- Так... У тебе вже була місія на його поимку? - Я кивнув головою і ще раз подивився на фотографію цього хлопця в його справі. Чорні довге волосся закривають його очі, плащ на спині, як у Дофламінго? Тільки чорний. Він використовує сталеві кігті як зброю. Роу Ревен, моя стара мета за якою я так і не відправився. Минулого разу, коли я дивився нагороду за його голову, вона була чотириста п'ятдесят мільйонів, зараз вже шістьсот вісімдесят. Зволожує його парамецією, яка дозволяє йому стиснути все до чого він доторкнеться, так само може створити не потужні ударні хвилі за допомогою фрукта. І як вишенка на торті, він володіє волею спостереження і озброєння.
Інформації про здатності його фрукта дуже мало, тут нічого нового не додалося з тих пір, як я дивився минулого разу. Але тепер відомо, що він створює проблеми на території Великої Мамочки. Розтрощив парочку фабрики, знищив її кораблі і порозривав поставки на материнський острів. Він також деякий час був на території білоусу, але з невідомої причини покинув його.
- Хм... Пам'ятаєш хлопця, який взяв людей у парку в заручники і завдяки цьому він зміг втекти? Так от у мене був вибір полювати на нього або на Роу Ревена. Цікаво, що сталося з тим хлопцем, у мене ж досі член його команди в заложників.
- Придумує план, як би помститися. - Гурен потиснув плечима і подивився у вікно. - ... Слухай, а тобі не хочеться перевірити на практиці ті вогняні ракуші? - Покинувши цікавий погляд на Гурена, я побачив, як він показує пальцем у вікно. - Там піратський корабель.
Вставши зі стільця і підійшовши ближче до вікна, я дійсно побачив піратський корабель, який плив у наш бік. Він двічі в три більше нашого, а веселий реджер на вітрилі дав знати, що це не ті кого ми шукаємо.
- Знаєш хто це? - Запитав мене Гурен, але я відразу похитав головою. Хоч і мені належить знати, як можна більше піратів, але запам'ятати їх чисто фізично неможливо, вони з"являються і зникають щодня.
Тук* туки
Роздався стук у двері, і через секунду вона відкрилась. Озорий з злегка нервовим поглядом показав пальцем у бік корабля, який пливе.
- К-капітан, до нас пливе корабель одного з шечибуя. - Брови самі собою поднялись. Невже настільки пощастило?
- Ти впевнений? Я не пам'ятаю цього прапора. - Слизнувши очі, я зосередився на кораблі піратів. Зривання ніби відразу сфокусувалося, і я міг роздивитися кожну деталь корабля в деталях. Ні, цей прапор я дійсно ніколи раніше не бачив.
- Він став шечибукаєм три тижні тому, як нам відомо, він не використовує меч і волю, фрукта у нього немає. Але він досить жорстокий. Нам варто змінити курс, щоб обігнати його? - Хлопець виглядав дуже схвильовано, врешті-решт система шичібукаїв досить потворна. Дозорі не можуть вбити шичібукаїв за яких уряд відразу нагнить тебе. А ось самі шичібукаї можуть хоч перетравбивати кожного члена твого екіпажу. Звичайно уряд не закриє очі, якщо помре хтось високопоставлений за типом Віце-Адмірала. У тих, хто нижче рангом, шанс на помсту майже немає. Урядовці дуже люблять цю ідіотську систему, бо шічібукаї у свою сторону тримають свої ділянки моря під контролем і не дозволяють іншим піратам там вільно гуляти.
У майбутньому один шичибукай навіть уб'є майже всю команду Зефіра, а самому Зіфіну відрубає руку. Імені самого шичибука не говорили, але я підозрю, хто це був.
- Ні, пливемо, як і пливли. Якщо захоче проблем, то Гурен з ним поговорить мовою болю. — У Ґурена відразу з’явилася маленька усмішка, а в його очах пробігли блискавки. Ми вже домовились, що якщо нам зустрітися пірат, то він може використати свій фрукт, після цього я і розповім команді про фрукти Ґурена, все ж потрібно це колись зробити. - Ми пливемо до нього досить швидко, передай Слоунерманові, щоб він протягнувся корабель, подивимося як відреагує шічібукай. Як до речі ім'я нового шичибука?
- М... - Хлопець просто мовчки передав мені теку. Коли я взяв її і відкрив, то побачив усю інформацію на рахунок цього шічібука. Дивно, хлопець бився з Дракуль Міхоуком. Він програв, але бій вийшов руйнівним і навіть втік. Після цього йому і дали титул Шічібука. Його звати Макото Оніші...
- Зрозуміло, можеш йти. - Віддавши справу назад, я вийшов з кабінету і почав дивитися, як цей великий корабель наближається прямо до нас.
- Так мені їх смажити так, щоб вони запам'ятали назавжди або так щоб у нас потім проблем не було? - Задав питання Гурен, і я відразу трохи задумався. Незалежно від того, чи у нас будуть проблеми, навіть якщо Гурен їх добре прожарить блискавкою. Хоча він знає його біографію та характер, але не може розповісти нікому про це, якщо програє, то скоріш за все захоче помститися.
- Жар так, щоб він більше ніколи не захотів зустрічати нас. - Гурен лише кивнув головою з вухлиною, і з сподіванням подивився на корабель, що плив. Не минуло багато часу, як наші кораблі зрештою зблизилися один з одним. Стоячи на палубі, я міг відмінно бачити, як пірати дивляться на нас з злою усмішкою і водночас із цим точу свою зброю. І я помітив, що це також і шічібука. Рік на вигляд десь двадцять, без емоційний погляд, а на поясі висить катана. На вигляд відразу дізнаюся, що це рідкісний меч, щось з розряду двадцяти одного.
Всі дозорні під моїм командуванням були сильно нервовими, всі вони чули історії про те, як шичібукаї вбивали назорних. З тремтячими руками вони тримали зброю в руках, але поки не нападали.
- Макото Онишіш власною персонікою. Яка удача зустріти тебе тут. - Холодна усмішка з'явилася на моєму обличчі. Сам же Макото стояв рівно і тримав руки за спиною, не можна прочитати про що він думає, точніше звичайна людина б не прочитав. Я ж через свої унікальні сили можу чути його серцебиття, і воно прискорено. Може він просто схвильований, а може і нервує.
- Чорний дим. - Хриплий і холодний голос донісся до моїх вух. - Що ти робиш на моїй території? - Він повільно поклав руку на руки своєї катани.
- Я тут похочуся. — Потиснувши плечима, я вказав куди плив наш корабель. - Моя мета на острові Хоуко, ти мене зовсім не хвилюєш. - Відразу виникла якась напруженість, ми бурили один одного поглядом цілу хвилину, поки врешті-решт він не відпустив рукояти катани.
- Ніяких проблем, можеш плисти. - Відразу почули розчаровані зітхання піратів на його кораблі, але ніхто не став перечити йому, і вони всі розійшлися. Сам же Макото продовжував стояти на місці і дивитися на мене.
Це було не те чого я очікував, але мабуть він сприймає мене серйозно і не впевнений, що зможе мене вбити. Усміхнувшись, я махнув йому рукою і дав знак Слоунерманові, щоб він включав прискорення. Все ж розчаровує... Я хотів влаштувати морський бій, але в кінцевому підсумку розійшлися мирно.
Хочу якось боротися з ним, проте раз я не пам'ятаю його в початковій історії, він або на той час підіх, або з цим сталося щось ще. У будь - якому разі, мечників у світі багато, повинно бути не складно знайти рівного собі по силі. Звичайно, завжди можна кинути виклик Міхоуку, але цей хлопець на рівних б'ється з Шанксом, так що як-небудь пізніше.
Коли ми відпливли на досить велику відстань від корабля піратів, всі дозорі швидко розслабилися. Відчуття, що вони вже змирилися зі смертю. Потрібно скоріше знайти їм де-небудь інструктора, а то так нікуди не піде.
Я вже знаю, хто і яку зброю хоче використовувати, тому залишилося тільки знайти потрібних інструкторів. Серед 30 з лишнім були переважно ті, хто любив постити, що мене трохи засмучувало, адже у цьому світі не було найбільш небезпечної зброї. Мечників було небагато, але їх наявність вже робить мене щасливим. А коли я мав рукопашну зброю, то був вражений.
Вони всі повинні були вчитися рукопашного бою в академії, і кожен здавав по ньому іспити. Але, як я розумію, його не дуже люблять. Вибрані рукопашний бій було всього троя, і всі вони досить накачені з виду. І хоча я не дуже прихильник навчатися когось, все ж можу дати їм пару інструкцій і ганяти їх, як Гурена. Хоча це краще, коли їх ганяти взагалі для того, щоб вони розвинули свою силу, але вміння володіти зброєю вже після неї.
І коли ми пливли до місця призначення, я вирішив почати їх напружувати. Я змусив Гурена встати за штурвал, щоб звільнити Слоунермана, і я примусив їх робити прості фізичні вправи. Кілька сотень разів.
На такому маленькому кораблі, як у мене, немає спеціального залу, де б я міг їх тренувати, тому приходити їм займатися фізичними вправами. Хоча для них ці вправи все ще дуже ефективні, але стадія спарінгів піде вже після цього, спершу основа. Я б ще і вантажу їм додав, але чого немає - того ні.
Прибуток нашого рульового ми повинні ранити вранці наступного дня, що досить швидко, без прискорників, працюючи двадцять чотири на сім, ми б пливли довше.
- Не розумію чому ти так передбачають до багаття. Можна ж використовувати волю, щоб зробити його дуже убійним. Зацікавлений, куди піде ціль, покриєш кулю волі озброєнь і стріляєте. Могутня ж зв'язок. - Гурен зі мною, коли ми сиділи на гамаках і дивилися на нічне небо. Я навіть можу побачити острів завдяки своєму зору, але плисти до нього ще кілька годин.
- Ти не знаєш, що ворог теж може володіти волею. Будь-який хороший мечник буде легко блокувати кулі снайпера.
- Так, але снайпер все ще може контролювати мечника. Наприклад, він бореться з кимось, бій важкий, і тут приєднуватися снайпер, та шанси на перемогу стало в кілька разів менше.
- Ти говориш про відмінні снайпери, а дозорі під моїм командуванням просто хочуть використовувати вогнегасник, і не важливо який. Звичайно, вони все ще можуть стати хорошими вбивцями, але проти сильного ворога один на одного чи вистоять, тільки якщо будуть виконувати роль саппорту. - Гурен знову розсердився, і подивився на Слоунермана, який стояв за штурвалом. Видивлявся він досить втомлено після тренувань, але він сам відмовився йти відпочивати.
- Ти ж хочеш бути стрільцем, так? - Рульовий кивнув головою, і нервово подивився на мене. Він знає, що я не люблю вогнепальної зброї. - Так це ж круто. Просто уяви, що ти прикриваєш спину свого капітана поки він б'ється з кимось небезпечним. І тобі навіть не потрібно ризикувати життям, просто стій осторонь і не дай нікому вдарити в спину Гару.
Але якби вони обрали нормальну зброю, то могли б допомогти мені в бою з сильним противником, а не просто прикривати мені спину з далекого краю. - Послухував я, і вирішив, що варто зупинитися на цій темі. Гурен продовжить стояти на своєму, а мене він і так не переведе, ця суперечка безглузда. Вставши з гамака, я відсунув Слоунермана і сам став за нього.
- Краще йди поспи, ніхто не знає, що може статися під час бою. Може ти навіть не піднімеш зброю, а може з неба впаде Йонко. - Слоунерман хотів щось заперечити, але подивившись на моє обличчя, він вирішив не сперечатися.
- ... І все ж, полум'я нормальної зброї.
- Та заткнись ти вже. - Я закотив очі і почав дивитися вперед. Все одно я нікого з них не зможу зробити найбільшими снайперами у світі.