Цікава ж ця річ під назвою життя... Ти ніколи не знаєш, що від неї очікувати... Та й любить вона підкидати нам всілякі сюрпризи.
Ти можеш народитися в бідній чи багатій, великій або маленькій, доброті або не дуже добрій сім'ї... І це я ще не сказав про життя без батьків в якості сироти...
Кожному призначено зіграти свою роль у житті, яке приготувала нам матуся доля. Тому я прошу тебе, будь готовий до всього, що може тобі піднести доля.
Ось скажіть ж, що цікаво? Ось і мені...
Зачекайте... Кто я? Я... Я навіть сам цього не знаю... Сподіваюся, що дізнаюся. Адже шлях, що уготований мені, буде наповнений краплею страждань в морі веселя.
Я був звичайним хлопчиком, якого можна було знайти. Як і всі звичайні діти, у мене була сім’я, яку я дуже любив.
Батько суворий, але добрий, наче лицар у замку, який захищає нас від усіх бід і хвороб. Турбуючись всім серцем матуся, вона створює у цьому замку затишок. І завжди веселі брат і сестра, наче жарти в замку не дають нам знущатися. І, нарешті, я, власною персоною. Я був найстаршим сином у сім’ї, як казав батько, опорою замку.
Мені все подобалося. Здавалося, що ще потрібно для щастя? Нічого.
Шкода, що у всього...
...є кінець...
Невідома хвороба. Так думали лікарі, а всякі ворожки і цигани кажуть, що це прокляття.
Я... Я не хотів вірити в це, але бачив як помирають близькі мені люди... Ти ламаєшся...
Настала мить, коли вони вже не могли вийти з лікарні, але ніколи не втрачали надії. Вони вірили, що хвороба програється. Намагалися мене підбадьорити.
У свою чергу я допомагав лікарям здавати кров і аналізи. Найдивовижніше було те, що я був єдиним в родині , Хто не був заражаний....
І ось ... Я йшов до лікарні, щоб відвідати їх...
Но...
Було пізно... Мене залишили... Одного...
Відтоді минуло 20 років. Не варто казати, яке моє життя в притулку.
Зараз я живу в старому будинку моєї сім'ї. Цей дім цінний для мене, як пам’ять, і я ніколи його не продам.
Я працював у невеликій рекламній компанії. Займаюся фрілансом і маленькими бізнесом. Спочатку мені було важко, але я зміг вистояти.
Але гроші мені вистачило на життя з ліхвою, тому доходи я поділив на дві частини. Перша частина, або ж 60% від усього, йде на благодійність, а друга - з залишеними відсотками для моїх потреб.
Чим я займався? Итак... Перше, що я колекціоную мангу і анімі, також купую реквізити на підробітки плакатів, фігурок та... Итак... Дакимакур...
І якщо мене запитають, чи я займаюся цим, то я буду все заперечувати. Не хотів би я, щоб мене вважали отаку.
Решта ж я витрачав на їжу, податки і путівки в різні країни.
Я став досить відомим серед тих, кому потрібна якась матеріальна допомога. І, природно, знайшлися хитрі, що захотіли заробити на мені.
Тц... Ненавиджу таких людей...
Прямо зараз я сиджу на дивані і дивлюся телевізор, який з якоїсь магічної причини був ввімкнений, хоч я його не включав.
— Аф! - Чувся лай позаду дивана.
Хех... Це моя найкраща подруга і по суміснню улюбленця. Я одного разу врятував її від хуліганів, що запинали бідолашну до напівсмерті. Мені це "легка" не сподобалося і я здав їх у поліцію, перед цим "чуть-чуть" бичувати ...
Вона тримала в роті пульт. Я вже подумав щось сталося...
— Іди сюди, нікчемна. - Я підняв її на диван. Що будемо дивитися? - взяв я з її пащеку слинний пульт - Феє...
Я витер його вологою серветкою, після чого задумався.
— Эх... - Протяжно зітхнув я, ставши пульт на диван, - По суті я багато зробив за все життя. Жертвував гроші притулкам, церквам і брав участь у благодійних концертах. Досить багато чого, перелічити довго. - Я розслабився під час перегляду телевізора, - сподіваюсь моя сім'я буде задоволена там, на небі, бо вони говорили мені "Роби заради кращого світу і стати йому опорою". - Проговорив я, натягнений усміхнувшись.
Хаті сумно на мене подивилася і нудьга поклала голову на мої коліна. Я погладив її по голові, тепло посміхаючись.
— Хм... Знаєш... У тобі є щось особливе...
"Ти хотів би змінити своє життя?" - перервав мене голос з побоювання.
Не знаю чому... Але я хотів відповісти на це запитання...
Бр... Схоже у мене розвивається шизофренія.
Ха. Цікаву сьогодні рекламу показують - погладив я голову Хаті. - Я б відповів так, якби це було можливо.
- Тоді... Let's go! - голос у екрані проговорив, і зомбічник став яскраво світитися.
— Стоп, что? - Дуже здивувався я, що аж різко встав з дивана.
Далі все, як в тумані. У мене в очах потемніло, і я почала засихати прямо у телевізор.
Я зжер телевізор...
Не смерть, а лише мрія!
Невідомо де:
— Фух... Цікаво, як же мене звали в моєму першому світі? - Вбираючи в сторону дивну червону книгу, раптом запитав хлопець самого себе.
- Та годі тобі, про свою історію розповідати тут. - Сказав голос ззаду нього - давай, тобі вже час ... Він обернувся і побачив чоловіка середнього віку з золотим волоссям та алими очима.
— Да-да... І куди ж податися? - задав питання хлопець. - Мені було нудно в минулому світі. - Нарікав той.
- Тоді ти підеш в ✔: >. - Він відповів, відкривши портал.
— Тоді погнали! - Він побіг у портал, посміхаючись.
— Удачі... - Все, що встиг почути хлопець, поки він не забіг у портал.
"Ну що? Продовжимо? Нет... Давайте краще почнемо нову пригоду! І створимо шлях! Шлях до мого успіху!"
Наступний світ...
https://literna.net/uk/books/498-shlyakh-do-uspikhu-tse-pererodzhennya