Зоряна Палата, одна з шести великих навчальних закладів, несподівано офіційно оголосила про обмін досвідом і студентами зі школи Дун Вей. Ця новина була достатньою, щоб збудувати всю Східну Сітадель.
Що ж призвело до такої події? Серед "шість великих" історія цієї академії була куди багатшою, ніж навіть історія Столикового університету. До того ж її засновником був « По суті, картографічний засновник» Хейн Вінсент.
Усі точки слави Зоряні Палати знову були відновлені в пам’яті людей, наповнивши серця жителів Східної Цитаделі гордістю.
Звичайно ж репутація школи Дун Вей також зростала, і її студенти тепер ходили дуже захоплені та з високо піднятою головою.
Причина прибуття Зірки Палати стала темою розмови. Раніше для простих людей велика академія здавалася чимось недосяжним, тому багато хто у Східній Цитаделі, почувши новину, спочатку навіть не повірили цьому, розрахувавши порожньу вигадкою.
Можна було сказати, що ціле місто переобразилося за одну ніч. Він став чистим, охайним, вулиці були висічені, і ніде не було видно безпризорної детвори. Мер особисто віддав команду робітнику побілити всі стіни в місті.
Кількість туристів, які відвідують мальовничі краєвиди Дун Венея, зросла в кілька разів. Багато хто цікавився, що ж могла зробити ця беззвесна школа з Зірки Палату? Лише за один тиждень після того, як академія оголосила своє судове рішення про судочинство, школа Дун Вей отримала сотні пропозицій від інших навчальних закладів щодо обміну програмою.
Чен Му, який майже не залишив свою кімнату, звичайно не був обізнаний з цим. Але навіть якщо б був, ймовірно, все одно не додав би цьому ніякого значення. Як ця подія могла стосуватись немовляти?
Щодня для нього існувало лише дві речі — вправи і навчання.
Він не знав, чому все так і не хотів думати на цей рахунок. Єдине, чого він хотів у ці останні дні — це не зупинятися.
У режимі самосистя прогрес його розвитку став ще швидше.
Увесь цей час Чен Му ніби був уві сні, в нескінченному сні від якого не може прокинутися і коли він нарешті « спитався», то не пізнав себе справжнього.
Його тіло випромінювало енергію. Тепер він був здатний піднімати однією рукою важкі предмети, які раніше вдавалося підняти тільки з допомогою обох рук. До того ж зросла його Возприятливість... Сила... Пастка... Його здібності розвіялися, хоча м’язи майже не змінилися.
Але найбільше його дивувало гнучкість, тепер він міг згинатися настільки вправно, що нагадував акробатів з цирку. Їх тіла були настільки еластичні, що вони легко могли пролізти через вузький димохід до будь-якої будівлі. Але то були дівчатка дванадцяти-тринадцяті років. Дівчата були більш гнучкими, ніж хлопці, а про такий вік і говорити не варто.
Як же йому це вдавалося? Йому вже сповнилось шістнадцять, майже дорослий чоловік.
Звичайно ж, у його розумінні між чоловіком і хлопчиком не було великої різниці, але все ж.
Але, хоча його вправи і принесли такі чудові результати, в серці його все ще панував смуток. Навіть такий поступ не міг принести радості цьому юнаку. Здавалося, що він втратив інтерес до всього, крім таємничої карти.
Протягом усіх останніх тижнів він з інерції продовжував тренуватися, за інертом займався самовчитуванням, через інерації продовжував жити... Але потім Чен Му починав думати. Однак його роздуми не торкалися таких питань, як мета людського існування. Таке було поза його розумінням.
Насправді, смерть дядька Хуа сильно вплинула на хлопця, час від часу відчуття горя, так чи інакше, продовжувало підкрадатися до нього, але він намагався швидко від нього позбуватися, подумавши про що-небудь ще.
Мерці вже мертві, а тим, хто ще не був живим, залишається тільки одне жити далі і жити в реальності, замість ілюзії про « візуальний». Зараз слід було потурбуватися про більш приземлених речей.
Смерть дядька Хуа для Чен Му була не тільки втратою єдиного чоловіка, який дбав про нього. Вона означала також, що йому знову доведеться шукати покупця для своїх енергетичних карт і це була проблема. Велика проблема, просто величезна. І якщо вона не вирішиться найближчим часом, то всі його зусилля по створенню ілюзій перейдуть в одну з них, тому йому потрібно було щось придумати, і чим швидше, тим краще.
Коли Чень Му думав над цим питанням, на порозі його дверей з'явився Лейцзи.
Спочатку він плюхнув у ліжко свого господаря і почав бурчати: « О, Боже! Дерев'яна Голова, це я настільки втомився, що твоє ліжко здається мені дійсно комфортним, чи вона справді стала такою? "
Чен Му проігнорував його слова: « Навіщо ти тут? »
— Та вже, по тобі не скучиш...» - відповів Лейцзи.
Вирішивши не ходити навколо, як тільки вистрибує з очей пригнічена форма і важко дихає, гість продовжує: « Як же мати ваша тяжко живе в наш час...»
Тільки почувши ці слова Чен Му, відразу відчув, що з його другом сталась біда або ж хтось віднісся до нього не по справедливості і він прийшов виговоритися.
Чен також знав, що́ йому було потрібно у цей момент — мовчати і слухати. І він виявився правий...
Через секунду Лейцзи схопився з ліжка, а його обличчя наповнилось гнівом.
« Блядь! Дерев'яна голова, ось скажи, що не так з цим похмурим світом? Я, сука, орав як кінь! Скільки сил і часу погрожував, а цей безробітний втихую, взяв і присвоїв всі мої заслуги собі! ААА! Та який нахрен з нього керівник? Козлін і це все сказано!» - виручився він надзвичайно піднесено, і Чен Му здалося, що він зрозумів, про що йшла мова.
Лейцзи дуже швидко розібрався, коли працював у кіноіндустрії. А потім, завдяки своїй багаторічній начитанності та творчості, він почав писати свій сценарій. Коли директор дізнався про це, він отримав похвалу і навіть пообіцяв прийняти хлопця на роботу як офіційного сценариста.
Лейцзи, отримавши надію, почав робити 24 години безперервно, вкладаючи всю свою душу у цю справу і нарешті створив історію, від якої сам відчував трепет. Коли директор дізнався про його сценарію, він також був здивований і відразу віддав наказ екранувати його.
Зрештою він здобув визнання. Йому здавалося, не було ніякого щастя його в той момент. Він, як і багато інших людей, чекав появи картини та виходу її на ринок, але ніяк не міг навіть уявити те, що сталося після « створення його мрії». У титрах, в кінці фільму напроти слова "сценарист" стояло ім'я директора. У той момент його наче блискавка вдарила, і він все зрозумів...
Розлючений Лейцзи відшукував свого керівника, але той тільки посміхнувся, кинувши йому під ноги п'ятдесят тисяч оді, природно навіть не згадавши про свою обіцянку зробити його офіційним сценаристом у своїй компанії. Навіть директор погрожував звільнити його, якщо він не зможе тримати язика за зубами.
Лейцзи також відчували гордість, і водночас злість від того, що за його сценарієм картина мала запаморочливий успіх на ринку. Лише за два тижні вона стала першою серед хітів. Але директорка компанії дала їй справжню популярність у світі кіноіндустрії.
Здавалося, що гнівні історії закінчилися і з усіх сил молодого чоловіка. Лейцзи знову плюхнувся в ліжко. Чен Му вислухав його і не перебивав. Насправді вони вже встигли зустріти в своєму житті та велику несправедливість, але Лейцзи ніколи не вірили у те, що світ може бути справедливим.
« Як у тебе справи? Як твоє вивчення Магічних карт?» - через якийсь час тихим голосом запитав Лейцзи.