**Глава 1. Нова гра*
За межами реальності, в місці без розуміння смертних, була кімната, що існує у шістнадцятивимірному просторі. Для простих спостерігачів вона б виглядала як бар, але її справжня суть була набагато складнішою. Усередині зібралися п’ять наймогутніших істот всесвіту, відомих як Чудо. Їх імена були на слух у всіх, хто хоча б крем свідомості торкався таємниць всесвіту: Вічна, Нескінченність, Леді Смерть, Трибунал Живих і новоприпрошена Сила Фенікса.
Кімната, якщо подивитися на неї з чотиривимірної точки зору, була скульптурою із кристалів, кожна границя яких відбивала невимовні кольори. Але для істот, що зібралися тут, це був просто бар — місце, де вони могли дозволити собі розслабитися і обговорити проблеми, які навіть ці великі створіння не змогли вирішити самотужки.
Леді Смерть, яка мала вигляд високої жінки з шкірою білою, як кістка, і довгими попільно-серим волоссям, сиділа на барному стільці, одягнена в елегантний чорний плащ, наче тканий з шовку та тіней. Поряд з нею височіє величність — його силает нагадував мерехтливу темряву, в якій світилися зорі й планети. Навпаки, вона стала Нескінченною. Її золота шкіра трулася як пісок, а чорні відмітки на ній символізували час.
Сила Фенікса, низькоросла в порівнянні з іншими, виглядала як жінка, що складалася із витонченого полум'я, яке м"яко переливалося навколо її фігури. Вона мовчки спостерігала за тим, що відбувалося, поки Леді Смерть не перервала тишу своїм твердим, але вишленим голосом:
- Минулого тижня ті, хто знаходиться за межами однієї з мультивсесвітів вбили всіх людей-Молекул одночасно.
Сила Фенікса нахмурувалася, її полум'я злегка зміталося:
- Але навіщо їм це робити? Якщо ця мультисвітня смерть, то життя там більше не існує. Що вони хотіли зробити?
Вічливість відповів низьким, грубим голосом:
- У кожного з цих людей-Молекул була сила, яка існувала в серці всесвіту. Коли їхнє існування було знищено, це призвело до колапсу і руйнувало весь мультивсесвіт.
- Але чому? - Знову запитала Сила Фенікса, її голос тремтів від хвилювання. - Навіщо виконувати такий безглуздий акт руйнування?
Нескінченність, осушивши склянку, відповіла спокійно, але з легкою ноткою роздратування:
- Вони просто хотіли побачити, що станеться.
Сила Фенікса замовкла, поринувши в роздуми. Її сутність поширювалася на безліч мультивсесвітних, і в кожній з них була її частка. Вона могла з'єднатися з ними в будь-який момент, але поки цього не відбувалося, ці частинки діяли самостійно. Те саме було і з іншими істотами, що зібралися в барі. Їхнє існування було одночасно єдиним і нескінченним, вони були самі собою та безліччю своїх втілень.
Бар був місцем, де вони могли зібратися, випити і обговорити свої скарги. Це допомагало їм зняти напруження і знаходити спільні рішення для проблем, з якими вони стикалися. Вічна, Нескінченна леді Смерть і Трибунал живих часто запрошували інших істот, щоб вони дізнавалися про те, що робить світ дивовижним. Цього разу на Силу Феніксу стояв вибір.
Походження бара пов'язано з експериментом Вічності. Якийсь час тому він спробував створити напій, який міг сп’яніння. Таким чином з’явився Вічний етель — алкоголь, на приготування якого йшла ціла всесвіт. Процес починався під час Великого вибуху і закінчувався бродінням прямо перед Великим колапсом. Цей напій був рідкісним, оскільки не кожен всесвіт підходив до нього. Але коли Вічість збирав достатньо, він запрошував своїх братів і сестер разом напивалися, обговорюючи свої нескінченні справи.
На протилежному боці від Леді Смерті сидів Трибунал живих. Його голова була поділена на три сторони, кожна з яких приховувалась під вуалью. Тільки одне обличчя залишалося відкритим. Він випивав у три рази більше, ніж інші, щоб кожна з його сущень могла насолодитися напоєм. Трібунал був найвпливовішою людиною, але навіть він цінував цей рідкісний час, коли міг розслабитися серед тих, кого вважав друзями і сім'єю.
Обличчя Трібунала, сховане частково, що відповідає за Мекість, проголошувалось з різкістю у голосі:
- Ці Завеликі... Вони вважають, що можуть робити все, чого хочуть. Для них це всього лише гра.
Відверте обличчя, відповідальне за потребу, повільно заперечило:
- Але вони... Потрібні. Щоб підтримувати баланс.
Третя особа, повністю прихована вуалью, додала з роздратуванням:
- Тільки за свої дії вони не платять жодної ціни.
- Чи можна це терпіти? - Останнє обличчя з владою над рівновагою відчувало себе неспокійним, коли щось порушувало баланс. Воно не могло бачити інший бік ваги, де істоти руйнували мультивсесвітну просто заради цікавості, щоб подивитися, що станеться. Смерть на мить замислилась і відповіла тим, хто сперечався: « Ціна, яку вони заплатять, — це вічне перебування в порожньому мультивсесвіті аж поки сам всесвіт не зникне. Ніхто з них не повинен вторгатися в інші світи або створювати їх знову.
- Згоден, — одночасно виголосили всі три особи живого Трібунала.
Нескінченність, допивши келих, з роздратуванням додала: — Сущі на зразок Завивачів можуть бути покарані тільки тоді, коли заходять занадто далеко і лише своїми вчинками.
Вічливість підтримала: - І не тільки вони. Небожителі і Норни кожної мультивсесвітної ставляться до цього як до свого ігрового майданчика, де роблять все, що заманеться, та грають в будь-які ігри.
Сила Фенікса кивнула, осушуючи ще один келих Вічного Еля. Навіть у формі Аватара вона ніколи раніше не п'яна, так що це був новий досвід. Вона добре знала Небожетелів і Норни. Небожевці вирішували, як має розвиватися всесвіт, створюючи і знищиваючи світ на власний розсуд. Норни ж були ткачами судів, заздалегідь вирішуючи, чи буде життя людини благословенною, проклятою або звичайною. Звичайно, вони не приймали рішень за людину, але вчиняли випробування, через які вона мала пройти. Однак вони мали власні інтереси і часто втручалися в життя тих, хто не хотів мати з ними жодних намірів.
- Знаєш, — почала Сила Фенікса злегка п'яним голосом, якщо хочеш зіпсувати їхні ігри, досить змінити правила, до яких вони звикли.
Пані Смерть здивовано подивилася на неї: - І як це зробити, не порушивши рівноваги, яку ми зобов'язані зберігати?
Сили Фенікса мали багато аватарів у різних світах, і вона зазнала багатьох випробувань. Вона швидко знайшла відповідь: — Ці сторонні дали людині ціль знищити всесвіт після його смерті, вірно? Якщо це не порушує рівноваги, то чому б нам не зробити щось подібне? Наприклад, дати людині сили, які змінять правила гри нав'язані цими... Хлопціми.
Смерть задумливо усміхнулася. Вічна Ель майже не діяла на неї, але їй подобалися такі зустрічі - вони змусили її відчувати себе живою. Зазвичай вона не підтримала такої пропозиції, але зараз її п'яний стан дозволило їй побачити один конкретний всесвіт, де Норни вже почали свій план.
- Мені це подобається, — сказала смерть. - Але спочатку треба провести тестовий запуск. У мене є відповідний кандидат.
Вона передала інформацію іншим. Сила Фенікса здивувалася, дізнавшись, що обраний кандидат був у тому ж всесвіті, як і дівчина, яку вона недавно врятувала. Вони навіть жили на одній планеті і були майже однолітками.
Живий трибунал, вивчений кандидатом, був вражений. Вік для нього не мав значення, він міг бачити потенціал і майбутнє людини в різних світах. Але те, що він побачив, вразило його. Навіть він, суддя і присяжний усіх світів, не зміг би знайти до цього кандидата жодних заперечень.
Перед тим як кивнути, упередження і нескінченість обмінялися поглядами. Вони підрахували, що́ вони можуть зробити, не порушуючи рівноваги.
- Вони думають, що це їхня гра, — сказала Сила Фенікса. - Час ввести нового гравця.
Вони створили силу, яка змінить обраного в персонажа відеоігри. Система включала паузу, нескінченний інвентар, завдання для поліпшення світу, досвід, рівні і навіть можливість відновлення.
- Це буде... Цікаво, що усміхнулася смерть і в її голосі прозвучала нотка азарту.
Настав час змінити правила гри.
Сила, дарована леді Смертю, повинна була допомогти Гаррі Поттеру з системою Відродження і дати йому період навчання для обраних. Вона планувала використати три особливих предмети, які були в її розпорядженні у цьому всесвіті. Ці предмети повинні були приховати здібності і потенціал Гаррі від істот великої сили, здатні бачити такі речі, зберігаючи при цьому гнучкість його магії.
26 липня 2003 року Дев’ятирічний Гаррі Поттер сидів у своїй маленькій кімнатці під сходами в будинку No 4 на Тисовій вулиці в Литл Вінінгу. У багатьох всесвітах існували різні версії Гаррі, але доля цього підходила до кінця. Він уже давно дізнався, що може робити магію, але це було лише в момент сильної злості або радості. Роки тому він почав свідомо придушувати свої здібності, щоб уникнути дивних подій. Хоча його родичі Дурслі не ставилися до нього ліпше, вони й не погіршували свого ставлення.
Тепер він відчував дивний тиск у животі, майже як біль, але вийти зі своєї кімнати він не міг - двері були замкнені. Нагорі Дурслі безуспішно намагався полагодити ігрову приставку, яку Дадлі отримав на день народження місяць тому і зламав. Замість того щоб визнати це, він звинуватив Гаррі, хоча всі знали, що Гаррі навіть не заходив до кімнати Дадлі. Тепер Дадлі не хотів, щоб йому купили нову приставку. Гаррі сумнівався, що хтось згадає про його власний день народження повинен бути наступного тижня.
Гаррі почув за дверима свої кроки. Це було дивно, адже він знав, що всі Дурслі вгорі.
- Гей? Можна мені вийти? - Тихо запитав він. - Я почуваюся не дуже добре.
Миттєвість через він почув жіночі ридання. Хтось плакав? Чули дивні звуки, ніби за дверима стояло кілька людей. Двері б'ється, ніби хтось збирався її відкрити, але потім пролунав приглушений голос:
- Не можна. Закони забороняють змінювати минуле, тільки спостерігати. Мені дуже шкода.
Кроки віддалялися до вхідних дверей, і хтось з іншого боку прошепотів:
- Вибач, пане Поттер. Це не те, чого ти заслуговуєш. Але я обіцяю, скоро ти опинишся в кращому місці.
Гаррі почув у голосі незнайомця гіркий смуток. Він не зрозумів, що він мав на увазі.
Працівники відділу Таємниць, які використовували магічні прилади для спостереження, тепер знали точне становище Гаррі та деталі його життя за останні дев’ять років. Кожен з них хворів серцем, але за допомогою приладів часу вони не могли втрутитись у будь - яку несправедливу чи трагічну ситуацію.
Через кілька хвилин Гаррі відчув, як його тіло починає боліти і розколюватися. У наступну мить він вибухнув, перетворившись на хмару магічного попелу. Якби він був сильнішим, він міг би пережити це перетворення на обскуру. Але магічні захисні чари, які повинні були захистити його від злих чарівників роками виснажували його власну магію. Вони повинні були харчуватися любов'ю, але в будинку Дурслей не було й сліду любові до Гаррі, і чари стали черпати сили з його власної магії.
Чорний попіл, невидимий для неагінічних істот, швидко розвіявся. У світі нічого не залишилося від Гаррі Поттера. Працівники відділу Тайн спостерігали за тим, що відбувається зі сльозами на очах. Вони були професіоналами, але ця трагедія була чимось про що вся магічна Британія плакатиме до наступного заходу сонця.
Щодо Дурслей, їхній дім був повністю зруйнований. Від двоповерхового будинку нічого не залишилося вище метра. Ніхто навіть не шукав тих, хто вижив серед уламків. Захисні чари стримали вибух, не пошкоджуючи сусідні будинки, але всередині ділянки знищення було повним.
Тим часом Гаррі знайшов себе на трав’янистій рівнині. На ньому була проста біла сорочка, коричневі штани і зручні туфлі. Перш ніж він встиг запитати, де він знаходиться, до нього підійшли чоловік з чорним волоссям в окулярах і рудоволоса жінка. Вони посміхнулися.
Гаррі не міг зрозуміти, чому, але побачивши в їхніх очах справжню любов, він заплакав. Несвідомо він зробив крок в їх сторону, а вони кинулися йому назустріч і міцно обняли. Він не знав, як це пояснити, але глибоко розумів, що це були його батьки. Ніхто не вимовив ні слова, всі просто плакали.
Гаррі підняв голову, яка раніше була притиснута до плеча батька, і побачив перед собою прозорий екран.
[Урок почався. Час для уроку: 363 дні, 20 годин, 16 хвилин, 12 секунд.]
[Натисніть кнопку Пуск.]
Таймер на екрані завмер, не рухаючись вперед. Гаррі вирішив не звертати на це уваги. Він ще трохи поплав на руках у батьків, а потім втомлений заснув. Коли він прокинувся, над ним було ясно і гарне небо, а обличчя батьків все ще були поруч. Вони з теплотою дивилися на нього.
Гаррі тихо запитав:
- Ви мої мама і тато?
"Ліжеволоса жінка усміхнулася:
- Так, любий. Я Лілі, а це твій батько Джеймс.
Гаррі нахмурився:
– Я... Мертвий?
Джеймс м'яко посміхнувся:
- Так, синку. Але як тільки ти будеш готовий, ти повернешся до життя.
Гаррі замислився, а потім спитав:
- А якщо я не захочу повертатися?
Лілі виглядала так, ніби ось-ось заплатить, але вона відірвалася і твердо сказала:
- Гаррі, я обіцяю тобі одне: ти більше ніколи не повернешся до... моєї сестри.
У її словах Гаррі відчув безмежну любов, і на його серце потепліло. Джеймс кивнув і додав:
- Гаррі, тобі зробили особливий подарунок. Ніхто не може змусити тебе ним скористатися, але якщо ти це зробиш, то побачиш і випробуєш дивовижні речі. Ти зможеш робити те, про що будуть говорити цілі покоління.
Гаррі знову подивився на прозорий екран з застиглим таймером:
- Це... Це про це?
Лілі кивнула:
- Так, Гаррі. Це схоже на гру, в яку грав Дадлі. Але замість контролера ти можеш грати так, як захочеш. Якщо натиснете кнопку Пуск, гра почнеться. Якщо зробиш паузу, ти знову опинишся тут. Ти можеш тримати її на паузі скільки завгодно, мій дорогий.
Гаррі не помітив, як Лілі почала гладити його по голові, але йому це відразу сподобалося. Він залишався так деякий час, а потім почав розмовляти з батьками. Вони розповідали йому про своє життя, друзів і сім’ю. Гаррі знав, що може творити магію. Це прозріння прийшло до нього багато років тому. Саме тому він став обскуром. Не можна придушувати магію, не усвідомлюючи, що вона існує. Але він не знав, що його батьки теж були магами і вчилися в Хогвортссі.
Лілі нагадала Гаррі, що коли він повернеться до життя, то також зможе вступити в Хогвортс. Батьки розповідали йому все про себе, а потім почали навчати його всьому, що знали самі. Гаррі був розумним хлопчиком - інакше він би не зрозумів, що може творити магію так рано. До того часу йому доводилось приховувати свої здібності, інакше родичі звинуватили його в ошуканстві і карали за те, що він отримував кращі оцінки, ніж Дадлі. Але тепер він хотів, щоб батьки пишалися ним і доклав усіх зусиль, аби вивчити все, чого вони його вчили.
Лілі викладала математику, англійську, літературу і основи науки. Джеймс розповідав йому про магів, родину Поттерів і історію. Іноді простір навколо них перетворювався на класну кімнату: вони витягали книги, читали разом з Гаррі і писали щось на дошці. В інші моменти це була затишна вітальня з телевізором, де вони дивилися улюблені фільми батьків. А іноді кімната ставала ігровою зоною, де грали аркадні автомати та ігри різного покоління. Там було багато відеоігор — від старих до нових.
Можливо, минали місяці, роки або й більше. Гаррі проводив час з матір’ю і батьком, навчаючись того дитинства та любові, яких він завжди прагнув. Ніхто не змушував його до цього, але зрештою спокуса з’явилася. Гаррі натиснув кнопку "Пуск". Гру розпочато.
https://literna.net/uk/books/511-harri-potter-reinkarnatsiya-hei-mera