Розділ 166 - зустріч двох королів
Вітер роздув вогонь, темрява ночі сприяє вбивству.
Вночі смерть приходить швидко, а йде ще швидше.
Не минуло й десяти хвилин, як затих останній стон, а двісті вершників були повністю розбиті і ніхто не врятувався. Але шість майстрів і не думали зупинятися, як привиди в ночі, вони швидко зникли у темряві. Від них не залишилось навіть найменших слідів, тільки в кущах, як дзюрчаючий струмок, тек потік крові, варто було лише трохи наблизитись до нього, так само як відчувався різкий трупний запах; все це безмовно свідчила про те, яка тут була битва!
Зрештою, через годину здалеку донісся людський голос.
Невелика група вершників на срібних латах, одягнених у чорну броню з смолоскипами в руках, примушувалась із віддаленої гірської фортеці. Солдати сміялись і базікали, вели себе вкрай невимушено; вони швидко наблизилися до місця недавньої бійні. Коли вони вже майже досягли мети, перший вершник загону Одноокий дракон раптово з сумнівом нахмуріл брови, обличчя його потьмяніло. Він зробив жест рукою наступним за ним воїнам; вершники, які мчать по ньому, відразу почали збавляти швидкість, витягли мечі, схопилися за щити і прийняли оборонну нитку.
"Який сильний запах крові, невже принц Айк схопився з негідниками із Чамбрідда?"
З сумнівами на обличчях вони повільно рушали верхи вперед, в місячному світлі висіли чорні пагорби. Раптом підув нічний вітер, і в повітрі миттєво рознісся нудотний запах крові, бойові коні бурхливо зарвалися та почали відступати назад. Вершник одноокий дракон змусив себе злізти з коня, взяв у солдата палаючий смолоскип і кинув вперед.
Ху-ла-ло!
Полум’я спалахнуло на нічному вітрі і освітлювало темряву перед ними.
"О, боже... що за ...?!"
У цей момент у всіх кров застигла в жилах, наче вони потрапили в крижану печеру, в крімшний пекло.
Ніхто не міг собі уявити, що темні пагорби були повністю складені з останків вершників Чорнокаменська; кров, залишки зброї, зламані мечі, кинджали, мертві коні, кістки та черепа — все це було акуратно складено разом. Перед цією горою мертвих тіл у землю було в’яснено, можна сказати, цілий спис вершника; на нього була насатилася голова в шоломі. А кров стікала по копю і трохи застивала...
« Ні... Це принц Айк!» - здивовано вигукнув Одноокий дракон, ледве вірячи в те що сталося.
"Але хто все-таки на них напав?"
« Це точно хлопці з Чамборда... Це напевно вони підстрелили принца Айка, крім них, тут поряд немає нікого, хто б міг порівнятися з Ейком за силою.
« Жаль, ніхто не вижив! »
Вершники зібралися в купу, нічний вітер задував звідтіля і піднімав сухе листя, наче незліченні духи смерті сховалися у темряві, щоб завдати смертельного удару; скрізь царював страх. Якщо ворог зміг втихомирити принца Айка і його двома вершниками, то їхній загін з двадцяти з малою людиною ніяк не міг би йому протистояти ні по людській силі, ані зброєю. Вершник Одноокий дракон дуже швидко зрозумів небезпеку ситуації, зняв зі багнети череп принца і ніжно загорнув його в плащ. Потім він швидко схопився на коня і, тримаючи в руках череп його величності, поскакав геть з місця бійні з такою швидкістю, як ніби він рятував своє життя.
Вони свистіли і сумували, як втратили власника собаки, навіть тіла своїх товаришів не встигли поховати.
Яскраве сонце повільно піднялося через далекі гори і засвітило все навколо золотистим світлом.
Це був чудовий і тихий ранок.
Тільки на краю неба з’явилися червоні хмари, які наче зафарбували половину небес; це дуже привертало увагу.
Войско Чамбрідда знову виступила на прогулянку, сподіваючись не спішити пройти хребт Пиваючого сонця. З ранку було прохолодно, так що Анжела і Цзі Ма приєдналися до принцеси Танаші в її візці, щоб побалакати, Сун Фей на чорному псі їхав попереду загону. Подивившись на алузорю, він засміявся: « Ей-ай, подивіться, небо ніби залито кров'ю. Очевидно вчора ввечері відбулося криваве битви...»
Почувши слова його Величності, люди навколо засміялися.
Пол Пірс і Дрігба сиділи верхи на полум'яних звірах, сумніваючись чіпати сокири; величезний товстяк, начальник в’язниці, Олег, очевидно, занурився у пламічні спогади; глава священних воїнів Чех весь час мовчав та бдливо дивився по сторонах. Вдалиці постійно були видно святі воїни на плазунних звірів, реяли зелені прапорі, показуючи, що все гаразд.
На обличчі Френка Лемпарда, який сидів на полум’яній звірі і скаче позаду Сун Фея, з'явилася слабка гримаса. Вчора ввечері він вперше використав в бою блискавий кулак, і результат перевершив усі його очікування; швидкість удару підстигаваної войовничістю енергії блискавки була справді дивовижною. Лампард не думав, що він повернеться на шлях тренування блискавок і просунеться сіммильними кроками. Новий, неймовірний спосіб тренування в цей майже безнадійний момент з'явився перед ним. Він міг собі уявити, який поступ можна зробити, якщо привести до досконалості [мовний кулак], Олександр також з упевненістю сказав, що це ще не межа, є можливість подальшого поліпшення і розвитку.
Лемпард, зтиснувши кулаки, відчув неймовірну силу.
З відряду повільно наближався до ущелини, вежі фортеці Чорнокаменська вдалині ставали помітнішими все більш чітко. Це була фортечка, збудована з чорного каменю, міські стіни заввишки більше 20 метрів були неймовірно міцними, по всій протяжності вони були зміцнені прутами з не виплавленої руди, дві статуї воїнів заввишки сто футів стояли на двох сторонах гірського піку, було чітко видно всі зуби і парапетти муру. Чорнкаменск направив для захисту фортеці важкоозброєних воїнів, яким було легко захищати, але складно атакувати, це був найважливіший стратегічний пункт, крім того, ця фортеця перемагала єдиний шлях до столиці імперії Санкт-Петербург через хребет Палаючого сонця, про неї можна сказати: « Якщо один воїн утримує заставу, то десять тисяч інших не можуть її відкрити!»
Войску Чамборда треба було успішно дістатися до столиці Санкт-Петербурга, тому їм потрібно було пройти через Чорну фортецю.
Але в той час Чемборд і Чорнакменськ сварилися, тому було досить важко використати цей метод. Якщо б люди Сан Фея не виставили цього прапора наперед, що вони йдуть на військові доктрини, їх би одразу ж прийняли за агресорів. Сан Фею радили піти в обхід хребту Пиваючого сонця, відправитися до Санкт-Петербургу, мигаючи ці гори. З огляду на силу полум’яних звірів і бойових коней, які виступали в далекій поході до Санкт - Петербурга перед початком навчання, Сун Фейн відмовився.
Якщо так, то чи ж це не означало б, що Чамборд боїться Чорнокаменську?
Сон Фей збирався з гідністю подолати Чорну фортецю.
Але військо Чамборда не встигло наблизитись до Чорної фортеці, як її ворота раптово відчинилися, і небо оголосили звуки рогів, а вдалині були тільки помітні клуби пилу. З міста виринулося чорний потік вершників, і їх було щонайменше дві тисячі. Від них походила жорстокість та войовничість. На чолі їх був міцний старий приблизно п'ятдесят років з золотим волоссям і бородою, в золоті шоломі, прикрашеному дорогоцінним камінням, обличчя його було суворо, а очі повні ненависті. Він помахав рукою, і вершники розділилися на два потоки й помчалися вперед з ворожою ворожості.
« Збуджуйся! Струнко!»
Чех до кінця залишався холоднокровним, він голосно крикнув, і п'ятдесят священних воїнів одночасно зіскочили з полум’яних звірів, зубці шестидесяти сталевих щитів заткнулися, моментально утворилася міцна залізна стінка. Спереду розмістили бойовий клин, на вершині якого стояв люто пом’якшуючий начальник в'язниці Олег, який щільно стискає величезний сокира; за ним плече до плеча стояли [два хоронителя] Пірс і Дрігба, два молоти... Троє божевільних воїнів стояли перед ворогом і не боялися, а на їхніх обличчях віддзеркалювалось радісне нетерплячість.
В-ж-Ж-т-и-к!
Стотню вартових розділили на два підрозділи, і п’ятдесят з них сиділи верхи на конях. Натягнувши луків, стріла зі своїм білим пір'ям виблискувала, коли вони вціліла на мчавому віддалі ворога — це були магічні стрілки [особистого рівня] за одну атаку могли знищити принаймні 50 вершників противника. Інші п'ятдесят вартових розташувалися навколо чарівної візки принцеси, щоб захистити їх Височування принцеса і королівську наречену Анжела від нападу безладних військ.
Сюн Фея був поряд з ним тільки гвардеєць Фернандо Торрес.
У очах воїнів Чамбрідда його Величність був непереможним і не потребував захисту таких слабаків, як вони; якби вони дійсно стали поруч з Його Величністю, то, навпаки, засоромили б свого правителя.
Вершники Чорнокаменська з воювали на місці.
Незважаючи на страх, вони не йшли відразу на штурм, а оточили людей Чамборда і висікали коло них. Вони з остервенінням стукали своїми списами об щити, створюючи жахливий гуркіт, льодякання зброї більше двох тисяч людей було схоже гріму, ніби розлютилися злі духи; від шуму закладало вуха, величезні звукові хвилі наче оволоділи конкретною формою, від них йшов вітер, що здіймав клуби пилу; з гуркотом вони впали на колони Сун Фея в центрі.
Це був бойовий прийом.
Бойовий прийом вершників.
Якщо в битві зайняти правильну позицію, можна здобути перемогу без власної бойової дії.
Дуже часто новобранці, які ніколи не брали участі в боях і не розпочали бійку, боялися так, що їх майже здирали у штани. Вони були повністю розбиті морально.
Дві тисячі вершників Чорнокаменська насправді були загартовані в боях старими воїнами, їхні бойові прийоми були верховенством і дивували людей. Коли він бачить, як багато кінних вершників будуються з рук воїнів Чамборда, губи пересохли і в горлі утворився кошок. Вони почали турбуватися, оскільки насправді ще не брали участі в боях.
Але все це було не страшно.
Бо Чамбрід мав собаку. Величезний, як кінь, надприродна, супер-собака.
"Р-р-ра-а-А!!"
Весь час уранець чорний пес раптово залаяв як божевільний, він зревів так голосно, наче розкричався величезний дракон.
Далі сталося те, у що було неможливо повірити: лай пса миттєво перекрив « боєвий шум», який створили дві тисячі з понад 2000 вершників. Крім того, він мав надзвичайну і важко пояснити силою понад десять скакунів Чорнокаменська. Від страху їхні ноги покосилися, з рота пішла біла піна, вони впали на землю і забилися в судомах, вершники на їхніх спинках не встигли приготуватись та потрапили зі стоном на Землю, як пельмені...
Це повністю зруйнувало створені вершниками Чорнокаменську перевагу.
Люди Чамборда безцеремонно розсміялися.
"Стоять!"
Здоровий старий у золотій короні голосно крикнув, і навколо загони Чамборда вершники Чорнокаменська зупинилися, що впали раніше з конем десяток із понаднормовими невдахами були швидко потоптані в багно своїми товаришами. Ненависть, підступність просто сочилися з очей старого в золотій короні; він розсунув солдатів і повільно під'їхав, дивлячись на Сун Фея, він міцно стискав у руках золотий меч, так що долоні його побіліли, суглоби виступили жили, пройшло досить часу, коли він, нарешті, неохоче відпустив рукоятку меча і з ненавистю сказав: « Я правитель Чорнокаменська Конде, король Олександре, прошу вас видати моїх двохсот вершників та третього принца Айка, які загинули минулої ночі і ненависть Сьогодні я вас відпущу, інакше ...!»
Підкріпляючи загрозу правителя, вершники націлили свої списи на людей Чамбрідда.
Жахлива злоба.
« А? Не розумію, про що ви говорите» - Сан Фей потягнувся: « Когось вбили вчора ввечері? Не дивно, що зарява сьогодні була червона, як кров, шум від битви був настільки сильним, щоб я не міг заснути, пані Чернекарменска, ви не так вже й добре стежите за порядком у вашій державі!»
"Ти..." - злаголовий і сердоборний правитель Чорнокаменська мало не задухнувся, його обличчя заспокоїло: - "Александр, ви смієте так грубо перед моїм військом Чернеткаманську, хе-хе, Ви вбили принца королівства третього рівня, навіть якщо ви підете до імператора Ясіна, у мене теж є, кому помолити слово; Якщо ви не вдасте убивць, повірите чи ні, я віддам наказ, і з сьогоднішнього дня від Чамра не залишиться кривавого сліду!!"
Сон Фей кинув погляд на шалених солдатів довкола і, вклавши у свої слова все презирство, відповів: « Я вважаю до десяти, а ви відкриваєте вхід до фортеці, даєте нам пройти інакше... У Чорнокаменська більше не буде правителя!"
Договоривши, Сун Фей трохи похитнувся, всі лише побачили, що щось змінилося; у правителя Чорнокаменска загородила шия, здивившись, він відчув руку і виявив, як його дбайливо доглянути золота борода стала коротшою наполовину. Піднявши голову, він побачив, що загублену половину бороди правитель Чемборда недбало розвіяв по осінньому вітру...
Було чути, як всі навколо вдихнули холодне повітря.
Крім невеликих майстрів, ніхто з присутніх не побачив, як саме діяв правитель Чамборда Олександр.