Глава 332. Слабкий удар
Квінн був зайнятий своїми думками, дивлячись на всіх студентів і відпочиваючи на стіні. Енергія з минулого і його сильне серцебиття не заспокоїлися. Кожна секунда означала, що бій, в якому він збирався брати участь, ставав щораз ближчим.
Ця подія починала нагадувати йому про минуле. Життя до книги. Як же він був слабкий раніше. Він був занадто слабкий, щоб допомогти Пітеру. Він був занадто слабкий, щоб допомогти собі. Як інші студенти били його щодня, і що він міг зробити, це отримати удар.
Роздумуючи про те, як сильно він ненавидів своє життя тоді кожен божий день, так само як школа вирішила нічого не робити, тому що вона не була призначена для великих справ. І знову, коли вони прибули на військову базу, як вони почали цілитися в тих, хто його оточував, а також у нього самого. Усі ці погані спогади ще більше розгнівали його.
У той момент, коли він йшов, в його голові крутилася картин, як його б'ють і битимуть ці невдахи.
Почувши позаду сміх студентів і те, що вони сказали, він уже був ситий цим по горло. Тоді він нічого не міг зробити, але тепер міг.
Коли Нейт побачив, як збився кулак Квінна, то відразу зрозумів, що зараз станеться. Хоча діти заслуговували побоїв, Нейт не хотів, щоб новий учень був покараний за це. Він був би агресивним у цій ситуації, якби його удар приземлився. Але була й друга причина, чому Нейт хотів зупинити бійку: люди до яких він йшов були сьомим.
У бою залишилося мало слабких людей. Якщо станеться бійка, він не зможе побачити Квінн вийде з неї неушкодженим.
- Гей, він іде до нас, що він там робить? - Запитав один з студентів ззаду.
Студенти попереду теж були роздратовані. Хоча він викинув удар вітру, але тільки намагався розважитися. Він знав, що атака не торкнеться їх, тому відчував, ніби у когось немає причин злитися.
- Якого біса ти сопляк? Чому ти так дратуєшся, коли я вже вибачився! - Пожалкувався студент.
- Я не в настрої для ігор - Сказав Квінн. Звичайно, це моя провина. Це завжди вина слабких за те, що вони народилися такими.
Судячи з голосу Квінна, він не був впевнений, що йому це здалося, але в його голосі безсумнівно відчувався якийсь підтекст. Студент озирнувся, щоб подивитися, чи почули його друзі ззаду, або це був тільки він. Вони продовжували сміятися і жартувати, а навіть показували йому великі пальці.
- Вони цього не чули, я що, божеволію? - Студент замислився.
У паніці і розпачі він наніс удар вітром.
Квінн швидко перемістив своє тіло в сторону і знову пішов вперед, до студента перед ним, здавалося, що атака тільки що пройшла прямо через його тіло.
Тепер студент відчув, що у нього спітніли долоні. Він кинув ще одну атаку, і знову, зовсім трохи, Квінн ставив ногу, дозволяючи йому просто уникнути атаки та повернутися на позицію. Рух був настільки незначним, що його майже не було видно.
Поблизу цього видовища було важко побачити сторонні люди. Все, що вони могли бачити, був один студент, який йде вперед, в той час як інший йшов назад у середині кімнати. Студент, який викинув крила вітру, використав унікальну техніку. Коли користувачі вітру використовували такий напад, то зазвичай бачили тоненьку білу лінію, яка вдаряла повітря.
Але атака користувача вітру була невидима для очей, і її можна було тільки відчувати.
- А що робить Джош? - Сказав студент. - Він прикидається, що нападає? Я знав, що він занадто м'який. Він думає, що може блефувати, щоб вибратися.
Однак через кілька хвилин пролунав гучний звук, що нагадував про те, як вітри досягли межі того, наскільки далеко вони могли зайти.
Гучний стук був чутний безперервно, і тепер інші були в шокі. Джош не просто рухав руками, він насправді кидався в атаку.
Гучний шум привернув увагу маленького офісу.
- Що там відбувається? - Сказав чоловік за столом, почусуючи голову. Оглянувшись, він побачив нового учня. - Я думав, щось подібне могло статися. Ці чортові діти завжди полюють за слабкими. Зупини це, поки все не вийшло з-під контролю. - Приказав чоловік.
Солдат з поста негайно вирушив у дорогу.
Коли Нейт побачив солдата, що наближався, то зітхнув з полегшенням. Він сам вагався, чи варто втручатися, але боявся, що він може завдати йому шкоди. Було нелегко відчути ці атаки.
Нейт думав, що студент відкинув ці атаки і промахнувся навмисне, намагаючись налякати його.
Тепер вони були досить близько, і Квінн рвався вперед, Джош підняв руку, готовий завдати ще один удар вітру прямо в студента. Солдат, який був на його шляху, міг бачити це.
- Якщо ця атака потрапить в ціль, інший може серйозно постраждати. Солдат подумав і теж кинувся вперед.
Чого вони не очікували, так це те, що Квінн зробив далі. Він швидко підняв ногу до голови, а потім різко опустив її, нанісся удар сокирою прямо по зап'ястя студента.
Рука Джоша різко опустилася і опинилася притиснутою до підлоги. Джош спробував поворухнутися, але навіть зібравши всю свою силу, він не міг просунутись з місця, якби він намагався ще сильніше, то боявся, що його зап'ястя зламається, якщо воно вже не було зламане.
Після удару сокирою Квінн викинув вперед кулак. Не було ніякого удару молотом, не було бризок крові, це був просто звичайний удар, але він містив в собі всю його силу.
Коли удар був нанесений, на його шляху встав чоловік і напружився, тримаючи обидві руки в хрестоподібній формі.
- Ха-ха, от і все. Просто слабкий удар. - Студенти навколо почали сміятися.
Удар прийшов по чоловікові, але він залишився стояти нерухомо, не зрушившись ні на дюйм, і вираз його обличчя зовсім не змінилося.
- Облиш, Джош, ти міг би прийняти удар і просто дати йому здачі. - Студенти продовжували знущатися над своїм другом.
- Негайно припиніть це. - Сказав чоловік. - Бої ведуться тільки на арені, а не під землею. Якщо ви продовжите, то будете покарані.
Коли Квінн подивився на того, кого він вдарив, то помітив, що це був один з солдатів. Потім він виглянув з-за солдата і побачив студента позаду нього, який схопив його за зап'ястя, здавалося, що воно почало опухати.
- Все гаразд, я думаю, він вивчив свій урок, - сказав Квінн, відходячи.
- Почекай! - Крикнув солдат. - Хлопчик, а хто твій вчитель?
- Ти маєш на увазі Дела? - Відповідав Квінн.
- Ні. Не твій класний керівник. Цей удар, ти ж у класі тваринної зброї, так?
- Мій вчитель сержант Лео, - відповів Квінн.
Солдат більше нічого не сказав і просто дозволив Квінну піти.
- Почекай, ти його відпустиш? - Вигукнув Джош. - Подивися на моє зап'ястя. Я думаю, він його зламав.
- Перестань скаржитися, щось на зразок цього може бути легко виправлено лікарями до твоєї події, і не думай, що я не бачив, де ти збирався використати свій власний удар. У моїх очах це був простий акт самозахисту.
Рішення солдата було остаточним, і Джош це бачив. Більше не було сенсу скаржитися, і він більше не буде турбувати Квінна.
Після того, як бій був перерваний, Квінн повернувся до стіни, щоб ще раз розслабитися. Нейт підбіг до нього з палаючими очима, тому що побачив щось дуже вражаюче. - Ей, цей удар був вражаючим. Ти, мабуть, багато тренувався, щоб зробити це так гладко і швидко.
Нейт був одержимий бойовими мистецтвами. Ще до того, як він дізнався про свої здібності, він вважав за краще чисте вміння, яке люди використовуватимуть у рукопашному бою. Той факт, що це також допомогло йому з його здібностями, був тільки бонусом.
- Якщо хочеш, може ми якось поспригуємося? - Нейт запитав, потім подивився вниз на свій годинник. Що змусило його додати кілька останніх слів. - Без здібностей, звичайно.
Квінн бачив, що студент був хорошою людиною. Він зовсім не виглядав загрозливим. Навіть якщо він здавався трохи дратівливим.
- Звичайно, це звучить кумедно.
Коли солдат повернувся до свого офісу, він сів за стіл і розповів про те, що сталося.
- Є що доповісти? - Він запитав чоловіка за конторкою.
- Зламаний зап'ястя, нічого більше, вони вже не будуть битися. Я в цьому впевнений.
Людина за столом на секунду замовк, дивлячись на солдата, перш ніж заговорити знову.
- Повертайся до своїх обов'язків, ти вільний. Так, і перш ніж ти підеш. Обов’язково зверніться до лікаря з приводу зламаної руки.
- Так, сер. - Сказав солдат і кинувся геть.
- Оголошення, всі студенти впадуть до призначених ним груп. Основні події почнуться найближчим часом.