Я не міг зрозуміти, чому мій призначений ворог був таким слабким, тому після п'ятого раунду гри в м'яч з Фафніром я пішов шукати принцесу Колеман, яку тримав у підземеллі.
Скелетні солдати провели мене до неї.
Незважаючи на те, що вона пробула тут місяць, принцеса Колеман була такою ж святою і чистою, як і тоді, коли я побачив її вперше. Її прекрасне обличчя було бездоганим, ніби вона була абсолютно впевнена, що хтось її врятує.
Побачивши її такою, я не міг не відчути болю в серці. Я подумав: Чи знала вона, що герой цього покоління такий слабкий?
Скелетний солдат відчинив для мене двері підземелля. Я зайшов і сів перед принцесою Колеман.
Принцеса Колеман ніжно запитала:
— Що сталося, Сартісе?
— ...Не називай мене по імені, називай мене Королем Демонів! – сказав я. — Справа в тому...
Спершу я збирався розповісти про ситуацію з цим Героєм, але, подивившись на її обличчя, я не зміг цього зробити.
Тому я почав ходити околяса і запитав:
— Уяви, що у тебе є призначений ворог, але він настільки слабкий, що навіть ти не можеш в це повірити. Що б ти зробила?
Принцеса Колеман:
— Це ситуація, в якій обидва вороги повинні стояти на рівних?
— Так, – сказав я. Інакше ж було б очевидно, що я підтасовую результат!
Вона задумалася на мить, потім усміхнулася і відповіла:
— Якби це була я, я б допомогла стати йому сильнішим.
— ...Зрозуміло.
Я вийшов із підземелля і подумав, що її слова мають сенс. Можливо, монстрів, яких я відправив, було недостатньо, щоб він отримав досвід, тому він не став сильнішим.
У такому разі…
***
На другу ніч Герой прийшов знову.
Цього разу він прибув на десять хвилин раніше, ніж учора, очевидно через те, що у нього не було проблем з маршрутом.
Сьогодні я розмістив чимало гоблінів під платформою і вони швидко оточити Героя з лютими виразами облич. Я професійно посміхнувся:
— О, ми знову зустрілися. Ти ще не здався, Герою?
— Я повертатимусь щоночі, поки не переможу тебе, Королю Демонів Сартісе.
Хоча він був оточений гоблінами, мій призначений ворог здавався досить спокійним. Така поведінка заслуговувала на моє схвалення.
Я махнув рукою. Гобліни завили, замахнулися на нього своїми булавами і почали атакувати. Мій призначений ворог підняв свій святий меч, наповнив його магією, а потім вигукнув:
— Святий мечу, допоможи мені!
Гобліни миттєво були відкинуті його магічною силою і врізалися в стіни замку Короля Демонів.
— Ось так! Тільки так можна заслужити звання ворога Короля Демонів Сартіса!!
Я щиро засміявся, відчуваючи неймовірне піднесення. Здавалося, що сьогодні ввечері я зможу піти у відставку без жодних пригод! Фафнір, відчуваючи моє щастя, випустив стовп драконячого вогню.
Саме тоді святий меч у руках Героя пом'якшав.
Я:
— ...
Фафнір:
— …
Я сперся на Фафніра і вказав на його святий меч:
— Що з цією штукою не так?
Герой уважно і серйозно оглянув свій меч, який був м'яким, як розтоплене желе, а потім вибачливо подивився у мій бік:
— Я забув зарядити його, перш ніж вийти.
...Що не так із зброєю армії світла?
***
Сьогодні Герой знову зазнав поразки.
Я відчував себе вкрай нещасним, але, як серйозна людина, я ніколи не здаюся.