Четверо дітей намагалися піднятися на гору. А потім одна з них раптом поскаржилася.
–О, як важко! Невже нам справді потрібно підніматися на гору? Ніч!
Сказала Кім Ин Чжон, одна з двох дівчат із відносно слабкою витривалістю. Вона ненавидить використовувати своє тіло, тому приєдналася до [Клубу розслідування таємниць], щоб лінуватися.
Її подруга Шін Ха Рім є членом цього клубу. Однак Ин Чжон не очікувала, що підніметься на гору як заняття клубу. Вона думала, що це закінчиться збиранням страшних історій в Інтернеті.
Шін Ха Рім здригнулася, почувши це. Кім Ин Чжон прийшла сюди, бо більшість членів погодилися, вона була єдиною, хто був проти.
Це сталося тому, що Ха Рім вважала, що немає кращого способу подавати звіти про діяльність клубу як завдання на літні канікули. Вона просто намагалася виконати свою роль президента.
Потім Лі Кьон Мін, найрозсудливіший з групи, сказав, сяючи окулярами: –Як так, що поблизу немає місць з привидами? Це відоме місце в нашій школі, тому, якщо ми скажемо, що були тут, це приверне багато уваги. Якщо це станеться, я отримаю почесну грамоту та багато призів!
А поруч з ним допоміг Ю Су Хо, учень такого високого зросту, що не був схожий на когось із початкової школи.
–Так. Крім того, якщо ти не зробиш гарного звіту, клуб можуть розпустити.
Ха Рім стиснула кулаки, почувши ці дві думки. Вона вважала, що добре попрацювала. Варто було спонукати їх піти до місця з привидами та насолодитися гострими відчуттями.
У цей момент у Кім Ин Чжон не було вибору. Вона змирилася зі своїм невдоволенням і продовжила підніматися на гору.
Як ходили чутки, на вершині стояв великий особняк у західному стилі. Особняк такий великий, що навіть ліхтарик не міг його повністю освітити. Ю Су Хо вигукнув: –Ого, я ніколи не думав, що побачу такий особняк у своїй країні.
Потім Лі Кьон Мін пояснив збоку: –Його, мабуть, збудували в минулому, коли запроваджена західна культура і особняки в західному стилі стали популярними. Такий особняк на вершині гори... У багатих людей багато дивацтв.
Ха Рім була в захваті, поплескавши свою болючу ногу. Нарешті прибули! Однак обличчя Ин Чжон поруч з нею було невтішним.
–Ин Чжон, що трапилося?
–Це моторошно і мені від цього некомфортно...
–Хіба не такими мають бути місця з привидами?
–Це так...
Їй було некомфортно, тому вона вирішила швидко сфотографуватися як доказ і повернутися. Клуб важливий, але друзі понад усе.
У будь-якому разі, там не буде диких звірів, не кажучи вже про привидів, тож це скоро закінчиться. Ю Су Хо впевнено вийшов попереду та увійшов до особняка.
–Всередині чистіше, ніж я думав.
Кьон Мін зайшов.
–Ні, цей безлад. Що впало? Люстра? Мені здалося, що я чомусь мушу сказати цю фразу.
Навіть порожніми словами не можна було сказати, що особняк у хорошому стані. Темна ніч, тому їм доводиться світити ліхтариком, щоб перевірити, що попереду, наступаючи на уламки люстри, розкидані по підлозі.
Кьон Мін був настільки зосереджений на дискомфорті від ходьби між уламками, що не помітив червоних плям крові на підлозі.
–Ого, тут справді моторошно. Хіба це не зовсім інший рівень, ніж інші місця з привидами? – сказала Ин Чжон.
Ха Рім переключила свій мобільний телефон у режим камери, щоб виконати свої обов'язки президента. Зрештою, щоб написати звіт, тобі потрібне фото.
–Я зроблю фото.
Клацання наповнило особняк. Кьон Мін дістав свій блокнот і оглянув околиці, поки Су Хо взяв на себе ініціативу та прибрав небезпечні предмети, такі як осколки скла. Ин Чжон залишалася поруч з Ха Рім, попереджаючи інших не ходити самостійно.
Кьон Мін щось знайшов. Велике дзеркало нагорі на другому поверсі. Велике дзеркало було загорнуте в тканину. Кьон Мін обережно розгорнув його. Це було тому, що йому було цікаво дізнатися про дизайн старого дзеркала в західному стилі.
Він зняв тканину. У дзеркалі була гарненька дівчина, схожа на ляльку. На мить Кьон Мін помилково прийняв це за картину, а не за дзеркало, але потім зрозумів. Це справжнє.
– Це справжній привид! – закричав Кьон Мін.
Су Хо миттєво відреагував: – Що сталося?
Ха Рім та Ин Чжон пішли за ними. Те, що вони побачили, було справжнім серед багатьох підробок. У дзеркалі привид. Привид прекрасної дівчини.
З ножем...
Зміна точки зору – Елла.
Мабуть, було нерозумно сподіватися, що мене не побачать у поспіхом розстеленій тканині. Я на мить задумався, що робити з чотирма дітьми, які боялися побачити мене в дзеркалі.
Зараз я Елла. Давайте подумаємо, як Елла ставилася до них в оригінальній історії?
[–Ого! У тебе так багато друзів! Тоді вам варто пограти в ігри, чи не так?]
По-перше, вона пропонує головним героям гру милим тоном і виразом обличчя. Хованки.
Кьон Мін обережно, як запитав, що станеться, якщо він не зіграє.
[– Звичайно, я тебе вб'ю~!]
Почувши відповідь, Кьон Міну не залишається іншого вибору, окрім як взяти участь. Правила гри прості. Ви виграєте, якщо дістанетеся до вхідних дверей, уникнувши [Елли в дзеркалі]. Зрозуміло, що якщо ви програєте, ви помрете.
І наприкінці своїх слів Елла, ніби виявляючи милосердя, сказала, що якщо один з них переможе, вона пощадить решту.
Тоді Су Хо спробував піти першим, але Кьон Мін був швидшим, бо був впевнений у грі.
У цей момент Кьон Мін стає ігровим персонажем і гравець керує ним, маючи можливість зберігати та завантажувати гру. Що відбувається з Кьон Міном, який дістався вхідних дверей?
Він помирає.
Елла не дотримується своєї обіцянки. Коли вона розмахує ножем біля дзеркала, Кьон Міну перерізають горло і він падає на землю.
Знаючи, яка катастрофа станеться, якщо оригінальну історію перекрутять... Про головну героїню, який продовжує досліджувати таємниці та якимось чином досягає результатів. Що, якщо прогрес трохи піде не так і головна героїня помре, жертвуючи собою заради інших? Тоді що станеться з цим світом!?
Чи зможете ви досягти «Кінця»?
Навіть попри це, мінімальна совість у мені кричить не вбивати їх.
Незалежно від того, наскільки важлива оригінальна історія, я чесно кажучи не впевнений у вбивстві людей.
Хоча я знаю, що маю робити, я просто не можу забрати життя дітей. Ви, мабуть, жартуєте.
Знову ж таки, їм неможливо допомогти. Я не можу зрозуміти, як допомогти їм з цим тілом, замкненим в особняку.
Навіть якщо я втручуся в оригінальний твір, то не зараз.
Якщо так, то не вбиватиму. Наразі я надам жаху, максимально схожого на оригінал, щоб історія не була спотворена.
Так, це на краще.
Тоді почнемо грати.
Зберігаю плавність мовлення якомога ближче до оригіналу!
–Привіт, я Елла~! Я живу в дзеркалі! – навмисно видаючи милий голос. У мене стискається шлунок, але я маю поводитися як божевільна сука. Цікаво, чи роблю я це правильно, але нічого не вдієш.
–Ти... Ти справді привид...?
Коли Ха Рім запитала, я вдав, що серджуся.
–Привид?! Елла просто застрягла в дзеркалі!
Ігноруючи здивовану та тремтячу Ха Рім, Елла сказала з жалюгідним виразом обличчя: – Я застрягла в дзеркалі... Мені було так самотньо! Ти знала? Я вбила равлика, який ховався в особняку. Бо мені було нудно! Потім я також вбила кота. Бо хоча Елла й сказала, що Еллі самотньо, він навіть не послухався!
–Про що ти, чорт забирай, говориш?
–Потім налетів ще більший і я вбила і його! Чому? Звичайно, це тому, що я самотня і сама... Така самотня, що хочу вбити все, що бачу!!!!
–Гік!
Загалом, божевільні сучки – непередбачувані істоти. Це зворушує психологію дітей, які хвилювалися перед обличчям привида.
Гаразд, бачачи їхню реакцію, я думаю, що акторська гра чудова. Спотворене обличчя було відновлено та змінено на жахливо спокійний вираз.
Діти були настільки вражені цим ставленням, що мовчали.
–Але~? Я рада, що мої друзі тут.
–Др...друзі?
–Так! Друзі! Ти справді не хочеш дружити з Еллою? Тоді це станеться так.
Я вказав рукою під люстру, що впала. Коли Ин Чжон посвітила на неї ліхтариком, вона знайшла тіло мене під люстрою.
–Ааа! Ця... Ця людина мертва!
Су Хо шокований, а Ин Чжон навіть проливає сльози. Кьон Мін спокійно запитує мене: – Що ти від нас хочеш?
–Це проста гра! Ти граєш з бідною Еллою! Гра в хованки! Якщо ти вийдеш через парадні двері, не будучи спійманою Еллою, ти виграєш!
–А що, якби... Якщо я не гратиму в гру...?
А що, якщо ти не гратимеш в гру? Очевидно, ти маєш померти. Тільки в оригіналі, звичайно. Все ж, я маю бути страшною, як в оригіналі. Я вигукнув репліку Елли, максимально використовуючи її зовнішність.
–Я, звичайно, тебе вб'ю!~
Я поклав руки на щоки та злегка почервонів. Голос, який лоскоче вуха. Навіть мені вона здається божевільною сучкою. Ні, я не повинен пишатися тим, що лякаю дітей.
Кьон Мін заливається холодним потом. Він має відповісти просто зараз.
–...Я приєднаюся до гри.
–Як і очікувалося, мені пощастило з друзями!
Коли я знущався з нього, з вуст Су Хо вирвався стогін. Здається, він вважає себе жалюгідним, бо нічого не може зробити. Моє серце знову тремтить. Ні, тут не можна бути слабким.
–Грає один гравець за раз. Якщо його спіймають, смерть! Але якщо хоча б одна людина пройде, я всіх відпущу!
Знаючи оригінал, я знаю, як поведе себе Кьон Мін. Хлопець, який ризикнув би своїм життям заради друзів. Тоді, може, зараз приготуємо «ключ»? Я за допомогою телекінезу поставив пляшку червоного вина біля вхідних дверей, ніхто не помітив.
–Я піду.
Коли Кьон Мін сказав це, Су Хо зупинив його.
–Це надто небезпечно. Я піду.
Навіть попри це, Кьон Міну було байдуже.
–Ні. Я впевнений у перемозі в грі, бо я розумний.
–Все ж таки!
–...Я хочу, щоб ти повірив у мене лише цього разу.
В очах Кьон Міна була воля. Це був той самий погляд, який він мав, коли захищав інших дітей, тому Су Хо не мав іншого вибору, окрім як погодитися.
–Я зрозумів...
Кьон Мін підійшов до мене. Так, так і має бути.
–Я піду першим.
Я засміявся і закричав.
–Потім інші друзі збирайтеся перед сходами~! Вони старі і легко ламаються, тому будьте обережні, спускаючись~!
Не помирайте даремно, як якась одна ідіотка.
На першому поверсі особняка є сходи, що ведуть на другий поверх перед входом. А ззаду є кілька кімнат, з'єднаних дверима. Кьон Мін починає звідти, а діти чекають посередині.
Вона сказала дітям, що якщо вони дадуть йому хоч одну пораду, поки він не дійде до вхідних дверей, вона розірве їм роти, тож вони нічого не спробували.
Щойно всі зайняли свої місця, гра почалася. У кімнаті з такою кількістю дзеркал, які неможливо було ігнорувати, Кьон Мін ковтнув слину та рушив далі.
Обчислюючи сліпу зону та видиму сторону дзеркала, минаючи одне за одним. Щоб не дати йому розслабитися та не зробити помилку, я з'явився в дзеркалі прямо перед тим, як Кьон Мін пройшов повз і налякав його ножем.
–Тут немає сліпих зон...!
Тут все залежить від випадку. Треба бути готовим бути спійманим і швидко бігти, щоб пройти.
Ха... Ха... Ха...
Дихання Кьон Міна стає важким. Чим розумніший ти, тим важче грати. Ось чому я проходив повз місце прямо перед ним. Як тільки він бачив, як проходжу повз з ножем, він набував впевненості.
–Ах! Місце, яке вже пройшли раз, навряд чи можна пройти двічі! – подумав він. І справді, Кьон Мін, який не втратив можливості, швидко пішов. З цим перешкода була подолана.
Пройшовши крізь кімнату, він наблизився до вхідних дверей. Усі затамували подих і дивилися лише на Кьон Міна. Він дедалі більше розслаблявся від думки, що зробив це.
Однак таке ставлення призвело до помилок. Це сталося тому, що я випадково рухався, і наші погляди зустрілися. Кьон Мін швидко сховався. Кьон Мін подумав, що потрапив у біду.
Це також через підвищену складність. Тому що біля вхідних дверей багато дзеркал. Я не міг показати, що я надто турботливий, тому вирішив ще більше налякати його.
У дзеркалі я порізав ножем те місце, де він був.
Різ!
–!!!!
–Я неправильно побачила~?
Ха... Ха... Ха...
Звук затримки дихання. Я тебе занадто налякав?
Кьон Мін заспокоївся і знову пішов далі. І нарешті! Дійшов до вхідних дверей.
–Виграв! Я виграв! Тепер звільніть дітей!
–Ого! Ти справді розумний~! Але що з цього?
Ні.
–Що?
–На жаль! Ти можеш піти зараз, але діти не можуть! Якщо ти виграв з самого початку, з ким я гратиму? Не злись так! Якщо ти розсердишся, я тебе вб'ю!
–Це... Але...
–Ах~ Я роздратована. Ти збираєшся їх врятувати? Ах, у мене гарна ідея. Я відпущу тебе, а потім уб'ю дітей! Якщо тобі не сподобається, ти можеш повернутися~!
Диявольська ідея, на мою думку. Ти можеш піти, але якщо ти підеш жити сам, я вб'ю всіх цих дітей. Навіть якщо ти виграєш чи програєш, хтось помре. Що тепер робити...? Гра ніколи не закінчується, поки когось не вб'ють.
–Я... Я...
Він здавався розгубленим. Він опустив очі та озирнувся навколо з тривожним неспокоєм. Дивлячись на невпевненого Кьон Міна, я голосно розсміявся.
–Ахахаха! Ти розгублений! Ти такий кумедний! Хахахахаха!
–Тепер мене вважатимуть лише непоправним сміттям, – сказав Кьон Мін, тремтячи. – Вибачте, друзі...
Кьон Мін хитає головою.
А потім... Він кидає пляшку вина, що лежала на підлозі, у дзеркало, де я стояв! Я можу втягнути її в дзеркало, але просто сміюся, вдаю необережність і дозволяю їй вдаритися. Тріск! Вино розбилося і вміст тимчасово закрив дзеркало, загородивши мені зір.
–Зараз!!!
Діти біжать щосили, ніби чекали на це. Вони зовсім не думали, що він їх зрадить... Мій ніс зморщилася від теплої картини.
А, до речі, чи не час тут розлютитися?
–Ви~!! Я не можу вам пробачити!!! Як ви смієте тікати!!!
Вона затрясла меблі своїм телекінезом. Через драматичні ефекти швидкість дітей збільшилася, мабуть, усвідомлюючи, що вони помруть, якщо їх спіймають.
–Я вас вб'ю! Якщо ви вийдете звідси, я вас точно вб'ю. Тож зачекайте ААААААААААААА!!!
І бах! Діти всі вийшли, а вхідні двері зачинені.
Тиша настала в особняку, який сильно трясся. Божевільна Елла, ні, я спокійно впорядкував свої думки. Чи зробив я якісь помилки?
–Здається, я закінчив.
Залишу майбутнє їм і втечу з цього клятого особняка.
Щоб позбутися провини за те, що мучу дітей, я потягнувся і підійшов до дзеркала в іншій кімнаті. Тепер хвилювання про те, що я вплутуюся в оригінальну історію, минуло. Я – це я, оригінал є оригінал.
Залишу майбутнє їм і втечу з цього клятого особняка.
Однак цю ідею зруйнували діти, які повернулися до особняка менш ніж за годину.
Що...? Чому ви повернулися...?