༺ Справа про викрадення друга дитинства (1) ༻
Був полудень, сонце сяяло яскраво. Прохолодний вітерець ніжно пестив шкіру.
Я розмовляв з Матео під тінню дерева після того, як ми з ним потусувалися.
Матео, як і очікувалося, запросив мене приєднатися до своєї банди.
Він опікувався мною три дні, і я прийняв пропозицію, удаючи, ніби вражений тим, що він купив мені їжу, випромінюючи враження «я піду за тобою».
Я справді був вдячний. Завдяки йому я міг наповнювати шлунок і зосереджуватися на тренуваннях, не стаючи боржником.
«Дворянський титул? Хай його пес з’їсть. Моя мета — помститися дворянам, які зневажають простолюдинів. Я стану сильнішим тут і підніму статус простих людей.»
Матео дав обіцянку, на яку мені було начхати. Я удавав, що зворушений, кажучи щось на кшталт «ммм, так» та «точно!». Це було необхідно, щоб завоювати довіру Матео.
Я почувався, ніби новоспечений працівник компанії, який намагається догодити менеджеру.
«Колись я створю світ, де простолюдинів не зневажатимуть. Ти це добре розумієш, адже до тебе погано ставилися через те, що ти простолюдин E-рангу. Ставай на мій бік, Айзеку.»
«…Зрозумів, я в ділі.»
Це була фальшива обіцянка, яка скоро розіб’ється на шматки.
Мені треба зупинити погане закінчення, тож доведеться погратися з тобою деякий час.
Отак я став членом банди Матео.
Окрім мене, в банді Матео було ще троє. Один з Класу B і двоє з Класу C — всі простолюдини.
«Ух, невже мені справді треба це робити…?»
Як член банди Матео, я мусив зачесати чубчик назад. З відкритим чолом я виглядав не дуже.
В будь-якому разі, Матео, який недбало накинув шкільний піджак на плече, йшов попереду, а я та його троє підлеглих — за ним.
Матео старався з усіх сил, щоб переписати свою темну історію.
Мабуть, через те, що в усіх чубчики зачесані назад? Поки ми йшли коридорами Орфін-холу, я відчував, як погляди студентів прикуті до нас.
«Гей, це той простолюдин E-рангу.»
«Той E-ранг приєднався до банди Матео, щоб вижити.»
«Він останній в оцінюванні розподілу за класами, пхе.»
…Ні, вони дивилися й сміялися виключно наді мною.
Як і годиться Академії Мархен. Жахливі характери студентів просто дивували.
«Що ти сказав про мого друга?»
«А…! Ой, ні, нічого такого…»
Ого? Матео заступився за мене.
Матео, який був на вершині Класу B, був визнаним талантом. Більшість студентів навіть не наважувалися до нього підходити.
В Академії Мархен існувало правило, що соціальний статус не обов’язково визначає здатність до навчання. Звісно, це не означало, що статус не важливий, але сила та здібності мали значно більшу вагу.
‘Скотина…’
Я пирхнув.
Хоч я й був лише підлеглим, не міг не бути вдячним за дружбу Матео.
Звісно, я був вдячний лише за те, що він заступився. Нинішній Матео був наївним і безнадійним, тож як особистість особливо не вражав.
«Іан Фейрітейл?»
Тоді хлопець поруч зі мною назвав ім’я головного героя.
Це сталося тому, що Іан втрутився, коли Матео чіплявся до іншого студента.
Погляди Матео та Іана зіткнулися.
Тиша. Повітря стало важким.
«Цей покидьок, що він знову скаже братові Матео…?»
«Зухвалий виродок.»
Хіба не занадто називати його «братом», коли ми в одному класі?
«Знову з кимось сперечаєшся, Матео?»
Вау, це був перший раз, коли я почув голос Іана в цьому світі.
Гострий голос, як у головного героя. Дуже знайомий голос, який я чув незліченну кількість разів у грі.
Я ледь не привітався від радості, що його побачив.
Матео підійшов ближче до Іана й подивився на нього зверху вниз, залякуюче.
«Іан Фейрітейл… другий син віконта… Як і очікувалося, ти теж дратуєш.»
«І що ти з цим зробиш?»
«Я використаю тебе як сходинку до своєї мети й як приклад своєї ворожнечі до аристократії.»
«Дурний виродок.»
Гаразд, вони сваряться — історія йде за планом.
Згідно з сюжетом ❰Магічного лицаря Мархен❱, Іан і Матео вже мали зустріч раніше й були на межі бійки.
Корінь проблеми полягав у тому, що Матео викликав на спаринг один на один студента Класу C з Магічного відділення на тренувальному майданчику. Супротивник був дискримінаційним аристократом, який зазвичай зневажав простолюдинів. Матео розтрощив його з запалом.
Тоді Іан, протагоніст із сильним почуттям справедливості, який випадково опинився на тому ж тренувальному майданчику, втрутився й зупинив його, після чого двоє вступили в битву нервів.
Після кількох слів Матео удавав великодушність і пішов геть.
Ось така історія, яку я знав.
«Я дратую? Тоді давай битися.»
Матео спровокував Іана.
«Я не битимуся з тобою, ти не вартий навіть того, щоб з тобою битися.»
«Ти слабак, я вже знаю, що ти тільки язиком молоти можеш.»
Війна нервів тривала недовго.
Після короткої перестрілки поглядами Матео проігнорував Іана й знову рушив далі, засунувши руки в кишені.
Його підлеглі — я та троє інших хлопців — пішли за Матео.
Наче якісь третьосортні лиходії, вони висунули язики Іану чи глузували, проходячи повз.
Звісно, я теж долучився.
Тільки не непритомній, коли битимешся з демонами.
«Є дівчина, яка завжди тримається поряд з Іаном. Емі Холлоуей. Вона дочка графа Холлоуея.»
Десь у лісі Йосена.
Банда Матео, включно зі мною, зібралася в просторому покинутому складі й проводила збори в стилі третьосортних лиходіїв.
«Викрадемо її.»
«Га? Ми справді її викрадемо?!»
Підлеглі злякалися. Я теж навмисне вдав здивування.
Як і очікувалося, стратегія Матео йшла за оригінальною історією.
「Акт 2, Глава 2, Справа про викрадення друга дитинства」. Це був інцидент, коли друга дитинства Іана — Емі Холлоуей — викрала банда Матео.
Це був момент, коли Іан і банда Матео почали серйозно воювати.
«Я не кажу, що ми зробимо щось погане з Емі Холлоуей. Просто викрадемо її й замкнемо десь. Вона — лише приманка, щоб заманити Іана.»
«Брате, що ти маєш на увазі…?!»
«Це нагадування дворянам: якщо вони зневажатимуть нас, простолюдинів, то зазнають жахливих наслідків.»
Після того, як Іан переможе всіх підлеглих Матео, він зійдеться з Матео один на один.
Тим часом з’явиться демон. Він прокинеться через надзвичайно потужну ману Матео.
Звісно, мета демона — Іан, який володіє стихією світла.
Але спочатку демон атакує перешкоду — Матео. Іан буде єдиною людиною, яка зможе захистити Матео в той момент, адже всі його підлеглі будуть непритомні.
Як тільки Іан врятує Матео, вони тимчасово об’єднаються, щоб перемогти демона. Потім Матео вибачиться перед Іаном, і вони стануть друзями.
В будь-якому разі, це був перший раз, коли я бачив, як банда Матео планує стратегію, і це було досить весело — побачити сцену, якої не було в оригінальній грі.
«Перший — Іан Фейрітейл, той кретин. Ми не зможемо змусити його битися, тож треба дати йому причину. Я збираюся довести його до повного відчаю.»
«Як і очікувалося від брата!»
Коли я грав у гру, я думав, що він просто третьосортний лиходій і не звертав на нього уваги…
Але тепер, дивлячись на це, Матео — справжній ідіот і ще той покидьок.
Його підлеглі були на тому ж рівні. Вони всі відповідали, що виконають волю Матео або покажуть силу простолюдинів.
У мене було дві причини приєднатися до банди Матео.
Перша — впоратися з демоном.
Друга…
«Тоді викрадення…»
«Я зроблю.»
Усі погляди вп’ялися в мене.
Друга причина, чому я вступив до банди Матео…
…Це щоб безпечно викрасти друга дитинства Іана, а також одну з моїх улюблених персонажок — Емі Холлоуей.
«Довірте це мені. Я теж хочу бути корисним, Матео.»
Банда Матео була приголомшена несподівано хорошими бойовими навичками Іана.
Всупереч намірам Матео, він у результаті досить жорстоко поводився з Емі.
Мабуть, це був сюжетний хід, щоб загострити конфлікт, але мені це не подобалося.
«Кеуккуккеуккеук.»
«Ха-ха-ха-ха…»
Я не міг зрозуміти, чому банда Матео сміється, як купа третьосортних лиходіїв. Але з якоїсь причини це було весело, тож я підхопив настрій і теж засміявся по-лиходійськи.
Я відчував почуття приналежності, коли їв разом з бандою Матео.
Коли Матео з кимось сварився, ми дивилися на нього збоку, а потім збиралися в покинутому складі й ділилися труднощами, які доводилося терпіти через зневагу дворян.
Ну, це група, яка скоро розпадеться, тож треба насолоджуватися на повну.
«Кеуккеуккеук.»
«Ха-ха-ха-ха…»
Ха-ха-ха-ха…
Було весело.
‘Завтра все закінчиться.’
Остаточна дата операції — завтра.
Якось кількість членів банди Матео зросла ще на двох, але це не мало значення.
Вони все одно були лише екстрами, яких Іан повибиває.
Навіть на складності «Пекло» різко зростала лише для не-людських рас. У людей рівень був фіксованим незалежно від складності.
До того ж рівень Іана, який я випадково бачив раніше, становив «45». Рівень підлеглих Матео в середньому був у середині 40-х.
З іншого боку, Іан мав значну перевагу: він був фізично сильним і добре володів рукопашним боєм.
Іншими словами, він був схожий на хулігана, який легко може розправитися з цими екстрами, скільки б разів його не били демони.
Якщо Іан хоча б раз захистить Матео — ситуація завершиться. Тоді мені залишиться лише втрутитися й розібратися з демоном.
Принаймні, якщо не буде жодних перешкод…
Життя в маєтку герцога Астреана кардинально відрізнялося від життя будь-якої іншої дворянської доньки.
Джеральд Астреан отримав титул герцога за великі заслуги у Війні Ніс. Вважаючись одним із найвидатніших Святих Меча, він одружився з геніальною чарівницею Історією, продовживши родинну лінію Астреанів.
Дівчинка зі світло-зеленим волоссям, друга донька Святого Меча та геніальної чарівниці.
Для неї батько, Святий Меча, був «істотою, якій треба сліпо підкорятися».
«Рід Астреан, підйом.»
«»ЛИЦАРІ!!!»»
Коли батько оголошував це через гучномовець, неважливо, наскільки глибоко вона спала — доводилося миттєво прокидатися й заправляти ліжко.
«Мерлін Астреан!»
«Старша донька! Мерлін Астреан!»
«Кая Астреан!»
«Друга донька! Кая Астреан!»
Коли кликали її ім’я, вона мусила ставити перед ним «друга донька» й стримувати мову.
Щойно прокинулася — одразу збиратися перед маєтком.
«Видайте потужний крик на п’ять секунд.»
«»ААААААААААААААААА─!!!»»
«Виконуйте ранкову рутину. Рід Астреан, бігти!»
«»Яп!!!»»
«РУХ!»
Перед сходом сонця було звичаєм бігати вранці, вдихаючи вологе повітря.
«Ти гралася з Арвен замість того, щоб вчитися, чи ні?»
«Гралася! Вибачте!»
«Котитися ліворуч.»
«Котимося ліворуч!!»
«Котитися праворуч.»
«Котимося праворуч!!»
«Віджатись п’ять разів. Скільки?»
«П’ять разів!!»
«П’ять разів, почали.»
«Раз, два…! Кхеук!»
Вона вважала, що це занадто для шестилітньої дитини.
«Тепер лягай спати. Це обов’язково.»
«Щоооо!»
…Ні, вона намагалася згадати минуле, але в неї були лише ці спогади.
До того ж — жодних контактів з протилежною статтю, обмеження на солодощі, обмеження на ігри тощо…
Освітня філософія самого Джеральда полягала в тому, що діти виростають правильно лише тоді, коли їх виховують як солдатів, і це мучило Каю все її життя.
Принаймні Кая мала трохи простору для дихання й зберігала аристократичну манеру мови завдяки щедрій освітній політиці своєї добросердної матері Історії.
Проте перед батьком вона не мала вибору й мусила підкорятися його військовій дисципліні.
Мабуть, через таке стресове життя Кая розвинула звичку уважно спостерігати за людьми, які їй важливі, адже доводилося пильно дивитися в очі батькові.
Але тепер її цікавила лише одна людина.
Друга за результатами оцінювання в Магічному відділенні Академії Мархен — Кая Астреан.
За результатами оцінювання розподілу за класами вона потрапила до найвищого класу А, але радість від цього була швидкоплинною. Єдина думка, яка займала її зараз, — це Айзек.
Після деяких роздумів вона вирішила стежити за Айзеком.
Одного дня, щойно заняття закінчилися, вона пішла шукати Айзека й невдовзі помітила його здалеку.
Він чомусь тримався разом з бандою Матео. Це була група простолюдинів, про яку останніми днями часто пліткували.
Було очевидно, що Айзек належить до тієї ж банди, адже всі зачесали чубчики назад.
Кажуть, це група, яка повстає проти аристократії? Чула, що вони сваряться з дворянами.
Хоч би яким талановитим був Матео Джордана, лідер тієї банди, бути ненависним для аристократії — не добре.
Це була група розумово незрілих підлітків.
Однак…
‘Чому сер Айзек у банді Матео…?’
Надпотужна людина, яка досягла сфери Архімага.
В Айзека точно є глибокий сенс у цьому, якого Кая сама не може осягнути.
Чому він опинився в тій банді хуліганів?
Кая не могла не дивуватися чому.
Тож вона вирішила стежити за Айзеком.
Він повністю підпав під вплив банди Матео й видавав по-лиходійськи «кехехаха».
‘Айзек сміється як лиходій…?’
Кая, яка спостерігала за Айзеком, висунувши голову з-за колони, не могла закрити рота.
Вона була впевнена, що сила банди Матео не доходить навіть до мізинця сера Айзека! Очевидно, що на рівні Айзека така банда виглядає просто смішно.
Але чому…?
‘…Щось відбувається з тією бандою Матео?’
Була лише одна думка, яка приходила на розум. У Айзека є глибший сенс, ніж вона може зрозуміти.
Інакше немає жодного шансу, щоб Айзек приєднався до такої жалюгідної групи.
Айзек — загадкова людина.
Тепер, коли вона вступила до Академії Мархен, треба зосередитися на навчанні й тренуваннях… але останнім часом її голова заповнена думками про Айзека.
Чому така сильна людина приховує свої здібності?
Який же у нього має бути грандіозний минулий, якого я навіть уявити не можу.
Які стосунки в нього з Сільфією, Смарагдовою Феєю?
…Айзек не відповідав на жодне з її питань, тож поки що способу дізнатися не було.
Принаймні вона мала сама з’ясувати, чому він приєднався до групи третьосортних хуліганів.
‘Немає вибору, доведеться пильно за ним спостерігати…!’
З якоїсь причини в голові спливло слово «стеження», але вона похитала головою, кажучи собі, що це не так.