1. Сон, який змінив долю
Лу Чень бачив сон, дуже довгий сон.
Світ сновидінь був добре знайомий і в той же час чужинцем. Це був інший сон, який відрізнявся від чудес описаних у казках, бо він пережив три різні життя в цьому світі сновидінь!
Перше життя належало співаку на ім’я Сюй Бо. Він був скромним і дуже любив музику. Хоча він мав талановиті таланти, але не прославився, як колода плив за течією річки.
У другому житті його звали Мо Жань, актор. Він мав невибагливу, спокійну і стриману натуру. Він зіграв багато різноманітних ролей у кіно. І нехай усі його ролі були другорядними, він завжди змушував інших виділятися на ньому.
У третьому житті він був письменником-фрілансером, Фан Мін’ї. Він захоплювався музикою, фільмами, подорожжю і смачною їжею. Він часто тягався з рюкзаком, коли подорожував по світу. Він заробляв собі на життя своїм несприйнятливим і незвичним записом в Інтернеті.
За дивним поворотом долі Сюй Бо, Мо Жан і Фан Мін’ї випадково зустрілися. Незважаючи на різні характери, між ними все ще існувало багато спільного, тому вони стали близькими друзями.
Пізніше компанія з трьох осіб вирушила в подорож. На автостраді, що звучав по горах Юйлунсюешань, на них обрушився зсув...
Коли багно з безліччю каменів розтрощила автомобільне вікно і ввірвалася всередину, Лу Чень раптово прокинувся від жахливого жаху та відчуття задухи, несподівано підстрибнувши з ліжка!
Він важко дихав, весь лоб покрилася краплями піт, погляд був загублений.
Лише після тривалого часу Лу Чень мало не заспокоївся.
Очі повільно стали фокусуватися, і в очі йому кинулася його знайома тісна кімната. Тусклове світло маленької настільної лампи ледве освітлювало його житло площею менше 10 квадратних метрів. Окрім ліжка, шин та стільців, більше не було меблів.
Але він все ще не розумів, звідки у нього такі живі і свіжі спогади про трьох людей: Сюй Боу, Мо Жаня та Фан Мін’ї. Ці спогади настільки закарбувалися в його свідомості, що неможливо було їх позбутися.
Лу Чень наспих одягнувся і, хитаючись, пішов у маленьку ванну. Потім він почав відкривати воду і поплавати на обличчі.
Крижана вода з-під крана миттєво очистила його затуманений розум.
Віддзеркалити дзеркала виглядало молоде обличчя.
У нього були гарні й ясні риси обличчя, гострі брови і чіткі світлі очі. Тверда переносниця і тонкі губи говорили про його вперту вдачу. Але простір між бровами приховувало в собі депресію і виснаження, як би повідомляли про його безнадійне та сіре життя.
Лу Чен нарешті міг з упевненістю сказати, що він все ще є той самий 22-річний юнак, який не закінчив університет і втік по столиці майже рік.
Дзінь, динь, дзинь!
Раптом телефон, який лежить біля ліжка, задзвенів.
Лу Чень важко вразив голову, намагаючись на час забути ту сум’яття, що творилася у його думках. Він швидко почистив зуби і пішов на роботу, вийшовши з скромного житла на цокальному поверсі будинку.
Він проживав у Пекіні між 3 та 4-им кільцями в мікрорайоні Цзинмін, знімаючи одну із десятків кімнат у цокальному поверсі старого будинку.
Орендна плата за маленьку кімнатку площею менше 10 квадратних метрів становила 1200 юаней, але в неї була ванна кімната і нічний день праці Лу Ченя було недалеко. А до найближчої станції метро було лише 5 хвилин ходьби.
У таких мегаполісі з 30 мільйонами мешканців, як Пекін, багато хто мусив наполегливо працювати, щоб вижити.
Таких людей часто називали “століжними волоцюгами ” або“ морським плем’ям ”. Дехто жартома називав себе « бродягами ».
Член “мав’ятини ” блукачів, Лу Чен, вибіг на тротуар і швидко рвався через ранковий туман до свого місця роботи.
Все було, як і раніше, і в той же час здавалося, що тепер все по-іншому.
Підступили сутінки, виснажений Лу Чен повернувся у своє скромне житло.
Він впав на одноразове ліжко, закрив очі і на хвилину зробив перепочинок, після чого, відчуваючи душевним підйомом, знову встав і взяв в руки гітару, що лежала перед сном.
Ця гітара з твердої деревини на даний момент була для нього найдорожчою річчю. Верхня дека була зроблена з сосни, а задня — із палітри. Сосна вважається одним з найліпших матеріалів для виробництва гітар, звук з нею більш соковитий і яскравий. Крім того, через певний час ігри на інструменті сосна стають чутливішими до звуку.
Навіть якщо б прийшли найтяжчі часи, Лу Чен і не подумав би продати цю гітару, тому що Лу Сюе подарувала її Лю Ченья на його 18-річчя.
Лу Сюе була молодшою сестрою на ім’я Лу Чен. Вона купила гітару, витративши всі свої кишенькові гроші.
Протягом трьох годин Лу Чен грав на цій гітарі, щоб заробити другу зарплату.
Днім Лу Чен був робітником на неповний робочий день в KFC, а ввечері він працював офіціантом і співаком у барі в районі Хоухая. Він працював по 15 годин щодня.
Лу Чень не хотів так вколювати. Але важкий, як гора, родинний обов'язок змусив його орати. Інакше його молодша сестра залишиться без освіти. Крім того, без запрошення могло прийти багато кредиторів.
У Лу Ченя була старша сестра, яка так само вкачала, щоб погасити борг. Як єдиний чоловік у родині, які в нього ще були причини ухилитися від своїх обов'язків?
Лу Чень плавно перебирав металеві струни, тримаючи в руках гітару. Мелодичні звуки нахлинули потоком і залили всю кімнату.
Чомусь сьогодні він відчував легкість і комфорт під час гри. На відміну від звичайної його грубої гри пальці тепер рухалися дуже майстерно, неначе він практикувався тисячі разів і нарешті досяг меж досконалості.
Лу Чень сфокусувався, сів прямо і почав серйозно грати.
Він грав пісню "Парячий голуб".
"Парячий голуб" - це популярна пісня, яку склав понад 10 років тому відомий співак Тань Гун. За рахунок своєї гарної мелодії вона вважалася однією з найбільш відповідних пісень для виконання її на гітарі. Але потрібно було великої вправності, щоб співати і грати її одночасно.
Лу Чень не одержував музичної освіти. Він скоріше був любителем поп-музики. Кілька років він вчився грати на гітарі, тому що гра разом з співом зачарувала багатьох дівчат, які не знали музики.
Простіше кажучи, на той момент, коли сім'я Лу Чена була ще заможною, гітара служила йому для того, щоб тільки похвалитися.
А коли дійсно довелося заробляти на життя, його хобі тільки дозволило стати співаком в барі — яким міг бути кожен, хто хоч трохи умів співати і звик до сцени. Барні співаки вважалися найнижчими з усіх музикантів.
Лу Чень вже виконував "Паряючого голубя", але йому не вистачало зусиль і контролю, у нього не виходило точно перебирати струни, а його спів не передавали основного настрою пісні. Це було лише жалюгідне сміхотворне наслідування.
Але зараз він раптом зрозумів, що йому не було жодної проблеми зіграти "Парючого голуба". Він почав тихо співати і незабаром його мелодійний голос наповнив всю кімнату. Голос був унікальний, зворушливий.
« Я хочу стати голубом, який ширяє у ла-ла-а--"
Після того як Лу Чен закінчив співати, його пальці зупинилися на струнах і він застиг.
Як це можливо?
Це дійсно він сам зараз грав і співав?
Тук! Тук!
У двері кімнати несподівано постукали.
Лу Чень зітхнувся, відклав гітару і сказав: « Заходьте! »
Двері швидко відчинилися, і увійшов високий худорлявий хлопець в окулярах. На обличчі чоловіка з’явилася широка усмішка, коли він показав великий палець Лу Ченю: « Так тримати, суперзірка! »
Лу Ченй засміявся: « У такому випадку кілька тисяч буде достатньо! »
« У мене немає стільки грошей! »
Хлопець в окулярах голосно завивав з таким виснажливим виглядом, що його так і хотілося пнути.
Хлопець в окулярах був сусідом Лу Ченя, його звали Лі Фейюй. Він прибув з півдня Хунані і прожив у Пекіні вже три роки. На даний момент працював продавцем в авто 4s магазині.
Простір цокілого поверху було закрито, кімнати розділялися вогнестійками панелями, а стіни не були звуконепроникними, тому, поки Лу Чень тренувався співати і гратися у своїй кімнаті, всі сусіди навколо його звітливо чули.
Лі Фей прозвав Лу Ченя суперзіркою. Він по-доброму над ним жартував, тому що вони обидва були майже одного віку, отже вони стали друзями і в вільний час часто відвідували один одного.
Лі Фей любив співати, але не мав ані голосу, ні слуху. Його спів нагадував крики, що збуджують серце. Однак він міг насолоджуватися популярними піснями. Проходячи повз нього, він почув, як Лу Чень виконує « голуба-спальника » і застиг на місці, продовжуючи слухати.
"Але я тобі серйозно кажу, брате..."
Пошутів, Лі Фей з серйозним видом продовжував: « Ти і справді дуже добре співаєш. Хоча твій стиль відрізняється від Тан Хуна, але настрій ти передав один в один. Ти почав співати раз в десять краще, ніж раніше!»
Він розтопив 10 пальців на руках, йому ще хотілося підняти ноги для повної похвали.
З сміхом Лу Чен сказав: « Дякую!»
Він знав, що колись співав не дуже добре.
« Це дійсно дивно...»
На обличчі Лі Фейя була спантеличена. Він подивився по краях, а потім тихо вимовив: « Чи може в тебе вселилася музика? Молодий невдаха отримує талант і з цього моменту його життя йде в гору, він зустрічає багату красу і одружується на ній, щоночі у нього гул та веселощі.
Лі Фейюй також захоплювався читанням романів в Інтернеті, тому він мав дуже багату фантазію.
"Отвали!"
Коли Лу Чень був у замішанні, то вдарив свого друга і перебив заколот.
Раптом в його голові з’явилися спогади співака Сюй Боу, який спав не лише зі співом, але й досконало володів грою на гітарі. Він грався на гітарах, чи то класичній гітарі, або акустичній ґітра з металевими струнами.
« Мені пора! »
Лі Фей проскочив до виходу і з сміхом сказав: « Суперзірка, якщо ти зможеш придумати щось оригінальне із нинішньою формою гри, я впевнений, що ти станеш популярним!»
Чи популярні люди?
Лу Чень через гіркий сміх похитав головою з боку в бік, намагаючись закрити двері.
Пекін був місцем скупчення величезної кількості людей, а також культурним центром країни. Величезна кількість талановитих музикантів і співаків жила в Пекіні, але скільки з них насправді стали популярними?
Якщо я хотів стати відомим, то мусив мати талант, силу, зв’язки і удачу. І нічого з цього не повинно бути втрачено!
А що було у Лу Ченя?
Та й оригінальним не так вже просто бути...
Раптом в голові Лу Ченя щось промайнуло, у нього з'явилася якась ідея.
Оригінал?
Так, оригінальність!
Він несподівано кинувся до письмового столу і включив свій старий ноутбук.
Ті звичні 50 секунд, за які входив ноутбук, тепер тягнулися як рік. Коли на екрані висвітлювався робочий стіл, Лу Чен негайно зсунув вказівник і клацнув на іконку програми, яку він вже давно не відкривав.
Здавалося, що він відкривав двері, яка змінить його долю!