Утро було приголомшливим. Не дивлячись на всі запевнення вчених, що в капсулі мозок відпочиває і можна не боятися бути втомленим, я неймовірно виспався. Раннє пробудження розбудило мене. Мені хотілося діяти! Згорнувшись з ліжка, він почав відтиснутися із заплющеними очима. Коли руки зневоднили, то почали осідати. Я відчув, як моя кров забурлила, і відкрив очі й пішов у душ.
- Який прекрасний день, який чудовий я ... І пісня моя... - Наспівуючи стару дитячу пісню, я зайшов до душової.
***
- Сьогодні у тебе гарний настрій. - сказала Мілана, зустрівши мене на першому поверсі вежі, де я витягав з автомата колу.
- Виспався! - Я гордо сказав, відкривши газовану воду. - Мабуть мені цього не вистачало останнім часом. Як з’їздили в місто?
- Рада за тебе. Добре, повеселилися з дівчатами. - З усмішкою Мілана розповіла про походження дівчат у місті. - А у тебе як успіхи з капсулою?
- Все відмінно! Працює, як годинник. - Я глянув на вип'яту банку коли з сумом. - Мило, а що щодо покусати? Я розумію, що ранок ранній, так що сам можу приготувати. Ти тільки покажи, де тут кухня.
- О, не хвилюйся, Гугу останнім часом підсіла на східну кухню. У холодильнику є кілька недоторканих бензо.
- Я крім суші і рамена ніколи нічого такого не їв. - Я зізнався.
- Сподіваюся, мікрохвильовка не вб'є весь смак.
***
- Збір опівдні. - Присівши навпроти мене, Мілан приєднався до поїдання за компанію. - До цього, у тебе які плани?
- В абсолюті ніяких. - Не взявши палички, взяв виделку і почав насолоджуватися новою їжею.
- Тоді, як щодо того, що б піти зі мною повестах? - Вона запропонувала.
- Легко. Але ми впораємося?
- Повинні. Моби елітні, але за рівнем не набагато вищі від нас.
- Тоді, їмо і висуємось. - Доївши одне беното, взяв друге. - Дуже смачно. Я обов'язково попрошу Гугу зробити мені екстра великий бензо з цими кальмарами.
***
Зустрівшись з Міланою, ми вирушили в невідомий мені район ремісників. Тут вирувало життя, всюди лунало гуркіт, а люди втікали від одного цеху до іншого. Мало хто прогулювався спокійно. Раптом я побачив інший бік гри. Гравці не поспішали виконувати квісти, або не фармилі, як божевільні, вони стояли за різними технічними інструментами своєї професії. Одержували підзатильники, настанови, бонуси від своїх вчителів. Але найголовніше це була атмосфера. Я не знаю, як описати це, але люди в цьому районі були дуже об'єднані. У деяких цехах відразу ж торгувалися майстри з покупцями. Ругань, мат, підколки, прохання, благання, все сплелося в один шалено інтригуючий клубок, якого я ніколи не підозрював.
- Я дивлюся, ти ніколи тут не був? - Вона запитала Мілана, як я кладу собі голову.
- Ремонт біля замку класу, а чавити речі, мені сама розумієш, просто не на що. Так і з моєю професією сюди йти марно. - Я показав на одного з гравців, що б'є по шматку гарячого металу. - Мене б тут не прийняли.
- Які люди! Це ж Джо! - Від швейного цехту до болю знайомий голос.
Вставши через швейну машинку, до мене направлялася Суіні. Вона тримала в руках тоненьку сірку, яка з’явилася на світ.
- Невже ти мене не впізнав? - Ображано запитала вона.
- І тобі привіт. Лиза. - Привітався з нею. - Впізнав, але не очікував ось так просто зустрітися.
- Це доля богів! - не преминула вона підкреслити, що складається в топовій гільдії.
- Банальний збіг. Ладно. Бувай. - Я вже збирався йти, помахавши рукою.
- А як же відзначити нашу зустріч? — Приблизившись до мене впритул, запитала Ліза.
- Відпусти. - Я стер її руки зі своєю. - Якщо ти думаєш, що я забув вашу поведінку, то ти глибоко помиляєшся.
- Я дівчина імпульсивна, але ти такий грубий. - Ліза не розгубилася, склавши жалібне обличчя. - Так, Алін?
Я подивився за спину. Біля Мілана стояла Аліна, волосся якої розтремтіло від швидкого бігу. Мілан з цікавістю дивилася на мою зустріч із цими дівчатами і не втручалася.
- Я все хотіла вибачитись, але у тебе закрита можливість писати людям, які не є друзями. - Поправивши волосся, сказала Аліна.
- Не через що вибачатися. — Потиснув плечима, відповів їй.
- Посидимо, де-небудь? - Сумно запитала Аліна.
- Так-так, Джоніку, підемо! Я прагну помиритися з тобою! - сказала вона, спробувавши знову захопити мою руку, але я був на сторожі і не дав їй цієї можливості.
- Раніше, я б ніколи не подумав, що віртуальність ця ж сама реальність. - Він почав їм говорити. - Але багато людей, а також ви показали мені. Що віртуальність куди чесніша, ніж реальність. Насправді я б ніколи не подумав, що ви можете бути настільки продажними.
- Гей, легше.. Ми тобі не шльондри якісь. - Дуже змінився настрій Лізи.
- Для мене ви стали такими. - У мені клопотала злість, на них обох. - Щось я не пригадую моментів, де ви мене звали в реалі кудись? Але варто було мені в БМ отримати міф уміння, а вам вступити до Бога, як я вам чомусь потрібний. Чи я не правий? - Я подивився на Алину.
- Прав. І я ще раз кажу. - Дівчина зітхнула. - Вибач. Я дура, Ліза теж, але це не має на увазі так про нас висловлюватися.
- Так в чому питання? - Я випорожнюв і разом з цим видихнув всю злость, що копіював на їхню поведінку, а потім посміхнувся. - Ми не друзі, а просто старі знайомі. Так от, як старий знайомий, я вас прошу не доставляти мені проблем своєю присутністю.
Залишивши дівчат щось говорити, я подивився на Мілану і пішов далі по ремісному районі.
- Якось жорстко. - Мілана приєдналася до мене. - Вони ніби дійсно шкодували про свій вчинок.
- Бути простіше. Їхня поведінка дуже розчарувала мене. - Трохи подумавши, розповів все Мілані. - Я вважаю, що зробив правильно.
- Сісі казала мені, що на тебе поклали Боги, але не думала, ніби все так буде. - Мілана озирнулась. - Вони йдуть за нами.
- Нехай роблять, що хочуть. Ти ж не йдеш брати прихований квіст? - Заспокоївся я.
- Ха-ха.. Ні. Звичайні кравці потрібні для того, щоб відкрити слоту.
- Воу! Отже, кількість слотів можна збільшити?
- Я знаю тільки про цю ланцюжку. Але, думаю, буде ще, напевно.
- Класс. - Я подивився назад.
Побачивши мене, дівчата хотіли втекти, але я відвернувся і додав крок.
- Як волоцючі пси... - Пробурмотів я.