пообіцяв, що не вбиватиму тебе. Але я не обіцяв, що цього не зробить мій магічний звір, - Лінлій холодно подивився на Паттерсона, в той час як з його горла хлеста кров. Перед смертю дозволь тобі дещо розповісти. Кілька місяців тому у твоєму палаці пробрався один чоловік. Після чого, твої люди переслідували і вбили його... і цією людиною був мій батько!"

Том 6, розділ 12 — Розслідування

Незадовго до своєї смерті Паттерсон нарешті зрозумів це.

Зрештою, саме він приклав руки до смерті батька Лінлія.

Як іронічно... Він радів, що вижив... і вже зараз. Але він міг зрозуміти, чому Лінллей так вчинив.

Паттерсон не хотів вмирати так рано. Якщо покладатися тільки на його поточний рівень сили як воїна сьомого рангу, то йому не буде важко прожити ще двісті або триста років.

Він міг прожити досить довге життя

« Я вмираю, але Клайд... Твоє становище буде не на багато краще, ніж моя» - навіть якщо душу Паттерсона вже звала шеолу, в ньому все ще топилася нитка і ненависть до свого старшого брата.

...

На основі свого переконання Паттерсон помер, і Лінллей повернувся до звичайної людської форми.

« Клайд... Так Клайд і є той чоловік, який стоїть за всім цим." - насупився Лінлей.

Клайд був воїном дев'ятого рангу. Навіть у своїй фінальній Драконячій формі, по силі Лінлей був тільки на рівні воїна восьмого рангу.

Зараз Клайд був на абсолютно іншому рівні, ніж він. Навіть якщо Лінлей нападе з засідки, він просто не зможе завдати великої шкоди дев’ятому рангу. Різниця в їхніх силах була занадто великою.

До того ж Клайда має величезні бойові сили.

Як же заможний правитель Фенлай міг не мати достатньо воїнів під своїм прапором? І будучи правителем королівства Фенлай протягом багатьох років, він зробив його одним з провідних Королівств у всьому Святому Союзі... Тому він мав дуже добрі й близькі взаємини з церквою, що Сіяла. Він пустив коріння надто глибоко.

З погляду влади та сил Лінлей все ще не міг зрівнятися з Клайдом.

« Якщо задуматися, то зараз єдиним привілеєм для мене є те, що я можу діяти таємно і перебуваю в тіні" - Ліндей не переставав розмірковувати як йому протистояти Клайду.

У цей момент, з кільця Звиваючого Дракона з'явився Дерінг Коуарт. І тієї ж години закликав Лінлей: « Не марнуйте тут більше часу. У даний момент для тебе найважливіше - це знищити все те, що може привести до вас. І потім якомога швидше повернутися у свою маєток. Адже якщо ти затримаєшся тут занадто довго, то коли почнеться розслідування вбивства Паттерсона, тебе можуть запідозрити."

Лінлей одразу прокинувся, наче сон.

Верно!

Його єдина перевага це те, що він залишається в тіні. Незважаючи ні на що, він не міг дозволити Клайду запідозрити себе.

« Нужно спалити всі докази дотла», - подумавши про це, Лінлей відразу створив кілька десятків вогняних куль, які направив в бік трупа Паттерсона. Покладаючись на рівень його поточної духовної енергії, яка виділяє температуру створених ним магічних куль тепер була досить висока.

Пальтерсона швидко загорілося, а приміщення стало заповнювати надзвичайно неприємний запах. Через деякий час від його тіла залишилися тільки обгорілі кістки.

Поганий запах змусив Лінлей нахмурився.

- Нагадали Дерінг Коуарт.

Лінлей оглянув свій одяг. Справді. Після його повної трансформації в Драконю форму його одяг була у багатьох місцях сильно розорвана. Недовго думаючи, Лінлей без вагання зняв з себе майже весь одяг і відразу спалив.

Після закінчення роботи Лінллей одразу активував механізм.

« Грохот, гуркіт», - кам'яні двері ще раз відчинилися, після чого Лінллей поспішно вийшов і потім закрив її за собою.

Зачинити її було кращим рішенням. Хоча б через те, що він залишив її відкритою, цей їдкий запах міг поширюватися і привернути непотрібну увагу.

« Хм. Тут напевно має бути одяг." Ліндей подивився на свою нижню білизну. Очевидно, він не міг у нього піти, бо це напевно викличе зайві підозри. Тому Лінлі відразу ж вирушив до іншої кімнати, відкривши одну з шаф.

Шкаф був заповнений різними комплектами чистого одягу.

Майже відразу, Лін Лей знайшов комплект чорної одягу, який був дуже схожий на той, в якому він був на церемонії заручин. Після чого відразу дістав його і надів. Після цього він використав заклинання стилю вітру, щоб здути із себе невеликі плями засохлу кров і цей неохайний запах від палаючої плоті.

« Найперше, якщо я повернуся раніше. Я не можу нікому дозволити помітити що-небудь" - рухаючись з великою швидкістю, Лінлей в вираховані хвилини повернувся до головного двору.

На щастя, ще декілька палаців не поїхали і просто розмовляли.

« О, Лорд Лінлей. Ви ще не поїхали?», - в його бік йшов усміхливий граф Джуно. Побачивши, що Лінлію не надто далеко, він вирішив сердечно привітати його.

Лінлей посміхнувся: « Як бачите. Здається, я трохи перебрав сьогодні, тому вибирався до туалету."

Граф Джуно став пліч-пліч з Лінлією.

« Лаорд Лінлей, я повинен сказати, що я великий шанувальник Ваших робіт. І я був тим, хто купив Ваші перші три скульптури, виставлені в основному залі Галереї Пру"ю "", - з гордістю вимовив граф Джуно.

Найбільше граф Джуно пишався тим, що він придбав перші три скульптури, які Лінлей виставив на показ.

Якщо судити неупереджено, то ці три скульптури Лінлей коштували приблизно шість або сім тисяч золотих монет.

Однак... Стан, яким зараз володів Лінлей, був абсолютно відмінним від минулого. Це майстер-скульптором, який вирізав шедевр “Пробудження від сну #. З точки зору статусу, він був майже на одному рівні з Пру і Хоуп Дженсен. Хіба ці три скульптури зараз могли коштувати так мало?

На основі підрахунків графа Джуно, ці три скульптури, які він у свій час купив... Кожна з них тепер може коштувати щонайменше сто тисяч золотих монет!

У даний момент ця колекція приводила його в найбільший захоплення, ніж що-небудь і коли- небудь. Граф Джуно вирішив, що не продасть їх і триматиме в його особистій колекції. Він вважав, що майбутні досягнення Лінлей ставатимуть дедалі важливішими і матимуть більше значення.

«Лорд Лінлей, безпечного вам шляху», - біля воріт садиби, шанобливо сказав палацовий клану Дебс.

Лінлэй кивнув. Попрощаючись з графом Джуно, він увійшов у свою карету.

"Вигукаємося", - спокійно скомандував.

"Так, мілорд".

Воїн сьомого рангу Сяючої церкви, який зараз був у ролі його кучера, відразу ж повів карету в сторону пометиля Лінлей.

« Хм. Пробувши наодинці з Паттерсоном, я витратив близько 15 хвилин." - Лінлей дістав свої кишенькові годинники і подивився на час.

Цей годинник був одним з багатьох подарунків, що він отримував на честь того, щоб придбати Марка.

« П'ятнадцять хвилин... граф Джуно і ще кілька осіб були останніми гостями, перш ніж я пішов. Якщо вони не будуть розслідувати цю справу занадто ретельно, то запідозрити мене неможливо, - подумав про себе Лінлей. - Але залишилася ще одна проблема. Паттерсон заявив, що його особистий палаций був в курсі що він збирається з кимось таємно зустрітися, але не знав з ким саме."

Лінлей почав хмуритися: « Я не можу повністю довіряти тому, що він сказав. Можливо, його палацовий насправді знає, що він збирався зустрітися саме зі мною. Але Паттерсон хотів дати мені розслабитися, щоб я міг більше довіряти йому, тому і сказав, що про це ніхто вже не знав".

Лінлэй почав обдумувати такий сценарій.

Дворецький Паттерсона!

Він напевно був загвозною.

До того ж, якщо буде проведено більш ретельне розслідування, можна виявити, що в самому кінці банка Лінлей відсутній протягом п’ятнадцяти хвилин. Але протягом того часу багато палаців були безладними, а деякі подорожували від дому до дому. Якщо взяти до уваги ці обставини, то буде дуже важко простежити всі вчинки лише однієї людини.

« Принаймні ніхто особисто не був свідком моєї зустрічі з Паттерсоном. Тільки один слуга, якого він одразу вбив", подумав про себе Лінлей.

У гіршому випадку, навіть якщо його запідозрять, прямих доказів проти нього не знайдуть.

- Бебе лежав на колінах Лінлей. Піднявши свою маленьку голову, він подивився на Лінллей.

« Ні про що» - погладжаючи голову Бебе, Лінлэй повністю заспокоївся.

« Ми прибули, Мільорде.»

Лінлей привідкрив шторку карети, через яку подивився на безхребетне нічне небо. Дивлячись на зорі, Лінлей відчував безтурботну радість. Але в той же час його рішучість убити Клайда ставала все більш: « Сьогодні помер Паттерсон... Наступний буде Клайд."

З моменту зникнення Паттерсона пройшло майже два дні. Крім його дворецького ніхто не помітив щось погане.

В садибі клана Дебс.

Лише Бернард і чоловік середнього віку з темним волоссям перебували в одній кімнаті.

"Бернард, в ніч заручення Калана лорд герцог повертався Вашу усадибу?" - запитав чоловік середнього віку. Цим чоловіком був особистий палац герцога Паттерсона на ім'я Лоді [Luo’di].

Бернард ледве як утримався від слів - Ваш герцог пропав і Ви питаєте про це мене?

Тієї ночі, Паттерсон звичайно не розповів Бернарду з ким він збирається зустрічатися. І звичайно не дав знати, коли саме він пішов. Звідки Бернард міг щось знати?

« Лард герцог пішов. Лорд герцог звичайно не в моєму маєтку», - прямо відповів Бернард.

Того ж дня, відразу після закінчення банку, коли всі гості роз'їхалися... Бернард послав одного зі своїх людей, щоб той позбувся трупа слуги. І його чоловік не знайшов жодних слідів Паттерсона в тому маленькому будинку.

« Дивлячись на Бернарда, Лоді захмурився. - Лорд Бернард, якщо Ви знайдете який-небудь слід мого герцога, ви повинні негайно повідомити мені. Ця справа може бути незначною або найважливішою. І якщо воно стане головним, є ймовірність, що навіть контрабандні справи Вашого клану Дебс можуть вийти на світ."

Вираз обличчя Бернарда дуже змінився.

« Гаразд, зараз мені потрібно повертатися», - з серйозним виразом обличчя, Лоді пішов.

Побачивши, що він віддаляється від Лоді, Бернард відчував якийсь дискомфорт. Відразу ж після того, як Бернард пішов з дому, він вирішив негайно відвідати будинок, який виділив на особисті потреби Паттерсона.

Таємний будинок пометия клана Дебс.

Бернард прийшов сам. Труп того слуги вже давно був убраний і втилізований його людьми. Оглядаючи приміщення, Бернард почав хмуритися: « Герцог Паттерсон сказав, що хоче зустрітися з одним гостем... і в результаті він не повернувся додому. Чи може бути... І я не можу цього зробити ».

У голові Бернарда промайнула одна думка.

Навіть у Клані Дебс мало хто знав про цей таємний будинок. Звичайно, ті, кого він послав позбавитися від трупа не знали про це приміщення.

Але Бернард розповів герцогові Паттерсону про цю таємну підземну кімнату. Він також сказав, що його розмова там не підслухає.

« Неможливо. Такого просто не могло статися», - Бернард квапливо вбіг до кімнати з секретним механізмом і активував його.

"Грохот, гуля"!

Важкі кам'яні двері повільно відчинилися... в той же момент, назовні вирвався їдкий запах палаючої плоті.

Обличчя Бернарда відразу спотворено.

Торопливо ввійшовши в таємне приміщення, він побачив, що на кам'яній підлозі були сліди крові і подряпин. А в одному з кутів кімнати лежала купа обгорілих людських кісток і попелу.

"Тут хтось помер", - подумав Бернард.

Після чого тіло померлого було спалено дотла. Звичайно, Бернард не міг визначити, хто це був.

"Кольце!", - в купі попелу Бернард раптом побачив брудну сіркову серевато-сірню. Подивившись кільце ближче, Бернард вважав, що воно виглядало дуже схожим на улюблене обручку герцога Паттерсона.

Відразу ж як ця думка з'явилася в його голові, кров відкинула від обличчя Бернарда.

« Паттерсон... Швидше ... швидше за все мертвий», - зараз думки Бернарда перебували в хаосі і безладді.

Клан Дебс витратив більше половини свого капіталу і виділив велику кількість живої сили, щоб за допомогою герцога Паттерсона тягнути цю величезну та складну операцію по контрабанді водного нефриту. Для Клана Дебс це завдання було надзвичайно важливим. Але якщо їх причетність до цієї справи буде відкрита... Це не було просто звичайною втратою грошей. Мабуть, весь його клан Дебс буде винищений розлюченим королем Клайдом!

Для клана Дебс... Цілком ймовірно, що настав кінець...

« Ні, неможливо. Герцог Паттерсон адже воїн сьомого рангу. Як він міг так легко померти? Та й враховуючи його осторогу... він би не посмів зустрітися наодинці з кимось, хто набагато сильніший ніж він сам» - Бернард не міг прийняти побачене.

Те, що Паттерсон був надзвичайно гострою людиною, це правда. На жаль, він навіть не здогадувався, якою силою володіє Лінлей.

...

Весь місто Фенлай був у мирі і спокої. Лінлей все ще у своєму майбутні продовжував з дня на день тренуватися. Але коли Паттерсона було знищено, колись спокійний і терпеливий король Клайд зрештою перейшов до дій. По-перше, він наказав схопити його дворецький Лоді. Потім, доручив у широкому масштабі розслідувати місце перебування герцога.

У головному залі садиби Лінлей.

"Лорд Лінлей, відреагував від його Величності і хотів би щоб лорд Ліней відвідав палац".

Коли Лінл побачив королівський наказ, який передав йому один з його слуг, то відчув легкий неспокій. Чому король Клайд викликав його?

« Добре. Підготуйте карету, я переодягнуся і після цього відразу відправлюсь до палацу." - у відповідь посміхнувся Лінлей.

Том 6, розділ 13 — Розкриття таємниці

Ніч. Непрозора темрява.

Можна було почути тихий звук від рухомої по дорозі карети. Усередині з Бебе спокійно сидів Лінлей. Разом з палацовим слугою, який приніс наказ, карету супроводжували понад десять лицарів.

У кареті.

Лінлей подумав: « Вже досить пізно. Але король Клайд раптом вирішив мене негайно викликати до палацу. Чому?» Згідно з цим, тільки непорочні люди завжди будуть спокійні й розслаблені.

Але Лінлей вбив Паттерсона і тепер він знає, що Клайд доручив Патдерсону викрасти його матір. Інакше кажучи, між ним і Клайдом у майбутньому виникне серйозна ворожнеча...

І, звичайно, тепер Лінлей був дуже обережним з приводу всього, що стосувалося Клайда.

« Я чув, що два дні тому Клайд схопив особистого палацового герцога. Після чого, він почав широкомасштабне розслідування по пошуку свого брата. Але Паттерсон мені сказав, що він нікому не повідомив, як збирається зустрітися саме зі мною... "Лей відчував непевність, але чи можу я довіряти його словам?"

Є ймовірність, що палацовий Паттерсона знав, який збирається зустрітися з Лінлэй.

І якщо палацовий герцога повідомив про це королю Клайду, то Лінвей, звичайно, зараз був у небезпеці.

« Не хвилюйся.

У голові Лінлей почувся голос Дерінга Коуарта: « Лінлій, навіть якщо герцог Паттерсон розповів про зустріч з тобою своєму палаці, то це не повинно бути великою проблемою для тебе."

« Хіба це не проблема? » — запитав Дерінг Коуарт.

Дерінг Коворт впевнено кивнув: « Зуміє. Навіть якщо Клайд вже здогадався, що саме ти вбив Паттерсона, він і далі не буде вирішувати це питання відкрито."

« Все тому... що Клайд не знає, чому ти його вбив." - обличчя Дерінга Коуарта переповняла впевненість.

Лінлей був дуже здивований. Навіть якщо Клайд не знає причини, чому Лінлій вбив Паттерсона... Він знає, що той його вбив. Як нам ставитися до цього спокійно?

« Все просто. Якщо виходити з того, що розповів тобі Паттерсон у підземеллі... Його стосунки з Клайдом були дуже напружені. Як міністр фінансів, він був неймовірно корумпованим чиновником. У глибині душі Клайд не відчуває особливої прихильності до Паттерсона. Але найголовніше... Клайд не знає про твою особисту ворожість між ним і тобою. Тому він не буде діяти поспішно. І навіть якщо він захоче серйозно покарати тебе або навіть вбити, то першо-наперво має отримати дозвіл від Сяючої церкви" - кажучи це і дивлячись на Ліндей, очі Дерінга енергійно блищать.

« Хмпф... Хоч Клайд і є королем, то Церква Сяюча може його легко вмістити в будь-який час. І до того ж, ти високо цінуєш Сіяючої церквою, як він може діяти нереалістично?"

Лінлэй кивнув.

Він міг легко зрозуміти таку логіку.

Однак...

Лінлей дійсно не хотів, щоб Клайд був хоч якось насторожено проти нього налаштований. Якщо Клайд остережить Лінллей, то як йому продовжувати розслідування про місце перебування матері або помститися за неї?

« Відчини двері! Це я!» - пронизливим голосом крикнув палацовий слуга.

Почувши це, Лінлей відразу зрозумів, що вони вже під’їхали до воріт палацу. Здавалося, що велетенська тварина має важкі й неповороткі ворота. Приблизно за півгодини безліч екіпажів в’їздило, а тоді покидали палац.

В одному з цих екіпажів був Лінлей... в іншому Бернарді, у третьому інші двори...

У палаці для обговорення.

Окрім двох охоронців біля дверей до залу, у ньому також стояло деякі високопоставлені двори. Загалом було вісім присутніх. Одним з них був Бернард, лідер клану Дебс. Іншим головним Дворцевым Маг Линлэй... Лівий прем'єр-герцог Боналт, генеральний інспектор Гемптон [Han’pu 'dun]...

«Лінлей, Ви теж прийшли» - сердечно привітав Бернард.

Кожен з присутніх на цьому подвір’ї відразу привітав Лінлея. Він з полегшенням зітхнув, коли побачив стільки палаців. Адже це означало, що не його одного спеціально викликали до палацу.

« Мільорди, мені цікаво, хто-небудь з вас знає чому його Величність так пізно нас покликав?», - відразу ж запитав Лінлей.

Герцог Боналт, будучи лівим прем'єром, був добре обізнаний.

"Скоріше за все, це пов'язано з зникненням герцога Паттерсона", - посміхаючись, ввічливо відповів герцог Боналт.

Бернард також поставив запитання: « Лірд герцог, але який зв’язок існує між зникненням принца Паттерсона? Я не маю при дворі жодної важливої посади."

« Сьогодні його Величність не спричиняв всього подвір’я, він лише досліджує одне питання. В іншому випадку, чому був запрошений тільки я, а правий міністр немає і лише один інспектор?" - герцог Боналт розумів все криво ясно.

Бернард кивнув. Але він усе ще відчував себе вкрай незручно.

Відтоді як зник Паттерсон, Бернард був постійно на нервах. Він боявся, що в зв'язку з розслідуванням зникнення герцога Паттерсона на світло спливає причетність його клана Дебс до контрабанди водного нефріту. Якщо ця інформація стане доступною для широкого загалу, то його Клану Дебс прийде кінець.

« Його Величність прибув!»

Раптом десь там почувся голос палацового слуги. З однієї з бокових дверей до залу увійшов король Клайд і відразу ж попрямував до групи присутніх палаців.

« Вітаємо його Величність! »

Усі присутні палаци відразу вклонилися і голосно вітали короля.

Клайд обернув поглядом усіх присутніх двірян, і спокійно промовив: « На жаль вже досить пізно, але спочатку я не хотів вас турбувати... Однак це питання стосується зникнення мого молодшого брата - герцога Паттерсона. Я був змушений викликати вас усіх сюди".

"Наша Величність, чи можу я запитати чому через зникнення герцога Паттерсона Ви сьогодні викликали саме нас?" - відразу запитав Лінлей.

З усіх тут присутніх, мабуть тільки Лінлей міг посміяти в такому манері звертатися до Клайду. Тому що кожен з цих палаців був прямим підлеглий королю Клайда, а Лінлей підтримував церкву. А що до того, як Кладуд пригнувся, то це було лише формальністю.

« Я просто хочу більше дізнатися про це питання, усміхаючись і виголошуючи гучним голосом Клайд. - Введіть палацового герцога, Лоді.

Лоди? Дворецький герцога?

У цей момент, серця Лінлей і Бернарда почали прискорено битися.

Весь зал перебував у тиші. Усі спокійно чекали, коли приведуть Лоді і він дасть свої свідчення. Лінлей, як і всі інші, спокійно стояв з Бебе на своєму плечі.

Через деякий час...

Під конвоєм вартових в зал ввели темноволосого чоловіка середніх років. Ця людина виглядала дуже крихкою, з розтрепаним волоссям і подивом виразом обличчя.

Бернард дізнався цього чоловіка з першого погляду. Цим чоловіком дійсно виявився Лоді, дворецький герцога Паттерсона.

- Подивившись в його сторону, крикнув Клайд.

Очевидно, Лоді розповів Клайду. Цього разу він повинен був усе пояснити Лінлей та всім присутнім.

Лоді почав говорити дуже щирим голосом: « Ваше Величність, 18 червня, коли долан Дебс організував церемонію заручення, лорд герцог також виявив бажання бути присутнім. Але після церемонії лорд герцог так і не повернувся".

— Лойди, постій поки в сторонике» - холодно вимовив Клайд.

« Так, Ваша Величносте», Лоді зараз був явно наляканий. Він швидко відступив.

Клайд окинув поглядом усіх присутніх двірян.

« Після мого розслідування, в ніч заручин у помелу клана Дебс... Ви були тими людьми, які залишили церемонію останніми. Я хочу дізнатися, чи хтось з вас зустрічався із герцогом Паттерсоном?

« Паттерсон поїхав майже відразу після початку банку», - гучним голосом вимовив лівий прем'єр-міністр лорд Боналт.

Лінлей кинув і сказав: « Я бачив, як герцог Паттерсон досить рано покинув головний зал".

Всі інші сказали, що вони або не бачили його або те, чого він досить рано поїхав.

Почувши відповідь кожного, Клайд посміхнувся і кивнув. Після чого повернувся в сторону Лоді: « Леди, продовжуй».

« Так, — сказав Лоді. - У ту ніч, перш ніж відправитися в маєток клана Дебс, герцог Паттерсон повідомив мені, що він збирається зустрітися з надзвичайно важливою людиною ... і обговорити з ним надзвичайно важливе питання. Тому він наказав мені організувати подвійника і, видаючи його за нього, залишив маєток. Чесно кажучи, лорд герцог так і залишився в маєтокі Клана Дебс.

"Лорд герцог також розповів мені, що клан Дебс організував для нього безпечне таємне місце для особистих зустрічей", - додав Лоді.

Почувши ці слова, обличчя Бернарда різко зблідло.

« Ліпша Величність! Ваша Величносте, тороплiво заговорив Бернард. - Це не має нічого спільного зі мною. Лорд герцог сказав мені, що хоче з кимось зустрітися, тому я організував для нього тиху кімнату для переговорів. Як я міг йому відмовити?"

„Бернард. Не поспішай, я не буду нікого безпідставно звинувачувати." - посміхнувся Клайд.

« Дякую, Ваша Величність», - Бернард швидко зробив крок назад, але його обличчя все ще було неймовірно блідим.

Клайд повернувся, щоб подивитися на Лінлей та інших: « Якщо Паттерсон збирався з кимось таємно зустрітися, то ця людина повинна мати високий статус. Ким би він був? Особисто я думаю, що цією людиною повинен бути хтось з гостей, які покинули свято останнім."

Серце Лінлэй еклило.

Герцог Боналт, граф Джуно, маркиз Хемптон та інші, зараз здивовано дивилися на Клайда. Адже вони вже здогадалися, навіщо конкретно викликав їх сюди король.

Вони були під підозрою його Величності!

"Ваша Величність, я звичайно не зустрічався з ним" - поспішно вимовили граф Джуно, маркиз Хемптон та інші.

Клайд посміхнувся: « У мене є лише підозри. Якщо ніхто з вас нічого не зробив, то чому ви всі так нервуєте? Погляньте на Лінлэй, він серед вас самий спокійний".

У відповідь Лінллей лише злегка посміхнувся.

Клайд ще раз окинув очі всіх дворечених і потім холодно розсміявся: « Мені байдуже через кого зник Паттерсон. Насправді, я навіть буду вдячний йому. Адже він дав мені таку чудову можливість... можливість викоренити всю таємну мережу, створену Паттерсоном.

Як міністр фінансів, Паттерсон вже довгий час створив велику злочинну мережу. Його вплив був надзвичайно великим. Тому без особливої причини Клайд не міг почати розслідування діяльності Паттерсона. Для всього королівства це могло викликати занадто багато проблем.

Це також було причиною того, що клан Дебс вирішив працювати з Паттерсоном.

Але тепер Паттерсон зник. Група драконів втратила свого лідера.

Відразу після того, як Клайд помітив зникнення Паттерсона, він блискавично почав приводити в дію різні безжалісні методи, остаточно порушуючи ту павутину впливу, що той так довго створював і налагодив.

Без підтримки Паттерсона жоден з його “партнерів" не міг протистояти тискові короля Клайда.

Клайд подивився на Лінлей та інших. Він сміявся: « Але я все ще повинен був розслідувати справу про зникнення Паттерсона. І під час розслідування, я дізнався досить багато цікавих речей... Лоді відкрив багато таємниць."

Лінлей випадково подивився на руку Лоді.

- Клайд посміхнувся, дивлячись в сторону Лоді.

Прямо зараз, Клайд відчував себе дуже задоволеним. Смерть брата для нього не була чимось особливим. Що важливіше... зараз всі сили королівства Фенлай могли нарешті відпочити і розслабитися разом з ним.

Лоді з повагою продовжив: « Наша Величність, в той день, коли герцог Паттерсон відвідав церемонію заручення на кліні Дебс... Чому йому довелося зустрітися з цією таємничою людиною, тому що він хотів налагодити свої стосунки з Конгломератом Доусон. Тому я можу точно сказати, що ця людина повинна бути якось пов'язана з Конгломератом Доусон.

"Конглумерат Доусон?"

Лінлей відчув, як його серце шалено здригнулося.

« Хто-небудь з вас хотів би знати, чому мій брат хотів налагодити стосунки з Конгломератом Доусон? — оглядав усіх присутніх і сміявся сказав Клайд. -Лоди, продовжуй."

« Так, Ваша Величносте, - зараз Лоді був неймовірно заляканий і без будь-якого опору розповідав все, що від нього хотів почути Клайд. - За всі ці роки герцог Паттерсон зрадив наше королівство безліч разів... Звичайно, це стосується лише власних інтересів і егоїстичних спонук. Зокрема, протягом останніх двох місяців він ініціював масштабний вивіз водного нефриту разом з кланом Дебс. За всю історію королівства Фенлай ця контрабанда водного нефриту була найбільшою і масштабною ніж будь-коли."

"Бам!"

Лідер Клана Дебс, Бернард, різко впав на коліна. Потім він поспішно заспівав: « Краще Величність, мене підставили! Мій клан Дебс завжди вів свій бізнес відкрито і чесно. Ми б ніколи не стали на шлях, який суперечить інтересам королівства. Мій клан Дебс підставили!"

- Клайд холодно подивився на Бернарда.

« Привести братів Лансе!»

Почувши слова - "браття Лансе ”, обличчя Бернарда повністю зникло.

Том 6, розділ 14 — Ув’язнення

За контрабанду водного нефрита клан Дебс заплатив дуже високу ціну. Бернард наказав третьому братові взяти відповідальність за цю справу, а брати Лансе були правою і лівою рукою його третього брата.

Стоячи посеред залу, Лінлей продовжував зберігати спокій. Примарний Мишок Бебе

також спокійно сидів на плечі Лінлей.

Хлопець і магічна тварина просто стояли, наче нічого не відбувалось і спокійно спостерігали. Навіть коли Бернард молився до Єгови, Лінллей не міг цього зробити.

Через деякий час...

Чувся звук важких цепей. Двоє чоловіків з золотим волоссям у кандалах і вартових палацу увійшли до залу засідань. Чоловіки мали закупорені ноги й руки. Просто глянувши на товщину цих кандалів можна було сказати, що вони повинні валяти сто або двісті фунтів.

Такі важкі кандили спеціально використовувалися для злиття великих воїнів.

"Мілорд, лідер клану".

Зайшовши в зал і побачивши Бернарда, який стояв на колінах, вони побачили дивні усмішки.

Стоячи осторонь, Лінлэй розумів.

Мабуть, брати Лансе були головними лангою в контрабанді і, ймовірно, мали якісь таємні відносини з кланом Дебс.

« На лан Дебс насувається біда», - Лінлей продовжував спокійно спостерігати.

Побачивши двох закутих в кандалі чоловіків з золотистого кольору волоссям, Бернард прийшов у замішання: Лансе та Ланмур [Lan'mu’er], чому ви двоє ув'язнені його Величності? Хіба я не дав вам 100 000 золотих монет кілька місяців тому і не сказав, щоб ви йшли та насолоджувалися життям? "

Чоловіки розсміялися.

« Милорд, ви жартуєте? » — засміявся Лансе.

Ланмур, що стоїть поруч з ним, хмикнувши, додав: « Мільорде, ви все ще думаєте, чи можете говорити неправду? Забудьте. І Вам слід визнати свою провину."

Розлючений погляд на обличчя Бернарда з’явився у гніві. Він раптом підвівся на ноги і подивився сердито на Ланса та Ланмур сказав: « Леансе, Ланмур, мій клан Дебз зростив вас. Ви обидва повинні добре пам'ятати, як я ставився до вас у свій час."

« Це правда, що ви ставилися до нас, братів, дуже добре. Але ми обидва ризикували життям заради клану Дебс протягом багатьох років», - старший брат Лансе, холодно вимовив.

Ярність Бернарда зростала. Він вказав на своїх братів, сказавши: « Ви обидва справді забули про милість і справедливість. Ви працювали від імені Клана Дебс вже багато років, але всі ці роки ви були корумповані і діяли таким чином, щоб отримати гроші, які належали клану. Після того, як сталося шість місяців тому, я зрозумів той факт, що ви працювали на нас так довго і пощадив вас, давши 100 000 золотих монет та сказавши, щоб ви йшли додому й насолоджувалися життям. Но... але ви ... Ви не тільки висловлювали вдячність, ви ще взяли участь в контрабанді? І після того, як потрапилися ви звинувачуєте клан Дебс?»

Лансе та Ланмур були застали зненацька і дивилися на Бернарда в замішанні.

« Ми... ми були корумповані? Вы... Ви дали нам 100 000 золотих монет?

Бернарда раптом повернувся і став навколішки перед Клайдом. Його сльози камікадзем падали на землю і він сказав: « Ваше Величність, ці двоє є не більше ніж пара ненаситних вовків. Коли вони були молоді, я побачив цих двох жалюгідних сиріт і тому взяв їх, а після дав їм важливі посади. Але вони тільки гребли лопатою багатства мого клана в свої кишені. Однак, незважаючи на те що між нами вже багато років є теплі стосунки, я змилосердився над ними і навіть дав їм 100 000 золотих монет. Це можна прийняти як надзвичайні доброту і милосердя від мене. Але зараз? Тепер вони прийшли сюди, щоб зап'яти і очорнити мій клан Дебс. Вони хочуть знищити Клан Дебс! Які ж погані речі! Ваша Величність, моє серце розбите. Моє серце розбите!»

Побачивши нещасливі крики Бернарда, багато з дворян у залі засідань дійсно почали дивуватися тому Лансе й Ланмур так ставляться до клани Дебс.

"Бернарде, ти... Ты... Ланса й Ланмур настільки розлютилися, що їхні обличчя почервоніли, але вони не могли сказати жодного слова.

Чим ці два брати пожертвували заради клана Дебс?

Вони навіть були готові брати участь у контрабанді, якій займається клан без страху смерті. Але цього разу пропозиція короля Клайда була надто спокусливою, інакше вони б не зрадили Дібс.

Але все, що Бернард сказав тепер — брехня!

« А? - Клайд подивився на Бернарда.

Клайд вважав, що Бернард добре підготувався, інакше він не був би готовий так багато обманювати.

« Хм. Шкода, що третій брат Бернарда зістрибнув у річку. Ми навіть не змогли знайти його труп. В іншому випадку, постав ми третього брата перед ним і Бернарда не було б що сказати" - думаючи про це Клайд був розлючений.

Контрабанда водного нефрита.

Шахти водного нефриту були частиною національного багатства королівства. Це також частина багатства Клайда.

Незаконна видобуток і контрабанда водного нефрита були по суті крадіжкою в короля Клайда. Звичайно, цей факт доводив його у гніві.

Але третій брат Бернарда, вирішив вчинити самогубство і стрибнув з великої висоти в річку... Тоді як Бернард, здавалося б, вже був готовий до зради Лансе та Ланмура.

"Бернарде, я не буду несправедливо звинувачувати невинної людини" - урочисто сказав Клайд.

« Дякую, Ваша Величність! Дякую, Ваша Величність!» - обличчя Бернарда було залито сльозами.

Але Клайд холодно додав: « Я також не прощу чоловіка, який зрадив інтереси свого королівства. Як мінімум, з моєї розвідки у мене виходить, що людина, відповідальна за цю контрабанду, була вашим третім братом."

« Мій третій брат?», Бернард здивовано подивився на Клайда.

Клайд зимно дивився на Бернарда: « Тобі є що сказати?»

З сумним виразом обличчя Бернард сказав: « Звичайно є. Ваша Величність, я дійсно не знаю звідки Ви взяли таку інформацію. Рік тому мій третій брат залишив королівство Фенлай, щоб почати посилені тренування. Лише кілька днів тому він надіслав нам листа".

Її погляд став ще холоднішим.

Його люди особисто повідомили, що коли вони намагалися затримати третього брата Бернарда, то він вирішив кинутися в річку через тяжкі травми. Після цього вони не змогли знайти його слідів.

« Ліпша Величність! Ваша Величність! Ви повинні здійснювати правосуддя! "

Бернард кинув запеклий погляд на Лансе та Ланмура: « Ви не повинні вірити в брехню цих двох людей і кидати тінь на клан, який є вірним до королівства».

"Бернард, ти! Ти!» - розлючені і стривожені брати Лансе не знали, що сказати.

Клайд раптом підвівся на ноги і з холодною поглядом на Бернарда сказав: « Я вже казав, що не буду несправедливо звинувачувати невинного чоловіка, але я не можу простити того, хто зрадив інтереси свого королівства. Виходячи з проведеного мною розслідування, є принаймні підозри, що ваш клан Дебс зрадив королівства. Охорона!»

Обличчя Бернарда миттєво змінилося. « Ліпша Величність! Ваша Величність! Я вірний і відданий підданий королівству!»

Два палацових сторожі вдерлися у зал засідань.

- Клайд посміхнувся Бернарду.

Бернард підняв голову, пильніше поглянувши на Клайда, ніби він дитина, яка дивиться на своїх батьків.

« СПРАВЖНЄ чи ні, поки питання не розв’яжеться лише шляхом пошуку доказів. Я дам тобі шанс. Я не буду винищувати ваш клан відразу".

У глибині душі Бернард зітхнув з полегшенням. Він найбільше боявся, що клан Дебс буде миттєво знищено.

« На щастя, я знайшов попіл і ті залишки в межах секретної кімнати. Це дало мені час і можливість встигнути підготуватися." - з того дня, Бернард готувався до найгіршого та зробив деякі приготування.

« Охрано, доставте Бернарда і наступника Клана Дебс у в’язницю “Чорні води Джун. Що стосується цієї справи, пов'язаної з контрабандою і участю в ній Клана Дебс, то правий Прем’єр Меррітт [Mei'lia] розслідує його», - наказав Клейд.

Відразу ж двоє охоронців взяли Бернарда і відійшли геть.

« Ліпша Величність! Я вірю у мудрість Вашої Величності!», - Бернард продовжував кричати Клайду в той час, як його тягли.

Тієї ночі вулиця Зелений Лист стала дуже енергійним місцем.

Шум копит і крики не послаблювали. Сотні лицарів оточили облогу Клану Дебс, налякавши всіх тих, хто там перебував.

« Що ви робите? Ви знаєте, що це за місце?», - другий двоюрідний дід Калана і інший дядько Бернарда почав кричати на палацових охоронців.

Лідер лицарів холодно сказав: « Як ви смієте йти проти наказу його Величності? »

Але другий двоюрідний дід з гордістю підняв голову: « Присуд його Величності? Хто знає, чи ви обманюєте його Величності? Кажи! Чого ти хочеш?»

"Вторинний дід, що відбувається зовні?"

На даний момент більшість членів клану Дебс вже встигли вибігти назовні.

Навіть Аліса і Роулінг одягалися й вийшли. На континенті Юлан зазвичай починає жити з молодим чоловіком після заручин. Але за правилами, тільки після церемонії весілля вони обидва можуть спати в одній кімнаті.

Звичайно...

Були випадки, коли люди ділили між собою спальню до весілля, якщо звичайно було взаємно згода.

"Старша сестра Аліса, що відбувається зовні?" - Роулінг трималася руками за Алісу.

Аліса також була розгублена: « Я не можу точно сказати».

Сотні людей в садибі клану Дебс вирвалися назовні і більшість з них, здавалося, сбиті з пантелику. Лише основні члени клану, які знали правду про контрабанду, відчули переляк.

Контрабанда, якій займався клан Дебс, мала вражаючі масштаби.

Для виконання цієї операції вони використовували десятки мільйонів золотих монет. Якщо вона досягне успіху, то прибуток буде у сотні мільйонів золотих монет. Що на думку старійшин Клана Дебс було достатньо.

Як виявилося, остання операція принесла багато проблем.

"Більший брат Калан, що відбувається?" - поцікавилася Роулінг у Калана.

Калан похитав головою, показуючи, що не знає.

Збирач палацових лицарів зібралася за межами сади. Їхній лідер, капітан лицарів, побачивши так багато членів клана Дебс, дістав табличку з його одягом і вигукнув: « Його Величність наказав, що в зв’язку із підозрою Клана дебс брали участь контрабанди водного нефриту, провідник клава Дібз, а також наступник його відразу будуть ув’язнені у “Черні води ” ♫

Миттєво обличчя членів клану Дебс змінилися.

Високі члени Клану Дебс стали ще блідішими. Але Аліса, Роулінг та інші відчували лише подив.

Кілька охоронців пішли вперед і схопили Калана.

"Ввести його!", - закричав лідер групи лицарів.

У даний момент Калан відчував, ніби його кінцівки стали ватними. Він дозволив охоронцям довести його до воріт. Але як тільки він досягнув воріт, раптом у нього з’явився в голові і крикнув: « Другий двоюрідний дід, Аліса, ви двоє повинні мене врятувати! »

Після того як Калану викрикували стільки, скільки йому заманеться, палацові охоронці байдуже підводили його до в’язниці.

Аліса, Роулінг та інші члени клану Дебс могли лише спостерігати, як відводили Калана і були не в змозі допомогти. Їх клан був досить впливовим, але як вони могли піти проти короля?

До наступного ранку, новина про те, що клан Дебс підозрюється в причетності до контрабанди водного нефріту, поширилася у дворикських колах всього міста Фенлай.

Крім того, цей випадок особисто розслідував правий прем'єр-міністр Фенлай, герцога Меррітт.

В садибі князя Меритт.

Лорду герцога Меррітту було вже понад сімдесят років, але він був досить сильним воїном і виглядав так, ніби це лише зрілий чоловік. Його коротке золоте волосся було гладеньким і блискучим.

Прямо зараз, герцог Меррітт сидів на стільці. Він випадково кинув погляд на свого відвідувача з клану Дебс - другого двоюрідного діда Калана, Німеца [Ni'miss .

« Лаорд Меррітт, наш клан був безпідставно звинувачений. Я сподіваюся, Лорде, що ви відреагуєте на це з розумінням."

Під час розмови Німеч витягнув книжку: « Лард Меррітт, я знаю, що ви любите збирати святі писання. Це писання було випущено Сіяючою церквою понад три тисячі років тому. Це досить рідкісний екземпляр."

« О, Святе Письмо?»

Меррітт взяв його, але почав гортатися, Меріт раптом помітив, що щось застрягло між сторінки. Це була плоска карта. Погана карта, зроблена Золотим банком Чотири Імперій. Карта Магічний Кристал!

На обличчі Меррітт з’явився знак на посмішку.

Німіц уважно спостерігав за реакцією Меррітта. Меррітт закрив Святе Письмо і поставив його в сторону, а потім усміхнувся: « Німіці, ви повинні знати, що крім святих писань я також великий шанувальник скульптур. Кілька років тому я побачив скульптуру “Пробудження від сну ” і був заворожений нею. Потім під час заручин, я побачив Алісу... Вона була така схожа на висічену в скульптурі дівчину. Интересно... Чи є можливість організувати приватну розмову з Алісою для мене."

Том 6, розділ 15 — Нанести образу

Чи можна влаштувати літню зустріч, щоб поспілкуватися з Алісою? Чи робив Дебс контрабандою водного нефриту чи ні, як це може бути пов'язано з спілкуванням з Алісою? Меррітт мав приховані спонуки. Він був людиною з великим життєвим досвідом. Звичайно, він здогадався що відбувається.

Дивлячись на Меррітта, Німиця злегка звузилась.

Але Меррітт тільки розслаблено розвалився на стільці і закрив очі. Він майже не звертав жодної уваги на Німуца. Ставлення Меррітта говорило сам за себе: « Якщо ви хочете, щоб репутація вашої “керованої ” особи і сім’я очистилася, Аліса повинна прийти до мене на приватну розмову.

На один момент Німіц замовк, а потім засміявся: « Отже, я вважаю Лорд Меррітт шанувальник Майстра Лінлей та його скульптури » Пробудження від сну Бурунді. Тепер зрозуміло, чому Ви хочете поспілкуватися з Алісою. Добре, тоді я піду і переговорю з нею".

Почувши ці слова, Меррітт відкрив очі і посміхнувся в сторону Німиця: « Ха-ха, тоді вам дійсно треба повертатися. Якщо Аліса захоче зі мною провести час за приємною розмовою, то думаю, я знайду краще розуміння про Ваший клан Дебс."

Німіц відразу встав і скромно вклонився: « Тоді лорд Меррітт, я відтягнуся. І залишаю справи нашого клану Дебс у Ваші надійні руки."

Меррит злегка кивнув.

Німіц відразу ж пішов, залишивши позаду герцога Меррітта в вітальні наодинці з собою.

Міррітт упівголоса, граючи зі своїм келихом вина, пробурмотів: « Моя богиня... Аліса... І я не можу цього зробити ». Його обличчя прояснилося задоволенням і надією.

Оскільки Меррітт був правим прем'єр-міністром королівства Фенлай і будучи герцогом, він мав надзвичайно високий статус. У королівстві Фенлай, кількість людей з вищим статусом ніж у нього, можна було порахувати по пальцях однієї руки.

Така людина, як він, могла отримати майже будь - яку жінку.

Меррітт був розпусною людиною, хоча йому було лише сімдесят років. Воїни його рівня, могли легко прожити понад триста років... А прямо зараз, йому було приблизно сімдесят, майже початок його життя. Офіційно, у Меррітта було дванадцять дружин, але проводити з ними час, було не так будівляючі, як із коханками... і в свою чергу з коханками було проводити час не так будівляючі ніж з тим, кого ти не міг дістати. Те, що ти не міг отримати, було найбільш привабливим.

Але, враховуючи статус Меррітта, було дуже мало жінок, яких він не міг отримати. У той же час жінок, які могли б його зацікавити, також було дуже мало.

Але Аліса, безумовно була однією з них.

Від часу, коли « Пробудження від сну » стало відомим всім... У серцях багатьох жінка, викарбувана в неприкашеній і недосяжній Богині. Для когось, того ж стану і характеру як у Меррітта було абсолютно природно, зажадати, щоб Аліса опинилася під його стегнами. Але це було дійсно занадто складне завдання.

Але зараз. У нього з'явилась можливість.

« Аліса. Моя Богиня", Меррітт не міг придушити посмішку. Закинувши келих, він осушив його до дна.

...

Сидячи в кареті по дорозі додому, Німіц сильно хмурився.

Аліса наречена Калана!

Якщо він попросить її залишитися наодинці з Мерріттом, то він безумовно обрече Алісу на біду. Звичайно, в майбутньому, коли вони зіткнуться з допитом Калана, це не буде проблемою. Але якщо інформація про це прокинутися поза... то клан Дебс опиниться в делікатному становищі.

« Тьфу. Якщо тепер клану прийде кінець, то яке це матиме значення для ще неіснуючої загрози втрати репутації клан?» - зітхаючи, Німіц похитав головою.

Зараз клан Дебс перебуває в критичному становищі. Якщо його визнати винним у контрабанді, то весь клан буде знищений і все його майно перейде в казну королівства. Хоча клан Дебс пустив коріння за межами королівства Фенлай, що може відвернути його повне знищення, але майже все його майно зараз знаходиться в царстві Фенлів.

Якщо зараз вони всі втратять, хто знає, скільки ще мине років, перш ніж клан Дебс поверне колишню славу?

У порівнянні з майбутнім кланом, можна зазнати кількох глузувань і приниження. Адже з яких пір, в колі аристократів немає ганебної історії?

« Але Аліса повинна зробити це з власної волі, - Німіц був цим трохи стурбований. - Я ж не можу насильно доставити її в маєток Першої прем'єри.

Німиця мало хвилювалася непорочності Аліси. Зрештою, вона була просто жінка!

Але Німіц розумів...

« Крім того, Аліси мали особливі стосунки з Лінлою. Якщо я поставлю її, а потім про це дізнається Лінлэй... - Просто думка про це, змушувала Німуца жахнутися. Адже Лінлей був особливим статусом у царстві Фенлай.

Хоча він мав лише ламану марізу, насправді Лінллей високо цінувався навіть Сявою церквою. У минулому, коли король Клайд запрошував Лінллей приєднатися в ряди двореян королівства Фенлай... він навіть попросив його, щоб той не дотримувався з ним формальних протоколів етикету правитель-підданий.

Очевидно, Клайд хотів максимально наблизитися до себе Лінлей.

І кожен дворян королівства Фенлай знав, що якщо Лінлій захоче, то може в будь-який час стати міністром одного з кардиналів Сіячої церкви. І через кілька десятиліть, для нього буде цілком природно стати кардиналом.

Стан кардинала був навіть вищим, ніж у короля!

« Я не можу змусити її". Німіц почав відчувати головний біль. Він боявся, що Аліса просто напросто відмовиться. Німіц задумувався про цю справу з точки зору Лінлей.

Врешті-решт, Аліса була його першою любов'ю! Якщо він, Німіц, змусити Алісу зустрітися з Мериттом, і вона в пошті втратить свою незайманість... як міг Лінлэй, дізнатися про це, не вибухнути від люті?

У садибі Клана Дебс.

Головний зал клану, був заповнений іншими членами Клана Дебс. Аліса і Роулінг також були в ньому. Всі вони чекали на Його повернення.

Кожен член клану Дебс був стурбований майбутнім свого Клана!

« Другий дядько повернувся! Другий дядько повернувся!» - чоловік середнього віку, який стояв у дверях і побачив Німця, що повертається, почав кричати.

Миттєво, кожен член клану Дебз, кинувся вперед до виходу зі залу. Переглянувшись, Аліса і Роулінг теж піднялися і пішли його зустріти.

"А другий дядько, яка ситуація?"

Німіц подивився на групу людей, які зібралися поряд з ним і викрикнув посмішку: « Поки ситуація не така погана. Всі повертаються від своїх домів (резиденції, кімнати - взагалі якийсь дід сад?). Аліса, а ти затримуйся. Мені треба з тобою поговорити."

У Клані Дебс, Німіц мав велику владу. Почувши його слова, всі почали розходитися.

Аліса була злегка збентежена і ворожила, про що Німіц хотів з нею поговорити.

"Старша сестра Аліса, я теж повернуся до своєї кімнати." - Роулінг шепнула на вухо Алісі. Через короткий проміжок часу, в залі залишився тільки Аліса.

Потім Німіц ввійшов у зал.

« Вт... Другий двой... - заїкаючись запитав Аліса.

Німіц подивився на Алісу, усміхнувся і тепло промовив до неї: « Аліса, не нервуйся. Спочатку присядь, нам треба буде зараз поговорити». Поки Німіц говорив, він вже знайшов собі місце і присів.

Чому Німіц, який раніше був так суворий до неї, і який, здавалося завжди дивився на неї зверху вниз ... зараз був так люб'язний по відношенню до неї?

Аліса мимовільно почала відчувати, що щось не так і стала сережкою.

« Піди, присядь», - тепер усміх Німиця була неймовірно доброю і теплою.

Аліса нервово сіла.

Німіц зітхнув: « Аліса, ми не очікували, що таке станеться так скоро, відразу після твоєї заручини з Каланом. Я не знаю, хто таємно намагається підставити наш клан Дебс ... але якби я знав, то відразу б убив його."

На мить Німиця почала згущатися зловісною аура, але через короткий час від безпорадності розсіялася: « Але на даний момент найважливіше це змити цю пляму ганьби і врятувати Калана та Бернарда».

Аліса кивнула.

Але в глибині душі Аліси, почала збільшувати тривогу і підозру: « Чому другий дід каже їй ці речі? »

Дивлячись на Алісу, Німіц щиросердо тоном сказав: « Аліса, я маю дещо попросити в тебе".

"Просити у мене?" - здивування, Аліса навіть схопився на ноги.

Людина такого високого становища в клані як Німіц, що навіть лідер клана буде до нього ставитися з повагою... Прямо зараз, говорив, що йому доведеться її попросити про щось. Як це могло не шокувати Алісу?

« Альліса, лорд Меррітт, відповідальний за розслідування контрабанди водного нефриту Кланом Дебс... був дуже заінтригований тобою і хоче з вами зустрітися особисто, - майже на одному диханні Німіц продовжив. - Аліса, це рідкісна і чудова можливість покращити наші з ним відносини. Оскільки він відповідальний за це розслідування, твоя з ним зустріч врятує наш клан. Аліса, ти провела все дитинство разом з Каланом, а ти не хочеш бачити його тепер тільки у в'язниці, вірно?

Аліса була ошелешена.

Приватна зустріч?

Аліса, яка була теж народжена в палаці сім'ї, занадто добре знала, про ті ганебних речі, що постійно відбувалися серед аристократій. Вона відразу здогадалася, що ця зустріч з лордом Мерріттом не обмежується лише приватною розмовою.

« Я... Я... » - заїкалася Аліса.

Німіц уже благав: « Аліса, весь наш клан Дебс, покладається на тебе. І я можу тобі гарантувати, що якщо ти зможеш схилити лорда Меррітта на наш бік, то напевно станеш головною дружиною Калана".

Аліса відчувала, як ніби її розум був у руїнах.

Аліса все ще була чиста і невчасноа тілом.

Вона навіть відмовилася, перетнути цю межу з Лінлією та Каланом. І навіть після заручин з Каланом, Аліса все ще наполягав на офіційному весіллі, перш ніж вона проведе з ним першу шлюбну ніч.

Але тепер, вона повинна була просто піти і зробити це з лордом Меррітт...

« Алісо, благаю тебе, — потиснув Німіц зуби і зповз зі стільця впавши на коліна. - Аліса, життя Калана знаходиться в твоїх руках."

"Життя Калана?" - тремтіла Аліса.

Калан виріс разом з нею. І в останні дні, під гнітом насмішок і презирства інших членів клану Дебс, саме Калан захищав її.

« Добре. Я згодна», - стиснувши зуби вимовила Аліса.

На обличчі Німеча, з’явився погляд подиву й радості, після чого він поспішно сказав: « Чудове. Як щодо такого... Завтра на заході, я влаштую зустріч у садибі лорда Меррітта.

Але зараз, обличчя Аліси була надзвичайно блідим і у неї не було сил відповідати.

...

Наступного вечора. У супроводі 12 лицарів, одна карета залишила межі клана Дебс повільно рухаючись в бік садиби лорда Меррітта. У карті був лише один чоловік, і це Аліса.

Покусаючи губи, Аліса тихо сиділа в кареті. Її нервові руки міцно трималися за краю її спідньої сукні.

Карета продовжувала котитися вперед. І вже дуже скоро, вона перетинла головні ворота сади лорда Меррітта.

"Мисс Аліса, ми на місці" - почувся голос кучера.

Почувши його слова, серце Аліси тремтіло. Її права рука ковзала вниз до її талії і натрапивши там рукоятити кинджала, він змогла злегка заспокоїтися.

Зробивши глибокий вдих, Аліса відкрила дверку карети і вийшла.

У затишному залі сади лорда Меррітта.

Зверху сукні Аліси, був накидають піджак, зараз вона виглядала відносно консервативно. Роблячи крок за кроком, вона увійшла в головний зал. Оглянувшись, Аліса не змогла нікого побачити.

- Аліса трохи нахмурилася.

Саме тоді до неї підбігла служниця. І потім з повагою сказала: « Місс Аліса, Лорд герцог зараз знаходиться у своєму кабінеті, і запрошує Вас зайти туди."

- Аліса злегка здригнулася.

Тим не менш, будучи суміжною служницею, Аліса пішла за нею.

Кабінет знаходився в дуже тихому і ізольованому місці садиби. А слуг поруч і подарівно не було. Прибувши до дверей кабінету, Аліса здавалося б побачила - чоловіка середнього віку з золотим волоссям, який сидів перед своїм столом дивлячись на документи.

- Побачивши Меррітта, першим враженням Аліси було, що він дуже суворий. Навіть коли він просто сидів за столом, його спина була прямою як шомпол, а його очі були гострими і важкими.

"Лорд герцог, міс Аліса прибула" - шанобливо вимовила служниця.

Тільки тепер Меррітт відволікся від своїх справ і підняв голову. Побачивши Алісу, він схвильовано схопився на ноги: « Ха-ха, міс Аліса, ти прийшла? Я чекав на тебе досить довго. Ну, міс Аліса, будь ласка, проходьте і сідайте». Говорячи це, Меррітт залишив своє місце і підійшов до Аліси.

Аліса увійшла в кабінет.

Аліса озиралася. На правому боці кабінету було безліч полиць, заставлених незліченною кількістю книжок. На лівій стороні кабінету було ліжко.

« Коли я читаю чи проводжу важливі політичні справи, то стою і відпочиваю прямо тут." У той же момент, він підійшов до дверей і почала закривати її.

Побачивши зачинені двері, яка залишить її і Меррітта в кімнаті наодинці Аліса занервувала.

"Лорд Меррітт, буде краще, якщо ми залишимо двері в кабінет відкритої, я не звикла до темряви", - поспішно вимовила Аліса.

Том 6, розділ 16 — Зели

Закриваючи двері в кабінет, Меррітт почув слова Аліси. Потім, з усмішкою він сказав їй: « Ми збираємося обговорити справи Клана Дебс. Ми не можемо обговорювати їх прилюдно і відкрито, хіба ні? Якщо його Величність дізнається про це, то у мене будуть великі неприємності. Ти повинна розуміти, що я йду на серйозні ризики через вашого клану Дебс. Буде краще, якщо ми залишимо двері закритою".

Аліса була приголомшена.

Говорячи про гру слів, як Аліса могла конкурувати з лордом Мерриттом, який так довго плете інтриги в вищих колах?

Меррітт усміхнувся і минув її. Перед книжковою полкою стояли два стільці і круглий стіл. Тут Меррітт часто спілкувався з деякими його друзями.

Меррітт нарешті сів, а потім подивився на Алісу: « Аліса, ти повинна присісти".

- Аліса зітхнув з полегшенням, а потім сіла на протилежне крісло. Віщ, яка змушувала Алісу нервуватись в цьому кабінеті - була ліжко.

« Будь ласка, почекай».

Посміхаючись, Меррітт піднявся і потім витягнув пляшку червоного вина та два винних келихи. Він налив собі і Алісі.

« Аліса, це червоне вино “Синій дощ ” з Імперії Юлан із шістдесятирічною витримкою. Гарний смак. Спробуйте." - Меррітт посміхнувся і підніс свою склянку до неї.

Аліса трохи побоювалася, що в вино був підмішаний який-небудь одурманивовий препарат. Але, під поглядом Меррітта, Аліса була змушена підняти свій келих. Вона ледве доторкнулася вина губами.

Меррітт не змушував її. Він змінив тему і сказав: « Аліса, ти й Калан вже заручені. Я сподіваюся, що ти хоч трохи в курсі про справи клана Дебс. Чи знала ти, що вони займалися контрабандою?»

« Ні, я не знала. І я думаю, що Калан не став би займатися контрабандою, - поспішно сказала Аліса. - Лорд Меррітт, клан Дебс є досить могутнім і багатим. Я думаю, що для них немає потреби брати участь у подібному контрабандному бізнесі ".

З натягною посмішкою Меррітт подивився на Алісу: « Не все так просто».

(Сміх)

Меріт ніби побачив щось і раптом він підійшов до Аліси так близько, що його обличчя було тільки в сантиметрі від її особи.

Вражена цим Аліса поспішно відступила.

« Не рухатися» - крикнув Меррітт наказом тоном.

Вражений впродовж багатьох років карколомності владний голос Меррітта змусив Алісу зупинитися. Меррітт ретельно перевірив волосся Аліси, а потім подивився на неї.

Опустивши голову, його обличчя тепер було в декількох сантиметрах від неї. Це змусило Алісу поспішно відвернути голову від нього.

Побачивши це, Меррітт розсміявся і потім знову сів. Він зітхнув безпорадністю: « Я бачив на голові одну білу волосину, але перевірив ближче і більше не зміг її знайти".

Прядь сивих волосин?

У серце Аліси почало рости роздратування. Вона жила разом з Роулінг і кожного ранку, коли їм було нудно, вони розчісували волосся один одного. Часто на голові Роулінг було біле волосся. Через це Роулінг часто відчувала заздрість до Аліси, тому що вона ніколи не могла знайти біле волосся на її голові.

Роулінг не могла знайти біле волосся незважаючи на те, що розчісувала волосся Аліси кожен день. Як же Меррітт знайшов?

Але Аліса не посміла заперечувати.

« Аліса, ти ще молода. Не засмучуйтесь занадто сильно. Якщо ти переживатимеш, то станеш старіти швидше і таким чином у тебе з'являться ще більше сивих волосся." - турботливо сказав Меррітт.

Аліса спокійно слухала, що він говорив.

Меррітт підштовхнув своє крісло в сторону Аліси і пильно дивився на неї: « Аліса, ти дуже гарна. Твоє захоплення і аура вишуканості дійсно захоплюють."

Аліса засоромилася і стала нервувати сильніше.

Меррітт злегка нахилився вперед і подивився на неї далі: « Аліса. Всі мої дружини турбуються поверховими речами - грошима і славою. Вони впали так низько. Але ти зовсім інша. Це не виразити словами. Коли я вперше побачив тебе, я був зрощений наповал".

« Я дуже шкодую, що одружився з такими жінками. Він продовжував свердлити її своїм поглядом. - Аліса, якщо я ... Якщо я скажу тобі, що люблю тебе всім серцем, ти повіриш мені.

Аліса поспішно встала... але Меррітт продовжував грубо тримати її за руку.

« Лаорд Меррітт, лорде Мрит. Я наречена Калана!», - Аліса чинила опір і тільки після трьох спроб вона змогла вирвати руку, яку схопив Меррітт.

Меррітт з усмішкою подивився на Алісу: « Ти сказала, що тільки наречена, а значить, ти ще не одружена. Ти легко можеш вийти заміж за іншого. Що стосується Калана - він ще дитина, що вона розуміє в житті?»

Говорячи це, Меррітт ще раз посунувся ближче до Аліси, а Аліса продовжувала відсуватися назад.

Але на тлі з'явилася нервова атмосфера, Аліса не помітила, що Меррітт видавляв її в напрямку ліжка.

« Аліса. Я дійсно закохався в тебе. Я клянусь!" - Меррітт захоплено дивився на Алісу.

Меррітт не брехав. У процесі споглядання скульптури “Пробудження від сну >>, а потім побачивши Алісу особисто, він дійсно почав відчувати слабкість перед нею. Але ця слабкість розбудила бажання опанувати її.

"Лорд Меррітт!", - в душі Аліса наростала паніка.

Раптом, задні ноги Аліси зіткнулися з ліжком. Втративши баланс, вона впала на ліжко.

На обличчі Меррітта з’явилася легка усмішка. Він негайно кинувся на Алісу зверху, намагаючись притиснути її своїм тілом: « Аліса, моя Богиня, будь ласка, задовольняли бажання цього смертного, який був загіпнотизований тобою. Якщо ти задовольнитьш мої бажання, я задовольню твої та дивну пляму несправедливості з репутації клана Дебс".

П'яно на репутації клану Дебс?

Дивлячись на Меррітта, який перебував на ній, Аліса не могла нічого зробити, але раптом згадала ніч, коли вона була з Лінлей в маленькому готелі. Тоді вони відчували взаємну пристрасть, але в самому кінці вона відмовила Лінлі.

Як вона могла втратити непорочність з тим, хто сьогодні її нависає?

« Дай мені Богиня, дайся" - голос Меррітта був дуже м'яким, наче він намагався загіпнотизувати її.

« Ні. Ні!»

Аліса раптом витягла кинджал з-за її талії і тхнула їм в Мерритта. У той же час з підлоги вилетіли камені, які також полетили в нього.

А зрештою, Аліса була магом стилю землі!

Але Меррітт також був сильним воїном. Його рефлекси були дуже швидкі, і він блискавично ухилився в бік, у той же час вибив кинджал з руки Аліси.

Аліса миттєво ухилилася в сторону і побігла до дверей.

Але через мить Меррітт з'явився між нею і дверима. Він з усмішкою дивився на Алісу: « Аліса. Ти все ще хочеш продовжити боротьбу? Покладаючись лише на твою майстерність мага і цей маленький ножичок, ти хотіла протистояти мені? "

"Лорд Меррітт, дозвольте мені піти" - в даний час Аліса була непохитною у своїй постанові.

« Ти більше не хочеш врятувати Клан Дебс? Ти не хочеш врятувати свого нареченого Калана?

Очі Аліси виражали впевненість. Вона зіпсувала зуби і сказала: « Я хочу врятувати їх, але це не той спосіб, до якого я готова. Ви звір!»

"Звірь?"

Вираз обличчя Меррітта змінився. Він з любов’ю сказав: « Я хотів бути лагідним і романтичним, але оскільки ти відмовляєшся співпрацювати, я покажу тобі, як насправді виглядає дикий звір".

Обличчя Аліси зблідло.

„Меррит. Не заходьте надто далеко», - злякавшись, Аліса швидко відступила, схопивши стілець поруч з нею і розбиваючи його об Мерітта.

Вдаром кулака Меррітт легко зламав стілець.

« Не опирайся. Це місце... це моя садиба», - вимовив Меррітт з м'якою посмішкою.

Не відводячи від Аліси очей, Меррітт крок за кроком наближався до неї. Аліса стиснула зуби і вигукнула: « Меррит! Вам краще не забувати, що я колись була дівчиною Лінлей!"

Ці слова зупинили Меррітта і оглушили його.

Аліса насправді не хотіла говорити це. Вона знала, що її вчинки в минулому дуже сильно поранили Лінлію і вона не хоче більше згадувати старе. Але в даний момент у неї більше не залишалося варіантів.

- Зупинившись, Меррітт нахмурився.

Коли Аліса кусала губи, то дивилася на Меррітта: « Я можу зробити вигляд, що сьогодні нічого не сталося. Але якщо ви зайдете надто далеко, то не зневіріться, якщо я піду на все після цього. Я сподіваюся Ви розумієте вплив Лінлей сьогодні.

Меррітт подивився на Алісу.

Він дійсно був зачарований Алісою, але Меррітт дуже добре знав, що відносини Лінлей з Еліс були особливими. Просто подивившись на скульптуру “Пробудження від сну" можна було легко здогадатися, наскільки сильно Лінлей любив її.

« Уподобання Лінлей по відношенню до Аліси насправді були чимось більшим, ніж просто симпатією. Якщо Лінлэй дізнається... - Меррітта відчув головний біль.

Линлей.

Дуже не хотілося б мати справу з ним!

Тепер Лінлей уже мав великий вплив. Хоча Меррітт мав владу, він зрештою був лише правим прем’єром одного королівства. Для Сяючої церкви, можливо, скинення одного з правителів королів буде чимось важливим, що вимагатиме серйозних рішень. Але вони навіть не задумуються двічі, якщо будуть розбиратися з правим прем'єр-міністром.

Все, що потрібно Лінлей - це попросити про допомогу Сіячу церкву. Розбірка з ним, правим прем'єром, не було б якоюсь проблемою.

Але в майбутньому Лінлей буде ще більш грізним. Це було однією з причин, чому ніхто із кола дворян королівства Фенлай не наважився будувати змови проти Лінллей або робити спроби, які б загрожували життю Ліней. Тому перед ним все було так ввічливо.

« На жаль... - Меррітт виспустив глибокий подих. - Аліса, я дійсно всім серцем відчуваю слабкість перед тобою, тому я втратив контроль."

Меррітт усміхнувся: « Я прошу вибачення. В даний час я взяв себе в руки. Якщо ти не хочеш або не готова до взаємної симпатії, я не можу змусити тебе".

"Лорд Меррітт, я зараз же йду», - Аліса швидко кнулася до дверей і відкривала її кинулась бігти.

Побачивши Алісу, що утікає, він вибачився за те, як його обличчя зникло і став нечемним та холодним. Він усміхнувся і кинув слово: «Сука!»

На той час, як Аліса повернулася в садьбу клану Дебс, стало вже зовсім темно.

У даний момент члени клана перебували посеред головного залу і обідали. Тільки цього разу атмосфера не була приємною. Адже недавно над кланом зависла загроза цілковитого знищення.

« Аліса. Ти повернулася?» - Роулінг раптом побачила вихідну Алісу.

Німіц та інші встали через стіл.

"Так швидко?" - Німіц насупився. Аліса повернулася занадто рано, набагато раніше, ніж він очікував.

« Аліса, повечеряй з нами» - Роулінг відразу запросила її до столу.

Проходячи повз головного залу, Аліса подивилася на людей всередині і сказала: « Я не дуже добре почуваюся. Я піду до себе в кімнату і відпочину".

Голос Аліси був дуже низьким і хрипким.

Роулінг відчула, що з Алісою щось не так.

« Звольте мені піти подивитися, що робить Аліса», - Роулінг посміхнулася і покинула зал, залишивши Німиця, який підозріло хмурився.

Аліса і Роулінг у своїй кімнаті.

Увійшовши в кімнату, Аліса відразу кинулася до ліжка. Вона більше не могла стримати сліз, які виривалися назовні. Її серце сповнювалося почуттям образи і несправедливості.

« Що я зробила не так? Боже, чому ти караєш мене? "

Аліса вила з люті, яка переповнювала її серце.

« Я ніколи не просила багато, але хотіла жити спокійно. Я хотіла, щоб мої батьки жили спокійно. Чому ти караєш мене? ", - серце Аліси було сповнене стражданням. При цьому, клан Дебс може перестане існувати.

Але що їй потрібно?

Чому вони відправили її до Меррітта?

Чому вона повинна бути доведена, щоб від безнадії почати вигукувати: « Я колись була жінкою Лінлей 14. Як же важко було їй вичавити ці слова! Аліса дійсно не хотіла говорити це!

« Старша сестра Аліса, що сталося?» - Роулінг забігла до кімнати. Побачивши як Аліса ридає, Роулінг почала сильно турбуватися.

Роулінг одразу підійшла і почала прасувати спину Аліси. « Не плач, не плач. У будь-якому випадку, ти можеш сказати мені. Скажи мені".

Аліса відразу повернулася і кинулася в обійми Роулінг, почав ревіти ще сильніше.

Роулінг потішила Алісі більше ніж півгодини, аж поки та зрештою не заспокоїлася.

« Старша сестра Аліса, що саме сталося? Скажіть мені, - Роулінг подивилася на Алісу.

Аліса глибоко зітхнув, потім повільно пояснила ситуацію, що сталася з нею. « Маленька Роулінг, ти також знаєш про теперішнє положення Клана Дебс. Вчора прийшов другий двоюрідний дід, щоб особисто поспілкуватися зі мною. Він хотів, щоб я... І я не можу цього зробити ».

Чим більше Роулінг слухала, тим сильніше вона розлютилася.

Вона злилася на поведінку Німця. Вона злилася на те, що страждала Аліса. І вона розлютилася на цього звіра - Меррітта. У той же час, вона відчула симпатію до Аліси.

« Я не хочу більше брати участь у цьому. Я просто хочу жити мирним життям." - сказала Аліса ридаючи.

Протягом останніх декількох днів Роулінг шукала способу допомогти клану Дебс. Але коли вона почула історію Аліси, то раптом зрозуміла кілька речей.

« Старша сестра Аліса, не сумуй. Не дивлячись ні на що, ти безумовно не можеш дозволити Меррітт вкрав твоє цнотливість», - Роулінг заспокоювала її.

Аліса кивнула.

« Але в нас ще є час, щоб придумати спосіб врятувати Калана та інших », — сказала Роулінг. - Старший брат Калан наш наречений, врешті-решт."

Аліса теж хотіла врятувати його, але вона не знала, як це зробити.

« У нас все ще є шанс, - Роулінг подивилася на Алісу. - Але... Я не знаю, чи готова ти на цей крок, сестра Аліса."

« Роулінг... - Дивлячись на Роулінг, Аліса вже здогадалася, що вона збирається сказати.

Роулінг кивнула: « Дуже добре. Пойти і попросити Лінлей про допомогу. Сьогодні, як тільки ти згадала його ім'я, Меррітт більше не сміявся торкатися до тебе. Очевидно, Лінліей надзвичайно впливовий. З огляду на те, що мені відомо, Ліндей має добрі стосунки не тільки з церквою Сяючою, він також підтримує зв'язок із Конгломератом Доусон. Навіть його Величність король Клайд спілкується з Лінлією як з другом, а не зі звичайним підлеглий. Якщо поговорити з Лінлою, ми отримаємо хороші шанси на порятунок нашого старшого брата Калана".

В даний час, в королівстві Фенлай, без сумніву, Лінлей був однією з найвпливовіших фігур.

Навіть лівий прем'єр і правий прем’єра не могли зрівнятися з ним.

Тому що стало очевидно, що в майбутньому Лінлій буде дуже високий статус при Сящілій церкві. Навіть тепер він вважався надзвичайно важливим і перспективним талановитим хлопцем, якого необхідно було культивувати та навчати. Навіть два кардинали Сячої церкви пішли на похорон Хоґґа і вшановували його. Виходячи з цього, можна легко сказати, що Лінлей був для них дуже важливим.

« Старший брат Лінлей?», емоції Аліси прийшли в замішання.

По правді кажучи, Аліса і сама спочатку знала про такий варіант, але не хотіла навіть думати про нього. Вона дійсно не хотіла йти і просити Лінлей. Аліса відчувала, що вона втратила перед ним обличчя.

Вона знала, що завдала болю Лінлій. У той момент, коли вона побачила скульптуру “Пробудження від сну!" Аліса зрозуміла, наскільки сильно Лінлей любить її. Або, принаймні, наскільки сильно він любив її колись в минулому.

Їй було соромно зустрічатись з ним!

« Найстарша сестра Аліса, я розумію твої почуття, - Роулінг щільно стиснула руку Аліси. - Але, старша сестра Аліса, старший брат Калан і його батько, швидше за все, втратять життя. Я прошу тебе, будь ласка, просто трохи потерпите. Принаймні, Лінлей не буде діяти так само як Меррітт".

Серце Аліси було сповнене болем.

« Що важливіше: моє почуття власної гідності чи життя старшого брата Калана і його батька?», - запитала Аліса у себе. Вона розуміла, що вибору немає.

« Старша сестра Аліса», - Роулінг благаюше дивилася на Алісу.

Аліса глибоко зітхнула, змушуючи себе заспокоїтися. Коли вона подивилась на Роулінг, то кивнула: « Гаразд. Я піду і зустрінуся з старшим братом Лінлей завтра".

Том 6, розділ 17 — Мольба

У маєток Головного Дворцевого Мага. Садовий Горячий Джерело.

В межах однієї з областей Садового Горячого Джерела виходило невеличке мірило сутності елемента землі. Стиль магії землі - Супергравітаційне поле. У даний момент, тренуючись на траві, Лінлей був одягнений тільки в штани, а його торс був обголений.

Час від часу, всі його м'язи ховалися брижами, наче від каменя, який вкинуто у воду. Однак, не було видно ні слідів загубленої плоті. Тепер, все тіло Лінлей - органи, вени, артерії були під чотири рази гравітаційною навантаженням.

Але, на щастя, після того як драконячий Крові був солдатом, тіло Лінлей досягло нових висот у виживанні і силі.

Тепер ноги Лінлей утворились у вигляді арки, яка впиралася на землю. Його руки були витягнуті в різні сторони, а пензлики яких тримали по одному великому валуну, кожен з них важить напевно більше ста фунтів... і будучи під впливом Супергравітаційного поля, їх вага досягала майже тисячі фунтів.

Ноги Лінлей були натягнуті і напружені, як сталеві канати, а його торс тримався прямо у формі пера. Тепер його погляд був твердим і не натякав на слабкість.

Одна крапля пота за іншою продовжували скачатися по його тілу. Але Лінлэй був непохитним...

Хоча Ліллей був призначений головним Дворцевим Маґом, він ніколи не переставав тренуватися. Його охоронці з урочистими виразами облич, стояли зовні, також, поруч з ними були дві служниці, готові в будь-який момент прийти на заклик Лінлей. Але двері до Садового горяючого джерела постійно були зачинені.

Щоразу, коли Лінллей йшов на тренування, нікому не дозволялося заходити.

Одного разу, коли його Величність король Клайд відвідав маєток Лінлей... Слуга Клайда проігнорував вартових, що стояли біля входу в Садовий Горячий Джерело і увійшов всередину, щоб передати Лінлію, чого його очікує Його Величність. Після цього Лінлій відразу наказав покарати його двадцять ударами залізних стрижнів. У результаті, фізично слабкий слуга був побитий до смерті.

Але навіть після цього король Клайд ні краплі не звинувачував Лінлей. Навпаки, він вирубував своїх підлеглих, сказавши, що якщо Лінллей тренується в Садових Горячих Джерелах, то вони повинні дотримуватися правил, які він встановив.

« Під час тренувань багато людей працює. Він вже провів там весь день... якщо він не тренується як воїн, то тренується як маг. І єдине вільний час, коли він може розслабитися, він витрачає на вирізання нових скульптур - прошепотіла одна з служниць на вухо іншою. - Раніше, я ніколи не бачила такого працьовитого дворянина. Коли я працювала в попередньому місці, навіть той інструктор воїнів проводив лише чотири години на день за тренуванням".

Лінлей також захоплювався цими лицарями-охранниками Сяючої церкви. Більшість геніїв, коли вперше здобували свою славу і почорніли, починали здавати. Щороку Саяюча церква зрощувала багато геніїв... Звичайно, вони не були такими видатними як Лінлей, але набули певної пошани й поваги. Але, на жаль, багато з них після того як їхній статус швидко зростав, розслаблювалися і захоплювались матеріальними та земними насолодами цього світу... Після чого, звичайно, здавали свої позиції.

« Якщо лорд Лінлей продовжує так, то він стане наймолодшим воїном дев'ятого рангу в історії чи навіть більше молодим чоловіком за межами Святого рівня» - тихо сказав один з лицарів-охоронців.

Інший охоронець тільки ствердно кинув.

Усі ці люди захоплювалися підходом Лінлей до тренування.

« Це тільки... Лорд Лінлей занадто суворий і строгий характер», - нещасним тоном продовжувала інша служниця.

В їхніх серцях Лінлей був красивий, молодий, високоморальний, мав високу позицію і звичайно ж, був неймовірно сильним. Він є майбутнє! Людина начебто вона була б ідеалом. Єдине що... він був надзвичайно суворий по відношенню до інших. Навіть у стосунках з служницями він не виявляв ніжності чи симпатії.

Ось тільки... Всі навколо не знали, що навіть коли Лінлей витрачає час на різьблення скульптур, він насправді не відпочиває. А продовжує тренуватися, збільшуючи свою духовну енергію на максимально можливу швидкість! Лінлей збільшував свою силу майже кожен момент часу!

Садовий Горячий Джерело.

«Фух... І я не можу цього зробити ».

Час фізичних тренувань воїна наближався до кінця. Після чого, Лінлей відразу ж привів в рух своє бойове-Ці воїни Драконячої Крові по всьому тілу і почуття втоми стало приступати і зникати. Узявши в руки пряно - долото, що лежало неподалік, Лінллей підійшов до двох людей на землі. Вони були спеціально підготовлені для Лінлей, щоб він займався різкою скульптурою.

Поглянувши на ці валуни, Лінлей почав подумки проектувати майбутні скульптури. У мить ока, в його розумі був сформований образ обличчя воїна.

Злегка посміхнувшись, пряме долото в руках Лінлей прийшло у рух.

Швидко рухаючись і вирізуючи... Пряме долото було своєрідним ритмом. Під час різки на кожному боці розлетілися зайві уламки породи та камінці. Лінлей точно знав, що саме він робить і чого хоче досягти, тому кожен його рух та кожний удар здійснювалися без будь-яких коливань чи з необхідною силою.

Яке ж чудове відчуття!

Дух Лінлей був глибоко занурений і переплетений з навколишніми елементами землі, дозволяючи йому відчувати кожну лінію та тріщинку на камені. Дух Лінлей також був глибоко занурений і палітурний з навколишнім природу елемента вітру... Завдяки цьому кожен удар долота має максимальну точність і силу, досягши вершини досконалості.

Природа!

Душа Лінлей стала єдиною з природою, і немов доброзичлива мати... Вона тісно переплетилася з духовною енергією Лінлію, завдяки чому вона ставала міцнішою і міцніша.

«Фух... І я не можу цього зробити ».

Задоволено вподохнувши, Лінлей опустив своє пряме долото.

Провівши дві години за різкою, скульптура набула своєї форми. Що стосується дрібних деталей та інших - Лінлей планує закінчити все завтра.

Кожен день Лінлію запланували, і він міг виділити лише певний період часу на різьбку кам’яної скульптури.

Для того щоб тренуватися з максимальною ефективністю, він повинен мати суворий і продуманий графік! Тренування починалося о п'ятій ранку, в той час як зараз було вже вісім ранку і цей час для сніданку.

Поклавши в сторону своє пряме долото, Лін Лей зняв штани і занурився у воду гарячого джерела. Ліжа в гарячій воді джерела і відчуваючи, як його потоки масять його м'язи, Ліндей розслаблено закрив очі.

«Можливо зайти», - раптом крикнув Лінллей.

Ті двоє служниць, які постійно тихо стояли біля входу, швидко увійшли всередину і взяли в руки по підносу. Кожен з цих підношень був вкритий різноманітними смачними делікатесами та фруктами.

« Лаорд Лінлей», поклавши біля нього два підноси, служниці трохи відступили і з повагою чекали наступної команди Ліліей.

Стоячи на стороні, ці служниці мимовільно кидали свої погляди в сторону Лінлей. Голове, м’язисте тіло Лінлей змушували їхніх сердець битися частіше.

« Ви вільні».

Спокійно сказав Лінллей.

« Так, мілорде» - з повагою схилившись, служниці неохоче покинули Лінлію.

Від самого початку і до кінця Лінлей навіть не подивився в їхній бік.

Закінчивши купатися, Лінлей встав і вийшов з води, потім одягнувши чисту нижню білизну та верхній одяг, він сів на стілець і приступив до сніданку.

"Свист" - в його бік з кущів вилетіла маленька чорна тінь. Тінью виявився Бебе. З самого початку тренувань і до цього моменту Бебе спокійно дрімав в сторони.

« Босе, тепер що, вже час сніданку? Ох, цей великий шматок смаженого м'яса мій!" - очі Бебе були прикуті до великого шматка варення магічної звірини.

Лінлей засміявся.

"Деденька Дерінг, Ви дійсно не знаєте способу, щоб ми могли почати протидіяти Клайду вже зараз?" - Лінлей подумки звернувся до Делінга Коуарту.

Дерінг Коуарт одразу ж вилетів з кільця Звиваючого Дракона. Коли він сів на один з стільців, то посміхнувся: « Лей... Клайд воїн дев'ятого ранга. Зараз, різниця між вами занадто велика. Навіть якщо взяти до уваги всю твою трансформацію в Драконячій формі, то твоя сила у ній дорівнює лише початковому рівня воїна восьмого рангу. Ой, почекай... зараз ти вже перебуваєш майже на пікі рівня воїна шостого рангу... Так виходить, коли ти приймаєш свою Змієву форму, то твоя сила повинна наблизитися до рівня пізньої стадії воїна восьмий ранга. Але все ще далеко від Клайда.

Лінлей відчував, що не хоче приймати такого. Адже тепер він знав, що Клайд був чоловіком, який доручив Паттерсону викрасти його матір. Але в даний момент він не матиме і шансу у боротьбі проти Клайда.

"Єдина річ, що мені залишається - це продовжувати наполегливо тренуватися" - Лінвей мимовільно стиснув свій кулак і скрутив виделку в його руці.

На ранніх етапах розвитку, що придається додатковий імпульс у прогресі від його трансформації в Драконю форму, особливо великий. Оскільки Лінлей майже підійшов до піку рівня воїна шостого рангу - якщо він продовжить в такому ж темпі свої тренування, то приблизно протягом шести місяців він зможе прорватися на рівень сьомого ранга. І при досягненні рівня воїна сьомого рангу... у своїй зміїній формі Лінлей вже буде знаходитися на ранній рівні воїна дев'ятого рангу.

« Лаорд Лінлей», - ззовні пролунав голос служниці.

— Можеш увійти, - спокійно відповів Лінлей.

Тільки тепер служниця посміла увійти. Потім вона з повагою сказала: « Ллорд Лінлей, зовні знаходиться молода леді на ім’я Аліса, вона хоче зустрітися з вами."

« Аліса? — здивувався він. Потім він подивився на служницю. - Проводь її в зал для гостей. Я скоро буду". Говорячи це, Лінлей вже встав.

« Так, лорд Лінлей" - служниця не могла посмів підстояти Линлей на цю тему. Вона знала, наскільки суворими були Лінлей зі своїми підлеглі.

...

Зараз, Аліса стискала у своїй руці склянку води і з боку вона виглядала так, ніби їй неймовірно незручно. Після всього вона прийшла просити Лінлей про допомогу. Але вона не мала іншого вибору.

Почулись кроки.

Тіло Аліси злегка дригнуло, після чого вона відразу ж повернула свою голову, щоб подивитися в бік входу.

Вона побачила, що йде в її сторону злегка посміхаючись Лінлей. Тепер він був одягнений в звичайні будничні одягу і довгу мантію. Коли він зайшов у зал і побачив Алісу, що на нього дивиться, то кивнув і промовив: « Аліса, вже не бачилися». Говорячи це, він сів на місце для господаря помеття.

Аліса могла чітко відчути, що той Лінлей, який був зараз прямо перед нею, разючо відрізнявся від Ліней минулого року. Рік тому, Лінлей був ще дуже молодий і незрілий.

Але тепер, можна було несвідомо відчути його елегантний і спокійний темперамент. Дивлячись тільки на цю легкій посмішку, можна було відчути його величність і стати... Краса, яку відчувають тільки від когось неймовірно впевненого у своїх силах і високому статусі.

« Великий брат Лінлей», - Аліса намагалася змусити проголосувати свій голос спокійно. Але її голос тремтів, незважаючи на цю спробу.

« Не хочеш з’їсти трохи фруктів? Я пам'ятаю, ти любила оливки» - Лінлей подивився на одну зі своїх служниць.

Майже відразу служниця повернулася з тарілкою повний фруктів.

"Спасибі" Аліса взяла одну оливку і злегка надкусила. Після цього вона згадала про один з моментів її минулого, коли Лінлей власноруч годував нею оливок.

Аліса подивилася в сторону Лінлей, щоб тільки побачити, що він як і раніше посміхається їй.

« Великий брат Лінлей, - Аліса поклала плід і подивилась на Линлей. - Я хочу попросити у тебе допомоги."

« Тобі потрібна моя допомога?», - Лінвей вже здогадався про причину візиту Аліси.

- "Продовжуй" прямо сказав Лінлей.

Аліса важко виспалася, а потім серйозно подивилась на Лінлія і сказала: « Великий брат Ліллей. Ти вже точно знаєш, що відбувається з кланом Дебз. Я думаю... Калан та інші члени роду Дебз невинні. І я сподіваюся, що ти, великий брат Лінлей, зможеш допомогти їм очистити своє ім'я і репутацію від їх імені перед його Величністю. Я впевнена, що його Величність послухається твоїх слів."

Раптом Лінлей почав безпорадно сміятися.

Невинні?

Решта могли точно і не знати, але як він, будучи тим, хто вбив Паттерсона не дізнатися? Перед тим як він вбив його, Паттерсон розповів йому про цю справу з контрабандою. І з ймовірністю в вісімдесят-дев'яносто відсотків можна було сказати, що кланом, який йому у цьому допоміг, був клан Дебс!

« Чистити їхню несправедливу репутацію і ім’я? Чому ти взагалі вирішила, що вони невинні? Аліса, що ти дійсно знаєш про клан Дебс?» - Лін Лей уважно подивився на неї.

Аліса здригнулася.

Їй потрібно було неабиякої сміливості, щоб змусити себе вимовити ці слова. Але після такої реакції Лінлей і його питання на запитання... У неї склалося відчуття, що Лінлей не стане допомагати!

Їй раптом захотілося заридати, вона відчувала себе неймовірно нещасною.

Аліса встала. Зробивши короткий реверенс на бік Лінлей, вона сказала: « Великий брат Лінлей, я вибачаюсь. Мені дійсно не варто було сюди приходити. Я розумію, що в минулому я принесла тобі неймовірний біль. Для мене... зараз приїхати і просити у тебе допомоги врятувати клан Дебс, це дійсно надмірно. І це цілком нормально, якщо ти не допоможеш. Я не звинувачую тебе... - Аліса розуміла, що Лінлей і Калан були суперниками в любові. І з боку Лінлей вже було люб’язно не кинути кілька “камей ” у загиблий клан Дебс.

Дивлячись на Алісу, серце Лінлей було дуже спокійним.

Що ж до невдалих відносин Лінлей з його першою любов'ю... Він вважав їх сонами, які вже давно проминули. До цього моменту, Лінлей довелося пережити ту битву в Туманній долині, його трансформацію в воїна Драконячої Крові і нарешті смерть свого батька. І тепер він став на темний шлях помсти!

На шляху до здійснення його помсти Лінлей довелося стати неймовірно жорстоким і холоднокровним, не послаблюючи уваги ні на секунду. Поточний Лінлей був ментально набагато сильнішим і більш дорослим, ніж рік тому. Той, молодий і наївний Лінлей, який жив рік тому, не йшов в жодне порівняння з поточним. Але він також не був тим Лінлей, про який подумала Аліса.

Після багатьох випробувань і труднощів, він дозрів! Лінлей пережив занадто багато!

"Великий брат Лінлей, я зараз піду» - Аліса відразу попрямувала до виходу, а на краях її ресниць почали скапуватися сльози.

« Аліса», - Ліндей теж встав і витягнув свою руку, поклав на плече Аліси.

Аліса повернула свою голову в сторону Лінлей, а на її обличчі застигло подив. Лінлей теж дивився на її. Через мить, серйозно тоном, він сказав: « Аліса — це так багато чого ти не знаєш. Чи є клан Дебс невинним - це не те, що ти можеш визначити або просто вирішити для себе. Але, оскільки ти все-таки вирішила попросити допомоги у мене, я не стану стояти і дивитися. Но... Чи зможу я допомогти - це вже зовсім інше питання."

Том 6, розділ 18 — Візит

Аліса відчула, як її серце почало тремтіти... Те тепло, яке було давно забуте, раптом знову розбудилось і стало відомим. Але разом з почуттям вдячності, вона відчувала незбагненний жаль.

« Великий брат Лінлей... Дякую. Дякую, Аліса почала повторювати ці слова. А в її очах застигли іскри від сліз... Сльози хвилювання і щастя.

Лінлей усміхнувся: « Відвертайся. О другій половині дня я відправлюся з візитом до палацу його Величності."

Але навіть тепер Лінлей відчував у своєму серці спокій, коли побачив Алісу, що плаче. Тепер вона була лише подругою, з якою мав добрі стосунки. Більше нічого.

« Добре. Дякую тобі, - Аліса глянула на Лінлей ще раз, після чого повернула голову і пішла. Вона не могла збагнути, що їй робити.

Спочатку Аліса боялася, що з-за того що в минулому вона зробила боляче Лінлі ... Він відчуватиме ненависть до неї і Калану, через що він відмовиться врятувати його. Але його реакція та поведінка були несподіваними для неї. Лінлей не був схвильований, навіть більше, він був абсолютно спокійний.

Дивившись на Алісу, Лінлей сів. Він схопив випадкову ягоду і з’їв її. У цей момент з'явився Бебе.

« Босе, ти дійсно збираєшся допомогти Алісі? Якби це був я, то я б вже давно вдарив її. Чорт забирай, вона повинна бути просто щаслива, що ти не побив її до смерті!" - нещасно причитав Бебе.

Лінлей подивився на Бебе: « Бебі, люди - не магічні звіри».

У той самий момент з кільця Звиваючого дракона вилетів Дерінг Коуарт і доброзичливо подивився на Лінлей сказав: « Ліінлей, ти чиниш правильно. Я був трохи стурбований, що в тобі прокинеться темперамент дитини і ти виженеш її геть."

"Темперамент дитини?" - здивовано перепитав Лінлей.

У очах Дерінга Коуарта така поведінка виглядала б дитячим.

«Верно. Жінки, пфф... Вони всюди." - хмикнув Дерінг Коуарт.

Лінлей тієї ж години втратив дар мови. Їхнє ставлення до жінок дуже відрізнялося від погляду Дерінга Коуарта.

« Добре, думаю вистачить балачок. Мені потрібно продовжувати свої тренування», - Ліндей відразу ж встав і пішов в напрямку своєї тренувального майданчика.

На думку Лінлей, Аліса була не більш ніж стороннім епізодом. Це не могло вплинути на його настрій. У даний момент єдине, що турбувало Лінлей... Це помста за батька і пошуки матері.

...

« Його Величність зараз знаходиться у своєму кабінеті, займаючись справами державного характеру. Лорд Лінлей, будь ласка, йдіть за мною в його кабінет." - шанобливо вимовив палацовий слуга.

Лінлэй кивнув.

Лінлей з Бебеєм, який сидів на його плечі, слідував за слугою. Через деякий час вони опинилися на місці.

« Ліпша Величність! Лорд Лінлей прибув!» - через двері кабінету голосно викрикнув палацовий слуга.

Клайд, який ще трохи тому був повністю поглинутий читанням деяких документів, відразу підняв голову. Коли його тигровий погляд зупинився на Лінлі, очі схвильовано засяяли. Він сміявся і сказав: « Лінлей, швидше заходь. Для нас двох немає ніякої необхідності дотримуватися всіх цих церемонії."

« Так, Ваша Величносте», - Ліндей злегка посміхнувся, після чого увійшов в кабінет. Клайд, в очах Лінлей насправді був хороброю і відвертою людиною, яка ніколи не використовував свого становища короля, щоб спробувати залякати його."

« Якби не смерть мого батька, - Лінлей роздумував про себе. Можливо, ти і я могли б стати друзями. Але настане той день, коли я повинен буду вбити тебе. Просто зараз мені всього-навсього бракує сил".

Лінлей ніколи не вагався вбити Клайда. Як тільки з’явиться нагода, він неодмінно зробить свій хід.

Після невеличкого тоста Клайд чокнувся своїм винним келихом з склянкою Лінлей і відхлібнув, а потім сказав: « Ліінлейкею, це велика рідкість, що ти добровільно вирішив відвідати мій палац. І про що мій головний Дворцевий Маг хоче поговорити зі мною сьогодні?."

Лінлей засміявся.

У Головного Дворцевого Маґа насправді було досить багато обов'язків, але Ліндей ніколи не дбав хоч про якийсь з них. Він дозволив іншому палацовому магу взяти всі його обов'язки на себе і Клайд, звичайно, був не проти. Адже Лінлей був слугою короля лише так. Все, що від нього вимагалося... це показувати що він, Лінлей, повністю на боці короля Клайда.

« Ви маєте рацію, я справді прийшов сюди сьогодні, щоб обговорити дещо з тим, що усміхнувся до Клайда і сказав Лінлей. - Питання за підозрою Клана Дебс в контрабанді водного нефрита. Ваша Величність наказала заарештувати Калана і Бернарда, вірно?

« Це так, - Клайд нахмурившись подивився на Лінлей. – Но... Ти що, теж вирішив прийти говорити від їх імені? "

Протягом того часу багато палаців приходило говорити від імені Клана Дебс. І причиною такої поведінки було те, що клан Дебс використовував свій стан на підкуп.

« Якщо ти дійсно хочеш врятувати їх клан, то я можу допомогти тобі» — відверто сказав Клайд.

Єдине, чого Клайд справді хотів досягти - це зруйнувати теневу структуру влади, яку збудував його молодший брат Паттерсон. Щодо клану Дебс, то він збирається позбутися їх, як само собою зрозуміло, оскільки вони були пов'язані з його братом. Але він був готовий помилувати весь клан Дебс, зробивши так послугу Лінлій. Адже навіть якщо він помилує їх, в процесі зможе це зробити для них дуже дорогою ціною.

« Ні, - Лінлей раптово похитав головою. - Я не збираюся говорити від їх імені."

— Що? - Клайд з цікавістю подивився на Лінлі.

Лінлей недбало продовжив: « Ваше Величність, питання про те, чи займався клан Дебс контрабандою водного нефриту, само собою повинен бути розглядатися справедливим і чесним чином."

— Так? — запитав Клайд. - Лінлэй, тоді ти прийшов тому що... І я не можу цього зробити ».

Лінлей розсміявся: « У зв’язку з підозрами, що клан Дебс займався контрабандою водного нефриту... Я думаю, для Вас буде достатньо і того, що Ви захопили лідера їх клана, Бернарда. Щодо його сина, я вважаю, що немає особливої потреби в ув’язненні. Який же сенс у арешті першого наступника? Якщо схопити першого, на його місце встане другий наступник. І їх клан не буде знищення, а другий наступник продовжить сімейну лінію клану."

„Лінлей, ти хочеш сказати... - Клайд здивовано подивився на Лінллей.

Лінлей спокійно подивився на Клайда: « Ваше Величність, я сподіваюся, що ви зможете звільнити Калана».

"А, відпустити Калана? Я чув, що ти і Калан? - Клайд провів дуже ретельне розслідування з приводу Лінлей. Звичайно він знав про складну історію між Лінлею, Каланом та Алісою.

Лінлей безпорадно розсміявся: « Ваша Величність, це був так давно."

„Лінлей, я мушу нагадати тобі, що з мого розслідування... Калан є дуже замкнутим і недовгою людиною, яка може легко затаїти образу" - вирішив нагадати Клайд.

« Я знаю», - злегка кивнув Лінлей.

Виходячи з кількох взаємодій, що Лінлей мав з Каланом, він уже відчув ворожість до нього. И... Лінлей знав, що протягом семи днів його скульптура провела « Пробудження від сну Франсіско на виставці, хтось намагався знищити її.

Знищення скульптури було актом, в якому ніхто не цікавився.

Окрім Калана, Ліней не знав, хто ще міг би знищити « пробудження від сну 13.

« Тоді чому ти допомагаєш йому?», - в замішанні запитав Клайд.

« Ваше Величність. Як я можу турбуватися про таке недалеко і обмеженою людиною як він. Чи я все ж повинен хвилюватися?», посміхаючись, Лінлей подивився на Клайда. Він кілька разів моргнувся, а потім розсміявся у грубій манері.

«Верно. У минулому, можна навіть сказати, що ти і Калан були просто старими знайомими. Але тепер він не лише відмовляється дружити з тобою, але й навіть ненавидить тебе. Адже саме його батько продовжував намагатися налагодити з тобою стосунки. У порівнянні з ним, видіння Калана насправді дуже обмежене і недалеко» - кажучи це, Клайд голосно сміявся.

Клайд похлопав Лінлей по плечу: « Не хвилюйся. Я понучу Меррітту розслідувати цей випадок ретельно і справедливо. З кланом Дебс постануть напевно справедливо. Але якщо виявиться, що вони були залучені в контрабанду водного нефрита, я не дозволю їм уникнути заслуженого покарання."

"Правильно, треба поводитися справедливо" - кивнув Лінлей.

У кареті по дорозі додому Бебе лежав на колінах Лінлей.

« Нічого собі, босе, ти такий злий! Я дуже недооцінив тебе! Лідер клану Дебс, адже напевно займався контрабандою... і тепер його клянуся прийде кінець. Навіть якщо Калан зможе уникнути покарання, його майбутнє життя не буде легке і безтурботне!"

Бебе з давніх - давен хотів убити Калана. Він не міг стриматися від сміху: « Дібс буде знищений чи ні, але тут ще не все ясно. Наприклад, вони могли б віддати більшу частину свого клана безпосередньо королю Клайду і тоді Клайд не буде їх повністю знищувати. Але незалежно від того, чи їх тепер клан в руках Клайда і навіть якщо вони не будуть повністю знищені, їм доведеться втратити кілька шарів « своєї шкури », щоб вибратися з цієї роботи.

Лінлей повністю усвідомлював, наскільки темним і зіпсутим може бути світ палаців. Хоча вони публікують усі чесні й шляхетні, більшість з них — це лише швартира та їхня закулісна діяльність.

« У порівнянні з силою Клайда, їх клан Дебс надто слабкий" - похитав головою Лінлей.

Що вже казати про нікчемність і слабке Калане... він був не тим, про кого Лінлей міг би хоч трохи турбуватися. Вони були абсолютно в різних вагах. Достойним противником Лінлей міг бути тільки Клайд!

— Ми прибули, пане. Я поважаю купур.

Лінлей штовхнув дверцята карети і вийшов. Виходячи, Бебе само собою схопився на його плече. Але перед тим як Лінлей увійшов у свою в’язницю, один з сторожів шанобливо звернувся до нього: « Милорд, у головному залі Вас чекає гість».

« Гість? У головному залі?

Його часто відвідували люди з різних куточків світу, але вони не могли увійти і просто очікували його зовні. Тільки люди з дуже високим статусом, такі як герцог Паттерсон або король Клайд чи само собою кардинал Ґільєрмо, могли б безпосередньо відправитися в головний зал і очікувати його там.

« Хто це? » — не поцікавився Лінлей.

« Я не знаю, але в його руках був кардинальський орден», - шанобливо відповів вартовий. Будучи лицарем Сіяючої церкви, він був добре обізнаний з розпізнавальними знаками кардиналів.

Кожен кардинал мав тільки один орден. Звичайно, декотрі надзвичайно могутні підземелля теж мали свої розпізнавальні знаки. Влади самопізнання вказують на певний статус, і цей статус не був нижчий від кардинальського.

— Орден? — здивувався він.

Не вагаючись ні секунди, Лінлей негайно попрямував у бік головного залу. Через короткий час він дійшов до головного залу і був дуже здивований побаченим.

У головному залі стояв чоловік середніх років з чорним волоссям, який був одягнений в довгу мантію. Він виглядав зовні на тридцять-сорок років. У нього була дуже лінива ауроя.

Коли Лінллей подивився на нього, то чоловік відразу повернувся в сторону Лілію. Після чого в його погляді проскочила іскра хвилювання: « Мастер Лінлэй, Ви повернулися? »

« Мастер Лінлей? » — запитав він, але перш за все вирішив швидко зайти в головний зал.

« Ви... О, я пам'ятаю Вас. Ви були тією людиною, яка зробила ставку в десять мільйонів золотих монет" - Лінвей відразу ж згадав. Під час торгівлі на аукціоні за скульптуру “Пробудження від сну ” цей чоловік середніх років був тим, хто зробив ставку в десять мільйонів золотих монет.

Один чоловік середнього віку з захопленням кивнув: « Я не сподівався, що Майстер Лінлей запам’ятає мене. Це робить мене таким щасливим. О вірно... Дозвольте представитися. Мене звуть... Сезар".

"Сезар?" - Лінлей ніколи не чув це ім'я раніше.

« Сезар! — раптом почувся голос Дерінга Коуарта в голові Лінлей. - Я не думав, що маленький виродок Сезар до цього часу залишиться в цій площині на континенті Юлан."

Лінлей був приголомшений, подумавши про себе: « Дідушка Дерінг знав цього Сезара? Адже дідусь Дерінг жив так давно! Якщо дідусь Делінг знав його, то на скільки був старий Сезар?

« ЛІНлей, Сезар справжній аномалій. Його темпи росту та розвитку були просто занадто швидко і до того ж, він вбиває не моргнувши й оком. Коли я ще був живий, він вже встиг прорватися на Святий рівень. Хоча тоді він був все ще тільки на початковій стадії розвитку Святого рівня... Я боюся уявити, з урахуванням його аномальних темпів зростання, чого він встиг добився за останні п'ять тисяч років. Зараз він має бути набагато потужнішим".

Раптом серце Лінлей стиснулося.

Людина перед ним виглядає на тридцять або сорок років, але насправді вона вже стала воїнам Святого рівня в епоху, коли жив Дерінг Коуарт. Перед смертю Дерінг Коуарт прожив понад тисячу років. Якщо взяти до уваги це, то Сезар має бути приблизно 6000 років.

Шеститисячерічна аномалія!

— Мастер Линлей, щось не так? - Ваше обличчя здається досить похмурим на вигляд».

« Нічого, пане Сезар. Будь ласка, сідайте." - Лінлей намагався насильно заспокоїти себе. Але щоразу, коли він думав про те, ким був цей чоловік перед ним... Він міг відчувати лише шок.

Шеститисячерічна аномалія... Супер Воїтель, який пережив епоху Пуентської Імперії і дожив до поточних днів. Якщо він вже тоді був на Святому рівні. Те що зараз?

« Мастер Лінлей, я захоплююся вашими навичками різьблення скульптур. Якби не ця маленька дівчинка Делія благала мене поступити їй, то я б « Пробудження від сну этого », - Сезар злегка потиснув губи під час розмови, але через мить його очі загорілися. - Так що, Майстер Лінлей, коли Ви з Делією плануєте одружитися?»

"Подружуватися?"

Шок, який колись випробував Лінлію, не йшов у жодне порівняння з тим приголомшеним твердженням Сезара. Прямо зараз, без применшування, можна було сказати, що очі Лінлей мало не вискакували з орбіт і він мовчки продовжував дивитися на Сезара.

Том 6, розділ 19 — Король Убивц

Сезар підозріло подивився на Лінллей: « Що? Невже та юна леді з клана Леон не Ваша наречена?»

— Невеста?

Побачивши реакцію Лінлі, Сезар здавалося щось зрозумів. Тоді він сміявся і сказав: « О, як кумедно! Майстер Лінлей, треба сказати, що маленька міс Делія з клана Леон взивала на себе досить багато неприємностей. Вона витратила досить багато часу та зусиль, не кажучи вже про золото, щоб купити Вашу скульптуру “Пробудження від снуDescription".

Лінлей запитав Сезара: « Пане Сезаре, може ви мені скажіть, де саме Ви чули про Делію як мою наречену і що ми збираємося одружитися?»

Сезар погладив свою бородку. Тоді він із захопленням сказав: « Не можу сказати, не скажу.

У цей момент Сезар відразу згадав вміст листа, переданого йому палацом Делії. Роздумуючи про себе: « Для дівчини... Будь мужнім, щоб поводитися подібним чином... це дійсно показ того, що її почуття до Лінлэй є справжніми. Напевно буде краще мені більше не говорити на цю тему ... а то поставлю цю юну леді в ще більш незручне становище."

Сезар розумів, що після того як Делія відверто розповіла йому певні речі... З його боку, це буде зовсім неморально говорити іншим. Адже він, Сезар ... Був дуже принципальною людиною.

Лінлі довелося придушити свою цікавість. Адже те, що Сезар описував Делію як його наречену, насправді було не так важливо. Тепер має значення тільки те, що перед ним сидить шеститисярічна аномалія!

« Пані Сезар, тому що ви прийшли до мене з медалью кардинала Сячої церкви, я вважаю ціль вашого візиту - це справи пов'язані з церквою в Сієї?», Лінлей намагався знайти причину, по якій цей чоловік вирішив відвідати його.

Сезар ліниво розтягнувся на стільці і з драматичним жестом руки відчужився головою: « Це церква, яка є сезарем? Майстер Лінлей, мабуть, не вирівняйте мене з цими хлопцями".

« А як же орден?», - Лінлей запитав себе про Сезара.

Сезар відразу ж сказав: « А... це... Він залишився після того, як я вбив одного кардинала. Я подумав, що цей орден може коли-небудь знадобиться, ось і зняв його з трупа. І я повинен сказати, використовуючи його протягом багатьох років, він виявився дуже корисним."

« Вбити кардинала, потім недбало тягнути орден з трупу?», - серце Лінлей стисалося, він не міг придушити відчуття холодного холоду.

Той, хто сидів перед Лінлею Сезара, був справді надзвичайно сильним.

Раптом у голові Лінлей почувся голос Дерінга Коуарта: « Лейнлей, ще до мого життя... Сезар вже прорвався на Святий рівень. У ті часи Церква, що Сіяла була ще слабкою організацією... але він вже тоді був на Святому рівні... що вже говорити про те, чого він досягнув після п'яти тисяч років. І, звичайно ж, навіть після вбивства кардинала, Церква в країні не могла дозволити йому конфліктувати з ним.

« Ведь... Сезара називали спеціалістом з усунення волів. Такий лідер Святого рівня, як він вважається набагато небезпечнішим за звичайний шибеник святого рівня. Все через те, що він спеціалізується на вбивствах ... І після того, як він досяг піку Святого рівня його небезпека тільки багато разів зросла."

Почувши Дерінґ Коуарта, Лінлей почав розуміти.

У минулому, коли він тренувався на хребті Магічних Звірей, то стикався з воїнами, які спеціалізувалися на вбивству. Коли Лінлей зустрівся з одним із них на самому початку своєї подорожі, то дуже добре зрозумів, що навіть попри те, як той убивця був на рівні воїна шостого рангу, він був сильніший і небезпечніший звичайного солдата того ж рівня.

Адже спеціалізація вбивць - це “засада ” і самогубство одним ударом 16. Вони не відчувають докорів сумління, а під час виконання ні на мить не вагалися.

З другого боку, більшість людей зі Святого Письма турбуються про свою честь і репутацію.

Водій на вершині святого рівня, у якого немає ні краплі совісті — це жахлива сила.

« Мабуть, саме через це церква Сіяюча навіть не намагалася повернути той орден. З цієї причини Сезар може відкрито і безтурботно жити в місті Фенлай, Святій Єлисеїці союзу. Він зітхнув з Дерінгом Коурарт. – Ох... Сезар дійсно живе в своєму задоволення".

Коли Лінлей почув ці слова з Делінґа Коуарта, то почав відчувати мимовільне захоплення Сезаром.

« Що, ви боїтеся? Єдине, що він міг зробити - посміхнутись і продовжити. - Розслабтеся, адже це було так давно. І взагалі, вже минуло стільки часу з моменту коли я когось убив".

« Давно не вбивав? - Подумав Лінлей. Але коли він згадав, що людина є перед ним шість тисячолітнім убивцею, то не був надто впевнений у правдивості сказаного.

« Та ні, я в порядку... Просто я здивувався майстерністю пана Сезара... Убивати кардинала Сяючої Церкви і жити без турбот у Святій Єлисеїці... - Усміхнувся Лінлей.

Коли Сезара виблискували, він ховав по плечу: « Не погано, не зле. Ви справді є Майстером-скульптором! Ваша ментальна витривалість і зрівноваженість справді набагато вищі, ніж у інших. Незважаючи на те, що Ви знаєте про мою силу, ви ні краплі не злякалися."

« Мастер Лінлей, насправді я наніс Вам візит, щоб дещо попросити" - Сезар по-справжньому подивився на Ліліей.

Лінлей швидко відповів: « Пане Сезар, будь ласка, говоріть. Доки це буде в межах моїх сил і можливостей, я безумовно допоможу Вам."

Але погляд Сезара став більш серйозним: « Местер Лінлей, я, Сезар, завжди ненавидів бути комусь зобов'язаним. Отже, у відповідь на Ваше послугу я, звичайно, при необхідності Вам допоможу."

У серці Лінлію відчув радість.

Безцінне схвалення вбивці, що досягла святого рівня п’ять тисяч років тому! У той же момент у голові Лінлей промайнула думка: Вбити Клайда!

Весь цей час Лінлей постійно намагався придумати спосіб, як протидіяти Кладу... навіть розглядав можливість захоплення та допиту. Адже Лінллей повинен був з'ясувати, що сталося з його матір'ю. Але виходу все не було... Адже він поступився Клайду, як з точки зору сили та влади. Самостійно він не міг протидіяти йому.

Але тепер Лінлей має можливість.

« Якщо б я міг попросити Сезара викрасти Клайда, то для нього це не повинно бути важким завданням», - настрій Лінлей швидко покращилося. Адже він міг розв’язати проблему, яка вже давно наговорила.

« Пані Сезар, будь ласка, скажіть мені, що вам потрібно» - серйозно вимовив Лінлей.

« Добре, тоді я просто скажу все як є" - заявив рішучий голос Сезара.

Потираючи борідку, Сезар спілкувався зі своїм старим другом: « За все моє життя я не любив багато справ. Звичайно, мені подобаються жінки і в минулому вбивства були схожі на хобі. Але все рано чи пізно наскучує... і після того, як я втратив інтерес до вбивств, у мене збудилася любов до різних видів мистецтва. І, звичайно ж, найбільше мене забрали кам'яні скульптури. Для мене вони — найвища форма мистецтва! Майстер Лінлей... Через те, що я не зміг купити Вашу скульптуру “Пробудження від сну!" Я відчув велике розчарування. Коли я повернувся додому, то навіть не міг заснути ночами. Після багатьох безсонних ночей, я все ж вирішив нанести Вам особистий візит."

« Пані Сезар, що ви намагаєтеся мені сказати? » — нахмурився.

Він продав Делії скульптуру « Пробудження від сну 5.

"Я сподівався, що майстер Лінлей зможе вирізати для мене скульптуру" - з надією Сезар подивився на Ліней.

« Це не проблема», - блискавично погодився Лінлей. Щодня він проводить частину свого вільного часу за вирізання скульптур... Для Сезара було простою справою витратити трохи часу.

"Але до цієї скульптури я маю кілька додаткових вимог", - трохи незручно сказав Сезар.

Смужний!

Шести тисячалітня аномалія вважала себе ніяково!

« Пані Сезар, не соромтеся, можете мені все сміливо пояснити» - Лінвей з цікавістю подивився на Сезара.

Сезар видав смішок: «... Майстер Лінлей... я сподіваюся, що... що ця скульптура буде викарбувана з мене і зможе показати мою унікальну аура."

« Чи використовувати вас як модель? І показати Вашу унікальну аура? ", Лінвей здивувався.

Побачивши вираз обличчя Лінлей, Сезар швидко продовжив: « Що... Невже це так важко?»

« Ні. Це не зовсім так, - кліпай, Лінлэй похитав головою. - Використовувати вас як моделі дуже легко. Бачачи Вас всього лише раз, я зможу легко вирізати точну Вашу копію. Але трохи складніше передати скульптурі унікальну ауру. Тому що в різний час людина може виробляти різні ауру... Наприклад, коли людина злиться - одна аура, яка щаслива то інша, смуток, при смерті, важко поранений, сумує.

Розслабившись, Сезар відразу засміявся: « Я зрозумів. Ауру, яку я хочу щоб Ви відобразили... Це аура моєї харизматичністі".

« Ваша харизмальність? — запитав він. - Пане Сезар, коли Ви відчуваєте харизматичні? "

Лінлей вже почав думати, що ця шеститисярічна аномалія має певні проблеми з психікою.

Сезар впевнено відповів: « Я вважаю, що виглядаю максимально харизматично, коли я когось убиваю! Ви знали, що мене навіть називають Круол Вбивць-ка!»

Сезар - "Король Убійц"!

Це ім’я викликало жах у всіх високопоставлених жителів континенту Юлан. Чотири Великі Імперії, ні два найбільших союзи не могли посміяти образити цього чоловіка. І якби чотири найбільші гільдії вбивць запропонували вибрати одного з них члена, то всі б без сумніву вибрали чоловіка, який жив на континенті Юлан протягом останніх п’яти тисяч років — Сезара (Короля Убійц)!

Пік Вбивця Святого рівня і зі спеціалізацією на вбивствах! З точки зору числа і складності методів, якими він міг убити, він безумовно досяг у цій області своєї вершини. Ті люди, яких Сезар тренував, могли легко сказати, що його методи вбивства стали схожими до мистецтва.

Сильніший убивця. Король Убивц!

Хоча на континенті Юлан було багато людей, які досягли вершини двигуна Святого рівня, наприклад: Священний Імператор Сяючої Церкви, лорд Лао Сіячій церкві або Темний патріарх культури Теней... Врешті-решт, кожна з чотирьох Великих Імперій мала свого вола на вершині Святого рівня.

Але без сумніву, кожен з них поводився дуже обережно із Сезаром - Королем Убивць.

Адже жоден з них не йшов у жодне порівняння з вбивством.

Могутність » (Короля Вбивця), що був на вершині Святого рівня, була просто занадто страхітливою. Навіть чотири Великі Імперії та два найбільших союзи дотримувалися одного принципу — якщо можливо, ніколи не ображати його... не кажучи вже про інші великі клани континенту Юлан.

Під час цього аукціону кардинал Лампсон і кардинал Гільєрмо були готові витратити величезну кількість золота на скульптуру “Пробудження сну ” для того, щоб змусити Лінлей відчувати до них вдячність. Але побачивши, що Сезар зробив свою ставку... Вони були настільки налякані, що навіть не могли в думках змагатися з ним за цю скульптуру. Навіть той старий слуга з клану Леон - Сю, побачивши Сезара - Короля Убігу, був ужаханий. Після того як Делія передала записку Сезару і отримала його згоду, вона посміїла перебити її ставкою.

Виходячи з усього вищесказаного, можна було легко зрозуміти наскільки по-справжньому грізним є “Король Убійц".

Незважаючи на те, що він так довго володіє орденом кардинала Сіячої Церкви... Вони не намагалися повернути його і дозволили Сезару використовувати його як йому заманеться - це було свого роду знак доброї волі. Що ж до вбивчого кардинала... Єдине, що можна сказати - це те що він помер марно.

« Коли ви вбиваєте? — без вагань похитав головою Ліндей. - Пане Сезар, я ніколи не бачив, як Ви когось вбивали. Як я можу знати, яку Ви випустите ауру під час вбивства?»

У даний час Лінлей як і раніше дуже мало знав про іменних волонтерів Святого рівня. Навіть всесвітньо відомий Сезар - « Круль Убивц»... Він почув про нього тільки сьогодні.

« Так це просто. Як я виглядаю, коли вбиваю когось... Я просто покажу Вам це прямо зараз. Дивіться уважно." - поведінка Сезара миттєво змінилася.

« Почекайте! — закричав Ліллей. - Пане Сезар, будь ласка, нікого не вбивайте в моєму будинку."

« Хто сказав, що зараз я збираюся когось вбити? Я просто хочу показати, як я виглядаю в цей час" - Сезар досить кисло подивився на Лінлей.

Лінлей лише ніяково засміявся.

У глибині своєї душі Лінлей відчував благоговіння перед Сезаром. І коли він почув слова Сезара... то Лінлэй відразу ж подумав, що той збирається когось вбити.

« Будьте уважні. Припустимо, що моєю метою є ця ваза перед нами», - спокійно продовжив Сезар.

Невтомно, поведінка Сезара докорінно змінилася. Він був неймовірно спокійний. Та лінива і безтурботна аура, що ще трохи тому обкутала його, зникла. Зараз він став людиною, яка приховує якусь ауру - особою, котра не демонструвала сили та емоцій.

Холодний. Спокійний.

Лінлей не міг нічого помітити. Він тільки відчував, що повітря злегка вібрує ... і в той же момент, та ваза, що була перед ним, почала розпадатися шматочок за шматочком, дюйм за сантиметром.

« Як ця ваза для квітів, може руйнуватися!», - відчуття нахлинули на Лінлей, повністю приголомшили його.

"Так це і є Король Убивц?" - у своїй голові, Лінлей назавжди запечатав цей момент. Коли Сезар почав діяти, його вираз обличчя не змінився ні в найменшій мірі. У той момент він здавався абсолютно безприкладним і холодно дивився на все в садибі. Це було схоже на відчуття, що для нього будь-яке життя представляло цінність простої травинки.

Вбити когось для нього було простіше.

Але в Лінлію також з'явилось відчуття, що коли Сезар почав діяти, його увагу зосереджувалося тільки на тій вазі.

Ніби весь всесвіт зосередився на ній і навколо нічого не існувало.

Це дивне... Дивне відчуття пробудило в Лінлі бажання відкашлюватися кров'ю.

« Чи ви це бачили? — каже Сезар знову повернувся до свого енергійного і колоритного стану. Недобре присівши на стілець і схрестивши свої ноги, він подивився на Лінлэй. - Що ви думаєте? Хіба ви не погодитесь, що в той момент я виглядав дуже харизматично? Ви знали, що покладаючись на цю техніку я підкорив серця багатьох жінок!»

Том 6, розділ 20 — Яд

Лінлей міцно-накріпко запечатав цю сцену у своїй пам'яті.

Після запитання, поставленого Сезаром, Лінлей кивнув: « Чіткість є харизмачною. Я вже запам'ятав цю сцену. Однак я боюся, що для мене буде досить важко зробити Вашу скульптуру на тому ж рівні, як і “Пробудження від снуDescription".

Скульптури рівня « Шедеври » у цьому світі з’являються рідко.

У минулому, Лінлэй був убитий горем, після чого виплеснув всі переповнюючі його емоції під час різьблення скульптури... Після цього зміг впасти у таємничий стан повної єдності з природою. Тільки після цього він зміг завершити « Пробудження від сну 5. У даний момент він просто не зможе вирізати нову скульптуру на тому ж рівні.

« Не важливо, якщо Майстер Лінлей буде автором моєї скульптури - я буду задоволений. Я не вимагаю того ж рівня, що і « Пробудження від сну 5.... Мені вистачить і того, якщо скульптура опиниться на рівні майстра-скульптора" - сміючись сказав Сезар.

Лінлэй кивнув.

Якщо це було необхідно, Лінлей був упевнений у своїх силах.

« Пане Сезар, я думаю, що зможу впоратись за один місяць. Що скажете? По суті, Лінлей міг закінчити цю скульптуру за три дні, але він хотів на всяк випадок взяти час про запас.

Сезар кивнув: « Добре. Один місяць - це дуже короткий період часу. Я не поспішаю, у мене є весь час цього світу... ха-ха".

« Мастер Лінлей, якщо у вас є те, що я можу вам допомогти, не вагайтеся і скажіть мені. Поки це буде в моїх силах, я, безумовно, зроблю це." - щедро вимовив Сезар.

Лінлэй занервничав.

Після того, як Лінлей вбив Паттерсона, єдиним його метою був Клайд. Але зараз... він не був здатний вбити або схопити його.

Але Сезар, Король Убивц, безумовно був на це здатний!

„ Пане Сезаре, якщо я попрошу вас захопити одного їхнього королівства під заступництвом Святого Союзу... Ви погоджуєтесь?" - поставивши питання Сезару, Лінлей ледве стримався від надто конкретного прохання.

Сезар дуже здивувався, коли запитав: « Захопити короля?»

Лінлей впевнено кивнув: « Так.

Сезар насупився. Після короткої паузи він подивився на Лінлей: « Спочатку я хотів дещо пояснити. Якщо я все ж захоплю для тебе короля, ти вб'єш його?»

« Все, що завгодно! » — відповів він.

"Королю Убивця", напевно, не найкраща ідея. Якщо через дії Клайда мати Лінлей померла, чи сильно постраждала, то як він міг не помститися?

Тепер Лінлей мав погане передчуття. Протягом багатьох років від його матері не було ніяких вістей або слідів ... Мабуть, вона вже була мертва або в кращому випадку знаходилась у темній камері. І незалежно від того, що конкретно сталося, він напевно помститься.

- Сезар подивився на Лінлі.

Лінлей зараз дивився з надією в очах.

Сезар розумів, що хоча кардинал вважав статус важливішим і важливішим фігурою ніж король... але наслідки, які будуть викликані після вбивства короля, безсумнівно буде більше, ніж від убивства кардинала.

Мертвого кардинала Сіяюча церква може відразу замінити.

Але смерть короля призведе до численних битв і розпростир всередині королівства. Це головний біль для Сяючої церкви, не кажучи вже про те, що треба буде знайти добру заміну.

« Вибач... але це твоє прохання, я не в змозі виконати, - Сезар серйозно подивився на Лінлей. - Лінліє, наслідки, які відбуватимуться після вбивства короля занадто великі. Протягом того часу Сяюча церква до мене добре ставилася. Я не хочу робити Сабля ворогами Сяючу церкву і мою організацію через скульптури.

Під захистом Сезара була одна з чотирьох найбільших гільдій убивць — Сабля.

Сезар розумів, що є важливішим і менш важливим.

Одна скульптура не коштувала того, щоб розколини між нею та Сіяючою церквою. Протягом усіх цих років його люб’язно й Сезар запам’ятали. Він не міг протистояти своїм принципам і стати егоїстичним вовком, який кусає за виявлену доброту проти одного з королів Сяючої церкви.

« Змініть прохання», - вибачається тоном вимовив Сезар.

Лінлей почувався безсилим. З точки зору сили Клайд навіть близько не був рівкою Сезара, але його статус переконав Сезара не діяти проти нього.

Лінлей примусив себе залишитися спокійним.

« Пане Сезар, тоді у мене є питання про те, чи ваш арсенал має метод, яким я міг би вбити нашого Вбивця дев'ятого рангу".

Сезар глянув на Лінлей. Після короткої паузи він відповів: « Я знаю багато способів вбивства. Але той, який дозволить магу сьомого рангу вбити волів дев'ятого ранга? Це... Складно." Сезар почав перебирати у своїй голові багато варіантів. Один метод вбивства за іншим почав виринати в його пам’яті.

Лінлей не смів йому заважати. Він лише спокійно спостерігав.

Чи Сезар повернувся до Лінллей: « Дев’ятий ранг - це воїн чи чарівник? Якщо ця людина маг, то в мене є один метод."

« Воїн» - відразу відповів Лінлей.

Щоб боротися проти військової та магу - потрібно абсолютно різні методи і підхіди. Почувши відповідь Лінлі, що цим чоловіком був воїн дев’ятого рангу, голова Сезара розболілася.

Лінлей просто чекав.

« О! У мене є ідея, - очі Сезара раптово блиснули, після чого він повернувся до Лінлей. - Ха-ха, дуже давно я випадково натрапив на цей метод. Я не думав, що вісімсот років потому я все ще буду пам'ятати його."

« Що за метод?», - Лінлей відразу розсердився.

О небеса! Король Вбивц справді знав спосіб, яким маг сьомого рангу міг вбити дев'ятого солдата.

« Крароль Убійц сповнений методами вбивства... і справді, він знає в цій області набагато більше, ніж я. Хоча, якби я прожив стільки ж скільки він, можливо, я б знав і побоже його." - в голові Лінлей пролунав голос Дерінга Коуарта.

Лінлэй про себе пустив смішок. Дідусь Дерінг ніколи не любив нікого поступатися.

« Метро... — Сезар усміхнувся Лінлей. - Використання отрути!»

« Використовувати отруту? » — здивувався Лінлей. Він вже почав думати, що це якийсь хороший і секретний метод ... але їжу короля завжди дегустують інші. Як яда може бути ефективним убивством?

« Майкл Лінлей, не применшуйте сили отрути. Мистецтво використання отрути - це надзвичайно глибокий і тонкий спосіб вбивства. На континенті Юлан існує безліч різних видів отрути. Хто взагалі у світі може вирішити сказати, що він знає все і про всі отрути світу? Чи те, що він може виявити будь-яку отруту? ".

Лінлей міг лише погодитися і кивнути.

Він розумів логіку. Наприклад, Дерінг Коуарт знав про властивості трави “Сіє серце ” і противився згубним ефектам від застосування крові дракона.

« Я пригадав собі, що для боротьби з воїнами був розроблений спеціальний пристрій. Поки воїн не досяг Святого рівня, після того як він проковтне отруту, його сила зменшиться більше ніж на дев'яносто відсотків. Більш того, досі не існувало жодного протиотрута від нього. Тільки витративши цілий рік, використовуючи своє бойове-Ці, можна повільно очистити свій організм від цього отрути, - Сезар дуже добре пам'ятав все про це отрута. - У цього отрути немає запаху і смаку. Тому немає жодного способу, яким його можна виявити. Тільки після того, як людина опиниться отруєна, вона зможе зрозуміти, що проковтнула цей отрута".

Менше десяти відсотків? Немає способу виявити?

Очі Лінлей загорілися.

Клайд був тільки воїном дев'ятого рангу. Під впливом отрути і виходячи з поточного рівня сили Лінлей він зможе легко втоптати його у землю.

« Чи ви маєте цю отруту, пане Сезар? » — відразу запитав Лінлей.

Лінлей міг легко здогадатися, що цей отрута повинен бути надзвичайно рідкісним і цінним. Це навіть не обговорювалося, оскільки він був ефективним проти всіх воїнів без запаху і смаку. Якби це було не так, то майже всі солдати світу були б мертвими.

« Мастер Лінлей, хіба Ви не чули, що я сказав? Це сталося близько восьмиста років тому... і тоді, я тільки мигцем подивився на той рецепт. Адже цей отрута не ніс для мене жодної загрози, його просто не можна було застосовувати проти мене, - нахмурувався Сезар. - Я запам'ятав тільки те, що він складається з восьми основних інгредієнтів... Але я не пам'ятаю їхніх назв."

"Не пам'ятаєте?" - Лінлей був настільки перехожий, що міг вбити когось.

Коли Сезар побачив реакцію Лінлі, то засміявся: « Марстере Ліней, не хвилюйтеся. Хоч я не пам'ятаю рецепт, але він точно повинен зберігатися в базі моєї гільдії вбивць. І я можу відправити за ним своїх людей, ті зроблять копію і відразу відправлять її мені. Єдина проблема в тому, що база моєї організації Сабля знаходиться у досить відокремленому місці... І дорога туди і назад може зайняти до двох місяців."

Місяць або два. Це більш ніж прийнятно!

Лінлей кивнув, потім подивився на Сезара: « Панін Сезар, чи можу я запитати, може у вашої організації ця отрута вже є в наявності?». Лінлей не хотів витрачати час на пошуки інгредієнтів і приготування.

« Ні, у нас немає, - похитав головою Сезар. - На всьому континенті Юлан він може бути точно в наявності хіба що у "Рук Бога Смерті..."

"Руки Бога Смерті?"

У минулому, коли він якось спілкувався з Єльом, у них виникла розмова на тему чотирьох найбільших гільдій вбивць. Вони називали себе Саблем, Розою, Багроовим місяцем і руками Бога смерті. Кожна гільдій вбивць мала свою спеціалізацію... Наприклад, Бог уживав руки Смерті для різних незвичайних і екзотичних методів вбивства.

«Верно. У минулому, якби руки Бога Смерті не намагалися мене задобрити, вони б напевно не передали моїй організації копію такого цінного рецепту своєї гільдії." - кивнув Сезар.

Щось, що могло вбити будь-якого воїна нижче Святого рівня ... Цінність такої отрути неможливо було собі уявити.

«Тоді... Я можу купити цю отруту в гільдії руки Бога смерті?

« Сезар засміявся. - Руки Бога смерті ні за які гроші не продадуть один з Десяти найбільших Ядів, що є в їх гільдії. Хоч вони і дали нам рецепт... Думаю, вони думали, що ми так його ніколи не використовуємо."

« Ніколи не будете використовувати його?», - Лінлей запитав себе про Сезара.

"Верно, все через занадто високу ціну, - посміхнувся Сезар. - Візьміть хоча б ті два інгредієнти, що я запам'ятав... Зараз їх просто не можна знайти на ринку... Тому що руки Бога Смерті скупили. В результаті ціна, яку доведеться заплатити за отруту, виявиться вищою, ніж комісонні за вбивство мети."

Лінлей зрозумів.

Але для нього було не важливо і неважливо - скільки золота будуть коштувати інгредієнти.

« Як щодо того, що я піду, то відправлю своїх людей за тим рецептом, щоб вони привезли вам копію. Але Майстер Лінлей, через місяць Ви повинні закінчити мою скульптуру." - дивлячись на Лінлей, розсміявся Сезар.

«Звичайно», - Лінлей відчув наче важкий камінь впав з його плечей.

Після того як Сезара пішов, Лінлей, який до цього моменту все не міг придумати як протистояти Клайду, зміг розслабитися. У ту ніч він нарешті зміг спокійно виспатися... Останнім часом для нього це було рідкістю.

Наступного дня.

Лінлей спокійно сидів на траві і циркулював своє бойове-Ци Драконячої Крові по всьому тілу. Внаслідок цього, унікальна сила Драконячої Крові постійно всмоктувалась у його кістки, м'язи та сухожилля, роблячи їх все міцнішими і сильнішими.

Лінлэй вважав, що якщо він продовжить тренуватися в такому темпі, то прийде день, коли його тіло стане не слабшим ніж у справжнього дракона Святого рівня... Після чого, він воскресить колишню славу свого Клана воїнів Драконячої Крові.

« Лаорд Лінлей», - ззовні пролунав голос служниці.

Лінлей глибоко вдихнув і потім повільно видихнув, дозволяючи своєму бойовому-Ці Драконячій Крові повернутися до Ся дантя.

« Войди» - спокійно вимовив Лінлей.

Служниця увійшла всередину і з повагою сказала: « Лаорд Лінлей, на дворі вас чекають кілька гостей із клана Дебс. Вони кажуть, що прийшли подякувати Вам, лорде Лінллей".

« Подякуй мені? » — здивувався Ліллей.

Але потім він одразу згадав, що попросив Клайда звільнити Калана Дебс.

« Подякуй мені... Я боюся, що це не єдина причина» - подумав про себе Лінлей.

З ймовірністю приблизно вісімдесят-дев'яносто відсотків, Лінлэй був упевнений, що після того як клан Дебс побачив що він їм допоміг ... Вони прийшли просити в нього допомоги ще раз.

« Пустість ввійдуть», знаючи про існування отрути, Лінвей тепер почувався набагато спокійніше і впевненіше в собі. Оскільки зараз він був набагато розслаблений - у нього могло знайтися час і терпіння звернути свою увагу на справи клана Дебс.

« Клан Дебс? Навіть якщо вони не будуть знищені, вони напевно буде повністю спустошені." - Лінлей ясно бачив картину їх майбутнього.

У головному залі.

Німіц був лідером “делегації..." Клана Дебс. Два дядьки Калана, сам Калан, Роулінг і Аліса були тими, хто прийшов разом з ним. Жоден з тих, хто прийшов до Німіца, не наважувався присісти. Вони лише з повагою стояли і чекали.

Побачивши, як далеко наближається Лінллей, Німіці та інші люди відразу засміялися. Навіть у ввічливій манері німці склав руки і вклонився: « Лаорд Лінллей! »

« Я щойно закінчив тренування. Якщо ви почекаєте хвилинку, я спершу приму легкий душ і переодягнуся." - з легкою посмішкою сказав Лінллей. Після чого, не звертаючи більше уваги на вияви його Німіца та інших люб’язності, він подався в сторону дверей у протилежному кінці залу.

Німці та інші були на мить приголомшені, але їм нічого не залишалось окрім того, щоб продовжувати посміхатися і з повагою чекати його повернення.

Том 6, розділ 21 — Суд

Німіц, два дядьки Калана, сам Калан, Роулінг і Аліса не могли посміяти присісти без господаря маєток. Вони просто спокійно стояли і чекали в головному залі.

"Калан, коли лорд Лінлей прийде, ти повинен поводитися скромно" - Німці холодно оглянув на Калана.

Калан кивнув: « Другий двоюрідний дід, я знаю».

Насправді, серце Клана було переповнене антипатією до Лінлів. Коли він дізнався, чому його звільнили з в’язниці, то тільки відчув ще більшу ненависть до Лінллей!

« Я волів би залишитися у в'язниці, ніж щоб Аліса ходила просити за мене», - серце Калана було переповнене злобою і лютістю.

Ще з тих пір, як Лінлей почав зустрічатися з Алісою, Калан почав ненавидіти його... Зумівши відбити у нього Алісу, він відчув самовдоволеність і гордість. Звичайно, в його очах Лінлей був грізним противником, але порівняно з ним Дебс, він не вважав Ліней навіть близько стоячим на тому самому рівні. Але через кілька місяців... Ситуація Лінлей докорінно змінилася. Лише за один стрибок він став найславетнішою зіркою всього королівства Фенлай. Навіть його величність король Фенлай і кардинали Сячої церкви почали ставитися до Лінлей з шанобливістю та теплотою. Усе це переповнило серце Калана ще більшою ненавистю.

Вони обоє були молодими чоловіками приблизно одного віку. То звідки така різниця?

І зараз!

Він збожеволів у в'язниці. Хоча в результаті його звільнено... Жінка, яку він любить, мусила йти і просити про його звільнення Лінлей.

Калан відчував себе дуже приниженим. Він всім серцем хотів відмовитися від проявної доброти Лінлей і залишитися у в'язниці... Як же йому хотілося люто проклинати Лінлей, а ще краще вбити його власними руками!

Но... Заради Клана Дебс, він Калан, сьогодні покірно прийшов у маєток Лінлей. І не міг ніяким чином діяти хоч якось нешанобливо.

Звук наближення кроків.

Калан негайно відкинув свої гнівні думки. Усилаючи свою волю, його обличчя з’явилось легко усміхаючись. Тепер він був найпривабливішим і скромним.

« Вибачте за те, що змусив вас чекати», — почувся енергійний голос Лінлей.

Німіц та інші подивилися в його сторону, було очевидно, що Лінлэй злегка зпорушився. Його волосся було все ще вологим, що ж до одягу, то воно була немислима і повсякденна.

« Присаживайтесь», - Ліндей зручно розвалився на стільці і недбало жестикулюючи однією рукою.

Німіц та інші люди відразу виявляли свою повагу, після чого оселилися. Тепло усміхнувшись, Німіц сказав: « Лаорд Лінлей, мета нашого сьогоднішнього візиту - висловити вам нашу вдячність. Якщо б ви не отримали допомоги, Калан зміг би вийти з в’язниці. Калан, швидше встань і подякуй лорду Лінлей!»

Калан був змушений піднятись, а потім приглушити свій гнів і смиренно сказав: « Ллорд Лінлей, я дякую Вам.

Лінлей посміхнувся: « Калан, у твоїй вдячності немає необхідності».

« Пан Німіц. У мене небагато вільного часу, і незабаром мені доведеться присвятити трохи часу деяким важливим справам. Чи ваш теперішній візит має якісь цілі? Якщо є, то я сподіваюся ви не будете з цим тягнути» - Лінвей посміхнувся Німицю.

Лінлей просто не хотів витрачати ні хвилини свого часу в спілкуванні з цими людьми. Весь свій вільний час Лінлей виділяв тільки на тренування.

Німіц на мить зробив здивований вираз обличчя, але відразу ж зміг взяти себе в руки. Тоді впівголоса продовжив: « Лаорд Лінллей, наш клан Дебс підставили... Обвинуватив у контрабанді водного нефрита. І зараз існує висока ймовірність того, що наш клан буде повністю знищено... тому я, від імені всього мого клана, хотів би попросити Вас, Лорд Лінлэй, про допомогу. І як тільки наш клан подолає цю загрозу... Ми, безумовно, не забудемо про вашу велику доброту до нас з Вашого боку."

Говорячи, Німіц дістав невелику чорну коробочку.

« Лєр Лінлей, прийміть від нас цей скромний подарунок, як наша вдячність за порятунок Калана. Якщо наш клан Дебс пережити цей важкий і складний період часу, ми знову виявимо Вам свою вдячність." - Німіц із щирим виразом обличчя, простягнув чорну коробочку в сторону Лінлей.

"Свист"!

Маленький Примарний Мишок Бебе раптово з'явився прямо перед Німіцем... потім безпосередньо вхопив з його рук коробочку, після чого повернувся на коліна до Лінлей готуючись подивитися що всередині.

«Бебе!», - неохоче крикнув Лінлей.

Бебе відразу підняв свою мордочку і несхвально подивився на Лінлей. У результаті він не відчиняв коробку, лише видав кілька незадоволених звуків і потім затих.

« Пан Німіц, Бебе досить неслухняний і огидний звір. Я вдячний вам за подарунок, навіть не поглянувши на чорну коробочку і посміхаючись Лінлэй відклав її вбік.

Німіц відчував, що Лінлей втрачає терпіння.

У той самий момент Німіц багатозначний погляд обернув усіх своїх товаришів, і він першим встав та вклонився: « Ллорд Лінлей, ми більше не будемо вас відволікати. Суд, щодо того неприємного інциденту за участю нашого клана Дебс, буде проходити рівно через місяць. Я лише сподіваюся, що вам допоможе Лорд.

Лінлей недбало кивнув.

Німіц та інші відразу пішли. За весь цей час ні Аліса, ні Роулінг не пропустили жодного слова. Єдиним оратором був Німіц.

Коли Лінллей побачив групу, то змалечку засміявся: « Німіці, ти старий підлий... - Лінвей відкрив кришку чорної коробочки. У ній лежали карти “Магічний кристал ” і лист.

"Письмо?"

Слегка “граючи пальцями з листом ”... Раптом з його долоні спалахнуло полум’я, спалюючи і пошивши його в попіл. Незалежно від того, чи Лінлей прочитав листа, це не вплине на його рішення.

Час швидко пролетів. Настав вересень.

Протягом усього цього місяця Ліндей зосереджувався лише на тренуваннях. Сила, спритність та інші характеристики його тіла знову зросли... А збираючись в його Ся дантяни бойова-Ці Драконячій Крові стала більш чистою.

Лінлей відчував, ніби він досяг вершини рівня воїна шостого рангу.

А що до його духовної енергії, то вона також швидко зростала і зміцнювалась. Але попри швидкі темпи просування Лінлей, щоб пробитися з рівня мага сьомого рангу на восьмий ріг - навіть геніям зазвичай потрібно було близько 20 років медитації. Тому, незважаючи на швидкий ріст його духовної енергії, він був досить непомітним.

Шлях мага дійсно долог і трудний.

У Садовому Горячому джерелі можна було побачити пляму, яка швидко рухається по землі і літає на всі боки кам’яних порід... Після кожного руху валун все чтовстілише проявляли фігуру людини. Раптом рука Лінллей зупинилася, відводячи пряме долото в сторону.

« Ось так. Нарешті закінчив... Коли він дивився на скульптуру перед собою, то кивав її.

Скульптура, яку Лінлей назвав Круол Убійцала, вимагала від нього неабияких зусиль. Знову й знову Лінлей постійно входив у потрібний духовний стан. Інакше, він не зможе вирізати скульптуру на гідному рівні і відбити Сезара, який намагався когось вбити.

Перед ним стояла скульптура розміром з людину.

Два холодних, спокійні очі, які передають людям відчуття - ніби Бог безупинно стежить за ними. Від фігури аура, яка виходить з неї, ніби вона говорила про Бога смерті. Дивлячись на цю скульптуру, кожен глядач напевно відчуває страх і жах.

« Але ця скульптура, звичайно ж, не схожа на мою “Пробудження від снуDescription... Адже вона - мій шедевр, який я зміг створити в тому унікальному духовному стані." У нього дійсно пішов цілий місяць акуратною і старанної роботи. Але зараз скульптура була завершена.

Коли Лінлей відклав убік своє пряме долото, то занурився в гаряче джерело. Після цього одягнув домашній халат і сів на стілець, щоб перекусити.

«Линлей», - збоку від нього з'явився Дерінг Коуарт.

- Лінлей подивився на Дерінга Коуарта.

Засміявшись, Дерінґ Коворт сказав: « Через два дні почнеться судовий розгляд справи Клана Дебс. Чи плануєш ти піти і подивитися? "

—Суд?

Протягом усього місяця Лінлей був повністю поглинутий своїми важкими тренуваннями. Він вже напрочь забув про що-небудь ще, в тому числі про суд над кланом Дебс. Якби йому про це не пригадав Дерінг Коуарт, то Лінллей, напевно, ніколи б цього не згадав.

« Так, звичайно я піду» - на його обличчі з'явилася легка усмішка.

Дев’ятого вересня 9999 року за календарем Юлан. В’язниця міста Фенлай — Чорна вода.

В’язниця Чорних вод була найвідомішою серед усіх в’язниць Фенлай і, звичайно ж, найбільш захищена. Інциденти, які чекали свого судового розгляду у в’язниці Чорні води, були найважливішими і важкими справами в царстві Фенлай.

У внутрішньому дворі в'язниці Чорні води.

Можна було побачити багато палаців і навіть його Величності Клайда. Коли Клайд спостерігав за всім, то сидів у визначеному для нього місці. Звичайно, Ліллей теж прийшов сьогодні.

« Лаорд Лінлей», - кожен двірянин його тепло привітав.

"Лінлей, присядь поруч зі мною" - сидить Клайд поманив своєю рукою Лінлей. Посміхнувшись, він відразу підійшов і сів поруч з Клайдом.

Меррітт, волосся якого блищать на сонці, сів на стільці для суддів. Його талія і спина були прямими як шомпол. Тепер він був справді справедливий і неупереджений.

« Усі присутні, будь ласка, сідайте." - посміхнувшись, Меррітт кивнув в сторону всіх присутніх на як глядачів палаців. Меррітт також скромно посміхнувся на Клайда і Лінлію.

Заспокойтеся в усій благородній люді, і він уважно спостерігав. Крім того, на розгляд прийшло більше десяти чоловік з клану Дебс. Всі вони нервово сиділи і спостерігали за розглядом.

- Викрикнув Меррітт.

Через короткий час з’явився конвой солдат, який тягнув по руках і ногах Бернарда.

Меррітт подивився на одного службовця, який стояв неподалік і той відразу замахнувся. Вставши поруч, він вигукнув: « Герцог Паттерсон, міністр фінансів, займався різними справами, які шкодили благу королівства. Зокрема, його підозрюють у зговорі зі клоном Дебс в контрабанді водного нефрита. Масштаби цієї операції по контрабанді були більше, ніж у будь-якої іншої з моменту заснування нашого королівства Фенлай. Ми оцінили зразкову вартість контрабанди водного нефріту і вона перевищує п'ятдесят мільйонів золотих монет.

« Варто зауважити, що клан Дебс тільки почав цю незаконну діяльність. Хоча, кінцевий прибуток мала скласти приблизно п'ятдесят мільйонів золотих монет... На даний момент, контрабандними шляхами, клан Дебс встиг вивести водного нефриту тільки на суму кількох мільйонів золотих монет. Покладаючись на ці дані, можна легко визначити величезні прибутки стояли за продажем контрабандного водного нефриту."

"Але як тільки почалася їхня контрабанда, герцог Паттерсон помер, в результаті чого і було розкрито цю справу."

Чиновник продовжив: « Під час розслідування один із організаторів контрабандичної діяльності покінчив своє життя самогубством, стрибнувши з висоти в річку... в той час як двома іншими були братися Лансе та Ланмур ".

Закінчивши, чиновник сів.

Меррітт подивився на Бернарда: « Чи хочете ви щось додати до себе?»

Бернард кивнув: « Так, лорде. По - перше, наш клан Дебс не був контрабандою водного нефриту. По-друге, брати Лансе були давно вигнані з рядів нашого клана. По-третє, організатором цієї операції по контрабанді був той чоловік, який покінчив своє життя самогубством, стрибнувши в річку. Немає нічого, що вказувало б на приналежність нашого Клану Дебс до цієї справи."

Меррітт кивнув і засміявся: « Організатором операції з контрабанди, якою займався ваш третій брат, був. А Ви стверджуєте, що Ваш клан Дебс не має з ним нічого спільного?»

« Чи брат твій добрий? Мій третій брат вже багато років подорожував на віддалену вправку. Як би у нього з'явилася можливість брати участь в контрабанді?», - продовжував наполягати Бернард.

« Ваш третій брат вирушив у подорож на безлюдному тренуванні? - Тоді дозвольте мені запитати: якщо ваш третій брат подорожує, то чому він за такий тривалий період часу не повернувся. Навіть попри те, що я передав вашому клану Дебс ордер на його примусовий повернення назад? "

Бернард впевнено продовжив: « Мій третій брат подорожує по інших королівах і, мабуть, вже далеко. Це природно, що нашому клану Дебс знадобиться принаймні рік, щоб знайти його і потім повернути назад."

Меррітт подивившись на Бернарда, холодно продовжив: « Приведіть Катсона [Ka'te'sen] і двох інших».

«Катсон? — подумав Бернард. - Хто такий Катсон і два інших?»

Майже відразу в середину подвір’я увійшли три дуже затиснуті чоловіки. Коли вони впали на коліна, то відразу з повагою сказали: « Вітаємо Лорда ».

Вони були селянами, які мало що бачили у світі.

Меррітт спокійно сказав: « Кетсон, поясни мені, що ти бачив.

« Так, Лорде, шанобливо сказав один юнак. - 28 червня ми, троє братів, рибалили на річці. Але раптом побачили багатого благородного господаря, який обхоплював стовбур дерева і повз нас. Цей благородний чоловік був весь у крові і перебував без свідомості".

Почувши ці слова, вираз обличчя Бернарда різко змінився.

« Саме того дня, 28 червня, ми переслідували лідера контрабандистів. Потім він стрибнув у річку, і Меррітт пильно подивився на Бернарда. - Бернарде, ви все ще не готові визнати свою провину? "

« Мій третій брат подорожує далеко в землі. Звичайно, він не міг організувати жодну контрабандну діяльність. Мій клан Дебс напевно невинний», - Бернард все ще тримав свою голову високо і гордо, наполягаючи на своїй невинності.

Меррітт знову змерз, а потім сказав: « Приведіть Кантера [Kan'te] Дебса».

Почувши ім’я “Катер Дебс", обличчя Бернарда та інших членів клана дебс одночасно поблудили як ніщо.

Том 6, розділ 22 — Великий штраф

« Кантер Дебс - це третій брат Бернарда», — звернувся до Лінллей спокійно засміявся Клайд, після чого Ліней злегка кивнув. У даний момент, Лінлей і Клайд просто спокійно спостерігали з боку, в той час як кожен член клану Дебс відчував невимовний страх, від якого у деяких із них почали трястися руки.

"Ляз!"

Чувся звук від гігантських оків, одночасно з ним, під конвоєм кількох вартових, на внутрішній двір увійшов чоловік середніх років з золотистого кольору волоссям, але неймовірно прахьє-бледженим обличчям. Усі присутні були прикуті до нього, у тому числі Бернарда, Калана та Німеца.

Бернард побачив обличчя конвойованого чоловіка середніх років, і він зітхнув.

« Це дійсно третій брат Бернарда, Кантер!» - можна було почути нарікання від обговорення між спостерігачами за всім дворяном. Багато присутніх відразу дізналися про Кантера Дебса, оскільки він займав високу позицію в клані Дебс.

Тепер Клан Дебс вже міг не сподіватися виправдання за рахунок лукавства.

Сидячи в кріслі судді, Меррітт подивився убік Клайда, який у відповідь йому кивнув.

« Меррітт подивився на нього. - Ну що ж тепер, Ви все ще будете заперечувати?"

Але тепер Бернард не звертав уваги на Меррітта. Він продовжував дивитися на свого третього брата Кантера, намагаючись зловити його погляд. Кантер подивився на свого старшого брата Бернарда. У результаті двоє братів зустрілися.

"Третій брат, навіщо ти це зробив?" - зараз в очах Бернарда можна було помітити недовірство, біль і гнів, після чого його тіло почало злегка тремтіти.

"Пробач мене" - тихо вимовив Кантер.

Бернард дуже розсміявся, а потім похитав головою і урочистим тоном промовив: « Це не в мене тобі треба просити вибачення. А у всього клану Дебс... Скільки років існувало клан Дебс? Лише завдяки роботі та зусиллям багатьох поколінь наших предків ми змогли досягти успіху в житті. Але ти... Ты... І я не можу цього зробити ».

Бернард показав, що відчуває такий біль і що не міг просто говорити.

"Бух!"

Кантер впав на коліна, а з його очей по щоках вибігали дві струйки сліз.

« Великий брат, я заслуговую смерті! »

Раптом, своїми закованими руками, Кантер завдав сильного удару по своїй обличчю. Потім, через жалібний плач, він видав: « Великий брате, вибач мені... це все моя вина. Я був занадто жадібним і ненаситним... Навіть маючи стільки влади і багатства в клані Дебс ... Я... Я... Я використав золото, щоб провернути цю операцію по контрабанді водного нефриту. Це все моя вина. Великий брат! Це все моя вина!»

Ця сцена змусила всіх присутніх здригнутися.

Лінлей і Клайд навіть підняли брови, а суддя Меррітт нахмурився.

« Але це сталося... і Бернард підняв голову, ридаючи. З боку він виглядав неймовірно спустошеним. - Третій брат, зараз вже не важливо хто ти винен, твої дії вплинули на весь наш клан ... Піддавши його смертельній небезпеці і приниженню. Я, Бернард Дебс, будучи лідером теперішнього покоління клана Дебс, навіть після смерті не зможу дивитися в очі нашим предкам".

І знову по щоках Бернарда з’явилися сльози.

Несподівано, продовжуючи стояти на колінах, Бернард повернувся в сторону Клайда. З тими щоками, які він все ще проніс, він сказав: « Твоя величність. Найгірше, що могло статися з моїм кланом Дебс - це народити цього жалюгідного, дрібного, зрадника королівства. Як лідер Клана Дебс, я не можу уникнути відповідальності. І я, Бернарде, готовий добровільно померти, щоб благати Вас, Ваша Величносте, пробачити мій клан Дебс. Більшість членів нашого клану невинні!»

Клайд подивився на Бернарда.

Після чого кивнув Меррітту.

Меррітт відразу зрозумів, що мав на увазі Клайд. Тому він вигукнув: « П'ятнадцятихвилинний перерва! Через п'ятнадцять хвилин ми оголосимо остаточний вирок!"

...

Усі присутні в палаці були змушені залишити подвір’я, де проводився суд. Вони могли повернутися лише через 15 хвилин. Зараз, ситуація була критично зрозумілою. І оскільки клан Дебс підозрюється в контрабанді водного нефрита, останнє слово буде за його Величністю.

Через таку широкомасштабну операцію по контрабанді, наслідки відчують усі члени клана. Навіть якщо клан буде повністю знищено, це не надто сильно.

Звичайно, Клайд може виявити доброту і просто суворо покарати клан Дебс.

Іншими словами, результати цієї праці залежать від її рішення.

...

За межами судового двору герцог Боналт розмовляв з Лінлею.

« Лойзо, ти ж розумієш? Ці нащадки головного гілки клану Дебс діяли дійсно непогано. Наприклад: Кантера схопили кілька днів тому... але замість того, щоб покінчити життя самогубством, він чекав, аби сьогодні розіграти цей вистава." - розсміявся герцог Боналт.

Лінлей також кивнув на знак похвали.

« Якби Кантер покінчив життя самогубством, то клан Дебс опинився б у ще важчому становищі ніж зараз» - засміявся Лінлей.

І це зрозуміло, адже якби після стрибка в річку був виловлений труп Кантера... То його могли використовувати як доказ вини у контрабанді всього клана Дебс. Після чого, клан Дебс не мав би можливості заперечити, але оскільки тепер сам Кантер визнав свою провину... і сказав що він діяв сам, добровільно, таким чином дав шанс вижити всьому клану Дебс.

Але, звичайно ж, якщо клану Дебс дозволять вижити чи ні, вирішувати лише його Величності.

« Убити їх! Вбити їх усіх!, сидячи на плечі Лінлей, Бебе обнажив свої ікла та подумки звертався до Ліней. - Цей клан Дебс! Занадто добре прикидається, я ... Я, Бебе, не можу їх перетравити!"

Почувши це, Лінлей не стримувався від сміху.

Скрип.

Двері до подвір’я відчинилися. Минуло п'ятнадцять хвилин.

Кожен з присутніх на подвір’ї відразу ж вирушив усередину, займаючи свої звичайні місця.

« Лоінко, вгадай. Я винесу вирок чи ні?» - звернувся до Лінлей, посміхнувся Клайд.

« Я не маю найменшого уявлення», - лаконічно відповів Лінлей.

Клайд про себе посміхнувся.

"Всім встати!"

Говорячи ці слова, Меррітт встав з урочистим виглядом і після чого кожен із присутніх пішов за його прикладом. З великою піднятою головою Меррітт урочисто заявив: « Присуд на суд Кантер Дебс, член клану Дібс, втягнений у велику контрабанду великої кількості водного нефриту, приготується до страти через повішення, з пропозицією виконувати аж 11 жовтня».

« Загальна вартість контрабанди водного нефріту вимірюється в понад 40 мільйонів золотих монет. Отже, ми приговоримо весь клан Дебс до штрафу вдвічію сумою, тобто у розмірі 80 мільйонів золотих монет. Так само Бернард Дебс буде звільнений. Суд закінчено!», почувши слова Меррітта Бернарда, Калан і Німіц зітхнули із полегшенням, але в глибині душі вони відчували себе неймовірно безпорадними.

Вісімдесят мільйонів золотих монет!

Страшна сума!

Якщо взяти всі ліквідовані і неликові акти клана Дебс, то набереться близько ста мільйонів золотих монет, при тому що в основному їхні активи незбагненні. Щоб сплатити такий великий штраф, від них знадобиться продаж усіх невибагливих активів. Проте, через негайність збуту невибагливих активів і масштабності аукціону, ціна яку вони зможуть за них виручити буде нижчою звичайної.

Хоча їх можна оцінити приблизно в вісімдесят мільйонів золотих монет, шанс, що вони зможуть за них стільки виручити, занадто малий.

- Клайд подивився на Лінлі.

Лінлей посміхнувся і кивнув: « Непогано, непогано».

Штраф, який Клайд вирішив вимагати - був заздалегідь продуманий. Задовго до того, як Клайда була підлеглою, вона оцінила зразкову вартість усіх невибагливих активів клану Дебс. І саме на основі цієї оцінки був представлений штраф в вісімдесят мільйонів золотих монет. Якби Клайд засудив весь клан Дебс до знищення, то він би не зміг отримати й десятої частини їхнього стану від безликих активів.

Водночас, якщо б штраф був занадто великий, він ризикував би, що клан Дебс просто сховається.

Штраф в вісімдесят мільйонів золотих монет був не дуже великим, але і не надто маленьким... він був просто в самий раз.

« Батько», - Калан та інші підбігли негайно, щоб допомогти Бернарду стати на ноги.

Але зараз Бернард продовжував дивитися на свого третього брата Кантера. Його обличчя було неймовірно похмурим. У відповідь він лише злегка кивнув Бернарда. Після того як його звинуватили в організації контрабанди, Кантер розумів, що він напевно помре. Але в цій ситуації він помирав за свій клан і його брат, безсумнівно, подбає про свою дружину та сина.

У відповідь Бернард також злегка кивнув Кантеру.

Вони розуміли один одного лише тоді, коли обмінювалися поглядами.

« Хвилюємось... Я зітхнув і промовив Бернард.

Після цього клан Дебс зазнав сильного удару. У кращому випадку, зараз вони могли мати лише одну десяту від свого колишнього економічного стану. З цього дня... Клан Дебс вважався поваленим зі свого колишнього погляду сили одного з наймогутніших королів царства Фенлай. Зараз їх можна розглядати тільки як досить багатий клан королівства."

...

У маєток Лінлей. Садовий Горячий Джерело.

Лінлей спокійно сидів на стільці і здавалося про щось думав.

"Лінлей, про що ти думаєш?" - з кільця Звивачого дракона з'явився Дерінг Коуарт.

Подивившись на Дерінґа, Лінлей з полегшенням вигукнув: « Коли я сьогодні побачив заклик долан Дебс... я раптом подумав про свій власний клан. Мій клан колись був кланом, що домінував на всьому континенті Юлану, але зараз, після стількох поколінь... Хто залишився? Мій батько помер і місце моєї мами невідоме. Маленький Уортон знаходиться в Імперії О'Брайен. У всій Святій угоді я залишився один без родичів."

Лінлей охопила туга і самотність.

Його батьки зникли, і він поклав на себе місію по помсті за них, про яку ніхто не повинен був дізнатися!

Ідучи цією дорогою помсти, серце Лінлей було туго пов'язано і він ні на мить не міг насмілитися розслабитись.

Коли Дерінг Коварт дивився на Лінлей, то відчув прилив співчуття. Хоча зовні Лінлей здавався неймовірно зрілим і міг легко впоратися з будь - якою проблемою в ролі палаца... Цього року Лінлі було ще 17 років. Він тільки нещодавно закінчив академію магії.

« Лоінко, розслабся. Не дозвольте, щоб тиск був надто сильний. У тебе попереду ще багато часу." - намагався підбадьорити Делінг Коуарт.

Лінлей подивився на Дерінга. На цій пустельній дорозі життя можна вважати неймовірною радістю і щастям, що у нього є дідусь Дерінг і звичайно ж озорий проказник Бебе.

« Дякую, діду Делінге », - вдячним тоном відповів Лінлей.

Дерінг Коворт почав весело реготати.

« Я дійсно хочу якомога швидше дізнатися, що сталося з моєю матір'ю і після чого вбити Клайда», - навіть якщо ігнорувати той факт, який Клайд викрав його мати... він все ж є причиною того, що мати Лінлей була розлучена зі своєю сім'єю протягом більше десяти років... і в наступному розслідуванню цю справу помер його батько. Для Лінлей цього було достатньо, щоб прийняти тверде рішення і вбити Клайда.

« О, коли Сезар принесе рецепт цього отрути» - Лінлі почав втрачати терпіння.

...

Щодня Лінлей з нетерпінням чекав прибуття Сезара - “Короля Вбивця ”. Але день за днем, від Сезара не було ніяких вістей. Час невпинно літав і в момент миттю з’явився жовтень. Протягом останніх років у Фенлаї все йшло своїм мирним рядом. Найбільшою подією для мене було масове продажний аукціон, який проводився кланом Дебз.

Багато кланів не пропустили можливості торгуватися з клоном Дебс. І все ж, важливість і цінність їхніх невибагливих активів була досить висока, так що претендентів на їх купівлю було теж багато... саме тому ціна на їхні нектричні активи була занижена. Якби не поспіху, то клан Дебс міг би продати все за вісімдесят мільйонів золотих монет, але в кінцевому підсумку Клан Дебс зміг виручити близько 70 мільйонів доларів.

Після сплати штрафу, розміром в вісімдесят мільйонів золотих монет, клан Дебс вибрався з цієї небезпечної ситуації.

Але в кінцевому підсумку їхній поточний фінансовий стан становив приблизно десять відсотків від попереднього.

...

10 жовтня за день до страти Кантера. Того дня Лінліей як завжди тренувався в Садовому Горячому джерелі.

Лорд Сезар прибув!

Раніше Лінлей доручив, якщо прибуде лорд Сезар, то його повинні відразу ж повідомити.

« Сезар прибув? — швидко припинив своє тренування, а потім вибіг з Садового Горячого Джерела. Виходячи з його поточної швидкості, приблизно через десять секунд він вже опинився біля порога в головний зал. Сезар був одягнений як у вільний одяг і довгу мантію. Зі своєю лінивою і безтурботною аурою, схрестивши ноги, він сидів і пив чай.

« Господин Сезар, — гукнув його Лінлей. Зробивши ще три кроки, Лінлей увійшов у свій головний зал.

Побачивши Лінлей, очі Сезара ожили і він відразу став на ноги.

« Мастер Лінлей, мої щирі вибачення за те, що зміг прийти аж сьогодні, — сказав він. — Він витягнув конверт зі свого одягу. - Майстер Лінлей, це рецепт про який я говорив раніше. Тримайте, він Ваш.

Том 6, розділ 23 — Яд, що руйнує кров

Лінлей подивився на двох служниць, що стояли поруч. Тоді холодного тону сказав: « Уступіться. Без мого дозволу нікому не заходити."

"Так, мілорд".

Серця служниць трохи здригнулися, після чого вони пішли.

"Мастер Лінлей, Ви занадто обережні" - засміявся Сезар.

Лінлей почувався безпорадним.

"Осторожняя?"

« Як я можу не бути обережним? Я збираюся використовувати цей рецепт для вбивства Клайда" - подумав Лінлей.

« Сезар вже здогадався, що я збираюся вбити Клайда» - Лінвей розумів це. Раніше він сказав Сезару, що хоче вбити одного з шести королів Св. Після цього він сказав, що цей король є воїном дев'ятого рангу.

Якщо Сезар не повний кретин, він повинен легко зрозуміти, кого з королів вирішив вбити Лінллей. Адже у Святій угоді був лише один король і воїн дев'ятого рангу - Клайд.

« Сезар, ця давня аномалія, малоймовірно вирішить продати мене Клайду», - Лінвей відчував себе абсолютно впевнено.

Що за чоловік Сезар? Чи буде він використовувати хитрі трюки та методики у спілкуванні з Лінлею?

« Лінлей, ти маєш бути дуже обережним. Чоловік, якого ви плануєте вбити, надзвичайно цінується Сеяючою церквою, - напівшепотом сказав Сезар. - І у нього велика кількість охорони. Крім того, отруїти його буде також досить важко».

Побачивши Сезара, Лінлей відповів: « Пані Сезар, дуже вам дякую за ваші поради».

Отруювати Клайда?

Якщо Лінлей готовий віддати своє життя, то шанси на успіх дуже великі. Все, що йому потрібно було запросити Клайда до себе в маєток і потім пригостити його вином. Отруювати когось у власному домі було не такою складною справою. Але якщо Лінллей так зробить, то напевно розкриє себе.

Щоб про вбивство Клайда ніхто не дізнався, Ліллей мусив знайти інший спосіб.

І така можливість трапляється дуже рідко.

« Я не можу завжди розраховувати на везіння, наприклад того разу з Паттерсоном" - подумав про себе Лінлей. Те, що Паттерсон запропонував йому зустрітися в тому таємному місці, для нього виявилося справжнім приємним сюрпризом... але такі сюрпризи можна тільки бажати, але ні в якому разі не покладатися на них.

Коли Лінл думав про все це, то відкрив конверт.

Доставивши з нього шматок паперу, Лінлей почав читати.

« Наркотик - трощить кров Яд.

Інгредієнти: Фрукт астраґала, білий жорстке волосся, густа трава, хмаристі гриби, горільна шкіра, мускатний горіх і трава “Сильніше серце ” 5.

Застосування/Ефект: що руйнує кров отруту легко розчинимо у воді або вині, при цьому не має запаху і смаку. На даний момент не було винайдено способу його виявлення. Після потрапляння в шлунок, отрута проковтатися у кров, а потім і в Сія дантян, придушуючи можливість воїном скаплювати бойове-Ці. В результаті чого, від колишньої кількості бойового-Ці воїн може використовувати менш ніж десять відсотків. Діє на будь-якого воїна, який не досяг святого рівня. Протиотрута немає. Позбутися можна тільки тривалий час циркулюючи своє бойове-Ці по тілу.

Інструкція: Для створення одного граму розломаючої крові отрути потрібно тридцять грамів фруктів астрагалу, дванадцять грим білого жіночня, десять грамів куркуми, п’ятнадцять грамів туманної трави, 12 г у хмарному грибі, один гром гіркої шкіри, дванадцятиграм мускатного горіха і одна грама трави “Ситніше серце!". Першо-наперво, використовуючи 12 грамів женьшеня, п'ятнадцять грам туманної трави, один грат гіркої шкіри, помістити їх в алхімічній каструлю і варити поки туман не починає випускати туман. Зібрати концентрат, а потім покласти їх у окрему каструлю і додати траву “Сише серце..."

Метод зберігання:... І я не можу цього зробити ».

На папері було чітко описано, як виводити і використовувати « кровопролитну отруту ». Під час готування Ліндей швидко зрозумів, наскільки складно буде виготовити отруту. Лише одна помилка і потрібно буде починати заново.

Спосіб його зберігання теж дуже складний.

Цінність лише одного грама розломаючої крові отрути в мільйон разів більша за ту саму вагу золота.

« З восьми складників, які необхідні для того, щоб створити зіпсуту кров отрути, п’ять з них — астраґала, білий конденсень, куркума, гірка шкіра і мускатний горіх... Ціна за них також не висока. Але щодо трьох інших... Наприклад, густа трава росте переважно на віддалених пасовищах, що є більшими від чотирьох великих Імперій. Тому на цьому базарі вона рідко трапляється. Що стосується двох інших складників, вони зустрічаються ще рідше, ніж туманна трава!», - ретельно пояснював Сезар.

« Страва » — це більше, ніж серце штуки й хмарний гриб. Вони просто не зустрічаються на ринку і навіть мають достатньо грошей для того, щоб купити їх... Пригадувала, що одного разу людина була готова викласти кілька сотень тисяч золотих за траву “Сіє серце", але не могла придбати її. Хмарні гриби, також довгий час не з'являлися на ринку."

Сезар потішив Ліндей по плечу: « Леінлей, збирання цих восьми складників вимагає трохи зусиль".

Але Лінллей почувався впевнено.

З восьми складників можна дістати п’ять. Що ж до туманної трави, хоч вона рідкісна, але при наявності достатньої кількості золота Лінвей легко здобуде її. З травою “Сише серце ” все ще простіше, вона вже є в нього. Єдина заковика в хмарному грибі!

« Після того як я заповнюю гриб, то зможу створити отруту. Цей день стане днем смерті Клайда, - сказав собі Лінлей.

Лінлей більше не міг терпіти. Якщо в майбутньому він не зможе підібрати потрібний момент щоб після вбивства не розкрити себе, то його вже нічого не зупинить, навіть якщо вбив Клайда всі дізнаються що саме він це зробив. У гіршому випадку Лінлей зможе попросити допомоги Єль і за підтримки Конгломерата Доусон легко врятується від Святого Союзу.

Оскільки Конгломерата Доусон має силу та вплив, то не надто важко втекти з Св.

« Але зараз мені потрібно зібрати ці вісім складників" - думаючи про це, Лінлей був дуже щасливий.

Принаймні, тепер Лінлей мав конкретну мету.

« Лiнлэй... Лінлей, - наскільки раз проговорив Сезар і потім. - Гхм, Майстер Лінлей!"

— А? - тільки тепер Лінлей зміг прийти в себе закінчуючи свої роздуми, після чого подивився на Сезара. - Пане Сезар, щось не так?

Сезар злегка розсміявся. «Ліне, ти, мабуть, дещо забув про це?»

Лінлей відразу зрозумів, що йде мова і незручно відповів: « Ха-ха, пане Сезаре, ви маєте на увазі скульптуру, так? Я вже закінчив її місяць тому. Йдіть за мною".

Лінлей відразу привів Сезара до однієї з бічніх кімнат.

У кутку кімнати стояла скульптура у формі людини, з очей якої випромінювалася холодна, леденя душу, убивча аура. У очах того чоловіка було вчинено неприємне життя і неймовірна пихатість, яка змушує кожного відчувати страх та жах.

А коли йдеться про риси обличчя та інші деталі, то їх вирізали з більшою точністю й охайністю. Скульптура виглядала точною копією Сезара.

Сезар був настільки схвильований, що крикнув це слово двічі.

« Мастер Лінлей, Ви справді майстер скульптор. За такий короткий час Ви змогли створити таку бездоганну скульптуру. Якщо вам цікаво, то ця скульптура в десять тисяч разів краща за « Пробудження від сну» - дивлячись на свою фігуру, Сезар посміхався так широко, що його обличчя могло розколотися.

Чим довше Сезар дивився на скульптуру, тим щасливішим ставало.

« Я думаю, це Король Убивц надто самозакоханий» - коли він бачив Сезара, Лінлей не міг стриматися від такої думки.

...

« Лаорд Лінлей», що стояла неподалік служниця ввічливо вклонилася.

Лінлей дістав аркуш паперу і простягнув його служниці: « Піди й придбай ці дванадцять складників для мене. Всі подробиці написані на папері."

« Так, лорд Лінлей» - служниця взяла аркуш паперу.

Із 12 складників, що знаходяться у списку, шість були тими, які дійсно потребували Лінлію, а решта - просто випадково. Лише туманна трава могла коштувати порівняно дорого. Щодо трави » (англ.), то « більше ніж серце й хмарина гриба також потребували для того, щоб створити яда, що руйнує кров... Лінлей навіть не потрудився записати їх на тому аркуші паперу.

Але, перш ніж Ліней розселив необхідні інгредієнти, його не турбувало.

Зрештою секретний рецепт, що руйнує кров’ю отрути, був відомий лише гільдіям вбивць Бога Смерті та Саблі, а інші напевно не знали точного методу приготування. Крім того, з цими складниками існувало багато інших рецептів.

А найважливіше те, що Ліней не записав двох найважливіших складників - трави “Синіше серце..." і хмариний гриб.

"Найди і придбайте ці інгредієнти якомога швидше" - доручив Лінлей.

Відразу після того, як Лінлей відправив служницю за покупками, він наказав іншому слузі піти і запросити до нього в маєток Єль, Рейнольдса та Джорджа. Іноді Лінлей зустрічався зі своїми братами, тому в цьому випадку теж не було нічого особливого.

Наступного ранку.

Це був день страти через повішення Кантера Дебс, але Лінллей це мало турбувався і він не збирався приходити й дивитися. Тепер він їв, пив вино і спілкувався зі своїми трьома братами. Тільки висунувши не одну пляшку вина, Ліндей злегка підійшов до зацікавленої його теми розмови.

"Босс Єль, є дещо, з чим зможеш допомогти мені тільки ти" - сказав Лінллей.

« Брате, скажи і я... Я зроблю все можливе, що можу зробити" - самовпевнено сказав Єль.

Лінлей відразу дістав аркуш паперу: « Йосе, я хочу, щоб ти взяв для мене два інгредієнти. Одна ця туманна трава, а інша хмарна грибка. Кожен з них трапляється надзвичайно рідко і його майже неможливо знайти на ринку. Я сподівався, що ти зможеш мені допомогти їх дістати, бос Єль." Зрештою, Єль мав підтримку Конґломерата Доусон.

Одним з трьох найбільших торговельних союзів на півдні Юлан, Конґгломерат Доусон, мав надзвичайні можливості.

Знайти необхідні Лінлей інгредієнти буде набагато легше, якщо це займе саме вони.

« ДВА виду трав?... Не безпорадний... Ик... обирайся про це. Залиш це... Ик... на мене", - слова Єль давалися важко, але він вже багато вина. Однак він взяв листочок із переліком трав і поклав у свою внутрішню кишеню.

« Я бачив густу траву у себе вдома, коли ще був дитиною. Вона досить весела, наприклад, під гарячим ранковим сонцем, вона буде випускати білий клубок туману." - сказав ще держак Рейнольдс.

Очі Лінлей трохи блищили. Тим не менш, клан Рейнольдса знаходиться в Імперії О'Брайен. Дорога від його клана до королівства Фенлай може зайняти цілий рік. Лінлей не міг так довго чекати. Тільки якщо у нього не залишиться вибору, він буде змушений продовжувати терпеливо чекати.

« Це... Ик... Занадто довго, якщо... Ик... Ми будемо чекати тебе четверте... Ик... - Який брат, - іка усміхнувся Єль. - Третій брат, я поговорю з моїм... Ик... Другий дядько і він допоможе тобі дістати ... Ик... Ці два складники.

Єль справді серйозно поставився до прохання Лінлей. І того ж дня пішов знайти свого другого дядька.

У ніч того ж дня. У деяких люкс апартаментах був чоловік з каштановим волоссям і недбало накинутий халат. Цим чоловіком був Майрон [Mai'lon] Доусон. Він був голим вже майже по поясу, і його ласували дві молоді красені.

« Другий дядько, другий дядьок!», - за дверима пролунав голос Єль. До цього моменту, після випивки він вже встиг трохи прийти в себе.

Майрон безпорадно скричав губи, але потім усміхнувся і сказав: « Дорогі мої, вийдіть на хвилинку і почекайте мене ззовні.

Обидві дівчата слухняно залишили люкс і відразу вбіг у нього Єль.

« Мій пане, ти вже не малий. Як ти можеш це робити?», нахмурившись вимовив Майрон Доусон.

Єль засміявся: « Другий дядько, не гнівайся. Сьогодні, я прийшов попросити твоєї допомоги в деяких справах. І це дещо пов'язано з моїм третім братом Лінлєм.

« Чи ти маєш третього брата? Майрон відразу ж енергійно випростався. - Давай, говори вже».

Йель вийняв з своєї внутрішньої кишені аркуш паперу.

« Другий дядько, мій третій брат терміново потребує цих двох видів трави, саме тому я прийшов просити допомоги в тебе" - кажучи це, він простягнув листя Мірону.

« Туманна трава, хмарний гриб? — побачив Мірон Доусон злегка кивнув. - Я пошлю своїх людей дізнатися, може вдасться придбати їх десь поблизу".

"Ха-ха, другий дядьку, дякую!", - Йель був неймовірно схвильований. - Другий дядько, тоді я більше не заважатимуть твоєму маленькому святкуванню. Я вдаюсь".

"Ах ти маленький паршивець" - посміхнувся про себе Майрон Доусон.

Потім знову подивився на аркуш паперу: « Мовчазна трава і хмарний гриб? Навіщо Лінлей знадобилися ці два інгредієнти?»

...

Лінлей змушений був визнати, що Конгломерат Доусон - надзвичайно ефективна торгова машина.

« У різних філіалах Святої угоди брат, ми змогли знайти лише невелику кількість туманних трав. Щодо грибів, ми мусили подавати запит у головний штаб-квартира Конгломерата Доусон, там ми зберігаємо більшість дуже рідкісних трав та інших інгредієнтів. Давай поки я передам тобі туманну траву." - кажучи це, Єль передав в руки Лінлей невеликий мішечок.

У рецепті отрути необхідної кількості вимірювалася в грамах, але коли Лінллей взяв у руки мішечок, він зміг відчути близько дев'яти повноцінних пучків туманної трави. Цього було більш ніж достатньо.

- взявши мішечок поцікавився Лінлей.

Єль кивнув: « Якщо ти поспішаєш, я можу попросити мого другого дядька відправити кілька моїх людей на літаючих магічних звірів, щоб ті відразу вирушили до нашої штаб-квартири. Летючі тварини досить швидкі, звідси до штаб-квартири шлях займе не більше трьох місяців."

Том 6, розділ 24 — Прорив

Лінлей трохи замовк, потім посміхнувся і винен кивнув: « Босс Єль, вибач за труднощі».

« Я кидав Єль, — сказав він. — І все ж таки я не міг позбутися цих проблем. - Всього-то відправимо людину з листом до нашої штаб-квартири. У цьому немає нічого особливого, наш Конгломерат Доусон часто так робить".

Лінлэй кивнув.

« Голос Єль, брате, набув нотку урочистості, дивлячись на Лінлію. - Розкажи мені... Чому тобі в такому поспіху потрібні ці трави?»

Якби Лінлій запитав іншого, то міг би без будь-яких ознак сумління збрехати, наприклад: ці інгредієнти потрібні для створення спеціального медичного розчину, за допомогою якого можна зміцнити тіло воїна... Врешті-решт, приймати спеціальні ванни в лікувальних водах у процесі тренування не було чимось із серії геть. Але брехати в обличчя одному зі своїх братів Лінлей не хотів.

"Бос Єль, в даний момент я не можу тобі розповісти, але коли прийде час ти будеш першим, хто дізнається" - кажучи Ліней похлопав Йель по плечу.

Майже всі четверо братів з дому в 1987 році провели дружнє спілкування. Вони разом їли, жили та веселилися і горіли... Вони були такі близькі, ніби з’являлися одні одним рідні брати.

« Я зрозумів тебе, третій брат. Але якщо тобі знадобиться щось ще, дай мені знати», - Йель вирішив більше нічого не питати.

Наступного дня служниця, яку Лінлей послав за складниками, зрештою змогла зібрати майже все, крім туманної трави. Покладаючись на її слова, вона так і не змогла знайти туманну траву.

Туманна трава вирощується на великих пасовищах далекого Сходу. І деякі торгові центри чотирьох Великих Імперій знаходяться досить близько до тих місць, тому у них має бути певна кількість туманної трави на продаж.

« На даний момент з восьми складників я зміг зібрати вже сім... Не вистачає тільки хмарного гриба." - у своєму таємному кабінеті, Ліндей розклав на столі перед собою кожен зібраних ним складників, обмірковуючи, що робити далі. З восьми складників - три були рідкісними. Туманну траву йому вдалося дістати Конґломерат Доусон, тоді як трава була більш ніж серце 86 років тому.

« Якщо я почекаю ще три місяці, то люди з Конгломерата Доусон зможуть доставити мені хмарний гриб" (Авра).

Лише через три місяці він матиме всі необхідні складники, і тоді буде важко приготувати отруту.

Але Лінлей не був людиною, яка була готова просто сидіти і чекати.

« Помоги рознести всюди моє слово. Нехай кожен знає, що я готую спеціальний розчин, необхідний під час прийняття ванн і єдиний складник, якого мені бракує - це хмарний гриб. І за нього я готовий заплатити до мільйона золотих монет", - Лінлей доручив служниці.

Хоча Лінлей не готовий брехати своїм братам, це не стосується всього світу.

Хмари самі по собі не були отруйними. І навпаки, він був надзвичайно корисним для організму. Але якщо змішати з іншими, кожна трава може мати власні непередбачувані ефекти. Наприклад, якщо в правильному порядку і пропорції застосовують ці вісім складників, то можна створити отруйний порошок — « яд », який розтоплює кров.

« Так, лорд Лінлей» — почувши слова - "мільйон золотих монет" було стиснуто серце служниці.

Для Лінлей один мільйон золотих монет не був дійсно великою сумою. Коли він продав на аукціоні скульптуру « Пробудження від сну», то зміг заробити 12 мільйонів золотих монет. Потім, під час таємної зустрічі з Паттерсоном він подарував Лінлію ще десять мільйонів золотих монет. І не слід забувати про дорогі подарунки, які отримав Лінлей після того, як став головним Дворцевим Магом короля Клайда. Не кажучи вже про те, що під час візиту клан Дебс передав Лінвей карту з мільйоном золотих на рахунку.

У даний момент усі ліквідовані акти Лінлей складали суму, яка перевищувала 20 мільйонів золотих монет.

І це без обліку вартості того магічного ядра Фіолетового Татуленного Мед привезла Святого рівня. Для Лінлэй це ядро було безцінним скарбом, який у разі продажу коштуватиме більше сотні мільйонів золотих монет.

Спочатку лише серед різних купців була поширена інформація про те, що Лінлей шукав хмарини. Але незабаром про те, що Майстер Лінлей потребує грибів, дізнався кожен двориєць королівства Фенлай.

Вони мали можливість забезпечити Лінлэй грибом, не тільки заробити мільйон золотих монет, але й побудувати з ним добрі стосунки.

Багато палаців намагалися придумати, яким чином вони можуть заволодіти хмарним грибом або хоча б дізнатися про його місце розташування.

Однак гриби в хмарному одязі були надто рідкісні й занадто дорогі.

Увесь цей час Лінллей щодня тренувався у своєму маєтку і продовжував вести свій звичайний спосіб життя. У мить настав листопад, а разом з ним прийшли перші холоди. Листя на деревах у Садовому Горячому джерелі почало жовтіти й опадати, розмальовуючи траву в жовтій.

"Хa!"

У даний момент Лін Лей займався вертикальними віджиманням на одному пальці. Він відштовхнувся і, зробивши маленький кувирок, приземлився ногами на землю. На цей час він вже дуже спітнів.

Через використання Супергравітаційного поля, навіть неймовірно сильне тіло Лінлей рано чи пізно почало відчувати сильну втому.

"Фух!"

Злегка потягування, Лінлей відчував сильний оніміння і біль у його плечових м’язах та інших мускулах рук. Але він розумів, що всі його м’язи й кістки поступово зміцнюються і стають сильнішими.

Шлях тренування тіла Лінлей складається з щоденних подолань його кордонів, знову і знов, поки не буде досягнуто межі.

Коли Лінллей сів у позу лотоса, він одразу ж перейшов до особливого тренування, описаного в секретних вченнях Воїнів Драконячої Крові. Починаючи розкручувати своє зжижене в Ся дантяни бойові-Ци Драконячій Крові, вже через мить, воно проникло у всі куточки тіла Лінлей.

Тренуючись знову і знову. Після кожного тренування Лінлей його бойове-Ці Драконячий Крові ставало набагато чистішим, а тіло і кістки ставали значно сильнішими.

В черговий раз, синьо-черневе забарвлення Драконячої Крові ввійшло в його Ся дантян, після чого відразу ж знову поширилось по всьому тілу. Ся дантя є ядром для будь-якого воїна, включаючи дракона Крові. Лінлей вже довгий час досяг рівня воїна шостого рангу, а з вересня на жовтень він досягнув вершини воїнового шейсту.

Прямо зараз, Лінлей з дня на день намагається зламати бар'єр між шостим і сьомим рангом. Тому довгожданий прорив міг відбутися в будь - який момент часу.

« Потрескітування. Потріскання», - від тіла Лінлей почали роздавати різні види дивних звуків. Раптом м’язи Лінлей, поховані під шаром його тіла та шкіри, почали рухатися і тоді на поверхні шкіри з'явилася своєрідна брижа. Навіть його вени почали випирати по всьому тілу. Через деякий час, крім безреривного граду стікаючий піт, через його пори почали просочуватися намистинки крові!

« Я... Я... Нарешті проривуся», - Лінлей був неймовірно радий.

Він чекав цього моменту вже так довго.

"Пузир, пузири"

Синівато-червона бойова-Цемі Драконячої Крові почала дивно бурлити, змушуючи все тіло Лінлей винюхати від болю. Але після того, як його бойова-Цей цикл пройшов повний цикл через все його тіло, в кінцевому підсумку опинившись у Ся дантяну, її частина стала щільнішою і насиченіша. Але на цьому все не закінчилося, бойова-Це знову покинула Сія дантян, розповсюдивши по всьому тілу Лінлей.

Щоразу, коли драконячий Крові поверталася до Сі Даньян, її частина зазнала певного перетворення.

Після години, вся бойова-Ці Драконячий Крові, врешті решт, пройшла цю трансформацію, ставши набагато щільнішою і насиченішою. Хоча теоретично, між піком шостого рангу і сьомого була лише невелика тонка межа... Саме зараз Лінлей відчував себе в кілька разів сильніше, ніж раніше.

Лінлей відкрив очі, в якому читалося неконтрольоване хвилювання.

"Ха-ха, я... я нарешті прорвався на рівень воїна сьомого рангу.", - Лінлэй був вкрай схвильований.

Швидкість розвитку воїнів Драконячої Крові була надзвичайно висока, особливо на ранніх стадіях. Лінлей провів півроку за тренуванням і вже зміг прорватися з шостого рангу на сьомий. Така швидкість розвитку вважається надзвичайною.

За прикладами прикидків Лінлей, щоб прорватися з сьомого рангу на восьмий, мабуть, йому знадобиться лише кілька років.

Звичайно, чим сильніше ти стаєш, тим важче просуватися далі. Але навіть щоб досягти святого рівня, більшості воїнів Драконячої Крові може знадобитися лише кілька десятиліть.

Бебе, який весь цей час біля дрімав, раптом відкрив свої сонні очі, після чого вони відразу ожили. І він відразу ж запитав: « Босе, ти прорвався на сьомий ранг? »

"Так" - з щасливим виразом обличчя кивнув Лінлей.

« Тоді ти будеш на ранній стадії воїна дев’ятого рангу? - Схоже тепер твоя сила навіть більше ніж моя, бос!»

Лінлей засміявся.

На ранніх етапах можна вважати досить драматичним той скачок сил, що дає Драконяча форма. Наприклад, будучи у своїй звичайній формі воїна сьомого рангу, на континенті Юлан його можна розглядати як нічого незначного хлопця. Але, як тільки Лінлей приймає свою Драконячу форму, його сила підстрибує до рівня воїна дев'ятого рангу... а таких людей уже вважають досить важливими фігурами цього світу.

Тим не менш, чим сильніше буде ставати Лінлей, тим непропорційно повільною буде прогресувати в Драконячій формі його сила.

Врешті-решт, для слабких воїнів Драконячої Крові, драконяча форма є чимось, що вони в кінцевому підсумку так і не змогли повністю поглинути.

« За ранню стадію дев’ятої рани треба дякувати Шіпастого Брононого дракона. Адже його природна спеціалізація - це неймовірно міцний захист і велика швидкість, в той час як твоїми сильними сторонами також можна вважати хороший захист та, безумовно, високу швидкість», - з'явився поруч Дерінг Коуарт.

Лінлей був дуже впевнений у своїй швидкості.

Все тому, що в його Драконячій формі він мав не тільки природною високою швидкістю. Лінлей також міг використовувати заклинання стилю вітру - Сверхзвуковий, що збільшує свою швидкість.

Лінлей зараз був такий щасливий, що не міг перестати посміхатися з безглуздим виразом обличчя.

« Босе, перестань посміхатися наче ти ідіот. Ти тільки поглянь на себе, ти такий брудний. Прийми нарешті ванну», - дивлячись в сторону Лінлей, Бебе навмисно скоричив мордочку, що йому неймовірно огидно, при цьому закривши своїми лапками ніс і скручаючись.

Лінлей тільки зараз подивився на себе.

У даний момент все його тіло було покрите потім і кров'ю. І він дійсно виглядав досить брудним.

"Вслеск!"

Незабаром Лінллей застрибнув у воду гарячого джерела. Але Лінлей не дуже хвилювався через свій зовнішній вигляд. Прямо зараз, у положенні напівлежа, він просто розслабився і насолоджувався постійним перебуванням джерел гарячих вод. Лінлі було так комфортно, що від задоволення він навіть закрив очі, не турбуючись більше ні про що інше.

І потім заснув.

Насолоджуйся солодким сном, Лінллей десь далеко почала чути чийсь голос.

« Лаорд Лінлей. Лорд Лінлэй, - роздавав досить тривожний голос служниці.

Лінлей раптом відкрив очі, і нахмурившись сказав: « Водії.

Тільки після цього, служниця наважилася увійти. Стоячи на гарячому джерелі, вона кинула погляд на голого Лінлея і тактовно продовжувала: « Ллоорд Ліллей, що стоїть зовні вас чекає палацовий глашатай. Він просив передати, що його Величність наказав йому супроводжувати вас до палацу."

« Присуд його Величності?» — Лінлей на мить захистився, але відразу встав і вийшов з води.

« Ти вільна», - Лінвей завжди одягався сам, бо йому дуже не подобалося, якщо його вдягають служниці.

"Так," - від побаченого, щожі служниці палили алим рум'янцем, трохи схилившись вона відразу покинула Садовий Горячий Джерело.

...

Сидячи в кареті Лінлей, він прямував до палацу. За межами карети, його скром супроводжували шістнадцять лицарів Сиячої церкви. Його охорона була навіть більше ніж у лівого і правого міністра разом узятих.

"Лорд Лінлей, його Величність зараз знаходиться у Східному квітковому Саду" - почувся різкий голос палацового слуги.

« Покажи дорогу», - різко відповів Лінлей.

Він завжди усміхався до Лінлі.

« На цей раз кого ще запросив його Величність? » — запитав Лінлей.

« Тільки Вас, лорде Лінллей» відповів слуга.

« Тільки мене? » — каже Лінлей, але не подав виду і більше нічого уточнював. Він пішов за палацовим слугою до східного саду. Оскільки тепер був листопад, в саду було досить мало квітучих квітів. Але багато квітів саду все ще виявляли їхню гордість і красу.

У наш час король Клайд, “Любольський цар", без жодних вагань розмовляв зі своєю королевою.

"Ха-ха, Лінлэй, ти нарешті прийшов, - дуже сердечно привітав Клайд. - Підходь, присягайся."

Лінлей виказав свою пошану, а потім сів.

Клайд і королева обмінялися поглядами, після чого він посміхнувся Лінллей: « Лінлей, я чув, що ти так довго шукав хмарний гриб, щоб приготувати на його основі для себе цілої ванни?».

"Так" - кивнув Лінлей.

Раптом, в голові Лінлей виникла одна правдоподібна думка, чому Клайд тільки його запросив у палац. Але Лінлэй не смів в це вірити... Він шукав грибів, щоб протистояти Кладу. Може бути, що він збирається ...

"Ха-ха, я знав, що ти шукав хмарний гриб, тому відправив своїх людей перевірити мої склади. І завдяки чистій вдачі, на одному з складів мого палацу мені пощастило знайти один пучок хмарного гриба." - Клайд подивився на стоячу поруч служницю, яка відразу піднесла до Лінлей піднос, який був зверху покритий золотою парчою.

Лінлей був дійсно приголомшений.

Він так відчайдушно намагався заволодіти грибами, що насправді віддав йому Клайда!

Том 6, розділ 25 — Приготування порошку

Істинною причиною пошуків хмарного гриба Лінлей було приготування порошку — « випаровуючої отрути ». І потім використовувати його проти Клайда.

Зрештою чоловік, який дав йому недостачу складник, виявився Клайд.

« Чи може в цьому неймовірно складному і незрозумілому світі є така річ, як цикл карми?» - Лінлей раптом згадав про вчення Сяючої церкви, у одній частині яких описувалися принципи можливої участі. Насправді, Лінлей не вірить у жодну існуючу релігію, але саме зараз усі події складалися досить химерно.

З огляду на те, що хмариний гриб сам йшов до рук Лінлей, як він міг не прийняти його?

« Дякую, Ваша Величносте», - приймаючи хмарний гриб, Лінлей посміхнувся, після чого вдячно і скромно вклонився.

Але в глибині свого серця Лінлей зніяковів: « Оскільки ти дав його мені, це означає, що саме небо хоче твоєї смерті. Тепер ти не можеш звинувачувати мене."

У пам’яті Лінлі майже не було чітких спогадів про його матір, але це не позбавило його бажання відчути материнську любов. Через те, що з самого дитинства Лінлей був обділений цим теплим почуттям, йому іноді було неймовірно самотньо... Кожного разу, коли він бачив матір іншої дитини, то почувався трохи нещасним. Після цього він завжди глибоко поринув у ті скороминущі та блеклічні спогади про його матір, що в нього залишилися з майже раннього віку.

Після того як Лінлей захопить Клайда, він безсумнівно з’ясує місце розташування своєї матері!

« Лінлей, сьогодні я запросив прем’єр - міністра на обід. Чому б тобі не залишитися і не пообідати разом з нами?

« Так, Ваша Величносте», - відношення Лінлей завжди було дуже скромним.

Королева витончено кивнула Лінлей, а потім подивившись на Клайда ніжним голосом сказала: «Ваша Величність, Ви і Майстер Лєней залишайтеся тут, але я зараз виходжу."

Клайд просто спокійно кивнув. У королівстві Фенлай влада короля значно випереджала владу королеви.

Листопад. З бігом часу холод стає тільки холоднішим.

Але Лінлей і Клайд були легко одягнені, наче на вулиці був теплий літній вечір. Прямо зараз, Лінлей вже був на рівні воїна сьомого рангу, в той час як Клайд на рівня солдат дев'ятого поранення.

"Ваша Величність, навіщо Ви запросили Меррітта відігратися з вами?" - злегка небрим тоном поцікавився Лінлей.

Почувши запитання Лінліа, Клайда побачила на обличчі щось приємне і трохи хитро усміхалася. Він подивився на служницю, що стояла неподалік. Тільки тепер Клайд у півголоску сказав: « Лінлей, ти знав, що Меррітт нещодавно одружився з своєю 13 - річною дружиною? »

"Тринадцованою?" - Лінлей не міг приховати подив.

Як він міг здогадатися, що такий по увазі серйозний і весь з себе важливий суддя та правий міністр був настільки стійким в любові.

« Його нова дружина виявилася надзвичайно пікантною жінкою», - на обличчі Клайд з'явилася дивна усмішка, але суть, яка приховувалаться за такою посмішкою, могла зрозуміти будь-яка людина.

Побачивши вираз обличчя Клайда, Лінлей здригнувся.

- Клайд похлопав Лінлэй по плечу. - Лінлэй... Наступного року тобі виповниться 18. Не кажи мені, що ти досі не зміг розпробувати смак жінки?»

Лінлей зараз почував себе досить незручно.

Клайд зітхнув: « Марет і правда примусив дістати таку п’яну розумну лисицю. Вона може змусити кожного заздрити йому. Але на його жаль, я захопився нею і тепер ця п'янучий розум лисиця моя. Меріт зараз навіть не сміє доторкнутись до неї."

Клайд відверто розповідав про це з Лінлією.

«Ваша Величність? Це... Це правильно?" - здивовано запитав Лінлей.

Зрештою, вона ж дружина правого міністра. Але судячи з того, що сказав Клайд, він збирається безардонно заволодіти нею.

« Що в цьому поганого? Хочу зазначити, що на самому початку Меррітт зміг піднятися тільки завдяки жінці... він повинен добре розуміти, де його місце. Лінлей, якщо не помиляюся, коли Меррітт одружився - ти ж не відвідав бенкет на честь цієї події?», - запитано сказав Клайд.

Саме в той час Лінлей був зайнятий питанням, як дістати необхідні йому інгредієнти для отрути і як потім приготувати його. Він не мав найменшого бажання відвідувати весілля. Чесно кажучи, Лінлій відмовився від усіх запрошень двірян на той чи інший бенкет.

Весілля правого прем'єра?

Відхилено!

"Лінлей, сьогодні ти зможеш побачити дружину Меррітта, Віндзор [Wen'sa]. І якщо вона тобі приглянеться, то я не проти поступитися її тобі. І я можу тобі гарантувати, що яким би не був сміливим і зухвалим Меррітт, він до цих пір ніколи не посмів доторкнутися до Віндзера», - упевнено вимовив Клайд.

Клайд був відображенням абсолютної влади в королівстві Фенлай.

У день весілля Меррітта Клайду приглянулася Віндзор. Тієї ж ночі він послав людей, щоб ті привели Віндзор в одну з його посадок, де він, Клайд, міг сам насолоджуватися її суспільством всю ніч.

Що стосується Меррітта - він не сміявся показувати і натяк на невдоволення.

Більше того, після тієї ночі Меррітт більше не наважився торкатися Віндзора.

Деякі з діючих міністрів королівства Фенлай отримали своє поточне становище лише за рахунок своїх здібностей і заслуг. Такі міністри були справді здібними і цінними. Але є й ті, які пробились до свого теперішнього погляду через кілька неприродних вчинків.

Клайд був дуже вражений тим, як владно діяв.

Але знову ж таки, Клайд був тим, кого люди називали Золотим Левом королівства, а леви повинні бути сильними і владними. Можна було собі легко уявити, як деспотично міг поводитися король королівства.

«Ваша Величність, герцог Меррітт і герцогиня прибули», - палацовий слуга підбіг та з повагою віддавався.

Та Лєнн... - Клайд відразу підвівся.

У руках загорнутої хмариної грибки Лінлей прослідкував за Клайдом. Незабаром, вони прибули в дуже витончено оформлений, світло червоний дворик.

Меррітт і мадам Віндзор були тими, хто вже очікував їх біля воріт на подвір'ї.

Лінлей випадково кинув погляд на мадам Віндзор, яка змогла привернути увагу Клайда.

Тіло мадам Віндзор було надзвичайно струнким. Незважаючи на те, що вона була одягнена в дуже консервативному стилі ... Її тісний одяг підкреслював кожен вигин і кожну лінію її стрункого тіла. Її талія була справді тонкою, а груди пишні.

Її темно-червоне волосся так і манили до себе.

Перед очима мадам Віндзор вони зачепилися за живе і миттєво чарували. У кожного, хто дивиться на неї, з’являться неправильні думки.

« Ваше Величність. Лорд Лінлей" - сказав Меррітт, а пані Віндзор повторила його своїм ніжним голосом.

« Вона дійсно виявилася неймовірно чарівною лисичкою», - подумав про себе Лінлей.

Клайд кинув на Лінлей дуже стислий погляд і впівголоса сказав: « Що ти думаєш? Чи ви відчуваєте трохи потягу до...?».

« Наша Величність, давайте вже відправимося обідати», - стиха відразу відповів Лінлей.

"Ха-ха... - Клайд почав голосно сміятися ».

Сама Віндзор не могла втриматися, щоб не дивитися на Лінлей своїми звабливими великими очима. З боку здавалося, що вона була сильно зацікавлена в ньому. Якби поряд не було Меррітта і Клайда, вона б вже підійшла до Лінлі.

« Нічого собі! Яка красива дівчина!." Сидячи на плечі Лінлей, очі Бебе від подиву захопилися.

"Свист"!

Бебе недовго думаючи зістрибнув з плечей Лінлей, і приземлився безпосередньо ... Прямо на грудях Віндзор!

« Вони такі великі... Голос Бебе продовжував звучати в голові Лінлей.

Лінлей був ошаранений.

« Що за чарівний мишон? » — Віндзор з подивом обняла Бебе, який не упустив моменту, щоб зануритися в це ». Його життя здавалося успішним.

...

Фух.

З Бебе в руці Лінлей зрештою вийшов з палацу. Майже всі проведені в палаці роки Віндзор не зводила із нього своїх звабливих великих очей. Навіть Лінлей виявилося, що це важко знести.

Увійшовши в карету...

"Повернемося" - Ліндей віддав своєму кучері наказ, після чого карета відразу покотилася.

« Гей, босе, що за поспіху? Клайд сказав, що готовий віддати тобі Віндзор! Ти повинен прийняти такий жест доброї волі!», - очі намистинки Бебе втупилися на Лінлей.

Лінлей зітхнув, а потім не втримався поставив невеликий щілина по голові Бебе: « Ти знаєш, що ти миша-звезращенець?»

« Хмпф, бос... я вже в тому віці. - Нещасно сказав Бебе.

Лінлей не знав - сміятися або плакати.

Але, згадуючи що він зміг отримати завдяки цьому візиту ... Лінлей не міг стриматися від маленької усмішки, коли тримав її біля нього.

У ящику був пучок хмарного гриба.

« Я нарешті отримав гриб з хмар, тепер усі вісім складників зібрані. Щоб приготувати отруту, яка руйнує кров, у мене є все що потрібно." - Лінвей вже вирішив, що як тільки повернеться додому, то відразу візьметься за приготування порошку.

« Я відчуваю, що Клайд майже по-братськи ставиться до тебе. - Ти все одно збираєшся вбити його?

Повертаючись в бік Бебе, Лінлей почав хмуритися.

« Бебе, Клайд правитель цілого королівства. Якщо у нього є мізки, то він природно спробує вибудувати зі мною хороші відносини. Він привітний і ставиться до мене добре тільки через мій статус та потенціал. Якби я не мав такого потенціалу, Клайд, напевно, навіть не допоміг би мені своїм поглядом. І напевно, я маю красуню дружину і він би насильно забрав її у мене для свого задоволення... так само, як він вчинив з Мерріттом".

Лінлей вже встиг зрозуміти Клайда дуже добре.

Така людина як Клайд по факту була досить безсердечною. Однак він міг вважати себе здібним правителем, навіть частково і завдяки цьому. Принаймні він був у змозі відрізнити здібних міністрів від марних.

« Насправді я навіть не здивуюся, якщо колись Клайд побачив мою чудову матір і вирішив її дістати для себе». Коли він бачив, як повівся з Віндзором, Лінлей не виключав такої можливості.

Це не було неможливим, бо Клайда мала тип характеру.

- Лінвей запитав мене, як я можу пожаліти Клайда? Просто думка про таку можливість викликала в Лінлію безмежне бажання вбивати.

Можливо, тому що Бебе міг відчувати всі емоції та бажання Лінлей, то відразу почав випалювати: « Вбити його! Я, Бебе, при першій можливості вб'ю його!"

Бебе піднявся на дві лапки, обкриваючи свої ікла, демонструючи Лінлей свою глибоку ненависть до Кладу.

« У цьому немає потреби. Коли я дізнаюся, де моя мати, то буду тим, хто вб'є його." Я холодно потонув Лінлей.

У секретній кімнаті маєток Лінлей.

Під світлом вісімнадцять свічок, в кімнаті було досить світло. Лінлей старанно слідував за процесом приготування порошку - отрути, що руйнує кров.

Процедура отримання порошку була дуже складна. Кожен крок вимагав від себе обережності, пильності й ще раз перестороги.

Якщо у процесі приготування зробити найменшу помилку - складники будуть марновані.

Прямо зараз, на столі перед Лінлою лежали різні алхімічні інструменти для приготування і вісім інгредієнтів, кожен з яких був надрізаний на багато дрібних шматочків.

Буль, буль".

Тепер Лінлей намагався виділити трав’янистий сік з алхімічного казанку. Після закінчення, він перемістив цей сік у чистий котелок трохи менші і почав нові приготування... Додаючи до неї три інших інгредієнти, Лінлей був дуже обережним.

« Усі повинні правильно розпоряджатись... За рецептом. Спочатку я повинен додати траву “Сільше серце..." а потім куркуму і мускатний горіх".

Коли Лінлей дивився на алхімічний котелок, то зосередив свою увагу на ньому. Він спостерігав за кожною реакцією, яка протікала в ній, адже кожен етап мусив контролювати з великою точністю.

Таким чином, пролетіла всю ніч.

« Я нарешті приготував одну рідку порцію», - Лінлей акуратно, але в той самий час напружено перелив з котелка невелику кількість прозорої рідини у маленьку білу блювочку.

« Прозора рідина виглядає як звичайна вода. Я не можу помітити практично ніякої різниці", - Лінлей з полегшенням видихає.

Якщо покладатися на інструкції приготування, то цю рідку порцію можна вважати однією з форм розломаючої крові отрути. Однак якщо вона висохне, залишаючи після себе прозорий порошок, то це принесе найбільшу користь.

Тепер, після довгого кипіння, в ньому залишилось дуже мало води. Мабуть, за десять днів рідину випаровуються з отруйного порошку.

« Перва порція вдалася. Завтра я буду робити другу порцію", - Лінлей був дуже обережним.

Лінлей не ризикував використовувати всі інгредієнти, щоб приготувати відразу багато. Адже якщо спроба провалиться, це буде катастрофою. Лінлей поділив інгредієнти так, щоб йому вистачило на кілька спроб принаймні в такому разі у нього буде шанс спробувати ще.

Одна порція порошку отрути повинна бути більш ніж достатньо. Але Лінлей не хотів ризикувати ще раз і вирішив приготувати кілька порцій.

9999 рік за календарем Юлан. Кінець листопада.

Шість порцій отрути, що руйнує кров, яку зробив Лінлей, вже встиг повністю висохнути і стати порошком. Просто дивлячись на ці маленькі прозорі кристалики, важко уявити, що вони можуть завдати віну дев'ятого рангу такої величезної шкоди.

« Фух. Хоча, я вже використав всі наявні у мене інгредієнти... Цих шести порцій отрути має бути більше ніж достатньо." - дивлячись на шість пакетиків з порошком, Лінвей випустив важкий зітхання.

Лінлей, який розбиває кров’ю отрути, насправді мусив витратити досить багато часу і зусиль. Але тепер він закінчив.

« Зараз єдине, що мені потрібно - це зробити свій хід проти Клайда», - Лінвей відразу почав думати про те, як він зможе непомітно отруїти Клейд і потім не привертаючи уваги, викрасти для допиту.

Том 6, розділ 26 — Схема

Це справді важко!

Якщо прокрутити все в палаці, Лінвей спочатку доведеться знайти можливість підсипати сам отрута, а потім допитувати і вбити Клайда у межах його ж палацу.

« Якщо не думати про те, то можна виявити мене після вбивства Клайда чи ні... і якщо все ж з'являться ознаки, то в кінцевому підсумку мені буде дуже важко втекти з палацу." - у розумі Лінлей перебирав одну можливість за іншою, але кожна з них була заблукана.

Але Лінлей нарешті зміг прийти до одного висновку...

« Якщо я використовую отруту в палаці, то вже не зможу втекти з нього". Зрештою, в палаці було занадто багато високорівневих воїнів. Тільки прийнявши свою Драконячу форму, він зможе сподіватися на успішний біг.

Але Лінлэй не хотів відкривати секрет, що він повноцінний воїн Драконячої Крові ...

« Я повинен все прокрутити за межами палацу», - від стількох проблем Лінлей почав відчувати головний біль.

Потрібно місце за межами палацу, де Клайд буде готовий опинитися з Лінлей наодинці. І це місце повинно бути нейтральним... Це неймовірно важке завдання. Адже, врешті-решт, Клайд - Король і якщо хтось хотів з ним зустрітися, він повинен був прийти до палацу особисто.

Він же не міг послати когось до палацу, щоб той передав повідомлення королю Клайду, що він хоче з ним зустрітися.

Ліней ніколи не чув про ситуацію, коли він просив свого правителя відвідати його, а не навпаки. Це неможливо, навіть якщо Клайд погодиться - він напевно буде на сторожі.

Як тільки Клайд стане трохи настороженим, шанси на успіх приблизяться до нуля.

« Я повинен знайти можливість опинитися з ним наодинці і при цьому за межами палацу», - думав Лінлей. Він ніколи раніше не був наодинці з Клайдом.

Окрім особистих зустрічей у палаці на виклик Клайда, вони зустрічались ще з різних видів бенкетів і свят.

Але як Лінлей міг зробити що-небудь на бенкеті... Та ще й перед безліччю людей?

« Що ж робити?»

Лінлей відчував себе досить роздосадано.

Початок грудня. Температура у місті Фенлай впала ще більше і разом з цим випав перший сніг. Через якийсь час, все місто Фенлай було пофарбоване в біле, а холодний холодне повітря змусив багатьох палаців ховатися по своїх домах.

Тим не менш, Лінлей, будучи одягненим у вільному невблаганну мантію, в супроводі кількох воїнів-охоронців, здавалося б безтурботно прогулювався по засніжених вулицях міста.

« Хруст. Хруст" - постійно чувся звук від людей, що йшли по снігу ніг.

Місто Фенлай, вкрите снігом з покривалом, було надзвичайно захопливим. Брама багатих імениною вулиці Зелений Ліст покривала тонку корку тільки з-за морозу інея. Наприклад, сонячні промені відбиваються інею, які роблять цю картину ще красивішою для споглядання. Крім того, на подвір'ях різних садиб було неможливо не помітити вдихаючих до неба сосни... гілки, які практично повністю покриті снігом, роблячи їх справді захоплюючими.

Красиві сцени, що розгорнулися навколо нас, були справді чудовими.

Але в цей момент настрій Лінлей був похмурішим.

« Клайд уже давно став воїном дев’ятого рангу. Хоча прорватися з дев'ятої ранги на Святий рівень неймовірно важко, але не можна виключати, що в один день він все ж зможе прориватися." - Ліндей дійсно більше не хотів тягнути.

Чим раніше він зробить свій хід проти Клайда, тим більше шансів на успіх.

Але йому потрібна хороша нагода.

« Босе, поглянь. Багато з тих, що поблизу були або повністю реконструйовані або принаймні відремонтували" - в голові Ліндей пролунав голос Бебе

Оскільки думки Лінлей були зовсім в іншому місці по вулиці, він природно не помітив цього. Але коли Ліней почув слова Бебе, то помітив, що багато посадок на вулиці Зелений Ліст виглядали не так як колись.

« Це ж... - Непереконливо пробурмотів Лінлей.

"Повайтесь. Чудово. Тепер підсунь трохи вліво." - слуга з поблизької садиби був зайнятий розвідуванням різних прикрас за дорученням поряд людини.

« Це ж... Квітки Юлан!», - біля воріт Лінлей відразу побачив висячі прикраси і те, як вони виглядали. Він одразу міг впізнати квіти Юлан.

Раптом Лінлій нарешті зрозумів, що відбувається.

« Так! Зараз уже грудень. Скоро буде свято Юлан. І це буде десятитисячний свято Юлан!», - Лінлей знав про важливість конкретно цього свята.

1 січня 10 000 року Юлан. Протягом минулих 10 000 років, саме цього дня буде проводитися найзахопливіша і найбільш урочиста дата Юлан. Не дивно, що багато шляхетних кланів намагаються прикрасити свої помести.

"Хрусть!"

Зламалася одна зі сходинок сходів на якій стояв слуга, після чого прикраса, яку він намагався повісити, вислизнуло з його рук впало і погоріло. Але слуга намагався балансувати все ще не втримався і задом скочувався по сходах, вдарившись головою об кам’янисту поверхню землі. Через деякий час земля вкрита шаром крові.

Поблизу слуги дуже перелякалися.

Вони підбігли до потерпілого і допомогли йому стати на ноги.

« Небагато... трохи кружляє голова... - слабким голосом сказав поранений слуга. На щастя, драбина була не такою вже високою, тому він не дуже сильно вдарився об землю. Саме тому він вижив.

« Гаразд, я думаю з тебе вистачить... Йди до дому і відпочинь. Кол [Ke'er], піди з ним і позаботься про нього. Боже, висотка ж була такою маленькою, але ти так сильно поранився», - безпорадно похитав головою управитель.

Після цього слуга, на ім’я Кол, допоміг тому, хто постраждав, повернутися в дім.

Побачивши це, Лінллей був шокований.

"Лорд ... Лорд Лінлей? після чого негайно підійшов, щоб засвідчити свою пошану. Це маєток належить герцогу Боналту і Лінлію раніше довелося побувати в ньому... Саме тому директор відразу зміг дізнатися про Лінлію.

"Доброго ранку, лорд Лінлей" з легким поклоном сказав управитель.

Тільки зараз Лінлій вийшов з оцепеніння. Але несподівано на його обличчі з’явилася весела усмішка. Подивившись на управліну, він знущався: « Ха-ха, добрий ранок і Вам. Ха-ха, думаю мені пора повертатися додому."

Лінлей відразу повернувся і в супроводі двох воїнів-охоронців відправився назад.

"Гей, чому наш лорд раптом став таким щасливим?" - Два його воїни стали в півголоса між собою переговорюватися.

Вони бачили, що вранці настрій Лінлей був жахливим. Що змусило його так роздратуватися?

« Це такий простий метод! Чому я не дійшов до нього раніше? Ха-ха!» - думав про себе Лінлей, одночасно мимовільно поплескаючи себе по голові. Він дійсно був настільки одержимий пошуком ідеї, що не зміг помітити очевидну відповідь.

Але зараз Лінлей прийшов в голову правильний метод, як заманити до себе Клайда. І цим методом було ... отримати травму!

« Я вдаю, що коли тренувався за допомогою свого бойового Царства, то випадково отримав певні внутрішні пошкодження. Якщо Клайд дізнається, що я поранений, він напевно вирішить відвідати мене."

Тепер Лінллей почувався дуже щасливим. Якщо він діятиме в межах свого маєтку, йому буде легше виконати свій план.

« Що ж до статусу Святого Союзу та багатства... Це мене завжди мало цікавило. Після того як я виясню, що сталося з моєю матір'ю і потім вб'є Клайда ... Щоб втекти з Святого Союзу, я попрошу допомоги у Конгломерата Доусон" - Лінлей вже прийняв тверде рішення.

Святий Союз не приваблював Лінлів.

В даний момент його єдиним членом сім'ї є що живе в Імперії О'Брайен маленький Уортон. Лінлей у Святому Союзі не тримав ровним рахункам нічого.

Після довгих роздумів Лінлей зрозумів, що не зможе вбити Клайда, при цьому не розкриваючи себе. Він мусив визнати, що без певних жертв не обійтись. У цьому випадку він пошкодить стосунки зі Святим Союзом, але Лінлей зараз це мало хвилює.

Помести Линлей. Садовий Горячий Джерело.

Лінлей як зазвичай сидів в позі лотоса і циркулював своє бойове-Ці Драконячої Крові. Свірепими хвилями, бойові-Цени обрушувалися на кожну клітину його тіла і навіть кров'яні судини.

Навіть середній воїн сьомого рангу не міг витримати такої напруженої та суворої вправності. Але Лінлей був дуже інакший, бо він випив кров ще живого дракона. Навіть якщо облитися кров’ю дракона ззовні, це дасть тілу надзвичайну витривалість... але Лінлэй користувався її внутрь. Навіть внутрішні органи стали неймовірно стійкими до перевантаження.

"Агх!"

Лінлей раптом вирвало свіжою кров'ю, а його обличчя стало попільно-бледним.

« Aaeax!», - з рота Лінлей вирвався хворобливий гортанний рев.

Служниці, що постійно карали біля входу в садовий Горячий Джерело, почули низький гортанний рев Лінлей. У паніці підбігши до дверей, вони притиснули вуха і намагалися все зрозуміти.

« Лорд Лінлей... Йому зараз дуже боляче?" - запитала одна струнка служниця.

« Схоже на те» - відповіла інша пухша служниця.

Але вони не наважилися увійти всередину.

- Лаорд Лінлей гукнула струнка служниця.

« Ідіть... зайдіть... - Так почувся голос Лінлей.

Служниці нервово переглянулися, після чого двері відразу вбігли всередину. Але вони дуже злякалися, коли підбігли до калюжі Лінллей. Вона була покрита бризками крові, а поруч з ними валявся обм'якший, неймовірно блідий Лінлей.

« Допоможіть дістатися до моєї кімнати», - сказав слабким голосом Лінлей.

« Так. Так.

Обидві служниці виглядали неймовірно стурбовано. Підтримуючи Лінлей по боках за руки, вони допомогли йому дійти до спальні.

"Міллорд, чи повинні ми викликати магів стилю світла?" - запитала струнка служниця.

« У цьому немає необхідності... Я випадково травмував свої внутрішні органи. Магія тут безсила... Я повинен спокійно відновитися сам, - Лінлей зробив глибокий вдих, потім закрив очі, він почав медитувати сидячи на ліжку. - Ви вільні".

« Так, мілорде» - служниці з повагою поклонилися і пішли.

Природні стилі світла і води могли дозволити магу загоювати зовнішні фізичні пошкодження. Але з пошкодженими внутрішніми органами вони не могли допомогти.

...

В кімнаті Лінлэй.

« Брате, ти не поранений? » — без уваги промовив Єль. - Якщо ти не постраждав, то навіщо робиш вигляд, що поранений? І попросив так терміново зі мною зустрітися."

Перед тим як Лінлей симулював свою травму, він уже вислав людей до Єль.

Лінлей тихо промовив: « Йоль, це пов’язано з моєю місцевістю. Босс Єль, зараз я вже можу тобі розповісти... Тим, хто швидше за все вбив мою матір був Клайд".

« Хто забив твою матір? — здивовано подивився на нього Єль. - Третій брат, невже ти плануєш? І я не можу цього зробити ».

"Верно, я збираюся помститися" - Лінлей нічого не приховував від свого брата.

« Але ж Клайд воїн дев’ятого рангу... Як ти збираєшся впоратися з ним? До того ж він правитель усього королівства Фенлай», - неймовірно стурбовано проговорив Єль.

Лінлей з серйозним виразом обличчя відповів: « Не хвилюйся, я вже все продумав. І звичайно, я вже придумав спосіб як з ним впоратися. Але все ж, після того як я вб'ю Клайда, то навіть якщо Сяюча церква не вирішить мене позбавитися, моє подальше життя тут буде неймовірно складною і жалюгідною. Тому я вирішив, що після того, як мені вдасться вбити Клайда... Я повинен негайно покинути Святий Союз."

« Покинути Святу угоду? — здивувався Єль, але майже відразу зрозумів. - Так. Тобі доведеться залишити його. Покладися в цій справі на мене. Торгові відділення мого Конгломерата Доусон розташовані майже в кожному великому місті Св. Допомогти тобі таємно покинути Святий Союз буде не так вже й складно."

Мій Конгломераат Доусон, майстер маскування, був абсолютно впевнений у тому, що говорив.

Лінлей добре розумів, наскільки могутнім є Конгломерат Доусон. Як один з трьох найбільших торговельних союзів континенту міг бути слабким?

« Я знаю. Саме тому, бос Єль, я звернувся за допомогою до тебе. Мені потрібно, щоб ти відправив одного свого чоловіка зустріти мене в тому готелі на кінці вулиці Зелений Лист. Коли я приїду туди, ти допоможеш мені організуватися втечу за межі Святого Союзу.

Лінлей був упевнений, що убив Клайда, він зможе легко дістатися до того готелю.

« Не турбуйся про це», - кивнув Єль.

« Брат, - дивлячись на Лінлей, хмурився Єль. - Ти повинен бути обережним."

Лінлей тепло усміхнувся: « Босе Йель, ти повинен вірити в мене".

Чух про те, що під час тренувань Лінлей отримав внутрішню травму, швидко поширився. Звичайно, першим про це дізнався не Клайд, а кардинал Сиячої церкви — Гільєрмо.

Але в найкоротші строки про це також дізнався король Клайд, а потім і інші двори Фенлай. Незважаючи на те, що травми під час тренувань були досить рідко, це не було чимось із серії геть. У цілому не дивно, що людина, яка тренувалася занадто ретельно і перевершувала своє тіло, зазнає травм.

"Єдине, що від мене зараз вимагається - це чекати прибуття короля Клайда" - подумав про себе сидить на стільці і виглядає попільнично-ближчий Лінлей.

Бебе сидів на сусідньому кріслі.

"Лорд Лінлей" почув голос служниці, яка підійшла до порога.

Очі Лінлей мимовільно загорілися. Але через мить Лінллей узявся до рук і повернувся до свого « стану ». Дивлячись на служницю, він спокійно запитав: « Що таке?»

« Лаорд кардинал Гільєрмо прибув туди», - поспішно вимовила служниця.

« Так?», - серце Лінлей раптом охопило занепокоєння.

Хоча Лінлей очікував візиту Уїльяма, він раптом... подумав: « Що якщо Ґільєрмо залишиться ненадовго і в цей момент прийде Клайд? Тоді мені буде неймовірно важко здійснити мій план."

Зрештою, Гільєрмо був магом дев'ятого рангу. А зруйнуючий кров отрута в першу чергу був ефектний проти воїнів і не мав великого впливу на магів.

"Лінелей!" - саме в цей момент з-за межі кімнати почувся голос Ґільєрмо.

Том 6, розділ 27 — Вино

Лінлей повернув голову в сторону дверей.

В проході стояв посміхаючись Гільєрмо. Його очі були дуже жорстокими і рішучими. У супроводі двох губернаторів, Гільєрмо увійшов до кімнати.

« Коли Гільєрмо вже тут. Я сподіваюся, що Клайда займе більше часу." - Лінлей був переповнений надією.

Єдиною вадою плану Лінлей було те, що Клайд і Ґільєрмо можуть відвідати його приблизно в той самий час. Адже отрута, що руйнує кров, була безсила проти магів.

Ліней відразу спробував встати: « Лаорд Ґільєрмо».

« Лоінко, поглянь на себе. Твоє обличчя таке бліде... Присядь, присідай" - побачивши як Лінлей встає, Гільєрмо швидко зробив два кроки вперед, щоб зупинити його.

« Лард Ґільєрмо, я в порядку. Хоча під час тренувань бойового-Ці я випадково наніс собі декілька внутрішніх пошкоджень, все ще можу ходити і вести повсякденний спосіб життя. Жалко тільки, що протягом деякого часу я не зможу тренуватися використовуючи своє бойове-Ці" - важко зітхнув промовив Лінлей.

— Ти все ще думаєш про тренування бойовим-Ці? - сердито вимовив Гілермо. - Зовнішні пошкодження легко вилікувати, але внутрішні набагато важче і вони значно небезпечніші. Якщо ти правильно їх не засвітиш, є висока ймовірність того, що вони можуть завдати тобі шкоди все решту життя."

"Лорд Гільєрмо, дякую за вашу турботу"

По правді кажучи, Ліней мав дуже добре враження про Гільєрмо. Тому він мимовільно кинув погляд на вхід до кімнати: « Я сподіваюся, що Клайд прийде трохи пізніше.

Через вчорашню мітлі, температура у місті Фенлай різко впала. Тому було дуже мало людей, які б просто гуляли вулицями. Але прямо зараз, по дорозі з палацу можна було побачити сто маршуючих воїнів, які супроводжували розкішну карету.

« Хруст. Хруст".

Чув хрусткий кістяк під колесами карети.

"Рансом [Lan'sai"mu], відчини двері», - наказав Клайд.

Карета була дуже простою, тому в ній могло з зручністю легко поміститися п’ять або шість осіб. Рансом був особистим воїном-охоронцем Клайда, що знаходився разом з ним у кареті.

« Так, Ваша Величносте» - ввічливо вимовив Рансом, після чого відкрив дверку карети, впускаючи всередину потоки холодного повітря.

Але ні Рансом, ні Клайд не відчували холоду. Клайд був одягнений в легкий накинутий поверх нижньої білизни піджак, тоді як Рансом одягався у традиційну форму палацового службовця.

« Ох. Лінлей і правда під час надмірної тренування бойовим-Ці вмудрився пошкодити свої життєво важливі органи. О Боже... - Клайд міг тільки вдихати і несміятись.

Рансом упівголоса: « Лєрд Лінлей ще такий молодий, але вже досягнув таких висот. Незалежно від того, наскільки ти талановитий... Без втоми не можна багато тренуватися. Якщо воїн під час тренувань своїм бойовим-Ці пошкоджує органи, це говорить про до якої міри він викладається."

Запорука витривалості організму може бути надзвичайно високою.

Але щоразу, коли ти долаєш межі, можна зайти надто далеко. Так, важкі тренування приносили воїнам одну користь, але завжди можна і перестаратися. Після цього організм просто не зможе впоратися з цим.

«Верно. Майбутні досягнення Лінлей будуть неймовірні." - Клайд ствердно кивнув.

Побачивши вираз обличчя Клайда, Рансом про себе зітхнув.

Будучи охоронцям Клайда, він природно добре розумів свого правителя. Клайд, будучи такою яскравою і владною особою, був рідко до когось настільки ввічливий. Але з Лінлією він не переставав бути ввічливим.

« Жаль, що цього року його Величність... але на жаль. Ох... Його Величність розуміє, що він не зможе зійти на Святий рівень саме тому Лінлей вважає таким важливим." - Рансом знав секрет Клайда.

Хоча Клайд був уже воїном дев'ятого рангу, Рансом знав... Клайд втратив можливість прорватися на Святий рівень, коли Володар Владики * надав йому свою божественну силу.

(p.s. Від перекладача - * раніше ми перевели Svereign як Правитель, але якщо чесно правилолюбство буде Володарем, особливо з сенсу і далі будемо використовувати такий поворот.

"Наша Величність, ми прибули в маєток лорда Лінллей" - тихо вимовив Рансом.

Через відкриту дверку можна було досить чітко побачити ворота в маєток Лінлей. Прямо зараз, на варті біля воріт стояли два могутні воїни. Вони представляли елітний підрозділ лицарів Сяючої Церкви.

"Хруст" - Карета зупинилася.

Вийшовши з карети першим, Рансом встав поруч і з повагою чекав Клайда.

- Два охоронці біля воріт шанобливо поклонилися.

« О, хтось приїхав раніше за мене? » — зауважив Клайд ще одну розкішну карету припарковану поблизу групи лицарів Сяючої церкви.

«Верно. Лорд Гільєрмо вже приїхав, - з повагою сказав один із двох охоронних брам воїнів.

« Лард Гільєрмо приїхав? Добре... - Клайд повернувся до супроводжуючого його загону. - Залишайтеся тут. Рансом піде зі мною."

Віддавши наказ, Клайд перетнув ворота з його особистим охоронцем.

...

У даний момент Лінлей все ще спілкувався з Ґільєрмо. Ніхто не знав, що Клайд вже біля воріт.

"Гільєрмо все ще не збирається йти?" - Лінлей починає втрачати терпіння.

Якщо Гільєрмо хоче затриматися, щоб поспілкуватися з Лінлею, то хто знає, скільки часу це займе? Чим довше він знаходиться тут, тим все важче буде для нього. Лінлей відчував зростаючий занепокоєння, як раптом різко прикрив рукою рот ...

«Кашель! Кашель!», - Лінлей почав так важко прокачатися, що його бліде обличчя навіть почервоніло.

« Ланлей», - здивовано вимовив Ґільєрмо.

Він не думав, що пошкодження Лінлей виявилися настільки серйозними.

«Лінлей, ти повинен правильно використовувати ліки, які я тобі приніс. Воно має ефект зцілення внутрішніх органів, - поспішно сказав Ґільєрмо. - Твоє тіло зараз не в кращій формі... Тобі треба відпочити, я не стану тобі більше заважати."

Гільєрмо встав.

Після того кашля, обличчя Лінлей стало ще більш попільно-бледженим, без жодного натяку на кров.

"Лорд Ґільєрмо, мої щирі вибачення" - вибачаючим тоном вимовив Лінлей.

« Все гаразд. Відпочивай. Твій організм це те, що зараз важливо" - Гільєрмо ще раз нагадав Лінлію перш ніж залишити кімнату разом зі своїми стольниками.

У цей момент Клайд і Рансом, які вже були на півдорозі до садибі Лінлей, почули позаду себе знайомий голос.

« Ваше Величність. Ваша Величносте."

Клайд з запитанням обернувся, і побачив швидко вискакуючого з карети Меррітта: « Найвеличніше Величність ».

"Меррит, ти теж вирішив приїхати?" - дивлячись на Меррітта посміхнувся Клайд.

Меррітт підбіг до Кладу і з повагою сказав: « Лаорд Лінлей був поранений, як я міг не приїхати? Ваша Величність, як Ви могли піти всередину тільки з Рансом? Це ж не безпечно!».

Коли правитель відвідував одного з підданих, він зазвичай приводив із собою чимало охоронців.

Перша причина полягала в тому, щоб забезпечити безпеку правителю, а друга — продемонструвати свій статус і могутність.

« Цього не потрібно. Я просто навідую Линлей... Немає необхідності піднімати високо прапор і все в тому ж роді, - хмикнув Клайд. - До того ж, хто в місті Фенлай може бути загрозою для мене?

Клайда була цілком обґрунтованою.

Варто зазначити, що Клайд не боявся більшості винників дев’ятого рангу. Єдиний, кого він міг побоюватися - це волевителів Святого рівня ... але чи буде воєводець Святого рівня вбивати короля? До того ж, це було місто Фенлай, Свята Столиця Сяючої Церкви!

Хто взагалі може посміяти рубати з плечей в межах головної штаб-квартири Сячої церкви?

"Верно, вірно. Ваш покірний слуга був просто дуже обережним." - поспішно відповів Меррітт.

« Ходімо. Ми можемо ввійти разом." Клайд увійшов з Меррітом і Рансом.

«Ваша Величність, тепер Ліндей відпочиває в приватному дворику на східному крилі. Дозвольте мені вказати вам правильний шлях." - у супроводі прекрасної служниці Клайд, Меррітт і Рансом вирушили до місця відпочинку Лінлей. Але на півдорозі...

Клайд побачив Гільєрмо та його двох губернаторів.

- Клайд, Меррітт і Рансом привітали одночасно.

« Клайд, ти теж прийшов, - кивнув Ґільєрмо. - Внутрішні травми Лінлей здається важчими, ніж я думав. Тільки зараз він сильно відкашлювався. Коли ти його відвідаєш, не марнуй надто багато часу... зараз йому потрібен відпочинок."

"Пані" кивнув Клайд.

«Тоді я пішов», - кивнув Гільєрмо, після чого віддалився разом зі своїми міністрами.

Клайд, Меррітт і Рансом продовжили свій шлях до місця відпочинку Лінлей.

Прихід Ґільєрмо дав Лінлію можливість полегшено зітхнути. Але перш, ніж він встиг про що-небудь ще подумати, прибігла служниця з доповіддю.

« Лаорд Лінлей. Його Величність і правий прем'єр-міністр прибули.", - поспішно відрахувалася служниця.

Він тут?

Очі Лінлей блищили.

« Я так довго чекав цього... і він нарешті прийшов, - Лінлей не міг придушити хвилювання в серці. - Ти можеш йти".

Після того як Лінлей наказав невістці піти, він спокійно встав і чекав на прибуття Клайда.

Лише через кілька секунд Лінлей міг почути звук кроків.

« Увійшовши до кімнати, Клайд відразу промовив. Зробивши три швидкі кроки, він опинився поряд з Лінлою і потім турботливим голосом продовжив. - Лінвей, твоє обличчя виглядає жахливо. Швидше присядь і відпочинь ... Тепер тобі треба багато відпочивати."

Лінлей відразу прилетів до крісла Клайда.

- Меррітт був дуже люб'язний.

« Дякую, Ваша Величність. Дякую, Лорде Меррітт. Дуже слабким голосом сказав Лінлей.

Але хвилювання в його серці лише посилювалось. У минулому, коли він дізнався про смерть свого батька, Ліней доручив Гіллману взяти реліквію своєї клану бойової клинок “Палач'ю Больван ” і віднести його до Імперії О’Браєн. У той момент він вже все для себе вирішив. Ризик бути вбитим його не зупинить і не похитне його рішення помститися.

Батьку! Мати!

Кінець кінцем, смерть батька Лінлей також пов'язана з Клайдом. Якби він не наказав Паттерсону викрасти його матір, хіба б його батько помер, намагаючись знайти її? І, звичайно, відповідальність за викрадення його матері лежить повністю на плечах Клайда.

« Ваше Величність. Зі мною все гаразд. Я просто отримав пару внутрішніх пошкоджень, і не в змозі тренуватися зі своїм бойовим-Ці якийсь час. Але я маю багато сил займатися своєю повсякденною діяльністю, з усмішкою сказав Лінлей.

« Це добре... Добре, добре. Клайд злегка посміхнувся.

"Лорд Меррітт, Ви теж прийшли... - Лінлей раптово “згадав" щось і радісно вигукнув. - Саме так! Мені так і не випала нагода випити той глек подарований мені вина, лорде Меррітт. Оскільки вже так сталося, що ми всі тут сьогодні зібралися, давайте трохи вип'ємо".

Промовляючи це, Лінлей підійшов до закритої барної стійки неподалік.

« Не потрібно. Линлей, ти був поранений. Не варто пити алкогольні напої, - порадив Клайд.

« Все гаразд. Це всього лише легке пошкодження. До того ж, вино допомагає зробити жили більш активні, - кажучи це, Лінлей вийняв чотири келихи і пляшку червоного вина. - Рансом, Ви теж можете присісти. В моєму домі немає необхідності дотримуватися цих церемоній і стояти."

Лінлей знав про Рансома досить багато.

Будучи особистим охоронцем Клайда, він був надзвичайно впливовою людиною. Але Лінвей так і не зміг визначити його зразковий рівень сили... але він повинен бути принаймні воїном сьомого рангу або навіть восьмим уразу.

« Дякую, але я відмовлюся. Я не п'ю алкоголь." Рансом негативно похитав головою.

Як особистий охоронець його Величності, він повинен був підтримувати ясний розум і пильнувати в будь - який час.

« Лєной, Рансом ніколи не п’ють алкоголю. Не варто було запрошувати його випити, а Клайд похитав головою. - Лінле, по дорозі до тебе я зустрів лорда Гілєрмо, він сказав, що у вас був сильний кашель. Він хотів, щоб ти добре відпочив. Було б краще, якби ми не стали пити".

Не питимуть?

Окрім Лінлей ніхто не знав, що отрута, яка руйнує кров, вже була змішана з цим вином. Якщо Клайд не вип'є, то як він буде отруєний?

« Не варто про це хвилюватися. Лорд Ґільєрмо просто був занадто стурбований моїм благополуччям, - посміхаючись, Лінлей налив кожному по склянці вина. - Ваша Величносте, це вино повинно бути винятковим. Лорде Меррітт, підходьте. У мене є тост".

Лінлей вже підняв свій келих.

У Клайда і Меррітта просто не було вибору, крім як підняти разом з ним келихи.

Після контакту з келихами пролунав легкий звук дзвінка. Після чого Клайд, Меррітт і Лєней випили вина.

"Ааагх!"

Лінлей раптом почав люто кашляти, виплюючи все випльоване їм вино. Прокашлявшись, обличчя Лінлей прийняло болючий червоний відтінок.

«Лінлей, я ж казав тобі не пити вина. Але ти все одно випив», - незадоволеним тоном вимовив Клайд. Після чого поспішив до Лінліа, щоб допомогти йому.

« Я в порядку» - посміхнувся Лінлей і потім витягнув руку, щоб зупинити Клайда.

Раптом, Лінлей дивно витріщився на Клайда. Потім урочистим голосом сказав: « Твоя Величність... існує дуже важлива для мене тема, яку я б хотів з Вами обговорити... Ваша Величносте."

- Коли Клайд побачив вираз обличчя Лінлей, трохи задався.

Том 6, розділ 28 — Жива мати або мертва

Лінлей обережно оглянув кімнату і в півголоску сказав: « Ваше Величність, один момент, дозвольте мені послати мою охорону, яка знаходиться за дверима». Промовляючи про це, Лінлій вийшов за двері і сказав своїм вартовим: « Ви двоє встаньте на сторожі біля входу до двору й не дозвольте нікому увійти.

« Так, лорд Лінлей» - в унісон відповіли охоронці, після чого вони шанобливо похитувалися. У дворику залишилися Лінлей, Клайд, Меррітт і Рансом.

"Скрип" - тихо закрив двері.

"Лінлей, що за таємниці, через які ти навіть вирішив закрити двері?", посміхнувся Клайд.

Холодно сміючись у своєму серці, Лінллей спокійно подивився на Клайда. Адже він знав, що Клайд уже був отруєний отруйною кров'ю отрутою. Хоч цей отрута і не завдає ніяких очевидних пошкоджень тілу, а тільки заважає утворенню та циркуляції бойового-Ці... дізнатися, що ти отруївся, можна тільки після того, як людина спробує зібрати свою бойову владу і виявить це в неї просто не виходить.

« Ця тема дійсно важлива», - обличчя Лінлей виглядало елегантно.

У той же момент, Рансом трохи наблизився до Кладу. Будучи особистим охоронцем короля, він почав відчувати, що щось було не так. Але Рансом логічний розумів, що Клайд є воїном дев'ятого рангу, а він сам був солдатом восьмої рани... Тому за всіма правилами, ніхто не може загрожувати їхньому життю.

Але бути занадто обережним - це не гріх.

« Лінлей подивився на Клайда, тоді свою Величність. - Моя мати покинула цей світ, коли я був ще дитиною".

Клайд кинув. Раніше він вже встиг вивчити минуле Лінлію і побачив, що його мати померла під час пологів... Під час пологів молодшого брата Лінлія, Уортона.

« Мені так і не вдалося відчути теплоту материнської любові... Тільки строгість батька. Мій батько завжди був дуже суворо зі мною, як у плані підготовки мене і в плані освіти, яке повинні отримувати всі дворики."

Повільно кажучи, це Лінлей продовжував дивитися на Клайда.

Клайд заплутався... Він не розумів, як це повинно бути пов’язане з « важливою темою », яку хотів обговорити Лінлей. Але, будучи правителем цілого королівства, Клайд показав королівське самовладання і не переривав Лінлей.

"Ваша Величність, я думаю, Ви вже знаєте, що мій клан Барух - також клан воїнів Драконячої Крові?" - в його погляді можна було побачити трохи гордості.

«Верно. Твій клан - один з кланів Чотирих Верховних Воїнів ... Клан воїнів Драконячої Крові. Це знаменитий давній рід, - з похвалою в тоні вимовив Клайд.

Лінлей похитав головою: « Ми були відомі лише в минулому. Мій клан вже давно знаходиться в спаді. Сотні років тому навіть наша найдорогоцінніша родова реліквія була бездарна. Після чого, члени кожного покоління клану Барух прагнули особисто повернути втрачене реліквію протягом багатьох століть... Але нікому так і не вдалося це. Ваша Величність, коли я був прийнятий в Академію Ернст і повинен був виїхати з дому, Ви знаєте, що сказав мені мій батько у хвилину догляду? "

Клайд запитав: « Що він сказав?»

« Мій батько сказав, що якщо я не зможу повернути реліквію нашого клану в майбутньому, то навіть після смерті він мене не простить! » () - тіло Лінлей злегка тремтіло.

Клайд, Меррітт і навіть Рансом були здивовані. Батько може сказати таке своєму синові?

« Твій батько зайшов занадто далеко» - сказав Клайд.

« Ні»

Лінлей похитав головою: « Я розумію, чому він так сказав. Мій клан воїнів Драконячої Крові був просто розтоптаний часом. І за весь час жодного сильного члена не породив. Мій батько знав, що протягом минулих століть я був першим членом клана, хто дійсно міг досягти успіху. Сотні років надій і бажань... Всі на моїх плечах стояли разом. Скажіть, як мій батько дозволив мені провалитися? "

Клайд почав розуміти.

« Моє життя було сповнене рішучості повернути бойовий клинок » (Палач'ЯТА), — сказав він. - У Академії Ернст я не міг посмакувати розслабитися ні на мить. Я тренувався як одержимий... Адже я завжди пам'ятав про бажання мого батька і його казку! "

Клайд та інші почали розуміти мотиви Лінлей.

« Після того як я продав на аукціоні пробаю від сну #... Я повернувся додому, принісши з собою бойовий клинок "Палач'я" і - голос Лінлей піднявся на більш високий тембр.

Клайд, Рансом і Меррітт були приголомшені.

Тому що вони знали, що після тієї поїздки Лінлей дізнався, як його батько вже помер.

« Але коли я знервований повернувся додому, то лише дізнався про смерть батька. Перш ніж він помер, йому так і не довелося побачити бойовий клинок “Палач'я", а я вже ніколи не мала нагоди бачити свого батька. Кожен момент усіх цих років важкої роботи був присвячений тому, щоб зробити мого батька щасливим... Але, на жаль... Усі лицьові м'язи Лінлей почали злегка стрибатися, а вираз обличчя змінився до такої міри, що на нього стало страшно дивитися.

Клайд та інші могли легко уявити, як себе зараз почував Лінлей.

"Лінлей, не можна так сильно горювати" - зітхнув Клайд.

Лінлей посміхнувся: « Але ви знаєте, чому або як помер мій батько?»

Клайд, Меррітт і Рансом були приголомшені питанням.

« Мій батько був убитий, Ваша Величність... Убито за наказом Вашого молодшого брата, герцога Паттерсона!!", - очі Лінлей почали наливатися кров'ю.

Клайд був настільки вражений, що навіть схопився на ноги. Меррітт і Рансом також були приголомшені.

« Тому... Я вбив Паттерсона!», - голос Лінлей став дуже зловісним.

У той же момент, Рансом остаточно переконався у своєму першому почутті - щось було не так. Він був бадьорим, але обережно підходив до Кладу і готувався проти будь - якої дії Лінлей. Але раптом, саме в цей момент Рансом відчув ззаду порив вітру. Він був воїном восьмого рангу, і відразу зрозумів, що йому не вистачить часу повернути свою голову, тому він миттєво закинув руку за спину, щоб захиститися від чогось.

"Хрусть!"

Виникло неймовірно болюче відчуття... А потім, Рансом вже не міг відчути своєї видовженої руки. Тільки тепер він зміг крем очі побачити ...

... Величезна миша, магічного звіра розміром майже півметра в довжину, який знаходився поруч з ним. Окрім об’явленої пащі мишки, Рансом помітив гострі кігті, що наближалися до нього. З такої близької відстані він не мав шансу ухилитися або захиститися.

Це було занадто швидко!

Фьюх.

Гострі кігті зіскочили по горлу Рансома. Він продовжував дивитися в подив, але життя почало плисти з його очей.

Він просто не міг зрозуміти, звідки з'явився цей півметровий магічний звір типу гризунів. Перше, що Рансом зробив увійшов до приміщення - це ретельно перевірив його. Він лише помітив розміром з долоню, маленького Примарного Мишанка на землі.

Чи може крихітний чорний Примарний Мишонок бути загрозою?

Для воїна восьмого ранга - ні в якому разі. Отже, Рансом зовсім не був насторожі.

Таким чином, впійманий зненацька воїн восьмого рангу Рансом, був легко убитий Примарною Мишею Бебе. Його смерть не була надто несправедливою. З огляду на поточну силу Бебе, навіть якщо Рансом був би в усій зброї і Бебі почав з ним боротися відкрито та чесно... Найважче, він не міг би протриматися занадто довго.

"Рансом" Клайд і Меритт були шоковані.

Могутній воїн восьмого рангу помер в одну мить. Обидва були приголомшені, дивлячись на Примарного Мишонка. На їхніх очах тіло Бебе почало зменшуватися, повертаючись до його попереднього розміру, після чого він знову застрибнув на плече Лінлей.

« Бебе, молодець», - Ліндей погладив голівку Бебі.

У мене замаскували очі.

Лінлей повернув голову, щоб знову подивитися на Клайда. Цей холодний погляд змусив його відчувати тривогу.

« Ловлею, ти розумієш, що зараз твориш? — змерзнув Клайд. Але в той же момент, Клайд раптом відчув, що його широко відкриті кровоносні судини раптово були чимось зупинено.

Виходячи з щільної бойової-Ці, якій володів Клайд будучи воїном дев'ятого рангу, її потоки повинні бути потужними і масивними, наче нищівні хвилі моря. Але прямо зараз, як тільки він намагався зібрати своє бойове-Ці, цей процес відразу ж переривався. Зараз кількість бойового-Ці, яку він міг зібрати, була в сто разів меншою ніж раніше.

« Ваша Величність, не кричіть і не чиніть опору. Якщо ви чинитимете опір, то помрете.

Клайд швидко зрозумів, в якій ситуації він опинився.

Якщо покладатися тільки на його м’язову силу, то він тепер міг конкурувати лише з воїнами сьомого рангу. Але маленький Примарний Мишоняк на плечі Лінлей був здатний в мить вигубити воїна восьмимого рангу.

Клайд не сумнівався, що тепер Лінлей і його маленький Привидний Мишонка мали повну владу над ним.

« Лоінко, як ти сміяєшся! Ти смієш намагатися вбити його Величність?», - кричав переляканий і злегка не в своєму розумі Меррітт.

« Закрий свій рот», - Лінлей кинув на нього ніжний погляд.

М'язова сила Меррітту не була такою великою як у Клайда, тому зараз без його бойового-Ці, він, можливо, міг конкурувати тільки з воїном четвертого рангу.

Меррітт також швидко зрозумів ситуацію. Не смій більше кричати на Лінлей, він спробував укласти з ним діалог: « Ліінлей, Ви чекаєте велике майбутнє і ви маєте такий великий потенціал. Незабаром, ви напевно зможете стати однією з найважливіших фігур Сяючої Церкви і можливо одного дня, Ви навіть станете Святим Імператором. Чому ви знищуєте ваші майбутні перспективи? Лінлэй, я вірю, що його Величність не звинувачує Вас за те, щоб Ви вбили Паттерсона. Він сам нарікав на себе нещастя, коли почав діяти проти Вашого батька."

Завершивши, Меррітт глянув на Клайда.

Клайд ствердно кивнув: « Ліінлей, я готовий зробити вигляд, що сьогодні нічого не сталося. Що стосується Паттерсона, він вже мертвий".

« ЛИНЛЯЙ, Його Величність вже говорив. Не треба діяти занадто поспішно." - поспішно сказав Меррітт.

"Закрий рот!", - Лінвей раптом простягнув руку.

Права рука Лінлей вхопила Меррітт за горло, після чого він піднісся в повітря.

« Ах! Агл! Агх!» - намагаючись видати свої благання, Меррітт жахався дивився на Лінлей.

"Лінлей" - відразу гукнув його Клайд.

Але Лінллей з великою силою зачепив свої пальці, а тоді розслабився кисть його руки.

"Хрусть!" - зі клацаючим звуком, Меррітт впав на замку. Він схопився за своє горло, ледве вичавлюючи з себе незрозумілі звуки - "агль-гаґля" ’ Ваугхл̄. В останній момент перед смертю, яка вже прийшла на світ, він усе ще не міг повірити в те, що сталося. Він всього лише разом з королем Клайдом сьогодні прийшов відвідати людину, а результат був таким.

В останні секунди, перед очима Меррітта почала мелювати все його життя... і останнє про що він думав... Жінка...

« Якби я тоді знав, що помру від рук Лінлей... того дня... Того дня я б не дозволив Алісі вислизнути крізь мої пальці" - це було останньою передсмертною думкою Меррітта.

Лінлей холодно посміхнувся Клайду.

« Линле, чому ти дієш проти мене? Я дуже добре ставився до тебе, Клайд подивився на Лінлей.

Але, дивлячись на Лінлей, Клайд сподівався: « Сніжний Лев... Швидше, швидше доберися сюди."

Як міг король Клайд, воїн дев'ятого рангу, не володіти своєю магічною звіриною?

Сніжний Лев був магічною звіриною Леденуючим зимовим левом восьму рангу. Він народився з далекого півночі. У більшості випадків він залишався у палаці.

Через поневолюючий душу контракту, свідомість Снігового Лева і Клайд були пов'язані. Отже, після того як Клайд подав сигнал, Сніжний Лев відразу зрозумів, що його господар потрапив у пастку. Єдиною метою Клайда було тягнути час... скільки він міг!

« Ти, безумовно, добре ставився до мене! Але що ти скажеш про мою матір?

Якби не той факт, що в минулому Клайд видав наказ викрасти матір Лінлэй, його батько був би досі живий, а мати була у безпеці. Уся його сім’я була б жива і ціла! Але через дії Клайда він втратив обох батьків.

„Мати? Але ж твоя мати померла під час пологів?

« Умерла під час пологів? — Лінлей голосно і дико розсміявся. Але майже відразу взявши себе в руки, він холодно подивився на Клайда. - Це було просто придумане моїм батьком прикриття. Клайд, після того як мати народила мого молодшого брата, вона разом з батьком пішла до Сяючої церкви, щоб помолитися. Але тієї ж ночі, коли вони поверталися до готелю, їх атакувала невідома група людей, після чого мою матір насильно забрали".

« Клайд, може ти забув, що 12 років тому ти наказав Паттерсону викрасти мою матір? - Не заперечуй. Паттерсон мені вже все розповів про це".

« Це... Це була твоя мати!», Клайд був шокований.

« Що, так тепер ти згадали? — вигукнула Ліллей. - Скажи мені... Що сталося з моєю матір'ю? Скажи, вона жива чи мертва?»

Клайд спокійно відповів: « Я передав комусь свою матір. Ти не можеш дозволити собі образити його... Саме так, як і я»

- Лінлей дуже заплутався.

Але в той же момент, він відчув проблиск надії у своєму серці. Чоловік, якого навіть Клайд не міг дозволити собі образити його матір. За цим має стояти якась важлива причина. І можливо... Його мати була ще жива.

Несподівано Клайд зимно вигукнув: « Але я можу сказати тобі одну річ точно. Твоя мати померла... Безсумнівно, вона вже померла!»

« Ні...», - Лінлей витріщився на нього.

"Ти не віриш мені?" - незважаючи на ситуацію, в якій опинився Клайд, він продовжував сміятися.

Том 6, розділ 29 - убити, але багато людей приходять!

В палаце.

Клайд Ледент Сніжний Лев мав приблизно десять слуг, які постійно доглядали його. Оскільки ці слуги доглядали за ним протягом багатьох років, їм було достатньо почути його рик, щоб визначити, що він хоче.

« Де Сніжний Лев? » — вигукнув начальник палацу на високих тонах.

« Мільорд, Сніжний Лев спить», - шанобливо відповів один чоловік з персоналу СНІЖого Льва.

«Мм», - зарозуміло кивнув палацовий слуга.

« Рев! Рев!», - раптово роздавалася ціла серія лютого реву. Звук реву при цьому був шалений і стурбований.

Почувши ревіння, обличчя слуги, відповідального за Снігового Лева, миттєво змінилося. У білих одягах господарі також почали непокоїтися: « Що відбувається? Що сталося з Сніговим Левом?».

Ярочно ревливий Сніжний Лев швидко підбіг до них.

« Його Величність у небезпеці! — закричав той, хто доглядав за Сніжним Левом. - Швидше! Десять років тому він гарчав точно так само... Його Величність швидше за все зараз знаходиться в серйозній небезпеці! Швидше, швидше, відправте когось на допомогу його Величності! Мілорд, де зараз знаходиться його Величність? ".

Вираз на обличчі палацового слуги в білих одязі також змінився: « Його Величність... Його Величність покинув палац. Верно... Він поїхав у маєток лорда Лінлей".

« Швидше, вирушай на захист його Величності», - проревів палацовий слуга.

У той же момент, слуга схопився прямо на спину Снігового Лева. Кожного дня, коли дикий звір викрадав і кормив його, він виявляв мало ворожості до свого слуги й навіть міг дозволити собі покататися на його спині. Майже відразу, до Сніжного Лева підбігли п'ять тіней. Ними були п’ять головних воїнів палацу.

« Сніжний Лев, його Величність в небезпеці?» - звернувся до Скаженого Льву, викрикнув чоловік середніх років з золотим волоссям.

Колишній Сніжний Лев продовжував ревіти.

« Швидше, у маєток лорда Лінлэй! Його Величність там!» - крикнув інший воїн з нефритового кольору волоссям.

« Четверний брат, ти повинен піти і знайти лорда Кайзера», - нервово сказав чоловік середніх років з золотим волоссям.

Лорд Кайзер був лідером цієї групи, він був одним з найсильніших воїнів королівства Фенлай. У королівстві було лише двоє чоловіків дев'ятого рангу, які присягнули йому на вірність. Одним з них був сам король Клайд, а іншим лорд Кайзер.

Оскільки лорд Кайзер мав високий статус, йому не було потрібно жити прямо в палаці.

« Так, другий брат! Ви вирушаєте на захист його Величності. А я піду і знайду Лорда Кайзера», - сказав чоловік з нефритового кольору волосся, після чого відразу побіг.

"Сніжний Лев, вперед!"

Четверо позосталих воїнів відразу помчалися за Снігним Левом у напрямку пометия Лінлей.

В садиб Линлэй.

У той самий момент, коли я мав дихати ’ тільки він — два трупи й Клайд.

« Ні... Звідки ти можеш знати, що моя мати померла? Хіба ти не сказав, що віддав її в руки іншої людини... чоловіка, якого навіть ти не смієш образити? Я не вірю, що така людина викрала мою матір тільки заради того, щоб вбити" - Лінлэй відмовився вірити в це.

Його батько був уже мертвий. Лінлей не хотів приймати той факт, що його мати теж мертва.

Глибоко у своєму серці Лінлей палко прагнув, щоб його сім’я була все ще жива!

Клайд все ще сміявся, з жалем дивлячись на Лінлей. - Лінле, я скажу тобі чесно, той чоловік не призначав мені викрадати твою матір. Я зробив це з власної ініціативи. Покращивши твою матір, я подарував їй подарунок. Адже я знав... Він дійсно потребував таких жінок, як вона".

« І я знаю, що в минулому дуже добре знаю чоловіка, який придбав досить багато жінок твоєї матері. І всі вони без винятку, звичайно загинули» - в очах Клайда читалися легке божевілля.

Лінлей був просто вражений блискавкою, а тіло його забивалося.

« Всі без винятку?», - Ліндей дивився на Клайда.

З жалем до неї Клайд подивився на Лінллей: « Лінлей, ти повинен мати блискуче майбутнє. Але ти сам наполягав на цьому. І тому що ти вибрав цей шлях сам, твоє майбутнє стає зараз криво ясним."

"Ха-ха... Хахахо!!" - Лінвей раптом почав шалено реготати, при цьому всі м'язи його обличчя почали неприродно помагати.

З подібною смертю Лінлей втупився на Клайда: « Я вірю... Клайд, це був ти... Ти був тим, хто викрав мою матір і врешті-решт забрав в могилу мого батька. Якби не ти, то зараз я б насолоджувався чудовим життям. Це був ти. Це все ти. Це був ти, хто зруйнував ... І я не можу цього зробити ».

Рука Лінлей рушила під одяг, доставивши звідти пряме дну.

- Клайд глянув своїми тигровими очима на Лінлей.

« Що я робитиму? — глянув на мене Лінлей. У минулому, для скульптури я завжди використовував камінь. Але сьогодні... Сьогодні в якості матеріалу я хочу спробувати плоть".

У цей момент очі Лінлей вже почали наливатися темно-золотичним кольором, стаючи такими ж, як очі Бронованого Шипастого дракона.

Бездушні! Холодні!

Перебуваючи в кільце дракона, що звивається, Дерінг Коуарт продовжував просто мовчати.

Від самого дитинства його дуже добре зрозумів Дерінг Коуарт, який спостерігав за ростом Лінлей.

Лінлей дуже цінував сім’ю і братів. Навіть заради сім’ї та братів Ліней він міг не пожаліти навіть своїм життям. Прямо зараз, чоловік, відповідальний за смерть його батька і матері, перебував прямо перед ним. Залишатися спокійним було неможливо.

Клайд був приголомшений і запитав: « Чи це як матеріал для скульптури?»

Свірепим поглядом, Лінней ретельно вивчав тіло Клайда, ніби кам’яний камінь перед різкою: « Не хвилюйся, у тебе таке сильне тіло. Я впевнений, що встигу нарізати тебе тисячу разів перед тим як дозволю тобі померти... у формі жінки."

Голос Лінлей був холодним наче лід і від нього хлестали аура з прагненням вбивства.

« Ти, обличчя Клайд перекосилося і він люто заричав. - Лінлэй, я безумовно убью тебе. І виконаю твоє бажання возз'єднатися зі своїми батьками, тільки на тому світі!"

"З'єднатися?"

Знову згадуючи про своїх батьків, Лєней почав більше прагнути вбивства.

- Обличчя Лінлей здавалося вкрите шаром інію. Змахнувши рукою, він послав своє пряме долото прямо в сторону талії Клайда. Але як тільки долото виявилося на відстані 10 сантиметрів від тіла Клайда, воно раптом зупинилося, наче невидима сила не давала йому просунутись далі.

Раптом у повітрі з'явилася дивна напівпрозора лінія. У результаті прямого долото Лінлей не міг подолати її бар’єр.

— Що це?

« Я ж сказав тобі. Я безумовно вб'ю тебе." Клайд зарозуміло дивився на Лінлей. Його могутнє тіло було подібне до розлюченого лева.

"Неможливо".

Бойво-Ці Драконячий Крові почав циркулювати в тілі Лінлей, після чого, зі своїм долотом у руці, він знову спробував набити удар в сторону Клайд.

«Свист! Свист!», цілуючись в різні точки тіла Клайда, Лінлей наніс сім блискавиць підряд. Але незалежно від того, куди б він не наносив удар ... Долото тієї ж години блокувалося.

« У тебе немає можливості вбити мене», - зухвало сказав Клайд.

"Роааргх!" - рота Бебе, який сидить на плечі Лінлей, раптом розширився і намагався люто вкусити Клайда. Бачачи атаку Бебе, Клайд не подавав вигляду на страх або тривогу. Адже він був упевнений, що його захист залежить від нього. Саме тому він навіть не намагався ухилитися.

Коли клики Бебе зіткнулися з напівпрозорим бар’єром, він раптом почав переливатись сім барв веселки. Коли Бебе відскочив, ці кольори згасали.

"Хм?"

Вираз обличчя Клайда швидко змінився: « Яка сильна атака».

Клайд більше не міг дозволити знову вкусити себе Бебе ... тому відразу спробував вибігти назовні.

« Босе, атакуй його! Цей бар'єр - це не його вроджена здатність! Він повинен був активувати його через магічний сувій або щось подібне. Отже, цей захист повинен мати межі! Кожна твоя атака забирає у нього енергію і як тільки вона вичерпається, він напевно помре!» - люто крича, Бебе звернувся до Лінлей.

Лінлей відразу зрозумів цю логіку.

"Ти хочеш втекти?!"

Шкіра Лінлей раптом почала покриватися чорними лусочками, а потім здались і його гострі шипи і нарешті довгий хвіст, який немов сталевої баталії вирвався з місця на його копчику.

Драконяча форма. Повна Драконяча форма!

Навіть у своєму звичайному стані Лінлей вже був воїном сьомого рангу. Але після повної трансформації в Драконю форму, його сила зростала до початку стадія воїна дев'ятого рангу.

"Свист!"

Лінлей відштовхнувся від підлоги з скаженою силою, що навіть зроблений з мармуру пів тріснув під його ногами. Він перекинувся у розмиту пляму і прямо рився до Кладу. Прямо зараз, Клайд міг покладатися тільки на свою відносно мало м'язову силу. Тому він не міг рухатись на такій високій швидкості, як раніше.

Могутня, вкрита лускою права рука Лінлей люто хлестнула по спині Клайда.

"Бум!" - можна було почути сильний удар по бар'єру Клайда. Хоча він міг захистити його, ніхто не відміняв закон імпульсу. Це було схоже на те, що Клайд знаходився всередині великої бронованої карети. Коли хтось завдає їй сильного удару, хоча Клайд не отримує особливого урону, карета повинна відправитися в політ. І природно, Клайд зараз був відправлений в політ.

Це виглядало як описана вище ситуація.

Тіло Клайда на величезній швидкості попрямувало в бік дерев’яних дверей. Під дією удару двері повністю розвалилися, але Клайд не постраждав і відразу ж схопився на ноги.

« Воїн Драконячої Крові. Ти дійсно можеш перетворитися в воїна Драконячої Крові!», - дивлячись Лінлей у його зміїній формі, Клайд не міг приховати подив.

Раніше, сила Лінлей не була чимось вражаючим. Але відразу після того, як він прийняв Драконю форму, він насправді став рівним по силі військового дев'ятого рангу. Була слава про чотирьох Верховних Воїнів не була порожнім звуком.

« Я не можу дозволити цьому продовжуватись. В іншому випадку моя “Зрада Волі Небес" - річ, на яку Клайд найбільше розраховував - це "Захища Волі неба". У минулому, сам Святий Імператор подарував її Клайду. Захист Волі Небес - один з найкращих збережених рукописів є досить сильним, щоб витримати один удар від воїна Святого рівня!

Якщо говорити про Вбивця дев’ятого рангу, то він може розбитися після кількох десятків його ударів.

"Клайд, я відмовляюся вірити, що енергія твоєї магічної доспехи нескінченна".

Бачачи Лінлей, повністю покритого лускою і стирчать з спини шипами та хвостом... Клайд відчув, ніби він зіткнувся з магічною звіриною в людській формі. У минулому він не відчував би страху, але зараз мав лише десяту частину своєї колишньої сили!

Клайд раптом рівився в бік вікна.

"Свист!"

Драконячий хвіст Лінлей почав люто звиватися. Хоча хвіст Лінлей рухався пізніше, він зміг наздогнати Клайда раніше, ніж той встиг добігти до вікна. Тіло Клайда влилося у кут віконної рами. Потім, протаранивши своє тіло вікно, він був силою викинув у двір. З величезною силою Лінлей відштовхнувся від підлоги, залишаючи після себе тріщини.

« Ти все ще сподіваєшся втекти?»

Кігті, ноги, хвіст - всі частини тіла Лінлей в Драконячій формі атакували Клайда. Бебе також постійно впивався зубами і бив кігтями по Клайду, намагаючись позбавити бар’єру виробляти якомога більше енергії.

Звертаючи увагу на свій величезний бойовий досвід, а також на природність рівня воїна сьомого рангу і звичайно ж бар'єр - захист Волі Небес Клайд все-таки робив усе можливе, щоб ухилитися від атаки Лінлей та потягнути час настільки, наскільки це можливо.

« Захистити Його Величність! Захистити його Величність!»

"Роаар!"

Звідусіль лунали реву магічного звіра.

- Клайд сильно зрадів. Адже він відчував, що його захист Волі Небес тільки половину своєї енергії розробляла. Цього було більш ніж достатньо, щоб продовжувати блокувати атаки Лінлей і встигнути дочекатися підкріплення. Але з погляду Лінлей холодніше.

« Якщо прийде один чоловік, я вб’ю його... якщо прийде два - я вб'ю обох. Я вб'ю всіх, хто прийде!" - Жага вбивства Лінлей люто бурила в ньому.

«Бам!», - драконячий хвіст Лінлей люто напав на Клайда, відсилаючи його у політ в одну зі стін дворика, яка після зіткнення відразу потріскалася. І вже через мить гострі кігті люто приземлилися на тіло Клайда, вдрукувавши його у землю.

"Хруст!"

Раніше закриті ворота на подвір’ї раптово розлетілися в щіпки. І відразу, 5 - метровий у довжину і 3 метри заввишки повністю вкритий білим хутром лева, увірвався всередину. З його пащі вилетіли сотні блакитного кольору шипів, розміром з спис. Через мить, відразу за ним, на дворик вдерлися палацові воїни.

Том 6, розділ 30 - навіть якщо я помру, я вб'ю тебе!

Група воїнів, що вбігла відразу після Снігового Лева, побачила на подвір’ї сцену, яка дуже приголомшила.

« Що це за монстр?»

Істота на подвір'ї була покрита чорними лусками, вздовж його хребта вибудувався ряд гострих шипів, а ззаду стирчав хвіст, наче зроблений з сталі, який час від часу ударявся об землю і рухався в різні сторони. І коли монстр дивився на них, вони помітили його дивні, темно-золотисті очі.

Ці темно-золотисті очі були неймовірно бездушними, холодними і переповненими наміром вбивати!

« Грана!» ні краплі не турбуючись про себе, Леденячий Сніговий Лев відразу кинувся вперед на монстра.

Сніговий Лев виплюнув черговий зал шипів зі своєї пащі в бік монстра ... але той навіть не смикнувся, дозволяючи їм зіткнутися безпосередньо з його лускою. Звук, подібний до розкоту грому, лунав від масового зіткнення крижаних брил у вигляді копій. Але жоден спис навіть не подряпало монстра!

- роздався моторошний гортанний голос з уст монстра.

Його права нога раптово перетворилася на циліндричну розмиту пляму і всім вагою обрушилася на тіло Сніжного Лева. Цей удар і справді відкинув Снігового Лева в сторону! Магічний звір восьмої ранги був одним ударом відправлений у далекий політ.

Але як солдати, що зазнали поразки, могли знати, як у своїй зміїй формі Ліндей зійшов на рівень воїна дев’ятого рангу!

« Вбийте його, вбийте його!», - у гніві голосно крикнув Клайд.

Тільки тепер знеохочувані цим сценою воїни вдалися до цього. Після цього, негайно виступили розлючені крики і кинули свою зброю в сторону Лінлей. У той же момент їхні магічні звіри-компаньйони також зречилися і падали на нього.

Магічний звір Морозний вовк. Магічний звір Кривавий кінь. Магічний звір Мастодонт. Магічний звір Сіневетренний беркут.

Один магічний звір за іншим попрямував до Лінлії, як з повітря, так і з землі. Лінлей був наче водоворот, який притягував воїнів і чарівних звірів до себе з усіх боків. Така повсюдна й цілеспрямована атака справді була жахлива.

Але холодний, спраглий крові погляд Лінлей був прикутий тільки до Кладу. Бебе так і атакував Клайда без зупинок, зменшуючи енергію бар'єра - захист Волі Небс.

"Клайд, сьогодні я напевно вб'ю тебе" - Лінлей ні краплі не турбувалися атакуючі його воїни. У цей момент, найсильнішим з усіх присутніх був воїн восьмого рангу. Хоча у своїй зміїній формі Лінлей по силі був тільки воїном дев'ятого рангу на ранній стадії... І все - таки він успадкував природні здібності Бронованого Шипастого дракона, і це надзвичайно підсилило його захист!

Атакуючий його восьмий ранга при ударі про чорні лусочки Лінлей навіть не подряпав його.

Серед ворваних воїнів був один дійсно м’який і великий чоловік, будучи приблизно два метри у висоту й талі як ведмідь, він легко підняв до неба свою велику секіру і з силою почав опускати її на Лінллей. Ця залізниця була настільки щільною, що навіть температура навколо неї різко підскочила.

"Провали!"

Лінлей знову не ворухнувся. Він зігнувся, і на його лобі з’явилася атака. З вражаючою швидкістю ударивши кулаком по сікірі, він ніби розрізав своєю рукою навпіл повітря.

"Бам!"

Величезний і міцний бойовий сокира був відразу розбився в друзки. Але кулак Лінлей не забарився, і він встромився у груди того воїна. Відразу після того, як кулак Лінлей проколов груди цього воїна, він вистрілив у нього іншою своєю рукою...

Могутнім ривком обох рук в різні сторони, Лінлей розірвав воїна на дві частини. Кров’ю закатіло луску на тілі Лінлей, роблячи її все більш схожим на демона з самої шеолу.

"Вторий брат!"

Залишилися троє воїнів, які лютували. Той, кого вбив Лінлей, був одним з елітної четверки воїнів восьмий ранга палацу. Очі, що залишилися від люті почервоніли і не турбувались своїм життям, кинулися з атакою на Лінлі.

«Свист!», - драконячий хвіст Лінлей раптово кинувся в їх сторону.

Один з воїнів, який намагався здійснити атаку на Лінлей із засідки, отримав прямий удар по голові, після чого вона вибухнула як тиква, розпиляючи навколо осмітки плоті і крові.

« Він демон, демон! Всі, вбити його!» - побачивши могутність Лінлей, вони прийшли жах і почали кричати та шалено атакувати його.

На звуки боротьби з більш віддалених подвір'їв стікалося все більше людей, і навіть воїни-охоронці, яким було доручено охороняти Лінлей, прибігали та намагалися атакувати його. Через повну трансформацію ніхто просто не міг дізнатися в цьому монстрі Лінлей!

У свідомості кожного він уявляв собі жахливого демона!

"Вбийте це!"

"Ваша Величність, негайно біжіть!" - два позосталих вояки восьмої ранги кинулися на захист Клайда. Але як тільки вони сказали це, до них мітнулася маленька чорна тінь. Ці два воїни мали дуже швидку реакцію, хоча й важко, у швидкій спробі ухилитися від них тіла стали злегка розмитими.

(Сміх)

У одного з двох воїнів був відкушений шматок тіла з плечей... але тінь не барилася і продовжувала блискавично атакувати свого противника. Покладаючись на свої люті кігті і гострі клинки... за дуже короткий проміжок часу той воїн втратив ще десять шматків свого тіла. Кров хлестала буквально з усіх місць на його тілі.

Отримавши такий серйозний урон, воїн почав хитатися і спотикатися.

"Хруст!"

Раптом чорна розмита пляма впала зверху на череп, убивши воїна восьмим.

«Бебе, зосередь свої атаки на Клайді!», - пролунав голос Лінлей в голові Бебі.

"Доїв, бос!"

Коли Клайд побачив першу можливість, він вислизнув з подвір'я.

"Сквії!", - пронизливий верес Бебе ніби розколов сам повітря. Бебе, який перевертаючись у чорне розмивання, на великій швидкості встромлювався у двометрову стіну за Клайдом. Відразу після його посадки стіна почала розколюватися, але він вже встиг відштовхнутись і ринутися прямо до Кладу.

« Убити цього демона! Усім, вбити його!», - гучним голосом крикнув Клайд.

"Ваша Величність!"

У палаці Лінлей було дедалі більше людей. З королівського палацу вже навіть підібрали тисячі звичайних солдатів-солдатів, які готові віддати життя за короля. Багато мешканців сусідніх двориків, помітивши переполохи, наказали своїм людям захищати його Величність. Сьогодні можна було описати кількість людей у маєтку Лінлей лише однією фразою — “Океан людини».

Люди були всюди!

"За честь!"

"За честь!"

Перед Клайдом відразу встали лицарі Сяючої церкви і всі як один намагалися одночасно напасти на ближній чорної плями. Для захисту його Величності, багато солдатів були готові ігнорувати власну безпеку.

"Сквії!"

Пронизливий вереск Бебе знову розколов повітря, і швидкість його відновлювалась. Дивне розмите тіло Бебе, з гострими кігтями і лютими кивками на неймовірну швидкість перетворилась у провісника Бога смерті. Після цього один воїн за іншим падали на землю.

Воїни, що зустрілися з Бебе, негайно вбивали. У декого з них розірвали грудні клітки. Другий був просто ствердний. Ще інші падали з пробитими черепами...

Поблизу Клайда Бебе безперервно продовжував атакувати його. Клайд міг чітко відчути, що енергія його бар'єра невблаганно зменшується.

"Звір Лінлей дуже жахливий" - тільки тепер Клайд зрозумів, який бойовий потенціал той мав.

У даний момент, Лінлей був повністю оточений і приведений океаном воїнів. Так, він був сильним. Але при такому масовому нападі величезного числа воїнів і магічних звірів, навіть якщо він буде в змозі вбити кожного з одного удару... Це може тривати досить довго.

« Я не можу зволікати. Якщо зараз з'являться воєдиатори Сяючої церкви, у мене не буде жодних шансів."

Бачачи ці божевільні маси рухаючих до нього воїнів з вигукованими фразами - « За честь », “За його величність} і ” Демонбол... Лінлей почав втрачати терпіння. Крім того, здалека багато магів бурмотіли слова атакуючих заклинань.

"Бам!"

"Бам!"

Здавалося, ніби Лінлей оточили всі кольори райдуги і тоді безліч магічних заклинань обрушувалися на його тіло. Але захисні характеристики Лінлей були просто занадто великими. Адже Бронований Шипастий Дракон є магічними звірами з практично найвищою природною охороною.

«Сквиії!», - вдалеці Лінлей міг чути вересок Бебе, але прямо зараз він був оточений океаном солдат. Він відчув лють.

"Клайд!"

« Батьку! Мати! Сьогодні, навіть якщо я помру, я відімщу за вас. У найгіршому випадку, я зможу возз'єднатися з вами в Загробному світі. А маленький Уортон, рано чи пізно, очолить наш клан Барух!" - сказав собі Лінлей.

Прямо зараз, Лінлей більше не хвилювався - помре він чи ні.

"Клайд!!"

Лінлей видав яросний рев. Після чого його рука торкнулась талії. Аж ось у повітрі спалахнуло гарне фіолетове проміння.

"Умрите, ви всі, умиріть!"

Линлей почав бійню!

Перевернувшись у торнадо, навколо якого красиво мерехтіло фіолетове світло, можна було побачити його мерехтливість то там. У кожному місці, де проходив Лінлей, замерзли воїни розрізані навпіл.

Божественний меч Фіолетової Крові!

Враховуючи гостроту меча Фіолетової Крові і той факт, що у своїй змії форми Лінлей вже знаходиться на рівні воїна дев'ятого рангу ... Навіть воїн сьомого рангу може бути легко розсічений навпіл.

Резня!

З урахуванням майстерності Лінлей на чолі з мечем Фіолетовою кров’ю, кількість вбивств зросла в десять разів. Скрізь, де спалахував фіолетовий світ, на землю падали цілі групи воїнів. Лінлей просувався досить швидко в напрямку, де знаходився Клайд. За кожен крок вперед, йому доводилось вбивати з десяток людей!

Вбити!

Вбити!

Вбити!

Людська кров всюди бризкала. Чорні лусочки Ліллей, пофарбовані в темно - червоний колір, по суті надали йому вигляду демона з підземних візерунків. Лінлей продовжував знищувати натовп воїнів, впевнено просувався вперед.

Ніхто не міг його зупинити!

«Бам!», - кожен крок Лінлей змусив землю злегка здригатися. Меч Фіолетовий Крові продовжував сутично танцювати в руках Лінлей. Усі кущі, стіни, пагорби і дерева вже були ліквідовані в процесі сутички.

Лінлей зрештою підійшов до Клайду. Через постійні атаки Бебе, йому так і не вдалося далеко втекти.

- Клайд подивився на Лінлі.

Губи Линлей чуть-чуть поднялись.

"Лише?"

Від часу смерті батька Лінлія він доручив Гіллману взяти бойовий клинок « Палач - ель » і вивезти його з Св. Так він вирішив. Хоч би що там було, він повинен помститися за свого батька.

"Хах!"

Його бойове-Ці воїна Драконячої крові вирвалося рясним потоком. Раптом меч Лінлей почав придвоє збільшуватися в розмірі. Збільшившись приблизно на дюйм, Ліндей доклав максимум своїх сил щоб завалити удар на Клайда ... меч Фіолетової Крові розсік повітря люто б’є по його тілу.

«Бам!», - від цього удару тіло Клайда в черговий раз відправилось у політ і заїм люто впали до рукотворного пагорба. Внаслідок цього валуни з вершини пагорбів почали розлітатися по всіх напрямках.

Через деякий час Лінлей опинився перед Клайдом.

Ніби торнадо, Лінллей з розвороту заніс свою ногу прямо на шию Клайда. Цього разу він буквально закопував його в землю.

«Бам!», - відразу після удару ноги пішов сильний удар хвостом.

Він, як той батіг, знову і знов бив їх по тілу Клайда. Сила атаки, з якою сьогодні наносилися удари, була подібна до метеороносного падіння. Після десятки подібних ударів навколо його тіла по всьому пагорбу почали розходитися широкі тріщини, після чого Клайд впав в утворене під ним заглиблення.

Напівпрозорий бар’єр, що обкутує Клайда, почав вібрувати. Прямо зараз, він мерехтів усіма кольорами веселки, готовий в будь-який момент розсіятися.

« Він, нарешті, збирається зникнути» - у своєму серці Лінлей зрадів.

« Захистити його Величність!», - пролунав басистий, немов розкотить грому крик.

"Лорд Кайзер!"

Воїни бачили, як багато їх згромаджувало Лінллей та Бебе. Але коли він побачив чоловіка, що прибув, бойовий дух кожного знову заспівав. Цим чоловіком був могутній чоловік з довгими струменями нефритового кольору волосся. Він тримав свій великий меч, він кинувся вперед... його швидкість, здавалося б, ні трохи не поступалася швидкістю Лінлей.

Серце Лінлі трохи здригнулось: « Не добре! Це ж другий воїн дев'ятого ранга королівства Фенлай, Кайзер."

« Забути про нього», - Ліндей в кінці кінців навіть не звернувся, щоб подивитися на Кайзера. Він швидко погнався за Клайдом, який пробив собі дорогу. Волі Небес Клайда була вже на межі і могла розвалитися в будь - який момент. Лінлей мав не пропустити цієї можливості і вбити Клайда!

"Зупинись!" - люто викликав Кайзер.

"Бам!"

Лінлэй завалив свій кулак на Клайда, цього разу він зробив аперкот по його щелепи, підкидаючи його вгору... але в той же момент, не давши йому пролетіти і метра вгору, він з розвороту наніс зверху ногою і закінчив цю серію хлибким ударом його хвоста.

"Бзцт" - від тіла Клайда почувся дуже дивний звук.

Тіло Клайд було все ще в повітрі, а його захисний бар’єр тремтів без зупинки і переливався усіма квітами веселки. І саме в цей момент був нанесений ще один нищівний удар кігтями руки Лінлей ...

Хоча опис того, що сталося за якийсь час, насправді з першого удару Лінлей по підборіддя Клайда і до останнього не минуло й секунди.

"Грохот!"

Можна було почути ясний звук чогось ламається. Потім стало зрозуміло, що перепона навколо Клайда була зруйнована.

« Він нарешті зламався" - усвідомивши це, Лінлей був неймовірно щасливий. Він одразу підійшов до Клайду. Але саме в той самий момент, Кайзер вже був зовсім поруч і люто замахнувся своїм дворучним мечем у бік Лінлей. Але Лінлэй це як зовсім не турбуючись, він просто продовжував атакувати Клайда.

Прямо зараз...

Жоден з тисяч воїнів, що боролись у помезі Лінлей, не помічав, як за всім тим, хто стоїть на небі, спостерігав чоловік. Хоча ця людина ніби стояла в повітрі, якщо хтось знизу подивиться у його бік, то не зможе її побачити. Все, що вони могли побачити - лише порожнечу.

Людина була дуже худа, лисиця і він був одягнений в білу одежу. Його обличчя при цьому було неймовірно спокійним... Він дивився на все з висоти пташиного польоту і так, ніби бачив Божий погляд на льодовий світ.

Це був його Святість, Святий Імператор Сияючої церкви власної персони!

Том 6, розділ 31 - Я не прийму цього

« Як я і підозрював, цей геній з клану Барух дійсно здатний приймати Драконью форму. Хоча придивитися не зовсім так, як написано про драконячих воїнів Крові в манускриптах. Але, незважаючи на свій юний вік, він вже володіє силою воїна дев'ятого рангу... Треба сказати, що Драконячі воїни Крові виправдовують свою репутацію."

Святий Імператор Сяючої церкви Гайденс [Hai'tingsy] зараз злегка посміхався, спостерігаючи за розтягненим видовищем внизу.

Тисячі втрат внизу було недостатньо, щоб заспокоювати Святого Імператора навіть трохи.

«Кайзер, зупини його! » — відчайдушно кричав Клайд.

Клайд просто не міг собі уявити, що навіть маючи щита Волі Небес, він опиниться у такому жалюгідному становищі. І це ще не означає, що все відбулося в місті Фенлай, Святій Єлисеїці св.

"Так, Ваша Величність!" - несамолюбно крикнув у відповідь Кайзер і відразу ж замахнувся своїм великим дворучним мечем в сторону Лінлей.

Але Лінлей не намагався захиститися від цієї атаки: « Навіть якщо мені доведеться прийняти цей удар в лоб, я повинен вбити Клайда". Смерть батьків Лінлей переповнила його серце безмежною ненавистю до Кладу. Тільки вбивши його, він зможе знайти спокій. Інакше, навіть якщо його вб'ють, він не буде задоволений!

«Бам!», - дворучний меч вдарив по Лінлі.

Лінлей планував прийняти цей удар в лоб, але він раптом зрозумів, що як ні дивно, насправді ця атака виявилася не нападом на нього. Кайзер, який отримав його призначення, лише намагався погасити імпульс, з яким Лінллей роївся до Кладу. І в той же момент він використовував тіло Лінлей як опорну точку, щоб потім відштовхнути себе від його тіла мечем і кинутися до Клайду з ще більшою швидкістю.

"Свист!" - в той же момент, Бебе знову попрямував до Клайда.

Але цього разу, своїм мечем Кайзер блокував шлях вже Бебе. Бебе зустрів цей удар своїми лютими кігтями, після чого відбувся повноцінний обмін ударами.

"Ляз!"

Бебе міг відчути палаючу ару, що виходила від меча і в той же момент яскраво порив бойової-Ці кинувся до нього. Бебе став швидко ухилитися, але на жаль вогняне бойове-Ці все ж зміг зачепити його. Однак, покладаючись на свої надзвичайні захисні здібності... Бебе зробив лише маленький кувирок у повітрі, а потім як ніколи не приземлився на землю.

Вставши перед Клайдом, Кайзер з холодним поглядом дивився на Лінллей і Бебе.

"Бос, цей хлопець дійсно суворий!" - дивлячись на Кайзера, хутро Бебе став дибом.

Лінлей також відчув силу Кайзера. Навіть з точки зору швидкості, Кайзер був ні на йоту не повільніше ніж він ... І швидкість при ударі його мечем вражала уяву. Не дивно, адже Кайзер був справжнім воїном дев'ятого рангу з величезним бойовим досвідом за своїми плечима.

« Хто ти такий? Чому ти намагаєшся вбити його Величність? ", холодний кінчик меча Кайзера був спрямований в сторону Лінлей.

Лінлей не відповів. Він лише доторкнувся до талії і Божественний меч Фіолетової крові знову з’явився у його руці. Після цього Лінлей закінчив заклинання стилю вітру, тобто « Мовчазний звук ». Покладаючись на підтримку сьомого заклинання — Сверхвукова, Лінллей зміг підвищити свою швидкість ще трохи.

"Двойовий експерт, маг і воїн", - Кайзер відразу змінився в обличчя.

« Клайд» - почувся голос Лінлей.

До цього моменту, навколо Клайда вже знову зібрався натовп воїнів, але крім Кайзера Лінлей не турбувався ні про кого. Тільки він сам міг протистояти йому.

« Бух!», - Ліндей люто наступив на землю, в результаті чого під його ногою знову утворилися шрами у вигляді великих тріщин. Коли Лінл покладаючись на могутню силу протидії від зіткнення з поверхнею, знову став чорною плямою і кинувся в бік Клайда.

«Свист!», - Бебе, будучи духовно пов'язаним з Лінлією, стартував у той же момент.

«Чі! Чи!», - божественний меч Фіолетовий Крові, перетворившись у розмите фіолетового відтінку, кинувся прямо до Клайду. Одним рухом зап’ястки величезний меч Кайзера рушив на перехоплення меча Лінлей. Але саме в той момент...

Меч Фіолетовий Крові, який ще мить тому був жорсткий, раптом зігнувся, згинаючи меч Кайзера і попрямуючи прямо в нього.

Занадто близько!

У Кайзера не було шансів ухилитися.

"Бам!"

Але за три сантиметри до тіла Кайзера меч Фіолетовий Крові раптом зупинився. Він зіткнувся з криваво червоним бойовим-Ці, яке виникло для захисту Кайзера. Як воїн дев'ятого рангу, Кайзер був неймовірно сильним і, мабуть, трохи сильнішим за Лінлей.

Оскільки цей удар провалився, Лінлэй недовго думаючи перенаправив його в сторону що надходить по близько Клайда.

« Стій!», - Кайзер видав низький крик, і відразу почав блокувати випад Лінлей.

Але кряєм очі, Кайзер зміг помітити рухоме на великій швидкості до його шиї чорна пляма. Він вже встиг зрозуміти, наскільки жахливим був цей магічний звір. Тому він не вирішив використовувати свою бойову трійку для захисту від прямої атаки цих гострих як бритва кігтів.

Кайзер одним маневреним рухом ухилився від випаду і потім він відразу збільшив відстань між собою та Бебе... одночасно піднімаючи свій меч і атакуючи Бебе.

"Кайзер, швидше спаси мене!" - вже в розпачі звив Клайд.

Але прямо зараз, Кайзер не міг нічого зробити. Лінлей і та жахлива магічна звірина були безсумнівно на рівні воїнів дев'ятого рангу. Крім того, магічна тварина Лінлей була не тільки неймовірно ловим і швидким; вона також мала жахливий захист. Звичайно, Кайзер був впевнений, що він може впоратися з кимось одним із них, але боротися з двома ... це одна суцільна головний біль.

"Свист!"

Кожного разу, коли меч Фіолетової Крові розсіяв повітря, він залишав слід з гор трупів і річок крові.

Просуваючись до Клайду на великій швидкості, темно-золотисті очі Лінлэй були прикуті тільки до нього. Кожен, хто намагався зупинити дорогу Лінлей, був розрубаний навпіл мечем Фіолетової Крові.

Після кожного кроку на землю падали десятки людей!

"Свист!" - кинули останні два воїни, що охороняли Клайда, після чого Лінлей відразу опинився підлі Клода.

« Не... Не вбивай мене!" зараз Клайд був дійсно наляканий.

Кайзер все ще боровся з надзвичайно стійким Бебе і просто не встиг прийти на допомогу Кладу. Що ж до решти воїнів - вони були наче мухи, що літали навколо Лінлей. Його сили в фінальній Драконячій формі було достатньо, щоб він не відчував страху ні перед ким, хто не досяг Святого рівня. Навіть більшість дев'яти воїнів не матиме достатньо ранги, щоб змусити Лінлію відступити.

"Клайд, умирай!"

Цього разу Лінлей не використовував свого меча. Своєю правою рукою він люто й жорстоко вистрілив у бік шиї Клайда. Зараз він хотів розірвати його власними руками.

"Агх!" - блокуючи удар, Клайд відлетів від Лінлей на високій швидкості знову врізаючись у той штучно створений пагорб.

Але одним рухом ноги Лінлей знову опинився прямо перед ним. Цього разу його гострі кігті полетіли прямо в сторону очей Клайда.

« Батьку. Мати. Я нарешті відімщу за вас», - серце Лінлей тремтіло, і він з величезною силою почав опускати свою кігтисту руку вниз. Тепер Клайд був зовсім беззахисним перед Лінлою, наче беззуба невинна маленька тварина.

Очі Клайда були переповнені жахом і недовірою.

« Хммм... І я не можу цього зробити ».

З неба раптом почали виходити дивні вібрації. В мить ока, вони з усіх боків оточили Лінлей ... Наче він був занурений у сипучі піски. Його тіло було наче скуто, після чого він навіть не міг легко поворухнути своїми кігтями на руці.

А мета була так близько, ще трохи... Трохи прикладеної до кігтя сил, і Лінллей зміг розірвати шию Кладу. Але зараз він просто не міг поворухнутися.

Клайд був на мить приголомшений, але майже відразу його обличчя з’явилося вираз дикої радості.

« Ха... хаха!».

Клайд почав хохотіти, повільно відступаючи на кілька кроків і потім піднімаючи свою голову до нього. Прямо зараз, фігура людини в білих одязі повільно пливла по небі. І цією людиною був його Святість, Святий Імператор Гайденс.

- Клайд відразу шанобливо вклонився.

Всі, хто був поблизу війська, включаючи Кайзера, були приголомшені. Але майже відразу після того, як вони вступили до себе, з повагою і пошаною поклонилися: « Святість! »

Найвидатніший авторитет у Святому Союзі... людина з владою, яка дозволяє скинути будь-якого короля. Святий Імператор Хайденс.

Святий Імператор зашийкав на сторону Лінллей ...

Відразу ж, Лінлей відчув, що зміг звільнитися з цих багнистих пісків і тепер міг рухатися. Але тиск від погляду Святого Імператора викликав у його серце благоговіння.

- Майже відразу ж за його спиною були два кардинали з кількома судовими виконавцями Церковного Трибуналу.

« Язичник!», побачивши повну Драконячу форму Лінлія, Гільєрмо був першим, хто змінився в обличчя і порушив тишу.

Святий Імператор Хайденс спокійно подивився на Гільєрмо. І той миттєво замовк, не вибираючи більше ні звуку.

« Геть з дороги! » — закричав Ліллей, після чого Святий Імператор Хайденс здивовано подивився на нього.

« Не дивлячись на те, що він ослаб від сили моєї присутності, він все ще хоче чинити опір? » Зрештою, він був не тільки на вершині Святого рівня, але й володів кількома дуже цінними скарбами Сяючої церкви.

"Арестувати" - спокійно вимовив Хайденс.

"Свист!"

Раптом Лінлей перетворився на розмиту пляму і знову рівився в бік Клайда... Намагаючись дотягнутися до нього своїм наче сталевим батогом. Без сумніву, хвиля хвоста Лінлей була достатньо сильною, щоб вбити Клайда з одного удару.

Гайденс швидко реагував правою рукою: «БАМ ». Тіло Лінлей висадилося в далекій польоті, приземлившись у штучно створений пагорб. Від зіткнення, кам’янистий пагорб наполовину розлетівся в дрізки, а все тіло Лінлей почало фарбуватися у червоний. Лише одним ударом, його міцні лусочки були розчавлені і з тріщин у них почала просочуватися кров.

Гайденс глянув на Гільєрмо.

Ґільєрмо відразу зрозумів, чого від нього хотів Хайденс. Тому він звернувся до всіх, хто виконував церковні вироки: « Схопити цього демона й забрати його! ».

Без сумніву, чотири Виконавці кинулися до Лінлі.

« Босе!», - в голові Лінлей пролунав голос Бебе.

Тепер Лінлей впирався одним коліном у землю, а з його уст лилася кров: « Бебе. Уходи... Йди зараз же. Поки вони тебе не помітили, йди!".

« Я не кину тебе», - зараз Бебе перебував за кутом однієї з каменів і все ще подумки продовжував розмовляти з Лінлей.

« Ні. Відтоді, як прибув Святий Імператор, у нас більше не залишилося шансів. Але він здається не звернув на тебе увагу... тому у тебе все ще є шанс вислизнути. Бебе... Уходи. Я повинен вбити Клайда. Навіть якщо я помру, то завдання по вбивству Клайда лягати на твої плечі, тому ти повинен вижити. Але якщо навіть тебе зловлять, то надії більше не буде... І я не можу цього зробити ».

« Босс... І я не можу цього зробити ».

« Уйди! Або навіть помер, я не прощу тебе!" - подумки крикнув Лінлей.

Зайшовши за рогом тієї брили, Бебе дивився на Лінлей... У його невеличких окулярах чигала лють, смуток і небажання йти геть.

« Уходи!».

У люті Лінлей подумки злив. Прямо зараз, чотири виконавця вже підійшли до Лінллей і простягали свої руки, щоб схопити його. Але коли Лінллей стояв на одному коліні, він раптом піднявся на ноги і став диким звіром з засідки.

"Свист!" - знову спалахнув фіолетовий світ. Кожен з тих четвірок Виконавців був розрізаний навпіл в районі талії.

— Умри!», - зревел Лінлей, знову кинувшись в бік Клайда.

Вираз обличчя Клайда різко змінився.

« Якщо я помру, то вб'ю тебе! »

"Хмпф!"

Високомерно пірнувши, очі Святого Імператора Хайденса зимували. Його права рука знову змахнулася в бік несучого Лінлей. Несподівано з’явилась жахлива сила, що оточила Лінллей і почала сильно стягувати. Лінлей відчув, як величезна гора піднялася на його плечі.

"Хлоп!" - Ліндей врізався у землю.

"Хруст!" - відчув, що одночасно в десяти різних місцях його кістки були миттєво зламані. Коли він був на землі, то майже повністю паралізувався. Хоч би наскільки ти сильний, ніхто не зможе продовжувати свою активність з такими переломами.

« Відведіть його» - знову віддав наказ Ґільєрмо.

« Босс... Побачивши жалюгідний стан Лінлію, з його шерсті покотилися струмені сліз.

Ліжа на землі була майже повністю паралізована. Багато кісток на його руках, ногах і ребрах були розчавлені або просто зламані. Він не міг рухатися. Його чорні лусочки були не в ліпшому стані, і майже з кожної тканини просочувалась кров.

"Босс".

« Уйди! Бебе, йди!" - Лінлей продовжував подумки ревіти.

Кілька виконавців Церковного Трибуналу підняли Лінлей. І можливо через те, що вони щойно побачили як Лінлей вбив чотирьох їхніх товаришів, вони не виявляли жалю і потягли його по землі, не звертаючи уваги на його рани. Такий метод транспортування змусив тіло Лінлей відчувати пекельні болі.

Коли його тягли, Лінллей не спускав свого погляду з Клайда.

"Ха-ха, ха... - Клайд раптом знову розсміявся.

Дивлячись на Клайда, які мають темну Головисту душу, Лінлій відчайдушно вигукнув: « Якщо я не вб'ю тебе, то не заспокоюсь! Навіть після смерті я не прийму цього!" Голос Лінлей змусив серце Бебе стиснутися.

Коли Клайда почула ці слова від страху, її серце затремтіло.

« Я... Я не можу цього зробити!» - з очей Лінлей почали каскадом стікати вниз дві струмені сліз. Він так близько до перемоги. Але він так і не зміг вбити Клайда.

Том 6, розділ 32 — Безпосереднє становище

У готелі на вулиці Зелений Лист був Єль і група з кількох людей.

« Молодою майстер. Його Величність зазнався атаки якогось невідомого демонічного створіння в маєток лорда Лінлей. Зараз багато палацових воїнів, а також воїни багатьох аристократів вирушили на захист його Величності" - шанобливо сказав злаголастий чоловік перед Єль.

Серце Єль еклидо.

Адже він знав, що Лінлей збирався вбити короля Клайда, і прямо зараз, хтось поїде на життя його Величності. З ймовірністю дев'ять з десяти - це справа рук Лінлей.

« Я не здивуюся, якщо це так зване “демонічне створіння ” і є мій третій брат" (Африка) - в Єль дедалі більше занепокоєння.

Але Єль міг тільки чекати... У нього просто немає інших варіантів. Невдовзі після першого донесення було зроблено ще одне рішення: « Малодою майстер Єль, то демонічна істота почала дійсну різанину. Із маєтку лорда Лінлей пливуть ріки крові і усюди валяються гори трупів."

Єль був шокований.

« Ти, брате, дійсно сильний. Але я не впевнений, чи зможеш ти врешті-решт врятуватися." - Йель міг тільки продовжувати чекати.

Одна доповідь за іншим продовжувала приходити.

« Дуже сильний майстер Єль, фіолетовий меч демонічного монстра. Усюди, де спалахувала фіолетова епідемія, по п’ятах йшла смерть. Величезна кількість людей впала у мілину. Більшість палацових охоронців і багато бойових підрозділів були просто знищені."

Почувши останню промову, Єль більше не сумнівався.

« Чи можна назвати мечолетним? Це може бути меч Фіолетової Крові?», - Йель, Рейнольдс і Джордж знали, що Лінлей має в наявності Божественний меча Фиотальний Крові.

Через мить Єль раптом згадав: « Клан Барух... Це ж родовід воїнів Драконячої Крові. Чи може бути, що Лінлей перетворюється на воїна Драконячої Крові?»

Так звана “демонтична істота ” могла стати Лінлею після перетворення на драконячого воїна Крові.

Роздумуючи про те, як його улюблений брат зараз бере участь у шаленій війні, нападає тисячі воїнів і чарівних звірів... Йель ставав дедалі стурбованішим.

"Третій брат!"

Кулаки Єль то сильно стискалися, то розслаблялися і так хвилина за хвилину. Усі присутні могли легко відчути його напруженість.

« Малою майстер Єль. З'явився його Святість, Святий Імператор. Він важко поранив демонічну істоту і його вже привели до Сяючої Церкви.", нарешті прийшов кінцева промова, після чого обличчя Єль сильно побледенло.

Почувши ці слова, він почув « Святість Святого Імператора » (англ.). Єль зрозумів, що справи пішли на найгірше.

У кімнаті готелю з'явився чорна пляма.

Коли він побачив Примарного Мишка, то відразу підбіг до нього.

« Бебе. Де третій брат?

Прямо зараз, Бебе більше не виглядав ... Колись веселим і озорним Бебе. Він глянув на Єль і потім сумував за головою, видавши кілька похмурих скрипів. Єль міг легко відчути біль і горе в очах Бебе. Хоч Бебе і був магічною звіриною, його інтелект був не нижчим за людину.

"Свист" - тіло Бебе раптом почало мерехтіти, і після цього воно ніби розчинилося перед очима Єль.

Йель був вражений.

«Молодою майстер Єль», - тихо сказав один чоловік.

« Обурюємось. Знайдіть мого другого дядька», - Єль раптом встав і відразу віддав наказ.

В одній з відокремлених приватних кімнат дев'ятого поверху Сиячої церкви. Як умирає собака, Лінлея була вбрана до цієї порожньої кімнати. Його ув’язнили в Сіяючій церкві, і це було доказом того, що він дуже цінував Сирію.

Сяюча церква була місцем, на яке не наважувався посягнути навіть воєвода Святого рівня.

"Ах" - до цього моменту, кожна з лусок Лінлей була втягнута всередину. Його тіло покривала місцями свіжа, то запікалася кров і можна було легко порахувати з десяток дуже помітних ран. Ці поранення йому наніс Святий Імператор Хайденс. Його зовнішні ушкодження були дуже важкими, але ще гірше було становище з внутрішніми.

Кістки всіх чотирьох кінцівок були розшарпані. Вислизнувши зуби, Лінлей звичайно міг поворухнутися, але все що він міг - це випередити свою голову на стіні.

« Ландей», - Дерінг Коуарт вилетів з кільця Звиваючого Дракона. Він бачив, як Лінлій читав у своєму оці ніжні почуття і водночас безпорадність.

« Дидришка Дерінг», - Ліндей подивився на Делінг Коуарта.

Дерінґ Коуарт зітхнув і подумки вигукнув: « Ти жалкуєш?»

« Я дуже люблю тебе? — запитав він. - Ні. Навіщо мені шкодувати? У мене було тільки два бажання... По-перше, повернути колишню славу моєму клану і по-друге, через прискорені тренування досягти піку можливої сили. Але якщо я не відімщу ... то просто не зможу спати спокійно. Я буду страждати все своє життя."

Дерінг Коуарт кивнув. Він міг зрозуміти, в якому ментальному стані перебуває Лінлей.

« Я програв. Ха-ха... Програв... І я не можу цього зробити ».

Лінлэй розсміявся, що завдало йому ще більше болю. Прямо зараз, швидше за все, його міг би розтоптати навіть звичайна людина.

Він програв!

Як тільки з'явився Священний Імператор, Лінлэй вже знав.

Він програв. І програш був смерть.

Лінлей вже давно змирився з цим. У цьому жорстокому світі щодня гинуть люди. Лінлей не вірив, що він теж ніколи і не помре.

"Лінлей, висока ймовірність того, що ти не помреш" - сказав Дерінг.

« Що?» - Лінлей поставив запитання на Дерінга.

Дерінг Коворт спокійно вигукнув: « Якби Святий Імператор хотів тебе вбити, він би зробив це відразу. Або чи ви думаєте, що коли б він нападав на вас серйозно, то ви ще були б живі? До того ж ти не врахував один факт... Цінність короля для Сяючої Церкви набагато нижча, ніж твоя».

Лінлей міг зрозуміти таку логіку.

« Другий найбільший геній маг за всю історію, хтось хто напевно стане Великим Магом Святого рівня. А тепер, Священний Імператор виявив, що ти ще і воїн Драконячої Крові. Воїни Драконячої Крові належать до одного з родів чотирьох Верхових воїнів. Зійшовши на Святий рівень, ти напевно станеш одним з найсильніших волевителів Святого рівня. Навіть з точки зору сили атаки, ти безумовно будеш не гірше ніж Святий Імператор!», - впевнено потонув Дерінг Коуарт.

Верхові війська були страшніші, ніж вони.

Більшість людей, лише підійшовши на Святий рівень, будуть змушені просуватися з так званої ранніх сходинок до середнього рівня і врешті - решт до вершини.

Але при прориві Верховним воїном на Святому рівні, особливо якщо взяти в облік трансформацію у Драконю форму, такий господар буде безсумнівно відразу знаходитися на піку Святого рівня. І навіть серед пікових воїнів святого рівня, Верховні Воїни будуть найсильнішими.

« Такого генія як ти Хайденс просто не буде вбити, я просто бачу ніяких інших варіантів», - закінчуючи свою промову, Дерінг Коуарт повернувся назад в кільце Звиваючого Дракона.

Серце Лінлей пробуджувалося в мирі.

Життя, смерть?

Єдине, що Лінлей зараз дійсно турбувався - це його помста.

« Я боюся, що навіть якщо Хайденс пощадить мене, то напевно не дозволить мені вбити Клайда», - Ліндей добре розумів: в майбутньому це буде неймовірно важко. Якщо Лінлей не зможе вбити Клайда, то його серце так і не знайде спокою.

« Хто знає, коли я зможу здійснити свою помсту»

Лінлей зараз відчував себе неймовірно безпорадним.

Верхній поверх Сяючої церкви.

Святий Імператор Хайденс спокійно сидів на своєму звичайному місці.

Гільєрмо дивився на Святого Імператора з шоком: « Святість, цей демон... це Лінлэй? Но... Но... І я не можу цього зробити ».

Ґільєрмо просто приголомшила цю новину.

« Це не демон. Це воїн Драконячої Крові!" спокійно дивлячись на Гільєрмо, на підвищених тонах вимовив Хайденс.

Гільєрмо був шокований, але він швидко згадав: « Це неможливо... Клан Барух є кланом воїнів Драконячої Крові. Але вже пройшло понад тисячу років з тих пір, як востаннє в їхньому роду з'являвся драконячий Крові. Це просто незбагненно... Лінлэй и справді... Ваша Святість, це була трансформація в воїна Драконячої Крові?"

Роздумуючи про жах Лінлію, серце Ґільєрмо почало тремтіти.

« Можливо, мутирова версія. Але так, це напевно була трансформація в воїна Драконячої Крові. В іншому випадку, як він міг так швидко розвивати свою силу? - спокійно відповів Хайденс. - Потенциал Лінлей занадто великий. Хоча цього разу його проступок був дуже серйозним, зараз мало хто знає, що тим "демоном" насправді був Лінлей".

Ґільєрмо миттєво зрозумів, що мав на увазі Хайденс.

Потенциал Линлей надто великий?

Ґільєрмо про себе зітхнув. Потенціал Лінлей був справді жахливим. Його потенціал не є переконливий не тільки з точки зору мага, він також був повноцінним Верховним Воїном. В обох аспектах він був жахливою людиною. Якщо така людина залишиться на стороні Сяючої церкви, то за кілька десятиліть церква зрощить пікового воїна Святого.

« Святість, Ви праві, інші думають, що це був якийсь демон. Окрім тих, що притягнули Лінллей сюди, більше ніхто не знає, чи цей демон і є Линлою." - шанобливо вимовив Гільєрмо.

« Ох. На рахунок тих чотирьох... Займися ними», - холодно сказав Хайденс.

« Так, Ваша Святість, — шанобливо сказав Гільєрмо. - Для них буде великою вдачі отримати можливість повернутися в обійми Господа".

Ґільєрмо в півголоску продовжив: « Вірно... Ваша Святість, є ще одна людина, яка знає правду про Лінллей".

« Ти маєш на увазі... Клайда?» - спокійно відповів Хайденс.

« Так, Ваша Святість, — сказав Гільєрмо. А потім невпізнай, наче задався питанням. - Очевидно, Лінлей дуже агресивно ставиться проти Клайда... Інакше в його діях просто немає сенсу. Ваша Святість, Клайд є правителем королівства Фенлай. Якщо ми хочемо врятувати Лінлей, можливо нам варто поговорити з Клайдом?»

"Так, ми повинні поговорити з ним".

Хайденс злегка усміхався: « Мені дійсно дуже цікаво, що такого зробив Клайд Лінлей? »

Пізній вечір.

Клайд прибув на верхній поверх Сячої церкви.

"Ваша Святість" - з повагою вклонився Клайд.

Сидячи на стільці, Святий Імператор Хайденс залишив якісь книги. Він навіть не подивився на нього і сказав: « Клайд. На твій погляд, хто більш важливий для Святого Союзу... Ти чи Лінлэй?»

Серце Клайда еклило.

"Святої Імператор хоче зберегти життя Лінлей?" - серце Клайда почало ступати швидше.

Після цього він дізнався, що батько і мати Лінллей померли в результаті його вчинків, навіть якщо не від нього. Отже, близько дев’яносто відсотків відповідальності лежить на ньому.

Якби Клайд тоді не вирішив викрасти матір Лінлей, то як вона могла б взагалі померти? І потім помер би батько Лінлей?

У пам’ять Клайда з'явився той погляд ненависті та нетерпимості, з яким Лінлей дивився на нього. Навіть після того, як Святий Імператор сильно покалічив його.

« Безперечно, Лей не заспокоїться, поки не зможе мене вбити. Він не повинен залишитися в живих" - сказав собі Клайд.

« Клайд, всі інші ж не знають, хто насправді був цим демоном. Так?» Хайденс подивився на Клайд.

Почувши ці слова, Клайд був повністю впевнений у намірах Святого Імператора. « Святість Ліней справді є неймовірною обдарованістю, — відповів він з поспішним мисленням. Я впевнений, що він є генієм, який народжується раз у тисячі років, як маг і як воїн. Він абсолютний геній. І я розумію, чому Ваша Святість хоче, щоб він приніс користь Сящій церкві. Но... Те, що він не буде служити церкві - вже визначене."

Після того як Хайденс промовив слова Клайдом, він почав хмуруватись. Його очі холодно дивилися на нього.

Серце Клайда відразу охопило страх.

Але він розумів, що коли Лінллей не помре, то більше не матиме хвилини відпочинку.

"Ваша Святість, ви знаєте чому Лінлей хотів мене вбити?" - поспішно продовжив Клайд.

«Гіворі», - холодно вимовив Хайденс.

Клайд відразу продовжив: « Найсвятіша Святість, причина якої Лінлей хоче мене вбити... Це те, що приблизно дванадцять років тому я послав людей, щоб ті викрали його матір. А потім, його батько намагався розслідити зникнення своєї матері і в результаті був убитий. Його батько і мати померли саме через мене.

« Ненависть на фоні смерті батьків може бути дійсно глибоким», - кивнув Хайденс.

« Але Ваша Святість, ви пам'ятаєте ту жінку, що дванадцять років тому я дав вам ваш святий дух?» - Клайд подивився на Хайденса.

« Ти хочеш мені сказати... - На вигляд Хайденса різко змінилося.

«Верно. Ця жінка була матір'ю Лінлей!", - гучним голосом сказав Клайд.

« Якщо Лінлей залишиться служителем Церкви, то з часом його позиція зміцниться і стане міцнішою... Він дізнаватиметься деякі таємниці Церкви Сіяючої. Тоді він здогадається, як і чому померла його мати. Тому... як це взагалі можливо, що він все ще залишається вірним Сяючій церкві?», про себе Клайд випустив зітхання з'явлення.

Він вірить, що Хайденс вирішить діяти відповідно до ситуації. Так, потенціал Лінлей надзвичайно великий. Але чим більше він ставатиме, тим більшою буде загроза для нього бути Сіячою церквою після того як дізнається правду. А точніше, його Святощі Хайденсу.

« Якщо так... Мені шкода. Яка втрата таланту... - Хайденс важко, але зітхнув.

Р.S. Група перекладу Новелли https://vk.com/public123098211, всім кому сподобалися переклад і історія, підписані, ставимо лайки, радимо друзям, не соромимося!

https://literna.net/uk/books/615-zvivayetsya-drakon