Незважаючи на протести Летца, він міг сказати те, про що буде говорити під час інтерв'ю, було правильним рішенням. Дуже насторожений вигляд був у цих двох, поки вони розсікали натовп. Так само було б набагато краще, якби ми одягли святковий одяг Ральфа і Тури. Правда, дизайн виглядав дивно... Ні, швидше, він відрізнявся від того, що я звикла тут бачити. На купці шарів тканини, в яку вони були одягнені, не було і плям. Це не те, що часто можна побачити в мещанському суспільстві, де зазвичай використовують лише необхідний мінімум матеріалу.
Навіть по його одягу можна зрозуміти, що друг Отто дуже забезпечений. Його одяг, поведінка та допитливий погляд дуже відрізняються від власників лавок на міському ринку. Говорячи про те, що він схожий на торговця, який заробляє багато грошей, я не маю на увазі, він подібний до власника старого, добре зарекомендованого себе, магазину. Натомість він рухається з силою президента великої фірми в розпал стрімкого росту. У нього кучеряве волосся чаю з молоком і ніжними рисами обличчя, але його червоні очі сповнені упевненості, вони виблискують дикою лютістю хижака.
Привіт, Мейн! — Першим розпочав розмову Отто,
— А ти, мабуть, Лютц?
- Доброго ранку, Отто. Так, це мій друг Лютц. Дякую, що прийшов час зустрітися з нами сьогодні - будучи не зовсім впевненою що привіталася як слід, двічі вдаряючи кулаком у груди в якості офіційного привітання, ну, як і зазвичай, власне. Отто вдарив по грудях у відповідь, а значить я не сильно помилилася.
- Доброго ранку, пане. Мене звати Лютц. Приємно познайомитися з ними, — каже Левц. — Здається, що він дуже нервується, але не хоче піддатись їхньому оцінню і впевнено вимовляє незнайоме йому офіційне привітання без запинок.
Перша перешкода пройдена.
— Бенно, — звернувся до свого супутника Отто. Це дівчинка Мейн, яка працює моїм помічником. Вона донька мого капітана. Мейн, це Бенно, мій знайомий ще з тих часів, коли я був торговцем.
— Пане Бенно, — сказала я. — Мене звати Мейн. Приємно познайомитися з вами, — я дуже усміхнулася попри те, що хотіла поклонитися під час вітання. Однак місцева культура виключає те, до чого я звикла.
— Така вежлива дівчинка! — Вызовил он.
— Мене звати Бенно, і я радий познайомитися з тобою. - Вона дуже добре вихована для її віку.
— Вона не така мала, як виглядає, — пояснив Отто.
— Эй уже шесть. - Ну так, мені на вигляд всього три-чотири роки. Бенно злегка насупився, потім кутки його губ поповзли вгору, коли він знову глянув на друга.
- То ти змусив працювати дівчинку, яка ще не була охрещена?
— Ах, нет.... як би це сказати.... Ось! Я вчу її читати й писати, щоб вона могла стати моїм помічником у майбутньому.
- Але щойно ти сказав, що вона вже працює у тебе, чи не так?
- Не хвилюйся про це так сильно.
Звичайно, їхні розмови — це не просто жарти. По спині знову пробіг холод. Чи Левц і я навіть не здатні підтримувати розмову? Якого біса. Коли він дізнався, що я ще неохрещена, з'явилося відчуття, ніби він натякає на мою неспроможність виконувати цю роботу і що Отто просто шукає спосіб пом’якшити мені відмовити. З якимось дивним виразом обличчя він витріщився на щось трохи вище моїх очей, і потім вів.
- Мене дещо страшенно турбує, можу я спочатку запитати?
— Да, сэр. Про що саме?
— Що це за паличка у тебе в волоссі? — Ясно. Такі безглузді запитання зазвичай ставлять після відмови, чи не так? Можливо, цей чоловік вже все вирішив. Усміхнувшись, я швидко достаю шпильку і передаю йому. Він уважно стежить за моїми діями, і, схоже, отримує багато інформації з кожного маленького руху моїх рук.
— Це [шпилька] (П. слово японською) Я використовую її, щоб скріплювати волосся.
Отто, схоже, теж було цікаво, тому вони разом уважно почали вивчати мою шпильку і роздивлялись її з усіх боків. Ну знаєте... Це ж просто паличка. Там як би не може бути якихось секретів або трюків.
— Отже, це звичайна паличка.
- Так, її для мене тато витругнув.
— І твоє волосся тримається тільки завдяки цій штуці?
— Так, пане, я забрала в нього шпильку і потім знову зібрала свою зачіску. Взявши прядь, я обвела її шпильку, затягла і різким ривком змалювала волосся. Я роблю це щодня, тому рука вже набита.
— О-о- о! Вражає! — Левц и Отто пильно подивились на мене. Це вперше, коли вони бачать мене з такою зачіскою. Бенно доторкнувся до моїх волосин, злегка нахмурившись.
— Скажи, Мейн. Твоє волосся теж вражає. Чим ти займаєшся? — Можливо, він торкався волосся й акуратно, але його очі блищали так, ніби вже відчували наживу. Коли я роздумувала над тим, як сильно мене запитували в день хрещення, то зрозуміла, що мій простий шампунь може бути дуже цінним товаром.
але деталі - це моя таємниця.
- Хлопче, ти теж використовуєш це?
— Вчора Мейн наполягла, щоб моє волосся теж було гарно виглядати...
Ах, містере Бенно, невже я почула як ти щойно клацнув язиком? Думав, що буде легко дізнатися наші секрети через те що ми маленькі діти? Як шкода. Я не буду заходити з козирею на початку партії, інтерв'ю Левца ще не почалася. Ми з Бенно обмінялися усмішками: мила проти роздратованої. Він зітхнув і провів пальцями по волосах.
що хочеш стати торговцем? — А ось і головне питання. Чую, як там нервово згладить Льотц і тихо стискаю його руку, намагаючись заспокоїти та підбадьорити. Ти ж думав про це всю минулу ніч, чи не так? Тепер настав час стояти з гордо піднятою головою, Летц! Розкажи їм про свої амбіції і вирви цю перемогу!
— О да. Я х-...
- Забудь про це.
— А? — Левця зупинили перед тим, як він почав розповідати про свої бажання. Всередині мене все вскіпело. Він так багато працював, щоб придумати цю відповідь, ви могли б принаймні вислухати його! Але вираз обличчя Отто був таким, ніби він дивиться на дурачка.
— Тільки дурень відмовився б від свого громадянства.
- Пане Отто, що ви маєте на увазі під громадянством? - Я вискочила з рота, перш ніж встигла подумати. Це перший раз, коли я почула це слово в місцевих реаліях. Я знаю, що громадянство в цьому контексті буде набір основних прав для тих, хто живе у місті. У цьому воно схоже на сучасну конституцію. Здається, є певні очевидні всім дозволи, надані громадянам цього міста. Але я нічого про них не знаю.
— Це означає право жити в місті. Це також документ, який визначає вашу особистість. Коли вам стукне сім, і ви підете до храму, щоб охреститися, ваше ім’я буде зареєстроване, дозволяючи вам працювати в місті, одружитися тут, орендувати будинок тощо. Ваші права в міській рівновазі можуть дуже відрізнятися залежно від того, чи маєте ви громадянство або ні. Приїзджі можуть зареєструватися в храмі, отримати громадянство і оселитися тут, але зробити це непристойно дорого.
- Отто, тобі теж треба було заплатити?
— Так, це так, — кивнув він, гірко посміхаючись, можливо, пригадуючи щось.
Бенно, поруч з ним, засміявся:
— Цей хлопець продав усе, що мав, щоб залишитися в місті і одружитися з Корінне!
- Я хотів відкрити тут магазин і продовжувати продавати речі в ньому, якби міг, але купівля громадянства була настільки складною, що це мало не зламало мій дух.
Я не знаю, скільки грошей середні торговці можуть накопичити, але цього недостатньо для того, щоб покрити покупки громадянства, оплатити весілля і відкрити магазин.
Життя на дорозі значно відрізняється від життя в місті. Скажи мені, Льотц, ти хоч уявляєш, що означає жити « лайкою» життям під час подорожі?
— Ні, — відповів він. Пройти наше місто з кінця можна лише за дві години, тому діти тут рухаються тільки пішки. Левц, можливо, катався на ручному візку раніше, але він, мабуть, ніколи не їздив по возу, запряженому кіньми, і, ймовірно, взагалі не має поняття про те, як це.
- Ось вода, наприклад. Якщо вона тобі знадобиться, де ти її набереш?
— В колодязі.
- Звичайно, ми в місті. Але під час подорожі ти не знайдеш колодязів, викопаних спеціально для тебе. Тобі потрібно буде шукати місця, де можна знайти воду.
— Є річки... — Коли ми йдемо до лісу, то набираємо воду в річку, отже це перше, що з'явилося у голові Летца. Однак подорож навряд чи буде усієї подорожі біля річки. Чи багато торговців мають справжні карти, оскільки папір настільки дорогий і складний у виготовленні?
— Левц, — почала я. — Коли людина тільки починає торгувати, вона не знає де шукати річки. Схоже, ти не зможеш постійно пересувати уздовж них.
- Саме так. Ось чому торговці зазвичай подорожують тими самими шляхами. Якщо так, то з часом ти здобудеш добрих знайомих і корисні зв'язки в містах, зможеш отримати важливу інформацію, де можна знайти воду або безпечні дороги для подорожей. Потім передаєш ці знання своїм дітям, і вони почнуть використовувати ті самі маршрути, коли ти підеш на пенсію. У тісному візку одного торговця немає місця для попутників. І врешті-решт, це найважливіша частина того, що всі торговці прагнуть одного. Лютц, ти знаєш, чого жадає торговці, найбільше?
« Громадянство », — відповів Левц після невеличкої паузи.
— Да? Вони хочуть позбавити себе від такого життя і коли-небудь оселитися в місті. Вони хочуть відкрити магазин і вести торгівлю в безпеці. Це те, про що мріє кожен торговець. Ти не знайдеш жодного торговця, який зможе тебе навчати, якщо у вас вже є громадянство. Якщо ти дійсно хочеш займатися цим, тобі доведеться робити все самостійно. Для торговців немає спільної програми навчання.
Якщо громадянство - мрія кожного торговця, то Отто вже виконав її. Схоже, він дійсно хотів відкрити магазин тут, але я не розумію чому такий торговець як він, відмовився б від цього для того, щоб стати солдатом.
— Отто, а чому ви вирішили стати солдатом?
— О ні, - раптом вимовив Бенно, — тільки не знову, не начи-... — Отто заткнув рукою рот Бенно, змусивши того замовкнути.
— Це заради того, щоб я міг одружитися з Корінне!
— Ох, — зітхнув я і почав дихати.
Бенно, панікуючи, намагався відмовити мене:
— Я не хочу знову слухати це, юна леді!
Але Отто вже почав свою історію, і його очі сяяли:
— Ось як все було, - почав він, — це сталося коли я ще був молодий. Проходячи через це місто, я побачив Мерін Коринну. Це була любов з першого погляду! Немов стріла амура або само божественне провидіння, бо все, що я міг думати в ті дні, була вона. Я вирішив, що не одружуся ні з ким, крім неї, тому в той самий момент я почав сватиться до неї.
- Отто, це несподівано пристрасно для тебе.
Цей колишній торговець, який змалював свою похмуру і розраховуючу природу під м’якою посмішкою, виявився пристрасним романтиком. Його чорне волосся і світло-карі очі надають йому настільки спокійний та чистий образ, що мені дуже важко уявити його такою палкою.
- Вона була настільки чарівною, що я нічого не міг з собою вдіяти. Тоді я був упевнений, що її почуття не матимуть меж, але вона відкидала мене. Розумієте, вона була швейкою, відомою чудовими навичками і, крім того, в цьому місті було багато дорогих їй людей. Вона відповіла, що не збирається прожити все своє життя в дорозі.
Ах, звичайно. Якщо ти маєш стабільні навички, не бракує постійних клієнтів і постійний дохід — важко відмовитися від усього цього на користь життя мандрівника. До того ж Коріна, напевно, вважала підозрілим торговцем, який несподівано підійшов до неї і відразу почав визнаватися в коханні. Навряд чи вона б здивувалася окажись він яким-небудь жуліком. Я з запалом слухав його розповідь. Ось історія любові Отто доходить до кульмінації. У його голосі все більше пристрасті, руки літають, захоплено жестикулюючи.
— Коли Коріна сказала, що збирається вийти за чоловіка з цього міста, мене наче пробило. Думка про те, що Коріна вийде заміж за іншого, була надзвичайно болісною! Після відчайдушних спроб зрозуміти, що ж мені робити, я відправився в храм за громадянством
— А? Почекай хвилину. Хіба ти не дозволив емоціям вкрутити собі голову? — Я подивилася на Бенно, вказуючи, чи дії Отто були нормальними для місцевих людей.
Бенно виснажено потер віскі:
- Бачиш, навіть дитина може це зрозуміти! Окрім того, гроші, витрачені на громадянство, були всім необхідним для повернення до міста його батьків і відкриття магазинів, вірно?
- Що?
Потім він пояснив, що коли ви придбаєте громадянство в місті, де ваші батьки вже купили його, ціна буде нижчою на більше ніж половину, то решту грошей Отто міг використати для того, щоб відкрити магазин. Але щоб торговець, який витратив стільки часу на заробіток заради шансу вирватися з такої нестабільної та небезпечної життя і перейти до володіння магазином, спонтанно витратив все це на одну жінку, яку він щойно зустрів... Це дії не розрахуваного торговця, а закоханого бовдура, в якого тільки його коханка у голові.
- Я хотів відкрити магазин у цьому місті, але в мене не вистачило грошей, навіть якихось зв'язків, щоб зайняти потрібну суму, я не мав. Мені довелося закінчити життя торговця і стати солдатом, щоб показати Корінне серйозність моїх намірів. Я попросив командира, який мав допомагати нам у брамах, що проводилися кожного разу при в’їзді до міста. Він запропонував мені роботу з документами. До речі, коли після того як я купив громадянство і став солдатом, я знову запропонував їй пропозицію, Коріна була шокована!
Це дуже шокує. Я не думаю, що є дівчина, яка б не була шокована, якби хлопець продав все, чого мав, купив громадянство і став солдатом тільки тому, щоб вона сказала: "Не збирається жити в роз'їздах". Я хочу почути цю історію з точки зору Коріна. Цікаво, вона подумала, що Отто повинен був бути більш стриманим або, навпаки, її серце затремтіло, коли вона зрозуміла, наскільки полонена її краса? Я абсолютно впевнена, що її історія буде дуже відрізнятися від історії Отто.
- Я продовжував бігати за нею протягом довгих днів, поки нарешті не одружився, увійшовши в її родину. Вона була така мила, коли сміялася і сказала, що не може вийти за мене після всього цього! І тепер ... — Після цього він почав розповідати про свою прекрасну дружину. Його було не зупинити.
Я дійсно хочу, щоб він не користувався першокласною красномовністю торговця з відтінком часу під описом своєї дружини. Лютц був приголомшений нескінченним потопом цих хвали. Я чула, що є чоловіки настільки віддані, щоб ніколи не дивитися на іншу жінку, але я вважала це байками батьків, схильними до перебільшення. Хоча ці перебільшення перед Отто досить невинні. І що тепер робити? Як мені повернути його до розмови? Я й не думала, що Отто така людина. Я поглянула на Бенно, мовчки благаючи про допомогу. Наші очі зустрілися на мить, потім він плескнув долонею по плечу Отто і зітхнув. Схоже, він вже мав таку практику.
— Отто, ти знаєш, що припинив розповідати про те, як бути торговцем, вже досить давно? Думаю, вони достатньо почули про твою дружину, повернися до головної теми.
— Гм! Шкодую. Власне, як я і сказав, забудь про це.
Так і хочеться підколоти його за це « як я сказав", але я змушую себе тримати язика за зубами. Може, його і занесло, але тепер мені відомо, що для торговців немає системи учнівства, життя торговця сповнена труднощів, мати громадянство дуже важливо, а божевільна любов може бути небезпечною. Після того як йому сказали забути про меч, Летц похмуро повісив голову і виглядав так сумно, ніби зараз розчавиться. Він так довго думав про те, чому хоче стати торговцем, але перш ніж він встиг виговоритися, йому сказали, що його мрія нездійсненна. Після розповіді про те, наскільки важко вести бізнесне життя (та чудова дружина Отто), його смуток зрозумілий.
— Левц, — покликав Отто. — Це була пропозиція Мейна, але замість того, щоб стати торговцем, як щодо учнівства під опікою купця? Зрештою, ви також зможете залишати місто самі, щоб купувати.
- Мейн? — Левц різко піднімає голову, розвертаючись, щоб подивитися на мене. Ярість спалахує в його зелених очах, наче звинувачуючи мене у тому, що я з самого початку знала, ніби він не зможе стати торговцем.
- Я думала, що тобі дійсно треба почути це з уст справжнього торговця. Я, як і ти, провела все життя в цьому місті, так що навряд чи ти прислухався б до мене, якби я сказала тобі зупинитися, чи не так?
— Ах... — По його обличчю видно, що я потрапила в яблуко. Він відводить очі, мабуть, шкодує себе і думаючи, як несправедливе життя.
— Коли я просила про це Отто, то думала, що бути торговцем надто складно, тому почала задавати питання: чи є робота, яка дозволила б тобі подорожувати, але так, щоб твої батьки не заперечували. Крім того, я могла б попередити тебе, але я теж вважаю, що ти повинен перестати думати про відмову від громадянства заради роботи торговцем (П.П.). Я не дуже зрозумів, чому він повинен відмовитися від громадянства заради цієї роботи, але це означає, що якщо він зараз приєднається до якогось торговця, то пропустить міське хрещення і, як наслідок, реєстрацію по місці проживання) (П. 2. Але в Російській Імперії саме купці (Зесь - trader) тримали з караванами крамниці « саманзіни », а торговці — "Мерхant".
— Я вважаю, що ти маєш рацію, — тепер він почув це з уст Отто. Він чув цікаві історії людей, які подорожують з міста до міст.
- Тато сказав мені, що Отто має зв'язки з деякими міськими купцями, тому я запитала його, чи може він представити тебе комусь із них, якщо ти захочеш. Але знаєш, це повинен бути твій вибір.
— Ого ты. Ти справді обдумувала це наперед, — Бенно підносить голову глибоко вдихнувши. Я ж дивлюся на нього, уважно спостерігаючи. Якщо Левц хоче познайомитися з купцем, то мусить добре показати себе перед Бенно.
— Здається, ми вже представилися одне одному, але... Хлопче, ти і правда хочеш стати купцем?
« Так, пане! — киває Льотц і Бенно усміхається. Безробітні моменти, коли Отто хвалився про свою дружину, повністю випарувалися. Від неї нічого не залишилося. Бенно дивиться на Лютця, як хижий звір, і його очі фіксуються на противнику, якого він збирається з'їсти з потрохами.
— Хм! Добре, і що ж ти будеш продавати? Коли ти станеш купцем, які товари збираєшся запропонувати людям?
— Це... Гм... — Це звичайна практика: ставити запитання про справи під час співбесіди, але плани Левц обмірковували це вчора. Це дуже важке завдання — бути довгою в інтерв’ю по професії купця.
— Я запитав, що ти будеш робити, коли станеш купцем. Уяви, що ти вже зробив це.
— Хм, я...
Це інтерв’ю з дуже високими ставками, але його проводять із дитиною, якій й сім років! Я хочу сказати, що Бенно не настільки жорстокий, як здається, але для купця прийом учень влещує за собою багато додаткових витрат. Крім того, Левц є просто другом дружини Отто. Бенно не зобов'язаний нести на себе такий тягар. Якщо Левц не покаже своєї сили волі, рішучості, своє знання про те, які товари він міг би продавати, його здібності, котрі могли б бути корисними для Бенно, то ми не будемо мати права скаржитися, якщо він відразу відмовиться. Бенно Лютц повинен бути вдячний йому за те, що той погодився на це зібрання.
— Якщо у тебе немає нічого, то розмова закінчена.
Левц опустив голову, нервово покусуючи губи. Я не знаю, чи треба мені що-небудь сказати. Не впевнена, чи мої слова будуть для нього рятівним колом або остаточно доб'ють, але в кінцевому підсумку все залежить від нього. Я спокійно поставила йому питання:
- Зробиш папір для мене?
— Ага... Що? - Льотц раптово підносить очі, хапаючи мене за руку і стискаючи її. Я відчуваю, як він тремтить, але твердий погляд, яким він дивиться на Бенно, сповнений лютої упевненості.
- Звичайно, у мене є дещо, що я хочу зробити! Я збираюся зробити все, що придумає Мейн!
— Так, — добавляю я, - він завжди допомагав мені.
— Мейн не може зробити все сама, тому я збираюся робити це для неї.
Відмінна робота Летц. Ти чудово тримав себе. Очі Бенно, тим часом, широко розкрилися. Не знаю, чи сталося це через те, що я завжди допомагала Лютцу або тому що він завжди допомагав мені, але якщо Льоц візьме на себе все те що не можу зробити, тоді я візьму на нього всі речі, яких не може зробити він. На відміну від Летца, у мене вже є великий досвід співбесіди і здачі важливих іспитів. Я спокійно дивлюся на Бенно, з усмішкою на обличчі, повільно зітхнувши, відпускаю руку Летца, поправляю подих і потім відкриваю рот, щоб висловитися.
- У мене є ідея для свого роду паперу, якого я хотіла б продавати і в якому використовують не шкіру тварин. Я вважаю, що я зможу знизити вартість виробництва в порівнянні з пергаментом, тому його буде дуже вигідно продавати. — Бенно морщиться так, ніби щойно з'їв щось дуже гірке. Чоловік повернувся до мене і з лютим вогнем в очах запитав:
- Ти теж хочеш стати купцем? — Почувся низький, наче ричучий, голос.
- Так, сер! — Я киюю, усміхаючись: це моя мрія номер два. Отто, що стоїть поруч з якимось сумнівом схиляє голову в сторону.
— Твоя мрія номер один - це ж робота з документами на воротах?
— Ні, Отто, перша - стати [бібліотерем] (П. Я сказала це на японській мові, і мені було варто промовити це, як усі троє із захопленням втупилися у мене. Здається, їм незнайоме це слово.
- Я ніколи не чув про щось подібне?.
- Я маю на увазі, що хочу керувати місцем, де багато книжок, - після того як я закінчила пояснювати принцип роботи бібліотекарем, Бенно раптово дуже голосно засміявся:
— Аха... Ага-ха-хо! У тебе нічого не вийде, якщо ти не дворянка!
— Правда? Я не думала, що з цим будуть проблеми.
Ці бісові двори. Якщо правила суспільства такі, що книги є тільки у аристократії, то бібліотекар, який керує цими книжками, повинен бути членом дворику. Ну, у мене з самого початку не було особливих надій, але це нагадування про мій низький соціальний статус як і раніше викликає роздратування.
— То це не пергамент, а папір? У вас є зразок? — Яскраві очі пильно стежили за нами. Мабуть, думки про те, скільки буде прибутку, якщо я зможу виготовити папір без шкіри, крутилися в його голові.
- Ще ні, сер.
— Тоді не виставляй себе на посміховисько, — хоч він і говорить так, але немає жодних сумнівів у тому, що мій план зацікавив його. Потрібно його дотиснути, зачепити чимось. Тут я усміхнулась ще ширше.
- Якщо зразок паперу є тим, що ви хочете бачити, то ми його виготовимо. Наша церемонія хрещення припадає на рік наступного року, тому до весни у нас вже буде прототип мого паперу. І тоді я сподіваюся, ви побачите, що ми здатні.
— Добре, - мені вдалося якось умовити Бенно на відстрочку, і це хоча він приїхав сюди з наміром завалити нас. Це, дійсно, перемога.
— Велике спасибі, містер Бенно.
- Ще нічого не вирішено.
що ви дали нам шанс проявити себе.
Решта залежить від наполегливості Левця. Я думаю, що він буде працювати старанно знаючи, як моє учнівство також поставлене на карту. Можливо, це було несподівано, але я не можу радіти тому факту, що, здається, я зможу отримати справжній папір.
- Льотц, давай зробимо все можливе!
— Да!
Ми з Летцем також від усього серця подякували Отто. Після його слів Летц відмовився від своєї мрії стати торговцем і зробив свій перший крок, щоб стати учнем купця. З усіх результатів, які я розглядала, цей, безумовно, кращий.
що познайомив нас з паном Бенно.
- Завдяки тобі мій вихідний пройшов весело! Побачимося на воротах!
— Да!
Схоже, ми і в його очах заробили гарні бали. Я полегшено зітхнула і звернула увагу на останні слова Отто — зібрання закінчене, а нам з Летцем треба йти.
О, ледь не забула. Я зробила крок і заміривши на місці, я повернулася і гукнула Отто та Бенно, поки вони не пішли.
— Гм! Отто, пане Бенно, у мене є одне питання!
— Да? Що трапилося?
- Хтось із вас знає про хворобу, яка може викликати гарячку, що накриє людину сильними приступами, які можуть швидко пройти?
Отто, який побував у багатьох місцях, і Бенно, яка має багато зв'язків в цьому місті. Можливо, один з них чув про щось на зразок моєї хвороби.
- Останній раз, коли стався приступ гарячки був дуже важким, але потім, здається, мені вдалося змусити його відступити на якийсь час. Мені шкода, але я не можу висловитися точніше...
— Навіть не знаю. Я не чув про це, — сказав Отто, похитав головою. Бенно думає повільно похитує головою, а потім каже:
- Я теж не знаю.
Якщо навіть ці двоє не знають, то не думаю, що сама зможу знайти людину, якій щось відомо. Отже, моя хвороба дуже рідкісна. Чи може ця хвороба бути надзвичайно небезпечною?
Я турбувалася про це, а тоді чоловіки швидко йшли геть — зібрання закінчилось.