Підготовка до зими
Сьогодні я збиралася почати перетворювати стебла трави, які мені зібрали хлопці в псевдопапіррус, але, здається, доля має свої плани на сьогоднішній день.
« Мейн », — сказала мама, хапаючи мене за комір, як тільки я спробувала вислизнути за двері.
— И-ип?
- Куди це ти насилася? Я ж казала, що з сьогоднішнього дня починається підготовка до зимової зими.
А я тільки зібралася піти до колодязя, щоб витягти волокна з стебел...
Скоро почнеться зима. Тому що ми будемо перебувати в центрі більшості часу, то необхідно зробити все заздалегідь. Чому я взагалі повинна допомагати? Я така слабка, що взагалі ні на що не годжуся! Згідно з спогадами Мейн, все, що вона робила - підхопила простуду і потім безцільно блукала по будинку. Іншими словами, я абсолютно безпомічна (і все-таки сподіваюся, що не підхопила простуду).
- Ти будеш допомагати батькові, Мейн. Йди швидше.
- Тато сьогодні не працює?
— Цього разу його черга взяти невеликий відгул. Це буде погано, якщо охоронці не зможуть приготуватися до зими, чи не так?
... Давати своїм робітникам кілька днів відпочинку для того, щоб вони могли приготуватися до зими - несподівано розумно з боку керівництва. Крім того, чи підготовка є такою важкою, що чоловіки потребують допомоги?
Незважаючи на те, що мій батько вдома, для мене дуже незвично працювати з ним в парі. Все-таки він солдат з м'язами замість мозків і було б куди краще, якби настільки ж енергійна Торі працювала з ним.
Поки вся сім'я вдома, у мене немає можливості втекти. І з того самого моменту, як мене дивно приставили до батька, у мене немає вибору, крім як слідувати за ним.
- І що ж ми збираємося робити?
— Ну, сьогодні ми обходимося вдома - заодно почитай щось, якщо це буде необхідно. Головна наша задача - вхідні двері. Тому що вона захищатиме нас від метилі, ми повинні переконатися, що петля сидять туго, ніде немає іржавства, а в дереві нема дір. Коли закінчимо з цим, треба буде ще прочистити димохід біля печі. Ми ж не хочемо, щоб у нас з цим виникли проблеми протягом зими, вірно?
— Э-эх...
Я чудово зрозуміла, що нам потрібно зробити, але чорт забирай, чим я взагалі можу допомогти з усього цього списку? Ти ж бачиш, які у мене тоненький ручки?
Але якщо я не допоможу хоча б трохи, то мені ще доведеться довго заробляти їх довіру, якщо хочу зробити що-небудь сама. Значить, буде чудово, якщо я знайду петлі, які ось-ось призведуть довго жити. Якщо ми маємо сучасні знання, яких досить достатньо для того, щоб виявити ослаблення петлів або іржавень, то це ніщо.
— Эй, пап! На цій петлі цвях уже заіржавів!
Батько нахилився, щоб подивитися на нього ближче.
- Він ще своє послужить.
Я відразу заволоділася щодо цього, все-таки він сказав це з такою впевненістю. Як тільки приходить зима, вхідні двері стають головним захистом проти снігопаду. Буде дуже погано, якщо вона зламається на півдорозі. Я злізла на стілець, щоб дотягнутися до дверей. Незалежно від того, наскільки він впевнений у своїх віруваннях, якщо така слабка дівчинка як я зможе її зламати, то відразу усвідомлює правдивість моїх аргументів.
Після того, як я кілька разів потрясла її, верхня петля вилетіла з дзвоном: двері залишилася вішати на єдиній петтлі. Я задоволена кивнула, але обличчя мого батька швидко біло по мірі того, як він дивився на базікані двері.
— М-Мейн?
— Видал? Розвалилася! Петля так зиму не проживе! Треба полагодити!
Мій батько, наче не помічаючи своєї помилки, зняв мене зі стільця.
- Так, Мейн, ти повертаєшся і допомагаєш мамі.
Чи він соромився, коли його дочка показала йому свою помилку? Я втягнула плечі і потрясла головою. Мамі я нічим не можу допомогти, тому вона спеціально приохотила мене до нього, так що я краще залишуся з татом і продовжу свою інспектацію. Я планую переконатися, що в будинку буде безпечно і комфортно під час зими.
— А? Я повинна бути впевнена, що ти знайшов всі слабкі місця. Ми ж лагодимо все, щоб ніщо не зламалося під час зими, так що ми не повинні залишати речі в такому стані!
— У нас і так немає грошей, щоб все відремонтувати. Я відчуваю, що якщо ти будеш тут, то камінь на камені не залишиться. Все-таки йди краще до мами.
І тутгрове питання!
Я думала, що мій батько остановить речі набагато серйозніші за поломку петлі. Замість цього, я постаралася якомога тихіше вислизнути в спальню щоб допомогти Торі та мамі.
Коли я увійшла, вони розвішали сорочки і ковдри на мотузках та переправляли ліжка ближче до кухонної плити, щоб було трохи тепліше.
- Що не так, Мейн?
- Тато сказав, щоб я допомогла тобі.
- О, так ми тут майже закінчили. Зараз ми з тобою подбаємо про освітлення в будинку. У нас залишилося трохи бджолиного воску, який нам пощастило знайти цього року. А ще яловичиного жиру та горіхів - з них ми і будемо робити свічки й масло для ламп.
Тільки почувши, чим ми будемо займатися я вже скокіла ніс. Нещодавно я відчув запах тваринної жирів з інших домів. Від самої думки, що нам знадобиться заповнити цими "добрими" нашу кухню, мені стало погано.
Торі попрямувала до комори, очевидно, для того, щоб вичавити з горіхів олію. Оскільки я не мала стільки сил, щоб раз за одним змахувати молотком, то й укриття біля Торі мені не сшукати.
Біля мами на великому вогні стояла наша найбільша каструля, наповнена свинями жирами.
« У-у! Смердить! Терпи!»
Я змогла знести цю вонь. Дивно. Таке відчуття, що тільки розтопити жир та зняти накип, мама більше не збирається робити.
— Стій, що ти робиш? Хіба достатньо тільки отримати навар? А як же висолити?
- Висо... — запитала мама.
Як і очікувалося, слово « висихання » їй незрозуміле. Я намагаюся не смикатися, поки вона буравить мене поглядом, ніби вона запитала мене чи у мене немає проблем. Я спробую пояснити їй все просто.
— Це коли ви додаєте солону воду і трохи тушуєте на слабкому вогні, а потім знімете її кілька разів доти, доки вона не перестане з'являтися.
— Солену воду?
— Ага. Коли ти знімеш жир із вогню, і він охолоджується, то можна помітити що він сгущується нагорі, а внизу залишається солона вода, чи не так? Потім солона вода зливається і в майбутньому використовується жир тільки зі чистого шару. Це може бути трохи незручно, але вонь помітно зменшиться і якість жиру поліпшитьсь.
Не знаю, може це від того, що я сказала "касть" але мама дійсно посолила жир. Якість свічок, які ми збираємося використовувати протягом всієї зими, є для мене питанням життя або смерті. Все-таки ми всю зиму проведемо всередині. У домі, наповненому цими « дивними" ароматами, я більше за те, що могла б витримати.
Взагалі-то я не знаю, скільки саме потрібно, але навіть невелика кількість змінить все на краще, так?
Я спробувала вгадати відповідну концентрацію, і коли ми додавали сіль, жир ставав чистим та прозорим замість мутного й бруду. Тепер ми зможемо зробити з нього більш-менш нормальні свічки, а коли прийде весна і нам знадобиться мило - просто розпишимо і використовуємо жир по новій.
Ніщо не має бути даремною. Мама використовувала шматочки м’яса та кісток, які ми відфільтрували від жиру для створення смачних бульйонів, яких ми з'їли на обід. Після всього цього, ми нарешті зайнялися самими свічками.
— У такому випадку, Торі, займіться свічками. А ми з вашим батьком почнемо заготовку дров.
— Добре! — З радістю відповіла Торі.
Я трохи подумала і вирішила піти за мамою, яка була біля порога. Я думаю, що мені потрібно продовжити допомагати їй. Помітивши мене, вона показала мені пальцем в сторону кухні.
- Мейн, допоможи Торі зі свічками. Постарайся не забруднитися.
— Ладно...
Чому так мало довіри?
Я повернулася на кухню, де Торі розрізав мотузку на рівні відрізки, щоб використовувати їх як ґніт для свічки. Потім вона підв’язала їх до дерев'яної палички з одного кінця, дозволивши іншому вільно розмовляти в повітрі. Потім вона почала опускати і піднімати кінці мотузки в жир, повторюючи це раз за разом. Жир, тверда й застигши на них і після кількох десятків повторень свічки нарешті почали приймати форму.
— Ха, так от як їх роблять...
- Мейн, чого ти вилупилася? Допоможи!
Торі починає злитися, так що я краще приєднаюся. Я нарізала трохи трав, щоб прибрати вонь і потім забирала їх у свічки. Тепер, якщо пом’якшити запах, то наступного року буде замарану траву.
— А-а! Мейн! Не можна балуватися! Вони ж для всіх!
— Тому тільки ось ці. Але краще було б, якби свічки перестали пахнути погано? Ну будь ласка, Торі!
— Ладно. Але тільки п'ять штук, ясно тобі?
Я енергійно кивнула їй, даючи знати, що чудово її зрозуміла.
Не знаю, чи це буде взагалі працювати, тому спочатку я навіть не збиралася залікувати їх всі. П'ять свічок буде достатньо для перевірки моєї ідеї. Вони розрізняли лише кількість вкладених трав і місця розташування. Так я зрозумію, яка з них дасть кращий результат.
Поки я і Торі працювали над свічками, батьки заготовляли дрова. У нас є багато справ, пов’язаних з зимовим кліматом, але це необхідно робити, якщо ми не хочемо замерзнути до смерті. На відміну від Торі, який зазвичай приносить невеликі зв’язки хворосту, батько приніс величезну кількість полювань, кожна з яких мала майже півметра завдовжки. Всі вони були куплені, коли він виходив на вулицю. Тепер же він ріже їх, відбиваючи своїм сокирою рамковий ритм. А мама збирає і відносить все в іншу кімнату, де відкладає їх на потім.
- А куди ти їх несеш? — Я раніше не помічала, але в глибині комори приховалася ще одна кімната. Вона визирала так, ніби й не використовувалася ні для чого іншого, крім як для зберігання на зиму. Вона була наполовину заповнена дровами, — А? А що це за кімната?
- Кімната підготовки до зими, що ж ще?
Говорячи про це, я ще ніколи не замислювалася, що все, яке приносить Торі, складається тут на майбутнє. У самій коморі ми тримаємо тільки денний запас. Саме тому я ніколи її не помічала.
— Тут холодно...
Звісно. Все-таки це найбільш віддалене від вогнища місце.
У нашому домі немає вітальні з гарним каміном, так що кухонний вогнище - єдине джерело тепла в усьому будинку. Як результат, більшість часу ми проводимо на кухні.
Крім того, після відокремлення спальні від кухні (і плити) ми присунули ліжка якомога ближче до неї. Поки вогнище горить, тепло проникає крізь стінку і коли настає час для дітей лягати спати, тут досить тепло. Мама гасить вогонь перед тим, як лягти, так що на момент, коли ми прокидаємося, в кімнаті вже досить холодно.
Ця кімната може бути дуже далеко від джерела тепла, тому що в ній можна зберігати не тільки дрова, але й запаси їжі з маслом.
— Дров повний-повно!
- Може дров і повно, але чи знаєш, що нам їх ледве вистачить?
І це при тому, що ними забита половина кімнати?
Коли я подивилась на поленницю позаду мене, то раптом почала думати про проблему екології. Чи ж у цьому світі немає таких питань, як вирубування лісів? А якщо стільки жгут в одному домі, то скільки йде на все місто?
- Мэйн, не витай в хмарах. Готуйся: займешся рукоделем.
Зовсім ні! Між іншим, я роздумувала над дуже складним питанням!
Я не встигла пригадати собі, як мама була біля кухні. Я прискорилась, намагаючись наздогнати її. Я не хочу здаватися нерозумною навмисно обмежуючи свій світогляд.
— А що таке рукоделі?
— Ах, ну так... Я вважаю, що це полагодити інструменти. А якщо у планах ще робити меблі, то й заготовляти матеріали.
— То це робота під час зими?
Коли я задаю питання, мама перераховує клубки вовни.
— Верно. Отже, чи є праця для жінки важливіша за одяг? А що, коли нитки і ткацькі справи не фарбують заготовлення? Коли я вдома, то підготуюсь до таких рослин як нілен і вовна — щоб наступного року можна було прясти.
— О-охх....
— До того ж, наступного літа Торі охрестять. Перед зимою треба готувати вечірнє вбрання.
Мама сконцентрувалася на тому, щоб підрахувати кількість тканини та інших матеріалів для виконання цього важкого завдання. Я не маю ні найменшого бажання відволікати її, так що просто тихенько спустилася вниз, до Торі.
- Торі, а яке в тебе рукоделє?
— Плету кошикки! Я буду робити їх всю зиму, а коли наступить весна - продамо!
Торі вже почала готувати необхідні матеріали для роботи. Принісши з собою в’язку стусанів, які вона зібрала у лісі, вона вимочила їх і потім сняла кору. Вона робила це за допомогою ножа, проводячи їм паралельно волокна.
- Мейн, а що ти будеш робити?
— Я? Я хочу зробити псевдопапірус.
— Папи...? Що це?
— Хи-хи-хі! Секрет!
Наслідуючи приклад Торі, я почала чистити стебла, які знадобляться мені у виготовленні мого псевдопапіруса. Це суперзначна частина в процесі виготовлення!
Щоб вирізати стебла, я можу наслідувати приклад Торі: спочатку мити їх у воді, потім надрізувати ніж і вже розділити волокна. Оскільки в мене небагато вільного часу, я маю трохи трави.
— Тори! Налий і мені порцію води!
— Добре...
— Эй, Тори! Ця трава шкіри має! Як її краще знімати?
— А? Ну-у...
— Тори! Я хочу їх просушити, але якщо я покладу їх сюди, вони ж не будуть розлетітися?
— М-м...
Я дуже виснажена. Скільки ще не було, але на один чи два аркуші повинно ж схопити?
Я добре потрудилася. Тепер я зможу робити папірус як рукоробство під час зими! І я стала на один крок ближче до паперу.
А чому Торі так сердиться на мене?