13. Попелюшка
« Як я прив’язався до тебе?
Я запитую себе.
Я ні від чого не можу відмовитися,
Сьогодні раптом важко йти.
Ти зовсім не красива,
Але вона неймовірно мила!
Ах, Попелюшка,
Моя Попелюшка.
..."
Струни тремтіли, роблячи прості мелодії. Виконання пісні Лу Ченя було трохи сумним з долею любові та сентиментальності.
У світі сновидінь ця пісня була твором дуже талановитого рок-музиканта, який подарував її своїй першій коханій. У пісні містилася зворушлива розповідь.
Хоч ця історія не була чудовою, то пісня вже зворушила серця незліченної кількості людей. Багато хто переспівував її, тому вона стала справжнім класичним твором.
У плані почуттів ця композиція мала багато спільного з « Ти мій сусід по парті», в них впливала доля, але спів був більш щирий у даний момент, і виконавець говорив впертої самоосуду та свою любов.
Коли Лу Чень вперше співав пісню в цьому світі, йому все ще вдалося зачепити серця струни всіх присутніх.
А особливо коханих, які були ще глибше зворушені.
Хлопці міцно стискали руки своїх дівчат, навіть якщо ті захоплено дивилися на Лу Ченя.
Бо ти моя сердита!
«...
Я розбив твоє серце,
Я завжди дуже жорстокий,
Ти не сприймаєш мене серйозно,
Тому що я не смію вірити.
Ти така гарна.
І неймовірно мила,
Ах, пушка,
Моя пушка.
..."
Здавалося, ніби весь світ занурився в тишу. Усі присутні уважно слухали сповнення пророцтва Лу Ченя. Багато дівчат затамували подих, в їхніх очах вже був сумний блиск. Такий чистий, виразний погляд не вимагав слів.
«...
Якщо це сон,
Я хочу впитися їм вічно і не прокидатися.
Я вже терпів,
Я так чекав,
Я чекав, що ти прийдеш.
Я чекав, що ти прийдеш.
....."
До самого кінця пісні ніхто не розмовляв.
"Пісня Золушка*"
Лу Ченй тихо вимовив: « Перший раз була виконана. Сподіваюся, вам сподобалося".
Потім почали аплодисменти.
Спочатку бавовняні пластівці роздавалися нерівномірно, але невдовзі вони стали немов одне ціле. Багато з них повертали зі своїх місць і зааплодували Лу Ченю. Не було жодного гомона і нікого шуму, звучали лише одні бурхливі оплески!
Особливо за всіх плескали дівиці. Вони почервоніли долоні.
У пісні « Золошка» не було мелодії та кульмінаційних моментів, тож у слухачів не входила кров від прослуховування. Але ця пісня була непомітно засідата в серцях людей і роздвоєна запаленими почуттями.
Найважливішим було те, що вони стали першими вислуханими слухачами.
Якщо колись "Золошка" стане відомим класичним твором, то слухачі в барі могли у майбутньому гордо хвалитися - я першим оцінював цю пісню і бачив її вперше!
Чи могла "Золшка" стати класичним твором?
Відповіді можна було дати різноманітні, але музика була справді чудовою.
У ній були почуття, любов і тим більше душа!
Оплески тривали кілька хвилин. Нічого подібного ніколи не траплялося у Краснодові. Навіть з групою Блуд і сестричкою На так не обходилися.
Хтось викрикнув: « Будь ласка, ще раз!»
Це прохання об’єднано підтримали, категорично використовуючи від Лу Ченя повторне виконання.
Лу Чень посміхнувся і похитав головою з боку в сторону, сказавши у мікрофон: « Дякую за вашу підтримку. Але сьогодні ввечері ця пісня більше не буде співатися, бо я бачу, що тут дівчата плачуть... »
Притиснувши гітарою, яка лежала на ногах, він вклонився зі складеними ладонами убік правої частини сцени і ввічливо вибачившись.
Лу Чень дивився на столик No35, де сиділа Мі з трьома близькими подругами.
Серед чотирьох студентів у двох були червоні очі.
Помітивши, що всі відвідувачі почервоніли з очей Лу Ченем і побачили їх у натовпі, студенти почувалися незручно. Вони поспішно витерли тильної стороною рук підійшовших з кутків ока сльози.
Студенти університету були чутливими романтиками, тому звуки пісні їх торокали і вони занадто розсміялися.
Лу Чен продовжує: « Одного разу мама сказала мені, що ридання — це найцінніше і ніколи не змушує дівчину плакати. Інакше це буде злочином."
У барі роздався легкий сміх.
Ле Чень з полегшенням сказав: « Я вважаю, що вже вчинив зло, тому не можу далі співати».
Легкий сміх перетворився на гучний сміх. Уся сумна ситуація, що раніше панувала над нею, не могла забутись. Подруги Мі не стрималися від сміху. У очах ще ясно бачилися сльози, але сміялися вони дуже весело.
Малюк Мі хотіла розсміятися, але не змогла. Вона таємно лаялася: « Нудний! »
Лу Чень не знав, що одна дівчина вважала його « штучним ». Він більше не робив цього знову, оскільки був пихатим чи тримав слухачів на гачку. А через те, що йому вже було достатньо атмосфери, яку він створив співом пісень « Ти мій сусід по парті» і "Золошка"...
Така поміркованість була жахлива.
За допомогою цієї нагоди Лу Чен спустився зі сцени і поступився місцем ведучому. Була ще десята година вечора, тому він міг зіграти ще дві пісні.
Місцеві виконавці мали визначений час на виступ і в них була гарантована мінімальна зарплатня.
Справжня вигода була частка від нагород, а сьогодні ввечері Лу Чень заробив багато в порівнянні з вчорашнім днем!
Але Лу Чень чітко розумів, що така ритмічна заробітка не могла тривати довго. Він покладався тільки на свої чудові оригінальні пісні. Навіть якщо б він створив ще кращі пісні, в барі вони не окупилися б.
« Ти мій сусід по парті» і "Золошки" стали постійною програмою для виступу.
Сцена в Краснодові була занадто мала і не поміщала такого високо злітаючого орла, як Лу Чен.
Принаймні зараз він не планував йти з бару.
Коли він повернувся за сцену, його знову міцно обійняли.
Вона засміялась: « Коли ти чув Лу, то був такий вражений і приємно здивувався. Чудово співаєш, справді чудово!"
Сетриця На працювала тут вже не перший десяток років і, незважаючи на те, що вона ніколи не висовувалася, вона краще розбиралася в насладі музикою, ніж звичайні відвідувачі. Вона могла визначити прихований потенціал оригінальної пісні.
Завдяки обом пісням, вона по-новому дивилася на Лу Ченя.
Порівняно з щирою сестрою На, Лі Гун і Є Чженян ледве натягли на себе усмішки, а особливо Е - Й Чжєн’ан, який дивився на Лу Ченя з незчутливою заздрістю.
Дві оригінальні пісні могли стати популярними. Чому Лу Чень став таким везунчиком?
І Чженян почав працювати у музичній сфері набагато раніше. Він був таким же, як і будь - який блукаючий ’ такий самий, що мав свої мрії й наміри. Колись він теж хотів написати кілька хороших пісень.
У поп-музиці деякі співаки, покладаючись на миттєве натхнення, створювали знамениті речі, а потім за допомогою однієї пісні були насаджений і жили собі приспів.
Поламавши собі голову, він все-таки написав одну пісню. І хоча про неї не можна було сказати, що вона була грубою і нестерпною, нічого видатного та незвичного в ній також не було. Вона не коштувала того, щоб витрачати 500 юаней на реєстрацію у « Музичному сховищі великого Китаю ».
У результаті Є Чжен’ян впав у розпач і кинув це управління.
А зараз він спостерігав, як Лу Чен несподівано два рази підряд створив чудові пісні. Заздрість, наче отруйна змія, не втомилася кусати його в серці. Він не збирався привітати Лу Ченя, а брехлива усмішка вже майже зійшла з його обличчя.
« Вийду подивитися...»
І Чженян знайшов причину піти. Він боявся, що коли залишиться тут, то вогонь заздрості повністю спалить його дотла.
Тільки він відкрив двері, як прямо перед ним з'явився Чен Цзяньхао.
Він здригнувся і відразу привітався: « Бос...».
Чен Цзяньхао кивнув, потім зайшов до кімнати і помахав рукою Лу Ченью: « Коли я чув, то пішов зі мною, хтось хоче купити у тебе пісню».
Купити пісню?
Виявляється, хтось шукав Лу Ченя, щоб купити в нього пісню!
Коли Чженян почув про це, то застиг від оцепеніння і навіть не знав куди піти.
Лу Чень теж розгубився. Сетриця насміхнулася і похлопала його по плечу: « Швидше йди!»
Вона, очевидно, турбувалася, тому додала: « Помні, не продавай! »
Коли Лу Чень усміхнувся, він відповів: « Дякую, сестіце На. Я пішов".
Після того як Лу Чен і Чень Цзяньхао пішли, у великій кімнаті залишилися сестерка На, Лі Гун та Ван Свашуай. Двоє останніх людей обмінювалися розгубленими поглядами, ніби не вірили в те, що сталося.
Лі Гун злегка похитнулася і сказала сестриці На: « Сестриця на, а ти не занадто... »
Вона з усією обережністю намагалася підібрати відповідні слова.
Лі Хун теж було за 30 років, і вона була такою незвичайною, тому що в Краснодові у неї були досить непогані відносини з сестрою На. Обидві жінки легко знаходили спільну мову.
Тому вона відважилася вплинути на такі теми, які інші люди не могли б спілкуватися.
Сетриця розсміялася: « Ти хочеш запитати, чи я дуже ціную дитину Лу? »
Лі Хун соромилася усміхнутися, але відповіла мовчазним згодам.
Сетриця на тихенько відповіла: « Коли Лу пропрацював дуже мало. Раніше він мав не надто високий рівень, але природа нагородила його потенціалом, і зараз він виявив свій блискучий талант, тому я вважаю, що Красунян не здатний утримати його тут."
« Я цілком впевнена, що дитина Лу не відразу піде. Я дуже розумію хід думок цього пташака, але я чітко бачу, що малюк Лу — людина, яка глибоко цінує стосунки. Він з повагою поводиться зі старшими поколіннями, чи не так? "
Лі Гун мовчки кивнула головою.
Вона знала, що останні слова сестри Най ставились до неї і Е Чженіану та Ван Сяошуаю. Сенс слів був очевидним.
Незважаючи на те, чи вони змирилися з цим чи ні, Лу Чен, який створив дві видатні оригінальні пісні, вже став співаком іншого рівня в порівнянні з ними і мав великі перспективи.
Це була чудова нагода працювати з такою людиною. Але якщо бути таким заздрісним, як Е Чженян, то можна втратити цю вдалу нагоду і тоді не буде можливості доторкнутися до слави.
Але чи справді Лу Чен може колись зробити блискучу кар’єру?
Лі Хун ще не наважувалась вірити в це, а якщо точніше сказати, то вона не хотіла у це повірити.
Найближча зміна у виразі обличчя Лі Гун не приховалася від уважної сестри На.
Але сетриця На нічого більше не сказала.
Вдалий випадок вимагав від неї, щоб вона зачепилася за нього, а деякі речі вимагали від нього розуміння!
Її не турбувало, чи в цьому ходили інші люди.
___ назва_ слова
*Пісня heАвтор слів і музики:
Посилання на пісню: https:/ww.youtube?v=cgKL7IXU-4 {list =RDcrmk 7ive2