Влада черв’яка — 33.1 розділ
Починаємо виготовляти папір
Сьогодні ми нарешті можемо почати робити папір. Я вже не можу стриматися, бо хвилююся.
Сьогодні перед нами постають такі завдання: пошуки і вирубування деревини, які, на нашу думку, зможуть підійти з огляду на слова бригадира із лісопильні, а Лютц дізнався, запитавши різних своїх знайомих. Потім, я думаю, ми розмістимося біля річки і розпанемо деревину, після цього зануримо її в річку та відділяємо від неї грубу зовнішню кору. Потім ми залишимо кору на складі до її висихання.
Оскільки наш тестовий зразок повинен бути розміром з листівку, я не думаю, що нам потрібно буде багато сирої деревини. Тим не менш, тому що нам потрібно буде пропарити її протягом декількох годин, ми повинні будемо зібрати багато деревини для топки. Якщо ми працюватимемо в лісі, зібрати стільки дров не буде проблемою, тобто якщо у нас почнуть дрова для топки закінчуватися, ми завжди можемо піти до лісу і знайти ще. Однак здається, що Левц тягне локшину і пароварку.
Щоб зробити це, він повинен був вийти рано вранці, щоб взяти ключ від склада, а потім повернутися, аби прив'язати з собою котелок і пароварку. Оскільки сьогодні у нас буде більше роботи на складі, він попередив Марка, що ми залишимо ключ на цілий день. Передмова праця була просто бездоганною, але тепер усе стало дуже важко.
- Льотц, все в порядку? – запитала я.
- Так, відповів він.
Хоча він каже, що все добре, по ньому так і не скажеш, але тягнеться дорогою, а котелок та паровоз надійно прив’язані до спини. Схоже, він може в будь-яку секунду здасться.
Причина проста. Коли ми оцінили вагу котелка, Левіц вирішив, що він його всидить і те ж саме він сказав про пароварку. - Та я зможу забрати стільки, - сказав він. Тим не менш, він насправді і не думав, на скільки буде складно нести все разом до самого лісу.
- Може я понесу пароварку?
- Ні, вона занадто важка для тебе.
- Добре.
Якщо Левц каже, що вона занадто важка для мене, то, мабуть, вона справді надто серйозна. Все, що зараз можу зробити - це тільки підбадьорити Льотця, поки я буду стежити за собою, щоб дістатися до лісу не перестараючись.
Як і завжди, поряд з нами йдуть інші діти. Ми всі разом йдемо дорогою до лісу.
- Льотц, а що це у тебе там?
- А що ви сьогодні робите в лісі?
Оскільки Літца на спині котелок і небачена ніким раніше пароварка, інші діти дуже цікаві.
- Котелок і пароварка, - коротко відповідає він їм. - Робимо папір.
Речі, які він несе, повинні бути дуже важкі для нього, раз він такий мовчазний. Але діти настільки допитливі, що не звертають уваги на їхній настрій і продовжують ставити перед собою запитання.
- А? Що ви збираєтеся робити?
- Це щось веселе?
- Ні, він відповідає. - Я повинен зробити цю роботу, якщо хочу отримати стажування, так вони побачать, чи зможу я бути учнем або ні.
- О, добре! Отримуй її обов'язково. Удачі тобі, Льотцю!
Я думала, що їхні запитання будуть нескінченними. Але коли вони почули, як Літц повинен зробити цю роботу для забезпечення свого місця учня, то відразу пішли геть.
Я й гадки не маю, чому діти так швидко залишили нас у спокої. Тому я запитала Летца. Він сказав, що хоча багато дітей проходять навчання через своїх батьків, чимало з них отримає більш популярну професію. Здається, що є також деякі учнівські місця, які мають відбіркові тести.
Здається, що іншим дітям абсолютно заборонено втручатися в ці тести. Можливо, деякі діти спеціально допомагають іншим з помсти. Але якщо їхні повідомлення про підступний план розповсюдиться, то їхнє власне пошуки роботи стане ще важчим.
Ого, зрозуміло. Спроба потрапити на популярну роботу всюди однакова, незалежно від того куди ви підете.
Коли ми проходили повз брами, Отто з радістю помахав нам рукою. - Удачі вам! - Він сказав. Мабуть, він помітив котелок і пароварку на спині Левця.
- Ми зробимо все в кращому вигляді! Ой, Папочка! Ми пішли, - кажу я, махаючи йому рукою.
Мій батько трохи дувся останнім часом, тому що я проводила так багато часу з Лютцем, але він все ще махає нам, у нього було неоднозначний вираз обличчя, щось між посмішкою і хмурністю. Він не радий, що я в таких хороших стосунках і з Отто, та з Лютцем, але я прекрасно знаю, як він буде щасливим з його менталітом поки його дочка веселиться йому.
- Уух. Я втомився... Було набагато важче, ніж я думав.
Левц розмив свої плечі, поставивши котелок і пароварку на землю біля берегів річки.
- Хороша робота, Льотц. Хочеш трохи відпочити?
- Ні, відпарювання ж буде триває один дзвін, так? Ось тоді я і відпочину трохи.
Навіть поки він усе це говорить, то вже почав складати каміння по колу і створювати саморобну піч, на яку ми можемо встановити котелок.
У цьому весь Лютц. Для нього немає нічого неможливого.
У порівнянні з Летцем, який так звик працювати на вулиці, моє попереднє життя було присвячене роботі в приміщенні, через це у мене немає великого досвіду в такій праці. Я не дуже корисна, хоча це в основному моє природне становище. Все, що я можу зробити зараз, це зібрати дрова в окрузі і принести їх Лютцу. Він наповнив котелок водою з річки, поставив його на імітовану плиту, потім швидко поклав під нього дрова й запалив вогонь.
- Я піду починати рубати дрова, так що як щодо того, щоб ти зробила перерву і трохи поспостерігала за вогнем?
- Хіба не тобі потрібна перерва?
- Ну, якщо твоє здоров'я погіршиться до такої міри, що ми не зможемо зробити папір, ось тоді у нас дійсно будуть проблеми. Мабуть, ти зможеш зібрати колоду поблизу, але не рухайся надто багато. Крім того, якщо щось трапиться, крикни. Поняла?
- Добре.
Як і просив Левц, я спокійно стояла й доглядала за костроєм. Здається, що мине досить багато часу, поки вода закипить, так що в мене з'явилося трохи вільного часу. Я пішла збирати повалене дерево з усього сусіднього району, приносячи його назад до багаття і сгодовуючи все полум’я.
Коли я зібрала усю деревину, що лежала неподалік від лісу, то трохи запливла в ліс і шукала ще більше. Коли я опустилася вниз, щоб взяти наступну палицю, я побачила щось наполовину стирче з бруду. Воно було схоже на велику червону ягідку, щось подібне до граната.
- А? Що це таке? - Здивована уголос. - А воно їстівне? Чи, може, я зможу вичавити олію з цього?
Я переконана, що більшість речей у лісі використовуються тут в повсякденному житті. Зрештою, я прожила майже рік у цьому світі, так що природно, що я почала таке думати. Коли я була в Японії, то не робила б нічого подібного і не зібрала би всього того, що побачила на землі.
- Мені треба буде запитати про це у Левца, — думаю я.
Я схопила сильну палицю і почала копати навколо червоної ягоди, аж поки вона повністю не з’явилася. Я нахилилася, щоб підняти її, але вона швидко нагрілася в моїх руках.
О ні! Це, мабуть, якийсь фантастичний фрукт.
Хоч би як там було, ця червона ягода є однією з дивних інгредієнтів у своїй кухні. Чесно кажучи, я поняття не маю, що зараз може статися, і вже тим більше, як з цим впоратися. У розпачі, я з усієї своєї сили відкинула її так далеко від себе, як тільки змогла... це означає, що вона приземлилася приблизно за п'ять метрів від мене.
Бац! Ба-ба-Бах! Червона ягода розкрилась бурхливо, розійшлася всюди. Несподівано з землі почали проростати незліченні рослини. Поки я оглядала їх швидко ростуть, вони розрослися до моїх кісточок.
Що? Якого біса? Що це за дерева, які раптово з’являються? (п/п: тут каламбур. Він погано перекладається. Автор описує ці рослини як "he 'nyoki-ньюокі". Існує стійкий вираз "hange" (nyoki-ньюокі), який описує, що раптово з'являються речі. Автор використав « жуй » (ки), що означає дерево. Таким чином виходить, що дерева з'являлися звідусіль
Я відчайдушно почала втікати від цієї явно ненормальної ситуації, кричала у все горло.
- Льотц! Лиц! Люютюц! Щось дивне просувається!
- Що сталося, Мейн?
Левець раптово з'явився через дерево, можливо, він був неподалік. Як тільки він побачив, на що я вказую, у нього зникло вираз обличчя. Він засунув пальці в рот і видав пронизливий свист.
- Тронбей! - Він закричав.
- Що за тро... - Я почала питати його, але він мене перебив.
- Я все пізніше поясню!
Він швидко обнажив мачете, вирубуючи рослини, які дуже швидко ростуть. Тепер вони розрослися до його колін (і до моїх стегнах). Зрозуміло, що ці рослини дуже небезпечні.
- До річки, Мейн! Поняла?
- П... Поняла!
Немає часу базікати посеред такої надзвичайної ситуації. Я побігла до берега річки. Діти прибігли, щоб почути свист Левця.
- Що то... Це, тронбей?
- Це тронбей!
- Зрубайте його, зараз же!
Як і завжди, я єдина, хто не розуміє, що відбувається. Здається, що всі діти, які прибігли до нього, знають це за дерева. Як і Левц, всі вони вийняли свої ножі та мачете направившись пряміком до рослин.
Коли діти бігали довкола, зрубуючи ці дерева, я сиділа біля котелка і спостерігала за жнивами. Ця рослина - наш ворог, я думала про себе. Може, це просто спалю його, адже в мене тут є вогонь? Проте я вже затрималася від такого маленького бігу, який я зробила, тому нічого не можу зробити більше, ніж сидіти біля річки, як покарав мені Лютц.
- Ще щось росте? - Я почула.
Поки я сиділа виснажена, біля берегів річки, жнива з'являються дерев, здається, підійшла до кінця. Діти шукали ще навколо і переконались, що вони нічого не пропустили.
- Думаю, тепер все в порядку.
- Може бути більше тронбей навколо, так що будьте уважні до того, як ви працюєте. Якщо щось трапиться, свистіть.
Діти почали розходитися, повертаючись до своїх справ. Летц підійшов, щоб встати поруч зі мною.
- Я ж сказав тобі посидіти біля річки... Чи я багато чого прошу?
- Так, занадто багато.
Люц щойно закінчив рубати велику кількість рослин, але я все ще безсоромно задихалася з кожним своїм подихом. Якби хтось натрапив на нас зараз, вони напевно не змогли б вгадати, хто тільки що був на лінії фронту.
- Льотц, що це було?
- Це був тронбэй.
Тронбей, за його словами, є надзвичайно швидкорослим деревом, який одразу висмоктує всі поживні речовини з навколишнього ґрунту. Крім того, якщо ви дозволите їм стати занадто великими, їх буде надзвичайно важко вирубати, та так складно, що вам потрібно запроторити цілий орден лицарів, щоб впоратися з ними.
Отже, тут є орден лицарів? Як і слід було сподіватися від фентезі світу.
- Проте, дуже дивно.
- Що таке?
Відпочинком він сів на камінь, нахиливши голову в замішанні.
- Трохи рано щоб тронбэй здалося. Зазвичай вони набагато ближче до осені з'являються.
- Да...
- Вони також росли дуже швидко. Але ґрунт навколо них не спокушує...
- Хмм!
- Що? що це дивно?
Левц подивився на мене, не вражений відсутністю моєї реакції. Але якщо запитати мене прямо, ця ситуація ставить мене в скрутне становище. Це перший раз, коли я побачила щось подібне, тому я не можу сказати, дивно це чи ні. Дерева вискакують з землі, це вже досить дивно для мене.
- Емм, я ніколи раніше не бачила тронбэя, тому я не можу сказати, чи було це дивно.
- Ах, точно. Ти ж почала ходити до лісу тільки з весни.
Він зрозуміло кивнув кілька разів. Поки він так робив, котелок почав голосно булькати, значить вода закипіла.
- Левц, а де деревина?
- Вона розкинута десь там... Я так думаю...