Шачі була дуже відповідальною. Після того як я змагнув усіх мобів у залі і побіг з ними наперегонки, вона стала їх атакувати своїми закляттями. Вони не навдавали майже жодної шкоди, але головне, що прогрес навичок пішов. Було тільки одне але...
- Джі, у мене манна закінчилася. - сказала вона буквально через кілька хвилин, після початку мого забігу.
- А зе.. Чорт. Ти ж тільки створила персонажа. - Правду кажуть, що в русі думки приходять швидше. - Гаразд, дивися на чудового мене. - Хохотнувши, почав атакувати невеликий паровоз з п'ятнадцяти мобів, що бігали за мною.
Спочатку впав один, потім другий, третій, четвертий... Раптом Шачі спалахнула світлом, що проігнорувало про отримання нею рівня.
- Що це за фігня? - На ходу крикнув я. - Тобі приходить досвід?
- Ага. – сказала вона. - За кожного дали по 25% досвіду.
- Че за... - Трохи не вимазавшися, став мовчки вбивати мобів.
Після вбивства останнього п'ятнадцятого, рівень Шачі піднявся до 3.
- Хреново. - Сказав я їй, сідаючи поруч. - Прокачалася-то ти прокотилася. А це не підвищило жодних навиків.
- Потім підніму. - З радістю сказала вона. - Покаємося? - З ангельськими очима подивилась на мене, увійшовши у смак.
- Ману відновлюй давай, халявица. - Сумно зітхнувши, сказав їй. - Я поки що розгріблю завали листів.
- Окей. - Схрестивши ноги, вона заплющила очі.
- Рукалізо. - Пробурмотів я під ніс, спостерігаючи цю картину.
« Матерь божя. Більше ста тисяч листів.» - ошарашено подивився я на цифру приватних чатів. - "Я тут до кінця століття їх читатиму."
- Тобі б теж почистити повідомлення. - Я сказав Шачі.
- Я вже. Поки була без мани. - Вона пригорнула одне око, посміхнулась і стала менш нормальною дівчиною, а не соромливою героїнею анімієм. - У мене друзів крім тебе немає, я просто видалила всі чати.
- Вдалила все.. - Коли я побачила цифру в 100к повідомлень, мені прийшла у голову та сама думка. - Чекай, доки я твій друг?
- Ти мені допоміг? - Вона здивовано подивилася на мене. - Хіба так не друзі роблять.
- Так ідіоти роблять, але це зараз не важливо. - Сказав я, підвищивши голос. - Хоча.. Що з тебе взяти. Відкрий функцію додавання до друзів, я кину запрошення.
Додавши її до друзів, я почав задумуватися над листами.
- Вилучити або не вилучити? Ось у чому питання. - Перетворивши класику, пробурмотів я.
У налаштуваннях приватних чатів я знайшов платну функцію « Поштальйона». За два бакси ця прога почистила всі повідомлення з однотипними вітаннями, проханнями показати уміння, качатися разом.
- Десять хвилин і мінус два бакса. - Я подивився на наступні вісім тисяч повідомлень. - Шачі, тобі довго регенити ману ще?
- Половина є.
- Значить ще хвилин десять п'ятнадцять .. - Здихнувши став гортати чати.
Більшість повідомлень були перекручені або завуалізовані вітаннями, які я закривав тільки почав читати. З усього шлака з 8к повідомлень, я виділив сотню пропозицій співпраці, і кілька десятків повідомлення від знайомих мені людей. Деякі з них все ще спали, бо були в друзів. Серед них була Ліза. Її друг розривав повідомлення « Ау!»
Що ти хотіла?
Суїні: нарешті ти відповів! Я вже хотіла йти тебе шукати.
Джі: зайнятий, був.
То ти справді навчився, чи то було шоу?
На мить, мені захотілося збрехати, але потім, подумавши, вирішив трохи похвалитися:
Джі: Отримав.
Суїні: круто! Покажеш?
Джі. Я не можу цього зробити. *Смайлик розводящою руками*
Суїні: Покажи тобі!
Мені важко, він просто не лине.
Суїні: брешеш! Тоді опиши, що він робить!
Лізе, ти вже наглеш.
Суїні: Че, то жаль? *Смайлик спалахує гнівом*
Джі: Жалко у бджілки. Просто яка тобі різниця, що у мене за навички?
Після цього настала тиша в чаті. Я продовжував розглядати інші повідомлення. Відповівши Боту з компанією, що я трохи зайнятий і радий їх поздоровленням, прочитав хвалебні відгуки та прохання показати своє вміння.
- Шачі, я відволік дівчину. - Якщо тобі не важко, постарайся тренувати навички в груповій чаті.
- Не можу. - Через мить сказала вона. - Вискочило повідомлення: « Цього вміння неможливо показати.»
- Значить я не один. Дякую. - Подякувавши їй, продовжував гортати божевільні чати.
Деякі пропозиції спонукували задуматись над розсудливістю людей. Деякі були цікавими, але не успішними. Наприклад, продати вміння або передати його за ену суму грошей. Таким людям я відповів, що це неможливо.
- Я готова. - Шачі несподівано прокинулася.
- Кілька хвилин. - Я попросив. - Тут залишилося небагато.
Венеція: Привіт. Не хочеш прогулятися зі мною?
Прочитавши останнє повідомлення від Аліна, я натиснув на кнопку « Видаляти з друзів» і додав її до чорного списку, щоб вона не могла мені ніколи писати.
- Шалава... - Прорив я, налякавши Шачі. - Вибач. Просто знайома написала. Не важливо. Ходімо, зіллєш ману і в місто підемо. Популярність повинна була вгамуватись.
Коли ми йшли, відкрив чат з Мілою:
Фаїтірі: Грац! Ти тепер супер-стар! Позначимо?
Дякую, але настрою немає.
Фаїтірі: Ого, майже дві години не відповідав. Народу багато написано? * Підморгує емоційка*
Багато, але не в них справа.
Перехопивши повідомлення від Аліни, він відправив Міле.
Фаїтірі: Ти підеш?
Вона мені могла і подобалася, але я не відупел через це. *Смайлик повертається спиною від образи*
Фаїтірі: Мужик з мізками. Мрія *Смайлик кружляє в танці*
Стебай, стебай...
Фаїтірі: Гаразд, не дуйся. Завтра обід з мене. *Смайлики, що стискають руки*
Джі: Захопи трохи більше, я на мілині. З мене коли.
Фаїтірі: "Кател з вавою притащу!" Смайлик відьми хитає над котлом з отруйним вареєм*
Джі: Все з'їм. Ладно, мне пора.
Лише кілька слів, а як же настрій збільшився. Сагрівши Трійцю мобів, я провів їх повз Шачі до попередньої кімнати, де кілька хвилин побігав з ними на перегони.
- Я все. - Казала Шачі, а я приступив до побиття мобів. - А чого ти не більше стрибав?
- Навики качай, а не хаотичні рівні схоплюй. - Усміхаючись, дав їй пораду. - У цій грі саме вміння вирішують, а не кількість рівнів. Піднявши тобі рівень, я може навіть зробити гірше твоєму розвитку. Але тут вже вибач, сам не очікував, що ти будеш отримувати досвід за мобів.
- Нічого страшного. Це тобі ще раз дякую за допомогу. - Вийшовши з підземелля, нас зустрів лише десяток найзапекліших людей, які змусили Шачі сховатися за мене. - Не проводиш до міста? - Я почув через спини.
- Ходімо. - Хохотнувши, сказав я.
***
- І, че? - Молорик тряс мене вже пару хвилин, під сміх інших хлопців. - Що ти мовчиш? Як він?
- Він? - Я будував з себе дурня, змушуючи хлопця біситися. - Не розумію про кого ти.
Провівши Шачі в місто, розповів їй де знайти магазин і де найкраще прокачати навички. Підкинувши десяток кредитів на зілля, він попрощався з нею і дозволив їй писати, коли потрібна допомога. У чаті Гільдії додалося народу, і всі поздоровлювали мене з перемогою в розиграші та отриманням навичок. Побачивши, що я звільнився, брати і Бот відразу кинули запрошення до групи. І ось ми вже стоїмо на вході в данж, а Молорик весь цей час мене трясе і ставить ті ж питання.
- Гаразд, досить. - Бот відчепив від мене Моловика. - Якщо він захоче, розповість. Досить нас усіх ганьбити.
- Ха.. Ну і добре. — Розгнівавшись на мене, він відійшов від своїх братів і відразу почав спілкуватися з ними.
Переглянувшись з Ботом, ми розсміялися, ніж ще більше підлили масла у вогонь образи Молорика. Посміючись, він розповів хлопцям, що не можу показати їм навички і використовувати їх, поки у мене не буде 10 тисяч манів. Це розбило серце всім четвертим.
- Та я дивлюся ви вже плани на понад прокачку придумали. - Похилий головою від розчарування, сказав я. – Эх... Вы..
- Годі тобі, ми це... Просто, подумали, що разом. — Невпевненим у словах, намагався потішити мене Молорік. Не витримавши, я розсміявся і поплескав його по спині.
- Ладн, не смикайся. Все гаразд, я б і сам не проти відчути новий навички. Але на жаль, не доля. Так може підемо, отримаємо нарешті десятий рівень сьогодні?