Влада черв'яка. Глава 57.2
Сімейна порада.
- Так, Мэйн. Скільки це коштувало? - запитала моя мама, не в силах більше винести це. - Я не можу уявити, що такий магічний інструмент, який глава гільдії дав тобі, був абсолютно безкоштовним, розумієш?
Я закидала, але розуміла, що пропала.
- У мене було достатньо, не хвилюйся.
- Але скільки ж це коштувало?
- Достатньо багато, але це за порятунок мого життя, так що, ну ...
- Я питаю тебе, скільки це коштувало? Ти ж можеш сказати мені, вірно? Ніяких секретів.
Я намагалася обійти навколо цієї теми, але очі моєї матері були в небезпеці через злість. Я тихо простонала про себе, відводячи очі і потім пробурмотала відповідь.
- ...дві маленькі золоті монети і вісім великих срібних.
Коли мій батько заробив би приблизно два з половиною роки, усі очі розширилися і їхні роти були шоковані.
- Дві маленькі золоті монети і вісім великих срібних? Як тобі вдалося заробити стільки...
Я продала містеру Бенно права на мій "простий шампунь", - сказала я в розпачі. - Права на виробництво, права на розповсюдження, право на встановлення ціни... Я продала все це йому, так що, коли пожирач ...
- Щооо? - Закричала Торі, яка постійно допомагає віджимати масло, щоб зробити трохи шампуню для нас. - Це так багато коштує?
Оскільки виробничий процес - це просто якийсь збір горіхів і трав з лісу, їх пресування для отримання олії, звичайно ж, дуже трудомісткий процес, але не вимагає витрат на виробництво. Здається, Торі не змогла зрозуміти, як щось подібне можна продати за такі величезні гроші.
- Так, виявляється, що якщо його продавати дворикам, то можна заробити багато грошей. У нього є майстерня для шампуню і всього іншого, і ...
Як тільки я почала розповідати Торі про майстерню по виготовленні риншама, мій батько перервав мене головою і сердито подивився на мене.
- Досить вже про це. Ось що я хочу знати: ти впевнена, що симптоми твоєї хвороби повернуться?
- Так.
- Коли? Спираючись на те, що ти вже розповіла, ти це знаєш, чи не так? Ти так швидко змінила тему, що не хочеш, щоб тебе запитували про це?
Я не очікувала, що він все так швидко розгадає. - Вау, ти швидко все зрозумів... - Зітхнула я.
Мій батько, почувши, що пожирач не був повністю вилікований, штовхнув свій стілець і вдарив кулаками по столу. Звичайно, я не хотіла говорити тому, хто так розлютився, скільки мені залишилося. Незважаючи на те, що я планувала уникнути цього, він все ж запитав мене про це прямо, не думаю, я якось зможу ухилитися від чесної відповіді.
- Я твій батько, я все зрозумію... Давай, зосередься.
Він дивився на мене блискучими блідо-карими очима. У мене таке відчуття, що якщо я спробую обдурити його то це вже не буде проста правда, від якої я хочу втекти, тому я відкрила рот, щоб чесно відповісти.
- ...коло року.
- Чт...?
- Вона сказала, що думає, ніби наступного разу, коли гарячка розбудиться, настане приблизно через рік, тому мені потрібно думати про майбутнє вже зараз.
Важка тиша окутала всю кімнату. Мого батька, якого, як я думала, охопила лють, він звісив голову і щільно сомкнув брови.
Торі перша порушила тишу, вона почала ридати.
- Хны... Мейн, ти помреш? Через рік? Не кажи так!
Вона голосно заплакала, випускаючи всі сльози, які вона намагалася стримувати весь цей час, і схопивши мене в міцні обійми зі стільця поруч зі мною. Я обхопила її руками і похлопала по спині, намагаючись заспокоїти.
- Торі, заспокойся. Я ще не померла. Фрейда і глава гільдії продали мені магічний інструмент, так що тепер у мене є ще один рік.
Слова, які, як я сподівалася, заспокоїть Торі, замість цього виявилися олією вилитим на вогонь. Вона люто закачала головою, ридаючи взахлеб.
- Не... Не говори про те, як ти померла! Залишився лише один рік! Ненавиджу! Хнык... І тобі ж нарешті стало краще! Ніби ми знову можемо піти в ліс разом! Ти не можеш так просто померти!
Коли я померла як Урано, усе сталося саме так, що мені не довелося бачити горя моєї сім’ї. Чи я змусила їх плакати так само сильно про мене? А тепер я змусила плакати і мою нову родину. Я така жахлива донька.
- Не плач, Торі. Эй, давай же. Навіть якщо у мене не буде магічних інструментів, повинно ж бути щось, що можна зробити з пожирачем, і я збираюся дізнатися це.
- А якщо ти не зможеш це знайти? Тоді ти збираєшся померти, так? Ні! Ненавиджу це! Вааах!
Коли мене так міцно хтось тримає, до того ж і плаче ще через мене, щось напружувалося у мені в грудях. Мої очі стали гарячими, і хоча я намагалася стримуватись, мої сльози також почали текти струмком.
- Торі... Не плачь. А то мені теж хочеться плакати...
- ІК... Вибачте, Mann. Я допоможу тобі знайти. Можливо десь є щось, що зможе тебе вилікувати і ми знайдемо це, так що ... Ннн, але, навіть якщо я намагаюся не плакати, я просто не можу зупинитися.
Мої сльози все ще розливалися, я похлеснула Торі по спині, коли вона з усіх сил намагалася перестати плакати. Мій батько сказав тихим голосом.
- Що ти збираєшся робити, Мейне? Фрейда ж запропонувала якийсь варіант, так?
Я схлипнула. Я не уявляю, як до мене ставитиметься дворянин. Не можу навіть уявити собі відокремленість від моєї сім'ї. Фрейда сказала, що двірянин, з яким вона уклала контракт, дозволив їй залишатися в родині, поки вона не виросте. А якби він цього не дозволив?
Відповідь очевидна.
- Її б негайно забрали, чи не так? Напевно, не так багато палаців, які готові чекати...
- Ти маєш рацію.
Я навіть не маю найменшого уявлення про те, що у світі палаци знайшли б корисним в поїдливій гарячці. Проте, я думаю, що той, хто надав додатковий час на перебування в сім'ї після підписання контракту, був дійсно доброзичливою людиною. Якщо я вважаю, що мене заберуть відразу після укладення контракту, то в мене не буде багато часу з моєю сім'єю, якщо я виберу такий варіант.
- Ну, знаєте, я думаю, що все буде добре, якщо я просто продовжуватиму жити зі своєю сім'єю до самої смерті. Я не хочу залишати вас усіх тут...
- Мэйн...
Сльозы забллесли на очах моєї мами. Вона злегка відвернулася, наче не хотіла, щоб її діти побачили це, і витерла їх. Мій батько був нейтральним, але він дивився прямо на мене.
- У мене ще є цілий рік, - сказала я. - Тому я буду з усіх сил намагатися робити те, що хочу, і жити так, щоб не жалкувати про це. Чи можу я залишитися тут? Или... Мені все ж краще виїхати з палацом?
- Мейн, залишся зі мною! - Закричала Торі. - Не смій йти!
Обидва моїх батьків закидали, наче Торі сказала за всіх.
Я витерла сльози, радіючи, що мені дозволили залишитися тут і натягнула усмішку.
- Отже, ось що я насправді хотіла запитати...
- А є щось ще? - запитала моя шокована мама.
Всі ці слова були для того, щоб вони дізналися про стан моєї хвороби, я насправді нічого не питала. Тепер, коли вони дізналися про це, я б хотіла порадитися з ними.
- Це... моєї роботи.
- Ти збираєшся стати торговцем, так? - запитав мій батько, нахмурившись.
Я відчула полегшення, коли тато слухав мене спокійно і не стримувався.
- Це був початковий план, але можливо я була занадто наївна або може не продумала все, проте... Цю роботу я не можу виконувати, враховуючи мої можливості, ви ж самі це знаєте, так? Містер Отто теж сказав щось подібне, що я просто буду тягарем для магазину.
- Ох, цей Отто... - Роздратувався мій батько.
Все, чого я хотіла, це дізнатися об'єктивну і відмінню точку зору Отто. Було б катастрофою, якби мій батько відігрався на ньому пізніше. Я почала виходити за межі плану, який він запропонував.
- Ну, він запропонував мені роботу, яку я могла б виконувати вдома, наприклад, копіювати листи або офіційні документи, тоді я змогла би продовжувати, як і зараз, продавати ідеї товарів містеру Бенно, а потім допомагала б біля воріт, в ті дні, коли я відчувала б себе досить здоровою.
- О, це Отто запропонував, так...? Хмм, а адже він дійсно правий. Тобі краще залишитися вдома. Ти не повинна перестаратися.
Він пролунав трохи щасливим, а його рот вивернувся в посмішку, коли він впевнено заявив про це. Торі, яка все ще чіплялася за мене і ридала, і моя мама енергійно закидали на знак згоди.
- Ем, я вже пообіцяла містеру Бенно працювати в його магазині, хоча... Чи можна порушити цю обіцянку?
Це те, що я хотіла запитати у своїх батьків найбільше, оскільки я все ще не дуже знаю про справи, пов'язані з роботою в цьому місті. Чи будуть проблеми, якщо я порушу цю угоду?
- Не схоже, щоб ти офіційно почала працювати, - сказав мій батько. - Тому що йому теж доведеться важко, якщо ти раптом впадеш на роботі, то я впевнений, що все буде в порядку, коли ти докладно поясниш йому усе.
- Добре! Хоча мені не подобається відмовлятися від роботи, яку я так намагалася отримати, все ж намагаюсь знайти роботу, яка б відповідала моєму здоров’ю.
Можливо, мені варто порадитися і з Бенно, щоб дізнатися, чи є взагалі робота, яку я могла б робити вдома. Мені треба буде розпитати його краще, коли наступить весна.
Оскільки розмова тривала довго, великий пауза вирвався з мого рота. Побачивши це, моя мама плескала в долоні.
- Якщо це все, про що тобі потрібно було поговорити, то тоді йди вже спати. Вже надто пізно!
- Так. Добраніч.
- Хни... Ик... На добраніч...
Торі, все ще ридаючи, проводила мене в спальню і заповзла зі мною у ліжко.
- Торі, не плач. Ти виглядаєш набагато краще, коли посміхаєшся! Завтра ми багато зробимо разом.
- Гаразд, давай повеселимося разом! Поки ти тут.
Я прослизнула під ліжком, щоб потішити її. Вона відразу ж пішла за мною, міцно схопивши мене, наче вона не збирається мене нікуди відпускати. Я вирішила залишити її в спокої, якщо їй так легше і заплющила очі.
Я думала, що мій батько розлютиться або почне кричати, але на відміну від моїх очікувань, він просто сидів і слухав мене, дуже мало кажучи. Я зітхнула, радіючи, що змогла правильно все сказати і повільно засіла.
Я вирішила дозволити Торі зробити все, що їй потрібно, щоб заспокоїтися, поки ми спимо, але мої очі відкрились, коли я зрозуміла що мене душить. Я відчайдушно забрала її руку від моєї шиї і втекла звідти.
Я мало не померла! Навіть не від пожирача, а від задухи.
Коли я потерла шию, то моргнула кілька разів. Зазвичай, коли я прокидаюся вночі, у спальні стоїть суцільна темрява, але тепер сюди просочується тьмяне світло. Я потерла стомлені очі, але це не було схоже на сон. Двері була напіввідкрита, і я могла сказати, що в печі все ще палав вогонь. Я не чула голосів, тому не подумала, що батьки все ще не сплять. Дивлячись крізь темряву, я побачила темний комок на ліжку моєї матері, можливо, тому, що вона вже заснула.
Вона забула гасити піч?
Я тихенько вислизнула з ліжка, крокуючи так тихо, як тільки могла, щоб не розбудити Торі, і попрямувала до кухні.
У темряві кухні, освітленої тільки мерехтінням печі, сидів на самоті мій батько і пив. На відміну від того щасливого п’яниці, якого я пам'ятаю, він сидів там і мовчки пив, тихо плакав.
Я відвернулася, почувши його безмовний крик, і тихенько пішла спати.