«Янь Джи, твої мама й тато померли, і залишати сімейне майно сторонній людині – це обурливо. Чи може стороння людина бути надійнішою за нас, родичів? Послухай слова своєї тітки та дозволь своєму дядькові керувати компанією, вона точно буде кращою, ніж зараз».
«Так, Янь Джи, ти точно знаєш, якими твої дядько й тітка були для тебе та Янь Ліня протягом останніх років. Нехай твій дядько візьме на себе управління компанією; вона обов'язково буде кращою. Коли Янь Лінь закінчить навчання, ми зможемо передати компанію йому».
«Янь Джи, тобі слід ретельно все обміркувати. Нам, жінкам, навіть якщо ми одружимося та хочемо гарного життя, все одно потрібна підтримка могутньої материнської родини. Я знаю, що ви з Сон Джао – закохані з дитинства, з глибокою прихильністю, але ніколи не знаєш, що насправді в душі людини. Якщо вона плекає якісь злі наміри, то для сліз буде надто пізно».
«Це правильно, щоб компанія була в руках нашої власної родини, щоб уникнути порожніх зусиль. Твої дядько та тітка точно не обдурять тебе».
Сидячи в кав'ярні та слухаючи балачки навколо, Ґу Яньджи зберігала сталевий вираз обличчя і не промовила ні слова.
Вона повернула голову до вікна, дивлячись на жвавий рух зовні, її руки були стиснуті так міцно, що нігті мало не впивалися в плоть. Їй довелося докласти величезних зусиль, щоб стримати свій шокований вираз обличчя.
Вона була ще жива, вона не могла повірити, що ще жива.
Секунду тому у її вухах дзвенів гуркіт вибуху. Несподівано, наступної миті, вона знову опинилася перед апокаліпсисом.
Подивившись на двох людей перед собою, чиї обличчя вона майже забула, вона поступово отямилася. Ґу Яньджи яскраво пам'ятала вираз відчаю в їхніх очах перед смертю та їхню шкіру, яка розкладалася та була невпізнанною.
Але яке це мало відношення до неї? Вони також були серед тих, хто спричинив смерть її батьків.
Усвідомивши це, очі Ґу Яньджи стали кровожерливими та крижаними. Вона встала та вийшла з кафе.
Дві жінки не очікували, що Ґу Яньджи буде такою зневажливою. Їхні вирази одразу потемніли, але, згадавши свою недосягнуту мету, вони наліпили захоплені посмішки та гукнули до спини Ґу Яньджи, яка відступала: «Янь Джи, подумай над тим, що ми щойно сказали, це все для твого ж блага».
«Фу, маленька дівчинко, зачекай, поки компанія буде в моїх руках і я подивлюся, як я з нею розберуся», – з ненавистю виплюнула Ґу Лі, коли Ґу Яньджи зникла з поля зору, її обличчя знову спохмурніло.
«Сестро, тобі потрібно більше розмовляти з Янь Джи, зрештою, ви двоє кровні родичі. До того, як наш старший брат помер, він був добрим до тебе, Янь Джи точно послухає тебе, – Лі Хон швидко втішила Ґу Лі.– Як тільки компанія стане нашою, все, що належало твоєму братові, буде твоїм і ти обов'язково отримаєш свою частку дивідендів».
***
Ґу Яньджи стояла на узбіччі дороги, спостерігаючи за натовпом і слухаючи метушню навколо, відчуваючи реальність справжнього повернення з апокаліпсису.
Десять років після апокаліпсису Ґу Яньджи не могла висловити, скільки страждань вона пережила.
Вона нарешті помстилася так, що поклала край усьому для себе, своїх батьків та людини, яку вона найбільше любила, саме тоді, коли апокаліпсис мав закінчитися.
Вийшовши з кафе, перше, що зробила Ґу Яньджи, це дістала телефон, щоб підтвердити поточну дату та час. Було 15 липня 2135 року, до апокаліпсису залишалося ще три місяці. На щастя, ще був час.
Цього разу вона намагатиметься пережити апокаліпсис разом зі своїм братом та коханим.
Ґу Яньджи незграбно повозилася з телефоном, знайшла номер Сон Джао та набрала його.
«Джиджи, що трапилося?»
Почувши цей знайомий голос, у Ґу Яньджи невпинно потекли сльози. Це був голос, за яким вона сумувала десять років.
«Джиджи, щось не так, чому ти мовчиш? – не почувши відповіді, голос Сон Джао став наполегливим. – Джиджи, що сталося, вони над тобою знущалися?»
На щастя, Ґу Яньджи домовилася зустрітися з Ґу Лі та Лі Хон у торговому центрі поруч із корпорацією родини Ґу, що дозволило Сон Джао побачити Ґу Яньджи, жалюгідну постать, що причаїлася на узбіччі дороги, щойно він спустився вниз.
«Уа, Джаоджао, Джаоджао, я так за тобою сумувала», – щойно вона побачила це знайоме обличчя зі своєї пам'яті, Ґу Яньджи кинулася в обійми Сон Джао, невтішно плачучи.
«Ну ж бо, Джиджи, не плач».
Ґу Яньджи плакала недовго, її емоції швидко стабілізувалися, вираз обличчя став рішучим.
«Джаоджао, ходімо додому і передзвонимо Ян Ліню, мені потрібно вам дещо сказати».
Дорогою додому Ґу Яньджи зателефонувала Ґу Яньліню, стримуючи черговий наплив сліз і сказала йому поспішати додому та чекати на них.
Усю дорогу, хоча Сон Джао дуже хвилювався, бачачи напружений вираз обличчя Ґу Яньджи, він придушував бажання втішити її, вирішивши почекати, поки вони повернуться додому.
Вони дісталися додому, де Ґу Яньлінь вже чекав у вітальні, а на столі стояв улюблений молочний чай Ґу Яньджи.
«Сестро, брате Джао, що відбувається? Чому така таємничість, що ви передзвонюєте мені? Не кажіть мені, що наша сім'я банкрутує», – стурбовано сказав Ґу Яньлінь, побачивши, як вони входять пліч-о-пліч, особливо відзначивши незвичайну поведінку Ґу Яньджи.
Ґу Яньджи жестом запросила їх сісти навпроти неї і, трохи задумавшись, вона почала повільно говорити: «Я переродилася, після десяти років у майбутньому, після апокаліпсису. Послухайте мене, я не жартую і я абсолютно здорова розумом», – наголосила Ґу Яньджи, помічаючи шоковані вирази на їхніх обличчях, особливо недовіру молодшого брата, який навіть спробував доторкнутися до її чола, щоб перевірити температуру.
Три місяці по тому несподівана повінь прокотилася по всьому світу і інтернет був вимкнений дивним магнітним полем. Мережа зруйнувалася лише через пару днів після початку повені, після чого послідували два місяці зливових дощів. Зрештою, постачання води та електроенергії також поступово припинилося.
У той час Ґу Яньлінь навчалася в університеті в столиці. Ґу Яньджи не змогла зв’язатися з ним. Лише через кілька років, коли Ґу Яньджи нарешті дісталася до столичної бази та зустріла однокласника Ґу Яньліня, вона дізналася, що Ґу Яньліня змило паводковими водами, і його тіло так і не знайшли.
Після зливових дощів послідували майже два роки сильного холоду. Температура впала нижче мінус 60 градусів Цельсія, заморожуючи багатьох непідготовлених людей до смерті.
Ґу Яньджи знемогла з високою температурою через раптовий холод. Сон Джао, незважаючи на сильний холод пішов, щоб знайти для неї ліки, але як тільки він пішов, він більше не повернувся.
Чекаючи вдома на Сон Джао, який так і не повернувся, Ґу Яньджи врешті-решт зустрів її другий дядько, Ґу Цян, та її двоюрідний брат Ґу Яньці, які принесли звістку про те, що Сон Джао замерз на смерть на вулиці.
Перш ніж вона встигла навіть засмутитися, Ґу Цян і Ґу Яньці силоміць відвели її до ліжка впливової особи, де вона зазнала принижень і тортур. Скориставшись ситуацією, Ґу Цян та його син отримали багато переваг і розширили свій вплив.
Навіть після того, як впливова людина втомилася від Ґу Яньджи, вони не відпустили її. Натомість вони загнали її в загін з кількома іншими жінками для заборонених задоволень, змушуючи їх підлещуватися до своїх підлеглих або інших чиновників, які могли забезпечити їм зручності.
Серед цих жінок були Ґу Лі та Лі Хон. Ці дві істоти, Ґу Цян і Ґу Яньці, коли їм бракувало зв'язків з початком апокаліпсису змусили свою сестру та матір займатися проституцією заради власної вигоди, демонструючи повну відсутність людяності.
Через свою взаємодію з ними протягом тривалого часу, Ґу Яньджи дізналася з їхніх розповідей, що автомобільна аварія її батьків зовсім не була випадковістю, а була організована Ґу Цяном, який підкупив водія, щоб той втрутився в гальма, що спричинило аварію на користь його компанії.
Навіть смерть Сон Джао сталася не через те, що він замерз у пошуках ліків, натомість, на зворотному шляху після знаходження ліків, Ґу Яньці влаштував йому засідку, зламавши йому ноги та залишивши його без можливості рухатися. Він замерз на смерть на вулиці.
Метою Ґу Яньці було наблизитися до Ґу Яньджи, щоб доставити її могутньому чоловікові, щоб Ґу Цян міг стати особою, відповідальною за розподіл поставок для столичного уряду.
Після двох років сильного холоду настали ще два роки палючої спеки. Через раптовий початок сильної спеки тіла, замерзлі від холодної погоди, згнили за ніч і сморід розкладання став нестерпним всюди. Це також призвело до поступового поширення епідемій.
Змушені покинути територію, якою вони правили роками, Ґу Цян та Ґу Яньці переїхали до Столичної Бази. Вони повторили свої старі звички, по дорозі обкрадаючи багатьох привабливих дівчат і продовжуючи займатися торгівлею плоттю в обмін на вигоди, як тільки досягли Столичної Бази, швидко закріпившись.
Однак на той час Ґу Яньджи, після того, як вона була змушена вести таке брудне життя протягом такого тривалого часу, мала виразки на шкірі в багатьох місцях, вона стала темною та зморщеною, зі спотвореним та страшним обличчям через сильну спеку, сонячні опіки та сильне зневоднення.
Після втрати колись жаданого обличчя її відправили до лабораторії для експериментів на людях, витягуючи останню частинку її цінності. Протягом років у лабораторії Ґу Яньджи не могла порахувати, ані скільки ліків їй вводили щодня, ані як часто її розрізали без анестезії. Покладаючись на сильну ненависть у своєму серці, вона все це витримала.
У перші дні в лабораторії вона щодня страждала від нестерпного болю. Одного дня, прокинувшись від втрати свідомості, вона відчула, що здобула надприродну просторову здібність. Однак, як піддослідна, Ґу Яньджи була під пильним наглядом і ледве могла отримати якісь ресурси.
Лише пізніше вона поступово завоювала довіру директора лабораторії, а її біологічна освіта, яка була її спеціалізацією в університеті, виявилася її перевагою. Ґу Яньджи поступово стала однією з асистенток директора.
Після цього Ґу Яньджи розпочала свій план помсти. Вона планувала майже п'ять років, нарешті зібравши своїх ворогів разом. У день, коли нація оголосила кінець апокаліпсису вона підірвала бомби, які заклала заздалегідь, загинувши разом зі своїми кривдниками.
Але вмить ока вона опинилася в часі ще до того, як апокаліпсис почався.