Вознесіння черв’яка — 23
Кулінарне горе.
Зі мною сталося кілька цікавих випадків, поки висихали мої олівці з сажі.
Тепер, коли Турі почала працювати, підготовка була додана у мій список обов'язків. Тим не менш, я не можу нормально тримати кухонний ніж, і я дійсно не знаю, як розводити вогонь та керуватися з ним. Дуже мало речей, які зараз я можу самостійно зробити від початку до кінця. Намагаюся допомагати мамі настільки, наскільки це можливо.
Я боролася з цією спокусою деякий час, але мені все одно хочеться провести кілька експериментів, щоб зрозуміти чи можу знову почати їсти японську їжу. Спочатку я була готова підірвати місцеву кухню своїми знаннями, але коли спробувала, результат був не дуже вибухною, швидше, навіть провальний.
Зрештою, це було безнадійно від самого початку. Я дуже хочу поїсти стравою японської кухні, але рису немає. Ні мисо. Немає соєвого соусу. Звичайно, у цьому світі не вдасться купити мирин або інші види саке. Без правильних приправ і варіантів немає. Навіть не можу придумати, як з цим впоратися.
А я знаю як приготувати мисо і соєвий соус. Почасти складники - ми створюємо «ноу-хау». Це всього лише соя і кодзи. Я вчила це в початковій школі! У нас була екскурсія на заводі місо, і я приділяла багато уваги тому, як вони робили це в давнину.
Але де знайти соєві боби або кодзи в цьому світі? Можливо, я могла б замінити соєві боби іншими але де мені купити кодзи? Звичайно, можна зробити кодзи з натуральних інгредієнтів, але це жахлива пропозиція. Зрештою, кодзі - це плісень, вірно?
Якщо я помиляюся навіть трохи, то кожен член моєї сім’ї окутається жахом харчового отруєння. Крім цього, є ще одна проблема з кодзі: через специфічний запах є ймовірність, що його викинуть задовго до завершення бродіння.
Отже, відмовившись від створення власного приправ, я довго думала про те, що з японської кухні могла б зробити без них.
А що сказати про саші? (П.Б.: Сирі морепродукти з соєвим соусом)
У нас немає соєвого соусу, але якщо є його з Соком цитрусових, змішаним зі сіллю, це все одно буде смачно, чи не так?
Хоча це місце, схоже, близько до океану. Навіть коли я переглядаю міський ринок, то не можу знайти нікого, хто продає свіжу морську рибу. Там немає вакаму або інших видів водоростей. Можна забути про саші, раз я не можу навіть салат з морських водоростей зробити.
Отже, якщо немає морепродуктів, то, очевидно, нема комбу. Ніяких боніто-хлопців. Я дуже хочу приготувати японські страви, але не можу зробити навіть звичайна дама. (П.Б.: Сольонний японський бульйон, основа багатьох страв). Це удар нижче пояса.
Люди! Я навіть не збираюся просити про швидкорозростим дамі. Просто, дайте мені трохи комбу і боніто-хлопів, будь ласка.
Є такі огіркові страви, які можна маринувати, але у мене немає соєвого соусу, а мама не дозволить використовувати наші запаси цукру. Крім того, крім вина, іншого оцту немає, тому що смак настільки дикий від потрібного, що я зовсім не можу їм насолодитися. Я, звичайно ж, спробувала зробити раз і на ньому, але блюдо вийшло настільки кислим, що ні краплі не порівнювало ті солоні огірки, яких мені так хотілося.
Заспокійившись власною марнотою, я спробувала дещо дуже просте, що зміг би зробити навіть дитина: натерти сіль на ці шматочки псевдосольольних огірків. Приправа трохи впирала вологу і зробила овочі ніжнішими. Це була настільки ідеальна кількість солоності, що смак нагадав мені про цекемоно (П. Японські солени).
Я думала, що нарешті буду щаслива, випробувавши щось віддалене японське, але це тільки змусило мене плакати по загубленому білому рису, якого мені так сильно не вистачало. До речі, я ще спробувала солоні огірки з хлібом, який знайшла вдома, але це не спрацювало. Нічого спільного з рисом...
Рис! Рис! Японська їжа! Хто-небудь, будь ласка! Поверніть мені японську кухню!
Завдяки цим огіркам моє бажання японської їжі стало настільки великим, що я вирішила сама поїхати на річку і зловити рибу, щоб зробити щось хоча б трохи японське. Я не вмію готувати на вогні, тому мені залишалося задовольнятися сухою рибкою. Отже, я вирішила спробувати висушити будь-яку рибу, яку можна було б зловити. А якщо взяти сіль, тоді могла б засолити рибу і запхати її солоною, і це може навіть спрацювати. Я дуже сподіваюся, що це спрацює.
— Эй, Лютц, — покликала я. - Я хочу зловити рибу. Чи зможу я зробити це в місцевій річці?
— Я не думаю, що ти зможеш, — сказав він, легко знищивши мій настрій.
Рибалка - важке випробування. Але поки я сиділа там пригнічена, Льотц сам зловив кілька рибин і приніс мені.
— Слухай, я трохи зловив, — почав він, простягаючи мені свіжу рибу, - але що ти збираєшся з нею робити?
— Я правда можу взяти її всю?
— Звичайно, ця риба мені не потрібна.
- Левц, ти вмієш розводити багаття? — запитала я, мигцем глянувши на нього. — Я хочу спробувати "шиояки" (П. Шиояки - барбекю або риба-гріль у соусі).
Я більше не могла терпіти, тому відразу спробувала приготувати рибу в стилі шиояки, як якби готувала риба-аї (П. Щось з родини лосося). І, нарешті, з'їла шматочок.
Тьфу-у!
Гірко!
Жахливо!
Я злякалася після першого ж укусу. Дивно, смак був... ем ... ніж я очікувала. Що на світі може так жахливо пахнути? Але не думаю, що помилилася в рецепті, як взагалі можна зіпсувати смажену рибу? Тому, нахиливши голову, я почала копатися в спогадах і з’ясувала, що могло статися. Льотц подивився на мене і насупився:
— Але якщо не приготувати цей вид правильно, — почав він, - вона і повинна так встати, чи не так?
— Да, вонь сильна...
Це смердюча риба. Було б чудово, якби він попередив мене про це раніше.
Я витягла ніж. Звичайно, від сучасних він відрізняється як формою, так і за функціональністю, а ще зношений небагато, але це не вплине на смак. Коли я заточила палицю і нанизала іншу рибу, то поринула у мрії про суху рибку. Залишивши її в спокої на час, щоб сонце могло зробити свою справу, я пішла збирати дрова. Але через те що я не звертала на процес уваги, риба виявилася твердою і непридатною. Здається, вона занадто вже просушилася.
— Мейн... Що це? — Нерозумно запитав Лютц, дивлячись на цей сухий шматок.
— Риба, яка висохла надто сильно. Сушена риба повинна бути смачною їжею, але цю взагалі ніхто не зможе з'їсти.
— Да. Як не скажеш, це зовсім не схоже на їжу.
- Можливо, з цим я зможу зробити "дати". Я візьму її додому і спробую.
Може бути, це і було не зручно, але був шанс, що я зможу використовувати її в якості бази для даві. Повернувшись додому з рибою, яка пустила суху рибу, я спробувала приготувати її.
- Мейн, що ти робиш? — Покричала моя мати, побачивши, чим я займаюсь. — Це штука огидна! Не смій класти це в мій горщик!
я хочу спробувати зробити щось... навіть якщо...
— Ни за що! - І далі злилася вона. - Єдине, що кладуть в цей горщик, це їжа.
Але ж був невеликий шанс, що це стало б їжею! Напевно...
Через те, що мені не заховати заготовки для "дати" від мами, можливість приготувати його в нашому будинку тепер назавжди зникла. Може бути, це через те, що мама нечасто бачить рибу у своєму повсякденному житті. Вона, здається, вважає суху рибу жахливою. І це незважаючи на те, що вона бачила свиню, чий череп був розрубаний навпіл, і сказала що він виглядає відмінно...
Вибачте, пане Риба.
На завершення можу сказати, що зробити японську їжу тут неможливо. Принаймні, для мене. Без дами і без приправ мені нічого й намагатися. Якщо я не пошукаю мисо, соєвого соусу чи саке, то нічого японської не зможу приготувати. Адже я чудово розумію, наскільки ці приправи важливі.
Тепер мені треба подумати про те, які страви можна зробити. Навіть якщо вони не зовсім японські, все ще залишається багато різних варіантів між смаками Японської страви. Навіть це було б чудово. Да.
Одного дня додому принесли тіло птаха. Здається, одному з наших сусідів вдалося збити п’ять штук у лісі. У цей час року вони б точно не встигли з'їсти все ще до того, як м"ясо було зіпсоване. Тому вони віддали одну тему моєму батькові в вдячність за те, що він також поділився з ними.
Мама — жінка, ім’я якої я досі не знаю. Справа в тому, що ніж для м'яса дуже великий. Навіть Тури не впораються з ним, а я - ні.
— Мейн. Підійди сюди і вищипай пір'я, — сказала мама.
— О, добре...
Я схопила птаха, що безвольно лежала на столі і витягла кілька пирих. Від відчуття, що я виходжу з тушки пір’я, у мене пішли мурашки по шкірі. Але я сказала собі, що вибору немає, і це все заради їжі, тому, вириваючи пір'я, я не плакала. Здається, що пройде багато часу перш ніж ця робота стане для мене легкою. Однак коли прийшов час очистити тіло від внутрішніх органів, я з гордістю сказала: « Непритомність! » Здається, я розтану потроху, якщо можна так сказати.
— Тепер Мейн, ми можемо почати готувати, — сказала мама, оздоровляючи результати моїх робіт.
— Поняла!
Після кількох роздумів я зрозуміла, що могла б зробити з рештою тушки. Якщо у мене є бульйон з курки в якості основи, кількість страв, які я можу приготувати, різко зростає. У мене немає ні комбу, ні боніто-блатів, але я могла б знайти заміну сушеним грибам шіїтаке.
Але навіть зробити суп було важко. Мама не розуміла, що я хочу зробити, і нічого не могла вдіяти. Здавалося, що вона хотіла просто зажарити вушку на вугіллях. Але я наполягала, що сьогодні моя черга готувати і чи не змусила її віддати мені тіло з кількома іншими великими шматками м’яса. Після цього мені залишалося тільки робити все сама.
Я наповнила наш найбільший котелок водою, додала твушку і трохи грудинки та кілька видів трав. Після я вирушила в кладовку за овочами, вишукуючи ті, що мали знайомі смак, запах і текстуру, нехай вони не були повністю аналогічні необхідним мені продуктом. У результаті я відшукала щось, що пахне цибулею, чимось схоже на імбір і щось подібне до часнику, а також кілька листя, схожих на лаврові, та набрала ще трохи різної дрібниці. Щоб позбутися неприємних запахів, які могли з’явитися від диких птахів, я почала додавати трави в котелок одну за одною.
— Мейн, стой! — Раптом закричала моя мати.
Я замерла на місці з ножем у руці, тримаючи його біля пахнучого часнику рослини на дерев’яній дошці.
— А?
— Для тебе це занадто! Це занадто жорстоко!
Я загубила собі овоч, схожий на звичайний редис, тільки білий. Мама забрала в мене ніж і редис. Вона міцно вхопила його за листя, твердо тримала рослину на дерев’яній дошці, ніби той зараз вирветься. З похмурим поглядом вона розрубала його, акуратно нарізаючи верх. У ту ж мить я почула тихий крик. Від редиса.
— Э-э? Що за? — Я не могла повірити, що почула.
Моя мати відпустила листя, взяла ніж горизонтально і сильно надавила на редис, так само як давлять часник. Розчавила вона його набагато швидше, ніж якби я нарізала, зекономивши мені цим багато зусиль. Проте коли мати підняла ніж, біла плоть редиса якось почервоніла, ніби кров поширилася на його поверхні. Страшно.
-Все готово, — сказала вона. - Можеш використовувати, як тільки переконаєшся, що правильно його помила.
— Ладно...
Слова моєї матері видавалися набагато більш жорстоким, чимось, що я хотіла зробити з редисом. Що я тільки що побачила? Так, це була просто нарізка овочів. Решта обману зору.
У цьому світі я іноді бачу овочі, схожі на Земні, але тут є багато незрозумілих і дивних страв. Кожного разу, коли я стикаюся з такими дивними складниками, як цей. Вони лише переконують мене, що я нічого не знаю про цей світ.
Забувши цей невеликий інцидент, я ретельно зняла спливлий жир із верхньої частини юшку і додала листя, щоб зняти неприємні запахи. Якось я чула, що треба довести бульйон до кипіння і злити всю воду, а потім знову заповнити каструлю чистою водою, але у мене ніколи не було солодкого супу, тому що я жодного разу так не робила. Тому я знехтувала цим кроком і просто дала йому варитися на повільному вогні.
Після того як бульйон викинув якийсь час, я вловила грудинку. Швидко охолоджувала її у воді, а потім порвала ніжне м'ясо на шматочки. Це буде чудовий гарнір поверх салату.
Поки суп кипів на печі, я готувала інше м'ясо. Коли я нарізала пташине серце, шлунок та інші органи, то додала трохи солі і лікеру. Я застосовувала простий рецепт, який, напевно, зможе зрозуміти моя сім'я. На мить слова « наріжний гріль » промайнули в моїй голові, але у мене були інші способи приготувати його, тому я відмовилася від цієї ідеї.
Наш обід складався з пташиних стегон і органів. Мама металася над стегнами, приготувавши їх як смажену курку, і заборонила мені втручатися. Я посипала сіль і лікер на грудинку, а потім відклала його в зимову кімнату (П. Стародавній аналог холодильника з низьким холодним полом, щоб можна було приготувати його завтра. Якщо б у мене був холодильник або повітрянепроникні пластикові пакети, то я могла б зробити курячу шинку, але, на жаль, це неможливо.
— Як гарно пахне! — сказала мама, потягнувши носом.
— Смак ще не досконалий!
Мама не хотіла залишати щось після приготування, ніби думала, що в цьому є щось неприємне, але запах супу змусив прийняти таку інновацію. Поки можна було залишити кипіти, просто акуратно збираючи жир, я почала нарізати овочі. Через мого маленького тіла все, що я хочу зробити, займає величезну кількість часу, тому найкраще, якщо я почну це робити заздалегідь.
Моїм першим вдалим експериментом у стравах японської кухні став набе. Врешті-решт, я думала, що якщо є данці, то можна і набої, вірно? У мене не було потрібного дамі, але був курячий суп. Тут не знайти ні понзуки, ані кунжутного соуса. Тому я вирішила використати в готовці помай (місний фрукт, подібний до жовтого перець, але на смак як помідор), який у поєднанні з деякими травами в бульйоні перетворився на щось на зразок томатного набе.
Я взяла крильця, які, за словами моєї матері, важко використовувати в готовці, тому що вони такі кістки і додала їх до котелок. Поки вони готувалися, я нарізала кілька сезонних овочів, назви яких не знала. Коли всі вони зваряться в бульйоні, то будуть дуже смачними. Думаю, це справжній шарм Набе.
— Ах, — вирвалося в мене. — Начебто готово!.
Я поставила ґратку над нашим другим за розміром котелкою.
- Мамо, ти не могла б мені допомогти?
- Що мені робити?
— Я хочу перелити весь суп через сітку, щоб процідити його. Так я зможу дістати те, що в ньому не потрібно.
— Так, це правда. — У будь-якому випадку, деякі з цих інгредієнтів не їдять.
Вона пролила суп через сітку. У цей час я помила перший котелок, а потім знову налила в нього суп. Наш другий найбільший котелок - це найбільш використовуваний електричний мотлох у будинку, тому якщо залишити щось в ньому, то не буде готовки. Навіть для наступних кроків у створенні набе він був дуже потрібний.
Я додала трохи висушених грибів на готові інгредієнти, а потім готувала їх до наби. Я обережно зняла м’ясо із вареною тушками та крилами, які ми витягли з супу, намагаючись не наколотися на крихітні кістки в ясі.
За чудовим запахом смаженої курки, який витирав у кімнаті, і часу, що пройшло з початку приготування їжі, я зрозумів, як настав час для останніх штрихів у приготовленні набого.
- Мейн! Що ти робиш?
— Ну. Овощи кладу?
- Спочатку треба їх зварити!
Зазвичай, коли мама готує овочі, вона кип’ятить їх доти, доки ті не розм'януть, щоб зробити їх менш гіркими, а потім зливає воду і використовує тільки варені продукти в блюдечці. Але вони також втрачають половину смаку й поживної цінності. Я не маю права скаржитися на її приготування, але коли справа доходить до моїх рецептів, вимушене повторення її дій може призвести до проблем.
— У цій страві я пояснюю.
— Ти збираєшся зіпсувати суп, над яким так важко працювали?
- Все буде добре!
Я варила все разом, знімаючи жир, поки не закінчила готувати. У мене вийшло посилити смак, і це було чудово. Навіть без кип’ятіння овочів на початку все вийшло чудово. Ага!
— Я дома! — сказала Тури, увійшовши в кімнату. — А-ах! Так це звідси!
— Привіт, Тури! Ти про що?
— Цей чудовий аромат можна вчути по всій вулиці! Я дуже зголодніла через цей запах, поки йшла. Всі люди, які я проходила повз них намагалися знайти його звідки він іде. Я й не здогадувалася, що це з нашого дому!
Це схоже на те, коли починаєш відчувати голод через китайський ресторан чи магазин рамена? Цей суп з курячого бульйону має сильний аромат.
« Я вдома» — почувся голос батька. — Ой! Так цей запах був з нашого будинку!
Здавалося, що аромат мого курячого супу простягнувся дуже далеко. Уся сім’я зібралась за столом, і їхні обличчя сяяли від очікування. Всі вони зібралися якраз до обіду.
— Це приготовлено з пташки, якою Ал угостив нас сьогодні вранці, — почала пояснювати мама. — Він віддячився за той раз, коли ти поділився з ним. Ми з Мейн приготували це.
— То це незвичайний рецепт Мейн?
— Верно.
У центрі столу мама вмістила смажені курячі ніжки. Біля них салат, прикрашений курячою грудкою. Поруч з батьком я поклала солоні, запечені м'ясні страви, як закуски, потім я поставила чаші томатного помай-набе для всіх. Але коли всі ці речі кладуть окремо, то важко назвати це набе. Це більше схоже на звичайний суп з помиємо.
- Що це? — запитала Тури. — Пахне дуже смачно. Вже можна їсти?
— Це суп з помахом, — відповіла я. — Я зробила все можливе, щоб зробити його, тому впевнена, що буде смачно. Спробуй!
Поки я це говорила, Турі піднесла обличчя до своєї миски супу, виблискувала очима і схопила ложку та спробувала.
чудово! Як? Це дійсно дуже смачно.
Моя мати теж зробив один ковток.
— О, и правда! — Вышела вона по правді. — Я дуже здивована. Ти використовувала пташині кістки і не прокипила овочів, але все одно вийшло так чудово.
Здається, вона турбувалася смаком їжі, бо не знала, що в нас вийшло.
- Неймовірно, Мейн! « Батько вручив їм їжу, ревно нападали на них », — сказав батько. - У тебе справжній талант у кулінарії.
Я спробувала ложку сама. Курячий бульйон мав апетитний аромат, і він чудово смакував овочами. Делікатес!
Смачна, але не японська їжа.
Наступного дня я швидко зібрала дрова в лісі і попрямувала додому. Молодші діти повинні приходити і йти в певний час, але Турі, будучи вже охрещеною, може вільно виходити з дому без дозволу. Я повернулася рано.
Оскільки я хотіла використовувати курене м’ясо, то Тури не були єдиним кухарем сьогодні. У другому раунді мого плану спробувати японську їжу, я хотіла зробити сакамуші (П. Метод приготування їжі тушить у саці з домашнього птаха. Я думала, що зможу повторити смак навіть без саки, якщо вживатиму інший алкоголь.
- Ти сказала, що хочеш приготувати решту птаха, у тебе вже є якісь ідеї?
— Так, я хочу зробити "сакамуші" з м'яса птахів, « дрібноків» (П.П.). Клёцки) и салат. Що думаєш?
— Эм-м... Я не дуже розумію, але ти можеш спробувати - трохи втрачено відповіла сестра.
Спочатку були ньокки. Я відварила декілька клубів, розм’якшувала їх і змішувала з борошном та сіллю. Простолюдини не мають засобів готувати з пшеничного борошна стільки, скільки вони хочуть, тому замість цього ми використовуємо борошно із змішаних зерен. Це суміш ржі, ячменю та вівса. Я змішала все в тісто, до консистенції мочки вуха, і скотала його у довгу трубку, почав розрізати на шматочки по одному сантиметру.
— Якщо ти не проти, — сказала я, то можеш взяти ці шматочки і розкатати ось так? — Я трохи виснажилась і задушилася, щоб розплющити й розкатала кілька шматочків.
— Зрозуміла, — сказала Турі, сильно кивнувши.
Тісто, розплющене виделкою, було легко поливатися у форму пальця і таким чином ньокки легше поливати соусом. Один за одним Турі скочувала шматочки тіста, які я відрізала. Оскільки в неї більше сили, ніж у мене, кожен відрізок миттєво розтягнувся у правильну форму.
- Тури, ти набагато кращий за мене.
— Ох. Справді? ... Мейн, ну не дивись на мене так, просто продовжуй рубати. Знаєш, я втечу, якщо ти не перестанеш.
Добре, що у мене була Тури, яка наповнювала котелок водою, котра клала все в воду і варила це. Коли нянька почала спливати, вони приготувалися. Я взяла суп із минулої ночі з помахом, додала ще помай до нього і тушила поки він не перетворився на густий соус. Прямо перед подачом на стіл, я смішаю нянька з цим соусом. Це все, що я можу зробити зараз.
— Це все, верно? Салат ми зробимо дуже швидко...
— Мама скоро буде вдома, так що можемо почати зараз, чи не так?
Коли Турі і я закінчили з салатом, мама повернулася додому. Як тільки я побачила, що вона увійшла, то відразу вирушила в зимову кімнату, щоб принести грудинку, яку відклала вчора, аби почати сакамуші. Я залишила м’ясо в кімнаті, де завжди було прохолодно, на камені, який був холодним на дотик, але у такий теплий час року все одно боялася, що воно зіпсується. З замерлим серцем я принюхалась до м'яса.
Добре, воно не зіпсоване. Все відмінно.
- Мейн, тобі потрібен цей горщик?
— Да! Дякую, Тури. Оскільки вчора я поправила це сіллю і алкоголем, ми можемо починати прямо зараз.
Оскільки в нас немає молотового перцю, я мусив відмовитися від гостроти цього птаха. Справжній рецепт дуже простий. Потрібно приправити грудинку сіллю і спиртом, злегка обжарити поверхню, потім покласти її в сковороду з налитем у неї алкоголь, і, покривши кришкою, погасіть м'ясо.
Я вирішила додати гриби, які старанно збирала в лісі для підсилення смаку. Помивши їх, я виклала все на роздрібну дошку. Коли я підняла ніж, Турі глянула на гриби.
- Мейн, зупинись! Якщо ти спочатку не опрацюєш їх вогнем, вони почнуть танцювати!
— А?
Після цього вона відібрала в мене гриби, розрізав їх від ніжки до капелюха і засунула у вогонь.
Танцювати? Гриби? Це... як підстрибують на пару боніто-хлопці? Я не зрозуміла, що це означає.
Я задумливо нахилила голову на бік, намагаючись зрозуміти, що вона мала на увазі. Тури витягли злегка пожежні гриби з вогню, повернулася і віддала їх мені.
— Тепер вони в порядку, — сказала вона.
— С-с... Дякую?
Я вирішила, що це був просто дивний поворот промови, але якщо Турі сказала, щоб зараз їх можна використовувати, тоді все повинно бути в порядку. Це лише одна дивина: гриб, який вимагає особливої обережності під час приготування їжі. Я розрізала їх, намагаючись не обпачатися.
— Мамо, чи можу я використати цей алкоголь для приготування? У мене не вийде смачно, якщо я не додам скільки потрібно, тому мені треба близько половини чашки.
— Добре, дій, — сказала вона, наповнивши чашку до середини.
Я взяла у неї чашку, піднялася на табурет, вставши на курки, щоб вилити вміст в залізний котелок. Після того як на гарячий метал випився алкоголь, я швидко зашивала його і замкнула кришкою. Коли я почула, що з'явилися бульбашки, то швидко зняла котелок із вогню, продовжуючи гасити м"ясо теплом, все ще замкненим у посудині.
- Ти не рано зняла м'ясо з вогню?
— Нет. Я збираюся готувати його ще хвилин десять, просто використовуючи жар всередині. Якщо я занадто довго триматиму грудинку на вогні, вона стане надто сухою і її буде важко жувати.
Я нагріла соус помаї, який зробила з решти супу і свіжі нянька, а потім змішувала їх разом. У цей час Турі закінчувала салат. Як і на останній обід, ми додали порізану грудинку в салат. Я була дуже задоволена тим, як вийшло це м’ясо.
- Сьогоднішня вечеря теж виглядає чудово!
— Ми повинні подякувати Ала.
З огляду на наш бюджет, було дуже рідко побачити стільки їжі. Такий птах є дуже вагомим подарунком.
« Я вдома », — з усмішкою ввійшов батько. — Чю, буде ще одна смачної страви сьогодні!
Він розповів нам про те, як хвалився за минулу вечерю своїм колегам біля воріт. Дуже сподіваюся, що він не занадто перебільшував, гордуючись своєю донечкою. Я була б набагато щасливішою, якби він тримав язик за зубами. Інакше мені було б набагато важче здатися на воротах.
— Ходімо за стіл!
- Ого, чудово! Це дуже смачно, Мейн!
Очі Тури широко відчинилися, коли вона спробувала шматочок сакамуші з нарізаної птиці. Проковтнувши перший шматочок, мама теж блискуче посміхнулася.
- Такий простий рецепт, але це грудинка неймовірно ніжна. Смак грибів печального смаку також дуже хороший, це дійсно смачно. Цікаво, ти для цього використовувала хороший лікер?
- Так і є. Люди повністю переливають смак мідного вина.
Після моїх слів, обличчя батька поблещело, і він, з лязком кинувши виделку, встав і дерев'яною ходою підійшов до полиці, піднявши глиняний пляшка, в якому ми зберігаємо алкоголь. Коли він побачив, скільки недостає в цьому маленькій пляшечці, його голова опустилася. Він виглядав так, ніби ось-ось розчавиться.
- Мій дорогоцінний алкоголь... стільки... — Він шепотів трохи дронним голосом.
Ну, вибач. У тому сенсі, що коли я запитала маму про цей алкоголіст, вона сказала, щоб цю пляшку він купив таємно, тільки для себе, і що було б так прикро, якби ми всі не змогли насолодитися цим чудовим смаком. Правда, говорила вона це з жахливою посмішкою на обличчі, але я вирішила, що було б краще просто не звертати на це уваги.
Оскільки я використала мідне вино, смак страви різнився від оригіналу, в якому використовують даний саке, так що це знову не було зовсім схоже на японську їжу. Смак був зовсім іншим.
А-а, як мені не вистачає японської кухні...
Хоча, коли мова заходить про деякі місцеві складники з'являються слова "танець" і "брайба" та « безпека", я все ж можу адаптувати кулінові рецепти, які знаю, у цьому новому світі без проблем. У наступні дні я також готувала клубні на грилі, псевдо-різотто з зернових - гречковий крупинок, і, пиріг, зроблений з місцевого твердого теста. І все це було добре прийнято.
Моя сім'я може подобатись все, що я роблю, але що стосується мене, я не можу цього винести. Навіть якщо я роблю їжу в західному стилі, у нас абсолютно немає спецій або приправ, і я починаю дуже сильно стомлюватися від одних і тих самих смаків знову й знов.
Принаймні, дайте мені перець! Я була б незадоволена, отримавши каррі-порошок!
У моєму прагненні поліпшити моє життя на кулінарних умовах ще багато чого.