- Вже починає бісити... - Я відкрив сонні очі і втупився на кам'яну стелю печери. Було б ще й холодно, адже ми спали в чортовій печері, але я поставив ракушу нагрівання, так що ми спимо хоча б у теплі.
Оглянувшись, я помітив, що всі вже прокинулися і дивляться на мене з нетерпінням. Видихнувши, від моєї руки по підлозі почала повзти темрява, поступово з якої почало з'являтися їжа. Кілька баночок квасолі, м'ясо ну і рис. Гурен з Гарпом відразу взяли по своїй порції і почали їсти, а я присів та кришнув своєю шиями.
- Ще мінімум тиждень... - Утомився, я так само взяв свою порцію і почав їсти. Через годину, коли ми вже закінчили сніданок, а на підлозі лежало велика кількість баночок і кісток, ми продовжили спускатися.
Ми не можемо більше говорити про зачистку кладовища, хіба що в цій частині підземних печер нам зовсім не доводилося бачити ці кристали, які часто зустрічались раніше. Так само начебто жодних нових видів здичілих не було, тільки звичайні були сильнішими, ніж на поверхні, з чим це пов'язане я без поняття, але це досить цікаво.
І ось, в один момент, коли ми просто вели розмову і били здичілих, ми побачили дивний пристрій. Звичайно, ми добре знайомі з ним і почали їх бачити майже кожного дня останнього тижня. Ракуша, вона працює, але начебто як дуже тихо, за допомогою волі спостереження я чую тільки маленький писк.
Так, ракуші зустрічаються не на цих островах, але досить рідко, проте вони всі виглядають приблизно однаково, однак ця пухлина схожа на щось давня.
- Виглядає круто. - Гурен підійшов ближче до цієї ракуші, і придивився до кількох шипів на ній. - Гарп, це ж ракуша? Я в них не розбираюсь, може скажеш для чого потрібна ця? - Ґарп так само підійшов ближче, щоб оглянути ракшу, але через кілька секунд потиснув плечима.
- Без поняття, ніколи таких не бачив. - Ґарп схопив ракушу, і вирвав її з стіни. Вона там глибоко, та й сама ракуша не така маленька, як здалося на перший погляд, більше схожа на паличку довгої в пів метра. Ґарп оглянув ракушу з кількох сторін, але все одно потиснув плечима. - Ган Фол сказав, що деякі ракуші не дожили до наших днів, а якщо це місце раніше було під водою, то їй може бути кілька сотень років.
Ґарп передав ракушу мені. Я ж так само оглянув ракушу і зрозумів тільки те, що вона все ще працює, значить Гарп її не зламав, це добре, а то я вже думав ...
- Думаєш, для чого вона потрібна? І що більше мене цікавить, чи вміють тут рибо-люди нею користуватися? - Питання Гурена про здичілих змусив мене задуматися, але в кінцевому підсумку я міг так само потиснути плечима.
- Без поняття для чого вона потрібна, але раз він працює... Може виробляє кисень? Чи можуть такі ракуші існувати? - Я подивився на Ґарпа, який знову потиснув плечима. - Добре, тоді не буду її поки прибирати. - Коли я дістав із свого простору ремішок, то зав'язав цю ракушу на поясі і ми пішли далі.
Кілька разів я намагався перевірити здатність ракуші на здичілих, але жодного ефекту не було, вони все так само виходили із себе, як тільки бачили нас.
Незабаром у нас з’явилося велике щастя, і це зробило його більш різноманітним. Нам зустрівся новий здичавий, цей ублюдок ховався між кладовищем ікринок і плевався зеленим розчином, який роз’їдав кам'яну підлогу. Серйозно, плюватися кислотою це звичайно круто, але огидно.
Гурен навіть спочатку подумав, що це ще один фруктовик, врешті-решт нам раніше такий не потрапляв, та й тут він був тільки один, але ця тварюка продовжувала плювати кислотою, навіть коли я тримав його за шию.
Наступною новиною стало те, що Гарп нарешті зміг побачити кінець цього самого підземелля, його фінал і його фінального боса. Два великих рибо-людина, більше ніж той гігант, до того ж на шляху до них є ще два найбільших рибино-чоловіка, може трохи менше того, з ким я бився.
- Хоч я не хочу це визнавати, але мені здається, що тих двох в кінці не поб'ю.
- Ваха, не спробуєш не дізнаєшся. Все одно станеш сильнішим після бою з іншими двома гігантами.
- Та це нічого і не змінить. Вони можуть бути навіть добрими розумом, розумнішими від того гіганта. Крім того, ти не думав, що вони володіють волею на абсолютно іншому рівні? Припустимо вони не можуть передбачити майбутнє, але що сказати про прогрес волі озброєння?
- Ти ж не знаєш нічого. Ти вже говориш так, ніби хочеш втекти, підтиснувши хвіст, чому? Раніше я за тобою такого не помічав. - Ґарп зупинився і подивився мені в очі.
- Просто... Просто не люблю почувати себе беззахисним... Забудьте, найбільше я не люблю показувати слабкості, але такі монстри як Кінг навіть шансу не залишають.
- Я розумію. Але якщо ти не стикаєшся з такими, як Кінг, то й не станеш сильнішим. Ти ж хочеш в майбутньому помститися йому? - Ґарп з усмішкою втратив волосся на моїй голові і продовжив шлях.
Наступною зупинкою була кімната з босом. Гігант, як і раніше ховався в тіні, поки Гурен розбирався здичавілими, а ми з Гарпом спостерігали за самим гігантом. Зростанням більше за попередній, але справа в тому, що у нього замість ніг щупальця, і тільки решта його тіла залишилася без змін.
Відмінність була не тільки зовнішня, але й у розумі. Коли Гурен не позбувся всіх здичілих, цей гігант почав поволі оточувати нас своїми щупальцями, намагаючись до речі не наближатися до світла, щоб ми не помітили його.
Ця сцена мені дійсно нагадувала чортів жахтик, особливо, коли нас зі всіх боків оточували склізичні щупальця, а на нас дивитися потворний гігант. Коли Гурен відбився від удару здичавілого качка, цей гігант нарешті зробив свій хід.
Я не знаю точної будови восьминогів, але цей гігант мав багато схожості з ними. Тому він міг випускати чорнило як і всі інші. Гурен, в якого і була спущена чорна струмка зміг швидко від неї ухилитися, але далі вона полетіла прямо до нас з Ґарпом.
Природно заблокувати цю атаку не було жодних проблем, звичайна стіна з темряви і все готове. Однак цей велетень вирішив не зупинятися. Коли вона усвідомила, що проблема не лише в Гурені, але й у мене, він швидко направив до нас свої щупальця.
Було б просто ухилитися від одного щупальця, але у нього було цілих вісім, до того ж він точно володів волею спостереження, і міг більш-менш передбачити, де ми з'явимося, тому відразу наносив свої удари і туди.
Та й самі його удари були дуже сильний, щупальці розтрощило камінь в дрейбезги, якщо такий потрапить до мене, то буде боляче. Через швидкість його ударів і волі спостереження, противник був досить неприємний, можливо, якби я був один, я б не міг контратакувати, але зараз в цьому як би немає особливих проблем.
Застосовуючи технологію швидкого пересування разом з злодієм, він не міг потрапити по мені так само, як і минулого гіганта, тому я вирішив спочатку зменшити саму кількість бджолоїдок. Один удар з кулака, але щупальце не зупинилося, гігант володіє волею озброєння.
Наступного разу я вклав всю свою силу. М’язи на руці здулись, і я ударом кулака зупинив щупальця тільки на кілька секунд, сила гіганта була більша за мою, а хоч мій удар був сильніший, він продовжував тиснути на мене, тому довелося відступити. Але я відчув, як моє місце в яке вдарив, стало м’якше.
Я пробив його волю озброєння, що було не так складно. Наступний удар я намагався нанести в те саме місце, воля озброєння так поступово просідала, а тіло ставала м'якшим, поки мій кулак не пробив її.
Грозний рик гіганта дав знати, що йому боляче і він почне скоро виходити з себе. Вийшло швидше ніж з минулим, але я нарешті дізнався принцип боротьби з ними. Якщо ти не Гарп, і не можеш вбити їх одним ударом, то бий в одну точку, поки не проб'єш її, а після чим ні будь добити.
Наприклад, простий ранець добре розрізає незахищену плоть. Щупальця цього восьминога не захищені, як і все тіло попереднього гіганта. Тому звичайне лезо стисненого повітря відрізало щупальцю, залишивши вісьмомніжці всього сім разів.
Здичавий природно вийшов з себе. Замість того, щоб продовжити атакувати Ґарпа, який тільки ухилився від мене, він зосередився на нас з Гуреном. Він виділив лише два щупалці, які залишилися п’ять років, і направив на мене.
- Это забавно. Ну ж Гурен, вдар по ньому хоча б кілька разів. - Сказав я, ухиляюся від чергового щупальця і відразу б'ючи по одній точці на ньому. Це було більш-менш легко, після кожного відвороту, доводилося просто бити по одному місці з усієї сили.
Поступово я почав працювати над цією справою і не помітив, як швидкість ударів зросла до такої міри, що вже міг наносити по два удари перед тим, коли він ухилявся. Навіть трохи під тиском і мало не пропустив удар від щупальця. Зрештою швидкість рук зросла на новий рівень, це безумовно чудова новина.
Я швидко пробив тіло другої щупальці, а після лезового стисненого повітря відрізав саме бджолу. Візок гіганта змусив мене зажмуритися, а потім і взагалі відвернутися від усіх інших шести щупалець.
Він зовсім забив на Гурена і Ґарпа, і вибрав пріоритетну ціль у вигляді мене. Але це майже нічого не змінило, його щупальця були великими, тому він не міг вдарити всіх одночасно в одну точку, максимум три, відмінність було тільки у швидкості нанесення ударів, проте я все ще залишався швидше.
Незабаром у нього почали відвалитися щупальця один за одним, поки не залишився останній. Цей великий гігант уже зійшов з розуму, тому і не може більше думати, і залишилися тільки інстинкти.
Незабаром у нього зникло і останнє бджолярі почав поливати мене своїми чорнилами. Зрозумівши, що такими темпами він заллє тут весь зал, з'явився перед ним і створив чорну діру перед місцем, звідки він випускає чорнила.
Завдяки своїм розміром він міг частково ігнорувати не найсильніше тяжіння моєї чорної діри. Поки він не зрозумів, що тепер і його чорнила мені нічим, я з'явився перед його оком, і зарядив в нього триметрове лезо стисненого повітря, миттєво розрубуючи очі, та мозок за ним.
Гігант звалився в калюжу своїх чорнил, а я приземлився на його труп. - Боже, та чортів вбивця гігантів звучав би крутіше ніж чорний дим. - Я глянув на Ґарпа, який також приземлився разом з Гуреном.
- Чорний вбивця велетнів...
- Не розбещуйте все так. - Я похитав головою і подивився на наступний прохід. - Тут зовсім недалеко знаходитися наступний гігант. І хоча минуло досить багато часу, як щодо того, щоб до завтра позбутися ще і від нього.
- Ми підемо за тобою, вбивця чорних димових велетнів. - Гурен сказав з серйозною особою.
- Бвахоха, згоден, звучить непогано. - Ґарп використав Гепо перебрався на бік, де підлогу не було залите чорнилом і подивився на нас. Глибоко вдихнувши, я зморщився від запаху чорнила і перебрався за Ґарпом.
- Э... Гару, ти не бачив? - Почувся приголомшений голос Гурена. Його погляд був звернений на чорнила, і він здавався трохи нервовим. - Чорнило під тобою... Відступали, коли ти летів над ними.