Розділ 182. Останній
На цей раз Квінн сам запропонував вибір особи, яка мала б відрізати йому кінцівки. Він не хотів ризикувати, він точно виконає свою роботу.
Справа було не в тому, що він хотів це зробити, а в тім, як він відчував, Що було б жорстоко дозволити тремтячим рукам Пітера зробити цю роботу. Якщо б частина не була викарбувана начисто, це лише викликало б ще більше страждань.
Вони вирішили зайнятися всіма студентами відразу, а не розбивати їх на різні дні. Вони хотіли якнайшвидше позбутися проблеми Пітера.
Якщо Пітер все ще був голодний і вони не могли знайти рішення для останнього, тоді вони завжди мали надію на Вордена.
- Ось і я, - одним мом Квінн відрізав шматок ноги студента. Проте цього разу Ворден негайно підійшов до ампутованого відділення і поклав руки прямо над ним. Як тільки він це зробив, рана почала заживати набагато швидше, ніж зазвичай.
- Що це таке? - Запитав Пітер.
- Я вирішив піти до кабінету медсестри, вдаючи, що у мене гарячка. Ми торкалися один одного, і я зміг скопіювати її здатність. - Пояснив Ворден. - Я не хотів, щоб ці люди відчували такий же біль, як і попередні.
Зцілення з можливістю регенерації, здавалося, значно прискорювало процес і цього разу не було навіть великого безладу, щоб потім забрати його.
Потім вони повторили цей процес ще двічі з іншими студентами і нарешті закінчили зі всім. Завдяки цілющій здатності Вордена, яку відчували учні, цього разу не давила їм такого болю.
Крім того, коли ноги були поставлені перед Пітером, йому також стало легше. По правді кажучи, Ворден вважав, що це занадто легко.
- Схоже, ти дійсно насолоджуєшся цими ногами, ха. - Помітив Ворден, перш ніж запитати Пітера вони стали смачнішими? - На його обличчі з'явилася груба усмішка, а бров злегка смикнулася.
- Слухай, я не в захваті від цього, але ми повинні отримати максимум користі з поганої ситуації, - сказав Пітер, кусаючи ще шматочок.
Коли він їв ноги, то ніколи не відчував себе ситим. Це було дивне відчуття, але воно більше схоже на те, що його голод зникне. Він легко розірвав кожну ногу і нарешті покінчив з останньою.
- Не забудь з'їсти і кістки, - додав Фекс. - Не хочу залишати жодних доказів.
Наша репутація Пітера тепер була такою ж, як і більшість людей, а його травна система змінилася. Так що зробити щось на зразок цього було для нього легко, хоча кістка не мала особливого смаку, крім кісткового мозку всередині, але, принаймні, він не збивав її, як все інше, що він їв.
[6/7 шматків людського тіла, з'їдених вашим упирем]
Повідомлення з'явилося, і тепер залишався тільки один чоловік, якого вони повинні були знайти перш ніж Пітеру доведеться еволюціонувати. Хоча інші не були впевнені в точному сумі, але знали, що Пітер повинен бути близько.
Перед тим як Пітер з’їв шматочки ноги, Квінн також спробував їх на смак від кожного студента на підлозі. Додаючи до його загальних статистики окуляри.
[Зачарування: 13]
[Сила: 20]
[Виносливість: 18]
З трьома групами крові студентів ці показники були збільшені.
- То у тебе є якісь ідеї щодо цієї останньої людини? - Сказав Фекс, сідаючи на стілець і закидаючи ноги на стіл.
- Я думав про це, але як щодо Бонсена? - Проіснував Пітер.
- Людина, з якою ти сьогодні познайомився? Це погана ідея. - Відповів Ворден. - По-перше, ти взагалі бачив цього хлопця? Я думаю, що тобі доведеться з'їсти все його тіло щоб насититися. По-друге, він працює на Дюка. Ти вже у нього на радарі. Але я думаю, що ти на правильному шляху, ми повинні вибрати когось, хто цього заслуговує.
- І як ми це вирішимо? - запитав Квінн. - Якщо хтось і заслуговує цього, так це сам Дюк, всі просто роблять те, що він говорить. Пітер міг би зробити те ж саме з іншими, якби піднявся достатньо високо.
Раптом, посередині їхньої розмови пролунав дзвінок. Всі вони добре знали цей звук, тому що він роздавався, коли хтось повертався до кімнати і входив у неї. Однак за цей час Фекс відіслав двох сусідів по кімнаті, використовуючи свій вплив.
Він уже випробовував це раніше і знав, що їхній розум слабкий та підкоряється наказу, так що його вплив не повинен був розлучатися.
Так хто ж міг так раптово вдертися у кімнату? Коли двері відчинилися, з'явився маленький студент під очима. Його голова швидко рухалася по кімнаті, намагаючись зрозуміти, що відбувається.
- Троє студентів, пов'язаних на підлозі, частини крові в певних місцях, а інші недбало стоять навколо, - пробурмотів Лоґан собі під ніс.
Лоґан дійсно з'явився перед дверима раніше, але він вирішив продовжувати слухати їх розмову. Можливо, він щось не розчув, або слова, які вони вимовляли, були не зовсім щирими.
Але, вислухавши й обманивши себе, він більше не міг терпіти, коли вони починали говорити про кандидатів. Він повинен був сам побачити, що відбувається.
Але найбільшим шоком для нього було те, що один із студентів відірвав кінцівки. Двоє вже встигли зажити. Але те ж саме не можна було сказати про останнього учня.
У них усі були різні рівні регенеративних здібностей, і його нозі потрібно більше часу для того, щоб зажити.
Лоґан негайно витягнув чорну кулю і притиснув його до своєї грудей. Малі павукоподібні роботи почали поширюватися по його тілу з блискавичною швидкістю, поки не створили механічний костюм.
Він виглядав як мініатюрний робот, тільки менш незграбним. Коли він підняв руку, вона почала приймати форму овальні гармати. Дві з них почали формуватися на його плечах, а потім на іншій руці.
Кожен з них був спрямований на людину в кімнаті.
- Не рухайтеся, хлопці або присягаюся, я підірву вас всіх! - Сказав Лоґане. Його голос злегка віддавався ехом, коли він процікавився через якийсь динамік в костюмі. - Квінн, це вони тебе підмовили? Якщо вони шантажують тебе-я можу допомогти тобі, у мене є зв'язки, ти ж знаєш.
- Лоґане, будь ласка! - Змовився Квінн. - Опусти зброю, це не те, що ти думаєш.
- Я не можу, Квінн, якщо я опущу зброю і не дізнаюся правди, у вас буде більше шансів напасти на мене. І все це при тому, що я хотів би довіряти тобі, Квінн. Я також вважав, що є велика ймовірність того, ніби ви замішані у цій справі і в двох попередніх випадках.
- Коли це він встиг так багато досліджувати? - Подумал Квінн.
- Якого біса ви чекаєте? Схоже, ми знайшли твій наступний талон на їжу! - Сказав Фекс, роблячи крок вперед.
Однак через кілька секунд промінь світла вдарив Фекса і відкинув його до стіни кімнати.
- Я ж сказав, що ніхто не повинен рухатися, - сказав Лоґан.