Розділ 336.
Забутий (Часть 2)
= Багато днів по тому. Сім'я Фей. =
Деколи серп місяця закривавалися темні хмари, і грім не прокотився по небі.
- Треск! - Промайнула за вікном голуба блискавка освітлила кімнату, вкравши її у мертво-блідний колір.
З’ївши на ліжку Фей Байлін, обидві руки вчепилися у ковдру.
Вона розповіла батькові про зникнення Цінцин, але наступного дня дівчинка знову з'явилася в маєтку і, як ні в чому не бувало, продовжила грати.
Кожного разу, коли Фей Байлін питала в неї, що трапилося, вона робила вигляд, ніби не розуміє. Це лякало дівчину ще більше.
Одного дня вона помітила, що її батько почав дивно поводитися. Він постійно посміхатися, наче його обличчя раптово паралізувало.
Не тільки він, але й інші члени сім’ї почали носити цю чудернацьку маску.
Фей Байлін кілька разів намагалася покинути дім, але сестра зупинялася.
Несподівано Цинцин з’являлася за спиною і, усміхаючись, благала її погратися.
І Фей Байлін кожного разу, відмовляючись від думки, повернулася. Деякий час вона грала з сестрою, після чого та кудись зникала.
Ще однією несподіванкою було те, що кожної ночі всі мешканці села збиралися у головному залі на грандіозний бенкет.
Але коли Фей Байлін намагалася приєднатися до них, всі що сидять за столом, натягнуті усміхаючись, бурмотіти собі під ніс щось незрозуміле.
Розмова доносилася до неї, наче вода: вона нічого не чула і не розуміла, незважаючи на близькість.
- Цинцин... Цинцин... - часто Фей Байлін обхопила себе руками, шепотіла ім'я сестри, розмащуючи по щоках гарячі сльози.
- Сестра... Ти знову мене кличеш? - позаду Фей Байлінь з темряви виринала крихітна бліда фігурка. - Хочеш пограти? - Питала дівчинка.
...
Тіло Фей Байлін раптово напружилося, вона повільно повернула зештальну шию.
- Ну, позаду нікого не було. Вона глибоко зітхнула. Зрештою, не витримавши, заплакала обличчям в ковдру. Вона більше не відважилася вимовити чиєсь ім'я.
Галюцинації, від яких вона недавно страждала, зробили її неспокійною і виснаженою.
Все, чого вона хотіла - добре виспатися. Трохи відпочити, сподіваючись, що завтра, коли прокинеться, все утворюється.
Через деякий час Фей Байлін заспокоїлась. Накрившись з головою ковдрою, повернулася в позу ембріона. Вона не наважилася торкатися тіла ні стін, ні головки, ані зношення ліжка.
Незабаром вона змінила свій спосіб життя. Вона постаралася лягти як можна рівну посередині, щоб це виглядало так, ніби на ліжку нікого немає.
Дівчина не хотіла, щоб люди знали, що вона спить у цій кімнаті. Так вона відчувала себе в більшій безпеці.
Вона лежала, майже не шкіра щупача, як повільно тягнеться час. До середини ночі Фей Байлінь все ж почала засинати. Думки стали млявими і тягучими. Дівчина майже заснула.
- Бум, бум... - Раптом хтось забабанів у двері.
Фэй Байлинь все тoбы встромила. Снігливість немов рукою знявся - вона перелякано застигла.
- Бум, бум... - Повторився стук. На цей раз звук був чаші і голосніше, ніби сталося щось дійсно серйозне.
Закриваючи очі, Фей Байлін намагалася вдавати, що у кімнаті нікого немає.
Стук повторювався знову і знову, очевидно, не збираючись найближчим часом віршати.
- Може це мама хоче мене врятувати... - Прийшла в голову абсурдна думка.
Набравшись сміливості, Фей Байлінь вилізла з-під ковдри.
Глибоко зітхнувши, повільно підійшла до дверей. Обережно заглянула в замкову щілину, сподіваючись побачити хто там ззовні.
У замку було невеличке око, призначене для цього. Поспішаючи до відверсті, Фей Байлін виглянула назовні.
У коридорі стояли люди. Не один, а п'ять чи шість. Усі вони були одягнені в різноматий одязі, єдиною загальною рисою якої була маленька зношеність.
Фей Байлін полегшено зітхнула. Те, що вона бачила, було не найстрашнішим з того, як відбувалися останні дні в пометі. Ще кілька разів вона чула стук, але не відкрила.
- Бум, бум... - Знову хтось постукав.
Вона підняла голову і глибоко зітхнув, але мало не запитала: « Хто вони такі?
Раптом вона відчула, що щось не так.
Дивним був не тільки факт їхнього пізнього візиту, але й те, що вони між собою не перемовлялися. Вони просто стояли і п'валися на двері.
Їхні пози були дуже неприродними.
Опустивши голову, вона знову подивилася в око.
Всі п'ятеро, одночасно зігнувшись через отвір подивилися на Фей Байлінь.
- Ох! - Вигукнувши від жаху, дівчина впала на підлогу. Тіло покрилося холодним потім.
У кімнаті знову засяяла тиша.
Фей Байлін довелося багато часу заспокоїтись. Вставши, вона обережно знову виглянула в око.
Снаружи нікого не було.
Вона полегшено зітхнула.
- Бум, бум, - раптово хтось наполегливо застукав в раму одного з вікон.
Волосся на її тілі встали дибки. Коли дівчина обернулася, то не могла стримати крик.
Знаряддя у ряд стояло п’ять чоловіків - тіні місяця, які чітко відобразилися на віконному папері (Старина з біковими міхурами).
- Бум, бум.
- Бум, бум.
- Бум, бум.
- Бум, бум.
Стук став голоснішим і частіше.
- Ох! - Фей Бейлінг раптово скрикнула. Резко схопившись, скочилася з ліжка.
Тіло і обличчя дівчини були мокрими від поту.
- Я... Я...? - Фэй Байлинь важко дихала, немов задихаючись. Дівчина поспішно обвела поглядом спальню, але крім неї там нікого не було.
- Знову цей сон? - Останнім часом вона не могла відрізнити сни від яві.
Піднявшись на ноги, вона безсвідомо втупилася у вікно. Завдяки місячному світлу, що похитнулося за вікном тіні гілок, місяць провіщав крізь віконний папір. Було надзвичайно тихо.
- Я так більше не можу... - Фей Байлін вже точно знала, що з її сім'єю щось не так. Вона більше не могла говорити неправду і потребувала допомоги.
Дівчина трохи занепокоїлась і піднялася до виходу. Збираючись відчинити двері, почула тихі кроки.
- Хто тут? - Дівчина, злякавшись, поблудила. Хто міг ходити так пізно. Подивившись на годинники, що стояли на столі, вона побачила годину ночі. На той час усі мали спати, навіть покоївки та охоронці. Чому зовні чулися кроки?
Вона задумалася. Нарешті, затамувавши подих, вона виглянула в око.
Її поле зору з’явилося п’ять чоловіків у поношеному одязі. Фэй Байлін буквально перестала дихати - її обличчя спотворено від жаху. Вона одразу подумала про свій сон.
« »Що мені робити? Вона ні про що не могла думати.
***
- Бам! - Двері, що ведуть на подвір'я, швидко відчинилися.
Сима Сю, затиснувши в руці короткий меч, зосереджений поглядом обвів двір.
Після того як він отримав писаний кров’ю лист з благанням про допомогу, то дізнався про дивні події зі своєю сім’єю. Але письмо таємничим чином зникло в той момент, коли він вирішив віднести його у секретний відділ Агентства Інь-Ян.
Дівчина на ім’я Фей Байлінь попросила про допомогу. Вона була третьою дочкою головного віття сім'ї Фей, звичайною людиною без будь-якого родоводу. У ній не було нічого незвичайного.
Він не розумів, як таке могло статися, що написане кров'ю третій міс лист зникло прямо на очах інспектора Агентства Інь-Ян.
Кілька сотень фахівців, які брали участь у цій організації в охороні десятків мільйонів людей, що жили на столиці графства, були поділені на дев’ять рангів. За логікою речей, як інспектор сусіднього району, він не повинен був отримати цей кривавий лист. Він мав потрапити до інспектора, який наглядав за районом у якому жила сім’я Фей.
Але, незважаючи на все це, до нього потрапив кривавий лист. Реакція голови Агентства, коли він повідомив йому про інцидент, була досить бурхливою, що говорило про серйозність аварії. Голова відразу послав у маєток Фей з розслідуванням людей.
Але невдовзі сталася ще одна дивина. Коли через півгодини інспектор повернувся до кабінету голови з невеличким уточненням, той поводився так, ніби забув про їхню недавню розмову.
Сима Су здригнувся, згадавши про це. Що це за чоловік їхній голова? Він був експертом рівня первісної Землі, силою над усіма інспекторами Агентства!
Але, як би там не було, навіть хтось такий могутній, був порушений дивним інцидентом з кривавим письмом.
Коли Сима Су роздумував про це, він уважно оглядався.
- Звичайно ж, ніхто не прийшов.
Він стояв на самоті перед воротами, що вели в бічному подвір'ї маєток Фей. Всі інші, кого нібито послали на розслідування, не були присутні.
Навіть небагато людей, які були йому цілковито віддані, не прийшли. Вони, напевно, забули про це, як і глава агентства.
Ця дивина була вище розуміння Сима Сю. Він намагався донести інформацію до вищого керівництва, щоб залучити когось могутнішого за нього.
Але після кількох невдалих спроб він вирішив піти в особняку Фей сам.
Стоячи за воротами, він бачив туман у дворі. Усередині виднілися обриси будинків. Довкола було тихо - так спокійно, що ставало не по собі.
Сима Сю, зітхаючи, відкинув убік думки про підкріплення. Він вступив в Агентство Інь-Ян тільки заради того, щоб трагедія, яка сталася його горе не розлучилася ні з ким іншим.
- Так... Чому ти вагаєшся? - Він думав про свою старшу сестру. Якщо б він дістався до неї досить швидко, і негайно кинувся в атаку, то зміг би запобігти трагедії.
Але він вагався. Він боявся.
- Одного разу я вже зробив подібну помилку. Сима Су згадав про клятву, яку дав сам собі на службу в Агентство і його обличчя, красиве як у дівчини, миттєво наповнене рішучістю.
Піднявши ногу, він різко ступив вперед і минув ворота.
- Топ... - Підбори його чорних черевиків застукали по землі. Навколо підошви вдиралася легені клубів сірого пилу.
Його струнке тіло поступово зникло в тумані, оточеному особняком родини Фей.
- Скрип... - Пронісся вітерець. Ворота повільно зачинилися, немов вітер затопив їх.
***
- Шшш... Той, хто сидів у центрі подвір'я Лу Шен, раптово відчинив очі, в яких можна було помітити маленькі зернові іскорки.
- По суті Ці є домішки, - він насупився.
Звичайний культиватор, хоч і високий, не помітив би змін у природі Ци в хмарі, що дрейфує над містом. Але він не був звичайним. Хоча він вважався прямим учнем у області Уз, його справжнє тіло було на вершині рівня Володаря Диявола. Він закінчив культивування технік диявольської Ци, завдяки чому мав дуже тонкими почуттями, коли справа стосувалася змін в потоці енергії.
- Примеси виходять з будівлі позаду мене, - швидко знайшов джерело він.
Потрапивши в пам’ять, я пригадав собі, що цей маєток належав родині Фей.
Лу Шен заплющив очі.
- Я не повинен втручатися. У будь-якому випадку, мені плювати, що відбувається навколо.
Знову глибоко зітхнувши, він прийняв іншу хвилю сутності Ці. Відразу ж відчув якусь мерзенну, зернисту структуру.
Лу Шен миттєво зупинився.
Відчинивши очі, встав.
- Добре. Мабуть, доведеться позбутися всіх в радіусі 200 метрів. Всі, хто тут живуть, помруть!
- Бам! - Розернувшись, він попрямував до своєї спальні.