Оскільки в Японії він розлютив лише одну групу, Пітер відразу здогадався про це.
— Все, вкрийтеся у безпечному місці - сказав Пітер тим малим в кімнаті, які ще не пішли.
На щастя, президент вже пішов, оскільки у нього були якісь невідкладні справи. Пітер сумнівався, що Рука воюватиме з урядом США. Це може призвести до того, що їхня тисяча таємна організація всього світу стане для них небезпечним.
Швидше, вони тут заради нього. Принаймні, Пітер на це сподівався.
Послухавшись поради Людина-павука, всі в кімнаті замерли всього на секунду, а після кинулися геть з будівлі. Поки вони йшли, Пітер відчував, як зловмисники проходять повз мирних жителів і продовжують свій шлях не чіпаючи їх.
Невдовзі зал зборів спорожнів, і армія вторженців дебютувала. Як і думав Пітер, ніндзя вкинулися до кімнати з гострими й гострою зброєю.
- Що вони там зробили? - Пітер без хвилювання запитав, що він вже колись перемагав Руку. - Колись ви мені програли. У чому сенс? Вам не перемогти...
– ... - Ніхто з них не відповів, тому що вони кинулися вперед, як припливна хвиля.
— *Вздох*..., - роздратовано зітхнув Пітер, крокуючи назустріч хвилю ніндзя. - Покажіть, чи ви покращилися з часу останньої зустрічі...
Коли дві сторони з'єдналися, Пітер із подивом помітив, що цього разу вони дотримувалися дивної стратегії.
Минулого разу Пітера атакували невеликими керованими групами, бо великою групою важко координувати свої дії без вогню по своїм, що виникає то тут, то там.
Цього разу ніндзя, здавалося, не турбувалися про це і діяли як натовп зомбі без турбот своїх та інших життів. Під час першої атаки Пітер побачив, як троє ніндзя закололи своїх товаришів.
Побачивши це, Пітер застрибнув на стелю і почав стріляти павутиною зверху, з легко ухиляючись від хвилі ніндзя-берсеркерів.
Оскільки вони хочуть поводитись як куча зомбі, що ускладнює Пітеру завдання впоратися з ними на близькому відстані, він буде ставитися до них як до позіхання і триматися на віддалі. Можливо, він не впорається з ними поблизу, але на відстані Пітер має всі переваги.
Тим більше що він може ходити по стінах і стелі. Потолок в цій кімнаті теж дуже високий, так що у них немає ні єдиного шансу підібратися до нього.
Коли Пітер почав обплутати павутину гігантськими скупченнями ніндзя, вони почали кидати в нього ножі та інші снаряди, від яких він легко стримувався або віддзеркалював помахом руки.
Технічно, костюм Пітера здатний протистояти такій звичайній зброї, але було не важко просто ухилятися і перенаправляти їх.
Завдяки новій стратегії руки, яка полягала в напливі натовпу людей, щоб захолодити його, Пітеру було дуже легко збирати їх у великі скупчення.
Через кілька хвилин усі, хто втікав всередину, були зв’язані павутиною і прищеплені тілами своїх товаришів. Пітер відчув запах крові в повітрі і побачив, що кілька ніндзя стікають кров'ю через свою стратегію.
- Ви зовсім тупі, так? - Прокоментував Пітер, впавши з стелі і приземляючись на ноги із спритністю надлюдського гімнаста. - Хоча, якщо так подумати, проти мене важко придумати стратегію, тому я прощаю вам вашу дурість.
Використовуючи павутину, щоб зупинити кровотечу декількох людей, Пітер виходить з залу і по дорозі не зустрічає жодного ніндзя, що ще більше посилює його пильність, оскільки він все ще відчуває багато ніндзя зовні.
По дорозі через будинок Пітер побачив кількох людей, які не встигли вибратися вчасно або вибрали сховатися. На щастя, вони не постраждали. Інакше Пітеру довелося б зробити щось більше, ніж він уже діяв раніше.
"Вони не хочуть зв'язуватися з урядовими особами, що дуже розумно з їх боку." - подумав Пітер, відкривши вхідні двері будівлі і виходячи назовні.
Як тільки двері відчинилися і Пітер з'явився, в нього полетіло близько тисячі снарядів. Сцена виглядала як в кіно, де лучники стріляють, а стріли загоряються сонце.
- Ха... — пробурчав Пітер, роблячи крок назад і на мить закривши двері.
Тук тук туки Тука туку тяк...*.
Від постійного влучання стріл у товсте дерево доносився з іншого боку дверей. Як тільки постійний стук припинився, Пітер відкрив двері і побачив, що вхід до будівлі висічені стрілами, як спина дикбраза.
- Вау, вийшло круто. Визнаю, — сказав Пітер, побачивши велику кількість ніндзя на дахах навколо будинку знову натискають тетиви і в черговий раз випускають потік стріл. - Ох, а ось хер вам.
Пітер не дає їм іншого шансу, він стріляє павутиною в сусідню висотку і підростає на одне з багатьох будинків із луками.
- Висипу! - Один ніндзя плаче, і його крик повторює кожну групу на кожному будинку.
- Висипу! - he — Врасну! - he — Врасну! ...
Вони думали, що всі ніндзя розбігаються. Але дещо відразу привернуло увагу Пітера.
Коли ніндзя почали розбігтися, рятуючи своє життя, неподалік несподівано залетів вертоліт. Пітер підняв голову на звук і побачив знайомого йому персонажа, коли сидів у кріслі другого пілота вертольота на вершині будівлі ООН.
"Хіба це дамочка не з "Сорвиголови"? Як її там звали?" - подумав Пітер, побачивши Олександру Рід, яка дивилася на нього кам'яним поглядом.
Поки Пітер намагався згадати її, вертоліт піднявся в повітря і полетів у протилежному напрямку, намагаючись опинитися як можна далі від Людини-павука.
"Куди ж ти їдеш?" - подумав Пітер, не звертаючи уваги на втікаючих ніндзя, і почав слідувати за вертольотом.
Він знав, що це ще одна пастка, в яку його заманюють, але загалом Рука слабка порівняно з ним, тому він просто пішов за ним.
Він міг спробувати збити вертоліт або щось у цьому роді, але вони все ще були в центрі дуже багатолюдного міста. Пітер не хотів випадково запустити його в будівлю або натовп цивільних.
Коли Пітер втік за вертольотом, ніндзя зупинились і повернулися до будівлі ООН. Усередині будинку ніндзя звільнили своїх товаришів і втекли, деякі з них несли поранених на спині.
Їхні плани спрацював, як і передбачалося. Команда штурму програла, і Людина-павук пішов за вертольотом замість втікаючих ніндзя.
Оскільки Рука контролює Японію, ні поліція, ані інші органи влади не прибули на місце подій до того часу, як усі пішли. Залишились тільки ті, що сховалися в будинку, які чекали закінчення хаосу.
продовжуй щось із того, що ти міг би зробити.
У храмі біля околиць міста на кам'яному троні сидів великий, товстий, сірково-червоний демон з червоними очима. Його товсті руки тримали велику чашу, наповнену густою рідиною кольору крові.
Ніндзя в червоних одежах стоїть на варті демона, а перелякані чоловіки, жінки та діти виконують усе полювання монстра.
Кілька хвилин тому, наливаючи демону напій, одна з служниць пролила одну крапельку, а гострий ніготь демонів розсік їй живіт.
Бідна жінка закричала в агонії, коли її нутрощі випадали разом з кров'ю, кількість якої вистачило вбити її протягом декількох секунд.
Кров від цього інциденту залишилася на кам'яній підлозі, поки перелякані слуги старанно витирали її і помивали. Демон сидів на своєму троні і спостерігав за кумедною умилкою.
- Ви пропустили пляму! - Темний і глибокий голос демона радісно гримить, коли він розбризкує свій напій на підлогу. - Хе-хе...
Рідина виризнула на підлогу та сусідніх слуг, і в повітрі загустів запах заліза й крові. Ніхто з слуг не наважувався говорити, і вони почали ретельніше мити підлогу, намагаючись ігнорувати того, хто перед ними стоїть демон
Раптом почувся звук лопаті вертольота, який наближався до храму. Демон відразу перестав сміятися і подивився у двері.
- Павук пішов за ними?