Пітер перевіряв час на своєму телефоні і побачив, що вже 16:47 вечора, а це означає, ніби тітка Мей все ще на роботі в лікарні.
Знаючи, що його не застукають, Пітер скористався своїм новим подвійним кільцем і відкрив портал у свою спальню. Коли Пітер зайшов всередину, то кинув свою шкільну сумку і відразу закрив портал за собою.
Знаючи, що тітка Мей ще не повернулася, Пітер пішов на кухню і почав готувати вечерю. Сьогодні йому треба було спати в ролі Людини-павука, тому він вирішив провести деякий час з Мей перед тим, як піти у світ.
Після приготування курки тітка Мей повернулася додому і з втомленим виглядом скинула взуття.
- Ух, не можу дочекатися, щоб нічого не робити всю ніч! - Вона зачиняє двері за собою. - Нюх* Пітер! Ти готуєш?
Вбігши на кухню, Мей побачила Пітера і велику миску з салатом.
- Що відбувається, Пітер? – запитала вона, підозріло дивлячись на їжу.
- Я прийшов додому трохи раніше за тебе, тому вирішив приготувати нам вечерю — Пітер потиснув плечима і став на стіл.
Пітер не знає цього, але колишній Пітер вже кілька разів намагався готувати для Мей. У перший раз він влаштував невелику пожежу, який міг спалити всю квартиру, якби вона не встигла його погасити. А перед останньою своєю спробою він проглянув безліч відео з техніки безпеки на кухні на YouTube, але в результаті отруїв себе і свою тітку Мей харчовим отруєнням.
Можна з упевненістю сказати, що спостереження за приготуванням Пітера на кухні трохи травмувало Мей. Вона не вірить, що їсть і що він ніколи не спалить дім. До речі, опритомнівши від шоку, Мей підійшла і перевірила парфуми, плитку, тостер, мікрохвильовку і навіть кавоварку, щоб переконатися, що Пітер нічого не залишив включеним.
— Мей, давай їсти, — сказав Пітер, взявши салат і посуд, та попрямував назад до столу.
- Пітер ..., — нервово сказала Мей, сідаючи перед своєю тарілкою. Пітер сидів навпроти неї, готовий приступити до їжі. - Ти впевнений, що тобі варто готувати?
Вона намагалась бути ввічливою, але не була готова до ще одного отруєння. Минулого разу їй довелося взяти кілька днів відгулу на роботі, що було б добре, якби вона не сиділа на горщику більшу частину цього часу.
"Що таке? Чи є щось, чого я не знаю?" - подумав Пітер, нарешті помітив дивну поведінку Мей.
Він щиро ненавидів, що йому не дісталося старих спогадів Пітера. Пітер вже мав кілька таких моментів, коли люди навколо нього знали щось, чого не знав він. На щастя, йому вдавалося не викликати підозри.
- Чому? - Питав Пітер.
- Пітере. Твоя стаж роботи на кухні м’яко кажучи, не дуже зоряний, — сказала Мей, обережно дивлячись на свою їжу.
"Ох, тепер я зрозумів. Старий Пітер був відстійним кухарем." - нарешті зрозумів, що відбувається, Пітер знав, як впоратися з ситуацією. - Я обіцяю, що цього разу все гаразд. Я слідував рецепту і всьому іншому. Клянусь.
Після його клятви, тітка Мей на мить замешкалася, потім зітхала і неохоче відрізала шматок курки. Вона дивилася на їжу на своїй виделці протягом хвилини, перш ніж спробувати її. Як тільки вона почала жувати, обличчя Мей перетворилося з нервового жаху в шоковане блаженство.
- Вау, це дійсно смачно... — сказала Мей, проковтнувши перший шматочок.
"Розуміється, смачно. Я готував собі їжу з моменту смерті моїх батьків у попередньому житті." - подумав Пітер, посміхаючись похвалі Мей. - Дякую, я старався з усіх сил.
Після вечері Пітер дивився з Мей корейські серіали, аж поки вона не лягла спати. Як тільки вона лягла в ліжко і він переконався, що вона спить, Пітер попрямував до своєї кімнати і замкнув двері.
З єдиною думкою, його одяг змінився на костюм Людини-павука. Пітер переконався, що костюм перебуває в режимі захисту від камер, після чого відкрив вікно і вистрибнув назовні.
У нього ще не було можливості перевірити розхитування на павутинні, так що зараз саме час. Пітер запустив павутину в поблизький будинок, вхопився за неї і пронісся по вулиці. Пітер, повторюючи це знову і знов, був подібний до Тарзану, який гойдався серед джунглів.
Відчуття хитання між будівлями Нью-Йорка було найбільш вільним і захоплюючим, яке Пітер коли-небудь випробовував. Коли він натикався на перешкоду, Пітер біг по дахах або стінках будівель, використовуючи свої здібності до повзання.
- Юху-у! - Пітер знервовано кричав, роблячи сальто назад в повітрі у центрі Тайм-сквер і потім вистрілив ще однією павутиною та полетів геть.
Він помітив, як легко подорожувати містом порівняно з іншими видами транспорту. Пітер приземлився на високій даху, погуглив скільки кілометрів завдовжки Нью-Йорк і виявив, що його довжина з північно-східу на південний захід становить 56 км. Пітер швидко дослідив, що зі своєю швидкістю зможе подолати цей шлях за 21 хвилин.
В критичній ситуації це може бути довго, але дуже малоймовірно, що Пітеру колись доведеться подолати навіть половину цієї відстані, щоб дістатися до місця злочину. Пітер, говорячи про злочини, зрозумів, що не бачив жодного випадку з моменту коли вистрибнув із вікна.
- Треба було купити поліцейський сканер ..., — пробурмотів він собі під ніс.
У очікуванні сирен на випадковому будівлі в центрі Нью-Йорка Пітер вимикає заклинання блокування камер. Він повинен застосовувати його тільки в ті моменти, коли є можливість відкрити її справжню особистість — тобто щоразу, як він виходить з дому і повертається додому.
Після десяти хвилин очікування у вухах Пітера задзвонили сирени швидкої допомоги і пожежної машини, а червоні та сині вогні освітлювали сусідню вулицю.
- Нарешті час йти! - Пітер стрибає з високої хмарочоса, наче Еціо Аудіторі, нацькований на стог сіна.
Пітер розкаявся над пожежними машинами і нарешті побачив місце призначення. З кількох відкритих вікон піднімався дим. Чули крики про допомогу, люди вибігали з будинку і кашляли від диму.
- Добре, ти впораєшся. Час виступати! - Пітер підстібає себе, намагаючись розв'язати тривожну ситуацію.
Збільшивши швидкість, Пітер обганяє бригаду рятувальників і мчить до палаючого будинку. Коли він проноситься над глядачами ззовні будівлі, деякі з них дивляться вгору і бачать Пітер влітає у одне із димливих вікон.
- Ви це бачили?
- Що це було?
- Хтось щойно влетів у вікно?
- Та годі, ви мабуть просто наковталися диму!
- Ні, присягаюся, я бачив це!
– ...
Розмова продовжувалася, поки всі побачили Пітера з сподіванням дивилися на вікно, в яке він пірнув.
Усередині будівлі Пітер ледве міг бачити через дим, тому він почав називати всіх, хто залишився в будинку. Пітер вибіг по коридорах і вся сила своїх легенів кликав когось, хто міг би йому відповісти.
На щастя, костюм був димонепроникним, оскільки Пітер не страждав від диму будівлі. Йому навіть не було жарко.
Незабаром хтось нарешті відгукнувся.
- Допоможіть... Мої діти... Допоможіть... Сюди... - кликав жіночий голос.
Зафіксувавши її розташування за допомогою свого поліпшеного слуху, Пітер рушив вперед з шаленою швидкістю. Опинившись перед дверима квартири, Пітер побачив, що вона заблокована великою палаючою балкою, яка провалилась крізь стелю.
- Тримайтеся, я йду до вас! - Пітер піднімав палаючу балку і відкидав її в сторону.
- Тепер можете відкрити двері! - Пітер кличе, але цього разу не отримує відповіді.
Не отримавши відповіді, Пітер виламав двері і побачив матір та двох її дітей, які втратили свідомість біля відкритого вікна. Квартира палала і була наповнена димом, як і всі будівлі.
Пітер швидко рухався, перекинув матір через плече і підхопив дітей під руки, після чого вистрибнув з вікна. Він спускається по стіні будинку і обережно кладе сім з трьох чоловік на землю.
Щойно прибули пожежники розчищали місце події і під’єднали шланги до поблизьких гідрантів. Коли вони побачили, що хтось вистрибнув з вікна, то подумали, ніби хтось вчинив самогубство або просто намагається пережити пожежу. Але їхні сподівання дуже змінилися, коли вони побачили дивного чоловіка, який біжить по стіні будівлі і кидає виклик гравітації та кладе на землю трьох людей без свідомості.
- Отруєння димом! Викличте медиків! - Каже Пітер, стріляючи павутиною у відкрите вікно, з якого він вийшов, і потягнувши, повертається всередину будівлі.
- Стій! Не йди туди! - Пожежа, але Пітер вже пішов.
Пітер повернувся в будинок і почав усвідомлювати, що його сьогоднішня стратегія працює недостатньо ефективно. Йому потрібно було знайти кращий спосіб виявлення цих людей у набагато швидшому темпі.
Покладаючись на свої почуття, Пітер закрив очі і зосередився на слухі. Це був єдиний орган його почуттів, який в даний момент не був затуманений. Його очі і ніс були заблоковані димом, тому він сподівався, що його слуху буде достатньо, щоб вести його.
Незабаром Пітер почав чути все більш чітко. Почався все з потріскання вогню і скрипу старого будинку, але незабаром він почав чути позосталі в будівлі людей. Дихання, серцебиття та незначні рухи. Пітер міг чути все це.
Пітер, включивши максимальну потужність, першим кроком став той, хто перебував у складнішому становищі. Незабаром Пітер почав регулярно з’являтися на вулиці перед працівниками служби порятунку 911. Він знаходив людей або навіть домашніх тварин, виносив їх через найближче вікно, кладав на землю і поспішав назад, щоб зробити все заново.
Коли Пітер нарешті вивів останню групу людей, лікарі забрали їх і до нього підійшли кілька поліцейських.
- Гей, хто ви? - запитав чоловік, одягнений як детектив.
- Я просто ваш доброзичливий сусід, Людина-павук, — каже Пітер, пуська павутина на сусідньому будинку, підтягуючися на неї і вносячись геть.