Коли я прийшов до тями, то спав на соломі.
Чому на соломі. Але це точно солома. В чомусь схожому на комору була купа соломи, і я пав на ній.
Чи є в Токіо місце, де є солома? Ні, чому я взагалі тут?
Подумаймо про це.
Що я робив вчора? Наскільки пам’ятаю, намагався пограти в якусь дивну онлайн гру. Коли вже збирався почати, моя свідомість віддалилася...
Коли отямився, то лежав на соломі. Не знаю, що сталося..
Отже, це гра?
У повній віртуальній реальності.
Не може бути. Ніколи не чув про таке. Менш того, можна увійти в гру одним клацанням миші? Неможливо. Наче уві сні?
– Фррр.
Потім почувся звук ніби хтось фиркнув.
Ох. Я злякався.
У будиночку щось є. Я примружив очі.
Га?
Що це?
Слово «кінь» раптом спало мені на думку. У мене не було жодних сумнівів, що там був кінь.
Я підвівся, і, звичайно ж, там був кінь.
Судячи з товщини ніг, на чистокровного не схоже, але все ж це кінь. Я не знаю, що це за кінь.
Розмір комори приблизно як однокімнатна квартира.
І в ній є один кінь. В хорошому стані. Я хочу, щоб він перепросив переді мною, який живе сам з тим батьком у тій квартирі на чотири з половиною і шість татамі.
Немає сенсу гніватися через щось подібне, тому я оглянувся.
Було тьмяно, але за вікном горіло червоне світло, яке проникало всередину. Ще мить тому тут була майже непроглядна темрява, а може це ранкове сяйво.
Довкола нікого не видно. Віконних шибок і віконниць не має, вікно відкрите навстіж.
Кінь мовчав.
Коли я подумав: «що це?», на думку ніби прийшла інформація, кінь.
Коли я думаю: «Що це?», вона здається, спливає в моїй голові.
Оцінка.
Пригадав я.
Це була остання навичка, яку я вчора додав в налаштуваннях ігрового персонажа.
Я подивився на себе і подумав: Оцінка.
Каґа Мічіо <Чоловік, сімнадцять років> Селянин Lv1
О. З’явилася інформація. Мене звати Каґа Мічіо.
Іншими словами, не має жодних сумнівів, що я у вчорашній грі. Повна віртуальна реальність.
Але як? Я навіть не вказав свого імені чи віку. Можливо, якомусь суперхакеру вдалася з’ясувати мою особисту інформацію.
Дивлюся на своє тіло, але ніде не помічаю жодних відмінностей. Воно не несправжнє. Це цілковито моє тіло.
Виглядає так само як і вчора, та й в тому ж спортивному костюмі. Це мій звичайний домашній одяг.
І відтворений у грі?
Не просто спорядження, а спортивий костюм?
І босий. Температура повітря ні холодна, ні спекотна. У середині приміщення це нормально, але на вулицю босоніж - це проблема.
Озирнувшись всередині будівлі, де стало трохи світліше, я побачив на підлозі щось схоже на пару сандалій.
Коли я задумуюсь, що це таке, номінація знову зринає в думках.
Вони схожі на сандалі й виглядають так само.
Я вирішив їх взути. Шкарпеток немає, тож взуваю на босу ногу. Обмотав мотузку навколо щиколоток, щоб вони трималися на місці й не злетіли. Примітивно.
Зміна амуніції, те, що в іграх ти робиш машинально, одним клацанням миші, не можливе у віртуальній реальності.
Коли я оглянув своє тіло і подумав оцінити, інформація знову зринула в моїй голові.
...Ем.
Злодій Lv1, це через них.
Мені шкода. Я дозволив собі одягнути не своє спорядження. У підсумку отримав другий фах, найгіршим з можливих способів.
До речі, начебто спортивний костюм не вважається екіпіруванням. Це тому, що я перенісся з ним? Лише сандалі, які я щойно взув, є екіпіруванням.
Якщо подумати, мало бути ще й бонусне екіпірування.
Обшукавши кімнату, я знайшов в соломі меч. Я його оцінив.
В думках зринула назва Дюрандаль, Священний меч, і його різні скіли. Він має багато навичок, такі як п’ятикратна сила атаки, поглинання HP, поглинання MP тощо.
Це справді бонусна зброя - шість. Схоже, він має неймовірну силу.
Поруч з мечем також було кільце. Я спробував його оцінити, але властивість аксесуара, також здається досить хороша Воно називається Перстень рішучості. Відповідна назва для початку гри.
Я одягнув перстень і узяв в руки меч.
Зрештою, я в грі. Це підтверджується тим, що у мене з’явилася бонусна зброя, яку я обрав у налаштуваннях персонажа. Що правда, не знаю, як вони реалізували віртуальну реальність
Вирішив вийти зі стайні.
Не хочу залишатися тут назавжди та бути спійманим на крадіжці сандалів.
Я засунув Дюрандаль за шнурок на поясі свого спортивного одягу, якби це зробив воїн.
Зовні краєвид нагадує спокійне сільське поселення. Кілька дерев’яних, одноповерхових халуп і городи навколо. На сході, осяяні сонцем, простягалися поля, а на півночі ліс.
Хоча сонце ще не повністю зійшло, селяни, схоже, почали працювати рано. Кілька людей йде дорогою.
Я квапливо сховався за стайнею. Не впевнений, чи варто було ховатися.
Але я навіть не знаю, де знаходжуся. Краще було б діяти обережно. До того ж я вкрав пару сандалів.
Я стежив за двома чоловіками з тіні.
Переглянув їх дані за допомогою оцінки. Зручно.
В обох лише імена, прізвищ не має. Це не персонажі гравців? У них лише один фах. Другого фаху, здається, немає. Їхні рівні не дуже високі. Можливо, це просто так налаштовано.
У мене ж перший рівень.
Я пішов у ліс за стайнею, вирішив поспостерігати за селом.
Можливо, не було б проблемою, якби я вийшов на очах у селян, але так сталося.
Село досить велике, витягнуте, в південно-західному напрямку. У ньому близько трьох-чотирьох десятків будинків. Деякі будинки в центрі дво- або триповерхові.
Оціню людей, які виходять з будинків.
Деякі люди, за фахом, не були селянами. Фермер Lv5 Я не знаю різниці між селянами й фермерами.
Якщо це гра, то десь має буди посібник. Якби не було оцінки, то я б нічого не знав.
Продовжимо спостереження.
Найвищий рівень у старого чоловіка, селянин двадцять п’ятого рівня.
Якщо з кимось і говорити, то це має бути людина з найвищим рівнем. Або навпаки, це повинен бути хлопець з найнижчим рівнем.
Знайшов сільського голову, трохи нижче восьмого рівня Йому шістдесят вісім років.
Також була ще одна людина з фахом торговця шостого рівня.
Мандрівний торговець чи крамар. Він вийшов з трьох поверхового будинку і швидко повернувся в середину.
Якщо послухати, що вони говорять, бути торговцем не погана ідея.
Поки я думав про це, раптом у селі здійнявся галас.
Гучний голос луною прокотився по селу.
Як поглянув в напрямку голосу. Двоє людей, які щойно вийшли з села, в паніці біжать мені на зустріч. Вони щось кричать, але я не можу розібрати, що вони говорять.
Незабаром з будинків повиходили мешканці села зі зброєю. У них мечі та мотики.
Неможливо. Мене помітили?
Подумав я, але, здається, вони шукають не мене. Дехто з селян зібрався і побіг на схід.
Я тихо просуваюся лісом.
Вдивляючись на схід побачив хмару пилу. Кілька людей вбігло в село.
Бандити.
Я не суджу про це за зовнішністю. Оцінка показала що їх фах - злодій. Бандити ще далеко і на вигляд не більше рисового зернятка, але потрібна інформація промайнула.
Це вміння оцінки дуже зручне.
Що відбувається? З результатів цієї оцінки зрозуміло.
Гра починається з події нападу бандитів?
Можливо, якщо ховатися в лісі, вдасться уникнути нападу.
Рівні всіх бандитів низькі. Якщо вони мають однозначний рівень, то навіть я зможу з ними зрівнятися.
Крім того, є священний меч Дюрандаль.
Мечі, що є у бандитів, це мідні, які є навіть у селян. Ймовірно, це початкове спорядження. Воно не може протистояти Дюрандалю.
Селяни зайняли позицію трохи попереду стайні, в якій я спав. Схоже вони перехоплять бандитів там. Старий двадцять п’ятого рівня, якого я бачив раніше, знаходився в центрі.
Уґо <чоловік, тридцять вісім років>
Злодій: Lv41
Екіпірування: залізний меч, бандана, залізні обладунки, шкіряне взуття.
Сільський голова також був там. Легше, восьмий рівень.
Бандит-супротивник...
Цей чоловік, ймовірно, ватажок.
Тільки один з них мав високий рівень. Спорядження теж досить розкішне. Він навіть носить бандану бандита.
Поруч з ним дев’ятнадцятий рівень. Третій на одинадцятому рівні. Решта мала однозначні числа.
Низький рівень, мабуть, тому що це перша подія. Якщо буду обережним з ватажком, то навіть я зможу впоратися.
Коли бандити врешті-решт дійшли до села, вони підняли мечі й кинулися вперед.
Селяни їх перехопили. Прямо на моїх очах почався бій між своїми й чужими.
Хтось щось кричить. Я не розумію, що вони кажуть. Бандити та селяни б’ються запекло.
Місце, де вони б’ються, за два кроки від узлісся, де я ховаюся. Якби я вискочив з лісу, то зміг би застати їх зненацька.
І бандити, і селяни були невисокого рівня, тому жоден з них не переважав іншого, і вони були рівними за силою. Ватажку сорок першого рівня протистоїть старий двадцять п’ятого.
Однак, як і слід було очікувати, через різницю в рівнях, ватажок незабаром узяв гору.
Ватажок збив старого з ніг і сів зверху. Він тримав старого і рухав рукою. Він сильно штовхав його.
Що він робить? Напевно, проштовхує свій меч крізь обладунки, старого. Чув, що так робили в старих бойових мистецтвах, які передбачали бій в обладунках.
Ватажок, тримаючи старого, природно дивився вниз.
Як для новачка, чи зараз правильний час?
Гадаю, що зараз зможу непомітно дістатися до ватажка. Якщо я завдам удару ззаду, священним мечем Дюрандалем, то зможу завдати йому значної шкоди.
Моє серце калатає.
Я витягнув Дюрандаль з піхов на поясі та стиснув його обома руками. Дюрандаль важчий за дерев’яний меч, але не настільки, щоб я не зміг ним орудувати. Раніше я займався кендо, тож для мене це простіше простого. Якщо це рання подія гри, не повинно бути супротивника, якого не міг перемогти я хлопець першого рівня.
Тоді у мене немає іншого вибору, окрім як піти.
Глибоко вдихаю.
Я більше не чую звуків навколо. Я більше не сприймаю, що хтось говорить.
Вискочивши з лісу. Одразу біжу до ватажка сорок першого рівня.
На шляху один з бандитів, помітивши мене, стає переді мною і намагається перешкодити. Я замахнувся Дюрандалем і одним ударом меча рубанув бандита другого рівня. Ось так це відчувається з другим рівнем?
Я знову підняв Дюрандаль і побіг. Нарешті, я трохи підскочив і приземлився прямо поруч з ватажком. Опираюся ногою й опускаю меч. Не вбиваючи імпульс свого бігу, переводжу його у свій меч. Опускаю Дюрандаль на шию ватажка, який дивився вниз. Святий меч торкнувся шиї бандита. Голова відлетіла.
З решти шиї хлинула червона кров.
Ого.
Що це за бризки? Довбане ігрове рішення.
Не маю часу думати про це. Кидаю виклик іншим бандитам.
Всі однозначні рівні навколо ватажка були знесені одним ударом. З кожним змахом Дюрандаля й бризком крові, ворогів стає все менше.
Я шукаю бандита дев’ятнадцятого рівня, наступного після ватажка. Зачищаючи однозначну дрібну рибу, кручу головою, щоб перевірити бандитів.
Бандит дев’ятнадцятого рівня атакував місцевість, де знаходився сільський голова, на деякій відстані від ватажка. Кілька мешканців села зібралися навколо старости.
Хтось щось кричить. Голосні крики лунають то тут, то там. Бандит дев’ятнадцятого рівня подивився в мій бік і теж щось крикнув.
Бандити припинили бій і почали тікати.
Ймовірно, вони відступають, побачивши поразку свого ватажка.
Зараз саме в той час, коли вони показали свої спини. Я теж кинувся в погоню. Вбивши кілька бандитів зі спини.
Переді мною став бандит одинадцятого рівня. Це третій чоловік.
Він замахнувся мечем зліва, а я піймав його правою рукою. Цього разу я замахнувся зліва і дозволив йому перехопити свій меч. Другий чоловік вбраний в обладунки, тому удар по тулубу не звалить його з ніг.
Я швидко оцінив ситуацію і зробив невеликий рух мечем вдаривши ним по руці. Це рух, який можна зробити лише практикуючи кендо.
Праве зап’ястя бандита одинадцятого рівня відрізалося і зіслизнуло. Як і очікувалося від Дюрандаля
Не звертаючи уваги на кров, що била з його зап’ястя, рубаю мечем, який повернув. Якщо зап’ястя відкинуто, не можливо перехопити атаку мечем. Бандиту одинадцятого рівня відсікло голову.
Пробігаю крізь бризки крові.
Бандити були в режимі повного відступу.
Бандити дев’ятнадцятого рівня рятується втечею. Який жалюгідний хлопець. Зрештою, ти всього лише бандит.
Я вбив ще кілька бандитів, які намагалися втекти. А потім рубаю і бандита дев’ятнадцятого рівня. Дев’ятнадцятий рівень, який показує свою беззахисну спину, намагаючись втекти, не може зрівнятися з Дюрандалем.
Також зарубав решту бандитів. Зрештою, жоден з бандитів не зміг втекти, і вони були моїм досвідом.
– Фух
Перемігши всіх бандитів я впав на місці.
Попри те, що це в грі, я важко дихаю. Я глибоко видихаю. Заспокоюючись. Звуки навколо мене знову стали чутними.
Поле завалене мертвими бандитам і бризками крові.
Схоже, потрібно багато часу, щоб переможений супротивник зник. Не треба, щоб вона була настільки реалістичною.
Бета-тестери не скаржилися?
Я ніколи не чув про повністю віртуальну гру, тому, можливо, якраз у бету я й граю. Тоді, я сам поскаржуся на це.
Коли я сів і перевів подих, до мене підійшов сільський голова. Староста села трохи нижче восьмого рівня.
– xxxxxxx
– Я не розумію, що ви кажете.
– Перепрошую. Ви розмовляєте брахімською?
Ось воно. Це налаштування.
Перші слова були незрозумілі, але сільський голова, швидко перейшов на зрозумілу мову.
– Так.
– О. Як і очікувалося. Ви шукач пригод?
Що тут настільки дивовижно? Ти теж говориш
– Ну, щось типу того.
Я просто дружньо киваю йому.
– Дякую, що врятували село від скрутного становища.
– Ні. Нема за що.
Це така подія.
Але я, мабуть, виглядаю трохи нахабним. Це тому, що голова сільський голова занадто скромний. Хоча він і сільський голова, але його рівень не високий. Важко використовувати ввічливу мову, тому все закінчилося так.
– Я віддячу вам, як зможу.
– Зрозуміло. Тоді, чи можу я десь прилягти? Я трохи втомився.
Хоча це гра, відчуваю втому так, ніби я дійсно рухав своїм тілом. Дійсно, віртуальна реальність.
Крім того, не хочу залишатися тут надовго, коли навколо валяються мертві бандити. Заберуся звідси до біса.
– Що ж тоді, будь ласка, зайдіть до мого дому. Я сільський голова, звуть мене Комара.
Його фах теж сільський голова, тож він, мабуть, головний у цьому селі.
– Гаразд. Мене звати Мічіо.
Схоже, у цих хлопців не має прізвищ, тому я назвався просто Мічіо.
Сільський голова пішов у перед, тож я поспіхом підвівся і побіг за ним.
– xxxxxxx
– xxxxxxx
Я поняття не маю, про що говорять між собою голова і селяни.
Цікаво, що з цією грою.
– Як мало людей розмовляють брахімською?
– У цьому селі тільки я і купець Бікка.
– Хм. Справді?
Ви дуже молодий, шановний Мічіо, але як бачу, вмієте розмовляти брахімською.
– Уммм
Що тут настільки дивовижно?
До речі, брахім, це не японська. Звучить дивно і не японською. Звичайно, я ніяк не можу нею розмовляти, але якимось чином я її цілком розумію і можу нею говорити.
Віртуальна реальність - це те, що я не дуже розумію.
– Був ще один чоловік, колишній шукач пригод, який міг розмовляти брахімською, він брав участь у битві раніше...
Сільський голова знизив голос.
Каґа Мічіо <чоловік, сімнадцять років>
Селянин: LV2, злодій: LV2
Екіпірування Дюрандаль, сандалі, перстень рішучості.
Чи міг це бути старий чоловік двадцять п’ятого рівня? Або якщо він колишній шукач пригод, чи його фах інший, ніж селянин? Але нікого іншого не було.
Я поглянув на себе.
Упс.
Здається мій рівень підвищився в битві щойно.
Це була запекла битва, тож це закономірно. Чи варто нарікати на те, що це була така важка битва, а рівень піднявся лише на один? Здається, що підняти рівень досить складно.
Ми прийшли до будинку сільського голови.
– xxxxxxx
– xxxxxxx
– Нехай приготують гарячу воду.
– Вибач.
Сільський голова говорив з родиною і завів мене до хати.
Будинок старости - двоповерховий, з глинобитними стінами.
Рівень цивілізації не високий. Ймовірно, античний або середньовічний. Не було ні зброї, ні луків.
Увійшовши в середину, можна побачити простору земляну підлогу. Мене завели у невеликої кімнати поруч із входом.
– Будь ласка, відпочиньте в цій кімнаті.
– З вашого дозволу.
– Тож.
У кімнаті все ще була земляна підлога, але в глибині кімнати лежали дерев’яні дошки.
Я ліг на дошки.
– Фух
Зітхнув я.
Мені треба вийти з системи на деякий час.
...
Га?
Як вийти з системи?
Не можу вийти.
Я запанікував. Якщо подумати, я не знаю, як вийти з системи. Не було жодних інструкцій чи посібника.
Як мені повернутися до реальності.
– Вийти з системи...
Спробував я пробурмотіти, але нічого не відбулося.
– Вийти. Вихід. Перервати. Завершити. Система. Меню. Відкрити. Сейв.
Нічого не змінилося.
– Відкрити меню. Головне меню. Меню виходу. Додаткове меню. Опції виходу. Вікно. Відкрити вікно. Вікно меню. Вікно виходу. Пам’ять. Зберегти. Зберегти та вийти. Перезаписати та вийти. Очистити. Повернутися. Вихід. Повернення. Закінчити. Кінець. Завершити все. Готово...
Я спробував промовити все, що зміг придумати, але нічого не сталося.
Воно не повертає мене до реальності.
Ні, невже це взагалі гра?
Мої відчуття підказують мені, що це місце цілком реальне. У цьому не має жодних сумнівів. Це не може бути сном.
Якщо воно реальне і в грі, то це віртуальна реальність, але я нічого не чув про повну віртуальну реальність.
І до того ж просто клацнувши по екрану в браузері. Я навіть не надягав на голову шолом або будь-який пристрій, який його нагадував.
Світ який здається реальним, але не є віртуальною реальністю.
Коротко кажучи, це просто реальність.
Проте, саме тому це виглядає як гра.
«Оцінка», подумав я. Інформація про мене виринула в моїй голові.
Таке було б можливо лише в грі.
Але поглянувши на себе, я побачив.
Побачив кров на своїй спортивній формі.
Якби це була гра, чи залишилася б кров, чи щось таке. Якщо це в грі, чому кров не зникає?
Це справді в грі?
Ні, навіть якщо я в грі, це теж саме, якщо я не можу вийти з неї. Я коли-небудь повернуся до реальності?
Застереження!
Ви вирішили залишити цей світ і жити в іншому.
Ви не зможете повернутися в цей світ знову.
Повернулися останні спогади про перебування вдома.
Повідомлення, яке з’явилося в кінці налаштування. Гадаю це була правда.
Звичайно, я можу оцінювати й у мене є Дюрандаль, який, здається є зброєю номер шість.
Але це не означає, що я можу бути впевненим, що це світ гри. Якщо це світ, що був створений, то попередження, яке з’явилося при цьому, також правдиве.
– Перепрошую.
Поки я думав про це, зайшов сільський голова.
Жінка, схожа на служницю, тримала дерев’яну діжку з гарячою водою.
– А, ага.
– Будь ласка, обітріть своє тіло цією гарячою водою.
Жінка поставила діжку і запропонувала грубий рушник. Це не рушник, просто шматок тканини.
– Вибачте.
– Також ми приготували для вас змінний одяг. Той що на вас зараз, забруднений, тож я віднесу його до пральні.
– Гаразд.
Інша жінка поклала на дошки складений одяг.
Вік жінки шістдесят шість років і враження, яке вона справляла на мене, підказувало, що це дружина сільського голови. Закінчивши свої справи, вони пішли з сільським головою.
Я залишився один, зняв спортивну форму і витерся рушником.
На спортивках місцями були червоні плями. Це була кров бандитів.
Не видно, що вона зникне найближчим часом. Якби це не було в грі, звичайно, вона б не зникла. Зрештою це не гра.
Я глибоко зітхнув.
Зрозуміло, я можу оцінювати, і в мене є шоста зброя. Але хто може сказати напевно, що я в грі?
Ви не зможете повернутися.
Це світ, де діють всі ці налаштування, включаючи останнє попередження.
Іншими словами, це просто реальність. Це альтернативний світ, як сказано в попередженні.
Так. Мушу визнати.
Я зрозумів. Що я тікаю від реальності. Відвертаюся від фактів, які повинен визнати.
Чому я тікаю від реальності?
Вбивства.
Якщо це в грі, то я щойно переміг ігрового персонажа.
Якщо не в грі, то я вбив людину, а не ігрового персонажа.
Те, що я зробив раніше, косивши бандитів, можна назвати вбивством. Якщо це реальний світ.
Ось чому мені подобається думати, що я в грі. Це втеча від реальності та видавання бажаного за дійсне. Лише безпідставна надія.
Мушу визнати. Це реальність. Я скоїв вбивство. Вбив людину.
Коли різав їх, я відчайдушно намагався думати, що це просто гра, але дотик Дюрандаля чітко відчувався в моїй долоні. Я забрав життя людини.
Проте все залежить від того, як на це дивитися.
Це світ, де бандити зазвичай нападають на села.
Якщо я не зможу вийти з системи, мені доведеться вбити когось знову. Можливо, це неминуче.
Якщо це неминуче, то було б добре покінчити з цим поки думаєш, що це гра. Якщо мене поб’ють через те, що занадто злякався, коли прийде час.
Опоненти - бандити.
Не потрібно хвилюватися чи впадати в депресію. Якби цього не зробив, мене б побили. Треба прийняти цю реальність.
Я зробив глибокий вдих і прийняв рішення.
Так, це реальність.
Відтепер я маю жити в цьому світі. Аби вижити, мені доведеться бруднити руки. Я не повинен цього боятися.
Потрібно робити все, що в моїх силах.
Якщо подумати, був інший спосіб підтвердити, що це в межах тих налаштувань.
Перевантаження персонажа.
В уяві я побачив той екран з налаштуванням персонажа. Схоже, що я можу переміщувати курсор за допомогою зображення. Схоже, що налаштуванні мною бонусні навички персонажа діють.
Я так і думав.
Гадаю, все, що було в тому налаштуванні, діє і цьому світі. Включаючи останнє попередження.
Я вирішив залишити цей світ і жити в іншому. Але ще до того, як я це зрозумів. Тоді мені доведеться жити в цьому світі
З якоїсь причини, мої бонусні бали дорівнювали одиниці. Я мав би їх використати, але хіба я не встиг? Поки що я просто завершив скидання персонажа.
Вирішив переодягнутися в одяг, залишений сільським головою.
Чи зможу, я коли-небудь повернутися до справжньої Японії?
Гадаю, я не зможу повернутися. Якщо те попередження справедливе.
Я навіть думав про самогубство. Я не шкодую про Японію. Я радий, що не можу повернутися до школи без друзів або до батька.
Однак дивуюся, чому переймаюся деталями. Я більше не зможу читати манґу, на яку з нетерпінням чекав, або не зможу їсти м’ясні пиріжки з сусідньої пекарні.
Чи справді я буду жити в цьому світі? Чи виживу?
Одяг, який залишив сільський голова, досить великий. Мішкувата сорочка і мішкуваті штани. Вони не жорсткі й не дуже зручні. Рушник теж не дуже м’який.
Цікаво, чи зможу я коли-небудь знову носити зручний японський одяг.
Але немає сенсу зациклюватися на цьому.
Одяг залишений сільський голова, не настільки незручний, щоб я не міг його носити. З вдячністю прийму його. Я намагаюся його оцінити, але це не схоже що це предмет спорядження.
Тепер, коли це сталося, буде те, що буде. Є й інші речі, про які варто подумати зараз.
Наразі, чи варто вилучити Дюрандаль з екіпірування.
Дюрандаль дійсно дивовижний меч. Занадто чудовий меч. Я зрозумів це під час битви з бандитами.
Саме тому він є легкою мішенню.
Якби він був у грі, його б не вкрали. Але якщо це не гра, то не має таких обмежень.
Я зараз в сандалях. Вони, схоже належать, комусь іншому.
Якщо сандалі, які належать комусь іншому, можуть бути моїми, то чи не може мій Дюрандаль також належати комусь іншому?
Можливість викрадення небезпечне з двох причин.
По-перше, я можу втратити шістдесят бонусних балів, якщо мій Дюрандаль вкрадуть.
Бонуси - одні з небагатьох союзників, які я маю, щоб вижити в цьому світі. Ні, я б сказав, що зараз вони є моїм єдиним союзником (хоча маю дев’яносто дев’ять балів.) Я не можу дозволити собі їх витратити.
Інша причина, що кожен, хто спробує викрасти Дюрандаль, ризикує забрати й моє життя.
Якою є смерть в цьому світі? Цікаво, чи мене повернуть до життя в церкві, але з пониженим рівнем. Чи це буде звичайна смерть.
Чи ті бандити оживуть десь в іншому місці? Мені здається, що це малоймовірно.
У будь-якому випадку, не варто носити Дюрандаль з собою занадто багато. Можна перевлаштувати його, коли буде потрібно.
Цікаво, чи можна стерти Дюрандаль після того, як його вкрадуть.
Щоб перевірити це, я спробував скинути свій персонаж, не тримаючи Дюрандаль. Здається шосту зброю неможливо змінити. Перстень рішучості на моєму пальці можна зняти. Як і очікувалося, здається, що коли Дюрандаль вкрадуть, бонусні бали будуть втрачені.
Тримаючи відставлений Дюрандаль, я подумав, що треба знову перепризначити персонажа.
Коли я зняв шосту зброю і завершив перевизначення персонажа, Дюрандаль, який я тримав, зник.
Селянин Lv2, злодій Lv2, герой Lv1
Спробую використати налаштування фаху, створені під час скидання персонажа. Коли я подумав про налаштування фаху, в мене в голові з’явився мій фах.
Герой: Lv 1.
Ефекти: середнє збільшення HP, середнє збільшення MP, середній приріст сили, середній приріст витривалості, середнє збільшення інтелекту, середнє збільшення духу, середній приріст спритності, середній приріст вправності.
Навичка: Овервелміг.2
І ще одне. Коли я обрав Герой Lv1, в моїй голові промайнула інформація.
Звучить як досить хороший фах.
Там завжди був герой на початку.
А хіба ні? Я став бандитом, коли вкрав сандалі. І в же потім я став героєм. Мабуть, отримав цей фах, захищаючи село від бандитів.
Ефекти героя досить разючі. Принаймні, у порівнянні з селянами та бандитами. Як і слід було очікувати від героя.
Ефект селянина, схоже, полягає в не значному прирості сили. Жодних навичок. Убогий.
Ефект бандита - невеликий приріст спритності. Тут теж ніяких навичок. Краще, ніж селянин, мабуть.
Каґа Мічіо <Чоловік, сімнадцять років>
Селянин: Lv2, злодій: Lv2, героя: Lv1
Екіпірування: сандалі
Знову починаю перевлаштувати персонажа. Додалося професій, так що у мене навіть з’явився третій фах. Усі бонусні бали, що залишилися, вкладу на навички засновані на досвіді.
Закінчивши переконфігурацію персонажа, оцінив себе. Власне є три фахи.
Чи варто зробити героя першим фахом. Подумаємо про налаштування фаху.
Я спробував змінити перший фах на героя, але не зміг. Як першу професію можу вибрати лише селянина, або бандита. Чому.
Нічого не вдіяти, тому я встановив другим фахом Героя Lv1. Третім фахом, здається, автоматично встановився Бандит Lv2.
– Перепрошую. Дозвольте?
Знову прийшов староста.
– Так звісно. Чого хочете?
Не добре. Якось моє ставлення стає пихате.
А точніше, сільський голова занадто скромний.
Ну, він може бути на сторожі, тому що я розправився з бандитами за допомогою Дюрандаля.
На думку сільського голови, якби селяни піддалися жорстокому ставленню. Але людині, яка врятувала їхнє село, вони нічого не можуть зробити, і якщо він поставиться до неї холодно, то можуть нарватися на помсту.
Я, мабуть, заважаю.
Це стратегія така, діяти скромно та чекати, поти піду геть?
– Ми будемо снідати пізніше, але я зібрав спорядження бандитів, тож, будь ласка, спершу перевірте його.
– Гаразд.
Сказав я, але не розумію.
Що він має на увазі під перевіркою? Чи можу я забрати спорядження собі?
Оскільки це спорядження бандитів, яких я вбив, то, схоже, можу взяти його як своє. Якщо це потужне спорядження, селяни можуть розлютитися, якщо спробувати його викрасти.
– Сюди.
– Чи може це спорядження бути моїм?
Запитав я, йдучи за сільським головою.
– Так. Спорядження бандитів, який переміг шановний Мічіо, природно належить шановному Мічіо.
– Зрозуміло.
Схоже, спорядження бандита можуть віддати тому, хто його переміг.
Можливо, це нормально в суспільстві, відмінному від сучасної Японії, де дуже розвинені поліція та судова система.
– Цього разу селяни перемогли двох бандитів. Тому я прошу, щоб спорядження тих двох віддали тим, хто їх переміг.
Селяни перемогли лише двох бандитів?
Якщо подумати, то селяни та бандити просто били один одного. У мене, який використовував Дюрандаль, це було майже одним ударом меча.
– Гаразд. Це не має значення.
Я не знаю звичаїв цього світу і вирішив прийняти пропозицію.
Можливо, я міг би заперечити, що битва була виграна завдяки мені, тож це все моє.
Але краще цього не робити. Насправді я селянин другого рівня. Зараз у мене не має Дюрандаля, і було б небезпечно, якби всі жителі села сприйняли мене серйозно.
– Дякую вам. Хочу подякувати вам від імені мешканців села.
Це не те ставлення, яке він повинен мати до когось другого рівня, як я.
– Не хвилюйся про це.
Оцінка є бонусною навичкою, тож її, ймовірно не можуть використовувати, голова села чи люди в цьому селі.
На думку селян мій рівень, мабуть, тридцять плюс.
Легко впорався з бандитами, які були майже одного рівня з селянами. Селянин найвищого, двадцять п’ятого, рівня, був переможений ватажком бандитів, тож серед селян немає нікого, хто б міг би зрівнятися зі мною.
Ось чому він такий смиренний.
Спорядження бандитів лежало в кутку, на околиці села, куди привів мене сільський голова.
На сторожі стояла одна людина.
Це той самий торговець шостого рівня, якого я бачив сьогодні вранці?
– Це Бікка, єдиний торговець у селі.
– Мене звуть Бікка. Хотів би подякувати вам за те, що ви врятували наше село і нас.
– Мічіо. Не перебільшуєте.
– Так, пане. Ось спорядження бандитів.
Я поглянув на виставлене спорядження.
Були розкладені шкіряні обладунки, шкіряне взуття та інше спорядження, яке носили бандити.
– xxxxxxx
– О, зрозуміло. Красно дякую. Селяни, які перемогли бандитів, мають бути задоволені.
– Не зважайте.
Здається, сільський голова сказав торговцю, що я не простив спорядження двох людей.
– Шановний Мічіо у вас є вільне місце?
Запитав купець.
– Місце?
О, ні.
Я ще не знаю цього терміну. Що означає «у вас є місце»?
– Моя брахманська недостатньо добра? Місце для обладнання і тому подібного.
– ...Думаю, мабуть, залишилося не багато.
Я не знаю. Тут недостатньо місця?
– Хіба ви не шукач пригод шановний Мічіо?
– Ні, ну, щось на кшталт того.
Чи є якесь визначення авантюриста?
Мене розкрили рано.
– Якщо ви шукач пригод, ви повинні вміти користуватися Айтембокс3. Чи залишилося місце в місці, де ви зберігаєте меч, який носили раніше?
Простягнув мені руку допомоги голова сила.
Простір Айтембокс? Звучить корисно.
Дюрандаль зник під час переналаштування персонажа. З погляду сільського голови, це виглядало в так, ніби його помістили в якийсь простір.
– Айтембокс, відкрити. ...Скринька предметів, відкрити. Інвентар, відкрити. Сумка інструментів...
Пошепки бурмотів я, але нічого не відбулося. Нічого не змінилося.
Заклинання інше? Чи, може, я не пам’ятаю? У будь-якому разі, зараз я не зможу цим скористатися.
Відчуваю, як холонуть очі старости та купця.
Я бурмотів дивні речі собі під ніс, об’єктивно кажучи, на це було боляче дивитися.
Боляче. Дуже боляче. Я повністю страждаю від синдрому восьмикласника4.
Тихо, моя ліва рука.
– Як щодо.
На жаль., здається, місце зайняте.
Я не можу нею користуватися, але якщо я скажу, що не можу її використовувати, тоді ми будемо говорити про те, куди подівся Дюрандаль. До речі, куди подівся Дюрандаль?
– Шановний Мічіо, ви коли-небудь бували в місті Бейл,
– Ні. Не був.
Завтра на світанку я поїду в місто Бейл, щоб запастися товарами. Якщо хочете, можу відвести ваше спорядження возом. У місті Бейл є магазини зброї та обладунків. Можете продати свої товари там.
Запропонував купець.
На якусь мить я сподівався, що купець купить у менше моє спорядження, але, схоже, помилився.
Якщо він це зробить, то просто візьму націнку посередника.
– Я вдячний вам за це. Так і зроблю.
Замість того, щоб продавати спорядження, його можна було б використати для власних потреб.
– Ось Інтеллідженскард5 бандитів.
Торговець показав картку розміром із записник.
– Інтеллідженскард?
Що це таке?
Перепитав я.
– Ми прибрали всі тіла бандитів. Це Інтеллідженскард, що залишилася. За декого з бандитів, мабуть, призначили винагороду. Якщо ви передасте їх лицарям міста Бейл, то отримайте винагороду.
– Зрозу... мів.
Я розумію, про що говорять.
У світі, де лютують злодії, винагорода була б ефективною. Інтеллідженскард - це як доказ того, що ви перемогли бандитів.
Здається, що це загальновідома річ, яку всі знають у цьому світі.
І, врешті-решт, тіла бандитів прибрали. Схоже, вони не оживуть. Це природно?
Було б погано, якби мене вважали надто дивним. Отримавши Інтеллідженскард, я не дивився на неї похмуро, а просто взяв. Потім я удав, ніби перевіряю своє спорядження.
Там було кілька мечів, залишених бандитами. Також був залізний меч, який був у ватажка. Це було б першокласне спорядження. Не схоже, що він рідкісний, тож я маю його продати.
Навіть якщо у вас є хороший меч, його вкрадуть або станете мішенню.
Решта - мідні мечі. Глядячи на них, під час оцінки, я знайшов одну дивну річ.
Це мідний меч, позначений як порожній у розділі навичок. Інші мідні мечі не мають запису про навички.
– Щось не так?
Запитав мене купець, тримаючи меч у руці.
Саме вміння теж було закріплене до Дюрандаля. Можливо, річ не у тім, що є вільна навичка, а радше в тому, що є порожня комірка для навички.
– Схоже, це гарна річ.
– Ви розбираєтеся?
Але я не знаю, як додати до нього навичку.
– Навичка. Комірка для навички. Додати навичку. Керування навичками.
Знову забурмотів я.
Нічого не станеться. Нічого не змінилося.
Маючи на увазі, що я ніколи не міг змусити щось статися, бурмочучи. Я просто подумав про це, як при оцінці й при перелаштуванні персонажа.
– Якщо коваль справляє кристал навички, він може додати вам навичку. Чи є на мечі якісь навички?
– Ні. Не пощастило.
– Правда?
Схоже, що для того, щоб додати навичку, потрібні кристали навичок.
І, можливо, треба бути ковалем, щоб його додати.
– Але цей меч не поганий. Зробімо його моїм гонораром.
– Як ви знаєте, чи є там навички?
Запитав голова.
– Приблизно. Це називається інтуїція шукача пригод.
Оцінка - це бонусна навичка, тому небагато людей її мають.
Я ніколи не скажу, що вона у мене є.
– У нас є меч, яким користувався колишній шукач пригод села, про якого я згадував раніше. Можете поглянути на нього? Якщо він хороший, то полегшить життя тим, хто залишився.
– Якщо щось дізнаюся, скажу.
– Дякую вам. Як принесу його вам як найшвидше.
Голова пішов.
Я продовжую розглядати спорядження. Здається, жодне інше не має жодних навичок чи комірок для них.
Те ж саме стосувалося залізних обладунків і бандани, які були спорядженням ватажка.
Га? Бандана була головним убором ватажка.
Ні.
Це не те спорядження, яке носив ватажок. Те, що носив бандит сорок першого рівня, було не просто банданою, а банданою бандита.
Просто бандана і бандана бандита.
Коли бандану носив бандит, вона стає банданою бандита.
Це не може бути правдою. Можливо, це інше спорядження. То що ж це за бандана...
– Що це за бандана?
– Гадаю, її носив бандит.
Купець, здається, не в курсі.
Жоден бандит не носив просту бандану. Бандани бандита сорок першого рівня тут немає. Тож, розумно, припустити, що її підмінили.
У сучасній Японії мені, можливо, довелося просто поступитися і не піти на це.
Я не хочу виставляти себе напоказ і не хочу потрапляти в неприємності. Але це не сучасна Японія. Таке відчуття, що якщо тебе недооцінюють, у цьому світі це кінець.
Я прийшов у цей світ, захистив село і вбив бандита (ну, я зробив це не для того, щоб захистити село). Це було б занадто багато для них, щоб заплатити за це.
Чи я помиляюся.
Ні. На ватажку була бандана, бандана бандита.
– Та що була на ньому, мабуть, була банданою бандита.
– А, це...
Обличчя торговця перекосилося від здивування.
Він виглядав невинним. Якщо тільки він не хороший актор.
– xxxxxxx
Потім повернувся сільський голова. Судячи з його реакції, схоже, сільський голова теж непричетний до цього.
– Не може бути... Дозвольте мені негайно це перевірити. Будь ласка, зачекайте хвилинку.
Сільський голова швидко пішов.
Що ж тепер буде? Чи так легко знайти вкрадене спорядження?
Правда в тому, що я селянин другого рівня. Не варто підіймати багато шуму. Якщо це було щось, що планувало все село, то всі селяни могли б напасти на мене. Якщо все село піде на мене, я не зможу перемогти.
Я поспішив?
Однак мовчати після того, як тебе обікрали, теж неприродно. У цьому світі не має потреби миритися з чимось дивним у цьому світі.
Принаймні, я повинен підготувати Дюрандаль.
Подумавши про це, я озирнуся і побачив жінку, що стояла з трьома мечами.
Це мечі колишнього шукача пригод?
– Ці мечі?
Запитав я торговця.
– Вірно.
– Можна їх побачити?
– xxxxxxx
Купець щось сказав, і жінка передала йому меч.
Згідно з оцінкою, її звали Тілліх. Їй тридцять один рік. Ймовірно, вона вдова колишнього авантюриста.
Це білява жінка з простою зовнішністю, яку можна зустріти в сільській можливості Східної Європи. З мого погляду, як старшокласника, вона просто літня жінка, але не погана.
Чесно кажучи, мене трохи спокусило.
Я б не хотів, щоб мене попросили, «доглядай за мною до кінця мого життя», але був би більш ніж радий провести з нею ніч.
Я герой, який врятував село. Цікаво, чи не попросить вона мене про послугу сьогодні вночі у відповідь.
Вона вдова. Так, це можливо.
А поки що я просто буду чемним. Я підняв меч і подивився на нього.
Це схоже на одноручний меч у вигляді рапіри Хомури6. Він також має вміння полум’яного меча.
– Здається, це досить хороший меч.
– Правда?
Я підняв рапіру Хомури.
– Полум’яний меч!
Потім змахнув рапірою.
...
Нічого не сталося. Нічого не змінилося.
Мечем просто замахнулися. Я зробив це знову.
Тілліх і купець підозріло дивилися на мене.
Моя удача луснула.
Але коли я змахнув ним, у мене в голові спливло заклинання. Його потрібно вимовити. Судячи з назви вміння, має бути додатковий ефект від полум’я, коли рубаєш.
– Заклинаю тебе. Має серце, відчуй, і прояви порив волі меча, полум’яного меча!
Я промовив заклинання і замахнувся рапірою. І раптом полум’я охопило рапіру.
Ого.
Дивовижно.
– Хаау...
Пані Тілліх теж дивився на мене зі здивованим виразом обличчя. Хіба це не меч твого чоловіка?
Ні. Якби знала, то не стала б турбуватися, щоб я його оцінив.
Сільський голова розмовляв про щось з селянином на краю мого поля зору. Селянин, здається, теж побачив полум’я яке охопило рапіру. Він дивився на мене зі здивованим обличчям. Що трапляється, коли крадеш чужі речі? Це була гарна демонстрація.
Я теж вкрав чужі сандалі.
– xxxxxxx
Купець і пані Тілліх також про щось розмовляють.
Хммм.
Але відчуваю важкість тіла.
Не фізичної втоми, а ментальної. Я так втомився, що мені здається, ніби я нічого не можу зробити. Піднявши меч, я відразу відчув важкість.
Це. Я спожив MP, тому що використав навичку? Можливо, у мене недостатньо магічної сили. Селянину другого рівня, напевно, важко розмахувати мечем кілька разів постіль.
– Як думаєте, його вдасться продати за високу ціну?
І говориш мені про співпрацю?
– Я не впевнений. Вибачте, але я не дуже добре знайомий з ринковими цінами. Я навіть не уявляю, скільки за нього дадуть.
– Чи не хотіли б ви купити його у мене шановний Мічіо?
Я справді не знаю ринкової ціни. Думаю, що краще показати його торговцю зброєю і запитати про ціну. Якщо торговець зброєю не знає вартості цього меча, я куплю його за вищою ціною.
Я навіть не знаю ринкової ціни, не кажучи вже про грошову одиницю.
– xxxxxxx
Коли торговець щось сказав, пані Тілліх вклонилася мені.
Добре, добре. Натомість не поспішайте сьогодні ввечері. Це нестерпно.
Я передав рапіру Хомури пані Тілліх і дивлюся на наступний меч.
Як і рапіра, це одноручний ятаган. Він має два порожні комірки для навичок.
Я вважаю, що це досить непоганий меч.
– Навичок не має, але цей теж схожий на непоганий меч.
– Очевидно, це було цінне надбання померлого колишнього авантюриста.
Чи знав він, що в ньому є порожні комірки навичок?
Інтуїція шукача пригод? Чи збіг обставин?
– Я не знаю ринкової ціни, тож краще покажу його торговцю зброєю знову. Якщо торговець зброєю не захоче, його купувати, я куплю його, трохи дохи додавши від себе.
– xxxxxxx
Я передав ятаган пані Тілліх, яка схилила голову.
Останній виглядав як звичайний кинджал. Він не коштуватиме багато грошей.
– Він виглядає як звичайний кинджал. Це не поганий клинок, але він не коштуватиме багато грошей. Цим клинком могла б користуватися жінка. Чому б не зберегти його як пам’ять, про колишнього авантюриста?
Я передав кинджал Тілліх.
Очі пані Тілліх червоніють, коли купець назвав причину.
А, це. О, ні. Я щось не так зробив?
Пані Тілліх стримала сльози й пішла з мечем.
Відчуття, що коли я згадав наприкінці її чоловіка, моя вдача луснула.
Че-чекатиму на вас увечері, пані Тілліх.
Коли пані Тілліх пішла, її замінив сільський голова, який прийшов з кількома чоловіками.
– Перепрошую, шановний Мічіо. Цей чоловік поміняв бандану.
На чоловікові, що впав навколішки за спиною вождя, були дерев’яні кайдани.
Чи був він самотнім злочинцем? Чи він цап-відбувайло?»
– xxxxxxx
– Це правильні залишки, пане.
Переконував сільський голова, а чоловік, що стояв поруч, передав йому бандану.
Це бандана бандита. Жодних навичок.
– Дійсно. Це та сама.
– А тепер про покарання цього чоловіка...
Звернувся сільський голова, ніби намагаючись розслабити моє обличчя.
Так. Ну, я розумію, що він має на увазі.
Іншими словами, хоче пом’якшити злочин. Якщо розібратися з цим в середині села, то нічого страшного не станеться.
– У селі є свої правила і норми. Я не заперечую проти вашого покарання.
Це було б ідеально.
Я людина, яка вміє читати атмосферу.
– Т-так, так.
Га?
Здається я бачу розчарування в очах старости. Я знову все зробив не так.
– xxxxxxx
– xxxxxxx
Сільський голова щось сказав злочинцеві.
Взяв злочинця за кайданки й потягнув його перед собою.
– Воля духу тече, мелодія мудрості духа, Інтеллідженскард, відкрийся.
Поки сільський голова скандував, з тильної сторони, лівої руки злочинця вискочила картка.
Ого.
Що це? Дивовижно.
Це така сама карта, як карта бандитів, яку мені дали раніше. Що відбувається!
Сільський голова щось бурмоче перед картою злочинця.
– Що ти зробив?
– Я написав на картці інтелекту цього чоловіка, що він має статус раба. Тепер цей чоловік матиме статус раба, якщо його не звільнять або не викуплять.
– Гаразд.
Ні, поняття не маю Що ти зробив.
Так чи інакше, схоже, що Інтеллідженскард має важливу інформацію про особу, записану на ній.
Ось чому він також служить ідентифікацією для злодіїв, які мають винагороду за розшук.
– Згідно з правилами села, якщо сталася крадіжка, а злочинець був робітником в домашньому господарстві, винний має бути звернутий у рабство і проданий, причому половина ціни продажу йде сім’ї, а інша половина - постраждалому, як компенсація.
Жорстоко. Існує таке поняття, як рабство.
Ага, тепер зрозуміло.
Спочатку сільський голова хотів, щоб я сказав, що я не буду звинувачувати у злочині. Якщо я жертва скажу, що все в порядку, то вони можуть, сказати, що нічого не було. Тепер уже пізно.
– Це не обов’язково перший злочин. Лише співчуття селянам не принесе користі.
– Ви абсолютно праві. Вибачте. Селяни завдали чимало незручностей.
– Зловмисника спіймали. Не сільському голові просити вибачення.
– Дякую вам. Ви оглянули спорядження.
– Так.
Тоді, прошу, зайдіть до мого дому. Сніданок скоро буде готовий.
– Вибачте.
Я був вдячний за зміну теми.
Я вирішив забиратися звідси до біса.