) Які є приховані наміри цієї жінки? Невже вона так хоче привернути мою увагу? "
Коли Дебора тримала в межах своєї звичайної поведінки, Філап збився з пантелику.
Ця нікчемна дурощі нікому не поступиться заради бажання виставити всю себе напоказ.
Зараз чудовий час, щоб похвалитися, але чому вона поводиться так тихо?
Філап, прихований утупившись на спину Дебору, повернув голову і насупився.
Ніби весь день пішов наперекосяк.
— Вау.
Через кілька хвилин Мія, яка стояла біля нього, несподівано вигукнула: « Я не можу повірити цьому! »
- Щось сталося?
— Та дівчина з пурпурним волоссям. У столиці стільки елегантних і вишуканих леді.
Елегантна?
Якби вона знала особистість Дебори, то ніколи б не вимовила таких безглуздих слів. Але, оскільки вона молода жінка з бідної родини, їй не відомо цього світу.
Що ж, з боку Дебора і правда виглядала вишукано. Можливо, через колір волосся і належний одяг ми знайшли куточок уваги.
Білосніжна і довга шия чітко виділилася завдяки чорному кол’є, а витончені форми...
'Чорт. Про що я тільки думаю? Я що, вижив з розуму?"
Немає значення, наскільки сліпий чоловік перед красою жінки. Філап швидко повернувся до Мії, відчуваючи, як його вдарили ножем за серцем.
— Міє, ти набагато елегантніший і привабливіший. Ніхто не може зрівнятися з такою дівчиною.
- Не кажіть таких слів.
Мія, помахавши рукою, як би заперечив, злегка змутилася.
— Навіть твоя скромна людина нікому не стане.
Філап нарочито розійшовся сміхом, щоб хтось подивився.
- Час ніби зупинилося. Як це пережити"
Дивлячись у вікно, я відчула, як затверджувалась трапеціяподібного м’язу.
"Мабуть, мене вже помітили?"
Через деякий час Філап і Мія бурхливо щось говорили, не відводячи одне від одного очей.
ʹ З його позіниць тече мед".
Сподіваюся, що ці двоє матимуть чудові стосунки доти, доки вони не розлучаються.
Потім я кинула погляд на професора, який стояв перед трибуною і молилася, щоб мене не турбували.
Перший урок присвячувався політології.
Я витягла з сумки перо і книжку під назвою "Порозуміння політики".
Що ще за перо в стилі принцеси? ’
Рожеве перо з дорогоцінним камінням.
Поки я не вчилася, то не запитувала себе: « Навіщо купила такі барвисті канцелярські товари? »
-Ох? Але мені пощастило.
Чи перо дороге? Відчуття, що ковзання по папері ідеальне.
На відміну від пір’я у вежі, воно було легким і необхідним.
У руці з’явився друкарський інструмент, який мені дуже подобався. Вміння малювати в минулому студентському житті вилилося назовні, і я випадково придумала ще одну прекрасну річ, у якій була добре Дебора.
У мене золота рука.
Я чудово відчувала спритність Дебори, оскільки до народження мої здібності були нікчемними.
Я уважно дивилася на приміщення Академії, що виднілося за вікном і відтворила цю картину. Що ж, вийшло набагато краще, ніж у часи, коли була студенткою Юн До Хі.
Якби в минулому житті я мала таку дивовижну спритність, то могла б поступити на архітектурний факультет.
Загорнувши в куті книжки свій шедевр, я дала своє тіло потоку свідомості і потерла ділянку навколо очей.
'Спа-ать..."
Літери розділилися на три або чотири частини, бо мене окутав сон перед початком занять.
Звук звучав ні тихо, ні голосно, як колискана, і на місце, де я сиділа, падали сонячні промені.
'Але, мабуть без різниці. Я все одно персонаж, який не вчиться ".
На мене напали думки і спогади.
Я непритомна, і мені приснилася все життя.
Я сиділа в класі навіть під час сну.
Виявляється, що більшість мого 20-ти років життя я провела в класі. Дванадцять років у школі і чотири роки, навчаючись на бакалавра. Неймовірно, але саме перед випуском я потрапила в Академію світу роману.
Тому що будь-яка історія має свій кінець.
Коли я сідала, з’явилися привиди, і навчання стало важкою справою, то почувся звук у кімнаті лелеки.
— Юн До Хі.
Я заскрегала зубами.
Відчинилися двері, і з'явився Кім Хан Чжун. Той підлець був видатною людиною.
— Сонбэ. Що трапилося?
На жаль, у мене не вийшло лаятись словами. Уві сні я говорила лагідно, ніби я чимось зачарована.
— Ты поел?
— Н-нет ще.
— Підемо сьогодні разом поедим. Цього разу я пригощу тебе.
— Дякую, я якраз зголоднів.
О ні! Не варто змушувати йти в студентську їдальню, щоб отримати від мене найдорожче.
І чому я була вражена, що витратила на свиню котлету цілих 5000 вон.
— Юн До Хі. Після їди хочеться кави випити.
— Оппа, я заплачу за каву.
Заткнись! Зупинися.
- Можу спробувати нове меню у «Star Coffee Shop?»
- О, до речі, якщо ще отримаю дві марки, то отримую щоденку.
— А, ну я тоді віддам оппі всі марки.
Віддати марки? Він же постійно робив усякі витівки, огидно чинив.
Коли я дивилась на чорну історію, яка швидко з’явилася і була в облозі, то злегка піднялася й лякала рукою по плечу.
- Що. Я ще сплю? ’
Як тільки я розплющила очі, перед моїм носом з'явилася прекрасна блондин. Дивлячись на чоловіка, я насупилася.
Що ж, стало цікаво, чи є люди настільки до смішного краси.
Мабуть, він ангел, який знизився на землю, коли побачив бідну і жалюгідну мене, якої приснився кошмар Кім Хан Чжун.
Перебуваючи в жалюгідному настрої, я дивилася на ангела, який вторгався у мій сон.
Сцена з блондіном, чиї волосся, наче створені із розплавленого золота, як сонячне світло, засліплюють і захоплюють.
Якщо його волосся було подібне до сонця, то зіниці, які чудово пасували з широкими розрізами очей, походили на смарагдове море.
Напівколом піднято ніс, наче майстерним ремісником, і рука Богіні, яка невтомно трудилася три дні й три ночі.
Вони були водночас витончені і стрункі, а видовжена та житлова лінія шиї зносила чоловічу харизмму.
Від такої краси я не могла відірвати очей. Здавалося, що навколо чоловіка час текло повільно і пройшли цілі 24 години.
І тоді.
До мене підійшов чоловік, подібний до ангела.
- Займання закінчено. Леді Дебора.
Раптом почувся плавний голос, який доносився до барабанних перетинок.
"Так це був не сон?"
Навіть після того, як я протерла злилі очі, неосвічений красен продовжував стояти переді мною.
- Хто?
Я прийшла в собі і безглуздо пробурмотила.
— Як виявляється, ви не знаєте?
У його смарагдових очах з’явилася розгублена думка.
— А варто знати?
Це було дивно, але я також була збентежена.
Як Дебора не може пригадати такого вродливого чоловіка? Це справді нетактовно.
У фрагментах спогадів Дебори залишилися тільки речі, які справили сильне враження, але, очевидно, це не спонукало Дібора до цього.
"Надійне взагалі можливо?"
Тепер можна з упевненістю визнати справжню любов Дебори до Філапу.
Наскільки сильні почуття, щоб не помітити такого чоловіка?
Поки я роздумувала, красунчик, який прийшов до тями, широко посміхнувся. Коли на його вустах з’явилася приємна усмішка, я мало не відчувала спокою.
Це той самий... подарунок головою?"
— Ха-ха. Може, й справді не знаєте. Ісідор Вісконті. Моє ім'я.
Чудовий чоловік, прийшовши в себе, представився.
Ісідор Вісконті.
Здається, я десь його вже чула. Він згадувався у бурхливому обговоренні тих леді, яких я зустріла в Мейсонде.
Вони більше за всіх їм захоплювалися.
Дивлячись на прекрасне обличчя, я відразу зрозуміла.
У Кореї він здобув би таку славу, що навіть його дихання змогло б зробити це. А плакати з фотографіями були б розклеєні по всіх будівлях.
— Яка причина тривоги?
На моє питання чоловік щось простягнув мені в своїх білих шкіряних рукавичках.
"Це"
Те, що він мені передав було пов'язано з політологією.
Він взяв і для мене? ’
Можливо, це були надруковані на заняттях, і він вирішив їх мені віддати, коли я прокинулася.
Але це дивно.
Але, якщо у нього зі слухом все в порядку, він же повинен знати, що тут на районі я найбільш божевільна жінка.
Я підозріло глянула на світловолосого хлопця.
Я сумнівалася, що мені треба спати з Кім Ган Чжуном і вперше зустрітися із цим відстроченим. Ким Хан Чжун тоді теж чекав, коли я прокинуся, щоб дати мені роздати матеріал, отриманий від помічника професора.
Навіть удаючи, що дбає про мене, як пожадливий і розпусний чиновник, він поступово вичавлював з мене піт та кров, забираючи все до останньої краплі.
- Я не потребую чогось подібного.
Я охолоджую себе і повернула йому надруковані печатки. Це не було проблемою на політології в Академії, відкрито позіхаючи. Порівняно з четвертим роком навчання в університеті, книжки на цю спеціальність у цьому світі розплювалися.
Роздавальний матеріал був трохи стислим викладом попередньої теми. Цілком достатньо запам'ятати інформацію в книжці.
— Але ж немає нічого поганого в тому, щоб взяти його, вірно?
- ...Що за безцеремонна поведінка?
— Вам приснився кошмар?
- Що?
— Поки ви спали, ваше обличчя віддзеркалювало себе як примусово змушували працювати. Ах, ви не голодні? Зараз час обіду.
Мене вразило те, що я змінювала тему.
Чи є такі хлопці, як цей хитрий чоловік?
— Я не голодна.
— Що ж, добре. Якщо чесно, то я теж не голодний. Можна просто випити чаю.
- У мене немає часу на таке. Так що прощайте.
Я рішуче відступила від чоловіка, сказавши лише чотири слова.
Я відчула, як погляд повний замішання втупився на мою спину, але мій крок тільки прискорився, наче за мною хтось гнався.
Якийсь час тому спалахнула попередження.
]Опасно".
Якщо продовжити дивитися на обличчя, я піддалася спокусі і втратила голову навіть не питаючи й знехтувала наміром чоловіка.
Інакше кажучи, саме блондин розбудив інстинкт самозбереження. Я завжди слабка до таких безнадійних чоловіків, як Кім Хан Чжун. На жаль, такий тип у моєму смакі.
Але Ісідор мав шалений вираз обличчя, що відкинуло всі мої вподобання.
"Півсуду шастають люди, яких треба боятися"
Врешті-решт, це третійсортний роман. Усвідомлення того, що не варто втрачати розуму і повільно мислити, мене боліло на дотик.
Впевнений, що милосердне обличчя принесе перемогу, майстер повернувся на горду самоті до принцеси Дебори.
Можливо, все через відчуття? Цей досконалий чоловік був пригнічений.
З невідомої причини виникло зацікавлення принцесою Деборе. Міґель, який важко зрозумів П’єро, намагався знайти потіху і запитав невинними очима.
— Майстер. Хіба ви не сказали, що у вас призначена зустріч на обід і наказали повернутися мені першому?
Ісідор придивлявся до лукавого запитання Мігеля.
- Ти питаєш, тому що знаєш чи ні? Цікаво, в чому ж проблема. Моя права рука або зухвала, або дурна. Це явно одне з двох.
- Пан. Здається, що краса вашого обличчя не спрацювала. Здається, ви злегка сприймали реакцію близько до серця?
- Не знайдеться слів, щоб щось сказати.
Коли Ісідор пустив Міґеля по твердому передні краю більшберцьої кістки, той, видавши передсмертний звук, підстрибнув і ширяв в повітрі.
Випустивши гнів на невинного, він подивився на обличчя, відображене у скляному вікні, і занурився в глибини смутку.
- Це обличчя не може бути успішним. Я не знаю причини.
- Можливо, воно не в смакі Дебори.
— Це досконале обличчя не може бути в смаку. Немислимо, щоб воно зазнало краху. У нього золотий переріз. Верно?
— Скрізь є винятки. Деборе більше за смаком сер Філап, ніж пане Ісідор.
Коли ім’я Філап було вимовлено, очі Ісідора відразу звузилися.
Примітки:
Бути побаченим у всіх на очах є досл. Ефект демонстрації.
Трапецієподібна м'яза- поверхня спини (просто доторкніться до задньої частини шиї, це її частина), тоді ви зрозумієте про що мова.
Стік мед - дивиться на щось дуже привабливе і улюблене, бути зачарованим кимось.
Золота рука - майстер на всі руки.
Чорна історія- погано минуле, яке не хочеться згадувати.
Вдар головою - тактика в тхэквондо, коли голова виконує ту саму функцію, що й удари ногами.
Чотири слова- корейська пропозиція складається з чотирьох слів.
П’єро — можна перекласти як актор театру масок, лялечок (Ісідора сранять з ним).
У смакі (про обличчя, коли говорить Ісідор)- тобто. немає симпатії, антипатики; існують ті, хто любить, і ніхто. Можна перекласти і як "смачне".
Більш ніжберці мають найбільшу кістку, а передній край з’являється під колінною горнятою (посередині голені).
https://literna.net/uk/books/590-khiba-buti-rozbeshchenoyu-divchinkoyu-ne-krashche