Глава 161 - Король завершив своє тренування?
Чамборд.
Вассна держава шостого рівня, одна з двохсот п'ятдесяти підлеглих імперії першого рівня Зеніт, маленька і слабка країна, яку раніше міг обдурити будь-який перехожий, перш ніким не помічена.
Але чотири місяці тому її недоумкуватий молодий король Олександр несподівано одужав, і справи стали несподіваними для всіх.
Битва з чорною армією не стала відомою через свою випадковості, але звістка про те що сталося в день коронації і розгром союзної армії дев'яти держав миттєво облетіли всю імперію.
Слава короля Александра та його хоробрих воїнів, наче морські хвилі в золотистому морі трави на рівнині перед містом, зрештою дійшла до ухвалених правителів. Хоча в Азероті не було ЗМІ, як у сьогоднішньому світі, з якого прийшов Сан Фей, новини тут розліталися зовсім не повільніше.
Спочатку дехто знехтував цим.
Що може бути військова міць у крихітного вассальського краю шостої ранги? Це жарт, адже навіть армія лише одного Чишуя не мала бути готова захопити місто і палац. Це було б неможливо.
Але наступні події стали рідкісними для скептиків.
Коли останнього місяця потерпілі поразки країни були змушені відправляти дипломатів з контрібуціями, щоб принизити те, що вони могли купити свободу для своїх королів, тільки тоді всі повірили в правдивість новин про нищівну перемогу Чамборда.
З того часу всім, хто був залежний від держави, потрібно було відкрити очі і краще подивитися на цю маленьку країну, що несподівано звивалася.
Чимраз більше справ приваблювали до цього!
Не минуло й двадцяти днів, як військо військ армій усіх країн Зеніта, розкішне і урочисте змагання, і багато честолюбців та авантюристів вимірювали сили на чудовій арені, й ніхто не очікував прибуття нового таємничого суперника, який порушує монолітну рівновагу, помішавши фігури в ретельно розпланованій партії.
З того часу до Чамбарду прокотилася хвиля іноземців: послів, шпигунів, торговців, бардів, найманців і авантюристів... Незбагненна кількість людей прибувала до Чамборд, це маленьке і раніше невідоме королівство.
Звичайно, на вулицях міста з’явилось випробування.
У світі, де поважають сильного континенту, багато хто вважав себе за право користуватися зброєю, порушуючи заборони. Тому ті, що хотіли помити мечем, завжди мали достаток і навіть самі чинили конфлікти, щоб випробувати знамениту силу Чамборда, тому незабаром на вулицях міста стали брати участь випадки насилля. Спочатку поліція і покарані були непроворотними, а Бетту довелося нелегко, але потім з легіону Ґордона Брука його величність виділив двох золотих лицарів — Тельця Дідьє Дроґбу та Козерогга Пола Пірса і ще десяток воїнів-мудреців, і все вийшло.
На вулицях відновлювалось порядок.
"Подивися, це ті два чайбордські звірі!"
« Два здоров’я? З тупватим видом? Вони відлупцювали 11 майстрів армії найманців Феньє, і посадили їх у в'язницю « Маленька чорна кімната».
« Це правда, що ти бачив того хлопця з чорним волоссям? Він був настільки вражений, що навіть не став чинити опір... Ось і справді страшений. Ти тоді не бачив, що було, а мені здається, від його кроків і стіни фортеці можуть розвалитися! "
« А ще є той світловолосий хлопець, одні його голі руки стоять зброї всього небесного війська, він ними може будь-яку зброю і доспех в порошок розмолоти, говорять, ніхто ще не захотів потиснути йому руку ...»
"Святі небеса, і звідки тільки Чамборд дістав цих дикунів?"
« Не знаю... Не дай бог тобі недооцінити цих хлопців, що стоять позаду воїнів з золотої королівської гвардії Чамборда, вони теж не невинні овечки, хтось розповідав, як їх тренування більше схожі на бій не на життя, а на смерть, він бачив, коли двадцять цих чоловіків завалили на землю їхнього провідника ...."
Тепер, коли патруль з Дробою і Пірсом входив у таверну, всі молоді найманці закривали роти, тепер ніхто вже не дозволяв собі дуритися. Після минулих десяти днів, коли ми почули про "Старий" та "містов", приїжджаючі з « дуже великої чорної кімнати» примусили людей замиритися і поводитися як слухняні овечки. Тепер варто було золотими «варами » і воїнам-мудрецям з'явитися поруч, як усі інші відчували себе приданими величезною горою. При них навіть не наважувалися говорити в повний голос, а якщо погляд одного з них зупиняювся на когось, він відчував себе ніби на нього дивився жахливий звір.
Стояло золотим лицарям і мудрецям відійти подалі та згорнути за кут, як всі в таверні дружно видихали і розслабилися.
« Нарешті пішли хухух... Чорт би їх побрав, мені від їхніх поглядів навіть пити розхотілося."
« Яке там пити? Час вже підходить, зараз вийде красуня, підемо швидше дивитися! "
"Красавиця?"
«Ее, не кажи, що ти і цього не знаєш! Щодня після обіду у цей час до міста під’їжджає прекрасна дівчина на величезній чорній псіві, яка є такою гарною, що дух захоплює! Вона з'являється в степах на тій стороні річки за містом, кажуть, що вона - жіноче втілення божества, говорять, навіть птахи зупиняються у польоті, дивлячись на неї."
Очі молодого найманця забили, і він прокинув склянку соломиної настійки, а всі присутні відчули легке лоскотання внизу живота. Багато людей встали, почувши про красу і подивившись на степ.
За містом.
Золото осяяло осінне поле, а вітер дув хвилі й прогулювались жовтим морем. Білі хмари пливли по блакитному небі, сонце приємно зігрівало, в золотій траві степи, наче гордо розсіяні хвилі моря водяні дракони і блукав табун коней, далеко на пагорбі лежали, щураючись, шістдесят вогненних звірів, немов вірні охоронники.
Цей осінній ландшафт викликав нерозгаданий приступ щастя.
Але увагу привертала дівчина, яка стояла біля чорного собаки.
Шкіра дівчини була кольору білого чаю, очі блищили, як краплі чистійої води, а сама вона була такою благородною і витонченою, що всі присутні відчували свою неповноцінність, не вирішуючи чим-небудь образити її, проте її гордість та водночас живу сутність приковували думки до неї. Під білими хмарами і блакитним небом вона й сама була немов пронизана світлом, сяяючи як яшма, як молодий місяць, наче сніг на квітучому дереві. Стрійна фігура була одягнена в білу мантію, підв’язану рожевою клейкою стрічкою. Вона була огорнена спалахом, наче променями зорі в легкій диму, так що здавалася чимось неземним, нематеріальним. Чудовій дівчині на вигляд було не більше дев'ятнадцяти років, її квітуче обличчя посміхалося, і присутніх чомусь стало незручно розглядати її в упор.
Здавалося, тіло цієї дівчини вбило все найкраще і прекрасне на землі, і ніщо не могло зіпсувати її.
Молоді найманці заполонили кам’яний міст і сталевий висячий, жадібно дивлячись на цю картину.
Вони не могли мислити, бо їх просто вразила блискавка.
Чи існує у світі така прекрасна дівчина?
Всі вони відчули, що їх серце ось-ось вискочить з грудей і полетить до неї, і хотіли тільки одного - провести все життя біля неї і цього лише їм було б достатньо.
Один з хлопців у натовпі зовсім втратив голову і рушив до дівчини, нічого не бачивши й не слухаючи, безглуздо дивлячись на неї, але один його старших товаришів вчасно спіймав і схопив його, закричавши: « Девіде, ти збожеволів, хочеш померти?»
« Я... Я тільки хочу підійти до неї і трохи поговорити!" ... опирався хлопець.
« Небагато поговорити? Хлопець, ти взагалі знаєш хто вона? Невіста короля Чамборда Олександра, улюблена дочка першого міністра Чемборга Бетта без сумніву, майбутня перша леді Чайборд її навіть ті громіли і воїни-святі слухаються, як слухняні кошенята ... Подивіться на собаку поруч з нею, та вона майстер рівня двох зірок порве в клочику, кажуть, її король Олександр із самої шеолу привів ...» - чим далі говорив його супутник, тим загадковіше все ставало, - "А ті вогняні монстри навколо? Вони неймовірно жорстокі, кажуть, пару тижнів тому розтоптали десяток таких ось умієжерів... А ось її, що незбагненно, вони слухаються як слуги. "
Ці слова почув один чоловік.
Ця вродлива дівчина, як виявилося, мала таке багате минуле і ще й сама була непростою. Вона навіть з лютими звірами могла бути даром.
« Як шкода, така обворожена дівчина, вийде заміж за цього короля, з чуток, кретин!» - сердито сказав молодий найманець.
"Король Чамборда тепер вже точно не ідіот, тобі треба б побачити його кодекс дванадцяти бронзових воїнів..."
Старший хотів щось ще додати, але раптом
Дзинь-дзень-дзінь!
Раптом пролунав дзвін на міській стіні, який мовчав Божу звістку вже багато років.
Незліченний дзвін порушив усю тишу і милість, заполонивши ціле місто й влякавши зграї птахів у горах, до яких також дійшов звук, атмосфера почала охолоджуватися, а потім запалювалась.
Чорна собака наволочила вуха і розплющила очі, дівчина теж була здивована. Вона залізла на спину собаки і свиснула. У траві жеребці і шістдесят вогняних звірів грабували за чорною пшеницею, дрижаючи землю, наче у Чамборд.
« Невжели... Невже це означає, що король Олександр нарешті завершив свої тренування за закритими дверима? "
Багато людей, які спостерігали цю сцену з жахливими обличчями, почали думати про це і всі погляди були прикуті до відомого королівського двору Чамбрідда.