Я вирішила погодитись і доставити цим самим задоволення графіні.
Через три дні ми з мамою сіли в карету і прибули до центру Йосена.
Сьогодні графиня з'являла бажання випити чай за межами особілля. У відомій галереї.
Галерея Йосена була не такою великою, як столична, але близько до неї були розкішні картини та чайний будиночок з картинами неподалік.
Коли я побачила, що матері подобаються картини, то подумала, ніби це те саме, чого ми з нею навчилися.
-Я тут!
Графиня Торонте зі своєю групою супутників прибула на перше місце і вже чекала нас.
Жінка з очима, які нагадували графіні Йосен, вправно махала нам рукою.
- Давно не виделись, Лорена.
-Так. Здається, близько місяця? Боже мой. Рейя, ти ж добре пожила?
Графиня Торонте, як і маленька дівчина, подивилася на мене й привіталася.
-Так, звичайно. Ви теж добре пожили?
Можливо, графиня Торонте була достатньо близькою, щоб без коливання називати мене Рейєю.
Я не пам'ятаю, що було в середині історії, але можу зробити такі висновки з огляду на ситуацію.
-Твоя шкіра стала навіть гарнішою, ніж коли ми бачилися в столиці. Навіть цікаво, в чому твій секрет?
-Хохо. Приємно чути. Але й у вас шкіра чиста, чи не так? Ти теж виглядаєш краще, ніж три місяці тому.
Вона лише відмовилася від моїх останніх слів. І не виявивши жодного інтересу до моїх останніх подій, перейшла до інших тем.
Вона була вдячною людиною.
Зрештою, люди не помилялися. - сказала вона, з легкою радістю повернувши голову.
В тому боці сидів чоловік.
Він був разом з графінею Торонте. Схоже, це був її син.
Здається, ми знайомі з дитинства?
Ніби відчувши мій погляд, він теж подивився на мене.
Невдовзі після цього мене привернули його сміливі та карні очі.
Слегка підняті глибокі очі, прямий ніс, здорова засмагла шкіра, сильна і довга шия викликали в спостерігачів справжнє захоплення.
він справжній красень?
Крім того, міцні плечі створювали відчуття стрункого, але мускулистої силиету, не дивлячись на те, що він був у сорочці.
Як і очікувалося, інші гості аристократичних кровожерів, особливо жінки мого віку, дивилися в його сторону.
Швидко оглянувши його, я відвернулася.
- Боже, що ж зі мною таке! Вже пізно уявлятися. Хоча вже запізно, але це мій син - Тартіон.
-Ні, що ви.
Поки я посміхалася, чоловік також підійняв кутки губ.
- Я все чекав, коли ти мене представиш.
Підприємніше його мужній, злегка холодному вигляду, його голос був важким і низьким.
Не те, щоб я відчувала від цього тиск. Його голос був з тих, що змушує тебе підбадьоритися і відчути себе весело та свіжо, як морської бриз.
-Відь я не міг бути грубим і заговорити першим. Привіт, Рейя. Чи ви пам’ятаєте мене? Нет... Чи перед тим, як я це зроблю, мені варто виявити повагу?
Чоловік м'яко посміхнувся.
- Не знаю, чи пам'ятаєш ти мене, але я - Тарчион.
-Так, звичайно, пам'ятаю. Я Тарейя.
Я коротко представилася йому, так само як і він. Потім Тартіон кивнув, показуючи, що знає про це.
-Помнишь? Оскільки наші мами були такі близькі, вони дали нам подібні імена. Ми були наче брат і сестра.
так ось чому наші імена звучать схоже?
Я ввічливо посміхнулась.
- Минув 13 років. Чи ж ми не повинні бути привітними одне до одного, демонструючи свою дружбу в дитинстві?
- У цьому немає нічого поганого, але було б непогано дотримуватися певних етикеток.
Ввічливі слова приходили і йшли один за одним. Графиня Торонте, спостерігаючи за нами, широко розплющила очі.
- Боже мой. Чого вони так уникають?
-Хм. Хіба з цим поробиш щось, Лорена? Адже вони не бачилися 13 років.
- Що ж, ти права. Все тому, що Тартіон рано вирушив у королівство за кордоном, щоб вчитися.
Графиня Торонте і мати проігнорували це і незабаром зосередилися на своїй базі.
Це продовжувалося після того, як було подано чай зі солодощами.
Іншими словами, як це завжди буває на зустрічах з батьками, що я не брав участі в розмові зі своїм другом дитинства.
Що ж. Я все одно знала, що всі так обернеться.
Я спокійно тримала в роті холодний напій і дивилася на чоловіка.
Я відчувала це раніше, але здавалося, що якщо раптом він, будучи такий комплекції, встане, я повинна подивитися на нього знизу деякий час.
На перший погляд не важко було сказати, що його тіло було повно хитрих м'язів.
Я з ніжністю підняла погляд і витріщалася на чорне волосся, яке падало на легкий вітер.
Примревшись, я зрозуміла, що його волосся не було ідеально чорним. Колір коренів здавався відмінним, як якби він раніше пофарбував волосся.
У всякому разі, він теж був чорноволосим.
Я зробила це без ентузіазму і закінчила оцінювати себе.
- Закінчила мене оцінювати?
https://literna.net/uk/books/515-lyubii-chomu-ti-pro-tse-zhalkuyesh