Том 1, Глава 1-23

Том 1, глава 1 — Раннє ранок у містечку

Місток Вушан. На захід від гірського пасма Магічних Звірей, найбільшої хребти в районі континенту Юлан, є звичайне містечко на території Королівства Фенлай.

Після сходу сонця містечко Вушан охолоджувало і чисте світло. І все ж, майже всі громадяни цього містечка вже піднялися, щоб приступити до роботи. Навіть шести і семилітні діти встали з ліжка й почали готуватися до своїх звичайних ранкових тренувань.

На порожньому місці в східній частині міста Вушан. Теплі промені ранкового сонця пробиралися крізь довколишні дерева, залишаючи розкидані світлі плями на порожній землі.

Там же можна було помітити велику групу дітей, близько ста або 20000. Діти були розділені на три групи, кожна з яких ділилася на кілька ліній. Усі діти стояли мовчки, з серйозними виразами обличчя. У північній групі були діти приблизно шість років, десь від дев'яти до дванадцяти років. А тим, хто лежав на південь - від 13надциків до 16-ти.

Перед великою групою дітей стояли три міцні мускулисті чоловіки середнього віку. Всі вони були в рубашках з короткими рукавами і у недбало обрізованих штанах.

« Якщо ви хочете стати сильними воїнами, то повинні працювати з дитинства», - байдужо вимовив їх лідер з високо піднятою головою і складеними за спиною руками. Він звернув свій холодний погляд на Північну групу. Шести і семирічні діти стиснули свої губи, дивлячись на цю людину своїми великими, круглими очима, але ніхто не наважився видати й звуку.

Лідера звали Хілман. Він був капітаном гвардії Клана Барух - благородного клану, який має місто Вухан.

« Усі ви простолюдині і, на відміну від благородних сімей, не будете мати доступу до будь-яких секретних інструкцій або підручників, які б вас навчали розвитку та зміцнення бойової Ці. Якщо ви хочете досягти чогось, якщо бажаєте, щоб вас поважали, то всі вам потрібно використовувати найдавніші, найпростіші і найбільш основні шляхи самовдосконалення - через тренування вашого тіла та підвищення вашої сили! Вам ясно?».

Гіллман окинув групу дітей поглядом.

« Ясно», - в унісон пролунав різкий голос дітей.

« Добре», - зимно кивнув задоволений Хіллман. Очі шестирічних дітей були збентежені, тоді як молоді люди стали дуже рішучими. Вони розуміли значення слів Гіллмана.

Майже кожен чоловік на континенті Юлан важко тренувався з раннього віку. Якщо дитина-підліток відлив, то в майбутньому вона ризикувала стати зневаженим! Гроші і сила - були тими речами, які визначали статус чоловіка! Чоловік без сили буде погорджений навіть жінками.

Якщо хтось хоче мати славне життя, щоб батьки ним пишалися, а жінки вшановували його тоді він повинен бути сильним воїном!

Всі вони були простолюдинами. Ніхто з них не мав можливості отримати доступ до цінних посібників, які навчали як правильно тренувати бойову Ці. Їхня єдина дорога до слави і відповідальність за тренування, щоб з раннього дитинства збільшити силу! Це ж важка праця! Вони повинні докладати більше зусиль, ніж ті самі дворики, щоб зміцнити себе!

« Коли сонце сходить вранці, все починає розквітати. Це найкращий час для того, щоб всмоктувати енергію з того що вас оточує і покращити стан ваших тіл. Так само, як завжди - ноги розсунуті на ширину плечей! Обидва племена трохи зігнуті, обидві руки замкнені в талію. Станьте в “Стоку Поглинання Ци-- Після прийняття стійкості, пам'ятайте - зосередьтеся на вашій концентрації, підтримуйте спокій свідомості і дихайте вільно», холодно інструктував Гіллман.

“ Поглинання Цибола було найпростішим, але найефективнішим способом укріпити тіло. Вона ґрунтувалася на досвіді поколінь.

Відразу ж майже дві сотні дітей взялися до занять.

« Зосереджуйтесь, зберігайте спокій свідомості і дихайте вільно!», - холодно сказав Гіллман проходячи повз дітей.

З першого погляду можна було сказати, що підлітки південної групи спокійно підтримували стійку та дихали природно. Усі вони стабільно і стійко підтримували свою позицію, виконуючи своє завдання. Очевидно, що вони вже досягли певної майстерності в поглинанні Ци.

Але, подивившись на північну групу дітей з їхніми поясами та колінями, зігниті під різними кутами, розслабленими і вільними ногами, Гіллману стало ясно, що вони стоять нестійко і без будь-якої сили.

Гіллман сказав двом чоловікам: « Ви двоє, займіться південною та центральною групою. А я подбаю про наймолодших дітей".

"Так, капітан" - двоє чоловіків середнього віку негайно підкорилися і звернули увагу на ці дві групи. Іноді вони копали ноги підлітків, щоб перевірити, хто стоїть твердо, а хто ні.

Гіллман підійшов до північної групи дітей. Діти відразу занервували.

"Блін, головний монстр йде!" - стиха промовив золотий хлопець з великими світлими очима на ім'я Хедлі.

Хіллман прослідкував у середину цієї групи. Дивлячись на них, його обличчя було холодним, але серце сповнювалося співчуттям: « Ці діти просто молоді. Вони занадто нерозвинені у мудрості та силі. Я не можу вимагати від них надто багато. Але все-таки, добре було б змусити їх тренуватися з самого дитинства. Якщо вони будуть важко працювати, то в майбутньому, коли на полі бою, у них буде більше шансів вижити."

І щоб ефективно тренувати малих дітей... Найкраще буде їх зацікавити! Якщо він надто сильно на них тиснутиме, це може призвести до зворотного ефекту!

« Всі ви, зупиніться!», - Гіллман холодно хмикнув.

Миттєво, всі діти випросталися, підтягнулися і поглянули прямо перед собою.

У Гіллмана на губах з'явився натяк на посмішку. Потім він вийшов вперед і зняв свою сорочку. Його тіло було потужним, тому всі діти мали достатньо м’язів. Навіть діти середнього і південного групування втупилися на нього, захоплюючись його фізичною діяльністю.

Окрім досконалої мускулатури, на голій верхній частині тіла Гіллмана було безліч ножових шрамів, рубців від мечів і десяток інших старих ран. Усі діти дивилися на ці шрами і їхні очі сяяли.

Ніжові шрами. Рубці від мечей. То були чоловіки, що зволікали!

Їхні серця були сповнені благоговінням до Гіллмана. Він могутній воїн шостого рангу, який народився у боротьбі між життям і смертю! Навіть у великих містах він буде чудовою особою. У маленькому містечку Вушан він був чоловіком, якого поважали усі.

Гіллман не міг стриматися від легкої усмішки, коли побачив пристрасні погляди дітей. Він хотів викликати в них почуття обожнення і бажання бути схожим на нього. Тоді вони будуть працювати більш старанно і мотивовано!

"Давайте поллємо ще трохи масла у вогонь!", - Гіллман непомітно посміхнувся, а потім підійшов до гігантського валуну, який важить три або чотири сотні фунтів. (Прим: 1 кг = 2,44 фунта)

Однією рукою Гіллман схопив валун і дуже розслаблено почав їм розмахувати. Цей трисотфунтовий валун, у руці Гіллмана, здавався легким, наче дерев’яна палиця. Усі діти мають щелепу, а очі розширилися.

« Як легко! Лоррі, якщо у тебе буде трохи вільного часу після тренування, сходи і принеси для мене камінь побільше." - небридним броском Гіллман відправив камінь в політ на кілька десятків метрів.

"Грохот!"

Він змив землю біля великого дерева, і вся земля затремтіла. Після цього Хіллман спокійно підійшов до інших каменів.

"Хах!"

Гіллман глибоко надихнув. Усі вени на його м'язистому тілі помітно виступили, в той момент, коли він вдарив у найближчу блакитну брилу. Його кулак з виттям прорізав повітря і вдарився прямо у валун, поставивши спостерігачів ще більше розкрити свої очі.

"Удар!"

Звук від кулака, що врізався у камінь, змусив усіх дітей тремтіти.

Це був неймовірно міцний гранітний валун!

Валун задрожав. Раптом на ньому було сформовано шість або сім гігантських тріщин, а потім зі звуком ... “Пенг Medlock, розділився на чотири - п’ять частин. Але Гіллман не залишився ні сліду.

"Капітан суворий як завжди", - Лоррі, один з двох чоловіків, засміявся, в той час як Гіллман повертався до них.

Інший чоловік, Луоджі, теж повернувся. Зазвичай, коли діти тренувалися зйомок Ці, вони мали час розслабитись і спокійно поспілкуватися.

Гіллман розсміявся і похитав головою: « Нічого особливого. У минулому, коли я служив в армії, я щодня тренувався, як божевільний, у той час як на полі бою я заступався до кривавих рукопашних бійок. А тепер, все що я роблю - це розслабляюся і трохи розминаю свої м'язи вранці. Я вже не такий повний енергії, як у минулому."

Усі діти з благоговінням дивилися на Гіллмана.

Величезний гранітний валун був зруйнований лише одним ударом його кулака. Якою була сила? А трьох-чотирьохсотфунтовий валун був так легко кинуті рухом руки. Що ж це за сила?

Гіллман повернув голову. Дивлячись на дітей, він був дуже задоволений їхньою реакцією.

« Пам’ятайте, що навіть якщо ви не в стані розвивати й наростати свою бойову силу » (Цей стан), то можете також стати воїном шостого рангу! А воїн шостого рангу може стати офіцером середнього ланцюжка і легко отримати військові інструкції, які б могли навчитися поглинати бойову зброю! Навіть якщо ви не зможете стати воїном шостого рангу, а тільки звичайним солдатем першого ранга, ви все ще будете гідні, щоб вступити в збройні сили. Пам'ятайте! Якщо чоловік не може навіть стати воїном першого рангу, то його взагалі не можна вважати чоловіком!»

« Якщо ти чоловік, тобі треба з високо піднятою головою вітати будь-які виклики і нічого не боятися!»

Почувши ці слова, усмішки з’явилися на обличчях усіх шести і семирічних дітей. Однак вони примусили себе зберігати невтомність. Ці слова часто повторюються Гіллманом мантра і він повторює їх дітям постійно.

« Всі ви, стійте рівно. Подивіться на старших на південь, а потім погляньте на те, як ви стоїте!» - Хілман засудив їх.

Всі шість років намагалися негайно видужати, щоб стати більш стійкими.

Через деякий час, шість і сім років почали розкачуватися. Вони відчували, як їхні ноги люто зводився корабельний, але стискували зуби. Після короткого проміжку часу діти почали падати один за одним і опускатися.

Особа Хіллман було холодно і черствим, але в душі він таємно кивнув. Він був як і раніше дуже задоволений діями хлопців.

Трохи пізніше, деякі десятирічні особи середньої групи вже не могли триматися і також почали падати один за одним.

« Будьте готові, поки можете. Я не буду змушувати вас. Але якщо в майбутньому ви будете слабшими від своїх однолітків, то ви не зможете нікого звинувачувати, крім себе" - холодно сказав Хіллман.

- Лоррі раптово здивувався на північну групу.

На даний час багато дітей з середньої групи вже впали, але на півночі шестирічна дитина міцно трималася.

« Це повинен бути перший день навчання в Лінлі. Хто б міг подумати, що він буде такий вражаючий?» - здивовано вимовив Лоррі. Це також помітили Луоджі та Гіллман. Дивлячись у тому напрямку, вони побачили, що один темноволосий хлопчик все ще підтримував стійку. Його губи були стиснуті, а рішучий погляд дивився вперед. Хлопчик стиснув обидва кулаки настільки щільно, що вони стали білими.

У очах Гіллмана з’явився вираз приємного подиву.

« Молодец!», - таємно похвалив Хіллман. Хоч йому тільки шість років, то він таки зміг зберегти „Стоку Поглинання Циота до цих пір, так само як і десятирічні діти.

Лінлей, повне ім'я Ліней Барух, був найстаршим сином і спадкоємцем Клана Бараха, який керує містом Вушан. Клан Барух був надзвичайно старим. Колись він був багатим, але після тисячі років, у них залишилось лише три представників. Лідер клану, Хогг Барух і два його сина. Старому синові Лінлію Баруху було шість років. Дитину Вартону було лише два роки. Коли дружина народила молодшого сина, вона померла під час пологів. Дідусь Лінлей загинув, беручи участь у бою.

Ноги Линлей тремтять. Хоча його воля була сильна, м'язи його ніг були напружені до межі і їх початок неконтрольовано зводити. Зрештою він здався і сів.

« Лоіне, як ти почуваєшся? » — усміхаючись Гіллман підійшов до нього.

Лінлей вичавив усмішку, показавши маленькі "кліки" -- « Я в порядку, дядьку Хілман».

Як капітан гвардейців Клана Барух, Хіллман спостерігав за ростом Лінлей. Звичайно, вони були дуже близькі.

« Молодец. Ти діяв як чоловік, - Гіллман похлопав Лінлей по голові. Відразу ж, волосся на голові Лінлей стали з'їденими, як трава в полі.

"Ха-ха" - широко посміхнувся Лінлей. У душі він був дуже вдячний за похвалу, яку отримав від Гіллмана.

Вони деякий час відпочивали і продовжували тренування. Клас тренування для шести і семилітніх дітей був набагато більш ніжним. Для підлітків тренування були жахливими.

Багато дітей, у тому числі шість і семилітні діти, були в паніці з головою та ногами до верхівки плоского каменя, спираючись виключно на силу поясеня для рівноваги.

« Тікавія і стегна утворюють трикутну ділянку, - Хіллман рухав руками, щоб показати область, про яку він говорив. - Ця область - ядро людини. Швидкість і сила, все бере початок з цього трикутного ядра, що робить його надзвичайно важливим".

Хіллман продовжував ходити і уважно перевіряв хлопця, чи правильно він працює.

« Напрягайте його! Ваші талії повинні бути рівними!", - пророкував Хіллман.

Тут же, талії багатьох хлопців випросталися. Це був перший день тренувань Лінлей. Його крихітна голова і ноги були витягнуті на скелях, але до цього моменту часу Лінвей вже відчував, що в його талії зростає напруга і жар.

« Ти повинен триматися. Я кращий!», - Лінлей підбагатив себе. Тіло Лінлей було дуже сильним, незважаючи на те, що він був дитиною. Він майже ніколи не хворів. Навіть якщо він тяжко працював, йому не потрібно було нічого особливого, щоб досягти успіху.

"Пум!"

Перша дитина впала.

Але камені, які вони використовували в якості опори для ніг і голови, були всього двадцять сантиметрів у висоту, так що, хоча дитина й впав, це не було дуже боляче.

« Бац! Бум! Пем!».

З бігом часу все більше і менше дітей вже не могли триматися.

Лінлей стиснув зуби. Він чітко розумів, що напруження в попереку вже досягло межі його витривалості і настільки оніміла: « Моє тіло стало таким важким, щоб я майже не міг контролювати його. Триматися, я повинен протриматися ще трохи».

На той час лише Лінллей залишався з шести і семи років.

Коли Гіллман дивився на Лінлію, то не міг радіти і бути вражений.

"Лорі!!", - раптом крикнув Хіллман.

« Капітан!», - Лоррі негайно випростався, очікуючи наказу.

Гіллман наказав: « Завтра, підготуй спеціальні фарби. Коли вони практикують силу своєї поясниці, поклади гілку під їх талію і пофарбуйся її. Якщо хтось з них буде халтурити і дозволить поясниці доторкнутися палиці, їх тіло буде пофарбоване. А тягар їх режиму тренування подвоїться."

« Так, капітане! - Лоррі погодився. Він не зміг нічого вдіяти, але його губи розтягнулися в усмішку, і він таємно посміхнувся. - Капітан завжди зберігає так багато диявольських ідей. Ця шпана тепер по-справжньому усвідомлює це."

Але чи це дійсно так?

Вираз повного болю з'явився на обличчях всіх десятирічних. Якщо раніше вони могли вносити незначні зміни у стійку стадію і продовжувати халтурити, то з ідеєю Гіллмана не залишалося шансів.

Гіллман продовжив байдуже: « Будь ласка, дозвольте мені розповісти вам дещо... Коли воїн тренує свої бойові сили, то накопичується в області розміром з кулак під пупком. Ви повинні розуміти, що це та трикутна область, про яку я вам говорив. Я сподіваюся, що тепер ви всі усвідомлюєте важливість зміцнення трикутника! Це ваша основа. Якщо ви провалите тренування, то ваше тіло буде слабким незалежно від того, наскільки сильними будуть інші його частини."

Добрий інструктор має першорядну цінність для дітей.

Хіллман справді був грізним воїном. Він знав, наскільки важливо тренуватися і як постійно збільшувати складність крок за кроком. Він знав, які інструменти використовувати і в якому віці. Якщо тренування буде надто складним, воно може зашкодити тілу дітей.

"Боєва Ци?"

Почувши ці слова, всі молоді люди, у тому числі найменші, відкинули відпочинок в сторону, дивлячись на Гіллмана з широко розкритими очима.

Всі простолюдини дуже прагнули вивчити бойову Ци. Навіть Лінлей був дуже схвильований, бо мав благородну сім’ю.

"Бац!"

Лінлей не зміг триматися, але він все ще використовував свої руки, щоб підтримувати себе на землі, при цьому повільно плачучи.

« Це відчуття прекрасне!», - Лінлей відчував оніміння у своїй попереку, яке проникло до кісток, так комфортно, що його очі трохи щуталися.

« Скільки часу я зміг протриматися? » — почав озиратися Лінлей.

Всі шестирічні впали. Навіть половина десятирічних не витримала. Але всі чотирнадцятирічні, однак, трималися. Обличчя Гіллмана зберігало спокій, як завжди.

« Усі ви повинні пам’ятати, що ваше тіло — як посудина. А бойове Це як вино! Кількість вина, яке може міститися в ньому, залежить від розміру судин. Те саме стосується і тіла. Здатність людини до тренування бойової Ці базується на мірі її підготовки. Якщо його тіло занадто слабке, то навіть якщо він отримає доступ до потужної бойових техніці Ци, його тіла не зможе тримати багато військових Ці і він не стане сильним воїном», - сказав Хіллман, передаючи багато важливих основ дітям.

Багато вояків, які не мали належного навчання в молодості, розуміли зв’язок між бойовою Цеєю і силою тіла набагато пізніше. Але в такому віці вони вже не могли досягти великого прогресу під час тренувань.

Багато поколінь йшли хибними шляхами і набули великого досвіду. Гіллман продовжив передавати ці знання, як весняний вітер, що приносить життєдайний дощ, глибоко вбиваючи цю важливу інформацію в голові дітей. Хіллман не хотів, щоб ці діти також йшли хибним шляхом.

Після того, як ви зробите студію Поглинання Ці, талія, спина, стегна, плечі й інші частини тіла будуть гармонійно злагоджені. Тепер, майже всі діти сиділи, відпочиваючи, на землі. Для кожної вікової групи було ідеально розроблено програму тренування Хілмана.

« Сьогодні навчання закінчилось», - оголосив Хілман.

У місті Вушан було відремонтовано режим тренування. Щодня, двічі, один раз на світанку і один разів на заході сонця.

"Дядя Хіллмен, розкажіть нам кілька історій!" - почали просити діти після того, як вони закінчили тяжкі тренування. Кожного дня, після занять, на світанку, Гіллман розповідав їм історії зі свого життя в армії або про випадки з ним на континенті.

Діти, які жили в місті ціле своє життя, цікавилися розповідями про солдатів.

Гіллман посміхнувся. Він із задоволенням розповідав історії дітям. Це був один із способів, як допомогти дітям розвинутись. Гіллман завжди відчував, що тільки під час добровільних тренувань діти будуть показувати хороші результати.

« Сьогодні я розповім вам про легендарних чотирьох Верхових Воїнів, генеалогій яких знає кожен на континенті."

Діти відразу наздогналися, а їхні очі стали яскравішими. Він сидів на землі і відчув, як його серце шалено забилося.

"Легендарні Чотири Верхові Воіна?" - вуха Лінлей не змогли нічого зробити, крім як також наздогнатися. У той же час, він не кліпаючи дивився на Гіллмана.

У очах Гіллмана з’явився натяк на передчуття. Однак його голос був спокійним: « На нашому континенті, тисячі років тому, з’явилися чотири могутні Верховних Воїни. Кожен з чотирьох Верховних Воїнів мав силу, подібну до сили величезного дракона. Вони спокійно могли протистояти мільйонній армії, і легко забрати голову будь-якого генерала! Верхові Воїни були відомі, як Воїн Драконячої Крові, воїн Фіолетового Пламені, Воїн Полосатого Тигру і Безсмертний Воїн!».

« Воїни діляться на дев’ять рангів. Я, простий воїн шостого рангу, можу легко зруйнувати валун і зрубати велике дерево! Але воїн дев'ятого рангу, навіть у межах нашої країни Фенлай, буде вважатися експертом вищого рівня. Вище воїна дев'ятого рангу знаходяться Чотири Верховних Воїна. Їх можна вважати елітою воїнів. Вони належать до легендарних воїнів святого рівня! - Очі Гіллмана були сповнені благоговінням. тво- Легендарний воїн Святого рівня може розплавити гігантський айсберг, змусити безмежне море шуміти хвилями, зруйнувати величезні гори, знищити місто з мільйонами жителів і примусити метеорити падати! Вони абсолютно непереможні, маючи максимально можливу силу».

Тиша. Усі діти були приголомшені.

Хіллман вказав на гори на північному сході.

« Подивіться на Вушан. Хіба він не величезний?», посміхнувся Хіллман.

Почувши слова Гіллмана, багато дітей були налякані. Всі вони відразу почали кивати. Він простягався на понад тисячу метрів заввишки і мав тисячі метрів у діаметрі. У очах людей ця гора буде надзвичайною.

« Але воїни святого рівня можуть зруйнувати Вушан в мить ока», - твердо сказав Гіллман.

Воїн шостого рангу може тільки розбити камінь. Але воїн Святого рівня може знищити всю гору! Рти дітей відкрилися, а їхні очі розширилися. Вони були шоковані, і їхні серця наповнилися невимовним страхом перед воїнами Святого рівня. Разом з тим їхні серця були наповнені невимовною тугою.

« Знижувати гору?», - сказав Гілман, справили велике враження на Лінлі.

Після короткого періоду, приголомшені діти повернулись у свої доми. Хіллман, Луоджі та Лоррі були останніми, хто йшов. Побачивши, як діти йшли невеликими групами по троє або п’ять разів, усмішка з’явилася на обличчі Гіллмана.

« Ці діти є надією і майбутнім Вушана», - з усмішкою вимовив Хілман.

Луоджі та Лоррі також дивилися на групу дітей. На континенті майже всі діти простолюдинів важко тренувалися з раннього віку. Коли Луоджі та Лоррі бачили дітей, то пам’ятали про свої молоді роки.

« Капітан Хіллман, ви напевно набагато грізніший за старого Поттера. Під вашим керівництвом, я впевнений, Вушан стане найбільшим містом у нашому регіоні, переходячи інші десять або близько того міста, - з посмішкою сказав Лоррі.

Сила вчителя визначає місце в майбутньому.

"О, капітане, а звідки ви знаєте про силу воїнів Святого рівня, чотирьох Верховних Воїнів?" - Лоррі раптом згадав, що хотів запитати.

Гіллман з сумом сказав: « Ну... гм... Насправді, я не дуже впевнений в тому, як саме сильні Чотири Верховних Воїна. Зрештою, вони є частиною легенд. Минуло багато років, відколи хтось їх бачив".

Лоррі та Луоджі були вражені: « Ви не знаєте про них і все ж збрехали дітям? »

Гіллман злегка усміхнувся: « Хоч я не знаю, наскільки точною є сила чотирьох Верхових Воїнів, але мені відомо про майстрів магів на Святому рівні. Я впевнений, що чарівник може виконувати заборонені магічні техніки і стерти десятитисячну армію або ціле місто. Я впевнений, що солдати Святого рівня не повинні бути сильно слабшими".

« Важливіше те, що я розповів своїм дітям про цю історію, аби вони працювали важче. Ви ж бачили, як діти були вражені, коли почули розповідь?" - Гіллман посміхнувся.

Лоррі і Луоджі, згадайте дар мови.

....

« Побачимося пізніше, Лі!»

« Побачимося, Хадлі».

Попрощаючись з його добрим другом Хадлі, Ліней сам пішов додому. Пройшовши деякий час, він побачив садибу Барух.

Барух був збудований на досить великій площі. Мох ріс на стінах, покритих шрамами часу, а різні види плюща впадали вгору. Баруха, що в місті Вушан, була родовим ім’ям клана. Сім’я, яка вже існує понад п’ять тисяч років і пережила численні ремонти, продовжувала стояти на місці.

Але коли удача відвернулася від клана, його фінансовий стан впав ще більше. На даний час вони використовували тільки свої позосталі засоби. Понад сто років тому, тодішній лідер клану Барух вирішив, що всі члени роду житимуть у передній частині, яка займає лише одну третину загального простору садиби. Решта садиби більше не буде використовуватися. Таким чином, з'явилася можливість заощадити більшість грошей.

Але, незважаючи на ці заходи, до того часу батько Лінлей, Хоґу Баргу, мусив продавати своє майно для збереження сім’ї на плаву.

Підвищені двері були відкриті.

« Воїни святого рівня? - Під час ходьби, Лінлей все ще думав про це. - У майбутньому, я буду в змозі стати воїном Святого рівня?

«Лінлей», - задзвонив голос Хілмана позаду нього. Гіллман, Луоджі та Лоррі нарешті його нагнали.

Лінлей повернувся і з радістю вигукнув: « Дядя Хіллман».

Після цього Лінлей зробив глибокий вдих. Піднявши голову і подивившись на Гіллмана, він вигукнув: « Дядя Хіллман, чи справді вони такі сильні? Тоді що щодо мене? Чи можливо, що я досягну святого рівня?»

Серце Лінлей наповнило бажання всіх дітей його віку.

Гіллман був приголомшений. Окрім нього, Луоджі та Лоррі також з радістю виголошують промови.

Воїн Святого рівня?

« Цей хлопець дійсно насмілювався поставити таку велику мету. Земля Фенлай має мільйони громадян, але навіть у цьому випадку після незліченних віків вона не створила жодного воїна Святого рівня. Захотіти стати воїном Святого рівня..." - у своїх думках, Хілман повністю розумів, наскільки важко було бути солдатом зі Св.

Це вимагало б надзвичайно важких тренувань з раннього віку, підтримки благородного роду та високого рівня природного таланту. До того ж це має бути удача. Хіба можуть бути легкі шляхи досягнення воїна святого рівня?

Гіллман добре знав, як багато йому довелося пережити, щоб досягти шостого рангу між воїнами, і скільки боїв він пережив, а не на смерть. Навіть воїн шостої рани було дуже важко стати. Сімома, восьмий і дев’ятий ранги були набагато важчими. Що ж сказати про воїна святого рівня? Навіть у мріях, Гіллман не сподівався представити себе їм.

Але він зіткнувся з певним поглядом Лінлей.

« Лоінлей, дядько Гіллман вірить у тебе. Я впевнений, що ти зможеш досягти рівня святого воїна" - дивлячись на Лінллей, твердо вимовив Хілман. Слова схвалення змусили очі Лінлей сяяти. У його душі також з’явилася мрія.

Бажання, яке ніколи раніше не було таким яскравим!

« Дядя Хіллман, починаючи від завтрашнього дня, чи можу я тренуватися з десятирічними хлопцями?», - раптом запитав Лінлей.

Гіллман, Луоджі та Лоррі були здивовані.

"Мій лорд-отець завжди говорив мені, якщо ти не хочеш бути звичайним як все, то ти повинен працювати важче ніж інші." - Ліндей несвідомо наслідував манеру мови батька.

Гіллман раптово посміхнувся. Він побачив результати сьогоднішніх настанов у Лінлі. Хоча цьому хлопцю було лише шість років, стан його тіла можна порівняти до стану дев’ятирічного віку. Посміхаючись, він відразу кивнув: « Гаразд. У такому разі тобі краще не відлинути. Ви повинні краще розуміти, що це не є одноденний обов’язок. Це буде довгий шлях."

Лінлей з гордістю підняв свою маленьку голову. Самовпевнено посміхнувшись. « Дядя Хіллман, просто почекайте і Ви побачите»

Це був самий звичайний ранок у місті Вушан. У подальшому, щоранку було таким же, як і це. Група молодих хлопців з Вушан слідувала за Гіллманом, воїном шостого рангу, і тренувалася під його керівництвом. Єдиною відмінністю було те, що шестирічний Лінлей відтепер був розташований у центральний загін до десятилітнього.

Том 1, глава 2 - Клан Воїнів Драконячої Крові (часть перша)

У мить око пройшло ще півроку. Тренувальники заколювали і зміцняли тіло Лінлей... Він прожив м’яке, теплу весну, спеку та холодну осінь. Білий тополь, що росте поруч з порожнім треніровим полем Вушана, постійно розкидав висохле листя на землю, при будь-якому подихі вітру. Листя повільно спускалося вниз, покриваючи всю землю.

Небо поступово темніло.

Сьогодні на тренувальних майданчиках зібралося майже триста людей.

« Сьогоднішнє навчання закінчується, і Гіллман посміхнувся. - Але перш ніж піти, кожен повинен в першу чергу привітати наступну групу дітей, які збираються покинути Уушан і приєднатися до армії."

Після осені прийшов сезон призову на військову службу. На всіх континентах, занурених у воєнні сутички, кожен юнак вважається могутнім воїном як символ честі. Звичайно, ті хто бажав бути магом, але створення чарівника є дуже складним завданням. Мабуть, тільки одна людина з десяти тисяч має необхідну кваліфікацію, щоб стати магом. З такою низькою ймовірністю, середньостатистична людина навіть не буде враховувати її.

Стати воїном було набагато легше. Якщо ви досягнете шістнадцяти років і маєте силу воїна першого рангу, то можете легко вступити в армію.

"Дядя Хіллман, дякую!"

Сто двадцять шість юнаків, всі у віці сімнадцяти років, шанобливо поклонилися в сторону Гіллмана. Ці молоді люди, як правило, вже не ходять на тренування до того часу. Вони всі стали дорослими і багато хто мав власну роботу, яку їм потрібно було виконувати. Але оскільки вони тренувалися Гіллманом, поки ще були малими дітьми, хлопці вважали його своїм великодушним майстром.

До приходу до війська всі вони прийшли сюди, щоб попрощатися з Гіллманом.

Гіллман, побачивши цю групу енергійних 17 - річних хлопців, відчув на собі змішані почуття. Зрештою він знав, що всі ці діти з нетерпінням чекали на військову службу, але через десять років вони повернуться живими?

« Я сподіваюся, що хоча б половина з цих ста двадцяти шести зможе повернутися живими», - мовчки молився Гіллман.

Гіллман глянув на дітей, і він чітко промовив: « Парни! Всі ви чоловіки міста Вушан. Чоловіки міста Вушан повинні розчистити груди й вітати будь - які виклики та не піддаватися страху. Ви мене зрозуміли?»

Сімнадцятилітні хлопці розбили груди, їхні тіла були підтяті, а очі наповнені запопадливим ентузіазмом до військової діяльності, всі вони відповіли голосно і в унісон: « Поняли! »

« Добре!», - Гіллман також стояв підтянутим. Його холодний погляд був наповнений військовою аурою.

« Завтра, ви всі підете. Сьогодні, добре підготуйтеся. Я знаю, наскільки сильними всі ви. Усі ви можете легко вступити в армію! Я, Хіллман, буду чекати тут всіх вас, щоб відзначити славне повернення в містечко Вушан!» - сказав Гілмен виразним голосом.

Очі молодих людей яскраво сяяли.

Повернутися додому з честю. Це була мрія кожного підлітка.

« Тепер, я наказую всім вам: йдіть негайно додому і починайте вашу підготовку. Розійтися!», - вимовив Хілман холодним і жорстким голосом.

"Так, сер!"

Сто двадцять шість юнаків з повагою віддали честь, а потім пішли. Вони вели погляди майже двісті хлопців, які залишалися. Завтра вони почнуть зовсім новий шлях.

« У мене є ще два роки. Коли я досягну їхнього віку, я теж хочу приєднатися до армії."

« Я справді хочу жити захоплюючим, зворушливим життям солдата. Якби я жив тут усе своє життя, у місті Вушан, навіть якби я прожив вічно, це було б безглуздо."

....

Група з тринадцятилітніх базікала між собою. Усі вони прагнули цього захопливого життя, сповненого енергією. Усі вони прагнули отримати похвалу і поліпшити свою репутацію. Вони хотіли бути обожнюваними дівчатами і читачами їхніх родичів.

Це була їхня мрія!

"Лінлей, твій батько лорд Хогґ хоче обговорити з тобою щось важливе. Не йди гратися з іншими дітьми. Підемо разом до будинку." - Хіллман підійшов збоку до Лінлей. Гіллман почувався гордим, дивлячись на нього.

Лінлей був надзвичайно розумним. З самого дитинства він навчився багато слів і зміг прочитати чимало книжок.

Читання було дуже розкішною річчю. Зазвичай лише нащадки шляхетних будинків могли читати. Клан Баруха був надзвичайно старим і мав в власність велику кількість книг.

« Дядя Хіллман, я вже знаю. Мій батько вже нагадував мені три рази. Мій лорд-батько ніколи не був таким наполегливим. Я не піду грати." - посміхнувся Лінлей, обнаживши жіночі-білі зуби, ідеальні, за винятком одного пропуску.

У Лінлі вже починають рости постійні зуби.

« Достачно. У вас недостатньо одного з ваших передніх зубів. Коли ви посміхаєтесь - вітер дме всередину", - розсміявся Хілман. "Іди, йди додому."

....

У стародавньому передніх подвір’ях садиби Баруха після сімейної вечері Ліней грав зі своїм молодшим братом.

« Великий брате, обійми!»

Маленький Уортон дивився на Лінлей з виразом чистої, щирої любові. Ідучи і похитуючись, він простягнув маленьку пухку руку до Лінлей, намагаючись обійняти його. Лінлей стояв не надто далеко, спокійно чекаючи, поки Уортон наздожене його.

"Уортон, у тебе вийде!" - підбагатив його Лінлей.

Невпевнені кроки маленького Уортона змусили людей боятися, що він звалиться на наступному кроці, але врешті-решт Вортон зміг потрапити до обіймів старшого брата. Його гладенька шкіра, м’яка як води, була злегка рожева. Він дивився на свого старшого брата й дитячого голосу своїми великими круглими очима: « Великий брате, великий Брат».

Коли Лінллей побачив свого молодшого брата, його серце сповнювалося безмежною любов’ю і сердечністю.

Ні матері, ні дідуся. Хоча він мав батька і сімейного слугу, Лінлея, який ще в юності був надзвичайно люблячим та турботливим до свого молодшого брата. Оскільки Лінлей був старшим братом, то розумів турботу про молодшого брата як роботу.

« Уортон, чого ти сьогодні навчився? » — запитав Лінллей усміхаючись.

Уортон хмурився, роблячи надзвичайно милий вираз обличчя. Роздумуючи, він із захопленням сказав: « Сьогодні я дізнався про використання ганчірки! »

« Тряпки? - Лінлей змінився в обличчі, широко посміхнувшись. - Що ти стирав?

Коли маленький Уортон згинав пальці, то почав перелічувати: « Я використав ганчірку, щоб витерти підлогу, а потім туалетні горщики і врешті - решт витер... витер... Так, я витер тарілки!" Оон захоплено подивився на Лінлей, чекаючи його похвали.

"Ти протер горщики, а потім продер тарілки?" - прямо зараз очі Лінлей стали великими як ніколи раніше.

« Що, я зробив щось не так? Я дійсно витер їх начисто", - очі Уортона були наповнені нерозумінням, коли він дивився на свого старшого брата.

« Я працюю майстер Лінлей, батько Вас шукає. Дозвольте мені проводити Вас молодий майстер Уортон." - підійшов курносий старий. Цей курносий старий - палацовий клана Барух - Хірі. У всій садибі, крім палацового, не було нікого, навіть служниці.

У Лінлі не залишалося часу, щоб поспілкуватися з Вортоном. Він відразу вручив його дідусеві Хірі і пішов до гостевого залу.

« Цікаво, чому батько викликав мене?» - хоча Лінлей був молодий, він відчував, що цього разу його тато покликав його для чогось важливого.

Він увійшов у гостевий зал, в кутку якого був настільний годинник, які були вище, ніж Лінлей ростом.

Цей настільний годинник можна вважати високоякісним предметом. Зазвичай лише заможні або благородні сім’ї мали такі години. У цей момент, батько Лінлей сидів поруч з каміном. Полум'я в каміні палало, постійно потріскаючи і стрілюючи.

« Эм? Чому батько перевдягався? Коли батько був удома, то зазвичай носив лише дуже простий одяг. Тільки під час обіду його батько носив нормальний одяг. Але тепер він перейшов до набору дуже благородної, красивого одягу.

Все тіло Хоґґа поширювало стародавню, благородну аура. Ця аура не була тим, що можна купити за гроші. Вона була тим, що стародавній благородний рід вирощує у своїх спадкоємцях. Клан, який вижив протягом п'яти тисяч років. Як же звичайній благородній родині порівнюватись з ним?

Хогг встав. Побачивши Лінлію, його очі загорілися.

«Лине, ходімо зі мною. Повернемося в пологовий зал. Дядько Хірі, Ви знаєте про сутність мого клана, так що ви також можете піти», - Хог усміхнувся.

"Родовий зал?" - Лінлэй був вражений.

Члени роду Барух залишалися тільки в передній частині садиби. Площа в далекій частині, фактично ніхто не відвідував для прибирання. Тільки зал за ґратами раз на місяць відвідувався, щоб прибрати його.

« Але це не час приносити жертви нашим предкам. Чому ж ми прямуємо до пологового відділення?

Виходячи з гостевого залу, Хогг, Лінлей, а також дядько Хірі, який до цих пір тримав Уортона, пішли дорогою із синіх каменів до задньої садибі.

Пізня осінь. Ніч була холодною, як вода.

Холодний вітер дув і Лінлей не міг стримати тремтіння. Але він не видавав ні звуку, тому що відчував, що щось змінилося сьогодні. Після батька Лінлей також зайшов до пологової кімнати.

"Клак"!

Двері в пологовому залі зачинилися.

Зі свічками, запаленими в залі, все приміщення відразу стало дуже світлим. Лінлей відразу зміг побачити багато поминальних табличок, поміщених у передній частині залу. Це густе, щільне скупчення поминальних табличок говорило про вік клану Барух.

Хогг тихо стояв перед поминальними табличками, не кажучи ні слова.

Лінлі дуже хвилювався. У залі не було чути ні звуку, ні свічок. Тиша лякала, і це створювало гнітюче почуття до серця.

Раптом, Хогг повернувся і зосередив свій погляд на Лінлі. Він серйозно сказав: « Нині багато речей необхідно зробити, Лей. Але спершу дозволь мені розповісти тобі дещо з історії нашого Клана Барух.

Лінлэй відчував, як його серце шалено тряслося.

« Чи історія нашого роду? Що це може бути? але він не наважувався видати і звук.

Його погляд з’явився на обличчі Хоґґа, і він чітко сказав: « Лінлій, наш клан Барух існує вже п’ять тисяч років. Навіть обстеживши все Королівство Фенлай, я не вірю, що ми зможемо знайти другий клан, який є настільки ж давнім, як наш." - голос Хогга містив абсолютну гордість.

Стародавній. Це було слово, яке декотрі шляхетні клани вважали надзвичайно важливим.

"Лінлей, ти чув про легендарних Чотири Верхові Воїни континенту Юлан?" - повернувшись голову, Хогг подивився на Лінлей.

Очі засвітились, і Лінлей кивнув: « Я знаю. Зі слів дядька Гіллмана, чотири легендарні Верхові Воїни - це Воїн Драконячої Крові, воїн Фіолетового Пламені, Воїн Полосатого Тигра, і Безсмертний Воїн."

Задоволений, Хоґ кинув. Посміхаючись, він продовжив: « Це чудово! Тепер, я розповім тобі дещо. Чотири Верхові Воїни — це фактично чотири стародавні клани. І наш стародавній клан Барух містить величний родовід Воїнів Драконячої Крові!"

Том 1, розділ 3 — Клан Воїнів Драконячої Крові. Частина друга

"Клан Воїнів Драконячої Крові?!", - Лінлей відчував, ніби вся його голова загудела.

У очах Лінлей його клан був не більше, ніж стародавні кланони, які потрапили в скрутні часи. Як це може бути пов'язано з легендарним Воїном Драконячої Крові?

« Ти мені не віриш? - Слід зарозумілості був видно на обличчі Хогга. - Лінле, йди нагору і уважно подивіться на ті поминальні таблички. Тепер ти зможеш прочитати всі слова на них. Кожна поминальна табличка на задньому кінці має історію про те, що з'явилися предки. Зверніть увагу на три поминальні таблички на самому верхі - ці троє були Воїнами Драконячої Крові!."

Хогг взяв Лінлей за руку: "Ідемо".

Хогг привів Лінсей до області позаду багатьох помінних табличок. Хоґ, підштовхнувши його назад, сказав: « Подивіться на ці символи позаду ».

Лінлей розширив свої очі і почав читати.

Слова, вирізані на верхній табличці, в’їлися дуже глибоко і чітко. Ці п’ятимісячні символи розповідали чудові історії!

« Барух, перший Воїн Драконячої Крові на континенті Юлан. У 4560 році за календарем Юлан, поблизу міста Ліннан, Барух воював з чорним драконом і Титанічним льодяним Драконом. Врешті-решт, він убив як Титанічного Крижаного Дракона і Чорного дракона, в результаті чого його популярність поширилася по всьому світу. У 4579 році за календарем Юлан, що на узбережжі північного моря континенту, Барак воював з Дев’ятиголовим Змеєм Імператором. У той день хвилі постійно накочувалися на сусідні міста і зруйнували їх, але після жахливої боротьби, що тривала цілий день та ніч, Барух нарешті здобув перемогу над Дев'ятиголовим Змієм Імператором... І потім, Барух заснував клан і став першим лідером клану Барак!."

« Раян Барух, другий Воїн Драконячої Крові континенту Юлан. У 4690 році за календарем Юлан, на гірському кряжі Магічних Звірей, переміг і підкорив Золотого Дракона Святого рівня й став відомий як Золотий Святий дракон! У 4697..."

« Хазард Барух, третій Воїн Драконячої Крові континенту Юлан. Народився у 5360 році за календарем Юлан, в його першій битві він люто боровся з Кривавим Гривистом Левом Святого рівня на хребті заходу сонця він переміг лева і змусив його відступати в жах та втекти. Ця битва зробила Хазарда відомою по всьому світу.

....

Одне могутнє ім'я за іншим, одна дивовижна історія за іншою, змусило кров в жилах Лінлей рухатися швидше.

"Мій клан, насправді є кланом Воїнів Драконячої Крові?"

Поруч з ним Хоґом вигукнув низьким голосом: « Трети перші покоління родини Барух, всі були Воїнами Драконячої Крові. Став Воїном Драконячої Крові, твоя тривалість життя різко зросте. Воїн Драконячої Крові з другого покоління не одружився і не мав дітей, поки не досяг семисот років."

« А потім? - здивувався Лінлэй. - Батько, чому в нашому клані більше немає Воїнів Драконячої Крові?»

Хоґг Ківнув: « Щоб стати Воїном Драконячої Крові, найважливіше це щільність і густота драконячого крові, яка тече в наших жилах. Чим більша щільність, тим краще. Після багатьох поколінь, щільність драконячої крові в наших жилах ставала тоншою і тонішою. Однак... Все це не є обов'язковим. Поки час продовжує йти, коли-небудь з нізвідки, з'явиться нащадок, що має дуже високу щільність драконячої крові».

« За словами Хазарда Баруха, четвертий Воїн Драконячої Крові з’явився майже тисячу років пізніше. А потім, після того як пройшло півтори тисячі років, тобто десятки поколінь потому, п'ятий Воїн Драконячої Крові нарешті з"явився в нашому клані. Але через тисячі років у клані не з'явився новий Воїн Драконячої Крові».

Хогг похитав головою і зітхнув: « П’ятий Воїн Драконячої Крові залишався на континенті Юлан лише близько двох століть, перш ніж його було знищено. За тисячу років з тих пір, наш клан Барух повністю ослаб".

Після тисячі років, навіть найславетніші родини можуть розпастися.

« Але наш клас все ще має надію. Можливо, в майбутньому один з наших нащадків матиме достатню щільність драконячої крові у своїх жилах і відповідати необхідним вимогам, щоб стати Воїном Драконячий Крові. Якщо він буде відповідати вимогам, то після кількох десятиліть тренувань зможе стати справжнім, повноцінним Воїном Драконячої Крові. І тоді клан Барух, ще раз зможе відновити репутацію тих колишніх днів, коли ми були відомі як клан Воїнів Драконячої Крові! - Очі Хогга засяяли. - Лінлі, тобі зараз шість з половиною років. Згідно з нашими правилами, у твоєму віці тест, який виявляє чи має ваша кров високу щільність, буде максимально точним. Сьогодні я випробую тебе".

Лінлей був приголомшений такими словами: « У моїх жилах тести щільності драконячої крові? Перевірити мене?» Лінлей повністю розумів наслідки тесту його батька. Цей тест покаже, чи відповідає він вимогам для встановлення Воїном Драконячої Крові.

« Лоінко, чекай тут. Я принесу “Іґлу Драконячої Крові...", - Хогг був дуже схвильований, тому він відразу покинув анальний зал і пішов до поблизької таємної кімнати.

« Воїн Драконячої Крові? Невже я стану ним?

Стоячи там, думки Лінлей прийшли в безлад. Він був сповнений ревністю і страхом. Він боявся, що щільність драконячої крові в його жилах буде недостатньо високою.

« Якщо я потерплю невдачу, думаю, батько буде дуже розчарований», - Лінлей не міг подумати. Він виростав зі своїм батьком і молодшим братом, Ліндей не хотів розчаровувати батька. Але щільність драконячої крові в його жилах була не тим, що він міг змінити.

Після короткого періоду часу, вийшовши з таємної кімнати, Хогг повертався з голою двадцяти сантиметрів в довжину, яка була надзвичайно тонкою.

« Драконяча Крові? » — здогадався Лінллей, дивлячись на довгу голку в руках батька.

« Добре, Лінлей. Ця голка злегка проколе шкіру, коли буде проникнути всередину. Це зовсім не боляче. Протягніть руку.", - Хоґ посміхнувся і Лінлэй кивнув. Зробивши глибокий вдих, Лінлей простягнув праву руку. Легкий тремтіння в руці символізувало те, що Лінлей справді дуже хвилювався.

Не тільки Лінлэй... Навіть Хогг був дуже нервовим.

« Не рухайся», тримаючи напівпрозору Іглу Драконячою Крові, Хогг обережно проколов нею безіменний палець Лінлей, легко проникає в шкіру. Лінлі відчув біль, що пронизує його, а напівпрозора голка відразу побагровіла.

Дрогожевими руками Хогг негайно витягнув Іглу Драконячий Крові і обережно оглянув її.

Піднявши голову, Лінлей дивився на свого батька з надзвичайною нервозністю: « Чи драконяча кров у моїх жилах досить велика? Чому батько дивиться на Іглу Драконячої Крові так довго?" У Лінлэй було погане передчуття...

"Ех ...", - видихнувши, Хогг повернув Іглу Драконячий Крові в інший бік.

Почувши батькове зітхання, хвилюйся Лінлей зрозумів, що щільність драконячої крові в його жилах явно не досягла потрібного рівня. У нього відразу покотилися сльози.

«Липей, чому ти плачеш? Не плач, будь хорошим, не плач." - Хогг відразу обійняв його. Побачивши плач Лінлей, у Хогга защемилося серце. Зрештою, Лінлію було тільки шість з половиною років. Він був лише дитиною.

« Я не плачу. Да. Не буду плакати, - Лінлей схлипнув двічі, а потім змусив себе заспокоїтися. - Отче, вибач. Я підвів тебе".

Почувши слова Лінлі, Хоґ відчув тепло у своєму серці. Він не зміг обійняти Лінлію, притиснувшись до грудей: « Леінлей, не сумуй. Я насправді не будував великих надій. Понад тисячу років і десятки поколінь, ніхто не ставав Воїном Драконячої Крові. Це не має значення, що тобі також не вдалося. Батько тебе не звинувачує".

Відчувши тепло в грудях батька, напружене тіло Лінлей нарешті розслабилося.

На той час дворічний Уортон вже давно заснув на руках у дідуся Хірі.

« На даний момент родина Барух складається тільки з тебе, мене і твого молодшого брата. У мене немає будь-яких безглуздих надій. Я ніколи не мріяв про заснування Воїном Драконячої Крові, - Хоґ сам собі посміхнувся. Як може постанова Воїном Драконячої Крові бути простим завданням?

Лінлей підняв голову, дивлячись на батька.

Лінлей рідко бачив, щоб його батько говорив з ним таким чином. Його батько завжди був суворим і непохитним.

Дивлячись на ряди поминальних табличок, очі Хоґґа наповнилися сум’яттям: « Мені дійсно було потрібно відновити родову реліквію клану Барах, яка передалась з покоління в покоління.

« Наша родова реліквія? Що це? Чому я ніколи не чув про неї?

Хоґ з гордістю сказав: « Наша родова реліквія - бойовий клинок Палач. Ця зброя була використана першим лідером клана Барух, перший Воїн Драконячої Крові континенту Юлан. На жаль... Його нащадки були нещасливими. Шістьсот років тому, через бідність, нащадок, який любив розкіш, продав зброю наших предків за гроші."

Під час розповіді Хоґ переповнився такою люттю, що його тіло затремтіло.

Він спокійно хитає головою і продовжує: « Затем, кожне наступне покоління намагалося відновити бойовий клинок Палач, але попри шість століть жодному з нас це не вдалося. Врешті-решт, коли ми продали бойовий клинок Палач, він коштував 180 000 золотих монет з чистого золота. 180 000 золотих монет з золота! Ми не можемо отримати таку величезну суму, але навіть якщо б ми змогли, наш справжній власник не захоче продати його нам."

Стародавній клан Воїнів Драконячої Крові, насправді продав свою власну родову реліквію.

Це було принизливо!

Це було приниженням стародавнього клана Воїнів Драконячої Крові!

Кожне наступне покоління намагалося придумати спосіб, щоб повернути Палача, але попри спроби протягом шести століть вони не змогли.

Як сучасний лідер клана, Хог мав таке бажання, але економічна ситуація в клані була жахливою. 180 000 золотих монет? Навіть якби вони продали маєток і все своє майно, то не змогли б зібрати таку велику суму грошей.

Реліквія предків була втрачена. Це приниження постійно стискало серце Хоґґа. Він відчував сором та безпорадність, і неможливость подивитися в очі предків.

Побачивши батькове обличчя, Лінлей потішив його: « Батьку, не засмучуйся! Я обіцяю, що одного дня я знайду реліквію нашої сім'ї і поверну її до цього місця."

"Ти?" - посміхнувся Хог. З очима, наповненими любов’ю, він з'їснув волосся Лінлей.

У своєму серці Хоґґа таємно сказав: « Ліїнлей. Ти знаєш, слова, що ти щойно вимовив... Багато років тому, я сказав ті ж самі слова твоєму діду. "

Шістьсот років усі зусилля зазнали невдачі. Як це може бути легко виконано? Зрештою чоловік, який купив Палача, чи міг бути звичайною людиною.

Навіщо йому продавати його?

Навіть якби він був готовий продати, як міг би дряхлий клан Барух дозволити собі оплатити його вартість?

« Батьку, ти мені не віриш? » — піднявши голову Лінлей дивився на батька запитання.

« Я вірю тобі, я верю тебе», - сміявся Хог.

Батько і син трималися одне одного дуже близько. Тільки три членів залишилися від стародавнього клана Воїнів Драконячої Крові в цій ері. Коли ж цей слабий клан поверне славу і честь, що мав у минулому? У цей момент, притиснувшись до грудей батька, Лінлей щільно стиснув кулаки!

Том 1, розділ 4 — Ріст (часть перша)

Підув весняний вітер, засілені тополі біля порожнього містечка Вушан. На порожні група молодих людей інтенсивно тренувалася. Майже рік пройшов з моменту тесту щільності Драконячої Крові та Лінлей вже було вісім. Протягом цього періоду часу Хіллман ясно бачив, що Лінлей почав тренуватися ще більше!

« Молодец, Линлэй! Так тримати, так утримувати!" - підбагатив Хіллман з боку.

Прямо зараз, Лінлэй був тільки в штанах. Його верхня частина тіла вдосконалювалася, а його тіло, тугое, як натягнута тетива, лежало на землі. Його руки були щільно притиснені до землі, наче стовбури дерев, тоді як решта його тіла була нерухома. Він підтримував себе в позиції тільки руками і кінчиками пальців ніг! Все його тіло було напружене!

Тренування “Старичного Напруження!"

Дуже простий, але дуже ефективний метод тренування. Якщо людина досягне рівня, в якому вона може зберегти цю позу протягом години, то її тіло більше не буде боятися звичайних мечів або сабель.

« Кaп! Кап!».

Каплі пота пішла з лоба Лінлей. Пот скотився в ліве око Лінлей, і він не міг не помогти від болю.

« Лінлей справді дивовижний. Всього вісім років, а він може виконувати вправу “Статичний Напряга ” тринадцятирічних. Деякі діти, які вже здалися, перешіптуються і дивляться на Лінлей розтягнені на землю.

« Ну ж бо, так тримати! Тримайся за всіх нас! Порви цих тринадцятирічних!», - Золотоволосий Хедлі крикнув в його сторону.

« Так, так тримати, Лей! » - також почали викрикувати інші діти.

Лінлей мав добрі стосунки з іншими дітьми. Хоча Лінлей був дитиною з благородного дому, він дуже добрий до дітей простолюдинів і часто допомагав їм тренуватися.

« Я повинен триматися. Повинен триматися". Лінлей постійно говорив собі.

У глибині душі Лінлей постійно повторював слова його батька, сказані йому рік тому. «Лінлей, ми сім'я Воїнів Драконячої Крові. Як члени Кула Воїнів Драконячої Крові, у нас є не тільки переваги, але й недоліки! Перевага - це те, що хоча концентрація драконячої крові у твоїх жилах не досягла достатнього рівня, твоє тіло буде набагато більше ніж більшість звичайних людей. Для інших може бути дуже важко стати воїном шостого рангу через тренування, але для тебе це буде трохи легше."

« Те саме можна сказати і про твою ваду. Потомки клана Драконячої Крові не в змозі тренувати бойову Ци згідно з звичайними посібниками. Це тому, що для крові в наших жилах підходять тренування тільки за методами, описаними всередині “Секретних Учень Воїнів Драконячої Крові..." Воно суперечить усім іншим формам тренування бойової Ци. На жаль, лише ті, хто досягнув певної концентрації Драконячої Крові, зможуть попрактикувати метод з “Секретних Учень Воїнів драконячого покриву!". Таким чином, до цього моменту, ти не зможеш збільшувати бойову Ци взагалі."

« У теорії, що після будь - якого тренування можна досягти шостого рангу, це лише теорія. Але на практиці, кількість людей які досягли цієї мети є дуже малою. Але для нас все по-іншому. Навіть якщо кількість Драконячої Крові в наших жилах невелика, наш початковий рівень буде вищим, ніж у інших. Навіть від самостійних тренувань ми можемо стати воїнами шостого рангу. Твій прадід, практикуючись самостійно, зміг стати воїном сьомого рангу!"

Лінлі дуже добре запам’ятав слова свого батька.

Лінлей проворчав собі: « Зараз я сильніший, ніж всі інші, тільки через Драконячий Крові в моїх жилах. Але оскільки я не можу тренуватися, то мушу працювати і працювати! Якщо прадід був у змозі стати воїном сьомого рангу, то я... Я стану воїном восьмого рангу. Або навіть дев'ятого ранга! Немає нічого неможливого!»

Воїн восьмого рангу!

Вина дев’ятого рангу можна вважати наймогутнішим експертом у всій країні Фенлай. Воїн восьмого рангу, хоч і не зміг би відновити колишню славу родини Барух, але значно покращив б своє теперішнє становище.

- Ліндей стиснув зуби.

До цього моменту м’язи почували себе так, ніби їх жували безлічі орди мурашок. Все його тіло тремтіло, як і кожен окремий м'яз. Тремтіння кожної м’язи було очевидним.

Через довгий час, врешті-решт...

"Пум!"

Лінлей впав на землю.

« Це чудове відчуття» - розтягнувшись на землі все тіло Лінлей розслабилося, і він відчув приємний оніміння. Його м’язи ставали міцнішими, коли він проходив тренування. Хоча ріст не буде очевидним з результатів одного чи двох тренувань, він стане явним після довгого періоду.

Гіллман, що стоїть неподалік, задоволено кивнув.

А потім, обличчя Гіллмана похолодло, коли він повернувся, щоб подивитися на чотирнадцяти-п’ятнадцятирічних дітей: « Все вам потрібно старатися краще! Лінлей тільки вісім років, в той час як всі ви майже дорослі. Не дозволяйте восьмилітці бути кращими за вас!»

....

Після закінчення ранкової тренування Лінлей попрощався з його друзями і попрямував до садиби клану Барух. Якби будь-який незнайомець побачив восьмирічну Лінлію, то, безумовно, вважав би його 11 або 12 - річним підлітком, але тільки не 8-літньою дитиною.

Нащадки Барух дійсно відрізняються від інших людей.

« Великий брат! » — побачив Лінлей, енергійний чоловік з сильним виглядом Вортон кинувся до нього.

« Уортон, досить. Все моє тіло покрите потім. Дозволь мені спочатку помитися." - Ліндей похолопав Уортона з голови і розсміявся.

Уортон сказав: « Я знаю, що як тільки ти вмиєшся, то будеш брати уроки у батька».

Як член шляхетного дому, освіта Ліндей почалася ще з раннього віку. П'ять тисяч років тому клан Барух був ще міцнішим за навчальні питання, навіть більшими від королівських родин.

«Хватит, Уортон. Я пограю з тобою в полудень, - засміявся Лінлей.

Уортон був тільки дитиною, тоді як Лінлей вже був набагато зрілішим.

Після миття і перевдягання у свіжу білизну Ліндей увійшов до кабінету. У цей момент його батько Хогг Барух, випрямивши спину, сидів за столом. Перед Хоггом було три товстих фоліанта.

« Батьку!», - Лінвей з повагою поклонився.

Хогг холодно кивнув і Лінлей швидко підійшов до нього.

« Вчора я розповів вам історію країн континенту Юлан. Повтори її мені, - холодно сказав Хог.

Це був справжній Хогг. Випадки, які він притиснув до себе руками Лінлей, були дуже рідкісними. Загалом, відношення Хоґґа до Ліндей можна описати одним словом — « Строма XII ». Хогг прагнув досконалості в усьому. Він не дозволив би Лінлей допустити будь-які помилки.

« Слухай, Отче» - спокійно відповів Ліллей.

« На континенті Юлан є три небезпечні зони. Перша - « ґуля Магічних Звірей » — це гора, що застигає Сонце Іллі. І третя — це головний ліс “Лес Тьмою". Територія, яка займає ці три небезпечні регіони, незрівнянно велика. “Горний кряж Магічних Звірей * простягався з півночі на південь по цілій континенті, пропливаючи понад десять тисяч кілометрів. У ньому живе безліч чарівних звірів, у тому числі звірі Святого рівня, які могли б « занечищувати небо та спустошити землю ». Через "хребту Магічних Звірей" континент Юлан розділений на різні регіони."

« На захід від хребту Магічних Звірей, стояло дванадцять королівств і тридцять два герцоги. У цих королівах і герцогстві існують дві основні фракції. По-перше, Святий Союз з головним Королівством Фенлай, другий - Темний Альянс, із основним королівством Хейші. Ці дві сторони постійно б'ються один проти одного, тому що одне контролюється Сіяючою церквою, в той час як інше належить культурі Теней."

« На схід від хребти » Могічні Зверей Сполучених Штатів Америки є чотири імперії, шість великих королів і безліч герцогств! Ці чотири імперії величезні і не залежать від Святого Союзу чи Темного Альянса. У чотирьох імперіях панування імператорів є абсолютним. Будь-яка з цих імперій порівняна зі Святим Союзом."

"Чортири імперії: центральна імперія Юлан, південно-східна Імперія Рейн, східна імпірія Рохольт і північна Емірія О'Брайєн" - після того як Лінлей сказав все це на одному диханні, він дозволив собі трохи розслабитися.

"Це все?" - насупився Хог.

Лінлей збирався негайно продовжити, але Хоґбор сказав йому: « Згоджу тебе запитати скільки королів і герцогств у нашому Святому Союзі? »

« Шість королів і п’ятнадцять... сімнадцять ..."раз нахмурився, Лінлэй.

Скільки герцогств було у Святому Союзі? Пам’ять Лінлей трохи затуманила. Він не був впевнений, що їх було п'ятнадцять, або їх була сімнадцять. Він дійсно був не впевнений.

"Хмпф!"

З холодним і суворим обличчям Хогг витягнув дерев’яну палицю, і Лінлей слухняно витяг руку.

Очі Хоґґа примружилися і з викликом бавовною він вдарив руку Лінлей палицею. Червона смуга відразу з’явилася на Лінлі. Але той лише стиснув зуби, не видаючи ні звуку.

«Лінко, ти повинен пам’ятати, що ми зараз живемо у Святому Союзі. Ти повинен знати все про Святу угоду! - Хогг холодно подивився на сина. - На всьому континенті Юлан найважливішими об'єктами є чотири імперії і два альянса".

Лінлэй кивнув.

Хоча слова батька були прості, Лінлей чітко розумів їхнє глибоке значення.

« Далеко на півночі Святого Союзу межує з Імперією О’Браєн. Тоді як на півдні Темний Альянс межує з Імперією Юлан. Під керівництвом Сяючої церкви, єдність нашого Святого Союзу не гірша за ці імперії.

Почувши батькові слова, Лінлейл погодився.

Вчора він читав багато книжок. Очевидно, що Святий Союз може вважатися « культурним центром » для всього континенту Юлан. Водночас, з точки зору економічної сили він був на одному рівні із Імперією Юлан, роблячи ці суб'єкти найбільш економічно потужними у світі.

Крім того, він мав підтримку Сяючої Церкви.

Справді, Святий Союз був дуже грізним.

« Сьогодні ми вивчатимемо мистецтво, - холодно сказав Хог. - Як потомок знаного роду ти зобов'язаний розуміти і цінувати мистецтво. Мистецтво, що дає дворянам ауру важливості!», - Хогг витягнув великий фоліант товщиною з кулак і відразу відкрив його.

« У 3578 році за календарем Юлан народився скульптор Пру, Гросмейстер каменю...».

Хогг навчав, а Лінлей намагався запам'ятати. Він хотів відповідати вимогам свого батька.

Том 1, розділ 5 — Ріст. Частина друга

Час пролетів швидко і в мить оку, дідусь задзвонив 11 разів.

« Хогг удома? » — почувся чіткий голос. Барух не був охоронцем, тому цей чоловік вже досяг внутрішньої частини садиби.

Хогг нахмурився, опускаючи вниз товстий фоліант поруч з собою: « Лінлей, сьогодні ми зупинимося на цьому».

Хогг, пропливши усміхом, повернувся до гостевого залу.

« Ах, Хогге, мій дорогий друже! Буквально на днях, я почув крик ПТАХИ, і я зрозумів, що щось хороше повинно статися. І справді, опівдні я отримав твоє послання і як тільки прочитав його, мене охопило радість."

« Дорогий Пилип, я також радий бачити тебе. Гілман, сходи і принеси мені кам’яну скульптуру “Свірепоґо Лева--. Пилип, підемо в головний зал і почекаємо. Скульптуру принесуть найближчим часом."

Почувши ці слова, Лінлі відчув, як його серце закололо.

« Ми розпродаємо більше сімейних речей? » Але Клан Барух, який отримав дуже мало податків з містечка Вушан, був у скрутному економічному становищі.

На щастя, клан Барух був давним і в силу свого віку, а також зберігав багато рідкісних та цінних речей.

На жаль, навіть багатство скарбів не могло витримати стільки років аукціонів і продажів. На даний момент, кількість цінних речей всередині клана була дуже мало. Лінлей не міг стриматися, щоб не подивитись на годинник з маятником: « Цікаво, скільки часу пройде, перш ніж навіть ці години будуть продані».

Чоловік середнього віку з довгим золотим волоссям і аурою дворянина увійшов до залу слідом за Хоґсом. Ліней відразу здогадався, що цей чоловік середніх років повинен бути “Філіппа ”.

"О, ця чарівна дитина повинна бути твій син, так Хоґ? - Філіп дуже тепло посміхнувся Лінлей. - Лінлэй Барух, да? Чи можу я звертатися до тебе як Лінлей? "

« Це було б честю для мене, сер», - Лінлей поклав свою праву руку до грудей і шанобливо вклонився.

« Якою милою дитиною, - Філіп, здавалося, дуже задоволений.

Стоячи поряд з ним, Хоґ насміхався: « Фуліпе, перестань витрачати час на дитину. Поглянь на “Свiрепого Лева̄, якого ти так довго бажав".

Тоді як він говорив, Гіллман легко заносив велику скульптуру в зал і поставив її вниз.

Це була кам'яна скульптура вагою майже тисячу фунтів, але в руках Гіллмана, здавалася просто іграшкою, чітко показуючи силу останнього.

« Мистер Хіллман, ти мене вражаєш. У моїх власних володіннях немає нікого, настільки ж сильного, як ти, капітан гвардії, хоча я контролюю дванадцять міст." - Філіп посміхнувся, поки говорив, але невід'ємний сенс у його словах був абсолютно ясно. Він хотів би запросити Гіллмана працювати на нього.

Гіллман холодно відповів: « Мій дім, мій сир » (Вушан).

Філіп швидко вибачився.

Філіп повернувся, щоб подивитися на Хоґґаса: « Хоча мені подобається ця кам’яна скульптура “Свірепоґо Льва̄с", вона не сприймає найвищих рівнів і набагато слабша за шедеври тих великих скульпторів."

"Філіп, якщо ти не хочеш купити її, тоді забудьте про це" - Хоґ був дуже лаконічним.

Філіп відразу зачурився, але потім почав сміятися: « Ха-ха... Хогг, не гнівайтеся. Я не кажу, що я не хочу купити її. Я просто кажу правду. Як щодо такого. Я куплю цю скульптуру за п'ятсот золотих монет. Що ти думаєш?»

"П'ятсот?" - насупився Хогг.

Ця ціна була набагато нижчою, ніж вартість Хогга. Він сподівався, принаймні на вісімсот.

На континенті Юлан одна золота монета дорівнювала десятим срібним монетам, які становили тисячу мідних монети. Середній простолюдин міг би заробити двадцять або тридцять золотих монет на рік. Навіть середній солдат армії може заробити тільки близько сотні золотих монет.

«Цена занадто низка», - Хогг похитав головою.

« Хогге, ти повинен знати, що за всі десять тисяч років континенту Юлан було створено безліч скульптур. Справжня цінність скульптури розглядається з точки зору того, ким вона була створена. Що стосується створення цієї ... що вона мені просто подобається. П'ятсот золотих це моя крайня пропозиція. Якщо ти не згоден, давайте просто забудемо про це."

Філіп розсміявся, коли він повернувся, щоб подивитися на годинник з маятником в залі. Його очі сяяли і він сказав: « Хогге, якщо ти хочеш продати цей годинник, я б був готовий заплатити тисячу золотих".

Обличчя Хогга похололо.

« Бджоли, дві тисячі золотих і все ще були б прийнятними. Це було б моя остання пропозиція." - поспішно додав Філіпп.

Хоґ рішуче й суворо похитав головою: « Дідусі годинники не продаються! Що стосується скульптури, шість сотень золотих. Згоден, або забудь".

Пилип на мить уважно подивився на Хоґґа, а потім усміхнувся: « Дуже добре, Гогге. Я проявляю до тебе повагу. Шістьсот золотих, йде. Мажордом, принесіть мені шість сотень золотих".

Мажорд, який чекав зовні весь цей час, відразу підбіг з золотом.

Шість мішків жовтого золота.

« Шістсот золотих, Хогг. Ти можеш порахувати їх, якщо хочеш" - посміхнувся Філіп.

Хогг взвісив мішки. Тільки на основі ваги, Хогг переконався, що в них дійсно було шістьсот золотих монет, по сто золотий на мішок.

Хоґ усміхнувся і кивнув: « Фаліп, як щодо залишитися й повечеряти з нами?».

« Не варто, у мене ще залишилися справи вдома», - засміявся Філіп.

Потім мажордом Філіпа проінструктував двох міцно підібраних воїнів, щоб вони підняли і віднести скульптуру.

Після того, як Філіп і його люди відбили, Хогг подивився на шість мішків з золотом, з тьмяним виразом в своїх очах. Цього разу він продав кам’яну скульптуру. Наступного разу? Хоча у в’язниці залишилось багато речей, рано чи пізно нічого не залишиться.

« Батьку, я хочу навчитися бути скульптором!», - раптом сказав Лінлей.

Лінлей добре знав, що на континенті Юлан видатні майстри скульпторів могли виготовляти роботи з десятками тисяч золотих монет кожна. Деякі знамениті скульптури могли досягати навіть ста тисяч золотих монет. І матеріальний стан, і соціальний ранг цих скульпторів також були дуже високими.

« Якщо я зможу стати майстром скульптора, тоді... Тоді батькові більше не доведеться продавати своє сімейне майно." - це те, про що думав Лінлей.

- Хогг подивився на Лінлей з холодом в очах.

« ЛИНЛЯЄ, чи знаєш ти, що серед сотень мільйонів людей у Святому Союзі є принаймні кілька мільйонів тих, хто вивчає хлібороб. Але в усьому Святому Союзі, число справжніх майстрів можна порахувати по пальцях однієї руки. Крім того, якщо у тебе немає хорошого інструктора, то ти просто не зможеш досягти успіху покладаючись на свої сили."

« Внутрішні кола скульпторів — не те місце, куди звичайні люди можуть потрапити. Ти бачиш тільки зайву ціну творів майстрів, але чи знаєш ти, що переважна більшість скульпторів може заробити лише кілька десятків золотих монет щороку? "

Голос Хогга був дуже жорсткий.

Лінлейл був такий наляканий, що відразу став навколішки. Він говорив так тільки тому, що вважав, ніби хліб може поліпшити ситуацію його сім’ї. Він не сподівався, що його батько скаже так багато і відрахує його так суворо.

« Достачно. Рідовий зал потребує прибирання. Після обіду, йди і забирайся там." - холодно сказав Хогг.

« Так, Отче» - шанобливо відповів Лінлей.

Хогг зітхнувся, подивившись на Лінлі: « Лепка? Ох, малюк. Ти знаєш, що в минулому я також займався скульптурами? Я провів десять повних років свого життя, намагаючись вчитися. Але, на жаль, мої скульптури не коштували і однієї монети." Хогг теж колись по-дурацкі мріяв стати майстром скульптора і таким чином покращити ситуацію свого клана.

Але у своєму серці він почувався дуже безпорадним. Незважаючи на витрачені десять років навчання і тренування, його скульптури все ще були жахливі. Товариство майстрів скульптур можна описати у вигляді піраміди.

Відомі майстри були на вершині піраміди. Вони насолоджувалися високим статусом, і кожна скульптура коштувала сотні тисяч монет.

Але цінність робіт незліченних скульпторів низького рівня в нижній частині піраміди була душі-сокрушуще нижчого. Більшість їхніх робіт буде куплена звичайними людьми всього за кілька срібних монет, щоб прикрасити свої доми.

Том 1, розділ 6 — Перстень Звиваючого Дракона (часть перша)

Під палючим сонцем райдужні хмари, здавалося, покривали половину неба і кидаючи свій червоний відтінок на цілий світ.

« Утримуватися в пологовому залі досить легко»

Коли Лінл пішов до пологового залу, то переконався, що він повністю готовий. Він виділив годину на цю роботу, але всього через п'ятнадцять хвилин, вже закінчував прибирання.

На континенті Юлан, рік був розділений на дванадцять місяців, кожен місяць на тридцять днів, щодня на двадцять чотири години, і кожну годину на шістдесят хвилин.

Більшість шляхетних сімей володіли старими годинами і були в змозі точно сказати час. Деякі з них були дуже заможними або мали високий статус персона, навіть добре відкалібровані наручними годинами.

« Родинний зал щомісяця вводився у порядок. Відверто кажучи, лише за місяць пологовий зал не стане занадто брудним. Все, що потрібно зробити - просто змахнути пил. У мене майже годину до початку тренування. Що мені робити?

Стародавній особняк Клану Барух мав п’ятитисямісячну історію.

Передній двір прибирали щодня, але кімнати в набагато більшому задній дворі, на стороні від пологового залу, були вкриті пилюкою і навіть стіни потріскалися. Дикі трави та темно-зелені лишайники покривали підлогу і навіть піднімалися вгору по стінах.

"Ох..."

Побачивши, що архітектура надихнула присутніх, очі Лінлія повільно поблекли: « Багато місць на задньому дворі не відвідувалися протягом століть. Цікаво, чи є які-небудь старі, цінні предмети там?»

Це спонукало Лінлі задуматись над тим, що сталося.

« Якщо я зможу знайти щось цінне і віддати їхньому батькові, то він буде дуже радий", - Лінлі зробив глибокий вдих, а потім відразу увійшов до старої кімнати поруч з родовим залом. Потім він обережно обходив міцну дерев’яну паличку в руках, яку використовував для прибирання павутиння.

Відразу ж при вході в кімнату, гнилий запах вдарив у ніс Лінлей. Можна було помітити товсту павутинку в кожному кутку, а також павуків, що її застукали.

Багато павутинь покриті декоративними фіранками та меблями. При ближчому розгляді всі ці штори видавалися дуже давніми. На жаль, штори були далеко від ідеалу, вони ледве зберегли образ завіси.

« Якби ці штори не були зіпсовані, немає сумніву в тому, що вони коштували б багато грошей», - Ліндей безпорадно похитав головою. Він продовжував оглядати кімнату, використовуючи свою палицю, щоб змахувати шари павутини, поки він ретельно все обшукував.

Він обшукав підлогу, шафи і навіть стіни, сподіваючись побачити будь-які секретні проходи.

« Книжками, які я читав є дуже характерними для стін, містять приховані важелі або проходи», - Ліней обережно простучував стіни і слухав звуки.

Лінлей дуже сподобалося це відчуття від пошуку скарбів у стародавній кімнаті. Але він дещо забув. Якщо він дійшов до такого висновку, то чому його батько, дідусь та інші старійшини не задумувалися про це?

Ці стародавні кімнати вже давно були повністю досліджені мертвими старшими Клана Барух.

Лінлей було лише вісім років, врешті-решт. Хоча строге виховання клану допомогло йому швидко ззріти, як і раніше існував великий розрив між ним та дорослими. Природно, він не був в змозі розглянути речі з більш широкої точки зору.

« Нічого в цій кімнаті. Наступний..." - Лінлей вийшов з першої кімнати і увійшов у другу.

Насправді на задньому дворі було багато кімнат. Зрештою передній двір, на якому жив Лінлей, складав лише третину усього городу. Задній двір був набагато більше. Лінлей, мабуть, доведеться витратити цілий день на обшуки за всім подвір’ям.

« Усі ці прикраси зіпсовані. Жоден з них нічого не вартий», - Лінлей вийшов з ще однієї порожній кімнати.

Він подивився на небо.

« Здається, що вже настав час для тренування. У мене залишилося всього лише п'ятнадцять хвилин або близько того, - Лінлей повернув голову і втупився на надзвичайно велику кімнату. - Я тільки перевірю цю останню, велику кімнату. Якщо я не зможу нічого знайти, то відправлюся на тренування."

Коли Лінлі прийняв це рішення, то кинувся до великої кімнати.

Це стародавнє приміщення було набагато більше, ніж головний зал у передній частині. Ввійшовши всередину, Лінлей уважно оглянув це місце: « Я дам парі сотні років тому. Це був обідній зал для нашого клана Барух". На основі побачених прикрас і меблів Лінллей міг припустити, що це була вітальня.

Величезний, грандіозний зал.

"Начальство обшукаю підлогу".

Так само, як і раніше, Ліндей опустив голову, розширив очі, і обережно почав оглядати в кімнаті одну частину за іншою. Побачивши щось цікаве, він двічі натискав на неї своєю палицею. Якщо воно було зроблене з каменю, він ігнорував це. Оскільки у нього не залишилося багато часу перед тренуванням, яке мало початися, його швидкість пошуку також збільшилась.

« Час для обшуку стін і штор. Ох. Остання, найбільша надія». Лінлей гримаснічав, оглядаючи оточення: « Старша клана, я сподіваюся, що ви залишили мені одну чи дві речі після себе. Навіть якщо це всього лише щось невелике".

Лінлей ретельно обшукував стіни, навіть дивився за рвані штори.

На стародавніх стінах було багато гнилих дерев’яних полиць, у кожній з яких була велика кількість ящиків. Лінлей відчинив кожен ящик, але вони були абсолютно порожні. Єдине, що в них було... трохи пилу.

« На жаль!»

Після того як Лінллей відкрив останню скриньку, він почувався розчарованим.

« Я не знайшов жодного цінного матеріалу, який би мені подобався протягом цього часу. Все, що я зробив, це покрила себе потім і пилю." - Лінлэй дивився на свій одяг. Вона дійсно була брудною і Лінлей відчув тільки розчарування.

Він знову окинув кімнату поглядом.

« Хмпф. Я йду», - Лінлей зі злістю використовував палицю в руці, щоб сильно вдарити сусідній шафі, тому що він хотів дати волю всьому нагромадженому гнівом, за більш ніж годину безплідних пошуків.

"Бам!"

Паличка точно вдарилася об шафу.

Шаф виглядав досить старовинним. Після того, як він був пожерений кліщами протягом ста років, він не міг витримати ніякої навантаження. Після того, як шафа був настільки люто вражений, він почав скрипіти і стихати.

Почувши це, Лінлей не міг дивитися на нього з тривогою: « О ні, він зараз зламається! » Під час пошуку в інших кімнатах Лінлей встиг зламати досить багато меблів, так що до справжнього моменту він вже мав у цьому питанні деякий досвід.

Лінлей поспішно вклонився в сторону.

Врешті-решт, шафа, яка була вдвічі більшою від Ліней, зруйнувалася. З гучним звуком він вдарився об підлогу, розвалившись на сім або вісім частин і покриваючи кімнату ще більшою кількістю пилу. Але серед пилу було приховано щось, що Лінлей не помітив...

Після руйнування корпусу, чорне кільце, яке було заховане в дерев’яній опорі, вискочило з неї і впала на підлогу.

"Ем, оу!" - Лінлей встиг видати тільки два нечроздільних звуки, поки поспішно вибирався з клубів пилу.

« Як не пощастило! Все моє тіло в пилу і, тримаю парі, тренування вже починається. Мені краще піти помитися і одягнути новий одяг." Пихнувши рукою, Лінлей штовхнув двері і залишив давню кімнату.

Том 1, розділ 7 — Перстень Звиваючого Дракона (чотири)

Чорна сережка покотилася вперед, зупинившись точно перед дверним проєм.

Коли Лінллей зробив три кроки, діставшись дверного проходу, йому довелося раптово зупинитися, тому що він чітко відчув, що наступив на щось тверде.

« Я обшукував підлогу і не помітив жодного каменя. Мабуть, це з'явилося із розбитої скриньки." - думаючи про руїнуще шафки Лінлей не міг не відчути злості. Він люто наступив на шматок » відрубаного дерева 14, під ногою.

Лінлей подумав, що якщо вже це шматок відколотого дерева, то він повинен розлетітися на шматочки від його сокири. Але насправді...

« Що? Воно міцне! Що під моєю ногою?

Він побачив чорний як смола об'єкт у формі кільця, спокійно лежить на землі. Він був покритий шаром пилу і в ньому не було нічого відрізка.

- Думаю Лінлей став гострим, як кинджал бандита. Він радісно підхопив кільце і потім використовував свої брудні рукави, щоб поспішаючи почистити його. Тільки після цього Лінлей зміг зрозуміти, як цей предмет дійсно виглядав.

Чорне кільце було зроблено з матеріалу, який, здавалося, одночасно володіє властивостями і дерева, і каменю. На кільці була дуже слабка різьба непарного об'єкту, а також...

- Лінвей підозріло подивився на різьблення в кільці.

На перший погляд Лінлей подумав, що різьблення на кільці нагадує дощовий черв’як.

Лінлей засміявся: « На цьому кругові різьблення справді жахливі. Я можу посперечатися, навіть звичайний різьбар зможе зробити щось більш привабливе. На жаль, що за прикрість. У цьому кільцеві немає жодного діаманта, не кажучи вже про будь-які цінні магічні кристали."

Більшість перснів були прикрашені діамантами або магічними кристалами.

На жаль, ця чорна обручка була зроблена з матеріалу, який мав властивості як дерева, так і каменю. Але навіть тінь самоцвіту не була помітна. Очевидно, це не мало сенсу.

Але, побачивши кільце, Лінлей відразу відчув, що воно притягує його. Він підозрював, що це, швидше за все, через те що воно було єдиним, який він виявив, доклавши величезну кількість зусиль обшукуючи маєток.

« Це справді міцне кільце. Не бачу способу носити перстень на пальці, щоб він не ссказував з нього. Тоді я простягну через нього шовкову нитку і буду носити його на шиї», - очі Лінлей жваво засяяли.

Зрештою дитячі руки Лінлей були набагато менші, ніж руки дорослої людини. У нього просто не було можливості носити це кільце на своєму пальці.

« Тепер, яке ім’я я повинен вибрати для цього чорного персня? Перстень дощового черв'яка? Ні в якому разі, це звучить жахливо, - Лінлей бормотів протягом декількох хвилин, а потім його очі загорілися. - Ха-ха, цей звивистий об'єкт може також розглядатися як "драконбола", чи не так? Дракон згорнувся навколо кільця ... Я назву його Перстень дракона, що звивається!"

Хоча в душі Лінлей відчував, що різьблення було більше схоже на дощового черв’яка, але він все-таки вибрав для нього назву Кольцо Звиваного Дракона 4.

« Кольцо Звиваючого Дракона!» - піднімаючи темне неприкрашене кільце, Ліндей відчував себе дуже задоволеним.

« Прийдіть, чорт! Вже час для тренування!»

Линлей раптом згадав. Він відчайдушно подивився на свій брудний одяг, забруднений пилом і багнюкою. Він виглядав як жебрак.

"О, ні ..."

У Лінлі не було часу, щоб подумати, і він відразу вибіг з подвір’я й попрямував до туалету.

Звук, що падає вода.

Лінлей виливав воду на себе. Його шкіра була яскравою і енергійною, а лінії м'язів вже виглядали досить розвиненими, що було результатом наполегливих тренувань. Під потоком води пил швидко змивався.

З часом Лінлій почав працювати, а потім поспішно одягнув тренувальниковий одяг.

« Нітка, нітка...» - Лінлей поспішаючи озирнувся в пошуках нитки, на яку він міг би повісити Перстень Звиваючого Дракона. Раптом на стару сечі, яка розвалилась, впав погляд Лінлій. Його очі оживилися, і він відразу ж витягнув нитку з мочалки.

Хоча мочалка і була найкращою... але також вона була дуже міцною і тривалою. Нитка теж буде дуже надійною.

Він швидко простягнув нитку через кільце, а потім німедля надрізаного намисто.

« Я спізнююся. Це вперше, коли я спізнююся!" - Лінвей вискочив як полум'я ревучого вогню. Під час бігу він заправив Перстень Звиваного Дракона під одяг. Охолонувши кільця біля грудей, Лінлей почувався щасливим.

В обмін на запізнення, він отримав Перстень Звиваючого Дракона.

Лінлей почувався дуже щасливим.

Дуже швидко, Лінвей вибіг з пологового відділення Барух і відразу ж подався до порожнього тренувального майданчика на схід від містечка Вушан. На той час більшість простолюдинів вже повернулася додому, залишивши вулиці порожніми, але ті, хто бачив бігуючого Лінлей, могли здогадатися причину.

"Молодою майстер Лінлей, обережно, не завдаючи шкоди собі!"

« Мастер Гіллмен надзвичайно суворий. Боюся, що молодий майстер Лінлей буде покараний."

....

Доброта, яку ван Баруха виявляв до простих людей, спонукувала їх також відчувати любов і доброту Лінлію.

« Як мій дядько Гіллман накаже мені?», - навіть коли Лінллей поспішно кинувся вперед, він все ще задумувався над цим питанням. На даний момент у Лінлей не було часу для того щоб поговорити або привітати будь-якого з дядька чи тіток поблизу. Незабаром, Лінлей прибув на тренувальний майданчик міста Вушан.

На той час всі три підрозділи вже вишикувалися в лінію. Хіллман говорив, але, почувши кроки Лінлей, його холодний погляд кинувся в бік останнього.

Лінлэй побіг в напрямку тренерових загонів. Займаючи місце поряд з загони, він непокоївся, чекаючи на настанову Гіллмана.

« Сьогодні тренування будуть для вас подвоїтися. Повертайся в стрій!», - спокійно сказав Гіллман.

« Так, сер!» - Лінвей високо підняв голову і відповів дзвінким голосом.

Підлітки поблизу не могли втриматися, щоб не показати йому язика. Він просто трохи спізнився, але був покараний подвійним тренуванням. Можливо, сьогодні Лінлей не матиме часу піти додому і повечеряти.

У той момент, як Лінлей почав бігти в напрямку своєї звичної позиції у строю, раптом ...

"Буум!"

Раптом ціла земля почала злегка вібрувати. Здавалося, ніби гігантське створіння ходить по землі, змушуючи її тремтіти з кожним кроком.

« Виток. Це прийшло зі сходу», - Ліндей відразу розпізнав напрямок.

Не тільки Лінлэй. Гіллман, Роджер і Лоррі, всі навернулися на схід, а їхні обличчя посилилися похмурим виразом. Колебанія ставала все сильнішою і чіткіше. Усі присутні могли чітко відчувати, що коливання йшло від величезної істоти, яка прямує в їхній бік.

Кожен оглушливий крок, здавалося, викликав вібрацію настільки потужним, що примушував Лінлей тремтіти.

Яка ж причина цього?

Лінлей розширив очі і втупився на схід...

Том 1, розділ 8 — Магічний Звір - Моленосний Дракон! (часть перша)

Велетенське створіння, яке змусило землю тремтіти, зрештою виявило себе.

Коли Лінлі та інші діти побачили велику істоту, їх лякали жахи. Реакція Гіллмана, Роджера та Лоррі була дуже швидкою - вони відразу стали перед групою дітей і пильно стежили за великою істотою.

« Звір сьомого рангу. Змієві!" - вираз обличчя Гіллмана спотворений, а Лоррі і Роджер відчували слабкість у ногах.

« Такой, б... Бо... Великий! Чи це легендарний магічний звір?

З тих пір, як Лінлей народився, найбільші істоти, яких він коли-небудь бачив, були бойовими кіньми, які іноді проходили повз місто Вушан. Ці могутні коні були 1,8 метра заввишки. Але перед цими велетенськими істотами вони здавалися крихітною, що стоїть над гігантом. Різниця була справді вражаючою.

Він був вищий за двоповерховий будинок і завдовжки принаймні двадцять або тридцять метрів.

Магічний Звір - Моленосний Дракон!

Все тіло Моленіносного Дракона було вкрите величезною, вогняно-червоною лускою, кожна лусочка блищала, відбиває холодний і золотий світло. Але не тільки луска облямувала та лякала від споглядання. Чотири довгі лапи Моленіносного Дракона, покриті лускою, були ще більш жахливими через свою товщини. Двоє дорослих людей ледве могли б обхопити їх своїми руками. Пламінно-червоний Моленосий Дракон був повністю маслинового кольору, за винятком його холодних, смертоносно визирають, чорних кігтів.

Довгий хвіст Дракона, вкритого лускою, становив більше половини довжини його тіла. Як клини, він проносився над землею. Кожного разу, коли він вдарився об землю, можна було почути глибокий глухий звук, що йде знизу.

"Грр..."

З низьким гортанним ричанням, білий пар вирвався з ніздрів Моленіносного Дракона, несучи із собою смердючі сірки. Ці діамантоподібні очі, розміром з ліхтарі, також були червоного кольору. Величезні очі дракона звернулися до Лінлей і дітей. Холодний погляд жахнув усіх дітей, змушуючи їх заміряти у своїх позиціях.

« Тсц... Тсц...», - рот Моленіносного Дракона напружився, обнаживши два ряди величезних пілоподібних зубів. Кожен зуб був білий, як слонова кістка і вид їх змушували задирати серце кожного. Ніхто не хотів перевірити їхню гостроту.

Лінлей відчував, ніби його серце перестало битися. Прямо зараз, здавалося, що всі звуки зникли.

« Як страшно. Чи є хто-небудь, хто зміг би перемогти таку істоту?» - Лінлэй був дуже наляканий.

Просто дивлячись на цього величезного магічного звіра, Лінлей відчував, що сила дракона була непереборною. Він був упевнений, що змахом його велетенського хвоста, навіть тверді камені у містечку Вушан, перетворили б на пил.

« Це містечко Уушан? » — раптом почувся холодний голос зверхохідного дракона.

Всі перелякані діти здивовано підняли голову. На величезній луслявій спині дракона, сидів, схрестивши ноги, таємничий чоловік, одягнений в фіолетове вбрання. Блискучий Дракон був просто занадто великого розміру і його спина була надзвичайно широкою. Там було більше ніж достатньо місця для когось, щоб стояти, сидіти або навіть валятися.

« Лаорд Маг, це насправді містечко Вушан. Є що-небудь, чим ми можемо допомогти вам, Лорде Маг?» - почувся голос Гіллмана.

Почувши голос Гіллмана, здавалося, що всі знову настрашились і відходили від стану приголомшливого жаху. Але всі присутні, у тому числі Роджер і Лоррі, не зволікали видати жодного звуку. Всі вони стояли за Гіллманом і боронили, дивлячись на жахливого Моленесного дракона та таємничого мага, одягненого в фіолетовий одяг.

« Горонок Уушан. Здається, я не втратився." - сказав низьким голосом фіолетово-одетна людина.

Таємничий незнайомець більше нічого не сказав. Після того, як він вислизнув на Лінлей та решту групи своїм холодним поглядом, він направив дракона вперед. Ще дві струмені з’явилися з його ніздрів. Коли хтось побачив дракона, що прямував у напрямку міста, його обличчя змінилося.

« Ми маємо залишитися тут, - наказав Хіллман, а потім він негайно погнався за драконом, що віддалявся.

« Дядя Лоррі, що це? Це магічний звір?

Лоррі відкаштувався, погляд жаху все ще був запечатаний в його очах. Але він все одно кивнув: « Так. Але це дуже сильний магічний звір сьомого рангу. Змієві - дуже сильний!"

"Молодійний Дракон?"

Лінлей запам’ятав свою назву, назавжди вдаючи з себе пам’ять.

Величезне тіло Моленіносного дракона, жорстка луска, гострі кігті і сильний хвіст якомога краще служили для створення жахливого зовнішнього вигляду. Лінлей був упевнений, що один Моленосний Дракон напевно зможе знищити ціле містечко Вушан.

« Захисна сила дракона, що має Молечезну силу, є такою ж дивовижною, як і його грізні атаки. Крім того, він володіє руйнівною магією вогню! - Серце Лоррі було наповнене страхом, поки він пояснював Лінлій та іншим. - Якщо зіткнешся з жахливою магічною звіриною, таким як Моленіносний Дракон, швидше за все, навіть взвод із тисячі солдатів буде знищено, поки там не виявиться кілька воїнів і чарівників шостого або сьомого рангов, які могли б об'єднатись, щоб пробити луску Моленесного дракона."

Серце Лінлей здригнулося.

Навіть взвод з тисячі солдатів буде знищений?

« Але, найстрашніше це не Молюченосний Дракон... а таємнича персона, одягнена в фіолетовий», - Лоррі зробив два розслаблюючих вдихи, заспокоюючи своє схвильоване серце.

Він сказав: « Добре. Щоб підкорити дракона, потрібно силою змусити його добровільно підкорятися слугою. Іншими словами... Фіолетово-одетна людина повинна бути набагато сильнішою, ніж Молодий Дракон. На основі його одягу, він має бути магом".

« Принаймні маг сьомого рангу. Може навіть маг восьмої ранги! - Били Роджера задрожали. - Я ніколи не думав, що така важлива людина прийде до нашого будинку."

Лінлей також відчував страх, який був у серці Роджера і Лоррі.

Блискучий дракон, магічний звір сьомого рангу. І таємничий маг, чия сила принизує навіть ту, що є у дракона? Цього було більш ніж достатньо, щоб викликати страх.

- Лінвей зрозумів, що це важко повірити.

Величезне тіло Моленіносного Дракона, жорстка луска, гострі кігті і потужний хвіст ... все це, здавалося, зменшує невелику людську фігуру Мага.

"Роаар!"

Раптом з середини містечка почувся гнівний рев.

"Чорт!», - Лоррі і Роджер були приголомшені. Лінлі та інші діти також були занепокоєні. Сердитий рик дракона викликаний дядьком Хіллманом, чи містом Вушан? Ніхто не знав.

« Всі ви, залишіться тут», - Лоррі і Роджер, хоча й налякані, побігли в напрямку до центру міста.

Лінлей стиснув зуби.

« Дядя Хіллман!», - Лінлей теж хвилювався за дядька Гіллмана і жителів міста Вушан. Він побіг у тому ж напрямку. У даний момент, Лоррі і Роджер були в паніці при думці про дракона і не помітили Лінлей, наступного за ними.

За кілька хвилин вони дісталися середини міста. Гіллман стояв вдалеці, спостерігаючи.

« Чому ви прийшли?», - Гіллман говорив різким тоном.

Але коли Гіллмен побачив Лінллей, наступного за Лоррі та Роджером, то ще більше нахмурився.

« Лоінко, тут надто небезпечно. Вернись негайно." Тільки тепер Лоррі і Роджер помітили Лінлей, що слідкував за ними.

"Ліне, чому ти..." - Лоррі і Роджер не знали що сказати.

« Дядя Хіллман, я не повернуся», - Лінлей не хотів повертатися.

Гіллман безпорадно похитав головою. Він знав, як може бути впертий Лінлей і наскільки важко йому було змусити його змінити своє рішення.

« Дуже добре. Тоді залишайся поруч зі мною, не відходь занадто далеко. До тих пір, поки ти будеш поруч зі мною, я впевнений, що зможу захистити тебе."

« Дякую, дядьку Гілман. Я не відбігатиму, - Лінлей був у полоні радості.

На даний момент, група Гіллмана була приблизно за сто метрів від Моленіносного Дракона. Вони спокійно спостерігали за подіями, які розгорталися в центрі міста.

Перед великою Молвініною була помітна група молодих людей. Четверо чоловіків і три жінки...

Том 1, глава 9 - Магічний звір Моленіносний Дракон! (часть друга)

« Капітан, що там відбувається? » — запитав Лоррі Гіллман.

Тінь усміхалася на обличчі Гіллмана: « Здається, що таємничий маг має інший бік. Просто залишайтеся тут. Немає потреби в нашому втручанні".

Ранг Хілмана був шостим. По правді сказати, він навіть не наважувався втручатися.

Він був не в змозі перемогти Моленосного Дракона, не кажучи вже про таємничого магу.

Команда з семи чоловіків, які противилися їй, не виглядала слабкою. П’ятеро були воїнами, а двоє інших — магами. Лідер був міцно закріплений рудоволосим чоловіком, який осідлав чорного, як смола залізного бика. Його темні та смертельні роги блищать на світлі.

Криваво-червоні очі бика дали назву його справжньою суттю — « Залізний Бик -- магічна звірина п'ятої ранги.

З пирханням з його ніздрей повалив дим.

З семи присутніх четверо були чоловіками, а троє з них — дівчатами: два маги і одна лучниця. Окрім Залізного Біка, на небі летів Грифон.

"Грифон" - магічний звір четвертого рангу!

У нього була голова лева і пара величезних, сильних крил. Для загону з таким складом це, мабуть, точно не повсякденне битви.

"Молодько, було б краще, якби ви віддали мені Примарний Алмаз д'Беро" - таємнича людина вимовив це вдруге, сидячи на блискавому Драконі.

"Лорд Маг, ми не хочемо бути вашими ворогами, але ми витратили багато часу і сил, щоб добути Примарний Алмаз д'Беро. Його ціна перевищує сто тисяч золотих монет, але ви хочете купити його за сімсот. Це... Це неприйнятно" - серйозно заявив рудоволосий лідер команди.

Коли Лінлі почули цю розмову здалека, він зрозумів це.

Таким чином, таємничий маг хотів витратити всього сімсот золотих монет, замість ста тисяч, щоб отримати цей Примарний Алмаз д'Беро.

« Який дорогий діамант... - Лін Лей був вражений. - Щоб мати таку вартість, він має якісь особливі властивості. Інакше це не змусило б того мага спробувати відібрати його насильно."

Сімсот золотих замість сто тисяч. Не дивно, що вони не погоджувалися.

"Хмпф" - таємничий маг холодно хмикнув.

« У мене є лише сім сотень монет. Я готовий віддати їх вам за нього. Якщо ви з тих, хто не вміє вчасно здаватися, то ви не тільки отримаєте гроші, але й втратите свої нікчемні життя», - холодно сказав маг.

"Гроррр"!

Дракон, будучи вище будь-якого будинку в місті ранокно заричав, змушуючи все навколо жахатися.

«Капітан, ми ризикували нашими життями, щоб отримати цей Примарний Алмаз д'Беро. Як ми можемо так легко здатися і віддати його?», холоднокровно випалила жінка в чорному. Будучи досвідченими воїнами, вони не могли просто так підкоритися.

Рудолосий капітан серйозно сказав: « Я з королівства Фенлай, клан “Келі..."...

Він хотів використати своє походження, щоб змусити противника замовкнути.

Але, на жаль, впливові маги зазвичай не мали справи з благородними сім’ями.

"Ви всі обрали смерть." - невідомий маг посміхнувся.

« Будьте обережними» - команда блискавично сформувалася захисною побудовою. Чотири воїни встали вперед, лучниця залишилася позаду, доставши свою найсильнішу цибулю, у той час як дівчата-маги почали готувати заклинання.

"РОАРР!"

Величезний дракон відкрив свою пащу, і гігантська спалахи вогню попрямувала до загону, минаючи його клики.

Усюди, де проходив вогонь, кам’яна дорога починала поступово розкладатися і навіть плавати від сильного жару... У результаті вона почала залякуватись і ставала чорною.

"Остороніше" - рудоволосий лідер крикнув низьким голосом, все його тіло раптом покрилося червоною бойовою Цеї. Інші троє воїнів також активували своє бойове військо Ці.

Лижволосий лідер тримав в руках великий клеймор. З неймовірною швидкістю він вдарив їм об найближчу кам’яну стіну, і та з гуркотом розсипалася на сотні каменів, піднявши стовп пилу.

Саме в цей момент вогонь дракона обвалився на чотирьох чоловіків, які використовували своє бойове Ци для боротьби з ним.

"Ха!"

Лижеволосий людина пнув великий камінь, майже в півметра довжиною, у бік мага.

Інші три воїни зробили те саме, штовхнувши великі камені зі швидкістю і силою катапульту. Чотири камені розсікали повітря, досягаючи мага, який сидів на драконі.

«Фью! Фью! Фу!"

Один за одним каміння обрушувалося на мага. У темряві всі камені, отримані від руїн стіни, були використані.

Спостерігаючи за ходом битви Лінлей сильно збився кулаками.

« Неймовірно. Вони можуть рухати ногами такі великі камені, - побачивши цих чотирьох могутніх воїнів, він був у жахі. - Хоча, дракон ще більш страхітливий!"

Коли Лінлей встав на дракона, то побачив його подібний до кінчиків хвоста і смоктав позаду.

«Треск! Треск! Треск! Треск! Треск! Тріск!»

Велетенський камінь був розбитий. Вони навіть не могли підібратися достатньо близько до мага, щоб нанести йому урон.

"Фьюю!"

Здавалося, хвіст дракона був абсолютно вільним. Він захищав величезний простір і кожен раз, коли він проходив через кам'яний будинок, він просто розрізав його, ніби той був зроблений з бруду. Камені ламалися без найменшого опору. Через те, що почали руйнуватися будинки навколо було розкинуто багато каменів, і все тонуло в пилу.

"Роаар!"

Навіть серед піщаної бурі можна було почути могутній рев дракона, він продовжував вивергати полум’я зі своєї пащі.

Весь цей час дві дівчата-маги позаду безперервно бурмотіли слова заклинань. Їхні слова повністю відрізнялися від мови, якою говорить континент Юлан. Вони звучали більш дивно і заплутано. До того, як стало занадто пізно, дві дівчини-маги закінчили з створення свого закляття!

« Захищений Льодовикою Щит!».

Дівчата монотонно заклинали низькими голосами. Яскраве світло виходило від їхніх тіл чотирма променями, які покривали воїнів напівпрозорою матовою бронею.

Рижеволосий лідер був радий. Він почувався набагато впевненіше в бою зі своїм щитодавцем Щетом, який підтримував його бойові сили.

"Нападаем!" - наказав він.

Чотири воїни знову майже одночасно мітили по одному каменю в осиротілого дракона мага і відразу ж після цього вони самі кинулися вперед, як стріли випущені з луків, до блискавиці Дракону.

Том 1, розділ 10 — Танець Огнених Змій (часть перша)

РР!»

Вогонь, що вирвався з пащі Моленіносного Дракона, охопив простір, який простягався на десятки метрів навколо, зануривши все в море вогню.

"Шшш..."

Полум'я Дзижчаря, що має силу дракона, було чути навколо чотирьох воїнів, які охороняли захисний Льодяний Щит і їх власною енергією бойової Ці. Ці четверо напевно були в стані перенести жару.

Що стосується променя, то вона вже займала позицію на піднятому увись Грифоні і простягнула тетиву цибулю.

Вампірський Залізний Бик стояв як залізна стінка, захищаючи двох дівчат магів.

«Фью! Фью! Фу!"

Її очі були наповнені лютим холодом, а руки, твердині наче скеля, випустили три стріли підряд. Метою був таємничий маг на спині дракона!

"В'юх~!"

Подібний до кінчика хвоста дракона, що має силу - силенну блискавиць і стріл. У мить він розніс стріли, випущені потрійним пострілом. Його хвіст не забарився, і він упав на чотирьох воїнів. Той, хто розтинає повітря, звук, що виник через помах хвоста, значно змінив вираз обличчя людини. Вони негайно намагалися відстрибнути назад, як юки.

Але хвіст дракона рухався не точно по прямій, він гойдався і дивно вигинався.

"Буум!"

Один з воїнів не зміг вчасно ухилитися і отримав удар драконячим хвостом у область пояса. Захисний Крижаної Щит і його енергія бойової Ци були зламані в мить ока. З невеличким клацанням хвостом обвився навколо нього і щільно звужувався.

З очима, переповненими болем рудоколосий воїн розлючено вигукнув: « Любий!»

« Ні!» - закричав Люк, охоплений жахом.

Рукопис хвостового хвоста Люк був підкинений прямо до рота дракона. Чоловік відкрив свою щелепу, показав пащу і почав жувати. З жахливим звуком кришталика, останнім, що вирвалося з горла Люка був нестерпний крик.

Рука дракона, сповненої гострих як бритви зубів, перетворилася на фарш. Половина закривавленої ноги випала з рота дракона на землю. Так само з пащі стирчала біла кістка.

« Не дивіться», - Гіллман закрив Лінлі очі.

Це несподіване видовище було занадто кривавим. Навіть доросла людина, зустрічаючись з такою особою, була б абсолютно запаникованою. Лінлей же був восьмирічною дитиною.

Але було занадто пізно. Лінлей вже все побачив.

« Уфф... Уфф, - Лінлей відчував, наче його серце придалося гігантським валуном. Його дихання стало важким, і він почав задихатися. Але перед ним ще багато разів вимальовувалася картина з’їдіння молодого чоловіка, на ім’я Люк.

Його живіт був посперечений і його нутрощі були розворожені. Черепашки були проламані, а половина ноги впала на землю!

Всі ці речі перешкоджали дихання Лінлей, і він відчував запаморочення.

Це було вперше, коли Лінлей побачив, що боротьба може бути настільки злою і жорстокою. Це був також перший раз, коли Лінллей бачив, що когось з'їв живий дракон. Півус’єдна нога, особливо глибоко відклалася в пам'яті Лінлей.

Гіллман, Роджер і Лоррі змінили свої погляди на життя, оскільки бачили Лінлей.

Як восьмирічна дитина може опинитися в подібному місці? Чи це могло стати важкою психологічною травмою? Як тільки молода людина отримує подібну травму в бою, вона істотно вплине на її життя у майбутньому.

"Чье-то вбивство. Нічого особливого. Нічого особливого, - Лінвей змушував себе неодноразово гортати ці слова в голові. - Коли я виросту і приєднаюся до армії, я теж повинен буду вбивати людей. Мусиш триматися. Я повинен триматися".

Лінлей був дійсно освічений. Він прочитав багато книжок і знав, який шлях він обере в майбутньому.

На континенті Юлан, коли людина підросла й виросла, зростає ймовірність того, що вона зіткнеться з смертельними випробуваннями. Але так як Лінлей був просто дитиною, який ще не проходив ні через що подібне, він повинен був лише говорити собі - заспокойся. І повільно, страх і жах у його серці дійсно починали зменшуватися.

Насправді ж сталося навпаки, за короткий час він відчував, що його кров починала кипіти.

« Війна була справді жорстокою. Це так будоражає», - з деяких причин то кривава бійка саме тоді змусила Лінліей вскіпати, заповнивши його серце бажанням — битися і вбивати!

- Лінлей не знав.

Але Лінлей раптом зрозумів, що насправді йому дуже хотілося брати участь у цьому кривавому протистоянні. Він ступив в сторону, обійшовши руку Хілмана, яка захищає його і продовжував дивитися бій, який все ще тривав на відстані сто метрів.

« Не дивіться, будь ласка! » — сказав Гіллман.

« Дядя Хіллман, я не боюся», - Лінлей повернув голову, щоб поглянути на Гіллмана.

Гіллман раптово помітив червоний відблиск хвилювання в очах Лінлей. Здивований, він більше не намагався перешкоджати йому. Хоча Лінлей і далі дивився на битву здалека, він розумів, що вона була ближча до ще більшої кривавої розв’язки.

« РР!», - з завиванням Моленіносний Дракон повернув свою морду і схопив воїна, що стояв внизу, в той час як його гігантські кігті рвалися до іншого вину, а його блискітливий, схожий на батута, хвіст кидався у третій вінину.

Воїни були загнані в глухий кут і вже не могли нападати, а лише оборонялися.

Таємничий маг позаду дракона залишався нерухомим. Він дозволив дракону зайнятися погрозами, в той час як його губи продовжували щось шепотіти.

"Танець Огнених Змей!"

Раптом почувся холодний голос таємничого мага, і в мить з’явився сім величезних вогняних змій, кожна по десять метрів завдовжки. Воя і звивалися, вони спалахнули далеко від мага в усіх напрямках. Кожна вогняна змія, здавалося б, була живою істотою з яскравими лусочками і величезним тілом, яке вселяло страх кожному, хто його бачив.

Усі, хто дивився, були здивовані.

Заклинання Елемента Огня восьмої ранги — Танець огнених Змей!

Тепер стало ясно, що весь цей час таємничий маг бурмотів слова заклинання. Він підготовляв жахаючий заклинання Елемента Огня восьмої ранги — Танець огнених Змеїв! Ці чари дозволили йому вивільнити сім величезних змій, кожна з яких мала вражаючу силу атаки. Навіть дивовижна захисна здатність Моленіносного дракона не була б здатна протистояти... Навіть якщо б він вижив, то отримав би серйозні поранення.

Маючи справу з магом сьомого рангу, менша команда могла б протриматися трохи довше, але чи буде так само й чарівник восьмого? У них просто не було можливості чинити опір.

Тільки тепер вони змогли зрозуміти, з магом якого ранга мають справу!

Вираз обличчя рудого воїна різко змінився, і він голосно вигукнув: « Це Танець Огнених Змій. Швидше, біжимо!».

Шестері позосталих членів невеликого загону переповнили жах.

« Вже пізно. Готуйтеся до хрещення смертю!», - загадковий маг вимовив це холодним і жорстоким голосом, що проникли в серце членів цієї маленької команди.

Том 1, розділ 11 — Танець Огнених Змій (почасть друга)

Сім вогняних змій летіли на надзвичайній швидкості. Хоч би куди вони попадали, кам’яні будинки поблизу загорялися. Полум’я простягалося до самого неба і створювало жахливу картину. Мешканці міста Вушан, які давно втікали і сховалися, відчували біль та горе.

Перед сім’єю велетенські змії, які мали полум’я, були наче іграшковий будиночок. Вони з легкістю руйнували будинки, і вогонь піднімався до неба.

"Бегите!" - промінь більше ні на що не звертав уваги. Вона негайно попрямувала свого Грифона до більш високої точки.

Відстань, на якій маг був здатний керувати зміями була не безмежною. Якщо пролітане світло та собака зможуть продовжити подорож, то вони стануть у безпеці.

"В'юх--"

Дві змії оточили дівчат магів і Вампірського Залізного Бика. У цей момент почувся звук потріскиння, що говорило про початок гірського горя тіла. Лінлей здалося, що він відчув запах горіння волосся.

« Старший брат Керрі! Врятуй нас!" - почувся нещасний крик дівчини, повний болю з середини кільця вогню.

«Фир. Фыр."

Очі Вампірського Залізного Бика були жахливіше червоними, і кожен м'яз його тіла не зупинявся тремтячи. У гніві він постійно ревів, бажаючи завдати удару в відповідь, але на жаль, змії були занадто сильні.

"Луїза!" - рудоволосий воїн розлючено звивав, а його голос був сповнений горя.

Невдовзі після цього всі троє нещасних перетворилися на попіл. Навіть на крик не залишилося часу для рижоволосого воїна. Він та інші два воїни мали боротися з величезним вогненним змієм. Перед величезним, палаючим вогнем, тілом змії, вони вважали себе нічим іншим як дітьми, нездатними до найменшого опору.

Хоч у них і вистачало сил, щоб розбити камінь одним ударом, але що з того? Що робити, коли вони були затиснуті величезними зміями?

« Ахах!» - оточені вогняними зміями, троє воїнів не могли чинити опору, дозволивши вирватися своїм болісним криком.

Коли вони кричали, їх бойове Ці зникало поки не зникло повністю. Знову почувся звук палаючого тіла. М’язи на обличчях воїнів смикалися, а їхні очі розширилися. Волосся на їхніх тілах були в мить ока напрочити спалені, а слідом за цим їх шкіра, плоть і кістки. Ніщо не могло протистояти жахаючій високій температурі вогняних змій.

Миттєво три могутніх воїнів точно перетворилися ні в що інше, як у попіл.

«Фух... Фуф..."

Дихання лучниці було переривчастим, але зрештою їй вдалося подолати потрібну відстань від вогненного змія, щоб бути в безпеці.

« Любий... Луиза... Старший брат Керрі... Я помщусь за всіх вас. Без сумніву, вона з жалем кричала, а потім знову попрямувала свого Грифона вгору.

"ЗЗЗАТ!"

Дуже товста блискавка, яка вдарила з ясного безхмарного неба, потрапила точно у неготову до цього променя. Все її тіло перетворилося на чорну сажу, як і Грифон. Вони впали з неба, вдарявшись об кам’яну мостів і пролітаючи через дерев'яний дах будинку.

« Хочете втекти? Хмф" - таємничий маг видав смішок.

На відстані понад сто метрів у Гіллмані було важко ковтнути, його серце перелякалося: « Він не просто восьмої ранги... він - чарівник подвійного елемента!"

....

« Це було заклинання заклику - Танець Огнених Змей?», - Лінвей все ще стояв, сповнений благоговійного страху.

Вид цих величезних змій і те, наскільки адекватними вони виглядали, потрясли Лінлей так як ніколи раніше. Кожна з них була такою ж жахливою як Моленіносний Дракон. Усі сім разом? Вони представляли себе лише апокаліпсис. Навіть кам’яні будинки були зруйновані вогнем.

Миттєво чотири могутніх воїнів, два чарівники і лучниця, разом зі своїми дикими звірами були знищені, за виключенням, можливо тільки Грифона.

Сім вогняних змій вже зникли, але Ліндей все ще відчував жахливу і потрясаючу землю силою, яка виходила від них. Місце бою було зруйноване, на ньому не залишилося нічого крім уламків. Від них як і раніше йшов жар, ніби кажучи про те, що вони перенесли.

« Прийди... Дивовижно."

Дихання Лінлей почало поволі приходити в норму. У його голові пропливали зображення вогняних змій і те, що вони зробили з цим місцем.

На фоні їхнього тіла навіть блискавка - дракона вже не виглядала такою сильною.

Пристебний погляд Лінлей звернувся до таємничого мага позаду Моленіносного Дракона. Він виглядав набагато молодшим і слабшим.

«Тоді... Тоді, чи дійсно він був тим, хто створив це заклинання? Людина, яка була менше дядька Хілмана і справді міг зробити таке?

Серце Лінлі несподівано заповнилося страхом, коли він дивився на віддалену фігуру.

« Це... Це той, хто називається магом? - вперше поняття про нього ясно відобразилося в пам'яті Лінлей.

У той же час...

Раптом Лінлей почав прагнути стати такою ж могутньою, як і він.

« Якщо одного разу я теж буду здатний до таких сильних атак...», - фантазуючи про це, Лінллей відчував, як кров закинула в його жилах. Він дуже хвилювався.

Прямо в той момент... Лінлей зрозумів, яким шляхом він піде далі.

Досягнути вершини, можливої сили.

« Батьку!», - Лінвей побачив свого батька Хоґґа. Побачивши, що Вушан тільки - но переніс таку катастрофу, він став на руїнах і його головою.

- Хогг подивився на Лінлей, сказавши це одним лише поглядом.

Хогг повернувся до мага з тугою в душі: « Він - чарівник восьмого рангу. І маг подвійного елемента! Можливо, у всьому королівстві Фенлай є лише кілька людей, більш могутніх, ніж він. Хтось, схожий на нього, приїхав у наше маленьке містечко...».

Єдиною метою Хоґґа було, щоб таємничий маг поїхав якомога швидше і дозволив містку Вушан повернутися до його спокійного життя.

Маг раптово зістрибнув вниз з дракона, подолавши цю відстань всього одним стрибком.

Ковчег розлетівся руками і обнажив майже прозорий, фіолетовий кристал. В один рух руки він витримав Примарний Алмаз д'Беро.

"Ха-ха, Примарний Алмаз д'Беро. Я шукав тебе десять років. Хто б міг подумати, що коли я випадково заходжу до цього містечка, то знайду тебе? Ха-ха... Ейман, тепер, коли у мене є цей Примарний Алмаз, я хочу подивитися, як ти будеш чинити опір мені наступного разу. Ха-ха...», маг почав жахаюче сміятися.

Хоґ та інші мешканці міста просто здалека спостерігали за ним, боячись сили цього могутнього чоловіка.

"Горонок Вушан, а... хто керує ним?" - раптово запитав маг.

« Батько...», - Лінлей був приголомшений.

Тут у Хогга не було вибору, крім як випрямити спину і виступити вперед. Він шанобливо сказав: « Могущий маг, я - глава містечка Вушан".

"О, - обличчя таємничого мага було все ще закрито його фіолетовим вібранням, перешкоджаючи тому, щоб хтось міг роздивитися його. Він безшумно сказав. - Твій город поніс сьогодні деяку шкоду. Я знищив цей невеликий хоробрий загін. З їхніх тіл, безсумнівно, буде зібрано гарну суму золотих монет. Золоті монети, звичайно ж, були розплавлені і повторно виковані моїми вогняними зміями, але вони все ще коштують грошей. Просто вважайте їх моєю компенсацією вашому містишку".

Чула слова таємничого мага, Хог відчув полегшення.

Цей маг, ймовірно, не продовжив би зараз вбивати, як божевільний.

« Я, Хогге, від імені всього міста Вушан, хотів би подякувати Вам за вашу доброту, шановний чарівник."

Таємничий маг злегка кивнув, потім повернувся і пішов до дракона. Той відразу став навколішки передньою лапою. Маг ступив на лапу дракона, зробив два кроки і застрибнув на його спину.

"Фр" - дракон ліниво фиркнув, дві струмені білого диму вистрілили з його ніздрів.

Коли дракон почав рухатися, його важкі кроки затрясли землю. Спостерігаючи, як незнайомий маг і його величезний дракон залишають їхнє містечко, жителі нарешті відчули спокій.

Том 1, розділ 12 — Воля Великого (щасливість перша)

Тільки після того, як він відбув чарівну звірину сьомого розряду - Моленіносного дракона, і його таємничого вершника мага; Хогг заспокоївся.

Хогг негайно розвернувся до свого управителя: « Дядя Хірі, відразу зробіть розпорядок, щоб люди переплавили золото з попелу. Все, що сталося, було досить дивним. Без сумніву, мертві були багатими. Сподіваюся, ми знайдемо достатньо золота, щоб компенсувати завдані збитки."

Хогг оглянувся, щоб побачити, як багато будинків було рознесено в щіпки.

- Хірі кивнув.

« Хиллман, - звернувся до нього Хог. Посміхаючись, він запитав. - Що ти думаєш?»

Гіллман також кивнув: « Я був у великому жахі. Коли я побачив, яких вони рангів, то зрозумів, що Вушана не мала жодної можливості чинити опір. Якщо хтось такий високий, лише за своєю примхою вирішив би зруйнувати місто, сумніваюся, що хто-небудь насміився б йому перелічити."

Маги мали високий соціальний вплив.

Зазвичай навіть простий маг займав таке саме становище, як і палац.

Маг восьмого розряду? Навіть у присутності короля він не був зобов’язаний ставати навколішки і виявляти свою пошану. Він міг просто продовжити займатися своїми справами. З цього всього можна зробити висновок про те, чому той маг так себе поводився.

« Це дійсно так. Сьогодні ми повинні святкувати, що ніхто з жителів нашого містечка не загинув." - вимочив Хоґ і засміявся.

« Беззаперечним... Це варто відсвяткувати." - Гіллман утвердився і теж засміявся.

«Хиллман, візьми кількох людей, щоб допомогти Діде Хірі. Після того, як закінчите, розв'яжете питання з тими, хто залишився без житла." - наказав Гоґ.

« Так, лорд Хогг», - Хіллман погодився.

Хоґ уважно подивився за спину Гіллмана і з підозрою запитав: « Може, так? Куди пішов Лінллей? Він був тут лише хвилину тому".

« Без поняття. Я не бачив." - Гіллман негативно похитав головою.

« Мій пане, молодий майстер Лінлей пішов додому, — відповів Хірі. - Коли він залишав це місце, здається, він був приголомшений. Я не можу уявити, про що він думав".

Хогг глибоко кивнув.

....

Що було в садибі клана Барух у збитці, так це кімнат. За часів колишньої слави цього клана тут жили сотні людей. Але зараз, навіть у восьмилітнього Лінлі тут були свої апартаменти.

У спальні Лінлей.

Він сидів на ліжку підігрівши коліна і насмілившись лоб роздумував.

Знову і знову жахлива картина » (Танца Огнених Змія 5.) з’явилася перед його очима. Сім цих величезних пемнових змій і те, що вони зробили, прокручувалися в його розумі вже багато разів, не звертаючи уваги й епізод із перетворенням воїнів на попіл.

"Маги такі сильні".

Лінлей відчув, як його серце закликає: « Хочу я член драконячої Крові Воїна. Той факт, що володарі Драконячої Крові абсолютно нездатний використовувати звичайні способи розвитку своєї бойової Ці буде означати, ніби мені не досягти максимуму здібностей. Цікаво, чи можу я замість цього стати магом".

Раптом, Лінлей охопило бажання стати магом.

« Той дракон був грізний. Чи матиму у мене такий же...".

Він почав нагадувати всі видимі можливості дракона.

Його гострий, схожий на батіг, хвіст і без труднощів спускався з камінням та будинками. А величезне тіло нагадувало великі облоги, які армія могла б використовувати на полі бою. З огляду на його величезну вагу і розмір, дракон міг стати справжнім серйозним противником.

« Здирливі звірі... Цікаво, як їх можна захопити." - Лінлей теж хотів мати власного магічного звіра.

Хоч би як там було, він не міг заснути. Коли він повернувся, то знову перекинувся. Розум його був наповнений думками про Молеченосного Дракона і « Тенце Огнених Змей 6, створеного тим таємничим магом.

« Лоіне, що сталося? » — запитав знайомий голос.

Лінлей встав на ноги. Піднявши голову, він побачив його батька. На обличчі Хоґґа, який спостерігав за Лінлією, з’явилася усмішка.

« Батько, - шанобливо сказав Лінлей. Раптом він почувався збентеженим. - Чому тато посміхається? Що це означає?»

Хогг був надзвичайно строгим з Лінлэй і рідко посміхався йому. Його вираз обличчя змусило сина здивуватися.

« Не погано, не дуже добре поглянувши на Лінлей, гордо сказав Хогг і продовжив. - Ти дійсно потомок нашого клана Воїнів Драконячої Крові. Ти володієш нашими найкращими рисами. Це було б смішно, якби потомок нашого клана був наляканий смертю, кров'ю або різаниною."

Лінлей відразу зрозумів значення сказаного. Його батько був щасливий, що син не злякався виду дракона, який пожирав Люка.

Здивований Лінлей запитав: « Батьку, ти все бачив? »

« Дракон викликав таке збудження. Як я міг не помітити? Як тільки він з'явився у Вушані, я вийшов назовні і знаходився недалеко від того загону. І бачив вираз твого обличчя і Гіллмана, - кивнув Хоґ.

Лінлей посміхнувся.

У той час він нічого не відчував, окрім паніки та спраги крові. Пізніше він замислився, чи це викликано Драконячою кров’ю, яка тече в його жилах.

Хоґс засміявся: « Лоіно, що відбувається сьогодні так сильно, як ти забув про вечерю? »

- на обличчі Лінлей було невпевнено.

"Урання" - в цей момент живіт Лінлей видав звук, що означав згоду. Тільки тепер він зрозумів, що вечірні тренування ще не почалися.

Так чи інакше, зараз дійсно був час вечері.

Однак голова Лінлей все ще була зайнята думками про дракона і закляття “Танце Огнених Змій".

« Батьку, я хотів би дізнатися, чи може член Клуна Воїнів Драконячої Крові стати магом?», - у замішанні він стискав простирадла і з тяжкою працею дивився на батька.

Хогг був вражений, але в наступний момент до нього прийшло усвідомлення. Схоже, його дитина тепер хоче стати магом.

- Хоґ кинув.

Лінлей не міг приховати радість, яка осяяла його обличчя.

Хогг змахнув рукою закликаючи Лінлей до спокою, перед тим як сказати: « Лінлей, наш прапор Воїн Драконячої Крові були магі. Але їх було лише двоє. Лінвей, ти маєш розуміти, що маг є найважливішою річчю для тебе — “природний талант..." Зазвичай, тільки одна людина має десять тисяч здібностей для встановлення магом. Кожен десятитисячний! Шанс дійсно дуже малий. Тому, буде краще, якщо ти не будеш дуже на це надіятись."

Лінлей тряхнув головою.

« Батьку, поки є навіть мала надія, я буду тренуватися" - урочисто сказав Лінлей.

Хогг подивився на серйозний вираз обличчя його восьмирічного хлопчика. Хоч би як там було, така серйозна дитина вважалася забавою.

Але Хогг не сміявся.

Він подумав: « Лінлей, щороку після осені проводиться збір у королівській столиці Феенлай. Так само робляться аналізи для виготовлення магів. Якщо ти дійсно хочеш, то можеш поїхати туди і спробувати здати іспит".

« Наприкінці осені? Хіба до цього моменту залишилося не півроку?" - очі Лінлей блищили від хвилювання.

Том 1, розділ 13 — Воля Великого. Частина друга

Під час їди троє членів роду Барух та їхній палаций Хірі сиділи разом. За обіднім столом малюк Уортон створив невеликий шум, заповнивши все своїм сміхом. Після вечері літній палац відніс його в кімнату, а Лінллей і його батько Хогг почали спілкуватися.

« Це правда. Отче, хто могутніший? Маг чи воїн?

Хогг подивився на сина. Усміхнувшись, він похитав головою і сказав: « Левей та вояків має свої сильні сторони. Можливо, маг трохи сильніший. Але важливо також те, що статус мага куди вищий, ніж статус воїна. Наприклад, той маг подвійного елемента восьмої ранги, куди вище, ніж будь-який воїн дев'ятого."

« Якщо вони не на багато сильніше, то звідки така невідповідність? » — запитав Лінлей.

Гоґ засміявся: « Перш ніж зрозуміти, як це зробити, ти мусиш розібратися в системі рангових магів. Усього їх дев'ять. Перший і другий вважаються наймолодшими. Третій і четвертий - середній рівень. П'ятий і шостий ранги - це старші чарівники. Сьома, восьмий і дев'ята стоять ще вище. Це дуже впливові люди. І, звичайно, вище всіх стоять магі Св.

« Причина, по якій маги займають такі високі позиції в суспільстві проста: вони мають величезний потенціал для руйнування», - Хогг взяв склянку і продовжив говорити, потягуючи з нього сік.

- Ліндей глянув на батька.

Ставши склянку, Хоґг кивнув: « Один воїн, навіть Воїн Драконячої Крові, може вбити людину лише мечем. Коли стикаєшся з мільйонною армією, ти можеш вбити лідера, але він легко може бути замінений іншим. Але маг Святого рівня... Якщо він вирішить використати одне зі своїх заборонених заклинань, то може зруйнувати місто або знищити багатотисячну армію. Який толк у ватажку без армії? Ось чому в королівстві вважається, що маг вищого рівня куди гірше армії."

Лінлей відразу зрозумів.

« Давайте поки не говоримо про такі могутні маги. Навіть маг восьмої чи дев’ятої ранги може використовувати закляття, яке має жахливу силу і здатне змінити хід битви. Це і є причиною, через яку маги мають таке високе становище." - сказав Хогг з легкою посмішкою.

Лінлей спокійно кивнув.

На землі континенту Юлан, охопленій війною, можна було легко оцінити важливість магів для королівства.

« О, так. Батько, в одній книжці я читав, що фізичні сили магів набагато скромніші. Але я бачив того таємничого мага і як він зістрибнув з дракона. Як він може бути слабким?» - не внімався Лінлэй.

Хогг відповів: « Давайте поговоримо про це трохи пізніше. Лінвей, ти напевно знаєш, що середня тривалість життя людини на континенті Юлан приблизно 120-130 років. Сильні маги можуть дожити до двохсот або й трьох сотень років, а іноді навіть і до чотирьохсот. Абсолютний період тривалості життя людини становить п’ятсот років. Тільки ті, хто досяг легендарного Святого рівня можуть жити майже вічно, не пов'язані вечері часу."

Лінлэй кивнув.

У своїх книжках він також читав про це.

« Але Лінвей, чи знаєш ти, чому маги мають можливість жити так довго? »

Лінлей був вражений.

Лінлей завжди вважав таку тривалість життя магів як належне і ніколи не замислювався над можливими причинами.

Коли Хоґ побачив вираз обличчя сина, то не міг стриматись від сміху: « Для початку я повинен сказати, що існують різні природні елементи. Це елементи вогню, води, вітру, землі, блискавки, світла і темряви. Військові та маги покладаються на поглинання цих природних елементів, які є частиною їх здібностей. Магічні заклинання магів і бойового Ци у воїнів підживлюється певним типом елемента. Якщо ти був сьогодні уважним, то міг помітити, що лідер того підрозділу, рудоволосий воїн, має елементом вогню. Інші три мали або елемент вітру, або воду. І точно, як воїн спирається на певний елемент, заклинання магів опираються на певні елементи! "

Лінлей вперше чув про це. Тільки зараз він дізнався, що маги, як і воїни, покладаються на природні елементи.

« Прихід, по якому маги можуть жити так довго, полягає в тому, що вони поглинають силу елементів для створення чистої магічної сили і пропускають її через своє тіло, поліпшуючи свої здібності та роблячи все сильнішим. Звичайно, чим сильніше твоє тіло, тим довше ти житимеш. Те саме можна сказати і про воїнів: енергія також протікає через їхнє тіло й зміцнює його. Чим сильніший воїн, тим сильнішим стає його тіло. Так як і тривалість його життя буде довшим." - детально пояснив Хог.

Лінлэй зрозумів, що саме зараз, все прояснилося.

Виходячи з слів його батька було ясно, що тіла магів такі сильні через енергію, яка проходила крізь них.

« Але батько, чому люди кажуть, що маги слабкі фізично?» - заплутавшись і запитав Лінлей.

Хогг похитав головою: « Хіба ти не розумієш? Вони фізично слабі за тих самих воїнів, але не самі по собі. Наприклад, коли б маг був у восьмому розряді, то він міг би бути воїном першого чи третього рангу навіть тоді, якщо ніколи не займався своєю фізичною підготовкою. Звичайно ж, якщо порівняти його тіло з восьмим розрядом, то він значно слабшає! "

Лінлэй засміявся, плескнув себе по лобі, але було видно, що він змутився тому, щоб не зміг зрозуміти такий простий речі. Він і справді розумів все занадто буквально.

« Незважаючи на те, що маги слабі у рукопашному бою, вони мають власні методи боротьби. Один з них — це « сотня землі », або, навпаки, Царющить лід. Спочатку, одне з цих заклинань допоможе магу захиститися, даючи можливість нанести удар!."

« Дуже сильний чарівник має “магічні звірі ”».

Як тільки Лінлій почув це, його очі засяяли.

Він теж хотів власного магічного звіра, такого як Моленіносний Дракон.

« Сильний звір може захистити мага, перешкоджаючи ворогу. Завдяки цьому у мага може з'явитися можливість застосувати закляття для нападу, щоб вбити противників." - кажучи це, Хоґ посміхався.

Як тільки він закінчив, син негайно запитав: « Батьку, як людина може опанувати такий магічний улюбленець?»

Побачивши вираз обличчя Лінлію, було важко залишатися серйозним: « Існує два способи зробити це. Перша причина полягає в тому, щоб зробити так, аби істота сама захотіла служити тобі і йти за тобою. Другий - заклинання поневолення душі, яке зруйнує дику волю."

« Те, що людина спершу зробить, дуже високий. Щоб звір добровільно підкорився, його потрібно перемогти в чесному бою. Тільки тоді він буде слідувати за тобою. Наприклад, якби ти хотів бути господарем того дракона, то спочатку мусив би перемогти у битві з ним." - ці слова позбавили Лінлей дар мови.

Він хотів би власного дракона, але як би він зміг його перемогти?

« Що ж стосується другого методу, через заклинання поневолення душі — це теж складний метод. Тільки маг як мінімум сьомого рангу міг би накласти таке заклинання.", - спокійно сказав Хог.

Лінлей був приголомшений: « Але батько, тобто... Тільки маг сьомого рангу і вище може володіти магічною звіриною?»

« Ні, не обов’язково. Якщо ви маєте достатньо грошей, то можете купити сувій заклинання поневолення душі. І коли настане потрібний момент, слід лише розірвати його і заклинання в ньому активується. Але такий сувій коштує дуже дорого, - сказав Хоґ з самознищим сміхом.

« Дуже дорого?» - не внімався Лінлей.

« Минула ціна, про яку я чув, була десять тисяч золотих монет. Але, навіть якщо у тебе є на нього гроші, найскладніше це знайти того, хто зможе продати ... всі проблеми в його рідкості", - слова Хоґґа змусили Лінлей гірко посміхатися.

Найскладнішим шляхом до запропонування магічної істоти була перемога в битві.

« Звичайно, можна було перемогти слабку істоту, але який у цьому висновок? Але чи є достатньо сил, щоб боротися з сильнішими ворогами? Якщо ти переможеш його хитрощами і хитрістю, то чи захоче він служити тобі? "

Це не така проста річ, переконати когось повністю тобі підкоритися.

А що сказати про другий спосіб, то зрозуміло: він доступний тільки багатим і впливовим магам або людям. Навіть численність шляхетних кланів не будуть готові відмовитися від такої великої суми в десять тисяч золотих заради єдиного сувою.

Лінллей закусив губу і, роздумуючи, зморщував лоб.

« Якщо я справді хочу стати господарем магічного звіра, то мушу спочатку отримати сьому рангу через фінансове становище сім’ї. Це єдиний спосіб." Ліндей все обдумав, але розумів, наскільки важко буде його шлях.

І яка перша перешкода для цього плану? Питання в тому, чи є у нього магічні здібності, щоб стати магом!

Врешті-решт, Лінлей мав шанс на кілька тисяч. Але якщо він не мав здібностей, то й стати магом для нього було неможливо.

Том 1, розділ 14 — Небесна Битва (часть перша)

Світанок наступного дня.

Так само як і в будь - який інший день, на схід від Вушана була зайнята молодь. Гіллмен та двоє інших вчителів вже прибули, що викликало жваву балаку. Звичайно, головною темою розмови було вчорашнє бійство.

« Цей магічний звір був такий сильний. Коли дядько Гіллмен та інші були переді мною, я таємно визирав здалеку. Ви, хлопці, і уявити собі не можете. Коли він випустив свої величезні кігті, кам’яна дорога була розбита на мільйон кемушків. Будинки падали, наче зроблені з піску." - посеред усіх дітей, Хедлі, наймовливіший з усіх, швидко танератор, розмахуючи руками, ніби він бачив все власними очима.

Всі діти дивилися на нього, широко розкриваючи очі.

"Хедлі, вчора ти був з нами в східному районі. Ти не смів йти. Як ти міг усе це бачити?», - фиркнув тринадцятирічний хлопчик з темно-росим волоссям.

Старших підлітків було не так вже й легко обманути, як восьмирічних дітей.

Хедлі повернувся, подивитися на 13-річного хлопця. Його очі розширилися, і він сказав: « Терора, чи ти не віриш мені? Коли я, Хедлі, когось обманював?»

Дитина з темно-росим волоссям на ім'я Фора насміхається: « Всі знають, який ти вигаданий. Ти коли-небудь говориш правду? Гей, хлопці, чому б вам не сказати собі: коли Хедлі говорив правду?" - сказав Фора дітям поруч з собою.

Хлопці 12-п’ятнадцяти років засміялися: « Течно. Цей маленький брехун Хедлі завжди смокче".

Більшість старших дітей були на стороні Фори.

Хедлі відразу відповів: « Хлопці, ви не вірите мені? Добре, не треба, - відразу ж сказав він. - Але всі знають, що крім дядька Хілмана і двох інших, там був і Лінллей. Він бачив усе на власні очі. Його слова повинні бути правдою, чи не так? Дозвольте йому сказати, розповів я правду чи ні".

« Юний майстер Лінлей? » — повертались підлітки, щоб подивитися на Ліліей.

У очах дітей містечко Вушан Лінлей мав певний авторитет. По-перше, він був спадкоємцем Клана Барух, а по-друге, Лінлей міг змагатися з тринадцяти і чотирнадцятьлітніми. На землях континенту Юлан його майстерність змушувала всіх дітей захоплюватися ним.

« Малий майстер Лінлей бачив усе на власні очі. Звичайно ми повіримо його словам, - кивнула група хлопців.

Ті 13 з них були більш зрілими і чотирнадцятирічні. Вони знали, що Лінлей був палацом і тому майже всі зверталися до нього так само як “молодий майстер Ліней". І тільки Хедлі з іншими семи і восьмилітніми дітьми, наче шахрая, продовжували звертатися до нього “Ліней ́с", не зважаючи на його статус.

« Скажи їм, Лінлею! Я збрехав? Розкажи їм, що сталося!». Хадлі підбіг до Лінллей і почав трясти його руку, при цьому підморгуючи.

Лінлей не міг почуватися безпомічним. Як так вийшло, що і він вже був залучений в цю розмову?

« Цей магічний звір відомий як Моленіносний Дракон, і це чарівна істота сьомої ранги. Він неймовірно сильно. Все його тіло вкрите міцною лускою, яку не пробити звичайною зброєю. Він також має міцний, подібний до кнутого хвоста та гострі кігті. Навіть тверді камені, які вимощені дорогу і з яких будують будинки, були миттєво зруйновані ним. З його паща вивергалось настільки гаряче полум'я, що воно могло навіть розплавити їх." - чесно сказав Лінлей.

Діти уважно слухали Лінлію.

«Фактичний, ми зрозуміли, наскільки цей дракон сильний лише тоді, коли побачили все це. Немає ніякої потреби в моєму підтвердженні." - сказав Лінлей, посміхнувшись.

Усі діти старшого віку кивнули.

Як тільки вчора вони побачили дракона, то зазнали жахливий страх. Його тіло здавалося величезним, як скеля, а лусочки виглядали неймовірно міцними.

« Ви це чуєте? Я ж сказав вам, що Молеченосний Дракон дуже сильний!», - крикнув Хедлі.

Хлопець на ім'я Фора подивився на нього, збираючись щось сказати.

« Дядя Хіллман йде», - сказав Лінлей побачивши тих, хто до них йдуть Гіллмана, Лоррі та Роджера. Усі діти відразу заспокоїлися і добре організувалися в три групи.

На полі для тренування стало тихо. Чули тільки кроки Гіллмана і двох інших.

Гіллман, Лоррі та Роджер підійшли до трьох груп дітей, які будувалися. Гіллман посміхнувся і запитав їх, що всіх турбувало: « Чи не так? »

"Знаємо" - дивлячись, як спокійно він про це говорив, бойко відповіли діти.

« Чудове, - вираз його обличчя раптово став серйозним. - Те велетенське створіння відомо, як Моленіносний Дракон ... і чарівник, що осідлав його, неймовірно сильний. Але всі повинні знати одну річ! "

Гіллман, пристойний погляд кожної дитини, пронісся по обличчю: « Навіть той маг починав з низького рангу і досяг своєї сили крок за кроком. Щоб підкорити дракона, він багато років трудився і працював! Якщо ви, хлопці, хочете підкорити свого дракона і бути такими ж сильними як той чарівник, то повинні бути готові безперебійно і наполегливо працювати."

« Кожна людина має потенціал стати могутнім воїном. Єдине питання, чи готові ви достатньо тренуватися для цього? "»

Слова дядька Гіллмана були зрозумілими і суворими. Його пристойний погляд був суворим і холодним.

Усі діти відразу заспокоїлися, але їхня уява продовжувала малювати різні картини, які можна було легко помітити по іскрах.

« Тепер настав час для фізичних вправ. Все, як завжди - стає обличчям до сонця і починає поглинати його енергію». Гіллман бадьоро почав день і три групи дітей відразу почали практикуватися в “Стоку Поглинання Ци 5.

....

Використовуючи здібності кожної групи, Гіллман призначав різні вправи. Під керівництвом трьох дорослих кожна дитина старанно закінчила свою вправу. Сьогоднішня атмосфера була дуже різною, і ніхто не скаржився на втому.

Кожен з них мав ревність і старанно працював.

«... п’ятдесят... П'ятдесят один..." - Лінвей подумки вважав, тримаючись на кінчиках пальців рук і ніг. Все його тіло було напружене. Він був на пів шляху до завершення вправи віджимання на п'яти пальцях.

Ці вправи не лише зміцнили долоні, але й підвищили силу пальців і ліктів. Це був простий і ефективний метод.

Якщо хтось хотів стати сильним воїном, то він повинен був тренуватися у вдосконаленні своєї бойової Ці. Здатність збільшувати її у свою чергу визначалась тим, наскільки сильним і міцним було тіло його, що в свою ж означало б: він матиме можливість користуватися потужнішим бойовим Ци після тренування.

« У моєму тілі тече Драконяча кров і я не можу застосовувати стандартне бойове Ци, то єдиний вихід - це бути більш фізично сильним», - погляд Ліндей був зосереджений, а пальці, що впираються у землю, були такі ж тверді, як коріння старих дерев. Він робив одне віджимання за іншим, дивуючи багатьох вже видихся хлопців поруч з ним.

"Дів'яносно вісім, дев"яносто дев'ять...."

Лінлей наполегливо продовжував тренуватися.

....

« Ранкова вправа закінчена», - сказав Гіллман гучним голосом дивлячись на обличчя дітей.

Почувши ці слова, Гіллман зробив глибокий вдих і почав думати: « Яку історію я можу розповісти їм сьогодні? »

Кожного разу, коли закінчились ранкові тренування, Гіллман розповідав дітям історії. Це вже перетворилося на традицію.

« Дядя Хіллман, ми...», - пролунав голос дитини.

У цей момент, на півслові, Гіллман поглянув трохи вниз через те, що був десь у своїх думках, як раптово відчув щось дивне і підняв голову. Усі три групи хлопців дивилися на схід, розкриваючи очі і роти. Роджер і Лоррі також кинули свої пристойні погляди в тому напрямку, що лякали їхні очі.

« А?» - здивувався Хілман і не міг повернутися в ту сторону.

Не надто далеко на сході, можливо у двохстах-тристу метрах, величезний дракон чорного дерева згорнувся в небі ... Його тіло було приблизно сто метрів завдовжки. Велетенські очі величезного чорного дракона були розміром з колесо возів. Його блискучі чорні лусочки були достатньо великими, щоб заповнити серце кожної людини страхом. Його крила були завдовжки 100 метрів, і вони м’яко хиталися. Але з кожним рухом несли величезну силу.

Магічний звір - Чорний Дракон!

Том 1, розділ 15 - Небесне Битва (часть друга)

Чорні Дракони вважаються одними з найсильніших чарівних звірів. Раса Чорних Драконів була, принаймні, істотами дев'ятого рангу. А деякі особи цієї драконячої раси магічних звірів досягли Святого рівня. Як би там не було, чи був Чорний Дракон дев'ятого рангу або Святого рівня, але він був точно сильніший Моленіносного дракона і того таємничого мага восьмої рани.

Діти та вчителі були на відстані кількох сотень метрів від дракона. Важко описати словами, наскільки далеко від Чорного Дракона, розміром приблизно 100 метрів у довжину.

Найгірше?

Нагорі Чорного Дракона, стояв одягнений в сіру людину, яка веде себе досить зарозуміло. Навколо нього вивів вітер і його одяг падали, але він тримався впевнено, наче був вирізьблений з каменю. Його погляд зосереджений на людині середніх років, одягнений в зелене, що зависає перед нею у повітрі. У того, хто вдягався у зелене за спиною, був меч.

Чоловік, що стояв на драконі в сірому і був одягнений у зелене зілля зі своїми руками, дивився один на одного.

Водоспад!

Окрім магів вітру сьомого рангу, які могли використовувати “Технік Парнія-- тільки воїни Святого рівня можуть ширяти в повітрі. Таким чином, людина середнього віку в зелених одягах підтвердила свій справжній статус.

Воїн. Воїн Святого рівня.

« Як же в сірому чужорі, що міг підкорити Чорного Дракона? І його противник, який здатний парити?" -- восьмирічний Лінлей, навіть пам'ятаючи дивовижний бій попереднього дня, був абсолютно приголомшений. Не тільки він, навіть Гіллман, був вражений шостим воїном.

« Водії святого рівня. Справжні лідери Святого рівня», - бурмотів Хіллман в той час як його тіло тремтіло.

Гіллман першим став у пригоді, коли бачив багато битв, крові та смерті. Але навіть тоді, здавалося, це був сон: « Учора мага подвійного елемента восьмої ранги. Сьогодні, щось ще більш неймовірне - два володаря Святого рівня і Чорний Дракон! За все своє життя я не бачив нічого настільки дивовижного".

Гіллман відчував легке запаморочення.

Чорні Дракони були одним з найсильніших, принаймні серед тварин дев'ятого рангу. Той, хто зміг його підкорити, повинен бути майже напевно на Святому рівні. Той, хто вирішив робити з ним операцію, звичайно, був того самого рангу.

Це було доказом того, що людина в сірому теж була на Святому рівні.

Гіллман та інші були за сотні метрів від дракона. Незважаючи на гостроту слуху, вони не могли почути того, про що говорили ті двоє.

Не знаючи, про що мова, вони просто дивилися, поки не...

"Роаяаа̄аар".

Раптом величезний Чорний Дракон видав розлючений рев, два його гігантських крила почали енергійно вагатися. Я відчув жахливий тиск, який поширився на всіх людей, у тому числі й Гіллмана. Вони відчували, як їхні ноги ставали ватними і що дихання було неефективним.

« Це драконячий страх?», - Лінлей відчував, як його серце придало величезним каменем, позбавляючи можливості дихати, але, тим не менш, він також почувався надзвичайно схвильований, і його гаряча кров починала бурлити.

Чорний Дракон був просто занадто сильний.

« Руді! Не переходь межу!», раптово людина в зеленому крикнув. Вибуховий звук від його крику пролунав в повітрі, наче грім. Кожен чоловік у містечку Вушан почув це.

Гіллман задумався і бурмотів слова: « Руді? Руди?»

Гіллман швидко зрозумів, що відбувається. Він швидко повернувся до дітей і вигукнув: « Всі, негайно біжіть додому! Тікайте додому і ховайтеся! БУТТРО!»

Гучний крик Гіллмана та його раптова реакція приголомшили кожного дитину, що була на самоті.

Його думки були зрозумілими.

Двоє биків Святого рівня, мабуть, сварилися. Очевидно, вони збиралися вступити в бій.

Коли вони почнуть бійку, діти будуть беззахисні. Найменший відголос бою міг би вбити їх усіх. Вважалося, що вожді Святого рівня могли розвернути небо і стерти землю.

Навіть якщо це було перебільшенням, то вони напевно були спроможні звести місто з лиця землі або досить високу гору.

"Быстро, уходим. Не стійте там просто так, йдіть!" - Гіллман голосно кричав, штовхаючи деяких з дітей.

Тільки тепер інші діти вийшли з заціпеніння. Хоча вони й не розуміли, чому Гіллман змушував їх бігти в укриття, тоді як вони хотіли подивитися на битву між виборцями Святого рівня, його голос був достатньо стурбований, щоб змусити їх швидко розбігтися від дому до дому.

« Леррі, Роджере, швидко, беріть шістьох і семирічних дітей та повертайте додому. Швидко! Якщо ці двоє Святех зіткнуться і результати цієї битви досягнуть нас, то наслідки будуть ...."

Обличчя Гіллмана було сповнено серйозності і невідкладності.

« Так, Капітане!», Лоррі і Роджер зрозуміли наказ свого капітана.

Вони негайно підняли дітей, які не збиралися поспішати. Кожен ніс двох в руках і ще двох на спині. Гіллман приєднався до них і почав допомагати дітям.

«Лінлей, йди додому, швидше додому!», - голосно кричав Хілман Лінлей, який теж почав бігти.

« Я знаю, дядьку Хіллман! » — голосно відповів Лінлей.

Хоча Лінлію було лише вісім років, він біг зі швидкістю чотирнадцятирічного. У процесі бігу він часто зупинявся. Величезний змій, що зійшов у небі і двоє таких могутніх битв не могли його привернути.

"Капітан, лорд Хоґ наказав нам допомогти вам!" - 12 воїнів прибули з помети. Відразу після прибуття вони доклали про це.

"Скоріше, відведіть цих дітей додому!" - негайно наказав Хілман.

« Так, Капітане!», - солдати поспішаючи відповіли і почали швидко відносити малих дітей до дому.

« Всі ви, ідіть додому! Ідіть і ховайтеся! Захищайтеся!», - знову голосно закричав Гіллман.

Гіллман мав владу в містечку Вушан. Почувши його слова, багато наляканих людей швидко опритомніли і почали застосовувати поради. Тепер містечко було наповнене метушнею. Діти та робітники розходилися від дому до дому. Єдине, що могло врятувати їх — це кам’яні стіни будинків.

Лінлей увірвався додому.

« Скорше, ховайтеся в підвал», - Хогг стояв посеред внутрішнього дворика. Побачивши Ліллей, який прибув додому, він негайно наказав йому піти. Підвал під кладкою був найбільшим і міцнішим. Кожен, хто був там, перебував у безпеці.

« Так, Отче!»

Побігши так швидко, як тільки міг, Лінлей знову повернувся до чорного дракона, його вершнику, одягненого в сіре і чоловіка у зеленій формі. Він не міг нічого вдіяти, крім як просто повернути голову в бік неба. Більшість домів були досить невисокими, і це дозволяло йому бачити на сотні метрів.

Чорний Дракон низько і безупинно ричав.

"Диллон, якщо ти збираєшся впертися, то не винити мене за моє рішення", - з неба пролунав холодний голос. Одразу після цього дракон почав сердито ричати і вивергати дим та вогонь з пащі.

"Руді, сьогодні я побачу, наскільки ти сильний маг Святого рівня!" - сердито кричав людина в зелених одягах.

Том 1, розділ 16 — Катастрофа (щасливість перша)

Очевидно, що в зеленому одязі мечника звали Діллон, тоді як мага у сірій мантії Руді.

Чорний Дракон, який був одягнений в сіре вбрання людиною, висихнув величезний шовф чорного полум’я і занурив людину у зелене повітря. У той же момент очі мечника шалено сяяли зеленим світлом, потім все його тіло оточила захисна зелена аура, частково запобігаючи пошкодженням від полум'я. У той же момент почувся дзвін меча.

Дзвін був голоснішим і виразніший від реву дракона, що охоплював небо й землю.

Раптом людина в зеленому швидко направила меч вперед і величезний нечесний наконечник меча, що охоплює десятки метрів завдовжки, з’явився і розсік повітря, люто атакуючи людину у сірій мантії. Людина в сірому пильно дивилася на світло меча. Ні на міліметр не зрушившись, він просто продовжував постійно бурмотіти магічні закляття.

« Це вібрація меча? Обстрига величезного меча? - Утікаючи в сторону складу, Лінвей все ще крадькома подивлявся за розвернутою битвою. - Як цей чоловік в сірому збирається блокувати? Використовуючи Чорного Дракона? "

"Взрів!"

Чорний Дракон навіть не блокував його, і це дозволило обстрілі величезного меча звалитися прямо на тіло людини в сірому. Вся одежа людини в сірому розірвалася на частини у місці куди була завдана удару, але з-під обголитої частини було видно блискуче одяг, яке захистило мага. Бойова броня була настільки яскравою, що засліплювала очі, наче вкрита діамантами.

Зіткнення меча з бойовою бронею людини в сірому, насправді не завдала йому жодної шкоди.

« Як це можливо? » — по - справжньому злякався Ліней.

Оскільки Лінлей не дивився під ноги, він раптом спіткнувся об камінь і кувиром впав на землю. Але навіть лежачи на землі, Лінлей все ще дивився на битву в східній частині неба: « Що ж за обладунки? Наскільки сильні їхні захисні властивості?».

« Лови, поспіши! - Витягай повітря в хмарі!

« Так, Отче! » — прокинувся Ліллей. Він відразу ж піднявся на ноги і побіг у напрямку складу.

"Взрівши, вибух..."

Раптом почувся жахливий звук з неба, що супроводжувавсь гучним скреготом і потряс ціле містечко Вушан. Лінлей не зміг втриматися і ще раз повернув голову у напрямку східної частини неба, щоб поглянути. Від побаченого, він знову впав у ступор.

Небо на сході раптом заповнило гігантськими паруючими валунами, кожен з яких був розміром із будинок.

"Свієш, смієшся, зв'яжеш!"

Величезні валуни мерехтіли світлом кольору темної глини. Подібно до метеоритний дощ, вони неслися по небу з дивовижною швидкістю у напрямку людини в зелений мантії. Кожен камінь повинен був важити не менше десятка мільйонів фунтів. Валуни такого розміру були в незначну кількість разів важчими і більше, ніж камені для військових катапульт.

Жодні мури міста не могли б витримати таких величезних валунів.

Тільки один валун міг володіти такою дійсно руйнівною силою, але тепер все небо було оповите ними і всі вони кинулися по дузі до людини у зеленій. Мешканці містечка Вушан були приголомшені цим видовищем.

"Грохот!"

Перший валун вдарив чоловіка зеленим, тоді як кількість зеленого світла, що окутує його тіло, раптово зросла і перетворюється на зелений сонцесховище.

Незліченні валуни накривали людину зеленими і, наче краплі дощу, зливалися у струмок.

Здавалося, що він повністю оточений валунами. Тепер світло з’явилось лише через крихітні « шлюпки » в цій стебличці.

"Хруст!"

З громовою тріскою один валун за іншим почав вибухатися, дробаючись на дрібні шматочки від жахаючої могутньої бойової Ці. Кожен валун, який спочатку був розміром з будинок, був зруйнований на набагато менші шматки і відкинуть геть у всіх напрямках.

Спочатку вони були в повітрі на висоті близько 100 метрів. Коли воїн атакував їх своєю армією Ци, то осколки валунів полетіли з величезною силою на величезну відстань.

"О, ні" - обличчя Хоґґа поблизнело. Гіллман, який був ще на вулиці, побачивши це, теж зблід. Вони розуміли... катастрофа нагрузнула в Уушан!

Безчисленні уламки, розміром від двох метрів у діаметрі, падали в усіх напрямках. Кожен з пошкоджених шпильників отримував десятки, якщо не сотні осколків... і приблизно до двадцяти відсотків з них кинулися в напрямку міста Вушан.

Хоґ був дуже роздратований і люто вигукнув: « Быстро, заходьте всередину, швидко!».

У цей момент Лінлей був все ще в десятках метрів від складу. Почувши роздратований батьковий рев, Лінлей не відставав і нісся до свого максимального складу. Він міг чути навколо звуки від безлічі падаючих каменів ... “ ”Бдаах 14,“бадаваех» « Тумс »..... Вдар за удар.

Це було схоже на сильний землетрус. Картина абсолютної катастрофи.

"В'юх~!"

Валун, який повинен бути важив сотні фунтів, впав прямо позаду Лінлей, створивши при цьому величезний кратер і розкинувши свої осколки недалеко від його ноги. Лінлей відчував, як холодний піт ллється по спині. Лише трохи інша траєкторія і його коротке життя прийде б кінець.

«Бам! Буум! Бам! Буум!"

Були чутні звуки каміння, що ламають житлові будинки. Звуки каміння, що зіштовхуються з землею, звуки кам’яних каменів, які розривають дерево і кричать від болю... Різні звуки постійно змішувалися, утворюючи симфонію катастрофи.

"Свієш!"

Величезна скеля врізалась у землю перед Лінлією, і він швидко відскочив.

Лінлей на мить задумався, чи вдасться йому наступного разу також ухилитися... Чи зможе він дістатися до складу?

"Молодою майстер Лінлей, поспішаєте!" - пролунав голос з боку склада. Це був дядько Хірі, їхній палац. Його тіло було покрите бойовою Ци з червоним відтінком і він втік прямо до Лінлей.

« Великий брат, швидше!»

Біля дверей складу чотирирічний Уортон стояв і ревел, а також кричав на Лінлію.

« Уортон, зараз же зайти всередину», - Лінлей сердито крикнув у відповідь.

« ВЬЮХ~!»

Величезний валун у діаметрі здалеку летів на їхньому боці, прямуючи до складу. Лінлей відразу зрозумів, що коли цей гігантський валун вріжеться у склад, то Уортон серйозно травмується або навіть загине!

"Бистро, Уортон, всередину!" - очі Лінлей були відкриті так широко, що налилися кров'ю і він розлючено зревів, в той же час носячись у бік склада на максимальній швидкості.

Він більше не звертав уваги на дощ з каміння, він не намагався уникати їх. Він побіг прямо до складу по прямій лінії.

Хірі досягнув Лінлію, але він просто не міг бачити гігантського валун, який кинувся до складу. Але Лінлэй бачив все дуже ясно. Якщо валун впаде і зачепить кімнату, то які шанси Уортона вижити?

«Молодою майстер Лінлей? » — здивувався Хірі, побачивши, як діє Лілей.

Ще три брили завалилися поруч з Лінією, але рухаючись швидко, як пантера, він продовжував нестися вперед, його погляд був зосереджений тільки на маленькому Уортоні, який нарешті зайшов у склад. Хірі обернувся і тільки тепер дізнався про двометровий валун, який летить на склад. Його обличчя відразу стало мертвим-бледним.

- Роздратуй Лінлі.

Уортон ніколи раніше не бачив старшого брата розлюченим і був настільки наляканий, що відразу впав. Його очі наповнились слізьми і він дивився на Лінллей: « Великий брат...».

Але Лінлей стрибнув і в польоті уклав Уортона в обійми, закривши його власним тілом.

Саме в той момент...

"БУМ!"

Почувся звук рушнього сховища від зіткнення з валуном. Він врізався у склад даху з жахливою силою. Хоча череп’яний дах склада був твердий, зіткнення з таким величезним валуном вона не пережила. Навіть підлогу склада було зруйновано від вібрацій цього зіткнення.

"Молодою майстер..." - очі палацового Хірі відразу почервоніли. Бойове Ци в його тілі громоподібно вибухнув, і він немов червоної блискавки помчав до них. Використовуючи своє тіло як щит, він також намагався відштовхнути величезний шматок падаючого даху, яка ось-ось збиралася впасти на Лінлей. Хірі та стеля, що звисала майже одночасно, були біля Лінлі.

« Гул, гуркіт...».

Уортон, Лінлей та Хірі були повністю поховані і затиснуті під упаленими обломками.

Хогг був на подвір'ї. Збродуючи великим мечем, він відпускав траєкторії одного валуна за іншим. Але коли він повернув голову в сторону Лінлей, він побачив, як Лінлей ризикнув усім, щоб захистити Уортона, а потім палацовий Хірі кинувся до них, аби захистити їх обох. Його розум уразив.

Зло, зламане і валун впав всередину.

- Очі Хоґґа почервоніли.

У цей момент було абсолютно невизначено, чи вдалося Хірі закрити дітей собою вчасно, або падаючі камені впали на Лінлей першими.

Том 1, розділ 17 — Катастрофа (частина друга)

« Удар! Гуркот! Удар!»

Ще кілька шумів попадали в околиці міста Вушан, але незабаром каміння перестали падати з неба. Всі позосталі валуни були зруйновані воїном у зеленій одежині. Але в містечку Вушан більше не було сил, щоб звертати увагу на їхній бій.

« Лаорд Хоґґі, Вушан у поганому стані. У цей момент... Лорд Хогг? Що сталося?» - Гіллман вдерся у садьбу. У міру того як він говорив про ситуації в місті, він помітив, що Хогг стояв у знешкодженні, не видаючи жодного звуку.

Тіло Хогга тремтіло. Через мить він прийшов в себе.

« Ланлей», - Хогг різко рвав у бік склада з вражаючою швидкістю. Бачачи це, Хілман здогадався, що щось сталося і пішов за Хоггом.

"Грохот!"

До того як Хогг встиг підбігти, осколки, які покривали Хірі, Лінлей і Уортона, відлетіли в різні сторони.

Дворецький Хірі стояв посеред руїн.

"Дядя Хірі, яка ситуація?" - голос Хоґґа тремтів. Водночас він пильно дивився на тіло, яке лежало внизу. Перше, що він побачив - це Лінлей, голова якого була в крові. Вид крові відразу кинувся в очі Хоггу, розум якого почав застирати туман, а тіло покачується майже падаючи.

Тіло Лінлей тримали на кулаках в стоянці, щоб не розчавити Уортона.

« Батьку» — почувся молодий голос внизу.

Уортон повільно виповз з-під Лінлей. Його тіло було мало і оскільки він був повністю закритий тілом Лінлей, він взагалі не отримав будь-яких травм.

- Уортон смикав тіло брата.

« Лiнлэй. Лінлей!», - голос Хогга тремтів.

Дворець Хірі, який стояв збоку, відповів: « На жаль, я був надто повільною. Був один осколок, який я намагався заблокувати до того як він вдарив би молодого майстра Лінлей на голову. Хоча я думаю, що удар від нього, не повинен був бути занадто сильним."

« Я... я в порядку», прозвучало низький, хрипкий голос. Лінлей змусив себе підняти голову і подивитися на батька, видаючи слабку посмішку.

У момент, коли він побачив усмішку Лінлей, сльози покаралися по щоках Хогга.

Лінлей випростався і сів. Його одяг був залита кров'ю, також як його обличчя і волосся. Коли камінь вдарив його, він викликав велику кровопотерю. Тепер Лінллей відчував невелике запаморочення. Однак, дивлячись на батька, Лінлей сказав слабким низьким голосом: « Батьку, ти плачеш...».

« Я в порядку», - на обличчі Хоґґа з'явилася весела усмішка.

« Уортон? Чому ти вилазить?», - вкорочений тон запитав Лінлей і потріпав рукою волосся молодшого брата.

Уортон розумів, що зробив помилку. Опустивши голову, він сказав: « Мій Величний брате, пробач.

Дворець Хірі: « Це була моя вина. Ця катастрофа сталася надто раптово, і як тільки я відніс Уортона на склад, я побачив, що молодий майстер Лінлей у великій небезпеці, так що я відразу ж кинувся йому на виручку. Я не думав, що саме в цей момент велетенський осколок валуна підіймаються до складу. Це моя вина."

"Гул!"

Раптом земля почала сильно вібрувати.

Коли вони подивилися в сторону східної частини неба у всіх змінилося вираз облич. У небі ширяв гігант, зріст понад десять метрів, міцна мускулатура і безжалісний вираз обличчя. Все його тіло було кольору глини. У цей момент земляний гігант брав участь у схопленні з зеленим одягом, і кожен їхній обмін ударами створював звук, подібний до удару блискавки та розкотить грому.

Звук від ударів давав зрозуміти, наскільки могутнім був земляний гігант. Кожен удар був набагато могутнішим, ніж об’єднані сили всіх валунів, що знеслися раніше.

Лінлей дивився на цей бій у страху: « Цей земляний гігант повинен був створити за допомогою магії мага в сірому". Лінлей легко дійшов такого висновку, оскільки його сила не була під загрозою.

« Лой, як ти почуваєшся? » — запитав Гоґ турботливим голосом.

Лінлей видавав посмішку і відповів: « Я в порядку. Просто зачепило трохи голову і все. Я втратив трохи крові".

« Мені здається, що ви втратили не стільки крові, скільки малюсінька Лінлей. Якщо втрати буде занадто великий, то Ви можете померти." - палацовий Хірі відразу дістав трохи білої марлі зі складу і обгорнув її навколо травмованої голови Лінлей.

Хоґ уважно подивився на Лінлей і запитав: « Дядя Хірі, наскільки серйозна його травма? »

Хірі посміхнувся Хоґґу: « Непогано. Лінлей у чудовій фізичній формі, і він не знепритомнів. У найближчі дні йому просто потрібно їсти більше м'яса, щоб відновити втрату крові і він буде в порядку".

Тільки тепер Хогг зміг перевести дихання.

У момент, коли він побачив Лін Лей мчав захищати Вортона, Хогг дійсно був не на жарт переляканий. Його охопив страх, що його сини помруть.

Глибоко вдихнувши, Хогг подивився на Хілмана: « Гаразд... Хіллман, ти щойно казав, що округа Вушан в жалюгідному стані. Наскільки все погано?»

« Я не можу сказати точно, наскільки все погано, — відповів Гіллман з похмурим обличчям. - Але судячи з того, що я міг бачити, швидше за все, є мертві, так само багато людей були поранені або навіть дуже покалічені! Катастрофа нагрянула надто швидко. Хоч я і кричав усім, щоб вони укрилися, більшість просто не мала часу на забарикадування в підвалі."

« Це дійсно сталося занадто швидко», - Хогг повернув голову, щоб подивитися на східну частину неба.

Водії святого рівня були на абсолютно іншому рівні, ніж люди з Вушан. Водій Святого рівня може знищити все місто лише змахом руки. Раніше, дощ з валунів і знищення чоловіка у зеленій цих валунів не було нічим іншим, як прелюдія для цих двох бійців.

Але навіть непрямі наслідки перевірки сили ворога були достатні, щоб спричинити сильну катастрофу в містечку Вушан.

« Заклинання десятого рангу заборонене земляним заходом — “Міровий Захисник ” Бурунді. Сила цього закляття жахає. Він вважається найбільш потужним атакуючим заклинанням з доступних магу землі», - дивлячись на земленосного гіганта, обличчя Хогга холодило.

Хогг був членом клана Воіна Драконячої Крові. Хоч для Клана Воїна Змієй Крові і настали тяжкі часи, їх п'ять тисяч років історії символізували те, що в їхніх сімейних архівах зберігалися дані про всі наймогутніші магічні атаки, які використовуютьсь найсильнішими людьми в історії. І природно, що Хогг міг з першого погляду сказати, як це виглядає.

"Закликання десятого рангу..." - Лінлей зробив глибокий вдих.

Линлей дуже хотів одного дня точно так само осідлати Чорного Дракона і використовувати апокаліптичні закляття десятої ранги. Звичайно, його думки повернулися до магічних випробувань і набору студентів: « Тестіт буде проходити у столиці восени. Залишилося лише півроку..."

У глибині серця Лінлей з нетерпінням чекав випробування магічних здібностей через півроку.

«Хиллман, трохи почекавши за мною для оцінки стану населення міста, - сказав Гоґг, а потім подивився на Хірі. - Дядько Хірі, після того як ці два власники Святого рівня заспокоїться і підуть геть, відведи Лінлей додому переодягатися та переконатися, що він трохи одпочине".

« Так, Лорде» - кивнув Хірі.

Хогг повернувся і подивився на сина. Лінлей був у захопленні від захопливого бою. Він усміхнувся і сказав: « О, Лінлей, маленький негідник. Навіть після того, як ти отримав травму, ти все ще хочеш дивитися на битву Святого рівня. На щастя, з огляду на те, що маг Св. закликав "Мірового Захисника", ця битва ось-ось підійде до кінця."

Поковтившись шокованим боєм, Лінлэй не помітив, що навколо області його грудей...

Його голова була поранена, і він назвав перстень “Завдяний Драконом" — його одяг також був забруднений кров’ю. Але кров на кільці Звиваючого Дракона, здавалося постійно зникала, як вода в безкрайному океані, ніби це не було дивно, але таємничий чорний матеріал персні повільно поглинав її.

У цей час Перстень Звиваючого Дракона почав сяяти слабким тьмяним світлом.

Але оскільки воно було під одягом, ніхто не зміг помітити цей слабкий світло, що виходить з поверхні таємничого кільця.

Том 1, глава 18 - Дух Персня Звиваючого Дракона (часть перша)

У східній частині неба чоловік у сірому як і раніше стояв на голові Чорного Дракона. З самовпевненою посмішкою на обличчі він дивився на бій людини в зеленому проти його земляного велетня.

"Удар!"

Меч людини в зеленому проколов голову земного гіганта і пронизливий звук потряс повітря.

"Грохот!"

Голова земного гіганта розкололася надвоє, але земляний велетень не впав. Його кулаки-валину з розмаху вдарили тіло людини у зелених одягах.

"Ах!", - людина в зелених одязі виплюнув з рота кров і його обличчя стало попільно-білим.

Потім зруйнована голова гігантського гіганта почала відновлюватися, наче нічого не було пошкоджено!

«Дилон, тобі краще припинити чинити опір. "Бурний Захисника!", сказав чоловік на сірому коні Чорним драконом.

Людина в зеленому одязі холодно подивився на людину у сіром. Потім він з лютістю сказав: « Якщо я не можу цього зробити, то ти і подарунки не зможеш!».

Яскраве зелене світло запилювало в руках людини зеленим. Побачивши це, чоловік у сірому місці, який колись спокійно стояв на голові Чорного Дракона, відразу всмугнувся і почав хвилюватись: « Зупинись! »

"Бризы!"

Руки людини в зеленій засяяли яскраво, як сонце. Миттєвий звук вибуху роздався, а потім швидко зник.

"Діллон, ти!" - людина у сірому сердито тикал пальцем на ворога, але не зміг нічого зрозуміло сказати.

Обличчя людини в зеленому було попільно-білим, він дивився на людину, одягненого у сіре, чиє обличчя також побледжено.

« Тепер нікому не дістанеться. Руді, я поранений, але якщо ти хочеш мене вбити, то я все ще можу боротися за своє життя, так що це буде не так просто!» - з холодним сміхом прокричав людина в зеленим і чий силует перетворився на потік зеленого світла, який швидко відлітав на північний схід.

Людина в сірому спостерігала, як вона відлітає. Він тільки нахмурився і не став переслідувати.

Земляний гігант також поступово зник.

« Святою Зоряною мечечкою Діллон? Жаль. Я не можу його вбити." - сказав чоловік у сірому одязі низьким голосом. Потім Чорний Дракон, спритно вивергаючись, наче знаючи побажання свого господаря, змахнув величезними крилами і полетів кудись у південно-східному напрямку.

В мить ока, ці два воїна Святого рангу зникли.

Залишаючи місто, Уушан повністю зруйнований. Майже тисяча будинків звалилося... Плачучи біль і розпач, гнівні прокляття та крики смутку доходили звідусіль. За короткий час мирний округ перетворився на зону стихійного лиха.

....

На подвір'ї парків Клана Барух був тільки Хоґ.

Він сидів за столом і хмурився. Як управитель і відповідальний за безпеку міста Вушан, він був занурений в роздуми над тим, як міг подбати про своїх людей.

Кроки. Дядько Хірі з'явився у вітальні: "Лорд".

"Як Лінлей?" - негайно повернув голову Хогг і запитав.

Хірі посміхнувся: «Лорд, будь ласка, розслабтеся. Я вже помив і очистив рани молодого майстра Лінлея, а потім перев’язав їх знову. Потім примусив його добре поїсти, а після перевдягнутися і лягти в ліжко. Йому буде набагато краще до того, як він прокинеться".

Тільки тепер Хогг відчув полегшення і кивнув. Але в цілому, все ще відчувався стрес.

"Лорд, Ви турбуєтеся про людей у місті Вушан?" - запитав Хірі.

Хогг кинув. Він усміхнувся і сказав: « Діти Хірі, більшість людей не такі як ми. Чоловіки з міста Вушан не такі вже й погані, більшість із них солдати першого чи другого рангу, на відміну від жінок. Але надто багато валунів обрушилося з неба, їм було важко блокувати їх все!".

Хірі кивнув.

А число людей у місті, яке могло використати « богову Ци-- », можна було порахувати по пальцях однієї руки. Тисячі валунів зліталися на землю. Якщо люди не встигли сховатися в підвалах на самому початку, або використовувати товсті щити для блокування, то як тільки каміння обрушувалися...

« Все, що ми можемо зараз, так це очікувати доповідь від Гіллмана», - Хогг відчув себе дуже стурбовано.

Через довгий час, поспішні кроки були чутні біля входу в садьбу.

Очі Хогга стали більш ясними. Оглянувшись, він побачив Гіллман, який швидко ступив до садиби.

"Хиллман, яка ситуація в місті?" - швидко запитав Хог.

Гіллман випустив зітхання повного болю: « Ми поспіхом підрахували, померло понад 300 чоловік і тисячі отримали поранення».

У цілій околиці міста мали розмір населення приблизно в п’ять тисяч. Це означало, що співвідношення жертв було приблизно 20%! І це дуже вразило людей, які жили в кам’яних домах. Це дійсно була катастрофа.

- Так багато жертв?

Усі народи, а особливо малі міста, були джерелом життєдайної сили. Кількість робочої сили різко зменшилась, а кількість поранених і калік зросла... Економічний стан міста погіршиться ще більше.

- Хогг зітхнув довгий подих.

Він хотів би знизити податки, але податкова ставка у Вушані вже була дуже низькою. Тепер виживання його власного клана стало проблемою. Як він міг ще допомогти простолюдинам у місті? Ситуація в місті Вушан відрізняється від багатьох інших міст, де податки були настільки великими, що багато звичайних людей померло від виснаження і страждань.

« Лаорд Хоґ, усі простолюдини у Вушан дуже цінують вашу доброту і щедрість. Всі знають, як багато Ви зробили для нас. Будь ласка, не сумуйте занадто сильно" - сказав Хіллман.

Гіллман народився в містечку Вушан.

З огляду на його рівень воїна шостого рангу, навіть у столиці він міг стати капітаном гвардії в палаці. Але Хіллман відчував вдячність за милосердя і щедрість Барух, тому відмовився від своєї кар’єри в армії й став капітаном гвардії старого благородного роду Барах.

« Хіллмен, домовся з загони охорони провести більш ретельну розвідку в місті. Дядько Хірі, піди і трохи відпочинь".

— Слухайте, пане." - відповів Хіллман.

Дворецький Хірі також шанобливо вклонився і пішов геть. Після, Хілман також залишив офіс, єдиний чоловік хто залишився був Хогг.

....

У спальні Лінлей.

Через травму голови Лінлей, Хірі доручив усім не турбувати Лілей і дозволити йому трохи відпочити. Хоча Вушан був дуже енергійним у цілому місті, в спальні Лінлей було спокійно і тихо. Сам Лінлей був глибоко занурений у світ мрій.

"Дін!"

Роздався ніжний дзвін і промені світла почали просочуватися з області грудей Лінлей. Потім хмара світла оточила темне кільце Звиваючого Дракона, яке повільно вилетіла з-під одягу Лінлей і почала ширяти приблизно в десяти сантиметрах від нього.

Перстень завивав ще сильніше і світіння від Персня Звиваючого Дракона почало рости.

На щастя, нікого не було в спальні Лінлей. Кожен, хто ввійшов до кімнати був би приголомшений. Проте, Лінлей як і раніше щасливий спав і взагалі не помітив, що його кільце тепер ширяє в повітрі.

"Тінг!"

Світлана навколо Персня Звиваючого Дракона раптом почала швидко скорочуватися, а потім один тьмяний промінь світла вилетів з кільця. Після того як Лінллей впав поряд з сплячим, його форма набула форми.

Образ, який прийняло світіння, представляв з себе літнього джентльмена в місячній мантії і з довгою білою бородою.

Перстень Звиваючого Дракона впав на груди Лінлей і його обезголовили останні повіки здригнулися, а потім він повільно відкрив очі. Коли він побачив старого чоловіка, якого ніколи не зустрічав раніше, та ще й біля його ліжка, то не міг дивуватися: « Ви... Ви хто?».

« Привіт, малюк. Мене звати Дерінг Коуарт. Я Великий Маг Святого рівня. Я - маг Пуентської Імперії!" -- люб'язно відповів старий.

Очі Лінлей раптом округли. « Ви... Ви маг-вчитель Святого рівня? "»

Седовласий старий впевнено кивнув.

« Не може бути. Дідусю, Ви щойно сказали, що ви з Пуентської Імперії. Пуентська Імперія, яка була знищена п'ять тисяч років тому? Сучасна імперія Пуентська Імперія не була однією з чотирьох великих імперій світу.

Том 1, глава 19 — Дух Персня Звивачого Дракона (ча друга)

Пуентська Імперія була заснована близько восьми тисяч років тому і проіснувала протягом довгого періоду часу - приблизно три тисячі років, але врешті-решт її було знищено. Володарі Пуентської Імперії були поділені на гранічні імперії, Святий Союз і Темний Альянс.

Іншими словами...

Весь хребт Магічних Звірей, дванадцять королівств і тридцять два герцогства - всі колись були частиною Пуентської Імперії. Простіше кажучи, це була величезна імперія.

Але Пуентська Імперія вже давно впала!

« Чи більше 5000 років тому? - Сьомий старий був на мить приголомшений, а потім зітхнув. - На жаль, у мене не було ніякого способу, щоб відчути протягом часу зсередини простору кільця. Я не очікував, що в кільце мине понад п'ять тисяч років після знищення моєї країни."

« Про що ви говорите? Я заплутався".

Лінлей відчував, як ніби весь його розум був наче в тумані. Цей старий дід раптово з'явився нізвідки, і стверджував, що він Великий Маг епохи Пуентської Імперії, яка була знищена п'ять тисяч років тому. Що може бути смішніше, ніж це?

Лінлэй навіть подумав, що це йому сниться!

« Йому, мабуть, пригадується один літній чоловік. Він усміхнувся і продовжив. - Перстень, що ти носиш зараз на грудях, було колись моїм Божественним артефактом - "Кольце Міра».

« Почекайте, почекайте! »

Лінлей подивився на нього і сказав: « Що за Персня Міра? Ця обручка залишилася потомками мого роду. Його назва "Кольце Звиваного Дракона!"

« Кoльцо Звиваного Дракона? Початкова назва "Кольце звивається Драконом!", дивно перепитував старий.

Лінлэй не розумів, про що це мова.

« Чи назва має своє значення? Що ви маєте на увазі, під первісною назвою?», - Лінлей поставив питання з упевненістю глянув на старого.

Тільки тепер старий починав сміятися: « О, » Кобелько Звиваючого Дракона-- це ім’я, яке ти дав йому. Або ж це ім’я дав йому твій предок. Коли я вперше виявив це кільце, я переглянув усі види документів, але так і не зміг знайти якусь інформацію про нього. Отже, я дав собі авторське право називати його “Кольцем Міраса". Але відносно того, як воно спочатку називалося, навіть я не маю поняття."

« О, дідусю, так Ви також вибирали для нього ім’я. Але тепер воно належить мені і я назвав його Перстеньом Звиваючого Дракона", - Лінвей був досить впертий.

"Добре, добре, називай його Персням Звиваючого Дракона, якщо хочеш" - старий посміхнувся, не бажаючи сперечатися з Лінлією.

"Деденька, ви можете мені сказати, чому Ви щойно з'явилися з кільця?" - поставив питання Лінлей.

Старик посміхнувся: « У 4280 році за календарем Юлан я...».

Почувши це, Лінлей був шокований: « 4280? Зараз 9990 рік!"

«... натрапив на мого старого ворога, Великого Маґа Святого рівня Хамуліна і між нами почалася бійка. Але я не очікував, що ще один ватажок святого рівня несподівано нападе на мене. Зрештою, я був переможений і моє тіло було знищене. Я не хотів, щоб мій дух був захоплений і катував. Так що я запечатав себе в цьому Персня Мі... Звивається Дракона." - старий пояснив, що сталося в минулому.

« Кільця Звиваючого Дракона є надзвичайно дивовижним предметом. Ззовні, здається, що від нього не виходить якась магічна аура, але в користі вона може зрівнятися навіть з божественними артефактами. Коли я запечатав свою душу в кільце, Хамулін і той інший довго намагалися мене знайти, але так і не досягли успіху. Це, до речі, також завдяки Персня Дракона, що звивається.

Лінлей таємно кивав.

Перстень дракона, що звивається, на зовнішній вигляд виглядає досить просто. Як член стародавнього роду, Лінлей мав досить митене око.

Як правило, коштовні предмети переплутають принаймні якусь елементарну аура. Але Перстень Звиваючого Дракона здавалося зроблено не більш ніж з простого дерева.

« Ви сказали, що п'ять тисяч років тому потрапили в засідку двох биків святого рівня і потім ви самі сховалися всередині цього кільця? І що ця обручка є артефактом, який порівняний з божественними дефектами?" - говорив на одному диханні Лінлей.

« Дуже добре», бо коли Лінллей зрозумів це, старий не посміхнувся і кивнув.

"Тоді дідусь, чому Ви з'явилися з кільця тільки зараз?" - Лінлей із сумнівом подивився на старого.

Один старий чоловік, який був сміхом, сказав: « Насправді, коли я запечатав свій дух всередині Персня Дракона, що звисає над головою, то переплив сам моє биче з перснем Звивачого дракона. Тільки тоді, коли хтось стане новим власником кільця я отримаю дозвіл на те, щоб вийти з нього."

"Став нового власника кільця?"

« Дуже добре. Завдяки потраплянню крові на Перстень Дракона, що звивається".

Лінлей нахмурився і пробурмотів: « Кров капала на кільце?»

Він намагався пригадати, коли це сталося. Лінлей раптом згадав, що, коли осколок валун вдарив йому по голові, кров, яка хлинула, проникла під його одяг і потрапила на груди. Мабуть, тоді кров потрапила на кільце.

« Ой. Тоді це робить мене власником Персня Дракона, що звивається." - немислимовато кивнув Лінлей.

« Дуже добре. Тільки тепер, після того, як ти став власником Персня Звиваючого Дракона, я в змозі вибратися з кільця і ще раз вдихнути свіже повітря континенту Юлан, - натяк на посмішку з'явився на обличчі старого. - Це і справді сталося? Дитинко. Я сказав тобі своє ім'я, але як твоє?"

Лінлей усміхнувся: « Мене звати Ліней! Лінлей Барух!"

"Лінлей, гарне ім'я" - старий теж посміхнувся.

"Деденька, Ви будете назавжди прив'язаним до кільця і не в змозі коли-небудь повернути свою свободу?" - Ліндей поставив це делікатне питання.

Старик усміхнувся і кивнув: « Лiнлий, ти повинен знати, що коли більшість людей помирає, то їхні духи входять до Загробного світу. Але оскільки я був магом Святого рівня, то під час моєї смерті моя ментальна енергія придбала фізичну форму. Це була єдина причина, чому я зміг тимчасово протистояти кличу Загробного світу і запечатав себе всередині Персня Звіваючого Дракона. Зараз є тільки один спосіб для мене, щоб покинути це кільце - вичерпати всю мою решту ментальну енергію."

- Лінлей не зовсім розумів.

« Те, що люди називають ментальною енергією, могло б назватись духовною енергією 16. Коли ментальна енергія людини остаточно вичерпується, її душа розсіюється природним чином. Іншими словами... коли моя душа розсіється, то я покинути межі цього Персня Звива Дракона, - спокійно сказав старий. - Але ситуація сьогодні теж не погана. Хоч я і обмежений існуванням в кільце, зараз це не перешкоджає мені знаходитись на відстані близько трьох метрів від нього ... Це не так вже погано."

Серце Лінлей стисалося.

Він відчув деяку жалість до цього старого.

« Не хвилюйся, Ліне. Я дуже задоволений. Ти не знаєш цього, але ... якби мій дух був захоплений Хамуліном, то це було б гірше смерті." - зітхнув старий.

« Дитинко, Ви сказали, що ваше ім'я Дерінг Коуарт? Чи можу я звертатися до Вас, як дідусь Дерінг?», раптом запитав Лінлэй.

Дерінг Коуарт був сильним Великим Маґом з Пунтської Імперії, і таким чином мав надзвичайно високий статус. Він би потрапив у п'ятірку великих вовчів на континенті Юлан. Але цього не сталося, тому що він потрапив у підлу засідку Великого Маґа Хамуліна та іншого воїна Святого рівня.

Однак...

У Дерінга Коуарт ніколи не було своєї дитини або внуків. Почувши, як Лінлей звертається до нього, наче дідусь Дерінг, серце старого, який був самотній протягом тисяч років, раптом відчув тепло.

« Так, так, я не проти», - Дерінг Коуарт почувався дуже щасливим.

Слід хвилювання раптово з'явився в очах Лінлей.

"Деденька Дерінг, зараз Ви сказали, що ви маг Святого рівня. Можете навчити мене використовувати магію? Перед ним був п'ятитисярічний маг Св.

У уяві Лінлей мекали сцени з величезним блискавкою дракона, жахливим видовищем Танця Огняних Змей і безліччю валуни, що падають з неба. Ці сцени програлися знову і знов, у тому числі з цією гордою людиною, яка стоїть на голові Чорного Дракона.

Він палко бажав, щоб одного дня...

Він також міг стояти на голові Чорного Дракона і трясти небо.

Дерінг Коворт погладив білу бороду і з блискучими очима промовив: « Звичайно, я можу! Ваш дідусь Деринг маг Святого рівня всемогутнього елемента землі... і серед усіх елементів, елемент Землі є наймогутнішим з усіх!." Дерінг Коуарт дуже зрадів, коли мова зайшла про магію.

Том 1, глава 20 — Магія Землі (часть перша)

Від нетерплячості Лінлей був готовий висхнути, як вулкан... Він був у очікуванні.

"Деденька Дерінг, Ви дійсно можете навчити мене як стати магом?" - Лінвей з захопленням подивився на старого.

Дерінґ Коуарт, побачивши Ліндей, погладив білу бороду: « Лейнлей, Ваш дідусь Делінг маг святого рівня. Навіть якщо у тебе не так багато природного таланту, я все ще можу навчити тебе магії. Звичайно... Якщо твій талант низький, то й твої досягнення будуть низькими".

Якби будь-який інший маг був тут і почув його слова, він був би вражений.

Серед чарівників, найповніше талант. Якщо немає таланту, то як не желай, немає ніякої можливості стати магом. Багато людей вважає, що так!

Але Дерінг Коуарт насмілювався стверджувати, що навіть якщо талант учня малий, він все ще має можливість зробити з студента мага. Якщо хтось зробить таку заяву, він буде виглядати звичайним хвалькуватим... але людина, яка сказала ці слова, був п'ятитисяцьким магом Святого рівня!

« Нічний талант, низькі досягнення?» - Лінвей відчув, як моє серце стискалося.

Причиною, чому він хотів стати магом було бажання відновити славу клана Барух. Навіть якщо Лінлей не зміг би зробити цього, він сподівався виконати принаймні одне завдання, яке покоління предків намагалися досягти протягом століть - повернення реліквії своїх прабатьків. Якби він це зробив, цього було б достатньо.

Але для цього сила була важливим компонентом.

« Не турбуйся. Твої здібності до магії ще навіть не оцінили. Ніхто не знає, будуть вони високим чи низьким? Можливо, у тебе буде величезний талант до магії." - Дерінг Коуарт посміхаючись погладив білу бороду.

Також спокій дідуся Делінга заспокоїв серце Лінлію.

"Деденька Дерінг, а як зробити тест на магічні здібності?"

"Насправді перевірити магічні здібності досить легко" - відповідав Дерінг Коуарт, раптом...

Почулись кроки через двері. Почувши їх, Лінлей відразу занервував. Він швидко сказав Дерінгу Коворту: « Дідька Делінг, негайно. Хтось іде.

Якщо п’ятитисярічний маг Святого рівня з вимерлої Пуентської Імперії буде виявлений, то це може призвести до катастрофічних наслідків.

Дерінг Коворт тільки посміхнувся, не рухаючись взагалі.

« Дидришка Дерінг!», - Лінлей почав втрачати терпіння.

Скрип.

Розпахнулася двері спальні і палаций Хірі просунув голову через митницю. Побачивши, що Лінлей не спав, він не міг стриматися від усмішки: « Маланда Майстра Лілліє, я й гадки не мав, чи ви вже прокинулись. Як ви себе почуваєте? "»

Лінлей відразу приховав посмішку. Кивнувши, він сказав: « Дякую за турботу, дядько Хірі. Мені набагато краще".

Лінлей відчував себе дуже схвильований. Він не міг дивитися в напрямку Деринга Коуарта, але Делінг Коворт все ще стояв там, посміхаючись: « Що відбувається, дідусь Дерінг? Гхм. Ви хочете, щоб Вас знайшли? Будь ласка, поясніть мені, адже цей факт не може не турбувати."

« Мені потрібен був час на обід, пане Лінлей. Оскільки Ви вже прокинулися, підемо повечеряти з нами», - дядько Хірі посміхнувся.

« Ох. Добре, Лінлей роздивлявся на Дерінґа Коуарта і з’ясував багато питань. - Що відбувається. За реакцію дядька Хірі, здається він взагалі не може бачити дідуся Дерінга".

Побачивши, що Лінлей постійно дивиться на кут свого ліжка, дядько Хірі із цікавістю запитав: « Чому ви так дивитесь на ліжко? Може, у Вас щось впало? Я можу допомогти Вам з пошуками".

« Ні, нічого, - Лінлей відразу ж виліз з ліжка. - Дядя Хірі, ходімо обідати".

Хоча Хірі знайшов трохи дивну реакцію, він не привертав до себе уваги і просто кивав та усміхався. Лінлей одягнувся, але не зміг втриматися і крадькома подивився на Дерінґ Коуарта. Але як тільки він це зробив, Дерінг Коуарт, який все ще посміхався, раптом зник з поля зору Лінлей.

« Він повернувся до Персня Звиваючого Дракона», - Лінлей тепер може чітко відчувати, що дух в даний час знаходиться у кільці.

На відміну від того, що було раніше, Ліндей тепер відчував своє кільце, змащене його власною кров'ю, воно давало йому більш глибокий рівень сприйняття.

«Лінлей, немає потреби говорити вголос. Просто поговори зі мною подумки. Як майстер перснів, ти можеш прямо вступати у духовний зв'язок зі мною, врешті-решт я тільки дух всередині кільця." - почувся голос Дерінга Коуарта в голові Лінлей.

Почувши голос у своїй голові Лінлей, він був дуже здивований.

- Лінлэй перевірив ментальний зв'язок.

« Я тебе чую» - відповів голос Дерінга Коуарта в голові Лінлей.

Ліней відразу зрадів. Але оскільки він був зайнятий розмовою з Дерінгом Коуартом, то не звертав уваги на куди наступав, ось він і спіткнувся на порозі. Дядя Хірі, йдучи попереду нього, засміявся і сказав: « Малоду майстер Лінлей, дивіться куди йдете".

« Привіт, дядечко Хірі», - Лінлей засміявся у відповідь.

Мисливно кажучи з Дерінгом Коуартом, Лінлей увійшов у їдальню і сів. Сьогодні вечеря була насправді досить розкішною, у тому числі пахучо пахне смажений баран. Хогг глянув на Лінлэй. Посміхаючись, він сказав: « Лоіне, їдь». Поки Хогг говорив, він особисто відділив шматок барінього м'яса для Лінлэй.

« Дякую, Отче.

Лінлей був здивований. Його сім'я була в жалюгідному економічному становищі, так що зазвичай їх обід був досить спартанським. Але сьогодні вони пробували смаженого барана?

То чого Лінлэй не знав... Коли дощ з каміння обрушився на містечко, то загинуло багато тварин. Не тільки клан Барух, навіть деякі бідні сім’ї, які рідко могли дозволити собі м’ясо, сьогодні насолоджувалися екстравагантною їжею.

« Пані Дерінг, чому дядько Хірі не побачив Вас тоді?» - подумки запитав Лінлей.

«Лінко, я повинен сказати тобі, що тільки тебе ніхто не може мене бачити. Тому що зараз я просто духовна проекція, у якої немає фізичного тіла. Я невидимий очей. Тільки ти, як господар персні можеш мене бачити." - детально розповів Дерінг.

К Линлей прийшло розуміння.

Раніше дідусь Дерінг сказав, що давно помер і тільки його дух залишився.

"Деденька Дерінг, хіба це не означає, що ви завжди можете з'являтися переді мною?"

Коли Лінлі поставив запитання, він побачив, що поряд з ним нізвідки несподівано з'явився сивий старий. Це був Дерінг Коуарт. Але Хоґ, палацовий Хірі і його молодший брат Уортон просто продовжували їсти, не помічаючи існування старого.

"Вау..."

Почути і побачити дві різні речі. Коли він особисто став свідком того, як усі за обіднім столом не знали про присутність дідуся Дерінга, Ліндей був дуже вражений.

« Є люди, які можуть відчути мою присутність, — це ті, чия духовна сила на одному рівні з моєю. Але, природно... Якщо я прикриюся всередині кільця, вони не зможуть відчути мене" - голос Делінга звучав в голові Лінлей.

« На тому ж духовному рівні, як дід Дерінг?» - пережовуючи і Лінлей одночасно запитав Делінг.

« Ті, хто має таку саму духовну силу як у мене, мабуть, найбільш схильні до дій зі Святого Письма. Тільки воісти Святого рівня можуть відчувати мою присутність. Але, звичайно, необхідною умовою є те, щоб я з'явився за межами Персня Звивачяючого Дракона. Як тільки я вкриюся у кільце, немає ніякого способу мене виявити» - посміхнувся Дерінг Коуарт.

Лінлей кивнув головою, схопив смажену бараню ногу і вчепився до неї зубами.

« Лой, їж повільніше», - Хоґ побачив швидко Лінлей їв і не сміявся.

У відповідь Лінлей усміхнувся батькові, але продовжував швидко поїдати їжу. У мить він позбавив бараню ногу будь-якої плоті. Лінлей пустив відрижку, а потім використав серветкою, щоб витерти губи. Вставши з-за столу, він сказав: « Батьку, дядько Хірі, я закінчив їсти. Я відчуваю, що моя голова все ще трохи кружляє, тому я збираюся піти і відпочити довше. Уортон, побачимося." Лінлей був першим, хто доїв.

« Все ще відчуваєш запаморочення? Тоді йди і відпочинь." - поспішно сказав Хоґ.

Ранкові події залишили незгладимий слід в душі Хоґґа. Був момент, коли він навіть подумав, що Лінлей був розчавлений насмерть. Після цього ставлення Хоґґа до Лінлей значно пом’якшилося.

"Білий брат, побачимося" - пухкий Уортон помахав Лінлэй, розкидаючи баранячий жир в різні сторони.

Том 1, глава 21 — Магія Землі. Частина друга

Лінлей побіг до своєї кімнати, а потім щільно закрив за собою двері.

Він швидко зняв взуття, а потім схопився на ліжко і сів: « Дидця Дерінг, з’явилася. Допоможи мені оцінити мої магічні здібності."

Лінлэй сгорал від нетерпіння. З моменту, коли він пообідав, всі його думки були тільки про перевірку своїх здібностей.

Туманний промінь світла вистрілив з кільця, впав на підлогу і перемінився в Дерінга Коуарта.

З усмішкою Дерінґ Коворт сказав: « Не будь таким нетерплячим, як ти. По-перше, я повинен тобі сказати, що оскільки зараз у мене немає ніякого спеціалізованого магічного обладнання для тесту, то я зможу перевірити тільки, чи є в тебе схильність до магії землі. Оскільки у мене немає потрібного інвентаря, я не знаю іншого способу, як перевірити і подивитися, чи є в тебе схильність до будь-якого нового елемента магії."

« Ви можете перевірити лише мою схильність до магії елементу землі?», - Лінлей відчув себе трохи розчарованим.

Він, звичайно, чув, що для того, щоб пройти тест на магічні здібності і схильність до них, були необхідні спеціальні інструменти, але оскільки дідусь Деринг маг Святого рівня Лінлей сподівався що у нього є якісь особливі методи.

« Чиїм ти не подобається елемент землі? Лінлэй, дозвольте мені сказати тобі, серед елементів землі, вогню, води, вітру, блискавки, світла і темряви, земля наймогутніший з усіх», - погляд гордості був на обличчі Дерінга Коуарта. Очевидно, він був упевненим. Зрештою, він був Магом святого рівня саме землі.

Лінлі було досить важко повірити в це.

Всі елементи мають бути рівними. Як елемент землі може бути наймогутнішим?

« Дидія Дерінг, я чув, що діяюча сила елемента вогню дуже могутня. І що атаки елемент темряви найпередовіші. Як може елемент землі бути наймогутнішим?» - нахмурившись, сказав Лінлей.

Дружній дідусь Дерінг раптом розсердився і сказав: « Лоінлей, дозволь мені сказати, що коли справа доходить до атаки, то кожна поезія має свої сильні сторони!».

« Наприклад, заборонений заклинанням елементу вогню “Небесний вогонь ”, який палить простір під землею полум’я Спалювання міста 13, дійсно може спалити все місто в попіл. Але водний елемент має заборонене заклинання « Абсолютний Нультер », яке після вивільнення може заморозити сотні тисяч людей. У елементі блискавки “Небесна Моління Абсолютного розпаду" може розвернутися десятки тисяч блискавок, після яких ніхто не зможе вижити. А заборонене заклинання елемента вітру “Смета Буря" може заповнити все небо поривами вітрів, гострими як леза ножами..."

Дерінг Коуарт зітхнув з полегшенням.

Серце Лінлей тремтіло.

Він думав, що атаки елементу вогню були найсильнішими, але після почутого, тепер це здавалося просто жартома. Кожен елемент на рівні заборонених заклинань містив величезну руйнівну силу.

- Лінлей не забув про магію елемента Землі.

Дерінг Коуарт впевнено сказав: « Чи може якась частина землі бути слабким? Коли виконується заборонене заклинання елементу землі « Падіння Небесного Метеора », то з неба безліч велетенських валуни обходяться, як дощ і оком навертають місто до руїн. Ще є заборона заклинання “Небеса, Дрозж Землі..." Коли це заклинання використовують, то ціла земля стає немов морські хвилі. Будинки рушаться, земля трясається, розколюється на частини і магма вивергується з розломів, убиваючи незліченну кількість людей."

Лінлей затамував подих.

« Так само, елемент Землі має сильне захисне заклинання » Динармічне захисту 8.3. Після його застосування область зверху, знизу, і навколо всього міста стане захищеною від усіх атак. Навіть якщо ворог використовує “Небесну Моління Абсолютного розрухання", це заклинання зможе витримати його."

Дерінг Коуарт почав сміятися, кажучи все швидше і швидше: « Але я маю на увазі, що я говорю про руйнівні заклинання з широким діапазоном, а не бойової магії один-нуди.

Лінлэй кивнув.

Він зрозумів, що дідусь Дерінг говорив виключно про магію катастрофічного рівня широкого діапазону.

« Мені здається, що вся земля володіє великою кількістю заборонених заклинань. Чому?» - полюбляв Лінлей.

Дерінг Коуарт впевнено відповів: « Ліїнлей, є щось поза твоїм розумінням. Насправді всі елементи збалансовані, але в залежності від середовища застосування вони матимуть різні ефекти. Наприклад, магія водного елементу у багатому морі буде надзвичайно сильна і небезпечна. В місцях, де дме вітер, магія буде домінувати".

Лінлей трохи почав розуміти.

« Лiнлэй... Чи ж не правда, що більшість битв світу і самих магів є на землі? І коли магією користуються, то вони стоять на землі або перебувають поруч з землею, тому магія цього світу є надзвичайно ефективною. - Поки ти твердо стоїш на землі, магія Землі буде надзвичайно ефективним помічником."

Лінлей тепер все зрозумів!

Магія кожного елемента була більш ефективною в певних місцях.

Але більшість магів континенту Юлан майже завжди билися на землі, і це означає, що в більшості випадків чарівники мають перевагу.

« Серед усіх елементів, елемент землі дозволяє поглинути природу Землі в наші тіла. Крім того, елементи нашої планети отримують найбільшу користь у процесі поліпшення фізичної форми. Мати Земля найбільш сердечна до нас, - погляд шанування був на обличчі Дерінга Коуарта. - Коли ми, маги землі, сидимо на Землі, відчуваємо всю неосяжність земної кулі, відчувають її пульс і відчули любов Матері Землі до нас."

« Коли справа доходить до нападу, магія землі має заборонене бойове закляття для бою один на одного » “Мірний Захисник ” і руйнівний заклинання широкого діапазону“ Набування Небесного Метеора̄ та „Обрушування небеса, Дрозь Землі..." Коли справа доходить до захисту, серед заборонених заклинань є велике коло захисного закляття, як - от “Дінамічна охорона..." для охорони й замовляння для особистої оборони“ Захист Землі 5. Коли справа доходить до особистого захисту, ніщо не зрівняється з звичайними заклинаннями елементу землі!»

Дерінг Коворт говорив дуже впевнено.

« Добрий захист? Дідусю Делінг, Ви кажете, що земляний елемент має найсильніші заклинання індивідуальної захисту?», - Лінлей поставив питання з упевненістю подивився на Дерінга Коуарта.

Дерінг Коуарт розсміявся і відповів: « На початкових рівнях маги Землі мають доступ до простого заклинання, як - от щит землі або стіна. Ставши магом п'ятого рангу, ти отримаєш доступ до заклинання "Зоря Землі..." яка буде постійно додавати в силу разом з тобою."

« Коли маг п’ятий або шостий ранг використовує його, то все тіло буде вкрите шаром броні з каменю. Але коли ви досягнете сьомої ранги, кам'яна броня збільшиться на жаддіітову. Якщо буде досягнуто восьмий ранга броня “Звитяга Землі ” стане нефритовим кристалом. А коли досягне дев'ятого рангу, вона змінить нефрит на платину. Нарешті, коли маг Святого рівня виконає закляття Захисту Землі, його доспех буде зроблений з діамантів. Захисні сили цього закляття...», - під час розповіді Дерінг Коуарт широко посміхався.

Лінлей не зміг стриматися від захоплення.

Справді, цей елемент землі має силу. Коли « Заклинання » захисту Землі (15.) досягає сили Святого рівня, то вона повністю складається з алмазів! Лінлей знав, що алмаз надзвичайно щільний і не поступливий. І “Алмази ”, сформовані після заклинання « Захист Землі », не були звичайними. Ті, що формуються в результаті застосування магії, повинні бути твердіші від звичайних діамантів.

"Ох, вірно ...."

Лінлей згадав двох биків святого рівня, які б'ються в небі. Він пам’ятав, як чоловік у зеленій наніс удар магу в сірому величезному туманному обстрілюванню меча і після чого мантія була розорвана, а під нею з'явилася діамантоподібність броня.

Цей маг Святого рівня, на ім'я Руді, захищався діамантною бронею блокуючи атаки Ділсона.

« Це мало бути заклинання Святого рівня », Захист Землі ♫ - Лінвей до цих пір був трохи шокований.

Броня була досить міцна, щоб прийняти прямий удар від воїна Святого рівня. Це показує, наскільки сильною вона була для захисту.

« Ось чому я стверджую, що магія землі наймогутніший елемент з усіх», - біла борода Дерінга Коуарта трохи покаялася, роблячи його зовнішній вигляд ще більш самовдоволеним.

Зрештою, всі люди живуть на землі. Вони живуть на землі, ведуть війни. Звичайно, маги землі завжди мають перевагу.

Том 1, розділ 22 — Кінець весни, початок осені (часть перша)

Дійсно, маги всіх елементів, у тому числі землі, мали свої особливі переваги. І оскільки Дерінг Коворт був Великим Магом землі Святого рівня, цілком природно, що він сильно хвалив свій елемент. Восьмирічний Лінлей дуже зрадів, слухаючи слова Дерінга.

"Деденька Дерінг, швидко і перевір мене, чи є у мене якісь здібності до магії землі", - захоплено попросив Лінлей.

Дерінг Коуарт розсміявся: « Гаразд, я зараз випробую тебе».

"По-перше, дозвольте мені сказати, що тест на магію відбудеться з двох етапів, так що і твоя перевірка буде складатися із двох кроків" - Дерінг Коуарт поводився надзвичайно великодушно. Після того, як він залишався в пастці Персня Звиваючого Дракона останні п'ять тисяч років, зараз він, звичайно, був у чудовому настрої, тим більше, коли мав справу з такою милою дитиною.

"Магічні здібності діляться на дві частини - міцність твого магічного зв'язку з певним елементом і силою твоєї ментальній енергії", - Дерінг Коуарт пояснював ази тесту.

- Полюбляв Лінлей.

Дерінґ Коворт лагідно відповів: « Перед тим як відповісти, дозволь мені запитати тебе, якщо маг збирається створити закляття, то на що він покладається? »

« На магічну змову!», - не задумуючись відповів Лінлей.

Лінлей бачив, як маг, який був вершником Моленіносного Дракона бурмотів багато магічних слів перед активацією його заклинання.

"Неправильно".

« Я бачив мага, який заклинав. Всі вони спочатку читають магічні заклинання", - Лінлей відразу почав сперечатися.

Задоволений Дерінг, погладжаючи білу бороду, сказав: « Коли створюється заклинання, головне для мага його “магічна сила ” і її“ енергія..." Якщо ментальна енергія мага достатньо могутня, він зможе створити закляття в мить ока, без необхідності будь-яких змов. Магічні змови носять лише допоміжний характер."

« О, Боже. Миттєво?» - Лінлей поставив запитання на Дерінга Коуарт. Лінлей відчував, як раптово величезний світ магії повільно відкривався перед його очима, але все ще залишався туманним і непарним. Однак Дерінг Коворт повільно розсіяв таємниці цього світу перед ним.

Посміхаючись, Дерінґ Коворт кивнув: « Це дуже добре. Для створення заклинання твоє тіло повинно бути готове надати достатньо магічної сили, а потім використовувати ментальну енергію для контролю цієї магії, щоб зібрати досить природного елементу для формування її в закляття!."

« Контрастність елемента? - Здивувався Лінлэй. - Дідусю Дерінг, ви кажете, що для створення магічного заклинання необхідно черпати сутність елемента? "

"Ха-ха. Звичайно. Лінвей, ти думаєш, що сильний маг може покладатися лише на природу елементу, який вже є в його тілі? Це неможливо! Давайте розглянемо магічне закляття забороненого рівня. Магічна сила в тілі мага святого рівня може забезпечити тільки 1% сутності елемента від необхідної кількості. Решта 99% можуть бути отримані тільки за рахунок сутності елемента в природі."

« Я хочу сказати, що для мага так звана “магічна сила ” ---- насправді просто досконало засвоєна природа цього елементу. Магічну силу можна назвати « герералом Medlock, тоді як природу елемента... Це солдати. Маг кличе своєю магічною силою і використовує її для управління природною суттю елементу, щоб формувати дивовижні заклинання. - Дерінг Коварт посміхався, дивлячись на Лінлэй.

Лінлей не зміг нахмуритися.

« Ох... Я розумію, - засміявся Лінлей і кивнув. -"Магічна сила..." всередині магу як дядько Хіллман, в той час як сутність елемента наша група дітей. Дядько Хіллман керує всією нашою групою під час тренувань, або в нападі, чи... Коли вступаємо у бій!"

Дерінг Коуарт посміхнувся і кивнув. « Дуже добре. Таким чином, магічна сила для мага є надзвичайно важливою частиною. Якщо у нього немає достатньо магічної сили, він не зможе зачаровувати".

Лінлэй кивнув.

« Якщо порівняти магічну силу, то ментальна енергія є ще важливішою! - Дерінг Коуарт посміхнувся і продовжив. - До цього моменту ти повинен був зрозуміти, що так звана ментальна енергія насправді є духовним енергією — видом управління енергією!».

«Лінлей, велика кількість магічної сили може бути витягнута з суті елемента. Якщо така величезна кількість сили не контролюється духовною енергією... Що ти думаєш, врешті-решт відбудеться?» Делінг Коуарт спокійно погладила білу бороду і спостерігав за Лінлією.

Лінлей нахмурився, роздумуючи.

« Дидія Дерінг, — сказав Лінллей у півголоса. - У книгах я читав про деяких військових тактиках. Там було сказано дещо... Щоб підкорити ворога, спочатку підкоряй їхнього короля. Наприклад, бандити. Якщо ви спочатку вб'єте ватажка розбійників, армія банд, природно, вийде з-під контролю і потім розпадеться остаточно. Так само й духовна енергія повинна служити такій самій цілі, як « керування енергією 5. Як лідер бандитів впливає на своїх підлеглих. Без духовної енергії велика кількість магічної сили і сутності елемента здичаває».

Дерінг Коуарт розсміявся.

"Ха-ха, Лінлэй, ти дуже розумний», - Дерінг Коуарт сміявся від душі.

« Дійсно, велика кількість магічної сили та сутності елемента під час контролю духовної енергії дозволить створити закляття! Іноді, щоб виконати особливо потужне заклинання, потрібно надто багато духовної енергії. Тому, необхідно використовувати магічні змови» - посміхнувся Дерінг Коуарт.

Лінлей відчував, що всі важливі принципи магії раптом стали кристально ясні.

Посміхаючись Лінлей, Дерінг Коуарт продовжив: « Звичайно, це лише основна теорія. Світ магії набагато складніше, ніж ти можеш собі уявити! Питання про те, як саме використовуються магічна сила і сутність елементу, щоб сформувати магію, ось це справжня проблема!"

« Якої мети має магічна сила, якщо ти не знаєш, як перемінювати її на чарівне закляття? - Дерінг Коуарт протяжно зітхнув. - Світ магії надзвичайно складний. Магічні дослідження є трудними і небезпечними. Але через внутрішні суперечки в імперії, багато магів залучені до вивчення нових видів заклинань."

« Справді, кожна імперія досліджує нові способи використання різних матриць магічною силою і суттю елементів для створення різноманітних заклинань! Але дослідження магії вкрай небезпечне. Чим шкідливі заклинання, тим важче їх досліджувати. Іноді це може навіть призвести до катастрофи для самих дослідників."

Дерінг Коуарт сміявся, коли сказав: « У більшості магічних академій ти можеш вивчати заклинання рівня не більше шостого рангу. Заклинання сьомого, восьмого і дев’ятого рангів та замовляння Святого рівня вважаються секретними. Тільки якщо ти присягнеш на вірність якомусь королівству, то отримаєш доступ до цих особливих заклинань».

Лінлей прочитав багато книжок і тому розумів це.

« Подумай, якщо у тебе немає наставника? Незалежно від того, скільки у вас магічної сили або наскільки високий ваш рівень духовної енергії, ви не зможете створити жодного заклинання! - Дерінг Коуарт злегка посміхнувся. - Таємниці, що ховаються в глибині кожного магічного заклинання, створюються у тому, як маг буде контролювати магічну силу і природу елемента для формування закляття."

« Протягом багатьох років магічних експериментів, магічна система була значно удосконалена і погладила білу бороду Дерінг Коурарт. - Лінлэй, не хвилюйся. У майбутньому, тобі не доведеться кланятися ні перед будь-яким королівством чи якимось паном, тому що ... Я можу навчити тебе заклинанням сьомого, восьмого, дев'ятого рангу і навіть святого рівня!"

Лінлей зробив глибокий вдих.

Він відчув, як перед ним відкривається новий шлях.

Під керівництвом дідуся Дерінга він більше не мав потреби йти дорогою воїна. Тепер він може почати свій більш загадковий і могутній шлях мага.

« Тож почнімо випробування твоєї схильності до елементів. Сядь зі скрегоченими ногами, заплющ очі і увійти в медитацію." - м'яко сказав Дерінг Коуарт.

« Модитивний стан?» - Лінлей відчував, як його серцебиття прискорюється.

Який же рівень його схильності?

« Не хвилюйся. Просто спробуй обережно і поспостерігай, що ти зможеш відчути і щоразу, коли відчуваєш щось, то просто скажи мені» - Дерінг Коворт підбадьорливо посміхнувся Лінлей. Лінлей негайно закрив очі і намагався заспокоїтися.

« Не хвилюйся. Просто роби так, як я тебе проінструктував» - сказав Дерінг Коуарт м'яким голосом.

....

Медитація є основою основ для всіх магів. Вона необхідна для поглинання сутності елементу, щоб перетворити її на магічну силу і вдосконалити свою духовну енергію. У перший раз, коли я потрапив до медитації, це було дуже важко і небезпечно. Звичайно ж, під керівництвом Великого Мага Святого рівня для Ліней це не надто складно.

Через півгодини спроби, Лінлей нарешті, вперше увійшов в медитацію.

Коли Дерінг Коуарт побачив Лінлей у медитації, він посміхнувся і помахнув рукою.

Відразу ж...

Велика кількість елементів землі стала обертатися навколо Лінлей. У більшості місць концентрація елемента Землі переважно має щільність, але тепер Дерінг Коуарт використовує свою могутню духовну енергію для збільшення густини земної сутності поблизу Лінлей.

« Якщо він не зможе відчути земну сутність навколо нього навіть за таких умов, то розраховувати на щось більше не коштує» - сказав собі Дерінг Коуарт.

Навіть звичайна людина має відчувати щось, враховуючи те, що щільність земної сутності була в сто разів більшою, ніж звичайно.

Прямо зараз, Лінлей, залишаючись в медитації, відчував себе дуже щасливим і схвильований. Він ніколи не уявляв... що навколо нього було так багато дивовижних речей. Незліченні частинки світла на землі так щільно кружляли навколо нього, що це не могло б шокувати.

Том 1, розділ 23 — Кінець весни, початок осені (часть друга)

"Лінлей, ти відчуваєш це?" - голос Дерінга Коуарта зв'язався м'яко.

« Дидія Дерінг, я відчуваю. Там так багато частинок світла кольору землі. Так багато... Надто багато. Вони згруповані так щільно, тисячі, ні, десятки тисяч. Світлячі частинки сотень відтінків кольору землі зараз просто пропливають поруч з моєю рукою. Як же їх багато", - відчуваючи велику кількість бличок кольору землі плавають навколо нього, Лінлей відчував себе дуже щасливим.

Почувши цю новину, Дерінг Коворт був дуже вражений.

« Дуже добре. Тепер, повільно, роби, так як я кажу. Не думай ні про що. Спокійно...» - Дерінг Коуарт бубніл майже гіпнотично, допомагаючи Лінлей вийти з стану медитації. Водночас, він послабив контроль над природою землі. Відразу ж щільність сутності землі навколо них повернулася в нормальне русло.

Після виходу з медитативного стану Лінллей відчував, як його наповнюється енергія. Навіть після того, як він повністю прийшов в себе, він відчував, ніби він все ще міг відчувати деякі коливання від суті землі навколо нього, але він не міг відчути її так само ясно, коли він перебував у медитативному стані.

« Дидія Дерінг, я все ще відчуваю коливання цих блуків кольору Землі. Справді! Звичайно не так чітко, як під час медитації, але я можу все ще трохи відчувати їхню присутність." - Лінлэй відчував себе дуже схвильований.

Це був його перший крок у світ магії. Лінлей був дуже захоплений.

« Що ти сказав? Ти все ще можеш відчувати їх?" - Дерінг Коуарт був здивований, тому що щільність сутності Землі до цього моменту повернулася в нормальний стан, так і Лінлэй вже не був у медитативному стані. Якщо він все ще може відчувати біля земної сутності, навіть під час пильності... Тоді його схильність до сутності землі...

« Дідця Дерінге, чому ви мовчіть? Який рівень моєї схильності до сутності елементу землі?», - нервово запитав Лінлей.

Лінлей не знав, наскільки добре все пройшло.

« Добре. Дуже добре. Твоя близькість до суті елемента Землі надзвичайно висока, - обличчя Дерінга Коуарта розплилося в усмішку. - Спираючись на те, що я знаю, тільки мабуть один на тисячу магів міг би мати таку сильну схильність до суті землі як у тебе. Справді.

Лінлей відчув, як його серце почало шалено битися. Він був такий схвильований, що не знав, як сказати.

« Але, природно, схильність до сутності елемента є лише однією частиною. Духовна енергія важливіше! Врешті-решт, якщо є достатньо часу, магічна сила може зміцнитися природним чином. З духовною енергією все набагато складніше, тому що покращити її - це складна для мага задача», з важливим видом зі Слова Дерінг Коуарт.

Лінлей зробив глибокий вдих і кивнув.

« Тепер, настав час для другого випробування - перевірка твоєї духовної енергії», Деренінг Коуарт з серйозним виразом обличчя подивився на Лінлей.

Лінлей знав, що випробування духовної енергії є надзвичайно важливим.

"Деденька Дерінг, що мені робити?" - Лінлей дивився на Деліна Коуарта, готуючи себе подумки.

"Нічого" - розсміявся Дерінг Коуарт.

"Е-е..." - Лінлей був спантеличений.

« Я - дух дракона, що звивається, а ти господар перснів. Я можу відчувати силу твого духу! У тести немає потреби. Я можу сказати тобі прямо зараз!" - Дерінг Коуарт посміхнувся Лінлей.

« Я... Як моя духовна енергія?», - затримав дихання Лінлей.

Сила або слабкість духовної енергії людини визначає долю.

"Твоя духовна енергія в десять разів сильніша, ніж у простого чоловіка твого віку" - Дерінг Коуарт посміхнувся.

Лінлей відчув хвилювання у своєму серці... Десять разів!

Це було не мало.

Але Дерінг Коворт продовжив: « Простіше кажучи, тільки один з десяти тисяч людей може стати магом, головним чином через високі вимоги до рівня духовної енергії. Мінімальна вимога для людини, щоб стати магом - це мати в п'ять разів більше духовної енергії, ніж хтось того ж віку. Десятикратний привілей духовної енергії дозволяє вам стати магом середнього лану.

Лінлей негайно заспокоївся.

« Якби хтось інший навчав тебе, то міг би стати магом п’ятого чи шостого рангу. Однак... тому що людина, яка навчає тебе я, ситуація інша», - Дерінг Коварт досить погладив бороду, погляд самовпевненості читався в його очах.

Лінлей несподівано зрозумів.

Так. Дерінг Коуарт був Великим Магом Святого рівня!

« До того часу, як ти будеш важко працювати, Лінлей, я цілком впевнений, що тобі вдасться досягти восьмий рангу. А що сказати про мага дев’ятого рангу, чи навіть чарівника Святого? Це буде залежати від твого власного розуміння і вашого досвіду - серйозно сказав Дерінг Коуарт. - Якщо ти не будеш важко працювати, я боюся, що тобі не вдасться стати магом шостого рангу. У цьому випадку можеш звинувачувати тільки себе."

Хороший наставник у навчанні магії був тільки однією частиною рівняння.

Найважливішою частиною було особисте зусилля.

« Прошу, не хвилюйтесь. Я не розчарую Вас, чи мого батька, або клан Барух." - в цей момент у голові Лінлей випливли надгробні таблички з пологового залу, і ті славні імена та історії, які були на них.

Щоб відновити колишню славу клану Барух!

« Добре. Починаючи з завтрашнього дня, я почну вчити тебе" - зі блиском в очах Дерінг Коуарт дивився на Лінлей. Тепер Денінга Коуарта дає собі почуття власної гідності та гордості, які присвятять Великому Магові Святого рівня!

....

З наступного дня життя Лінлей стало надзвичайно жорстким і трудним.

Він не міг розкрити існування Дерінга Коуарта своєму батькові. Щоранку і ввечері, він все ще проходив необхідні фізичні тренування далі ближче до полудня, вчився зі своїм батьком політики, релігії, релігійних обрядів, тактики ведення війни, географії, мистецтва... Всі можливі дисципліни.

Тільки в другій половині дня, при наявності вільного часу, Лінлей втік на околиці міста Вушан, на схід від села, ховався у тихому місці і починав вивчати основи магії під керівництвом Дерінга Коварта. Він старанно вчився, входячи у медитативний стан для поглинання магічної сили. Під час навчання медитації він вбирав природу і трансформував її у магічну силу.

Крім того, кожного дня після обіду Лінллей проводив багато часу в медитації.

Щодня Лінлей мав лише шість годин на сон. Решту часу я проводив фізично підготовкою, розумовою освітою, магічним навчанням та медитацією. Шість годин для сну в день, чесно кажучи, просто не вистачало. Навіть медитація була дуже виснажливою. Щодня Лінлей спав мертвим сном протягом цих шести годин.

Розписано. Весь його час був розкладаний по годинах.

З кожним днем, протягом дня, вдосконалення Лінлей було очевидним до такої міри, що це вже просте покращення не можна назвати швидше переформатуванням.

Оскільки він старанно старався на тренуваннях...

Він уперше відчув радість, коли захопив природу свого тіла і потім перетворив його на магічну силу.

Коли він вперше потрапив у медитацію, то мало не знепритомнів.

Вперше в житті я відчув хвилювання через заклинання землі, навіть якщо це було не більше ніж створення крихітного “Земляного Шіпа̄), який був заввишки лише двадцять сантиметрів.

....

Вперта робота день за днем...

Навіть Дерінга Коуарта, п’ятирічного Великого Маґа Святого рівня з Пунтської Імперії, дуже здивувалась зусилля Лінлей і його вдосконалення.

Щоденні фізичні вправи допомогли Ліндей стати витривалішим і стійкішою. Оскільки він часто входив у стан медитації і поглинав природу землі, Ліндей ставав спокійнішим. Зміна Лінлей змусила його батька Хоґґа і наставника Гіллмана здивуватися і бути поза собою від радості.

....

Весна закінчилася і в мить осінь настала.

Залишився тільки один місяць до тестування схильності до магії і набору в студенти.

У родовому залі посадки клану Барух.

« Уф. Нарешті він пішов геть. Час починати магічні тренування. Вчора я успішно сконструював техніку « Тілочок Землі» 5.5. Чудово." - Лінлей був у дуже хорошому настрої. Він швидко вийшов з пологового залу і закрив за собою двері.

Гуляючи по синім плиткам кам'яної доріжки, кроки Лінлей були ледь чутні.

Це була здатність, якою володіли майже всі маги землі. З огляду на те, що їхня сила була отримана від самої землі, вони могли замаскувати майже весь звук, який виходить зі своїх кроків.

- Нахмурився Лінлэй.

Його вуха наздогнися, коли він повернувся і подивився в сторону будівлі стоячого далеко.

"Я щось чув..." - він відразу ж попрямував у цьому напрямку. Його кроки були майже безшумними. Тепер, коли він навмисно намагався приховати їх, то ще менше видавав шум.

Він підкрався ближче, обережно, крок за кроком.

Коли Лінллей підійшов до дверей у будівлю і заглянути всередину...

« Що це? » — зачепили очі Лінлей.

Він побачив, як темний мишон жує шматок кам’яного шпильника завдовжки 20 сантиметрів. А потім, в мить ока, він з'явився у десятках метрах в іншому місці і почав гризти шматок блакитної плитки. Мех чорного мишка виглядав дуже м'яким. Його очі були безшумними, а лапи пухнастими. Одним словом, він виглядав дуже мило.

Іноді він навіть стрибав від задоволення лише на двох задніх лапках.

« Маленький мишок. І який же швидкий!», ховаючись біля дверного проема, Лінлей тихо вигукнув.

Більшість мишей не ростуть до такого розміру і виглядають огидно, але цей мишок здавався досить чарівним. Його очі, здавалося, були наповнені інтелектом, як ніби вони могли говорити. Найдивовижніше з усього цього, що... він був надзвичайно швидким.

« Швидкість... Я тримаю парі, що навіть дядько Хіллман, воїн шостого рангу, не зможе зловити його. Як йому вдається бути таким швидким?" - здивувався Лінлей, побачивши, як миловидний мишок в мить перемістився на десятки метрів.

Дерінг Коуарт вилетів з Персня Звиваючого Дракона. Стоячи біля Лінлію, він дивився на чорну мишку з подивом: « Вагітна тварина, Примарна Миша? І судячи з його розмірів, він ще маленький".

« Дитинство? Примарна миша? Він виглядає таким великим! Як він може бути ще дитиною?» - Лінлей дивився здивованим поглядом на дідуся Деринга.

Окрім Вампірського Залізного Бик, Грифона, Моленосного Дракона і Чорного дракона. Це був перший випадок, коли Лінллей зміг побачити іншого магічного звіра. Цей чудовий чорний кажан був насправді магічним звіром? Магічна звірина з реальними магічними здібностями?

Р.S. Група перекладу Новелли https://vk.com/public123098211, всі свіжі новини, вихід розділів і іншу інформацію Ви можете знайти саме там!

https://literna.net/uk/books/615-zvivayetsya-drakon