Підсумкова оцінка семестру - 4
Ваааааааааааааааааааа─!
«Уваа!»
Я різко рвонув убік і ухилився від [Вогняної кулі] Сіль.
Спека загрозливо пройшла повз мій бік. Мене охопив жах.
«З-заспокойся! Я не прийшов сюди битися з тобою!»
「Вогняна куля (Вогняний елемент, ★3)」
А потім ще одна [Вогняна куля] полетіла в мій бік.
Чи варто блокувати її [Крижаною стіною]? Ні, жодних шансів. Не лише елементальна перевага була не на моєму боці, але й розрив у майстерності між нами був надто великим. Її [Вогняна куля] миттєво розтопила б мою [Крижану стіну], і я перетворився б на обвуглене м’ясо.
Знову ухилився від атаки. [Вогняна куля] пролетіла повз, вдарила в землю, перетворилася на помаранчеву ману й розвіялася на вітрі.
…Якби я не тренував фізичну форму, мене б уже влучило. Дякую, факультет лицарів!
«Хто ти такий…? Хто ти такий, що смієш порушувати мій сон?»
Сіль заговорила тихим, сонним голосом. Голова опущена, фіолетові очі ледь повернулися в мій бік. Вираз обличчя був байдужим і безжиттєвим, ніби весь світ їй остогид.
«Може, краще спати в гуртожитку, а не в такому місці?»
«Ти шукаєш сварки?»
Поруч із Сіль з’явилася ще одна [Вогняна куля] розміром з йога-бол. Я миттєво запанікував і підняв руки.
«Ні, заспокойся…! Я прийшов укласти з тобою угоду!»
「……」
«Ти добре відчуваєш Карти Падіння?»
«Слова марні.»
[Вогняна куля] Сіль поступово збільшувалася в розмірах. Вона вже була достатньо великою, щоб завдати шкоди навіть з урахуванням моєї реакції.
Незабаром [Вогняна куля] знову шалено розрізала повітря в мій бік.
«Гей, давай поговоримо…!»
На [Вибух морозу] часу не вистачало — занадто довго треба конденсувати ману.
Врешті я використав найзнайоміше наступальне заклинання.
「Морозне полум’я (Крижаний елемент, ★4)」
Я обгорнув руки крижаним холодним полум’ям і вистрілив ним у [Вогняну кулю], що летіла до мене.
[Морозне полум’я] поглинуло [Вогняну кулю], але я отримав удар від віддачі.
Вааааааааааа─!
«Кхе-хак!»
Високотемпературна й низькотемпературна магія зіткнулися, викликавши вибух туманної пари, який легенько відкинув моє тіло.
[Вогняна куля] втратила частину імпульсу від зіткнення, але все ще неслася вперед. Вона прорвалася крізь пару й врешті вдарила в землю. Мене врятував саме вибух пари.
Тіло кілька разів перекотилося по землі, шкільна форма забруднилася. Оскільки я не зміг повністю ухилитися від [Вогняної кулі], частина форми обгоріла, а від гострого каміння, по якому я котився, порвалися шматки одягу й подряпалася шкіра.
Лише вдарившись об каміння навколо, я зупинився.
«Ого, я ледь не помер по-справжньому…»
Я закашлявся, прочистив горло, схопився за каміння, щоб піднятися. Передпліччя, подряпане камінням, було в крові. Я бачив це, бо рукави були підкотані. Чорт.
«Забирайся геть. Наступне буде чотиризірковим заклинанням. Так пощастити, як цього разу, вже не вийде.»
Ця… Невже так важко просто поговорити?!
Хотів запротестувати, але передумав, бо було страшно.
«Ха, я не планував цього використовувати…»
Я пробурмотів і потягнувся до магічного мішечка в кишені.
Тоді Сіль обережно простягнула руку в мій бік, мабуть, насторожившись. Перед нею почала збиратися вогняна мана, з’явилося помаранчеве магічне коло.
Я вивчав цю техніку й добре її пам’ятав. Це не [Вогняна куля] — вона збиралася використати чотиризіркове заклинання [Море вогню].
[Море вогню] — це заклинання, що виливало полум’я, наче цунамі. Не дивно, що зона ураження була величезною, і, як вона сказала, ухилитися так щасливо, як раніше, вже не вийде.
Але в мене був козир у рукаві.
Невже ти думаєш, що я не придумав жодної стратегії проти тебе після незліченних проходжень ❰Магічного Лицаря Мерчен❱?
Перед тим, як Сіль використала [Море вогню].
Я ковтнув і дістав свій козир із магічного мішечка.
«……?»
Я побачив, як очі Сіль заметушилися, вони злегка розширилися від шоку. Вона точно була здивована.
«Давай укласти угоду, Сіль.»
Те, що я витягнув, — «темно-синя подушка» найвищої якості з ергономічним дизайном для максимально комфортного сну. Це був ексклюзивний предмет героїні, доступний у секретній крамниці, який значно підвищував симпатію Сіль Карнедас. Предмет називався «Подушка, від якої всі вирубаються». Для Іана він був абсолютно непотрібним.
Сіль оцінила форму подушки завдяки своєму величезному досвіду денних снів. Як досвідчена соня, вона точно зрозуміла, що це подушка найвищої якості.
Її голова, яка досі лише крадькома поглядала на мене збоку, повністю повернулася до мене, а вогняна мана, що зібралася для [Моря вогню], розсілася.
Ця подушка її зацікавила.
Вона спала, спершись на тверде дерево без подушки. Як людина без парасольки під час дощу — це не могло не привернути її увагу.
«Це… де ти це взяв?»
«Хочеш?»
Сіль відповіла мовчазною згодою. Вона була надто гордою, щоб кивнути.
«Як я й казав раніше, я прийшов укласти з тобою угоду. Якщо виконаєш моє прохання, отримаєш не лише цю подушку, а й додаткові бонуси.»
«Які бонуси?»
«Ти ж досі нормально не відчула Карти Падіння, правда?»
«…Звідки ти знаєш?»
Я ж питав її про це раніше. Вона зовсім не слухала.
Карти Падіння випромінювали вкрай слабкий слід мани, тому навіть студенти класу А не могли легко їх відчути. Сіль Карнедас не була винятком.
Оскільки вона вже вирішила спати, Сіль планувала знайти гарне місце для сну, бо не могла відчути Карти Падіння.
Це не було необдуманим рішенням. У ❰Магічному Лицарі Мерчен❱ Сіль прокидається від сну й долучається до бою з середини до кінця «Акту 3, Розділа 3, Підсумкова оцінка семестру», через що складність різко зростає. Вона вирішила нападати й грабувати студентів, які вже мають Карти Падіння, вважаючи це ефективнішим, бо вона сильніша.
«Я знайду для тебе Карти Падіння, і ще дам цю подушку.»
«Я знаю, хто ти. Слабак з класу D з маною рівня E. Як ти взагалі можеш знайти Карти Падіння?»
«Ходи й подивись.»
Сіль підозріло оглянула мене з голови до ніг.
[Сіль Карнедас] Психологія: [Підозрює, що ти поставив пастку.]
«Якщо так сильно підозрюєш, просто пам’ятай — ти завжди можеш мене атакувати. Якщо хоч трохи засумніваєшся в моїх діях — просто усунь мене з гри.»
「……」
Сіль насупила брови, на мить замислилася, потім підвелася й пішла за мною.
Зростом Сіль була мені до шиї. Я посміхнувся, дивлячись на неї зверху вниз. Це була капіталістична посмішка, призначена для того, щоб знизити пильність опонента.
Звісно, попри мої старання, вона не відповіла взаємністю. Просто прикрила рот і позіхнула з втомленим виразом.
«Швидше.»
Так, звісно.
Я знав, де в цьому лісі лежать Карти Падіння. Пройшовши трохи, я підійшов до скелі у формі голови єнота.
Ось тут. Я присів і підняв трохи більший камінь, що лежав поруч.
І справді — там лежала Карта Падіння.
«Як…?»
Сіль здивувалася — це було видно по тому, як розширилися її сонні очі.
Але я не торкнувся карти. Тому що власником карти вважається той, хто востаннє фізично її торкнувся.
Саме так — фізичний контакт. Карти Падіння вважалися власністю останньої людини, яка їх торкнулася, тож навіть без убивства можна було просто вкрасти карту.
Але мені не довелося йти так далеко. Бо після «обміну» все відбувалося мирно. Завдяки знанням з гри це все було можливим.
«Ти ж з класу D, правда? Яка в тебе монструозна чутливість до мани…?»
«Вважай це комерційною таємницею.»
Сіль примружила очі й підозріло подивилася на мене.
«Коли наші заклинання зіткнулися раніше, я відчула твій рівень мани, і немає жодного шансу, що в такого слабкого, як ти, може бути така чутливість. Що відбувається? Якщо не скажеш — буде кров.»
Я швидко простягнув подушку їй перед обличчям.
«…Але це комерційна таємниця, тож нічого не поробиш. У всіх є секрети, які хочеться зберегти. То яку саме угоду ти хочеш укласти зі мною?»
Я підвівся й поглянув на Сіль. Нарешті ми дійшли до суті.
«Я буду твоїм провідником по Картах Падіння. Хіба не краще швидше закінчити цей іспит і отримати більше часу на сон? Звісно, я ще й дам тобі цю подушку, але за двох умов.»
Я вдарив себе в груди.
«По-перше — ти захищатимеш мене. По-друге — ти збереш усі Карти Падіння одразу, а потім віддаси мені п’ять штук. Щоб я пройшов іспит.»
Під час підсумкової оцінки семестру за студентів із Картами Падіння полюють, а статус володіння та місцезнаходження передаються в реальному часі.
До того ж мені потрібно було зібрати рівно пять Карт Падіння.
Іншими словами, якщо слабак на кшталт мене спробує швидко зібрати карти — мене просто зацілять усі студенти й легко вилучать. Якщо втратить усі зібрані карти — браслет не розблокується, доведеться ходити на додаткові заняття. Як рузультат — я не зможу підготуватися до Підкорення Громового Птаха.
«…І це все?»
Я кивнув.
Сіль показала мені свою тонку праву долоню, я легенько вдарив по ній своєю лівою.
«Угода укладена. Подушку.»
Сіль спокійно сказала, простягнула руку, і я передав їй подушку.
Вона притиснула подушку до себе, щоки спалахнули від задоволення. Незабаром її вираз обличчя розтанув, наче морозиво в середині літа.
З Сіль поруч пошуки Карт Падіння стали легкими, як ніколи.
Щоразу, коли я знаходив карту, Сіль була вражена. Хоч вона й не показувала цього, я бачив це завдяки [Психологічному чуттю].
Якщо з’являлися студенти, які заважали, Сіль розправлялася з ними сама. Мені залишалося лише розслабитися й виконувати роль провідника.
Коли ми знайшли п’яту Карту Падіння, з її браслета вирвалися мана-зерна й сформували карту. Одне з сяючих зерен вказувало на конкретне місце — пункт здачі.
Для довідки: всього було 10 пунктів здачі, і при отриманні п’ятої карти один із них випадково відображався. Я врахував це й повів Сіль до місця, яке не було надто далеко.
До речі,
«Чому Люс так шаленіє…?»
Я не знаю чому. Цікаво, що ще пішло не так у цьому сценарії.
…У будь-якому разі, зупинятися тут я не міг. Першочергове завдання — якомога швидше зібрати Карти Падіння й пройти іспит. Бунт Люс я відсунув на другий план.
«Хто ти насправді?»
Сіль запитала, коли ми знайшли сьому Карту Падіння. Це було вже всередині будівлі-вуликів, де лежало дві карти.
Великий центральний зал. Інтер’єр будівлі, яка колись вихвалялася розкішними зручностями, тепер був іржавим і пошарпаним від часу.
Сіль йшла поруч зі мною, міцно обіймаючи подушку, яку я їй дав.
Холодним, як мороз, голосом Сіль запитала.
[Сіель Карнедас] Психологія: [Підозрює, що ти сильна людина, яка приховує свої навички.]
Схоже, Сіль багато думала, поки ходила зі мною. Хоч спочатку й вважала мене слабаком.
«Хто ти насправді?», «Не може бути, щоб у людини з такою крихітною маною була така неймовірна чутливість. Чутливість до мани прямо пов’язана з абсолютною кількістю максимальної мани.»
Це жорстко, правда? Я ж 57 рівня — рівень, який може змагатися з топовими студентами класу C.
…Ну, це не зовсім безпідставно.
З точки зору Сіль, яка була талановитою навіть порівняно зі студентами класу B, сказати, що моя мана на рівні порошинки — цілком розумно.
«Неможливо приховати свою ману. Але також неможливо мати таку чутливість із твоєю маною. Як може існувати така суперечність?»
Сіль кинула на мене холодний погляд.
«Єдиний спосіб — це якщо ти вмієш приховувати свою ману. Ти не міг досягти рівня Архімага в такому віці, і підкупити екзаменаторів неможливо через Пакт.»
«Тут дві Карти Падіння.»
Я видав інформацію, щоб вона замовкла, і, як і очікувалося, Сіль спантеличилася.
«Не одна…? Як я й думала… ти відчуваєш навіть це…»
Я похитав головою.
Коли я вперше зайшов у цю будівлю, помітив форму трави на подвір’ї. Я добре оглянувся — жодних слідів, що хтось ходив, а значить, обидві карти все ще тут.
«…Тц.»
[Сіель Карнедас] Психологія: [Відчуває комплекс неповноцінності щодо тебе.]
Сіль не цікавили люди слабші за неї.
Але тепер вона починала відчувати комплекс неповноцінності щодо мене. Вона навіть клацнула язиком.
…Я ж фоновий персонаж, хіба ні?
«…Давай швидше знайдемо решту.»
«Ти раптом пішла швидше…»
«Ти забагато говориш.»
Сіль проігнорувала мої слова. Я замовк й тихо пішов за її волею. Навіть якщо це були лише ділові стосунки, певна кількість влади все одно була присутня.
Вона ж усе одно мала виконати свої зобов’язання.
Ми знайшли дві Карти Падіння в будівлі.
На табло з’явилося [1 місце (Фіолетовий) Сіль Карнедас Карта Падіння +9]. Навіть Кая, яка зараз була на другому місці, мала лише дві…
Я знаю, що це моя робота, але це був справжній перебір.
«Я закінчила», — сказала Сіль, знайшовши дев’яту Карту Падіння.
Місце, де я знайшов карту, — просторий зал, що нагадував весільний. Загальна атмосфера була елегантною й величною.
Стіни прикрашав красивий золотий і білий візерунок, по стінах в’юнилися зелені ліани, на яких розпускалися яскраві квіти, схожі на пасифлори.
Це було місце, яке давно не доглядали, і сліди часу були очевидні, що додавало особливого шарму.
Ми з Сіль стояли перед трибуною, дивлячись одне на одного. Хто б нас побачив — подумав би, що ми проводимо просту весільну церемонію. Звісно, я зараз був у запиленій шкільній формі, далекій від весільного вбрання.
«Залишилася ще одна карта, правда? Ця карта твоя.»
«Іншу я знайду сама.»
Мабуть, зачеплена гордість. Ну, це зрозуміло, коли хлопець, якого вона вважала нижчим за себе, демонструє неймовірну чутливість до мани, що не йде ні в яке порівняння з її власною.
Звісно, це лише припущення Сіль. Я нічого не казав про те, що знаходжу Карти Падіння завдяки чутливості до мани.
Я був у ситуації, коли не міг придумати іншого пояснення, тому не заперечував.
«Поки що візьми це.»
Сіль простягнула мені тонку стопку карт.
Пункт здачі був випадковим. Навіть я не знав, де з’явиться мій пункт здачі, але вирішив, що краще якомога швидше зібрати карти тут і піти.
Я прийняв стопку карт і порахував.
Раз, два, три, чотири, п’ять. Ідеально.
За вікном чулося зіткнення мана-зерен. На табло в небі з’явилося [1 місце (Білий) Ісаак Карта Падіння +5].
З мого браслета також потекли мана-зерна й сформували карту, на якій було позначено пункт здачі.
На щастя, це був найближчий пункт. Відстань, яку я міг подолати за менш ніж двадцять хвилин бігом.
«Ходімо.»
«Ага.»
Сіль кивнула, її обличчя стало серйозним, вона обома руками міцно притиснула подушку, яку я їй дав.
Мабуть, тому що вона не могла передбачити, який хаос розгорнеться далі.