Розділ 283. Осторожен
Двоє солдатів, які охороняли вхід до порту продовжували тримати руки на студента. Хоча він вже назвав себе Піо Бланком, вони були солдатами, а не працівниками школи.
Викликали підкріплення. Через кілька хвилин Хейлі разом з трьома іншими солдатами увійшла в кімнату.
Руки Піо все ще піднімалися над головою, вони сильно тремтіли. Це був не той прийом, якого він очікував. Після того як він відсутнє місяць або близько того, він думав, що його повернення буде вітатися, можливо, з ним будуть поводитися як з королем протягом декількох днів, але реальність сильно вдарила йому і показала що це зовсім не так.
- Може, ви вже кинете його? Хіба ти не бачиш, що лякаєш його? - Гейлі заговорила. Вона знала, що по той бік портала у них будуть суворі правила, перш ніж відправляти когось назад на базу.
По дорозі вона почула інформацію про чоловіка, який зайшов у портал. Якби він мав показати своє студентське воєнне посвідчення, то дозволив би йому пройти.
Єдине, що було... Це виявилося зовсім несподівано. Коли вона увійшла в кімнату, то майже очікувала, що людина, яка щойно повернувся, виявиться кимось з експедиції оранжевого портала. Може бути, учень, який залишився позаду але насправді це був хтось з первісної зелені планети портала з першої експедиції.
Пио був єдиною людиною, яка пропала безвісті, а не померла. Але він повернувся і навіть мав посвідчення студента.
Роздумуючи над цим питанням, вона наблизилася до студента і тепер була на такій відстані, що могла ясно бачити обличчя хлопчика. Хоча він був вкритий чимось подібним на бруд і піт, вона зрозуміла, що відбувається щось дивне.
Коли ця думка нарешті прийшла їй в голову, вона мало не викинула планшет з рук.
- Пио Бланк? - Зрадливо запитала Хейлі.
- Абсолютно вірно... Але звідки ви знаєте моє ім'я? Я не думав, що ви приділяєте мені стільки уваги - відповів Піо, злегка почервовши. Хейлі була чудовою вчителькою і єдиним лікарем для першокурсників. Хоч вона бачила багато учнів, то не навчала їх безпосередньо. З п'ятсот імен, розкиданих по всьому кампусу, він був дуже здивований, що вона пам"ятає його. Це змусило його неправильно зрозуміти і відчути себе особливим у цій зустрічі.
- Цей студент є фальшивий? Чи, може, це поразець всередині нашої бази? - Гейлі проковтнула з цієї думки. Вона вважала, що той, хто зараз перебуває в школі, був справжнім учнем.
Якщо хтось спробує проникнути на базу, то другий місяць потому, ймовірно буде вважатися справжнім.
Ще... Щоб бути обережним, солдати наділи на учнів наручники з складеними руками за спину і привели його до допиту.
- Почекай, я обіцяю тобі! Я - це дійсно я! Ви можете перевірити моє посвідчення особи! - Піо почав кричати, - Ти ж бачиш, що це я в файлах, вірно? У вас, хлопці, вже є моя фотографія! Навіщо ти це робиш? - Він продовжував кричати.
- Ось у чому проблема... Є хтось, хто виглядає так само як ти - пробурмотіла собі під ніс Гейлі.
Тим часом Гейлі негайно повідомила Натану і скликала нараду.
Бути закованим в наручники було зовсім не приємно. Піо почав гадати, що ж все-таки сталося, поки його не було. Невже за його відсутності світ раптом перетворився на диктатуру? Невже все це місце вже зайняли далекі? Однак і те, й інше не могли бути правдою. Інакше він би почув, що про нього всі повернулися на планету Каладі.
- Я думаю, що волів би провести весь цей час у пустелі, ніж терпіти подібне поводження... - З жалем подумки поскаржився Піо.
Те, що невдовзі сталося з ним, спонукало його змінити свої думки. Як тільки відкрилися двері в уявну кімнату для допитів. Його зустріли повним обідом, десертами і навіть розкішним ліжком в одному місці. Він і не знав, що в школі є таке місце!
Він був прикутий до їжі, але протягом кількох днів не їв нормальної поживи, поки подорожував по пустелі. На щастя для нього, коли він прийшов у себе, він наважився піти в певному напрямку, і якраз в той момент, як він думав, що ось-ось втратить свідомість і помре з голоду, то наткнувся на групу мандрівників.
Хоча вони перебували в поблизькому сховищі, це була погана новина про те, що вона належала не військовій фракції, а фракціям. Після того як мандрівники люб’язно нагодували його протягом однієї ночі, Піо був надано самому собі.
Він багато працював у сховищі і зібрав стільки кредитів, скільки зміг. Врешті-решт, він зміг купити карту. У цей момент настала ще одна погана новина, відстань між сховком у якому він зараз знаходився, і місцевість, куди йому треба було йти, була досить великою. Якщо б він був сам, то все ще не знав би, що зможе протистояти звірам, яких зустріне на своєму шляху. Ось чому він продовжував наполегливо працювати і заробляти більше кредитів.
На щастя для нього, його здатність дублювати будь-яку тип тваринної зброї виявилася дуже доречна. Це дало йому змогу заробити необхідні кредити і зрештою найняти ескот-команду швидше, ніж звичайні люди.
Тепер він нарешті повернувся. Але все ж ... .. за весь цей час він жодного разу не витратив свої кредити на добру їжу. Слюна продовжувала падати у нього з рота, поки він дивився на їжу перед собою.
- Тепер ви можете зняти з нього наручники, - пролунав в кімнаті низький голос.
Почувши голос іншої особи, він поступово відвернув очі від їжі і повернув голову в інший бік. Тепер він дивився на генерала другого курсу, Дюку.
- Що? Чому це не Натан? - Подумав Піо. Зазвичай він знав про все це на першому курсі.
- А тепер, перш ніж ми дозволимо тобі спокійно поїсти, мені потрібно, щоб ти розповіла мені все, що сталося, - попросив Дюк.
У Дюка були очі і вуха по всій школі. Це також включало в себе те, що деякі солдати захоплюють інформацію тут і там. Інцидент, який стався в портальній кімнаті, дійшов до нього, хоча Гейлі вже проінструктувала, що ніхто не повинен передавати цю інформацію студентам.
Можливо, інформація не прокинулася назовні, але змогла дістатися до Дюка. З якоїсь причини його інтуїція підказувала йому, що щось не так в цій ситуації, ось чому він виявив незвичайний інтерес до цього.
Лазутчик, мабуть, був пов'язаний з чистими... Відколи вони розлютили трудіму, Дюк отримав жару. Тепер у нього була величезна образа на чистих.
Жінка, яка носила білий одяг з минулого, увійшла до кімнати і зробила свою звичайну роботу. Під час допиту вона мала зрозуміти, чи Пйо не бреше. Після 30 хвилин безперервного потоку питань у Піо пересохло в роті від розповіді про все, що сталося з ним за останній місяць.
Кожне слово, сказане ним до цих пір було правдою, вони навіть змогли підтвердити його бути справжнім студентом. Але є ще одна річ, яка турбує Дюка.
- То ти кажеш, що ніколи не бачив Далки? Ти дійсно впевнений у цьому? - Запитав Дюк.
- Чесно кажучи, моя пам'ять трохи розмита, але я б точно запам'ятав напад Даліки. Так що ні, я не бачив Даліки, - відповів Піо.
Повідомлення, які згадувалися тоді не збігалися. Спочатку вони думали, що Далки повністю знищили групу Бена з п’яти чоловік. Два тіла були знайдені поруч один з одним, а пізніше виявили ще два тіла. Хоча вони були далеко від решти групи, Піо вважався мертвим у цей момент.
Спочатку вважалося, що троє з п'яти втекли від Далки, і саме тому їх тіла були досить далеко один від одного. Незважаючи на всі їхні зусилля, вони все - таки були вбиті.
Але тепер, коли Дюк думав про це більше, відстань між тим місцем де були знайдені тіла, не мала жодного сенсу. Далки повинні були вбити цих двох студентів в одну мить. Якби це сталося, Піо напевно запам’ятав би таку подію.
Можливо... можливо, смерть двох інших людей взагалі не була пов'язана з Далеками?
- Дякую, тепер ти можеш насолоджуватися їжею. Не соромся влаштуватись зручніше у цій кімнаті, ти прокинеш тут деякий час, - сказав Дюк, вставши зі свого місця, вийшов з кімнати і закрив двері.
- Стривай, він сказав, що я тут затримаюсь? - Як тільки Піо вимовив ці слова, двоє солдатів встали перед дверима і заблокували вихід.
Було визначено процес відбору студентів для участі в міжвоєнному заході.
У класі Лоґана, вони щойно закінчили вибирати роль, сам Лоґан був обраний для крафту події. Оскільки в його класі не було відомих ремісників, він відкрито заявив про це. Було кілька людей, які думали, що він повинен був взяти участь у турнірі по боротьбі замість цього, але він відмовився від них, сказавши, ніби боротьба його не цікавить.
Якраз у той момент, коли клас зібрався йти, до кімнати раптово увійшли четверо солдатів.
- Ми тут для того, щоб забрати студента, відомого як Піо Бланк, - оголосив один з них оглядаючи околиці.
Помітивши ціль, солдати вже рухалися туди, де стояв Піо.
Часу на реакцію не було, і Пітер не знав, що робити.
- Просто йди за мною, - прошепотів йому Лоґане.
Солдати негайно заклали обидві руки Пітера за спину, перш ніж вдягнути на нього наручники, двоє солдатів тримали Пітеру за руку, коли вони вивели його з кімнати. Коли вони вже збиралися йти, Логан простяг руку і схопив Пітера.
- Куди ти його ведеш? І чому? Він не зробив нічого поганого, - вигукнув Лоґане.
- Відпусти його. Або я повинен змусити тебе відпустити? Сопляк. Солдат відповів йому: - Це прямий наказ генерала Дюка. Якщо ви вирішите перешкодити виконанню наших обов'язків, то у нас є дозвіл покарати вас.
Лоґана вагався, що йому треба буде втриматися на одному з павуків.
Коли Пітер пішов з солдатами, Логан думав тільки про одне. - Його зловили.