Глава 119. Немає і шанса
Квінн і Пітер йшли до того, що виглядало як маленьке покинуте криницю. Щось, що колись використовували для видобутку води. Він був використаний у час, коли робітники вперше збудували притулок.
Хоча будівельні роботи не зайняли так багато часу, особливо з моменту введення робітників із земними здібностями. Деякі впливові користувачі вимагали б багато за це, оскільки могли будувати будівлю.
Поки вони йшли, ніхто з них не сказав ні слова один одному, а Квінн був із тих, хто ненавидить незручне мовчання між двома людьми.
Зрештою він здався і просто повинен був щось сказати.
- Навіщо ти це зробив? - Сказав Квінн.
Пітеру не потрібно було запитувати, що він каже. Було ясно, як божий день. Вони продовжували йти ще деякий час, поки нарешті Пітер не відповів.
- Я не хочу оправдуватися, я знаю, що вчинив жахливо. Я навіть не заслуговую говорити з тобою, але ти не розумієш, Квінн. Вони вже пішли за Ворденом і змогли зловити його... то вони пішли по мене,
- Досить! - Огризнувся Квінн. - Я більше нічого не хочу чути, ти був правий в перший раз, коли сказав, що не будеш виправдовуватися. Але потім ти почав перелічити купу виправдань. Я не кажу, що у тебе не було причин для цього. Коли хтось робить щось неправильно, у кожного є причина, чи то хороша або погана, але після всього, що ми зробили для тебе, чому ти не прийшов до нас?
- Ти дійсно можеш мені допомогти, Квінн, ти б сказав те ж саме, якби знав, хто стоїть за всім цим? - Запитав Пітер.
- А ти давав нам шанс? - Відповідав Квінн. - А ти знаєш, що колись на Землі була така гра-лотерея? Я знаю, що ми все ще використовуємо одне слово, але це була гра випадку, щоб дозволити одному щасливцю стати багатим. Там було 49 різних чисел, і 6 з них були намальовані випадковим чином. Граючи в лотерею, ти повинен був угадати, в якому порядку ці 6 чисел випадуть. У лотерею можна було виграти 1 до 144 мільйонів. Але якщо їхні шанси такі малі, то який сенс грати, вірно? Проте майже кожного разу, коли вони тягнули лотерею, 1 людина вигравала. Той, хто переміг, чули те саме сотні разів. Ти знаєш, який у тебе маленький шанс перемогти? Навіщо ти взагалі граєш, ти ніколи не виграєш? Але справа в тому, що якби він ніколи не грав у цю гру, його шанс на перемогу завжди був би рівний нулю.
Зрештою вони дісталися села і Квінн обернувся, щоб подивитися на Пітера. Він бачив його заплакане обличчя, сльози поверх сліз текли вниз, і він використовував свої рукава, щоб витерти їх.
- Коли ти вирішив піти проти нас в той день, Пітер, ти був тим, хто здався. Ти був тим, хто зробив свій шанс рівним нулю.
Вони обом озирнулися за покинутим колодязь. У центрі стояла гігантська машина для збору води. Вона проржавіла і дивилася на неї, можна було сказати, що їй давно не користувались.
Єдине, що ще було в цьому місці, це два покинутих будівлі. Одна кімната була абсолютно порожня, якщо не вважати єдиного вікна. В іншому будинку була пара зламаних дерев’яних каркасів ліжок.
Знявши рюкзак і поклавши його на старе ліжко, Пітер нарешті посміхнувся і трохи відпочив. Йому вдалося протягнути великий рюкзак через всю пустелю. На відміну від Куіна, він не мав надприродної сили.
Жара насправді не сильно діяла на Куіна, тільки коли він був людиною. Здавалося, що Сонце повинно містити якусь іншу унікальну властивість, яка впливала на вампірів. Поки він стояв під парасолькою, він відчував себе абсолютно нормально.
Але думка про це нагадала йому, що він відчайдушно потребує ядра цих тварин. Якщо він хотів створити особливий матеріал, то не міг покладатися на те, що Ворден і Лейла зберуть достатньо. Що б він нарешті звільнився від кайданів сонця.
- Я збираюся трохи оглянути околиці, ти не проти залишитися тут? Не хвилюйся, я не піду занадто далеко.
- Ти впевнений, що будеш в безпеці? - Сказав Пітер.
- Так, поки ти не стоїш у мене за спиною, мені нема про що турбуватися - жартиво сказав Квінн. - Вибач, це був удар нижче пояса.
Квінн уявляв собі карту. Він згадав, що червона зона була досить великою круглою територією. Вони щойно прибули з лівого боку, куди попрямували Ворден та інші. Так що поки Квінн йде праворуч і вперед, він повинен знаходитися в іншій частині червоної зони.
- З цими словами він вирішив відправитися в пустелю з парасолькою у руці.
Бен і його група спостерігали за всім цим.
- Схоже, вони розійшлися.
- Ви троє йдіть за хлопцем з парасолькою. Відберіть все, навіть його грошову картку, і заставте її перевести всі на наш рахунок. Ми з Х'юго підемо і позбудемося другого.
Вони виконали наказ, і троє з них пішли слідом за Квінном у пустелю. Тимчасом як Бен і його друг Х’юго вирішили увійти в ту ж будівлю, що й Пітер.
Тільки Пітер зібрався закрити очі, як в кімнату увійшли чиїсь кроки.
- Ох, який у нас тут сюрприз - сказав Бен. - Я не очікував, що хтось опиниться так далеко звідси, в глушині. І коли я подивився раніше, мені здалося, що навколо не було жодної людини.
У пустелі, ще до того як Квінн дістався червоної зони, він почув звуки людей, що наближаються. Його зір не був таким вже прекрасним на сонці, це була єдина річ, яка все ще була порушена сонцем. Але слух у нього завжди був на висоті.
- Хто вас послав? - Сказав Квінн, не обертаючись.
- Тепер це не твоя справа? - Сказав один з студентів. - А тепер тобі краще послухати, що ми говоримо, інакше ...
- А інакше що? - Сказав Квінн, повертаючись. - Мені шкода, що деякі люди думають що я трохи повільний.
Потім студенти підняли годинник, щоб кожен показав свій рівень. Один був студентом 4-го рівня, а два інших-3.
- Сподіваюся, ти розумієш? - Сказав користувач четвертого рівня.
- О, я розумію, тому що ти на більш високому рівні, ніж я, мені треба було б боятися зараз, вірно? Я повинен підкорятися всьому, що ти робиш, тому що не хочу, щоб мені завдали болю.
[Навик активовано, тінь порожні]
Раптом з-під ніг Куіна почала розповзатися його тінь. Вона росла і зростала, поки не охопила велику площу і не занурила її в темряву. Тіни, які будували стіни, постійно рухалися. Це виглядало як гігантська гроза.
Потім Квінн тричі постукав по своїй годині і підняв їх, щоб вони побачили, що число змінилося. Тепер у нього був рівень 6.