Книжки: їх неможливо дістати
- Отже, останнє м'ясо в списку. Нам його потрібно багато, потім його засолимо або поскопаємо...
Після того як мама почала купувати фрукти й овочі, вона попрямувала до центру ринку пряміком. Схоже, продавці м'яса розташувалися навпроти зовнішньої стіни.
— А навіщо так багато?
— Нам треба готуватися до зими. У цей час фермери відправляють своїх тварин на м’ясо. Тих, хто не переживе зиму розділяють, тому це єдиний час, коли продається найбільше м'яса. Тварини багато їдять, щоб приготуватись до зими, так що їхнє м’ясо жирне і смачне.
а взимку ринок закривається?
- Звичайно закривається. Взимку небагато овочів, тому ринок нечасто розкривається.
Начебто очевидно, але раніше ця думка взагалі не приходила мені в голову. Перед тим як винайшли паровоз, овочі проводились сезонно і до появи методу розподілу — у певній місцевості. Ви можете зберегти їжу за допомогою холодильника або морозильника, але до того як з’явилися ці речі, вам потрібно було зберігати її просто в домі.
— Я ніколи раніше не готувалася до зими.
- Ти щось сказала?
— Нічого.
Зберігати їжу вдома, ха... Де в цій маленькій квартирі ми збираємося зберігати її? Не достатньо велика, чи не так? Боже, я така рада, що я маленька дівчинка; я настільки мала, щоб валятися і нічого не робити!
- ...фу, смердить!
- Це запах м'яса!
Нестерпні вінь поширювалися з наближенням до м’ясників. Я затиснула свій ніс, щоб не відчувати запах, але мама продовжувала йти вперед, наче тут не було нічого незвичайного.
М'ясо повинно так орнути? У-у-ф, у мене погане передчуття...
Хоч мій ніс і був затиснений, повітря було таким важким, що мої очі наповнилися сльозами, коли ми нарешті підійшли до ряду м'ясних лавок. На прилавках поруч з беконом і шиною лежали ноги, як і раніше прив'язані до тих частин тварин. У самих лавках на балках похитували мертві обезкровлені тварини. Кролі та птахи займали полиці, їхні очі були широко відкриті, а мови висунуті назовні.
— Кья-а- а-А!
- Що таке, Мейн?
Якщо чесно, для когось на зразок мене, хто бачив сире м'ясо тільки тоді, коли воно вже було повністю розрізано на дрібні шматочки і розділено в пакети, м"ясні крамниці цього світу були занадто шокуючими. Волосся на тілі встали дибки, сльози котилися по моєму обличчю, і я заплющила очі, щоб не бачити це жахливе видовище. Єдине, що я побачила, як все ще крутилося в голові, незалежно від того, наскільки сильно я хотіла про це забути.
— Мэйн? Мэйн?
Мама качала мене з боку в сторону. У цей момент свиню почали розрізати, вона закричала, і мої очі відчинилися. Довкола зібралися усміхнені люди, які спостерігали і з нетерпінням чекали смерті.
Люди, чому вам так весело? Чому ви так посміхаєтеся? Досить! Досить, досить! Це лякає!
— У-ух...
Як тільки вдарив ніж, свиня завивала востаннє. До неї приєднався мій власний тихий крик, і я прямо там зомліла.
Щось наповнило мій рот. Терпічна будоржаюча рідина, пахнута як міцний напій. Оскільки я не мала достатньо води, щоб пити її, вона стікала прямо в мою трахею. Я підскочила на ноги, мої очі широко відчинилися, і в мене почався сильний приступ кашля.
— Кха! Кха! Кха!
Це правда алкоголь? Що за непрохідний ідіот змусив безпомічної і невинної дитини випити це?! А якби у мене було алкогольне отруєння?
Мама сиділа поруч, тримаючи пляшку алкоголю.
- Мейн, ти прокинулася? А-а, яке полегшення я так рада, що ти прийшла в себе.
— Кха!. Мамочка?
Мама міцно обійняла мене, зітхаючи з полегшенням. У цей момент я не могла говорити, але я могла думати, вірно?
Не заливай алкоголь у горло маленької дитини! І особливо, якщо у дитини слабка статура і до того ж у неї була така сильна гарячка, що ти думала, ніби вона помре! Ти намагаєшся вбити мене? Ти ідіотка? Ти хочеш, щоб я померла?
— Добре, Мэйн. Тепер, коли ти прийшла в себе, підемо купимо м'ясо.
- Що?
По тілу пробігли мурашки. У моїй пам’яті знову спалахнула жахлива сцена. Воно з'явилося в мене перед очима, і від цього по тілу пробіг холодок. Я не хотіла туди повертатися. Ця жінка, вона залила алкоголь в горлянку маленької дитини і зараз бере цю загублену у непритомності при вигляді м'яса дівчинку та тягне її назад до м"ясу ... Може, вона садистка?
- ...е-ем, я все ще погано себе відчуваю. Я почекаю тут. Мамо, йди!
— А? Но...
Я покосилася на слабу маму, а потім повернулася на місце з обличчям до жінки, яка працювала в магазині. Мені потрібно було знайти собі місце перш, ніж вона забере мене геть.
- Вибачте, ви дозволите мені почекати тут? Я не докладу проблем, я просто посиджу тут.
— О, а ти дуже ввічлива для такої маленької дівчинки, — відповіла сухим тріскаючим сміхом твоя мама тільки що купила трохи алкоголю, так що я дозволю тобі залишитися ненадовго. Було б жахливо, якби я вигнала маленьку дівчинку, якої не добре, і стався би ще один нещасний випадок, так? Ідіть за покупками, мем. Я піклуюся про неї.
Здається, ця жінка була власником ларка з алкоголем, де моя мама купила пляшку, щоб привести мене в почуття. Старик з сусіднього магазину пожалкував мене і почав махати мені.
— Іди і почекай тут, міс, ніхто тебе не потурбує...
Він жестом показав мені місце позаду двох лавок і допоміг сісти. Я відчувала, ніби в мене бурила рідина, яка заливала горло. Рухатися занадто багато прямо зараз було небезпечно. Якби, скажімо, я втратила свідомість через алкогольне отруєння, ніхто б не зміг зрозуміти чому.
Там я оглядала крамницю двох магазинів ліниво. Здається, що до лареї з алкоголем завезли нову партію сидра у найвідповідніший сезон. У другому ж магазині не було стільки покупців.
Ось тільки що в цьому світі продають у таких магазинах?
Я дивилася на різні товари, виставлені на продаж, але здебільшого не мала, на що дивлюся.
- Містере, щось це?
- О, ти раніше не користувалася цим, маленька міс? Це для пошиття одягу. А це використовують під час полювання.
Оскільки зараз зовсім не було покупців, старий охоче пояснював кожну річ. Там було багато речей, які використовувалися в повсякденному житті, але про яких я нічого не знала. Я шукала в пам’яті Мейн, але вона не цікавилася цими речами або зовсім про них не знала.
Поки я в захопленні розглядала предмети на полиці, я помітила щось у далекому кутку. Це був, можливо, тільки один том, але я точно побачила корешок масивного товстого фоліанта. Такий, який зазвичай зберігається за склом у бібліотеці з шкіряною обкладинкою і золотими наконечниками на кожному куті. Він був настільки великим, так що не думаю, що змогла б хоча б втримати його.
...це книга! Це не може бути книжка, так?
У той момент, коли я побачила корішок цієї книжки, світ заграв новими фарбами. Важкі хмари, що нависли наді мною, миттєво розв'язалися і я знову запалила духом.
— М... Пане! Що це? Як це називається?
— А-а, це книга...
Да-а! Я нарешті знайшла її! Книжки, вони існують! Може, тут тільки одна, але вони існують!
Ця книжка допомогла мені подолати депресію через те, що я народилася у світі без книжок. Я тремтіла від хвилювання і з тугою дивилася на її гавкіт. Вона занадто важка, щоб я могла її зсунути, так що вона була б просто прикрасою. Судячи з неї, вона точно дорога, і я безумовно не зможу вмовити маму купити її для мене, незалежно від того, скільки буду до неї чіпляти. Але якщо існують такі книжки, то повинні бути книги і менше, які можна легко переносити. Я бігала навколо старого з голодними очима.
— Эй, мистер, а є магазин, в якому продають книги?
— Магазин с книгами? Таких немає.
Він подивився на мене поглядом « щось таке-четронство-цет-дитину" і моє збудження різко збавило оберти. Якщо є книги, то чому немає книжкових магазинів?
—...а? Чому? Ви ж продаєте одну.
« Книжки можна придбати тільки тоді, коли люди переписували їх з оригінального тексту і тому вони надто рідкісні та цінні для продажу на ринку ». Навіть цей тут не для продажу, вона лише завдаток для якогось аристократа. Ну, якщо він не повернеться найближчим часом, думаю, мені доведеться продати її, але покупець, напевно, теж буде аристократом.
Аристократи! Якщо я дійсно потрапляю в інший світ, то повинна була народитися двориком! Мені потрібно читати! Чому я просто маленька людина?
Думки про геноцид аристократів заповнили мій розум. Вони оточені книжками з моменту народження. Що вони зробили, аби заслужити таке благословення?
- Маленька міс, ти перший бачиш книгу?
Я відірвала погляд від книги, енергійно киваючи на питання старого. Так, це перша книга, яку я бачила в цьому світі. Більше того, вони зазвичай не для продажу, тут немає книжкових магазинів, і великий шанс того що така зустріч може ніколи не повториться знову... Так!
— М... містер! Будь ласка, вислухайте мене!
Зтиснувши кулаки, я випросталась і впала на коліна перед продавцем.
- Чого це ти? — він поставив запитання, широко відчинивши очі від подиву, коли я схилилася перед ним.
Це не просто бажання. Мені треба було показати цьому чоловікові, що ця знахідка є моєю головною метою, а найщиріша демонстрація цього світу - поклонитися до самої землі. Я різко схилила голову, роблячи все можливе, щоб донести до нього своє почуття настільки ясно, наскільки можливо.
- Я не можу купити цю книжку, але дозвольте мені хоча б доторкнутися до неї! Дозвольте мені втратити її обличчям! Дозвольте хоча б понюхати її, вдихати ароматом її чорнила! Навіть цього буде достатньо!
...мовчання, що повисло в повітрі після мого прохання, був майже болючим, адже продавець нічого не відповів. Я боязко підняла голову, щоб подивитися на нього. З якоїсь причини він виглядав так, ніби застав якогось неймовірно огидного збоченця. Шок і відраза були на його обличчі, поки він дивився на мене зверху вниз.
А? Моя щирість не вразила?
— Я... не знаю, чи правильно я зрозумів, про що ти, але ... Думаю, дати тобі доторкнутися до неї може бути небезпечно.
— Н... Але?
Я знову почала палко просити, але мій час вийшов.
— Мэйн, досить! Ходімо додому.
— Мамочка...
Сльози почали литися з моїх очей, коли я почула її голос. Книга прямо тут, але я ніколи не дістану її. Я ніколи не відчую її запах.
- Що таке, Мейн? Що ви з нею зробили?
Я стрибнула між ними і енергійно закочала головою.
— Н... Нічого! Нічого!
Якби я відразу не вирішила це непорозуміння, то ще більше проблем зрушилося б на доброго старого, який дозволив би посидіти в його магазині і розповів мені про книги. Так за послугу не відплачують.
— Я погано почуваюся, мамо. Можна мені випити? Я відчуваю себе дивно з тих пір, як прокинулася.
Можливо та пляшка була занадто активною. Давай я відведу тебе додому, дам води і ти здохнеш у тихому місці. Все буде добре.
Мама кивнула головою, але не вважала себе поганою ідеєю давати дитині алкоголь. Вона взяла мене за руку і почала тягнути назад до будинку. Я обернулася, поки йшла, і двоє продавців відповіли мені широкою посмішкою.
- Дякую, що прихистили!
Я не поклонялася як завжди, але не тому, що знеохочувалася емоційно. Я не помічала, щоб хтось тут вклонявся, так що в цьому місці, можливо, не було такого звичаю. Тепер я просто усміхалася. Ця велика усмішка не була чимось новим у спілкуванні з іншими, і те, що вони посміхалися й махали мені в відповідь, було доказом цього.
- Мэйн, тобі все ще погано?
—...ага.
По дорозі додому ми трохи розмовляли, тримаючись за руки. По дорозі я дивилася на магазини і, звичайно ж, тут не було книжкових крамниць. Моє нинішнє завдання щодо того, щоб переконати мене купити мені дитячу книгу і, можливо, вивчити кілька літер, закінчилося повним провалом. Навіть якщо це місто належить комусь потужному, навіть якщо ми оточені такими стінами, тут немає книжкових. Якщо книги не продаються навіть тут, то їх ще десь продають.
Я в розпачі. Я ніколи не думала, що Бог настільки жорстокий, щоб змусити мене — Урано Мотозу, любительку книжок, яка може провести день або два без їжі.
Зрештою, чому я не народилася двориком... Пф! Переродитися простолюдином... Боже... Що я такого зробила, щоб впасти в немилість?
Навіть якщо я скажу батькам, що хочу, щоб вони стали знати і могли купувати мені книги, це все ще просто дитячі фантазії. Я б ніколи не сказала, що не хочу народжуватися в цій родині. Але насправді я хочу бути аристократкою. Якщо ні, то принаймні мати достатньо грошей для того, щоб купувати книжки у аристократії, що розірвалася.
Може, я застрягла в цьому жахливому місці, але знаю, що незалежно від того, як сильно я плачу, це не допоможе мені дістати книгу. Якщо тут немає книг, я не зможу купити книгу.
Отже, як же мені отримати її?
Я просто можу зробити її сама, хіба ні?
Насправді я справді хочу книжку з цього світу, але це надмірна розкіш. Щоб задовольнити свої бажання, я планую відкласти навчання мови цього світу. Замість цього я робитиму книжки на популярному мені японському.
Я ще не до кінця зрозуміла, як збираюся здійснити все це, але зараз це неважливо. Без сумніву, я дістану книгу!