Погода була передвісником апокаліпсису.
У її минулому житті три дні до кінця світу були позначені таким похмурим небом, поки на четвертий день нізвідки не з'явилася повінь, яка прокотилася по всій земній кулі.
Повінь супроводжувався зливовими дощами і коли вода заспокоїлася, дощ продовжувався, що призводило до постійного підвищення рівня води.
За день до апокаліпсису ранкові новини, які урочисто оголосив ведучий, повідомляли: «…Сьогодні ввечері та до завтра очікуються сильні дощі. Кількість опадів може перевищити максимальні історичні рівні в місті C. Наразі заходи щодо запобігання повеням у нашому місті тривають. Мешканців, які все ще перебувають на вулиці, закликають швидко повернутися додому та зачинити свої двері та вікна. Тим, хто живе в низинних районах, слід негайно евакуюватися».
Переглянувши новини, троє людей вирушили до супермаркету, це був їхній перший вихід на вулицю за три дні. У супермаркеті було багатолюдно та безладно, багато порожніх полиць швидко поповнювалися, що заспокоїло покупців, які мали намір запастися товарами.
Ґу Яньджи та її двоє компаньйонів оглянули супермаркет і виявили, що запасів все ще достатньо, що свідчить про те, що країна підготувалася заздалегідь.
Потім, недбало, вони взяли коробку локшини швидкого приготування та пішли на касу. У них вже було достатньо запасів, щоб вистачило на століття, тому не було потреби конкурувати з іншими.
Повертаючись до свого житлового комплексу, вони помітили припаркований внизу вантажний автомобіль. Кілька людей метушилися, переміщуючи речі туди-сюди. Трійця зрозуміла, що, мабуть, прибувають нові сусіди.
Окрім їхньої власної родини, досі ніхто не переїжджав до їхнього будинку.
«Привіт, ви нова сусідка?» – Ґу Яньлінь припаркувався позаду вантажного автомобіля та помітив дівчину, яка керувала вантажниками. Він вихилився, щоб запитати, не побачивши її, коли вони під'їжджали, бо вантажний автомобіль загороджував вид.
«Так, я щойно переїхала. Ви теж мешкаєте в цьому будинку?» – почувши його голос, дівчина обернулася та нетерпляче запитала.
Коли вона побачила Ґу Яньліня, її очі засвітилися, вона здивувалася, знайшовши такого гарного красеня серед своїх сусідів.
«Так», – кивнув Ґу Яньлінь, виходячи з машини.
Ґу Яньджи та Сон Джао також вийшли з машини і, побачивши Сон Джао, очі дівчини засяяли ще яскравіше. [Ого, ще один гарячий красень, ще красивіший за першого.]
Побачивши Ґу Яньджи, в дівчини мало слинки не потекли. [Боже мій, вона така гарна, така чудова, ааа.]
«Привіт, сестро, мене звати Джан Цянь, – Джан Цянь протиснулася повз Ґу Яньліня та Сон Джао, щоб підійти до Ґу Яньджи, майже причепившись до Ґу Яньджи.
[Зблизька вона ще гарніша. Така ідеальна шкіра, жодної пори не видно, як вона може бути такою блідою та сяючою.]
Спостерігаючи за захопленими витівками Джан Цянь, обличчя Сон Джао та Ґу Яньліня потемніли.
«Привіт, я Ґу Яньджи, це мій брат Ґу Яньлінь і мій чоловік, Сон Джао», – сказала Ґу Яньджи.
Її голос трохи тремтів, коли вона сказала «чоловік», її обличчя трохи почервоніло, перш ніж вона продовжила.
[Ого, холодна сестра Янь Джи червоніє, така мила, ах, водночас гарна, красива і мила, вбийте мене зараз]
Джан Цянь заціпеніло дивилась на Ґу Яньджи, витираючи підозрілу слину з куточка її рота.
«Сестро Янь Джи, чи можна додати тебе у WeChat?»
«Вибач, вибач», – побачивши дедалі більш одержиму поведінку Джан Цянь, Ґу Яньлінь, насупившись, відштовхнув її вбік, розташувавшись між нею та Ґу Яньджи.
Після короткого обміну репліками вони дізналися, що дівчину звали Джан Цянь, мешканка тринадцятого поверху, ровесниця Ґу Яньліня, і першокурсниця Міського університету С.
Будинок її родини знаходився в низині і, побачивши в новинах оголошення про штормове попередження та запобігання повеням, вони вирішили тимчасово переїхати до своєї підготовленої квартири тут, на щастя, це місце було відремонтовано та дегазовано деякий час тому.
Під час розмови батьки Джан Цянь також спустилися зверху.
Обмінявшись короткими привітаннями, всі піднялися нагору.
Ґу Яньджи навмисно винесла зі свого простору велику чорну скриньку, змусивши Ґу Яньліня та Сон Джао вдати, що вона дуже важка, коли вони несли її в ліфт. Насправді вона була порожньою, щоб не привертати уваги, створюючи враження, що вони мало що купили, але все ще мали багато речей.
Перш ніж піднятися нагору, Ґу Яньджи коротко запропонувала родині Джан Цянь швидко запастися деякими продуктами, оскільки супермаркет був переповнений і чи будуть пізніше доступні інші товари, було невідомо.
По обіді до будівлі переїхали ще дві родини.
Відповідальне управління нерухомістю створило групу – Колективну групу будинку №10, до якої додали всіх присутніх та порадили їм захищати свої вікна та зв’язуватися з ними в групі у разі виникнення будь-яких проблем.
Дві сім’ї, які переїхали пізніше, були схожі на сім’ю Джан Цянь: одна була подружжям середнього віку з сином-старшокласником, яка жила на одинадцятому поверсі, а інша – молодою парою на шістнадцятому поверсі з немовлям та матір’ю дружини.
Під час вечері, не маючи настрою готувати, вони винесли зі свого простору три порції гострої тушкованої страви та поспіхом поїли. Після цього, замість того, щоб відпочити у своїх кімнатах, вони встановили ігрову консоль у вітальні та почали грати в ігри. Вони не планували спати тієї ночі, оскільки Ґу Яньджи пам’ятала повінь, що вдарила посеред ночі та забрала багато життів уві сні.
Дійсно, посеред ночі, близько 2-ї години ночі, блискавка пронизала небо, а потім з нізвідки з’явилася величезна стіна води, що котиться з неймовірною силою. Ще один удар грому прогримів і почалася злива.
Апокаліпсис настав.
Наступного ранку, снідаючи, Ґу Яньджи слухала новини про цифри катастрофи і її напружене серце зітхнуло з полегшенням.
Завдяки своєчасним заходам, кількість жертв цього разу була набагато меншою, ніж сотні тисяч, які вона пам'ятала з попереднього життя.